5676

Економіка підприємств. Курс лекцій

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Підприємство як суб'єкт господарювання Введення, предмет та завдання дисципліни. Галузева структура народного господарства України. Загальна характеристика підприємств. Структура управління підприємством. Зовнішнє середовищ...

Украинкский

2012-12-17

1.59 MB

110 чел.

Тема№1:Підприємство як суб’єкт господарювання

1.Введення, предмет та завдання дисципліни.

2. Галузева структура народного господарства України.

3. Загальна характеристика підприємств.

4. Структура управління підприємством.

5. Зовнішнє середовище господарювання.

6. Поняття про ресурси.

1.Введення, предмет та завдання дисципліни.

Економіка підприємства – наука про ефективність господарювання, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах.

Предметом вивчення економіки підприємства є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу.

Завдання дисципліни:

  1.  Вивчення механізму функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин;
  2.  Обґрунтування структури і напрямків діяльності підприємства і розробка планів його розвитку;
  3.  Прийняття управлінських рішень на основі аналізу результатів виробничо-господарської і комерційно-фінансової діяльності підприємств.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається, як сукупність відносин, що визначається характером власності на засоби виробництва.

По-друге, як господарство окремого району країни.

По-третє, наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди і т. п.).

2.Галузева структура народного господарства України.

Економіка, як сфера народного господарства має структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об’єднують відповідні підприємства.

Структура виробництва в будь-якому господарстві формується під впливом суспільного поділу праці. Цей поділ праці призводить до виділення окремих виробництв і формування галузей.

Розрізняють:

- загальний;

- частковий;

- одиничний поділ праці.

Галузь промисловості – це якісна однорідна сукупність підприємств, об’єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці.

Основними ознаками, що впливають на формування галузей промисловості
(народного господарства) є:

  1.  Виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції.
  2.  Наявність великої кількості підприємств цієї продукції.
  3.  Технологічні процеси і організація праці.
  4.  Однорідність споживаної підприємствами сировини.
  5.  Особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

В практиці планування і управління використовуються поняття господарської, чистої і комплексної галузі

Господарська – сукупність підприємств, установ з одним органом управління.

Чиста – сукупність підприємств, що випускають однакову продукцію, але знаходяться в підпорядкуванні різних відомств.

Господарська +Чиста =Спеціалізована.

Комплексна –ряд галузей, що об’єднані однорідними ознаками.

Визначним фактором формування галузей і становлення їх оптимального розміру є попит на продукцію.

За характером впливу на предмет праці всі галузі поділяються на добувні і обробні.

По функціональному призначенню продукції всі галузі об’єднуються у дві групи:

1 група - проміжний продукт;

2 група - кінцевий продукт.

Комплекси:

  1.  Паливно-енергетичний;
  2.  Металургійний;
  3.  Машинобудівний;
  4.  Хіміко-лісний;
  5.  Промисловість будівельного комплексу;
  6.  Легка;
  7.  Обробні галузі, що входять в агропромисловий комплекс (м’ясна, молочна і т.д.).

Одним з найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв’язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ у натуральному чи вартісному виразі, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції. Міжгалузевий баланс складається територіальними органами управління на плановий чи звітний період на основі бізнес-планів підприємств.

3. Загальна характеристика підприємств.

Підприємство – організаційно відокремлена і економічно самостійна основна ланка виробничої сфери економіки, що виготовляє продукцію (виконує роботи або надає платні послуги)

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітність, самостійний баланс, поточний рахунок банку, печатку з власною назвою, товарний знак (марку) для ідентифікації товарів або послуг.

Головні функції підприємства:

  •  задоволення потреб споживачів;
  •  задоволення потреб персоналу;
  •  удосконалення структури підприємства;
  •  задоволення зовнішніх умов (вимог) до підприємства;
  •  комерційна;
  •  фінансова;
  •  адміністративна;
  •  технічна.

Головні напрямки діяльності підприємства:

  •  визначення ринку товарів;
  •  інноваційна (технічні нововведення);
  •  виробничий напрямок;
  •  комерційний;
  •  економічний;
  •  соціальний;
  •  післяпродажний сервіс.

Види та організаційні форми підприємств:

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

  •  приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
  •  підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
  •  комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
  •  державне підприємство, що діє на основі державної власності;
  •  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні; підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Поняття державного унітарного підприємства

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державне комерційне підприємство

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Казенне підприємство

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

- за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

- переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

- приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Комунальні унітарні підприємства

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Господарські товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами.

Товариство з повною відповідальністю

Всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням підприємства всім своїм майном.

Товариства з обмеженою відповідальністю

Має статутний фонд поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитні товариства

Командитним є товариство, яке поряд з членами повної відповідальності включає одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежена особистим вкладом в майно підприємства.

Акціонерні товариства

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Підприємства колективної власності

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Виробничий кооператив

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.

Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації

Споживча кооперація в Україні — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Приватні підприємства

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Селянське (фермерське) господарство

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Орендне підприємство

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Підприємство з іноземними інвестиціями

Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Іноземне підприємство

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Добровільні об’єднання підприємств

Асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу діяльність будь-якого з її учасників.

Концерн

Концерн – форма статутних об’єднань підприємств, фірм, що характеризується єдністю власності і контролю. Об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства споріднених галузей економіки (торгівля, наука, банки).

Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуючись звичайно фінансовим структурам. Крім того бувають добровільні об’єднання, корпорації, консорціуми, картелі, синдикати, трести, холдінги, фінансові групи.

4.Структура управління підприємством.

Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків підпорядкування та взаємодії між ними. Розрізняють поняття: виробничої, загальної та організаційної структури (див. Додаток А, Б).

В залежності від підрозділу, на базі якого формується структура розрізняють: цехову, безцехову, корпусну та комбіновану виробничу структуру.

Управління підприємством відображає сукупність взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства. Реалізація функцій здійснюється за допомогою системи методів управління.

В цільовій структурі основним виробничим підрозділом є цех, може мати і більш ступенів (директор, начальник цеху, майстер). Повноважним керівником є керівник цеха. При ньому діє апарат управління, структура і чисельність якого залежать від типа і масштабу виробництва, складності продукції.

Безцехова структура складається з виробничих дільниць підприємства, які очолює майстер. Вона має 2 або 3 ступені управління. За такою структурою майстри дільниць підлеглі, директора, а вся робота по управлінню виробництвом зосереджена в заводоуправлінні.

Корпусна структура – застосовується на дуже великих підприємствах, в складі яких виділяють корпуси, які поділяються на цехи та дільниці.

Комбінатська структура – використовується на підприємствах, які здійснюють багатостадійні процеси переробки сировини.

Загальна структура створює сукупність всіх виробничих невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Методи управління - способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому.

Розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні (адміністративно-правові) методи управління.

1. Економічні методи управління:

  •  формування системи оподаткування;
  •  визначення амортизаційної політики;
  •  визначення мінімального розміру заробітної плати.

2. Використання економічних категорій.

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини

Організаційні методи реалізують мотиви примусового характеру.

Типи організаційних структур управління:

Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Підлеглий має лише одного керівника. Переваги такої структури: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, надійний контроль (а)

Функціональна структура – це поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний підрозділ має декількох керівників, що забезпечує компетентне керівництво по кожному питанню. Проте можлива суперечність розпоряджень (б)

Лінійно-функціональна структура управління базується на розподілі повноважень за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Тобто управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні відділи допомагають керівникам вирішувати управлінські завдання. Така структура є найефективнішою для масового виробництва (в)

Дивізіональна організаційна структура управління – базується на поділі управлінських функцій, тобто кожний виробничий підрозділ має розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Недоліками цієї структури є збільшення апарату управління.

Матрична організаційна структурапоряд з лінійними керівниками підприємства утворюються ще й тимчасові ланки – проектні групи, які утворюються зі спеціалістів функціональних відділів. Вони тимчасово підпорядковуються керівнику проекту і після його завершення повертаються до своїх відділів. Застосовується на підприємствах, де використовують інновації.

5. Зовнішнє середовище господарювання

Зовнішнє середовище в широкому розумінні є сукупність господарських суб’єктів економічний, суспільних та природних умов, національний та міждержавних структур.

Від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище – середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти, споживачі, конкуренти, держоргани, фінансово-кредитні установи. Основні фактори мікросередовища:

  •  економічні;
  •  природні;
  •  науково-технічні;
  •  політичні;
  •  демографічні;
  •  екологічні.

Макросередовище – охоплює матеріальнотехнічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливає на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано.


Рис. 1.1.Функціональна організаційна структура управління підприємством.

К – генеральний керівник; Л – лінійний керівник; Ф – функціональний керівник; В - виконавець.


Ринок є проявленням економічних відносин між людьми, що виник
ають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок – сфера товарного обігу і пов’язаних з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

  1.  Зв’язок між виробництвом і споживанням;
  2.  Регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);
  3.  Стимулююча.

Структура ринку:

  1.  Ринок споживачів;
  2.  Ринок виробників;
  3.  Ринок проміжних продавців ( посередників);
  4.  Ринок державних і громадських установ;
  5.  Міжнародний ринок.

Принципи поведінки господарюючих суб’єктів:

  1.  Принцип соціального процесу;
  2.  Принцип свободи підприємництва:

а) ініціатива самостійної діяльності ( на сів ризик);

б) самостійність вибору напрямків діяльності;

в) суверенітет у прийняті будь-яких рішень;

г) право розподілу майном і прибутком.

6.Поняття про ресурси.

Ресурси виробництва складають необхідні умови продуктивної діяльності людини, є втіленням тих потенційних можливостей, якими розпоряджається суспільство на кожен даний момент свого розвитку. Інвестиції – це сукупність усіх видів коштовностей, матеріалів, грошових інтелектуальних прав користування та інших, що вкладають в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку або соціального ефекту (для держави).

Інвестиції в основні фонди всіх галузей матеріального виробництва та приріст виробничо-матеріальних запасів здійснюється у формі капітальних вкладень.

Ресурси підприємств, що формуються за рахунок інвестицій поділяються на: матеріальні, нематеріальні, фінансові та трудові.

Матеріальні ресурси мають матеріальну речовинну основу та в залежності від участі у виробництві поділяються: на засоби праці і предмети праці.

Засоби праці багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму.

Предмети праці повністю використовуються протягом усього виробництва і змінюють свою форму.

Сукупність засобів і предметів праці складають засоби виробництва (див. Додаток В).

Нематеріальні ресурси – це права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права (патент, промисловий зразок, корисна модель, товарний знак, свідоцтво).

Нематеріальні активи – кошти, які вкладаються в нематеріальні ресурси.

Фінансові інвестиції – це фондовий ринок (цінних паперів), кредитно-валютний ринок (надання кредитів та операцій з валютою), боргові зобов’язання (вексельний ринок) – здійснюються у формі фіктивного капіталу.

Трудові ресурси – здатність до суспільної корисної праці населення (це активний і творчий початок виробництва).

Реінвестиції – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних та фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Прибуток – головна частина грошових накопичень, відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, а також характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності господарських суб’єктів.

Взаємозв’язок та взаємозаміщення ресурсів.

Проблема використання ресурсів, як і їх можливого взаємо заміщення розв’язується за допомогою визначення цін на ці ресурси попитом і пропозиціями. На даному рівні технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу, які можна використати у виробничому процесі. Попит на конкурентний ресурс вищій, коли ціна на нього нижча. Характер попиту на ресурси означає, що стійкість попиту на будь-який ресурс буде залежати від продуктивності ресурсу при створенні товару, ринкової ціни товару, виробленого за допомогою даного ресурсу.


Тема№2. Персонал підприємства.

  1.  Поняття, класифікація та структура персоналу.
  2.  Облік та оцінка трудового потенціалу підприємства.
  3.  Методика визначення чисельності окремих категорій персоналу.
  4.  Управління і керівництво кадрами.
  5.  Продуктивність праці (Пп): сутність, показники і методи її вимірювання.
  6.  Фактори зміни і зростання Пп. Шляхи підвищення Пп на підприємстві.

1.Поняття, класифікація та структура персоналу.

Трудові ресурси – чисельність працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними та інтелектуальними здібностями відносяться до певної сфери діяльності згідно з державними умовами відтворення робочої сили.

Персонал – сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як юридичною особою у відносинах регульованих договором найму.

За характером виробничої діяльності: основна і не основна діяльність.

За характером виконуваних функцій персонал поділяється на:

  •  робітники (основні, допоміжні);
  •  керівники;
  •  спеціалісти;
  •  службовці.

Для ефективного управління персоналом формування та використання персоналу застосовується класифікація працівників за наступними ознаками:

За категоріями:

Робітники – особи фізичної праці які в свою чергу поділяються на:

  •  основні – працівники які безпосередньо зайняті у виробничому процесі;
  •  допоміжні – які надають виробничі та транспортні послуги;

Спеціалісти – працівники з вищою та середньою освітою.

Керівники – організація та управління трудовими колективами та їх структурними підрозділами.

Службовці – працівники, які здійснюють облікові конторські операції та діловодство.

Молодший обслуговуючий персонал – працівники, які займаються доглядом виробничих та службових приміщень;

Охорона;

У фінансових організаціях виділяють наступні категорії:

  •  персонал управління – керівники, менеджери, спеціалісти;
  •  оперативний персонал – оператори, касири, контролери;
  •  допоміжний персонал – обслуговуючі робітники та прибиральники.

За професіями:

Персонал підприємства розподіляють за професіями, спеціальностями та кваліфікаціями.

Професія – вид трудової діяльності, здійснення якої потребує комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Професійний склад залежить від характеру продукції чи послуг, складності технологічного процесу. В межах загальних професій виділяють спеціальності.

За спеціальностями:

Спеціальність – вузька різновидність трудової діяльності (необхідна спеціальна підготовка, конкретні знання і уміння, досвід, навички).

За рівнем кваліфікації:

Кваліфікація – сукупність загальної та спеціальної підготовленості працівника, що володіє сукупністю спеціальних знань та практичних навичок для виконання професійних функцій, обумовленої складності.

Кваліфікації поділяють на:

  •  висококваліфікованих (складні і відповідальні роботи; досвід 2 – 3 роки);
  •  кваліфіковані (складні роботи, стан практичної діяльності);
  •  малокваліфіковані (приблизно тижневий досвід на нескладних видах робіт).

Кваліфікаційний рівень робочих місць (робіт)та конкретних виконавців визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників).

Кваліфікація робітників характеризується тарифними розрядами. Єдина тарифна сітка – 29 розрядів.

Розрізняють спеціалістів:

  •  найвищої кваліфікації;
  •  вищої кваліфікації;
  •  середньої кваліфікації;
  •  спеціалістів практикантів.

За віком і статтю;

За стажем робіт:

  •  до одного року;
  •  від одного до трьох років;
  •  від трьох до десяти років;
  •  більше десяти.

По відношенню до власності:

  •  працівники власники майна підприємства;
  •  наймані працівники;

За характером трудових відносин:

  •  постійні працівники;
  •  тимчасові працівники.

2.Облік та оцінка трудового потенціалу підприємства.

Основними структурним підрозділам по управлінню персоналом на багатьох підприємствах є відділ кадрів, котрий займається прийманням та звільненням працівників, їх навчанням, підвищенням кваліфікації та перепідготовкою.

Основні етапи процесу управління персоналом:

  •  планування персоналу – розробка плану задоволення майбутніх потреб персоналу;
  •  підбір персоналу;
  •  відбір – вибір кращих з кандидатів на вакантні місця;
  •  визначення зарплати і пільг;
  •  профорієнтація та адаптація;
  •  навчання;
  •  оцінка трудової діяльності;
  •  підвищення, переведення або звільнення;
  •  підготовка управлінських кадрів управління просуванням по службі.

Головним показником обліку та планування чисельності працівників є спискова та явочна чисельність на певну дату та середньоспискова чисельність в певному періоді.

Списковий склад визначається, як сума всіх працівників (постійних сезонних, тимчасових), які фактично працюють, враховуючи і відсутніх на роботі з різних причин.

Спискова чисельність фіксується кожного дня за даними табельного обліку, як сума виходу і явок і невиходів (неявок) на роботу.

Явочна чисельність характеризує число працівників, що вийшли на роботу.

Різниця між списковою та явочною чисельністю називається резервом.

1) місяць

 (2.1)

де Д – число календарних днів розрахункового періоду;

Чді – середньоспискова чисельність за кожен день місяця;

2) період

(2.2)

де n – число місяців в періоді,


3) рік

(2.3)

де Чкві – середня квартальна чисельність працівників за певний квартал.

4) коефіцієнт обороту персоналу за звільненням

(2.4)

де Чз.п. – число звільнених працівників.

5) коефіцієнт обороту персоналу за прийомом

(2.5)

де Чпр. – число прийнятих працівників.

6) загальний коефіцієнт оборотності персоналу

(2.6)

7) коефіцієнт плинності

(2.7)

де Чз.пл. – звільнення по плинності (за власним бажання; за порушення).

  1.  коефіцієнт абсентизму характеризує кількість самовільних невиходів працівників на роботу до середньоспискової чисельності.

9) найбільш повною характеристикою процесу руху робочої сили дає коефіцієнт змінності, який характеризує ступінь оновлення складу робітників. Його обчислюють як частку відділення найменшого з двох показників, прийому на роботу та звільнення на середньоспискову чисельність.

Кодекс законів та законодавчих актів про працю, система методів організації роботи з кадрами, а також система взаємовідносин людей, забезпечення кваліфікованими спеціалістами кожного робочого місця досягається через виконання наступних функцій:

  1.  Умілий набір персоналу;
  2.  Підготовка персоналу;
  3.  Оцінка персоналу (контроль відповідності персоналу);
  4.  Мотивація, додержання дисципліни;
  5.  Контроль, додержання правил гігієни та безпеки;
  6.  Забезпечення зв’язків між та представниками трудових колективів;
  7.  Реалізація соціальних функцій;
  8.  Реалізація правової захищеності працівників.

3.Методика визначення чисельності окремих категорій персоналу.

Планування персоналу – це цілеспрямована діяльність по забезпеченню розвитку персоналу, розрахунок його кваліфікаційної структури, визначення загальної та додаткової потреби у персоналі на наступний період.

Планування персоналу включає 3 етапи:

  •  оцінка наявних на підприємстві трудових ресурсів;
  •  оцінка майбутніх потреб у кадрах;
  •  розробка програми задоволення майбутніх потреб у персоналі.

При плануванні потреб в робітниках розрізняють їх явочний та обліковий склад. Явочна чисельність робітників являє собою кількість робітників, які щоденно повинні бути на роботі доля повного і своєчасного виконання виробничого завдання. Облікова чисельність (спискова), загальна кількість робітників необхідна підприємству з урахуванням заміни осіб, що знаходяться у відпустці, хворіють та відсутні з інших причин.

Детальне обґрунтування чисельності працівників підприємства базується на нормуванні витрат живої праці.

Нормування праці – вивчення витрат праці і часу працівників, машин і механізмів, що ними використовуються для підвищення ефективності виробництва.

Розрахунок чисельності працівників виконують, виходячи із наступних трудових норм:

  •  норма часу – нормативні витрати часу на виконання одиниць роботи робітником чи бригадою;
  •  норма затрат праці (трудомісткість) – нормативні витрати праці на виконання одиниці обсягу продукції (роботи);
  •  норма виробітку – обсяг робіт, який необхідно виконати за одиницю робочого часу;
  •  норма обслуговування – кількість виробничих об’єктів (обладнання робочих місць), які повинні обслуговувати робітники на протязі одиниці робочого часу;
  •  норма чисельності – визначене число робітників певної кваліфікації для виконання конкретних функцій чи обсягів робіт;
  •  нормативне завдання – визначений об’єм робіт, що повинен виконувати робітник або бригада за зміну чи місяць.

Розрахунками чисельності робітників займаються після складання балансу робочого часу одного середньоспискового робітника на розрахунковий період.

В балансі робочого часу визначають:

  •  номінальний;
  •  ефективний фонд часу;
  •  середню тривалість робочого дня (зміни).

В перервних виробництвах номінальний фонд робочого часу визначається різницею вихідних і святкових днів із календарного фонду робочого часу.

В безперервних виробництвах: із календарного фонду робочого часу виключають невиходи за графіком змінності.

Явочний фонд робочого часу – різниця номінального фонду робочого часу та невиходів на роботу.

Ефективний фонд часу в годинах враховує внутрішні змінні витрати робочого часу та простої.

1) Тн.д.к-(Двс) (2.8)

де Тн.д - номінальний фонд робочого часу в днях;

Дк – календарні дні розрахункового періоду;

Дв – кількість вихідних днів за графіком роботи;

Дс – кількість святкових днів.

2) Тн.г.=[Дк-(Двс)] •тзм-(Дпвпсвс)•Тск (2.9)

де Тн.г. – номінальний фонд робочого часу в годинах;

Дпс – число передсвяткових днів;

Двс – кількість вихідних і святкових днів;

тзм – тривалість робочої зміни, годин;

Тск – години скорочення робочої зміни в передвихідні та передсвяткові дні.

3) Тяд=Тн.д.нквсн, днів. (2.10)

де Дн – число невиходів на роботу, днів;

Тяд – явочний фонд робочого часу, днів;

Дс – кількість святкових днів.

4) Тсяд•( -) (2.11)

де Тяд – явочний дійсний фонд часу;

Тс – дійсний фонд.

твнутрішньозмінні витрати

Те=[Дк-(Двсвідзнп)] •Тзм-(Дпвпсвс)•Тск (2.12)

де Те – розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного робітника, годин.

Днп – число інших невиходів з поважних причин

Двід – число днів відпусток.

Неробочих днів – 110.

в тому числі вихідні – 104 днів год (2); (1)- 52 дні.

Норми тривалості робочого часу – 2036 годин у рік, святкових 12, з них 6 вихідні.

 (2.13)

Мінімальна кількість робітників, що необхідна для виконання виробничої програми називається явочною.

Чспя•Ксп ; Ксп>1 (2.14)

або  (2.15)

де Чсп – спискова чисельність;

Чя – явочна чисельність;

Ксп – коефіцієнт списковості;

100-Н – процент невиходів на роботу в розрахунковому періоді.

Виділяють наступні основні методи визначення кількості робітників:

1) На основі норм виробітку

 (2.16)

де НВИРі – норма виробітку;

Qi – кількість виробів;

Квн – коефіцієнт виконання норм.

Те – розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного робітника годин.

2) Трудомісткості продукції або робіт

 (2.17)

де Т – трудомісткість річної виробничої програми

tі – трудомісткість виготовлення і-го виробу

3) За нормою обслуговування

 (2.18)

де Кзм – коефіцієнт змінності (кількість змін);

М – число об’єктів, що обслуговуються;

Ноб – норма обслуговування.

4) Для визначення допоміжних працівників

 (2.19)

де В – величина, що характеризує параметри об’єктів обслуговування.

5) На основі обліку робочих місць

 (2.20)

де  Прм – кількість робочих місць.

6) За нормативами чисельності

 (2.21)

 (2.22)

де - фактично відпрацьований час на протязі змін;

- нормативна тривалість i-ої зміни;

Нчис- норматив чисельності на один об’єкт обслуговування.

Коефіцієнт спискової чисельності:

перервний (2.23)

безперервний (2.24)

0,96 – коефіцієнт невиходів на роботу з поважних причин.

Потреби в керівниках, спеціалістах та службовцях визначається з урахуванням загального обсягу робіт за відповідними професіями, кількості структурних підрозділів норм управління чисельністю.

Явочна чисельність цих категорій дорівнює обліковій.

Чисельність МОП планується аналогічно чисельності робітників-поголовників. Чисельність працівників охорони розраховується виходячи з кількості об’єктів охорони, режиму роботи підприємства, числа прохідних. Після розрахунків загальної планової чисельності визначається додаткова потреба в кадрах і складається кадровий план.

Чдодплп,р±Ч (2.25)

де Чпл - загальна планова потреба в кадрах;

Чп.р. – наявна чисельність на початок року;

Ч – зміна чисельності в плановому році за рахунок вибуття і прибуття.

Продуктивність праці (Пп) характеризує ефективне використання робочої сили.

Суть зростання продуктивності праці – зниження трудових витрат на виробництво продукції чи на виконання робіт.

Виділяють:

  •  суспільну продуктивність;
  •  індивідуальну продуктивність (ефективність конкретної праці при виробництві конкретних матеріальних благ чи послуг на робочих місцях).

4.Управління і керівництво кадрами.

Управління і керівництво кадрами – це Кодекс законів та законодавчих актів про працю система методів організації роботи з кадрами, а також система взаємовідносин людей.

Основним структурним підрозділом по управлінню кадрами на багатьох підприємствах є відділ кадрів, який традиційно займається прийомом та звільненням працівників, їх навчанням, підвищенням кваліфікації та перепідготовкою. Додатково на підприємстві можуть бути створені відділи підготовки кадрів або відділи технічного навчання, які саме й займаються роботою по підготовці та перепідготовці кадрів.

Головна мету системи управління персоналом: забезпечення кадрами, організація їх ефективного використання, професійного та соціального розвитку.

Основні етапи процесу управління персоналом:

  •  Планування персоналу (розробка плану задоволення майбутніх потреб у трудових ресурсах).
  •  Підбір персоналу (створення резерву потенційних кандидатів на усі посади).
  •  Відбір (оцінка кандидатів на вакантні місця і вибір кращих із резерву, створеного в ході підбору).
  •  Визначення заробітної плати і пільг (розробка схем організації і структури заробітної плати, системи пільг з метою залучення, найму, збереження і відтворення працівників).
  •  Профорієнтація та адаптація
  •  Навчання (розробка програм для навчання трудовим навикам).
  •  Оцінка трудової діяльності (розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення їх до працівника).
  •  Підвищення, пониження, переведення, звільнення (розробка механізму переміщення працівників на посади з більшою або меншою відповідальністю, розвитку їх професійного досвіду шляхом пересування на інші посади, а також процедур припинення договору найму).
  •  Підготовка управлінських кадрів, управління просуванням по службі (розробка програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівників).

Для оцінки персоналу використовують ряд показників:

1) Коефіцієнт обороту персоналу за звільненням

(2.35)

де Чз.п. – число звільнених працівників.

2) Коефіцієнт обороту персоналу за прийомом (к-т найму робочої сили):

(2.36)

де Чпп. – число прийнятих працівників.

3) Коефіцієнт плинності

(2.37)

де Чз.пл. – звільнення по плинності (за власним бажання; за порушення трудової дисципліни).

4) Показник абсентизму – кількість самовільних невиходів працівників на роботу до середньоспискової чисельності.

5) Найбільш повну характеристику процесу руху робочої сили дає коефіцієнт змінності, який характеризує ступінь оновлення складу робітників. Його обчислюють як частку від ділення найменшого з двох показників руху працівників (прийому на роботу та звільненню) на середньооблікову їх кількість. Використання в розрахунках найменшого показника витікає з припущення наскільки прийняті на роботу замінили звільнених

Функції кадрової політики:

  1.  Умілий підбір персоналу;
  2.  Підготовка персоналу;
  3.  Оцінка персоналу;
  4.  Мотивація додержання дисципліни;
  5.  Контроль додержання гігієни і безпеки;
  6.  Забезпечення зв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів;
  7.  Реалізація соціальних функцій (сімейна допомога, харчування і т.д.);
  8.  Реалізація правової захищеності працівників;
  9.  Підготовка управлінських кадрів, управління, просування по службі.

5.Продуктивність праці (Пп): сутність, показники і методи її вимірювання.

Продуктивність праці – кількість споживної вартості, виробленої за одиницю робочого часу або витрати робочого часу на виробництво одиниці споживної вартості.

Пряма характеристика рівня продуктивності праці є виробіток продукції (робіт чи послуг) одним працюючим за одиницю робочого часу.

(2.26)

де Q – загальний обсяг продукції, виготовленої за період в натуральних, умовно-натуральних, умовно-натуральних трудових одиницях виміру;

Т – сумарні витрати часу або середньоспискова чисельність працюючих у цьому періоді;

Виробіток у натуральному виразі застосовується в тих випадках коли випускається однорідна продукція. Для розширення можливостей використання показників виробітку в натуральному виразі в деяких галузях використовують умовно-натуральні вимірювачі продукції. Трудомісткість або складність виготовлено окремих видів продукції.

Приведення всього товарного випуску до одного умовного сорту здійснюється за допомогою перевідних коефіцієнтів трудомісткості.

Умовно-натуральний метод здатний відображати дійсний рівень продуктивності при використанні показника повної трудомісткості. Недоліком цього методу є те, що на підприємствах майже немає технологічно обґрунтованих норм трудомісткості.

Трудовий метод вимірює продуктивність праці за рівнем витрат праці на виготовлення одиниці продукції.

Зворотною характеристикою продуктивності праці є трудомісткість.

 (2.27)

Трудомісткість використовують, як базу для визначення загального розміру витрат праці на виробництво продукції або для розрахунку загальної кількості виробленої продукції в трудових вимірниках.

Розрізняють:

  •  нормативну;
  •  планову;
  •  фактичну трудомісткість продукції.

Нормативна – це нормовані витрати праці на виготовлення продукції згідно з запланованим фондом робочого часу, за діючими нормами часу. виробітку, нормами обслуговування.

Планова – витрати праці на виготовлення виробу на основі нормативної чи фактичної трудомісткості базового періоду з врахуванням їх зниження у плановому періоді.

В залежності від одиниць обліку витрат робочого часу розраховують продуктивність праці (Пп) – годинну денну, місячну та річну.

Середньогодинна продуктивність праці (годинний виробіток) – характеристика кількості продукції виробленої за одну годину роботи.

Загальні витрати праці можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях або в середньосписковій чисельності робітників і працюючих.

Середня продуктивність праці за один день залежить від рівня використання робочого часу в межах робочого дня.

Залежно від вимірників робочого обсягу продукції виділяють:

  •  натуральний (умовно-натуральний);
  •  трудовий;
  •  вартісний

Методи вимірювання продуктивності праці.

Натуральний : продуктивність праці – це виробіток продукції одним працівником за певний час періоду.

 (2.28)

Натуральні показники продуктивності праці конкретні і прості, але на них не впливають зміни цін та матеріаломісткості і використовуються для характеристики ефективності праці на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію.

Трудовий метод – передбачає розрахунки загального обсягу продукції за допомогою трудових вимірників (добутком кількості конкретної продукції та фактичної трудомісткості).

(2.29)

де Qi•tфакт – загальний обсяг продукції в трудових вимірниках;

Т- фактичні загальні витрати праці на виробництві.

Коефіцієнт виконання норм:

(2.30)

де Тн – нормативна трудомісткість загального обсягу продукції в певному періоді;

Т – фактична трудомісткість загального обсягу продукції в певному періоді.

Вартісний метод – для підприємств з різновидною продукцією, при чому об’єм виробництва визначається з урахуванням виробничих витрат при випуску продукції:

(2.31)

(2.32)

де О – обсяг продукції у вартісних показниках;

Т – сумарні витрати часу.

Основним вартісними показниками продуктивності праці у промисловості є виробництво нормативної чистої продукції та товарної продукції в порівняльних цінах на одного працюючого основної діяльності.

Умовна чиста продукція

УЧП= ЧП-Ав=Q-М-Ав=ЗП+Пр (2.33)

Q=М+Ав+ЗП+Пр (2.34)

де ЧП – чиста продукція;

Ав – амортизаційні відрахування;

Q – обсяг робіт;

М – (матеріаломісткість) матеріальні витрати в складі товарної продукції;

ЗП – заробітна плата в нарахуванні;

Пр – прибуток.

6. Фактори зміни і зростання Пп. Шляхи підвищення Пп на підприємстві.

Фактори зростання продуктивності праці:

  •  загальнодержавні;
  •  загальноекономічні;
  •  галузеві;
  •  внутрішньовиробничі.

За ступенем впливу на зростання виробітку одного працівника фактори ділять на:

  •  інтенсивні:
  •  екстенсивні.

Інтенсивні фактори включають інтенсифікацію технологічних процесів та ефективність методів виробництва.

Екстенсивні фактори – збільшення корисного часу обладнання та працівників

Фактори, що істотно впливають на зростання продуктивності праці об’єднують у такі групи:

1. Матеріально-технічні.

2. Організаційні.

3. Структурні.

4. Економічні.

5. Соціальні.

6. Галузеві, природні умови та географічні розміщення.

Рис.2.1 Деталізована класифікація факторів для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві


Тема№3: Основні виробничі фонди.

  1.  Поняття, склад і структура основних фондів та основних засобів.
  2.  Облік і оцінка основних фондів.
  3.  Спрацювання та амортизація основних фондів.
  4.  Відтворення основних фондів. Джерела фінансування.
  5.  Показники ефективного використання фізичного стану та руху основних фондів.
  6.   Шляхи поліпшення використання ОФ.

1. Поняття, склад і структура основних фондів та основних засобів.

ОФ підприємства – це засоби парці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад 1 рік), при цьому не змінюють своїх форм і розмірів, мають вартість не меншою ніж встановленою державою і переносять її на вартість готової продукції поступово шляхом амортизаційних відрахувань.

  1.  Розрізняють основні виробничі та невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігають при цьому свою натуральну форму і переносять свою вартість на продукт, що створюється частинами по мірі спрацювання.

Відповідно до укрупненої класифікації основних фондів підлягають розподілу за такими групами (згідно закону України про оподаткування прибутку підприємств).

Деталізована:

Група № 1 Будівлі.

Група № 2 Споруди.

Група № 3 передавальні пристрої.

Група № 4 Силові машини та обладнання.

Група № 5 Робочі машини та обладнання.

Група № 6 вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої; лабораторне обладнання.

Група № 7 Обчислювальна техніка.

Група № 8 Інші машини та обладнання.

Група № 9 Транспортні засоби.

Група № 10 Інструменти.

Група № 11 Виробничий інвентар та прилади.

Група № 12 Господарський інвентар.

Будівлі – архітектурно-будівельні об’єкти, які створюють умови для нормального ходу виробництва, служать місцем для виконання адміністративних робіт і т.п. До вартості цих об’єктів включається одноразові витрати на опалення, водопровід, каналізацію та освітлення.

Споруди – це інженерно-будівельні об’єкти, що виконують функції технічного обслуговування виробництва і не зв’язані з виготовленням продукції (мости, естакади і т.д.).

Передавальні пристрої – це пристрої, які передають електричну, теплову і механічну енергію, а також рідкі та газоподібні речовини.

Силові машини та обладнання – це об’єкти, які виробляють чи перетворюють і розподіляють енергію (електрогенератор, двигуни внутрішнього згоряння, турбіни і т. д.).

Робочі машини і обладнання – це основні фонди, які безпосередньо беруть участь в технологічному процесі, вони призначені для прямого впливу на предмет праці і його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг виробничого характеру (верстати, преси молоти).

Вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання – це ті прилади та пристрої, які мають самостійне призначення, не є частиною іншого обладнання і забезпечені функцією регулювання виробничих процесів автоматизації, або з участю робітника, а також вимірювання і контроль цих процесів.

Обчислювальна техніка – електронно-обчислювальні та лічильно-розв’язувальні машини.

Інші машини та обладнання – основні фонди, що виконують спеціальні технічні курси, які не ввійшли до попередніх підгруп (селекторні установки).

Транспортні засоби – вантажні машини, крани і т.д.).

Виробничий інвентар та приладдя – це предмети, які служать для полегшення виконання робітниками своїх технологічних операцій, створення умов безпеки праці.

Господарський інвентар – предмети, які виконують функції обслуговування виробництва та забезпечення умов праці.

Класифікація ОФ для цілей бухгалтерського обліку:

  1.  Земельні ділянки
  2.  Капітальні витрати на поліпшення земель
  3.  Будинки, споруди та передавальні пристрої
  4.  Машини та обладнання
  5.  Транспортні засоби
  6.  Інструменти, прилади, інвентар
  7.  Робоча і продуктивна худоба
  8.  Багаторічні насадження
  9.  Інші основні засоби

Інші необоротні матеріальні активи:

  1.  бібліотечні фонди
  2.  малоцінні необоротні матеріальні активи
  3.  тимчасові (нетитульні) споруди.
  4.  Інвентарна тара
  5.  Природні ресурси
  6.  Предмети прокату.
  7.  Інші необоротні матеріальні активи

Основні невиробничі фонди – не є засобами праці. не беруть участь у процесі виробництва і призначені для виробничого споживання (житловий фонд, лікарні, спорткомплекси, тощо).

Для здійснення належного обліку планування, відтворення і більш ефективного використання основних виробничих фондів проводиться їх класифікація залежно від функцій, що виконуються.

Розглянемо дві класифікації основних виробничих фондів (о.в.ф.):

  •  укрупнену (нову)
  •  деталізовану у їх єдності та зв’язку.

Залежно від ступеня впливу на результати виробництва основні виробничі фонди поділяють на:

  •  активні;
  •  пасивні.

До активної частини впливу відносять ті основні фонди, які прямо впливають на форму і властивості предметів праці, підвищують продуктивність праці, збільшують обсяг продукції, що випускається, (робочі машини, обладнання, вимірювальні прилади і інструменти).

До пасивної частини відносять ті основні фонди, які беруть непряму участь у процесі виробництва і створюють необхідні умови для нормальної роботи активних основних фондів (будівлі, споруди, силові установки, передавальні пристрої).

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утворює з метою її використання у виробничому процесі або надання послуг, здання в оренду очікуваний термін корисного використання якій більш одного року. Для віднесення матеріального об’єкту до основних засобів і ОФ він повинен відповідати 3-м основним критеріям:

  1.  – бути активним
  2.  – мати термін експлуатації більше 1 року;
  3.  – використовуватись для строго визначених цілей;

Об’єкт можна признати активним якщо існує вірогідність отримати економічні вигоди від його використання, а вартість його може бути достовірно визначеною.

З метою нарахування амортизації для податкового обліку ОФ з 1.01.2004. поділяють на 4 групи:

Група № 1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в т. ч. і житлові будинки, вартість капітального поліпшення землі.

Група № 2. Автомобільний транспорт, меблі, побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти (в т. ч. різні види інформаційної системи, телефони, рації та інше офісне обладнання).

Група № 3 Будь-які інші основні фонди, не включені до груп № 1, 2,4.

Група № 4 ЕОМ, програмне забезпечення, засоби зчитування інформації та друку, інші інформаційні системи, телефони, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

2.Облік і оцінка основних фондів.

Основні фонди (о. ф.) підприємств враховуються і плануються в натуральному і грошовому виразі, це здійснюється з метою забезпечення контролю і збереження та ефективності використання. Облік основних фондів в натуральному виразі необхідний для:

  •  визначення виробничої потужності підприємства та його структурних підрозділів;
  •  планування капітальних вкладень:
  •  на реконструкцію
  •  технічне переозброєння
  •  розширення виробництва.
  •  складання балансу обладнання, яке дає уявлення про його технічний склад; для цього проводиться паспортизація основних фондів (кожному об’єкту основних фондів, в момент введення в експлуатацію, дається інвентарний номер і на нього заводиться облікова (інвентарна) картка. Ця картка є вихідним інформаційним матеріалом для складання паспорта підприємства).

Облік основних фондів у вартісному (грошовому) виразі:

  1.  Для розрахунку загальної їх вартості;
  2.  Амортизаційних відрахувань і собівартості;
  3.  Економічної ефективності КВ продукції.

Методи грошової оцінки основних фондів:

Первісна – включає витрати на створення і придбання основних фондів, з урахуванням витрат на доставку і монтаж обладнання.

ВОФп=Впр+Трансп+Монт+Ін (3.1)

За первісною вартістю основні фонди обліковуються в бухгалтерському балансі, в момент їх введення в експлуатацію, при цьому така вартість називається балансовою.

Відновна – витрати на відтворення основних фондів на сучасному умовах (вона показує у скільки обійшлось би створення у даний час основних фондів, придбаних чи побудованих у попередній період).

У момент введення в дію нових основних фондів їх початкова вартість відповідає відновній.

 (3.2)

ΔПп – середньорічний % приросту ПП в країні

де t – кількість років експлуатації ОФ

Вартість основних фондів у даний момент може бути більшою чи меншою ніж їх вартість у попередній період.

Залишкова – це первісна чи відновна вартість основних фондів за відрахуванням суми їх спрацювання.

ВОФз=ВОФп-АВ (3.3)

де  АВ – амортизаційні відрахування:

АВ=(ВОФп•Наекс) •100% (3.4)

де На – норма амортизації;

Текс – термін експлуатації.

Ліквідаційна вартістьвартість , яка може бути одержана при реалізації ОФ, що (обов’язково) вибувають з експлуатації.

Потрібна для визначення ступеня спрацювання основних фондів.

Вартість, яка може бути одержана при реалізації основних фондів, що вибувають з експлуатації називається ліквідаційною.

Індексація балансової вартості основних фондів (для компенсації інфляційних процесів підприємства)

 (3.5)

де Іінф – індекс інфляції року за результатами, якого проводиться індексація.

При Кі≤1, індексація не проводиться.

При застосуванні на підприємстві прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не враховується.

Справедлива вартість – це сума за якою може бути здійснений обмін активу, або вартість операції обміну між незацікавленими незалежними сторонами.

Показник середньорічної вартості основних фондів:

 (3.6)

де Споч – вартість основних фондів на початок року;

Св – вартість основних фондів, які введено в дію в розрахунковому році;

Кв – кількість місяців функціонування основних фондів, які введені в дію;

(12- Квв) – кількість місяців в продовж яких вибулі основні фонди не функціонували.

Балансова вартість на початок звітного періоду

Бвпа+В-С-А (3.7)

де Бп – балансова вартість основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

Ва – сума витрат на придбання основних фондів на початок періоду, що передував звітному;

В – витрати на капітальний ремонт, реконструкцію для поліпшення основних фондів за період , що передував звітному

С – сума виведених із експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А – сума амортизаційних відрахувань нарахована у періоду, що передував звітному.

3.Спрацювання та амортизація основних фондів.

Поступова втрата основними фондами своєї вартості у період функціонування називається спрацюванням.

Розрізняють:

  •  фізичне спрацювання;
  •  моральне спрацювання;
  •  соціальне спрацювання;
  •  екологічне спрацювання.

Фізичне спрацювання – це втрата основними фондами їх споживчих якостей. Причому. як у процесі діяльності так і бездіяльності.

Існує два методи визначення фізичного спрацювання:

  •  залежно від строку служби:

 (3.8)

  •  за технічним станом основних фондів.

Моральне спрацювання – виражається зменшенням вартості основних фондів під впливом НТП.

Воно викликане здешевленням відтворення основних фондів – називаємо моральним спрацюванням І виду. Використання більш продуктивних засобів праці – це моральне спрацювання ІІ виду.

М1пв (3.9) 

де Вп – первісна вартість основних фондів;

Вв – відновна вартість основних фондів;

М1 – моральне спрацювання І виду.

Коефіцієнт морального спрацювання І виду:

 (3.10)

Моральне спрацювання ІІ виду:

 (3.11)

де  Впс – первісна вартість відновлення старих машин;

Впн – первісна вартість відновлення нової машини;

Пс – річна продуктивність старої машини;

Пн – річна продуктивність нової машини;

Тсс – нормативний строк служби старої машини;

Тсн – нормативний строк служби нової машини.

Коефіцієнт морального спрацювання ІІ виду:

 (3.12)

Сумарні дії двох видів морального спрацювання:

Коефіцієнт двох видів морального спрацювання:

 (3.13)

де Ввн – вартість нової машини.

Соціальне спрацювання – наявна техніка перестала відповідати новим соціальним вимогам.

Екологічне спрацювання – основні фонди, що використовуються увійшли в протиріччя з критеріями сучасних підходів до охорони навколишнього середовища.

Спрацювання буває:

  •  повне;
  •  часткове.

Повне – це заміна старих фондів новими.

Часткове – ремонт і модернізація (табл.).

Рис. 3.1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

Грошове відшкодування спрацювання основних фондів проводиться шляхом амортизації.

Амортизація – це процес поступового зношення і перенесення вартості основних фондів на продукцію, що виробляють з метою накопичення коштів для подальшого їх відтворення.

(розподіл первісної вартості по роках)

Амортизації підлягають витрати пов’язані з:

- придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

- самостійне виготовлення основних фондів;

- проведенням певних видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів (у тій частині. що відноситься до збільшення балансової вартості основних фондів);

- капітальні поліпшення земель не пов’язані з будівництвом.

Не підлягають амортизації:

- земля;

- придбання основних фондів з метою їх подальшої прямої чи опосередкованої реалізації, а також основні фонди, що знаходяться у консервації.

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків;

- придбання та збереження бібліотечного та архівного фонду.

Нарахування амортизації здійснюється щомісячно та зупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, об’єднання та консервації об’єкту.

Амортизаційні відрахування проводяться на основі норм амортизації (розраховані по кожній групі основних фондів, виходячи з економічно доцільних строків спрацювання).

Норма амортизації – це відношення річної суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) до балансової вартості основних фондів.

Методи нарахування амортизації

Підприємство самостійно обирає метод амортизації.

прямолінійний (пропорційний) метод;

прогресивний метод (наростаючий);

прискорена амортизація.(дигресивний метод)

а) метод зменшення залишкової вартості;

б) метод прискореного зменшення залишків. вартості

в) метод суми чисел ( кумулятивний);

г) система прискореної компенсації витрат (СПКВ).

4) виробничий

5) метод складних відсотків: (розмір амортизаційних відрахувань визначається розміром відсоткових ставок на фінансовому та кредитному ринку)

6) податковий

Прямолінійний метод означає, що річна сума амортизації визначається як частка вартості, що амортизується на очікуваний період використання об’єкту ОЗ.

Норма амортизації:

(3.14)

Якщо ліквідаційна вартість дорівнює 0:

На = 1 / Тн ∙100% (3.15)

де Сл – ліквідаційна вартість;

Сп – первісна (балансова) вартість основних фондів;

А – річні амортизаційні відрахування на повне відновлення;

Тн – нормативний строк служби основних фондів.

Метод зменшення залишкової вартості – річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від розподілу ліквідаційної вартості об'єкта на його первинну вартість.

(3.16)

Недолік: це зменшення амортизаційних відрахувань до кінця строку служби.

Сума амортизаційних відрахувань визначається добутком норми амортизації на залишкову вартість ОФ.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості - річна норма обчислюється виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюється.

 (3.17)

Кумулятивний метод – річна норма амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується розподілом кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання .

(3.18)

(3.19)

де t – кількість років, що залишаються до кінця терміну служби основних фондів;

T – сума кількості років служби основних фондів

Метод суми чисел: характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині.

Перевага: після завершення строку експлуатації залишкова вартість об’єкту дорівнює ліквідаційній.

Виробничий метод – місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що підприємства очікує зробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

 (3.20)

 (3.21)

Податковий метод – відповідно Закону Про прибуток з 1.01.2004. встановлені норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної групи ОФ в розмірі:

Група № 1

Група № 2

Група № 3

Група № 4

2%

10%

6%

15%

Нарахування амортизації на основні фонди групи № 1 проводиться до досягнення кожним об’єктом балансової вартості 100 неоподатковуваних мінімумів громадян (1700 грн).

Нарахування амортизації на основні фонди групи № 2 і № 3, 4 проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості (тобто балансова вартість = 0).

4.Відтворення основних фондів. Джерела фінансування.

Відтворення основних фондів – це процес безперервного їх поновлення.

Відтворення основних фондів буває просте і розширене.

Просте відтворення – основні фонди поновлюються у незмінному об’ємі (див. рис).

Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного спрацювання окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

  •  поточний;
  •  капітальний;
  •  відновний.

Рис.3.2. Схема відтворення основних фондів, (балансова вартість ОФ і коштів амортизаційного фонду підприємства – величина постійна)

Поточний – породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних, налагоджених робіт.

Відновний – особливий вид ремонту., що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності. Фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Капітальний – породжується закономірним спрацюванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.

Можливі два варіанти щодо ефективності витрат:

  1.  Капітальний ремонт фізично спрацьованої машини та продовження терміну її експлуатації на один ремонтний цикл;
  2.  Заміна обладнання, що потребує ремонту на нове.

Для кожного варіанту визначають загальну величину витрат та втрат. Для 1-го варіанту – витрати на майбутній капітальний ремонт (KRi) та перевищення експлуатаційних витрат по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині (∆Ре). Для 2-го варіанту – витрати на придбання та установку нової машини (Зн) і витрати недоамортизації діючої машини (Па). Крім того повинні враховуватись різниця продуктивності та довготривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої машини і нової.

В загальному виді умова ефективності витрат на капітальний ремонт машини виразиться нерівністю

 (3.22)

(3.23)

Коефіцієнт ефективності ремонту – це коефіцієнт, що характеризує ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт.

де α – коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

β – коефіцієнт, що характеризує співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої та нової машини.

Якщо Кеф.р.>0, то капітальній ремонт проводити ефективно. Якщо Кеф.р.<0, то не ефективно. Якщо Кеф.р.=0, то рівноцінно (або проводити капітальний ремонт, або нова машина).

Модернізація діючого виробничого устаткування - це його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-економічних (експлуатаційних) параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

В деяких випадках модернізація підвищує продуктивність на 10-15%.

Ефективність проведення модернізації визначається по тій же методиці, що й для капітального ремонту. Тільки замість витрат на капітальний ремонт розглядаються витрати, що пов’язані з модернізацією )

 (3.24)

В цьому випадку коефіцієнт, що характеризує ступінь ефективності витрат на модернізацію.

Для визначення проведення капітального ремонту і модернізації:

 (3.25)

В цьому випадку такі параметри, як α, β, ∆Ре, Па розраховуються за даними модернізованої та нової машин.

Заміна фізично-спрацьованих і технічно-застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни застарілих засобів праці передбачають:

  •  встановлення оптимальних строків експлуатації, відповідно їх видів (груп);
  •  розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів.

Розширене відтворення основних фондів.

Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

Розширене відтворення: об’єм ОФ постійно збільшується. За рахунок нормативного строку експлуатації засобів праці, втрат на капітальні ремонти)

Сума балансової вартості основних фондів і коштів амортизаційного фонду підприємства – величина постійна (при простому)

Практичне відтворення вирішується за допомогою ремонтів, модернізації та заміни

Згідно з положенням про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України від 23 вересня 1996 р., розширене відтворення поділяють на:

  1.  технічне переозброєння (комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв) здійснюється без розширення виробничих площ діючих підприємств за проектами та кошторисами;
  2.  реконструкція діючих підприємств (переобладнання діючих цехів і об’єктів без розширення будівель та споруд метою збільшення виробничих потужностей, покрашення якостей, для зміни номенклатури продукції без збільшення чисельності робітників );
  3.  розширення діючих підприємств (будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві з метою створення додаткових чи нових виробничих потужностей; при цьому можливе розширення філій діючих підприємств. що входять до складу основних. але які після введення в експлуатацію не будуть знаходиться на самостійному балансі);
  4.  нове будівництво (здійснюється на нових площах з метою створення нових виробничих потужностей, основні фонди після введення в експлуатацію будуть знаходиться на самостійному балансі).

Джерела фінансування відтворення основних фондів.

  1.  Грошові та матеріальні внески засновників;
  2.  Доходи, одержані від реалізації товарів. робіт, послуг. цінних паперів;
  3.  Амортизаційні відрахування на відновлення;
  4.  Частина прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (фонд накопичення);
  5.  Засоби ремонтного фонду;
  6.  Кредити банків та інших кредиторів;
  7.  Кошти державного бюджету;
  8.  Безоплатні благодійні внески. пожертвування організацій, підприємств і громадян;
  9.  Надходження від приватизації державної власності;
  10.  Інші джерела.

5.Показники ефективного використання фізичного стану та руху основних фондів.

Основними показниками, що характеризує наявність основних виробничих фондів на підприємстві як в цілому так і частково є показник фондомісткості

Фондомісткість відбиває величину вартості основних виробничих фондів. що припадає на одиницю випуску продукції:

(3.26)

де Со.ф. – середньорічна вартість основних фондів, грн;

Оp – вартість виробленої за рік продукції, грн.

Оберненим показником до фондомісткості є фондовіддача ОФ, який характеризує кількість виробленої продукції що припадає на одну гривню вартості ОФ:

(3.27)

Фондоозброєність праці – це величина вартості основних виробничих фондів. що припадає на одного середньосписочного робітника підприємства:

(3.28)

де Чр – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємств, чол;

Для оцінки насиченості підприємства основними фондами важливе значення має показник структури основних фондів і показник прогресивності активної частини засобів праці, що визначається як відношення вартості прогресивних машин і обладнання.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту, який породжується руйнуванням під дією стихійних лих та тривалої бездіяльності.

Коефіцієнт спрацювання основних фондів – це відношення суми спрацювання основних фондів до первісної їх вартості:

 (3.29)

де СПР – вартість спрацювання основних фондів виражена сумою щорічних амортизаційних відрахувань (АВ).

Коефіцієнт фізичного (морального) стану обладнання – (коефіцієнт придатності) визначається діленням вартості фізично спрацьованого (морально застарілого) обладнання до вартості всього обладнання:

 (3.30)

Коефіцієнт оновлення основних фондів – дорівнює відношенню вартості введених протягом року основних фондів до вартості основних фондів на кінець року, що планується.

(3.31)

Коефіцієнт вибуття основних фондів – розраховується шляхом ділення вартості вибулих протягом основних фондів на вартість основних фондів на початок року, що планується:

 (3.32)

Коефіцієнт приросту основних фондів:

(3.33)

Часткові показники оцінують ефективність використання окремих машин та механізмів за певний час та за продуктивністю:

  1.  Коефіцієнт екстенсивності (використання обладнання у часі – розраховується як відношення фактичного фонду робочого часу Тф до календарного Тк, номінального Тн та ефективного фонду робочого часу Теф)

Кекстфкфнфеф (3.34)

Календарний фонд робочого часу – загальна кількість днів або годин у періоді, що розглядається (365∙24)

Номінальний (режимний) фонд робочого часу – це різниця календарного фонду і неробочого часу;

Тн=[tзм*(Дксвв)*(tзмпсв)]*Кзм (3.35)

де Дк, Дсв, Дв, Дпсв – кількість календарних, святкових, вихідних та передсвяткових днів

tск - скорочення робочої зміни у передсвяткові дні (1 година).

tзм – тривалість робочої зміни, годин

Кзм – кількість робочих змін.

Ефективний фонд робочого часу (дійсний, корисний, плановий) – різниця номінального фонду робочого часу і витрат робочого часу (на ремонт, внутрішньозмінні тощо).

Тефнрч (3.36)

  1.  Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ (використання обладнання за продуктивністю):

Кінтфпл (3.37) 

де Пф – фактична продуктивність;

Ппл – продуктивність планова;

  1.  Коефіцієнт інтегрального використання обладнання

Кінтгрекст∙Кінт (3.38)

  1.  Коефіцієнт використання інвентарного парку обладнання – встановлюється шляхом відновлення обладнання, що працює до наявного обладнання

  1.  Коефіцієнт змінності роботи обладнання – відношення відпрацьованих машино-змін до загальної кількості обладнання.

Кзм=∑Кj*Ni/N (3.39)

де Кj – кількість робочих змін;

Ni – кількість і-го обладнання що працює у j-ій зміні;

N – загальна кількість обладнання.

Розрізняють узагальнюючі та часткові показники використання основних фондів.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних фондів є показник фондовіддачі (це відношення виробленої за рік продукції до вартості основних фондів):

, грн/грн. (3.40)

Збільшення фондовіддачі забезпечує зростання виробництва продукції, але не характеризує граничні можливості підприємства по її випуску. Для цієї мети застосовується коефіцієнт використання виробничої потужності підприємств:

 (3.41)

де ВирПмах – виробнича потужність підприємства (мах випуск продукції за рік при повному використанні основних фондів, які є на підприємстві).

Рентабельність основних фондів:

 (3.42)

Часткові показники оцінюють ефективність використання окремих машин та механізмів за певний час, та за продуктивністю.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих за добу машино-змін у всіх змінах до кількості встановленого обладнання:

(за добу) (3.43)

(за період часу)  (3.44)

де Др – число робочих днів в періоді, що розраховується;

За відпрацьовані машино-зміни береться робота машини в одній із змін, навіть якщо вона відпрацьована не повністю.

Коефіцієнт використання інвентарного парку обладнання (коефіцієнт залучення обладнання до виробництва) – встановлюється шляхом відношення обладнання, що працює до наявного обладнання:

(3.45)

Обладнання. що працює визначається найбільшою його кількістю. що функціонує протягом даної доби.

Наявне обладнання – це обладнання, яке перебуває на балансі підприємства.

Встановлене обладнання – включає обладнання, яке здається в експлуатацію, в т.ч. ремонт, і перебуває в резерві (але не на складі).

Коефіцієнт використання обладнання в часі (коефіцієнт екстенсивності) визначається відношенням часу фактичної роботи обладнання (Тф), до відповідно календарного (Тк), номінального (Тн), дійсного (Тд), добового і т.д.

Календарний – загальна кількість днів в періоді, що розглядається:

 (3.46)

Номінальний – різниця календарного фонду часу і неробочого:

(3.47)

де Тзм – тривалість робочих змін, год;

Дсв – кількість святкових днів;

Двих – кількість вихідних днів;

Тзм.скор – тривалість скороченої робочої зміни у передсвяткові дні;

Кзм – кількість змін.

Дпр.св. – кількість передсвяткових днів.

Дійсний (плановий) – менший. ніж номінальний на фонд часу, який необхідний на проведення планових попереджувальних ремонтів:

Тдкппр (безперервне виробництво) (3.48)

Тднппр (дискретне виробництво) (3.49)

Коефіцієнт використання обладнання за продуктивністю (коефіцієнт ефективності навантаження)

(3.50)

де Qф – об’єм відповідно фактичного (планового) випуску продукції в натуральному вираженні за одиницю часу;

Qн – нормативний випуск продукції за одиницю часу.

Інтегральний коефіцієнт – коефіцієнт загрузки обладнання:

 (3.51)

6.Шляхи поліпшення використання ОФ.

Шляхи поліпшення використання ОФ

Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємства за певний час в установленій номенклатурі та асортименті при повному навантаженні обладнання і виробничих площ.

Визначається в натуральних одиницях (при обмеженій номенклатурі виробів) і вартісному виразі при широкому асортименті.

На величину виробничої потужності впливає:

  •  структура основних фондів (питома вага активної частини);
  •  передові технічні норми продуктивності обладнання;
  •  використання виробничих площ;
  •  трудомісткість виробів;
  •  вихід продукції з сировини.

Режим роботи підприємств також впливає на виробничу потужність.

Виробнича потужність провідного цеху і групи технічного обладнання:

Вир.П=Рр•Тр•m (3.52)

 (3.53)

де  Рр – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

Тр – річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

ti – трудомісткість виготовлюваної одиниці продукції (переробки сировини), годин.

Вихідна потужність – потужність на кінець розрахункового періоду:

Пвихвхотзр±Пнав (3.54)

де Потз – збільшення потужності на протязі розрахункового періоду в наслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Пр – нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення;

Пна – збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності викликане змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

Пв – зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Пвх. – потужність на початок року, що розглядається.

Середньорічна потужність підприємства:

(3.55)

де t – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Шляхи поліпшення кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства:

  1.  Збільшення екстенсивного завантаження: скорочення простоїв, підвищення коефіцієнта змінності роботи, зниження частки недіючих машин та устаткування;
  2.  Підвищення інтенсивного завантаження: технічне удосконалення устаткування, запровадження новітньої технології, застосування прогресивних форм організації виробництва, поліпшення структури основних фондів, підвищення якості сировини. підвищення якості ремонту.

Рис.3.3. Шляхи поліпшення ефективності використання основних фондів.


Тема№4: Оборотні кошти підприємства.

  1.  Поняття, склад та структура оборотних коштів.
  2.  Основи нормування оборотних коштів.
  3.  Відтворення оборотних коштів. Джерела фінансування.
  4.  Показники використання оборотних коштів і шляхи їх поліпшення.

1.Поняття, склад та структура оборотних коштів.

Оборотні кошти (ОК.) – це сукупність грошових ресурсів, які фінансуються для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. з метою забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції (див. Додаток Г)

Розмір Об.К. залежить від об’єму і технічного стану основних фондів та програми випуску продукції.

Оборотні виробничі фонди – це предмети праці, які повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. змінюють свою натуральну форму і повністю переносять вартість на виготовлену продукцію.

Одна частина предметів праці є матеріальною основою готової продукції (сировина, основні матеріали, напівфабрикати).

Інша – сприяє протіканню виробництва і реалізації продукції (допоміжні матеріали, паливо, тара і т.д.).

Оборотні фонди, виражені виробничими запасами, знаходяться на передтехнічній  стадії (тобто до початку виробництва).

Оборотні кошти у своєму русі окрім стадії виробництва проходять і стадію обігу. Розмір фінансового  обігу залежить від часу обігу, який включає час придбання предметів праці і час на збут готової продукції. Час на придбання предметів праці охоплює час розрахунків з постачальниками за одержані товари, час його транспортування на підприємство (споживач). Час збуту (реалізації) готової продукції починається з моменту надходження готової продукції на склад підприємства (виробника). На складі готова продукція знаходиться до тих пір, поки відбувається накопичення її до розмірів оптових поставок. Потім настає етап вантажно-транспортних засобів. Завершується час збуту надходженням грошей до підприємства. Цей час пов’язаний з оформленням відвантажувальних і розрахункових документів, представництвом їх в банк та одержанням грошей на цілі подальшого функціонування виробництва.

На відміну від оборотних фондів, фонди обігу не споживаються у виробництві і не переносять своєї вартості на готовий продукт. їх функція полягає у платіжно-рохрахунковому обслуговуванні руху товарно-матеріальних цінностей.

У сфері виробництва із предметів праці створюється продукт, а у сфері обігу відбувається його доведення до споживача.

Під складом оборотних коштів слід розуміти сукупність оборотних фондів, які є на підприємстві.

Сфера виробництва:

  •  виробничі запаси;
  •  матеріали та інші елементи запасів.

   Процес виробництва:

  •  незавершене виробництво;
  •  витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси незавершеного виробництва + витрати майбутніх періодів + готовий продукт = Оборотні фонди.

Виробничі запаси.

1.Виробничі запаси включають:

Сировинапредмети праці, на виробництво яких витрачено працю і направляються для початкової обробки.

Покупні напівфабрикати – це предмети праці, які пройшли декілька стадій виробництва, але потребують подальшої обробки (штамповки, відливки і т.д.).

Допоміжні матеріали – на відміну від сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів не входять до складу готової продукції (масло, мазут. обтиральні матеріали, вибухові речовини, хімікати).

Тара і тарні матеріали – (мішки, ящики і т.д.).

Малоцінні предмети і предмети. що швидко зношуються – це засоби праці не вище встановленого нормативу незалежно від строку їх служби, а також строком служби до одного року (незалежно від їх вартості).

До них належать:

  •  спеціалізовані інструменти;
  •  оснащення;
  •  пристрої;
  •  оснащення;
  •  господарський і конторський інвентар;
  •  спеціалізований одяг і взуття;
  •  інші інструменти.

2.Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у процесі виробництва, які ще не є готовою продукцією.

3.Витрати майбутніх періодів – витрати. які проведені підприємством на даний момент часу але погашатись (списуватись на собівартість продукції) вони будуть в майбутньому і певними частинами (характерно для галузей складної та трудомісткої продукції).

До складу витрат майбутніх періодів включається авансована вартість на:

  1.  Освоєння нових видів продукції, технологічних процесів;
  2.  Пусконалагоджувальні роботи у початковий період підприємств (цехів);
  3.  Розкривні роботи при відкритій розробці родовищ корисних копалин і проведення гірничо-капітальних і підготовчих виробок.

4.Готова продукція – це вироблена продукція, що відповідає встановленим стандартам і призначена для збуту.

5.Відвантажена продукція – готова продукція відправлена замовнику, але ще ним не оплачена в зв’язку з тим, що:

  1.  не закінчився строк оплати продукції;
  2.  покупець не може оплатити її у призначений строк через відсутність фінансових ресурсів;
  3.  замовник відмовляється від оплати, якщо вона не відповідає вимогам.

6.Кошти в касі і на розрахунковому рахунку в банку – це вільні ресурси на збереженні (зарплата, премія. розрахунки з бюджетом, фонд соціального страхування).

7.Кошти в розрахунках – це незакінчені розрахунки із споживачами за поставку готової продукції та інші послуги.

8.Дебіторська заборгованість – сума коштів, що належить підприємству від його боржників.

Структура оборотних коштів – частина окремих елементів у загальній їх вартості виражена у відсотках.

2.Основи нормування ОК.

За способом визначення потреб і планового регулювання оборотні кошти поділяють на нормовані і не нормовані.

Нормування ОК.-визначення планової потреби в ОК,необхідних для зпбезбечення ефективної роботи підприємства,через встановлення  економічно-обгрунтованих нормативів.

До нормованих належать ті види оборотних коштів, потребу яких можна визначити в плановому порядку шляхом розрахунку відповідних норм і нормативів.

Норматив оборотних коштів – це мінімальний розмір обігових кошів в грошовому вираженні. необхідний для безперебійної та ефективної роботи підприємства. Визначають. як загальну так і часткову потребу в нормативних оборотних коштах по окремим елементам і групам.

Часткові нормативи по виробничим запасам (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, інші тара, запасні частини, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція).

Основні фактори, які впливають на розмір нормативів оборотних коштів:

  •  тип виробництва і профіль підприємства (виробництво. номенклатура продукції);
  •  умови постачання та збуту продукції;
  •  умови та тривалість виробничого циклу;
  •  періодичність витрачання предметів праці;
  •  рівень цін на матеріальні ресурси.

Норма оборотних коштів – мінімальна величина запасів і-го елемента оборотних коштів, необхідна для забезпечення безперервного виробничого процесу.

Розраховується в днях забезпеченості (кг, м чи грн) на прийняту одиницю обліку на встановлену вартість виробленої продукції на одного працюючого.

При встановлені нормативу розрізняють 3 методи:

  •  метод прямого рахунку – найбільш розповсюджений метод. Норматив оборотніх коштів розраховується по кожному елементу ОК окремо, загальний норматив ОК по підприємству визначається як сума часткових нормативів.
  •  аналітичний метод – призначений для перспективного планування. Норматив ОК встановлюється шляхом щорічного корегування діючих нормативів за врахування зайвих запасів.
  •  коефіцієнтний метод – передбачає корегування нормативів ОК які були встановленні у базовому періоді в цілому за елементами на зміну обсягів виробництва та умов оборотності ОК.  

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах – визначається добутком оборотних коштів, виражених в днях запасу, на середньодобову витрату в грошовому вираженні.

Ноі=Noi•Рі; (4.1)

 (4.2)

 (4.3)

де Ноі – частковий норматив по і-му елементу оборотних коштів, грн;

Noi – норма оборотних коштів по і-му елементу. дні;

Рі – середньодобова витрата і-го елементу оборотних коштів, грн;

Соі – вартість і-го елемента оборотних коштів за календарний період, грн;

Тк – тривалість календарного періоду, в днях. (рік 360 днів, квартал – 90 днів.)

Норма оборотних коштів виражена в днях забезпеченості визначає кількість днів роботи підприємства, на яку необхідно створити запас по даному елементу оборотних коштів.

Величина Noi складається з часу на створення транспортного, підготовчого, поточного (складського) та страхового запасів матеріальних ресурсів:

Noi= Noiтр+ Noiпід+ Noпотi+ Noiстрах (4.4)

Транспортний запас дорівнює часу находження матеріальних ресурсів в дорозі

Noiн.д.д.о. (4.5)

де Тн.д. – час находження в дорозі.

Тд.о. – документооборот, час на оформлення вантажу.

Підготовчий час необхідний для приймання, розвантаження, сортування, та складування матеріальних цінностей.

Поточний (складський) характеризує інтервал часу між черговими поставками предметів праці (повністю підготовленими до запуску виробництва). Він значно більший ніж інші запаси і залежить від частоти і розміру поставок.

Noiпот=0,5•Іпост (4.6)

де  Іпост – інтервал поставки і-го елемента матеріалу.

 

Страховий запас створюється на випадок порушення планових строків і об’ємів поставок, одержання неякісних чи некомплектних матеріалів з метою попередження перебоїв у виробничому процесі:

Noi страх= 0,5•Noi пот = 0,25•Іпост (4.7)

Технологічний запас враховується лише за тими видами сировини і матеріалу де необхідні, у відповідності до технології виробництва попередні підготовчі операції (сушіння, розігрів і т.д.).

Сезонний запас характерний для галузей підприємства, які знаходяться у важкодоступних районах:

Noi max= Noi пот+Noi страх (4.8)

Noi сер= Noi пот+0,5•Noi страх (4.9)

Норматив оборотних коштів для виробничих запасів (тара, запасні частини, інструмент) визначають як добуток норми оборотних коштів в грошовому виразі на планову величину прийнятого показника.

-в грошовому виразі (4.10)

 (4.11)

де   Noi – частковий норматив і-го елементу;

Qi  - величина прийнята до розрахунку нормативу і-го показника;

Сн – початкова вартість обладнання  для запчастин;

Чср – (матеріали і звишкозношувані елементи) чисельність промислового і виробничого персоналу.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві.

Ннв=Nонв•Ссер.вц•Кнв•Ссер.в (4.12)

де Ссер.в – середньодобові витрати;

Тц – тривалість виробничого циклу виготовлення продуції;

Кнв – коефіцієнт наростання витрат у виробництві, в частках одиниці;

Nонв – норма оборотних коштів у незавершеному виробництві.

Тц=tр.ч.+ tзв.пр.+ tр.п. (4.13)

де tр.ч. – робочий час.

tзв.пр. – час звичайних процесів;

tр.п. – час регламентованих перерв.

(рівномірне наростання) (4.14)

(нерівномірне наростання) (4.15)

, грн. (4.16)

де Кнв – коефіцієнт наростання витрат при рівномірному наростанні.;

См – витрати на основні матеріали на початок процесу виробництва;

Сінші – інші елементи витрат (зарплата, паливо).

Коефіцієнт наростання витрат – відношення середньої собівартості незавершеного виробництва до виробничої собівартості готової продукції.

(4.17) 

де Свир – виробнича собівартість готової продукції;

Сі – витрати, що мають місце на і-му етапі;

Ті – тривалість і-го етапу виробничого циклу;

n – кількість етапів;

Ср – витрати, що здійснюються рівномірно протягом цього виробничого циклу.


Сердньодобові витрати на виробництво

(4.18)

де   Ссер.в. – середньодобові витрати;

Qт – кількість товара; (випуск готової продукції, що планується по виробничій собівартості)

Тк – календарний час (360) днів..

Витрати майбутніх періодів:

Nовмп=ВМПпр+ВМПпл.р-ВМПсобів (4.19)

де ВМПпр – сума коштів, вкладених у витрати майбутніх періодів на початок планового року;

ВМПпл.р – витрати, що проводяться у плановому році (передбачені кошторисом відповідно до програми розвитку);

ВМПсобів – витрати включені до собівартості продукції.

Норматив ОК у запасах готової продукції:

Н=Nогп•Свир (4.20)

Nогпсклад•С (4.21)

де Тсклад – час на складі;

Свир – середньодобові витрати на виробництво продукції по виробничій собівартості.

Норматив оборотних коштів:

Ноквзнввмпгп  Нгп- на базі норм у грошовому виразі. (4.22)

Нвзоі+Н’оі Н’оі – на базі норм запасу у днях (4.23)

Величина нормативів оборотних коштів у запасах готової продукції визначає час необхідний для:

  •  накопичення готової продукції на складі підприємства;
  •  підбор і комплектування виробів до розмірів партій;
  •  упаковка і маркування продукції;
  •  транспортування продукції зі складу підприємства до пункту відправки;
  •  навантаження продукції у транспортні засоби;
  •  оформлення платіжних документів на продукцію, яка реалізується.

К-Т…В…Т’-K’ (4.24)

K’>K

K’=K+K (4.25)

3.Відтворення оборотних коштів. Джерела фінансування.

Оборотні кошти виконують дві функції:

  1.  виробничу (оборотні кошти авансуються в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва та переносять свою вартість на виготовлений продукт)                                                 
  2.  розрахункову (після завершення виробництва забезпечує завершення кругообігу і перетворення оборотних коштів із товарної форми в грошову).

Форми оборотних коштів:

  •  грошова;
  •  виробнича;
  •  товарна.


Рис.4.1. Кругообіг оборотних коштів

1. Етап кругообороту: придбання сировини, матеріалів та інших засобів виробництва.

2. Етап: робоча сила здійснення продуктивного споживання виробничих запасів. Утворюється новий продукт, який несе в собі перенесену і заново створену вартість.

3. Етап: полягає в реалізації виробленої готової продукції (робіт, послуг) і отримання грошових коштів.

ОК постійно здійснюють кругообіг. Із сфери виробництва вони переходять в сферу обігу і знов до сфери виробництва. Час за який ОК здійснюють повний кругообіг називається періодом оборотності ОК.

Грошові накопичення підприємства – різниця між сумою коштів, які затрачено на виготовлення і реалізацію продукції та отриманих від реалізації виробленої продукції.

Джерела фінансування:

Оборотні кошти повинні задовольняти виробничі потреби, своєчасність і повноту розрахунків, підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Для підприємств більш вигідний варіант з мінімальною тривалістю оборота оборотних коштів (з мінімально необхідною сумою власних грошових ресурсів).

Якщо виникає нестача оборотних коштів, то вона покривається за рахунок залучених і позикових оборотних коштів.

Власні оборотні кошти постійно перебувають у розпорядженні підприємства.

Сталі пасиви – умовні джерела власних фінансових ресурсів, але вони не належать підприємству, проте весь час знаходяться в обороті (використовуються в сумі їх мінімального залишку).

До них відносяться:

  •  мінімальна заборгованість по оплаті праці, що переходить з звітного місяця на наступний;
  •  резерви на покриття майбутніх витрат;
  •  мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетами різних рівнів;
  •  заборгованість по оплаті електроенергії і т.д.

Залучені оборотні кошти (кредиторська заборгованість),пов’язана з діючим порядком розрахунків:

  •  заборгованість постачальникам за отримані товари, роботи, роботи, послуги.
  •  заборгованість податковій адміністрації за податками і обов’язковими платежами; платежами по відрахуванню у позабюджетні фонди.

Запозичені оборотні кошти не є постійно діючими на відміну від залучених. Це корткострокові кредити банківських установ. Видаються на суворо визначені цілі і завчасно встановлюється строк повернення одержаних коштів + встановлені договором відсотки за кредит.

Інші джерела

Тимчасово вільні кошти підприємства, що використовуються не за цільовим призначенням.

4.Показники використання оборотних коштів і шляхи їх поліпшення.

Показники використання оборотних коштів

Економічні показники.

Коефіцієнт оборотності коштів.

(4.26)

де Qp – об’єм реалізованої продукції за собівартістю за певний проміжок часу, грн;

Оk – залишки оборотних коштів середні або на визначену дату, грн.

Коефіцієнт визначає віддачу оборотних коштів, тобто суму реалізованої продукції за собівартістю , що припадає на 1 грн оборотних коштів (коефіцієнт віддачі).

Чим вище коефіцієнт, тим краще.

Коефіцієнт закріплення (завантаження) зворотний до коефіцієнта оборотності визначається сумою оборотних коштів, що припадають на одну гривню реалізованої продукції за собівартістю:

 (4.27)

Тривалість одного обороту оборотних коштів (швидкість їх обороту).

Т – кількість календарних днів у періоді, що розглядається.

, дн (4.28)

Характеризує число днів протягом, яких кошти здійснюють один оборот (з часу перетворення оборотних коштів у грошовій формі на виробничі запаси до випуску готової продукції та її реалізації (до виручки на розрахунковий рахунок підприємства)).

Чим швидше здійснюється перехід оборотних коштів з однієї фази кругообігу в іншу, чим менше часу обігові кошти затримуються в процесі виробництва і сфері обігу, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

Потреба підприємства в оборотних коштах.

Чим більше обсяг реалізації продукції тим більше оборотні кошти:

(4.29)

Обсяг реалізації в натуральному вираженні:

Qрн=Qт+(Qп.пер-Qк.пер) (4.30)

де Qт – випуск товарної продукції;

(Qп.пер-Qк.пер) – зміна залишків нереалізованої готової продукції (на початок і кінець року).

Середня величина оборотних коштів дорівнює, при періоді часу місяць - напівсумі залишків цих коштів на початок і на кінець місяця.

При періоді “квартал” дорівнює одній третій сумі середньомісячних розмірів.

При періоді “рік” – дорівнює одній четвертій суми середньоквартальних оборотних коштів.

Коефіцієнт рентабельності – відношення прибутку до середньої суми оборотних коштів:

(4.31)

Частковий коефіцієнт оборотності:

(4.32)

Скорочення тривалості обороту оборотних коштів приводить до абсолютного чи відносного вивільнення.

Абсолютне вивільнення ОК має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше, ніж норматив або залишки попереднього періоду при умові збереження обсягів реалізації за звітний період.

, грн. (4.33)

Від’ємне значення свідчить про скорочення тривалості одного обороту.

Відносне вивільнення оборотних коштів – прискорення їх оборотності здійснюється одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, при цьому темпи росту залишків оборотних коштів на перевищують темпів зростання обсягів виробництва.

, грн. (4.34)

де tо.баз,tо.зв – відповідно середня тривалість одного обороту оборотних коштів в базовому і звітному роках, днів;

Qр.зв – фактичний обсяг реалізації у звітному році.


Тема№5: Нематеріальні ресурси та активи підприємства.

  1.  Поняття і види нематеріальних ресурсів та активів підприємства.
  2.  Реалізація і охорона права власності.
  3.  Оцінка і амортизація нематеріальних активів.

1.Поняття і види нематеріальних ресурсів та активів підприємства.

I. Нематеріальні ресурси – це складова частина  потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні:

  1.  відсутність матеріальної основи прибутку;
  2.  невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

До них відносяться:

  1.  об’єкти промислової та інтелектуальної власності;
  2.  інші ресурси нематеріального походження.

Об’єкти промислової власності:

  •  винаходи;
    •  промислові зразки;
    •  корисні моделі;
    •  товарні знаки;
    •  знаки обслуговування.

Об’єкти інтелектуальної власності:

  •  програми забезпечення електронно-обчислювальних машин банки та бази даних
    •  банки та бази знань

Інші ресурси:

  1.  НОУ - ХАУ;
  2.  раціоналізаторські пропозиції;
  3.  найменування місця походження товару;
  4.  гудвіл (імідж, репутація, досвід ділових зв’язків, престиж товарних знаків).

Нематеріальні активи – вкладення грошових коштів підприємства на право використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

Таблиця № 5.1. Елементний склад нематеріальних активів.

Промислова власність – поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів.

Винаходом називається позначення істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект.

Головною ознакою винаходу є його новизна, тобто: використання технічних засобів, способів, методів, раніше невідомих в даній галузі техніки.

Промисловий зразок – це нове, придатне до здійснення промисловим способом, художнє вирішення виробу.

Він є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не відома в даній галузі країни. Оригінальним, вважається тоді, коли його суттєві ознаки є своєрідними.

Корисні моделі – це нові за виглядом, формою або побудовою моделі; від інших об’єктів промислової власності відрізняються тим, що предметом технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма.

Товарним знаком називається оригінальні позначки, які мають правовий захист та призначення для виділення даного товару серед інших подібних товарів.

Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

Інтелектуальна власність – юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інше право на інтелектуальну діяльність.

Програмне забезпечення – це сукупність програм, які використовуються в роботі з ЕОМ.

Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання.

Ядро банку даних становить база даних.

Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів  та їх функціональні бази даних забезпечені сукупністю мовних та програмних засобів.

База знань – це сукупність систематизованих основоположних відомостей, які зберігаються в пам’яті ЕОМ.

Банк знань – розглядається, як сховище знань, в якому крім інформації та відповідного опису знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання.

НОУ-ХАУ – (знати, як зробити з англійської), незахищені охоронними документами неоприлюднені знання чи досвід науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансового характеру; незапатентовані винаходи.

Раціоналізаторська пропозиція – технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства до якого воно подане, і включає пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (непатентоспроможні).

Комерційна таємниця – відомості про виробничо-господарську. Фінансово-економічну, науково-технічну діяльність підприємства, розголошення яких може завдати шкоду підприємству.

Найменування місця походження товару – відображає назву країни. яка використовується при позначенні товару.

Гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як надлишок над балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю.

Організаційні витрати на створення підприємства формуються на етапі його створення.

Нематеріальні активи – права власності на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

До складу нематеріальних активів входять:

  •  права на об’єкти промислової власності – це патенти на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтво про товарний знак
  •  авторське право – система правових норм, які визначають положення авторів наукових публікацій, літературних творів та програмного забезпечення ЕОМ.
  •  Право на використання створених на підприємстві об’єктів інтелектуальної власності
  •  Право на користування земельними ділянками та природними ресурсами, ліцензії на здійснення певних видів діяльності.
  •  Організаційні витрати на створення підприємства
  •  Права на ліцензійні угоди на використання об’єктів промислової власності

2.Реалізація і охорона права власності.

Власник об’єктів промислової власності отримують виключне право на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок. корисну модель, а також свідоцтво на товарний знак.

Патент – виданий державним органом документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене патентом технічне рішення.

Патент має дві частини:

  •  патентну грамоту (видається патентовласнику);
  •  патентний опис.

Правова охорона товарних знаків і знаків обслуговування здійснюється за допомогою свідоцтва, яке засвідчує його приорітет.

На моделі на видається патентна грамота. Патент видається на п’ять років.

® - товарний знак.

- знак обслуговування.

НОУ-ХАУ – раціоналізаторські пропозиції.

Гудвіл – є власністю підприємства, немає спеціального правового захисту.

Реалізація прав власності на нематеріальні ресурси здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – договір на використання патентів, НОУ-ХАУ, товарних знаків.

Добровільна ліцензія характерна тим, що ліцензіар передає дозвіл використати об’єкти права ліцензіанту на підставі договору.

Примусова ліцензія видається на підставі рішення державного органу проти волі патентовласника.

Звичайна ліцензія – залишає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні угоди з іншими ліцензіантами.

Виключна ліцензія передає ліцензіанту право виключного користування об’єктом ліцензії, але ліцензіар залишає за собою право користуватися ліцензією.

Безпатентна ліцензія – регулює, щодо об’єктів. які не захищені патентом.

За використання об’єкту ліцензійною угоди ліцензіант сплачує ліцензіару певну винагороду у формі періодичних відрахувань або поутальної виплати (одноразової).

За обсягом прав на використання ліцензії бувають:

  •  звичайна – залишає ліцензору право особистої експлуатації технічного рішення дає можливість укладати угоди з іншими ліцензіатами.
  •  виключна – передає ліцензіату право виключного користування об’єктом ліцензії, але ліцензатор залишає за собою право користуватися ліцензією.
  •  повна – означає перехід до ліцензіата всіх прав

Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продаж або до собівартості виробництва,або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

Пашуальна виплата-одноразова виплата-одноразова винагорода,за право користування об’єктом ліцензійної угоди і являє собою фактичну ціну ліцензійної продукції.

3.Оцінка і амортизація нематеріальних активів

У міжнародній практиці існує декілька методів оцінки нематеріальних активів:

  1.  За собівартістю (власні нематеріальні активи, що створені самим підприємством);
  2.  За покупною вартістю (якщо нематеріальні активи, купують в процесі діяльності підприємства);
  3.  За ринковою вартістю (підприємство приймає рішення про продаж будь-яких своїх нематеріальних активів або вкладають в статутний фонд іншого підприємства)
  4.  За погодженням сторін (при зарахуванні до статутного фонду підприємства таких нематеріальних активів, як організаційні витрати).

Первинна вартість нематеріальних активів зараховується до статутного фонду підприємства, може індексуватись власником самостійно на початок поточного року, згідно з індексом інфляції.

На нематеріальні активи нараховується знос у формі амортизаційних відрахувань (використовується лінійний метод; ,%), де t – строк корисного використання нематеріальних активів.

Для нематеріальних активів, строк корисного використання яких встановити неможливо, норма зносу встановлюється з розрахунку на сто років, але не більше строку дії господарюючого суб’єкту (не більше 10%).

Якщо по закінченню терміну використання нематеріальних активів сума нарахованих амортизаційних відрахувань менша за їх первісну вартість, то вони дораховуються з прибутку.

Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення остаточної вартості нематеріального активу нульового значення.

Таблиця № 5.2. Принципи класифікації та вили ліцензій


Тема№6: Фінансові ресурси підприємства.

  1.  Структура та джерела формування фінансових ресурсів.
  2.  Кредитування підприємств.
  3.  Фінансово-кредитна система України.

1.Структура та джерела формування фінансових ресурсів.

I. Фінансові ресурси підприємства – сукупність грошових коштів, якими володіє підприємство і які спрямовані на здійснення витрат необхідних для виробничого і соціального розвитку інвестицій, авансування в поточні витрати. відрахування на соц потреби, бюджетні та позабюджетні фонди.

До державних коштів відносяться фінансові кошти необхідні для розвитку відносин підприємства, як по вертикалі (бюджет), так і по горизонталі (при оплаті поставок сировини; при одержанні фінансових кредитів); при розподілі прибутку засновниками, оплати дивідендів та акцій, оплаті праці  з державними органами управління, при оплаті податків, отримання бюджетних асигнувань.

Фінансові ресурси поділяються на :

  •  власні;
  •  запозичені;
  •  залучені;
  •  державні.

До власних коштів:

  1.  Стартовим джерелом є статутний фонд.
  2.  Амортизаційні відрахування (стале джерело).
  3.  Доходи від господарчої діяльності підприємства (найбільше за величиною джерело):

4. Резервний фонд

До запозичених фінансових ресурсів належать:

Короткострокові та довгострокові кредити банків та інших фінансово-кредитних установ.

До залучених:

- кредиторська заборгованість;

- кошти від емісії цінних паперів;

До державних:

Асигнування з бюджету і позабюджетних фондів

а) Капітальний прибуток від реалізації основних активів (землі, майна) і фінансових активів, після певного періоду їх використання;

б) Дивіденди – якщо підприємство купує акції іншої фірми, одержує дивіденди по акціям;

в) Звичайний  прибуток – формується за рахунок грошових надходжень від основної або статутної діяльності підприємства.

Централізовані бюджетні асигнування (виділяються державою тільки на особливо важливі завдання).

Державна грошова допомога здійснюється у формі субсидій, які поділяються на:

  •  прямі;
  •  непрямі.

Прямі – капітальні вкладення в галузі, розвиток яких необхідний для збалансування народного господарства в цілому для України.

Непрямі – переважно засобами податкової та грошово-кредитної політики (пільги і кредит).

Притягнення коштів.

Кредиторські заборгованості.

2.Кредитування підприємств.

 Окрім державного фінансування , самофінансування та фінансування за рахунок притягнення коштів застосовується банківська форма фінансування на зворотній основі – кредитування

Основні принципи кредитування:

  •  цільовий характер кредиту;
  •  строковість і повернення кредитів;
  •  забезпеченість матеріальними цінностями;
  •  платність кредиту (кредитна ставка);
  •  диференційний підхід до кредитування.


Рис.6.1 Джерела формування фінанс
ових коштів підприємства.

Кредити бувають двох видів:

  •  короткострокові ( для кредитування матеріально-товарних цінностей 70 %., або поповнення зверх нормативних потреб в оборотних коштах; на зарплату працівників);
  •  довгострокові (на недостатньої частки капітальних вкладень; для будівництва нових об’єктів або на реконструкцію та розширення вже діючих об’єктів, на впровадження нової техніки та технології (видається строком на 6 років));
  •  на житлове і побутове будівництво (строк погашення 2 роки);
  •  на випуск товарів народного споживання.

Довгостроковий кредит погашається за рахунок прибутку, який  залишається в розпорядженні підприємства, фондів виробництва та соціального розвитку.

  •  Для капітальних вкладень;
  •  Будівництва нових об’єктів та розширення діючих;
  •  На впровадження нової техніки та технології (строком до 6 років);
  •  На житлове та побутове виробництво (строк до 5 років);
  •  На випуск товарів народного споживання (на строк до 2 років).

Плата за кредит у формі позичкових відсотків стягується по ставкам, які складаються на грошовому ринку по коротко строковим і на ринку капіталів по довгостроковим кредитам. У відповідності з чинним законодавством по оплаті відсотків фінансових кредитів, одержаних на поповнення оборотних коштів, а також для придбання основних виробничих фондів та нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності незалежно від строків кредитування віднесених на собівартість продукції.

Відсотки по іншим видам кредитів покриваються за рахунок чистого прибутку підприємства.

3.Фінансово-кредитна система України.

Головний емісійний банк (єдиний) Національний Банк України. Крім того обслуговує державний борг і проводить операції на ринку цінних паперів та іноземної валюти. Проводить єдину кредитну політику та координує діяльність комерційних банків.

Державні банки строго спеціалізовані.

Комерційні банки, як і підприємства є самостійними госпрозрахунковими організаціями (близько 200 комерційних банків на Україні, різної форми власності).

Головним джерелом доходів комерційних банків є прибуток.


Тема №7: Одноразові витрати.

  1.  Характеристика інвестицій.
    1.  Поняття одноразових витрат. Структура, склад та класифікація капітальних вкладень.
    2.  Методи визначення необхідного обсягу капітальних вкладень.
    3.  Шляхи найефективнішого використання одноразових витрат.

1.Характеристика інвестицій.

Інвестиція (від лат. “вкладати”) – вкладення капіталу з метою подальшого збільшення.

Інвестування може бути у виді майнових і інтелектуальних цінностей. У відповідності до закону “Про інвестиційну діяльність” такими цінностями можуть бути:

  •  грошові кошти;
  •  рухоме і нерухоме майно;
  •  майнові права;
  •  право користуватися землею та іншими ресурсами;
  •  інші.

Інвестиції підрозділяються на:

Капітальна інвестиція – господарська операція, яка передбачає прибуток основних фондів та нематеріальних активів. які підлягають амортизації.

Фінансова інвестиція – інвестиція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Пряма інвестиція – передбачає внесення коштів до статутного фонду підприємства на корпоративні права (більше 10%).

Портфельні інвестиції – пов’язані з придбанням цінних паперів за кошти на біржовому ринку (до 10%). Вони, як правило, довгострокові вкладення коштів.

Головні принципи формування інвестиційного портфеля – це безпечність та дохідність вкладень, а також їх ліквідність, оптимальне сполучення між ринком та доходом.

Інвестиції – це більш містка категорія, в порівнянні з одноразовими витратами і капітальними вкладеннями.

Об’єкти інвестування:

Реальні інвестиції – вкладання коштів у різні сфери галузей нар.госп-ва. Здійснюється у формі капітальних вкладень, реалізується у матеріальні і нематеріальні активи.

Фінансові інвестиції ( виробничі), (капітальні) – основні фонди та оборотні фонди; вкладення в матеріальні активи (споруди, машини), вкладення в нематеріальні активи (винаходи, патенти, НОУ-ХАУ).

Іноваційні інвестиції –науково-технічна продукція. Інноваційна форма інвестицій пов'язана з реалізацією досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і включають:

- випуск нових видів техніки;

- здійснення міжгалузевих структурних змін;

- реалізація довгострокових науково-технічних програм;

- фінансування фундаментальних досліджень;

- впровадження ресурсозаощаджуючих технологій

Інтелектуальні інвестиції – вкладення інвеситцій в інтелектуальну власність (авторське, патентне та винахідницьке право) Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в творчий потенціал суспільства, об'єкти інтелектуальної власності, які витікають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі. В більшій частині по своєму складу і напрямкам здійснення інтелектуальні інвестиції одночасно з'являються і інноваційними.

Суб’єкти інвестування:

  1.  Громадяни та юридичні особи.
  2.  Державні інвестиції.
  3.  Іноземні та спільні інвестиції.

Інвестиції бувають:

  •  Державні інвестиції. (здійснюються центральними і місцевими органами влади);
  •  Іноземні;
  •  Спільні інвестиції.

За регіональною ознакою:

  •  Внутрішні;
  •  Закордонні.

За джерелами фінансування:

  •  власні;
  •  позичкові;
  •  залучені;
  •  бюджетні асигнування;
  •  безоплатні та благодійні внески.

По характеру участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі (портфельні) інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів з метою здійснення контролю і управління цім об'єктом.

При непрямих інвестиціях процес інвестування здійснюється за участю посередника (інвестиційний фонд, довірче товариство тощо).

Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор, набуваючи невелику долю (пай) компанії в надії отримати хай невеликий, але стабільний доход. Такий інвестор звичайно не поривається до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в момент виплати дивідендів.

За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на строк не більш одного року (короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Довгострокові інвестиції припускають вкладення капіталу на строк більш одного року. Цей критерій прийнятий в практиці облік; але як показує досвід він потребує подальшої деталізації з відокремленням періодів інвестування:

а) до 2 років;

б) від 2 до З років;

в) від 3 до 5 років;

г) понад 5 років.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави. Так за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств, все більшою має ставити частка приватного капіталу в загальному обсязі і, як наслідок, поступове збільшення долі і ефективності іноземних інвестицій.

2. Поняття, склад та класифікація одноразових витрат. Структура капітальних вкладень.

Одноразові витрати – сукупність витрат на придбання (відтворення) оборотних фондів, оборотних коштів та нематеріальних активів.

Капітальні вкладення – витрати на відтворення основних фондів, а саме на створення нових, розширення і реконструкцію діючих основних фондів, в результаті чого досягається соціальний, економічний ефект.

Склад капітальних вкладень:

  1.  Витрати на будівельні роботи.
  2.  Витрати на монтаж обладнання виробничих об’єктів (складання і установка технічно-енергетичного, транспортного та інших видів обладнання).
  3.  Витрати на придбання (незалежно від того підлягає монтажу чи ні).
  4.  Витрати на придбання інструменту та виробничого інвентарю.
  5.  Витрати на проектні, геологорозвідувальні, наукові, пошукові та інші роботи, зв’язані з будівництвом підприємств, будов і споруд.
  6.  Витрати на інфраструктуру і охорону навколишнього середовища.
  7.   Витрати на утримання дирекції, підготовку експлуатаційних кадрів підприємств, що будуються.
  8.  Інші витрати.

Класифікація капітальних вкладів:

З метою обліку, аналізу та планування капітальні вкладення

  1.  За цільовим призначенням об’єктів оборотні фонди, що створюються:

а). виробниче будівництво;

б). житлове будівництво;

в). будівництво культурно-побутових об’єктів;

г). будівництво адміністративних будов; д). геологорозвідувальні, пошукові та інші роботи.

  1.  За формами відтворення оборотні фонди:

а). нове будівництво:

б). технічне переозброєння підприємства:

в). реконструкція та розширення діючих підприємств;

г). модернізація обладнання.

  1.   За джерелами фінансування:

а). централізовані;

б). нецентралізовані.

  1.  За технологічною ознакою;

а). будівельні роботи;

б). придбання обладнання (меблів, інструментів та інвентарю);

в). монтажне обладнання;

г). інші роботи.

  1.  За характером участі в процесі відтворення оборотних фондів:

а). прямі;

б). непрямі.

  1.  За терміном вкладання:

а). довгострокові капіталовкладення (більше, ніж один рік):

  •  1-а  група – до 2-х років,
  •  2-га група – 2-3 роки,
  •  3-я група – 3-5 років,
  •  4-а група – понад 5 років.

б).середньострокові;

в). короткострокові (до 1-го року).

  1.  За формою власності інвесторів:

а). приватні;

б). державні;

в). іноземні;

г). спільні.

  1.  За територіальним чинником:

а). в межах країни (внутрішні);

б). за межами країни (закордонні).

Склад капітальних вкладень:

  1.  Вартість буд-монтажних робіт.
  2.  Вартість усіх видів виробничого устаткування інструментів та інвентарю.
  3.  Інші капітальні роботи і витрати ( вартість земельних ділянок, гіолого-розвідувальних робіт та науково-дослідні роботи, вартість тимчасових споруд).

Співвідношення між переліченими видами капітальних вкладень характеризує елементно-технічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в цій структурі є збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар і зменшення витрат на будівельно-монтажні  роботи.

Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням в складі капітальних витрат частки витрат на придбання активної частини ОФ.

Відтворювальна структура відображає співвідношення довгострокових витрат на просте і розширене відтворення ОФ. Оптимальним співвідношенням вважається 35% і 65%.

Головною тенденцією відтвореної структури в Україні є збільшення частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію підприємств.

Галузева структура характеризує розподіл капітальних вкладень по галузям народного господарства. Її удосконалення здійснюється шляхом збільшення капітальних вкладення в розвиток прогресивних галузей народного господарства.

Територіальна  структура – це розподіл капітальних вкладень за областями.

Відповідно до перерахованих вище ознак капітальні вкладення розподіляють на: галузеву, територіальну, цільову структури; за джерелами фінансування: відтворювальні (відображають співвідношення довгострокових витрат: на нове будівництво – 15 – 25 %, розширення – 10 – 15 %, реконструкція і технічне переозброєння – 35 – 45 %, тобто форми з відтворення оборотних фондів; для розширеного відтворення – 70 – 75 %, просте відтворення – 25-30%.

Технологічна – співвідношення між основними частинами: витратами на будівельно-монтажні роботи -  35%, вартістю обладнання, машин і механізмів – 45 – 50 % та іншими капітальними витратами.

3.Методи визначення необхідного обсягу капітальних вкладень.

Планування капітальних вкладень на підприємство включає 2 етапи:

  1.  Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.
  2.  Визначення джерел фінансування.

Встановлення необхідного обсягу виробничих вкладень залежить від економічної ситуації на ринку:

  1.  Ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю, і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві

В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення оборотних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в повному устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості вантажу.

2.  Попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції, з метою збільшення приросту продукції.

В цьому випадку необхідне розширення відтворення оборотних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переозброєння, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом.

Такий проект складається за розділами:

I.Зведені техніко-економічні показники.

II.Заходи по окремим напрямам технічного, технологічного та організаційного розвитку.

III. Потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису.

  1.  Попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився (вона втратила конкурентоспроможність).

Підприємство повинно модернізувати виробництво для випуску нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-економічної бази підприємства.

Розрахунок необхідного обсягу капітальних вкладень проводять аналогічно попередній ситуації, але враховують значні обсяги капітальних витрат на маркетинг, дослідження, можливу диверсифікацію виробництва (нова техніка).

В умовах ринкової економіки розмір капітальних вкладень виробництва залежить

  1.  від очікуваної норми прибутку

  1.  від ставки банківського відсотка (якщо очікувана норма прибутку буде більше ставки банківського відсотка, то при інших рівних умовах інвестування з економічної точки зору є доцільним)

Рис. 7.1 Джерела формування фінансових коштів підприємства

  1.  від темпів інфляції (при довгострокових інвестиціях значно знижується майбутній реальний розмір прибутку).

  1.  від розміру заощаджень (обсяг капітальних вкладень залежить від пропорції розподілу одержаного кожним робітником доходу на споживання і заощадження)

Ефективна реалізація вище вказаних чинників базується на виваженій державній політиці (інвестиційній):

  •  регулювання сфер і об’єктів інвестування;
  •  удосконалення системи оподаткування;
  •  удосконалення механізму амортизаційних відрахувань;
  •  підвищення ефективності приватизаційного процесу;
  •  забезпечення мотивації і захисту інвестиції.

4.Шляхи найефективнішого використання одноразових витрат.

Шляхи:

  1.  Поліпшення структури виробництва, що забезпечує найвищу рентабельність виробництва.
  2.  Поліпшення технічної структури за рахунок збільшення частки витрат на машини та обладнання.
  3.  Впровадження передової технології та прогресивного обладнання тобто досягнення технологічного прогресу.
  4.  Застосування індустріального будівництва
  5.  Скорочення тривалості виробництва.
  6.  Зниження собівартості будівельно-монтажних робіт і підвищення ефективності.
  7.  Удосконалення організації праці і виробництва на підприємстві.


Тема№8: Поточні витрати підприємства.

  1.  Загальна характеристика види витрат підприємства
  2.  Класифікація витрат.
  3.  Поняття та види собівартості продукції.
  4.  Структура собівартості:

а) за економічними елементами;

б) за статтями калькуляції.

  1.  Методи калькулювання собівартості продукції.
  2.  Методи зниження поточних витрат на підриємстві

1.Загальна характеристика види витрат підприємства

Витрати виробничих ресурсів у грошовій формі називаються витратами виробництва.

Якщо витрати праці, зарплати вимірюються то витрати, зв’язані з споживанням в процесі виробництва предметів праці, ресурсів визначаються їх вартістю за цінами їх придбання. А витрати, обумовлені витратами засобів праці – річною сумою амортизаційних відрахувань.

Крім наведених витрат підприємство несе витрати по збуту продукції та її просуванню на ринку (витрати на транспортування виробів до споживача, організацію реклами, витрати на реалізацію продукції).  

Частина відрахувань і платежів разом з витратами виробництва і реалізації складають собівартість продукції.

Інша частина податків покривається за рахунок прибутку підприємства та інших цільових надходжень.

За рахунок прибутку покриваються наступні витрати підприємства:

  1.  деякі види виробничих витрат понад встановлені норми (адміністративно-управлінські витрати).
  2.  грошові виплати робітникам, не зв’язаним безпосередньо з оплатою праці (надбавки і доплати, не передбачені законодавством).
  3.  відрахування на утримання апарату керівництва підприємством
  4.  витрати на ліквідацію стихійного лиха.
  5.  витрати непромислових господарств, продукція яких не включається до складу товарної продукції основного підприємства.
  6.  таможні податки та мито.
  7.  освоєння нової продукції, витрати на підприємство, а також на серійне виробництво.

Перераховані витрати + витрати, які включені до складу собівартості, = сукупні або зовнішні витрати підприємства.

Вони находять своє відображення в балансі підприємства і є явними витратами.

Сукупність зовнішніх (явних) і внутрішніх (неявних) витрат є економічні загальні витрати, тобто це ті загальні витрати, які необхідно здійснити власникам ресурсів, щоб привабити ці ресурси для певного виробничого процесу, та відволікти їх тим самим від альтернативного варіанту застосування.

2.Класифікація витрат

.Витрати класифікують за такими ознаками :

1.За центрами відповідальності:

 -Витрати виробництва,

 -Витрати цеху,

 -Витрати дільниці,

 -Витрати технологічного переділу,

 -Витрати служби.

2.За видами продукції,робіт і послуг:

 -Витрати нам вироби

 -Типові представники виробів,

 -Групи однорідних виробів,

 -Одноразові замовлення,

 -Напівфабрикати,

 -Валова,товарна і реалізована продукція

3.За єдністю складу(однорідністю витрат):

 -Одноелементні,

 -Комплексні.

4.За видами витрат:

 -Витрати за економічними елементами

 -Витрати за статтями калькуляції.

5.За способом перенесення вартості на продукцію:

 -прямі

 -непрямі

6.за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

6.1.Змінні:

 -пропорційні

 -непропорційні(прогресуючі та дегресуючі)

6.2.Постійні.

7.За календарними періодами:

 -поточні- менше ніж місяць

 -довгострокові- від 9 місяців

 -одноразові.

8.За доцільністю витрачань:

 -продуктивні

 -непродуктивні

9.За визначенням відношень до собівартості продукції:

 -Витрати на продукцію

 -Витрати періоду.

3.Поняття та види собівартості

Собівартість продукції – грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Він характеризує: ефективність всього процесу виробництва на підприємстві – рівень організації виробничого процесу, технічний рівень і продуктивність праці.

До собівартості продукції включають наступні витрати:

  •  на дослідження ринку;
  •  на підготовку та освоєння нової продукції;
  •  на виробництво продукції;
  •  на обслуговування виробничого процесу та управління ним;
  •  на збут продукції;
  •  розвідку, використання, і охорону природних ресурсів;
  •  набір і підготовку кадрів;
  •  раціоналізацію виробництва (крім капітальних витрат).

Використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.

За умов самофінансування, зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

В залежності від часу формування витрат розрізняють:

  •  планову;
  •  фактичну;
  •   нормативну;
  •  кошторисну собівартість.
  •  Планова – (визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану).
  •  Фактична – (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку).
  •  Нормативна – (витрати на виробництво і реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів).
  •  Кошторисна – (характеризує витрати на виріб або замовлення, які виконуються в одноразовому порядку).

В залежності від місця формування витрат розрізняють:

  •  цехову собівартість(сума витрат на виробництво);
  •  виробничу собівартість (витрати грошові в межах всього виробництва);
  •  повну собівартість (сукупність виробничої собівартості та позавиробничих витрат).

Позавиробничі витрати – це витрати на вивчення ринку, рекламу продукції та її продаж, проведення ярмарків, витрати на маркетинг, постійні витрати організаціями збуту.

По способу обчислення на одиницю продукції:

  •  прямі витрати;
  •  непрямі витрати.

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва:

  •  постійні (умовно-постійні);
  •  змінні.

Постійні є функцією часу, а не обсягу продукції, тобто загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції.

За складом продукції обчислюють:

  •  собівартість валової продукції;
  •  собівартість товарної продукції;
  •  собівартість реалізованої продукції;

В залежності від повноти витрат, що відносять до собівартості продукції:

  •  технічна собівартість – витрати на сировину, матеріали, енергію, що витрачені при виробництві витрати на оплату праці з відрахуваннями, ВУЕУ;
  •  виробнича – це технологічна собівартість + витрати, що пов’язані з управлінням;
  •  повна собівартість готової продукції – це виробнича собівартість + частина постійних витрат непов’язаних з виробництвом, які умовно відносять на даний вид продукції
  •  повна собівартість реалізованої продукції – це собівартість готової продукції + витрати пов’язані з реалізацією.
  •  Умовно-постійні (постійні) – це утримання та експлуатація будівель та споруд.
  •  Змінні витрати – загальна сума залежить від обсягу виробленої продукції (бувають: пропорційні та непропорційні)
  1.  Пропорційні;
  2.  Непропорційні:

а) прогресуючі;

б) дегресуючі.

Прогресуючі зростають більшою мірою, ніж обсяги виробництва. Виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні і торгові витрати).

Дегресуючі зростають менше, ніж обсяг виробництва (витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, витрати на інструмент).

Поділ на постійні та змінні витрати дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва та розрахувати критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, менше якого виробництво стає збитковим.

Рис.8.1.Постійні витрати Рис.8.2.Змінні витрати

Nкр. •Сзмпост=Nкр•Ц ( 8.1)

(8.2)

Протягом зростання обсягу продукції частина постійних витрат у загальній сумі знижується , зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nкр) виробництво стає рентабельним.

А – постійні витрати;

Б – дегресуючі витрати;

В – пропорційні витрати;

Г – прогресуючі витрати.

В залежності від виду діяльності:

  •  Операційні – витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності;
  •  Витрати інвестиційні – витрати по інвестиційній та фінансовій діяльності підприємства, надзвичайних подій, в наслідок сплати податків на прибуток, ПДВ, дивідендів.

За ступенем однорідності витрати поділяють на:

  •  Одноелементні – однорідні за складом і мають єдиний економічний зміст;
  •  Комплексні – різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів;

В системі оподаткування виділяють:

  •  Валові витрати – це сума будь-яких витрат платників податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів, які придбаються , або використовуються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За тривалістю розрахункового періоду:

  •  місячна;
  •  квартальна;
  •  річна.

За складом продукції:

  •  товарна;
  •  валова;
  •  реалізована
  •  незавершеного виробництва.

Собівартість валової продукції (застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких нестабільна величина залишків незавершеного виробництва). По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, а по товарній і реалізованій – повна собівартість.

Сввн.в. ВмпЗм.пл (8.3)

Де  + приріст;

-  зменшення;

Св - виробнича собівартість;

Вв - сума витрат на виробництво згідно з кошторисом;

Вн.в. - витрати, які зрізних причин не включаються у виробничу собівартість;

Вмп - зміна залишків витрат майбутніх періодів;

Зм.пл. - зміна залишків майбутніх платежів.

Собівартість товарної продукції (обчислюється коригуванням собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва і позавиробничих витрат).

Ств-Знвпв (8.4)

Собівартість реалізованої продукції (обчислюється коригуванням вартості товарної продукції з використанням зміни  залишків нереалізованої продукції).

Срт+(Сс.пс.к)+(Свпвк) (8.5)

  

де Ссп, Сск - собівартість залишків на початок і кінець розрахункового періоду;

Св.п , Св.к. - собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець року, яка не перейшла у власність покупця;

Середні витрати на одиницю продукції:

, грн. (8.6)

   

де Спі - повна собівартість.

Ni - загальний обсяг продукції в натуральному виразі.


4. Структура собівартості:

а) за економічними елементами;

Кошторис виробництваце витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період незалежно від того, відносить їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Кошторис виробництва і собівартість не збігаються.

Кошторис виробництва і собівартість не збігаються. Він складається за економічними елементами.

Витрати за економ. елементами поділяють на:

-   Матеріальні витрати ( за виключенням собівартості зворотних відходів);

-   Витрати на оплату праці;

-   Відрахування на соціальні потреби;

- Амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

- інші операційні витрати.

Матеріальні витрати:

а) сировина та матеріали, які придбані у сторонніх організаціях;

б) покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва;

в) покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати;

г) роботи та послуги виробничого характеру, які не належать до основного виду діяльності;

д) витрати, зв’язані з використанням природної сировини (плата за воду);

е) придбана енергія та паливо, для технічних і виробничих цілей

є) витрати внаслідок недостачі матеріальних цінностей;

ж) придбання пакувальних матеріалів та тари, крім деревини.

До інших витрат:

  •  платежі за викиди шкідливих речовин;
  •  додаткові витрати, зв’язані з роботою вахтовим методом;
  •  вартість спеціального харчування робітників;
  •  витрати на службові відрядження працівників;
  •  оплата послуг за протипожежну та сторожову охорону;
  •  знешкодження шкідливих речовин;
  •  витрати на оплату відсотків за фінансованими кредитами; (придбання оборотних фондів, поповнення власних обігових коштів, придбання нематеріальних активів);
  •  виплати за послуги комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ (поштово-телеграфні послуги);
  •  витрати на придбання цінних паперів (зв’язані з емісією цінних паперів;
  •  витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виготовленої продукції (не більше 2%, якщо передбачено умовами контракту);
  •  відрахування на утримання автомобільних доріг;
  •  податки державному та інноваційному фондам;
  •  витрати внаслідок технічного неминучого браку;
  •  оплата концесійних  платежів (тобто за використання корисних копалин).

Вартість матеріальних ресурсів, що включаються до собівартості продукції з врахуванням цін їх придбання, але без врахування ПДВ.

Зворотні відходи – залишки сировини, напівфабрикатів, що утворюються в процесі виробництва продукції.

Витрати на оплату праці:

- включають заробітну плату всіх категорій робітників;

 разові роботи;

- доплати за важкі і шкідливі умови праці;

- виплати звільненим робітникам.

Відрахування на соціальні потреби:

- витрати на  пенсійне страхування - 32 %;

виплати у фонд соціального страхування в зв’язку з тимчасовою непраце- здатністю (2,5% + оплата перших 5 днів лікарняних);

- виплати у фонд страхування від нещасного випадку на виробництві та проф. захворювань (в залежності від класу ризику від 0,2% до 13,8%);

- виплати у фонд соц. страхування на випадок безробіття -2,5% .

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів:

сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів,

витрати, зв’язані з амортизацією НА.


б) за статтями калькуляції.

Кошторис виробництва

Таблиця 8.1.Елементи витрат

Елементи витрат

Минулий рік, грн..

Плановий рік, грн

1. Мат. Витрати

2. Заробітна плата

3. Відрахування на соц. Потреби

4. Амортизація ОФ та НА

5. Інші витрати

6. Усього витрат на виробництво (∑ р.1-5)

7. Витрати, які не включаються у виробничу с-ть продук.

8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення – додається)

9. Зміна залишків майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається)

10. Собівартість валової продукції

11. Зміна залишків НЗВ (приріст віднімається, зменшення – додається)

12. Виробнича собівартість товарної продукції

13. Позавиробничі витрати

14. Повна собівартість товарної продукції

3а економічними елементами:

Собівартість валової продукції (застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких нестабільна величина залишків НЗВ).

Собівартість товарної продукції обчислюється:

- з кошторису віднімають витрати, що не включені до собівартості продукції;

- віднімається приріст, додається зменшення витрат майбутніх періодів;

додається приріст, віднімається зменшення майбутніх платежів (відпускних, на підготовчі роботи).

Отримуємо собівартість валової продукції. Вона коригується на  зміну залишків незавершеного виробництва – одержуємо виробничу собівартість товарної продукції.

Додаємо позавиробничі витрати – одержимо повну собівартість товарної продукції.

Собівартість реалізованої продукції (обчислюється коригуванням вартості товарної продукції на зміну  залишків нереалізованої продукції

Склад та кількісне співвідношення елементів кошторису визначає структуру собівартості продукції.

З метою забезпечення єдності в плануванні та обліку витрат на виробництво та їх порівнянні на споріднених підприємствах використовується таке групування витрат

За статями:

  1.  Сировина та матеріали;
  2.  Покупні напівфабрикати на комплектуючі вироби;
  3.  Паливо та енергія на технологічні цілі;
  4.  Зворотні відходи (віднімається);
  5.  Основна заробітна плата виробничих робітників;
  6.  Додаткова заробітна плата (з 01.01.95 року);
  7.  Відрахування на соціальне страхування (38 %);
  8.  Витрати на підготовку і освоєння виробництва;
  9.  Відшкодування зносу спеціальних інструментів та інші спеціальні витрати;
  10.  Витрати на утримання і експлуатацію устаткування;
  11.  Загально-виробничі витрати;
  12.  Загально-заводські витрати;
  13.  Витрати внаслідок технічно-неминучого браку;
  14.  Попутна продукція (віднімається);
  15.  Інші виробничі витрати;
  16.  Позавиробничі (комерційні витрати).

Для допоміжного виробництва, дещо скорочена номенклатура:

  1.  Сировина та матеріали (віднімаються зворотні відходи);
  2.  Паливо та енергія на технологічні цілі;
  3.  Основна зарплата виробничих робітників;
  4.  Додаткова заробітна плата (з 01.01.95 року);
  5.  Відрахування на соціальне страхування (37,5 %);
  6.  Витрати на утримання і експлуатацію устаткування;;
  7.  Загально-виробничі витрати.

5.Методи калькулювання собівартості продукції.

Методи калькулювання витрат виробництва:

  1.  Методи прямого рахунку;
  2.  Розрахунково-аналітичний метод;
  3.  Параметричний метод;
  4.  Нормативний метод;
  5.  Коефіцієнтний і комбінований (метод виключення витрат).

Калькулювання – обчислення собівартості окремих видів продукції.

З метою забезпечення єдності планування та обліку витрат на виробництво використовують таке групування витрат за статтями калькуляції

Статті:

  1.  Сировина та матеріали.

Включається у вартість сировини і матеріалів, що входять до складу виробленої продукції, тобто утворюють її основу.

Покупні матеріали для забезпечення нормального технологічного процесу і упакування продукції.

Витрати, зв’язані з використанням природної сировини.

2.Покупні напівфабрикати на комплектні вироби:

  •  Покупні комплектуючі вироби;
  •  Роботи і послуги виробничого характеру (обробка сировини, часткова обробка напівфабрикатів сторонніми організаціями або власними силами підприємства неосновного виду діяльності);
  •  Невідображена в цій статті вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за рахунок замовника (понад ціну за виріб);
  •  Не підлягає обробці та монтажу і не включається до валової продукції (електрообладнання).

3. Паливо та енергія на технічні цілі:

  •  Всі види палива і енергії, як одержані, так і власні;
  •  Для проведення технічних випробувань виробів (металургія) згідно з технологічним процесом (витрати для домен і т.д.)
  •  Розраховане згідно кошторисних ставок пропорційно до виготовленої продукції;
  •  Витрати на покупну енергію з витрат за її оплату за встановленими тарифам.

Всі перші три пункти статті розраховуються з цін їх придбання (вартість).

4. Зворотні відходи.

Дивися кошторис. (Вони віднімаються).

5. Основна зарплата виробничих робітників.

По кошторису.

6. Додаткова зарплата.

По кошторису.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на:

  •  підготовчі роботи у видобувних галузях (калькуляційна одиниця 1 м3);
  •  освоєння нових видів продукції, нового виробництва, цехів та агрегатів (кускові витрати);
  •  винахідництво та раціоналізацію.

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв:

  •  витрати пов’язані з проектуванням і виготовленням спеціальних інструментів;
  •  ремонт і утримання в робочому стані;
  •  утримання спеціальних служб, що утримують, обслуговують поточне виробництво (спеціальні лабораторії, бюро і т.п.)

10. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування:

  •  на повен відновлення основних виробничих фондів та капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості виробничого та під’ємно-транспортного устаткування;
  •  сума сплачених орендаторам відсотків (винагорода), за користування ними;
  •  витрати на приведення поточного ремонту (за винятком реконструкції) та модернізацію;
  •  витрати на переміщення внутрішньо-заводських вантажів;
  •  знос малоцінної та швидкоспрацьовуваної продукції.

Витрати між окремими видами продукції розподіляються за допомогою кошторисних нормативних ставок, розрахованих на підставі даних про кількість машино-годин відпрацьованих.

Розподіл витрат здійснюється пропорційно по:

  •  основній зарплаті робітників (виробничих);
  •  обсягу виробництва;
  •  виходячи з витрат на одну годину експлуатації машин за встановленими нормами;

11. Загальновиробничі витрати:

  •  витрати на управління;
  •  амортизаційні відрахування по будовам і спорудам, їх утримання і ремонт;
  •  охорона праці, знос МШП, витрати на обслуговування виробничого процесу;
  •  витрати від технічно неминучого браку.

12. Загальногосподарські витрати:

  •  витрати на дослідження, винахідництво, підготовка кадрів;
  •  страхування майна;
  •  платежі за забруднення середовища;
  •  пожежну, сторожову охорону;
  •  за фінансування кредитами, сплата відсотків.

13. Втрати внаслідок технічно неминучого браку;

- втрати забракованої продукції з технічних причин.

14. Попутна продукція:

- самостійно не калькулюється.

Визначається (оцінюється) за:

а) плановою собівартістю аналогічної продукції;

б) за ціною її можливого використання.

15. Інші виробничі витрати:

- витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продукції (2%).

16. Поза виробничі витрати (реклама, мито і т.д.)

6.Методи зниження поточних витрат на підриємстві

. Зниження витрат підприємства досягається:

  1.  За рахунок зниження витрат сировини і матеріалів, палива та енергії на одиницю продукції;
  2.  Зменшення розміру амортизаційних відрахувань у розрахунку на одиницю продукції;
  3.  Зниження витрат на заробітну плату;
  4.  Скорочення адміністративно-управлінських витрат;
  5.  Ліквідація непродуктивних витрат та втрат.

Методи прогнозування собівартості нових виробів на етапі їх розробки і освоєння виробництв.

  1.  Метод  питомих витрат -  собівартість обчислюється  на одиницю основного параметру виробу ( потужність двигунів, об’єм холодильників).

Методи калькулювання собівартості продукції:

  •  позамовний – характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу збираються витрати виробництва за замовленнями на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виконано, в якій кількості в який термін.
  •  попередільний – застосовується у виробництвах в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі фази (переділи). Виробнича собівартість обчислюється по кожному переділу окремо по мірі виготовлення продукції. Витрати на виробництво формуються по виробам, при цьому прямі витрати відносяться на конкретні види виробів, а загально виробничі збираються протягом місяця і розподіляються між виробами в кінці місяця.
  •  попроцесний – різновиди:

А) простий;

Б) повиробничий;

В) подетальний;

Г) попродуктовий.

Використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний, витрати на виробництво узагальнюються в цілому по виробничому процесу і ділиться на кількість продукції. Характерний для масового виробництва і стійкої номенклатури що випускається протягом тривалого часу.

- нормативний – складається нормативна калькуляція за діючими виробничими нормами враховується технологія виробництва.

Методи розподілу комплексних статей витрат:

  1.  пропорційно основній зарплаті основних робітників;
  2.  пропорційно обсягу виробництва;
  3.  по витратам на одну годину експлуатації машин за встановленими нормами.


ТЕМА№9: Продукція підприємства

  1.  Загальна характеристика продукції.
  2.  Якість продукції: показники та методи її оцінки
  3.  Стандартизація та сертифікація продукції.
  4.  Економічна ефективність підвищення якості продукції.

1.Загальна характеристика продукції.

У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже, останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосованою людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).

За умов товарного виробництва та ринкової економіки виготовлена продукція, виконана робота або надана послуга є товаром, котрий має не лише споживну вартість, а й вартість (мінову вартість). Для постійного й повного задоволення потреб ринку планування та облік товарів, що їх виготовляють на продаж, здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках. Важливо зважити нате, що міру задоволення потреб ринку можна охарактеризувати, виходячи насамперед із показників обсягу товарів певної номенклатури та асортименту в натуральному вигляді.

Номенклатура продукції — це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.

Асортимент — це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо). Номенклатура і товарний асортимент включають стару продукцію, попит на яку зберігається, а також нову продукцію, дослідні зразки принципово нових виробів.

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці — штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції іноді використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами та метрами, тканин — погонними і квадратними метрами).

Універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є вартісні, до яких відносяться:

  •  товарна продукція,
  •  валова продукція,
  •  реалізована,
  •  чиста,
  •  умовно-чиста,
  •  нормативно-чиста,
  •  валовий оборот
  •  внутрішньозаводський оборот

Товарна продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дає змогу підсумовувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на тому чи тому підприємстві, а також обчислювати низку макроекономічних та узагальнюючих похідних показників розвитку народного господарства. Це, власне, загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених на продаж або для реалізації різним споживачам.

Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств

ТП = ГП + ПФ + ПП + ОВ, (9.1)

Де ГП - готова продукція,

ПФ - напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим підприємствам),

ПП роботи промислового характеру, що виконуються для інших підприємств, своїх підрозділів;

ОВ  - вартість обробки продукції з давальницької сировини

Показник валової продукції, окрім елементів, які входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини й матеріалів замовника та деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування та металообробки, де тривалість виробничого циклу для переважної більшості видів продукції перевищує два місяці. Слід також знати, що обсяг товарної і валової продукції виробничого об'єднання, у складі якого підприємства або інші виробничі ланки перебувають на самостійному балансі, визначається підсумовуванням відповідних показників цих підприємств (ланок).

Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний (плановий) період у незмінних (порівнянних) цінах.

 

ВП = ТП ± (НПП - НПК ), (9.2)

де НПП, НПК - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот характеризує загальний обсяг продукції, робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення (для власних цілей чи для реалізації на сторону) за певний (плановий) період

ВО  = ВП + ВЗО, (9.3)

де ВЗО - внутрішній заводський оборот

З метою більш повної характеристики динаміки виробництва продукції та показників його ефективності (передовсім продуктивності праці) за складання виробничої програми підприємства роблять також розрахунки чистої продукції. За вихідну базу для її обчислення беруть обсяг товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої уречевленої праці, елімінуючи вплив останньої на величину загальної вартості продукції, що її виробляє підприємство. За економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Відтак показник чистої продукції доцільно застосовувати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

Чиста продукція підприємства характеризує додаткову (нову) вартість, що створена наданому підприємстві за певний (плановий) період.

ЧП = ТП – МВ - А, (9.4)

де MB - матеріальні витрати;

А - нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення.

Умовно-чиста продукція характеризує додаткову вартість, створену на підприємстві, але з урахуванням амортизаційних відрахувань

УЧП = ЧП + А. (9.5)

Нормативно-чиста продукція характеризує частину ціни виробу (робіт, послуг), яка включає основну й додаткову заробітну платню персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи та нормативний прибуток

, (9.6)

НЧП = З + ПН, (9.7)

, (9.8)

З = Зор + Зінш, (9.9)

, (9.10)

 (9.11)

де  Ni - обсяг випуску і-го виду продукції або послуг промислового характеру, нат.од.;

НЧПі - норматив чистої продукції і-го виду, грн;

т - кількість різних видів продукції (послуг), що виготовляються на підприємстві, од.;

З - заробітна платня у розрахунку на одиницю продукції, грн;

ПН - нормативний прибуток, грн;

СД - собівартість одиниці продукції за вирахуванням прямих матеріальних витрат (додані витрати), грн.;

РН - норматив прибутку від собівартості за вирахуванням прямих матеріальних витрат, %;

Зор - заробітна платня основних робітників, грн;

Зінш - заробітна платня інших працюючих, грн;

Кз - коефіцієнт розподілу заробітної платні;

 - заробітна платня промислово-виробничого персоналу підприємства за рік, грн;

- заробітна платня основних робітників підприємства за рік, грн.

Проте міру задоволення ринкового попиту на ту чи ту продукцію відбиває не обсяг її виробництва в натуральному й вартісному виразі, а обсяг фактично реалізованих (проданих) виробів. З огляду на цю важливу обставину варто визначити й контролювати також планові (очікувані) та фактичні обсяги реалізованої продукції. Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків, нереалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, а фактичний — після оплати споживачем (замовником) вартості продукції та надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.

Реалізована продукція - це товарна продукція, яку фактично відвантажено й оплачено споживачем продукції підприємства за певний (плановий) період

РП = ТП + (Гп - Гк) + (Оп - Ок), грн., (9.12)

де Гп, Гк - залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;  

Оп, Ок - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

2.Якість продукції: показники та методи її оцінки

Якість продукції – сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення.

Слід розрізняти якість продукції та її технічний рівень (охоплює сукупність лише технічно-експлуатаційних характеристик).

В залежності від кількості властивостей показники якості поділяються:

  •  Одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;
  •  Комплексні, характеризують групу властивостей виробу;
  •  Узагальнюючі, характеризують якість всієї сукупності виробів підприємства.

Одиничні показники умовно поділяють:

Показники призначення (для продукції, наприклад, машинобудування - продуктивність, потужність, вантажопідйомність, швидкість; для конструктивних матеріалів - міцність, пластичність).

Показники конструктивні (для продукції, наприклад, машинобудування - маса, габарити).

Показники складу і структури (наприклад, для природної сировини і палива, матеріалів і продуктів - відсотковий зміст корисних  компонентів в рудах).

Показники надійності (безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність, здатність до тривалого зберігання).

Показники ергономічні (відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, що виявляються при користуванні виробом). До гігієнічних показників відносяться освітленість, температура, вологість, шум, вібрація, випромінювання;

Екологічні показники – це рівень шкідливого впливу на навколишнє середовище, який виникає при експлуатації або споживанні продукції, наприклад, утримання шкідливих домішок, імовірність викидів шкідливих часток, газів, промінів при зберіганні, транспортуванні і експлуатації продукції;

Показники стандартизації і уніфікації (для продукції, наприклад, машинобудування - коефіцієнти використання і  повторення).

Естетичні показники (зовнішній вигляд, колір, гармонійність, раціональність форми, цілісність композиції, довершеність виконання і стабільність товарного вигляду виробу);

Показники безпеки (характеризують особливості продукції для безпеки покупця і обслуговуючого персоналу). Ці показники повинні враховуватися, щоб забезпечити безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні і споживанні продукції.

10.Патентно-правові показники, що характеризують якість і вагомість нових винаходів, реалізованих в даному виробі, естетичні показники і т. п.

До комплексних показників, насамперед,  належить коеф-т сортності...

Система загальних показників рівня якості продукції:

  1.  Коефіцієнт оновлення асортименту.
  2.  Частка сертифікації продукції.
  3.  Частка продукції, призначеної для експорту.
  4.  Частка браку
  5.  Обсяг  товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.

Методи оцінки якості продукції поділяються  на:

  1.  експериментальний (вимірювальний, реєстраційний),
  2.  розрахунковий,
  3.  експертний,
  4.  соціологічний.

Експериментальний метод базується на безпосередньому вимірюванні показників якості і на  підрахунку кількості різних об’єктів, випадків, явищ з використанням технічних вимірювальних засобів і контрольних приладів. (вимірювання маси продукції, довжини, висоти, ширини, напруження, сили струму, кількості відмов в одиницю часу  і т.д.

При застосуванні розрахункового методу проводяться обчислення на основі відомих теоретичних або емпіричних залежностей і даних, які отримані іншими методами. Для розрахункового методу характерно застосування математичних формул, викладок, економіко-математичних моделей, використання засобів ЕОМ. Розрахунковим методом здійснюється визначення, наприклад, таких показників, як коефіцієнт готовності, показники стандартизації і уніфікації, патентного захисту і чистоти.

Експертний метод  визначення показників якості продукції передбачає використання для встановлення оцінок якості виробу рішень, які приймаються групою спеціалістів - експертів.

До різновиду експертного методу відноситься органолептичний метод визначення якості, який базується на аналізі реакції органів відчуття людини (зір, слух, смак, нюх) без застосування вимірювальних засобів.

Соціологічний метод визначення чисельних значень показників якості продукції базується на зборі, обробці  та аналізі думок її фактичних та можливих споживачів.

Управління якістю – методи і види діяльності оперативного характеру, що направляються одночасно на управління процесами і усунення причин незадовільного функціонування системи на відповідних стадіях “петлі якості” для досягнення оптимальної економічної ефективності.

“Петля якості” – схематична модель взаємопов’язаних видів діяльності, що впливають на якість продукції на різних стадіях життєвого циклу від визначення потреб до оцінки їх задоволення.

3.Стандартизація та сертифікація продукції.

Стандартизація та сертифікація продукції.

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.

стандартизація охоплює:

  1.  встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;


Рис. 9.1. Петля якості

  1.  розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;
  2.  визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості
  3.  формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;
  4.   створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва

Нині існують міжнародні стандарти ІSО серії 9000, призначені для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку

Кожний вид товару, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000.

Сертифікат на систему якості - це документ, що видається підприємству органом по сертифікації систем якості і свідчить про відповідність системи якості вимогам нормативного документа (стандарту), а також підтверджує здатність підприємства забезпечувати і підтримувати якість своєї продукції на відповідному рівні.

Розрізняють обов'язкову і добровільну (ринкову) сертифікацію. Обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність вимогам нормативної документації у відношенні безпеки для життя, здоров'я, майна громадян; захисту навколишнього середовища; сумісності і взаємозамінності продукції, відповідності вимогам охорони праці, а також метрологічним нормам і правилам, що забезпечують вірогідність і єдність вимірів. Обов'язкова сертифікація проводиться у регульованої законом сфері.

На початок 1999 р. в Україні обов'язкової сертифікації підлягали 32 групи продукції.

Добровільна (ринкова) сертифікація здійснюється у нерегульованій законом сфері На початку 1993 року Україна стала членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

4.Економічна ефективність підвищення якості продукції.

Неодмінною умовою процесу оптимізації обсягу виробництва є наявність критерію оптимальності.

Критерій оптимальності виробничої програми – випуск продукції у натуральному виразі  в кількостях, здатних більш повно задовольнити потреби та бажання споживачів.

Основний капітал визначає виробничу потужність, а саме, здатність підприємства в певних умовах виробляти максимальну (max) кількість продукції за одиницю часу.

Виробнича програма – ступінь освоєння потужності в даний період.

За умов багатономенклатурного виробництва сумарна потужність підприємства визначається у грошовому виразі.

Потужність підприємства:

Пп = ОПі Ці (9.13)

де Ці – ціна;

ОПі – обсяг продукції.

На величину виробничої потужності впливають:

1.Структура основних виробничих фондів (основного капіталу).

2.Структура питомої ваги активної їх частини.

3.Впровадження передових технологічних процесів.

4.Врахування режиму роботи підприємства. Середньорічна величина нових (додаткових) потужностей.

ВПсер = (Вн – Вп) Кос (9.14)

де Кос – коефіцієнт освоєння потужності;

Вн – обсяг продукції, для забезпечення випуску якої необхідно введення нових виробничих потужностей;

Вп – обсяг продукції, виготовленої в поточному році з додаткових потужностей, що введені в дію у попередні роки.

Кос для 1-го року = 0,7;

Кос для 2-го року = 0,85;

Кос для 3-го року = 1

Повний обсяг виробничих потужностей:

В = Всер*0,45 (9.15)

де Всер – величина середньорічного введення в дію потужностей  в поточному (і-тому) році розрахункового періоду.

0,45 – коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей в пересічну величину.

Якщо не передбачено середніми і довгостроковими планами введення виробничої потужності ні на місяць, ні на квартал, то береться величина 0,35 року.


ТЕМА№10: Доход і прибуток підприємства

  1.  Види цін на промислову продукцію. Методи ціноутворення.
  2.  Поняття доходу та прибутку підприємства .Види та джерела утворення прибутку. Порядок розподілу прибутку. Фонди цільового призначення підприємства
  3.  Оцінка прибутковості.Рентабельність виробництва продукції та основні напрямки її підвищення.

1.Види цін на промислову продукцію. Методи ціноутворення.

Ціна – грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується за одиницю товару або послуг. Ціна за будь-який товар складається з собівартості і прибутку. Їх наявність обов’язкова.

Крім того до складу ціни входять: акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницьких збутових організацій і торговельні надбавки або знижки.

Функції цін:

1. Облікова аналітична: забезпечує облік результатів господарювання і їх прогнозування.

2. Стимулююча: сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, стимулює науково-технічний прогрес, обновлює асортимент.

3. Розподільча: впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві.

4. Регулююча: здійснює збалансування між попитом і пропозицією.

Ціноутворення – процес обгрунтування, затвердження, перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення і структури.

Діяльність підприємства по оптимізації ціни досягається для таких цілей:

  •  виживання на ринку (для збереження ринку треба встановити низькі ціни);
  •  максималізація прибутку;
  •  лідерство на ринку: досягається шляхом зниження витрат і одержанням високого прибутку, встановлюються низькі ціни;
  •  лідерство в якості товарів – встановити відносно високі ціни.