5681

Охорона праці в галузі. Конспект лекцій

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Основні поняття організації охорони праці в галузі Виробниче середовище - частина техносферы, що володіє підвищеною концентрацією негативних чинників. Основними носіями травмуючих і шкідливих чинників у виробничому середовищі є машини і т...

Украинкский

2012-12-17

636.5 KB

1194 чел.

  1.  Основні поняття організації охорони праці в галузі

Виробниче середовище – частина техносферы, що володіє підвищеною концентрацією негативних чинників. Основними носіями травмуючих і шкідливих чинників у виробничому середовищі є машини і технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, різні джерела енергії.
Охорона праці – система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Охорона праці розглядає питання техніки безпеки і виробничої санітарії.
Техніка безпеки – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Небезпечний виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до травми або погіршення його здоров'я. До таких чинників відносяться: рухоме машини і механізми (підйомно-транспортне устаткування); електричні ланцюги, замикання яких може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики; підвищена або знижена температура навколишнього середовища і ін.

Шкідливий виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Безпека праці – стан умов праці, при яких відсутні небезпечні і шкідливі чинники. До шкідливих виробничих чинників відносяться: підвищена запилена в робочій зоні; підвищена або знижена температура, відносна вологість, рухливість повітря; підвищений рівень шуму і вібрацій; підвищений рівень електромагнітних і електростатичних полів, іонізуючих, теплових, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість і ін.

Залежно від рівня і тривалості дії виробничий чинник може стати небезпечним. Наприклад, крупні зважені частинки в повітрі робочої зони можуть стати причиною травмування очей, а дрібні – з часом викликати професійні захворювання легенів (пневмокониоз). Пари і гази можуть викликати як гостре ураження слизистих оболонок органів зору, так і професійне захворювання – кон'юнктивіт.

Пожежна безпека – стан об'єкту, при якому зі встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, дії на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.


2. Нормативна і нормативно-технічна документація


Нормативна документація визначає вимоги до умов праці, тобто до рівня шкідливих виробничих чинників.

Нормативно-технічна документація забезпечує захист тих, що працюють від дії небезпечних і шкідливих чинників, визначає вимоги до виробничого устаткування і виробничих приміщень, до організації і проведення технологічних процесів, створення і застосування засобів захисту.

Вимоги нормативної і нормативно-технічної документації повинні враховуватися як на етапі експлуатації споруд, устаткування, засобів захисту і проведення технологічних процесів, так і на етапі їх проектування.

Нормативна документація представляється нормами і правилами Мінохоронздоров'я і стандартами Держстандарту. Нормативно-технічна документація включає правила, норми, інструкції, стандарти.

Норми і правила по охороні праці підрозділяються на єдині, міжгалузеві і галузеві. Дія єдиних норм і правил розповсюджуються на всі галузі народного господарства. Вони приймаються директивними органами спільно або за угодою з профспілковими організаціями і містять найважливіші вимоги, єдині для всього народного господарства. Аналогічний порядок прийнятий для міжгалузевих норм і правил, що розповсюджуються на декілька галузей або на окремі види виробництва або робіт у всіх галузях. Галузеві норми і правила по охороні праці зважають на специфіку окремих галузей народного господарства і розповсюджуються на всі їх підприємства. Вони затверджуються міністерствами, органами державного нагляду спільно або за угодою з Центральним Комітетом профспілки галузі.

Інструкції по охороні праці бувають типовими (для робочих основних підприємств), галузевими і такими, що діють в масштабі підприємства. В даний час основними видами нормативно-технічної документації є система стандартів безпеки праці, що діє (ССБТ).


3. Система стандартів безпеки праці

В рамках системи стандартів безпеки праці (ССБТ) проводиться взаємна ув'язка, систематизація всієї існуючої нормативної і нормативно-технічної документації по безпеці праці, в т.ч. численних норм і правил по техніці безпеки і виробничої санітарії як загальнодержавного, так і галузевого значення. ССБТ є багаторівневою системою взаємозв'язаних стандартів, направленою на забезпечення безпеки праці. ССБТ є нормативно-технічною основою переходу від техніки безпеки до безпечної техніки.

Стандарти ССБТ можуть бути державними, галузевими і стандартами підприємств. Галузеві стандарти розробляються з урахуванням специфіки галузі і можуть містити вимоги жорсткіші, ніж у відповідному державному стандарті (зниження рівня вимог в галузевому стандарті в порівнянні з вимогами в державному стандарті не допускається). Такий же підхід прийнятий в стандартах підприємств. ССБТ включає наступні взаимоподчиняемые системи (мал. 1):


Стандарти підприємства – СТП

Галузеві стандарти - ОСТ


Державні стандарти - ГОСТ


Організаційно-методичні стандарти

Основ побудови і впровадження ССБТ


1 Державні стандарти

вимоги, норми по видах небезпечних і

і шкідливих виробничих чинників

2 Стандарти вимог безпеки до

виробничому устаткуванню

3 Стандарти вимог безпеки до

виробничим процесам

  1.  
    Стандарти вимог безпеки


до засобів захисту

  1.  
    Стандарти вимог безпеки


до будівель і споруд

Мал. 1. Структура ССБТ


Стандарти підсистеми «0» встановлюють цілі, завдання, область розповсюдження, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ, термінології в області охорони праці; класифікацію небезпечних і шкідливих виробничих чинників, принципи організації роботи по забезпеченню безпеки праці в промисловості.

Об'єктами стандартизації на підприємствах є: організація робіт по охороні праці; контроль стану умов праці; планування робіт по безпеці праці; порядок стимулювання роботи по забезпеченню безпеки праці; організація навчання і інструктажа що працюють по безпеці праці і всіх інших робіт, якими займається служба охорони праці.

Стандарти підсистеми «1» встановлюють вимоги по видах небезпечних і шкідливих виробничих чинників і гранично допустимі значення їх параметрів; методи контролю нормованих параметрів небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Стандарти підсистеми «2» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, вимоги безпеки до окремих груп виробничого устаткування; методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «3» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничих процесів; вимоги безпеки до окремих груп технологічних процесів, методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «4» встановлюють класифікацію засобів захисту; методи контролю і оцінки засобів захисту, вимоги безпеки до них.

Стандарти підсистеми «5» встановлюють вимоги безпеки до будівель і споруд.


4. Правове забезпечення безпеки діяльності на виробництві

У основі державної політики в області охорони праці лежить принцип профілактики травматизму і професійної захворюваності, що знайшло віддзеркалення у всіх нормативних і законодавчих актах.

Право на безпечну працю закріплене в Конституції України

Основні законодавчі акти, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, представлені Кодексом законів про працю, прийнятий 10.12.1971 р. Під час переходу України до ринкової економіки до Кзот були внесені істотні зміни і доповнення. На даний момент Кодекс складається з 20 розділів і 265 статей. Також основними законодавчими актами є Цивільний кодекс і Основи законодавства України про охорону праці.

КЗОТ містить розділ про Охорону праці, яка включає 21 статтю, де регламентується безпека праці на виробництві.

Згідно закону України від 01.07.1993 «Про колективні договори» питання забезпечення умов і охорони праці належать до найважливіших і повинні бути обов'язково обумовлені в трудовій угоді.

До законодавчих актів по охороні праці відносяться ухвали директивних органів: Уряди України, Госькомтруда, Держкомстату, Держбуду, Мінохоронздоров'я, а також інших органів по нагляду за безпекою праці. У виконання вказаних ухвал в галузях народного господарства розробляється нормативна і нормативно-технічна документація.


5. Організація і функції служб охорони праці на підприємстві

Організація роботи на підприємстві по створенню здорових і безпечних умов праці що працюють, попередженню нещасних випадків і професійних захворювань покладається на службу охорони праці. Вона є самостійним структурним підрозділом підприємства і підкоряється його безпосередньому керівникові або головному інженерові, проводить свою роботу спільно з іншими підрозділами підприємства і у взаємодії з комітетом профспілки, технічною інспекцією праці і місцевими органами державного нагляду за планом, затвердженому керівником або головним інженером підприємства.

Служба охорони праці відповідно до покладених на неї основних завдань виконує наступні функції:

  •  
    проводить аналіз стану і причин виробничого травматизму і професійних захворювань, розробляє спільно з відповідними службами заходу щодо попередження нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, а також контролює їх виконання;
  •  
    організовує роботу на підприємстві по проведенню паспортизації санітарно-технічного перебування на робочих місцях по підрозділах підприємства;
  •  
    організовує спільно з відповідними службами підприємства розробку і виконання комплексного плану поліпшення умов праці, охорону праці і санітарно-оздоровчих заходів, а також бере участь в розробці угод по праці;
  •  
    готує і вносить керівництву підприємства пропозиції по розробці і впровадженню досконаліших конструкцій, запобіжних пристроїв і інших засобів захисту від небезпечних виробничих чинників;
  •  
    бере участь в роботі по впровадженню стандартів безпеки праці і наукових розробок по охороні праці;
  •  
    проводить спільно з відповідними службами підприємства і за участю профспілкового активу перевірки технічного стану будівель, споруд, устаткування, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічних пристроїв, санітарно-побутових приміщень;
  •  
    контролює правильність складання і своєчасність надання заявок на придбання спецодягу, спецобладнання і інших засобів індивідуального захисту, а також устаткування і матеріалів для здійснення заходів щодо охорони праці;
  •  
    надає допомогу підрозділам підприємства в організації контролю стану навколишнього виробничого середовища;
  •  
    бере участь в роботі комісій з приймання в експлуатацію нових і після реконструкції об'єктів виробничого призначення, устаткування і машин, перевіряючи виконання вимог по забезпеченню здорових умов праці;
  •  
    проводить ввідний інструктаж і надає допомогу в організації навчання працівників по питаннях охорони праці;
  •  
    бере участь в роботі атестаційної комісії і комісії з перевірки знань фахівцями правив і норм по охороні праці, інструкцій по техніці безпеки.



6. Державний нагляд і суспільний контроль за дотриманням законодавства по охороні праці

Вищий нагляд за виконання законів про працю і правив по охороні праці

всіма міністерствами і відомствами, підприємствами, установами, організаціями і їх посадовими особами покладається на Генеральну прокуратуру. Крім того, контроль за охороною праці здійснюють і інші органи нагляду. Контроль за охороною праці можна умовно розділити на державний, державний профспілковий, відомчий, профспілковий суспільний, адміністративно-суспільний.

Державний контроль за охороною праці утворюється вищестоящими органами державної влади, в підпорядкуванні яких є спеціалізовані інспекції:

  •  
    котлонагляд – здійснює нагляд за судинами, що працюють під тиском понад 0,7 атм (парові казани, балони із стислими і зрідженими газами і тому подібне);
  •  
    газовий нагляд – перевіряє правильність ведення робіт по споруді і змісту газопроводів і газового устаткування;
  •  
    нагляд за підйомно-транспортним устаткуванням контролює ліфти, підйомники, крани і тому подібне


Інженери-інспектори спеціалізованих інспекцій проводять реєстрацію і технічний огляд підконтрольного ним устаткування, видають дозвіл на його експлуатацію, контролюють дотримання правив і норм по техніці безпеки.

Контроль за охороною праці здійснюють також і спеціалізовані інспекції окремих міністерств:

  •  
    Державна інспекція по промисловій енергетиці і енергонагляду здійснює контроль за електробезпекою
  •  
    Санітарно-епідеміологічна служба здійснює нагляд за дотриманням гігієнічних норм, санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил;
  •  
    Інспекція морського і річкового регістрів контролює споруду і безпечну експлуатацію судів і інших плавучих засобів, а також стежить за дотриманням правил судноплавства;
  •  
    Державна пожежна служба перевіряє дотримання правил протипожежної безпеки на об'єктах народного господарства.


Державний профспілковий контроль за охороною праці покладений на профспілки, В їх апараті є спеціальні органи, які здійснюють тільки державний контроль за охороною праці. Органами цього виду контролю є технічні інспекції профспілок.

Відомчий контроль проводять міністерства і відомства. Вони контролюють внутрівідомче дотримання законодавства про працю. Для цього створюються спеціальні служби охорони праці у вигляді відділів з апаратом інженерів по охороні праці, санітарних лікарів і інших фахівців.

Профспілковий суспільний контроль здійснюють суспільні інспектора і комісії з охорони праці комітетів профспілок. Голова комісії не може бути особою з складу адміністративного персоналу. Ця комісія контролює дотримання адміністрацією законодавства про працю, бере участь в підготовці і перевірці виконання угоди по охороні праці, вивчає причини виробничого травматизму, професійних захворювань і так далі

Адміністративно-суспільний контроль здійснюється адміністрацією підприємства або організації спільно з профспілковою організацією по схемі оперативного контролю.


7. Виробничий травматизм. Заходи по його попередженню

Виробнича травма є раптовим пошкодженням організму людини і втратою ним працездатності, викликане нещасним випадком на виробництві. Повторення нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, називається виробничим травматизмом.

Нещасні випадки діляться:

  •  
    по кількості пострадавших – на одиночные (постраждала одна людина) і групові (Постраждало одночасно два і більш за чоловік);
  •  
    по тяжкості – на легені (уколи, подряпини, садно), важкі (переломи кісток, струс мозку), з летальним результатом;
  •  
    залежно від обставин – пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом, але пов'язані з роботою, і нещасні випадки в побуті.


Нещасні випадки на території підприємства повинні бути обов'язково

розслідувані.

Керівник ділянки робіт, де відбувся нещасний випадок, зобов'язаний: організувати долікарську і медичну допомогу; запобігти повторенню нещасного випадку; терміново повідомити про нещасний випадок керівникові підприємства і профспілці; протягом трьох діб розслідувати нещасний випадок спільно з інспекторами по охороні праці; скласти акт про нещасний випадок в двох екземплярах (один – керівникові підприємства, другий – пострадавшему).

Якщо груповий нещасний випадок важкий або із смертельним результатом – керівник зобов'язаний повідомити технічного інспектора профспілки, вищестоящому господарському органу і в прокуратуру по місцю знаходження підприємства, Держміськтехнагляду або Енергонагляду по підконтрольних ним об'єктах. Кожен такий випадок підлягає спеціальному розслідуванню технічним інспектором профспілки в строк не більше 7 днів.

Про наслідки нещасного випадку адміністрація повинна повідомити профспілковий комітет, технічну інспекцію. У разі інвалідності, що виникає в результаті каліцтва, потерпілому призначається пенсія, йому відшкодовується матеріальний збиток унаслідок втрати непрацездатності у розмірі різниці між втраченим середньомісячним заробітком і пенсією по інвалідності.


8. Аналіз причин травматизму

Однією з найважливіших умов боротьби з травматизмом є аналіз причин його виникнення. Причини підрозділяються на:

  •  
    технічні – в більшості випадків виявляються в конструктивних недоліках устаткування, освітлення, несправності інструментів;
  •  
    організаційні - недотримання правил техніки безпеки, низька трудова дисципліна, неправильна організація праці.


Результат аналізу травматизму залежить від достовірності і ретельності оформлення актів про нещасні випадки.

Аналіз причин нещасних випадків на виробництві проводять з метою вироблення заходів щодо їх усунення і попередження. Для цього використовуються такі методи аналізу, як монографічний, топографічний і статистичний.

Монографічний метод передбачає багатобічний аналіз причин безпосередньо на робочих місцях. При цьому вивчаються організація і умови праці, стан устаткування, інвентаря, інструментів.

Топографічний метод дозволяє встановити місце найбільш частих випадків травматизму.

Статистичний метод заснований на вивченні кількісних показників даних звітів про нещасні випадки на підприємстві. При цьому використовуються в основному коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму.

Коефіцієнт частоти (Кч) визначає число нещасних випадків на тих, що 1000 працюють за звітний період:

,

де Нс – число нещасних випадків за звітний період з втратою працездатності понад три дні; Ср – среднесписочное число тих, що працюють.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (Кт) показує середня кількість днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок за звітний період:




де Дн – загальна кількість днів непрацездатності; Нс – кількість нещасних випадків.


9. Види інструктажа по техніці безпеки

Ефективним заходом щодо зниження травматизму є кваліфіковане проведення таких видів інструктажів, як ввідний, на робочому місці, періодичний, плановий і поточний.

Ввідний інструктаж повинні проходити працівники, що вперше поступили на підприємство, а також що вчаться, направлені для виробничої практики. Ввідний інструктаж знайомить з правилами по техніці безпеки, внутрішнього розпорядку підприємства, основними причинами нещасних випадків і порядком надання першої медичної допомоги при нещасному випадку.

Інструктаж на робочому місці (первинний) повинні пройти працівники, що знов поступили на підприємство або переведені на інше місце роботи, а також що вчаться, проходять виробничу практику. Цей інструктаж покликаний ознайомити з правилами техніку безпеки безпосередньо на робочому місці, а також з індивідуальними засобами захисту.

Періодичний (повторний) інструктаж проводиться з метою перевірки знань і умінь працівників застосовувати навики, отримані ними при перших інструктажах. Проводиться не рідше за один раз на 6 місяців для працівників торгівлі і громадського харчування, не рідше за один раз на 3 місяці – для працівників промислових підприємств.

Позаплановий інструктаж проводиться на робочому місці при заміні устаткування, зміні технологічного процесу або після нещасних випадків із-за недостатності попереднього інструктажа.

Поточний інструктаж проводиться після виявлення порушень правив і інструкцій по техніці безпеки або при виконанні робіт по допуску-наряду.

Проведення інструктажа на робочому місці покладається на керівника ділянки. На підприємстві повинна бути заведена книга обліку проведення інструктажа. Спеціальні курсові заняття по техніці безпеки організовуються для осіб, які за умовами роботи наражаються на підвищену небезпеку.


10. Негативні чинники виробничого середовища

Негативні чинники підрозділяються на чотири основні групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

Фізичні чинники – запилені повітря; вібрації; акустичні коливання; інфразвук, ультразвук і шум; статична електрика; електромагнітні поля і випромінювання; ультрафіолетова радіація; іонізуюче випромінювання; електричний струм; рухомі машини і механізми; висота; падаючі предмети; підвищені (знижені) температури; недостатня освітленість.

Хімічні чинники – речовини і з'єднання, що різні по агрегатному стану і володіють токсичною, дратівливою, сенсибилизирующим, канцерогенним і мутагенним дією на організм людини і що впливають на його репродуктивну функцію (загазованість робочої зони, попадання отрут на шкіру і слизисту оболонку, а також в шлунково-кишковий тракт).

Біологічні чинники – патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси і ін.) і продукти їх життєдіяльності, а також тварини і рослини.

Психофізіологічні чинники – фізичні перевантаження (статичні – робота в незручній позі; динамічні – під'їм і перенесення тяжкості, ручну працю); нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження; перенапруження аналізаторів – робота диспетчерів; монотонність праці; емоційні перевантаження).

Конкретні виробничі умови характеризуються сукупністю негативних чинників, а також розрізняються по рівню шкідливих чинників і ризику прояву травмуючих чинників. Джерелами негативних дій на виробництві є не тільки технічні пристрої. На рівень травматизму роблять вплив психофізичний стан і дія тих, що працюють.


11. Оцінка негативних чинників

При оцінці дії негативних чинників на людину враховується ступінь їх впливу на здоров'ї і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливості розвитку останніх.

При оцінці допустимості дії шкідливих чинників на організм людини виходять з біологічного закону суб'єктивної кількісної оцінки подразника Вебера-фехнера. Він виражає зв'язок між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного відчуття: реакція організму прямо пропорційна відносному приросту подразника.

На базі цього закону побудовано нормування шкідливих чинників. Щоб виключити необоротні біологічні ефекти, дія чинників обмежується гранично допустимими концентраціями (ГДК) або гранично-допустимими рівнями (ПДУ).

ГДК (ПДУ) – це максимальне значення чинника, яке, впливаючи на людину (ізольовано або у поєднанні з іншими чинниками), не викликає у нього і його потомства біологічних змін навіть прихованих і таких, що тимчасово компенсуються, зокрема захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушень фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумовій працездатності).

При ухваленні ГДК і ПДУ керуються принципами:

  •  
    пріоритет медичних і біологічних свідчень до встановлення санітарних регламентів перед іншими підходами (технічною досяжністю, економічними вимогами);
  •  
    пороговость дії несприятливих чинників (зокрема хімічних сполук з мутагенним або канцерогенним ефектом дії, іонізуючої випромінювання);
  •  
    випередження розробки і впровадження профілактичних заходів появи небезпечного і шкідливого чинника.



12. Комбіновані дії шкідливих речовин на здоров'ї

людини

В умовах місця існування, особливо у виробничих умовах, людина піддається, як правило, дії багаточинника, ефект якої може виявитися значнішим, ніж при ізольованій дії того або іншого чинника.

Встановлено, що токсичність отрут в певному температурному діапазоні є найменшою, посилюючись як при підвищенні, так і при пониженні температури. Посилення токсичної дії при підвищених температурах повітря відмічене відносно багатьох летючих отрут: пари бензину, пари ртуті, оксидів азоту. Низькі температури підвищують токсичність бензолу, сірковуглеця.

Підвищена вологість повітря збільшує небезпеку отруєнь особливо дратівливими газами. Зміна атмосферного тиску також впливає на токсичний ефект. При зниженому тиску посилюється дія таких отрут, як бензол, алкоголь, оксиди азоту, ослабляється токсична дія озону.

З безлічі поєднань несприятливих чинників найчастіше зустрічаються пылегазовые композиції. Газ адсорбуються на поверхні частинок і захоплюються всередину їх скупчень. При цьому локальна концентрація адсорбованих газів може перевищувати їх концентрацію безпосередньо в газовій фазі.

Розглядаючи комбіновану дію несприятливих чинників фізичного і хімічного середовища, слід зазначити, що на високих рівнях дії спостерігається потенціювання, антагонізм і незалежний ефект. На низьких рівнях, як правило, спостерігаються аддитивні залежності. Відоме посилення ефекту токсичної дії свинцю і ртуті, бензолу і вібрації, карбофоса і ультрафіолетового випромінювання, шуму і марганецсодержащих аерозолів.

Шум і вібрація завжди підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Шум підсилює токсичний ефект оксиду вуглецю, стиролу, крекинг-газа, вібрація – кобальту, кремнієвому пилу, дихлорэтану.

Ультрафіолетове випромінювання, роблячи вплив на взаємодію газів в атмосферному повітрі, сприяє утворенню смогу. При ультрафіолетовому випромінюванні можлива сенсибілізація організму до дії деяких газів.

Велике практичне значення має проблема комбінованого впливу іонізуючого випромінювання і хімічного чинника. Особливо злободенні два аспекти цієї проблеми: перший – зменшення руйнуючої дії радіації шляхом одночасної дії шкідливої речовини, використовуючи явище антагонізму; другий – посилення ефекту дії унаслідок синергізму радіаційної дії і теплоти, радіації і кисню.

Важка фізична праця супроводжується підвищеною вентиляцією легенів і посиленням швидкості кровотека, що приводить до збільшення кількості отрути, що поступає в організм. Крім того, інтенсивне фізичне навантаження може приводити до виснаження механізмів адаптації з подальшим розвитком професійно обумовлених захворювань.

13. Нормування змісту шкідливих речовин в атмосфері

Для обмеження несприятливої дії шкідливих речовин застосовують гігієнічне нормування їх вмісту в різних середовищах. У зв'язку з тим, що вимоги повної відсутності промислових отрут в зоні дихання що працюють часто нездійсненно, особливої значущості набуває гігієнічна регламентація змісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Така регламентація проводиться в три етапи: 1) обгрунтування орієнтування безпечного рівня дії (ВЗУВШИ); 2) обгрунтування ГДК; 3) коректування ГДК з урахуванням умов праці тих, що працюють і умов їх здоров'я.

Орієнтування безпечний рівень дії встановлюють тимчасово, на період, передуючий проектуванню виробництва. Значення ВЗУВШИ визначається шляхом розрахунку по физико-хімічних властивостях або шляхом інтерполяцій і екстраполяцій в гомологических рядах з'єднань або за показниками гострої токсичності. ВЗУВШИ повинні переглядатися через два роки після їх твердження.

Гранично допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі робочої зони – це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але що не перевищує 41 ч в тиждень, протягом всього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддалені терміни життя сьогодення або подальшого поколінь.

Початковою величиною для встановлення ГДК є поріг хронічної дії Limch, в який вводиться коефіцієнт запасу Кз:

ГДК = Limch/Кз.

ГДК встановлюють на рівні в 2-3 рази нижчому, ніж Limch. При обгрунтуванні коефіцієнта запасу враховують коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КВІО), виражені кумулятивні властивості, можливість кожно-резорбтивного дії, чим вони значніше тим більше обираний коефіцієнт запасу. При виявленні специфічної дії – мутагенного, канцерогенного, сенсибилизирующего – приймаються найбільші значення коефіцієнта запасу (10 і більш).

До недавнього часу ГДК хімічних речовин оцінювали як максимально разові Пдкмр. Перевищення їх навіть протягом короткого часу заборонялося. Останнім часом для речовин, що володіють кумулятивними властивостями (мідь, ртуть, свинець і ін.), для гігієнічного контролю введена друга величина – среднесменная концентрація Пдксс. Це середня концентрація, отримана шляхом безперервного або переривистого відбору проб повітря при сумарному часі не менше 75% тривалості робочої зміни, або средневзвешенная концентрація протягом зміни в зоні дихання що працюють на місцях постійного або тимчасового їх перебування.

Вміст речовин в атмосферному повітрі населених місць також регламентується ГДК, при цьому нормується середньодобова концентрація речовини. Крім того, для атмосфери населених місць встановлюють максимальну разову величину.

ГДК шкідливих речовин в повітрі населених пунктів – максимальна концентрації, що віднесені до певного періоду усереднювання (30 мін, 24 ч, 1 міс., 1 рік) і не надають при регламентованій вірогідності їх появи ні прямої, ні непрямої шкідливої дії на організм людини, включаючи віддалені наслідки для сьогодення і подальших поколінь, не знижують працездатності людини і не погіршуюче його самопочуття.

Максимальна (разова) концентрація Пдкмр – найбільш висока з числа 30-хвилинних концентрацій, зареєстрованих в даній крапці за певний період спостереження.

Середньодобова концентрація Пдкс – середня з числа концентрацій виявлених протягом доби або відбирана безперервно протягом 24 ч. У основу визначення середньодобової концентрації покладений принцип запобігання загальнотоксичній дії на організм.


14. Нормування змісту шкідливих речовин у водному середовищі

Нормування якості води річок, озер і водосховищ проводять відповідно до «Санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення» двох категорій: I – для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення; II – для водоймищ рибогосподарського призначення.

Правила встановлюють нормовані значення для наступних параметрів води водоймищ: вміст плаваючих домішок і зважених речовин, запах, присмак, забарвлення і температура води, значення рН, склад і концентрації мінеральних домішок і розчиненого у воді кисню, біологічна потреба води в кисні, склад отруйних речовин і хвороботворних бактерій.

Лімітуючий показник шкідливості (ЛПВ) для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення використовують трьох видів: санітарно-токсикологічний, загальносанітарний і органолептичний; для водоймищ рибогосподарського призначення разом з вказаними використовують ще два види ЛПВ: токсикологічний і рибогосподарський.

Санітарний стан водоймища відповідає вимогам норм при виконанні наступного співвідношення:

,

де Cim – концентрація речовини i-го ЛПВ в розрахунковому створі водоймища; Пдкi – гранично допустима концентрація i-го речовини.

Для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення перевіряють виконання три, а для водоймищ рибогосподарського призначення – п'яти нерівностей. При цьому кожну речовину можна враховувати тільки в одній нерівності.

Гігієнічні і технічні вимоги до джерел водопостачання і правила їх вибору на користь здоров'я населення регламентуються Гостами, гігієнічні вимоги до якості питної води централізованих систем питного водопостачання вказані в санітарних правилах і нормах.


15. Нормування змісту шкідливих речовин в грунтах

Нормування хімічного забруднення грунтів здійснюється по гранично допустимих концентраціях (Пдкп). Це концентрація хімічної речовини (міліграм) в орному шарі грунту (кг), який не повинен викликати прямого або непрямого негативного впливу на дотичні з грунтом середовища і здоров'я людини, а також на самоочищающую здатність грунтів. По своїй величині Пдкп значно відрізняється від прийнятих ГДК для води і повітря. Це пояснюється тим, що надходження шкідливих речовин в організм безпосередньо з грунту відбувається у виняткових випадках в незначних кількостях, в основному через середовища, що контактують з грунтом (повітря, воду, рослини).

Регламентація забруднення здійснюється відповідно до нормативних документів. Розрізняють чотири різновиди Пдкп залежно від шляху міграції хімічних речовин в суміжні середовища:

  •  
    ТБ – транслокационный показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту через кореневу систему в зелену масу і плоди рослин;
  •  
    МА – міграційний повітряний показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту в атмосферу;
  •  
    МВ – міграційний водний показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту в підземні грунтові води і водні джерела;
  •  
    ОС – загальносанітарний показник, що характеризує вплив хімічної речовини на самоочищающую здатність грунту і мікробіоценоз.


Для оцінки змісту шкідливих речовин в грунті проводять відбір проб на ділянці площею 25 м2 в 3-5 крапках по діагоналі з глибини 0,25 м, а при з'ясуванні впливу забруднень на грунтові води – з глибини 0,75-2 м в кількості 0,2-1 кг У разі застосування нових хімічних сполук, для яких відсутні Пдкп, розраховують тимчасові допустимі концентрації:

Вдкп = 1,23 + 0,48 Пдкпр

Де Пдкпр – гранично допустима концентрація для продуктів харчування (овочевих і плодових культур), міліграма/кг.


16. Шкідливі речовини

Шкідлива речовина – речовина, яка при контакті з організмом людини може викликати травми, захворювання або відхилення в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами як в процесі контакту з ним, так і у віддалені терміни життя справжнього і наступного поколінь.

Хімічні речовини залежно від їх практичного використання класифікуються на:

  •  
    промислові отрути, використовувані у виробництві: органічні розчинники (дихлорэтан), паливо (пропан, Бутан), фарбники (анілін);
  •  
    отрутохімікати, використовувані в сільському господарстві: пестициди (гексахлоран), інсектициди (карбофос) і до.;
  •  
    лікарські засоби;
  •  
    побутові хімікати, використовувані у вигляді харчових добавок (оцетова кислота), засобу санітарії, особистої гігієни, косметики і т.д.;
  •  
    біологічні рослинні і тваринні отрути, які міститися в рослинах і грибах (аконит, цикута), у тварин і комах;
  •  
    отруйливі речовини (ОВ): зарин, Іприт, фосген і так далі


До отрут прийнято відносити лише ті, які свою шкідливу дію проявляють в звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях.

У організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і непошкоджену шкіру. Крім гострих і хронічних професійних інтоксикацій промислові отрути можуть бути причиною пониження стійкості організму до підвищеної загальної захворюваності.

Токсична дія шкідливих речовин характеризується показниками
токсикометрии, відповідно до яких речовини класифікуються на: надзвичайно токсичні, високо токсичні, помірно токсичні і малотоксичні.

Ефект токсичної дії різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізичних властивостей, тривалості надходження, хімізму взаємодії з біологічними середовищами (кров'ю, ферментами), а також від підлоги, віку, індивідуальної чутливості, шляхів надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов і інших супутніх чинників навколишнього середовища.

По виборчій токсичності виділяють отрути:

  •  
    серцеві з переважною кардиотоксическим дією (багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів барію, калія, кобальту, кадмію);
  •  
    нервові, такі, що викликають порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотики, снодійні лікарські препарати);
  •  
    печінкові (хлоровані вуглеводні, отруйні гриби, феноли, альдегіди);
  •  
    ниркові (з'єднання важких металів, этиленгликоль, щавлева кислота);
  •  
    кров'яні (анілін, нітрит, миш'яковистий водень);
  •  
    легеневі (оксиди азоту, озон, фосген).



17. Кількісні показники токсичності шкідливих речовин

Показники токсиметрии і критерії шкідливих речовин – це кількісні показники токсичності і небезпеки шкідливих речовин. Токсичний ефект при дії різних доз і концентрацій отрут може виявитися функціональними і структурними змінами або загибеллю організму. У першому випадку токсичність прийнято виражати у вигляді порогових і недіючих доз, що діють, і концентрацій, в другому – у вигляді смертельних концентрацій.

Смертельна доза (DL) при введенні в організм або смертельні концентрації (CL) можуть викликати одиничні випадки загибелі (мінімальні смертельні) або загибель всіх організмів (абсолютно смертельні). Як показники токсичності користуються
среднесмертельными дозами і концентраціями: DL50 і CL50 – це показники абсолютної токсичності. Среднесмертельная концентрація (CL50) – це концентрація речовини, що викликає загибель 50% піддослідних тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії (мг/м3). Среднесмертельная доза (DL50) – при введенні в шлунок (міліграм/кг). DLк50 – среднесмертельная доза при нанесенні на шкіру. Про небезпеку отрут також судять за значенням порогів вреднго дії і порогу специфічної дії.

Поріг шкідливої дії (одноразового або хронічного) – це мінімальна (порогова) концентрація (доза) речовини, при дії якої в організмі виникають зміни біологічних показників на організменому рівні, що виходять за межі пристосовних реакцій, або прихована паталогия. Поріг одноразової дії позначається Limac, поріг хронічного – Limch, поріг специфічного – Limsp.

Ступінь небезпеки речовини визначається як відношення одиниці до среднесмертельной дози (1/DL50).

Небезпека речовини – це вірогідність виникнення несприятливих для здоров'я ефектів в реальних умовах виробництва або застосуванні хімічних сполук.

Можливість гострого отруєння оцінюється коефіцієнтом небезпеки раптового гострого інгаляційного отруєння (КОВОЇО)

,

де С20 - насичена концентрація при температурі 20о З;
- коефіцієнт розподілу газу між кров'ю і повітрям.

Чим менше КОВОЇО, тим менше небезпека отруєння.

Якщо неможливо визначити, то обчислюють коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КВІО)

КВІО = С20/cl50.

Існують отруєння гострі і хронічні. Гострі – частіше бувають груповими і відбуваються в результаті аварій, поломок устаткування і грубих порушень вимог безпеки праці. Хронічні – виникають поступово, при тривалому надходженні отрути в повітря робочої зони.

При повторній дії однієї і тієї ж отрути в субтоксичній дозі може змінитися перебіг отруєння і окрім явища кумуляції розвинутися сенсибілізація і толерантність.

Сенсибілізація – стан організму, при якому повторну дію речовини викликає більший ефект, чим попереднє (навіть якщо концентрація шкідливої речовини менше початковою)

Толерантність – можливий розвиток підвищеної стійкості до одних речовин після дії інших.

Класифікація речовини по характеру дії регламентується Гостами. Речовини підрозділяються на:

  •  
    токсичні, такі, що викликають отруєння всього організму або вражаючі окремі системи;
  •  
    дратівливі, такі, що викликають роздратування слизистих оболонок і шкірних покривів;
  •  
    мутагенні, такі, що приводять до зміни генетичного коду і спадкової інформації (радіоактивні речовини, свинець, марганець);
  •  
    сенсибилизирующие, діють як алерген (лаки, розчинники)
  •  
    канцерогенні, такі, що викликають злоякісні новоутворення (ароматичні вуглеводні, азбест, бенз-а-пирен);
  •  
    речовини, що впливають на репродуктивну функцію (радіоактивні речовини, ртуть, свинець, стирол).



18. Промислова санітарія і гігієна праці

Загальні санітарно-технічні вимоги до виробничих приміщень і робочих місць регламентуються санітарними нормами і правилами і санітарними нормами проектування підприємств.

Майданчик для розміщення підприємства вибирається виходячи з генеральних планувань розвитку населених пунктів. Розміри майданчика визначаються відповідно до будівельно-санітарних норм з урахуванням можливого розширення підприємства. Вимоги до вибору місця майданчика під будівництво:

  •  
    сухе незатоплюване місце;
  •  
    пряме сонячне освітлення;
  •  
    природне провітрювання;
  •  
    рівна поверхня;
  •  
    по можливості поблизу джерела водопостачання і місць відведення стічних вод;
  •  
    зручність підходу і під'їзду;
  •  
    дотримання умов техніки безпеки і пожежної безпеки.


У селитебной зоні вирішується розміщення підприємств, що не виділяють шкідливі речовини, що не чинять шуму і з невогненебезпечними технологічними процесами. Відповідно до санітарної класифікації виробничих приміщень встановлюється розмір санітарно-захисної зони. Санітарно-захисна зона, як і самі робочі приміщення повинні озеленювати.

Важливе значення має відстань між будівлями. Повинні бути обладнані місця для складування сміття. Об'єм виробничого приміщення на того, що одного працює повинен бути не менше 15 м3, площа – 4,5 м2, висота робочих приміщень – не менше 3,2 м. Всі виробничі приміщення повинні міститися в належній чистоті.

На підприємствах із значним виділенням пилу слід робити прибирання приміщень за допомогою установок пилососів або шляхом гидросмыва. Для опалювальних виробничих приміщень, за винятком особливих сирих приміщень, не допускається утворення конденсату на внутрішніх поверхнях зовнішніх огорож. Для цього повинен передбачатися захисно-обробний пароізоляційний шар стін.

Велике значення для охорони праці має водопостачання підприємств. Розрізняють два види водопостачання: централізоване (по трубопроводах загального користування) і децентрализованное (з місцевих джерел – колодязів, джерел, водоймищ). Всі підприємства згідно Сніп повинні мати каналізаційні споруди.

Температура повітря у виробничих приміщеннях залежно від тяжкості робіт в холодний і перехідний періоди пори року повинна бути від 14 до 21оС, в теплий період – від 17 до 25оС. Відносна вологість – в межах 60-70%, швидкість руху повітря – не більше 0,2-0,5 м/с.

Комплексним вивченням виробничих умов, а також розробкою заходів щодо їх поліпшення займається служба гігієни праці і промислової санітарії.

Чинники виробничого середовища, що роблять шкідливий вплив на здоров'ї і працездатність людини називаються професійними вредностями. Ці чинники пов'язані з двома причинами: неправильна організація виробничого процесу і з несприятливими умовами середовища. Виробничі шкідливості при певній силі і тривалості дії можуть викликати професійні хвороби. Розрізняють власне професійні хвороби, що викликаються виключно або переважно дією професійних вредностей, і умовно-професійні захворювання, в походженні яких може грати роль і професійний чинник (тромбофлебіт, атеросклероз і ін.).

Складовою частиною гігієни праці є фізіологія праці, що вивчає фізіологічні процеси в організмі людини, пов'язані з його трудовою діяльністю. Мета фізіології праці – пошуки раціональної організації праці, при якій знижується стомлюваність людини, підвищується працездатність і продуктивність праці. Вдосконалення умов праці на підприємствах здійснюється шляхом раціоналізації технологічних процесів, впровадженням сучасної техніки, виявленням і усуненням шкідливих чинників, а також проведенням профілактичних і захисних заходів.


19. Вентиляція і кондиціонування повітря

Вентиляція і кондиціонування на підприємствах створюють повітряне середовище, яке відповідає нормам гігієни праці. За допомогою вентиляції можна регулювати температуру, вологість і чистоту повітря в приміщеннях. Кондиціонування створює оптимальний штучний клімат. Необхідність вентиляції повітря в приміщеннях викликається конструктивним пристроєм приміщень, пристроєм природного і штучного освітлення, технологічними процесами, кількістю працівників і відвідувачів, санітарно-гігієнічними вимогами.

До конструктивних елементів відносять висоту приміщень, їх планування, площу підлоги і вікон, кількість поверхів, пристрій входів і виходів і ін.

Розрізняють природну і штучну вентиляцію. Природна забезпечує повітрообмін в приміщеннях в результаті дії вітрового і теплового напоровши, отримуваних унаслідок різної щільності повітря зовні і усередині приміщень. Природна вентиляція підрозділяється на організовану і неорганізовану.

Організована – здійснюється аерацією або дефлекторами.

Неорганізована – здійснюється через нещільність конструкції (вікон, дверей, пори стін)

Штучна вентиляція досягається за рахунок роботи вентиляторів або ежекторів. Вона може бути приточуванням (нагнітачем) або витяжною (що відсисає) і витяжною для приточування.

За призначенням розрізняють: загальнообмінну вентиляцію (забезпечує обмін повітря для всього приміщення) і місцеву вентиляцію (для окремого робочого місця).

Повітрообмін – кількість повітря, яку необхідно подавати в приміщення і видаляти з нього в м3/час. Повітрообмін характеризується коефіцієнтом вентиляції, який визначається як відношення об'єму повітря, що видаляється, з приміщення ( м3/час) до об'єму приміщення, з якого віддаляється повітря (м3).

Кондиціонування – це створення і вміст в закритих приміщеннях певних параметрів повітряного середовища по температурі, вологості, чистоті, складу, швидкості руху і тиску повітря.


20. Виробнича вібрація і її дія на людину

Вібрація – це рух крапки або механічної системи, при якому відбувається почергове зростання і убування в часі значень, принаймні, однієї координати.

Основні параметри вібрації: частота, амплітуда зсувів, швидкість, прискорення і час коливання.

Залежно від контакту працівника з вібруючою поверхнею розрізняють місцеву (локальну) – що впливає на окремі частини організму, і загальну вібрацію – яка діє на весь організм в цілому.

Вібраційна хвороба – професійна патологія, наступає приблизно після 5 років постійної роботи.

Загальна вібрація нормується з урахуванням властивостей джерела її виникнення і ділиться на вібрацію:

  •  
    транспортну, яка виникає в результаті руху машин по місцевості і дорогам;
  •  
    транспортно-технологічну, яка виникає при роботі машин, що виконують технологічну операцію в стаціонарному положенні, а також при переміщенні по спеціально підготовленій частині виробничого приміщення, промисловому майданчику або на оптових базах;
  •  
    технологічну, яка виникає при роботі стаціонарних машин або передається на робочі місця, на тих, що мають джерел вібрацій (наприклад, від роботи холодильних, фасувально-пакувальних машин).


Санітарними нормами встановлені гранично допустимі величини вібрації у виробничих приміщеннях підприємств: амплітуда коливань (мм), частота (Терц), швидкість коливальних рухів (см/с), прискорення коливальних рухів (см/с2). Вібрація вимірюється віброметрами або вібрографами.


21. Вимоги до освітлення приміщень і робочих місць

Правильна освітленість робочих місць підвищує продуктивність праці на 15%.

Освітлення відповідає технічним і санітарно-гігієнічним нормам, називається раціональним. Освітлення буває:

  •  
    природне – поступає в приміщення через віконний отвір і оцінюється світловим коефіцієнтом:


,

де: Sc – площа заскленої світлової поверхні (м2), Sn – площа підлоги, м2.

Кількість освітлення – нормована величина, залежно від призначення приміщення вона змінюється від 0,1 до 0,2.

Коефіцієнт природної освітленості використовується для оцінки природної освітленості:

,

де Е1 – освітленість в заданій точці приміщення, лк; Е2 – освітленість зовнішньої крапки, лк. Зовнішня крапка винна знаходиться на горизонтальній площині і освітлювати відкритим небозводом.

  •  
    штучне.


Освітленість визначається люксметром, при його відсутності керуються нормами електричного освітлення, Вт/м2.

Світильники по характеру розподіли світлового потоку діляться на три типи: прямого світла, відображеного і розсіяного.


22. Виробничий шум і його дія на людину

Шум – сукупність звуків, що несприятливо впливають на організм людини, заважають його роботі і відпочинку.

По фізичній суті шум є коливальними рухами частинок пружного середовища, що хвилеподібно розповсюджуються. Джерелом його є будь-яке тіло, що коливається, виведене із стійкого стану зовнішньою силою. Основні параметри шуму: амплітуда коливання, швидкість розповсюдження, довжина хвилі. Одиницею вимірювання є децибел.

По офіційній класифікації шумів вони підрозділяються:

по характеру спектру - на
широкосмугових, з безперервним спектром шириною більш за одну октаву, і тональні, в спектрі яких є чутні дискретні тони;

по тимчасових характеристиках – на
постійних, рівень звуку яких за 8-годинний робочий день змінюється в часі трохи, і непостійні. Останні, у свою чергу, слід підрозділяти на тих, що коливаються в часі, переривисті і імпульсні.

При дії шуму на організм людини страждають органи слуху, центральна нервова система, шлунково-кишковий тракт, відбуваються збої в обмінних процесах, порушення функціонального стану серцево-судинної системи.

Методи боротьби з шумом:

  •  
    технічні – усунення причин шуму за рахунок удосконалення технологічних характеристик; ізоляція джерела звуку; раціональне планування приміщень; застосування індивідуальних засобів захисту; раціоналізація умов праці в умовах шуму;
  •  
    медичні – профілактичні заходи.


Виміри рівня шуму проводять шумомірами, аналізаторами частот, кореляційними аналізаторами, коррелометрами і ін.


23. Вплив на організм людини електромагнітних полів

Електромагнітне поле (ЕМП) радіочастот характеризується поряд властивостей – здатністю нагрівати матеріали, розповсюдяться в просторі і відбиватися від межі розділу двох середовищ, взаємодіяти з речовиною, завдяки яким ЕМП широко використовуються в різних галузях народного господарства.

При оцінці умов праці враховуються час дії ЕМП і характер опромінювання тих, що працюють.

Електромагнітні хвилі лише частково поглинаються тканинами біологічного об'єкту, тому біологічний ефект залежить від фізичних параметрів ЕМП: довжини хвилі (частоти коливань), інтенсивності і режиму випромінювань (безперервний, переривистий, імпульсно-модульований), тривалості і характеру опромінювання організму (постійне, интермиттирующее), а також від площі опромінюваної поверхні і анатомічної будови органу або тканини. При дії ЕМП на біологічний об'єкт відбувається перетворення електромагнітної енергії в теплову, що супроводжується підвищенням температури тіла або локальним виборчим нагрівом тканин, органів, кліток. Дія ЕМП приводить до порушення нервово-ендокринної регуляції за типом стресу, гальмуванням секреції гормонів зростання, зміною кількості лейкоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в крові. При тривалій дії відбувається фізіологічна адаптація або ослаблення імунологічних реакцій. Пошкодження очей у вигляді помутніння кришталика – катаракти, є одним з найбільш характерних специфічних наслідків дії ЕМП в умовах виробництва. Дія ЕМП з рівнями, що перевищують допустимі, можуть приводити до змін функціонального стану центральної нервової і серцево-судинної систем, порушенню обмінних процесів.

ЕМП радіочастот в діапазоні частот 60 кГц-300 мГц оцінюється напруженістю електричною і магнітною складових поля; у діапазоні частот 300 мГц-300 Ггц – поверхневою щільністю потоку енергії (ППЕ) випромінювання і створюваною їм енергетичним навантаженням. Максимальне значення Ппепду не повинне перевищувати 10 Вт/м2.

Всі засоби і методи захисту від ЕМП діляться на три групи:

  •  
    організаційні – передбачають запобігання попаданню людей в зони з високою напруженістю ЕМП, створення санітарно-захисних зон;
  •  
    інженерно-технічні – герметизація елементів схем і установки в цілому, екранування робочого місця, застосування засобів індивідуального захисту;
  •  
    лікувально-профілактичні – направлені на раннє виявлення порушень в стані здоров'я робочих.



24. Статична електрика

Статична електрика – це сукупність явищ, пов'язаних з виникненням, збереженням і релаксацією вільного електричного заряду на поверхні і в об'ємі діелектричних і напівпровідникових речовин, матеріалів, виробів або на ізольованих провідниках. Постійне електричне поле (ЕСП) – це поле нерухомих зарядів, що здійснює взаємодію між ними. Виникнення зарядів статичної електрики відбувається при деформації, дробленні речовин, відносному переміщенні двох контактуючих тіл, шарів рідких і сипких матеріалів, при інтенсивному перемішуванні, кристалізації і індукції.

ЕСП характеризується напруженістю (Е), визначуваної відношенням сили, що діє в полі на точковий заряд, до величини цього заряду (в/м).

Електричні поля створюються в енергетичних установках і при електротехнологічних процесах. Залежно від джерел освіти вони можуть існувати у вигляді власного електричного поля (поля нерухомих зарядів) або стаціонарного електричного поля (електричне поле постійного струму).

Найбільш чутливими до електричних полів є нервова, серцево-судинна, нейро-гуморальна системи організму.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів встановлюються залежно від часу перебування на робочих місцях Гранично допустимий рівень напруженості (Епред) встановлюється рівним 60 кВ/м протягом 1 години. При напруженості менше 20 кВ/м час перебування в електростатичних полях не регламентується. У діапазоні напруженості від 20 до 60 кВ/м допустимий час перебування персоналу визначається по формулі:

,

де Ефакт – фактичне значення напруженості електростатичного поля, кВ/м.

Застосування засобів захисту робочих обов'язково тоді, коли рівень напруженості перевищує 60 кВ/м.

Одним з поширених засобів захисту від статичної електрики є зменшення генерації електричних зарядів (заземлення металевих елементів устаткування; збільшення поверхні діелектриків; установка нейтралізаторів).


25. Лазерне випромінювання

Лазер або оптичний квантовий генератор – це генератор електромагнітного випромінювання оптичного діапазону, заснований на використанні вимушеного (що стимулює) випромінювання.

Лазер складається з трьох основних елементів: активного середовища, системи накачування і резонатора. Залежно від характеру активного середовища лазери підрозділяються на: твердотелые, газові, лазери на фарбниках, хімічні, напівпровідникові і др

По ступеню небезпеки лазерного випромінювання лазери діляться на чотири класи:

  •  
    клас I (безпечні) – вихідне випромінювання не небезпечне для очей;
  •  
    клас II (малонебезпечні) – небезпечно для очей пряме або дзеркально відображене випромінювання
  •  
    клас III (среднеопасные) – небезпечно для очей пряме, дзеркально і дифузно відображене випромінювання на відстані 10 см від відзеркалювальної поверхні, для шкіри – пряме або дзеркально відображене випромінювання;
  •  
    клас IV - (високонебезпечні) - небезпечно для шкіри дифузно відображене випромінювання на відстані 10 см від відзеркалювальної поверхні.


Класифікація визначає специфіку дії випромінювання на орган зору і шкіру. Як критерії при оцінці ступеня небезпеки прийняті величина потужності (енергії), довжина хвилі, тривалість імпульсу і експозиції опромінювання.

Робота лазерних установок, як правило, супроводжується шумом. Розряди ламп накачування, а також взаимодействие-луча з повітрям супроводжуються виділенням озону і оксидів азоту.

Дія лазерних випромінювань негативно впливає на органи зору, шкірні покриви, розвиваються зміни в центральній нервовій, серцево-судинній, ендокринній системах.

Попередження поразок лазерним випромінюванням включає систему заходів інженерно-технічного, планувального, організаційного, санітарно-гігієнічного характеру.

При використанні лазерів II-III класів в цілях виключення опромінювання персоналу необхідна або огорожа лазерної зони, або екранування пучка випромінювання. Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним керуванням.


26. Ультрафіолетове випромінювання

Ультрафіолетовим випромінюванням (УФІ) є невидиме оком електромагнітне випромінювання, що займає в електромагнітному спектрі проміжне положення між світлом і рентгенівським випромінюванням.

УФ-ЛУЧИ володіють здатністю видавати фотоелектричний ефект, проявляти фотохімічну активність, викликати люмінесценцію і володіють значною біологічною активністю.

Біологічна дія УФ-ЛУЧЕЙ сонячного світла виявляється перш за все в їх позитивному впливі на організм людини. Найчастіше наслідком недоліку сонячного світла є авітаміноз D, ослаблення захисних імунобіологічних реакцій організму, загострення хронічних захворювань, функціональні розлади нервової системи.

Уф-ізлученіє від виробничих джерел (електричні дуги, ртутно-кварцові пальники, автогенне полум'я) може стати причиною гострих і хронічних поразок. Найбільш схильний до дії УФІ зоровий аналізатор – розвивається гострий кон'юнктивіт.

Шкірні поразки протікають у вигляді гострих дерматитів з еритемою, розвивається кератоз, атрофія епідермісу, можливе утворення злоякісних новоутворень.. Разом з місцевою реакцією можуть наголошуватися загальнотоксичні явища з підвищенням температури, ознобом, головними болями.

Захисні заходи включають засоби віддзеркалення УФІ, захисні екрани і засоби індивідуального захисту шкіри і очей.

ЗАТВЕРДЖЕНО

ПЕРШИМ ЗАСТУПНИКОМ

МІНІСТРА ОСВІТИ

Б, І. ХОЛОДОМ

2 СЕРПНЯ 1999 р.


НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

ДЛЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ


Навчальна програна нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі» для вищих закладів освіти:

розглянута та рекомендована Комісією з охорони праці та безпеки життєдіяльності Науково-методичної ради та Інститутом змісту і методів навчання Міністерства освіти України;

узгоджена Комітетом по нагляду за охороною праці України Міністерства праці та соціальної політики України та Управлінням вищих закладів освіти Міністерства освіти України.


МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


«Охорона праці в галузі» — нормативна дисципліна, яка вивчається у вищих закладах з метою формування у майбутніх фахівців знань щодо стану і проблем охорони праці у галузі відповідно до напряму їх підготовки, складових і функціонування системи управління охороною праці та шляхів, методів і засобів забезпечення умов виробничого середовища і безпеки пращ в галузі згідно з чинними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

Програма дисципліни «Охорона праці в галузі» розроблена з урахуванням того, що студенти вищих закладів освіти, відповідно до наказу Міносвіти № 420 від 02.12.1998 р. та освітньо-професійних програм підготовки, при реалізації робочих навчальних планів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр вивчають загальні питання безпеки людини в умовах її життя і діяльності в побуті, громадських місцях, на виробництві тощо в курсах нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності» і «Основи охорони праці», а також окремі питання охорони праці в курсах загально-технічних і професійних дисциплін за обраною спеціальністю. У зв'язку з останнім, вивчення нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі» повинно базуватися на знаннях з питань безпеки, отриманих студентами при освоєнні навчальних програм освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, а програма дисципліни «Охорона праці в галузі» на основі раніше отриманих знань повинна передбачати вивчення питань охорони праці стосовно конкретної галузі і особливостей професійної діяльності майбутніх фахівців.

Загальний обсяг навчального часу в годинах при вивченні дисципліни «Охорона праці в галузі» повинен визначатися освітньо-професійними програмами підготовки з урахуванням небезпечності умов праці, в яких будуть працювати майбутні фахівці, але, згідно з наказом Міносвіти від 02.12.1998 р. № 420, не повинен бути меншим 27 годин (0,5 кредиту часу).

Обсяги вивчення окремих розділів ї тем дисципліни «Охорона праці в галузі», а також розподіл навчального часу за видами занять (лекції, практичні заняття тощо) визначаються робочими навчальними планами, розробленими за погодженням між кафедрами, що випускають фахівців, і кафедрами охорони праці (БЖД, тощо).

Зміст навчальної дисципліни «Охорона праці в галузі» визначається робочими навчальними програмами, розробленими закладами освіти на основі даної програми з урахуванням особливостей напрямів підготовки щодо небезпечності умов праці майбутніх фахівців.

Наведена нижче навчальна програма нормативної дисципліні «Охорона праці в галузі» окреслює тільки загальні контури щодо структури цієї навчальної дисципліни, змісту окремих тем, вимог до знань та умінь. У переліку рекомендованої літератури приведені у конкретизованому вигляді тільки першоджерела загального характеру, вимоги яких є обов'язковими незалежно від напряму підготовку фахівців.

Конкретизація змісту навчання, обсягів у годинах окремих тем питань, видів навчальних занять, вимог до знань та умінь, а такої переліку рекомендованої літератури повинна здійснюватися при розробці робочих навчальних програм дисципліни «Охорона праці : галузі» залежно від напряму підготовки і професійного спрямуванні потоків і груп.


Розділ 1. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ, її СКЛАДОВІ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ


Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) як складова системи управління охороною праці в державі та системи управління функціонуванням галузі в цілому. Місце і значення СУОПГ в системі управління функціонуванням галузі.

Особливості структури системи управління охороною праці в галузі, складові СУОПГ: керівництво і служби охорони праці центральних органів управління галузі; інженерно-технічні працівники, трудові колективи і профспілки підприємств; нормативно-правова база щодо охорони праці у галузі; наукова база і фінансування охорони праці у галузі. Функції складових СУОПГ, прямі і зворотні зв'язки, підготовка, передача, опрацювання інформації, опрацювання рішень.

Система управління охороною праці на підприємстві (СУОПП) як підсистема СУОПГ, її складові, функціонування. Місце, роль, функціональні обов'язки керівництва підприємства і його служб, інженерно-технічних працівників, кожного працівника в системі управління охороною праці на підприємстві.

Оцінка ефективності функціонування СУОПГ і СУОПП, показники такої оцінки, шляхи поліпшення функціонування СУОПГ.

Економічне стимулювання функціонування СУОПГ і СУОПП, їх вплив на економічні показники окремих підприємств і галузі в цілому.


ЗНАННЯ:

• суть поняття СУОПГ;

• мета СУОПГ;

• підсистеми СУОПГ;

• структурна схема побудови СУОПГ;

• показники ефективності функціонування СУОПГ;

• динаміка ефективності функціонування СУОПГ, можливі показники ефективності;

• обов'язки власника щодо створення і забезпечення функціонування СУОПП;

• служба охорони праці підприємства в СУОПГ;

• роль, права, функціональні обов'язки кожного працівника в СУОП підприємства, галузі;

• участь трудового колективу в системі управління охороною праці;

• СУОП підприємства, місце в ній комісії з охорони праці підприємства;

• роль громадських об'єднань в СУОПГ;

• органи державного нагляду за охороною праці в СУОПГ.

УМІННЯ:

• оцінити динаміку ефективності функціонування СУОПГ;

• обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення СУОПГ;

• обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення структури і функціонування СУОП підприємства, його підрозділу;

• проконтролювати дотримання вимог щодо проведення

навчання працівників підприємства з питань охорони праці;

• сформулювати вимоги до системи управління охороною праці щодо конкретного підприємства галузі чи його підрозділу.


ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про охорону праці». Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів. 1 том. Київ, 1995.

2. Ткачук К. Н., Бересневич П. В. та ін. Охорона праці. Підручник для студентів вищих закладів освіти. Ст.11...54.

3. Положення про Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення. ДНАОП 0.00-4.05-93.

4. Типове положення про службу охорони праці. ДНАОП 0.00-4.21-93.

5. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства. ДНАОП 0.00-4.09-93.

6. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів. ДНАОП 0.00-4.11-93.

7. Галузеві нормативно-правові акти з питань управління охороною праці у галузі.


Розділ 2. ПРОБЛЕМИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ У ГАЛУЗІ


2.1. Стан умов праці у галузі.

Аналіз умов праці у галузі за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Методичний підхід до визначення гігієнічного класу робіт за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Приклади визначення гігієнічного класу умов праці (1 - оптимальні; 2 - допустимі; 3.1., З.2., 3.3.., 3.4. — шкідливі; 4 — небезпечні) щодо характерних для галузі професій і робіт. Орієнтовний перелік характерних для галузі робіт і їх гігієнічних класів.

Професійні захворювання, захворювання, спричинені виробничими факторами, характерна загальна захворюваність працівників галузі. Причини та фактори захворювань за приведеними вище групами. Статистика захворюваності та її соціально-економічні наслідки у галузі.

2.2. Поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

Обґрунтування першочергових напрямів щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу в умовах галузі.

Сучасні заходи та засоби щодо колективного та індивідуального захисту працюючих від дій характерних для галузі шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища.

Аналіз і обґрунтування раціональних заходів і засобів поліпшення стану виробничого середовища, характерних для галузі виробництв за факторами: мікроклімат, склад повітря робочої зони, шумовий клімат, виробничі вібрації, випромінювання, освітлення тощо. Методичний підхід до розробки технічних рішень щодо реалізації цих заходів. Розрахункове обґрунтування параметрів засобів захисту та поліпшення стану виробничого середовища - систем опалення, кондиціювання повітря, вентиляційних систем різного призначення, систем освітлення, засобів захисту від шуму, вібрацій, виробничих випромінювань тощо. Методи розрахункового обґрунтування параметрів засобів захисту розглядаються за характерними для галузі факторами.

Аналіз і обґрунтування в умовах галузі раціональних заходів і засобів щодо удосконалення трудового процесу з метою зниження його важкості та напруженості. Застосування доцільних режимів праці та відпочинку, раціональна організація трудового процесу і робочих місць, механізація та автоматизація, удосконалення технологічних процесів і обладнання як фактори зменшення важкості та напруженості виробничого процесу.


ЗНАННЯ:

• класи робіт за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу у галузі;

• за якими показниками виробничого середовища нормуються оптимальні умови праці;

• які класи робіт можливі за факторами умов праці, нормативні параметри яких не мають оптимальних значень (шум, іонізуючі випромінювання тощо);

• навести приклади гігієнічних класів робіт за характерними професіями та робочими місцями у галузі;

• фактори, які можуть спричинити професійні захворювання у галузі;

• фактори професійно-спричинених захворювань у галузі;

• заходи та засоби поліпшення стану виробничого середовища за фактором мікроклімат в умовах галузі;

• заходи та засоби поліпшення стану виробничого середовища за фактором склад повітря робочої зони;

• складові втрати тиску в повітропроводах вентиляційних систем;

• види .систем кондиціювання повітря;

• класифікація методів і засобів захисту від шуму;

• розрахункова формула величини звукоізоляції одно- та багатошарової перешкоди;

• заходи і засоби захисту працюючих від шуму в умовах галузі;

• шляхи зниження напруженості трудового процесу для умов галузі;

• шляхи зниження тяжкості трудового процесу для умов галузі.


УМІННЯ:

• визначити клас умов праці за показниками шкідливості та небезпечності за окремими факторами виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу;

• визначити клас умов праці за показниками шкідливості та небезпечності умов праці при комплексній дії декількох

факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу;

• визначити першочергові заходи і засоби поліпшення стану виробничого середовища для умов галузі;

• розробити технічні рішення (з розрахунковим обґрунтуванням) щодо поліпшення стану виробничого середовища за окремими факторами для умов галузі;

• розробити пропозиції щодо зниження напруженості праці за окремими професіями та характером робіт у галузі;

• розробити пропозиції щодо зниження тяжкості робіт в умовах галузі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості виробничого процесу. «Охорона праці», № 6/98.

2. І. М. Трахтенберг, М. М. Коршун, О. В.Чебанова. Гігієна праці та виробнича санітарія. К., 1997.

3. СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха.

4. Вентиляция и кондиционирование воздуха. Справочник проектировщика. Под редакцией Й. Г. Староверова. М., Стройиздат, 1978.

5. Отопление й вентиляция. Под редакцией В. Н. Богословского. М., Стройиздат, 1976.

6. Справочная книга для проектирования электрического освещения. Под редакцией Г. М. Кнорринга. Л., Энергия, 1976.

7. Борьба с шумом на производстве. Справочник. Под общ. ред. Е. Я. Юдина. М., Машиностроение, 1985.

8. Электробезопасность на промышленных предприятиях. Справочник. Сабарно Р. В. и др. К., Техника, 1985.

9. Справочник по охране труда на промышленных предприятиях. К. Н. Ткачук и др. К., Техника, 1991.

10. СНиП П-4-79/85. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования.

11. Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (Відповідно до державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці).

12. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань охорони праці.

13. Галузеві нормативно-правові акти з питань гігієни праці та виробничої санітарії.

Розділ 3. ПРОБЛЕМИ ПРОФІЛАКТИКИ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ У ГАЛУЗІ


3.1. Травмонебезпечні виробничі фактори та стан виробничого травматизму у галузі.

Аналіз умов праці в галузі за травмонебезпечними факторами щодо характерних технологічних процесів і обладнання.

Виробничий травматизм у галузі, статистичні дані щодо загального та смертельного травматизму, динаміка останніх років, порівняльна оцінка. Аналіз виробничого травматизму в галузі за окремими факторами (професіями, віком, статтю тощо). Розподіл виробничого травматизму у галузі за причинами, травмуючими факторами тощо. Характерні обставини виробничих травм у галузі за окремими причинами та травмуючими факторами, приклади, аналіз. Соціально-економічні наслідки виробничого травматизму у галузі.

3.2. Підвищення безпеки праці та профілактика виробничого травматизму у галузі.

Заходи і засоби підвищення безпеки технологічних процесів і обладнання характерних для галузі виробництв.

Обґрунтування першочергових напрямів профілактики виробничого травматизму у галузі - на базі статистичних даних щодо травматизму у галузі і аналізу характерних нещасних випадків.

Заходи та засоби попередження виробничого травматизму щодо окремих напрямів, причин та травмуючих факторів.

Галузеві об'єкти підвищеної небезпеки. Нормативні документи щодо їх устрою та безпечної експлуатації. Система нарядів-допусків при експлуатації галузевих об'єктів підвищеної небезпеки. Порядок оформлення нарядів, відповідальні особи та їх обов'язки, порядок виконання робіт і закриття нарядів.

Безпечність технологічних процесів і обладнання, утримання приміщень, обладнання та засобів захисту в належному стані, організація виконання робіт відповідно до вимог безпеки, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, нагляд та контроль за виконанням вимог безпеки як міри щодо профілактики виробничого травматизму у галузі.

Потенційно небезпечні об'єкти (ПНО) — галузеві техногенні та природні в зоні розміщення галузевих об'єктів. Законодавчі та інші

нормативно-правові акти України та світової спільноти щодо техногенних аварій і катастроф та стихійних лих.

Техногенні аварії та катастрофи, їх причини, наслідки. Приклади техногенних аварій і катастроф. Ідентифікація галузевих ПНО, установок. Методи оцінки можливості виникнення аварій.

Облік галузевих промислових установок — потенційно небезпечних об'єктів (ПНО), вирішення питань розміщення ПНО та забезпечення безпеки населення у зоні їх розміщення. Роль органів місцевої виконавчої влади у вирішенні питань профілактики, попередження, локалізації та ліквідації наслідків техногенних аварій і катастроф.

Інженерно-технічні заходи, спрямовані на забезпечення безпечного функціонування ПНО, захист виробничого персоналу та населення, зменшення збитків, втрат, руйнувань у разі аварій. Оптимальні розміри та потужності підприємств щодо можливих наслідків аварій і катастроф.

Організація контролю роботи небезпечних виробництв, заходи і засоби контролю та протиаварійного захисту, енергозабезпечення систем контролю та протиаварійного захисту. Плани ліквідації аварій (ПЛА). Порядок введення в дію планів ліквідації аварій та планів аварійно-рятувальних заходів. Вивчення ПЛА та планів аварійно-рятувальних заходів працівниками підприємств. Навчання та інформування населення щодо можливих техногенних аварій і катастроф, дій населення при їх виникненні.

Потенційно небезпечні природні об'єкти. Розміщення виробничих і невиробничих об'єктів з урахуванням природних джерел небезпеки. Заходи та засоби забезпечення безпеки при стихійних лихах і катастрофах. Обов'язки органів виконавчої влади, керівників підприємств, посадових осіб.

Активні методи навчання з питань охорони праці. Формування у працівників усіх рівнів переконання у важливості питань охорони праці, позитивного ставлення до цих питань та їх пріоритетності по відношенню до результатів виробничої діяльності.


ЗНАННЯ:

• травмонебезпечні робочі місця і професії у галузі;

• розподіл причин виробничих травм у галузі за питомою вагою;

• тяжкість виробничого травматизму у галузі;

• розподіл виробничого травматизму у галузі за причинами (технічні, організаційні, незнання вимог безпеки, невиконання вимог безпеки тощо).

• основні напрями попередження виробничого травматизму в умовах галузі.


УМІННЯ:

• визначити коефіцієнт частоти травматизму у галузі (загальний та з окремих професій, видів робіт);

• визначити тяжкість виробничого травматизму у галузі (загальну, з окремих професій та видів робіт);

• визначити коефіцієнт трудових втрат;

• визначити першочергові напрями робіт щодо профілактики виробничого травматизму у галузі;

• визначити першочергові заходи щодо попередження виробничого травматизму у галузі.


ЛІТЕРАТУРА


1. Электробезопасность на промышленных предприятиях. Справочник. Сабарно Р. В. и др. К., Техника, 1985.

2. Справочник по охране труда на промышленных предприятиях. К. Н. Ткачук и др. К., Техника, 1991.

3. Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (Відповідно до державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці).

4. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань охорони праці.

5. Типове положення про навчання з питань охорони праці ДНАОП 0.00-4.12-99.

6. Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах. ДНАОП 0.00-4.03.-98.

7. Галузеві нормативно-правові акти щодо вимог безпеки до виробничого обладнання, технологічних процесів, безпечної організації виконання робіт.


Розділ 4. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА У ГАЛУЗІ


Актуальність питань пожежної безпеки у галузі; статистика пожеж, втрати від пожеж.

Фактори пожежної небезпеки галузевих об'єктів, їх особливості та пожежонебезпечні властивості. Причини пожеж на галузевих об'єктах - реальні та вірогідні. Категорії вибухопожежонебезпечності галузевих об'єктів, розрахункове визначення категорій згідно ОНТП 24-86. Класи приміщень і зон галузевих об'єктів за ПУЕ.

Заходи та засоби системи попередження пожежі, обґрунтування та вибір доцільних заходів і засобів попередження пожежі на галузевих об'єктах.

Заходи та засоби системи пожежного захисту на галузевих об'єктах, міжгалузеві та галузеві нормативи щодо заходів і засобів системи пожежного захисту на галузевих об'єктах, обґрунтування і вибір заходів і засобів системи захисту для галузевих об'єктів.

Система організаційно-режимних заходів з пожежної безпеки у галузі. Організація служби пожежної безпеки у галузі, її функції. Навчання працівників з питань пожежної безпеки. Пожежно-технічні комісії та добровільні пожежні дружини на галузевих об'єктах. Державний нагляд і відомчий контроль з питань пожежної безпеки на галузевих об'єктах. Дії працівників галузевих об'єктів на випадок виникнення пожежі.


ЗНАННЯ:

• фактори пожежної небезпеки галузевих об'єктів;

• причини пожеж на галузевих об'єктах - реальні і імовірні;

• категорії та класи вибухонебезпечності галузевих об'єктів (їх приміщень);

• заходи і засоби системи попередження пожеж на галузевих об'єктах;

• заходи і засоби системи протипожежного захисту галузевих об'єктів;

• складові системи організаційних протипожежних заходів у

галузі.


УМІННЯ:

• визначити категорію і клас вибухо- пожежної небезпеки щодо галузевих об'єктів;

• визначити фактори пожежної небезпеки галузевих об'єктів;

• визначити тип і кількість первинних засобів гасіння пожежі;

• визначити вимоги щодо стаціонарних засобів гасіння пожежі;

• визначити вимоги щодо обладнання приміщень галузевих об'єктів засобами автоматичної пожежної сигналізації.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пожежна безпека. Нормативні акти та інші документи. Т. 1, 2, 3, 4.

2. ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.

3. ОНТП 24-86. «Определение категорий помещений и зданий по взрывной и пожарной опасности».

4. Будівельні норми і правила:

СНиП 2.01.02-85. Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений.

СНиП 2.04.09-84. Пожарная автоматика зданий и сооружений.

СНиП 2.09.02-85. Производственные здания промышленных предприятий.

СНиП 2.09.04-87. Административные и бытовые здания и сооружения.

5. Галузеві нормативно-правові документи з питань пожежної безпеки.


ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ


1. Розрахунок систем опалення.

2. Розрахунок систем кондиціювання повітря.

3. Розрахунок систем механічної вентиляції різного призначення.

4. Розрахунок систем штучного освітлення.

5. Розрахунок звукоізоляції кабін спостереження, щитових приміщень.

6. Розрахунок параметрів захисту відстанню.

7. Розрахунок величини звукопоглинання в приміщеннях після їх акустичної обробки.

8. Розрахунок віброізоляторів (амортизаторів).

9. Розрахунок захисних екранів від електромагнітних випромінювань.

10. Розрахунок захисного заземлення.

11. Розрахунок занулення.

12. Порядок атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці.

13. Опрацювання розділу «Охорона праці» колективного договору та «Угоди з охорони праці».

14. Аналіз пожежної небезпеки на характерному галузевому об'єкті.


15

РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ

*

Ткачук Костянтин Нифонтович, д.т.н., професор

Халімовський Модест Олександрович, к.т.н., доцент

Гандзюк Михайло Петрович, д.т.н., професор

Буріченко Лев Андрійович, к.т.н., професор

Цапко Валентин Григорович, д.м.н., професор

Халімовський Олексій Модестович, к.т.н., в. о. доцента

Борецька Лариса Іванівна, начальник відділу систем управління, навчання та міжнародних зв'язків Головного управління охорони праці Держнаглядохоронпраці

Васильчук Микола Васильович, начальник відділу безпеки життєдіяльності Міносвіти


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ


ЗАТВЕРДЖЕНО

ПЕРШИМ ЗАСТУПНИКОМ

МІНІСТРА ОСВІТИ

В. П. Андрущенко

31 липня 1997р.


НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

ДЛЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ


Київ 1997


Навчальна програма нормативної дисципліни «Основи охорони праці» для вищих закладів освіти

розглянута та рекомендована Комісією з охорони праці та безпеки життєдіяльності Науково-методичної ради Міністерства освіти України та Інститутом змісту і методів навчання;

узгоджена Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та Управлінням вищих закладів освіти Міністерства освіти України.


МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вив чається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності.

Програма дисципліни «Основи охорони праці» розроблена з урахуванням того, що вивчення питань охорони праці у вищих закладах освіти здійснюється на трьох рівнях: при підготовці молодших спеціалістів, бакалаврів і спеціалістів.

Викладена нижче програма визначає обов'язковий перелік тем і питань, котрі повинні бути розглянуті в дисципліні «Основи охорони праці» при підготовці молодших спеціалістів і бакалаврів вищих закладів освіти усіх рівнів.

Навчання за даною програмою проводиться після вивчення студентами основних професійно орієнтованих дисциплін.

Загальний обсяг навчального часу в годинах при вивченні дисципліни «Основи охорони праці» повинен визначатися освітньо-професійними програмами підготовки з урахуванням рівня небезпечності умов праці галузей і виробництв, для яких готуються майбутні фахівці. Обсяги вивчення окремих розділів і тем нормативної дисципліни «Основи охорони праці» визначаються робочими навчальними програмами, розробленими на основі даної програми з урахування професійного спрямування потоків і груп.

Поглиблене вивчення питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві передбачається надалі на етапі підготовки спеціалістів за професійно орієнтованими програмами, розробленими згідно з державними стандартами освіти як продовження цієї програми і спрямованими на оволодіння студентами методами і засобами створення безпечних умов праці з урахуванням специфічних особливостей виробництв за профілем спеціальностей на базі знань дисципліни «Основи охорони праці» і профілюючих дисциплін.


ВСТУП


Поняття і предмет охорони праці. Охорона праці як суспільний чинник і галузь науки. Основні етапи розвитку охорони праці. Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності в Україні та інших країнах. Невиробничий травматизм в Україні, статистика, основні причини невиробничого травматизму, шляхи попередження. Соціально-економічне значення охорони праці, економічні аспекти охорони праці, охорона праці як економічний чинник.

Основні поняття у галузі охорони праці, їх терміни та визначення: умови праці, шкідливі та небезпечні виробничі фактори, класифікація їх; нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, їх класифікація і причини, безпека праці тощо.

Предмет, структура, зміст, мета курсу «Основи охорони праці» як навчальної дисципліни, його місце та роль у формуванні освітньо-кваліфікаційного рівня, зв'язок з дисциплінами «Безпека життєдіяльності», «Основи екології», іншими загальноосвітніми та спеціальними дисциплінами.


Розділ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ


1.1. Законодавча та нормативна база України про охорону праці


Основні законодавчі акти про охорону праці: Конституція України, Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Кодекс законів про працю України. Правове поле цих актів законодавства і коло питань, на які поширюється їх дія щодо охорони праці.

Основні положення законодавства України про працю та охорону праці:

основні принципи державної політики в галузі охорони праці;

права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та під час роботи;

соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань;

права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

відшкодування роботодавцем шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я чи нанесення моральної шкоди;

дотримання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, розробці і виготовленні засобів виробництва;

тривалість робочого часу працівників, скорочена тривалість робочого часу, обмеження робіт в нічний час і надурочних робіт;

обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і не шкідливих умов праці;

обов'язки працівника щодо виконання вимог норматив них актів про охорону праці;

гарантії охорони праці жінок, обмеження застосування праці жінок залежно від умов праці та в нічний час, гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок

та жінок, які мають неповнолітніх дітей;

права неповнолітніх у трудових правовідносинах, роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років;

медичні огляди при прийнятті на роботу та в період роботи.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці (норми, правила, положення, інструкції, пере ліки тощо). Кодування міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці, державні стандарти України з питань безпеки праці, вимоги з охорони праці нормативних документів у галузі будівництва. Державний реєстр норматив них актів про охорону праці.

Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства.

Дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці. Директиви ЄС і Конвенції МОП, впровадження їх в Україні.


1.2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві


Органи державного управління охороною праці: Кабінет Міністрів України, органи державного нагляду за охороною праці, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Компетенція і повноваження цих органів в галузі охорони праці, їх функції.

Галузеві, регіональні системи управління охороною праці та системи управління охороною праці на підприємствах. Мета систем управління охороною праці, основні принципи їх функціонування, об'єкти та суб'єкти управління, підготовка управлінських рішень.

Основні функції управління охороною праці: організація та координація робіт, облік показників стану умов і безпеки праці, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці, планування та фінансування робіт, контроль за функціонуванням системи управління охороною праці, стимулювання.

Основні завдання управління охороною праці:

навчання працівників безпечних методів праці та пропаганда питань охорони праці;

забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

професійний добір працівників з окремих професій;

удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

Організація наукових досліджень та основні наукові проблеми в галузі охорони праці. Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища -національні, галузеві, регіональні. Наукова база охорони праці: Національний науково-дослідний інститут охорони праці, галузеві науково-дослідні інститути з питань охорони праці, відділи та лабораторії з питань охорони праці в галузевих науково-дослідних інститутах, кафедри охорони праці та інші підрозділи вищих закладів освіти.

Управління охороною праці на підприємстві та обов'язки роботодавця. Організація служби охорони праці. Положення про службу охорони праці, її основні завдання, функціональні обов'язки та права.

Комісія з питань охорони праці на підприємстві. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства, порядок її створення, обов'язки та права. Комплексні перевірки стану охорони праці на підприємстві. Атестація робочих місць на відповідність вимогам нормативних актів про охорону праці. Регулювання охорони праці у колективному договорі. Комплексні плани підприємств щодо поліпшення стану охорони праці.


1.3. Навчання з питань охорони праці


Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці - один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аваріям і травматизму на виробництві.

Чинні міжгалузеві і галузеві нормативні акти про навчання з питань охорони праці, основні їх положення щодо реалізації системи безперервної освіти в галузі охорони праці.

Основні науково-методичні принципи побудови системи безперервної освіти в галузі охорони праці, її цільові функції та методологічні основи:

наступність і безперервність навчання з питань безпеки життя, діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;

формування суспільної свідомості і рівня знань населення України, що відповідають вимогам часу;

навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих, відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;

навчання з питань охорони життя і здоров'я учнів та охорони праці в середніх, позашкільних та професійно-технічних закладах освіти;

навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони праці студентів вищих закладів освіти;

навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та в період роботи, навчання працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою та на роботах, де є потреба у професійному доборі; інструктажі з питань охорони праці, їх види та порядок проведення, порядок допуску працівників до виконання робіт;

навчання населення в цілому з питань безпеки життя, діяльності та охорони праці.

Обов'язки і відповідальність роботодавця щодо виконання чинних нормативів про навчання з питань охорони праці.

Пропаганда охорони праці: мета, завдання, форми, методи пропаганди знань та передового досвіду з питань охорони праці.

Активні методи і засоби навчання та пропаганди охорони праці, пріоритетні напрями їх використання.


1.4. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці


Органи державного нагляду за охороною праці: Комітет по нагляду за охороною праці, органи пожежного нагляду Міністерства внутрішніх справ, органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я, Адміністрація ядерного регулювання Мінекобезпеки, органи прокуратури.

Основні повноваження і права органів державного нагляду за охороною праці, відповідальність посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці щодо виконання по кладених на них обов'язків.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці.

Уповноважені трудових колективів. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, формування складу уповноважених, їх навчання, функціональні обов'язки, права, гарантування прав та діяльності уповноважених з питань охорони праці.

Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці.


1.5. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві


Вимоги Закону України «Про охорону праці» щодо роз слідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

Розслідування, облік та аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, як основа для розробки профілактичних заходів щодо їх запобігання та вирішення соціальних питань, пов'язаних з нещасними випадками, професійними захворюваннями та аваріями.

«Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах і організаціях». Нещасні випадки, що підлягають розслідуванню згідно з Положенням.

Порядок і терміни розслідування нещасних випадків на виробництві. Склад комісії. Акт про нещасний випадок. Роз слідування нещасних випадків за заявами потерпілих чи осіб за дорученнями потерпілих. Порядок і терміни такого розслідування.

Спеціальне розслідування нещасних випадків, формування комісій спеціального розслідування і їх функції. Перелік документів, що входять до матеріалів спеціального розслідування. Вирішення комісією спеціального роз слідування соціальних питань, пов'язаних з нещасними випадками.

Порядок розслідування професійних захворювань на виробництві. Мета розслідування, діагностування професійного захворювання, повідомлення власника та органів санітарного нагляду, створення та склад комісії з розслідування, оформлення результатів розслідування.

Порядок розслідування аварій на виробництві, класифікація аварій, склад комісії.


1.6. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності на виробництві


Мета і методи аналізу. Порівняльна характеристика методів аналізу. Використання статистичної звітності і актів розслідування нещасних випадків і професійних захворювань в аналітичній роботі. Показники частоти та тяжкості травматизму. Автоматизовані системи обліку, аналізу та дослідження травматизму з використанням засобів обчислювальної техніки, їх роль та значення в управлінні охороною праці.

Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Знання:

  •  
    основні поняття у галузі охорони праці;
  •  
    розділи курсу «Основи охорони праці» та перелік тем розділів;
  •  
    основні законодавчі акти про охорону праці;
  •  
    міжгалузеві і галузеві нормативні акти про охорону праці, їх кодування;
  •  
    управління охороною праці на державному і галузевому рівнях;
  •  
    органи державного нагляду за охороною праці;
  •  
    громадський контроль з охорони праці;
  •  
    відповідальність за невиконання вимог з охорони праці;
  •  
    відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров'я та моральних збитків;
  •  
    навчання з питань охорони праці при підготовці працівників, при їх прийнятті на роботу та в період роботи;
  •  
    порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.


Уміння:

  •  
    організувати розслідування нещасного випадку на виробництві;
  •  
    визначити коефіцієнт частоти травматизму для конкретних умов на основі даних щодо травматизму і кількості працюючих;
  •  
    визначити вимоги законодавчих і нормативних актів з охорони праці в межах функціональних обов'язків фахівця кваліфікаційного рівня «бакалавр»;
  •  
    визначити вимоги щодо навчання працівників з урахуванням їх функціональних обов'язків.




Література

  1.  
    Закон України «Про охорону праці». - К. : 1993 - 40 с.
  2.  
    Ткачук К. Н., Иванчук Д. Ф. и др. Справочник по охране труда на промышленном предприятии. - К.:, «Техніка», 1991.
  3.  
    Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці. Законодавство України про охорону праці. Т. 1, с. 159...193. - К.: «Основа», 1995.
  4.  
    Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці. Законодавство України про охорону праці. Т. З, с. 157....166. - К.: «Основа», 1995.
  5.  
    Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Законодавство України про охорону праці. Т. 1, с. 80...143. - К.: «Основа», 1995.
  6.  
    Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». - К.: «Основа», 1996.

Розділ 2. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ


2.1. Загальні положення


Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», основні його вимоги щодо організації, розміщення виробництва та створення умов праці, що відповідають санітарним вимогам.

Відповідальність за невиконання санітарних нормативів щодо умов праці та проживання населення.

Основи фізіології ручної, механізованої, автоматизованої, конвеєрної, розумової праці, праці з використанням засобів обчислювальної техніки та персональних ЕОМ. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини, втома.

Вплив характеру праці, санітарних особливостей виробничих процесів, обладнання, перероблюваної сировини, проміжного та кінцевого продукту, санітарних умов праці в цілому на функціонування організму та його окремих систем. Поняття «виробнича санітарія», її значення. Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці.

Загальний підхід до оцінки умов праці та забезпечення умов праці, що відповідають нормативам.


2.2. Повітря робочої зони.


Визначення понять «робоча зона» та «повітря робочої зони».

Мікроклімат робочої зони: поняття, вплив на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем, основні види теплообміну, їх залежність від параметрів мікроклімату. Гіпотермія і гіпертермія. Порушення водно-сольового балансу організму, судомна хвороба і тепловий удар. Нормування та контроль параметрів мікроклімату.

Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату: удосконалення технологічних процесів та обладнання з метою зменшення виділення тепла у виробничі приміщення, раціональне розміщення технологічного обладнання, автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами, вентиляція, опалення та кондиціювання повітря, влаштування зон (приміщень), для охолодження чи зігрівання, захисні екрани, водяні та по вітряні завіси, повітряне та водоповітряне душування, засоби індивідуального захисту.

Склад повітря робочої зони: природно-фізіологічний склад повітряного середовища, джерела забруднення по вітряного середовища виробничих приміщень і території підприємств шкідливими речовинами (газами, парою, пилом, димом, мікроорганізмами), виробничі отрути, вплив шкідливих домішок виробничого повітряного середовища на функціонування організму. Матеріальна та функціональна кумуляція. Залежність шкідливого впливу домішок повітряного середовища від хімічного складу домішок, часу дії, концентрації, параметрів мікроклімату, наявності інших шкідливих факторів, фізичної трудоємності робіт. Гострі і хронічні отруєння, професійні захворювання. Пневмоконіози, фіброгенні шкідливі домішки повітряного середовища.

Класифікація шкідливих домішок повітряного середовища за характером дії на організм людини: речовини гостро-направленої дії (Г), алергічної дії (А), фіброгенної (Ф) та канцерогенної (К). Класи небезпечності речовин залежно від гранично допустимих концентрацій.

Санітарно-гігієнічне нормування забруднення повітряного середовища на виробництві, граничне допустимі концентрації (ГДК) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Визначення ГДК при забрудненні виробничого повітряного середовища кількома шкідливими домішками однонаправленої і різнонаправленої дії. Аероіонізація повітря, допустимі рівні.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих: удосконалення технологічних процесів і обладнання, вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, герметизація виробничого обладнання, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укриттів, робота технологічного обладнання під розрідженням, кондиціювання повітря, видалення забрудненого повітря з приміщень за рахунок загальнообмінної вентиляції, автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, періодичні медичні обстеження працюючих у шкідливих умовах праці, використання засобів індивідуального захисту. Загальні вимоги безпеки щодо організації і проведення робіт з надзвичайно небезпечними речовинами.

Контроль стану повітряного середовища на виробництві, періодичність і методи контролю залежно від класу небезпечності домішок повітряного середовища.

Нагляд за дотриманням санітарних вимог до стану по вітряного середовища на виробництві.


2.3. Вентиляція виробничих приміщень


Вентиляція як сукупність заходів і засобів, що забезпечують розрахунковий повітрообмін в приміщеннях чи інших спорудах. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, розрахунок необхідного повітрообміну, кратність повітрообміну, повітряний баланс.

Природна вентиляція. Інфільтрація та аерація, область їх застосування. Переваги над штучною вентиляцією, недоліки. Елементи систем аерації, її теоретичні основи.

Штучна (механічна) вентиляція, її переваги над аерацією, недоліки, системи штучної вентиляції. Конструктивні елементи систем штучної вентиляції: повітропроводи, повітророзподільна арматура, фільтри, вентилятори, калорифери.

Системи загальнообмінної припливної, всмоктувальної та припливно-всмоктувальної штучної вентиляції, їх вибір, конструктивне оформлення.

Місцеві (локальні) системи механічної вентиляції, доцільність використання, види, їх вибір, конструктивне оформлення. Теоретичні основи розрахунку систем механічної вентиляції.


2.4. Освітлення виробничих приміщень


Нормативні документи, значення виробничого освітлення, види виробничого освітлення, вимоги санітарних нормативів щодо їх застосування. Основні поняття системи світлотехнічних величин: сила світла, світловий потік, освітленість, яскравість, яскравісний контраст, видимість, фон.

Природне освітлення, його значення як виробничого і фізіолого-гігієнічного чинника для працюючих. Системи природного освітлення, вимоги санітарних нормативів щодо їх використання залежно від розмірів приміщень. Нормування природного освітлення, коефіцієнт природного освітлення, розряди робіт по зоровій напрузі, їх визначення для конкретних умов. Орієнтація робочих місць відносно світлових отворів. Експлуатація систем природного освітлення. Загальний підхід до проектування систем природного освітлення, етапи проектування, метод Данилюка.

Штучне освітлення. Системи штучного освітлення та вимоги санітарних нормативів щодо їх використання. Штучне освітлення робоче, аварійне, чергове, евакуаційне, охоронне. Джерела штучного освітлення, їх типи, порівняльна оцінка, вибір. Світильники, їх призначення, основні характеристики, виконання. Нормування штучного освітлення, розряди та підрозряди робіт, їх визначення. Експлуатація систем штучного освітлення. Контроль параметрів штучного освітлення. Загальний підхід до проектування систем штучного освітлення: метод коефіцієнта використання світлового потоку джерел світла (ламп), крапковий метод, метод питомої потужності.


2.5. Вібрація


Визначення поняття «вібрація». Параметри вібрації: амплітуда, віброшвидкість, віброприскорення, частота. Логарифмічні рівні віброшвидкості. Причини вібрації: механічні, гідро-, газо- та електродинамічні. Джерела вібрацій. Вібрації як позитивний і негативний чинник виробничого процесу. Класифікація вібрацій за походженням, локальні вібрації та вібрації робочих місць. Вплив вібрацій на організм людини, функціональні порушення окремих систем та регуляторної функції центральної нервової системи. Вібраційна хвороба, її суб'єктивні і об'єктивні прояви залежно від виду вібрацій. Гігієнічне нормування вібрацій, параметри, що нормуються (віброшвидкість, віброприскорення, логарифмічні рівні віброшвидкості), їх допустимі значення залежно від виду вібрації, напрямку та часу дії. Методи контролю параметрів вібрацій. Заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій, безпечний режим роботи та відпочинку, медико-профілактичні заходи.


2.6. Шум, ультразвук та інфразвук


Визначення поняття «шум» - фізичного та фізіологічного. Параметри звукового поля: звуковий тиск, інтенсивність, частота, коливальна швидкість. Звукова потужність джерела звуку. Діапазон частот та звукового тиску, що сприймаються органами слуху людини, нижній поріг сприймання, поріг больового відчуття. Спектральна чутливість органів слуху людини. Рівні звукового тиску та рівні звуку. Класифікація шумів за походженням (механічні, гідро-, газо- та електродинамічні), за характером спектра та часовими характеристиками. Дія шуму на організм людини, зміни у функціонуванні окремих систем організму, шумові професійні захворювання. Нормування шумів за граничними спектрами та за рівнями шуму залежно від характеру робіт та характеру шуму. Контроль параметрів шуму, вимірювальні прилади. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму, шляхи їх реалізації, вибір, ефективність.

Інфра- та ультразвук. Параметри інфра- та ультразвукових коливань: частота, тиск та інтенсивність. Джерела ультра- та інфразвукових коливань. Дія ультра- та інфразвуку на організм людини. Нормування та контроль рівнів, методи та засоби захисту від ультра- та інфразвуку.


2.7. Іонізуюче випромінювання


Визначення понять «іонізуюче випромінювання» та «радіаційна .безпека». Корпускулярні та фотонні іонізуючі випромінювання, взаємодія випромінювання з середовищем. Непружна взаємодія, іонізаційні та радіаційні втрати, взаємодія незаряджених часток із середовищем.

Проникаюча та іонізуюча здатність, поглинута та еквівалентна дози, потужність дози. Радіонукліди та електронно-променеві прилади, як джерела іонізуючого випромінювання. Внутрішнє та зовнішнє опромінення. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини залежно від еквівалентної дози, потужності дози, опромінених площі поверхні та органів тіла. Соматичні та генетичні наслідки опромінювання. Променева хвороба, стадії її розвитку. Можливі наслідки разового опромінення залежно від еквівалентної дози, абсолютно смертельні дози. Гігієнічне нормування іонізуючого опромінення, основні дозові границі (ГДД та ГД), їх значення в залежності від групи критичних органів. Допустимі рівні, їх суть та призначення. Переопромінення персоналу, планування та контроль дозових навантажень персоналу. Методи та засоби захисту: екранування, захист часом, відстанню, будівельно-планувальні рішення, зонування приміщень і територій, заходи та засоби індивідуального і колективного захисту, дозиметричний контроль, використання радіопротекторів.

Невикористовуване рентгенівське випромінювання, його джерела, характеристики, дія на організм людини. Розрахунок потужності експозиційної дози, нормування та контроль. Санітарні правила роботи з джерелами невикористовуваного рентгенівського випромінювання, методи захисту.


2.8. Електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону


Параметри полів і випромінювань. Класифікація електричних і магнітних полів та електромагнітних випромінювань за частотним спектром, їх джерела. Вплив на людину. Гранично допустимі напруженості полів. Методи захисту

від полів: вибір оптимальних геометричних параметрів електроустановок високої напруги, екрануючі пристрої, захист часом та відстанню, виділення зон випромінювання, екрануючий одяг. Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону. Захист від електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону: зменшенням випромінювання джерела, часом і відстанню, екрануванням, виділенням зон випромінювання, застосуванням засобів індивідуального захисту. Розрахунок екранів. Розрахунок очікуваної інтенсивності опромінення. Прилади та методи контролю електромагнітного випромінювання на робочих місцях.


2.9. Випромінювання оптичного діапазону


Границі випромінювань оптичного діапазону за частотою та довжиною хвилі, види цих випромінювань - інфрачервоні, ультрафіолетові, лазерні, їх природа, особливості.

Інфрачервоні (ІЧ) випромінювання, класифікація та джерела інфрачервоних випромінювань, їх вплив на організм людини, нормування, засоби та заходи захисту.

Ультрафіолетові випромінювання (УФ), класифікація та джерела ультрафіолетових випромінювань, особливості дії на організм людини, нормування, заходи та засоби захисту.

Лазерне випромінювання, небезпечні і шкідливі фактори, що супроводжують роботу лазерів. Класифікація лазерів за ступенями небезпечності лазерного випромінювання. Дія лазерного випромінювання на організм людини. Принцип нормування. Апаратура і методика контролю. Вимоги до будови та експлуатації лазерів, до приміщень, розташування та організації робочих місць. Екранування. Розрахунок екранів. Вимоги до персоналу, застосування засобів індивідуального захисту. Перша допомога при ураженні лазерним випромінюванням.


2.10. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень


Класи шкідливості підприємств за санітарними норма ми залежно від складу і кількості шкідливих виділень та характеру технологічних процесів.

Розміри санітарно-захисних зон залежно від класу підприємств. Підприємства, що не потребують санітарно-захисних зон та підприємства, для яких розміри санітарно-захисних зон визначаються з розрахунку розсіювання викидів до допустимих концентрацій. Гранично допустимі викиди в навколишнє середовище, заходи по обмеженню викидів. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, споруд та будівель на промисловому майданчику, до виробничих, допоміжних та санітарно-гігієнічних приміщень. Вимоги до приміщень, де використовуються особливо шкідливі речовини. Енерго- та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації.


Орієнтовний перелік лабораторних робіт

  1.  
    Дослідження мікроклімату в робочій зоні.
  2.  
    Дослідження ефективності захисту від інфрачервоних випромінювань.
  3.  
    Дослідження забруднення повітря робочої зони шкідливими газами, парами та пилом.
  4.  
    Дослідження ефективності роботи вентиляційних пристроїв.
  5.  
    Дослідження ефективності природного освітлення виробничих приміщень.
  6.  
    Дослідження ефективності штучного освітлення виробничих приміщень.
  7.  
    Дослідження параметрів шуму та методів шумозахисту.
  8.  
    Дослідження параметрів вібрації та методів віброзахисту.
  9.  
    Дослідження параметрів електромагнітних полів та ефективності захисних екранів.



Знання:

  •  
    поняття «виробнича санітарія» та «гігієна праці», фактори, що обумовлюють санітарно-гігієнічні умови праці;
  •  
    мікроклімат та його вплив на організм людини;
  •  
    гігієнічна класифікація шкідливих речовин за характером дії на організм людини та класи небезпечності шкідливих речовин;
  •  
    основні методи профілактики отруєнь та професійних захворювань;
  •  
    гігієнічне нормування забруднення повітря шкідливими речовинами;
  •  
    основні правила першої допомоги при отруєннях;
  •  
    методи контролю повітря робочої зони і вимоги до них;
  •  
    поняття «вентиляція», «кондиціювання повітря»;
  •  
    класифікація вентиляційних систем та їх призначення, організація повітрообміну в приміщенні, схеми вентиляції;
  •  
    види виробничого освітлення, його значення;
  •  
    вимоги санітарних норм до виробничого освітлення;
  •  
    системи штучного освітлення, обмеження щодо їх використання;
  •  
    параметри звукового поля - звуковий тиск, сила звуку, частота, логарифмічні рівні сили звуку і рівні звуку;
  •  
    межі сприймання шумів органами слуху людини;
  •  
    дія шуму на організм людини;
  •  
    класифікація методів захисту від шуму;
  •  
    види вібрацій, їх параметри та вплив на організм людини;
  •  
    нормування вібрацій та загальні методи захисту;
  •  
    вплив електромагнітних полів на людину, методи захисту від електромагнітних полів;
  •  
    види і джерела іонізуючого випромінювання;
  •  
    соматичні та генетичні наслідки радіаційного опромінення;
  •  
    гігієнічне нормування радіаційного опромінення;
  •  
    поглинута та еквівалентна дози, одиниці виміру, зв'язок;
  •  
    загальні заходи і засоби захисту від іонізуючих випромінювань.


уміння:

  •  
    оцінити відповідність санітарно-гігієнічних умов праці нормам;
  •  
    обґрунтувати раціональні методи нормалізації умов праці в конкретній виробничій ситуації;
  •  
    проаналізувати умови праці за шкідливими факторами;
  •  
    вибрати заходи обмеження надходження шкідливих речовин у повітря робочої зони;
  •  
    контролювати дотримання вимог з виробничої санітарії;
  •  
    провести інструктажі на робочому місці з питань захисту від шкідливих факторів.



Література

  1.  
    Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р.
  2.  
    Ткачук К. Н., Иванчук Д. Ф. и др. Справочник по охране труда на промышленном предприятии. - К.: «Техніка», 1991.
  3.  
    Охрана труда в машиностроении. Под ред. Е. Я.Юдина, С. В.Белова - М.: «Машиностроение», 1983.
  4.  
    Бескрестнов Н. В. Охрана труда на атомных станциях. — М.: «Энергоатомиздат», 1989.
  5.  
    Система стандартів безпеки праці:


  •  
    ГОСТ 12.1.005-88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны;
  •  
    ГОСТ 12.1.003-86. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности;
  •  
    ГОСТ 12.1.001-89. ССБТ. Ультразвук. Общие требования безопасности;
  •  
    ГОСТ 12.1.012-90. ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования;
  •  
    ГОСТ 12.1.002-84. ССБТ. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах;
  •  
    ГОСТ 12.1.045-84. ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля;
  •  
    ГОСТ 12.1.006-84. ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.
  1.  
    Будівельні норми і правила:
  •  
    СНиП ІІ-4-79. Естественное и искусственное освещение.
  •  
    СНиП 2.04.05-92. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха.


  1.  
    «Нормы радиационной безопасности» НРБ-76/87 и «Основные санитарные правила работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизирующих излучений» ОСП-72/87. - М.: «Энергоатомиздат», 1988.
  2.  
    Санітарні норми проектування промислових підприємств СН 245-71.
  3.  
    Санитарные нормы и правила устройства и эксплуатации лазеров. № 2392-79. - М.: «Медицина», 1981.
  4.  
    Санитарные правила работы с источниками неиспользуемого рентгеновского излучения. № 1960-79. - М.: «Атомиздат».




Розділ 3. ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ


3.1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів


Безпечність технологічного обладнання при монтажі, де монтажі, транспортуванні, експлуатації, як функція кінематичних схем, конструкційних матеріалів і рішень, робочих параметрів, видів і параметрів енергоспоживання, систем управління, контрольно-вимірювальних засобів, раціональних ергономічних рішень. Основні вимоги безпеки до конструкції технологічного обладнання, організації робочих місць, систем управління, захисних і сигнальних пристроїв, що входять в конструкцію обладнання.

Безпечність технологічного процесу, як сума безпечності технологічного обладнання, використовуваних сировини та матеріалів, безпечності технологічних схем і операцій, безпечності організації технологічного процесу. Усунення без посереднього контакту працюючих з небезпечними технологічними чинниками, удосконалення технологічних процесів з метою вилучення або зменшення параметрів шкідливих і небезпечних чинників, комплексна механізація, автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами, контроль технологічних параметрів, вилучення та знешкодження відходів, безпечне взаємне розташування обладнання, вибухопожежобезпечність, організація робочих місць з урахуванням вимог безпеки та ергономіки.

Стандартизація та сертифікація з метою забезпечення безпеки технологічного обладнання та технологічних процесів.


3.2. Безпека при експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки


Визначення «посудина, що працює під тиском». Причини аварій і нещасних випадків при експлуатації систем, що працюють під тиском.

Загальні вимоги безпеки до посудин, що працюють під тиском. Класифікація посудин, що працюють під тиском. Паспорт посудини. Вимоги до арматури, запобіжних при строїв, контрольно-вимірювальних приладів. Запірна арматура. Запобіжні клапани. Манометри. Водовимірювальні прилади. Розміщення посудин. Реєстрація посудин. Обслуговування посудин. Технічне опосвідчення посудин.

Безпека при експлуатації котельних установок. Класифікація котельних установок. Пристрої захисту і контролю для котлів, що працюють на твердому, рідкому і газовому паливі. Технічне опосвідчення котлів.

Безпека при експлуатації компресорних установок. Небезпека струменя стисненого повітря, що виривається з аварійного порушення з'єднання деталей. Запобіжні, сигналізуючі і блокувальні пристрої. Контрольно-вимірювальна апаратура. Відвід зарядів статичної електрики.

Безпека при експлуатації трубопроводів. Групи речовин, що транспортуються по трубопроводах. Розпізнавальне за фарбування та цифрове позначення груп трубопроводів. Попереджувальні кольорові кільця. Вимоги до прокладки трубопроводів. Обладнання, прилади і арматура трубопроводів. Гідравлічні випробування трубопроводів.

Безпека при експлуатації балонів. Класифікація балонів. Паспорт балона. Написи на балонах, колір забарвлення, колір поперечної смуги. Випробування балонів на міцність та герметичність. Складування і транспортування балонів.

Безпека при експлуатації установок кріогенної техніки. Характеристика кріогенних продуктів. Дія кріогенних продуктів на організм людини. Шкідливі і небезпечні чинники при роботі з кріогенними рідинами. Методи безпечної роботи з кріогенними рідинами. Заходи безпеки при роботі з посудинами Д'юара.


3.3. Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на транспорті


Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах. Класифікація вантажів залежно від їх небезпечності та маси одного місця. Знаки небезпеки небезпечних вантажів. Карта технологічних процесів на вантажно-розвантажувальні роботи. Механізація вантажно-розвантажувальних робіт. Норми переміщення вантажів вручну. Правила складування вантажів. Правила переміщення спеціальних вантажів.

Безпека підіймально-транспортного обладнання. Вантажопідіймальні крани, ліфти, електро- та автонавантажувачі. Небезпечні фактори, що виникають при експлуатації обладнання. Безпека конструкцій, запобіжні пристрої, контрольні прилади. Технічне опосвідчення обладнання. Статичні та динамічні випробування. Підготовка працівників.

Безпека внутрішньозаводського транспорту. План-схема руху транспорту і пішоходів. Ширина проходів і проїздів. Дорожні знаки. Габарити наближення. Обмеження швидкості руху транспортних засобів.

Безпека внутрішньоцехового транспорту. Огородження рухомих частин конвеєрів, звукова сигналізація, засоби аварійної зупинки, місця руху людей.

Позначення шляхів проїзду електрокарів, обмеження швидкості руху електрокарів, влаштування шляхів руху людей.

3.4. Електробезпека


Поняття «електробезпека», «електротравма» та «електротравматизм». Електротравматизм в Україні. Особливості електротравматизму. Дія електричного струму на людину. Електричні травми місцеві та загальні (електричні удари). Причини летальних наслідків від дії електричного струму. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом. Сила струму. Величина напруги. Опір тіла людини проходженню струму. Вид та частота струму. Тривалість та шлях протікання струму через людину. Індивідуальні особливості людини. Допустимі значення струмів і напруг. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом. Причини електротравм: дотик до нормальнострумоведучих частин, до нормально-неструмоведучих частин, що потрапили під напругу внаслідок пошкодження ізоляції, виникнення елекричної дуги між струмоведучими частинами і тілом людини, потрапляння в зону розтікання струму в землі.

Умови ураження людини електричним струмом. Ураження електричним струмом при дотику або наближенні до струмоведучих частин: в однофазній мережі змінного

струму, в мережі трифазного струму з різними режимами нейтралі трансформаторів при нормальній роботі та в аварійних випадках. Небезпека при замиканні на землю в електроустановках. Небезпека при дотику до корпусу електроустановки, який опинився під напругою. Напруга кроку та дотику. Вимірювання напруги дотику.

Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок: система технічних засобів, що реалізуються в конструкції електроустановок; система електрозахисних засобів; система організаційних заходів.

Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при нормальних режимах роботи: ізоляція струмоведучих частин (робоча, подвійна), недосяжність до неізольованих струмоведучих частин, захисні огородження, блокувальні пристрої, засоби орієнтації та сигналізації, малі напруги, вирівнювання потенціалів, захисне розділення електромереж. Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при переході напруги на нормальнонеструмоведучі частини: захисне заземлення, захисне вимикання, занулення, умови їх застосування, принципові схеми, функціонування, нормативні вимоги, практична реалізація схем.

Система електрозахисних засобів, їх класифікація за видами і рівнем захисту. Комплектування електроустановок електрозахисними засобами. Правила застосування. Випробування.

Організація безпечної експлуатації електроустановок. Вимоги до працівників. Медогляди. Навчання та інструктажі з електробезпеки. Кваліфікаційні групи з електробезпеки. Оформлення робіт в електроустановках. Підготовка робочого місця. Допуск до роботи. Нагляд за безпечністю робіт. Відповідальність за безпечність робіт.

Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.


Орієнтовний перелік лабораторних робіт

  1.  
    Дослідження небезпеки ураження електричним струмом в електромережах, ізольованих від землі та з глухозаземленою нейтраллю.
  2.  
    Дослідження ефективності захисного заземлення, занулення.
  3.  
    Дослідження крокової напруги.


Знання:

  •  
    складові безпечності технологічного процесу;
  •  
    складові безпечності технологічного обладнання;
  •  
    загальні вимоги безпеки до систем, що працюють під тиском;
  •  
    запобіжні засоби і контрольні прилади систем, що працюють під тиском;
  •  
    технічне опосвідчення систем, що працюють під тиском;
  •  
    організація безпечного проведення вантажно-розвантажувальних робіт;
  •  
    значення питань електробезпеки;
  •  
    фактори; що впливають на характер ураження електричним струмом;
  •  
    порогові значення струму за дією на організм людини;
  •  
    види електротравм;
  •  
    причини електротравм;
  •  
    класифікація приміщень за небезпечністю ураження електричним струмом;
  •  
    системи заходів безпечної експлуатації електроустановок;
  •  
    засоби попередження електротравм від дотику до струмоведучих частин;
  •  
    захисне заземлення електроустановок, захисне вимикання, занулення, їх призначення;
  •  
    електрозахисні засоби, класифікація, перелік;
  •  
    вимоги до організації безпечного проведення робіт в електроустановках;
  •  
    надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.


Уміння:

  •  
    оцінити безпечність технологічного обладнання за окремими чинниками;
  •  
    оцінити безпечність виробничих процесів за окремими чинниками;
  •  
    сформулювати загальні вимоги безпеки до систем, що працюють під тиском;
  •  
    вибрати тип запобіжного клапана залежно від умов експлуатації та параметрів систем, що працюють під тиском;
  •  
    оцінити відповідність вантажопідіймальних пристроїв вимогам безпеки;
  •  
    визначити категорію приміщення за небезпекою ураження електричним струмом;
  •  
    вибрати заходи попередження електротравматизму при переході напруги на нормальнонеструмоведучі частини;
  •  
    надати долікарську допомогу при електричних ударах.



Література

  1.  
    Охрана труда в електроустановках / Под ред. Б. А. Князевского. - М.: «Энергоатомиздат», 1983. - 336 с.
  2.  
    Долин П. А. Основы техники безопасности в злектроустановках. - М.: «Энергоатомиздат», 1985. - 376 с.
  3.  
    Охрана труда в машиностроении / Под ред. Е. Я. Юди на, С. В. Белова. - М.: «Машиностроение», 1983. - 432 с.
  4.  
    Электробезопасность на промышленных предприятиях /Р. В. Сабарно, А. Г. Степанов и др. - К.: «Техника», 1985. - 288 с.
  5.  
    Справочник по охране труда на промышленном предприятии / К. Н. Ткачук и др. - К: Техника, 1991. - 285 с.
  6.  
    Система стандартів безпеки праці:
  •  
    ГОСТ 12.3.002-75. ССБТ. Процессы производственные. Общие требования безопасности.
  •  
    ГОСТ 12.2.003-91. ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности.
  •  
    ГОСТ 12.1.030-81. ССБТ. Защитное заземление, зануление.




Розділ 4. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА


4.1. Основні поняття та значення пожежної безпеки


Основні нормативні документи, що регламентують вимоги щодо пожежної безпеки: закон України «Про пожежну безпеку», Правила пожежної безпеки в Україні, стандарти, будівельні норми та правила, відомчі нормативи. Визначення понять «пожежа» та «пожежна безпека». Небезпечні та шкідливі фактори, пов'язані з пожежами.

Основні причини пожеж: порушення технологічних регламентів, несправність виробничого обладнання, іскри електрозварювальних та інших вогневих робіт, необережне поводження з вогнем, порушення правил користування інструментом та електронагрівальними приладами, невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Статистика та динаміка пожеж і пов'язаних з пожежа ми травм, смертельних нещасних випадків та матеріальних збитків за останні роки в Україні, зіставлення цих даних з аналогічними даними в інших країнах. Пожежі як соціальне небезпечний фактор.


4.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин


Суть процесу горіння. Теоретичні основи механізму горіння та вибуху. Класифікація видів горіння. Повне і неповне згорання. Ламінарне і дефлаграційне горіння, вибух і детонація. Гомогенне та гетерогенне горіння.

Негорючі, важкогорючі, горючі матеріали та речовини.

Схильність до горіння та особливості горіння горючих матеріалів і речовин різного агрегатного стану: газів, рідин, твердих, пилу. Показники пожежовибухонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. Класифікація рідин, що горять, на легкозаймисті (ЛЗР) і на горючі рідини (ГР) за температурою спалаху. Класифікація аерозолів горючих речовин на вибухонебезпечні та пожежонебезпечні. Класифікація вибухонебезпечних паро- та газоповітряних сумішей за температурою самоспалаху і за здатністю передавати детонацію через зазори між фланцями (за БЕМЗ). Самозаймання, його види, необхідні умови для самозаймання, схильні до самозаймання речовини, сприяючі самозайманню фактори.


4.3. Пожежовибухонебезпечність об'єкта


Пожежовибухонебезпечність об'єкта як функція пожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин, що використовуються на даному об'єкті, кількості цих матеріалів і речовин, особливостей виробництва. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю, розрахункове обґрунтування категорії вибухопожежонебезпечності приміщень. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю як фактори, що визначають основний необхідний перелік рішень по забезпеченню пожежної безпеки об'єкта. Класифікація вибухонебезпечності та пожежонебезпечності приміщень і зон в приміщеннях та за їх межами за Правилами улаштування електроустановок. Класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень і зон в приміщеннях та за їх межами як фактори, що обумовлюють вимоги до типу виконання електроустаткування щодо вибухо- і пожежобезпеки.


4.4. Система попередження пожеж


Призначення системи. Концептуальні засади системи попередження пожеж. Можливість пожежі при наявності трьох факторів: горючої речовини, окислювача, джерела підпалювання. Горюче середовище як сукупність горючої речовини та окислювача. Методи запобігання формуванню горючого середовища: використання негорючих та важкогорючих матеріалів і речовин, обмеження маси та об'єму горючих речовин, ізоляція горючого середовища, обмеження параметрів, що визначають горюче середовище, безпечною величиною.

Методи запобігання виникненню в горючому середовищі (внесенню в горюче середовище) джерела підпалювання: використання устаткування та пристроїв, при роботі котрих не виникає джерел займання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу вибухонебезпечності (пожежонебезпечності) приміщень і зон, групі і категорії вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин і матеріалів; використання устаткування, що задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки; влаштування блискавкозахксту, автоматичний контроль параметрів, що визначають джерела займання, заземлення устаткування, видовжених металоконструкцій.


4.5. Система пожежного захисту


Суть і складові системи пожежного захисту, її призначення. Система пожежного захисту як комплекс методів, заходів та засобів, направлених на обмеження розповсюдження та локалізацію пожежі, виявлення пожежі, створення умов для ліквідації пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Попередження розповсюдження пожежі. Планування та розташування приміщень і виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд, межа вогнестійкості будівельних конструкцій, протипожежних споруд і їх елементів. Обмеження щодо кількості поверхів будівель та площі поверху. Протипожежні перепони в будівлях, системах вентиляції, палив них і кабельних комунікаціях. Обмеження витікання та розтікання рідин при пожежі. Розриви між будівлями та спорудами.

Попередження розвитку пожежі. Обмеження кількості горючих речовин і матеріалів, використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормованими показниками пожежної небезпеки, аварійне стравлювання горючих рідин і газів, своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів, розміщення пожежонебезпечного устаткування в окремих приміщеннях, відсіках, камерах, застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального обладнання, його захист від пошкодження.

Пожежна сигналізація. Засоби виявлення пожежі та сповіщення про пожежу. Автоматичні електричні системи пожежної сигналізації. Ручні та автоматичні сповіщувачі про пожежу.

Способи і засоби гасіння пожежі. Вогнегасні речовини. Первинні засоби гасіння пожежі. Порядок оснащення об'єктів первинними засобами пожежогасіння. Вибір типу та визначення кількості вогнегасників. Стаціонарні засоби гасіння пожежі. Протипожежне водопостачання. Устаткування пінного, газового та порошкового пожежогасіння.

Евакуація людей. Методика розрахунку часу на евакуацію. Розміри, кількість, розміщення, виконання та утримання шляхів евакуації людей. Протидимовий захист. Засоби колективного та індивідуального захисту людей від небезпечних і шкідливих факторів пожежі.


4.6. Система організаційно-технічних заходів


Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища. Обов'язки державних органів, керівників підприємств, установ, організацій, підприємців, громадян України і перебуваючих на території України іноземних громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.

Державний пожежний нагляд. Пожежна охорона: державна, відомча, сільська, добровільна, пожежно-технічні комісії на підприємствах, в установах, організаціях.

Інструкції безпечного використання пожежонебезпечних речовин і матеріалів, дій персоналу під час виникнення пожежі. Використання засобів наочної агітації, знаків пожежної небезпеки, контроль стану пожежної безпеки на підприємстві, наявності та стану засобів гасіння пожежі.

Вивчення питань пожежної безпеки працівниками, в тому числі посадовими особами, при прийнятті на роботу і в пері од роботи. Навчання з питань пожежної безпеки в закладах освіти всіх рівнів - від дошкільних до закладів післядипломної освіти, населення - за місцем проживання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30450. Государство как конституционно-правовой институт в зарубежных странах 13.3 KB
  Государство как конституционноправовой институт в зарубежных странах Государство является центральным институтом политической системы и основным институтом политической власти. Государство это осознанная необходимость общего управления для соблюдения жизненно важных условий существования людей. Государство это феномен человеческой мысли и человеческого труда. Государство основной институт политической системы общества организующий направляющий и контролирующий совместную деятельность и отношения людей общественных групп...
30451. Негосударственные политические институты и их конституционно-правовой статус в зарубежных странах 16.29 KB
  Усложнение форм и методов деятельности политических партий возрастание их роли в обществе закономерно приводят к их юридической институционализации. Институционализация политических партий проявляется в двух взаимосвязанных процессах: конституцищшпзации то есть включении в конституции основных принципов их статуса и законодательной институционализации в результате которой правовое положение партий определяется законом достаточно детально. Законодательная институционализация обычно включает правовое регулирование...
30452. Формы правления и государственные режимы в зарубежных странах 17.92 KB
  Формы правления и государственные режимы в зарубежных странах. Форма правления внешнее выражение содержания государства определяемое структурой и правовым положением высших органов государственной власти. Характер формы правления существующей в данном государстве зависит от организации верховной государственной власти точнее от определения правового положения одного высшего органа государственной власти главы государства. И в зависимости от того осуществляется ли эта власть одним лицом по наследству или...
30453. Принципы избирательного права в зарубежных странах 16.46 KB
  Принципы избирательного права: 1 Всеобщность избирательные права признаются за всеми взрослыми и психически здоровыми гражданами Тем не менее всеобщее избирательное право ограничено рядом цензов требований к потенциальному избирателю: возрастной ценз; ценз оседлости ценз пола имущественный профессиональный ценз Моральный ценз расовый 2 Свободное участие в выборах избиратель сам решает участвовать ли ему в избирательном процессе и если да то в какой мере.
30455. Избирательный процесс в зарубежных странах 16.53 KB
  Избирательный процесс это урегулированная нормами избирательного права деятельность по подготовке и проведению выборов. Назначение выборов т. Временные рамки проведения выборов устанавливаются обычно законом. В некоторых странах закон устанавливает точную дату проведения выборов.
30456. Референдум в зарубежных странах, его виды, процедура и правовые последствия 16.76 KB
  Своеобразной разновидностью референдума является плебисцит но это голосование населения по наиболее важным для страны вопросам: по территориальным международным проблемам. Вопрос выносимый на референдум называется формулой референдума . Как правило в законодательстве устанавливаются пределы допустимого использования института референдума. Виды референдума: общенациональный и местный; обязательный и факультативный; конституционный и обыкновенный; допарламентскийпослепарламентский внепарламентский; утверждающий и...
30457. Парламентарии, их статус и объединения в зарубежных странах 15.99 KB
  Парламентарии их статус и объединения в зарубежных странах Современный парламент это общегосударственный представительный орган главная функция которого в системе разделения властей заключается в осуществлении законодательной власти. Чаще всего Объединения парламентариев создаются и действуют на политической базе общей партийной принадлежности. Эти объединения все чаще институционализируются в законах и регламентах даже конституционализируются и приобретают определенные права на представительство в руководящих органах...
30458. Парламентское право в зарубежных странах, его содержание и источники 16.1 KB
  Скрупулезно разбираются процедуры ведения дел на собраниях от внесения предложений при их классификации на главные побочные и привилегированные до этикета прений и порядка голосования права собраний их рабочих органов комитеты комиссии должностных лиц председатель секретарь казначей и т. Само понятие парламентского права не получило скольконибудь развернутого толкования. Между тем нормативный массив парламентского права как бы велика ни была в нем доля процедурных правил складывается под определяющим воздействием...