5682

Основи замлевпорядкування та кадастру. Курс лекцій

Конспект

География, геология и геодезия

Нормативно-правові основи землевпорядкування та кадастру Нормативно-правове підгрунтя в системі землевпорядкування та кадастру за нормами міжнародного права Національна система законодавства в галузі землевпорядкування та ...

Украинкский

2012-12-17

2.09 MB

145 чел.

ТЕМА 1.

Нормативно- правові основи землевпорядкування та кадастру

  •   Нормативно-правове підгрунтя в системі землевпорядкування та кадастру за нормами міжнародного права
  •  Національна система законодавства в галузі землевпорядкування та кадастру.
  •  Джерельна база вивчення дисципліни.
  •  Мета та завдання курсу «Землевпорядкування та кадастр».
  •  Поняття землевпорядкування.
  •  Зв'язок з іншими дисциплінами

Кожен з аспектів, що має певний вплив на процес землевпорядкування, кадастрову систему, належить до певної області законодавства, яке безпосередньо торкається роботи системи управління нерухомістю в цілому. Європейська економічна комісія при ООН відносить до таких областей наступне:


1)
комплекс законів про права на нерухоме майно, які впливають на операції з нерухомістю;
2)
закони по земельній реформі, такі, що стосуються приватизації землі, реституції приватної власності на землю, земельної консолідації;
3)
закони, що регулюють становлення та роботу кадастрової системи;
4)
закони про “інтелектуальну” власність, що регулюють питання власності на інформацію та ідеї, захист даних інші області права, такі, як наприклад, закони про успадкування, банкрутство та шлюб також впливають на операції з нерухомістю, а отже і на структуру кадастрової системи.

Національна система законодавства(блоки)

  1.  Конституція – основний закон країни, який серед інших питань регулює її адміністративний устрій. Цей блок найбільшого впливу здійснює на юридичні аспекти кадастрової системи.
  2.  Закони про нерухомість. Цей блок поєднує в всі закони, що регулюють права власності на нерухомість, такі як земельний кодекс, закони про іпотеку землі та нерухомого майна, будівельні норми і правила, закони про успадкування, банкрутство і т. ін. Він також найбільшого впливу має на юридичну компоненту кадастрової системи.
  3.  Закони про кадастрову та земельну систему. До них відносяться всі закони, що регламентують зміст кадастрової системи, її організацію, фінансування, технічне рішення. Цей блок впливає на всі параметри.
  4.  Закони про картографічну діяльність визначають вимоги до картографічного матеріалу, який використовується у кадастровій системі, і тому найбільшого впливу здійснюють на технічні аспекти.
  5.  Закони про захист інформації та ідей – це низка законів, що визначають ступінь захищеності інформації, яка міститься в кадастрових базах даних, а також права на інтелектуальну власність, таку як, наприклад, програмне забезпечення, картографічний матеріал. Даний блок впливає на організаційні, технічні та фінансові аспекти системи.

Земельний кодекс України

Господарський кодекс України

Цивільний кодекс України

Закон України «Про оренду землі» (нова редакція); № 1211-4, від 02.10.2003р .

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (№ 1952- IV від 01.07.2004 року).

Закон України «Про ратифікацію Угоди про позику (Проект «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку» (№ 1776-ІV від 15 червня 2004 року)

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»

Закон України «Про землеустрій» №858-4 від 22.05.2003р.

Закон України «Про форми власності на землю» №2073-12, від 30.01.1992р.

Закон України «Про охорону земель» №962-4, від 19.06.2003р

Закон України « Про плату за землю» №665-4, від 03.04.2003р

Закон України «Про розмежування земель державної і комунальної власності України» №1457-4; від 05.02.2004р.

Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю» № 2375-4, від 20.01.2005р.

Закон України «Про оцінку земель» №1378-4 від 11.12.2003р.

Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації» №1808-4 від 17.06.2004р

Закон України «Про власність» №697-12 від 07.02.1991р.

Указ Президента України від 12 січня 2009 року № 5/2009 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 листопада 2008 року «Про виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель»

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі»

Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619  «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів»

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1781 «Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів»

Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою»

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 «Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»

Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 року № 1355 «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2008 року № 780 «Про внесення змін до Типового договору оренди землі»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 року № 1017 «Про внесення змін до Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку»

Постанова Кабінету Міністрів України: «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» №134/2003 від 17.02.2003р.

Наказ Держкомзему України від 23.05.2003 № 135 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.05.2003 за № 408/7729

Наказ Держкомзему України від 02.07.2003 № 174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», зареєстрований в Мін’юсті України 25.07.2003 за № 641/7962

Наказ Держкомзему України від 04.05.1999 № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», зареєстрований в Мін’юсті України 04.06.1999 за № 354/3647

Наказ Держкомзему України, Мінфіну України, Мінекономіки України  від 15.06.2001 № 97/298/124 «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», зареєстрований в Мін’юсті України 10.07.2001 за № 579/5770

Наказ Держкомзему від 26.05.2004 № 155 «Про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки»

Наказ Держземагентства від 22.10.2007 № 256 «Про введення в дію Переліку відомостей, віднесених до конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу «Для службового користування»

Наказ Центру державного земельного кадастру від 11.01.2007 № 4 «Про встановлення єдиних вимог до порядку оформлення фінансових документів при наданні платних послуг з ведення державного реєстру земель»

Постанова КМУ    від 6 травня 2009 р.  № 439 Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку

Наказ Державного підприємства “ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ від 14  квітня 2009 р.  № 184 Про встановлення та дотримання строків надання послуг із заповнення державних актів та ведення державного реєстру земель

Про державний земельний кадастр: Закон України 07.07.2011

Стрімкий розвиток ринку землі в Україні обумовлює високий рівень попиту на землю. Отримання земельної ділянки у приватну власність або оренду потребує цілого комплексу підготовчих робіт, таких, як: оформлення відповідної документації, розробки проекту відведення земельної ділянки, подання заяв і отримання дозволів, та виконання багатьох інших процедур.

Така робота вимагає глибокого знання земельного законодавства і правових процесів в землеустрої, вимог до технічної і проектної документації та процедур подання і оформлення необхідних документів.

Землевпорядкуваннягалузь матеріального виробництва, що охоплює сукупність засобів, методів і способів діяльності людини для вивчення фізичного середовища Землі, картографування її території з метою освоєння природних ресурсів, землекористування, проектування, будівництва, експлуатації та реконструкції промислових, цивільних, житлових й інших об’єктів.

Вимоги до землевпорядника

  •   підготовка технічної документації для отримання Державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, а також для укладення договорів на право тимчасового користування та договорів оренди земельної ділянки;
  •  оформлення документів, що посвідчують право власності, приватної власності або право постійного користування землею;
  •  складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, та перенесення на місцевість (в натуру) меж відведених земельних ділянок;
  •  розробку проектів, створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;
  •  інвентаризацію земельних ділянок усіх категорій;
  •  проектування внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств, селянських і фермерських господарств, а також землеволодінь громадян;
  •  складання планів земельно-господарського устрою поселень;
  •  розробку проектів культуртехнічних робіт, землювання, рекультивації, протиерозійних гідротехнічних споруд, створення захисних лісових насаджень та інших проектів і програм, спрямованих на охорону та раціональне використання земель;
  •  складання земельно-кадастрових планів .

З теоретичної точки зору перелік дисциплін, які формують землевпорядну науку,  постійно вдосконалюється і розвивається,  внаслідок науково-технічного прогресу в галузі і  завдань держави по регулюванню землеволодіння і землекористування. Класифікацію спеціальних землевпорядних наукових дисциплін, які мають свій предмет дослідження і сферу практичної діяльності, можна провести виходячи з того, що з одного боку, землеустрій та кадастр  є наукою і повинен мати теорію, методологію, методику, історію, а з Іншого боку - це сфера практичної діяльності, яка має технічну, технологічну, організаційну, методичну, економічну, правову сторони.

Головне місце в системі спеціальних наукових дисциплін, які вивчають землевпорядкування і кадастр, займають теоретичні основи землеустрою, землевпорядне проектування, економіка землеустрою та землевпорядний процес (як частина земельного права). Поява нових технологій, вивчення земельних ресурсів, автоматизоване проектування, впровадження нових освітніх стандартів вимагають вдосконалення класифікації наукових дисциплін, які входять до складу землевпорядної науки.

Перша група дисциплін повинна включати спеціальні наукові дисципліни, які вивчають мету і завдання землеустрою та основи професійної діяльності фахівця - землевпорядника.

До другої групи наукових дисциплін, які не входять в землевпорядну науку, але мають пряме відношення до неї, без яких неможливий розвиток землеустрою, відносяться загальноосвітні наукові дисципліни. Вони дозволяють правильно і науково обгрунтовано здійснювати землевпорядні дії в різних галузях народного господарства, у всіх сферах управління земельними ресурсами з використанням різних засобів і методів.

Тема 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ. СКЛАД ТА ЦІЛЬОВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ.

  •  Землі України.
  •  Категорії та характеристика земель.
  •  Встановлення та зміна цільового призначення земель. Наслідки порушення порядку    встановлення та зміни цільового призначення земель.
  •  Землі сільськогосподарського призначення. Якісний стан. земель
  •  Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
  •  Землі оздоровчого призначення;
  •  Землі рекреаційного призначення;
  •  Землі історико-культурного призначення.
  •  Природно-сільськогосподарське районування.
  •  Кадастрові одиниці.
  •  Класифікація землекористувань та земельних власностей

     До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі,  зайняті водними об'єктами,  які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі    України   за   основним   цільовим   призначенням поділяються на такі категорії:

    а) землі сільськогосподарського призначення;

    б) землі житлової та громадської забудови;

    в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

    г) землі оздоровчого призначення;

    ґ) землі рекреаційного призначення;

    д) землі історико-культурного призначення;

    е) землі лісового фонду;

    є) землі водного фонду;

    ж) землі   промисловості,  транспорту,  зв'язку,  енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель,  які не надані у власність  або  користування  громадян  чи юридичних осіб,  можуть перебувати у запасі.

Віднесення  земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади  та  органів  місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна  цільового  призначення  земель провадиться органами виконавчої  влади  або  органами  місцевого  самоврядування,   які приймають  рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування,  вилучення (викуп) земель і  затверджують  проекти землеустрою   або   приймають   рішення   про  створення  об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового  призначення  земель,  які  перебувають  у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

    Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення

земель є підставою для:

    а) визнання  недійсними  рішень  органів  державної  влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу)  земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

    б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

    в) відмови  в  державній  реєстрації  земельних  ділянок  або визнання реєстрації недійсною;

    г) притягнення  до  відповідальності  відповідно  до   закону громадян   та   юридичних   осіб,   винних   у  порушенні  порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.         

Земельно-ресурсний потенціал України  складає близько 60,3 млн. гектарів землі. До того ж, територія України володіє 8% чорноземних ґрунтів світу, 0,5% - запасів прісної води і 0,5 % запасів деревини. За підрахунками Ради по вивченню продуктивних сил України Національної Академії Наук України, земельні ресурси України оцінюються у 3,5 трильйони доларів США, з яких землі сільськогосподарського призначення оцінено в 766,5 млрд. дол. США, що становить 21,3% вартості земельних ресурсів. Це в свою чергу підтверджує наявність вагомого потенціалу країни в її економічному розвитку.  З 0,4% території суші Землі, які займає Україна, в ріллі чорноземи складають 60 % їх площі, решта – переважно ґрунти темного кольору, що характеризуються значною родючістю (сірі лісові і каштанові) і лише 15% ріллі припадає на дереново-підзолисті ґрунти. Такими показниками не може похизуватися жодна з країн Європи. Поряд з тим, земельний фонд України характеризується надзвичайно високою господарською освоєністю. Частка земель у природному стані становить близько 8% від загальної площі,  а природнозаповідних територій - 2 млн. га, що не відповідає світовим стандартам. 

Україна достатньою забезпечена орними землями на одного мешканця (0,66 га ріллі порівняно із 0,24 га у світі), а середньозважений вміст гумусу в орних ґрунтах складає  3,25 %.

За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, загальна площа  сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної та вітрової ерозії, складає понад 14,9 млн. га (35,2%  від загальної площі), внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено понад 6,7 млн. га сільськогосподарських угідь (11% від загальної площі). А за експертними оцінками, на 64 % території України самою гострою визнається проблема деградації земель внаслідок господарської діяльності і недодержання природоохоронних та землевідтворювальних вимог. Все це вимагає активніших процесів, пов’язаних із земельною реформою

Набуття права приватної власності на землює однією зі складових земельної реформи. НАБУТТЯ ЗЕМЛІ У ВЛАСНІСТЬ – ЦЕ ВЕЛИКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ . Так, у статті 13 Конституції України записано: «Власність зобовязує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Те ж повторюється і в Цивільному кодексі України «Власність зобов’язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі».

   

 Земельний фонд України станом на 01.01.2011р.

 

Основні види земельних угідь

та економічної діяльності

Площа земель

всього,

тис. га

% до загальної площі території України

Сільськогосподарські землі

42791,8

70,9

у тому числі:

 

 

сільськогосподарські угіддя

41576,0

68,9

з них:

 

 

рілля

32476,5

53,8

перелоги

310,2

0,5

багаторічні насадження

896,5

1,5

сіножаті

2410,9

4,0

пасовища

5481,9

9,1

інші сільськогосподарські землі

1215,8

2,0

 

 

 

Ліси та інші лісовкриті площі

10601,1

17,6

утому числі:

 

 

вкриті лісовою рослинністю

9677,2

16,0

не вкриті лісовою рослинністю

205,3

0,3

інші лісові землі

315,2

0,5

чагарники

403,4

0,8

 

 

 

Забудовані землі

2512,5

4,2

у тому числі:

 

 

під житловою забудовою

469,3

0,8

землі промисловості

221,8

0,4

землі під відкритими розробками, картерами, шахтами та відповідними спорудами

151,3

0,3

землі комерційного та іншого використання

53,8

0,1

землі громадського призначення

282,3

0,5

землі змішаного використання

28,8

0,1

землі, які використовуються для транспорту та зв’язку

494,6

0,8

землі, які використовуються для технічної інфраструктури

65,4

0,1

землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі

745,2

1,2

 

 

 

Відкриті заболочені землі

979,9

1,6

 

 

 

Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом

17,7

 

 

 

 

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам'янисті місця, піски, яри інші)

1028,3

1,7

 

 

 

Води (території, що покриті поверхневими водами)

2423,5

4,0

 

 

 

Разом (територія України)

60354,8

100,0

 

За п’ять років, починаючи з 1 січня 2006 року, структура земельного фонду змінилася по основних видах угідь, зокрема, площа сільськогосподарських земель зменшилася на 150,8 тис. гектарів; позитивну динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного періоду збільшилася на 97,4 тис. га; забудованих земель стало на 45,0 тис. га більше; відкритих заболочених – на 13,9 тис. га; площа територій, вкритих поверхневими водами, збільшилася на 6,6 тис. гектарів.

Протягом минулого року площа сільгоспземель зменшилася на 21,9 тис. га, причому, площа ріллі стала меншою лише на 1,9 тис. га, а от площі перелогів і пасовищ зазнали більш значних змін і зменшилися відповідно на 10,6 тис. і 7,8 тис. гектарів. Забудованих земель навпаки стало більше на 13,4 тис. га, левова частка з них знаходиться під житловою забудовою, за рік площа таких земель збільшилася на 8,1 тис. га. Лісів та лісовкритих площ стало більше на 9,2 тис. гектарів.

           Землі сільськогосподарського призначення

 Землям сільськогосподарського призначення не випадково належить перше місце серед закріплених у ЗКУ 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Для них встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподарського обігу, підвищення родючості грунтів.

Землями   сільськогосподарського   призначення  визнаються землі,  надані для  виробництва  сільськогосподарської  продукції, здійснення  сільськогосподарської  науково-дослідної та навчальної діяльності,  розміщення відповідної виробничої інфраструктури  або призначені для цих цілей.

         До земель сільськогосподарського призначення належать:

    а) сільськогосподарські    угіддя :    

  •  рілля,     
  •  багаторічні насадження,
  •  сіножаті,
  •  пасовища та перелоги;

    б) несільськогосподарські   угіддя   (господарські   шляхи  і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих,   що   віднесені   до   земель   лісового  фонду,  землі  під господарськими будівлями і дворами,  землі тимчасової  консервації тощо).

Сільськогосподарські угіддя - земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. (земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав у полях сівозмін, а також чисті пари).

  •  Рілля - землі, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85), площі парників і теплиць. До ріллі не відносяться сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх корінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.
  •  
    Перелоги - землі, які раніше орали, а потім більше року, починаючи з осені не використовують для посіву сільськогосподарських культур і не готують під пар.
  •  
    Багаторічні насадження - це землі, які використовуються під штучно створеними деревними, чагарниковими або трав'янистими багаторічними насадженнями, призначеними для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної, лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій (ГОСТ 26640-85). До цих земель відносяться також землі під деревно-чагарниковою рослинністю, яку вирощують для реалізації квітів (троянд, жасміну та ін.), а також розсадники (за винятком лісових).
  •  Землі садів - це багаторічні насадження створені для отримання плодів.
  •  Виноградників - багаторічні насадження створені для отримання винограду.
  •  До Інших багаторічних насаджень - відносяться ягідники, тутовники, хмільники, насадження ефірно-олійних культур, плодові розсадники, крім лісових, плантації декоративних багаторічних насаджень (квітники) для декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів, лікарські багаторічні насадження (беладона, наперстянка, шалфей лікарський та інші).
  •  Сіножаті - сільськогосподарські угіддя, що систематично використовуються для сінокосіння (ГОСТ 26640-85). Відносяться рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю - до 20%.
  •  Пасовища - сільськогосподарські угіддя, що систематично використовуються для випасання худоби(ГОСТ26640-85). Відносяться рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю - до 20 %.
  •  Пасовища гірські - пасовища, розміщені на території гірських систем (ГОСТ 26640-85).
  •  Землі під господарські будівлями і дворами - це землі, зайняті тваринницькими фермами, тракторними станами, літніми таборами та іншими будівлями та дворами на сільськогосподарських землях, а також на сільськогосподарських угіддях земель інших категорій.
  •  Під господарськими шляхами і прогонами - це землі, зайняті господарськими шляхами і прогонами на сільськогосподарських землях, а також на сільськогосподарських угіддях земель інших категорій.
  •  Землі, що знаходяться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості - сільськогосподарські угіддя, на яких ведеться нове меліоративне будівництво (реконструкція), а також ділянки розкорчованих, але не розораних садів, площі сільськогосподарських угідь, що підготовлені під посадку полезахисних лісових смут, але закладка їх не проведена. Також ділянки, на яких закінчена технічна рекультивація і проводиться комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів по відновленню родючості порушених грунтів.
  •  Землі тимчасової консервації - це землі, які тимчасово виведені з обробітку з метою відновлення їх продуктивності та екологічного стану, а саме:
  •  Забруднені сільськогосподарські угіддя, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві - сільськогосподарські угіддя, в яких вміст фізичних, хімічних і біологічних компонентів негативно діє на навколишнє природне середовище. Площу угідь приймають згідно з матеріалами відповідних обстежень, затверджених у встановленому порядку (забруднені в результаті техногенних аварій, впливу шкідливих виробництв тощо) а  також техноґенно забруднені сільськогосподарські угіддя, включаючи радіонуклідне.Вони  не використовуються в сільськогосподарському виробництві і виключені з господарського обороту.
  •  Техноґенно забруднені сільськогосподарські угіддя, включаючи радіонуклідне - техноґенно та радіоактивне забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві і виключені з господарського обороту згідно з матеріалами радіологічних та інших обстежень, затверджених у встановленому порядку.
  •  Інші землі - відносити сухі канави, кургани, траншеї, ями, скотомогильники.


Ліси та інші лісовкриті площі - вкриті лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю землі та не вкриті лісовою рослинністю землі, але надані для потреб лісового господарства.
Вкриті лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю - лісові площі, які зайняті деревною та чагарниковою рослинністю з повнотою насаджень від 0,2 до 1,0 (тобто крона дерев займає рівномірно більше 20% площі ділянки).
Полезахисні лісосмуги - лісові смуги, створені з метою захисту полів сівозмін, зрошувальної і осушувальної мережі від ерозії грунтів, засух та інших несприятливих впливів кліматичних факторів ( також стокорегулюючі та садозахисні лісосмуги).
Інші захисні насадження -  площі вкриті іншою штучно створеною захисною лісовою рослинністю.
До не вкритих лісовою рослинністю - площі, які підлягають залісненню (згарища, насадження, що загинули, вирубки, галявини, пустирі, рідколісся тощо).
Інші лісові землі - всі інші лісові землі, що не включені до вище перерахованих лісових земель. Це незімкнені лісові культури (штучно створені лісові насадження, які не переведені у вкриті лісовою рослинністю площі станом на 1 січня року обліку), лісові розсадники, плантації (по вирощуванню лісокультурного посадкового матеріалу), лісові шляхи, просіки, протипожежні розриви (відомчі залізниці та автомобільні шляхи (держлісгоспів, лісокомбінатів), грунтові дороги, стежки, квартальні просіки, технологічні коридори, волоки, просіки для візирів та окружних меж, протипожежні розриви. До цих земель відносяться плантації та шкілки всіх видів, дендрологічні сади, а також теплиці та оранжереї, призначені для вирощування садового матеріалу.

Чагарники - землі, вкриті чагарниковою рослинністю (висота від 50 см до 7 м, крона вкриває більше 20% площі ділянки) на сільськогосподарських угіддях, присадибних землях громадян.

Характеристика сільськогосподарських угідь за якістю містить: оцінки екологічної стабільності і антропогенного навантаження території, бонітування грунтів, класифікацію земель за придатністю до використання у сільському господарстві.

Базовими якісними показниками, які вказують на екологічну збалансованість агроландшафтів, їх стійкість і ступінь перетворення під впливом господарської діяльності, є коефіцієнти антропогенного навантаження та екологічної стійкості.

Коефіцієнт антропогенного навантаженняа.н.) характеризує: наскільки великий вплив несе в собі діяльність людини на стан довкілля, в тому числі і на земельні ресурси. Даний коефіцієнт вираховується за формулою:

Ка.н. = SР*Б/SР,

де Р – площа земель з відповідним рівнем антропогенного навантаження, га.; Б – бал, відповідної площі з певним рівнем антропогенного навантаження. Так, згідно розробок А.М. Третяка [2], землі промисловості, транспорту, населених пунктів мають 5 балів; орні землі, багаторічні насадження - 4; природні кормові угіддя, залужені балки – 3; лісосмуги, чагарники, ліси, болота, землі під водою – 2; мікрозаповідники – 1 бал.

Оцінка впливу складу угідь на екологічну стабільність території, стійкість якої залежить від сільськогосподарської освоєності земель, розораності і інтенсивності використання угідь, проведення меліоративних і культуртехнічних робіт, забудови території, характеризується коефіцієнтом екологічної стабільності.

За розрахунками І. Риторські та Е. Гойке, коефіцієнт екологічної стабільності окремих угідь становить: забудована територія і дороги – 0,00; рілля – 0,14; лісосмуги – 0,38; фруктові сади, чагарники – 0,43; городи – 0,50; сіножаті – 0,62; пасовища – 0,68; ставки і болота природного походження – 0,79; ліси природного походження – 1,00 .

При різному складі земельних угідь коефіцієнт екологічної стабільності території землекористування (Кек.ст.) розраховується за формулою:

Кек.ст. = SКі*Hі / SРі,

де Рі – площа угіддя і-го виду; Кі - коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду.

За допомогою даного показника можна визначити і коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу. Якщо одержане значення Кек.ст. менше 0,33, то землекористування є екологічно нестабільним, якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то відноситься до стабільно нестійкої, якщо знаходиться в межах від 0,51 до 0,66, то переходить в межі середньої стабільності, якщо перевищує 0,67, то територія землекористування є екологічно стабільною.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

  •  ступенем господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;
  •  ступенем розораності, що обчислюється як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;
  •  ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;
  •  питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;
  •  коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам’ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур — у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливостіс-г підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції (за інших однакових умов) зростатимуть. Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Хто ж може володіти земельною ділянкою с\г призначення?

Землі  с\г  призначення  передаються  у власність та надаються у користування:

    а) громадянам   -   для   ведення   особистого    селянського господарства,  садівництва,  городництва, сінокосіння та випасання

худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

    б) с\г  підприємствам   -   для    ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

    в) с\г   науково-дослідним   установам   та навчальним закладам,  сільським професійно-технічним  училищам  та загальноосвітнім  школам  -  для  дослідних  і  навчальних  цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

    г) нес\г   підприємствам,   установам    та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства.

   Але!:  землі,   придатні   для  потреб  сільського  господарства,повинні   надаватися   насамперед    для    с\г використання, а  визначення  таких  земель,   провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для    будівництва   промислових   підприємств,   об'єктів жкг,  залізниць   і   автомобільних шляхів,    ліній   електропередачі   та   зв'язку,   магістральних трубопроводів,  а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сг     виробництва,     надаються    переважно нес\г  угіддя  або  с\г   угіддя гіршої якості. Лінії   електропередачі  і  зв'язку  та  інші  комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Землі природно-заповідного фонду та іншого  природоохоронного призначення

   Землі природно-заповідного  фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами,  що мають особливу природо охоронну,  екологічну,  наукову,  естетичну, рекреаційну та іншу цінність,  яким відповідно до закону надано статус  територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

 Сюди включаються  природні території та об'єкти (природні заповідники,  національні  природні парки,   біосферні   заповідники,  регіональні  ландшафтні  парки, заказники,  пам'ятки природи,  заповідні урочища),  а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади,  дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Порядок  використання  земель  природно-заповідного  фонду визначається Земельним Кодексом України,  Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Хто може володіти об'єктами природно-заповідного фонду?

Форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду:

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття  Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (1999рік), не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.

Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. (ст.15 ЗУ «П п-з ф У»)

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

На території природних заповідників забороняється:

  •  будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:
  •  будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;
  •  геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порущення грунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;
  •  мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Землі іншого природоохоронного призначення

 До земель іншого природоохоронного призначення належать:

    а) земельні ділянки водно-болотних угідь,  що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

    б) земельні ділянки,  в межах яких  є  природні  об'єкти,  що мають особливу наукову цінність.

Межі    земель    іншого   природоохоронного   призначення

закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

Землі оздоровчого призначення

    До земель  оздоровчого  призначення належать землі,  що мають природні лікувальні властивості,  які використовуються або  можуть

використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі рекреаційного призначення

    До земель  рекреаційного  призначення  належать  землі,   які викори- стовуються для організації відпочинку населення,  туризму та проведення спортивних заходів. Сюди належать земельні ділянки зелених  зон  і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських  та  екологічних  стежок,  маркованих  трас, земельні   ділянки,   зайняті   територіями  будинків  відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів,      яхт-клубів,      стаціонарних      і     наметових туристично-оздоровчих  таборів,  будинків  рибалок  і   мисливців, дитячих туристичних станцій,  дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будів-ництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі історико-культурного призначення

    1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

    а) історико-культурні     заповідники,     музеї-заповідники, меморіальні парки,  меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили,  історичні  або  меморіальні  садиби,  будинки,  споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

    б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових  таборів,  поселень  і  стоянок,  ділянки   історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

    в) архітектурні   ансамблі  і  комплекси,  історичні  центри, квартали,  площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та   інших  населених  пунктів,  споруди  цивільної,  промислової, військової,   культової    архітектури,    народного    зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

    Навколо   історико-культурних  заповідників,  меморіальних парків,  давніх поховань,  архітектурних  ансамблів  і  комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності,  яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання  режиму  використання  цих земель.

Землі лісового фонду

    До земель лісового фонду належать  землі,  вкриті  лісовою рослинністю,  а  також  не  вкриті  лісовою рослинністю,  нелісові землі,  які  надані  та  використовуються  для   потреб   лісового господарства.

    До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

    а) зеленими  насадженнями  у межах населених пунктів,  які не віднесені до категорії лісів;

    б) полезахисними лісовими смугами,  захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг,  захисними  насадженнями  на  смугах  відводу

каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

    в) окремими   деревами   і   групами  дерев,  чагарниками  на

сільськогосподарських  угіддях,  присадибних,  дачних  і   садових ділянках.

Громадянам  та  юридичним  особам  за   рішенням   органів місцевого   самоврядування  та  органів  виконавчої  влади  можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки  лісового  фонду  загальною  площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Землі водного фонду

    

    До земель водного фонду належать землі, зайняті:

    а) морями,  річками,  озерами,  водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

    б) прибережними  захисними  смугами  вздовж  морів,  річок та навколо водойм;

    в) гідротехнічними,  іншими водогосподарськими  спорудами  та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

    г) береговими смугами водних шляхів.

     Для  створення  сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів,  навколо озер,  водосховищ та інших  водойм  встановлюються водоохоронні   зони,   розміри   яких  визначаються  за  проектами землеустрою.

Громадянам   та   юридичним  особам  за  рішенням  органів виконавчої  влади  або  органів  місцевого  самоврядування  можуть безоплатно  передаватись  у  власність  замкнені  природні водойми (загальною площею до 3  гектарів).  Власники  на  своїх  земельних ділянках     можуть    у    встановленому    порядку    створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

 Вздовж річок,  морів і навколо озер,  водосховищ та  інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах  водоохоронних  зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні  захисні  смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

    а) для малих річок,  струмків і  потічків,  а  також  ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

    б) для  середніх річок,  водосховищ на них,  водойм,  а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

    в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

    При крутизні схилів більше трьох градусів  мінімальна  ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

    У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

    а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

    б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

    в) влаштування літніх таборів для худоби;

    г) будівництво   будь-яких   споруд   (крім   гідротехнічних, гідрометричних та лінійних),  у тому числі  баз  відпочинку,  дач,

гаражів та стоянок автомобілів;

    ґ) влаштування   звалищ   сміття,  гноєсховищ,  накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників,

полів фільтрації тощо;

    д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

                                 

Землі промисловості, транспорту, зв'язку,

енергетики, оборони та іншого призначення

    1. Землями промисловості,  транспорту,  зв'язку,  енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки,  надані в  установленому порядку підприємствам,  установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

    До  земель  промисловості  належать  землі,   надані   для розміщення   та  експлуатації  основних,  підсобних  і  допоміжних будівель та споруд промислових,  гірничодобувних,  транспортних та інших   підприємств,   їх   під'їзних  шляхів,  інженерних  мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

    До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного,  автомобільного транспорту і  дорожнього  господарства,  морського,  річкового,  авіаційного, трубопровідного  транспорту  та  міського  електротранспорту   для виконання  покладених на них завдань щодо експлуатації,  ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

    До земель   залізничного   транспорту   належать  землі  смуг відведення   залізниць   під   залізничним   полотном   та    його облаштуванням,   станціями   з   усіма   будівлями   і   спорудами енергетичного,  локомотивного,  вагонного, колійного, вантажного і пасажирського     господарства,     сигналізації    та    зв'язку, водопостачання,  каналізації;  під  захисними  та  укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами,  необхідними  для  забезпечення   роботи   залізничного транспорту.

    До земель морського транспорту належать землі під:

    а) морськими портами з набережними,  майданчиками, причалами, вокзалами,   будівлями,   спорудами,   устаткуванням,    об'єктами

загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

    б) гідротехнічними    спорудами   і   засобами   навігаційної обстановки,   судноремонтними   заводами,   майстернями,   базами, складами,   радіоцентрами,   службовими   та  культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

    До земель річкового транспорту належать землі під:

    а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з  усіма  технічними  спорудами та устаткуванням,  що обслуговують

річковий транспорт;

    б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

    в) судноплавними каналами,  судноплавними,  енергетичними  та

гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

    г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

    ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

    д) будівлями,  береговими  навігаційними  знаками  та  іншими спорудами  для  обслуговування  водних   шляхів,   судноремонтними заводами,     ремонтно-експлуатаційними    базами,    майстернями, судноверф'ями,    відстійно-ремонтними     пунктами,     складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями,  іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 До земель автомобільного  транспорту  належать  землі  під спорудами    та    устаткуванням    енергетичного,   гаражного   і паливороздавального  господарства,  автовокзалами,  автостанціями, лінійними  виробничими  спорудами,  службово-технічними будівлями, станціями  технічного обслуговування,  автозаправними  станціями, автотранспортними,    транспортно-експедиційними   підприємствами, авторемонтними заводами,  базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними     та     для     перечеплення,    службовими    та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

 До  земель  дорожнього  господарства  належать  землі  під проїзною  частиною,  узбіччям,  земляним  полотном,   декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками,  водопропускними  спорудами,  підпірними  стінками  і розташованими  в  межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням,  а також землі,  що  знаходяться  за  межами  смуг відведення,   якщо  на  них  розміщені  споруди,  що  забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

    а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди   і  насадження,  протилавинні  та  протисельові  споруди,

вловлюючі з'їзди;

    б) майданчики   для   стоянки   транспорту   і    відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

    в) будинки  (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

    г) захисні насадження.

  До земель авіаційного транспорту належать землі під:

а) аеропортами,   аеродромами,    відокремленими    спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами),  службово-технічними територіями  з будівлями   та   спорудами,  що  забезпечують  роботу  авіаційного транспорту;

б) вертольотними   станціями,   включаючи    вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними   заводами   цивільної   авіації,  аеродромами, вертольотодромами,  гідроаеродромами та  іншими  майданчиками  для

експлуатації повітряних суден;

г) службовими  об'єктами,  що забезпечують роботу авіаційного

транспорту.

На   приаеродромній   території   відповідно   до   закону

запроваджується особливий режим використання земель.

 До  земель  трубопровідного  транспорту  належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж   наземних,  надземних  і  підземних  трубопроводів встановлюються охоронні зони.

 До земель  міського  електротранспорту  належать  землі   під відокремленими    трамвайними   коліями   та   їх   облаштуванням, метрополітеном,  коліями  і   станціями   фунікулерів,   канатними дорогами,      ескалаторами,     трамвайно-тролейбусними     депо, вагоноремонтними заводами,  спорудами  енергетичного  і  колійного господарства,     сигналізації    і    зв'язку,    службовими    і культурно-побутовими будівлями та  іншими  спорудами,  необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

 До  земель  зв'язку належать земельні ділянки,  надані під повітряні і кабельні  телефонно-телеграфні  лінії  та  супутникові засоби зв'язку. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку,  що проходять    поза    населеними    пунктами,   а   також   навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій  та  радіорелейних  ліній встановлюються охоронні зони.

 Землями енергетичної системи визнаються землі,  надані під електрогене-руючі об'єкти  (атомні,  теплові,  гідроелектростанції,електростанції  з  використанням  енергії  вітру  і сонця та інших джерел),   під   об'єкти   транспортування    електроенергії    до користувача. Уздовж   повітряних   і    підземних    кабельних    ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

 Землями оборони визнаються землі,  надані для розміщення і постійної     діяльності     військових      частин,      установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України,  інших військових формувань,  утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та  інших  оборонних  об'єктів  у  разі необхідності   створюються   захисні,  охоронні  та  інші  зони  з особливими умовами користування.

Природно-сільськогосподарське районування території

Якість земель на території України неоднорідна, вона є результатом впливу багатьох факторів: клімат, рельєф, ґрунти та інші. В зв'язку з цим для обліку природних і економічних умов необхідно проводити районування території.

Природно-сільськогосподарське районування служить основою для спеціалізованого районування і проводиться в межах окремо взятої області. Для землеустрою це є основне районування. Основними одиницями районування є:

  •  природно-сільськогосподарські пояси;
  •  природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризується певним балансом тепла, вологи, ґрунтотворними умовами. Кожна природна зона має свої особливості ведення сільськогосподарського виробництва;
  •  в межах зон виділяють природно-сільськогосподарські провінції;
  •  в межах провінцій виділяють природно-сільськогосподарські округи;
  •  природно-сільськогосподарські зони, провінції і округи потребують більш детального районування, а тому наступним елементом районування є виділення природно-сільськогосподарських агрогрунтових районів, які ще називаються земельно-оціночними районами. Для виділених районів характерна повна різновидність агрокліматичних, геоморфологічних, ґрунтових та інших умов. Ці умови впливають на спеціалізацію сільськогосподарського виробництва і відповідно на землевпорядні заходи. Продуктивність сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами, причому клімат – найбільш важливий чинник для досліджень на великих територіях в масштабі всієї країни, оскільки з ним тісно пов'язана зональність ґрунтового покриву. Клімат менше залежить від виробничої діяльності людини, у той час як родючість ґрунту змінюється у результаті агротехнічного і меліоративного впливу.

 Всього в Україні виділено 197 природно-сільськогосподарських районів, які відрізняються за агрокліматичними, геоморфологічними і ґрунтовими показниками.

 Межі природно-сільськогосподарських районів співпадають з межами територій сільських рад за станом на момент виконання робіт. У випадку розукрупнення (укрупнення) землеволодінь, землекористувань, розміщених на межі природно-сільськогосподарських районів, межі уточнюються з урахуванням характеру ґрунтового покриву новостворених господарств.

У межах зон виділені природно-сільськогосподарські провінції,  характеризуються специфічними особливостями ґрунтового покриву, пов'язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів. Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників:
- коефіцієнта континентальності клімату;
- суми температур повітря вище 10°С;
- коефіцієнта річного атмосферного зволоження (відношення опадів до випаровування);
- кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності;
- суворості та сніжності зими;
- тепло- і вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Округи,  характеризуються добре вираженими геоморфологічними і гідрологічними особливостями, складом ґрунтоутворювальних порід, переважаючим типом ґрунтоутворення, а також макро- і мезокліматом. Виділення округів проводиться на основі врахування узагальнених типів рельєфу, головних типів і підтипів грунтів, їх механічного складу і дренованості території. Значні території природно-сільськогосподарських зон, провінцій і округів потребують більш детального районування з виділенням природно-сільськогосподарських агрогрунтових районів. Агрогрунтове районування збудоване на докладному вивченні місцевих природних умов (рельєф місцевості, кліматичні умови, ґрунтоутворювальні породи, структура ґрунтового покриву, умови зволоження і т. п.).В основу агрогрунтового районування слід покласти матеріали великомасштабного ґрунтового обстеження. Для земельно-оціночних робіт необхідно поряд з природно-кліматичними умовами враховувати економічні показники використання земель. З цією метою проводиться природно-економічне, або земельно-оціночне районування.

Земельно-оціночний район – це частина території області, для якої притаманна певна однорідність агрокліматичних, геоморфологічних, ґрунтово-меліоративних і природно-технологічних умов. Ці умови впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності сільського господарства.

Земельно-оціночні райони характеризуються однорідним комплексом природних і економічних умов, поєднанням виробничих галузей, складом вирощуваних культур, структурою земельних угідь, землезабезпеченістю, енергоозброєністю, забезпеченістю основними виробничими фондами і трудовими ресурсами, затратами праці та загальними затратами на гектар земельної площі, кількістю добрив, що вносяться в ґрунт, урожайністю культур і вартістю валової продукції. Перелік господарств за типами виробничої спеціалізації складається за даними обласних агропромислових формувань. Поряд з господарствами одного, двох, трьох основних типів виробничої спеціалізації, у земельно-оціночний район можна включати окремі вузькоспеціалізовані господарства.У зонах зрошуваного землеробства при земельно-оціночному районуванні додатково враховуються гідрологічні умови території, динаміка та характер мінералізації ґрунтових вод, розподіл господарств за джерелами зрошення, водозабезпеченість земель, яка виражається у відсотках щодо зрошувальних норм (до 50; 50...75; 75... 100%). Межі земельно-оціночних районів встановлюються з урахуванням переважаючих показників водозабезпеченості господарств оцінюваної території. У зонах розвинутого плодівництва і виноградарства при земельно-оціночному районуванні враховуються специфічні особливості вирощування багаторічних насаджень. У рівнинних умовах земельно-оціночні роботи, встановлені для оцінки ріллі, можуть об'єднуватися за подібністю основних екологічних чинників вирощування плодових культур і винограду на рівні природно-сільськогосподарських округів або провінцій. У гірських районах передбачається виділення екологічних одиниць залежно від висоти над рівнем моря, експозиції і крутизни схилів, характеру підстилаючих порід.

При земельно-оціночному районуванні землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, незалежно від адміністративного підпорядкування, об'єднуються у земельно-оціночні райони, межі яких, якщо можливо, суміщаються з межами адміністративних районів, а при їх неоднорідності – з межами сільськогосподарських підприємств, організацій і установ. Господарств у земельно-оціночному районі повинно бути не менше 30, що визначається вимогами статистичної обробки інформації.
Дрібні земельно-оціночні райони суміжних областей, якщо природно-економічні умови однорідні, можуть об'єднуватися в один земельно-оціночний район.

Таким чином, природно-економічне районування передбачає виділення земельно-оціночних районів, які характеризуються практичною однорідністю клімату, відносною одноманітністю ґрунтового покриву, приблизно однаковими економічними умовами ведення господарства. Земельно-оціночне районування виконується на основі природно-сільськогосподарського районування країни з врахуванням місцевих природно-кліматичних і економічних умов.

Тільки у цьому випадку результати сільськогосподарського виробництва визначаються відмінністю якості ґрунтів, рівнем їх родючості, яка буде виявлена в результаті проведення бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель.

Кадастрові одиниці

Територія України, як об'єкт державного земельного кадастру, поділяється на окремі кадастрові одиниці, що забезпечує досить ефективне ведення земельно-кадастрової діяльності в цілому та виконання окремих кадастрових робіт.

Система поділу території на земельно-кадастрові одиниці відповідає існуючій системі адміністративно-територіального устрою. Основними кадастровими одиницями цієї системи є:

  •  кадастровий регіон (об'єкт адміністративно-територіального устрою); використовується тільки один раз для визначення зовнішніх меж земель населеного пункту чи земель сільської (селищної) ради, після чого означена територія поділяється на кадастрові зони, кадастрові квартали і так далі.
  •  кадастрова зона;
  •  кадастровий квартал;
  •  земельна ділянка;
  •  об'єкт нерухомого майна.

Земельна ділянка з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними правами щодо неї та унікальним кадастровим номером є основною одиницею даної системи поділу території на кадастрові одиниці.

На сьогоднішній день при веденні ДЗК фактично відмовились від такого поняття як "землі взагалі" і здійснено перехід до первинного обліку всіх земельних ділянок в межах України.

Таким чином, земельний кадастр базується на первинному обліку земельних ділянок із зазначенням їх кадастрових номерів, а вся інша інформація в т. ч. і статистична звітність, є похідною від кадастрової інформації первинного обліку.

Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною як для сільської місцевості, так і для населених пунктів і діє на всій території України, а тому структура кадастрового номера земельної ділянки є однаковою на всій території України.

Структура кадастрового номера земельної ділянки складається з чотирьох частин і має вигляд:

ХХХХХХХХХХ:  ХХ:  ХХХ:  ХХХХ

Номер земельної ділянки (чотиризначний)

Номер кадастрового кварталу (тризначний)

Номер кадастрової зони  (двозначний)

Код адміністративно-територіального устрою Украї (десятизначний)

На сьогоднішній день важливою земельно-кадастровою одиницею залишаються землекористування і землеволодіння, тобто земельний кадастр ведеться по кожному землевласнику і землекористувачу. Крім того, на цьому рівні земельний кадастр дає відомості про розподіл земельного фонду за групами землекористувачів. На вищих рівнях вся ця інформація систематизується.

Землекористування - це територія земель, яка надана в користування сільськогосподарським, лісогосподарським, водогосподарським та іншим несільськогосподарським підприємствам або іншій юридичній або фізичній особі (громадянину) для неконкретних цілей і яка має певну площу, фіксоване місце розташування і точні границі (межі).

Землеволодіння - це земельні ділянки, які надані фізичним або юридичним особам на визначених правових основах приватної власності, що обумовлюють відповідальність, права і обов'язки для наступних цілей: ведення особистих селянських господарств, фермерських господарств, житлового, дачного, гаражного будівництва, садівництва, ведення підприємницької діяльності, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Класифікація землекористувань та земельних власностей

Землекористування та землеволодіння розрізняють за формою, цільовим призначенням, термінами й умовами надання, за доступністю:

1)  за формою:

а) індивідуальне;

б) громадське.

Індивідуальне базується всіх формах власності на землю (приватна, комунальна, державна). Землі передаються громадянам в приватну власність або в оренду із земель будь-якої форми власності.

У власність ділянки надаються для потреб, які приведенні у визначенні землеволодіння. Для зазначених цілей земельні ділянки можуть надаватися в оренду. Також в оренду громадянам можуть надаватися земельні ділянки для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Громадське землеволодіння і землекористування призначене для ведення сільського, лісового, водного господарства, здійснення підприємницької діяльності, промислового виробництва, транспортного обслуговування тощо. Це землеволодіння та землекористування юридичних осіб - підприємств, установ, організацій. Громадське землеволодіння та землекористування, як і індивідуальне, також базується на трьох формах власності.

На приватній формі - підприємства (як сільськогосподарські, так і несільськогосподарські), які сформувались на засадах приватної власності, але мають колективну форму господарювання.

На комунальній формі - комунальні підприємства різної відомчої приналежності, які обслуговують інтереси мешканців територіальної громади.

На державній формі - державні сільськогосподарські, лісо-, водогосподарські підприємства, науково-дослідні, навчальні та інші державні установи і організації, підприємства промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та інші несільськогосподарські державні установи і організації.

2) за цільовим призначенням (відповідають категоріям земель за цільовим призначенням):

а) сільськогосподарські;

б) лісогосподарські;

в) водогосподарські;

г) промисловості;

д)      транспорту;

є)       зв'язку;

є)       енергетики;

ж)      оборони;

з)       природоохоронного призначення;

и)      рекреаційного призначення;

і)        історико-культурного призначення.

При виділенні земельної ділянки землекористувачам і землевласникам обов'язково визначають її цільове призначення та порядок використання. Це фіксується у правовстановлюючому документі, який посвідчує право на ділянку.

3) за термінами та умовами надання земельних ділянок:

а) постійні;

б) на умовах оренди.

Постійні - це володіння та користування земельними ділянками державної та комунальної власності без встановленого строку - безстрокове користування.

Безстроковість користування землею забезпечує стійкість землекористувань.

Оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою.

Оренда може бути короткостроковою - до 5 років та довгостроковою - до 50 років.

4) за доступністю для користування:

а) загального користування - доступні для всіх без виключення осіб (землі загального користування населених пунктів, дороги, зони відпочинку тощо);

б) обмеженого користування - коли земельна ділянка закріплена за однією особою або групою осіб і має строго цільове призначення.

Формування нових землекористувань і землеволодінь відбувається за рахунок земель запасу та інших землекористувачів і власників землі за проектами відведення земельних ділянок і передачі земельних часток (паїв) в натуру громадянам.

Підприємства, установи, організації та громадяни можуть бути позбавлені права власності на земельну ділянку, або права користування землею.

Тема 3

Право власності на землю

  1.  Земельна ділянка як об’єкт права власності
  2.  Суб’єкти права власності на землю
  3.  Комунальна, державна, приватна та спільна власність на землю.
  4.  Права та обов’язки власників земельних ділянок.

 Право власності на землю набувається  та  реалізується  на підставі Конституції  України,   Земельного Кодексу,  а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право   власності   на   землю   -   це   право  володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній,  комунальній та державній власності. Особам  (їх  спадкоємцям),  які  мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності  Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються. 

Земельна ділянка як об'єкт права власності

 Земельна   ділянка   -   це   частина  земної  поверхні  з установленими межами,  певним місцем розташування,  з  визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар,  а також на водні об'єкти,  ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право  власності  на  земельну ділянку розповсюджується на простір,  що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту  і на глибину,  необхідні для зведення житлових,  виробничих та інших

будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни  та  юридичні  особи  -   на   землі   приватної власності;

б) територіальні    громади,    які   реалізують   це   право безпосередньо або через  органи  місцевого  самоврядування,  -  на землі комунальної власності; в) держава,  яка  реалізує  це  право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Землі,  які належать  на  праві  власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У  комунальній  власності  перебувають  усі  землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також  земельні ділянки за їх межами,  на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До   земель   комунальної   власності,   які   не   можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі  загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями,  автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі   під    об'єктами    природно-заповідного    фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну,  оздоровчу,  наукову,  естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі   лісового  фонду,  крім  випадків,  визначених  Земельним Кодексом;

ґ) землі  водного  фонду,  крім  випадків,   визначених Земельним  Кодексом;

д) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади сіл,  селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах  належні  їм  земельні  ділянки  комунальної власності.  Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

У державній власності перебувають усі землі України,  крім земель комунальної та приватної власності. Право   державної   власності   на  землю  набувається  і реалізується державою в особі  Кабінету  Міністрів  України,  Ради міністрів  АРК,  обласних,  Київської  та Севастопольської   міських,   районних   державних   адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності,  які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі  оборони,  крім  земельних  ділянок  під   об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі   під   об'єктами   природно-заповідного   фонду  та історико-культурними   об'єктами,   що   мають   національне    та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення діяльності ВРУ,  ПУ,  КМУ,  інших  органів державної влади,  Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного (обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

е)   земельні   ділянки,   які   закріплені   за   державними професійно-технічними   навчальними  закладами.  

До земель державної власності,  які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі  під  державними  залізницями,  об'єктами  державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;


      

громадяни України

юридичні особи України

територіальні громади

держава

набувають права власності  на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,іншими цивільно-право-вими угодами;

б) безоплатної передачі із  земель  державної  і  комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної  їм  земельної частки (паю)

а) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,

іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення  земельних  ділянок її засновниками до статутного

фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового  відчуження  земельних  ділянок  у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу,дарування,  міни,іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

а) відчуження  земельних  ділянок  у  власників   з   мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування,  міни,іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної

власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

                                                                                 

Таблиця 1. Набуття права власності на землю

Таблиця 2 . Права та обов’язки власників земельних ділянок.

Права власників земельних ділянок

Обов'язки власників земельних ділянок

а) продавати або іншим шляхом відчужувати  земельну  ділянку,

передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності  на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні  на  земельній  ділянці загальнопоширені корисні копалини,торф,  лісові насадження,  водні об'єкти,  а  також  інші  корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати  жилі  будинки,  виробничі  та інші будівлі і

споруди.

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та

землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та  зберігати  інші  корисні

властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та

органам місцевого самоврядування  дані  про  стан  і  використання

земель  та  інших  природних  ресурсів  у  порядку,  встановленому законом;

е) дотримуватися   правил   добросусідства    та    обмежень,

пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі

зрошувальних і осушувальних систем.

*Законом можуть бути встановлені інші  обов'язки  власників

земельних ділянок.


 

г) землі   під    об'єктами    природно-заповідного    фонду,історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну,  оздоровчу,  наукову,  естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі   лісового  фонду,  крім  випадків,  визначених  Земельним Кодексом;

д) землі  водного  фонду,  крім  випадків,   визначених Земельним  Кодексом;

е) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення діяльності ВРУ,  ПУ,  КМУ,  інших  органів державної влади,  Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

є) земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного(обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж)   земельні   ділянки,   які   закріплені   за   державними професійно-технічними  навчальними  закладами.  

Спільна власність на землю

Земельна ділянка може знаходитись у спільній  власності  з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток  учасників  спільної власності (спільна сумісна власність). Суб'єктами  права  спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи, а на  земельні  ділянки територіальних громад - районні та обласні ради, що посвідчується державним актом на право власності на землю.

Право  спільної  часткової  власності  на земельну ділянку виникає:

а) при  добровільному об'єднанні власниками  належних   їм земельних ділянок;

б) при  придбанні  у  власність  земельної  ділянки  двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті  спадщини  на  земельну  ділянку  двома  або більше особами;

г) за рішенням суду.

Спільна сумісна власність на земельну ділянку. Земельна  ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У  спільній  сумісній   власності   перебувають   земельні

ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.

    

Тема 4

Поняття і призначення землеустрою

  1.  Поняття землеустрою.
  2.  Призначення землеустрою.
  3.  Принципи землеустрою.
  4.  Суб'єкти та об'єкти землеустрою.
  5.  Система землеустрою.

Поняття землеустрою

Будь-який об'єкт (промисловості, транспорту, зв'язку) потребує земельної площі. Для сільського господарства - земля є основним засобом виробництва, а тому як об'єкт господарського використання земля потребує певної організації, тобто створення таких умов, які б забезпечили її найбільше раціональне і ефективне використання. Ці питання і вирішує землевпорядкування.

Землевпорядкування - це система державних заходів по реалізації земельного законодавства, спрямованого на організацію повного і раціонального використання землі, а також засобів виробництва нерозривно зв'язаних із землею з метою ефективного суспільного виробництва.

Ці функції реалізуються шляхом розробки землевпорядних проектів.

Проектування - це серцевина землевпорядкування.

Землевпорядкування виникло досить давно як практична діяльність. В процесі розвитку суспільства, вдосконалення продуктивності сил змінювались завдання і зміст землевпорядкування.

Перші землевпорядні дії відносять до появи людських поселень.

З виникненням приватної власності на землю з'явилась необхідність виконання певних землевпорядних дій:

  1.   Визначення меж ділянок в натурі і закріплення їх знаками.
  2.   Закріплення землі в правових документах.
  3.   Складання планів.
  4.   Визначення площі.
  5.   Визначення суміжних власників землі.
  6.   Визначення кількісного, якісного складу угідь та їх вартості.

Землевпорядне проектування в той час являло собою сукупність математичних та геодезичних прийомів для виконання вище перерахованих дій. Завдання економічного характеру при цьому не вирішувались або вирішувалось в незначній мірі.

В подальшому, з розвитком науково-технічного прогресу, перед землевпорядкуванням постали нові задачі з чіткої організації виробництва в кожному господарстві, включаючи і просторову організацію території. Прикладом може бути розвиток землевпорядкування в бувшому СРСР.

В перші роки існування СРСР землевпорядкування займалося просторовим формуванням колективних господарств, а пізніше на перше місце стали висувати економічні і соціальні завдання (розміщення господарських центрів, встановлення раціональної структури угідь), оскільки необхідно було шукати нові форми організації території для забезпечення раціонального використання землі на великих масивах колективних господарств, колективного використання техніки та трудових ресурсів.

Землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

2. Призначення землеустрою

Землеустрій призначений для забезпечення:

а) реалізації державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи. Вдосконалення земельних відносин, наукового обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природо охоронного призначення оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування, і організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організації території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни;

д) розробки і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушування, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

є) організації території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель сільськогосподарського призначення;

є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

3. Принципи землеустрою

Землевпорядкування як функція управління земельними ресурсами може забезпечити досягнення поставленої мети за умови, що воно буде проводитися з урахуванням певних принципів, які випливають з історичного процесу людського буття. При цьому для умов ринкової економіки основними принципами землевпорядкування будуть:

  1.   забезпечення соціальної функції землеволодіння і землекористування, згідно з якою земля повинна використовуватися ефективно, за цільовим призначенням, без втрат корисних властивостей і погіршення стану довкілля;
  2.   створення територіальних, еколого-економічних та юридичних умов щодо реалізації громадянами України прав на земельні ділянки;

пріоритетність сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

забезпечення рівних умов розвитку всіх форм господарювання на землі;

  1.   досягнення комплексного розвитку території, організація вивчення і використання їх як сукупності складних природних і антропогенних екосистем;
  2.   максимальне врахування природноекономічних і соціальних умов та екологічних вимог при збереженні й поліпшенні стану навколишнього середовища, охороні земельних ресурсів і відтворенні родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду;
  3.   забезпечення необхідного режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
  4.   обмеження негативного впливу господарської діяльності на рослинний і тваринний світ, водні джерела та інші природні ресурси;
  5.   недопустимість вилучення для несільськогосподарських потреб особливо цінних продуктивних земель, а також земель, що мають особливий статус охорони;
  6.   забезпечення умови збагачення естетичних властивостей ландшафтів землеволодінь і землекористувань;
  7.   суворе дотримання земельного законодавства та інших законодавчих і нормативних актів.

Наведені принципи землевпорядкування дозволять підняти на якісно новий рівень виготовлення землевпорядної документації.

4. Суб'єкти та об'єкти землеустрою

Суб'єктами землеустрою є:

  •  органи державної виконавчої влади;
  •  органи місцевого самоврядування;
  •  юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;
  •  землевласники та землекористувачі.

Об 'єктами землеустрою є:

  •  територія України;
  •  території адміністративно-територіальних утворень або їх частин;
  •  території землеволодінь чи землекористувань;
  •  окремі земельні ділянки.

5. Система землеустрою

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному і місцевому рівнях;

ґ) державний і самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

є) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Виникнення землеустрою і перші землевпорядні дії

Кожному способу суспільного виробництва, рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин відповідають визначені земельні відносини, які обумовлені пануючою формою власності на землю та інші засоби виробництва, а також властиві їм форми і зміст землеустрою. Для того, щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи підвищення ефективності землеустрою, обгрунтувати його зміст та розкрити закономірності розвитку для використання їх у майбутнвому, необхідно прослідкувати його історичний зв'язок з іншими явищами та конкретний історичний досвід. В основі виникнення і розвитку людського суспільства та будь-якого виробництва матеріальних благ лежить праця. Земля є продуктом природи, природною основою, першою матеріальною передумовою та умовою процесу виробництва і праці. Для здійснення процесу виробництва необхідно прикласти працю до землі через різні засоби виробництва. Тому на всіх етапах історичного розвитку людського суспільства проходило поєднання і взаємопристосування землі (території) в процесі праці та різних засобів виробництва.

В первісно-общинному суспільстві це поєднання і пристосування носило відносно випадковий характер, який полягав у розмежуванні сфер використання земель для різних цілей. З появою власності і розвитком суспільного розподілу праці між пастушачими і землеробськими племенами, родовими общинами виникла необхідність розмежування землі, а саме - встановлення меж територій, які використовувались. З початку при такому розмежуванні земель використовувались природні рубежі (великі річки, озера, межі угідь, балки та інші елементи рельєфу). Потім стали застосовуватись спеціально обумовлені знаки і помітки, які встановлювались на межах (каміння, стовпи, дороги тощо).

В подальшому, з розвитком нових суспільно-економічних формацій, поєднання і взаємопристосування землі, різних засобів виробництва і живої праці перетворюються в форму свідомої діяльності людей з цілеспрямованою організацією використання земель та регулювання земельних відносин. Така діяльність одержала різні назви: спочатку -землерозподіл і межування, а згодом і до сьогодення — землевпорядкування (землеустрій). Необхідність проведення землерозподільних робіт виникла у глибоку давнину. Народи Індії, Єгипту, Греції та інших країн за декілька тисячоліть до нашої ери ділили земельні масиви на частини, вели суворий облік земель, здійснювали різні вимірювання для будівництва каналів, зведення споруд, проводили відмежування й обміри земель, облік їх якості для обкладання податком.Наприклад, грецький історик Геродот писав про єгипетського царя Сесстріса (1878 - 1841 pp. до н.е.), який розподілив землю між своїми підданими, давши кожному з них квадратні ділянки рівної величини і зобов'язав їх платити щорічно земельний податок. У випадку розмиву земель водами Нілу цар Сесотріс направляв посильних для визначення збитків, щоб знизити розмір податку. Геродот рахував, що "при цьому і було винайдено землерозподільне мистецтво, а потім перенесено в Елладу , Грецію)".

В древньому Римі з метою закріплення прав власності на землю було проведено опис земель, початок якого приписується Сервію Туллію (IV ст. до н.е.). Для цього були заведені спеціальні реєстри, в які заносились дані про розмір земельних ділянок, спосіб їх обробітку, якості і доходності земель. На бронзові таблиці наносились плани, назви, межі і розміри землеволодінь, дані про якість земель і саме господарство. Наприклад, в Галії, як і в інших римських колоніях, опис земель спочатку було проведено при Юлію Цезарю (100 — 44 pp. до н.е.). Наслідник Цезаря Октавін Август (63 - 44 pp. до н.е.) ввів точне вимірювання земель зі складанням їх опису, карт, визначенням якості, що дозволило вдвоє збільшити податок грішми і натурою . Середньовічні описи земельних володінь та їх окремих ділянок були детальні і складні, деякі з них супроводжувались географічними нарисами без дотримання масштабу і пропорцій об'єктів, які відображались. Головним було визначення площі. В основі побудови тих небагатьох карт, які при цьому складались, були лише лінійні виміри.

В більшій частині землеописи складались в Древньому Римі з V -IV ст. до н.е. Тут появились спеціальні люди - римські землеміри, які вимірювали землі, описували їх і професійно складали плани місцевості (карти) для обліку і розподілу земель. Вони були здатні також нарізати земельні ділянки і перерозподіляти їх різним чином - ділити на частини, об'єднувати, робити прирізки. Ці люди, в сучасному розумінні, були одночасно геодезистами і землевпорядниками, які вміли планувати територію. Так виникла землевпорядна дія у виді геодезії (в перекладі з грецького означає "землерозподіл"), або землерозподіл.В ході виділення земель своїм підданим, властителі держави, крім опису земель, стали встановлювати межі суміжних землеволодінь і землекористувань з метою ліквідувати земельні спори між сусідніми землеволодіннями. При цьому межі землеволодінь і землекористувань обов'язково позначались на місцевості межевими знаками й описувались. Ряд істориків древньої Русі до таких межевих знаків відносите камінь Степана, який в XI - XIII ст. встановлювався, як передбачається, на межах полів, що належали окремим особам. Даний камінь  був знайдений в Калінінській області .

Проходило також погодження розміщення (встановлення) меж між сусідами, про що останні робили запис про згоду і скріплювали її своїм підписом. Таким чином, встановлення меж являло собою не тільки технічну дію, але і юридичний акт, порушення якого каралось державою. Така землевпорядна дія одержала назву "межування земель" (від слова "межа").

Межування земель являло собою встановлення меж земельної власності з використанням різних технічних прийомів (вимірювань), закріплення цих меж (зазначення на місцевості) межевими знаками і видачу документів, які посвідчували право земельної власності. Метою межування земель був їх поділ для встановлення і закріплення прав земельної власності, а також для визначення розміру податку в казну держави в залежності від площі і якості земель. Тому діяльність рабовласницьких і феодальних держав була пов'язана з такими діями, як облік і оцінка земель ("таксація земель). Це було необхідно, в першу чергу, для фіскальних завдань, пов'язаних з оподаткуванням. Проте, більшість правителів держав вимагали від землевласників раціонального й ефективного (високодоходного) використання своїх земель, що було обумовлено збільшенням чисельності населення, а також вимогами землеробства. У зв'язку з цим, землеволодільці були вимушені впорядковувати (облаштовувати) свою територію (прокладати зрошувальні канали, будувати дороги, закладати сади тощо). Дані роботи теж виконувалися землемірами, а впорядкування (облаштування) території стало однією з важливих землевпорядних дій. З розвитком капіталістичного способу виробництва землевпорядні дії стали набувати все більше державного характеру і були направлені не тільки на зміцнення праб земельної власності, але і на організацію використання земель. На території України землеустрій мав свої особливості, він почав розвиватися практично одночасно з утворенням древньоруської держави.

Розвиток землеустрою як науки

До 1906 р. роботи, пов'язані з перерозподілом земель, називались межуванням. При цьому під межуванням розумівся встановлений законом процес розмежування земельної власності та юридичне оформлення прав на землю. Головною метою межування було:

виявлення кількості землі та її власника (за ким вона закріплена); визначення меж володінь земельних власників, закріплення їх на місцевості межовими знаками (стовпами, каменями тощо) та видача документів на право власності і землекористування; розподіл (перерозподіл) землі та її закріплення за новими власниками з одночасною реєстрацією і оформленням прав земельної власності. Таким чином, шляхом межування держава організувала облік земель, реєструвала землевласників і землекористувачів для обкладання їх податком і контролю за використанням земель, охороняла їх права у випадку порушення і полегшувала перехід права власності від однієї особи до іншої.

Тобто, виходячи з цих цілей, межування містило в собі юридичні та землемірно-технічні дії, які пов'язані з видачею, оформленням і реєстрацією документів, складанням планів землеволодінь і землекористувань, обміром і оцінкою земель, вирахуванням площ тощо.

Термін "землеустрій" вперше застосований у 1906 році і, на відміну від межування, розумівся ширше і переслідував не тільки цілі правового оформлення меж земельних ділянок, але і пристосування землі до найбільш вигідного господарського використання, а саме: як діяльність з економічного впорядкування землеволодінь. Так, І.А. Іверонов у лекціях, які читав студентам Московського сільськогосподарського і Московського комерційного інститутів з "Основ землевпорядної справи" у 1915р., писав: "Разом із закріпленням меж земельної власності на даній визначеній території виникають, питання іншого порядку і значення, а саме: з розміщенням земельних володінь і конфігурацією ділянок, які належать різним власникам, досить тісно пов'язані також різні економічні інтереси останніх".Тому в тих випадках, коли інтереси землевласників задовільнялись не шляхом закріплення існуючих меж, а шляхом нового розподілу земель, так що кожен із них отримував ділянку, еквівалентну попередній, але зведену в зручний для господарства масив і межі, такій операції присвоювали назву землеустрій. Різниця між межуванням і землеустроєм привела до виконання цих робіт в дореволюційній Росії різними міністерствами і відомствами. Так, межове відомство проводило роботи по межуванню, межові суди вирішували земельні спори, а сільськогосподарські і селянські землі впорядковувались землемірами по землевпорядкуванню, спори вирішувались землевпорядними комісіями або за розпорядженням землемірів по землевпорядкуванню . Вже в цей період поряд із юридичною економічна сторона землеустрою ставала на одне із перших місць. В подальшому різниця між термінами "землеустрій" і "межування" знівелювалась, тому що всі масштабні роботи з розмежування (генеральне і спеціальне межування, земельна реформа пов'язана з ліквідацією кріпосного права, Столипінська реформа та ін.) переслідували цілі як юридичного закріплення меж земельної власності, так і економічного впорядкування землеволодінь.Враховуючи, що всі дії з утворення нових землекористувань або реорганізації існуючих землеволодінь і землекористувань, внутрішньої організації їх території здійснювались на основі землевпорядних проектів, які переслідували мету формування об'єктів земельної власності в різних природних і економічних умовах і з різними цілями та завданнями, межування стало складовою частиною землевпорядного процесу.

Уже в післяреволюційний період, згідно Земельного кодексу РСФСР від 30 жовтня 1922р., землеустрій включав:               

а)             відведення земель, які надаються в користування державним організаціям, закладам і підприємствам, містам і селищам міського типу, об'єднанням трудових землеробів, а також на особливих умовах (оргнди, концесії та ін.) іншим закладам, товариствам і особам;

б)            утворення    земельних    фондів    спеціального    призначення (переселенського, концесійного, лугового та ін.) і переведення угідь з одного фонду в інший;

в)             вилучення земель для державних і суспільних потреб;

г)             встановлення міської межі;

ґ) розподіл земель, які знаходяться в користуванні земельних товариств; виділення земель окремим господарствам (дворам) та їх групам; розверстування всіх або деяких угідь земельного товариства на хутірські або відрубні ділянки; розподіл земель відокремлених трудових землеробських господарств (дворів);

д) ліквідація або зменшення черезсмужжя окремих землекористувань, вклинення і вкраплення їх, далекоземелля, неправильності окреслень меж та інших недоліків землекористування; прокладання, переміщення або ліквідація доріг, надання водних джерел для напування і переміщення землекористувань у зв'язку із проведенням корінних поліпшень земельних угідь (меліорація);

є) планування сільських місць поселень;

є) встановлення і зміна меж волостей.

У подальшому, в зв'язку з колективізацією і утворенням крупних сільськогосподарських підприємств, в число землевпорядних дій увійшов внутрігосподарський землеустрій, який представляв собою науково обґрунтовану організацію території конкретного господарства з введенням сівозмін, раціональної організації виробництва, праці й управління, розміщення угідь, сівозмін і влаштування їх території. Таким чином, землеустрій перетворився в цілий комплекс дій, які мають одночасно правовий, технічний, організаційно-господарський та економічний зміст.            Слід-відмітити, що як в процесі розвитку землевпорядної науки, так і сьогодні, окремі сторони землеустрою абсолютизувались, що привело до різного його розуміння.Так, в різний час переважало адміністративно-правове, соціально-технічне і організаційно-господарське розуміння землеустрою, його суті, завдань і змісту. Адміністративно-правова концепція землеустрою була запропонована в дослідженнях професорі» Q.A. Хапке, Н.П. Рудіна, Б.С. Мартинова. На їх думку, суть землеустрою включала в себе правовий зміст, а сам землеустрій визначався як " діяльність державної влади, яка заснована на встановлених в законі засадах і направлена на перетворення існуючих земельних прав окремих власників з метою створення самостійних поземельних володінь". Соціально-технічного напряму землеустрою притримувались проф. Ф.Г. Некрасов, К.М. Сазонов, B.I. Кірко, А.А. Ржаніцин. Вони вважали, що в основі землеустрою лежать технічні дії з пристосування земельних площ (їх розмірів, конфігурації, розміщення) до соціально - виробничих цілей і завдань .Організаційно-господарську точку зору на суть змісту землеустрою висунув проф. І.Є. Герман. Він визначав землеустрій як "переділ маєтків по формі і змісту в стан найбільш придатний і вигідний в цілях сільського господарства" . Дану точку зору потім розвивали багато вчених -землевпорядників - І.В. Мозжунін, Н.П. Огоновський, В.В. Редькін та інші.Таке одностороннє розуміння землеустрою неодноразово критикували проф. П.М. Перший, І.Д. Шулейкін, С.А. Удачін. В поняття землеустрою вони обов'язковр включали його технічну, правову й економічну сторону.       Відомий вчений П.М. Перший ще в 20-х роках протиставляв панувавшим в землевпорядній науці тих років організаційно-правовому і землемірно-технічному напрямкам соціально-економічний. Він, володіючи силою наукового передбачення, звертав увагу на те, що при плановій системі народного господарства землевпорядне пристосування території стає продуктом організуючих дій держави, спрямованих на розвиток продуктивних сил суспільства в формах суспільного колективного господарства. П.М. Перший відмічав;' що " суспільні відносини володіння і користування землею безпосередньо визначають економічну суть землеустрою" .На розвиток землевпорядної науки та землеустрою в Україні вирішальний вплив здійснювала наукова школа Росії, а потім Радянського Союзу впродовж усіх часів, аж до 1991 року, тобто до проголошення незалежної України. В післявоєнний період в Україні формуються чотири наукові центри з проблем землеустрою в м. Києві на чолі з академіком Першином П.М., м. Харкові на чолі з професором Гороховим Г.1. та Кірсановим В.О., м. Одесі на чолі з професором Гендельманом М.А. і м. Львові на чолі з професором Шулейкіним О.О. Вказані наукові центри не були належним чином скоординованими щодо розробки наукового забезпечення землеустрою в Україні. Під керівництвом академіка П.М. Першина в національній академії наук України науковцями відпрацьовувалися наукові засади соціальних і економічних аспектів землеустрою. Відзначаючи великий внесок в розвиток теорії про землеустрій академіка П.М. Першина і його учня д є. н., професора Веденічева П.Ф., необхідно відмітити, що вони землеустрій розглядали "як господарський акт, що виростає соціально в більш або менш складне економічне явище" . Важливим моментом у дослідженнях вказаних авторів є відправним посиланням на загальнодержавну форму власності на землю. Хоча в той період (за радянських часів) існувала теоретично не визначена форма -особисті підсобні господарства (присадибні землі), які приймали участь в обороті через купівлю-продаж нерухомості так званим тіньовим способом Таким чином ця категорія земель була поза увагою землеустрою, хоча з цими землями здійснювались дії: відведення, вилучення, перерозподілу тощо, які відносяться до робіт із землеустрою. Вказані аспекти щодо наукового спрямування розвитку землеустрою були покладені в дослідження усіх центрів: Харкові, Одесі, Львові. В кожному із них були свої пріоритети, які в основному формувались лідерами науково-педагогічних колективів. Під керівництвом професора Горохова ГЛ. в Харківському центрі наукові дослідження здійснювались по двох напрямках:

1) відпрацьовувались види, зміст і способи здійснення геодезичних робіт при землеустрої та розроблялись наукові основи протиерозійної організації території із застосуванням різних елементів захисту і в першу чергу лісових насаджень різних видів і конструкцій (полезахисні, регулюючі, прияружні та інші лісосмуги);

2) під керівництвом професора Кірсанова В.О. здійснювалось наукове обґрунтування системи сільського розселення, розміщення і паніровка сільських населених пунктів в адміністративно-територіальних утвореннях, сільськогосподарських підприємствах, як важливої складової організації території відповідних рівнів та використання земельних ресурсів. Відпрацьовувались також проблеми районної паніровки сільських адміністративних районів: теоретичні та методологічні аспекти.Під керівництвом професора Гендельмана М.А. в Одеському сільськогосподарському інституті відпрацьовувались види і зміст землевпорядних робіт, особливості організації території зони зрошуваного землеробства, а також місце і роль сільського розселення і паніровки сільських населених пунктів в системі землеустрою.Під керівництвом професора Шулейкіна О.О. у Львівському центрі основний акцент був спрямований на обґрунтування основ організації і устрою кормових угідь.

Таким чином, уже в прийнятому 8 липня 1970 р. Земельному кодексі Української РСР було визначено, що "землеустрій" включає систему державних заходів, направлених на здійснення рішень державних органів в сфері користування землею . Зміст землеустрою був визначений таким:

1)             утворення     нових,     а     також     впорядкування     існуючих землекористувань   з   ліквідацією   черезсмужжя   і   інших   недоліків   в розміщенні земель; уточнення і зміст меж землекористувань на основі схем районної планіровки;

внутрігосподарську організацію території колгоспів, радгоспів і інших   сільськогосподарських   підприємств,   організацій   і   закладів   з введенням  економічно обґрунтованих сівозмін і  впорядкуванням усіх інших сільськогосподарських угідь (сінокосів, пасовищ, садів тощо), а також розробку заходів щодо охорони земель;

виявлення нових земель для сільськогосподарського і іншого народногосподарського освоєння;

відведення і вилучення земельних ділянок; встановлення і зміна меж міст, селищ і сільських населених пунктів;

проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і вишукувань;

відмежування в натурі присадибних земель сільських населених пунктів, віднесених до неперспективних, від громадських земель колгоспів і інших земель;

здійснення робіт, пов'язаних з веденням державного земельного кадастру.

В 70-х роках уперше в Україні було науково обґрунтовано сутність, зміст і  принципи планування  і  прогнозування використання земельного фонду через розробку Генеральної схеми використання земельних ресурсів України. На той час це був прорив у науковій думці щодо рівнів землеустрою, тобто закономірно обумовлювалась потреба нового погляду на сутність і роль землеустрою в розвитку продуктивних сил держави. Крім того, недоліки Схем районного планування у вирішенні питань перспективного розподілу і використання земель, які на той час розроблялись, обумовили необхідність перспективного усвідомлення нових спеціалізованих розробок. Цим було зроблено перший крок в поглиблення теорії землеустрою щодо значного розширення сутності його від господарського рівня до загальнодержавного, а з часом і регіонального. Тобто в основу землеустрою покладено територіальний, а не господарський принцип, враховуючи усі категорії земель держави, в тому числі і сільськогосподарського призначення. В цей період в Україні вперше із союзних республік колишнього Радянського Союзу була розроблена Генеральна схема використання земельних ресурсів України на 1978-1990рр.

В Генеральній схемі були висвітлені пріоритетні напрями використання земельного фонду на відповідну перспективу, науково обгрунтований розподіл земель між галузями економіки України відповідно розвитку продуктивних сил, відповідне організаційно-методичне та фінансове забезпечення реалізації передбачених заходів.

Особливо слід відзначити, що в Україні вперше в колишньому Радянському Союзі у 1989 році інститут "Укрземпроект" перетворено в Український науково-дослідний і проектно-вишукуальний інститут по землеустрою (УкрНДІземпроект). Це була велика подія не тільки у сфері землеустрою, але й в цілому в Україні. З цього часу в м. Києві було створено новий науково-методичний центр з проблем землеустрою, в якому формується під керівництвом доктора економічних наук директора цього Інституту Л.Я. Новаковського національна наукова школа по землеустрою.

Нове визначення землеустрою на сьогоднішньому етапі дано професором В.П. Троїцьким в підручнику "Наукові основи землеустрою". Він відмічає, що "землеустрій - це соціально-економічний процес і система заходів з організації використання й охорони земель, організації і регулювання землеволодінь, землекористувань і спеціальних фондів земель, влаштування території сільськогосподарських підприємств, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів" . Враховуючи неоднозначні підходи щодо визначення землеустрою в різні періоди і особливо в сучасний період, період корінних змін в земельних відносинах в Україні, є необхідність наукового обгрунтування поняття сутності, системи землеустрою, його ролі в суспільно-економічних відносинах України та перспектив розвитку хоча б на найближчі 10 років.

Землеустрій, як наука сформувався в Україні на початку 50 років XX століття. Як показує історичний досвід в кожний період у суспільстві відпрацьовується конкретна концепція землеустрою, яка визначає мету, завдання і шляхи його розвитку. В свою чергу напрями розвитку земельних відносин, які пов'язані з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин обумовлюють і сутність землеустрою, як механізму їх реалізації. Цей механізм формується державою, бо вона як надбудова над базисом впливає на політику щодо характеру виробництва через встановлення відповідних законів, які визначають форми власності на" землю, правове і організаційне забезпечення землекористування і землеволодіння. Враховуючи те, що продукт землеустрою - землеволодіння і землекористування та властиві їм системи організації виробництва і" території функціонують у загальній системі земельногосподарського устрою країни, багато економічних, організаційних, технологічних і соціальних     взаємозв'язків     між     ними,     а    також     у     зв'язку     з госпрозрахунковим (а в умовах ринку - комерційним) характером економічних взаємовідносин в народному господарстві, землеустрій та його ефективність повинні розглядатись з двох сторін : з точки зору всього суспільного виробництва і по відношенню до конкретного підприємства або громадянина. Тому в широкому розумінні нами (Новаковський Л.Я., Третяк A.M.) було сформульовано таке його поняття : "Землеустрій - це соціально-економічний процес цілеспрямованої організації території і засобів виробництва, що нерозривно пов'язані з землею, який проходить під дією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві" Якщо узагальнити теоретичні обгрунтування, які висловлені вченими-землевпорядниками з приводу суті землеустрою, можна погодитись з такими основними висновками :

Поява різних теорій землеустрою, які неоднозначно трактують його суть, була викликана різноманітністю змісту і видів землевпорядних робіт,    які    включають    юридичні,    технічні,    соціально-економічні,організаційно-господарські дії, їх абсолютизацією, а також недостатнім рівнем розвитку землевпорядної науки і практики.Розкриваючи різні сторони землеустрою, слід мати на увазі, що він впливає   на   всі   сторони   суспільного   виробництва.   Тому,   визнаючи адміністративно-правове значення землеустрою, не можна забувати про його економічну, соціальну, екологічну суть, так як правові норми завжди виражають   певні   виробничі   відносини,   які   відповідають   соціаяьно- економічному ладу суспільства.

3.             Не слід абсолютизувати техніко-економічну й організаційно- господарську сторони землеустрою. Це може привести до заперечення народногосподарського його  значення, державного характеру,  ролі  в здійсненні  земельної політики,   необгрунтовано  скоротити  межі   його застосування, знизити соціально-економічну і земельно-регуляторну роль.

4.             В умовах ринкової економіки економічна сторона є домінуючою в

землеустрої, визначає його суть.

Приведені висновки пояснюються такими причинами.

По-перше, землеустрій, в широкому розумінні, представляє собою складову частину суспільного способу виробництва, що проявляється як соціально-економічний процес організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов'язані з землею. Відповідно, землеустрій завжди пов'язаний з певним рівнем виробничих сил і виробничих відносин та залежить від об'єктивно діючих економічних законів (закону вартості, пропорційного розвитку, економії часу тощо).

По-друге, враховуючи, що закони суспільного розвитку сприймаються суспільством не безпосередньо, а через інтереси, тому землеустрій має державний характер і, будучи під контролем органів виконавчої і законодавчої влади, завжди здійснюьфія в груп   людей   (наприклад,   селян).   В   системі виробничих, соціальних переважаючими є економічні. Тому завдання землеустрою завжди полягає в такому перерозподілі землі, який забезпечує єдність економічних інтересів суспільства, окремих колективів і громадян з пріоритетністю суспільних інтересів. У цьому зв'язку земля завжди є об'єктом конфліктуючих інтересів, а землеустрій як механізм її розподілу і організації використання завжди перебуває в центрі політичної боротьби.

По-третє, в процесі землеустрою земельні ділянки розподіляються між власниками землі і землекористувачами, а через них - між галузями суспільного господарства (сільським господарством, промисловістю, транспортом тощо). Потім здійснюється внутрігосподарське облаштування землеволодінь і землекористувань, розміщуються виробничі об'єкти, житлова забудова, дороги, угіддя (рілля, сади, сінокоси, пасовища), сівозміни, лісові насадження і т.п. При цьому земля може виконувати різні функції.

В сільському господарстві процес виробництва продукції безпосередньо пов'язаний з родючістю ґрунтів, якісним станом земель і характером їх використання. З метою підвищення родючості людина різними способами діє на землю: здійснює земельні поліпшення, проводить меліоративні і культуртехнічні роботи, землеохоронні заходи, вносить добрива і т. п.

В оброблювальній промисловості земля є, в першу чергу, місцем, на якому здійснюється процес праці. Родючість, як природна властивість землі, не має суттєвого впливу на одержання матеріальних благ.

В добувній промисловості роль землі значно більша, вона вступає в якості предмету праці, який містить запаси вугілля, руди, газу, нафти та інших корисних копалин.

При проведенні землеустрою, з однієї сторони, створюються умови для кращого використання природної і економічної родючості за рахунок диференційованого розміщення угідь і сівозмін, посівів сільськогосподарських культур на найбільш придатних землях і т. д., з іншої - підвищуються продуктивні властивості землі завдяки комплексу робіт з "її поліпшення та охорони від деградаційних процесів. В результаті зростає її економічна роль.

По-четверте, при землеустрої формується інформаційна основа для управління земельними ресурсами, реєстрації прав на землю і впровадження економічного механізму регулювання земельних відносин. В результаті проведення землеустрою утворюються нові і реорганізуються існуючі землеволодіння і землекористування, встановлюються їх межі, оцінюється якість земель, видаються документи, які посвідчують право власності на землю тощо. При цьому одержують дані по кожній земельній ділянці: її розмір, вартість, правовий режим, економічні заходи стимулювання раціонального використання землі.

По-п'яте, основна мета землеустрою заключається в організації ефективного використання земель, яка досягається завдяки найкращому  розміщенню суспільного виробництва й окремих галузей, раціональним пропорціям побудови і ведення господарства. Організаційно-виробнича структура узгоджується з якістю і територіальними властивостями земельних масивів (їх площею, розміщенням, конфігурацією тощо). Організація території, яка намічається в проектах землеустрою, закладає каркас майбутнього господарства і визначає його економічну ефективність.

По-шосте, державний характер землеустрою передбачає, що він знаходиться в загальній системі управління земельними ресурсами різних рівнів (національного, регіонального, місцевого), яка включає:

  1.  інформаційне забезпечення у вигляді державного земельного кадастру і моніторингу земель;
  2.  прогнозування і планування використання та охорони земель;
  3.  організацію використання й охорони земель;
  4.  контроль за використанням і охороною земель.

Таким чином в ході суспільного розвитку землеустрій набув характеру багатогранної діяльності, яка охоплює земельну політику, організацію раціонального використання й охорони землі, управління земельними ресурсами, в т. ч. регулювання земельних відносин, проводиться в поєднанні з питаннями розселення і переселення .людей, здійсненням меліоративних, культуртехнічних і протиерозійних заходів, обліком і реєстрацією земельних ділянок, оцінкою землі, геодезичними і картографічними роботами. Отже, землеустрій представляє собою складну систему практичних і теоретичних знань.

Тому, ще у період зародження землевпорядної науки (кінець XIX -початок XX ст.) багато вчених вказували на необхідність вивчення землеустрою як комплексу наукових дисциплін. З теоретичної точки зору перелік дисциплін, які формують землевпорядну науку, не змінюється. Вдосконалюється і розвивається тільки їх зміст, який визначається науково-технічним прогресом в галузі і завданнями держави по регулюванню землеволодіння і землекористування.

Класифікацію спеціальних землевпорядних наукових дисциплін, які мають свій предмет дослідження і сферу практичної діяльності, можна провести виходячи з того, що з одного боку, землеустрій є наукою і повинен мати теорію, методологію, методику, історію, а з Іншого боку - це сфера практичної діяльності, яка має технічну, технологічну, організаційну, методичну, економічну, правову сторони. Враховуючи встановлене нами раніше відношення до об'єктів землеустрою, землевпорядні наукові дисципліни та їх предмети згруповані в систему. Головне місце в системі спеціальних наукових дисциплін, які вивчають землеустрій, займають теоретичні основи землеустрою, землевпорядне проектування, економіка землеустрою та землевпорядний процес (як частина земельного права). В процесі вивчення цих дисциплін на- основі аналізу закономірностей функціонування землеустрою, організації території, прояву економічних законів, принципів і методів територіальної організації виробництва та його розміщення пізнаються способи та методи складання проектів землеустрою, напрями організації раціонального використання та охорони земель, створення екологічно стійких ландшафтів, регулювання земельних відносин. Поява нових технологій, вивчення земельних ресурсів, автоматизоване проектування, впровадження нових освітніх стандартів вимагають вдосконалення класифікації наукових дисциплін, які входять до складу землевпорядної науки. Перша група дисциплін повинна включати спеціальні наукові дисципліни, які вивчають мету і завдання землеустрою та основи професійної діяльності фахівця - землевпорядника.

До другої групи наукових дисциплін, які не входять в землевпорядну науку, але мають пряме відношення до неї, без яких неможливий розвиток землеустрою, відносяться загальноосвітні наукові дисципліни. Вони дозволяють правильно і науково обгрунтовано здійснювати землевпорядні дії в різних галузях народного господарства, у всіх сферах управління земельними ресурсами з використанням різних засобів і методів.

  

Таблиця 1.1

Склад загально професійних і спеціальних наукових дисциплін в землеустрої

 

Групи дисциплін

Основні предмети

Загально професійні: Галузеві

Аграрна економіка Основні технології сільськогосподарського виробництва (землеробство і рослинництво, луківництво, тваринництво, механізація, переробка сільськогосподарської продукції) Організація сільськогосподарського виробництва

науки про Землю

Геодезія Ґрунтознавство Меліорація Агролісомеліорація Геоінформатика і земельно-інформаційні системи Картографія Фотограмметрія і дешифрування знімків

Прикладні:

Земельне, цивільне, екологічне і господарське право Земельний кадастр Моніторинг земель Оцінка землі і майна Прогнозування і планування використання та охорони земель Земельно-господарський устрій міст Планування сільських населених пунктів Основи лісовпорядкування та садово-паркового господарства Інженерне облаштування території Управління земельними ресурсами

Спеціальні:

Історія землеустрою Теоретичні основи землеустрою Землевпорядне проектування Геодезичні роботи при землеустрої Економіко-математичні методи і моделювання в землеустрої Автоматизація Системи автоматизованого проектування в землеустрої Землевпорядний процес (як частина земельного права) Економіка землеустрою Організація землевпорядних робіт Менеджмент та маркетинг в землеустрої Методика наукових досліджень в землеустрої

Тема 5

Земля - як об'єкт землеустрою

1. Земля - головний засіб виробництва в сільському господарстві.

2. Земля - як базис для землекористувань несільськогосподарського призначення. Земля як товар, особливості.

3. Властивості землі, що враховуються при землевпорядкуванні (просторові властивості, рельєф, ґрунти, гідрографічні та гідрогеологічні умови, природний рослинний покрив, клімат).

Серед матеріальних умов, які необхідні для виробничої діяльності людей, особливе місце займає земля з її ґрунтовим покривом, надрами, лісами і водами.

Без землі неможливе ніяке виробництво, рівно як і існування самої людини. Земля, як і вода виникли і існують без впливу свідомості людини і її волі.

Зовсім інше значення має земля в сільському господарстві, де вона виступає не тільки, як матеріальний фактор але і як активний фактор виробництва. Процес виробництва в сільському господарстві безпосередньо зв'язаний з землею, з її родючістю, з природними ресурсами і біологічними процесами. В сільському господарстві земля, крім просторового операційного базису, виконує ще інші дві функції: як предмет праці, на який людина впливає в процесі виробництва і як знаряддя виробництва, при допомозі яких людина вирощує необхідні їй сільськогосподарські культури.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять:

  •  урожайність сільськогосподарських культур;
  •  виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства — на ріллю, птахівництва — на площу зернових).

До вартісних показників відносять:

  •  виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні — всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому — об’єктивно оцінити результати господарювання.

Наведемо такий приклад. Два господарства мають однакову площу і структуру сільськогосподарських угідь — по 2 000 га. Грошова оцінка 1 га угідь у першому підприємстві становить 7 000 грн, а в другому — 9 000 грн, тобто тут землі кращі за економічною родючістю. Перше підприємство виробило за звітний рік 2 млн грн валової продукції, друге — 2,2 млн грн.

Якщо розраховувати вартісний показник ефективності використання землі на гектар фізичної площі, то можна зробити висновок, що друге господарство раціональніше використовує землю, оскільки виробляє на гектар угідь 1 100 грн валової продукції (2 200 000 : 2 000 = 1 100), тоді як перше господарство менше — 1 000 грн. Але коли врахувати економічну родючість землі, то з’ясується, що такий висновок є передчасним. Щоб у цьому переконатися, потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі — землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з гектара угідь, до грошової оцінки цих угідь. У нашому прикладі по першому підприємству землевіддача становить 1 000 : 7 000 = 0,143, а по другому — лише 0,122. Тепер стає очевидним, що землю раціональніше використовує не друге, а перше підприємство.

Сільське господарство представляє життєво важливу галузь народного господарства, яка виробляє для суспільства продукти харчування, рослинні та тваринницькі продукти. Отримання їх—це результат процесу праці.

Важливими властивостями землі є родючість: - здатність ґрунту забезпечувати рослини водою поживними речовинами і іншими умовами, необхідними для їх росту і розвитку. Урожайність сільськогосподарських культур залежить, перш за все, від родючості ґрунту, яка великою мірою піддається впливу людини. Ступінь такого впливу визначається рівнем розвитку науки і техніки.

Нові і більш вдосконалені знаряддя виробництва і високий рівень розвитку науки дозволяє змінити природні властивості землі і підвищити її родючість. З метою підвищення родючості ґрунту людина різними способами впливає на землю через:

  1.   механізований обробіток ґрунту;
  2.   внесення добрив;
  3.   проведення меліорації земель;
  4.   впровадження протиерозійних заходів, тощо.

Розділяють родючість: природну і економічну.

Природна родючість ґрунту створюється в результаті тривалого ґрунтотворного процесу. Природна родючість характеризується фізичними, хімічними і біологічними властивостями ґрунту, які зв'язані тісно з кліматичними умовами.

Природна родючість має велике значення для землеробства і є основною (базою) економічної родючості, яка реалізується через вплив людина на фізичні, хімічні і біологічні властивості ґрунту.

Природна родючість перетворюється в економічну. Таким чином, під економічною родючістю розуміють таку родючість, яка при даному рівні розвитку продуктивних сил може бути використаною сільськогосподарськими культурами при їх вирощуванні.

Природна і економічна родючість тісно пов'язані між собою. Родючість землі з часом змінюється. В результаті поліпшення обробітку землі і правильного вирощування сільськогосподарських культур родючість підвищується і, навпаки, якщо землеробство ведеться нераціонально - понижується.

Систематичне підвищення родючості ґрунту, раціональне використання землі є однією із головних вимог високопродуктивного ведення сільського господарства. Від нього залежить результат людської праці, її продуктивності. Впливаючи на землю, людина підвищує її продуктивність.

Згідно з чинними нормами, розораність земель сільськогосподарських угідь на рівні 60—80 % вважається несприятливою, 25—60 — умовно сприятливою і менше 25 % — сприятливою. Оптимальну оцінку розораності земель мають незначні території, переважно в Українському Поліссі, гірських районах Карпат і Криму. Нині в Україні надзвичайно високий рівень розораності території: тільки близько 8 % площі (5 млн га) знаходиться у природному стані (болота, озера, ріки, гори).Сільськогосподарська освоєність земельного фонду становить 72,2 % суші, зокрема розораність складає 57,3 %. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88 %), Миколаївської (87 %), Кіровоградської (86 %), Дніпропетровської, Одеської (по 83 %) та Херсонської (82 %) областей. Дещо нижча вона в лісостепових областях, у півтора-два рази менша у Поліссі. Розораність земель в Україні є найвищою в світі. Для порівняння: у Франції і Німеччині — 33, Італії — 31, тобто має сприятливі та умовно сприятливі характеристики. Така висока розораність небажана з економічного й екологічного поглядів, адже вона різко знижує природний потенціал території, робить її одноманітною, а господарство — вузькоспеціалізованим (Барановсь-кий В. А. та ін., 2006).

СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗА РОДЮЧІСТЮ ҐРУНТІВ

Земля є засобом виробництва, що має цілий ряд специфічних особливостей, які дуже відрізняються від інших засобів виробництва. Основні особливості і розбіжності:

  1.  Всі засоби виробництва, крім землі, є результатом попередньої людської праці; земля - це продукт самої природи. Вона як дар природи, є попередником праці і її природною умовою. Тільки в процесі виробництва і діяльності суспільства земля стає засобом виробництва.
  2.  По мірі розвитку продуктивних сил засоби виробництва кількісно збільшується і якісно змінюється. Менш удосконалені засоби виробництва зникають, замінюються новими, технічно більш вдосконаленими і економічно вигідними. Що стосується землі, то її поверхня (площа) обмежена границями суші земної кулі. Замінити землю якимись іншим засобом виробництва неможливо. Проте це не означає що на земній кулі всі землі придатні для сільськогосподарського виробництва і їх резерв  вичерпані. Вчені – ґрунтознавці довели, що на земній кулі із 10,5 млрд. га земель, придатних за своїми природними властивостями для сільського господарства, в даний час під землеробством використовується лише 4 млрд. 868 млн. га, тобто менше 30 відсотків.
  3.  Використання землі зв'язано з постійністю місця. Землю, як засіб виробництва не можна перемістити з одного місця на інше, в той час як багато інших засобів виробництва не зв'язані з постійністю місця: наприклад трактори, комбайни, автомашини, фабричні станки і т. д. можна використовувати в різних місцях переміщуючи їх з місця на місце незалежно від віддалей.
  4.  Всі засоби виробництва при ї інтенсивному використанні вибувають з процесу виробництва. Проте земля не піддається швидко руйнівному впливу часу. Більше того, земля при правильному науково обґрунтованому її використанню підвищує родючість і продуктивність.

Специфічні властивості землі як товару

№ п/п

Властивості

Характеристика

1

2

3

1

Призначення

Багатофункціональне: екологічне, соціальне і економічне; засіб виробництва, предмет праці; просторовий базис будь-якого бізнесу

2

Форма функціонування у сфері підприємництва

Натурально-речова і вартісна

3

Походження

Не відтворювана, природна частина довкілля, базовий ресурс всіх благ, існує незалежно від волі людей

4

Ступінь рухомості

Абсолютно не рухома, не можна фізично перемістити в краще місце. Велика залежність ціни від місця розташування

5

Довготерміно-вість господарського кругообігу

Безперервне використання в загальному і конкретному

6

Стан споживчої форми в процесі використання

Зберігається натуральна форма на протязі всього періоду використання і невикористання

7

Зношування в процесі використання

Не зношується, не руйнується, не витрачає своїх корисних властивостей, а поліпшується при раціональному використанні

8

Зміни вартості в часі

Потенційна вартість не знижується, а підвищується із-за зростаючого дефіциту її, інформації та інших факторів

9

Кількість

Постійна, не виробляється в натурі

10

Якість

Визначається унікальним місцерозміщенням і родючістю, яка відновлюється природним шляхом, рельєфом тощо

11

Взаємозамінність

Не може бути замінена ніяким іншим ресурсом

12

Здатність обігу на ринку

Окремі види земель обмежені або виключені з господарського обігу

13

Можливість сервітуту

Право обмеженого користування чужою земельною ділянкою

14

Формування споживчих якостей

Здійснюється силами природи на протязі тисячоліть, прикладанням праці і капіталу

15

Особливий спосіб розпорядження землею

Землевпорядні дії

Специфічні властивості  та функції землі

1. Фізіологічні, базові

 

а)             місце і всезагальні умови життедіяльності людини;

б)            найважливіший природний ресурс;

в)             базис всіх екосистем і продуктивних сил     

2. Безпеки

а)             гарантія стабільності бизнесу, збереження і накопичення капіталу;

б)            у природному стані забезпечує екологічну безпеку, біологічне очищення зовнішнього природного середовища бізнесу;

в)             знижує ризик для життя і здоров'я людей

3. Соціальний фактор 

а)             володіння землею престижно, підвищує соціальний статус людини;

б)            формує почуття власної гідності;

в)             основа гордості і слави    

4. Психологічний 

а)             забезпечує духовні потреби людей в повазі і визнанні;

б)            забезпечує психологічне задоволення, оцінку особливостей, потребу спілкування з природою'

5.Інтелектуальний

а)             об'єкт пізнання, саморозвитку і самовираження в науці, техніці, сільському господарстві та інших сферах;

б)            предмет самореалізації творчого потенціалу людей

Таким чином, земля - це вічний і ніким не замінимий засіб виробництва, це необхідна умова існування і відтворення людства. Правильне і розумне відношення до землі забезпечує постійне збільшення виходу продукції з однієї і тієї ж площі. Продуктивність землі може бути безмежно підвищена при правильному використанні засобів виробництва, праці і науки.

Земля - як базис для землекористувань несільськогосподарського призначення

Земля - як засіб виробництва функціонує тільки в сільському і лісовому господарстві. А в промисловості, транспорті і інших галузях матеріальної діяльності людини земля функціонує як фундамент, на якому розміщуються всі засоби виробництва. Іншими словами, вона відіграє роль просторового базису. Так, в Процес виробництва у промисловості здійснюється незалежно від родючості ґрунту, якості природної рослинності, економічної оцінки і інших властивостей.

На транспорті земля відіграє роль фундаменту для переміщення транспортних засобів, перевезення сільськогосподарської та іншої продукції від місць виробництва до пунктів їх збуту і переробки.

Властивості землі, що враховуються при землевпорядкуванні (просторові властивості, рельєф, грунти, гідрографічні та гідрогеологічні умови, природний рослинний покрив, клімат)

При організації будь-якого використання землі необхідно враховувати природні і економічні умов різних зон, районів, кожного конкретного господарства, кожної земельної ділянки. Без цього не можна вирішувати питання високопродуктивного використання землі, планування сільськогосподарського чи несільськогосподарського виробництва, раціонально організувати сільськогосподарське підприємство, земельний масив чи ділянку. В сільському господарстві сама природа активно впливає на результати виробництва і обумовлює продуктивність праці.

Ґрунтовий покрив, рельєф, рослинність, клімат і інші природні умови, які по-різному впливають на продуктивність сільськогосподарського виробництва, в окремих зонах і районах України мають великі розбіжності. Є окремі сільськогосподарські підприємства, які мають на своїй території дві природноекономічні зони (наприклад, Полісся і Лісостеп) з різною потенціальною родючістю ґрунтів і придатністю для вирощування окремих основних сільськогосподарських культур: цукрових буряків або льону.

Землі притаманно багато властивостей, які мають дуже важливе значення при використанні земельних ділянок, особливо для виробництва сільськогосподарської продукції.

Основними із них є:

  1.  просторові властивості (розмір та конфігурація ділянок);
  2.  рельєф, який створює форму землі;
  3.  ґрунти;
  4.  природна рослинність;
  5.  гідрологічні і гідрографічні умови;
  6.  клімат.

Просторові властивості землі

Просторові властивості землі відіграють важливу роль особливо в сільському господарстві, де вони впливають на виробничі процеси, на організацію окремих галузей. До просторових властивостей відносять розмір ділянок та їх конфігурація.

Землекористування будь-якої галузі виробництва (як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського), чи навіть індивідуальне використання громадянами в підсобних господарствах, для індивідуального будівництва потребує земельних ділянок оптимального розміру, що дає можливість найбільш раціонально, найбільш ефективно використати дану земельну ділянку.

Для кожного виду використання земель оптимальний розмір земельної ділянки різний. Конфігурація земельних ділянок відіграє не меншу роль ніж їх розмір. Конфігурація земельних ділянок має значення, як для будь-якої галузі, так і при індивідуальному використанні.

Найбільш оптимальними є земельні ділянки, що мають правильну конфігурацію (прямокутник, квадрат). На таких ділянках зручно розміщувати будівлі і споруди, під'їзні шляхи, інші елементи інфраструктури, а також використовувати машини та механізми.

Найгіршими є земельні ділянки трикутної форми або складної конфігурації з криволінійними межами.

При веденні сільськогосподарського виробництва конфігурація оброблювальних земельних ділянок впливає на продуктивність праці і ефективність використання машинно-тракторних агрегатів. Так, наприклад, підраховано, що при обробітку невеликих ділянок в формі трикутника холості заїзди і повороти в 2-2,5 рази більші в порівняні з такою ж за площею ділянкою але прямокутної форми. Ще більші затрати на холості переїзди і повороти та необроблювані частини полів виникають на ділянках складної конфігурації в порівнянні з полями у вигляді прямокутника такої ж площі. Ділянки з короткими робочими гонами також викликають зайві холості повороти. Із збільшенням довжини робочого гону, зменшуються непродуктивні затрати робочого часу на холості повороти і заїзди машинно-тракторних агрегатів, що впливає на підвищення продуктивності праці.

Приклад:

                         700   

       

   300                                                            600

                                                                                             700

Рис. 1. Конфігурація полів і робочих ділянок.

Крім того, обробіток ділянок з довгими сторонами і правильною конфігурацією призводить до зменшення зносу машин, зменшення технічних неполадок машинно-тракторних агрегатів, підвищення якості польових робіт і скорочення витрат паливно-мастильних матеріалів.

Створення ділянок з раціональною площею і конфігурацією сприяє проведенню польових робіт в стислі агротехнічні строки, що підвищує урожайність культур і зменшує витрати при їх збиранні.

Рельєф місцевості

Виключно важливе значення при організації використання землі має рельєф місцевості як одна із просторових властивостей землі. В сільськогосподарському виробництві рельєф впливає на формування і розміщення ґрунтових відмін, на природну рослинність, мікроклімат, повітряно-водний режим, гранулометричний склад ґрунту, що в свою чергу впливає на агротехнічні властивості і родючість. Рельєф впливає на організацію території сівозмін, полів, робочих ділянок, обробіток ґрунту, на організацію виробництва, на продуктивність праці, на ефективність машинно-тракторних агрегатів. При роботі на підйомах втрачається тягова потужність двигуна, в результаті зменшується поступальний рух агрегату, знижується ефективність використання сільськогосподарських машин і продуктивність праці.

В несільськогосподарських галузях рельєф впливає на розробку генеральних планів планування і забудови території підприємства, установи, організації, на яких з врахуванням рельєфу і форми планують розміщення основних виробничих і підсобних будівель і споруд, під'їзних шляхів, складських приміщень, елементів інфраструктури, адміністративних будівель тощо.

Аналогічно враховують рельєф при використанні індивідуальних землекористувань і землеволодінь.

Рельєф впливає на силу і характер поверхневого стоку, що викликає ерозійні процеси (змив і розмив), які з великою шкодою впливають на сільськогосподарське виробництво.

Величина ерозійних процесів і їх негативних факторів залежить не тільки від крутизни схилу але від характеру використання території. Все це зобов'язує при землевпорядкуванні ретельно враховувати рельєф місцевості, особливо, при складанні проектів внутрігосподарського землеустрою з контурно-меліоративною організацією території (КМОТ).

Ґрунтовий покрив

Врахування ґрунтового покриву особливе значення має в сільськогосподарському виробництві, тобто при сільськогосподарському використанні земель. Для інших галузей (промисловість, будівництво, транспорт тощо) якість земель великого значення не має.

Як відомо, ґрунтовий покрив тісно зв'язаний з рельєфом місцевості. Раціональна організація і правильне використання землі, як засобу виробництва, підвищення урожайності сільськогосподарських підприємств їх полів вимагає детального вивчення ґрунтових умов.

Врахування властивостей ґрунтів має важливе значення при організації угідь і сівозмінних масивів, а також при розміщенні полів і бригадних ділянок. Під кожне угіддя і сівозміну необхідно відводити земельні масиви з однорідними ґрунтами, які найбільше відповідають по своїх властивостях для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, та забезпечити максимальне підвищення урожайності і найбільш ефективне використання всієї території. В такому випадку обґрунтованим є застосування однієї агротехніки, однакових добрив та їх доз.

При розміщенні сівозмін і полів слід враховувати особливості ґрунтів, які за своїми фізико-хімічними і біологічними властивостями створюють рівні умови для росту сільськогосподарських культур, обумовлюють однакові строки обробітку ґрунту, посіву культур і збору врожаю. На різних ґрунтах потрібно застосовувати різну агротехніку вирощування сільськогосподарських культур, вносити різні види і дози добрив.

Крім того, якість ґрунтового покриву враховується в землевпорядкуванні при відведенні земель і визначенні витрат сільськогосподарського виробництва, при оподаткуванні земель сільськогосподарського призначення, при визначенні фізичної величини земельних часток (паїв) членів сільськогосподарських підприємств, при виконанні економічної та грошової оцінки земель тощо.

Просторові особливості сільськогосподарського виробництва полягають, перш за все, в придатності земель для вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури.

Придатність земель - інтегральний показник, який залежить від інших властивостей (рельєфу, ґрунтів тощо).

Землі, придатні для вирощування певних сільськогосподарських культур, неможливо сконцентрувати у визначених місцях, вони розкидані, як правило, окремими масивами на великій території.

При будь-якому виробництві промислової продукції робоча сила і засоби виробництва знаходиться у формі конкретного розміщення конкретного підприємства (рис. 2).

Організація засобів виробництва в сільському господарстві залежить від просторового розміщення земельних масивів придатних для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур і розміщення угідь. Тому для отримання позитивного ефекту від виробничої діяльності необхідно провести правильну організацію території з врахуванням просторових і інших властивостей землі, тобто правильно розмістити угіддя, сівозміни, культури в сівозмінах в залежності від придатності ґрунтів.

Рис. 2. Просторове розміщення земель, придатних для  вирощування сільськогосподарських культур та сільськогосподарських угідь.

Умовні позначення:

1 - землі придатні для вирощування всіх районованих культур сільськогосподарських культур;

2 - ерозійно-небезпечні землі, непридатні для вирощування просапних сільськогосподарських культур;

3 - землі придатні для розміщення багаторічних насаджень;

4 - землі придатні для розміщення кормових угідь.

Природний рослинний покрив

При впорядкуванні необхідно враховувати властивості природного рослинного покриву.

Останнім часом землевпорядкування переходить на ландшафтну основу.

Ландшафти - це відносно однорідні ділянки земної поверхні, які відрізняються структурою, а також характером взаємодії та взаємозв'язку між їх окремими морфологічними частинами та структурними елементами.

Природна рослинність є одним із структурних елементів ландшафтів, поряд із рельєфом, ґрунтами, атмосферним повітрям, водами, тваринним світом.

Такий (ландшафтний) підхід дозволяє більш комплексно врахувати всі умови даної території при організації її використання та впорядкуванні, тобто врахувати економічні, екологічні та естетичні аспекти.

З врахуванням вище зазначеного, необхідно зберігати природний рослинний покрив на тих ділянках і на тих місцях, де є в цьому потреба, де це вигідно або доцільно з естетичних міркувань.

Особливо це має значення при розробці протиерозійних заходів і організації території кормових угідь.

Природній рослинний покрив на схилах грає протиерозійну захисну функцію і в комплексі із щілюванням затримує поверхневий змив ґрунту.

Природна трав'яниста рослинність на кормових угіддях дозволяє правильно влаштувати територію кормових угідь - розмістити гуртові і отарні ділянки, загони чергового спасування, закріпити пасовища за окремими видами і віковими групами тварин. Крім того, якість рослинного покриву враховується при проектуванні сінокосо- і пасовищезмін.

Гідрографічні і гідрогеологічні умови землі

До гідрографічних і гідрогеологічних умов землі відносяться: річки, струмки, меліоративні канали, ставки, озера, болота, балки, яри, залягання ґрунтових і артезіанських вод, інші угіддя. Врахування цих умов потрібно при виборі місця під будівництво нових і розширення існуючих населених пунктів, ставків, водоймищ, виробничих центрів, при організації угідь і сівозмін, розміщенні споруд для садибного, польового і пасовищного водопостачання, розміщення шляхової мережі, інженерних споруд, тощо.

Існуюча гідрографічна мережа зумовлює проведення такої організації території, яка б забезпечила захист земель від водної ерозії та захист водних джерел від забруднення продуктами цієї ерозії.

Клімат

Клімат суттєво впливає на продуктивність сільськогосподарського виробництва, зокрема на урожайність сільськогосподарських культур.

Основними кліматичними факторами є: сума активних температур, сума середньомісячних температур, тривалість вегетаційного, пасовищного, безморозного періоду, середньорічна кількість опадів, інтенсивність, повторюваність і напрямки вітрів.

Врахування цих факторів потрібне в першу чергу для організації використання земель в сільськогосподарському виробництві, для правильного розміщення проектних елементів (полів сівозмін, робочих ділянок, лісосмуг, доріг тощо), вибір агротехнічних методів обробітку ґрунту.

Для вивчення вище розглянутих властивостей землі необхідно провести цілий комплекс вишукувань та обстежень: топографічні знімання (космічні, аерофотогеодезичні), ґрунтові, геоботанічні, гідромеліоративні, дорожні і інші обстеження та вишукування, а також детально вивчити матеріали проведених вишукувань.

При землевпорядкуванні повинні створюватись правильні і обґрунтовані форми інженерного облаштування території і використання земель.

Тема 6

Теоретичні основи раціонального використання земель

  1.  Системи і способи використання сільськогосподарських угідь.
  2.  Основні принципи використання земель.
  3.  Сівозміни.

Системи і способи використання сільськогосподарських угідь. Система і способи використання ріллі.

Рілля є угіддям універсального використання. На ній вирощують продовольчі, технічні і кормові культури, що дає змогу легко регулювати структуру виробництва.

Система використання ріллі базується на чергуванні вирощування культур з врахуванням їх біологічних властивостей, агротехніки вирощування, а також економічної доцільності, тобто на застосуванні сівозмін.

Правильне чергування культур є основою сівозміни як системи використання ріллі. Таке чергування культур поліпшує умови мінерального живлення рослин, забезпечує ефективне використання їх запасу в ґрунті.

Культури і технологія їх вирощування по-різному впливають на фізичні властивості та структуру ґрунту, на здатність вбирати і зберігати вологу (багаторічні трави здійснюють сприятливий вплив на властивості ґрунту, а просапні культури погіршують його фізичні властивості).

Зміна культур у сівозміні створює несприятливі умови для бур'янів, оскільки кожна культура має свої види бур'янів. Чергування культур значною мірою зменшує чисельність бур'янів, шкідників і хвороб.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і ґрунт, що веде до зменшення врожаю. Це є результатом сумісної дії багатьох факторів (бур'яни, шкідники, хвороби, запас поживних речовин).

Існує два принципово різних підходи до побудови сівозмін.

1) Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування культур в просторі (по полях) і в часі (протягом певного періоду в роках).

Перелік культур і парів у порядку їх чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Схема сівозміни залежить від комплексу природних та економічних умов, в першу чергу, від напряму спеціалізації господарства, а також від типу ґрунтів та їх придатності для вирощування сільськогосподарських культур.

Період, протягом якого сільськогосподарські культури проходять через поле в послідовності, встановленій схемою сівозміни, називається ротацією сівозміни. Кількість полів рівна кількості культур в схемі сівозміни і періоду ротації. І тоді культура протягом ротації сівозміни проходить через всі поля.

В сівозмінах культури підбираються таким чином, щоб кожна культура створювала найбільш сприятливі умови для наступної, тобто була хорошим попередником. Таким чином це сприятиме підвищенню продуктивності сівозміни.

2)  Сівозміна може мати динамічний характер. При цьому одиницею організації сівозміни  є поле в природних межах.  Кількість і площа полів диктується не структурою посівних площ і періодом ротації, а природними і територіальними умовами. Чергування культур здійснюється в часі. Конкретне розміщення посівів на полях проводиться щорічно з врахуванням попередників, кліматичних умов, стану полів, виробничо-економічних умов. Кожне поле має своє чергування культур.

Сівозміни поділяються на типи і види. В залежності від спеціалізації господарства, виробничих, природних та інших умов виділяють три типи сівозмін: польові; кормові; спеціальні.

Польовою сівозміною називають сівозміну, в якій вирощують переважно зернові, технічні і кормові культури.

Кормовою сівозміною називають сівозміну, в якій вирощують культури для отримання соковитих і грубих кормів.

Спеціальна сівозміна - сівозміна, в якій вирощують культури, що потребують специфічних умов і прийомів агротехніки (овочеві, тютюнові, конопляні та інші).

Сівозміни, в яких склад і чергування культур, а також їх розміщення забезпечують захист ґрунту від ерозії, називають ґрунтозахисними. Їх відносять до типу кормових сівозмін.

Системи і способи використання кормових угідь

Природні кормові угіддя займають в основному непридатні або малопридатні для орних земель площі і є дуже важливим джерелом найбільш біологічно повноцінних кормів для худоби.

Трав'яний покрив є найбільш радикальним засобом в боротьбі з ерозією ґрунтів, трави зберігають і поліпшують їх родючість, а тому це найбільш раціональний спосіб використання і піднесення родючості змитих земель крутих схилів.

Використання природних кормових угідь здійснюється способом випасу худоби і скошування трави, а тому використовують такі системи використання:

  1.  пасовищне;
  2.  сінокісне;
  3.  змішане (сінокісно-пасовищне).

Основні принципи побудови науково обгрунтованих

сівозмін

Результати досліджень зарубіжних та вітчизняних учених свідчать про зростання ролі сівозмін як організуючої і функціональної моделі системи землеробства у вирішенні основних проблем його розвитку – високої, сталої продуктивності сівозмін при забезпеченні відтворення родючості ґрунтів і охорони навколишнього середовища. За умов повного освоєння зональних науково обґрунтованих сівозмін у комплексі з іншими технологічними заходами можна підвищити продуктивність землі на 40-50%, забезпечивши при цьому відтворення родючості ґрунтів і збереженість навколишнього середовища. У зв’язку з вище викладеним на значну увагу заслуговує організація сівозміни у різних господарських формуваннях, яким необхідна вузька спеціалізація виробництва на різних за величиною площах землекористування з короткими ротаціями.

Тривалість ротації сівозміни зумовлює культура, яка має найдовший період повернення культур на попереднє місце в сівозміні. Наприклад, для цукрових буряків цей період становить 3-4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни з насиченням іншими культурами і з меншим періодом. У сівозмінах з короткою ротацією соняшнику слід відводити половину одного поля, щоб забезпечити необхідний період поетапного повернення цієї культури. Або ж необхідно розміщувати цю культуру спочатку в одній сівозміні, потім в іншій.

Організація території при впровадженні сівозмін

Створення нових господарств, у тому числі й фермерських та різних агрофірм, починається з відводу землі. Від якості орних земель (родючості) залежить ефективність майбутньої господарської діяльності. Основні грунтово-кліматичні зони України мають свої особливості, характерні для кожної з них.

Так, особливість Полісся – строкатість ґрунтів щодо родючості. За існуючими відмінностями ґрунти можна об’єднати у чотири ґрунтово-екологічні групи:

  •  ґрунти універсального використання, родючі переважно супіщаного гранулометричного
  •  складу, придатні для вирощування всіх районованих культур (перша грунтово-екологічна група);
  •  ґрунти піщані з малою водомісткістю (друга група);
  •  перезволожені мінеральні ґрунти (третя група);
  •  торфоболотні осушені грунти (четверта група).

На піщаних грунтах другої грунтово-екологічної групи земель можна одержувати порівняно високі врожаї таких культур, як люпин на зерно, а також зелену масу в чистих і змішаних посівах, жито озиме на зерно і зелену масу, овес на зерно і зелену масу в чистих і змішаних посівах, кукурудзу на зелену масу, картоплю.

На перезволожених ґрунтах (третя грунтово-екологічна група) добре ростуть трави багаторічні бобові і однорічні бобово-злакові, ярі зернові і обмежено - озимі зернові культури. Але вони не придатні для вирощування картоплі.

Осушені торфоболотні ґрунти (четверта ґрунтово-екологічна група) придатні для вирощування трав багаторічних злакових і однорічних бобово-злакових, картоплі, кукурудзи на силос та овочів (капусти, моркви, буряків столових) та кормових буряків. У західних районах на осушених землях культивують озимі та ярі колосові культури.

У лісостеповій і степовій зонах строкатість ґрунтів менш виразна.

Проте ґрунти цих зон зазнають ерозійних процесів. Тому тут головне завдання полягає в тому, щоб запобігти змиву орного шару ґрунту, перш за все, захистити грунти від ерозії. У цих регіонах інтенсивність ерозійних процесів залежить від крутизни схилу і культур,

що вирощуються. Ці процеси посилюються за впровадження на схилах просапних культур і зменшуються, коли вирощуються культури суцільного посіву. Багаторічні трави сприяють зменшенню ерозійних процесів до мінімуму.

Згідно з вимогами контурно-меліоративної організації території, орні землі Степу і Лісостепу виділяються в чотири технологічні групи: з величиною схилу від 0 до 3 градусів (перша

  •  технологічна група земель);
  •  від 3 до 7 градусів (друга група);
  •  з величиною схилу більше 7 градусів (третя група);
  •  землі в заплавах річок (четверта технологічна група).

Сівозміни планують таким чином, щоб поля кожної з них знаходились в одній грунтово-екологічній або технологічній групах земель і були рівновеликими. Розміщення полів однієї сівозміни у декількох грунтово-екологічних або технологічних групах земель дуже ускладнює, а іноді й зовсім унеможливлює освоєння і ведення сівозміни. Як уже зазначалось, тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Дотримання цієї вимоги дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі. Наприклад, для буряків цукрових період повернення становить 3-4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни. Насичення сівозміни буряками цукровими становитиме 25%. У п’ятипільній сівозміні при одному полі буряків цукрових насичення сівозміни буде лише 20%.

З максимальним насиченням соняшник треба вирощувати у восьмипільній, льон – у семипільній сівозмінах, або на половині поля в чотири - чи трипільних сівозмінах з поперемінним розміщенням цих культур як на одній, так і на іншій половинах поля через ротацію. Або поперемінно в різних сівозмінах протягом ротації.

Продуктивність культур значною мірою залежить від розміщення їх у сівозміні. Можливість одержання максимального врожаю залежить від розміщення культур після кращих попередників.

При складанні схеми сівозмін слід уникати насичення сівозміни культурами, близькими між собою біологічно (колосовими зерновими, бобовими). Не рекомендується розміщувати колосові зернові після колосових більше двох років, бобових після бобових.

Структура посівних площ господарства залежить від грунтово-кліматичних умов і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно варіювати. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від складу кормових культур. У господарствах, що займаються виробництвом продукції рослинництва, структура посівних площ залежить від виду продукції, на якій базується спеціалізація.

Для різних господарств зараз найбільш прийнятними є сівозміни з короткою ротацією. На більшість культур розміщення їх у чотири-, шестипільних сівозмінах не впливає негативно на рівень урожаю.

Пасовищне використання кормових угідь

Випас худоби забезпечує значну економію в затратах праці на виробництво кормів у порівнянні з сінокосінням.

Але пасовище має і негативну дію на розвиток рослин, а значить і на урожайність. При випасі взаємодіють три основні фактори: тварини, рослини і ґрунт. Тварини об'їдають і притоптують траву, а також ущільнюють, розпорошують і водночас удобрюють ґрунт. Якщо випас не регулювати, то це призведе до зрідження травостою, зниження його урожайності.

Правильний випас - це випас, який відповідає трьом вимогам:

  1.   випасання травостою проводиться тільки при досягненні ним стадії пасовищної стиглості (висота 15-20 см);
  2.   випасання проводиться в стислі строки (3-5 днів). Чим менший цей строк, тим краще для травостою;
  3.   худоба не повинна знаходитись на пасовищі з травостоєм, випасеним до мінімально допустимої висоти (5-6 см).

Такі вимоги дотримуються на культурних пасовищах - кормових угіддях з високопродуктивним і цінним у кормовому відношенні травостоєм, яке зберігається в такому стані тривалий час. На культурних пасовищах організовується загінна система випасання. На пасовищах проектуються гурти та загони чергового випасання. Кожен загін розрахований на випас худоби на протязі 3-5 днів. Після випасання травостою в одному загоні худоба переходить на інший. Закінчивши випас в останньому загоні, худоба повертається на початковий загін, на якому трава вже встигла відрости, тобто досягти пасовищної стиглості.

Сінокісне використання кормових угідь

Сінокісне використання забезпечує кращі умови проростання і розвитку рослин ніж при вільному випасі. Скошування трави проводять лише один-два рази за весь період вегетації. Після скошування залишається стерня, травостій не вибивається худобою. Це забезпечує порівняно вищу продуктивність сінокосів, ніж випасів.Продуктивність природних сінокосів невисока (15-20 ц сіна з 1 га). Основними шляхами підвищення продуктивності сінокосів є:

  •  створення нового травостою шляхом оранки і посіву сумішок багаторічних трав;
  •  систематичне внесення органічних і мінеральних добрив; ї
  •  знищення бур'янів та догляд за травостоєм і поверхнею.

Сінокісно-пасовищне використання кормових угідь

При змішаному використанні угідь є можливість поєднати переваги пасовищної та сінокісної системи. При цьому продуктивність підвищується на 30-40 %, трави краще зберігаються.

Основні принципи використання земель

Використання земель - це науково обґрунтована комплексна система повного, ефективного, розумного і впорядкованого використання кожної ділянки землі відповідно до цільового призначення з метою створення умов для життя і діяльності людей, розміщення засобів виробництва, охорони та поліпшення земель.

Раціональне використання земель - це значить науково обґрунтоване, розумне використання з усіх точок зору: цільового використання, ефективності, охорони і поліпшення.

Виділяють п'ять основних принципів використання земель.

1)  Пріоритет сільськогосподарського використання земель. Необхідною умовою дотримання цього принципу є наявність в ґрунті родючого шару, його якість, які визначають ступінь придатності земель для сільськогосподарського виробництва.

Є землі, які придатні для сільськогосподарського використання після проведення меліорації (осушення, зрошення, культуртехнічні роботи). Є території, які придатні для продуктивного використання, але ефективність їх використання незначна. Є землі, які не використовуються і не можуть бути використані як продуктивні землі.

  1.   Висока ефективність використання продуктивних земель. Дотримання цього принципу досягається застосуванням оптимальної структури посівних площ, сучасних технологій в сільськогосподарському виробництві, раціональної організації території і сільськогосподарського виробництва, впорядкування території.
  2.   Забезпечення збалансованого кругообігу органічних речовин в ґрунті. Органічна речовина (гумус) є джерелом енергії ґрунту, без органічної речовини ґрунту, як живого організму, немає.

Гумус - це комплекс розкладених і полімеризованих органічних сполук. Органічні речовини постійно поступають в ґрунт за рахунок віджитої маси рослинних решток, що залишаються в ґрунті, а також за рахунок внесення органічних добрив. Баланс гумусу може бути позитивним, нейтральним і негативним.

Позитивний баланс - коли маса органічної речовини, яка добавилась в ґрунт, більша маси втраченої (багаторічні трави).

Нейтральний баланс - коли надходження і втрати органічної речовини ґрунту рівні між собою (зернові і зернобобові).

Негативний баланс - коли щорічні втрати органічної речовини переважають її надходження (просапні культури - картопля, коренеплоди).

  1.   Охорона земель. Під охороною земель розуміють збереження їх від негативного впливу як природних процесів, так і господарської діяльності людини. До них відносяться: ерозія ґрунтів, заболочення, засолення, погіршення культуртехнічного стану, радіоактивне забруднення. В Україні 17,2 млн. га ерозійно небезпечних сільськогосподарських угідь, що складає 45,2 % їх загальної площі.
  2.   Поліпшення земель. В силу природно-історичного процесу ґрунтоутворення, певні території мають низьку природну родючість ґрунту внаслідок недостатньої потужності (висоти) гумусового шару, низького вмісту гумусу, несприятливого водного режиму, які лімітують їх продуктивність.

Раціональне використання угідь повинно передбачати постійне поліпшення сільськогосподарських угідь шляхом проведення меліорації, гідротехнічних, хімічних та культуртехнічних заходів.

За всю світову історію землеробства людина вивела з ладу, перетворила в пустелі та малопродуктивні землі 1,4 млрд. га земель.

Тема 7

Проектування - основа землеустрою

  1.  Поняття землевпорядного проекту.
  2.  Класифікація проектів.
  3.  Види і характеристика проектів, що використовуються при землевпорядкуванні.
  4.  Стадійність землевпорядного проекту.

Поняття землевпорядного проекту

Спорудження будь-якого об'єкта (будівлі, дороги тощо), виготовлення будь-якої деталі, втілення нової технології виробництва проходить стадію проектування – розробки проекту. Перш ніж архітектор побудує задуманий об'єкт, необхідно розробити проект цього об'єкта.

Землевпорядний проект являє собою економічно, юридично і технічно обґрунтоване рішення з удосконалення існуючої системи використання земель даного об'єкта або заміни її іншою.

Землевпорядний проект обов'язково включає дві частини: графічну і текстову.

Графічна частина включає:

  1.   графічні матеріали землевпорядних вишукувань (картограма агровиробничих груп ґрунтів, картограма крутизни схилів або екологічної небезпеки та ін.);
  2.   проектний план, на якому відображається проектне рішення відповідно до змісту поставленої задачі. На ньому показуються межі і площі запроектованих об'єктів і площинних елементів (землекористувань, угідь, сівозмін, полів, робочих ділянок), господарських центрів, елементів інженерного обладнання території (гідротехнічні споруди, дороги, лісосмуги, гідромеліоративні канали тощо);
  3.   розмічувальне креслення для перенесення проекту в натуру. На ньому показуються геодезичні дані і пункти прив'язки, які необхідні для виносу проектних елементів в натуру (на місцевість).

До проекту можуть складатись додатково графічні документи, що регламентуються відомчими інструкціями. Графічні матеріали проекту оформляються відповідно встановлених стандартів та прийнятих умовних знаків.

Текстова частина проекту включає текст пояснювальної записки, розрахунки обґрунтування проектного рішення, документи розгляду та затвердження.

В пояснювальній записці дається характеристика об'єкта, обґрунтування проектного рішення, рекомендації з освоєння проекту, розрахунки економічної ефективності його реалізації.

Розрахункова частина включає сукупність таблиць, які містять кількісні і якісні показники. В робочих проектах текстова частина обов'язково включає кошторисно-фінансові розрахунки.

Класифікація проектів

Землевпорядкування відрізняється різновидностями проектів. Їх зміст, методика складання визначається видами, різноманітностями і формами землеустрою в залежності від поставленого завдання, просторових умов впорядкування земель.

В практиці землеустрою за ступенем деталізації проектного рішення виділяють три види проектних розробок:

  1.  Схеми, програми або прогнозні розробки.
  2.  Комплексні землевпорядні проекти
  3.  Робочі проекти.

В схемах і програмах вирішуються вузлові питання в загальних рисах. Вони не містять детальних розрахунків і не дають точного просторового положення тих чи інших елементів.

Схеми і програми - це такі проектні документи, які не дозволяють здійснити в натурі запропоновану модель по тій документації, яка є змістом схеми. Схеми розробляються, як правило, на віддалену перспективу (15-20 років). Вони відносяться до стадії прогнозних проектів і в натуру не виносяться (виносяться лише окремі елементи - наприклад, межі землекористувань).

В окремі роки в практиці розроблялись такі схеми:

  •  Генеральна схема використання і охорони земельних ресурсів держави;
  •  схема використання земельних ресурсів області;
  •  схема землеустрою адміністративного району;
  •  схема рекультивації порушених земель;
  •  схема протиерозійних заходів;
  •  регіональна програма захисту земель від водної, вітрової ерозії та деградації ґрунтів області;
  •  Генеральна схема розвитку внутрігосподарських шляхів в адміністративному районі.

Графічні матеріали схем складаються в масштабах 1:50000 - 1:200000.

В комплексному землевпорядному проекті питання використання і впорядкування земель вирішується з такою деталізацією, яка дозволяє перенести проектне рішення в натуру. В таких проектах визначається точне місцеположення запроектованих елементів на плані і в натурі (меж, площинних елементів - полів, робочих ділянок тощо).

В залежності від характеру задач, які вирішуються в комплексних землевпорядних проектах, вони поділяються на дві групи:

  1.   проекти міжгосподарського землеустрою (межування земель);
  2.   проекти внутрігосподарського землеустрою (організації території с.-г. підприємств). Проекти межування земель виконуються з метою утворення нових або зміни існуючих меж адміністративних утворень (територій сільських, селищних рад, району), міст, землекористувань і землеволодінь.

Сюди відносяться такі інженерно-економічні розробки із землеустрою:

  •  проекти встановлення меж сільських, селищних рад;
  •  проекти встановлення меж населених пунктів (сіл, селищ, міст);
  •  проекти ліквідації недоліків в межах землекористувань;
  •  проекти реструктуризації існуючих і утворення нових землекористувань;
  •  проекти розукрупнення (укрупнення) сільськогосподарських підприємств;
  •  проекти відведень земель;
  •  проекти передачі земельних часток (паїв) громадянам у приватну власність.

Встановлення меж становить суть проекту межування, тому в них визначаються межі запроектованого об'єкта з достатньою точністю. Після затвердження проектного рішення межі виносяться в натуру.

Проект внутрігосподарського землеустрою - це комплексний проект, в якому даються проектні пропозиції з використання і впорядкування земель господарства на проектний період. За ступенем деталізації рішення проект внутрігосподарського землеустрою є інженерно-економічним проектом. В ньому дається точне місце розташування всіх елементів впорядкування території землекористування та економічно обґрунтовується ступінь і способи використання земель.

Робочий проект - це одностадійний проект, який поєднує технічне рішення і робочі креслення. Робочий проект являє собою деталізацію техніко-економічного проекту.

Обов'язковою складовою частиною робочого проекту є кошторисно-фінансові розрахунки, які є основою для фінансування робіт з реалізації проекту.

В практиці землеустрою найбільш поширені такі види робочих проектів:

  •  закладення багаторічних плодових насаджень;
  •  закладення культурних пасовищ;
  •  будівництва осушувальних і зрошувальних систем;
  •  посадки лісосмуг;
  •  будівництва протиерозійних гідроспоруд;
  •  будівництва внутрігосподарських шляхів з поліпшеним покриттям;
  •  рекультивації порушених земель;

культуртехнічних заходів тощо.

Види і характеристика проектів, що використовуються при землевпорядкуванні

Будь-яка дія з землею відбувається шляхом розробки та реалізації землевпорядного проекту. Згідно земельного законодавства, землевпорядкування передбачає такі види проектної та технічної документації:

1. Розробка прогнозів (загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель)

  •  прогноз проведення осушення земель, зрошення земель;
  •  програма використання земель в радіоактивно забруднених зонах;
  •  регіональні програми боротьби з водною та вітровою ерозією ґрунтів;
  •  програма розвитку міст та інші.

Такі прогнозні та програмні розробки виконуються як для окремого адміністративного району, басейну річки, населеного пункту, групи населених пунктів, так і для області, регіону і держави в цілому. Прогнозні розробки розробляють за укрупненими показниками і вони є основою для проведення всіх землевпорядних робіт.

2. Складання схем землеустрою. Розробка техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель.

В них намічаються стратегічні напрямки використання земель.

  1.  Встановлення або відновлення на місцевості меж адміністративно-територіальних
    утворень, землеволодінь і землекористувань, земельних ділянок.
  2.  Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових.
  3.  Обґрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами.
  4.  Складання проектів відведення земельних ділянок у власність або в користування (відмежування в натурі, вилучення, відведення).
  5.  Підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею. Такими документами, згідно ст. 126 ЗКУ, є державні акти на право власності та постійного користування, а також договори оренди земельних ділянок.
  6.  Складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, впорядкування угідь, а також передбачають заходи з охорони земель (внутрігосподарський землеустрій сільськогосподарських підприємств).
  7.  Складання проектів землеустрою (внутрігосподарського) землеволодінь і землекористувань громадян з обґрунтування заходів щодо ефективного використання землі відповідно до її цільового призначення, підвищення її родючості та охорони.
  8.  Розробка проектів встановлення меж населених пунктів.
  9.  Розробка проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств.
  10.  Розробка проекті та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель.
  11.  Складання проектів організації території земельних часток (паїв) та проектів передачі їх громадянам.
  12.  Здійснення авторського нагляду за впровадженням проектів, підготовка актів проведення авторського нагляду.
  13.  Підготовка технічних звітів про проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших  обстежень і розвідувань земель.
  14.  Технічна документація з грошової оцінки земель:
  •  населених пунктів,
  •  земель сільськогосподарського призначення,
  •  земель не с/г призначення (за межами населених пунктів).
  1.  Економічна оцінка та бонітування ґрунтів.
  2.  Реєстрація прав землевласників землі та землекористувачів шляхом ведення державного реєстру:
  •  книги записів реєстрації прав на землю,
  •  поземельної книги.
  1.  Облік земель. Кількісний ведеться щорічно за встановленими формами (6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) і якісний - кожні 5 років.
  2.  Інвентаризація земель.

Всі проектні документи розробляються в певному порядку відповідно до затверджених еталонів, тобто повинні мати єдину структуру і зміст.

Обов'язковий етап - розгляд і затвердження землевпорядної проектної документації. Порядок розгляду і затвердження визначених законодавством (ЗКУ, ст. 186). Для кожного виду проекту передбачено свій порядок. В залежності від виду проекту його розглядають і затверджують або відповідні органи, або власники землі чи землекористувачі, або замовники після погодження з відповідними інстанціями.

Стадійність землевпорядного проекту

Складання і економічне обґрунтування проекту є основними стадіями землевпорядного проекту і ведеться за принципом “від загального до окремого”, від попередніх схематичних розробок до більш точних кінцевих рішень.

Кожному виду землевпорядних проектів характерні свої стадії проектних розробок.

Так, при складанні схем або програм проектні роботи виконуються по таких стадіях:

  1.  Землевпорядні вишукування (польові і камеральні).
  2.  Розробка проектних рішень.
  3.  Економічне обґрунтування прийнятих рішень.
  4.  Розгляд і затвердження схем або програм у відповідних інстанціях.
  5.  Виготовлення проектної документації.

При складанні проектів межування земель і проекттів внутрігосподарського землевпорядкування виділяють такі стадії:

  1.  Землевпорядні вишукування (польові і камеральні) для складання проекту.
  2.  Розробка ескізного проекту.
  3.  Розробка технічного проекту.
  4.  Економічне обґрунтування прийнятих рішень.
  5.  Розгляд і затвердження проекту.
  6.  Перенесення проекту в натуру.
  7.  Авторський нагляд за освоєнням проекту.

В робочому проектуванні виділяються такі стадії:

  1.  Землевпорядні вишукування для складання проекту (камеральні і польові, топографічне знімання місцевості в масштабі 1:1000 - 1:2000).
  2.  Розробка технічного проекту (виготовлення робочих креслень).
  3.  Кошторисно-фінансові розрахунки.
  4.  Обґрунтування проекту.
  5.  Перенесення проекту в натуру.
  6.  Авторський нагляд за освоєнням проекту.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ГРАФІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ ПРОЕКТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

До складу обов’язкових графічних матеріалів проекту землеустрою входять:

- креслення польового обстеження території землекористування;

- креслення розміщення попередників сільськогосподарських культур;

- картограма аґровиробничих груп ґрунтів з рельєфом місцевості;

- креслення організації та впорядкування сільськогосподарських угідь;

- креслення перенесення проекту в натуру (на місцевість).

Графічні матеріали виконуються, як правило, в чорно-білому оформленні. В окремих випадках, коли це передбачено відповідними інструктивно-методичними вказівками, графічні матеріали оформляються різнобарвно (ілюмінуються).

Формат аркушу визначається розмірами зовнішньої рамки. Значення та розміри основних форматів повинні відповідати вказаним розмірам сторін.

А0 – 1189х841 мм;

А1 – 594х841 мм;

А2 – 594х420 мм;

А3 – 297х420 мм;

А4 – 297х210 мм.

Для зручності розглядання, брошурування, зберігання та розмноження графічних матеріалів на копіювальних апаратах допускається застосування допоміжних форматів, які утворюються завдяки збільшенню сторін основних форматів, на величину, кратну розміру формату А4. При цьому коефіцієнт збільшення повинен бути цілим числом.

У зв’язку з різними технічними характеристиками копіювальної техніки, застосованої для розмноження, допускається відхилення розмірів сторін від установлених в межах +-3%.

5. Масштаби зображень на графічних матеріалах вибираються з наступного ряду:

а) для робочих проектів – 1:10; /1:15/; 1:20; /1:25/; /1:40/; 1:50; /1:75/; 1:100; 1:200; /1:400/; 1:500; /1:800/; 1:1000; /1:2500/; 1:5000.

б) для проектних розробок, проектів землеустрою, схем – 1:2000; 1:5000; 1:10000; /1:20000/; 1:25000; 1:50000; /1:75000/;

в) для карт землеволодінь (землекористувань) та інших сільськогосподарських карт, адміністративних одиниць – 1:50000; 1:75000; 1:100000; 1:200000; 1:300000; 1:500000.

При побудові креслень в двох масштабах – горизонтальному та вертикальному (профілі) – співвідношення між ними повинно знаходитись в межах 1:10 (наприклад, 1:500 та 1:50.

На графічних матеріалах передпроектних розробок та проектів масштаби розміщуються внизу аркуша на відстані 10 мм від внутрішньої рамки, на кресленнях робочих проектів – над зображенням. На демонстраційних матеріалах масштаб розміщується в ув’язці з загальною компоновкою креслення.

Приклад змісту проекту землеустрою

Пояснювальна записка

1. Загальні відомості

1.1. Природні умови

1.1.1. Клімат

1.1.2. Рельєф

1.1.3. Ґрунтовий покрив

2. Розміщення виробничих будівель і споруд

3. Організація землеволодінь і землекористувань із виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури

4. Визначення типів і видів сівозмін

5. Сівозміни та чергування сільськогосподарських культур в них

6. Проектування полів сівозміни

7. Розробка плану переходу до прийнятних сівозмін

8. Висновки

9. Еколого-економічне обґрунтування проекту

Додаткові матеріали

Клопотання (заява) про розробку проекту землеустрою

Завдання на розробку проекту землеустрою

Дозвіл на розробку проекту землеустрою

Довідка територіального органу земельних ресурсів

Довідка землевласника (землекористувача)

- про наявність поголів‘я тварин

- про структуру посівних площ по __________

- про урожайність сільськогосподарських культур

Висновок територіального органу земельних ресурсів

Розпорядження (рішення) про погодження проекту землеустрою

Розпорядження (рішення, протокол) про затвердження проекту землеустрою

Правовстановлюючі документи суб’єкта господарювання

Правовстановлюючі документи на земельні ділянки

Лист контролю і коректури матеріалів (в архівному примірнику)

Графічні матеріали

Картограма аґровиробничих груп ґрунтів і крутості схилів

Картограма аґровиробничих підгруп і крутості схилів

План землекористування

Проект організації території

Креслення перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни

Додатки

Технологічна характеристика полів.

Тема 8

Особливості землеустрою на сучасному етапі

  1.  Особливості сучасного землеустрою.
  2.  Загальні закономірності розвитку землеустрою.
  3.  Землеустрій як механізм реформування земельних відносин.
  4.  Основні етапи реформування земельних відносин на сучасному етапі.
  5.  Землеустрій на державному та регіональному рівнях.
  6.  Землеустрій на місцевому рівні

За тривалий час соціалістичного землевпорядкування набули практичного втілення два види землевпорядкування (міжгосподарське і внутрігосподарське) і дві основні його форми (землевпорядкування колгоспів і землевпорядкування радгоспів).

Міжгосподарське землевпорядкування здебільшого стосувалося перерозподілу земельного фонду між його категоріями внаслідок відведення земель у користування (постійне або тимчасове). Домінуючим було внутрігосподарське землевпорядкування, спрямоване на обґрунтування організації використання земель колгоспів і радгоспів. З позиції сучасного землевпорядкування в Україні немає ще достатнього наукового обґрунтування цих понять. Однак з наукової точки зору термін „міжгосподарське землевпорядкування” асоціюється з тим, що домінуючим є впорядкування території між господарствами. Фактично ж відбувається лише встановлення меж з метою утворення, формування нових землекористувань. Тому цей вид робіт має завданням сформувати, запланувати території для відповідних потреб та конкретних власників землі і землекористувачів.

Виходячи з цього, слід виділити, як вид землевпорядкування, територіальне планування землеволодінь, землекористувань, завданням якого є формування їх території. Такий вид землевпорядкування розуміється саме як територіальне планування землеволодінь та землекористувань і в розвинутих зарубіжних країнах.

Стосовно внутрігосподарського землевпорядкування, то в сучасних умовах його тлумачення дещо змінюється у зв'язку з новими підходами до регулювання земельних відносин. По-перше, це зумовлено тим, що на зміну колгоспам і радгоспам, які були об'єктом внутрігосподарського землевпорядкування, прийшли інші типи господарських формувань: селянські (фермерські) господарства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи, дрібнотоварні селянські господарства тощо. По-друге, законодавчого закріплення набув такий вид землевпорядкування, як земельно-господарський устрій (тобто землевпорядкування) населених пунктів, спрямований на впорядкування території в межах населених пунктів, перш за все міст.

Зрозуміло, що ці два види землевпорядкування спрямовані на внутрішню організацію території земель сільськогосподарських підприємств і населених пунктів. І тому неправомірно ці види робіт іменувати як внутрігосподарське землевпорядкування, оскільки щодо міст мова йде не про господарства, а про земельні ділянки, масиви земель. Це - два різні види, які мають свої властиві їм форми.

Пропонується така модель сучасного землевпорядкування за видами і формами (табл. 1).

Загальні закономірності розвитку землеустрою

Землеустрою притаманні такі загальні закономірності:

  1.   землеустрій є складовою частиною суспільного способу виробництва. Разом з розвитком суспільного способу виробництва розвивається і землеустрій;
  2.   землеустрій має державний характер;
  3.   землеустрій розвивається у відповідності із завданнями народного господарства та земельного законодавства;
  4.   зміст і методи землеустрою постійно удосконалюються на науковій основі.

В Україні в даний час проводиться земельна реформа, основним завданням якої є забезпечення рівноправного функціонування різних форм власності на землю (приватна, комунальна, державна) та різних форм господарювання на землі, створення умов для відновлення господаря-власника на землі. Це дасть можливість не лише подолати кризові явища в сільському господарстві, спад виробництва, але й забезпечити його розширене відтворення. Земельна реформа є складовою частиною загальної економічної реформи, необхідною умовою для формування ринкових відносин в державі.

Модель сучасного землевпорядкування за видами і формами

Вид землевпорядкування

Форма землевпорядкування

Територіальне планування організації використання та охорони земель

Прогнозування використання і охорони земельних ресурсів на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Встановлення меж адміністративно-територіальних утворень на місцевості (в натурі).

Створення нових землеволодінь і землекористувань внаслідок передачі земель у власність і надання у користування.

Землевпорядкування територій сільськогосподарських підприємств і земель громадян

Впорядкування території селянських (фермерських) господарств.

Впорядкування території товариств з обмеженою відповідальністю.

Впорядкування території сільськогосподарських кооперативів.

Впорядкування території дрібнотоварних селянських господарств.

Землевпорядкування території населеного пункту

Впорядкування території за формами власності на землю.

Впорядкування території за функціональним призначенням для використання в межах мікрорайону (кварталу) і в цілому в межах населеного пункту.

Встановлення та закріплення меж прибудинкових територій: а) передача прибудинкових територій у   спільне користування членам об'єднань власників багатоквартирних будинків; б) надання у спільне користування чи спільну власність земельних ділянок для спорудження об'єктів будівництва;

Здійснення робіт щодо обґрунтування розмірів території населеного пункту, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації та інженерного захисту;

Розробка і дотримання режиму використання земель в охоронних зонах, відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам внаслідок встановлення таких зон.


Важлива роль в ході реформування земельних відносин належить землеустрою. Він є інструментом, механізмом, за допомогою якого здійснюються конкретні заходи та роботи на всіх етапах земельної реформи.

Всі заходи з реформування земельних відносин здійснюються в кілька етапів.

На першому етапі проводилась інвентаризація земель всіх категорій за цільовим призначенням, виявлялись землі, які використовувались неефективно, нераціонально, не за цільовим призначенням. Такі землі передавались до земель запасу.

Другий етап - ліквідація монополії державної власності на землю. Поряд із державною формою власності на землю вводились колективна і приватна власність. На основі прийнятих нормативно-правових актів розроблялись в межах колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) проекти роздержавлення та приватизації земель, за якими частина земель залишалась у державній власності (лісовий фонд, водний фонд, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, резервний фонд, землі запасу), а інша частина передавалась у колективну власність Для цього виконувався великий обсяг землевпорядних робіт із встановлення меж цих територій, визначення площ, виготовлення необхідної документації.

Третій етап - паювання земель колективної власності. На цьому етапі кожен член КСП мав змогу реалізувати своє право власності на земельну частку (пай) із земель колективної власності підприємства. Таке право посвідчувалося Сертифікатом на право на земельну частку (пай). При цьому виконувалися також великі обсяги землевпорядних робіт з розробки схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та проектів організації їх територій.

Наступний етап - реструктуризація КСП і створення на їх базі нових форм господарювання на нових засадах - засадах приватної власності. Цей етап реформування земельних відносин також супроводжувався виконанням великих обсягів землевпорядних робіт із розробки проектів реструктуризації КСП з визначенням розмірів нових агроформувань, складу угідь тощо. В нові господарські структури об'єднувались громадяни із своїми земельними частками (паями)


Тема 9

Державний земельний кадастр. Призначення. Зміст складових частин державного земельного кадастру.

  1.  Державний земельний кадастр і його зміст.
  2.  Мета ведення ДЗК.
  3.  Принципи ДЗК.
  4.  Система органів у галузі ДЗК.
  5.  Складові геодезичної та картографічної основи ДЗК.
  6.  Складові ДЗК.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:

  •  регулюванні земельних відносин;
  •  управлінні земельними ресурсами;
  •  організації раціонального використання та охорони земель;
  •  здійсненні землеустрою;
  •  проведенні оцінки землі;
  •  формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів;
  •  справлянні плати за землю.
     

До принципів, на яких базується Державний земельний кадастр відносяться:

  •  обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;
  •  єдності методології ведення Державного земельного кадастру;
  •  об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;
  •  внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
  •  відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;
  •  безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;
  •  документування всіх відомостей Державного земельного кадастру

Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

  •  створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи. внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;
  •  внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;
  •  оброблення та систематизації відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.

      Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Державний земельний кадастр є державною власністю.

Система владних органів у галузі ДЗК

Систему органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, становить центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів  (Державне агентство земельних ресурсів України) та його територіальні органи.

      Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державне підприємство «Центр ДЗК»).

      Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.
 

Геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа, а карторафічною основою є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат.

     До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

Відомості про картографічну основу, які включаються у ДЗК:

  •  склад відомостей, що відображаються на картографічній основі;
  •  дата створення картографічної основи;
  •  відомості про особу, яка створила картографічну основу;
  •  масштаб (точність) картографічної основи;
  •  система координат картографічної основи.

     Картографічна основа Державного земельного кадастру є єдиною для формування та ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів.
 

Згідно Земельного кодексу України (стаття 196) складовими частинами державного земельного кадастру є:

  1.  кадастрове зонування;
  2.  кадастрові знімання;
  3.  бонітування ґрунтів;
  4.  економічна оцінка земель;
  5.  грошова оцінка земельних ділянок;
  6.  державна реєстрація земельних ділянок;
  7.  облік кількості та якості земель.

Кадастрове зонування території

Кадастрове зонування території включає встановлення:

  •  місць розташування границь обмежень щодо використання земель;
  •  меж кадастрових зон та кварталів. Порядок зонування території визначається спеціально уповноваженими органами з питань земельних ресурсів або спеціально створеною комісією;
  •  меж оціночних районів та економіко-планувальних зон. В межах оціночних районів та зон диференційована базова вартість землі в населених пунктах;
  •  кадастрових номерів земельних ділянок

Кадастрові знімання

Кадастрові знімання - це комплекс робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрове знімання включає:

  •  геодезичне встановлення меж земельних ділянок;
  •  погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі та землекористувачами;
  •  відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
  •  встановлення меж частин земельної ділянки, що містять обтяження та обмеження щодо використання землі;
  •  виготовлення кадастрового плану.

Бонітування ґрунтів

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних в конкретних природнокліматичних умовах.

Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, у скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і стійко набутими властивостями.

Об'єктами бонітування є агровиробничі групи ґрунтів.

Критеріями бонітування ґрунтів є їх природні діагностичні ознаки й ознаки, набуті в процесі тривалого окультурення, які тісно корелюють з урожайністю основних зернових, технічних та інших сільськогосподарських культур або з продуктивністю кормових угідь.

Щоб визначити показники бонітету, складається шкала бонітування ґрунтів, яка являє собою систему цифрових даних, що відповідають певним значенням природних показників на різних агровиробничих групах ґрунтів.

При бонітуванні ґрунтів потрібно складати дві оціночні шкали:

  •  основна - за властивостями ґрунтів;
    •  за урожайністю основних сільськогосподарських культур та продуктивністю природних кормових угідь.

Бонітування ґрунтів у межах земельно-оціночного району проводиться в такій послідовності:

  1.  вибір діагностичних ознак (вміст гумусу, потужність гумусового горизонту, гранулометричний склад, засоленість, кислотність, еродованість тощо);
  2.  визначення середніх (найбільш вірогідних) значень показників, які характеризують окремі ознаки і властивості ґрунту;
  3.  визначення середньої багаторічної урожайності основних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах;
  4.  вибір еталонних значень показників, що відповідають 100 балам.
  5.  визначення балів бонітету агровиробничих груп ґрунтів за кожною діагностичною ознакою;
  6.  визначення узагальненого (середньо вагового) балу бонітету;
  7.  складання оцінювальних шкал (шкал бонітування). Для цього визначають ціну бала через середню багато річну урожайність культур і узагальнений бал.

Економічна оцінка земель

Економічна оцінка земель - це порівняльна оцінка земель як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.

Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або в грошовому вираженні.

Головним в економічній оцінці земель є визначення продуктивності витрат як живої, так і матеріалізованої праці на різних за якістю землях.

Економічна оцінка виконується в межах земельно-оціночного району. Вихідною основою такої оцінки повинні бути планово-картографічні матеріали з даними крупномасштабних ґрунтових обстежень про характер ґрунтового покриття. За цими даними визначається структура ґрунтового покриву шляхом групування ґрунтових відмінностей в агровиробничі групи ґрунтів, складається номенклатурний список і картограми, аналізується інформація про властивості ґрунтових відмінностей, що входять до агрогруп ґрунтів.

За цими даними виготовляється оцінювальна планово-картографічна основа з визначеними межами груп ґрунтів, сільськогосподарських угідь і господарств земельно-оціночного району. Користуючись цією оцінювальною основою, по кожному господарству обчислюють площі агро груп ґрунтів і складають їх експлікації з прив'язкою до сільськогосподарських угідь. Крім планово-картографічної основи готуються спеціальні формуляри вихідних даних, необхідних для економічної оцінки земель. Ці дані містять інформацію про урожайність сільськогосподарських культур, витрати на їх виробництво, а також про структуру ґрунтового покриття по сільськогосподарських угіддях. Формуляр має форму таблиці.

Грошова оцінка земельних ділянок

Грошова оцінка земельної ділянки є відображенням капіталізованого рентного доходу, що створюється на земельній ділянці. Цей дохід забезпечується раціональним використанням земельної ділянки. А тому грошова оцінка проводиться на рентній основі.

В залежності від призначення та порядку проведення може бути нормативною та експертною.

Нормативна використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Експертна використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок (купівля продаж, обмін, дарування, застава тощо).

Грошова оцінка земель проводиться за методиками, затвердженими КМУ. Методика передбачає проведення:

  •  грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення;
  •  грошової оцінки земель населених пунктів;
  •  грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (поза межами населених пунктів) – проводиться за категоріями земель.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель є матеріали державного земельного кадастру та іншої землевпорядної та містобудівної документації.

Реєстрація земельних ділянок, державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

Земельні ділянки, які надані у власність або у користування громадянам і юридичним особам, та документи, що посвідчують право на земельні ділянки, підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється в складі державного реєстру земель, який складається з двох частин:

  1.  - книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок,
  2.  - поземельної книги, яка містить наступні відомості про земельну ділянку:

Занесення відомостей про земельні ділянки до Державного реєстру проводиться після формування кадастрової справи, нанесення меж земельної ділянки на черговий кадастровий план, надання земельній ділянці кадастрового номера.

Облік кількості та якості землі

Облік кількості земель - це державний захід щодо накопичення, систематизації і аналізу всебічних відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів.

Такий облік ведеться в усіх галузях народного господарства в розрізі основних категорій земельного фонду, йому підлягають всі землі держави в межах землеволодінь і землекористувань, адміністративно-територіальних формувань.

Основне завдання обліку кількості земель полягає в тому, щоб дати характеристику земельного фонду за складом угідь відповідно до прийнятої їх класифікації.

Державний облік кількості земель проводиться за фактичним станом земельних угідь на основі доброякісних планово-картографічних матеріалів і даних обліку поточних змін, виявлених графічним способом.

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.

При обліку якості земель проводять класифікацію не лише ґрунтів, але й земель. Така класифікація враховує клімат, рельєф, характер водного і теплового режиму ґрунту, експозицію схилів окремих ділянок, розмір і конфігурацію земельної ділянки, придатність земель для вирощування певних культур, природну рослинність, господарську діяльність людини.

В системі класифікації земельного фонду виділяють 7 категорій придатності земель для використання:

  1.  землі, придатні під ріллю;
  2.  землі, придатні під сінокоси;

землі, придатні під пасовища, після покращення можуть використовуватись під інші сільськогосподарські угіддя;

  1.  землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після корінних меліорацій;
  2.  землі, малопридатні під сільськогосподарські угіддя;
  3.  землі, непридатні під сільськогосподарські угіддя;
  4.  порушені землі.

В залежності від економічних факторів фактичне використання земель не завжди відповідає їх придатності (навести приклади).

В межах кожної категорії придатності земель виділяють класи земель. Це основна одиниця класифікації земель.

Класи земель - це ділянки земної поверхні з близькими природними і господарськими якостями, характерною спільністю використання, напрямами окультурення і підвищення продуктивності. Вони характеризуються чітко вираженими відмінностями ґрунтоутворюючих порід і гранулометричного складу, ступенем засолення, солонцюватості, еродованості та інших ознак.

Класи земель поділяються на види земель, яких нараховується десятки тисяч. При класифікації земель за їх якісним станом необхідно аналізувати матеріали крупномасштабних ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, агрохімічних обстежень на базі місцевого досвіду використання земель. За матеріалами таких обстежень будують ґрунтові карти, картограми агровиробничих груп ґрунтів, інші планово-картографічні матеріали.

Облік якості земельних угідь в межах видів земель проводиться за гранулометричним складом ґрунту, ступенем засоленості, солонцюватості, кислотності, вологості, заболоченості, кам'янистості, еродованості, рельєфом місцевості, запасом гумусу, забезпеченістю ґрунтів основними елементами мінерального живлення (N, Р, К).

Матеріали обліку якості земель дають необхідну інформацію для:

  •  трансформації угідь;
  •  захисту ґрунтів від ерозії;
  •  виявлення резервів освоєння нових земель шляхом їх меліорації та рекультивації;
  •  розробки системи ведення сільського господарства;
  •  прогнозування використання земельних ресурсів;
  •  проведення бонітування і економічної оцінки земель.

Тема 10

Способи одержання земельно-кадастрових даних.

  1.  Земельно-кадастрові відомості, методика їх одержання, систематизація.
  2.  методи одержання земельно-кадастрових даних.
  3.  земельно-кадастрові роботи.
  4.  Способи та зміст проведення знімань та обстежень в земельному кадастрі.
  5.  Наземні знімання.. Дистанційне зондування.
  6.  Агрогосподарські та спеціальні обстеження в земельному кадастрі.
  7.  Корегування планових матеріалів.
  8.  Основи статистичних методів одержання, обробки та аналізу даних земельного кадастру.

Для того, щоб успішно вівся земельний кадастр, необхідно виконання основної вимоги: постійне одержання, надходження, систематизація та аналіз даних про природний, правовий і господарський стан земель. Ці дані повинні включати інформацію:

  •  хто є власником землі чи землекористувачем;
  •  площі земельних ділянок;
  •  склад і види угідь;
  •  якісний стан земель;
  •  порівняльна їх цінність тощо.

Кожна складова частина ДЗК використовує свої показники і висуває свої вимоги до них.

При реєстрації земельних ділянок і обліку кількості земель земельно-кадастрові відомості обмежуються в основному показниками:

  •  розмір площі земель;
  •  кому і на яких умовах надана земельна ділянка;
  •  розподіл земель за складом угідь;
  •  цільове призначення
  •  меліоративний стан і т. д.

При обліку якості, крім даних про площі угідь необхідні відомості про природні властивості ґрунтів, які визначають їх якість:

  •  тип ґрунту;
  •  гранулометричний склад;
  •  забезпеченість поживними речовинами;
  •  кислотність;
  •  еродованість;
  •  засоленість;
  •  крутизна схилів та ін.

Бонітування ґрунтів використовує такі показники як площа земель та бал бонітету. При економічній оцінці земель використовуються показники:

  •  площі земель;
  •  бали економічної оцінки;
  •  умовні кадастрові гектари тощо.

Для отримання земельно-кадастрових даних використовують різні методи, які залежать від призначення показників земельного кадастру. Такими методами є:

  •  знімання;
  •  обстеження;
  •  збір та узагальнення статистичних даних.

Знімання місцевості або коректування планового матеріалу проводиться, в першу чергу, дія визначення площ земель. З використанням одержаного або відкоректованого планового матеріалу і проводиться визначення площ.

Детальні ґрунтові обстеження проводять для визначення показників природних властивостей ґрунтів.

Збір, обробку та аналіз статистичних даних про господарське використання земель проводять для економічної оцінки земель.

Земельно-кадастрові роботи - це не разовий захід, а постійний процес одержання і оновлення даних про стан земель.

Одержані дані обов'язково повинні піддаватися систематизації.

Систематизація земельно-кадастрових відомостей потрібна для їх цілеспрямованого використання у виробничій діяльності власників землі та землекористувачів і для державного управління земельними ресурсами.

Прикладом систематизації даних ДЗК є дані про площі. Для отримання відомостей про площу окремого землеволодіння (землекористування), спочатку його площу поділяють на секції, в межах секцій визначають площу кожної окремої ділянки (контуру) і далі розшифровують площу контурів за видами угідь відповідно до прийнятої класифікації обліку земель. Всі площі земель між собою повинні бути ув'язаними.

Достовірність даних земельного кадастру залежить від способів їх одержання. Ці дані відображаються на планово-картографічному матеріалі і в текстових документах.

Планово-картографічні матеріали забезпечують наочність земельно-кадастрових відомостей, попереджують можливість пропусків або дублювання площ, сприяють безперервному і об'єктивному одержанню необхідної інформації.

Джерелом одержання планово-картографічних матеріалів є роботи з наземного знімання (теодолітне, мензульне, тахеометричне) та дистанційного зондування (аерокосмічні методи знімання - фотографічне, спектральне, інфрачервоне, радіолокаційне та інші).

Планово-картографічні матеріали, одержані будь-яким методом, повинні забезпечувати необхідну точність земельно-кадастрових відомостей, яка залежить від масштабу плану. Вибір масштабу залежить від розмірів і кількості контурів, характеру використання земель та інтенсивності ведення сільського господарства.

 В умовах дрібної контурності найбільш доцільними є плани масштабу 1:10000 (Полісся, Лісостеп), для Степу - 1:25000 (великі масиви земельних угідь), для господарств з великою питомою вагою багаторічних плодових насаджень, а також для зрошуваних районів - 1:5000, для ведення ДЗК в населених пунктах -1:500.

Аерофотознімання забезпечують достатню точність інформації. Цим способом знімання одержують як кількісні, так і якісні характеристики землеволодінь і землекористувань: чіткі зображення меж, види угідь, стан посівів. Складені за матеріалами аерофотознімань плани можуть містити такі деталі і ознаки місцевості, які неможливо одержати шляхом виконання наземних знімань, особливо при застосуванні кольорових знімків. При такому зніманні доступна будь-яка ділянка. Тому в кадастрі наземні знімання використовуються рідко (там, де відсутні матеріали аерофотознімань, і при обліку поточних змін у використанні земель).

За останні роки у зв'язку з розвитком космічної галузі стало можливим вивчення земної поверхні космічними методами зондування.

Переваги космічних знімань:

  •  можливість визначення координат будь-якої точки земної поверхні (доступність до будь-якої точки);
  •  можливість застосування різних способів знімання, які забезпечують вивчення практично всіх показників земної поверхні (рельєф, геологія, ґрунти, угіддя, їх стан, посіви тощо);
  •  охоплення великих територій;
  •  оперативність.

Через це результати таких знімань використовують в різних галузях народного господарства, в тому числі в землевпорядкуванні та кадастрі.

Спектральне знімання, як і інші, ґрунтується на здатності будь-якого об'єкта відбивати електромагнітні хвилі. Спеціальні прилади фіксують і відображають на спеціальних носіях відбиті електромагнітні хвилі в деяких вузьких спектральних зонах (видимий або інфрачервоний). Маючи такий спектральний знімок, і розшифрувавши його, одержують необхідну інформацію (характеристики) об'єкта. Але перед цим попередньо необхідно встановити взаємозв'язок (залежність) між властивостями земних об'єктів (в т. ч. земельних угідь) і характеристиками їх спектрального випромінювання і відображення.

Використання: одержання інформації про характер рослинного і ґрунтового покриву, ступінь зволоженості, засоленості, забруднення водойм, рельєф дна мілководдя тощо, тобто переважно якісні характеристики об'єктів.

Радіолокаційний метод базується на використанні радіохвиль як власного випромінювання (пасивна радіолокація), так і відбитих (активна радіолокація). Такі хвилі мають здатність не лише досягати земної поверхні, а й проникати в земний покрив. Цей метод знімань можна використовувати в будь-яку пору року, в будь-яку погоду та час доби. Дуже добре розпізнає вологі об'єкти.

Застосування: топографічне картографування, визначення глибини залягання ґрунтових вод, водоносних шарів, товщини снігового покриву і запасів води в ньому, інвентаризація посівів та їх стан.

Для поновлення земельно-кадастрових даних проводять роботи з графічного обліку поточних змін шляхом коректування планово-картографічних матеріалів.

Коректування - це виявлення на місцевості і нанесення на планово-картографічний матеріал поточних змін у складі землекористувань, землеволодінь, угідь, які виникли від моменту знімань місцевості або останнього коректування. Коректування проводять шляхом звіряння плану з натурою і нанесення на нього виявлених змін (раз у 8-10 років). Його виконують безпосередньо наземним способом із використанням геодезичних приладів. Якщо змінилося більше 30% контурів, проводять нове знімання місцевості. При цьому, крім меж, звертають увагу на класифікацію угідь, оскільки тут також відбуваються зміни.

Види і зміст обстежень в земельному кадастрі

Кадастрові дані будуть неповними, якщо вони будуть базуватись лише на матеріалах знімань та коректування планово-картографічного матеріалу. Необхідну повноту і комплексність земельно-кадастрової інформації забезпечують завдяки поєднанню матеріалів знімань та обстежень, які взаємно доповнюють одні одних.

Обстеження поділяють на: агро господарські та спеціальні.

Агрогосподарські обстеження забезпечують одержання необхідних даних про якісний стан земель, використовуючи зовнішні ознаки і дані господарського використання. Завдяки такого виду обстеженням одержується інформація про тип ґрунту, гранулометричний склад, глибину гумусового горизонту, розвиток ерозії, крутизну схилів, засміченість камінням, придатність для механічного обробітку, інші показники, які визначають родючість ґрунту.

Результати обстежень відображають на планово-картографічних матеріалах і заносять в спеціальні відомості агрогосподарського обстеження.

До спеціальних обстежень відносять: ґрунтові, агрохімічні, меліоративні, геоботанічні, радіологічні.

Ґрунтові обстеження здійснюються з метою одержання кількісних показників основних природних властивостей ґрунтів, які використовуються для бонітування і проектування. Ці показники отримують в результаті проведення польових і лабораторних аналізів. Без таких даних неможливо якісно запроектувати організацію території та систему використання угідь

Агрохімічні обстеження характеризують ґрунт за забезпеченням  основними  поживними  речовинами    (N, Р, К).

Меліоративні обстеження проводяться для характеристики земель за глибиною залягання ґрунтових вод і ступенем їх зволоження.

Геоботанічні - забезпечують характеристику природних кормових угідь за складом і якістю травостою. При цьому проводять класифікацію типів кормових угідь.

Радіологічні - проводять для характеристики земель за щільністю забруднення радіонуклідами (Cs-137, Sr-90, Рt) внаслідок аварії на ЧАЕС.

Основи статистичних методів одержання даних земельного кадастру

Статистика взагалі займається збором і аналізом великих масивів даних.

Суть статистичних спостережень полягає в планомірному, науково обґрунтованому і організованому зборі масових даних про явища і процеси. Вони дають вихідні матеріали для наступного аналізу явищ, а тому від їх повноти і якості залежить обґрунтованість висновків.

Форми статистичних спостережень:

  1.  звітність;
  2.  перепис.

Звітність - така форма спостереження, при якій необхідні матеріали одержуються від організацій, підприємств, установ у вигляді встановлених законом документів, які готуються і подаються систематично в статистичні органи.

Форми і строки звітності встановлює Держкомстат України (місячна, квартальна, піврічна, річна).

В системі ДЗК розповсюджена річна звітність (станом на 1.01, не пізніше 15.01).

Державні землевпорядні органи щорічно складають звіти про наявність земельних угідь, зрошуваних і осушених земель, розподіл їх за видами, власниками землі і землекористувачами, в межах населених пунктів.

Один раз в 5 років складаються звіти про наявність земель, їх розподіл за категоріями, угіддями, землевласниками і землекористувачами, включаючи відомості про якісний стан і оцінку земель.

Форми земельної звітності: 6-зем - всі землі; 6а-зем - зрошувані землі; 6б-зем - осушені землі.

Деякі показники не підлягають звітності, тому необхідно проводити спеціальні статистичні спостереження, до яких належить перепис.

Перепис - це така форма спостереження, при якій статистичні органи збирають матеріали шляхом спеціально організованих на визначену дату обстежень (подібно перепису населення). При цьому враховується фактичний стан використання земель.

В Україні періодично проводять перепис зрошуваних і осушених земель, плодово-ягідних насаджень у вигляді інвентаризації земель (раз в 10 років). Інвентаризація земель проводилась на початку земельної реформи.

Перепис дає додаткові відомості, яких немає у звітності, розширює дані, перевіряє достовірність звітності.

Основні способи статистичних спостережень:

  •  безпосереднє спостереження;
  •  документальний спосіб;
  •  опитування.

Безпосереднє спостереження - одержання необхідної інформації і заповнення земельно-кадастрової документації працівниками земельно-кадастрової служби на основі безпосереднього огляду об'єкта, при без посередньому зніманні та коректуванні планово-картографічного матеріалу, обмірі посівних площ тощо.

Документальний спосіб передбачає вивчення різного роду документів (звітів про стан землеволодінь і землекористувань, зрошуваних і осушуваних земель, затрат праці, урожайність) та планово-картографічних матеріалів.

Опитування означає реєстрацію фактів, що ґрунтуються на свідченнях опитуваних (при відсутності документів). Цим способом користуються при визначенні врожайності сільськогосподарських культур при відсутності книги історії полів (відновлення документації), для складання схеми попередників.

Основні статистичні методи аналізу даних земельного кадастру

Аналіз статистичних даних - найбільш складний і відповідальний етап статистичних досліджень.

Завдання аналізу полягає в тому, щоб виявити і пояснити закономірності, які проявляються у протіканні суспільних явищ і на цій основі сформулювати правильні теоретичні і практичні висновки.

Використовуються такі статистичні методи аналізу даних земельного кадастру:

  1.  метод паралельних рядів (порівняння) - для визначення зв'язку між різними ознаками. Суть: порівняння даних, розташованих в таблицях;
  2.  балансовий метод - для встановлення зв'язку між явищами і його характеристиками шляхом розміщення взаємозв'язаних показників у таблиці, контроль підсумків окремих частин, які повинні бути рівними;
  3.  метод аналітичних групувань - аналіз взаємозв'язків між різними ознаками;
  4.  метод кореляційного аналізу - найбільш досконалий метод багатофакторного аналізу складних явищ, коли одна величина (ознака) залежить від великої кількості інших величин (ознак). Такі залежності дуже складні.

Наприклад, розмір валового доходу, урожайність залежить від розміру землекористувань, кількості добрив, площі посіву, спеціалізації, енергонасиченості, затрат праці, системи обробітку, якості земель, кліматичних умов.

Існує прямий і обернений кореляційний зв'язок. Прямий - коли із збільшенням однієї ознаки, зростає значення іншої, яка від неї залежить (із збільшенням площі збільшується валовий збір при інших рівних умовах). Обернений (зворотній) - із збільшенням однієї ознаки, значення іншої, яка від неї залежить, зменшується (із збільшенням продуктивності праці зменшується собівартість одиниці продукції).


Тема 11

Створення і запровадження автоматизованої системи державного земельного кадастру (АСДЗК)

  1.  Передумови створення АСДЗК.
  2.  Призначення та принципи побудови АСДЗК.
  3.   Цілі і завдання, структура АСДЗКУ.
  4.  Організація баз даних АСДЗКУ.

Донедавна в Україні, як і на всій пострадянській території, стосовно земельного кадастру історично склалася така ситуація, що поняття державного земельного кадастру фактично замінювалося поняттям статистичної звітності за встановленими формами. Іншими словами можна сказати, що існувала так звана "паперова технологія" ("книжна система") ведення державного земельного кадастру у вигляді земельно-кадастрової книги підприємства, організації, державної земельно-кадастрової книги району (міста), державного земельного кадастру області та в цілому держави. На сьогодні інтенсивний розвиток комп'ютерних інформаційних технологій дозволяє реалізувати ідею створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, яка дасть можливість здійснювати оперативне управління земельними ресурсами.

АСДЗКУінформаційна система, що містить відомості про правовий режим земель, державну реєстрацію земельних ділянок, кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, облік кількості та якості земель.

Як і будь-яка система кадастру, автоматизована система повинна забезпечити дотримання основних принципів ведення кадастру:

  1.  Єдність.
  2.  Законність.
  3.  Безперервність.
  4.  Об'єктивність.
  5.  Оперативність.
  6.  Економічність.
  7.  Наочність.
  8.  Доступність.

Головна мета створення системи - формування інформаційної інфраструктури, яка забезпечує органи державної влади і громадян країни інформацією про землю і нерухомість, а також захищає права власників землі та землекористувачів на передані у власність і надані в користування землі.

Об'єктом автоматизації АСДЗК є земельний кадастр. Всі відомості про земельні ділянки (місце розташування, кількісні та якісні характеристики тощо) містяться в кадастрових базах даних. А тому з формальної точки зору об'єктом автоматизації є сукупність процесів створення і функціонування баз даних.

Основними об’єктами обліку кадастрових баз даних є земельні ділянки (парцели), інформація про які вноситься до Реєстру земельних ділянок АС ДЗКУ. Крім цього, в БД АС ДЗКУ ведуться також: Реєстр власників та користувачів земельних ділянок, Реєстр правових документів та Реєстр прав. Передбачається також ведення в складі БД АС ДЗКУ Реєстру будівель та споруд (та їх частин, в тому числі квартир). Крім атрибутивних даних в БД АС ДЗКУ містяться також електронні планово-картографічні матеріали, до яких відносяться індексні карти, чергові кадастрові плани та інші тематичні планово-картографічні матеріали. Чергові кадастрові плани ведуться в ГІС-середовищі з забезпеченням програмно-інформаційної взаємодії з атрибутивними БД. Чергові кадастрові плани ведуться для всіх адміністративно-територіальних одиниць України.

Головним адміністратором ДЗК, як геоінформаційної системи є Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»(див. ЗУ)

Основні принципи роботи АС ДЗК

1. Система єдина на всій території України (єдиний банк даних, єдина мережа передачі інформації, єдина система захисту інформації, єдині підходи і правила при формуванні земельно-кадастрової інформації, єдина система координат).

2. Система працює в режимі реального часу - on-line (в будь-який момент оператор має актуальну інформацію про стан кожної земельної ділянки).

3. Інформація про будь-яку зміну в базі даних, а також про оператора, який здійснив цю зміну, вноситься до електронного журналу і залишається там назавжди.       

4. Система дає можливість працювати із замовником у режимі єдиного вікна. При цьому більшість перевірок коректності даних про земельну ділянку проводиться комп'ютером під час надходження інформації до бази і система одразу видає результат.           

5. Більшість паперових даних зберігається в системі у вигляді електронних копій,що робить прозорим процес обліку бланків і документів та унеможливлює корумповані дії. 

АС ДЗК створювалася за прикладом земельного кадастру міста Києва.

 АС ДЗК реалізована із застосуванням сучасних світових технологій. Було використано програмний продукт ARCVIEW 9.x фірми ESRI – світового лідера ГІС технологій.

Цілі та завдання кадастрово-реєстраційної системи АС ДЗК

1.      Забезпечення централізованого обліку земельних ділянок та просторових даних щодо них.

2.      Забезпечення всіх передбачених законом прав громадянина на земельну ділянку.

3.      Встановлення чітких меж земельних ділянок.

4.      Унеможливлення накладання однієї земельної ділянки на іншу.

5.      Забезпечення контролю використання земель державними органами.

6.      Зведення до мінімуму впливу “людського фактору” на процес     землевідведення.

7.      Забезпечення надійного зберігання земельно-кадастрової інформації в електронному вигляді.

8.      Надання передбачених законом відповідей громадянам і державним установам на їхні заяви та запити.

9.      Надання свідоцтв та витягів із системи.

10.   Забезпечення доступу до необхідної, актуальної інформації державним органам влади та органам місцевого самоврядування.

Структура АСДЗКУ

Автоматизована система державного земельного кадастру України (АСДЗКУ) базується на ієрархічній трирівневій територіально розподіленій структурі:

АСДЗК базового рівня (на рівні міст Києва і Севастополя, міст обласного значення, адміністративних районів, крім районів у містах);

АСДЗК регіонального рівня (на рівні Автономної Республіки Крим та областей);

АСДЗК національного рівня (на рівні Держкомзему України).


  •  

Рис. 2. Структура програмно-технічного забезпечення АСДЗК



Рекомендована література

  •  Методологія та методика наукових досліджень у землевпорядкуванні А.М.Третяк, В.М. Другак, к. Аграрна наука, 2005
  •  Методичні рекомендації зі складання проектів формування меж сільських населених пунктів/А.М.Третяк, В.М.Другак, Р.А.Третяк. К – ІЗ УААН, 2003. – 16 с.
  •  Складання проектів землеустрою при формуванні земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод  /А.М.Третяк, Т.М. Ліщенюк, М.І.Шквир. – К.:ІЗ УААН, 2003. – 18 с., Р.А.Третяк. К – ІЗ УААН, 2003
  •  Землевпорядне проектування. Теоретичні основи і територіальний землеустрій: навч. Посібник. – К.: Вища освіта, 2006.- 528 с.:іл.
  •  Землевпорядне проектування. Теоретичні основи і територіальний землеустрій: навч. Посібник. – К.: ТОВ «ЦЗРУ», 2008.- 576 с.:іл.
  •  Третяк А.М., Дорош О.С.Управління земельними ресурсами/ за редакцією М.Третяка. Навчальний посібник.- Вінниця: Нова книга, 2006 – 360 с.
  •  Оцінка земель: навчальний посібник / М.Г.Ступень, Р.Й. Гулько, І.Р. Залуцький, О.Я. Микула та ін. За заг. ред. М.Г. Ступеня. 2-ге видання, стереотипне. – Львів: Новий світ – 2000». – 2006. – 308 с. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // http:/www.rada.gov.ua.
  •  Ступень М.Г. Теоретичні основи Державного земельного кадастру, навчальний посібник. - Львів, 2003 . - С.123
  •  Гнаткович Д.Й. Земельный кадастр. Економика землепользования.- Львов: Выстая школа,  1986. – С. 23-33
  •  Даниленко А.С., Лихо груд М.Г., Основні засади запровадження в Україні кадастрової-інформаційної системи//Землевпорядний вісник. – 2003. - №1. – С. 22-27.
  •  Добряк Д.С., Вагін Ю.М., Єршов В.Г., Методологічні основи автоматизації процесу реєстрації прав на земельні ділянки // Землевпорядний вісник. – 1998р. - №1(2). – С.10-15.
  •  Охорона праці в галузі землевпорядкування і кадастру. Навчальний посібник. Коломия 2004.
  •  Волошин Г. О. Наукові основи раціонального використання земель та ведення інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель // Землевпорядний вісник. – 2002. - №3. – с. 33 – 38.
  •  Гаврилюк Ф. Я..Бонитировка почв. – М: Высшая школа, 1974 – с. 651 – 670.
  •  Гнаткович Д. І. Економіко-правові положення і формування нових землеволодінь і земле користувань // Землевпорядний вісник. 1999. - №2. – с. 28 – 30.
  •  Даниленко А. С. Стан і перспектива нормативно-правового забезпечення земельної реформи // Землевпорядний вісник. 2003. - №3. – с. 2 – 5.
  •  Законодавство України про землю: Збірник нормативно-правових актів. – К.: Юрінкорн інтер, 2005 – с. 352.
  •  Земельний кадастр і його застосування в господарській діяльності.: Збірник наукових праць. Львів Сільськогосподарський інститут. – Львів. 1992 – 58.с.
  •  Словник-довідник з кадастру, геодезії та моніторингу природних ресурсів. Львів 1998р.
  •  Крикунов В. Г. Грунти і їх родючість. – К. вища школа. 1993 с. 287, 254 – 277.
  •  Кухініч В. В. Організаційно-економічний механізм ведення державного земельного кадастру // Землевпорядний вісник – 1989. - №1. – с. 21 – 22.
  •  Лихо груд М. Г. та інші. Науково-технічні аспекти створення в Україні  єдиної кадастрово-реєстраційної системи // Землевпорядний вісник – 2004. - №1. – с. 11 – 14.
  •  Магазинщиков Т. М. Земельний кадастр: підручник. – Львів: Світ 1991 – с. 67 – 80, 330 – 332 – 344.
  •  Панчук О. Я. Місце державного земельного кадастру в системі управління земельними ресурсами // Землевпорядний вісник 1999р. - №2. – с. 8-14.
  •  Проблеми земельного кадастру та застосування його даних в умовах ринкової економіки. Монографія. Під редакцією Д.І. Гнатовича. – Львів: ПДАУ 1996р, - с. 5-18.
  •  Теоретико-методологічні основи державного земельного кадастру в Україні. Під редакцією Третяка А. М. – К.: ТОВУЗРУ 2003. с. 253.
  •  Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. За загальною редакцією М. Г. Ступеня. – Львів: Новий Світ – 2000, 2003. – с. 269 – 274.
  •  Третяк А. М. Управління земельними ресурсами та реєстрація земель в Україні. Київ 1998р.
  •  Перович Л. М., Волосецький Б. Основи кадастру. Львів – Коломия 2000р.
  •  Володін М. О. Основи земельного кадастру. Навчальний посібник. Київ 2000р.
  •  Канаш О.П., Мартин А.Г., Євсюков Т.О. Земельно-кадастрова інформація як інформаційна база еколого-економічної оцінки земель // Землеустрій та кадастр. – 2004. – № 1-2. – С. 55-61.
  •    Євсюков Т.О. Принципи формування земельно-кадастрової інформації про еколого-економічну оцінку використання земель // Управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2004. – С. 168-171.
  •  Р. Панас, М.Маланчук Національний університет “Львівська політехніка” Порівнльна  оцінка земельних кадастрів зарубіжних країн і України, М. 2008 
  •  Гнаткович Д.І. Організація і планування робіт по землевпорядкуванню Горлачук В.В. Розвиток землекористування в Україні
  •  Ступень М.Г.,Микула О.Я.,Гулько Р.Й. Земельний кадастр – основа регулювання земельних відносин. Львів – ТзОВ «Ліга-Прес». – 2011.- С.305.
  •   Ступень М.Г., Курильців Р.М., Таратула Р.Б., Радомський С.С. Автоматизація Державного земельного кадастру. – Львів. -2011.- С. 312.
  •  Ступень М.Г. , Микула О.Я, Лавейкіна Є.С. Земельний кадастр. Львів. – 2011. С. 309


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20959. Національно-культурне піднесення 1920-1930-х рр.. Українська культура в період тоталітаризму 1.42 MB
  Початок 1920-х років було для української культури позбавленим світлих перспектив. Розділ Україні між сусідніми державами гальмував національну інтеграцію, в тому числі і в сфері культури. Культурний потенціал Україні був підірваний руйнівними наслідками громадянської війни, часткової окупацією країни. Військове лихоліття не тільки знищило духовні і матеріальні цінності, а й основного творця культурних цінностей - інтелігенцію.
20960. ПАРОЛЬНИЙ ЗАХИСТ 101 KB
  Текст програми include iostream include fstream include conio.h include string include iomanip include windows.h using namespace std; string decrypt string str { for unsigned int i=0; i str.size; i if str[i]=' ' str[i]=charabsshortstr[i]255; return str; } string encrypt string str { for unsigned int i=0; i str.
20961. Шифрування та дешифрування даних за допомогою алгоритмів перестановки (збивання) 141.09 KB
  У якості інформації використовувати копію файлу з розробленою програмою програма дешифрування інформації повернення початкового вигляду файла; Індивідуальні завдання: Метод €œспутаної шини€ Текст програми: DEFINT IN: DEFSTR S RANDOMIZE 231 CLS: LOCATE 1 1 Lot = 5 s = FOR i=1 TO 64:s=sCHR6525RND:NEXT PRINT s; text : sav = s s = FOR i=1 TO 192: s=sCHR255RND: NEXT 'шифрование FOR i = 0 TO Lot sc=MIDss1I3232 l=2^i:sl= : r= FOR j = 1 TO 32 kg=ASCMIDsc j 1 kl=ASCMIDs j 1...
20962. Шифрування та дешифрування даних за допомогою алгоритмів підстановки (заміна) 69.72 KB
  Програма дешифрування інформації повернення початкового вигляду файла; а також оцінити правильність процедури €œшифрування – дешифрування€ відсутність зміни результату відносно початкового файлу. Підготовка даних полягає в: Введення вихідного тексту; Створення тимчасового текстового файлу файл 1 та занесення в нього вихідного тексту; Створення тимчасового текстового файлу файл 2 для подальшого занесення в нього результатів роботи програми; Введенні або автоматичному виборі ключа; Для режиму дешифрування якщо ключ...
20963. Шифрування та дешифрування даних з використанням режиму шифрування 98.95 KB
  Індивідуальні завдання: алгоритм Counter Mode CTR Текст програми AutoSeededRandomPool prng; SecByteBlock keyAES::DEFAULT_KEYLENGTH; prng.size ; byte ctr[ AES::BLOCKSIZE ]; prng.GenerateBlock ctr sizeofctr ; string plain = CTR Mode Test ; string cipher encoded recovered; try { cout plain text: plain endl; CTR_Mode AES ::Encryption e; e.size ctr ; The StreamTransformationFilter adds padding as required.
20964. Шифрування та дешифрування даних за допомогою алгоритмів гамування 30.38 KB
  Індивідуальні завдання : конгруэнтные генераторы Линейными конгруэнтными генераторами являются генераторы следующей формы: в которых это nый член последовательности а предыдущий член последовательности. Период такого генератора не больше чем m. Если a b и m подобраны правильно то генератор будет генератором с максимальным периодом и его период будет равен m. Например для линейного конгруэнтного генератора b должно быть взаимно простым с m.
20965. Використання алгоритмів шифрування з відкритими ключами 45.99 KB
  Постановка задачі Необхідно розробити і налагодити дві програми: Програма шифрування інформації з використанням визначених алгоритмів. Програма дешифрування інформації повернення початкового вигляду файла; а також оцінити правильність процедури €œшифрування – дешифрування€ відсутність зміни результату відносно початкового файлу.09 funkcja f dla kazdej rundy czynniki pierwsze klucz zakryty p1 4 = 0 q1 4 = 0 p = 19; q = 23; n = pq; M = random n; print Message = M; print Cryptogram = C; C = M^2 n; m1= C ^...
20966. Використання односпрямованих хеш-функцій 170.04 KB
  І КІТ39 Практична робота №26 €œВикористання односпрямованих хешфункцій€ за курсом €œЗахист інформації у комп’ютерних системах та мережах€ Ціль роботи : cтворення програм генерації дайджесту повідомлення за допомогою хешфункцій. Індивідуальні завдання: алгоритм HAVAL HAVAL однонаправленная хешфункция разработанная Yuliang Zheng англ. Для произвольного входного сообщения функция генерирует хешзначение называемое дайджестом сообщения которое может иметь длину 128 160 192 224 или 256 бит. Висновок: за час виконання практичноъ...
20967. Понятие мировоззрения, его структура и уровни. Формы мировоззрения: мифологическое, религиозное и философское 480 KB
  Систематизирует в самом общем виде представления человека о мире и самом себе. Антропоцентризм тип философского мировоззрения в центре которого стоит проблема человека Европа эпохи Возрождения нового и новейшего времени современные философские школы. Теоретическое мышление посредством абстракций обобщений сравнений идеализациий преодолевает границы образночувственного восприятия вскрывает существенные связи и отношения мира и человека выявляет новые горизонты познания и осмысления действительности. Поэтому осмысление проблем...