5697

Фінансове планування. Зміст та задачі фінансового планування

Конспект

Финансы и кредитные отношения

Зміст та задачі фінансового планування Лекція Сутність та задачі фінансового планування на підприємстві Логічна послідовність процесу фінансового планування Інтегроване фінансове планування Види фінансового планування ...

Украинкский

2012-12-18

442.78 KB

33 чел.

Тема 1. Зміст та задачі фінансового планування

Лекція 1

  1.  Сутність та задачі фінансового планування на підприємстві
  2.  Логічна послідовність процесу фінансового планування
  3.  Інтегроване фінансове планування

4. Види фінансового планування та їх характеристика

1.Сутність та задачі фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування означає свідому організацію фінансового розвитку на основі гармонійної і, по можливості, оптимальної структури цілей і відповідних їм засобів досягнення.

В той же час фінансове планування – процес розробки людьми конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішною, необхідна наявність методології і методики розробки фінансового плану.

Планування фінансів, як і будь-який інший вид діяльності, має свою мету і свої задачі.

Метою планування фінансів є визначення можливих обсягів надходження грошових коштів і їх витрачання в плановому періоді.

Фінансовий план можна розглядати як завдання по окремих показниках, а також як фінансовий документ, що забезпечує взаємозв’язок показників розвитку підприємства з наявними ресурсами, взаємодію сукупної вартісної оцінки коштів, що беруть участь у відтворювальних процесах та в процесах обігу грошового капіталу.

Основне завдання фінансового планування – це забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання.

Друге завдання – дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів. Бізнес-план, що містить докладне фінансове обгрунтування інвестиційного проекту, є для інвестора основним документом, що стимулює вкладення капіталу.

Третє завдання – гарантія виконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами. Оптимальна для підприємства структура капіталу приносить максимальний прибуток і максимізує платежі до державного бюджету.

Четверте завдання – виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів.

П’яте завдання – контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

  1.  Логічна послідовність процесу фінансового планування

Логічна послідовність процесу планування наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Логіка планування

Важливим моментом фінансового планування є визначення стратегії планування.

Стратегія (Strateg < stratos (гр.) – військо + ago – веду) фінансового планування означає загальне спрямування розробки фінансового плану, джерел надходження коштів, джерел прибутку.

Господарюючий суб’єкт представляє собою систему, що складається з різних виробництв, цехів, складів, служб (ремонтної тощо), відділів (фінансового, бухгалтерії тощо), лабораторій, магазинів та інших підрозділів. Роль кожного з цих підрозділів в одержанні прибутку є різною.

Наприклад, господарюючий суб’єкт не може існувати без бухгалтерії, але не можна вимагати від бухгалтерії, щоб вона приносила прибуток. Так само не можна вимагати прибутку від ремонтної служби, лабораторії якості тощо.

Важливою складовою фінансового планування господарюючого суб’єкта є визначення його центрів доходу (прибутку) і центрів витрат.

Центр доходу господарюючого суб’єкта – це підрозділ, який приносить йому прибуток. Центр доходу має й інше призначення – профіт (фр. рrofit – вигода, прибуток).

Центр витрат –- підрозділ господарюючого суб’єкта, який є збитковим або взагалі некомерційним, але відіграє важливу роль в діяльності господарюючого суб’єкта.

Крім вищезгаданого, фінансове планування або планування платежів має справу з усіма потоками платежів. Воно необхідне, щоб формувати всі потоки платежів на підприємстві та між підприємством і зовнішнім середовищем з врахуванням стану платіжних засобів за один або кілька періодів. Потоки платежів та запаси платіжних засобів для фінансового планування слід визначати за видом, величиною і моментом часу їх виникнення на підставі діяльності підприємства в майбутньому періоді. Це дозволить володіти інформацією про очікувані платежі.

Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, – для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.

Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Склад фінансового планування

3. Інтегроване фінансове планування

Виконати ефективно ці завдання можна лише в межах одночасного планування. Щоб пов’язати всі розрахунки один з одним, розробляють схему інтегрованого загального планування на підприємстві або систему планування. Наприклад, приблизну схему інтегрованого планування наводять В.А. Анташов та Г.В. Уварова (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Приклад інтегрованого фінансового планування.

Таке інтегроване планування дозволяє уникнути фінансової нерівноваги. Отже, фінансове планування представляє собою фінансове забезпечення господарської діяльності підприємства і формує основу для прийняття фінансових рішень.

4. Види фінансового планування та їх характеристика

Фінансове планування здійснюється шляхом виконання фінансових розрахунків і складання планів різного змісту та призначення залежно від завдань і об'єктів планування. Виходячи з цього фінансові плани поділяються на перспективні, поточні та оперативні.

Прикладом поєднання перспективного і поточного планування є бізнес-план, який розробляється при створенні нового підприємства або обґрунтуванні виробництва нових видів продукції.

Бізнес-план — це документ, у якому викладені організаційні, виробничі  та ринкові аспекти запропонованого бізнесу, а також планові розрахунки обсягів виробництва, інвестицій та отримуваних фінансових результатів від здійснення запланованого заходу.

Складання бізнес-плану необхідне для визначення обсягів та розробки стратегії фінансування, залучення конкретних інвесторів до участі у створенні нового підприємства або фінансування нових виробничих програм.

При цьому інвесторами можуть бути банки, інші юридичні або фізичні особи.

Структура бізнес-плану та його обсяг залежать від сфери діяльності, до якої належить бізнес, його обсягу, суми інвестицій, необхідних для його організації, обсягів випуску й асортименту майбутнього продукту. Основна частина бізнес-плану має організаційний і виробничий характер. Його відповідні розділи відображають відомості про продукцію, що планується до виробництва, її якість, рівні цін, ринки збуту, результати маркетингових досліджень щодо конкурентоспроможності продукції і фінансових результатах від її продажу.

Наведемо приблизний склад і зміст розділів бізнес-плану.

1. Юридичний статус підприємства. Наводиться повна і скорочена назва підприємства, юридична адреса, форма власності, правовий статус, склад засновників та розмір їх частин у статутному капіталі.

2. Коротка історична довідка про діяльність підприємства. Інформація  про спеціалізацію підприємства, обсяги продукції, що випускається, розмір земельних ділянок, виробничих площ та ін.

3. Характеристика виробленої продукції (послуг) і ринків збуту. Наводяться перелік та показники виробництва основних видів продукції (надання послуг) за звітній рік та прогноз на три роки, передбачається вдосконалення структури продукції, що виробляється, зазначається сучасне становище підприємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшення.

4. Характеристика конкурентного середовища. У цьому розділі вказується галузь, наводиться інформація про підприємства, які виробляють аналогічну продукцію (надають послуги) та здійснюють її збут на тих самих ринках, що й підприємство (конкурент), а також загальна характеристика якісних і кількісних показників продукції, що виробляється, тощо.

5. План маркетингової діяльності. Наводяться відомості про наявні на підприємстві маркетингові служби, схема та характеристика існуючих каналів збуту і пропозиції покупця щодо їх вдосконалення, засобів реклами, ціноутворення, відомості про діяльність підприємства щодо просування продукції, що виробляється на ринку збуту, про механізм розрахунків за придбану продукцію, характеристики постачальників сировини для підприємства із зазначенням її якості, кількості, ритмічності надходження та цін.

6. План виробничої діяльності підприємства. Наводяться характеристика виробничого процесу на підприємстві, схеми виробничих потоків, пропозиції покупця щодо вдосконалення виробничого процесу на підприємстві на основі впровадження прогресивної техніки та технології.

7. Організаційний план. Подається інформація про існуючу організаційну структуру підприємства та пропозиції покупця щодо її вдосконалення, дані про забезпечення підприємства робочою силою, кваліфікацію працівників, діючу систему заробітної плати, преміювання, їх середні розміри та ін.

8. Охорона навколишнього середовища. Наводиться інформація про стан навколишнього середовища, існуючі проблеми, першочерговість їх вирішення, джерела фінансування природозахисних заходів з визначенням термінів виконання.

9. Фінансовий план та програма інвестицій. Вказуються обсяг інвестиційних вкладень у підприємство та джерела їх отримання, наводяться прогнозні показники прибутків та збитків, а також балансу підприємства. Подається баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

Складання бізнес-плану має велике значення для підприємств, якщо у них бракує власних фінансових ресурсів для виконання того чи іншого проекту. У цьому разі такий документ є одним з основних, що необхідні основних, що необхідні підприємству для звернення до інших інвесторів з проханням залучення їх фінансових ресурсів для фінансування проекту або до банку для одержання з цією метою позикових коштів.

Тема 2. Процес фінансового планування

Лекція 2

  1.  Етапи фінансового планування
  2.  Стратегічний аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансових ресурсів, якими володіє підприємство
  3.  Прогнозування наслідків прийнятих рішень
  4.  Процес безпосереднього планування
  5.  Процес бюджетування
  6.  Етапи фінансового планування

Планування справляє безпосередній вплив на рівень активізації діяльності керівництва та апарату управління. Процес планування – це прийняття рішень про майбутні цілі підприємства і способи їх досягнення.

Діяльність, зв’язану з плануванням, можна класифікувати як ряд етапів:

1) стратегічний аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансових ресурсів, якими володіє підприємство;

2) прогнозування наслідків прийнятих рішень, для уникнення негативних результатів від неузгодження між поточними  і майбутніми управлінськими рішеннями;

3) процес безпосереднього планування, в якому обґрунтовують вибраний варіант із ряду можливих рішень, що відображають стратегічну ціль, втілену в конкретні плани;

4) процес бюджетування, або технологія обліку, планування і контролю за рухом грошових коштів, формуванням фінансових результатів і оцінці наслідків прийнятих рішень.

  1.  Стратегічний аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансових ресурсів, якими володіє підприємство

Етап стратегічного аналізу передбачає вивчення декількох альтернативних варіантів розвитку підприємства на рік і на перспективу.

Перший варіант представляє собою сценарій агресивного росту компанії, що включає вихід на нові ринки збуту і створення нових видів продукції, диверсифікацію виробництва і освоєння нових напрямків діяльності, що потребує великих капітальних витрат.

Другий варіант – сценарій збереження існуючих тенденцій розвитку, за яких бізнес-процеси підприємства розвиваються паралельно розширенню ринків збуту.

Третій варіант базується на плані реструктуризації, тобто при мінімумі капіталовкладень, вирізнення найбільш ефективних бізнес-процесів і скорочення або припинення діяльності неприбуткових підрозділів.

Четвертий варіант плану передбачає ліквідацію або продаж окремих філіалів і дочірніх компаній. Кожна альтернатива зв’язана з певними прогнозами грошових потоків, планів доходів і витрат, зміною структури капіталу та іншими аспектами фінансової діяльності. Тому необхідно враховувати фінансову стійкість і платоспроможність підприємства в довгостроковому періоді. Перераховані варіанти доцільно розглядати як взаємновиключаючі рішення, але базова технологія розрахунку для кожного альтернативного варіанту повинна бути ідентичною.

  1.  Прогнозування наслідків прийнятих рішень

Етап прогнозування наслідків прийнятих рішень переслідує основну ідею – перевірку можливих наслідків реалізації розробленого плану з урахуванням конкретних умов, уточнень та змін по одному із сценаріїв. Наприклад, прогноз реалізації плану в умовах високої інфляції і зниження курсу національної валюти, що некорисно для підприємства-імпортера товарів і сприятливо для експортера сировини. При любому сценарії, спираючись на різні джерела інформації і методи прогнозування, фінансові і інвестиційні рішення необхідно детально оцінити до прийняття остаточного варіанту плану. Прогнозування, як частина довгострокового планування, дає оцінку найбільш вірогідних подій і допомагає зменшити комерційні ризики. Виключити всі види ризиків неможливо навіть з допомогою самого грамотного прогнозування.

  1.  Процес безпосереднього планування

В процесі безпосереднього планування економічні служби підприємства втілюють вибрані стратегічні цілі в конкретні плани, які мають кількісну і якісну оцінку:

- розробляється план потреби підприємства в фінансових ресурсах для капіталовкладень, інновацій, поповнення оборотного капіталу і т.п.;

- визначається структура джерел фінансування планових заходів – як внутрішніх так і зовнішніх. В цьому плані повинні бути обов’язково враховані оптимальні пропорції між власними і запозиченими джерелами, вкладом в основний і оборотний капітал і т.п.;

- розробляється план розміщення і використання коштів всередині підприємства;

- розробляється процедура бюджетування як база для фінансування поточних фінансово-експлуатаційних потреб і інвестиційних проектів.

  1.  Процес бюджетування

Нарешті, на останньому етапі планування здійснюється бюджетування як процес розробки різних оперативних бюджетів. Бюджетування становить основний зміст сучасної технології фінансового планування. Воно будується таким чином, щоб мати можливість в єдиному інформаційному форматі планувати і контролювати виконання плану і оперативно оцінювати відхилення фактичних показників від планових. Цей процес оперативного прийняття управлінських рішень і коректив поточних дій відображає основну вимогу ефективності системи управління фінансами в динамічному економічному середовищі. Таким чином, процес планування – це неперервний цикл з прямими (від розробки стратегії до розробки планів і контролю за їх виконанням) і зворотними (від оцінки результатів виконання до коректив планів) зв’язками.

Кінцевий результат процесу планування – розробка системи довгострокових, поточних і оперативних планів. План включає основні параметри діяльності підприємства в цілому і його підрозділів і філіалів, які мають бути досягнуті до кінця розрахункового періоду. Процес планування трудомісткий і різноманітний. Він вимагає зусиль усіх спеціалістів і менеджерів підприємства. Тільки в цьому випадку можливо досягнути стратегічних цілей діяльності фірми.

Тема 3. Принципи і методи фінансового планування

Лекція 3

  1.  Принципи фінансового планування
  2.  Методи фінансового планування

1. Принципи фінансового планування

- наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

- єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу фінансових ресурсів, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

- безперервність, яка означає взаємозв’язок довгострокових (перспективних), поточних і оперативних фінансових планів;

- стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

2.Методи фінансового планування

В процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання.

Основними методами фінансового планування є метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий.

Метод коефіцієнтів передбачає зміну планованих фінансових показників на визначену частку (коефіцієнт) виходячи з рівня їх виконання в попередньому звітному періоді.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

· максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

· економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

· економія поточних витрат;

· мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

· максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім вже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

У процесі фінансового планування виконуються різноманітні фінансові розрахунки, складаються таблиці, в яких визначаються результати від продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, розподіляються отримані результати, розраховуються нормативи власних оборотних активів і джерела їх покриття, обсяги витрат і джерела їх покриття з капітальних вкладень та ін.

Заключним етапом фінансового планування є складання зведеної таблиці — фінансового плану (балансу доходів і витрат) підприємства.

Лекція 4

3.Кошторисне планування (бюджетування).

4. Організаційні передумови впровадження бюджетування

3.Кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає:

  1.  в узгодженні оперативних і перспективних планів;
  2.  в координації дій різних підрозділів підприємства;
  3.  в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;
  4.  в управлінні і контролі за виробництвом;
  5.  в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;
  6.  у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;
  7.  у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

Впровадження принципів бюджетування надає ряд переваг:

  1.  щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;
  2.  в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;
  3.  бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

В системі бюджетного планування бюджети класифікуються за наступними ознаками (рис. 3.1):

Рис. 3.1.Класифікація основних видів бюджетів у фінансовому плануванні

За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний, як правило, розробляється по одній-двох статтях затрат (наприклад, бюджет оплати праці). Комплексний – розробляється за широкою номенклатурою затрат (наприклад, бюджет адміністративно-управлінських затрат).

За методами розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети. Стабільний бюджет не залежить від зміни обсягів діяльності підприємства (наприклад, бюджет витрат на оплату праці управлінського персоналу). Гнучкий – передбачає встановлення планових поточних чи капітальних затрат не в твердо фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які взаємопов’язані з показниками обсягу діяльності підприємства (наприклад, з обсягом випуску чи реалізації продукції).

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття “план” і “бюджет”. План – більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет – більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття “бюджет” традиційно трактується як “кошторис”. Напрями бюджетування на підприємстві представлені на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Напрями бюджетування на підприємстві

4.Організаційні передумови впровадження бюджетування

Організаційні передумови впровадження бюджетування представлені на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Організаційні передумови впровадження бюджетування

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні бюджети (кошториси):

  1.  кошторис продажу;
  2.  кошторис виробництва;
  3.  кошторис прямих матеріальних затрат;
  4.  кошторис витрат на оплату праці;
  5.  кошторис непрямих загальновиробничих витрат;
  6.  кошторис собівартості проданої продукції;
  7.  кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат;
  8.  кошторис прибутків та збитків;
  9.  кошторис капітальних затрат;
  10.  кошторис руху грошових коштів;
  11.  кошторис статей активу і пасиву і т.д.

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси по основній діяльності підприємства і кошториси по неосновних видах діяльності.

Тема 4. Порядок розробки фінансового плану

Лекція 5

1.Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування

2.Технологія складання фінансового плану

Фінансовий план – це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному виразі. В ньому повинні бути відображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій, джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначенням строків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень, витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів і витрат, строки виплати дивідендів (для акціонерного товариства).

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування, витікають з самих цілей цього процесу і необхідного кінцевого результату. Акцент повинен бути зроблений на трьох з них.

1. Прогнозування. Першу умову можна сформулювати як здатність складати акуратні і обґрунтовані прогнози.

Не можна зводити прогнозування до чисто технічної вправи. Підгонка тенденцій під минулі факти і дані нічого не варта. Це пов’язано з тим, що майбутнє не обов’язково відтворює минулі картини, що було б зручним для планування.

2. Вибір оптимального фінансового плану.

В кінці своєї роботи фінансовому менеджеру доведеться визначити, який фінансовий план є найкращим. До цього часу не існує ніякої моделі чи процедури, які могли б врахувати всі складності і приховані перешкоди, що виникають в процесі фінансового планування.

Очевидно, такі моделі ніколи не з’являться. Ця смілива заява базується на законі, який витікає з аксіом.

Аксіома 1. Сукупність невирішених проблем є нескінченною.

Аксіома 2. Кількість невирішених проблем, які окрема людина може враховувати кожний даний момент, не може перевищувати десяти.

Закон. Отже, в будь-якій діяльності завжди будуть існувати деякі 10 проблем, які можна назвати, але які не мають формального розв’язку.

Однак фінансовим менеджерам, які розробляють план, доводиться зустрічатись з невирішеними проблемами на кожному кроці, тому їм потрібно докласти максимум зусиль для пошуку аргументів.

2.Технологія складання фінансового плану

Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу. Прогноз обсягу продажу складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для I-го року – щомісячно, для II-го – щоквартально, для III-го – на рік в цілому. Це пов’язано з тим, що в перший рік виробництва повинен бути відомий покупець продукції. Розрахунки на другий і третій роки мають характер прогнозів, складених на підставі маркетингових досліджень.

Важливим документом фінансового плану вважається баланс грошових витрат і надходжень, який має й іншу назву – баланс грошових потоків. Мета його складання полягає в тому, щоб досягти синхронності надходження і витрачання грошових коштів або, іншими словами, досягти необхідного рівня ліквідності активів майбутнього підприємства. Так як ліквідність визначається величиною на будь-яку дату, бажано, щоб дані балансу грошових витрат і надходжень наводились на короткі відрізки часу. При подовженні часових відрізків значення даних, викладених в цьому документі, знижується, навіть якщо вони є надійними.

Ліквідність проекту, що реалізується, може впливати на його прибутковість. Недостатність грошових коштів в конкретний момент часу спричиняє неплатежі і навіть загрозу банкрутства. Затримка в платежах призводить до необхідності сплачувати більші штрафи і пеню, що зменшують балансовий прибуток.

Баланс грошових потоків складається у вигляді таблиці, в якій відображаються дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді, і завершується таблиця даними про наявність грошових коштів на кінець періоду.

В аналітичних цілях таблиця може бути доповнена даними про дебіторську заборгованість, а саме: про розмір безнадійних боргів, складських запасів, кредиторської заборгованості, що були взяті з інших розділів фінплану. Дані балансу грошових потоків необхідно пов’язати з діями підприємства по формуванню власних оборотних коштів. Адже саме недостатність власних оборотних коштів та їх мобілізація створюють ситуацію, коли в потрібний момент на рахунках підприємства немає потрібних грошових коштів. Потрібно згадати і про те, що показники ліквідності визначаються співвідношенням розміру оборотних коштів і короткострокових позикових джерел їх формування.

Невеликий документ з досить простою структурою носить назву таблиці доходів і витрат. Цей документ показує, як буде формуватися прибуток підприємства.

До складу фінансового плану входить також баланс активів та пасивів підприємства.

Баланс активів та пасивів підприємства складається з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів. Серед активів балансу виділяють поточні активи (рахунок в банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) – як найбільш мобільну частину коштів, запаси та фіксовані активи. В пасиві відображено власні та позикові кошти, причому важливе значення має їх структура та зміна протягом запланованого трирічного періоду.

На Заході при складанні балансу активів і пасивів використовують так званий “метод пробки”. Як відомо, в економічних розрахунках при плануванні перевага надається активам і затратам, а вже потім шукають джерела їх формування і фінансування. Різниця між запланованими активами і наявними джерелами фінансування називається “пробкою”. Якщо вона має від’ємне значення, то її “вибивають” за допомогою додаткового зовнішнього фінансування: емісії цінних паперів чи кредитів. Якщо ж власних джерел і вже залучених до обороту позикових коштів буде більше, ніж необхідно для формування фінансових активів, виникає додатнє значення пробки, яке ліквідується поверненням позикових коштів, а зайві власні засоби можуть бути інвестовані в цінні папери.

Лекція 6.

  1.  Аналіз беззбитковості підприємства
  2.  Зміст фінансового плану

3.Аналіз беззбитковості підприємства

При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства (метод “Витрати – Обсяг – Прибуток”). Методологічні основи цього методу розроблені вже досить давно, але практичному його використанню сприяла система обліку витрат “direct-costing”, в основі якої лежить розподіл витрат на постійні та змінні, які по-різному реагують на зміну обсягу виробництва.

Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами. При розрахунковому методі використовують наступну формулу  (4.1):

                                               (4.1)

Vmin – критичний обсяг виробництва в натуральному виразі;

Р – ціна одиниці продукції;

Sc – сума постійних витрат;

Su – сума змінних витрат на одиницю продукції.

Прогнозна величина прибутку PR відповідно складатиме (4.2):

                     (4.2)

де V – обсяг виробництва (продаж);

Sc – сума постійних витрат;

q1 – прогнозований обсяг виробництва (продаж) в натуральному виразі.

Визначення точки беззбитковості графічним методом представлено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Графічний метод визначення точки беззбитковості

Як видно з рис. 4.1, по горизонталі показується обсяг виробництва в натуральному виразі (в одиницях продукції чи у % виробничої потужності), а по вертикалі – витрати на виробництво (з розподілом їх на постійні та змінні) і виручка від реалізації.

Перетин прямої лінії, що відображає залежність між випуском продукції і собівартістю, і прямої лінії виручки від реалізації показує точку беззбитковості. Нижче цієї точки заштрихований збиток підприємства, тому що до досягнення визначеного обсягу виробництва виручка від реалізації не покриває витрати, але перевищення точки беззбитковості виробництва дає прибуток.

Розглянутий метод застосовується для вибору варіантів встановлення ціни на продукцію, що реалізується, визначених видів ресурсів, системи збуту продукції, тому розрахунок точки беззбитковості доповнюється прогнозами про зміну прибутку в залежності від зміни умов і обсягів виробництва і реалізації продукції.

Ефективність аналізу беззбитковості дозволяє використовувати його при прогнозуванні величини фінансових ресурсів, але при його впровадженні у практику фінансового планування слід мати на увазі наступне:

  1.  і графічний, і розрахунковий методи визначення прогнозованої величини прибутку передбачають обов’язкову диференціацію витрат на постійні та змінні, що обумовлено безпосередньо системою обліку витрат;
  2.  побудова графіка заснована на даних одного виду продукції, тому необхідна розробка методів узагальнення даних про випуск тих видів продукції, які планує виробляти підприємство;
  3.  виділення постійних витрат пов’язано з поняттям маржинального доходу, який складається з прибутку і постійних витрат і в Україні в обліку не застосовується.

4. Зміст фінансового плану

Приблизний зміст фінансового плану можна представити наступними основними статтями доходів та видатків підприємства (див. табл. 4.2).

В процесі фінансового планування відбувається конкретна ув’язка кожного виду капіталовкладень чи відрахувань та джерела його фінансування. Для цього складається перевірочна (шахова) таблиця до фінансового плану, в якій по вертикалі записують напрями використання фінансових ресурсів та прирівняних до них коштів, а по горизонталі – джерела фінансування, тобто фінансові ресурси і прирівняні до них кошти. Така таблиця дозволяє виявити цільовий характер використання фінансових ресурсів, збалансувати доходи і видатки по статтях, визначити резерви формування фондів грошових коштів.

Таблиця 4.2  Фінансовий план підприємства на 200__ р.

з/п

Найменування показника

Сума, тис. грн.

1.

2.

3.

I. Доходи і надходження коштів

Прибуток від реалізації

Інші операційні доходи

Доходи від інвестиційної діяльності

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

Доходи від фінансової діяльності

Інші доходи

Доходи від надзвичайної діяльності

Нарахована амортизація

Довгострокові кредити

Довгострокові позики

Позики на поповнення основних засобів

Орендна плата понад вартості майна по лізингу

Цільове фінансування і надходження з бюджету

Цільове фінансування і надходження з позабюджетних фондів

Безповоротня фінансова допомога

Інші доходи і надходження

Разом доходів

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

II. Видатки і відрахування коштів

Платежі до державного бюджету

Відрахування до резервних фондів

Відрахування до фондів накопичення

Відрахування до фондів споживання

Відрахування до фондів соціальної сфери

Відрахування на благодійні цілі

Виплачені дивіденди

Довгострокові інвестиції

Довгострокові фінансові вкладення

Погашення позик на поповнення оборотних засобів

Погашення довгострокових позик і сплата по них %

Поповнення оборотних засобів

Уцінка товарів

Резерви наступних платежів

Резерви по сумнівних боргах

Резерви під знецінення вкладень в цінні папери

Інші видатки і відрахування

Разом видатків

Тема 5. Оперативне фінансове планування

Лекція 7

1. Система оперативного планування фінансової діяльності

2.Систематичний контроль за прибутками і витратами.

1.Система оперативного планування фінансової діяльності

Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово–господарської діяльності підприємства.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству для контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану.

Більшість підприємств вдається до спрощеної системи оперативного фінансового планування, коли складається лише окремі його елементи – платіжний календар та касовий план.

Головною формою такого фінансового завдання є бюджет (кошторис).

Бюджет – це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово–господарської діяльності підприємства.

Підприємство самостійно вибирає види та структуру бюджетів. Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих індивідуальних бюджетів, що характеризують прогнозовані обсяги продажу, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.

Зведений (консолідований бюджет включає: операційний і фінансовий бюджет. До операційного бюджету входять: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет витрат, бюджет фінансових результатів.

До фінансового бюджету включаються: бюджет грошових коштів, бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бухгалтерський баланс.

Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. На початку періоду діяльності бюджет – це план або норматив; в кінці періоду діяльності він слугує засобом контролю, за допомогою якого фінансові менеджери можуть оцінити ефективність діяльності і прийняти управлінські рішення щодо вдосконалення діяльності підприємства в майбутньому.

Розробка бюджетів на підприємстві характеризується терміном “бюджетування” і спрямована на вирішення двох основних завдань:

1) визначення обсягу і видатків, що пов’язані з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства;

2) забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.

Бюджети, що використовуються в процесі оперативного фінансового планування, класифікуються за:

1) сферами діяльності підприємства;

2) видами витрат;

3) обсягом номенклатури витрат;

загрузка...

4) методами розробки.

Особливою формою бюджету є платіжний календар, що розробляється за окремими видами руху грошових коштів і по підприємству в цілому (у даному разі деталізується поточний фінансовий план надходження і витрачання грошових коштів чи план доходів і видатків грошових коштів на короткий строк).

Правильно складений платіжний календар дозволяє виявити фінансові помилки, недостатність коштів, з’ясувати причину такого стану, намітити відповідні заходи, і таким чином оперативно уникнути фінансових ускладнень і забезпечити платоспроможність підприємства.

Значення бюджетів полягає у підвищенні продуктивності праці працівників підрозділів та ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Бюджетування – це стандартизований процес, відповідно самостійно розроблених підприємством та загальновизнаних вимог і процедур. До яких відносяться:

1. розроблення бюджетів за всіма підрозділами, що сприяє поліпшенню координації дій усередині підприємства;

2. забезпечення єдиного процесу щодо підготовки, аналізу і затвердження бюджетів;

3. дотримання зкоординованої діяльності між підрозділами підприємства при розробленні бюджетів;

4. структурованість бюджетів;

5. обґрунтованість показників бюджетів на основі досягнутих результатів, тенденцій, економічних чинників та заданих темпів розвитку підприємства;

6. відкритість бюджетів до змін (надання менеджерам прав коригування показників бюджету, виявлення та розв’язання потенційних проблем з метою постійного відслідковування змін в обсягах виробництва і продажу);

7. участь у бюджетуванні менеджерів підрозділів, що відповідають за виконання бюджету.

Процес бюджетування на підприємстві включає складання оперативного, фінансового і зведеного (консолідованого) бюджетів, управління і контроль за виконанням бюджетних показників.

Бюджети, що застосовуються в системі оперативного фінансового планування, класифікуються за рядом ознак (рис. 5.1).

Рис. 5.1. класифікація основних видів бюджетів, що розробляються на підприємстві в процесі оперативного фінансового планування

В процесі бюджетування враховуються такі чинники:

стадії життєвого циклу продукту; постійні і змінні потреби покупців; рівень конкуренції; трудові ресурси; тенденції у розвитку технології; рівень підприємницького і фінансового ризику; потреби і ресурси виробництва; запаси на складі; вартість сировини; маркетингові і рекламні умови; ціноутворення на товари (послуги); моральне старіння товарів і послуг тощо.

Бюджетування здійснюється “знизу нагору” і “зверху донизу”. Бюджетування “знизу нагору” (з рівня підрозділів) проводиться із залученням їх працівників.

За складання бюджету “зверху донизу” бюджет направляється від керівництва до менеджера структурного підрозділу для його деталізації та розроблення рекомендацій.

Задачі оперативного рівня єдині із задачами підприємства, тому індивідуальні бюджети інтегровані у консолідований (зведений) бюджет підприємства.

Складання бюджету включає такі етапи:

1. Підготовка прогнозу і бюджету продаж.

2. Визначення очікуваного обсягу виробництва.

3. Розрахунок витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

4. Розрахунок і аналіз грошових потоків.

5. Складання планових фінансових звітів.

Підготовка до бюджетування включає функціонально-вартісний аналіз виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та визначення рівня, до якого можуть бути знижені витрати за одночасного збільшення прибутку, збереження якості й обсягу товарів (послуг).

До переваг бюджетного планування відносяться:

· надання структурним підрозділам більшої самостійності у витрачанні коштів економії по бюджету фонду оплати праці, що сприяє підвищенню матеріальної зацікавленості працівників в успішному виконанні планових завдань;

· зменшення непродуктивних витрат робочого часу працівників фінансової служби за рахунок мінімізації кількості контрольних параметрів бюджетів;

· досягнення режиму суворої економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.

Структура та характеристика бюджетів

Бюджетування включає вибір видів і структури бюджету.

Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих один з одним бюджетів, що відбивають очікування керівництва щодо продаж, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.

Консолідований бюджет – це скоординований за всіма підрозділами і функціями план діяльності підприємства загалом, що об’єднує блоки окремих бюджетів і характеризує інформаційний потік для прийняття і контролю управлінських рішень в області фінансового планування.

Зведений (консолідований) бюджет поділяється на дві частини:

· Операційний бюджет (operating budget).

· Фінансовий бюджет (financial budget).

Операційний (поточний, періодичний, оперативний) бюджет – це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.

Операційний бюджет включає:

· Бюджет продаж (sales budget).

· Бюджет виробництва (production budget).

· Бюджет витрат (єдиний, або за видами витрат: закупівлі і використання матеріальних витрат, трудових, загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут).

· Бюджетний звіт про прибутки і збитки.

Фінансовий бюджет – це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання. Фінансовий бюджет включає:

· бюджет грошових коштів;

· бюджет капітальних інвестицій;

· прогнозний бухгалтерський баланс.

Фінансовий бюджет складається на базі інформації бюджетного звіту про прибутки і збитки.

Бюджет не має стандартизованих форм. Найбільш широко використовується структура зведеного (консолідованого) бюджету з виділенням оперативного і фінансового бюджетів.

Структура зведеного бюджету подана на рис. 5.2.

Рис. 5.2. Структура зведеного (консолідованого) бюджету підприємства

Формування зведеного (консолідованого) бюджету починається з операційного бюджету. В операційному бюджеті звичайна діяльність підприємства відображається через систему спеціальних техніко-економічних показників, що характеризують окремі напрями і стадії операційної та інших видів діяльності.

2.Систематичний контроль за прибутками і витратами.

Успішному виконанню фінансового плану господарюючого суб’єкта сприяє діючий систематичний контроль за прибутками і витратами.

Метою контролю є сприяння мобілізації всіх передбачених планом коштів і витрачання їх на передбачені планом потреби. Це досягається проведенням заходів, намічених в результаті перевірки й аналізу виконання фінансового плану. Для надання контролю належного оперативного характеру перевірка й аналіз виконання фінансового плану повинні проводитися систематично протягом року. Контроль повинен здійснюватись на всіх ділянках фінансової діяльності підприємств: за грошовими витратами на виробництво, собівартістю продукції, надходженням виручки, утвореннями і напрямами грошових накопичень, формуванням і використанням оборотних коштів, виконанням плану фінансування капітальних вкладень, запровадженням в дію закінчених об’єктів і ефективним використанням основних фондів.

Здійснення фінансового контролю повинно включати поточний контроль, що можна назвати повсякденним спостереженням за ходом виконання плану, та комплексний аналіз фінансового стану і виконання балансу прибутків і витрат.

Управління виробничими процесами та регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації оперативного фінансового планування.

Лекція 8

3. Складання платіжного календаря

4.Касовий план

3. Складання платіжного календаря

Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.

Зміст оперативного планування при розробці платіжного календаря заключається у визначенні конкретної послідовності та строків здійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі до державного бюджету і позабюджетних фондів та забезпечити фінансування нормальної господарської діяльності підприємства. Платіжний календар складається на короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду, п’ятиденку). Строк визначається, виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільним є складання місячних планів з щодекадною розбивкою. Платіжний календар охоплює всі видатки і надходження коштів як в безготівковій, так і в готівковій формах, включаючи відносини з бюджетом та банками. Таким чином, платіжний календар дозволяє спостерігати за станом власних коштів, а також вказує на необхідність використання коштів у вигляді залученого капіталу.

Процес складання платіжного календаря можна розділити на 5 етапів (див. рис. 5.3).

Рис. 5.3. Послідовність складання платіжного календаря

Перевищення видатків над надходженнями свідчать про зниження можливостей підприємства в покритті майбутніх видатків. В такому випадку слід частину непершочергових платежів перенести на інший календарний період, прискорити, по можливості, відвантаження і реалізацію продукції.

Вихідними даними для складання платіжного календаря є:

  1.  дані обліку операцій по поточному рахунку в банку;
  2.  дані обліку здачі розрахункових документів до банку;
  3.  дані про термінові і прострочені платежі постачальникам;
  4.  графік відвантаження продукції;
  5.  фінансові результати реалізації продукції;
  6.  планові внески до бюджету податку на прибуток, інших податків;
  7.  відрахування до позабюджетних фондів;
  8.  стан розрахунків з дебіторами і кредиторами.

При розробці платіжного календаря особлива увага має бути відведена правильному визначенню суми виручки від реалізації продукції, тому що остання складає основну частину всіх надходжень підприємства. Щоб забезпечити рівномірне надходження виручки від реалізації продукції і послуг, необхідно встановити щоденний фінансовий контроль за виконанням плану відвантаження готової продукції, оформленням платіжних документів і своєчасної здачі їх до банку, що особливо важливо в нових умовах господарювання, коли задоволення виробничих і соціальних потреб здійснюється за рахунок зароблених коштів.

З огляду на це неодмінною умовою розробки платіжного календаря є оперативний фінансовий облік стану запасів готових виробів, ходу відвантаження і реалізації продукції, а також одержання прибутку.

Першим розділом платіжного календаря є його видаткова частина, що відображає всі розрахунки і перерахування коштів, другим – його доходна частина. Співвідношення між двома цими частинами повинно бути таким, щоб забезпечувалась їх рівність або перевищення доходів і надходжень над видатками. В останньому випадку надлишки коштів залишаються на поточному рахунку підприємства, що означає вищий рівень стійкості фінансового стану підприємства в майбутньому періоді.

4.Касовий план

Крім того, підприємство складає касовий план, тобто план обороту наявних коштів, в якому відображаються їх надходження і витрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план – це план обігу готівки підприємства, який необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк представляється до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи.

Перший розділ відображає надходження готівки (крім грошей, отриманих в банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

В другому розділі показують види видатків підприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і допомог по соціальному страхуванню, на господарські витрати та витрати на відрядження).

Третій розділ містить розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал з врахуванням всіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, що обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

В четвертому розділі заповнюється календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб більш точно представити розмір зобов’язань перед працівниками підприємства по заробітній платі і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк у відповідності до його вимог, в результаті чого і укладається договір про кредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обгрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізації продукції повинна забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.

Таблиця 5.1

Приблизна форма касового плану на І кв.

Найменування організації _________ Поточний рахунок_________

Вид діяльності __________________________

І. НАДХОДЖЕННЯ

Джерела надходження готівки

Факт І кв. попереднього року

План І кв. поточного року

1. Торгова виручка від продажу споживчих товарів по всіх каналах реалізації

2.Виручка пасажирського транспорту

3. Квартирна плата і комунальні платежі

4. Виручка видовищних підприємств

5. Виручка підприємств, що надають інші послуги

6. Надходження від реалізації нерухомості

7. Надходження від реалізації державних та інших цінних паперів

8. Інші надходження

9. Всього

З загальної суми надходжень:

9.1. Витрачається на місці із виручки

9.2. Здається до каси банку

9.3. Здається до каси інших банків

ІІ. ВИТРАТИ

Види витрат готівкою

 

Факт І кв. попереднього року

План витрат

1. На заробітну плату, виплати соціального характеру і ін.

2. На виплату пенсій і допомог по соцстраху

3. На виплату за договорами страхування

4. На погашення і виплату доходу за цінними паперами

5. На купівлю державних та інших цінних паперів

6. На видачу позик співробітникам

7. На витрати по відрядженнях

8. На господарські витрати, в тому числі на представницькі витрати, паливно-мастильні матеріали

9. На закупівлю сільськогосподарських продуктів у населення

10. Всього

ІІІ. РОЗРАХУНОК ВИПЛАТ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ВИПЛАТ СОЦІАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ІН.

Показник

Планове значення

1. Фонд заробітної плати

1.1. Оплата за відпрацьований час

1.2. Заохочувальні та інші виплати

2. Виплати соціального характеру

3. Надбавки до заробітної плати

4. Авторські винагороди

5. Стипендії

6. Всього

7. Всього утримань, в тому числі:

7.1. податків;

7.2. за товари, куплені в кредит;

7.3. за харчування;

7.4. платежів за добровільними видами страхування;

7.5. за квартплату і комунальні платежі;

7.6. інші утримання

8. Всього перерахувань, в тому числі перерахування:

8.1. у вклади;

8.2. по акцептованих платіжних дорученнях;

8.3. для видач по кредитних картах

9. Підлягає видачі готівкою – всього, в тому числі:

9.1. зі своїх касових надходжень;

9.2. із готівки, що одержують в банку

IV. КАЛЕНДАР ВИДАЧІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ РОБІТНИКАМ І СЛУЖБОВЦЯМ ПО ВСТАНОВЛЕНИХ СТРОКАХ

(суми виплат готівкою)

Числа

1

2

3

4

4

27

28

29

30

31

Січень

Лютий

Березень

Керівник підприємства  ____________________________________

Головний бухгалтер _______________________________________

М.П.

Тема 6. Методика розрахунку фінансових показників і фінансових планів

Лекція 9

1.Розрахунок показників дохідної частини фінансового плану.

2.Розрахунок показників видаткової частини фінансового плану.  

1.Розрахунок показників дохідної частини фінансового плану.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної його частини (див. табл. 6.1), а потім видаткової його частини та порядку розподілу прибутку (див. табл. 6.2).

2.Розрахунок показників видаткової частини фінансового плану

В процесі складання кошторису доходів і видатків варто перевірити взаємовідповідальність планових сум доходів і відрахувань з джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженнями коштів, передбачених у першому розділі балансу доходів і витрат. Витрати на реалізацію продукції, які передбачені у другому розділі кошторису доходів і витрат, повинні покриватись виручкою від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням ПДВ і акцизного збору). Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) менша за витрати на продукцію, що реалізується, тоді не буде прибутку в першому розділі. В другому розділі з'являються збитки у сумі перевищення витрат над виручкою.

Якщо на плановий рік капітальні вкладення не передбачені чи їх намічений розмір менший від передбачених у І розділі кошторису доходів та видатків сум амортизації, то вільний залишок коштів, який не використовується за прямим призначенням, з'являється у II розділі кошторису у статті "Залишок коштів", які призначені на інвестиції. Після визначення усіх статей кошторису доходів та витрат і підбиття підсумку по кожному розділу перевіряється ступінь збалансованості між ними. Для цього підсумки І розділу порівнюються з підсумками II розділу кошторису доходів і витрат. При цьому ці підсумки повинні бути рівними. Якщо немає рівності між ними, то необхідно переглянути витрати та відрахування у сторону зменшення чи виявити додаткові джерела доходів і надходжень коштів.

Таким чином, у процесі фінансового планування проводиться конкретна ув'язка кожного виду витрат і відрахувань з джерелом фінансування. З метою перевірки правильності складання кошторису доходів і витрат складається шахова таблиця до фінансового плану, де по горизонталі подаються напрями використання коштів, а по вертикалі - джерела (тобто витрати і надходження). Таблиця складається шляхом заповнення підсумкових показників з видатків і доходів. Потім по кожній статті видатків вказуються відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає можливість збалансувати доходи і витрати по статтях, виявити цільовий характер використання доходів і надходжень, знайти резерви отримання грошових коштів.

Таблиця 6.3

Продовження табл.6.3.

Лекція 10

3. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах при складанні фінансового плану

4. Розрахунок суми амортизаційних відрахувань

3. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах при складанні фінансового плану

При складанні бізнес-плану і фінансового плану підприємства стоїть мета обґрунтувати найоптимальніше використання активів фірми з метою отримання можливого прибутку. При цьому неминучим є складання плану виробництва. Зазначимо, що при всіх недоліках планової системи ведення господарства у нас нагромаджено значний досвід фінансового планування, яке базувалось на плануванні виробництва.

При складанні фінансового плану в першу чергу розраховують вартість сировини й матеріалів, необхідних для забезпечення випуску запланованої кількості продукції. Для цього потрібно скористатись: нормами витрат на одиницю продукції; планом випуску; потребами в матеріалах, сировині;

ціною сировини. Дані відображено у табл. 6.4.

Аналогічно використовуються дані для розрахунку вартості напівфабрикатів, комплектуючих виробів (див. табл. 6.5, 6.6).

 

Всі розрахунки виконуються окремо за видами матеріальних ресурсів. Це необхідно для подальших розрахунків.

4.Розрахунок суми амортизаційних відрахувань

Для підрахунку амортизаційних відрахувань об'єкти і засоби групують за нормами амортизації. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал) (див. рис. 14):

Підприємства мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів (див. табл. 19).

Для нематеріальних активів сума амортизації визначається на основі лінійного методу, за яким кожен окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частинами відповідно до його первісної вартості з врахуванням індексації протягом року, який визначається підприємством самостійно, враховуючи строк корисного використання таких нематеріальних активів або строк діяльності підприємства, але не більше 10 років.

Тема 7. Економіко-математичні моделі у фінансовому плануванні підприємства

Лекція 11

1. Економічна суть моделювання в прогнозуванні показників діяльності підприємства

2.Система методів прогнозування

1. Економічна суть моделювання в прогнозуванні показників діяльності підприємства

Прогноз (від гр. prognōsis - передбачення) - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації-це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

цілеспрямованість - змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

системність - побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

наукова обґрунтованість - усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

багаторівневий опис - опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

адекватність об'єктивним закономірностям розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

послідовне вирішення невизначеності - ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

альтернативність - виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

2.Система методів прогнозування

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб’єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи:

1) фактографічні;

2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними в цій групі є методи: екстраполяції, функцій, кореляційно-регресійних моделей.

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція - вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).

Форму взаємозв'язку прогнозованих явищ з іншими явищами та процесами можна зобразити у вигляді регресійного рівняння типу (7.1)

y= f (x1, x2, …, xn)                                      (7.1)

Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки в таке рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки.

У процесі розв'язання кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей, що їх можна визначити за допомогою способу найменших квадратів. Сутність цього способу полягає в тім, щоб мінімізувати суми квадратичних відхилень між величинами, що спостерігаються, та відповідними величинами, розрахованими за підібраними рівнями зв'язку.

Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозування цієї групи охоплюють дві підгрупи - інтуїтивні та аналітичні. З-поміж основних методів першої підгрупи виокремлюють методи експертної оцінки й "мозкової атаки", а другої - методи морфологічного аналізу, побудови "дерева цілей", інформаційного моделювання, оптимізації.

За браком достатньої статистичної інформації або за її непридатності для прогнозування певних явищ доводиться користуватися методом експертних оцінок. В його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертну анкету треба скласти в такий спосіб, щоб можна було одержати:

1) кількісно однозначні відповіді на запитання, що пропонуються експерту;

2) формалізовані відомості щодо характеру джерел аргументації, ступеня впливу кожного із джерел на відповідь експерта;

3) кількісно визначену експертом оцінку рівня його знання предмета, що пропонується для аналізу та висновків.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що вивчається та аналізується. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку об'єкта.

Метод побудови "дерева цілей" застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи "виважених" за експертними оцінками зв'язків. Для відбору чинників до прогностичної моделі та побудови системи зв'язків широко використовуються матриці взаємовпливу і теорія графів.

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії.

Можливі й інші методи прогнозування розвитку підприємств та організацій. У групі фактографічних методів можна назвати наприклад, випереджаючі методи, до яких, зокрема, належать методи патентної експертизи. У підгрупі статистичних можливі ще й такі методи прогнозування, як методи інтерполяції, кривих зростання та огинаючих кривих, а в підгрупі аналітичних - методи аналогій, формування сценаріїв тощо.

Моделювання є важливим засобом розв’язання багатьох економічних завдань і, зокрема, проведення аналітичного дослідження. Модель - це умовний об’єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об’єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. При цьому слід враховувати той факт, що вихідні результати моделі до певної міри спрощено відображають сутність глибинних процесів економічного розвитку внаслідок застосування специфічних принципів, притаманних характеру моделювання. Отже, метод моделювання - це конструювання моделі на основі попереднього вивчення об’єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації.

Моделювання господарської діяльності підприємства як об’єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб’єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів. У свою чергу, загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес такого роду перетворення передбачає розв’язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства.

Ці завдання розв’язують для визначення напрямків підвищення ефективності виробництва на підприємстві, підготовки проектів відповідних управлінських рішень. Розв’язання конкретного завдання аналітичного дослідження передбачає використання відповідної економіко-математичної моделі.

Загальний порядок (послідовність) розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт:

1) визначення змісту господарського завдання;

2) збирання і систематизація необхідної інформації;

3) побудова імітаційної моделі;

4) перевірка функціонування моделі;

5) уточнення моделі;

6) використання моделі для розв’язання завдання.

У процесі розробки моделі можливі певні зміни відповідно до конкретних обставин, сезонних і циклічних коливань тощо. Характер досліджень, що виконуються за допомогою моделювання, є суто ймовірнісним.

Ефективний автоматизований процес розв’язання аналітичних завдань передбачає оптимальний варіант поєднання трьох найважливіших його елементів:

1) економічної інформації;

2) формалізованої постановки завдання;

3) математичної моделі розв’язання завдання.

Найбільш поширеним є застосування моделювання для встановлення зв’язку між узагальнюючими результатними показниками ефективності діяльності підприємства і зовнішніми факторами, що обумовлюють певні їх значення. За способом поєднання факторів-аргументів у моделі останні поділяються на чотири типи.

До першого типу належать адитивні моделі, що в них результативний показник визначається як алгебраїчна сума кількох факторних показників. Другий тип є так званим мультиплікативним. У цьому разі результативний узагальнюючий показник визначається як добуток певної кількості факторів. Третій тип - це кратні моделі. Вони застосовуються, якщо значення функціонального показника розраховується як співвідношення факторних показників. І нарешті, четвертий тип є комбінованим, тобто таким, що поєднує в певний спосіб попередні моделі.

Змістом будь-якої економіко-математичної моделі є виражена у формально-математичних співвідношеннях економічна сутність умов задачі й поставленої мети. У моделі економічна величина представляється математичним співвідношенням, але не завжди математичне співвідношення є економічним. Опис економічних умов математичними співвідношеннями - результат того, що модель установлює зв'язки й залежності між економічними параметрами або величинами.

По змісту розрізняють економіко-математичні й економіко-статистичні моделі. Розходження між ними складається в характері функціональних залежностей, що зв'язують їхні величини. Так, економіко-статистичні моделі пов'язані з показниками, згрупованими різними способами. Статистичні моделі встановлюють залежність між показниками й визначальними їхніми факторами у вигляді лінійної й нелінійної функції. Економіко-математичні моделі містять у собі систему обмежень, цільову функцію.

Система обмежень складається з окремих математичних рівнянь або нерівностей, називаних балансовими рівняннями або нерівностями.

Цільова функція зв'язує між собою різні величини моделі. Як правило, як мета вибирається економічний показник (прибуток, рентабельність, собівартість, валова продукція й т.д.). Тому цільову функцію іноді називають економічною, критеріальною. Цільова функція - функція багатьох змінних величин і може мати вільний член.

Критерії оптимальності - економічний показник, що виражається за допомогою цільової функції через інші економічні показники. Тому самому критерію оптимальності можуть відповідати трохи різних, але еквівалентних цільових функцій. Моделі з однієї й тією же системою обмежень можуть мати різні критерії оптимальності й різні цільові функції.

Рішенням економіко-математичної моделі, або припустимим планом називається набір значень невідомих, котрий задовольняє її системі обмежень. Модель має множину рішень, або множину припустимих планів, і серед них потрібно знайти єдиній, задовольняючій системі обмежень і цільової функції. Припустимий план, що задовольняє цільової функції, називається оптимальним. Серед припустимих планів, що задовольняють цільової функції, як правило, є єдиний план, для якого цільова функція й критерій оптимальності мають максимальне або мінімальне значення. Якщо модель задачі має множину оптимальних планів, то для кожного з них значення цільової функції однаково.

Якщо економіко-математична модель задачі лінійна, то оптимальний план досягається в крайній крапці області зміни змінних величин системи обмежень. У випадку нелінійної моделі оптимальних планів і оптимальних значень цільової функції може бути кілька. Тому необхідно визначати екстремальні плани й екстремальні значення цільової функції. План, для якого цільова функція моделі має екстремальне значення, називають екстремальним планом, або екстремальним рішенням.

Для нелінійних моделей іноді існують екстремальні значення цільової функції, а для лінійних моделей екстремальних планів і екстремальних значень цільової функції бути не може.

Таким чином, для ухвалення оптимального рішення будь-якої економічної задачі необхідно побудувати її економіко-математичну модель, за структурою системи, що включає в собі, обмежень, цільову функцію, критерій оптимальності й рішення.

Лекція 12.

3. Економічні моделі та їх класифікація

4.Застосування економічних моделей при прогнозуванні результатів господарської діяльності

3. Економічні моделі та їх класифікація

Моделлю називається об'єкт-замінник, що у певних умовах може заміняти об'єкт-оригінал, відтворюючи властивості, які цікавлять нас, і характеристики оригіналу, причому має істотні переваги:

дешевизна;

наочність;

легкість оперування й т.п.

У теорії моделей моделюванням називається результат відображення однієї абстрактної математичної структури на іншу - теж абстрактну, або як результат інтерпретації першої моделі в термінах і образах другої.

Pозвиток поняття моделі вийшло за межі математичних моделей і стало ставитися до будь-яких знань і подань про світ. Оскільки моделі грають надзвичайно важливу роль в організації будь-якої діяльності людини їх можна розділити на пізнавальні (когницитівні) і прагматичні, що відповідає розподілу цілей на теоретичні й практичні.

Пізнавальна модель орієнтована на наближенні моделі до реальності, яку ця модель відображає. Пізнавальні моделі є формою організації й подання знань, засобами з'єднання нових знань із наявними. Тому при виявленні розбіжності між моделлю й реальністю встає завдання усунення цієї розбіжності за допомогою зміни моделі.

Прагматичні моделі є засобами керування, засобами організації практичних дій, способом подання зразково правильних дій або їхнього результату, тобто є робочим поданням цілей. Тому при виявленні розбіжності між моделлю й реальністю треба направити зусилля на зміну реальності так, щоб наблизити реальність до моделі. Таким чином, прагматичні моделі носять нормативний характер, відіграють роль зразка, під який підганяється дійсність.

Іншим принципом класифікації цілей моделювання може служити розподіл моделей на статичні й динамічні.

Для одних цілей може знадобитися модель конкретного стану об'єкта в певний момент часу, свого роду "моментальна фотографія" об'єкта. Такі моделі називаються статичними.

У тих же випадках, коли виникає необхідністъ у відображенні процесу зміни станів, потрібні динамічні моделі систем.

4.Застосування економічних моделей при прогнозуванні результатів господарської діяльності

Застосування економічних моделей при прогнозуванні результатів господарської діяльності засновано на результатах проведення фінансового аналізу діяльності підприємств.

У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Проте ухвалене виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз здійснює робітниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включає будь-яку інформацію, що циркулює внутрішній. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства і тому немаючі доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менше деталізований і більш формалізований. У процесі фінансового аналізу застосовуються різноманітні прийоми, методи і моделі.

Аналіз фінансового стану проводять за допомогою наступних основних прийомів: порівняння й групування, ланцюгових підстановок, різниць. В окремих випадках можуть бути використані методи економіко-математичного моделювання (регресивний аналіз, кореляційний аналіз).

Предмет фінансового аналізу, тобто те, що вивчається в рамках даної науки, - фінансові ресурси і їхні потоки. Утримання й основна цільова настанова фінансового аналізу - оцінка фінансового стана і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування суб'єкта, що господарює, за допомогою раціонального фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється за допомогою властивій даній науці методу. Метод фінансового аналізу - це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобто тріада (7.2):

М= (ДО,І,Р)                                          (7.2)

де ДО - система категорій;

І - науковий інструментарій;

Р - система регулятивних принципів.

Перші два елементи характеризують статистичну компоненту методу, останній елемент - його динаміку.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різноманітного типу моделей, що дозволяють структурувати і ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна виділити трьох основних типу моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стана підприємства. До них відносять: побудову системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, систему аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

У основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності - у вигляді відносних величин, що характеризують структуру підсумкових показників, що узагальнюють. Обов'язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерела їхній покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. У основі цього аналізу лежить числення базисних темпів зростання балансових статей або статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів - ведучий елемент аналізу фінансового стана, застосовуваний різноманітними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори і т.д.

Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони підрозділяються на декілька груп. Частіше усього виділяють п'ять груп проаналізувати здібність підприємства відповідати по своїх поточних зобов'язаннях. У основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зіставлення поточних активів із короткостроковою кредиторською заборгованістю у результаті показників по наступних напрямках фінансового аналізу:

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і розрахунку встановлюється, у чи достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточних операціях.

Оскільки різноманітні види оборотних коштів мають різноманітний ступінь ліквідності розраховують декілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів в інші (7.3):

... ДС → СС → НП → ГП → СР → ДС →...                    (7.3)

де ДС - кошти;

СС - сировина на складі;

НП - незавершене виробництво;

ГП - готова продукція;

СР - кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена протягом операційного циклу, що залежить від обігу коштів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: виробка, фондовіддача, коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються состав джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тому, що джерела коштів розрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем ризику і т.д.

4. Аналіз рентабельності. Показники цей групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз становища і діяльності на ринку капіталів. У рамках зіставлення показників, що характеризують положення цього аналізу виконуються просторово-тимчасові підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, прибуток на акцію, цінність акції й ін. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, що має тимчасово вільні грошові кошти і бажаюче вкласти їх у цінні папери, також орієнтуються на показники даної групи.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування прибутків підприємства і його майбутнього фінансового стана. Найбільше поширеними з них є: розрахунок точки критичного обсягу продажів, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі. Моделі цього типу дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розраховані по бюджету. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня сутність зводиться в основному у внутрішньому фінансовому аналізі, до встановлення нормативів по кожній статті витрат по технологічних процесах, видам виробів, центрам відповідальності т.п. і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз у значної ступені базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таблиця 1.1

Економіко-математичні методи побудови економічних моделей прогнозування характеристик діяльності підприємства  

Клас методів аналізу та прогнозування

Види створюваних економіко-математичних моделей діяльності підприємства

1. Класичні методи математичного аналізу

1.1 Диференціальне та інтегральне числення

1.2 Варіаційні обчислення

2. Методи математичної статистики

2.1 методи вимірювання одновимірних статистичних сукупностей

2.2 Методи вимірювання багатовимірних статистичних сукупностей

3. Економічні методи

3.1 Виробничі методи

3.2 Метод „витрати-випуск" (міжгалузевий баланс)

4. Методи математичного програмування

4.1 Невласні задачі лінійного і випуклого програмування

4.2 Блочне програмування

4.3 Динамічне програмування

5. Методи дослідження операцій

5.1. Управління запасами

5.2. Матричні методи аналізу

5.3. Математична теорія ігор

5.4. Теорія розкладу

5.5. Сітьові методи планування і управління

5.6. Теорія масового обслуговування

6. Методи економічної кібернетики

6.1. Системний аналіз

6.2. Методи імітації

6.3. Методи моделювання

6.4. Методи навчання, ділових ігор

6.5. Методи розпізнавання образів

7. Математична теорія оптимальних процесів

7.1. Максимум Понтрягіна для управління техніко - економічними процесами

7.2. Максимум Понтрягіна для управління ресурсами

8. Еврістичні методи

Рекомендована література

Основна

  1.  Економічний аналіз: Навчальний посібник. За ред. Ф.Ф.Бутинця. Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 680 с.
  2.  Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 320 с.
  3.  Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О., Дерев’янко О.Г. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навчальний посібник. – К., 2002. – 380 с.
  4.  Фінансовий менеджмент: Підручник/Кер. кол. авт. і наук. ред проф.А.М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005. - 536 с.
  5.  Фінанси підприємств. Підручник /За ред.А.М. Поддєрьогіна - К.: КНЕУ, 2000

Додаткова

  1.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" // наказ Мі-ністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України станом від 5 березня 2008 року N 353) - Інформаційно-довідкова комп’ютерна система “Ліга-Закон", 2008
  2.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" // наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України станом від 5 березня 2008 року N 353) - Інформаційно-довідкова комп’ютерна система “Ліга-Закон", 2008
  3.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошо-вих коштів" // наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України станом від 22 листопада 2004 року N 731) - Інформаційно-довідкова комп’ютерна система “Ліга-Закон", 2008
  4.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" // наказ Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України станом від 11 грудня 2006 року N 1176) - Інформаційно-довідкова комп’ютерна система “Ліга-Закон", 2008
  5.  Андронова А.К., Печатнова Е.Д. Оперативный контролинг: Учебное пособие - М., Издательство "Дело", 2006. - 160 с.
  6.  Бень Т.Г., Довбня С.Б. Бюджетування як інструмент удосконалення фінансового менеджменту підприємств // Фінанси України. - 2000. - № 7. - С.49-55
  7.  Білобловський С.А. Складові елементи процесу бюджетування // Економіка, Фінанси, Право. - 2002. - № 8. - С. 20-25
  8.  Бурмистров Г. Основы бюджетного управления // Журнал "Двойная запись" №11, 2005
  9.  Вініченко М.М. Моделі системи бюджетування підприємства // Вісник технологічного університету Поділля. - 2003. - Т.2, №2. - С.178-181
  10.  Гетьман О.О. Економічна діагностика: навч. посіб. / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал; М-во освіти і науки України, Український державний хіміко-технологічний ун-т, Дніпропетровський ун-т економіки та права. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 307 с.
  11.  Економіка підприємства: Підручник/ Ред. С.Ф. Покропивний. - 3-тє вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 528 с.
  12.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посібник/ В.М. Івахненко. - 5-те вид., виправл. та доповн. - К.: Знання, 2006. - 261 с.
  13.  Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 152 c.
  14.  Клебанова Т.С., Дубровина Н.А. и др. Эконометрия на персональном компьютере. Учебное пособие. - Харьков: ИЗД ХГЭУ, 2002. - 208с.
  15.  Ковалев В.В. Финансовый менеджмент: теория и практика: научное издание / В.В. Ковалев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 2007. - 1024 с.
  16.  Крамаренко Г.О., Чорна О. Є. Фінансовий менеджмент. – К.: Центр навчальної літератури, 2006р. -520 с.
  17.  Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз та планування. - Дніпропет-ровськ: Видавництво ДАУБП, 2001. - 224 с.
  18.  Кремер Н.Ш., Путко Б.А. Эконометрика: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 311 с.
  19.  Мартиненко М.А., Нещадим О.М., Радзієвська О.І., Сафонов В.М. Математична статистика. - К.: Четверта хвиля, 2005. - 208с.
  20.  Матвійчук А.В. Моделювання економічних процесів із застосуванням методів нечіткої логіки: Монографія. - К.: КНЕУ, 2007. - 264 с.
  21.  Мейтленд И. Бюджетирование для нефинансовых менеджеров. - Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2002. - 204 с.
  22.  Моторин Р.М., Головач А.В., Сідорова А.В., Атаманчук Н.М., Баранік З.П. Економічна статистика. - К.: КНЕУ, 2005. - 362с.
  23.  Наконечний С.І., Терещенко Т.О., Романюк Т.П. Економетрія: Підручник. - Вид.3-тє, доп. та перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 520 с.
  24.  Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. – К.: ВД “Скарби”, 2002. – 336 с.
  25.  Попов В.М. Бизнес фирмы и бюджетирование потока денежных средств. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 400 с.
  26.  Савчук В.П. Фінансовий менеджмент підприємств: прикладні питання з аналізом ділових ситуацій. - К.: Видавничий будинок "Максимус", 2001. - 600 с.
  27.  Стонер Дж., Долан Е. Вступ у бізнес. – К.: Вид-во Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 2000. – 754 с.
  28.  Тарасюк Г.М. Планування діяльності підприємства. Практикум: Навчальний посібник. –К.: Кондор, 2004. – 266 с.
  29.  Тарасюк Г.М., Шваб А.І. Планування діяльності підприємства. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19844. МЕТРОЛОГИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ВЫБОРА ЭЛЕМЕНТОВ ИЗМЕРИТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ 189 KB
  МЕТРОЛОГИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ВЫБОРА ЭЛЕМЕНТОВ ИЗМЕРИТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ 1 Цель работы Цель работы – приобрести умение производить выбор набора измерительных преобразователей для измерительной системы на основе оценки предельной допускаемой погрешности измерения это...
19845. Расчет метрологических характеристик плунжерного электромагнитного измерительного преобразователя 340.5 KB
  Лабораторная работа №3 Расчет метрологических характеристик плунжерного электромагнитного измерительного преобразователя 1 Цель работы Цель работы – закрепить теоретический материал по первичным измерительным преобразователям электромагнитного типа и ...
19846. Прикладное программирование 2.11 MB
  Совокупность программ, предназначенная для решения задач на ПК, называется программным обеспечением. Состав программного обеспечения ПК называют программной конфигурацией.
19847. ПРЕДМЕТ ЛОГИКИ. Закон исключенного третьего 202.5 KB
  Лекция 1.1. ПРЕДМЕТ ЛОГИКИ Введение 1.1. Формальная логика как наука о мышлении. 1.2. Структура формальной логики. 1.3. Практическое значение формальной логики. 1.4. Основные формальнологические законы. 1.4.1. Общие замечания. 1.4.2. Закон тождества. 1.4.3. Закон противоречия...
19848. ПОНЯТИЕ. Логические отношения между понятиями по содержанию и объему 653.5 KB
  Лекция 2. 2. ПОНЯТИЕ 2.1. Понятийное мышление. 2.2. Что такое понятие. 2.3. Основные методы образования понятий. 2.4. Соотношение между содержанием и объемом понятия. 2.5. Виды понятий. 2.6. Логические отношения между понятиями по содержанию и объему. 2.7. Логические опера
19849. СУЖДЕНИЕ. Деление суждений по модальности 1.79 MB
  Мысль, выраженная в форме понятия, сама по себе ещё не есть процесс мышления. Для инициализации мыслительного процесса необходима элементарная логическая форма, каковой является суждение
19850. УМОЗАКЛЮЧЕНИЕ. Условные, разделительные и условно-разделительные силлогизмы 261 KB
  В процессе познания очевидные утверждения составляют лишь часть всех истин. Обычно для установления истины приходится в каждом случае производить особое исследование, т.е. четко поставить вопрос
19851. ДОКАЗАТЕЛЬСТВО. Паралогизмы, софизмы и парадоксы 118 KB
  Тема о доказательстве занимает в курсе логики особо важное место. В ней объединяются все рассмотренные ранее логические формулы и законы логики, правильное соблюдение которых обеспечивает логически стройную и последовательную мысль
19852. Принцип действия просвечивающего электронного микроскопа (ПЭМ). Схема ПЭМ 1007 KB
  Лекция 17 Принцип действия просвечивающего электронного микроскопа ПЭМ. Схема ПЭМ. Все современные просвечивающие электронные микроскопы ПЭМ могут работать в двух режимах – в режиме изображения и в режиме дифракции. Ход лучей в этих режимах указан на рис. 17: а – режим ...