5700

Інтелектуальна власність. Поняття про систему інтелектуальної власності та авторського права

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Вступ У всьому світі дедалі більшого значення набуває інтелектуальна власність, тому що питома вага прав на інтелектуальні продукти у внутрішньому і зовнішньому товарному обігу не припиняє збільшуватись. Практично будь-який товар і будь яка послуга,...

Украинкский

2012-12-18

374.5 KB

33 чел.

Вступ

У всьому світі дедалі більшого значення набуває інтелектуальна власність, тому що питома вага прав на інтелектуальні продукти у внутрішньому і зовнішньому товарному обігу не припиняє збільшуватись. Практично будь-який товар і будь яка послуга, так чи інакше, як одну із своїх складових мають інтелектуальну власність.

Сучасний стан соціально-економічного розвитку України поставив завдання створення та комерційної реалізації об’єктів промислової власності, що належить до категорії проблем, від вирішення яких залежить економічний розвиток держави, кожного окремого підприємства та наукової установи. Це потребує суттєвих змін у системі викладання дисциплін, пов’язаних з охороною промислової власності для студентів документно-інформаційної сфери, які збирають, обробляють і розповсюджують інформацію про угоди продажу та закупівлі виключних прав.

Ця дисципліна як наукова, носить інтегративний характер і перебуває на стику деяких самостійних дисциплін, включаючи правові, економічні й специфічні галузі знань, оскільки базується на попередніх знаннях із фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін.

Предмет курсу – регулювання відносин у практиці інноваційного підприємництва, які виникають у зв’язку зі створенням, патентно-інформаційними дослідженнями, набут-тям прав, охороною, захистом, використанням і комерціа-лізацією об’єктів прав інтелектуальної власності як результатів науково-технічної творчої діяльності.

Мета курсу – поширення і надбання знань щодо системи інтелектуальної власності і, зокрема, промислової власності у у винахідницькій і патентно-ліцензійній діяльності, міжнародного співробітництва у галузі інтелектуальної власності, захисту патентних прав, а також системи патентної інформації; вміння застосовувати на практиці нормативно-

правові акти при забезпеченні правової охорони науково-технічної документації та творчої продукції, проводити патентні дослідження в певній галузі техніки та оформляти заявку на винахід або інший об’єкт промислової власності, використовувати патентну інформацію та документацію при науково-дослідних, проектно-конструкторських, проектно-технологічних розробках; навичок роботи з нормативно-правовими документами, патентною документацією при оформленні матеріалів заявок на об’єкти промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг), а також при укладанні ліцензійного договору на передання права або використання об’єкта права промислової власності.

1 Поняття про систему інтелектуальної власності

1.1 Загальні питання авторського та суміжних прав.

1.2 Поняття промислової власності.

1.3 Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності

1.4 Структура державного управління системою інтелектуальної власності

1.1.1 Інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності, об’єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, образи, міркування, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях („інтелект” у перекладі з латинської означає – пізнання, розуміння, розум).

Згідно з законом України „Про власність” від 7.02.1991р., розділy VI „Права інтелектуальної власності”, ст. 41: „Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати НДР та інші результати інтелектуальної праці”.

Більш повний перелік зазначених об’єктів наведено в статті 420 Цивільного кодексу України, яка називається „Об’єкти права інтелектуальної власності”, але цей перелік не є вичерпним і може доповнюватись новими результатами безмежної інтелектуальної діяльності людини.

Ю.М. Кузнєцов, що вважає, що у правовій системі інтелектуальної власності можна виділити три самостійні підсистеми об’єктів:

- авторського права і суміжних прав;

- промислової власності;

- нетрадиційних.

Найбільш загальними, теоретичними питаннями будь-

якого правового інституту є визначення його елементів та основних ознак.

У поняття елементів авторського права і суміжних прав входять об’єкти, суб’єкти і зміст.

Об’єктами авторського права є твори. Згідно визначення В.І Серебровського „Твір – це сукупність ідей, думок та образів, що отримали вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення”.

Стаття 8 Закону України „Про внесення змін до Закону „Про авторське право та суміжнеі права” від 11.06.01 за №2627-ІІІ (Закону) визначає, що об’єктами авторського права є твори саме в галузі науки, літератури і мистецтва, причому, перелік цих творів є невичерпним. Безумовно, положення про невичерпність даного переліку необхідно оцінити як позитивний і важливий фактор, оскільки науково-технічний прогрес постійно додає нові види творів, а оперативно вносити їх до переліку охоронюваних творів не завжди видається можливим. Наприклад, лише протягом двох останніх десятиліть до законодавчих охоронюваних переліків творів майже всіх країн світу потрапили комп’ютерні програми і бази даних, хоча досить широкого розповсюдження ці об’єкти набули ще в 60-х роках ХХ ст.

Стосовно ознак творів, що охороняються авторським правом, передусім, охороною користуються твори, виражені в об’єктивній формі, а не ідеї. Об’єктивну форму слід відрізняти від матеріальної форми. У деяких країнах, в основному в країнах англо-американської правової системи, саме матеріальна фіксація твору, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура або архітектура, живопис, відтворення у графічній формі є передумовою надання правової охорони, що пояснюється міркуваннями до використання такої форми як доказу випадку позову. Можливість визначення матеріальної, як обов’язкової передумови охорони творів, визначена у пункті 2 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Але в країнах континентальної правової системи, до яких відноситься і Україна, такої вимоги немає, а висувається вимога об’єктивності форми. Причому, ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об’єктом охорони є саме форма твору, а не його зміст – це один із найважливіших принципів авторського права. В юриспруденції, як правило, розгля-даються два критерії для визначення об’єктивно вираженої форми: критерій відтворюваності і критерій сприйняття органами чуттів людини.

Наступною ознакою охоронюваного твору є його оригінальність. Це означає, що твір має бути результатом творчої діяльності.

Твори охороняються незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, цінності та достоїнств. Навіть, якщо у творі немає нічого корисного, він буде охоронятися авторським правом за наявності інших необхідних умов.

Отже, основними ознаками творів, що підлягають охороні авторським правом, є наступні ознаки:

- твір належить до сфери літератури, науки або мистецтва;

- твір виражений у будь-якій об'єктивній формі;

- твір є оригінальним;  

- охорона твору не залежить від його призначення, жанру, обсягу, мети, цінності та достоїнств.

Загальновизнаними об’єктами суміжних прав є виконання, фонограми та передачі організацій мовлення. Охороною у даному випадку користуються права, що сприяють розповсюдженню, а не створенню літературних і художніх творів. Вважається, що названі об'єкти потребують правової охорони внаслідок застосування значних технічних та організаційних зусиль для їх створення. Об'єкти суміжніх прав можуть бути як залежними, похідними від авторських прав, так і незалежними – наприклад, запис звуків, що не є виконанням. Основна риса об'єктів суміжніх прав – від них не вимагається творчого характеру. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Найбільш спірні об'єкти суміжніх прав - це виконання літературних або художніх творів. Багато дослідників вважають виконання об'єктом авторського права, оскільки діяльність виконавців заснована на творчості, результат якої становить цінність як втілення індивідуальних творчих здібностей людини. Позиції щодо суті творчого характеру виконань варіюють: деякі вчені вважають, що в результаті виконавчої діяльності створюється новий твір, який несе відбиток особистості виконавця, інші - що автор і виконавець виступають як співавтори, або те - що виконання є переробкою первісного твору. Такі думки висловлювались ще на початку XX ст. і обговорювались на міжнародних конференціях з авторського права. Проте відповідні пропозиції були відхилені. Одним з аргументів стала недоцільність визнання за виконавцями виключних авторських прав на виконання, оскільки у такому випадку заперечується виключність прав авторів первісних творів. Крім того, було визнано, що виконання не означає створення нового твору, а лише відтворення первісного.

Визначення фонограми, представлене в Законі, і визначення, сформульовано в Договорі ВОІВ щодо виконання і фонограм, майже збігаються: фонограмою визнається запис звуків виконання або інших звуків, крім звуків у формі запису, включення до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору.

Наступний об'єкт суміжних прав - передачі організації мовлення. Законом охороняється "передачі (програми)" організацій як ефірного, так і кабельного мовлення. На жаль, цей Закон не дає визначення категорії " передача організації мовлення". А даний об'єкт, вважає В Негрескул, є досить складним і неоднозначним, тому, безумовно, потребує детального регламентування і, передусім, визначення. В юридичній науці існує точка зору стосовно того, що об'єктом суміжних прав мають бути не передачі, а саме програми

організацій мовлення, оскільки передачі є складником програм, а охороною має користуватись безперервне мовлення -програма, що найчастіше і є предметом незаконних посягань.

Український Закон "Про авторське право та суміжні права" оперує двома поняттями: "передача" і "програма", не визначає зміст жодного з них. Тому вчені пропонують внести ясніші визначення даного об'єкта суміжних прав і залишити в Законі один термін -"передача організацій мовлення". Зміст даного об'єкта пропонується викласти наступним чином: "передача організацій мовлення - це послідовність звуків і зображення, що передаються організацією мовлення для прийому публікою як за дотомогою дротових засобів, так і за допомогою будь-якого виду кабелю".

Законом визнано об'єктом суміжних прав відеограму - відеозапис на відповідному матеріальному носієві (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання через будь-які рухомі зображення (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень відеозапису, що входить до аудіовізуального твору.

Отже, об'єктами суміжних прав є виконання творів, відеограми і передачі організацій мовлення.

Суб'єктами авторських прав є автор та власники - спадкоємці, правонаступники за законом та договором. Причому, первісним об'єктом авторського права – автором може бути лише фізична особа. Суб'єктами суміжних прав можуть бути, як фізичні, так і юридичні особи.

Баланс інтересів суб'єктів авторських та суміжних прав і суспільства забезпечується фактами вільного використання охоронюваних об'єктів, а також режимом так званих примусових ліцензій на використання об'єктів суміжних прав- використання їх без згоди правовласників, але з виплатою справедливої винагороди.

Основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення, суміжних прав - охорона виконань внаслідок факту виконань, охорона фонограм і відеограм – внаслідок їх виробництва, охорона передач – внаслідок їх оприлюднення. На відміну від права промислової власності, реєстрація об'єктів авторських і суміжних прав не є передумовою їх охорони і не вважається обов'язковою. Зазначення знаків охорони авторських і суміжних прав: відповідно лат. літери С і Р в колі, назва правовласника і рік першої публікації, - також не є передумовою охорони і захисту об'єктів авторських і суміжних прав; ці знаки ставляться на примірниках творів, фонограм, відеограм.

  1.   Промислова власність є частиною інтелектуальної власності, і включає права, які відносяться до винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг.

Поняття «промислова власність» було вперше вжито в тексті ст.1 Паризької конвенції про охорону промислової власності на Гаванській конференції 1925 р. Попередні редакції Паризької конвенції хоча і перераховували об'єкти промислової власності, проте не розкривали самого поняття. Для об'єктів права промислової власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об'єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об'єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як правило, патентним відомством).

Необхідність спеціальної реєстрації об'єктів промислової власності зумовлена тим, що для них на відміну від творів, які охороняє авторське право і для яких переважне значення має форма втілення, важливіший зміст. Якщо форма твору унікальна і за загальним правилом не може бути відтворена іншою особою, то об'єкти промислової власності можуть створити незалежно одна від одної кілька осіб. У звязку з цим необхідна реєстраційна система, яка засвідчила б першість творця.

Промислова власність розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю, але і на сільське господарство, видобувні галузі, а також на всі продукти промислового або природного походження.

Промислова власність давно визнана і використовується в промисловості розвинутих країн. Сьогодні вона є важливийм інструментом технологічного і економічного розвитку країни. Більшість країн розуміють, що в їх інтересах створити національні системи охорони промислової власності, якщо вони ще не створені, або закріпити і удосконалити існуючі системи, які успадковані із минулого, і більше не відповідають адекватно новим потребам і пріоритетам.

Існують дві основні взаємозв'язані причини, за котрими країни приймають закони, направлені на охорону промислової власності. Одна із них – необхідність законно оформити моральні і економічні права авторів на результати інтелектуальної діяльності, друга – прагнення стимулювати в рамках спланованої державної політики творчу активність людей, розповсюдження і застосування її результатів. Все це допомагає економічному і соціальному розвитку країни.

Законодавство в галузі охорони промислової властивості звичайно регулює тільки дії, здійснені в даній країні, тобто в тій країні, в якій патентне відомство видало патент чи інший охоронний документ і не є дійсним в інших країнах. Якщо власник охоронного документу на винахід, промисловий зразок або знак для товарів і послуг бажає отримати правову охорону в декількох країнах, то він повинен отримати її в кожній із цих країн окремо. Але із цього правила існують винятки:

- у галузі охорони прав на винаходи діє європейський патент, який видає Європейське патентне відомство (Мюнхен), дія якого розповсюджується на 17 європейських країн;  

- у галузі охорони знаків для товарів та послуг діє міжнародна реєстрація знаків, яка здійснюється у відповідності з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків і розповсюджується на 34 країни;  

- у галузі охорони промислових зразків діє міжнародний депонований промисловий зразок, який здійснюється у відповідності з Гаагською угодою про міжнародне депонування промислових зразків, яка розповсюджується на 21 країну.

Надання таких можливостей здійснюється в рамках спеціальної процедури, яка включає доведення до відома суспільства даних про створену новизну (складання і подання заявки, публікація матеріалів заявки), перевірку компетентним державним органам того, чи дійсно заявлена новизна збагачує світовий рівень техніки (експертиза заявки ) і видачу від імені державного органу охоронного документа, який гарантує права його власнику.

Права патентовласника носять абсолютний, виключний і терміновий характер, а також дійсні на території тієї країни, що видала патент.

Абсолютна природа прав патентовласника визначається тим, що право використовувати винахід поширюється тільки на патентовласника, всі інші члени суспільства, на яких розповсюджуються закони даної країни, утримуються від використання винаходу.

Виключний характер патентних прав полягає в тому, що в межах однієї країни права на винахід можуть належати тільки одному патентовласнику, видача двох патентів на один і той же винахід неможлива. Проте, на один і той же винахід в різних країнах патент може бути виданий різним особам.

Принцип терміновості полягає в тому, що права, які витікають з патенту, діють протягом визначеного періоду часу.

Заявляються і одержують правову охорону в Україні (з видаванням охоронного документа) у формі патентів – винаходи (корисні моделі), промислові зразки; у формі свідоцтва – знаки для товарів і послуг, твори науки, літератури, мистецтва; у формі свідоцтв– раціоналізаторські пропозиції.

Патент – це юридично-технічний документ, що видається компетентним державним органом і яким держава засвідчує виключне право власника на на створений ним об'єкт промислової власності. Він вважається юридичним документом, оскільки закріплює за власником патенту визначені законом права; технічний документ, оскільки він дає технічний опис об'єкта.

Патент засвідчує від імені держави:

- що заявлена пропозиція є охороноспроможним об'єктом;

- встановлення права авторства на об'єкт;

- визнання права власності на об'єкт;

- визнання пріорітету на об'єкт.

В Україні права, що засвідчуються патентом, діють від дати публікації відомостей про його видачу і не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника (автора).

Термін дії патенту:

- на винахід — 20 років з дати подання заявки (патент без проведення експертизи по суті називається декла-раційним і діє 6 років);

- на корисну модель —10 років з дати подання заявки;

- на промисловий зразок — 10 років з дати подання заявки;

- на сорти рослин — 20 років з дати подання заявки (длявинограду і плодових культур — 30 років) і може бути продовжений, але не більше ніж на 10 років.

.

1.3 До нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності відносять наукові відкриття, комерційну таємницю, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції.

Наукові відкриття. Основними цілями системи державної експертизи та реєстрації наукових відкриттів є:

- підтвердження достовірності наукових положень, заявлених як відкриття;

- встановлення авторського та державного пріоритету;

- моральне та матеріальне стимулювання авторських відкрит-тів;

- сприяння вирішенню науково-технічних проблем, пов'язаних із відкриттями;

- державний облік та інформація про відкриття з метою їх всебічного використання в науці та народному господарстві.

Комерційна таємниця. Введення особливої правової охорони комерційної таємниці зумовлене необхідністю охороняти законні інтереси учасників товарного обороту, які витрачають час, сили та кошти на розробку і впровадження передових технологій і методів ведення бізнесу, що їх не завжди можна захистити традиційними способами правової охорони.

Правила недобросовісної конкуренції передбачають наявність в інших учасників обороту можливості самостійно домагатися аналогічних результатів, але забороняють втручатися у сферу чужих технічних і комерційних таємниць шляхом промислового шпіонажу, підкупу та іншими недозволеними способами.

Компонування інтегральних мікросхем. Швидкий розвиток сучасної обчислювальної техніки, основою якої є інтегральні мікросхеми, зумовив необхідність правової охорони останніх як на рівні структурно-функціональної схеми, так і на рівні компонування інтегральних мікросхем.

Структурно-функціональну й електричну схеми інтегральних мікросхем можна захищати в межах патентного права, оскільки вони підпадають під технічне вирішення завдання.

Щодо компонування інтегральних мікросхем (взаємного розташування елементів, розробка яких вимагає значних трудових затрат, дорогого обладнання та творчих зусиль), вони виявилися практично беззахисними перед копіюванням. Копіювання технологій, здійснюване шляхом послідовного мікрофотографування шарів кристала та виготовлення за цими фотографіями фотошаблонів, є швидким і дешевим процесом порівняно з первинною розробкою технологічної схеми.

Неможливість забезпечити ефективну охорону зазначених об'єктів за допомогою норм авторського та патентного права призвела до появи спеціального цивільно-правового інституту охорони компонувань інтегральних мікросхем.

Сорти рослин і породи тварин (селекційні досягнення). Необхідність визнання та правової охорони результатів творчої діяльності- селекціонерів є очевидною. Проте через специфіку, властиву об'єкту охорони, а також особливості його правового режиму ця сфера творчої діяльності вимагає спеціальної правової регламентації.

Раціоналізаторські пропозиції. Специфічна правова охорона раціоналізаторських пропозицій зумовлена необхідністю стимулювати в межах конкретних підприємств творчі зусилля працівників для вдосконалення застосовуваної техніки, технології, а також розробки корисних для підприємств пропозицій організаційного й організаційно-технічного характеру.

1.3 В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди:

- період привілеїв (XV-XVIII століття): суверен надавав монополію на власний розсуд; важливу роль відігравала концепція корисності, іноді фаворитизму;

- період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який винахідник мав право подати заявку на патент, видача якого залежала виключно від об'єктивних умов; охорону місцевих винаходів за рубежем не практикували;

- період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом із міжнародною торгівлею, міжнародні або регіональні конвенції сприяють цьому розвитку.

Після здобуття незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, що вимагало докоріннної перебудови системи з врахуванням принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного і соціально-культурного простору.

Перший етап становлення системи охорони інтелектуальної власності в Ураїні (1991-1994 р.p.) став періодом закладання найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Патентна система в Україні почала функціонувати з 18 вересня 1992 р., після введення в дію „Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналіза-торських пропозицій в Україні”. З цією метою створено державне патентне відомство Держпатент України. З 1993 р. виходить офіційне видання національного відомства – бюлетень „Промислова власність. Винаходи. Промислові зразки. Знаки обслуговування. Сорти рослин”. Він містить офіційні повідомлення і нормативні акти, відомості про видачу патентів і свідоцтва про винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування.

Перші патенти України на винаходи були видані у грудні 1992 р., а з червня 1994 р. виходить охоронний документ на промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

Другий етап становлення (1995-1999 pp.) був обумовлений запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ у країні (жовтень 1994 р.) і прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов'язань. Останні безпесередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності - укладанням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995 р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі.

Третій етап становлення (розпочався у 2000 р.) у зв'язку із завершенням кризового періоду економіки України та проголошеними в посланні Президента України до Верховної Ради і Законі України "Про пріоритетні напрями розвитку науки ітехніки" на період до 2006 р. охоплював:

- фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітар-них наук;

- проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

- збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

- новітні біотехнології, діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

- нові комп'ютерні засоби та інформатизація суспільства;

- новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та аграрнопромис-ловому комплексі;

- нові речовини і матеріали.

У процесі становлення і розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні відбувася прогресуючий процес її внутрішньої диверсифікації та якісного вдосконалення — відповідно до швидких змін в об'єктах регулювання авторського права та промислової власності.

Система охорони інтелектуальної власності в Україні (за станом 2002 р.) регулювала завдяки 37 законам і 100 підзаконним актом:

- 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури та мистецтва;

- 3 види суміжних прав;

- 9 видів промислової власності;

- захист від недобросовісної конкуренції.

Сьогодні Україна володіє великим науково-технічним і промисловим потенціалом. В країні є в наявності могутня науково-дослідна база, висококваліфіковані кадри і розвинута промисловість, в тому числі такі наукові галузі, як космічна техніка і технологія, ядерна техніка, ракето- і літакобудування, кораблебудування, виробництво синтетич-них матеріалів.

Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності.

Держдепартамент інтелектуальної власності (ДДІВ) створений у квітні 2000 р. в складі Міністерст ва освіти і науки України. Його основними завданнями є такі: участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і напрямків розвитку в сфері інтелектуальної власності; розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Важливу роль у структурі органів регулювання охорони інтелектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:

Український інститут промислової власності (Укрпатент) — державне підприємство, ос-нова інфраструктури охорони промислової власності в Україні. Він здійснює такі функції:

- приймання заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

- проведення експертизи цих заявок на відпо відність їх умовам надання правової охорони;

- забезпечення державної реєстрації об'єктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

- здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об'єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання;

- інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності;

- забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією на об'єкти промислової власності;

- формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

Українське агентство з авторських та суміжних прав – державне підприємство, основна ланка охорони авторських прав. Воно виконує такі функції:

- забезпечення охорони авторських та суміжних прав правовласників України та інших країн і їх правонаступників на території України та за її межами;

- державна реєстрація прав авторів на твори

науки, літератури і мистецтва;

- забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти авторських і суміжних прав;

- управління майновими правами авторів або їх правонасту пників на колективній основі;

- надання допомоги авторам та іншим правовла-сникам авторських і суміжних прав в управлін-ні їх майновими правами та ін.

Інститут інтелектуальної власності і права -ЗАТ, перший спеціалізований навчальний заклад, створений на початку листопада 1999р. Він надає можливість отримати другу вищу освіту за спеціальністю "Інтелектуальна власність" та підвищити кваліфі-кацію інженерів з винахідницької і раціоналізаторсь-кої роботи, кандидатів у патентні повірені, юристів, економістів, викладачів.

Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг (філія Укрпатенту) — створений у 2001 p. з метою сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери промислової власності. В центрі на комерційній основі за плату згідно з тарифами виконуються роботи за замовленнями, надаються консультації та інші види послуг, включаючи:

- складання комплекту документів для подан-ня заявки на одержання правової охорони об'єкта промислової власності в Україні та за її межами;

- даються відповіді на запити експертизи за поданими заявками;

- надається допомога в дотриманні інтересів правовласників при складанні договорів про передачу прав на об'єкти промислової власності, ліцензійних договорів на їх використання тощо. З квітня 2001 p. у склад Центру увійшов Фонд патентної документації громадського користування, який постійно поповнюється і налічуєпонад 14 млн. примірників документів із 54 країн світу, а також колекцію повних описів до патентів на CD-ROM та DVD-ROM.

Контрольні запитання

1 Що відноситься до об’єктів прав інтелектуальної власності?

2 Які існують ознаки творів, що охороняються авторським правом?

3 Які особливості об’єктів суміжних прав?

4 Що є спільним і відмінним між суб’єктами авторського та суміжних прав?

5 Чим характеризується промислова власність?

6 Які існують винятки у законодавстві галузі охорони промислової власності?

7 За якими принципами поділяються права патенто-власника?

8 Чим характеризується охоронний документ – патент?

9 Назвіть етапи становлення системи охорони інтелек-туальної власності в Україні?

10 Яка інфраструктура діяльності в галузі охорони інтелек-туальної власності?

2 Міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності

2.1.Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

2.2 Міжнародні угоди з охорони промислової власності

2.2.1 Паризька конвенція з охорони промислової власності

2.2.2. Договір про патентну кооперацію (РСТ)

2.1 Конвенція про заснування ВОІВ була прийнята на Стокгольмській конфереції 14.07.1967 р. і набрала чинності 26.04.1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціа-лізованої установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Вона координує діяльність союзів з охорони промислової власності держав-членів Паризької конвенції, Мадридської конвенції й інших. Членами ВОІВ є 161 держава, у тому числі Росія, Білорусія, Україна (за станом на 01.11.1999 р.)

Можна вважати, що ВОІВ веде своє походження з 1883 року, коли була прийнята Паризька конвенція, або з 1886 року, коли була прийнята Бернська конвенція. Обидві ці конвенції передбачали створення міжнародних секретаріатів і працювали під контролем федерального уряду Швейцарії. Усього декілька співробітників, які виконували адміністра-тивну роботу за обома конвенціями, розтошовувалися в місті Берні (Швейцарія).

Спочатку в адміністрації двох конвенцій існувало два секретаріати (один з промислової власності і один з авторського права). У 1893 році обидва секретаріати були об'єднані. Організація, яка тепер відома як ВОІВ, мала свого часу різні назви.Перш ніж дістати назву ВОІВ, вона називалася БІРПІ, що є скороченням від повної французької назви організації Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. В 1960 році БІРПІ переїхало з Берліна в Женеву.

На дипломатичній Конференції в Стокгольмі в 1967 році були переглянуті адміністративні і заключні положення багатосторонніх договорів, що існували на той час, адміністративні функції яких виконувало БІРПІ. Ці положення повинні були переглянуті, оскільки країни-члени організації прагнули, щоб ВОІВ, яка, зрозуміло, була організацією, що об'єднує уряди, стала незалежною від швейцарського уряду і придбала той же статус, який мали інші міжурядові організації, для того, щоб стати спеціалізованою установою системи міжнародних організацій ООН.

Статутом ВОІВ, його основоположним документом є Конвенція, підписана в Стокгольмі в 1967 році. Опис структури ВОІВ включає в найзагальнішому вигляді відповіді на такі питання: яка мета міжурядової організації? Адміністративні функції яких союзів виконує ВОІВ? Які держави входять у ВОІВ? Які завдання ВОІВ? Як здійснюється керівництво і управління організації? У чому значення існування міжурядової організації інтелектуальної власності? Права інтелектуальної власності обмежені територіально. Вони існують і можуть здійснюватися тільки в межах юрисдикції однієї країни або декількох країн, відповідно до законів яких вони були надані. Але плоди творчої діяльності, включаючи винахідницькі ідеї, з легкістю перетинають державні кордони, а враховуючи взаємоза-лежність держав, цей процес повинен заохочуватися. Більше того, враховуючи всезростаючу схожість підходів і процедур у сфері інтелектуальної власності в різних країнах, було б абсолютно розумним здійснювати спрощення практичних процедур за допомогою міжнародної стандартизації і взаємного визнання прав і обов'язків між державами. Саме тому уряди, використовуючи переговорний процес, прийняли багатосторонні договори про різні сфери інтелектуальної власності, колений з яких засновує союз країн, який приходить до угоди надавати громадянам інших країн союзу ту ж саму охорону, яку вони надають своїм громадянам, а також застосовувати певні загальні правила, стандарти і практичні норми.

Союзи, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на договорах. Союз складається з усіх держав, які приєдналися до даного конкретного договору. Назва договору в більшості випадків використовує географічну назву того місця, де уперше був прийнятий текст договору (наприклад, Паризький союз, Бернський союз і так далі). В рамках ВОІВ функціонують три групи договорів і угод: програмні, класифікаційні і реєстраційні.

Робота з періодичного перегляду цих договорів і створення нових, вимагає постійної міжнародної співпраці і організації переговорного процесу, який забезпечується спеціальним секретаріатом. ВОІВ надає свою структуру і служби для проведення цієї роботи.

Діяльність ВОІВ в основному ведеться за трьома напрямами: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності і програмна діяльність. Вся ця діяльність направлена на досягнення основних завдань ВОІВ, а саме — сприяти підтримці і зростанню поваги до інтелектуальної власності у всьому світі для того, щоб створити сприятливі умови для промислового і культурного розвитку шляхом стимулювання творчої діяльності і полегшення передачі технологій при поширенні літературних і художніх творів.

Реєстраційна діяльність ВОІВ включає в себе прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність. Цей вид діяльності передбачає отримання і обробку міжнародних заявок відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), має міжнародні реєстрації знаків або надання для реєстрації промислових зразків. Звичайно ця діяльність фінансується за рахунок мита, що виплачується заявниками і складає біля трьох чвертей бюджету ВОІВ.

Діяльність з міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності в основному зосереджена на: керівництві роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення пошуку і складання посилань, а також розробки методів полегшення доступу до інформації цих фондів; роботі з оновлення міжнародних класифікаційних систем; складанні статистичних даних, що все більш ускладнюються; складанні регіональних оглядів за станом правових норм у сфері промислової власності і авторського права.

ВОІВ постійно оновлює свої повний і загально-доступний фонд законодавчих актів щодо промислової власності і авторського права, уривки з якого публікуються в щомісячному Бюлетені ВОІВ і на компакт-диску під назвою "IPLEX".

Основну роботу ВОІВ складає так звана програмна діяльність, яка включає забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, оновлення в міру необхідності цих договорів шляхом їх перегляду, включаючи нові договори, а також організацію співпраці з метою розвитку.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає створення чотирьох різних органів; Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея. Асамблея складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також є членами будь-якого з її союзів.

На відміну від Генеральної асамблеї, Конференція складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь союзу. Функції Конференції можуть бути розбиті на п'ять груп. По-перше, Конференція є форумом для обміну думками між всіма країнами-членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності, і в цьому контексті Конференція, зокрема, може робити будь-які рекомендації з цих питань, з належним урахуванням компетенції і автономії окремих союзів. По-друге, Конференція є органом, який розробляє дворічні програми співпраці для країн, що роз- виваються. По-третє, схвалює бюджет для цих цілей. По-четверте, в компетенцію Конференції входить прийняття поправок Конвенції, що засновує ВОІВ. Пропозиції з поправок Конвенції можуть висуватися будь-якою державою-членом ВОІВ, Координаційним комітетом або Генеральним директором. По-п'яте, Конференція, як і Генеральна асамблея, може визначати, які державні організації допускаються як спостерігачі на її засідання.

Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять спільний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи союзів і ВОІВ з питань, що представляють спільний інтерес для двох або більше союзів або для одного або більше союзів і саму ВОІВ, зокрема з питань витратної частини бюджету, спільної для всіх союзів. Координаційний комітет також готує проекти порядків денних Генеральної асамблеї і Конференції, а також проекти програм і бюджету Конференції.

Четвертим органом ВОІВ є Міжнародне бюро ВОІВ, або Секретаріат. Його очолює Генеральний директор, і на сьогодні кількість його постійних співробітників налічує 450 осіб з більш ніж 60-ти країн, які добираються відповідно до принципів справедливого географічного розподілу, прийня-того у системі ООН.

У Конвенції, що засновує ВОІВ, вказується, що членом організації може стати будь-яка держава, яка є членом будь-якого з союзів, а також держава, яка не є членом якого-небудь союзу, але є членом ООН, будь-якої спеціалізованої установи ООН або Міжнародного агентства з атомної енергії, або підписала статут Міжнародного суду справедливості, або була запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ. Таким чином, членами ВОІВ можуть бути тільки держави, як і в інших спеціалізованих установах ООН.

Для того щоб стати членом ВОІВ, держава повинна здати на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документ про приєд нання до ВОІВ Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держави-члени Паризької або Бернської конвенцій можуть стати членами ВОІВ, тільки якщо вони вже пов'язані положеннями або одночасно ратифікували чи приєдналися принаймні до адміністративних положень Стокгольмського (1967) акта Паризької конвенції або Паризького (1971) акта Бернської конвенції.

2.2 Всі міжнародні угоди з охорони промис- лової власності прийнято поділяти на три групи:

1) угоди, що встановлюють міжнародну систему охорони (програмні);

2) угоди, що закладають міжнародні класифікаційні системи (класифікаційні);

3) угоди, що полегшують отримання охорони про-мислової власності в декількох країнах (реєстраційні). До програмних відносяться угоди:

- Паризька конвенція з охорони промислової власності;

- Найробська про охорону олімпійського символу;

- Мадридська про припинення неправдивих (фальшивих) або таких, що можуть увести в оману, вказівок про походження товару;

- Будапештська про депонування мікроорганізмів;

- Вашингтонська щодо інтелектуальної власності відносно інтегральних мікросхем;

- Женевська про закони щодо товарних знаків. До класифікаційних відносяться угоди:

- Страсбурзька про Міжнародну патентну класифікацію (МПК);

- Ніццька про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП);

- Локарнська щодо закладення Міжнародної класифікації промислових зразків (МКПЗ);

- Віденська щодо закладення Міжнародної класифікації зо-бражувальних елементів знаків (КЗЕ).

До реєстраційних відносяться угоди:

- про патентну кооперацію (РСТ);

- про патентне право (PLT);

- Будапештська про міжнародне визнання депонування мі- кроорганізмів для цілей патентної процедури;

- Мадридська про міжнародну реєстрацію знаків;

- Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстра-цію знаків;

- Лісабонська про охорону найменувань місць походження товарів та їх міжнародної реєстрації;

- Гаазька про міжнародне депонування промислових зразків.

Розглянемо більш детально деякі з міжнародних угод.

1.2.2.1 Ця Конвенція є основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуго-вування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Положення Конвенції діляться на чотири основні групи:

1)правила, які стосуються матеріального права і гарантують як головне право — право національного режиму для кожної із держав-учасниць;

2) норми щодо права пріоритету;

  1.   загальні правила в сфері матеріального права, що стосуються прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб;
  2.   положення, що відносяться до адміністративної структури, та заключні положення Конвенції.

Головна мета Конвенції — створення більше пільгових умов для патентування об'єктів промислової власності фірмами, організаціями і громадянами одних держав у інших. Перший проект розглянутий у 1880 р.

20.03.1883 р. проект підписаний 11-ма державами.

Надалі Конвенція переглядалася і доповнювалася на конференціях:

Брюссель 1900 р.

Вашингтон 1911 р.

Гаага 1925 р.

Лондон 1937 р.

Лісабон 1958 р.

Стокгольм 1967 р.(ратифікована в Україні)

СРСР приєднався з 01.07.1965 p., а Стокгольмський текст ратифікував 19.09.1968 р. (конвенційний пріоритет на авторські свідоцтва).

Паризька конвенція не передбачає створення міжнародного патенту, який, будучи виданий в одній країні-учасниці цієї Конвенції, діяв би у всіх інших країнах (там він може вільновикористовуватися без видачі винагороди, якщо він там не запатентований).

Основні положення Конвенції:

  •  про національний режим заявки на патент за чинними у країні законами (однакові права іноземцям);
  •  про конвенційний пріоритет;
  •  спрямовані на запобігання зловживань, пов'язаних із здійсненням виключного права, наданого патентом.
  •  Право конвенційного пріоритету означає, що заявка, подана в одній країні-учасниці Конвенції, володіє в інших країнах пріоритетом протягом року, винятково з моменту подачі в першій країні.
  •  Право попереднього використання означає, що організація, яка до подачі заявки на винахід незалежно від винахідника застосувала в межах країни, де заявляється, даний винахід або зроблені всі необхідні до цього приготування, зберігає право на подальше безкоштовне використання даного винаходу без поширення обсягу.

Запобігання зловживань передбачає:

  •  видачу примусових ліцензій іншій особі, якщо патентовласник не дає можливості застосовувати іншим особам винахід (малоефективне);
  •  охорону винаходів на виставках, якщо заявка буде подана протягом шести місяців;
  •  застосування винаходу на кораблях, засобах пові-тряного чи наземного транспорту, що тимчасово прибули в країну, де отриманий патент (це не порушення прав);
  •  недопускання до реєстрації знаків, що відтворюють державні герби, емблеми міжнародних організацій і т. ін.

2.2.2 Правила Паризької конвенції стали недостатніми для країн, що проводили закордонне патентування в широких масштабах. Біля половини заявок, власне кажучи, дублюються, тому що робляться на ті самі винаходи, але в різні країни. У результаті великої підготовчої роботи 17.07.1970р. на Дипломатичній конференції у Вашингтоні була укладена інша багатостороння угода — РСТ (Великобританія, США, Франція, ФРН, Японія, СРСР із 01.06.1978p.). Цей договір був доповнений 02.10.1979р. і модифікований 03.02.1984р. Договір набрав чинності з 1978 р. і становить собою спеціальну міжнародну угоду в рамках Паризької конвенції. Договір регулює права і обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки. Його основними нормами є положення про міжнародну заявку, міжнародний пошук, міжнародну попередню експертизу.

Процедура патентування згідно з РСТ складається з двох фаз — міжнародної і національної. Міжнародна фаза включає подання міжнародної заявки за єдиною формою відповідно до вимог Договору та Інструкції до нього, проведення пошуку, міжнародну публікацію і міжнародну попередню експертизу. Така експертиза не є обов'язковою і проводиться за бажанням заявника. Національна фаза становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з урахуванням міжнародного пошуку і міжнарод-ної попередньої експертизи. Станом на 15.07.1999 р. учасницями договору РСТ є 104 країни.

Таким чином, Договір передбачає можливість складання і подачі в національне патентне відомство так званої "міжнародної заявки", коли заявник бажає забезпечити охорону в декількох країнах. Заявка подається в Орган, що проводить документаційний пошук зі складанням переліку документів, що беруться до уваги при проведенні експертизи. Звіт про пошук і копію поданих документів (за необхідності) направляють заявнику, що може внести зміни у формулу винаходу. Потім міжнародна заявка разом із звітом про зроблений пошук направляється в національні па-тентні відомства тих країн, у яких заявник хоче одержати охорону винаходу (до кінця 12-місячного терміну).

Контрольні запитання

1 Яка історія створення ВОІВ?

2 Які групи договорів і угод функціонують в рамках ВОІВ?

3 В чому полягає діяльність ВОІВ?

4 З яких органів складається ВОІВ?

5 Яким чином поділяють міжнародні угоди з охорони проми-слової власності?

6 Які основні положення Паризької конвенції?

7 Які права і обовязки заявників регулює Договір про патен-тну кооперацію?

3 Патентна інформація і документація. Патентні дослідження.

3.1 Джерела інформації

3.2 Стандарти ВОІВ

3.3 Патентно-інформаційні ресурси і їх використання

3.4 Система класифікації

3.5 Патентні дослідження.

3.1 На сучасному етапі патентна інформація є одним із важливих джерел, які містять відомості про процеси матеріалізації наукових знань, їх перевтілення в нові знаряддя праці, матеріали і сучасну технологію виробництва. Патентну інформацію можна вважати як один із самих важливих ресурсів розвитку економіки, значення якого зростає в міру прискорення науково-технічного прогресу.

Патентна інформація – це сукупність відомостей про результати науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших видів творчої діяльності, заявлених або признаних винаходами, корисними моделями, промисловими зразками, товарними знаками. Вона включає також відомості про охорону прав винахідників, заявників, власників охоронних документів.

Іншими словами, патентна інформація – інформація про всі види об’єктів промислової власності, яка публікується в офіційних виданнях патентних відомств різних країн, регіональних патентних відомств (Європейське патентне відомство), міжнародних організацій (ВОІВ) та інформа-ційних центрів (“Derwent” – Великобританія, “Chemical abstacts” – США, реферативний журнал ВІНІТІ – Росія).

Офіційними виданнями патентних відомств є офіційні патентні бюлетні і повні текати описів об’єктів промислової власності.

У відповідності зі стандартом ВОІВ ст. 9. Офіційний патентний бюллетень – офіційне видання патентного відомства, що містить публікації відносно прав на об’єкти промислової власності у відповідності з національним патентним законодавством або міжнародними договорами і угодами з питань охорони промислової власності.

Офіційні бюлетні по характеру відомостей, які в них публікуються являють собою звіти патентного відомства і відображають основні етапи патентного документовидання за визначений період (відповідно періодичності видання).

Оскільки охорона об’єктів промислової власності базується на деяких загальних або спільних принципах, то можна скласти узагальнену схему інформації в патентних бюлетнях.

Відносно винаходів вони містять дані про:

- дату подання і реєстрації заявки на винахід;

- подані для загального ознайомлення на не переглянуті заявки;

- акцептовані заявки на винаходи;

- винаходи, на які видані патенти;

- всі зміни в загальній документації і виданих патентах (припинення дії із-за того, що не заплачено мито, відмова від патента, його доповнення, продовження патенту, передання прав);

- судові справи і рішення відносно патентів.

Відомо декілька варіантів офіційних публікацій в бюлетнях. Кожний із цих варіантів знаходиться в залежності від стадії патентного документовидання в тій чи іншій країні.

Це такі варіанти:

- публікації здійснюються на всіх трьох стадіях (при подачі заявки, при акцептації заявки, при видачі патенту);

- тільки на двох стадіях (першій і третій або другій і третій);

- всього на одній стадії (тільки першій, другій або третій).

В даний час, переважно, публікується інформація тільки про третю стадію – видачу патенту. Росія і Україна публікує про першу і третю стадію патентного документовидання. Як рахують спеціалісти з питань патентної інформації, найбільш перспективною схемою. Яка відповідає світовим тенденціям, є двохступенева публікація інформації – про нерозглянуті заявки і про видачу патентів.

Публікації про корисні моделі здійснюються як і публікації про винаходи на трьох стадіях патентного документування. Крім того, публікуються процедурні відомості про зміни правового статусу корисних моделей (продовження або закінчення строку дії, анулюваня охоронного документа, зміна власника охоронного документа).

Публікації про промислові зразки проводиться на двох стадіях патентного документовидання: інформація про подані заявки на промисловий зразок, публікація в країнах, зареєстрованих промислових зразках.

Інформація про знаки для товарів і послуг публікується в спеціальних розділах офіційних патентних бюлетнів, рідше в окремих виданнях. Публікація здійснюється на стадії подання заявки і на стадії реєстрації знака для товарів і послуг. Публікації про знаки містять бібліографічні дані (номери, дати, класифікаційні індекси та ін.) і зображення знака. На промислові зразки публікують бібліографічні дані з рефератом або бібліографічні дані із зображенням промислового зразка.

На винаходи і корисні моделі публікують:

- бібліографічну інформацію про нерозглянуті заявки і видані патенти;

- реферат опису винаходу (або формулу винаходу) нероз-глянутих заявок і бібліографічну інформацію про видані патенти;

- бібліографічну інформацію про нерозглянуті заявки, рефе-рат опису (формулу) виданих патентів;

- реферат (формулу) як нерозглянутих заявок, так і виданих патентів.

Таким чином, більшість країн публікують або тільки бібліографічну інформацію як про заявки так і патенти, або реферати заявок і бібліографію про патенти. Таким чином, патентні бюлетні різних країн публікують вихідну інформацію про всі об’єкти промислової власності, яка включає обов’язковий мінімум науково-технічних і правових відомостей (бібліографічні дані, реферат, пункт формули або зображення об’єкта), достатній для їх ідентифікації або попередньої оцінки.

3.2. Міжнародною організацією в рамках якої здійснюється робота по стандартизації в галузі охорони промислової власності є ВОІВ.

Стандартами ВОІВ регламентуються такі основні спрямування:

- матеріальні носії інформації;

- ідентифікація, відбір, збереження і пошук бібліографічних даних;

- індексування, класифікація і кодування документів;

- форма документів;

- застосування інформаційних назв винаходів і підготовка інформативних рефератів патентних документів;

- пошук патентних документів і патентної літератури.

Держпатент України в своїй діяльності використовує стандарти ВОІВ при розробці патентеої документації, необхідної і достатньої для забезпечення технологічного циклу охорони прав на об’єкти промислової власності, підготовці патентно-інформаційних видань, здійснення інформаційного обміну на різного роду носіях, а також для створення патентно-інформаційних баз даних і довідково-пошукових систем (ДПС).

Тексти стандартів публікуються на англійській мові у довіднику ВОІВ з інформації і документації в сфері промислової власності.

На російській мові стандарти ВОІВ видавались три рази, останнє видання здійснено в 1996р.

В Україні здійснюється публікація текстів стандартів ВОІВ на українській мові в офіційному бюлетні Держпатенту України “Промислова власність”, в якому зацікавлені не тільки спеціалісти з питань охорони промислової власності, а і користувачі патентної інформації.

3.3 Патентний фонд – це упорядковане видання патентних документів і довідково-пошуковий апарат (ДПА) до нього, патентно-правової, патентно-економічної, патентно-асоційо-ваної літератури, нормативно-методичних матеріалів з питань охорони промислової власності.

Реєстрацію об”єктів промислової власності, а значить – публікацію патентної документації і інформації, здійснює більш як 120 країн світу і 5 міжнародних і регіональних патентних організацій. Створена регіональними патентними організаціями і національними патентними відомствами документація складає світовий потік патентної інформації. Мови, на яких публікується найбільша кількість описів винаходів – це англійська і японська. По своєму якісному складу світовий потік патентної інформації не є однорідним.

Патентна документація і інформація, які входять в нього, розрізняються за:

- об’єктами промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки);

- етапами документовидання (реєстрація заявок, видача патентів і свідоцтв);

- повнотою публікацій (бібліографічні дані, реферати, повні описи);

- національною належністю, мові публікацій і оперативності публікацій;

- видами носія інформації (паперові, мікрофіші, магнітні листи, CD-ROM).

Світовий патентний фонд містить більше 30 млн. описів. Щорічно світовий патентний фонд поповнюється більш як 800 тис. описів винаходів, 300 тис. публікаціями про корисні моделі, 400 тис. публікацій про товарні знаки. Темпи росту об’єму світового потоку патентної інформації складають в середньому 2-3 % в рік.

Згідно Закону України “Про науково-технічну інформацію” патентна документація є складовою частиною інформаційних ресурсів системи науково-технічної інформації (НТІ) України. За даними аналізу даний фонд складає біля 70-80 % загального об’єму фондів науково-технічної документації. В даний час Україна володіє патентно-інформаційними фондами ззагальним об’мом більш 90 млн. документів (без врахування об’єму патентно-інформаційної бази Укрпатенту), які зосереджені в 20-ти регіонах країни.

Вказані ретроспективні ресурси зберігаються у фондах системи НТІ, а саме, в державній науково-технічній бібліотеці (ДНТБ), територіальних ЦНТЕІ, закладах, організаціях і підприємствах різних галузей промисловості і Національній академії наук України, великих обласних бібліотеках.

Патентний фонд ДНТБ комплектується по всьому тематичному діапазоні міжнародної патентної класифікації і забезпечує в пріоритетному режимі всі запити УкрІНТЕІ, а також експертів ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатент).

Патентний фонд ДНТБ єдиний в Україні включає патентну документацію 57 країн світу, а також Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Європейської патентної організації, Африканської організації інтелектуальної власності, Африканської регіональної організації промислової власності, Бенілюксу і англійської інформаційної фірми "DERWENT". Налічує він майже 18 млн. документів.

Однак, сьогодні патентно-інформаційні ресурси знаходяться в катастрофічному стані. Після розпаду СРСР, починаючи з 1993 р. майже зупинилось комплектування патентних фондів України поточною зарубіжною патентною документацією (це зв’язано з ростом цін на патентну інформаційну продукцію).

Враховуючи інформацію, що склалася в Україні, Укрпатент планує створення загальнодоступної Державної патентної бібліотеки, у фонд якої буде включена національна і зарубіжна патентна документація (переважно на оптичних дисках), яка не ввійшла в патентно-інформаційну базу Укрпатенту. Створення такої бібліотеки дасть можливість в якійсь мірі подолати патентно-інформаційну “пропасть”, яка утворилась в Україні, починаючи з 1993р.

3.4 Класифікація — це система розподілу об'єктів на класи на основі їх спільних ознак. В основу розподілу, як правило, покладено ієрархічний або фасетний принцип, чи їх комбінації.

Для індексування та пошуку матеріалів у книжкових фондах використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка є міжнародною класифікацією, що охоплює всі галузі знань і побудована за ієрархічним десятковим принципом. Ієрархічні класифікації побудовані за принципом підпорядкування одних підрозділів іншим, при цьому кожний підрозділ вищого порядку складається з підрозділів нижчого порядку, зміст яких не перекриває один одного. Ієрархічна класифікація є, звичайно, багаторівневою тобто має деревоподібну структуру.

Існують національні і міжнародні класифікації винаходів {патентні класифікації).

Національна патентна класифікація (НПК) — це класифікаційна система, яка розроблена і застосовується в конкретній країні або групі країн для індексування і пошуку патентних документів. Нині НПК застосовується і продовжує вдосконалюватися, головним чином, у США та Великобританії. Ретроспективні фонди патентних документів ряду країн (зокрема, Австралії, Канади, Нідерландів) покласифіковані за національними класифікаціями цих країн, їх рекласифікування за МПК здійснюється поступово і вибірково.

До найбільш відомих національних класифікацій винаходів (НКВ) відносяться: німецька, американська, англійська, японська.

Німецька система класифікації винаходів почала застосовуватись з 1877 р. та використовувалась в багатьох країнах Європи.

Німецька класифікація вперше опублікована в Німеччині в 1906 p.; застосовувалася тривалий час в СРСР (до 1970 p.), ГДР, ФРН, НРБ, ВНР, ЧРСР, СРР, СФРЮ, Австрії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Швеції, Швейцарії.

У 1965 р. ФРН підписала Європейську конвенцію про Міжнародну патентну класифікацію.

Німецька класифікація побудована за предметно-тематичним принципом упорядкування понять. Класи-фікаційна рубрика характеризує або виріб, або матеріали, з яких виготовлено ці вироби, або технологічні процеси.

Було 89 класів (які розташовані в алфавітному порядку за їхназвою німецькою мовою), що включали 20 тис. рубрик чотирьох категорій: клас, підклас, група, підгрупа. Класи позначаються арабськими цифрами від 1 до 89. Підкласи позначаються малими літерами латинського алфавіту, розділи (якщо вони є в даному класі) — зміщеним догори індексом над літерою, групи — арабськими цифрами через кому після підкласу, підгрупи — двозначним числом, зміщеним догори над групою чи вказаним через косу лінію. Наприклад, 21 h, ЗО02 або 21 h, 30/02 (різка електричною дугою).

Американська система класифікації винаходів — це ієрархічна, багатоаспектна, детально розроблена система.

Американська система вперше опублікована в 1830 р. і є однією з перших. В основі — функціональний принцип упорядкування понять (є і принцип приналежності об'єкта до тієї чи іншої галузі, тобто предметно-тематичний принцип). Налічує близько 400 діючих класів і 120тис.рубрик. У нумерації (послідовності) класів відсутня логічна основа, тому близькі за тематикою рубрики можуть бути розташовані по всій системі. Кожний клас містить підкласи, кількість яких складає від одного до кількох сотень. Індекс класифікації виражається двома числами, що розділені косою лінією, наприклад 30/246, де дві перші означають клас, а три наступні —підклас.

Англійська система була вперше розроблена в 1852-1855 pp. (як основа в Індії, Пакистані, АРІ, деяких країнах Південної Америки — Бразилії, Аргентині, Колумбії, Уругваї). Вона побудована, в основному, за фасетним принципом — терміни, які характеризують окремі аспекти технічного рішення, згруповані у так звані фасети, що утворюють повний опис всієї тематики визначеної галузі. Основні розділи позначені (аналогічно МПК) великими літерами латинської абетки: А, В, С, D, E, F, G, Н.

Кожний розділ містить від двох до восьми класів. Кожний клас позначено арабською цифрою, що стоїть після літери розділу. Класи складаються з підкласів, які позначаються великми латинськими літерами, наприклад, В1С. Англійська система відрізняється великою кількістю змін, які вносяться кожнідва роки.

З 1.01.1979 р. діє нова нумерація неакцептованих (поданих у патентне відомство, з яких не винесене рішення про видачу) заявок (з № 2'000'001).

Універсальний класифікатор виробів (УКВ), виданий у СРСР (для Великобританії — Classification Key) — ЦНІІПІв1969 p. вніс зміни в серію А — у 152 підкласах, 115 підкласів повністю перероблені.

Для опису винаходів у 1980 р. випущений УКВ серії В. Після підписання Великобританією Конвенції про приєднання до МПК англійська система переглянута, й у 1963 р. була введена нова класифікація, близька до МПК: 8 розділів, 40 класів, приблизно 420 підкласів і 50000 рубрик.

Японська система істотно відрізняється від інших подібних класифікацій. У 1973 р. класифікація винаходів Японії включала 174 класи, 1092 підкласи і 23505 рубрик. В УКВ Японії класи позначаються послідовним рядом арабських цифр від 1до 136. Кожний клас охоплює, як правило, окрему галузь техніки або виробництва та групується за способами та пристроями. Згруповані таким чином утворюють 7 серій. Остання цифра (136) не змінювалася з 1961 р. Знову введені класи одержували додаткове цифрове позначення, наприклад, 13(7), 13(9) тощо. Введення в Японії з 1971 р. системи відкладеної експертизи привело до значного збільшення числа друкованих заявок.

Крім описаних відомі також національні системи класифікацій винаходів Австрії, Австралії, Індії, Канади, Куби, Нідерландів, Югославії та ін. У даний час практично усі країни перейшли до міжнародної класифікації винаходів (МПК — міжнародна патентна класифікація), розглядаючи її як додаткову чи як основну.

3.5 Патентний пошук — різновид інформаційного пошуку, здійснюваного переважно у фондах патентної документації з метою встановлення рівня правової охорони технічного рішення, меж прав власника патентного документа й умов реалізації цих прав.

Патентний пошук є складовою частиною досліджень, під якими розуміються: визначення рівня і тенденцій розвитку об'єктів техніки шляхом проведення порівняльного аналізу створюваного об'єкта з кращими вітчизняними і закордонними зразками; установлення патенто-спроможності технічних рішень і патентної чистоти нової продукції.

Отже, є З групи цілей патентного пошуку:

- встановлення рівня технічних рішень (для виявлення но- визни);

- встановлення обсягу прав власника (винахідника, заяв-ника) при визначенні правомірності видачі патенту;

- встановлення умов здійснення прав патентовласників (пов'язано з економікою експортних і патентно-ліцензійних операцій).

Види патентного пошуку:

- тематичний (предметний), тобто за індексом МПК;

- іменний (для контролю діяльності конкурента);

- за формальними ознаками документа (нумераційний), тоб-то №, дата (пріоритету, публікацій, викладення і т. ін.);

- за ключовими словами;

- у повних текстах.

Системи пошуку — інформаційні пошукові системи (ІПС) бувають:

- документальні;

- фактографічні;

- комбіновані (гібридні).

Засоби реалізації пошукових систем:

- книжкові каталоги (у т. ч. на базі ЕОМ);

- ІПС: ручні (на паперовому носії), механізована (перфо-карти), автоматизовані (за допомогою ЕОМ).

Пошук інформації здійснюється згідно з пошуковим запитом, в якому сформульовано умови релевантності — відповідності результатів пошуку певній інформаційній потребі.

Розглянемо більш детально основні види патентного пошуку.

Нумераційний патентний пошук. Пошук патентної інформації з використанням довідково-пошукового апарату за номером патентного документа (опублікованої заявки, патенту, свідоцтва). Нумераційний пошук є різновидом фактографічного пошуку, при виконанні якого встановлюється відповідність не тільки між різними номерами, що входять до бібліографічного опису патентного документа, а й іншими буквено-цифровими даними, які легко ідентифікувати за допомогою кодів ШІД. До буквено-цифрових даних належать: номер поданої заявки, номер акцептованої заявки, номер основного або додаткового охоронного документа, номер основної, додаткової або попередньої заявки, дата подання заявки, дата акцептації, дата видачі охоронного документа, найменування або код країни пріоритету, дата пріоритету, номер пріоритетної заявки, дата викладки заявки, дата публікації заявки (патенту), дата публікації акцептованої заявки, код виду патентного документа тощо.

Всі наведені дані можна поділити на такі групи: номери документів; дати, які стосуються патентного діловодства; інші бібліографічні дані, які супроводжуються кодами ШІД; абревіатура виразу "узгоджені на міжнародному рівні цифрові коди для ідентифікації бібліографічних даних".

Нумераційний пошук має на меті встановити ряд обставин, що стосуються конкретного охоронного документа, наприклад, до якої рубрики МПК він належить, правовий статус документа на визначену дату тощо.

Іменний (фірмовий) пошук. Пошук патентної інформації за відомим найменуванням фірми або іменем (прізвищем) заявника, автора (авторів), представника заявника (патентного повіреного) та/або власника охоронного документа. Цей вид пошуку здійснюється з метою контролю діяльності конкурентів, а також як один із попередніх етапів тематичного пошуку (за найменуванням власника охоронного документа встановлюються номери виданих свідоцтв (патентів) та класифікаційні індекси).

Тематичний патентний пошук. Цей вид пошуку ще називають предметним і здійснюють з метою виявлення об'єктів промислової власності (ОПВ), що стосуються досліджуваного питання (досліджуваної галузі). Залежно від тематики та виду ОПВ, за допомогою елементів інформаційно-пошукової мови наприклад індексів рубрик МПК, визначається пошукова область стосовно патентного фонду кожної країни з урахуванням: переліку патентоспро-можних (охороноспроможних) об'єктів; умов надання правової охорони; систем видачі охоронних доку- ментів; правил розгляду заявок; прийнятого тлумачення принципів єдності винаходу (корисної моделі); правил виявлення прототипу; правил упорядкування та систематизації патентних документів; строків дії охоронних документів. Тематичний пошук проводиться не тільки за фондами описів винаходів, корисних моделей та промислових зразків, а й за фондами опублі- кованих описів до заявок. Пошуковим образом документа може бути як індекс рубрики відповідної класифікації, так і список ключових слів.

Процедуру пошуку можна подати за такими етапами:

- визначення предмета пошуку (конкретизація і складання рубрикатора по темі);

- установлення кола країн;

- вибір тимчасового інтервалу пошуку (при плануванні — 7...10 років; при патентних дослідженнях —10...15 років; при дослідженнях патентоспроможності рішень — 50 років, а при дос-лідженнях патентної чистоти — за термін дії па-тентів);

- перегляд і добір описів винаходів (пошуки – тематичний, іменний, нумераційний, з використанням бібліографічних посилань; патентів-аналогів).

Для пошуку аналогів і прототипу виконується спочатку аналіз технічного рішення, де:

- для пристрою виписують усі функціональні еле-менти (вузли, деталі, блоки) з вказівкою функ-цій, виконуваних кожним з елементів;

- для способу виписують ознаки, що характери-зують наявність операцій і прийомів, які утворюють спосіб.

- визначення патентної чистоти об'єктів техніки стосовно винаходів.

Пошук інформації про винахід проводиться, як правило, для рішення однієї з таких задач:

- прогнозування тенденцій розвитку техніки;

- визначення новизни технічних рішень, що заявляються як винаходи;

Далі виділяють сукупності істотних ознак об'єкта, завдяки яким можна одержати той технічний результат, що заявляєть ся у винаході.

Аналоги — об'єкти того ж призначення, що й об'єкт патентного дослідження, подібні за технічною сутністю і за результатом, що досягається при їхньому використанні.

Прототип — найбільш близький до винаходу аналог за технічною сутністю і результатом, що досягається, при його використанні (в останніх правилах замість прототипу пишуть "найбільш близький аналог").

Існують два способи визначення прототипу з аналогів:

- за максимальною кількістю подібних ознак заявленого об'єкта винаходу й ознак аналога;

- за однією (двома) істотною ознакою, що у більшому ступені в порівнянні з іншими впливає на досягнення позитивного ефекту і яку видається можливим виділити з числа подібних з ознаками аналога.

Нормативним документом, що регламентує патентні дослідження в Україні, став стандарт ДСТУ 3575-97 "Патентні дослідження. Основні положення і порядок проведення" (набув чинності з 01.01.1998 р.) замість ГОСТ 15.011-82 "Порядок проведення патентних досліджень" у складі системи розробки і постановки продукції на виробництво.

Під патентним дослідженням розуміється комплекс робіт з пошуку, добору й аналізу патентної і науково-технічної інформації, що містять дані про технічні рішення, складання аналітичних оглядів, що відображають патентну ситуацію, рівень техніки і тенденції її розвитку.

Патентні дослідження — складова частина науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних робіт, передбачених стандартами й іншими нормативними документами, що регламентують розробку, виробництво і реалізацію об'єктів техніки — машини, прилади, устат-кування (пристрої), матеріали (речовини), штами (культури мікроорганізмів), інші види промислової продукції і техно-логічні процеси (способи), а також об'єкти капітального будівництва. Патентні дослідження виконуються з метою виявлення актуальності і наукового обґрунтування, доцільності проведення НДР, ДКР, забезпечення високого науково-технічного рівня, патентоспроможності, патентної чистоти об'єктів техніки, а також з'ясування можливості комерційної реалізації їх за кордоном.

Стандарт ДСТУ 3575-97 містить 7 розділів:

  1.  Галузь використання.
  2.  Нормативні посилання.
  3.  Визначення і скорочення.
  4.  Загальні положення.
  5.  Види робіт під час проведення патентних досліджень.
  6.  Порядок проведення патентних досліджень.
  7.  Порядок оформлення, викладання та зберігання звіту про патентні дослідження.

Метою патентних досліджень є визначення патентної ситуації щодо ОГД, тобто отримання вхідних даних для забезпечення високого технічного рівня і конкурентос-проможності об'єкта техніки, використання сучасних науково-технічних досягнень і виключення невиправданого дублювання досліджень і розробок.

Вхідним документом для проведення патентних досліджень, згідно із ДСТУ 3575-97, є завдання на їхнє проведення, затверджуване керівництвом організації (підприємства).

Порядком проведення патентних досліджень передбачено розробку регламенту пошуку інформації, пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук, систематизація та аналіз інформації.

Контрольні запитання

1 Дайте визначення терміну „патентна інформація”.

2 Яка узагальнена схема інформації в патентних бюлетнях?

3 Чим характеризується вихідна інформація про об’єкти промислової власності?

4 Які основні напрями регламентуються стандартами ВОІВ?

5 На які види поділяється патентна інформація і докумен-тація?

6 Які особливості світового патентного фонду і патентного фонду України?

7 Чим характеризуються національні патентні класифі-кації?

8 Дайте визначення терміну „патентний пошук”. Які цілі патентного пошуку?

9 Які існують види патентного пошуку?

10 В чому полягає процедура патентного пошуку?

11 Дайте визначення терміну „патентні дослідження”. Яка мета патентних досліджень?

12 Яким документом регламентуються патентні дослі-дження?

4 Правова охорона винаходів (корисних моделей)

4.1 Об’єкти винаходу (корисної моделі) та ознаки, що застосовуються для його характеристики.

4.2 Група винаходів.

4.3 Умови патентоздатності винаходу (корисної моделі).

4.3.1. Новизна.

4.3.2 Винахідницький рівень.

4.3.3 Промислова придатність.

4.1 Винахід – це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідниць-кому рівню та промисловій придатності).

Корисна модель вважається придатною для набуття права на неї, якщо вона є новою і придатною для промислового використання.

Об’єктом винаходу може бути:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, куль-тура клітин рослин і тварин)

- спосіб

- застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Перераховані об’єкти винаходів характеризують людську діяльність взагалі. Вона включає такі елементи:

- певну потребу, на задоволення якої спрямована діяльність;

- предмет діяльності;

- дії з предметами;

- засоби діяльності;

- результат діяльності.

Пристрій – найбільш поширений об’єкт винаходу. До пристроїв належать машини, механізми, прилади тощо.

Розрізняють пристрої двох видів. До першого належать пристосування, інструменти, знаряддя праці, готові вироби. Характеризуються вони тим, що ні вони самі, ні елементи з яких вони складаються, у процесі роботи не зв’язані між собою функціонально (слюсарні або столярні інструменти, деталі для їх складання). До другого виду належать агрегати, механізми, прилади, окремі вузли або деталі, які в процесі використання знаходяться у функціональному взаємозв’язку.

До речовин як об’єктів винаходу належать:

- індивідуальні хімічні сполуки, до яких умовно віднесені високомолекулярні сполуки, індивідуальні сполуки з невизна-ченою структурою, у тому числі антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла, об’єкти генної інженерії (плазміни, рекомбінатні молекули нуклеїнових кислот);

- композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави);

- продукти ядерного перетворення (належать до речовин, одержаних шляхом розщеплення атомного ядра).

Штам (покоління, потомство) – це сукупність клітин, що мають спільне походження і характеризуються однаковими стійкими ознаками.

Штами мікроорганізмів можуть використовуватися безпосередньо як мікробна маса або як виробничі штами, що продукують корисні речовини.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об’єктом або за допомогою матеріальних об’єктів.

Спосіб як об’єкт винаходу характеризується лише діями над матеріальними об’єктами (сировиною, заготовкою), які виконуються в певному часовому порядку.

На відміну від характеристики пристрою (що і як зроблено), характеристиці способу притаманна динамічність (що і як роблять). При цьому повинен бути чітко визначений матеріальний об’єкт, над яким виконуються дії. Такими об’єктами можуть бути:

- конструкції і вироби (устаткування, прилади, агрегати, технологічне обладнання);

- сировина, матеріали, речовини, харчові продукти;

- фізичне середовище (грунт, вода, повітря);

- електричні сигнали (напруга, струм);

- тварини, рослини, їх органи, клітини.

Постає питання, що первинне – спосіб чи пристрій. Передбачається, що спочатку визначають дію, за допомогою якої буде вирішуватися задача. Вибравши вид дії (способу), переходять до вирішення питання, за допомогою якого пристрою буде здійснюватися ця дія (робота).

До способів належать:

- видобування, заготівля, одержання сировини та матеріалів;

- обробка та переробка сировини та напівфабрикатів у готові продукти та вироби;

- оберігання готових речовин від шкідливих впливів, забезпечення їх схоронності, маркування, розфасування, дозування, упакування;

- вимірювання, випробування і контроль готовності, надійності, відповідності заданим параметрам штучно створених або існуючих в природі об’єктів чи явищ;

- монтаж, складання і установка виробів, устаткування споруд;

- налагоджування, настроювання, догляд, управління і регулювання, попередження аварійних ситуацій, що забезпечують нормальне функціонування приладів, машин, агрегатів;

- знищення і переробка виробничих або інших відходів, очищення, охорона зовнішнього середовища від забруднювання тощо;

- вплив на природні процеси і явища з метою надання їм корисного спрямування;

- профілактика, діагностика і лікування захворювання людей і тварин;

- інші способи.

Для характеристики способу використовують такі ознаки:

- наявність дії або сукупності дій;

- порядок виконання таких дій у часі (послідовно, одночасно, в різних сполученнях);

- умови виконання дій: режим, використання речовин, пристроїв, штамів мікроорганізмів.

Згідно з п.2 ст.6 редакції Закону від 1 червня 2000 року одним з об’єктів винаходу, на які поширюється правова охорона є “застосування” відомого раніше продукту (пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культур клітин рослин і тварин) або способу за новим призначенням.

Винаходи на “застосування” – вид винаходів, який відрізняється від інших походженням, пов’язаним з певним характером винахідницької діяльності.

Якщо більшість винаходів спрямована на створення нового засобу задоволення суспільної потреби у вигляді пристрою, способу, речовини, штаму, то винаходи “на застосування” забезпечують створення нового засобу за рахунок виявлення нових можливостей (невідомої властивості) відомого об’єкта в новій функції або в нових нетрадиційних умовах, де він використовується за новим призначенням. Виявлена властивість об’єкта виявляється лише в певних умовах застосування.

Винаходи “на застосування”, як правило, характерні для речовин, оскільки вони найменше пов’язані з призначенням.

Використання пристроїв і способів, які створюються для виконання певних функцій і певних призначень в іншій якості без внесення в них істотних змін, неможливе. Відомий пристрій можна використати за новим призначенням, наприклад, при зміні умов його роботи або за рахунок встановлення нової властивості матеріалу, з якою пристрій виготовлено.

Серед винаходів “на застосування” розрізняють винаходи “на перенесення”, “функціональні” і “селективні”.

Винаходи “на перенесення” характеризуються використанням відомих засобів з певними властивостями в інших умовах, в іншій галузі техніки.

“Функціональні” винаходи пов’язані із знову відкритими практично цінними властивостями об’єкта, які реалізуються у вигляді нової для нього функції.

“Селективний” винахід – це винахід, в якому можливість використання якоїсь речовини або групи речовин відомого класу сполук заснована на виявлені винахідником цінних властивостях цієї речовини.

 

4.2 В умовах розвитку ринкової економіки, коли патентний захист винаходів надає патентовласнику переваги перед конкурентами, набагато вигідніше отримувати один патент на декілька винаходів, взаємозв’язаних загальною ідеєю. Подання заявки на групу винаходів замість подання декількох заявок дозволяє:

- забезпечити ширші можливості захисту пріоритету. При поданні правильно оформленої заявки кожен винахід, включений в групу, має один і той же пріоритет, встановлений за датою надходження заявки до Установи, на відміну від окремих самостійних заявок, де, як правило, дати пріоритету різні;

- зменшити витрати часу і грошових коштів на оформлення заявки і одержання патенту. В Україні на сьогодні витрати на сплату зборів за подання заявки, проведення експертизи по суті та одержання патенту на групу винаходів, що включає два об’єкти, скорочується на 21.8%, три об’єкти – 29.1% у порівнянні з патентуванням цих об’єктів окремо;

- зекономити грошові кошти, що сплачуються патенто-власником як щорічні збори за підтримання чинності патенту, при реєстрації ліцензійного договору, договору про передачу права власності на винахід.

Вимога єдиності винаходу визнається дотриманою, якщо заявка стосується групи винаходів, пов’язаних єдиним винахідницьким задумом, а саме:

- один з винаходів призначений для одержання (виготовлення іншого), наприклад, пристрій, речовина або штам та спосіб його одержання, виготовлення;

- один з винаходів призначений для здійснення іншого, - спосіб і пристрій для здійснення способу;

- один з винаходів призначений для використання іншого, - спосіб і речовина, яка призначена дл використання в способі;

- винаходи однакового призначення, що забезпечують одержання одного технічного результату принципово однаковим шляхом (варіанти).

Об’єкти, що не визнаються винаходом:

- відкриття, наукові теорії і математичні методи;

- методи організації та управління господарством;

- плани, умовні позначення, розклади, правила;

- методи виконання розумових операцій;

- комп’ютерні програми;

- результати художнього конструювання;

- сорти рослин і породи тварин.

Отже, правова охорона не може бути надана винаходу (корисній моделі), який (яка) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.

4.3 Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промисловопри-датним.

Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промисловопридатною.

4.3.1 Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки. При визначенні рівня техніки до уваги беруть всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Таким чином новизна винаходу залежить від того, на який момент часу вона визначається, які джерела інформації приймаються до уваги і на якій території ( в країні або за кордоном) розкриття винаходу порушує новизну.

Момент часу, на який визначається новизна винаходу.

Згідно із законом, рівень техніки, отже і новизна, визначається на дату подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять:

- заяву у довільній формі про видачу патенту (деклараційного патенту) викладену українською мовою;

- відомості про заявника та його адресу, викладених українсь-кою мовою;

- матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі), і частину матеріалу, що можна прийняти за формулу винаходу, викладені українською мовою. Якщо опис і формула викладені іншою мовою, то для збереження дати подання заявки, їх переклад українською мовою повинен надійти до Установи протягом 2 місяців від дати подання заявки.

Джерела інформації, що порушують новизну.

До рівня техніки включаються відомості, які стали загальнодоступними до дати подання заявки до Установи, або, якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету. Загально-доступними вважаються відомості, що містяться у джерелі інформації, з яким будь-яка особа може ознайомитись самостійно, або про зміст якої їй може бути повідомлено законним шляхом. Іншими словами, джерела, що порочать новизну, повинні бути доступними невизначеному колу осіб. Умова загальнодоступності не передбачає перевірки того, чи був конкретний заявник дійсно знайомий з тим чи іншим джерелом, чи мав він можливість фізично отримати до нього доступ.

До рівня техніки включаються будь-які відомості, що розкривають суть винаходу, незалежно від того, яким чином вони стали загальнодоступними, публікація, усне розкриття суті чи розкриття суті шляхом використання.

Територія, в межах якої розкриття винаходу порушує новизну.

В Україні до винаходу, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи, ставиться вимога абсолютної світової новизни. Суть винаходу до дати подання заявки або до дати її пріоритету не повинна бути розкрита ні в Україні, ні за її межами. При чому спосіб розкриття суті винаходу не має значення: будь-яка публікація, використання, що мало місце в Україні або за кордоном, перешкоджає видачі патенту.

Для деклараційного патенту на винахід (корисну модель) вимагається локальна новизна, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками на видачу патентів.

Перевірка новизни винаходу передбачає:

- пошук аналогів у рівні техніки;

- визначення найбільш близького аналога (прототипу);

- зіставлення сукупності ознак об’єкта, що заявляється, з сукупністю ознак прототипу.

При цьому виявляються подібні ознаки, тобто ознаки, що ідентичні чи еквівалентні одна одній. Ідентичними називаються ознаки, що збігаються за функцією, яка ними виконується, і за формою їх виконання. Еквівалентними – ознаки, що збігаються за функцією, яка ними виконується, і за результатом, якого досягають при використанні заявленого винаходу.

Винахід не визнають як такий, що відповідає умові новизни, якщо в рівні техніки виявлено засіб, якому властиві ознаки, які є в запропонованій заявником формулі винаходу. При визначенні еквівалентності ознак беруть до уваги їх взаємозамінність, а також той факт, що використання ознаки аналога замість відповідної ознаки винаходу, що заявляється, не змінює його властивостей.

Висновок про відсутність новизни повинен базуватися лише на одному джерелі інформації, де описано знайдений прототип. Не дозволяється так званого збірного прототипу, тобто обєднання відомостей, наведених у різних джерелах інформації (патентах, статтях, виступах).

4.3.2 Винахідницький рівень.

Згідно із законом України винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не випливає з рівня техніки. У Законі зміст поняття “спеціаліст” не звужується до поняття “спеціаліст у даній галузі техніки” (особа, що розуміє відомості з будь-якої галузі). При проведенні кваліфікаційної експертизи таким спеціалістом є експерт Установи, а при складанні заявки на винахід – сам автор розробки, часто разом з патентознавцем.

Перевірку винахідницького рівня проводять щодо винаходу, який охарактеризований у незалежному пункті формули. Така перевірка включає:

- визначення найбільш близького аналога;

- виявлення ознак, за якими заявлений винахід відрізняється від найбільш близького аналога, тобто відрізняльних ознак;

- виявлення рівня техніки таких рішень, які мають ознаки, що збігаються з відрізняльними ознаками заявленого винаходу.

Винахід визнають як такий, що відповідає винахідницькому рівню, якщо не виявлені рішення, які мають ознаки, що збігаються з відрізняльними ознаками заявленого винаходу, або, якщо такі рішення виявлені, не підтверджена відомість впливу відрізняльних ознак заявленого винаходу на зазначений заявником технічний результат.

Аналіз винахідницького рівня винаходу включає п’ять етапів:

- виявлення із сукупності ознак винаходу, що відрізняють його від прототипу, функціонально самостійних груп ознак. Ознака вважається функціонально самостійною, якщо вона може використовуватись як у складі винаходу, так і складі інших об’єктів. У пристрої такими ознаками є конструктивні елементи, що входять до його складу, у способі – дії, у речовині – інгредієнти;

- дослідження рівня техніки з метою виявлення в ньому виділених функціонально самостійних груп відрізняльних ознак. Рівень техніки в цьому випадку не обмежується лише тією галуззю, до якої відноситься винахід. Якщо функціонально самостійна ознака винаходу стосується іншої галузі знань, необхідно провести її класифікацію і відповідно до неї – додаткове дослідження рівня техніки;

- якщо хоча одна з ознак, що досліджується, не знайдена у рівні техніки, то робиться висновок, що винахід відповідає умові винахідницького рівня, і на цьому етапі аналіз закінчується. У разі, коли всі функціонально самостійні ознаки виявлені у рівні техніки, вивчаються їх властивості і той технічний результат, який кожна з них забезпечує при використанні у винаході.

- визначення сумарного технічного результату, який отримується від одночасного використання у винаході всіх ознак, що виявлені у рівні техніки;

- зіставлення технічного результату, що забезпечується винаходом, як таким, з сумарним технічним результатом, встановленим на етапі 4. якщо ці результати збігаються, спеціаліст робить висновок про те, що винахід випливає явно з рівня техніки. У разі, коли технічний результат перевищує сумарний технічний результат, що отриманий аналітичним шляхом, робиться висновок про наявність у винаході винахідницького рівня.

4.3.3 Промислова придатність:

- вказівка на призначення заявленого винаходу;

- опис технічних засобів і методів здійснення винаходу;

- докази можливості отримання вказаного заявником техніч-ного результату.

Якщо хоча б одна вимога не дотримується – винахід не відповідає умові “промислова придатність”.

Контрольні запитання

  1.  Дайте визначення термінам – „винахід”, „корисна мо-дель”. Що може бути об’єктом винаходу (корисної моделі)?
  2.  Які об’єкти відносяться до продукту, які їх особливості?
  3.  Чим характеризується об’єкт винаходу – спосіб?
  4.  Які особливості винаходів „на застосування”, на які види їх поділяють?
  5.  В чому полягають переваги у поданні заявки на групу винаходів?
  6.  Коли вимога єдиності винаходу вважається дотриманою?
  7.  Які об’єкти не визнаються винаходами?
  8.  В яких випадках винахід визнають новим?
  9.  Що передбачає перевірка новизни винаходу?
  10.  Як здійснюють аналіз винахідницького рівня?
  11.  Які вимоги ставлять до промислової придатності винаходу?

 

5 Оформлення винаходу (корисної моделі)

5.1 Перелік матеріалів при подачі заяви на винахід.

5.2 Опис винаходу.

5.3 Формула і реферат винаходу.

5.4 Розгляд заявки в патентному відомстві.

 

2.2.1 Заявка на винахід (корисну модель) подається в Укрпатент. Заявку подають:

- автори винаходу;

- законні спадкоємці автора, фізичні або юридичні особи, які одержали від автора i його спадкоємця право на подачу заявки на договірній основі ;

- роботодавець автора при наявності документа, який підтверджує передачу повноважень роботодавцю.

Заявка може бути подана через патентного повіреного, зареєстрованого в Укрпатенті.  

Фізичні особи України, які проживають за межами України або іноземні юридичні особи, ведуть справи через патентних повірених, зареєстрованих в Укрпатенті.  

Склад заявки:

- заява про видачу патента (3 прим.);

- опис винаходу (3 прим.);

- формула винаходу, яка розкриває його суть (3 прим.);   

- креслення та iншi матеріали, якщо вони необхідні для розкриття сутності винаходу (3 прим.);

- реферат (3 прим.);

- документ, який підтверджує сплату податку або який звільняє від нього (1 прим.);   

- iншi документи (1 прим.).  

Заявка подається на українській мові, якщо на іншій, то потрібно надіслати переклад пртягом 2-ох місяців.

 

Отже, сукупність документів, в яких згідно із законодавством і практикою патентного відомства викладено сутність технічного рішення, дано підтвердження його патентноспроможності і заявлено вимогу на видачу охоронного документа, називається патентною заявкою.

Правила оформлення заявок, порядок їх перевірки, реєстрація і видача охоронних документів називається патентною ироцедурою.

5.2 Заявка містить такі документи:

- заяву на видачу патенту на винахід, корисну модель;

- опис винаходу, корисної моделі;

- формулу винаходу, корисної моделі;

- рисунки (креслення або інші графічні матеріали), якщо на них є посилання в тексті;

реферат.

Найважливішу частину заявки становить опис. Він є не тільки основним документом в процесі експертизи, а й єдиним джерелом інформації про нове технічне рішення, яке невідоме світовій техніці, ніде раніше не було описане і ніде не застосовувалось.

Опис винаходу чітко і в повному обсязі розкриває суть винаходу. Завдання полягає в тому, щоб викласти сутність винаходу, дати можливість фахівцеві відтворити винахід, показати, яке завдання розв'язує винахід, які переваги має запропоноване рішення, чим воно відрізняється від уже відомих.

Основні вимоги до опису винаходу: повністю розкрити технічну суть винаходу, дати чітке уявлення про новизну, винахідницький рівень, придатність для промислового використання, вклад, зроблений винаходом у певну галузь технології або народного господарства.

Опис винаходу включає такі пункти, як: назва винаходу в класі МКВ; галузь техніки, до якої належить винахід, і переважна сфера його використання; характеристика прототипу, обраного заявником; критика прототипу; завдання, яке розв'язує винахід; суть винаходу; перелік креслень (якщо вони необхідні); приклади конкретного використання винаходу.

5.3 Формула винаходу — це стисла вичерпна словесна характеристика винаходу, що містить сукупність усіх його суттєвих ознак і визначає обсяг правової охорони винаходу.

Формула винаходу коротко і чітко визначає, чим запропоноване рішення відрізняється від усіх відомих раніше в техніці, який саме елемент конструкції, технологічного процесу або рецептури є новим порівняно із світовим рівнем техніки.

Формула винаходу дає змогу зрозуміти, на що саме поширюється виняткове право, в чому полягає технічне досягнення, щодо якого винахідникові належить право авторства. Оскільки формула чітко встановлює межі патентного захисту, то виражене в ній технічне рішення називають предметом винаходу.  

Заздалегідь перед складанням формули винаходу самому автору винаходу або патентознавцю необхідно проаналізувати:

- галузь техніки, до якої належить передбачуваний винахід;

- рівень техніки, при цьому виділити інформацію про аналоги винаходу і найближчий аналог (прототип);

- суттєві ознаки винаходу.

При складанні формули винаходу доцільно послідовно виконати ряд дій (етапів) і заповнити Таблицю зіставного аналізу винаходу і прототипу.

№ з/п

Суттєві

ознаки

винаход.

Суттєві

ознаки

прототипу

Спільні для вина-ходу та прототипу

ознаки

(відомі

ознаки)

Відмінності (різни-ця в озна-ках вина-ход. і про-тотипу)

Відрізняльні ознаки

1

2

3

4

5

6

Зіставний аналіз винаходу і прототипу

Послідовність етанів, які потрібно виконати для заповнення таблиці мають гаку послідовність.

1 Формулюється назва винаходу. Для цього необхідно визначити, на вдосконалення чого були спрямовані зусилля винахідника.

2 Формулюється технічний результат, який може бути отриманий при здійсненні винаходу.

3 Складається перелік суттєвих ознак об'єкта винаходу, який вміщується в стовпчику 2 таблиці. Перелік суттєвих ознак складається по групах взаємопов'язаних ознак (для винаходу, що стосується пристрою, кожну групу очолює ознака, яка виражає конструктивний елемент, для способу — дія, для речовини — суміші — інгредієнт).

4 Визначаються ознаки прототипу, що виконують таку ж функцію, що і ознаки винаходу. Заповнюється стовпчик 3 таблиці. Кожну ознаку прототипу необхідно розташувати на рівні відповідної ознаки винаходу. З опису прототипу виділяється вся інформація, цо стосуються кожної ознаки, яка виконує ту саму функцію, що і винахід. При цьому необхідно стежити за тим, щоб ступінь розкриття кожної ознаки прототипу був однаковим з відповідною ознакою винаходу. Якщо в формулюванні суттєвої ознаки елемента міститься ознака, що характеризує форму елемента і матеріал, з якого його необхідно виготовити, то в формулювання ознаки прототипу дана інформація має бути включена. Тільки в цьому випадку забезпечується достовірність висновку про відрізняльні ознаки винаходу. Якщо для якої-небудь ознаки винаходу в описі прототипу відсутня ознака з такою ж функцією, то в стовпчику 3 таблиці на рівні такої ознаки ставиться риска. При заповненні стовпчика 3 таблиці необхідно намагатися, щоб число рівнів у формулюванні ознаки прототипу було не менше ніж у відповідної ознаки винаходу.

5 Формулюються суттєві ознаки винаходу, спільні для об'єкта, що заявляється, і прототипу (відомі ознаки) й заповнюється стовпчик 4 таблиці . Спільні ознаки, крім збігу за функцією, можуть частково співпадати за засобом виконання цієї функції.

6 Формулюються відмінності (відрізпяльпі ознаки) винаходу від прототипу (колонки 5 і 6 таблиці).

7 Складається формула винаходу за таким алгоритмом:

Незалежний пункт

До незалежного пункту формули винаходу (або до кожного незалежного пункту формули, що характеризує групу винаходів) включають загальні суттєві ознаки винаходу, кожна з яких необхідна у всіх, випадках виконання чи використання винаходу, а всі разом узяті достатні для одержання технічного результату, що виявляється в усіх випадках, па які поширюється обсяг правової охорони, ідо запрошується.

При складанні незалежного пункту формули слід враховувати, що сукупність суттєвих ознак, необхідних і достатніх для досягнення технічного результату, повинна бути передана певним набором ознак, властивих цьому об'єкту.   

Обмежувальна частина:

  •  назва винаходу;
  •  суттєві ознаки, спільні для об'єкта, що заявляється, і прототипу.

Розмежувальні слова;

«який (яка, яке) відрізняється тим, що...»

Відрізняльна частина:  

  •  нові ознаки, що відрізняють об'єкт від прототипу.

 

Залежний пункт

До залежного пункту формули винаходу включають суттєві ознаки, що конкретизують сукупність ознак, зазначену в незалежному пункті формули винаходу, в тому числі шляхом розвитку або конкретизації окремих ознак цієї сукупності, і необхідні тільки в окремих випадках, у конкретних формах виконання винаходу або за особливих умов його використання.

Реферат – це скорочене викладення змісту опису винаходу, який включає ( без абзаців до 250 слів або 1000 знаків).

Структура реферату винаходу:

  •  об’єкт винаходу;
  •  галузь застосування;
  •  суть винаходу;
  •  альтернативні рішення (якщо вони є);
  •  технічний результат.

Реферат складають з інформаційною метою. При необхідності він може містити креслення або хімічну формулу.

5.4 Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до закону та правил, встановлених на його основі.

Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 р. Генеральною конференцією ЮНЕСКО.

Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображають в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження зазначеного висновку установою. На підставі такого висновку установа приймає рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Рішення установи надсилають заявнику.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення установи затребувати копії матеріалів щодо розгляду заявки. Ці копії надсилають заявнику протягом місяця.

Заявник має право з власної ініціативи чи за запрошенням закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи, порядок якого встановлює установа.

Заявник може вносити до заявки виправлення, змінювати своє ім'я (найменування), свою адресу, адресу для листування, ім'я та адресу свого представника.

Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником.

Виправлення та зміни враховують, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу патенту.

Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або в разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких символів чи елементів, що їх містять матеріали заявки.

Якщо заявник подав додаткові матеріали, то у процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої в поданій заявці суті винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Додаткові матеріали виходять за межі розкритої в поданій заявці суті винаходу, корисної моделі, промислового зразка, якщо вони містять нові суттєві ознаки.

Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої в поданій заявці суті винаходу, корисної моделі, промислового зразка, не беруть до уваги під час експерти заявки і можуть бути, після одержання з відповідного закладу експертизи, оформлені заявником як самостійна заявка.

Формальна експертиза заявки

Заявки, які надійшли до Патентного відомства, реєструють і передають на експертизу. Всі патентні заявки перевіряють на їхню відповідність встановленим формальним вимогам.

Ця експертиза, яка має назву формальної або попередньої, здійснюється за єдиними правилами.

Під час проведення формальної експертизи заявки перевіряють:

- наявність необхідних документів;

- правильність їх складання;

- відповідність заявленої пропозиції об'єктам, які можуть бути визнані винаходами, корисними моделями або промисловими зразками;

- дотримання вимоги єдності винаходу, корисної моделі або промислового зразка;

- чи не змінюють додаткові матеріали, якщо вони подані, суть заявленого об'єкта патентного права і чи дотриманий встановле ний порядок їх подання;

- правильність класифікації винаходу або корисної моделі за Міжнародною патентною класифікацією (МПК) і промислового зразка за Міжнародною класифікацією промислового зразка (МКПЗ);

- дотримання порядку подання заявки через патентного по віреного, включаючи наявність і правильність оформлення дові реності, що засвідчує повноваження патентного повіреного.

У результаті формальної експертизи зазвичай встановлюють дату пріоритету заявки, якщо тільки заявник не запитує більш ранній пріоритет порівняно з датою надходження основних матеріалів.

Формальну експертизу заявки здійснюють по закінченні 2 місяців від дати її надходження до Патентного відомства. Відстрочення експертизи встановлене в інтересах заявників, які протягом 2 місяців мають право вносити до матеріалів заявки виправлення і уточнення без зміни суті заявленого винаходу, корисної моделі, промислового зразка і за умови, що ці виправлення або уточнення не спрямовані на усунення порушення вимог, що стосуються документів заявки.

Розгляд заявок на винахід після їхньої формальної експертизи здійснюють за правилами відстроченої експертизи.

По закінченні 18 місяців від дати надходження заявки, яка пройшла формальну експертизу з позитивним результатом, Патентне відомство публікує відомості про заявку, за винятком випадків, коли її відкликано.

Склад відомостей, призначених для публікації, визначає Патентне відомство. Будь-яка особа після опублікування відомостей про заявку має право ознайомитися з її результатами. За клопотанням заявника Патнентне відомство може опублікувати відомості про заявку раніше зазначеного строку.

Патенти на винаходи та промислові зразки видають лише після проведення експертизи заявок по суті (патентної експертизи). Зазначену експертизу здійснюють за єдиними правилами.

Під час експертизи по суті аналізується та встановлюється відповідність заявленого об'єкта умовам надання правової охорони, що дає підставу для винесення рішення про видачу патенту або мотивованого рішення про відхилення заявки.

Перевірка патентоздатності заявленої розробки полягає в дослідженні експертами Патентного відомства питання, чи відповідає розробка всім необхідним за законом ознакам об'єкта патентної охорони.

У період проведення експертизи заявки по суті Патентне відомство має право затребувати в заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, у тому числі змінену формулу винаходу або уточнену сукупність ознак промислового зразка.

За результатами експертизи по суті приймають рішення про видачу або відмову у видачі патенту.

Якщо в результаті експертизи по суті Патентне відомство встановить, що заявлений винахід (промисловий зразок), виражений формулою (сукупністю суттєвих ознак), відповідає умовам патентоздатності, приймають рішення про видачу патенту на цю формулу (сукупність суттєвих ознак).

При встановленні невідповідності заявленого винаходу (промислового зразка) умовам патентоздатності виносять рішення про відмову у видачі патенту.

Контрольні запитання

  1.  Хто може подавати заявку на винахід?
  2.  Який склад заявки на винахід?
  3.  В чому полягає суть патентної заявки і патентної процедури?
  4.  З яких частин складається опис винаходу?
  5.  Що визначає формула винаходу, з яких етапів вона складається?
  6.  Який алгоритм складання формули винаходу?
  7.  Яка мета та структура реферату винаходу?

6 Правова охорона промислових зразків

6.1. Особливості промислового зразка

6.2. Реєстрація промислового зразка

6.3. Експертиза заявки на промисловий зразок

6.1 З часу промислової революції розвиток мистецтва дизайну призвів до того, що користувач стає все більш зацікавлений в тому, що вироби, які він придбав, були не тільки корисними, але й красивими. Це спонукає виробника вносити в дизайн кожного разу більші засоби і крім того викликає необхідність захисту результатів творчої праці дизайнерів через засоби придбання прав на промислові зразки.

Промисловий зразок пред’являє вирішення естетичної і декоративної сторони виробу і є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Декоративна сторона може бути виражена у формі, структурі, кольорі, вона повинна діяти на візуальне сприйняття. Обов’язковою умовою є відтворення виробу промисловими засобами. Орнаментальний аспект може складатися із трьох вимірних елементів (форма виробу), або двохвимірних елементів (обриси, малюнок, колір).

В якості промислового зразка охороняються тільки зовнішні видимі в готовому виробі риси. Внутрішні пристрої і конструкції не підлягають охороні. Під промисловим зразком розуміють як сам виріб, так будь яку його частину, якщо вона виготовляється і продається окремо. Промислові зразки захищені від неправомірного копіювання, або імітації. Для цього вони повинні бути зареєстрованими в патентному відомстві.

Охорона прав на промислові зразки заохочує творчість і стимулює розвиток промисловості. Охорона промислових зразків не тільки сприяє досягненню загальної мети розвитку країни – в ній зацікавлені і промисловість, і компанії розробники, і користувачі.

Оскільки промисловий зразок повинен задовільняти естетичні потреби, то він наближається до творів образотворчого мистецтва, правова охорона яких здійснюється згідно норм авторського права. Відмінність полягає в тому, що при оцінці художньої переваги промислового зразка беруть до уваги його естетичне сприйняття, яке отримало технічне застосування, а не його художні переваги як витвір мистецтва.

Промисловий зразок відрізняється і від винаходу. Ця відмінність полягає в тому, що промисловий зразок не повинний описувати і визначати природу, функцію і спосіб будь-чого (останнє відноситься до винаходу).

Якщо при створенні пристрою вирішується чисто технічна задача – це винахід, що характеризується технічними функціями.

Якщо вирішується естетична задача – це промисловий зразок, оскільки він служить для оформлення.

Якщо зразок не може бути відтвореним промисловим способом, то такий виріб є твором мистецтва і охороняється законом про авторське право.

В деяких випадках один і той же об’єкт може охоронятися і як промисловий зразок, і як знак для товарів та послуг (зовнішній вигляд пляшки “Кока-кола”).

При цьому розділення двох об’єктів проводиться не по характеру самого виробу, а за функціями, які він виконує:

- головна функція знаку для товарів і послуг полягає у позначенні виробника і продавця;

- промисловий зразок повинен захоплювати покупця своїм зовнішнім виглядом.

6.2 Право на подання заявки на видачу патенту в Україні на промисловий зразок має будь-яка фізична чи юридична особа або об’єднання осіб.

Для одержання патенту на промисловий зразок необхідно подати заявку, оформлену згідно “Правил складання і подання заявки на видачу патента України на промисловий зразок”, а також заплатити збір за подачу заявки в установленому Положенням Кабміну України № 701 від 10 жовтня 1994 року, порядку і розмірі.

Український заявник може вести справу з Укрпатентом самостійно або через свого представника по довіреності, іноземні громадяни – через представників у справах інтелектульної власності, зареєстрованих у Укрпатенті.

Заявка повинна містити: заяву на видачу патенту, комплект фотографій із зображенням виробу (його макету, малюнка), опис промислового зразка, креслення, схему.

Заява на видачу патенту подається на бланку, форма якого містить всі необхідні відомості і реквізити. Документи оформляють в надрукованому виді на українській мові і відносяться до одного промислового зразка.

Важливим і необхідним реквізитом заявки є опис промислового зразка. Необхідно враховувати, що опис повинен бути викладений чітко і коротко і відноситися тільки до художнього вирішення зовнішнього виду виробу. Заявка повинна розкривати суть промислового зразка достатньо явно і повно, щоб його міг здійснити спеціаліст в указаній формі.

Опис включає наступні розділи:

Назву. Назва промислового зразка повинна бути інформативною і включати призначення виробу (функцію, яку він виконує).

Якщо заявка подається на варіанти промислового зразка, то його назва вказується в однині, а в дужках вказується кількість варіантів.

Якщо заявка подається на промисловий зразок, художньо-конструкторське рішення яке являє собою комплект (набір) виробів, то назва промислового зразка повинна починатися зі слів “комплект”, “набір”.

Призначення і галузь застосування промислового зразка. Цей розділ потрібно починати словами: “Заявляється зовнішній вид промислового зразка...”, після чого наводять назву, призначення і галузь застосування виробу, а також вказують галузь його застосування.

Опис аналізу і співставлення з ним промислового зразка, що заявляється. В цьому розділі наводять короткий опис найближчого аналогу і відмінності промислового зразка, що заявляється.

Перелік фотокарток, креслень схем. В цьому розділі перераховують всі перд’явлені матеріали з їх нумерацією, наводять коротку вказівку того, що зображено на кожному із них.

Суть і суттєві ознаки виробу, що заявляється. Цей розділ повинен містити опис всіх суттєвих ознак, що формують візуальний образ виробу; визначають об’єм його правової охорони. Починати розділ потрібно з переліку позицій елементів, із яких складається виріб, після чого перейти до опису зовнішнього виду кожного елемента, тобто вказують форму, вид ліній або поверхонь, які утворює форму. При опису варіантів промислового зразка вказують ознаки, що відрізняють один варіант від іншого при описі плоских зразків, особливо виробів текстильної промисловості (тканини, килими та інші вироби) необхідно розкрити їх структуру, будову, декоративні властивості тканини.

Застосування промислового зразка для використання в промисловості та іншій сфері діяльності. В цьому розділі наводять відомості про технології і можливості виготовлення виробів в промислових умовах (основні матеріали, види декоративної обробки).

Опис до заявки підписує заявник або уповноважена особа. При викладі тексту необхідно притримуватись єдиної термінології.

Закон передбачає можливість запиту протягом 6-ти місяців пріоритету за попередньою заявкою на такий же промисловий зразок, поданий в патентне відомство держави, що є учасником Паризької конвенції з охорони промислової власності. Крім того, може проводитися запит на виставковий пріоритет при експонуванні промислового зразка на офіційних виставках, якщо заявка подана не пізніше 6-ти місяців після початку демонстрування. Пріоритет встановлюється на наступний день після відкриття виставки.

Одним із головних документів, які входять в склад заявки є комплект фотографій виробу, які дозволяють визначити об’єм його правової охорони. З цією метою вироби прєд’являють на фотокартках в ракурсі ¾ спереду в 6 екземплярах і на видах зліва, справа, ззаду, а при необхідності - спереду і зверху.

Важливо, щоб заявка містила всі необхідні фотографії, якщо виріб призначений для використання в декількох формах: відкритому і закритому положенні (“холодильник”), в трансформованому виді (складні меблі), у футлярі і без футляра (ювелірний виріб).

Вироби можуть мати варіанти. В такому випадку кожний варіант пред’являють окремим комплектом фотографій. Якщо промисловий зразок пред’явлений у виді комплекту (набору) виробів, то на фотографії загального виду повинні бути представлені всі вироби комплекту (набору). Дозволяється пред’являти зображення самого виробу в виді макету або малюнка.

Якщо колір відіграє одну із суттєвих ознак проммслового зразка, то додається одна кольорова фотографія загального виду виробу.

Замість фотографій можуть бути представлені якісні ксерокопії виробу, виконані на товстому папері. Переважно креслення (схеми) розміщують у вертикальному положенні. Кожне креслення (схема) нумерується як фігура.

При подачі заявки на промисловий зразок, що відноситься до виробів легкої промисловості, додають конфекціонну карту, тобто зразки текстильних, трикотажних матеріалів, шкіри, фурнітури. Фотографії можуть бути наступних розмірів: 18:24, 13:18, 9:12 (в залежності від габариту виробу).

6.3 Національна процедура експертизи заявок на видачу патенту на промисловий зразок від їх подачі до державної реєстрації регламентується Правилами, розробленими на основі Закону. Експертиза заявки здійснюється у відділі промислових зразків НУЦПЕ. В процесі експертизи заявки не перевіряють чи відповідає промисловий зразок умовам патентоспроможності (новизні і промисловому застосуванню), тому до подання заявки заявники повинні самі (або довірені спеціалісти), перевірити чи відповідає створений виріб цим умовам.

При наявності необхідних документів в заявці встановлюється дата подання заявки і відповідне рішення направляється заявнику. Зареєстровані матеріали заявок поверненню не підлягають.

Відомості про заявку на промисловий зразок з моменту поступлення її в НУЦПЕ до публікацій відомостей про видачу патенту рахуються конфіденційними.

Для визначення суттєвих ознак зразка експертиза перш за все піддає перевірці якість фотографій (ксерокопій), перевіряє чи відповідає виріб, зображений на фотокартці, виробу, що вказаний в описі заявки, для того, щоб виключити випадок, що опис не співпадає зображенню на фотокартці, і при необхідності запитують у заявника правильно оформлені матеріали.

Особливу увагу експертиза приділяє перевірці правильності пред’явлення на фотозображеннях комплектів (наборів) і варіантів виробів.

При ознайомленні з кресленнями і схемами експертиза встановлює наявність всіх необхідних видів і проектів, перевіряє відповідність креслень виробу, що заявляється.

Якщо в процесі експертизи встановлено, що заявка оформлена з порушенням правил, заявнику надсилається перелік виявлених недоліків і пропонують надати відсутні або виправлені документи (протягом 2-ох місяців).

Якщо в указаний термін заявник не пред'являє потрібних документів або клопотання про подовження строку на виправлення документів, то заявка визнається недійсною.

Якщо в результаті проведення експертизи встановлено, що заявка на видачу патенту на промисловий зразок містить всі необхідні документи, дотримані правила до документів, виріб відноситься до об’єктів, яким надається правова охорона, документ про оплату збору за подання заявки оформлений правильно, НУЦПЕ направляє заявнику рішення про видачу патенту і пропозиція для оплати відповідного збору за видачу патенту. Після одержання копії платіжного документа Управління державних реєстрів Укрпатенту проводить державну реєстрацію патентів на промисловий зразок і публікує відомості про нього в офіційному бюлетені “Промислова власність”. Після публікації власник прав на промисловий зразок одержує патент.

Рішення експертизи про відмову видачі патенту може бути оскаржено заявником в Апеляційній раді Укрпатенту протягом 3-ох місяців з дати одержання такого рішення. При незгоді заявника з рішенням Апеляційної ради. він може протягом 6-ти місяців з дати отримання такого рішення. оскаржити його в судовому порядку.

 

 

 

Контрольні запитання

  1.  Які особливості промислового зразка?
  2.  В чому полягає відмінність промислового зразка від інших об’єктів промислової власності?
  3.  Який перелік матеріалів існує при подачі заявки на промисловий зразок?
  4.  З яких розділів складається опис прослового зразка?
  5.  Які вимоги ставляться до комплекту фотографій, які входять в склад заявки на промисловий зразок?
  6.  Яка процедура проведення національної екпертизи заявки на видачу патенту на прословий зразок?

7 Правова охорона знаків для товарів і послуг

7.1. Основні міжнародні правові акти.

7.2. Заява на реєстрацію знаку для товарів і послуг.

7.3. Експертиза заявки на знак для товарів і послуг.

7.1 Знак для товарів і послуг, який спочатку появився ще в середні віки як будь-який символ, засіб позначення конкретного виробника, який пропонує свій товар на ринку, в сучасних умовах став засобом спілкування між підприєм-ством, який виробляє товар або пропонує послуги і користувачем, допомагаючи йому відрізнити товари і послуги різних підприємств.

Кожна країна має свій ринок, а разом узяті ринки відкривають великі можливості для підприємців. На жаль, ринок України наповнений підробленими товарами, сумнівну якість яких виробники або продавці стараються підкріпити використанням чужих знаків для товарів і послуг, які мають добру репутацію. Виходячи на ринок з товарами і послугами, кожний підприємець старається отримати і зберегти за собою визначену економічну зону цього ринку.

Тому і виникає необхідність захисту свого товару або послуги від підробки, для чого необхідно розробити знак і придбати його правову охорону для забезпечення можливої недобросовісної конкуренції.

Знак для товарів і послуг дає власнику не тільки виключне право використання, але і гарантує користувачу визначений рівень якості товарів і послуг.

Знак для товарів і послуг виконує наступні функції:

- ідентифікація товару і виробника;

- рекламування товарів і послуги;

- полегшування запам’ятовування товару і послуги, допома-гаючи користувачу відрізняти їх від аналогічних;

- стимулювати гарантію якості товару і послуги, і таким чином бажання покупця вибрати саме цей товар.

Як товарні знаки можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації.

Товарний знак може бути зареєстрований у будь-якому кольорі чи кольоровому поєднанні.

Не допускається реєстрація товарних знаків, що складаються лише з позначень, які:

- не мають розрізняльної здатності;

- являють собою державні герби, прапори й емблеми; офіцій-ні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. Такі позначення можуть бути включені до товарного знака як елементи, що не охороняються, якщо на цс є згода відповідного компетентного органу або їх власника;

- увійшли до загального вжитку як позначення товарів певного виду;

- є загальновживаними символами і термінами;   

- вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів, а також на місце і час їх виготовлення або збуту;

- є неправильними або можуть ввести споживача в оману щодо товару (послуги) або його виготовлювача (надавача);

- суперечать за своїм змістом суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі.

Не можуть бути зареєстровані як товарні знаки позначення, тотожні або подібні настільки, що їх можна сплутати:

- з товарними знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні па ім'я іншої особи щодо однорідних товарів;

- з товарними знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів України;

- з фірмовими найменуваннями (або їх частиною), що належать іншим особам, які дістали право на ці найменування раніше за дату надходження заявки на товарний знак щодо однорідних товарів.

Не можуть бути зареєстровані як товарні знаки позначення або їх елементи, що містять найменування місць походження товарів, крім випадків, коли вони включені до товарного знака як елемент, що не охороняється, і власник свідоцтва на товарний знак має право користуватися таким найменуванням.

Не реєструються як товарні знаки позначення, що відтворюють:

- промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

- назви відомих в Україні наукових праць і творів літератури та мистецтва або цитати з них, твори мистецтва або їх фрагменти без згоди власника авторського права або відповідного компетентного органу;

- прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле осіб без їх згоди.

Знак для товарів і послуг є ефективним помічником при реалізації товару або пред’явлені послуг, викликає природнє бажання його власника мати правовий захист держави, на території якого він користується.

Ряд держав-членів Міжнародної спілки, разом з Паризькою конвенцією, заключили між собою угоду, яка суттєво доповнює цю концепцію щодо окремих питань, що стосуються охорони прав знаків для товарів і послуг.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1801р. Вона дозволяє власнику знаку для товарів і послуг, зареєстрованому в національному патентному відомстві, заплативши міжнародне мито, одержати міжнародну реєстрацію в декількох країнах-учасницях угоди а маючи міжнародну реєстрацію, заявити про територіальне розпорошення правової охорони цього знаку в інші країни-учасниці угоди.

Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг від 15червня1957 р. Міжнародна класифікація товарів і послуг систематизує товари і послуги за класами з врахуванням галузевої належності і сфери діяльності, визначаючи кожному товару і послузі рубрику, що дозволяє легко ідентифікувати їх. В даний час діє сьома редакція МК ТП.

Віденська угода про класифікацію образотворчих елементів знаку від 12 червня 1973 р. Ця класифікація дозволяє розбити угоду на складові частини, значно спростити пошук поточних або схожих зображень в будь-якій базі даних за знаками для товарів і послуг.

Укрпатентом зроблені переклади на українську мову МКТП; Віденської класифікації образотворчих елементів.

Міжнародний договір про закони за товарними знаками від 27 жовтня 1994 р. Цей договір дозволяє власникам знаків для товарів і послуг більш легко. з меншими затратами маневрувати під час багаточисельних процедур в різних патентних відомствах у всьому світі. Договір дає можливість привести у відповідність процедурні аспекти міжнародного ведення справ за знаками. На базі норм Парижської конвенції і міжнародних угод з питань охорони промислової власності і з врахуванням національних особливостей розроблений закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послу”, що регулює відношення, які виникають в зв’язку з придбанням і здійсненням прав власності на знаки для товарів і послуг. Закон введений в дію з 1 липня 1994 р.

7.2 Щоб зареєструвати знак, необхідно перш за все вибрати чи буде він фірменним знаком для товарів і послуг, для ідентифікації всіх товарів і послуг що випускаються, чи окремий знак для визначеного виду товарів і послуг.

Розробка знаку для товарів і послуг відрізняється від інших об’єктів промислової власності тим, що він не може існувати сам по собі. Знак існує тільки у відношенні визначених видів товарів і послуг, тобто об’єм прав що отримує власник свідоцтва, визначається власне знаком і переліком товарів і послуг у відношенні яких передба-чається його використання.

Відповідно, наступне, з чим необхідно визначитися – у відношенні яких товарів і послуг передбачається реєстрація і подальше використання знаку, тобто скласти перелік товарів і послуг.

 

Заявка на товарний знак повинна містити:

- заяву про реєстрацію позначення як товарного знака із зазначенням заявника, а також його місцеперебування чи місця прожинання;

- заявлюване позначення та його опис;

- перелік товарів і послуг, для яких просять реєст-рацію товарного знака, згрупованих за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

До заявки на товарний знак додаються:

- документ, що підтверджує сплату мита у встановленому розмірі, або звільнення від сплати мита, або наявність підстав для зменшення його розміру;

- статут колективного знака, якщо заявка подається на реєстрацію колективного знака.

Заява про видачу охоронного документа подасться українською мовою. Інші документи заявки подаються українською або іншими мовами

 

7.3 Експертиза заявки на товарний знак здійснюється Укрпатентом і включає формальну, експертизу та експертизу заявленого позначення по суті.

Під час проведення експертизи заявник мас право особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникають у ході експертизи.

Протягом 2-ох місяців від дати надходження заявки на товарний знак, заявник вправі з власної ініціативи уточнювати або виправляти матеріали заявки.

Якшо додаткові матеріали стосуються змін відносно позначення або доповнюють перелік вказаних у заявці товарів чи послуг, ці матеріали не приймаються до розгляду і можуть бути оформлені заявником як самостійна заявка.

Піл час проведення експертизи заявки на товарний знак заявникові може бути запропоновано внести уточнення або виправлення до заявки.

Додаткові матеріали за запитом експертизи повинні бути подані у двомісячний термін від дати одержання запиту. На прохання заявника цей термін може буги продовжено за умови, що прохання надійшло до закінчення цього строку. Якщо заявник порушив зазначений строк або залишив запит експертизи без відповіді, заявка вважається відкликаною, про що заявнику повідомляється.

Заявка на товарний знак може бути відкликана на прохання заявника на будь-якому етапі її розгляду.

У ході проведення формальної експертизи перевіряються зміст заявки і наявність доданих до неї документів, а також їх відповідність установленим вимогам. За результатами формальної експертизи заявникові повідомляється про прийняття заявки до розгляду або про відмову в прийнятті її до розгляду.

У разі прийняття заявки до розгляду заявникові одночасно повідомляється про встановлення пріоритету товарного знака.

При незгоді з рішенням формальної експертизи заявник протягом 2-ох місяців від дати одержання такого рішення має право подати заперечення до Апеляційної ради. Заперечення повинно бути розглянуте Апеляційною радою протягом 2-ох місяців від дня його надходження. Рішення Апеляційної ради є остаточним.

Експертиза заявки на товарний знак по сугі провадиться після завершення формальної експертизи.

У ході експертизи заявки на товарний знак по суті, перевіряється відповідність заявленого позначення умовам, коли не допускається реєстрація товарного знаку.

За результатами експертизи заявки на товарний знак по суті приймається рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації товарного знака.

Заявник має право подати прохання про одержання копій протиставлених заявленому позначенню матеріалів у місячний строк з дати одержання рішення щодо заявки.

При незгоді з рішенням експертизи заявник має право у тримісячний строк від дати одержання рішення подати мотивоване заперечення до Апеляційної ради. Заперечення повинно бути розглянуте у чотиримісячний строк від дати його надходження.

Контрольні запитання

1 Які особливості та функції знаку для товарів і послуг?

2 Які знаки для товарів і послуг не допускаються до реєстрації і не можуть бути зареєстрованими?

3 Які основні міжнародні правові акти регулюють охорону знаків для товарів і послуг?

4 Який склад заявки на знак для товарів і послуг?

5 В чому полягає суть формальної експертизи заявки на знак для товарів і послуг?

6 Які особливості проведення експертизи заявки по суті на знак для товарів і послуг?

 

8 Ліцензування і передача технологій

8.1 Форми реалізації технологій

8.2 .Види ліцензій і основні поняття

8.3 Оформлення ліцензій

8.4 Оформлення “ноу-хау”

8.5 Оформлення раціоналізаторських пропозицій

8.1 Передача і придбання передових технологій дозволило цілому ряду країн перемогти відставання в розвитку сучасних галузей промисловості, забезпечити потреби внутрішнього ринку у важливих товарах, зменшити залежність від імпорту.

Наприклад, Японія, вклавши значні засоби для купівлі ліцензії добилася таким шляхом швидкого економічного росту. Для країн з економікою, що розвивається. передача і придбання передових технологій є головним засобом вирішення задач створення власної промисловості. На практиці до договорів про передачу технологій відносяться всі види ліцензійних угод, договори в галузі науково-технічної і виробничої кооперації, включаючи освіту спільних науково-дослідних і проектних колективів, договори про комплектні доставки для будівництва різних підприємств, в тому числі на умовах оренди, різні договори підрядного типу. Різноманітні форми передачі технологій в індустріальних країнах; зокрема транснаціональними корпораціями практикується передача технологій через дочерні фірми, а також через спільні підприємства.

Форми реалізації технологій на світовому ринку різноманітні. В проекті Міжнародного кодексу поведінки в галузі передачі технології розробленої в рамках ЮНКТАД, був сформульований наступний перелік угод, які здійснються при :

- передачі, продажу або пред’явлення за ліцензією прав на всі об’єкти промислової власності. Ліцензована угода – зовнішньоторгова угода, за якою одна із сторін (ліцензіатор) пред’являє іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкту ліцензії. До появи ліцензійних угод привело патентне право, як право виключного використання. Сучасні ліцензійні угоди не тільки включають право ліцензіата на використання винаходів, але й передбачають передачу йому ліцензіаром знань, технічного досвіду, секретів виробництва, необхідних для практичного освоєння предмету ліцензії ;

- пред’явлення ноу-хау і технічного досвіду. Ноу-хау (знаю як) – узагальнюючий термін для різних „секретів виробництва”; повністю або частково конфіденційних знань, відомостей технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги особі або фірмі, що їх одержала. Договори на передачу ноу-хау відрізняються від ліцензованих угод тим, що особа, яка володіє правами на технологію, відказалась за будь-якими задумами від патентування технології або винаходу, не відказується в той самий час від технології.

- пред’явлення технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок закупки, аренди, лізинга або яким-небуть іншим шляхом.

- промисловому і технічному співробітництві, що стосується технічного утриманні машин, обладнанні, напівфабрикатів і матеріалів.

Доповненням до цього переліку можуть бути названі наступні форми угод, що здійснюються при:

- наданні інжинірингових послуг, до яких відносяться підготовка техніко-економічних основ, проектів, консуль-тацій; будівельний, інвесторний і технічний нагляд, короткі і довготермінові консультаційні послуги і проектування нової технології; проведення досліджень і пробірка обладнання і машин і переробка сировини замовника з використанням оригінальної технології;

- передача технології в рамках науково-технічної і вироб-ничої кооперації ( як на контрактній основі так і при створенні змішаних товариств), коли об’єднуються науково-технічні потенціали кожної із сторін і проходить оперативний і стабільний обмін технологією на протязі довгого часу;

- передача технології в рамках інвестиційного співробітництва, в процесі якого проходить передача технології в „чистому виді” через консультації і навчання спеціалістів, шефнагляд за будівництвом, передача робочих креслень.

Всі перераховані форми угод призначені для виконання єдиної задачі – передача і придбання технології на комерційній основі і є особливою угодою, в якій покупець володіє відповідним виробничим потенціалом (капіталом), а продавець – правом на виробництво і досвідом у визначеній галузі.

Крім перерахованих угод, існує і некомерційна форма технологічного обміну, до якого відноситься передача науково-технічної інформації в різних видах, зокрема проведення наукових конференцій, симпозіумів, відвідування виставок і ярмарків.

Придбання технології за класичною ліцензійною угодою, компенсаційні угоди, спільні підприємства, практично вирішують одну і ту ж задачу: притягнення передової технології з метою підвищення конкурентноздатності виробляючої на її базі продукції. В умовах нашої країни це дозволяє замінити імпорт вітчизняною продукцією, забезпечити потреби внутрішньго ринку з наступним винаходом на зовнішній ринок.

Передача прав на об’єкти промислової власності, що здійснюється в формі купівлі-продажу ліцензій, в даний час є універсальною формою передачі прав на використання винаходів та інших об’єктів промислової власності у всіх країнах світу. В практиці багатьох країн під ліцензійною угодою розуміють угоду, у відповідності з якою одна особа – ліцензіар, є носієм виключного права на будь-який об’єкт промислової власності, видає дозвіл (ліцензію) іншій особі (ліцензіату) за обумовлену винагороду і у визначених межах користуватися об’єктом цього права.

Змістом ліцензійної угоди є дозвіл на використання винаходу, технічного процесу, рецепту, досвіду, секретів виробництва, оригінальних ідей і т.д. Угодою передбачається передача винаходу або будь-якого іншого науково-технічного досягнення за одночасну виплату винагороди або у формі періодично виплачуваної виплати.

8.2 Предметом ліцензійної угоди може бути як запатентований так і незапатентований винахід. Отже за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними і безпатентними.

 Патентна – це угода, згідно з якою власник охоронного документу пред’являє іншій особі право на використання об’єкту промислової власності, що охоро-няється.

Безпатентною ліцензією називається угода, предметом якої може бути рішення, які не отримали правової охорони (ноу-хау).

В практиці ліцензійної торгівлі зустрічається і перехресне ліцензування, коли продавець і покупець обмінюються ліцензіями на належні їм об’єкти промислової власності, які часто доповнюють один одного або дають додатковий прибуток.

Якщо патентовласник готовий пред’явити право на використання свого патенту будь-якій фізичній чи юридичній особі, ліцензія називається відкритою. 

В процес використання патенту може вмішатися і держава в особі свїх компетентних органів і організацій (патентне відомство, патентний чи громадянський суд). Це відбувається, якщо об’єкт інновації не використовується повністю автором чи патентовласником. В якості антимонопольних мір або винагород конкуренції держава може примусити патентовласника передати іншим право на використання його патенту. Такий вид ліцензії називається примусовою.

Залежно від обсягу прав ліцензії поділяють на звичайні, виключні та повні.

За договором про звичайну ліцензію ліцензіату дозволяється на певних умовах використовувати винахід ліцензіара, за яким зберігається право особистої експлуатації технічного рішення і укладати аналогічні договори з іншими особами.

Після виключної ліцензії ліцензіар передає ліцензіату виключне право використовувати об’єкти згоди, а сам залишається без прав як на видачу так і на використання об’єкту згоди.

Але права, які надаються після виключної ліцнзії, можуть обмежуватися різними способами:

- предметом ліцензії може бути в одному випадку тільки виробництво виробу, а в другому – і виробництво, і продаж виробу;

- використання об’єкту ліцензії може бути дуже обмежена територіально, тобто розповсюджуватися тільки на визначену територію;

- кількісне обмеження.

Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патента.

8.3 Основними факторами, які допомагають успішній ліцензійній угоді, є значення науково-технічних досягнень, їх ефективність, надійний правовий захист, освоєння у виробництві.

Міцний патентний захист винаходу серйозно впливає на ціну майбутньої ліцензії. Як правило, добре захищений об’єкт коштує більше аналогічного, але не захищеного об’єкта техніки і технології.

При підготовці до продажу за ліцензією конкретного науково-технічного досягнення складають його рекламно-технічний опис і техніко-економічне обґрунтування ефективності використання. При цьому необхідно потурбуватися про конфіденційність, щоб інформація, яка міститься в цих документах сприяла формуванню у потен-ційного покупця рішення про доцільність придбання ліцензії, але була недостатньою для самостійного використання об’єкта, що пропонується.

Починаючи рекламу науково-технічного досягнення, необхідно провести провірку патентної чистоти об’єкта ліцензії у відношенні країн, на території яких буде діяти ліцензійна угода. Це дозволить уникнути в майбутньому претензій зі сторони третіх осіб.

На час прийняття рішення про придбання ліцензії повинне бути вирішеним питання забезпечення виробництва продукції за ліцензією виробничими силами, сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням.

Одночасно з придбанням ліцензії можуть закупо-вуватися зразки машин, пристроїв, матеріалів, комплектуючих виробів, спеціально технологічне обладнання.

Розрахунки за ліцензіями поділяються на види виплат: одноразова, так звана загальна сума, при підписанні договору і ліцензійна винагорода, що може виплачуватися періодично у вигляді частини ціни товару, виготовлено на підставі ліцензії, або частини прибутку від його реалізації. Це так звані рояльті (походить від англ. податкові та інші платежі).

Ліцензійний договір вступає в силу після реєстрації в Укрпатенті, а приймається до розгляду після публікації відомостей про винахід в офіційному бюлетені. Документи, які подаються на реєстрацію:

- аявка про реєстрацію в установленій формі (1 прим.);

- ліцензійний договір (3 прим.);

- документ про оплату збору за реєстрацію (1 прим.).

Розгляд і реєстрація ліцензійного договору здійснюється протягом одного місяця з дня подачі заявки.

В Держреєстр заносяться наступні відомості:

сторони договору;

номер патенту;

назва винаходу;

об"єм прав, що передаються;

вид ліцензії (виключна або загальна);

термін і територія дії договору;

юридичні адреси сторін.

8.4 “Ноу-хау” – об’єкт ліцензійного договору, який не є загальновідомим і практично не використовується у виробничій і господарській діяльності, а представляє:

- різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт;

- розробки і використання технологічних процесів;

- склад і структуру матеріалів, речовин, сплавів, методи і способи лікування, пошук і добування корисних копалин;

- знання і досвід адміністративного, економічного, фінансо-вого або іншого порядку.

Автор “ноу-хау” повинен сам завдяки самостійному аналізу літератури переконатися у відсутності аналогів “ноу-хау”.

“Ноу-хау” може бути оформлено на пристрій або технологію ( сукупність знань про способи і методи обробки продукту ( матеріалів, речей, програм, інформації)).

Реєстрацію опису “ноу-хау” здійснюють в нотаріальній конторі по місцю проживання. Реєструється факт пред’явлення документу. Нотаріус реєструє час подання документу. Згідно закону зміст документу нотаріуса не цікавить.

Пропозиція “ноу-хау” покупцю здійснюється самим автором після держреєстрації “ноу-хау” шляхом:

- публікації повідомлення в пресі;

- письмової пропозиції покупцю.

Метою реалізації “ноу-хау” є:

- для застосування;

- для виготовлення продукції;

- для продажу прав.

Переговори про реалізацію “ноу-хау” складаються із двох етапів:

- попереднє знайомство сторін;

- складання опціону.

Опціон – форма ліцензійної угоди, предметом якої є пред’явлення ліцензіату, право ознайомлення з технічною документацією на винахід або “ноу-хау” для того, щоб після ознайомлення прийняти рішення доцільності придбання ліцензії.

В опціонній угоді передбачається ризик сторін. Під час реалізації “ноу-хау”, повинні бути відображені:

- предмет згоди;

- офіційна назва “ноу-хау”;

- наміри сторін по купівлі-продажу “ноу-хау”;

- обмежені ціни на “ноу-хау”;

- методика ціноутворення для договору купівлі-продажу “ноу-хау”;

- час дії опціонної згоди.

Після переговорів і складання опціонної угоди реалізація “ноу-хау” складається із наступних етапів:

- техніко-економічна експертиза покупця;

- одержання автором “ноу-хау” акту техніко-економічної експертизи;

- затвердження кінцевої ціни “ноу-хау” з керівником підприємства (покупцем);

- одержання оплати продавцем “ноу-хау”.

При продажі “ноу-хау”, якщо воно зв’язане з винаходом, покупцю не передається виключне право на винахід.

8.5 Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення техніки (машин, приладів, інструментів, апаратів), що використовується, технології виробництва, способів контролю, спостереження і дослідження, техніки безпеки і охорони праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, більш ефективному використанню енергії, обладнання, матеріалів.

За технічною характеристикою раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою розв’язання певного завдання технічними засобами, новими для відповідної виробничої ланки. Однак раціоналізаторські пропозиції, маючи багато спільного з винаходами, істотно відрізняються від них за ступенем новизни технічного рішення.

Якщо винахід є досягненням, що перевершує рівень світової техніки, то раціоналізаторська пропозиція повинна бути новою відносно конструкцій і технологічних процесів, які використовуються на підприємстві.

Вона може бути відома в техніці і використовуватися в іншому місці, але якщо для даного підприємства вона є новою і раніше тут не використовувалась, її треба впровадити і вважати раціоналізаторською, а автору надати передбачене законом моральне і матеріальне заохочення.

Не можуть кваліфікуватися як раціоналізаторські пропозиції про упорядкування штатів, спрощення обліку, вдосконалення постачання підприємства, збут продукції та інше.

Це пояснюється тим, що в таких пропозиціях відсутня технічна ознака, в них вирішуються не технічні а економічні проблеми.

Контрольні запитання

  1.  Які існують форми передачі технологій?
  2.  Який зміст ліцензійної угоди?
  3.  На які види поділяються ліцензії?
  4.  Який процес оформлення ліцензій?
  5.  які особливості реєстрації та оформлення „ноу-хау”?
  6.  Чим характеризуються раціоналізаторські пропо-зиції?

Перелік використаних джерел

Основна література

  1.  Інтелектуальна власність: Словник-довідник. – У 2-ох т. / За ред. О. Д. Святоцького.- К., 1999

Т. 1: Авторське право і суміжні права. – 356 с.

Т. 2: Промислова власність. – 272 с.

2. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Навч. посіб. – К: Кондор, 2005. – 425 с.

Додаткова література

  1.  Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”// Пром. власність України. – 1994. - №2. – С. 36-46.
  2.  Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”// Пром. власність України. – 1994. - №2. – С. 49-57.
  3.  Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”// Пром. власність України. – 1994. - №2. – С. 60-67.
  4.  ДСТУ 3575-97. Патентні дослідження. Основні поло-ження і порядок проведення: - Чинний від 01.01.98. – К., 1997.
  5.  Азимов Г. Н. Основи патентного права України. – Х., 1994
  6.  Винахід / Т. І. Ніколаєнко, Р. П. Добринін, Л. А. Минайло та ін. – К.: Видавничий дім „Ін. Юре”, 1999. – 136с.
  7.  Дахно І.І. Патентно-ліцензійна робота. – К., 1996
  8.  Крайнев П. П. Патентування винаходів в Україні / П. П. Крайнев, А.І. Роботягова, І.І. Дятлик. - К.: Видавничий дім „Ін. Юре”, 2000. – 340 с.
  9.  Негрескул В Загальні питання авторського права і суміж-них прав // Інтелект. власність. – 2003. – №2. – С.8-13

10.Патентування винаходів в іноземних державах: Практ. посібн.- К., 1999. – 121 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17910. Плата за специальное использование водных ресурсов 90.5 KB
  Тема № 11 План Основная цель установления платы за ресурсы. Плата за специальное использование водных ресурсов. 3. Лесной доход. 4. Плата за пользование полезными ископаемыми. 5. Сбор за геологоразведовательные работы. Учитывая то что природные ре...
17911. Контроль в сфере имущественного налогообложения 140 KB
  Тема № 12 Контроль в сфере имущественного налогообложения План Налог на имущество юридических лиц Налог на недвижимое имущество физических лиц Налог на имущество переходящее в порядке наследования или дарения. Налог с владельцев транспортных сред
17912. Местные налоги и сборы 42 KB
  Тема № 13 Местные налоги и сборы Состав местных налогов и сборов порядок их установления. Коммунальный налог. Налог с рекламы. Местные сборы в Украине их характеристика. 1. Состав местных налогов и сборов порядок их установления Местн...
17913. Учет налоговых платежей 123 KB
  Лекция №3. Учет налоговых платежей. План. 1. Понятие оперативного учета налогов и сборов поступающих в бюджеты и в государственные целевые фонды 2.Документы на основании которых проводится учет платежей в бюджет. Порядок ведения лицевых счетов плател...
17914. Порядок погашения налогового долга 102.5 KB
  Лекция № 4. Порядок погашения налогового долга. План 1. Понятие налоговой обязанности 22.Возникновение изменение и прекращение налоговой обязанности 5 Исполнение налоговой обязанности 8 Понятие налогового долга 9 Порядок погашения налогового
17915. ВИДЫ ПРОВЕРОК НАЛОГОВЫХ ОРГАНОВ 269.5 KB
  ВИДЫ ПРОВЕРОК НАЛОГОВЫХ ОРГАНОВ План Виды налогового контроля. Программа проверки. Требования к документам проверяющих. Оформление результатов документальной проверки. Порядок изъятия документов. Обжалование действий налоговых органов. ...
17916. Упрощенная система налогообложения. Фиксированный налог с доходов вот предпринимательской деятельности 173.5 KB
  Упрощенная система налогообложения План Единый налог плательщики объект обложения. Условия перехода на упрощенную единую систему налогообложения. Ставки сроки уплаты и порядок учета единого налога СПД малого бизнеса Фиксированный налог...
17917. Таможенная пошлина, сбор 66.5 KB
  Тема № 14 Таможенная пошлина сбор. План Пошлина как источник доходов бюджета. Классификация пошлин их виды. Понятие единого таможенного тарифа. Элементы начисления и уплаты пошлины. Взимание пошлины и порядок перечисления в бюджет. Таможенный сбо...
17918. ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 145 KB
  Лекція 1 ТЕМА: ПРЕДМЕТ МЕТОДОЛОГІЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ План викладення і засвоєння матеріалу 1. Предмет і об'єкт регіональної економіки. 2. Метод і завдання регіональної економіки. 3. Регіональна економіка в системі наукових дисциплін. РЕКОМЕНДОВАНА