57581

"Любовь – это жизнь, это главное…" Тема кохання в ліриці В. В. Маяковського

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Маяковський під час футуристичного турне приїжджає до Одеси. Маяковський просить благає дати йому ковток води в жаркій пустелі: Мария Имя твоё я боюсь забытькак поэт боится забытькакоето в муках ночейрождённое слововеличием равное Богу.

Украинкский

2014-04-13

114.5 KB

0 чел.

PAGE  4

"Любовь – это жизнь, это главное…"

Тема кохання в ліриці В. В. Маяковського

Мета  уроку:  розкрити своєрідність любовної лірики В. Маяковського,

                      визначити істинні цінності в житті поета;

                      розвивати   навички  аналізу ліричного тексту;

                      виховувати духовність, найвищі моральні цінності людини.       Обладнання: мультимедійний проектор, музичний супровід, портрети

                      Маяковського, Вероніки  Полонської, Лілії Брік,  Еллі Джонс,

                      Марії Денисової, Тетяни  Яковлєвої;

                      Презентація PowerPoint.                  

Тип уроку:   урок засвоєння нових знань, урок-презентація.

Випереджувальні  завдання:     підготувати декламацію віршів В.В.Мая-ковського.

                                                                                               Если
       
                                                                                                        я
         
                                                                                          чего написал,
                                                                                                   если
      
                                                                                                        чего
                                                                                                             сказал –
                                                                                                 тому виной
               
                                                                                                глаза – небеса,
                                                                                                               любимой
               
                                                                                                      моей
                       
                                                                                   глаза.

                                                                                                           «Хорошо»

                                                     Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

Слайд 1-2

       Багато хто вважає  Володимира Маяковського тільки як поета, який належить до когорти революції, і не помічають його приголомшливої ​​любовної лірики. Любов до жінки, любов до людей, любов Вселенська... Маяковський - це не громада-ненависть, а громада-любов. І мені хочеться, щоб  вам відкрилася надзвичайно яскрава сторінка лірики Володимира  Маяковського. Сьогодні ми поговоримо з вами про людину, яка вміла кохати надзвичайно ніжно, віддано, глибоко, для якої любов була громадою. Перегорнімо сторінки його життя й постараймося побачити Володимира  Володимировича в малому й у великому. І, можливо, сьогоднішній день допоможе нам по-справжньому зрозуміти поета й розібратися в його творчості.

Слайд 3

      Життя поета  з усіма його радощами й негараздами, бідами, болем і відчаєм – усе  в його віршах, листах. Ось що писав Маяковський в одному зі своїх листів:

     «Исчерпывает ли для меня любовь всё? Всё, но только иначе… Любовь – это жизнь. Это – главное. От неё разворачиваются и стихи, и дела, и всё прочее. Любовь – это сердце всего. Если оно прекратит работу, всё остальное отмирает, делается лишним, ненужным. Но, если оно работает, оно не может не проявляться во всём».

Саме таке, любляче й таке, що озивається на все у світі, «суцільне серце» відкривається в поезії Маяковського. Говорити про кохання для поета значить - говорити про життя,  найважливіше в його долі. Це почуття має бути врівень епосі. Легкість вирішення даного питання Маяковського не влаштовувала. Він керувався вимогами, що пред'являються до себе й оточуючих. Адже поет знав, що «любовь не  остановить никаким «должен», никаким «нельзя» - только свободным соревнованием со всем миром». Хто може дозволити вийти в цьому змаганні переможцем? Для Маяковського почуття, що з'єднує двох, не ізолює їх від світу. Почуття, що змушує людину замикатися у вузенькому маленькому світі  («в квартирном маленьком мирке»)  невід'ємне  для нього від ненависного мотлоху. Любляче серце вміщає в себе весь світ. Затверджений   поетом ідеал високої любові здійснимий  лише у світлому майбутньому. І завдання поезії в цьому випадку - прискорити шлях у майбутнє, подолавши  «будничную чушь».  Для  Маяковського любов і життя нероздільні. Він не визнає половинчастих почуттів:

                               "Громада – любовь,
                                     Громада – ненависть”,

- так визначає ставлення до життя його ліричний герой.

Слайд 4.

Учитель.

        Січень 1914. Маяковський під час футуристичного турне приїжджає до Одеси. Усього три дні виступів – і  чудовий романтичний епізод. Володимир знайомиться з Марією Денисовою – красивою,  неабиякою дівчиною. Мабуть, вона від якихось серйозних кроків при такому швидкоплинному знайомстві відмовила  йому. Як би там не було, але почуття нерозділеного кохання знайшло відображення в поемі «Облако в штанах». Я  назвала б  відчуття Маяковського в цей період як очікування любові. Ми відкриваємо поему "Хмара в штанах", і нас відразу, мало не з перших рядків, охоплює тривожне почуття великої та пристрасної любові.

 Читець 1

Нежные!
            Вы любовь на скрипки
                                                ложите.
Любовь на литавры
                                ложит грубый.
А себя,
            как я,
                    вывернуть не можете,
Чтоб были одни
                        сплошные губы.

Читець 2

Вы думаете, это бредит малярия?
Это было,
            было в Одессе.
«Приду в четыре», - сказала
                                            Мария.
Восемь.
           Девять.
                    Десять.
Вот и вечер
                  в ночную жуть
ушёл от окон,
                   хмурый,
                              декабрый.
В дряхлую спину хохочут и ржут
                                                    канделябры.
Меня сейчас узнать не могли бы:
жилистая громадина
                                стонет,
                                        корчится.
Что может хотеться этакой
                                         глыбе?
А глыбе многое хочется!
Ведь для себя не важно
и то, что бронзовый,
                        и то, что сердце –
                                                холодной железкою.
Ночью хочется звон свой
                                        спрятать в мягкое,
                                                            в женское.

Учитель. Любов В. Маяковського була всеохоплюючою, усепоглинаючою, він горів у ній:

 Читець 3

Мама!
        Ваш сын прекрасно болен!
Мама!
        У него пожар сердца.
Скажите сёстрам,
                        Люде и Оле, -
                                ему уже некуда деться.

Учитель. Ніжністю, любов'ю наповнена поема. Багаторазово здіймається крик: «Маріє!» Крик відчаю, крик пораненої душі.

Читець 4

Мария!
        Мария!
                Мария!
Пусти,
        Мария!
                Мария!
Звереют улиц вагоны.
На шее ссадиной
                        пальцы давки.
Открой!
            Больно!

Учитель. Маяковський просить, благає дати йому ковток води в жаркій пустелі:

Мария!
        Имя твоё
                    я боюсь
                             забыть,
как поэт
        боится забыть
какое-то
        в муках ночей
рождённое слово,
величием равное Богу.
Тело твоё
            я буду беречь и любить,
как солдат,
            обрубленный войною,
ненужный,
            ничей
                 бережёт свою
единственную ногу.

Учитель. Скільки в цих рядках болю й гіркоти!

Читець 5

Всемогущий, ты
                        выдумал пару рук,
сделал,
      что у каждого есть
                                 голова, -
отчего ты не выдумал,
чтоб было без мук
целовать,
          целовать,
                    целовать?

Учитель.   Бачите, скільки любові, страждання, ніжності й благородства. Ця трагічна любов не вигадана. Поет Василь Каменський, що був у цей час із Володимиром Маяковським в Одесі, згадує:

«Маяковський закохався тут у красуню Марію Олександрівну. Схвильований, піднятий вихором любовних переживань, після перших побачень із Марією, він влітав до нас у готель таким собі святковим весняним морським вітром і захоплено повторював: «Ось це дівчина, ось це дівчина!».  

Учитель. Василь Каменський розповідав і про трагічний кінець першої любові Маяковського й  пізніше, згадуючи про те, що було в Одесі, поет з гіркотою сказав:

Любить нельзя –
масса тяжёлых
                    неприятностей.

      Невідомо точно, чи кохала Марія Маяковського, очевидно,  ні. І ще між ними встала одна перешкода - одна із тих, що породжувалася тодішнім громадським життям, соціальними умовами, заснованими на нерівності людей,  пануванні матеріальних розрахунків й обивательських забобонів. У поемі цьому дано коротке пояснення.

Читець 2

Вошла ты,
         резкая, как
«нате»!,
муча перчатки замш,
сказала:
       
«Знаете –
                 я выхожу
                            замуж
».

Учитель. Після смерті В. Маяковського ця жінка зробила один із перших його скульптурних портретів.

Слайд № 5 – 10

Учитель. 1915 рік. Ельза Каган привела нового знайомого поета-футуриста в будинок   до своєї заміжньої сестри Лілі Брік. Маяковський був убитий цією  маленькою  жінкою з яскраво рудим волоссям і каро-зеленими очима. Ось вона – його громада-любов, любов на все життя,  любов, яка принесла стільки радості й стільки мук. Слова: «Вона красива, її, напевно, воскресять!» - приголомшують. Хто ще з поетів мріяв про воскресіння в майбутньому коханої жінки? (Маяковський був захоплений філософією  Федорова про те, що коли-небудь, у  майбутньому, можливо, буде воскресіння кращих, обраних людей).  Але повернімося до першої зустрічі. Маяковський весь вечір був в ударі. Він прочитав поему «Хмара у штанах»,   попросив дозволу присвятити її Лілі. Так, поема, у якій фігурувало ім'я Марія, поема, на створення якої Маяковського надихнула одна жінка, була присвячена Лілі Брік.

Читець 3

        Ліля Брік – красива, розумна, неабияка, товариська, користувалася неймовірним успіхом у чоловіків. Вона - дама елегантна, вихована, із прекрасними манерами й, у той же час,  позбавлена ​​будь-яких забобонів,  сама  емансипованість, непередбачувана, богемна.  Дуже  швидко стала Музою поета, змінила Маяковського, без неї не було б в історії нашої поезії чудесних рядків про любов-громаду.

Читець 4

        Осінь 1918 року. Голодна Москва, комуналка, холод. Не було овочів, фруктів. Ліля захворіла авітамінозом. Маяковський працею здобуває для неї справжній скарб – примітивні  овочі.

      Травень 1918 року. У Москві Маяковський і Ліля Брік знялися у фільмі. Це історія художника, який шукає справжню любов. Він бачить серця жінок: в одному – гроші, в іншому – наряди, у третьому – каструльки. Нарешті він закохується в балерину – Лілю  Брік, яка сумує без сцени, екрану, їй потрібні шанувальники. Але художник ще вірить їй і сподівається на взаємну любов. Так само й поет клянеться Лілі Брік у вічній любові. Але ж вона забороняє йому з'ясовувати стосунки із чоловіком - Осипом Бріком,  забороняє ревнувати, говорить, що Осип Брік назавжди залишиться її офіційним чоловіком, хоча їх подружні стосунки давно закінчені.

Читець 1

       Сучасники говорили про їхні стосунки: «Маяковський любив її без пам'яті, а вона не сходила з розуму від любові».  Вона могла бути ніжною з ним, а могла бути відчужено холодна. «Чому коні ніколи не накладають на себе руки?» – запитувала Ліля,  коли Маяковський, з'ясовуючи стосунки, погрожував самогубством. І відповідала: « Тому що вони не з'ясовують стосунків».

        Часом була з ним жорстока. Якось, гуляючи вздовж Неви, він прочитав Лілі свою поему «Дон Жуан». «Знову про любов, - зауважила вона. - Як не набридло? » Тоді він вийняв із кишені рукопис і, розірвавши, пустив клаптики за вітром...

Читець 4

         Одного разу Ліля Брік вирішила провести експеримент двомісячну розлуку.  Два місяці поет прожив без улюбленої в добровільній в'язниці – у  своїй кімнаті на Луб'янці – і  писав поему  «Про это».  Звичайно, про  кохання.

У Лілі була теорія: «Щоб творити, потрібно відчувати муки,  потрібно долати труднощі. Благополуччя губить художника».

Читець 2

Флоты –
       и то стекаются в гавани.
Поезд –
      и то к вокзалу гонит.
Ну, а меня к тебе и подавней –
я же люблю! –
тянет и клонит…
…Земных принимает
                                земное лоно.
К конечной мы возвращаемся цели.
Так я
    к тебе
          тянуть неуклонно,
еле расстались,
                    развиделись еле.

Учитель. Гідною радянської людини поет визнає любов сильну, вірну, любов справжню, пристрасну.

Читець 5

Не смоют любовь
                        ни ссоры,
                                  ни вёрсты.

Продумана,
              выверена,
                        проверена.
Подъемля торжественно
                                    стих
строкопёстрый,
                    клянусь –
                             люблю
неизменно и верно!

Учитель. У поемі «Про это»  поет постає перед нами бентежним, страждаючим. У важкому розпачі він говорить про першорядне значення  кохання:

Страшно – не любить,
ужас – не сметь.

І  скільки ніжності, ласки в його зверненні до коханої!

Читець 3

Любить стихом,
                    а в прозе немею.
Ну вот, не могу сказать,
                                  не умею.
Но где, любимая,
Где, моя милая,
Где – в песне! –
Любви моей
                изменил я?
Здесь каждый звук,
                            чтоб признаться,
                                                чтоб кликнуть.

А только из песни –
                          ни слова
                                    не выкинуть.

Бесіда

- Що ви відчули? Яка  любов поета?

 Любов велика, любов-громада, ліричний герой готовий рознести її й у просторі (тисячі доріг), і в часі (століття). Він коронує кохану. І в той же час ми не можемо не відчути страждання ліричного героя.

Читець 4

     Ліля Брік була з тих, хто вселяв вірші і зводив із розуму. Навіть вороги не оскаржували її красу,  інтелект,  уміння зачаровувати. (Нагадаємо, древній біблійний міф  про першу жінку, рівну  в  усьому чоловікові, а може бути навіть і перевершує його в чомусь.  За  міфом, навіть Бог злякався досконалості свого творіння й залишив Ліліт на самоті, а для Адама, першого чоловіка, створив  із ребра   Єву,  жінку, яка спочатку була лише частиною чоловіка).  

Читець 2

     Ліля Брік – друга  жінка в Москві,  яка мала права. Першою була дружина французького посла. Автомобіль її купив і привіз із-за кордону Маяковський, до речі,  сам усе  життя  користувався  послугами  водія.  Ліля Брік – остання  господиня літературного салону у ХХ столітті,  у  якому говорили тільки про літературу й мистецтво. Ліля Брік була чарівною навіть у  85 років. Вона отримувала подарунки від відомого кутюр'є. Ів Сен Лоран спеціально для неї творив вбрання. Пабло Неруда присвячував їй вірші, а Пабло Пікассо мріяв, щоб вона позувала для його шедеврів і т.д.

Слайд № 11-13

У 1925 році Давид Бурлюк, нью-йоркський художник, познайомив Еллі Джонс із Володимиром Маяковським, який приїхав до США й не знав англійської мови, і Еллі стала його перекладачкою. Коли вони познайомилися, обоє були молодими й закохалися.  Еллі стала таємною дружиною Володимира Маяковського, народивши йому дочку в черв-

ні 1926 року. Вони прожили разом  небагато часу. Їдучи з Америки, Володимир й Еллі домовилися приховувати свої стосунки й факт народження доньки в радянського поета від російської емігрантки, яка втекла з родиною від суворого режиму. Згодом Еллі Джонс і Володимир Маяковський бачилися тільки один раз, у 1928 році в Ніцці. Там же Володимир Маяковський бачив уперше і востаннє свою доньку Еллі Джонс-молодшу. 

Слайд № 14- 16

Учитель. Восени 1928 року, перебуваючи в Парижі, Маяковський зустрівся з Тетяною Яковлевою, друзі якої – художник   Шерсаев і його дружина –   згадували: «У 1928 році, в один із приїздів В. Маяковського до Парижа, на вечорі в якогось художника Маяковський і Таня зустрілися. Поет відразу закохався в Тетяну. Якось вона привела його до наших  знайомих, де були й ми. Радісна, сяюча, вона підійшла до нас і сказала: «Я хочу познайомити вас із Володимиром Маяковським. Він буде читати вірші».

Читець 2

«Коли Маяковський бував у Парижі, ми завжди бачили їх разом. Це була чудова пара. Маяковський дуже гарний, високий. Таня теж красуня. Маяковський справляв враження закоханого. Вона захоплювалася й милувалася ним, пишалася його талантом».

     Париж подарував поетові надію на взаємну любов. Тетяна Яковлєва супроводжувала поета як перекладачка. Натуральна блондинка, довгонога, спортивна. Усі, хто  бачив їх разом, відзначали, що вони – дуже  гарна пара. Закоханий Маяковський підкорив молоду емігрантку. Він був ніжним, турботливим. У холодну погоду міг зняти із себе пальто й укутати ноги дівчини. Уперше  поет зрадив  своїй  постійній  Музі:  він написав і присвятив Тетяні  Яковлевій  вірші –   «Листи з Парижа товаришеві Кострову про сутність любові» та «Лист Тетяні Яковлевій».

Читець 3

          Тетяна Яковлєва була дочкою росіян. Батько – військовий  інженер. У царській Росії він не міг реалізувати свій винахід і виїхав до Америки. Мати з двома доньками, Тетяною та Людмилою, залишилися в Росії. У 1925 році Таня за викликом свого дядька, відомого художника Л. Яковлєва, їде в Париж, де з нею й знайомиться Маяковський. Вони зустрічалися щодня протягом сорока днів. Маяковський безмежно любив цю жінку.

Читець 1

          Маяковський писав: «Іди до мене, іди на перехрестя моїх великих і незграбних рук». Він кликав її до Росії. Але Тетяна була із середовища білих емігрантів, вона ненавиділа радянську Росію. А поетові заборонили виїжджати за кордон. Можливо, злякалися  любові поета революції до білої емігрантки.

Читець 2

                    Ты одна мне
                ростом вровень,
стань же рядом
                    с бровью брови,
дай
    про этот
                важный вечер
рассказать
            по-человечьи.

Але прийшов день, коли Маяковському потрібно було їхати. Тетяна проводжала його. Йому було дуже важко розлучатися з коханою. Вона не хотіла їхати з ним до Москви, хоча він дуже просив її.

Читець 4

                              Ты не думай,
                щурясь просто
                                из-под выпрямленных дуг.
Иди сюда,
            иди на перекрёсток
                                        моих больших
                                                          и неуклюжих рук.
Не хочешь?
Оставайся и зимуй,
                            и это
                                оскорбленье
                                                на общий счёт
                                                                    нанижем.
Я всё равно
                тебя
                    когда-нибудь возьму –
                                                    одну
                                                        или вдвоём с Парижем.

Маяковський обіцяв повернутися в Париж навесні, де Тетяна стане його дружиною. Із дороги він посилав телеграми «Люблю», «Люблю нестерпно», «Жахливо сумую».

          Від’їжджаючи, увесь свій гонорар забрав  на  фірмі, підписав величезну кількість  візиток: «Квіти від Маяковського». Їх  приносили в будинок до Тетяни кожен день. Він був далеко, за сотні кілометрів, у Москві, а квіти приходили. Хотів, щоб вона відчувала: коханий поруч, любить її.

Читець 5

         У Москві Маяковський багато працює. Але навіть у ці дні, надзвичайно завантажені, він невпинно думає про свою  Таню.  Із кожним днем ​​туга за коханою стає все сильнішою: «Письма – такая медленная вещь, а мне надо каждую минуту знать, что ты делаешь и о чём думаешь. Поэтому телеграмлю». Блискавки телеграм одна за одною мчать у Париж: «Сумую, хочу побачити швидше», «Дуже занудьгував», «Сумую неймовірно», «Нескінченно сумую».

10 грудня 1928 Маяковський відправив із Москви до Парижа Тетяні перший том своїх творів, написавши на ньому:

                Дарю
    моей
        мои тома я,
Им заменить
                меня
                    до мая!

Маяковський жив лише цим очікуванням зустрічі з Тетяною, але радянський уряд не дозволяв йому їхати до Франції.  Тетяна вирішує, що  поет  розлюбив її і виходить заміж за віконта дю Плессі. У день свого весілля Тетяна дуже хотіла й  боялася, що їй принесуть квіти від Маяковського. І їх принесли. Це були білі троянди. Про це пише Аркадій Ривлін у  поемі «Квіти від Маяковського».

                                 Читець 6

Цветы! Она их то клянёт!
А то, смущаясь
,
Берёт, но не цветы берёт,
А, кажется, букеты боли,
И в них, лучами освещённых,
Ей робко светит обнаружась,
И вся его незащищённость,
Беспомощность и неуклюжесть.

Через рік, 14 квітня 1930 року, Маяковського не стало. І не було поруч із ним  близького друга. І за все життя Володимира Маяковського так ніхто й не покохав по-справжньому. Він стільки любив – людина  з великим серцем, із величезною душею, яка жадає почуття у відповідь. Але, можливо, жінок лякала та відштовхувала саме ця "громада любов". У поемі "Про це" Маяковський писав:  

                                            Я своё, земное, не дожил,
                                    На земле своё не долюбил.

У день смерті Маяковського Тетяні принесли квіти – чорні  троянди, квіти від мертвої людини. Маяковського вже не було в живих, а Тетяні  Яковлевій  продовжували приносити квіти.

Читець  4

У рассыльных привычный труд, -
Снег ли, дождик ли над киосками,-
А букеты его идут
Со словами: - От Маяковского.
А потом этой смерти бред.
Застрелился… Весна московская.
Маяковского больше нет…
А букеты – от Маяковского.
Эти фирменные, усадебные,
Что вовеки не станут свадебными.
Эти самые бесподобные!
Только всё-таки не надгробные!..
Жизнь ломается. Ветер крут.
А букеты его идут.
А букеты его идут,
Хоть Париж уже под фашистами…
А букеты его идут,
И дрожат лепестки росистые.
И, чтоб выжить, она пока
Продаёт их (зима ли, лето ли) –
Эти чёрные облака,
Эти белые облака,
Эти красные облака,
Что зовутся его букетами.
И всё чаще теперь, наверное,
О Москве она вспоминает.
А любовь, что была отвергнута,
И её, и Париж спасает.
Вот уже и Берлин берут,
А букеты его идут.
Жёны мёртвых уже не ждут, а букеты его идут.
И хоть старости лёг маршрут,
Старость сумрачна и сурова,
А букеты его идут
От живого и молодого,
И за жизнь, за любовь разрубленную,
Это ими он голосует,
Недолюбленное долюбливает
И к любимой своей ревнует.

                         

Учитель. Цікаво зіставити два вірші, навіяних сильним і глибоким почуттям до Тетяни Яковлевої: «Лист товаришеві Кострову з Парижа про сутність любові» та «Лист Тетяні  Яковлевій». Перший адресований  особі  офіційно, інший – не  призначався для друку – передано з рук у руки коханій  жінці.

У першому із цих «листів» Маяковський розмірковує не просто про любов, а про її сутність.  Обпалююча  сила почуття  викликає нагальну потребу розібратися в собі, по-новому поглянути на світ. Для Маяковського любов – почуття, що  перебудовує людину,  творить її заново:

Подымает площадь шум,

          экипажи движутся,

  я хожу,

                стишки пишу

                        в записную

                                     книжицу.

       Поет говорить про те, що підносить людину – про  стихію. Ураган, вогонь, вода підступають  гомоном,   що  володіє цілющою силою. І знову-таки використовуються ним поетичні метафори, які  сприяють  матеріалізації понять. Ім'я геніального Коперника дає уявлення про масштаби почуття.

        Звичне в поезії, коли мова заходить про любов, протиставлення земного і небесного, буденного і піднесеного – не  для Маяковського. Він починав (у поемі «Хмарина в штанах») із рішучого протесту проти  виникнення  в таких випадках солодкоголосих співів, зі слів зухвало відвертих:

             Мария! поэт сонеты

              поет Тиане,

               а я весь из мяса,

                 человек весь –

                 тело твое

                      просто прошу,

                        как просят христиане –

                         «Хлеб наш насущный –

                                    даждь нам днесь».

Необхідність у різко вираженому протиставленні своїх уявлень про кохання, яке  є ознакою самого життя, зникає. Немає потреби протиставляти звичайне, земне  прекрасному, високому.  Любов дає можливість відчути їхню єдність, поезія – знайти  його, висловити й закріпити словом.

      У «Листі... Кострову» роздуми про сутність любові розгортаються із чудовою логічністю, вибудовується система аргументів, достатня для того, щоб розмова про любов  змогла знайти суспільний характер. Слово, що вирвалося із серця закоханого,  здатне:

                             «піднімати,

                                і вести,

                                 і тягти,

                                  які оком ослабли».

      У «Листі Тетяни Яковлевої» та ж тема представлена ​​з іншої, драматичної, сторони. Важко розібратися в тому, чому взаємна любов не змогла принести щастя закоханим. Мабуть, йому завадило почуття ревнощів, яке поет обіцяє приборкати. Тема кохання не може отримати щасливого вирішення. Воно переноситься в невизначене майбутнє, зв'язується з прийдешнім торжеством революції в усесвітньому масштабі:

 ​​           Я все равно тебя когда-нибудь возьму – одну или вдвоем с Парижем.

А в настоящем – так и не преодоленное одиночество.

Маяковський і в цьому вірші використовує улюблений жанр – монолог, звернений до конкретної особи. Це надає поезії  довіру,  сказаному – глибоко  особистий характер. Разом із цим рамки світу, що відкриваються  в адресованому коханій жінці посланні, надзвичайно широкі. Це належить і до просторових (від Москви до Парижа), і до тимчасових (час революції та громадянської війни – сьогоднішній  день – майбутнє, яке пов'язується з приходом революції в Париж) кордонів; гранична відвертість підкріплюється далі словами про «собак озверевшей страсти», про ревнощі, які  «рухають  горами», про «гору пристрасті» - лист наповнюється силою інтимного почуття. І воно постійно переводиться в соціальний план. Тому, коли герой вигукує  «Иди сюда, иди на перекресток моих больших и неуклюжих рук» - слова про майбутнє  торжество революції стають логічним завершенням вірша.

« Громада-любов» - словосполучення, яке краще за інших здатне висловити почуття, що лежить в основі вірша.

Слайд № 17-18

Читець 5

       Вероніка Вітольдівна Полонська не стала адресатом любовної лірики Маяковського. Це остання жінка, якій поет запропонував побудувати просте людське щастя. Трагедія особистого життя митця була в тому, що він ні з ким не хотів ділити кохану: ні з іншим чоловіком, ні з іншою країною. Вероніка Вітольдівна – молода  талановита актриса, на жаль,  теж не була вільною. Вона була одружена. І на категоричну  вимогу  поета залишитися з ним, відповіла, що не може так просто розлучитися зі своїм чоловіком.

 12 квітня 1930 після її розриву Маяковський застрелився. Неправильно казати, що причина смерті поета була тільки в його особистих невдачах. Виставку «20 років роботи» проігнорувала   спілка письменників. У статті Єрмілова в «Правді» 1930 року  прозвучало звинувачення Маяковського в троцькізмі.  Поет залишив останній лист, що був адресований Лілі Брік:                    

Як кажуть -

«Інцидент вичерпаний»,

Любовний човен

Розбився об побут.

Я з життям в розрахунку.

І ні до чого перелік

Взаємних болів,

Бід і образ.

Щасливо

Залишатися.

       

Поет поміняв одне слово. Раніше він писав Лілі Брік: «Я з тобою в розрахунку», а тепер «Я з життям в розрахунку». І ще були рядки «Ліля – люби мене». Останній базаровський акорд. Пам'ятаєте, як просив Базаров Одинцову: «Дуньте на вмираючу лампаду...»

Так в останні миті  життя поет думав про свою Музу –  Лілю Брік.

II. Робота над аналізом вірша «Лілічко!».

               

(За допомогою логічних схем-планів)

Виразне читання вірша.

1. Поясніть ситуацію, яка лягла в основу вірша.

 Із заголовка й подальшого тексту  видно, що перед нами лист героя до пристрасно коханої ним жінки, яка, проте, ставиться до поета далеко не однозначно й, очевидно, може залишити його в будь-який момент («... День ще - / / виженеш, / / висваривши, мабуть »). Це своєрідне заклинання любов'ю, хоча герой відчуває, що навряд чи це допоможе («Завтра забудеш, / / ​​що коронував тебе...). Тим сильніше підкорює безоглядність висловленого почуття.

2. Відзначимо головну тему віршів.

Тема кохання, тема прощання, розставання.

3. Але хіба герой прощається з коханою? Чи хоче він цього прощання?

Ні, це «останній крик» відчаю. Перед нами трагедія любові, тому, що вона не взаємна.

4. Літературні  паралелі. Хто ще зобразив у віршах прощання з коханою? Порівняйте, якими почуттями наповнені ці поезії, що відчуває ліричний герой?

О. С. Пушкін. «Я вас любил...». Прощання-прощення-благословення.  «... Я вас любив так щиро. Так ніжно, / / ​​як дай вам Бог коханою бути іншим».

М. Ю. Лермонтов. «Я не принижуюсь перед тобою...». Прощання-докір.

А. Купрін. «Гранатовий браслет». Прощання - благословення-обожнювання «Хай святиться ім'я твоє...».

5. На початку аналізу ми проводили літературні паралелі. Ми сказали про те, що для Маяковського головним було висловити  стан ліричного героя. Ми порівнювали, як звучала тема прощання у творах російських поетів і виділили ставлення ліричного героя до його коханої. У Пушкіна - благословення, у Лермонтова - докір.

Завдання для самостійної роботи.

       Маяковський говорив, що в нього одна Муза – Ліля Брік. І все-таки два вірші про кохання він присвятив Тетяні Яковлевій.  До одного з них складіть приблизний шлях аналізу, порівняйте почуття ліричного героя у вірші «Лілічка!» і в «Листі до Тетяни Яковлевої».

III. Узагальнення.

Слайд 19

«Любов - це життя, це головне... Від неї розгортаються і вірші, і справи, і все інше. Любов - це серце всього. Якщо воно припинить роботу, все інше відмирає, робиться зайвим, непотрібним », - це слова Маяковського. Для поета любов – почуття, що вселяє активність, що робить людину здатною на творчість, на подвиг. Ліричний герой Маяковського - це особистість, що зуміла висловити силу, глибину та благородство людської душі.

IV. Домашнє  завдання.

Дати  відповідь на запитання:

- Яку нову грань любовних взаємин відкрив для вас В.В.Маяковський?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22261. МОЗГОВОЙ КРОВОТОК 66.5 KB
  Торакальная и люмбальная порции спинного мозга не имеют в такой степени расширенного кровотока. Цереброваскулярное сосудистое русло постоянно находится под влиянием определенного количества физических и химических стимулов которые алаптируют калибр мозговых сосудов потребностям различных отделов головного мозга в зависимости от их функциональной активности. Конечной целью присходящих процессов яваляется: поддержание и быстрое изменение локального МК в зависимости от метаболической потребности различных отделов головного мозга; обеспечение...
22262. ИНФЕКЦИОННЫЕ БОЛЕЗНИ (ИБ) 43.5 KB
  Легкая форма гриппа характеризуется острым катаром верхних дыхательных путей. Эта форма длится несколько дней и завершается полным выздоровлением. Тяжелая форма гриппа имеет две разновидности: первая связана с резкой интоксикацией вторая – легочными осложнениями при присоединении вторичной инфекции. Папулопустулезная форма характеризуется появлением на коже сыпи в виде узелков папула и гнойничков пустула на лице голове шее груди спине.
22263. КИШЕЧНЫЕ ИНФЕКЦИИ (КИ) 40.5 KB
  ДИЗЕНТЕРИЯ ШИГЕЛЛЕЗ – острое кишечное инфекционное заболевание с поражением толстой кишки и признаками интоксикации антропоноз. Шигеллы размножаются в энтероцитах толстой кишки что ведет к некрозу клеток. Местные изменения развиваются в слизистой толстой кишки в основном в прямой и сигмовидной что проявляется дизентерийным колитом. Просвет кишки сужен.
22264. Совершенствование системы документооборота в ООО «РАЙЖИВСОЮЗ» 242 KB
  Дать определение понятия «документооборот», определить какие существуют виды документооборота, и какие функции они выполняют. Разобрать теоретические аспекты данной темы; Дать полную характеристику организации (ООО «РАЙЖИВСОЮЗ»), на основе которой будет выполняться данная курсовая работа; Предложить методы совершенствования существующей системы документооборота организации, показать и доказать их экономическую эффективность.
22265. ОПУХОЛИ СИСТЕМЫ КРОВИ (ГЕМОБЛАСТОЗЫ) 39 KB
  Это происходит следующим образом: сначала лейкозные клетки разрастаются в органах кроветворения красный костный мозг селезенка лимфоузлы затем происходит выход лейкозных клеток в кровь где их можно обнаружить в большом количестве на следующем этапе который рассматривается как метастазирование лейкозные клетки из крови попадают в органы и образуют лейкозные инфильтраты по ходу сосудов в строме что ведет к атрофии и дистрофии органа. лейкозные клетки вытесняют нормальные клетки крови эритроциты лейкоциты тромбоциты...
22266. ЗЛОКАЧЕСТВЕННЫЕ ЛИМФОМЫ 27 KB
  Лимфосаркома – злокачественная опухоль из клеток лимфоцитарного ряда. Микро – характерно диффузное разрастание атипичных лимфоидных клеток которые могут выходить за пределы ткани лимфоузла т. За счет пролиферации опухолевых клеток рисунок лимфоузла стирается в ткани возникают очаги некроза и склероза. Они состоят из пролиферирующих лимфоидных клеток гистиоцитов плазмоцитов и атипичных клеток.
22267. НАРУШЕНИЯ КРОВООБРАЩЕНИЯ. ПОЛНОКРОВИЕ (ГИПЕРЕМИЯ) 43.5 KB
  Это проявляется асцитом расширением вен передней брюшной стенки голова Медузы расширением вен пищевода что опасно кровотечением. КРОВОТЕЧЕНИЕ ГЕМОРРАГИЯ Определение – кровотечение геморрагия это выход крови из просвета сосуда или полости сердца наружу наружное кровотечение или в полости тела внутреннее кровотечение. Наружное кровотечение: кровохарканье кровотечение из носа рвота кровью маточное кровотечение метроррагия мелена кровь с калом.
22268. НАРУШЕНИЯ КРОВООБРАЩЕНИЯ. Тромбоз 42.5 KB
  Неблагоприятный: септический аутолиз тромба – рассасывание тромба под действием микробов что опасно сепсисом и кровотечением отрыв тромба – тромбоэмболия которая может привести к инфаркту. Значение: тромбоз может привести к нарушению кровоснабжения органа и развитию инфаркта гангрены. ТЭЛА может привести к красному инфаркту легкого или к внезапной смерти. ИНФАРКТ Определение: инфаркт – это сосудистый ишемический некроз который возникает вследствие прекращения...
22269. Некроз. Патогенетические формы 33 KB
  Этиологические формы: токсический некроз – эта форма встречается при действии на ткани организма токсинов яды биологи ческой природы токсины палочки дифтерии бактерий или химической природы кислоты щелочи. травматический некроз – этот некроз возникает при действии сильных физических факторов высокие или низкие температуры электроток. сосудистый некроз – связан с острым нарушением кровоснабжения органа или ткани.