57614

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СТРАХУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Дипломная

Иностранные языки, филология и лингвистика

Мовні засоби вираження емоції страху, а також об’єкти, які викликають у людини цю емоцію. Новизна та вибір предмета дослідження обумовлюються відсутністю детального аналізу мовних засобів, які використовуються автором у художньому тексті для вираження мовлення персонажів, які перебувають у стані страху.

Украинкский

2014-05-21

322.5 KB

9 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

Розділ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВЕРБАЛЬНОГО ВИРАЖЕННЯ СТРАХУ…………………………

1.1. Емоції як психічне явище…………………………………………

1.1.1. До визначення поняття емоції…………………………….

1.1.2. До походження та загальної характеристики емоцій……

1.1.3. Роль та функції емоцій у житті людини………………….

1.1.4. Класифікація емоцій……………………………………….

1.1.5. Емоція страху та її характерні особливості……………..

1.2. Емоції як лінгвістичне явище……………………………………..

1.2.1. Вербальне вираження емоції страху……………………..

1.2.2. Невербальне вираження емоції страху…………………..

Висновки до розділу І………………………………………………….

Розділ ІІ. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СТРАХУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ..

2.1. Мовний матеріал дослідження ………………………………….

2.2. Об’єкти страху в художньому тексті проаналізованих романів..

2.3. Реагування людей на емоцію страху…………………………….

Вступ

На сьогоднішній день сучасна лінгвістика емоцій відійшла далеко від того часу, коли були актуальними заяви про те, що «емоційної лексики в мові нема» (Е. М. Галкін-Федорук), «емоції не входять в структуру мови» (В.А. Звегінцев) і т.п. З того часу, коли почали зароджуватися контури нової, гуманістичної лінгвістичної парадигми, лінгвісти вже не могли обійти сферу емоцій як найбільший людський фактор в мові. На зміну загально прийнятому категоричному «це не мова» приходить усвідомлення того, що Ш. Балі був правий в багатьох аспектах, говорячи, що у мові все спочувається емоціями. На сьогоднішній день безсумнівними є такі твердження: «в мові все емоційно» (Ш. Балі), «всі висловлювання емоційні» (В. Г. Гак), «вся лексика мови/мовлення емоційна» (Е. Ю. Мягкова та ін.).

Ця дисертація присвячена дослідженню особливостей вербального вираження емоції страху у сучасних англомовних творах літератури.

Актуальність проблеми дослідження цієї дипломної роботи зумовлюється тим, що проблема «Мова та емоція» входить в число п’яти пріоритетних напрямів сучасних лінгвістичних досліджень.    

Об’єкт дослідження – емоція страху, яку переживає людина під впливом несприятливої чи загрозливої ситуації.

Предмет дослідження – мовні засоби вираження емоції страху, а також об’єкти, які викликають у людини цю емоцію. Новизна та вибір предмета дослідження обумовлюються відсутністю детального аналізу мовних засобів, які використовуються автором у художньому тексті для вираження мовлення персонажів, які перебувають у стані страху.  

Мета дипломної роботи полягає у виявленні та описі мовних засобів вираження емоції страху в сучасній англійській мові.  

Поставлена мета досягається вирішенням таких основних завдань:

  •  визначенням поняття емоції як психічного явища, та зазначенням її загальних характеристик, ролі та функцій у житті людини;
  •  визначенням характеристики емоції страху та зазначенням особливостей її вербального та невербального вираження;
  •  визначенням мовних (лексичних та синтаксичних) засобів вираження емоції страху в художньому тексті;
  •  виділенням об’єктів, які викликають у людини емоцію страху.    

Мета та завдання роботи зумовили вибір основних методів дослідження, серед яких використовувалися: психолінгвістичний текстовий аналіз, вільний асоціативний експеримент  

Матеріал дослідження отримано із двох сучасних прозових творів англійського письменника С. Кінга – «Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців» загальним обсягом 406 сторінок. У результаті наскрізної суцільної вибірки було виявлено 64 лексичних та синтаксичних одиниць, які представляють вербальне вираження емоції страх у художньому тексті, та виявлено 47 об’єктів, які викликають цю емоцію у людини. Було проаналізовано 155 текстових фрагменти опису переживання страху персонажами проаналізованих творів.  

Практичне значення дослідження визначається тим, що його матеріали та результати можуть використовуватись у класах психолінгвістики та інтерпретації тексту.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота загальним обсягом ?? сторінки (з них ?? с. тексту) складається зі змісту, вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури (?? позицій) та списку джерел фактичної літератури (2 позиції) й додатків (1 позиція).

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначається мета й завдання роботи, її практичне значення, вказуються методи дослідження.

У першому розділі представлено теоретичні підвалини характеристики поняття емоції як психічного та лінгвістичного явища. Розглядаються теоретичні основи вербального та невербального вираження емоції страху.

У другому розділі аналізуються лексичні та синтаксичні мовні засоби вираження емоції страху, а також визначаються об’єкти, які викликають цю емоцію.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальшої роботи.

Додатки містять статтю 18 Закону України «Про охорону праці» –    «Актуальні питання охорони праці майбутніх фахівців гуманітарної сфери».

Розділ І

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВЕРБАЛЬНОГО ВИРАЖЕННЯ СТРАХУ

У цьому розділі розглядається поняття «емоція» як психічне та лінгвістичне явище, з’ясовуються основні характеристики емоції, їх роль та функції, описуються різні підходи до класифікації емоцій, а також докладніше розглядається емоція страху та її вербальне і невербальне вираження.  

  1.  Емоції як психічне явище

Людина не лише пізнає світ у процесах його сприйняття, уяви та мислення, але й одночасно оцінює певні факти життя. Різноманітні реакції людської психіки на певний об'єкт або ситуацію пов'язують із виникненням емоцій. Це означає, що будь-який об'єкт або ситуація сприймаються не лише такими, якими вони насправді є, але й у певному емоційному представленні.

  1.  До визначення поняття емоції. Визначення поняття «емоція» є досить складним завданням, що зумовлено двома факторами. По-перше, емоцій багато (наприклад, страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість), і кожна з емоцій виявляється по різному. Зокрема, емоція гніву зазвичай детермінує агресивну реакцію, а емоція страху – реакцію самозахисту або рухову активність (втечу).  По-друге, емоція – це надзвичайно складне явище, яке активує нейронні, когнітивні та моторні процеси. Тобто, емоція завжди викликає одночасну дію психічного та тілесного [Ізард, с.9].

Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати й пояснити їх вона може не завжди. У науці проблема емоцій й дотепер залишається загадковою та багато в чому незрозумілою, хоча роль емоцій у керуванні поведінкою людини важко переоцінити.

Існують різні точки зору на природу та значущість емоцій. Деякі науковці вважають, що в межах науки про поведінку людини можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Е. Даффіі та Д.Б. Ліндслей вважають, що проблеми поведінки простіше пояснити за допомогою понять «активація» і «збудження», які, як терміни, відносяться до емоційної сфери. Інші вчені (С.С. Томкінс, К. Ізард) стверджують, що емоції формують первинну мотиваційну систему людини. Одні дослідники розглядають емоції як короткочасні, перехідні стани, тоді як інші переконані в тому, що люди постійно знаходяться під впливом тієї або іншої емоції, тобто, що поведінка й афект є нерозривними. Існує думка, що емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (М.Б.Арнольд, Р.С.Лазарус, П.Т.Юнг). І, навпаки, емоції вважаються такими, що відіграють позитивну роль в організації, мотивації та підсиленні поведінки людини (К.Ізард, Р.В.Ліпер) [Ізард, с.1].

Існують різні підходи й до визначення власне поняття емоції. Так, емоція (від лат. emovere – збуджувати, хвилювати) зазвичай тлумачиться як переживання, духовне хвилювання [Ильин, с.1].

У більш ширшому тлумаченні поняття емоції характеризують як дещо, що переживається як почуття (feeling), яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення та дії людини [Ізард, с. 7]. Кожний аспект даного визначення є надзвичайно важливим для розуміння природи емоцій. Зокрема, емоція мотивує. Вона мобілізує енергію, і ця енергія у певних випадках відчувається людиною як мотив до здійснення певної дії. Емоція скеровує розумову й фізичну активність людини, спрямовуючи їх у певне русло. Людина, охоплена гнівом, не кинеться тікати, а якщо вона налякана, то навряд чи проявлятиме агресію. Тож емоція регулює або фільтрує  сприйняття людини [там само].

З точки зору теорії диференціальних емоцій (К. Ізард), поняття «емоція» тлумачиться як  складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти.

За К. Ізардом, нейрофізіологічний аспект емоції визначається електричною активністю нервової системи людини (кори головного мозку, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий аспект емоції – це, насамперед, мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні, а іноді й голосові реакції людини. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, яке має для людини безпосередню значущість [Ізард].

Часто поняття «емоція» вживається синонімічно до поняття «почуття». Швейцарський психолог Е. Клапаред ще в 1928 р. писав: «Психологія афективних процесів – найзаплутаніша частина психології. Деякі називають почуттями те, що інші називають емоціями. Деякі вважають почуття простими, кінцевими, неподільними явищами, завжди схожими на самих себе і такими, що змінюються тільки кількісно. Інші ж, навпаки, думають, що діапазон почуттів містить безкінечність нюансів, і що почуття завжди є частиною більш складної цілісності... Простим перелічуванням фундаментальних розбіжностей можна було б заповнити цілі сторінки» [див. Варій М.Й.]. Тож, хоча почуття та емоції тісно пов’язані, вони є різними явищами емоційної природи. Почуття – це внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає або робить; почуття  переживаються людиною у різноманітних формах. А емоція, у більш вузькому значенні, є безпосереднім і тимчасовим переживанням людиною конкретного та більш постійного почуття.

1.1.2. До походження та загальної характеристики емоцій. Питання походження емоцій є так само складним, як і питання їх визначення. Дотепер залишається нез’ясованим, як саме у процесі еволюції у людини з’явилася така кількість емоцій, яка характерна для неї на сьогодні. Можна лише припустити, що вже перші живі організми мали певні механізми, які дозволяли їм реагувати на стимули навколишнього середовища, тобто приймати або відхиляти їх [Ізард,с. 2-4].

Однією із причин виникнення емоцій у процесі еволюції людини була необхідність забезпечення її соціальних зв’язків. Другою причиною виникнення емоцій вважається потреба в засобах комунікації (спілкування).

Емоції необхідні для виживання та благополуччя людини. Не володіючи емоціями, тобто не вміючи переживати радість, печаль, гнів або провину, людина не є людиною у повній мірі. Тому емоції вважаються однією з ознак людяності.

Якими б різноманітними не були емоції, їм притаманні певні загальні характеристики, які охоплюють три основні компоненти: емоційне збудження, аксіональний знак емоції та ступінь довільного контролю емоції.

Емоційне збудження визначає мобілізаційні зрушення в організмі людини – це може бути зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів (в окремих випадках збудливість може, навпаки, зменшуватись). Емоційне збудження може приймати форму емоційного напруження, що виникає в усіх випадках, які вимагають певних дій. Проте такі дії можуть блокуватися (наприклад, у ситуаціях, що викликають емоцію страху, людина може цепеніти).

За аксіональністю знак емоції може бути позитивним «+» або негативним «-». Позитивні емоції сприймаються як задоволення певних потреб, а негативні емоції – як їх незадоволення або перешкоджання їх задоволенню.  Такий поділ є умовним і до певної міри не повністю відповідає позитивній або негативній ролі емоції для людини у конкретній ситуації. Зокрема, емоція страху, безсумнівно, належить до аксіонально негативних, проте вона може мати й  позитивне значення, оскільки здатна мобілізувати людину на спротив і самозахист. Саме тому, на думку К. Ізарда, «замість того, щоб говорити про негативні та позитивні емоції, було б правильніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, та емоції, які, навпаки, полегшують конструктивну поведінку. Цей підхід дає змогу віднести ту або іншу емоцію до низки позитивних або негативних у залежності від її впливу на внутрішньо-особистісні процеси та процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при врахуванні більш загальних етологічних та екологічних чинників» [див. Ильин, с. 1].

За ступенем довільного контролю емоціїслід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (наприклад страх, гнів, радість), за яких все ще зберігається певна орієнтація і контроль, та кінцеве збудження (наприклад паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), за яких орієнтація і контроль практично неможливі [О. В. Винославська].

До характеристик емоцій також відносять:

  •  вплив на поведінку та діяльність людини (стимулюючі/ гальмівні);
  •  тривалість перебігу (короткотривалі/ довготривалі);
  •  предметність (ступінь усвідомленості та зв’язку з конкретним об’єктом);
  •  реактивність (швидкість виникнення або зміни);
  •  якість (зв'язок із потребою людини).

При цьому тривалість перебігу емоційного реагування означає, що емоційне реагування людини може мати різну тривалість – від швидкоплинних переживань до станів, які тривають годинами або навіть днями. Предметність як характеристика емоційного реагування означає, що людина захоплюється й обурюється, засмучується або пишається обов’язково кимось або чимось. Приємним або обтяжливим буває те, що людина відчуває, сприймає, про що думає. Навіть так звані безпредметні емоції також, зазвичай, мають свій предмет, але менш визначений або ж не зовсім усвідомлюваний людиною [Ильин, с. 1-2].

Отже, з огляду на викладене вище, дістаємося висновку, що емоції є досить складним і неоднозначним явищем психічної природи. Характеризовані за низкою ознак і якостей,  емоції є невід’ємною частиною життя людини та відіграють для неї дуже важливу й значущу роль.

  1.  Роль та функції емоцій у житті людини. Поняття функції та ролі емоцій є різними. Функцією емоцій є їх вузьке природне призначення, тобто робота, яку виконують емоції в організмі людини. Роль емоцій полягає в характері та ступені їх участі у житті або поведінці людини, що зумовлено їхніми функціями або їхнім впливом на людину. Роль емоцій для людини може бути як позитивною, так і негативною. Вважається, що функція емоцій, виходячи з їхньої доцільності, за своєю природою є лише позитивною, інакше навіщо б вони з’явилися та закріпилися? [Ільїн, с. 27]. Звичайно, емоції можуть здійснювати на людину і руйнівний вплив, проте це пов’язано не з емоціями як такими, а з надмірним ступенем їх вираження, що викликає  фізіологічні зміни в організмі, пов’язані з інтенсивністю вираженої емоції. Тож роль емоцій визначається з огляду на те, чи заважає чи сприяє певна емоція досягненню мети, чи порушує вона здоров’я людини, чи ні.

Негативні емоції, на думку Б.І. Додонова, відіграють більш важливу біологічну роль, ніж позитивні емоції. Не випадково механізм негативних емоцій функціонує уже з перших днів народження дитини, а позитивні емоції з’являються у неї значно пізніше [див. Макарова]. Дійсно, негативна емоція є сигналом тривоги або небезпеки для організму. Позитивна ж емоція – це сигнал благополуччя. Такому сигналу немає необхідності звучати довго. Саме тому емоційна адаптація людини до кращого настає досить швидко.

Як би не визначалась значущість емоцій, вони є тим рушієм, який мотивує та детермінує поведінку людини.

До основних функцій емоцій відносимо такі чотири: відображально-оцінна, мотиваційна, спонукальна, комунікативна.

Відображально-оцінна функція емоцій пов’язана з тим, що емоції виникли у процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі створіння встановлюють значущість тих або інших умов для задоволення своїх потреб [Іл, с. 32]. Тісний зв’язок емоцій з потребами покладений в основу теорії емоцій П.В. Симонова та є критерієм класифікації емоцій, запропонованої Б.І. Додоновим. Відображально-оцінна функція емоцій виявляється як суб’єктивний компонент емоційного реагування людини при виникненні у неї певної потреби та при оцінці людиною досягнутого результату як задоволення або не задоволення цієї потреби.

Зазначимо, що питання співвідношення емоції та оцінки залишається серед остаточно невирішених. Одні вчені вважають, що переживання емоції передує оцінці; інші, навпаки, вважають, що оцінка передує виникненню емоції, а треті наголошують на тому, що емоція може замінювати оцінку або супроводжувати її [там само]. Але у будь-якому випадку визнається обов’язковий зв'язок емоції та оцінки. При цьому, емоції завжди суб’єктивно забарвлюють все те, що відбувається навколо людини і в самій людині. Тому одна й та сама подія різними людьми емоційно сприймається по-різному.

Мотиваційна функція емоцій виявляється в тому, що емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: як при оцінці значущості зовнішнього подразника, так і при сигналізації виниклої потреби, або оцінці значущості цієї потреби, прогнозуванні можливості її задоволення та вибору мети. Тож емоції відбивають значущість для людини певних подій або ситуацій, тобто всього того, що її хвилює.

Виникаючи у результаті оцінки значущості певних подій або ситуацій, емоції сприяють ухваленню відповідного рішення щодо задоволення виниклої потреби. Якщо при цьому людина відчуває брак інформації, необхідної для ухвалення рішення, то емоцій виконують компенсаторну функцію, яка за П.В. Симоновим, полягає у заміщенні тієї інформації, якої людині бракує для ухвалення певного рішення або для винесення певного судження. Окрім того, включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції виконують прогностичну функцію, допомагаючи людині оцінювати майбутні події [??]. Тож компенсаторна та прогностична функції емоцій можна вважати складниками їх мотиваційної функції.

   Спонукальна функція емоцій виявляється в тому, що емоція сама в собі вже містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване на або від предмета, так само як і власне потяг, бажання, прагнення є завжди більш-менш емоційними.

Згідно з Е. Фроммом, людина потребує позитивних емоцій. Тому в багатьох випадках діяльність людини спричинена її потребою в отриманні задоволення або насолоди [??]. Проте емоції можуть відігравати й негативну (руйнівну) роль у житті людини, призводячи до дезорганізації її поведінки та діяльності. У багатьох випадках дезорганізуюча роль емоцій пов’язана не стільки з їх модальністю, стільки із силою емоційного збудження.

Комунікативна функція емоції полягає в їх важливій ролі  у встановлення контакту з іншими людьми у процесі мовленнєвого спілкування, що здійснюється із використанням експресивного компоненту емоцій (головним чином експресії обличчя, або міміки). Роль емоцій у процесі мовленнєвого спілкування різноманітна. Це і здійснення взаємного емоційного впливу співрозмовників, і реалізація регулювальної функції, виявленої у координації черговості висловлень співрозмовників, і демонстрація емоційного стану кожного зі співрозмовників тощо [Ільїн, с.39].

Отже, як випливає із викладеного вище, роль і функції емоцій у житті та діяльності людини є дуже вагомими та різноманітними.

Значна кількість емоційних проявів вимагає проведення їх класифікації.

  1.  Класифікація емоцій. Питання про кількість і види емоцій обговорюється впродовж багатьох століть. Ще Аристотель виокремлював любов і ненависть, бажання й відразу, надію і розпач, боязкість і сміливість, радість, сум і гнів. Представники давньогрецької філософської школи стоїцизму стверджували, що емоції, маючи у своїй основі два блага та два зла, слід поділяти на чотири основні пристрасті: бажання, радість, сум і страх [див. Іл, с. 45].

Багато вчених намагалися створити універсальну класифікацію емоцій, висуваючи різні підстави. Так, Т. Браун в основу своєї класифікації поклав часову ознаку, розподіливши емоції на безпосередні, тобто ті, що виявляються «тут і тепер», ретроспективні та проспективні. І. Кант зводив всі емоції до двох груп, в основу яких покладена причина виникнення емоцій: емоції сенсуальні та емоції інтелектуальні. При цьому афекти і пристрасті були віднесені до вольової сфери. Основоположник наукової психології В. Вундт вважав, що кількість емоцій настільки велика (значно більше, ніж 50000), що мова не має у своєму розпорядженні достатньої кількість слів на їх позначення. Протилежну точку зору висловлює американський психолог Е. Титченер. Він вважає, що існують лише два види емоційних переживань: задоволення і незадоволення [див.Іл, с.45].  

Отже, складність класифікації емоцій визначається двома чинниками. З одного боку, складно визначити, чи  вирізнена емоція є дійсно самостійним видом чи це позначення різними словами (синонімами) однієї й тієї самої емоції. З іншого боку, важко бути впевненим в тому, чи це є нове словесне позначення емоції, чи лише вираження ступеня її інтенсивності [там само].

Одна з найбільш повних класифікацій емоцій запропонована                Б.І. Додоновим. За цієї класифікації, вирізненими є такі 10 емоцій [?]:

  •  альтруїстичні, які є переживанням, що виникає у людини на основі її потреби в допомозі та підтримці інших людей: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї;
  •  комунікативні, які виникають у людини на основі її потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями з іншими людьми;
  •  глоричні, які пов’язані з потребою людини у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами;
  •  праксичні, які викликаються діяльністю, змінами у роботі, успішністю або неуспішністю, труднощами здійснення і завершення роботи: бажання дійти успіху в роботі, почуття напруженості, захопленість роботою, приємне задоволення від того, що робота завершена;
  •  пугнічні, які визначаються потребою людини у подоланні небезпеки, інтересом до боротьби: жадоба до гострих відчуттів, почуття ризику, почуття спортивного азарту, рішучість;
  •  романтичні, які є прагненням людини до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго: почуття лиховісно-таємничого, містичного;
  •  гностичні, які пов’язані з потребою людини у пізнавальній гармонії, у прагненні зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища;
  •  естетичні, які пов’язані з ліричними переживаннями людини, її прагненням до краси та гармонії, почуттям прекрасного;
  •  гедоністичні, які пов’язані із задоволенням потреб людини у тілесному й душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями (від смачної їжі, сонця), почуття безтурботності, почуття веселості;
  •  акизитивні, які породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Як класифікаційний принцип використовується і так-звана фундаментальність емоцій (теорія К. Е. Ізарда). Фундаментальними є емоції, які мають свій власний механізм виникнення та виражаються за допомогою особливих мімічних та пантомімічних засобів. Такі емоції вважаються вродженими. За К. Є. Ізардом, фундаментальних емоцій є десять  [Іразд]:

  •  інтерес-хвилювання як позитивна емоція, що мотивує навчання, розвиток навичок і вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість;
  •  радість як позитивнее емоційне збудження, що виникає при появі можливості повного задоволення актуальної потреби людини; у суб'єктивному плані це найбажаніша емоція, яка може виникати в результаті послаблення дії певного негативного чинника;
  •  горе-страждання як емоція, що викликається комплексом причин, пов'язаних із життєвими втратами людини і часто переживається людиною як почуття самотності, жалості до себе, почуття непотрібності, нерозуміння оточенням;
  •  гнів, який виникає при явній розбіжності між поведінкою іншої людини та нормами етики, моралі;
  •  відраза, яка часто виникає разом із гнівом; це бажання людини позбутися когось або чогось;
  •  презирство як емоція, що відображає деперсоналізацію іншої людини або групи людей, втрату їх значущості для людини, переживання людиною власної більшевартості;
  •  страх як переживання, викликане прямою або непрямою інформацією про реальну або уявну небезпеку, очікування невдачі; це найсильніша негативна емоція;
  •  подив як різке підвищення нервової стимуляції, що виникає після якоїсь несподіваної події;
  •  сором, який виникає у людини як переживання неузгодженості між поведінковою нормою і фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих на власну адресу;
  •  провина як емоція, схожа на сором, що виникає у людини у результаті неузгодженості між очікуваною і реальною поведінкою; є результатом порушень морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність.

Традиційно емоції розподіляють також на первинні (базові) та вторинні, хоча кількість базових емоцій у різних авторів різна: від двох до десяти. Зокрема, П. Екман виокремлює шість базових емоцій – гнів, страх, відраза, подив, сум, радість, а Р. Плутчик розрізняє вісім базових емоцій, групуючи їх у чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією [див. Варій]:

  •  руйнування (гнів) – захист(страх);
  •  прийняття (схвалення) – відхилення (відраза);
  •  відтворення (радість) – позбавлення(зневіра);
  •  дослідження (очікування) – орієнтація(подив).

К. Ізард визнає 10 базових (фундаментальних) емоцій (їх перелік поданий вище) як таких, що вирізняються за низкою обов’язкових характеритик:

  •  наявність виразних і специфічних нервових субстратів;
  •  виявлення у формі виразних і специфічних м’язових рухів (міміки);
  •  спричинення виразного і специфічного переживання, усвідомленого людиною;
  •  виникнення у результаті еволюційно-біологічних процесів;
  •  здійснення організаційного і мотиваційного впливу на людину задля її адаптації.

Вважаємо психологічну класифікацію К.Е. Ізарда найбільш обґрунтованою і логічною. Тому надалі послуговуємося саме нею. За обраною класифікацією, емоція страху є типово негативною.   

  1.  Емоція страху та її характерні особливості. Страх – це емоція, про яку більшість людей думають із жахом. Але все ж це реальна частина нашого життя, тому що страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини (Гельгорн Е., Луфборроу Дж. , 1966).  

Емоція страху визнається психічним станом, який виникає у людини на основі інстинкту самозбереження, як реакція на дійсну або уявну загрозу.

За Аристотелем, страх – це неприємне відчуття, або розгубленість, що виникає із уявлення про майбутнє зло, яке може нас згубити або заподіяти нам шкоду у зв’язку зі своєю безпосередньою близькістю, але яке все ще залишає у нас надію на те, що зло мине [див. Зоткин, Серебрякова, с. 161].

Людина може переживати страх у різноманітних ситуаціях. Проте ці ситуації об’єднані однією загальною характеристикою: страх  виникає  при отриманні людиною інформації про можливу шкоду для її життєвого благополуччя та про реальну або уявну небезпеку, яка їй загрожує. Вважається, що страх виникає за таких обставин: передбачення людиною  страждань; втрата людиною радості або насолоди; розуміння людиною  неефективності захисту. Людина переживає емоцію страху тоді, коли вона  має у своєму розпорядженні лише вірогідний прогноз власного можливого неблагополуччя. Тож людина діє, ґрунтуючись на цьому прогнозі, який буває недостатньо достовірним або перебільшеним) [див. Зоткин, Серебрякова, с. 161].

Наразі різні науковців вирізняють різні активатори страху. Так С. С. Томкінс такими активаторами страху вважає драйви, емоції та когнітивні процеси [??]. При цьому драйви є найслабкішими активаторами страху. Коли інтенсивність драйву збільшується, він активує сигнал про гострий фізіологічний дефіцит, що викликає емоцію страху. Страх може також активуватися і різними емоціями за принципом емоційного зараження. Наприклад, переляк або збудження, нейрофізіологічно схожі зі страхом, часто є активаторами останнього. І насамкінець, страх може бути когнітивно-сконструйованим, тобто виникати у результаті когнітивної операції оцінки ситуації як потенційно небезпечної. Дійсно, когнітивні процеси (наприклад, сприйняття чогось як небезпеки, спогад про щось загрозливе або небезпечне тощо) є найбільш розповсюдженими активаторами страху.

Іншої точки зору дотримується Джон Боулбі, який вважає, що певні об’єкти, події та ситуації мають тенденцію пробуджувати страх, тобто є «природними сигналами» небезпеки. Як природні сигнали небезпеки, учений називає такі чотири фактори: біль, самотність, раптова зміна чогось звичного та стрімке наближення якогось об’єкта. На всі ці фактори людина біологічно  реагує страхом [??].    

Психологічна класифікація страху розрізняє такі його типи: раціональний, ірраціональний та особистісно-обумовлений [А. І. Захаров].

Раціональний страх ґрунтується на розумінні людиною реальної небезпеки конкретної ситуації. Він формується у корі головного мозку людини. Ірраціональний страх є продуктом підкірки головного мозку, відбиттям первісних страхів наших предків. Особистісно-обумовлений страх визначається характером людини (наприклад, її тривожною недовірливістю). Він виявляється у новому оточенні або при контактах із незнайомими людьми. Тож страх може бути як реальним, так і уявним.

Незважаючи на своє явно негативне забарвлення, емоція страху здатна  виконувати різноманітні функції у психічному житті людини. Як реакція на загрозу, страх забезпечує людині захисну адаптивну діяльність, різновидами якої є оціпеніння (реакція тваринних предків, які завмирали, удаючи себе мертвими, щоб не стати здобиччю хижака) і втеча. Отже, страх є надійним захисником людини, так як не існує сильнішої, ніж страх мотивації для пошуку безпечного середовища. У сучасної людини страх може виникати не лише як реакція на певний фізичний об’єкт або фізичну загрозу. Людина може боятися втратити іншу дорогу їй людину або роботу; ще страшнішою може бути загроза втрати поваги, в тому числі й самоповаги. ??

Страх виконує також і соціальну функцію – він  змушує людину шукати допомогу, звертаючись до інших або згуртовуючись з іншими.

Отже, як висновок із вищезазначеного наголошуємо на тому, що емоція страху є однією з фундаментальних (базових) емоцій людини. Переживання страху відчувається і сприймається людиною як загроза її особистій безпеці. Емоція страху є досить складна, багатофункціональна та не до кінця пізнана науковцями. Важливим етапом такого пізнання постає аналіз її вербального та невербального вираження.

  

  1.  Емоції як лінгвістичне явище

Емоції як невід’ємна частина людського життя регулюють процеси сприйняття та осмислення дійсності, обумовлюючи всі види діяльності людини та відтворюючи в її свідомості емоційне ставлення до навколишнього світу.

Емоції як лінгвістичний феномен реалізуються двома способами: вербальним (різними типами номінації) і невербальним. У спілкуванні ці два коди – вербальний і невербальний – поєднуються і складають єдиний комунікативний процес [стаття Борисов].

1.2.1. Вербальне вираження емоції страху. Найкращим засобом вираження емоційних переживань є використання мовних ресурсів конкретної мови. Мовна система є сама по собі достатньою для того, щоб своїми внутрішніми засобами виразити будь-який мисленнєвий зміст, включаючи різноманітні фрагменти емоційно-вольової сфери свідомості [Колшанский Г.В].

У художньому тексті найпростішим шляхом передавання емоційної інформації про переживання персонажем страху є залучення мовних одиниць. При цьому лексичні засоби вираження емоції страху є такими, що беруть участь у творенні відповідної емоційної модальності всього речення.

Вербальна репрезентація емоції страху здійснюється як нейтральними лексичними одиницями (емотивно-асоціативна лексика), так і емотивно-оцінними лексичними одиницями різної частиномовної приналежності. Відтворення внутрішніх і зовнішніх реакцій людини на страх здійснюється також і за допомогою стилістично-забарвленої лексики, зокрема, сленгових елементів [??].

Окрім опису самої емоції страху та різних реакцій на цю емоцію (переживання страху людиною), використовуються також мовні засоби на безпосереднє вираження емоції страху – це мовлення персонажів у «чистому вигляді». При цьому спеціалізованими засобами вираження емоції страху є вигукові слова та синтаксичні конструкції, які забезпечують безпосереднє передавання страху у конкретній ситуації. Такі спеціалізовані мовні засоби забезпечують як ідентифікацію емоції страху, так і компактність відповідного переданого значення у мовленні.

Як зазначається, [стаття Борисов] у художніх текстах безпосереднє вираження страху забезпечується вживанням персонажами однослівних інстинктивних вигуків, типу oh (o-oh, oooh), ah, whoo, why, wow . Характерними є також і вторинні вигуки типу Oh, dear! My-my! Poor me! Gracious Heavens! Christ! Heavens! Lord think of that! What! God bless me!.

Проте основною мовною одиницею передавання інформації – як про ситуацію, так і про суб’єктивне ставлення до неїслугує речення та його структурні частини. Тобто, саме синтаксичні мовні одиниці є основними мовними засобами вираження емоційних переживань, зокрема емоції страху [7, 143].

Серед усіх емоційно-маркованих комунікативних типів речень окличний їх різновид займає стійку позицію ефективного вербального засобу вираження емоцій [6, 117], що є цілком зрозумілим, адже це і є основною комунікативною метою таких речень [5, 36]. 

Сильний ступінь будь-якої емоції, зокрема такої, як страх, реалізується зазвичай спонукально-окличними реченнями. Емоція страху також реалізується і питальними реченнями. Серед найпоширеніших видів питальних речень, спрямованих на вираження страху, фіксують [??] як звичайні питання, мета яких полягає у здійсненні інформаційного запиту,  так і питання риторичні, які не потребують відповіді.  

У мовленні персонажів, яке відрізняється високою емоційною напруженістю внаслідок переживання ними страху, широко використовуються неповні, еліптичні речення. Такі речення вважають [5, 41] характерною рисою емоційного синтаксису репрезентації емоційного стану страху. Еліптичність речення, яка відбиває переривання висловлювання персонажа як результат його мовного емоційного збудження, яскраво виражає внутрішнє напруження людини, яка відчуває страх.

Ще одним виразним засобом, заснованим на редукції вихідної синтаксичної моделі, є апозіопезис – раптове переривання персонажем власного висловлювання під впливом сильного напливу емоцій [8: 234], зокрема страху. Такі емотивно-заряджені речення виражають емоцію страху за допомогою пунктуаційних маркерівтире та трьокрапок [Стаття Борисов].

Отже, як висновок із вищевикладеного, наголошуємо на тому, що вербальне вираження емоції страху у художньому тексті здійснюється за допомогою лексичних одиниць (нейтральна та емотивно-оцінна лексика) і синтаксичних одиниць (специфічна побудова речення і синтаксичних конструкцій).

Окрім вербального вираження, емоція страху здатна виражатись і невербально.  

1.2.2. Невербальне вираження емоції страху. Двостороннє передавання інформації здійснюється не лише за допомогою мовного (вербального) коду, але й візуальним шляхом – як невербальна поведінка персонажа. Така поведінка зазвичай доповнює та підтримує мовленнєву діяльність персонажа.

Вираження емоцій, у тому числі й емоції страху,  невербальним шляхом здійснюється мимовільно – за допомогою жестів, міміки, пантоміміки тощо. Це так звана мова тіла.

Так, до зовнішніх експресорів,  які ідентифікують емоцію страху, відносять [Боулбі, 1973, р.88], насторожений і напружений погляд, спрямований на об’єкт страху, повну відсутність рухів (заціпеніння), специфічні для страху мімічні прояви, які можуть супроводжуватися тремтінням або плачем, пантомімічні комплекси (зіщулювання та спроби втечі), а також прагнення контакту з потенційним захисником.

Якщо у процесі безпосередньої комунікації емоція страху виражається екстралінгвістично, то у художньому тексті невербальне вираження страху кодується мовними знаками [Познякова Н.А., с. 4], тобто описується. При цьому основними номінативними засобами вираження інформації про людські жести, міміку, пантоміміку й рухи тіла, які супроводжують страх, виступають дієслівні лексеми, які вживаються або у сполученні із соматичною лексикою, або з лексикою, яка позначає інші реалії. Уживаються також і фразеологічні одиниці (ідіоми), як найефективніший «шлях» опису аномальних ситуацій, а також різні образні засоби [стаття Борисов].

Вважається, що найнадійнішим і найточнішим індикатором емоції страху слугують мімічні прояви людини. Тому для яскравішої репрезентації цієї емоції письменники активно застосовують опис обличчя або частини обличчя персонажу. Це, зокрема, пояснюється тим, що обличчя як канал невербальної комунікації є одним із найголовніших засобів і регуляторів комунікативного акту, адже саме обличчя відповідає за емоційно-змістовний підтекст комунікації [там само]. Зокрема, детальне (розгорнуте) мімічне вираження страху має такі прояви: брови підняті та дещо зведені до перенісся, у результаті чого горизонтальні зморшки в центрі чола є глибшими, ніж по краям. Очі широко відкриті, верхня повіка іноді дещо піднята, у результаті чого між віком і зіницею видніється білок ока. Кутки рота різко відтягнуті, сам рот зазвичай трохи відкритий [Ізард, с. 44].  

Отже, емоція страху має своє специфічне невербальне вираження, яке зазвичай доповнює вербальне.

Особливості вербального вираження емоції страху у художньому тексті представлені у другому розділі цієї роботи.  

Висновки до розділу І

1.  Поняття «емоція» має два аспекти розгляду – психічний та лінгвістичний.

2. Як психічне явище емоції є засобами відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Вони  передають у формі переживання особистісну значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. І хоча питання походження емоцій і дотепер залишається остаточно нез’ясованим, їх значущість для життєдіяльності людини є надзвичайно великою. Тому емоції вважають однією з ознак людяності. До загальних характеристик емоцій відносять такі три компоненти: емоційне збудження, аксіональний знак емоції та ступінь довільного контролю емоції.  

3. Розрізненими постають роль та функції емоцій. Роль емоцій – це характер і ступінь їх участі у житті або поведінці людини. Тож для людини роль емоцій може бути як позитивною, так і негативною. Функція емоцій – це їх природне призначення для людини. Основними функціями емоцій є відображально-оцінна, мотиваційна, спонукальна і комунікативна.

4. Хоча визнаним є факт існування великої кількості різноманітних емоцій, їх універсальна класифікація залишається серед остаточно невирішених проблем. Традиційно емоції розподіляють на первинні (базові) і вторинні; позитивні та негативні. Найвідомішими класифікаціями емоцій є класифікації, запропоновані  Б. І. Додоновим і К. Ізардом (у цій роботі послуговуємося останньою). За К. Ізардом, фундаментальних (базових) емоцій є десять, кожна з яких має свій власний механізм вираження та своє власне мімічне та пантомімічне виявлення.  

5. Однією з базових емоцій є емоція страху. Це типово негативна емоція, яка виникає у людини на основі інстинкту самозбереження, – як реакція на дійсну або уявну загрозу. Психологічна класифікація страху розрізняє такі його типи: раціональний, ірраціональний та особистісно-обумовлений. Емоція страху виконує не лише захисну, але й соціальну функцію у житті людини.

6. Як лінгвістичне явище емоції реалізуються двома способами: вербальним і невербальним. Вербальний спосіб вираження емоцій передбачає використання мовних одиниць, адже мова є найкращим засобом вираження емоційних переживань людини. У художньому тексті передавання емоцій, зокрема емоції страху, здійснюється за допомогою лексичних і синтаксичних одиниць.

Невербальний спосіб вираження емоцій передбачає їх вияв візуальним шляхом – це невербальна поведінка персонажів художнього твору. Під невербальною поведінкою персонажів мають на увазі їх жести, міміку, пантоміміку й просодику, які виражають їхні емоції, зокрема емоцію страху.

Розділ ІІ

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СТРАХУ

В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

У цьому розділі викладено аналіз основних особливостей вираження емоції страху в художньому тексті. Зокрема, визначаються та класифікуються об’єкти, які викликають страх,  та описуються мовні засоби, використовувані для вираження цієї емоції.

2.1. Мовний матеріал дослідження

 

Матеріалом нашого дослідження слугують твори Стівена Кінга, американського письменника, автора більш, ніж 200 романів, серед яких понад 40 бестселерів у стилі жаху, фентезі, трилеру та містики. Для з’ясування способів вербалізації страху в сучасній англійській мові нами були обрані два романи: «Керрі» (англ. Carrie) і «Цвинтар домашніх улюбленців» (англ. Pet Sematary). Коротко окреслимо сюжети цих романів, що полегшить розуміння вербальних засобів вираження емоції страху, застосованих в тексті.  

«Керрі» – парапсихологічний роман, написаний Стівеном Кінгом у 1974. Це перший опублікований роман автора, з якого почався успіх Стівена Кінга як письменника. Дія відбувається у місті Чемберлен, штат Мен (США). Героїня Карієтта (Керрі) Вайт – дівчина-підліток шістнадцяти років, стримана, сором’язлива та нерішуча, із самого дитинства зазнає переслідувань і нещадних насміхань своїх однокласників. Приниження, які змушують її страждати кожну мить, схожі на реальні психічні тортури, які вона не може уникнути. До того ж, Керрі є жертвою поганого поводження власної матері – Маргарет Вайт – прибічниці фанатичного релігійного культу фундаменталізму. Не досить гарна, трохи незграбна та жахливо самотня, Керрі не має жодного друга, постійно живе у справжньому кошмарі, який стає гіршим і гіршим день у день. Але одного дня Керрі відчула, що її колишня сила, якою вона володіла в дитинстві, повернулась. Це дар телекінезу, який дозволяв їй за власним бажанням переміщати або змінювати предмети та об’єкти на відстані лише силою свого розуму. Неймовірно потужна жахаюча сила, яку Керрі поступово почала освоювати, використовувалась нею проти всіх, хто намагався зробити їй боляче.

«Цвинтар домашніх улюбленців» – це ще один роман Стівена Кінга, написаний у 1983 році. Головний герой роману – Луіс Крід навіть не уявляв собі, чим обернеться йому та його сімї їхній переїзд до нового будинку. До того часу він навіть уявлення не мав, хто такий Вендіго – страшний дух індіанських легенд. І тим паче не здогадувався, що поряд із його новим будинком знаходиться цвинтар домашніх улюбленців. Діти з усього округу приносили туди померлих тварин: собак, кішок, канарейок, щурів. Вони хоронили їх на давній індіанській землі, яка була твердішою, ніж людське серце.

На цвинтарі не можна було хоронити людей. Але одного разу Луіс був змушений це зробити – у глибокому горі та в пориві відчаю він захоронив там свого дворічного сина.        

Як перший, так і другий роман С. Кінга переповнені виром надзвичайних і неймовірних подій, які занурюють головних героїв у стани переживання, відчаю, горя та страху. Вербалізація емоції страху здійснюється як шляхом опису об’єктів, які викликають страх, так і описом реакцій людини на саму емоцію страху.  

2.2. Об’єкти страху в художньому тексті проаналізованих романів

У своєму житті кожна людина, напевно,  переживала емоцію страху. Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини під час переживання нею реальної або уявної небезпеки для власного здоров’я й благополуччя [].   

Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності та за наявності несприятливих умов і незнайомої ситуації. У багатьох випадках механізм появи страху в людини є умовно-рефлекторним, у результаті переживаного раніше болю або якоїсь неприємної ситуації. Можливий і інстинктивний вияв страху.  Тож причиною страху може бути і наявність чогось загрозливого, і відсутність того, що дає безпеку [психологія, навчальний посібник].

На прикладі проаналізованих творів – «Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців» Стівена Кінга – виявляється, що до об’єктів, які викликають у людини емоцію страху відносяться: реальні та нереальні предмети, люди (частини їх тіла), тварини (істоти), різноманітні події, місця, звуки та емоційні стани людини (фобії).  

До предметів, які викликають емоцію страх, відносимо:

  •  реальні предмети: комірчина (the closet), дім (the house), каміння (stones), величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), вуличне освітлення (streetlights), дерево (the tree), сліди людини (humans tracks), поліцейська машина (a police car);

Емоцію страху можуть також викликати люди і частини їхнього тіла:

  •  реальні люди (живі): батько Ральф (the father Ralph), мати Маргарет (the mother Margaret), однокласники (classmates), Керрі (Cerrie), усмішка Біла Нолана (Billy Nolans smile), студент Віктор Паскоу (the student Victor Pascow), сестра Зельда (the sister Zelda), обличчя Луіса (Louiss face), погляд Рейчел (Rachels Glance), Тіммі (Timmy);
  •  нереальні люди (мертві): обличчя в повітрі (a face, hanging in the air), Образ Рут (the image of Ruthie), привид Віктора Паскоу (the ghost of Votor Pascow), тіло Геджа (Gages body), привид(the ghost);  

Різні тварини (істоти) також можуть стати причиною виникнення у людини емоції страху:

  •  реальні тварини: бджола (the bee), кіт Черч (the cat Church), собака Спот (the dog Spot), бик Хенреті (the bull Hanratty);
  •  нереальні істоти: «щось незрозуміле» (something);

До різноманітних подій, які викликають страх відносимо:

  •  реальні події: інцидент з камінням (the incident of the stones), випускний вечір (prom night), смерть Черча (the death of Church), похід до цвинтаря домашніх улюбленців (the walk to the Pet Sematary), серцевий напад місіс Крендал (Missus Crandalls heart attack), нічний кошмар Еллі (Ellies nightmare); 

Також емоцію страху можуть викликати певні місця, зокрема:

  •  цвинтар домашніх улюбленців (Pet Sematary);

Типово емоцію страху можуть викликати також різноманітні звуки,зокрема:

  •  моторошний, маніакальний сміх (a shrill, maniacal laugh), звук вітру (the sound of wind), голос (the voice), звук, що наближається (approaching sound), звук пересування (the sound of moving), огидне мяукання (a hideous mewling), звук дзвінка у двері (the sound of the door bell);

Окрім цього, причиною страху можуть послужити емоційні стани людини та фобії, зокрема:

  •  почуття нереальності та дезорієнтації (the feeling of unreality and disorientation), страх темноти (fear of the dark), страх втратити батька (fear to lose the father), страх втратити чоловіка (fear to lose the husband), страх побачити щось невідоме (fear to see something unknown).

Розглянемо та проаналізуємо детально приклади описів об’єктів, що викликають страх у героїв двох романів С. Кінга.

  1.  'No! Let me go!'

She tried to struggle to her feet and Momma's hand, as strong and pitiless as an iron manacle, forced her back to her knees.

'-and Your sign that she must walk the straight and narrow from here on out if she is to avoid the flaming agonies of the Eternal Pit. Amen.'

She turned her glittering, magnified eyes upon her daughter.

'Go to your closet now.'

'No!' She felt her breath go thick with terror.

'Go to your closet. Pray in secret. Ask forgiveness for your sins.'

'I didn't sin, Momma. You sinned. You didn't tell me and they laughed.'

Again she seemed to see a flash of fear in Momma's eyes, gone as quickly and soundlessly as summer lightning. Momma began to force Carrie toward the blue glare of the closet.

'Pray to God and your sins may be washed away.'

'Momma, you let me go.'

'Pray, woman.'

'I'll make the stones come again, Momma.'

Momma halted.

Even her breath seemed to stop in her throat for a moment. And then the hand tightened on her neck, tightened, until Carrie saw red, lurid dots in front of her eyes and felt her brain go fuzzy and far-off.

Momma's magnified eyes swam in front of her.

'You spawn of the devil,' she whispered. 'Why was I so cursed?'

Carrie's whirling mind strove to find something huge enough to express her agony, shame, terror, hate, fear. It seemed her whole life had narrowed to this miserable, beaten point of rebellion (1, р. 17).

У наведеному уривку художнього тексту наявні відразу три об’єкти, які викликають у героїв твору емоцію страху: the mother (Margaret), the closet та the stones. Керрі боялася свою матір, яка фанатично вірила в бога і змушувала дівчину молитися і ні в якому разі не грішити. За кожен гріх дівчини мати кидала її до комірчини – ще один об’єкт, який викликавє страшенний страх у дівчини: почувши про комірчину, їй не вистачає повітря, щоб нормально дихати,  вона благає матір не кидати її до комірчини, тому що це найгірше місце в їхньому будинку:

  1.  And to the right was the worst place of all, the home of terror, the cave where all hope, all resistance to God's will - and Momma's - was extinguished. The closet door leered open (1, p.16). 

Ще одним доказом того, що Керрі панічно боялася комірчини, можуть слугувати такі її думки:

  1.  It was better than the closet. There was that. Anything was better than the closet with its blue light and the overpowering stench of sweat and her own sin. Anything. Everything (1, p. 30).

Об’єктом, який налякав матір Маргарет, було каміння. Керрі, під страхом того, що може опинитися у комірчині, погрожувала матері знову викликати каміння з неба. Ця подія в минулому, як і саме каміння, вплинули на поведінку Маргарет: вона завмерла, на деяку долю секунди вона ніби навіть перестала дихати.

Інцидент з камінням (the incident of the stones) залишив неприємні та страшні спогади не тільки у матері Керрі, але і у її сусідки Стеллі Хоран:

  1.  Then the stones. Right out of the blue sky. Whistling and screaming like bombs. My mother cried out, 'What in the name of !' and put her hands over her head. But I couldn't move. I watched it all and I couldn't move (1, p.10).

У цьому уривку спогадів спостерігаємо, як страх каміння, падаючого з неба, вплинув на Стеллі – вона завмерла на місці і деякий час не може поворухнутися.    

До предметів, які лякали Керрі можна віднести також і величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), яке було головною прикрасою однієї з кімнат будинку:

  1.  But the room was actually dominated by a huge plaster crucifix on the far wall, fully four feet high. Momma had mail-ordered it special from St Louis. The Jesus impaled upon it was frozen in a grotesque, muscle-straining rictus of pain, mouth drawn down in a groaning curve. His crown of thorns bled scarlet streams down temples and forehead. The eyes were turned up in a medieval expression of slanted agony. Both hands were also drenched with blood and the feet were nailed to a small plaster platform. This corpus had also given Carrie endless nightmares in which the mutilated Christ chased her through dream corridors, holding a mallet and nails, begging her to take up her cross and follow Him. Just lately these dreams had evolved into something less understandable but more sinister. The object did not seem to be murder but something even more awful (1, p. 11).

Ввесь образ розп’ятого Ісуса навіює почуття страху: закочені вверх очі, розкриті в болючому стогоні вуста, руки в крові. Не дивно, що саме цей об’єкт викликав у Керрі нічні кошмари, ще коли вона була дитиною.   

Емоцію страху у багатьох людей викликає і сама Керрі Вайт. Розглянемо реакцію людей на спогад про дівчину.

  1.  But Mrs Horan still carries the thin, difficult soil of New England somewhere inside her, and when she talks of Carrie White her face takes on an odd, pinched look that is more like Lovecraft out of Arkham than Kerouac out of Southern Cat (1, p. 8).

Як показано в уривку вище, у місіс Хоран, спогад про Керрі викликав неприємні почуття, її обличчя набувало болісного вигляду. Переконливим доказом того, що саме емоція страху яскраво проявлялася у почуттях Стелли, є порівняння її обличчя з обличчями в книгах Лавкрафта (Говард Лавкрафт – американський письменник, поет і журналіст, який писав у жанрі жаху, містики та фентезі).

Томас Квілан був свідком того, як Керрі в стані агонії та істерики тікала з випускного вечора. Її вигляд та поведінка також занурили Томаса в стан страху:

  1.   She started downtown. Mister, she looked awful. She was wearing some kind of party dress, what was left of it, and she was all wet from that hydrant and covered with blood. She looked like she just crawled out of a car accident. But she was grinning. I never saw such a grin. It was like a death's head. And she kept looking at her hands and rubbing them on her dress, trying to get the blood off and thinking she'd never get it off and how she was going to pour blood on the whole town and make them pay. It was awful stuff (1, p. 54).

Посмішка Керрі справила найбільш шокуюче враження на Томаса Квілана. За його словами, це була наймоторошніша посмішка, яку він колись бачив у своєму житті.  

Не менш жахливе враження справила поява Керрі і на її однокласницю Кріс:

  1.  They got into his car, and he started it up. When he popped on the headlights, Chris began to scream, hands in fists up to her cheeks. Carrie was standing in front of them, perhaps seventy feet away.

The high beams picked her out in ghastly horror-movie blacks and whites, dripping and clotted with blood. Now much of it was her own. The hilt of the butcher knife still protruded from her shoulder, and her gown was covered with dirt and grass stain (1, p. 67).

 Реакцією на об’єкт страху в даному уривку є дикий крик і руки прижаті до щік.

У наступному прикладі (9) спостерігаємо реакцію головного героя твору «Цвинтар домашніх улюбленців» Луіса на сліди його маленького сина:

  1.   He crossed the room and picked it up, standing there with one hand on the dryer as he had so many times before, and it was Irwin Goldman, and even as Irwin said hello Louis saw the tracks crossing the kitchen—small, muddy tracks—and his heart seemed to freeze in his chest, and he believed he could feel his eyeballs swelling in his head, starting from their sockets; he believed that if he could have seen himself in a mirror at that moment he would have seen a face out of a seventeenth-century painting of a lunatic asylum. They were Gage’s tracks, Gage had been here, he had been here in the night, and so where was he now? (2, p. 315).

Описана емоція страху супроводжується такою реакцією організму – серце, що ніби зупинилось у грудях, очі, що вилізли з орбіт. Луіс на деякий час втратив дар мови і забув про те, що він говорив по телефону.

Ще одним предметом, який викликає страх у головного героя Луіса, є поліцейське авто:

  1.  Car headlights turned down the street. Louis stepped behind another tree, waiting for it to pass. This car was moving very slowly, and after a moment a white spotlight stabbed out from the passenger side and ran flickering along the wrought-iron fence. His heart squeezed painfully in his chest. It was a police car, checking the cemetery. He pressed himself tight against the tree, the rough bark against his cheek, hoping madly that it was big enough to shield him. The spotlight ran toward him. Louis put his head down, trying to shield the white blur of his face. The spotlight reached the tree, disappeared for a moment, and then reappeared on Louis’s right. He slipped around the tree a little. He had a momentary glimpse of the dark bubbles on the cruiser’s roof. He waited for the taillights to flare a brighter red, for the doors to open, for the spotlight to suddenly turn back on its ball joint, hunting for him like a big white finger. Hey, you! You behind that tree! Come on out where we can see you, and we want to see both hands empty! Come out NOW! The police car kept on going. It reached the corner, signaled with sedate propriety, and turned left. Louis collapsed back against the tree, breathing fast, his mouth sour and dry (2, p. 267). 

У наведеному уривку твору спостерігаємо типову реакцію людини на предмет, який її лякає – Луіс намагається сховатися. Емоцію страху супроводжує часте серцебиття, тяжке дихання і пересихання в роті – типова фізична реакція організму.  

Об’єктом, який страшенно налякав працівників студентського медпункту, є студент Віктор Паскоу. Він потрапив в автомобільну аварію і був на грані смерті. Його понівечене тіло, яке стікало кров’ю, справило жахливе враження на всіх:

  1.  Louis burst into the waiting room and was first only conscious of the blood—there was a lot of blood.

One of the candy-stripers was sobbing. The other, pale as cream, had put her fisted hands to the corners of her mouth, pulling her lips into a big revolted grin. Masterton was kneeling down, trying to hold the head of the boy sprawled on the floor. 

Steve looked up at Louis, eyes grim and wide and frightened He tried to speak. Nothing came out (2, p. 50).

 Основними реакціями, які виражають емоцію страху, є ридання, зблідніння обличчя, жахлива посмішка, яка розтягує губи, розширені очі та оніміння.

Образ обличчя також часто виступає в ролі об’єкту, який викликає страх. Наприклад:  

  1.  Steve was struck dumb by what he saw. Besides the white hair, Louis’s face was that of an old, old man. At first there was no recognition at all in Louis’s face. It dawned little by little, as if someone was turning a rheostat up in his brain. Louis’s mouth was twitching. After a while Steve realized that Louis was trying to smile.

“Steve,” he said in a cracked, uncertain voice. “Hello, Steve. I’m going to bury her. Have to do it with my bare hands, I guess. It may take until dark. The soil up there is very stony. I don’t suppose you’d want to give me a hand?”

Steve opened his mouth, but no words came out (2, p. 329-330).

Вигляд постарілого обличчя Луіса привів Стіва у стан потрясіння й оціпеніння. Від страху він не міг вимовити ні слова.

Прикладом нереального об’єкту, який викликє емоцію страху, є обличчя у повітрі – це духи старого індіанського цвинтаря:

  1.   Suddenly the mist lost its light and Louis realized that a face was hanging in the air ahead of him, leering and gibbering. Its eyes, tilted up like the eyes in a classical Chinese painting, were a rich yellowish-gray, sunken, gleaming. The mouth was drawn down in a rictus; the lower lip was turned inside out, revealing teeth stained blackish-brown and worn down almost to nubs. But what struck Louis were the ears, which were not ears at all but curving horns . . . they were not like devil’s horns; they were ram’s horns. This grisly, floating head seemed to be speaking—laughing. Its mouth moved, although that turneddown lower lip never came back to its natural shape and place. Veins in there pulsed black. Its nostrils flared, as if with breath and life, and blew out white vapors.

As Louis drew closer, the floating head’s tongue lolled out. It was long and pointed, dirty yellow in color. It was coated with peeling scales and as Louis watched, one of these flipped up and over like a manhole cover and a white worm oozed out. The tongue’s tip skittered lazily on the air somewhere below where its adam’s apple should have been. . . it was laughing.

He clutched Gage closer to him, hugging him, as if to protect him, and his feet faltered and began to slip on the grassy tussocks where they held slim purchase (2, p. 294).

Знову спостерігаємо реакцію оціпеніння та оніміння. Луіс намагається захистити тіло свого сина, машинально пригорнувши його до себе.

Яскравим прикладом події, яка викликала емоцію страху як і в Луіса, так і в його маленької дочки, – є серцевий напад їх сусідки, старенької місіс Крендал:

  1.  Hoooo-hoooo,” the Halloween ghosts in the kitchen chanted. “Hooo-hooo.” And then suddenly the sound was gone arid the cry rose louder, genuinely frightening: “oooo-000000—”

And then one of the ghosts began to scream.

“Daddy!” Ellie’s voice was wild and tight with alarm. “Daddy! Missus Crandall fell down!”

“Ah, Jesus,” Jud almost moaned.

Ellie came running out onto the porch, her black dress flapping. She clutched her broom in one hand. Her green face, now pulled long in dismay, looked like the face of a pygmy wino in the last stages of alcohol poisoning. The two little ghosts followed her, crying.

Jud lunged through the door, amazingly spry for a man of over eighty. No, more than spry. Again, almost lithe. He was calling his wife’s name.

Louis bent and put his hands on Ellie’s shoulders.

“Stay right here on the porch, Ellie. Understand?”

“Daddy, I’m scared,” she whispered (2, p. 79).

В цьому прикладі спостерігаємо, як емоція страху виражається вигуками та криками. Голос героїв стривожений. Обличчя маленької Еллі, повне страху, порівнюється з обличчям карлика в останній стадії сп’яніння.

Яскравим прикладом звуку, який викликає страх у головного героя Луіса, став звук моторошного і маніакального сміху:

  1.   Louis opened his mouth again, the words What was that? already on his tongue. Then a shrill, maniacal laugh came out of the darkness, rising and falling in hysterical cycles, loud, piercing, chilling. To Louis it seemed that every joint in his body had frozen solid and that he had somehow gained weight, so much weight that if he turned to run he would plunge down and out of sight in the swampy ground. The laughter rose, split into dry cackles like some rottenly friable chunk of rock along many fault lines; it reached the pitch of a scream, then sank into a guttural chuckling that might have become sobs before it faded out altogether.

Somewhere there was a drip of water and above them, like a steady river in a bed of sky, the monotonous whine of the wind. Otherwise Little God Swamp was silent.

Louis began to shudder all over. His flesh—particularly that of his lower belly—began to creep. Yes, creep was the right word; his flesh actually seemed to be moving on his body. His mouth was totally dry. There seemed to be no spit at all left in it. Yet that feeling of exhilaration persisted, an unshakable lunacy.

“What in Christ’s name?” he whispered hoarsely to Jud (2, p. 102).

Із наведеного уривку зрозуміло, що звук викликає страх, який призводить до оціпеніння (Луісу здалося, що кожну частина його тіла ніби скувало холодом), збільшення ваги тіла, ознобу (мурашки по тілу), пересихання в роті. Вийшовши зі стану оціпеніння, герой ледве зміг прохрипіти декілька слів.

Емоцію страху можуть також викликати різні емоційні стани та фобії. Наприклад:

  1.  “Go now, Ellie. Please.”

Rachel looked at Ellie and saw that dark, dreamy look for the first time.

“Ellie?” she said, startled and, Louis thought, a little afraid. “You’re holding up the line, baby.”

Ellie’s lips trembled and grew white. Then she allowed herself to be led into  jetway. She looked back at him, and he saw naked terror in her face (2, p. 247).

Еллі мала передчуття того, що з її батьком може статися щось страшне. Її охопив страх втрати найріднішої людини. Страх, викликаний фобією, призводить до оціпеніння, тремтіння губ, в очах дівчинки читається жах.

Отже, проаналізувавши вище подані уривки художнього тексту, робимо висновок, що емоцію страху у персонажів можуть викликати різноманітні об’єкти, як реальні, так і не реальні. У цих уривках також яскраво показано опис реакції на емоцію страху – оціпеніння, крики, вигуки, часте серцебиття, тяжке дихання та ін. Розглянемо детальніше ці реакції в наступному пункті.

2.3. Реагування людей на емоцію страху

Як уже було зазначено вище, існує два способи вираження емоцій: вербальний (за допомогою мовних засобів) і невербальний (міміка, жести, пантоміміка тощо). Треба визнати, що другий спосіб переважає над першим, оскільки емоція – короткотривале почуття і ми нерідко відчуваємо труднощі, намагаючись підібрати найбільш влучні мовні засоби її вираження [стаття І.І. Мац]. Це стосується певною мірою і емоції страху, вираження якої дуже часто супроводжується невербальними засобами.

Проте, слід погодитися з зауваженням Ж. Вандриеса про те, що для лінгвіста почуття набувають значення тільки тоді, коли вони виражені мовними засобами [див. Шаховський, с. 133].   

Проаналізувавши мовний матеріал даного дослідження, виявляємо, що вербалізація емоції страху в художньому тексті найчастіше проявляється на лексичному та синтаксичному рівні.

На лексичному рівні типовою частиною мови, яка виражає емоцію страху в людини на певний об’єкт, є дієслово (в різних формах):

  •  кричати (to shout), пронизливо кричати (to shriek), вити (to howl), верещати (to scream), викрикувати (to cry out), плакати (to weep), стогнати (to moan, to groan),  ридати (to sob), почуватися наляканим (to felt scared, terrified);
  1.  Carrie looked down at herself.

She shrieked.

The sound was very loud in the humid locker room (1, p. 2).

Ще однією частиною мови, яка виражає емоцію страху є іменник (іменникові фрази):

  •  вереск (a shriek), протяжний, безпорадний стогін (a slow, helpless groan), постійне монотонне ридання (a steady, monotonous weeping), нервовий сміх (a nervous little laugh);
  1.  She backed away, howling in the new silence, fat forearms crossing her face, a tampon stuck in the middle of her pubic hair.

The girls watched her, their eyes shining solemnly.

Carrie backed into the side of one of the four large shower compartments and slowly collapsed into a sitting position. Slow, helpless groans jerked out of her. Her eyes rolled with wet whiteness, like the eyes of a hog in the slaughtering pen (1, p. 2-3).

Емоція страху більш яскраво виражається на синтаксичному рівні. Тут типовими засобами вираження страху в художньому тексті є окличні (спонукально-окличні) речення та питальні речення (звичайні та риторичні). Наприклад:

  1.  I don’t want Church to be like all those dead pets!” she burst out, suddenly tearful and furious. “I don’t want Church to ever be dead! He’s my cat! He’s not God’s cat! Let God have His own cat! Let God have all the damn old cats He wants, and kill them all! Church is mine! (2, p. 33).

Це приклад вираження страху дівчинки втратити свого улюбленого кота у формі окличних речень.

Дуже часто емоційне мовлення персонажів, яке виражає страх, супроводжується вигуками (первинні, вторинні), зокрема:

  1.  “Bee! Bee! BEEEEEE!” She jumped back, tripped over the same protruding rock on which she had already come a cropper, sat down hard, and began to cry again in mingled pain, surprise, and fear (2, p. 7).

Мовлення персонажів часто переповнене повторами, тим самим виражаючи тривогу та страх людини щодо певної події, предмету, людини тощо. Наприклад:

  1.  “Ellie,” he said, rocking her, “Ellie, Ellie, Church isn’t dead; he’s right over there, sleeping.”

But he could be,” she wept. “He could be, any time.” He held her and rocked her, believing, rightly or wrongly, that Ellie wept for the very intractability of death, its imperviousness to argument or to a little girl’s tears (2, p. 33).

Еллі, боялась, що її домашній улюбленець помре. Вцьому уривку її репліки повторюються.

Яскравим засобом вираження емоції страху в репліках персонажів є еліптичні речення та їх різновид апосіопезис – стилістична фігура, що утворюється несподіваною паузою, яка розриває конструкцію. Наприклад:

  1.  “Paxcow?” A bolt of terror both sharp and yet undefined struck her. What was that name, and why did it seem familiar? It seemed that she had heard that name—or one like it—but she could not for the life of her remember where.

“You dreamed someone named Paxcow took you to the Pet Sematary?”

“Yes, that’s what he said his name was. And —” Her eyes suddenly widened.

“Do you remember something else?”

“He said that he was sent to warn but that he couldn’t interfere. He said that he was. . . I don’t know... that he was near Daddy because they were together when his soul was dis—dis--I can’t remember!” she wailed (2, p. 253).

Емоція страху у художньому тексті також виражається неекстеріорально – через її роздуми. Наприклад:

  1.  Carrie tried to swallow an obstruction and only

(i am not afraid o yes i am)

got rid of part of it (1, p. 28).

Отже, проаналізувавши уривки двох романів С. Кінга, робимо висновок, що вербальне вираження емоції страху у художньому тексті найчастіше властиве таким мовним рівням як лексичний та синтаксичний. Репліки персонажів, огорнутих страхом, супроводжуються вигуками, окличними та питальними реченнями, повторами та ін.

На завершення зазначимо, що ця дипломна робота виконана з урахуванням усіх вимог наказу МОН і МНС України «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України» №969/922/216 від 21 жовтня 2010 року, спрямованого на виконання статті 18 Закону України «Про охорону праці» (див. Додаток А).

Висновки до розділу ІІ

1. У другому розділі цієї роботи було проаналізовано об’єкти, які можуть викликати у людини страх та визначено засоби вербалізації емоції страху у мові персонажів художнього тексту.

2. За основу проведеного дослідження було взято два романи відомого американського письменника Стівена Кінга – «Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців», в яких яскраво описана досліджувана емоція страху.

3. Стан страху є типовим для будь-якої людини. Він може бути викликаним об’єктами різного характеру та природи. Так вони можуть бути реальними або ж нереальними, живими чи неживими, уявними чи надуманими. Проаналізувавши тексти обох творів можемо зробити висновок, що до об’єктів, які викликають у людини страх відносимо: предмети, люди та чистини їхнього тіла, тварини (істоти), різноманітні події, місця, звуки, емоційні стани людини та фобії.

4. З проаналізованих матеріалів з’ясовуємо, що основним вираженням емоції страху людини на об’єкт, зазвичай є невербальне – жести, міміка, проксеміка.

5. Поряд із невербальним вираженням персонажами романів емоції страху присутнє також і вербальне – вираження різноманітними мовними засобами.

6.  В цій роботі виявлено, що для вираження емоції страху найчастіше вживаються моні засоби лексичного та синтаксичного рівня. До засобів лексичного рівня відносимо дієслова та іменники (іменникові фрази), тоді як до синтаксичного – окличні та питальні речення, вигуки (первинні та вторинні), еліптичні речення на апосіопези, повтори та непоширені речення.    

 

У кінці останнього розділу (перед висновками до цього розділу) пишемо:

На завершення зазначимо, що ця дипломна робота виконана з урахуванням усіх вимог наказу МОН і МНС України «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України» №969/922/216 від 21 жовтня 2010 року, спрямованого на виконання статті 18 Закону України «Про охорону праці» (див. Додаток Ж).

Додаток А

Актуальні питання охорони праці

майбутніх фахівців гуманітарної сфери

Як кожна комплексна наука, методика організації наукових досліджень користується багатьма поняттями, запозиченими з інших галузей знань. Перенесення понять є важливим процесом розвитку мови кожної науки (причому не лише мови, а й стилю мислення). Такими перенесеними поняттями є наукова організація праці (НОП), її «інтенсивність», «продуктивність» та «ефективність». Поняття «організація» включає в себе безліч структурних елементів із взаємозв'язаними функціями. Це і стан існуючої системи науки, і процес її становлення, і створення умов для наукової діяльності. У даному посібнику ми зупинимося на останньому. Першочерговим напрямом у цьому плані є: опис робочого місця та шляхи його удосконалення, технічного оснащення наукових досліджень, гігієни розумової праці.

1.1. Робоче місце і шляхи його вдосконалення

Дуже важливим фактором підвищення розумової працездатності є організація робочого місця. У це поняття входить наявність робочих меблів, потрібних для проведення робіт з пошуку, систематизації, аналізу інформації та написання твору наукового дослідження; раціональне розміщення і планування робочого місця.

Робочі меблі. Якщо виникає питання про робоче місце науковця, то деякі дослідники зводять його лише до наявності письмового столу та сидіння. Але це вузьке розуміння цього поняття. Наявність цих двох складових робочого місця не може забезпечити продуктивної діяльності науковця. Потрібні ще допоміжні меблі - полиці, шафи тощо, де можна було б розмістити інформаційні матеріали і канцелярські приладдя так, щоб вони були під рукою [1].

Після визначення переліку необхідних меблів варто вирішити, якими вони повинні бути за розмірами. Тут потрібно враховувати площу робочого приміщення і характер науково-дослідної роботи. Наші дослідження не пов'язані з проведенням великоформатних робіт, тому стіл може бути невеликим за розміром. Такий самий підхід буде і для визначення розмірів полиць, шаф, каталожних ящичків. їх ємкість визначається не лише кількістю зібраних дослідником матеріалів, а й з врахуванням можливості їх поповнення. При цьому дослідник уникне перестановок і утруднень у створенні постійного робочого місця.

Найрадикальнішою, до того ж науково обґрунтованою вимогою є правильне влаштування робочого місця відповідно до вимог фізіології і гігієни праці. Робочі меблі повинні відповідати антропометричним даним людини, яка працюватиме за ними. На цю вимогу, як правило, не звертають уваги, мотивуючи тим, що меблі універсальні. Проте варто пам'ятати, що їх універсальні розміри розраховані лише на відповідні дані середньої людини, які не завжди збігаються з її зростом [5].

Порушення співвідношення між висотою робочої поверхні і висотою сидіння, відстані від очей до робочих матеріалів і кута їх розташування так само як і всіх інших розмірів призводить до зниження ефективності праці та погіршення стану здоров'я. Тому одним із напрямів створення раціонального робочого місця є вимога самостійного вдосконалення робочих меблів. Внесення навіть невеликих змін у цьому плані дасть змогу зробити вашу працю значно зручнішою.

Розглянемо характеристику деяких предметів робочих меблів, їх оптимальні розміри і рекомендації спеціалістів щодо можливого їх вдосконалення. Як ми вже підкреслювали, основним елементом робочого місця є письмовий стіл. Він повинен бути підібраний і влаштований таким чином, щоб забезпечити максимальну зручність у роботі. При правильно підібраній висоті поверхня столу повинна бути на рівні ліктів, передпліччя повинні рухатися вперед, паралельно підлозі, а плечі при цьому не піднімаються. Це й досягається правильним підбором сидіння.

Окрім висоти столу, велике фізіологічне значення має розмір кута, під яким розміщені робочі матеріали. Матеріали, які читаються, повинні лежати не на плоскій поверхні, як це заведено в побуті. їх традиційне горизонтальне розміщення несприятливо діє на зір та статуру. Фізіологи рекомендують розміщувати все на спеціальному настільному пюпітрі під певним кутом: 60° - при роботі сидячи і 30° - при роботі стоячи. При такому розміщенні тексту, що читається, м'язи очного яблука менше стомлюються, зникають неприємні відчуття мигтіння в очах, припиняється головний біль як наслідок перевтоми відповідних нервових центрів, що регулюють рух очей [5].

Не менш важливе значення має проблема робочої пози. Характерною особливістю розумової праці є сидяча поза, що зберігається протягом 6 — 8 годин на добу. Це призводить до стомлення потиличних і шийних м'язів, а також до порушення положення хребта, ребер, зменшення обсягу повітря, що вдихається. Погіршення кисневого режиму веде до порушення режиму кровообігу, що викликає хворобливі відчуття в області серця і голови. Тому окремі гігієністи рекомендують при розумовій праці давати роботу ногам, хребет тримати розігнутим, тобто необхідно працювати стоячи. Але оскільки наша промисловість не випускає меблі для роботи стоячи, тобто так званих конторок, то сидяча поза є основною в науково-дослідній роботі. Деякі практичні рекомендації щодо боротьби із застійними явищами нами будуть подані у відповідному підрозділі.

Деякі автори, які досліджують проблеми наукової організації праці, часто дають рекомендації, якого розміру повинна бути робоча поверхня столу. Але вони не враховують розміру кімнати, де проживає дослідник. Не кожний із них має власну квартиру, більшість із них проживають в аспірантських гуртожитках. Вибираючи письмовий стіл, навіть і для кімнати в гуртожитку, слід надавати перевагу двотумбовому, без спільних дверцят, з якомога більшою кількістю висувних ящиків. Важливо, щоб він був досить стійким, особливо якщо на ньому доведеться друкувати на машинці. Його поверхня не повинна бути занадто світлою і контрастною з білим папером. Поліровка, як і скло, покладене поверх столу, дають шкідливі для очей відблиски [1].

Неодмінним атрибутом робочого місця є книжкові полиці і шафи. Вони допоможуть розмістити весь робочий матеріал, що не вмістився в такий стіл. Основна вимога тут — розмістити зібраний матеріал так, щоб він був під рукою і щоб можна було швидко його знаходити.

Пошук матеріалів у столі, шафах і на полицях значно прискориться, якщо їх поділити на «робочі зони». Порядок розміщення письмового приладдя, як і матеріалів інформації, повинен увійти в повсякденний фонд звичок дослідника. А тим часом доводиться бачити на робочих місцях навіть кваліфікованих дослідників книги, брошури, які не потрібні для роботи в даний час. Продуктивність праці в такому хаосі знижується. Книги, брошури, журнали потрібно розміщувати не на столі, а на полицях і при потребі переносити їх на стіл. Центральна робоча зона повинна бути звільнена від усього зайвого. Зона обслуговування, або так звана допоміжна, знаходиться звичайно перед працюючим. Тут розташовуються потрібні канцелярські приладдя.

«Зона планування» і «служба часу», тобто розклад робочого дня і годинник-будильник, займають місце на столі перед очима. Це необхідно для проведення коротких перерв у роботі. Чистий папір і транспаранти зберігаються в шухляді письмового столу зліва. Картотека, про ведення якої ми надаватимемо поради,— праворуч [2].

Наукова діяльність пов'язана з багатогодинною виснажливою роботою. Тому, сидячи за письмовим столом, варто потурбуватися про те, щоб і сидіння було таким же зручним, як і всі інші елементи робочого місця. Це завдання не таке вже й просте. Одна з гігієнічних вимог воно повинно якнайбільше відповідати характеру праці і антропометричним даним дослідника. Для цього потрібно правильно підібрати висоту сидіння, бо для здоров'я однаковою мірою шкідливі і дуже високі, і дуже низькі. При занадто високому сидінні ноги опиняються стиснутими в підколінній частині, що призводить до утворення застою крові в голінці та стопі. Тому можна спостерігати, що в такому випадку людина намагається підставити щось під ноги. При недостатній висоті сидіння також порушується кровообіг, але цього разу внаслідок того, що ноги виявляються надто зігнутими в колінах. Гігієністи рекомендують таку висоту сидіння.

Незручність у роботі викликає також горизонтальне сидіння, бо воно не відповідає формі стегна, що розширюється від колінного до кульшового суглоба. Гігієністи рекомендують, щоб сидіння мало невеликий ухил: передня його частина має бути на 2,5 – 3 см вища, ніж задня. Як свідчать наукові спостереження, при такій формі зменшується статичне напруження спинних м'язів [5].

Утома дослідника буде значно меншою, якщо на робочому сидінні буде спинка. При цьому має також значення кут її нахилу. Пряме сидіння не відповідає формі хребта і практично не сприяє опору. Не сприяє йому і надто похила спинка. При ній людина витрачає енергію, щоб не сповзти з сидіння. Краще вибирати крісло з підлокітниками. Вони також зменшують фізичне напруження. Надто зручним є крісло, що обертається: воно в роботі економить час, не створює напруження, зберігає сили.

Планування робочого місця. Для створення творчої обстановки велике значення має планування робочого місця. Воно повинно забезпечити вирішення такого завдання, як створення максимуму зручностей у роботі.

Це передбачає, по-перше, що всі інформаційні матеріали повинні розташовуватися в межах досяжності дослідника; по-друге, постійну готовність технічних засобів і пристосувань до роботи; по-третє, при потребі — ізольованість робочого місця. Ці вимоги взаємопов'язані між собою. Розглянемо окремо кожну з них.

Одна з першочергових вимог — розташування матеріалів таким чином, щоб усі вони були під рукою, у полі вашого зору. Починати цю роботу потрібно з практичного визначення зони досяжності, тобто того простору, в якому можна працювати, не пересуваючись з одного місця на інше. Чітко уявивши розміри таких зон, найбільш зручних для занять, можна приступити до вирішення питань розміщення окремих пристосувань і матеріалів відповідно до їх призначення і частоти використання. Цього ми вже частково торкалися вище.

Варіантів розміщення необхідних матеріалів може бути безліч. Чого можна досягти шляхом удосконалення письмово о столу? Наприклад, деякі дослідники проблем НОП рекомендують за допомогою пристосувань на письмовому столі розмістити: персональний комп'ютер, полицю для довідкової літератури, магнітофон, картотеку, допоміжні канцелярські приладдя. Це досягається шляхом раціонального розміщення окремих предметів, меблів. Найдоцільнішою є така їх компоновка, коли вони знаходяться в безпосередньому сусідстві, створюючи ніби одне ціле. Добра оглядовість у поєднанні з постійністю місця зберігання всіх предметів і матеріалів забезпечить звичайну автоматичність у роботі. Ідеальним вважається така організація робочого місця, при якій усе необхідне перебуває у полі зору.

Для досягнення цього потрібно:

- забезпечити окреме зберігання всіх допоміжних пристосувань і інформаційних матеріалів;

- збільшити робочу поверхню і ємкість письмового столу, полиць і шаф;

- обмежити кількість предметів, що знаходяться на робочому місці;

- використати пристрої для забезпечення оглядовості, необхідної для роботи з інформацією;

- позначити всі матеріали, які є на збереженні [4].

Як ми вже зазначали, першим і основним способом максимального забезпечення перебування робочих матеріалів у полі зору є їх окреме збереження. Для досягнення цього треба використати різного роду коробки, папки, футляри тощо. Такі пристосування зберігаються в шухлядах письмового столу, шафах і на полицях. При написанні наукового твору виникає потреба в довідковій науковій інформації. Для задоволення цієї потреби необхідно створити так звані «оглядові картотеки». Вони допоможуть одержати інформацію за лічені секунди.

Важливим для підвищення ефективності праці є раціональне розміщення зібраної інформації. Проте пошук її буде ускладнюватись, якщо систематизовані матеріали не будуть позначені. Позначається все, що зберігається у вашому архіві: справи, папки, коробки, конверти, стрічки мікрофільмів тощо. Встановлених правил для цього не існує. їх визначає сам дослідник. Це можуть бути короткі написи, цифрові позначення з тим, щоб у картотеці завести картки, розклавши їх за змістом.

Одним із найважливіших завдань облаштування робочого місця в умовах аспірантського гуртожитку є його максимальна ізольованість. Наукові дослідження і практика наукової діяльності свідчать, що ізольованість робочого місця безпосередньо впливає на ефективність розумової праці, сприяє зниженню розумового напруження. Особливо це стосується працівників гуманітарних професій, в роботі яких переважають творчі процеси.

У літературі з НОП рекомендується декілька варіантів такої ізоляції. Це, насамперед, відповідне розташування меблів. Навіть якщо йдеться про гуртожиток, то в кожній кімнаті їх можна поставити таким чином, щоб кожен працюючий якоюсь мірою був ізольований, тобто сидів спиною до другого працюючого. Для цього, крім письмового столу, варто використати шафи, стінки тощо, тоді кожен буде ізольований. Для ізоляції рекомендується також використовувати перегородки, ширми і таке інше. Вони можуть бути постійними, а при потребі їх можна прибрати. Такі перегородки водночас є й засобом боротьби із шумом. Необхідність такої ізоляції викликана умовами гуртожитку, коли в кімнаті одночасно працюють дві особи і немає можливості поставити письмові столи на відстані [1].

1.2. Гігієна розумової праці

Добре відомо, що довготривала розумова праця викликає, як правило, розумове перевантаження, яке часто проходить швидко і безболісно після завершення виконаного завдання, якщо воно принесло задоволення. Але якщо це перевантаження систематично повторюється, то, як встановлено медичною наукою і практикою, воно часто викликає такі наслідки, як розлад психічного і фізичного стану. Розумове перенапруження, що супроводжується безсонням та підвищеним емоційним збудженням, може призвести до захворювання неврастенією, погіршується і фізичний стан.

Щоб цього не сталося, кожен науковець повинен з'ясувати специфіку наукової діяльності. Вона відмінна від інших видів діяльності, не обмежується ні часом, ні місцем.

Інтелектуальна діяльність умовно підрозділяється на три види роботи з інформацією: зорова, слухове сприйняття інформації, переробка її у свідомості.

Гігієна зорової діяльності. Зорове сприйняття інформації — це в основному читання літератури, преси, документів і матеріалів з архівів. Ця форма інформації вимагає великих затрат енергії. Як стверджують фізіологи, зорова форма інформації при оптимальному рівні освітлення та незначній складності інформаційного матеріалу забирає 25 % всієї енергії, що витрачається людиною в стані неспання, тобто енергія витрачається лише на те, щоб дивитися і бачити. Погане освітлення і складний матеріал не тільки вимагають великих енергетичних затрат, а й швидко стомлюють [1].

Тому, щоб цього не сталося, існують гігієнічні вимоги до освітлення. Гігієнічні вимоги до штучного освітлення робочих приміщень такі:

  1.  освітлення поверхні робочих місць повинно бути досить високим (відповідно до гігієнічних нормативів) і в той же час рівномірним, не допускається різких коливань в освітленні;
  2.  місцеве і загальне освітлення поєднується таким чином, щоб 10 % освітлюваної поверхні робочого місця припадало на місцеве освітлення з лампою (не менше 60 вт), розташованою зліва і трохи спереду від дослідника;
  3.  щоб захистити очі від виблискування освітлювальних приладів і прямого попадання в них променів нитки напруги лампи, потрібно використовувати захисні абажури або рефлектори з достатнім захисним кутом;
  4.  систематично протирати світильники як місцевого, так і загального освітлення від забруднення.

Гігієна слухової діяльності. Звукова інформація більш насичена, ніж зорова, хоч вона часто поєднується з останньою. Сприймаючи звукову інформацію, дослідник одночасно чує фон, який йому заважає, внаслідок чого сприйняття такої інформації значно слабше. Це часто дратує людину. У цих умовах вона намагається захистити себе від надмірного шуму. Проте, як показують дослідження фізіологів, абсолютна тиша діє на людину також не кращим чином. Звукова інформація дуже часто допомагає людині в її інтелектуальній праці. Треба лише знати міру звукового фону. Його оптимальний рівень може бути різним і залежати від індивідуальних особливостей кожної людини. Одній достатньо під час роботи цокання годинника. Його зупинка може призвести до зниження продуктивності праці. Другій необхідно, щоб постійно неголосно говорило радіо. Деякі спеціалісти стверджують, що так звана функціональна музика позитивно впливає на психіку людини і навіть сприяє підвищенню продуктивності праці. Проте не вивчено питання, яка музика є функціональною для людей різних професій. Стосовно наукового працівника, то взагалі невідомо, чи потрібна йому функціональна музика. Напевно, це залежить, як стверджують фізіологи, від індивідуальних особливостей людини і умов її праці [3].

Медициною доведено, що шум має кумулятивну властивість, тобто надмірна звукова інформація ніби записується в певних мозкових центрах людини. Рано чи пізно цей запис проявляється у вигляді головного болю та ознак гіпертонічної хвороби, а інколи і невриту слухових нервів. Часто люди творчої праці, в тому числі й аспіранти, особливо напередодні екзамену або в період напруженої роботи по написанню наукового твору, звертаються до засобів, збуджуючих діяльність мозку, в той час як по-справжньому підвищити творчу активність людини може допитливість і наявність проблеми або проблемної ситуації. Мозок також піддається тренуванню. Особливо це характерно для третього виду роботи з інформацією, який пов'язаний із переробкою її у свідомості. Ця робота включає в себе аналіз та узагальнення інформації, конструювання всіляких комбінацій, формулювання понять, гіпотез тощо [1].

Гігієна розумової діяльності. Пошук шляхів підвищення продуктивності інтелектуальної праці є невідкладним завданням медицини. Які ж способи найбільш ефективно впливають на її підвищення? За висновками гігієністів, це, по-перше, щоденно в один і той самий час сідати за роботу на своє звичайне місце. По-друге, поступово входити в роботу. її слід починати зранку. За даними гігієністів, протягом перших 45 хвилин незалежно від виду роботи ступінь розумової діяльності істотно нижча, ніж протягом наступних. Незважаючи на це, виконання поставленого завдання доцільно починати відразу з найбільш складного. Період входження в активний робочий процес визначається необхідністю мобілізації всього організму на більш високу функціональну готовність. Це забезпечить наростання інтенсифікації інтелектуальної діяльності. Проте тривалість цього стану – 40-50 хвилин, характерного для розумової діяльності, не є універсальною.

По-третє, одна з обов'язкових умов підвищення ефективності є ритмічність праці. Реалізація зазначеного принципу передбачає вироблення раціонального режиму праці з відповідним розподіленням розумової діяльності протягом усього часу її виконання. Проте слід мати на увазі, що виконання навіть у певному, раніше встановленому ритмі не призупиняє розвиток стомленості. У той же час розробка оптимального режиму в процесі виконання повсякденної розумової діяльності може сприяти продовженню періоду, протягом якого спостерігається найбільша працездатність [5].

Фізіологічною наукою і медичною практикою доведено, що в більшості людей період інтенсивності розумового процесу може бути більш тривалим за умов вироблення оптимального режиму. Спеціалісти рекомендують влаштовувати короткі перерви приблизно на 5-10 хвилин після кожних 50 хвилин розумової праці. Враховуючи те, що потім з 15 години спостерігається зниження працездатності, варто після обідньої перерви влаштовувати відпочинок (до однієї години). Після відпочинку знову спостерігається незначне підвищення працездатності, яка переходить у необхідність повного відпочинку.

Такою формою відпочинку є сон. Навіть незначні порушення фізіологічного режиму сна, намагання «позичати» час у нічного відпочинку з тим, щоб потім надолужити і відіспатися за місяць або ще за якийсь час, призводять до поганих наслідків для продуктивної праці, особливо розумової. Кількість годин пасивного відпочинку, тобто сну, варіюється залежно від віку і індивідуальних особливостей. Діти (до 15 років) можуть спати 9-11 годин, дорослі (до 50 років) – 7-8 годин. Але за сном потрібно слідкувати і в похилому віці (після 70 років). При всіх вікових відмінностях сон повинен бути повноцінним. Людина повинна почувати себе після сну свіжою і працездатною. Добре було б перед сном робити прогулянки протягом 30-40 хв., причому щодня і за будь-якої погоди. Прослуховування радіо і перегляд телепередач перед сном забороняється.

По-четверте, істотним фактором забезпечення високої працездатності фізіологи вважають також послідовність і систематичність у роботі, що є передумовою вироблення відповідного динамічного стереотипу. Систематичність сприяє розвитку природних даних і допомагає вихованню певних корисних навиків і прийомів трудової діяльності.

По-п'яте, підтримка високої продуктивності неможлива без правильного поєднання праці і відпочинку, зміни одних форм діяльності іншими. Із власного досвіду та з досвіду інших науковців можна рекомендувати декілька форм такої зміни. У період роботи по збиранню інформації дослідник, наприклад, першу половину дня працює в архіві, а другу - в бібліотеці або навпаки. Сам перехід від однієї установи до другої є формою відпочинку. У період роботи над науковим твором дисертант першу половину дня відводить для написання нового чергового розділу, а другу половину працює над поліпшенням попереднього тощо.

І по-шосте. Соціологи вважають, що найважливішою умовою підвищення працездатності є прихильне ставлення суспільства до наукової праці. Соціальні стимули сприяють високій її продуктивності [5].

Стимулятори розумової діяльності. Поряд із загальними принципами підвищення продуктивності розумової праці її можна стимулювати й деякими конкретними заходами. Одним із таких заходів є емоційний стан людини. Позитивні і негативні емоції чинять протилежний вплив на стан розумової діяльності. Проведені фізіологами експерименти свідчать, що під впливом позитивних емоцій працездатність помітно підвищується. Підвищується і продуктивність праці за рахунок продовження періоду роботи без стомлювання. Проте ці фактори потрібно дозувати. Захоплення фактором емоцій, як свідчать медики, може призвести до ряду патологічних порушень.

Серед факторів, що сприяють підвищенню продуктивності праці, значну роль відіграють різні подразники, зокрема температурні, звукові, світлові, нюхальні, смакові, проприоцептивні. Як засіб підвищення розумової працездатності гігієністи рекомендують, зокрема, обмивання обличчя холодною водою протягом 1- 2 хв. після 3 - 3,5 годин праці. Одним із факторів, що впливає на економічну і високопродуктивну роботу, є циклічний режим дня і харчування. Впорядкованість і систематичність режиму притаманна людям з високою працездатністю.

Ми не будемо наводити тут типового режиму дня. Головне, щоб він достатньо відбивав усі цикли вашої діяльності: роботу, відпочинок і сон. Скласти його варто кожному окремо та індивідуально, при цьому необхідно пам'ятати:

1) сон повинен бути не менше 7-8 годин;

2) у кімнаті необхідно додержувати гігієнічних вимог (свіже повітря,

чистота і т. ін.);

3) до сну необхідно відходити в один і той самий час, не пізніше ніж у 23-

24 години;

4) прийом їжі повинен відбуватися не пізніше, ніж за дві-три години до сну,

оскільки робота органів травлення заважає повноцінному відпочинку;

  1.  напружена робота повинна бути призупинена за 1 - 1,5 години до сну,

тому що інтенсивна діяльність мозку триває протягом значного часу після

того, як дослідник встав із-за столу;

       6) вставати потрібно також в один і той самий час. Уранці обов'язкова

фіззарядка і душ або обтирання;

       7) харчуватися потрібно три-чотири рази на день. Обов'язково в один і той самий час. Це важливо тому, що в організмі виробляються умовно-рефлекторні реакції: автоматично за 30-60 хвилин до прийому їжі посилюється секреція шлункового соку, виробляються речовини, які відіграють важливу роль у травленні. Харчування не повинне бути перевантажуючим [3].

Для поліпшення розумової діяльності медики рекомендують також різні штучні стимулюючі (фармакологічні) препарати. Деякі з них призначають для лікування на певний час, деякі - на короткий час. У будь-якому випадку самолікуванням займатися не варто. При виникненні проблеми порушення працездатності потрібно звертатися до медичних працівників.

Список використаних джерел

  1.  Грищук М.В. Основи охорони праці: Підручник для ВНЗ.К. : Кондор, 2005.  240 с.
  2.  Законодавство України про охорону праці. У 4-х томах. К. : Основа, 1995.
  3.  Охорона праці: Навчальний посібник/ Я. І. Бедрій, В. С. Джигирей, А. І. Кидасюк та ін. Львів : ПТВФ „Афіша", 1997. 258 с.
  4.  Ткачук К.Н. Охорона праці: Підручник для ВНЗ. К., 1998.320 с.
  5.  Трахтенберг 1. М., Коршун М. М., Чебанова О. В. Гігієна праці та виробнича санітарія. К., 1997. 464 с.
  6.  Энциклопедия по безопасности и гигиене труда: Пер. с англ./ Под ред. А. П. Бирюкова. М. :  Профиздат, 1985. Т. 1. 694 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40914. Параметричний підсилювач на НП-діодах 103.5 KB
  Останнім часом роблять малим, отже дуже велика, і її не використовують. Можна використовувати .Розглянемо телевізійний параметричний підсилювач. - позначені частоти відповідних резонаторів.
40915. Транзистори НВЧ 109 KB
  Ці транзистори є видозміненими звичайними транзисторами. Серійно випускають транзистори з . Використовують транзистори.
40916. Підсилювачі на НВЧ транзисторах 59.5 KB
  Аналогічно створюється резонанс та узгодження по опору на виході: Принципова схема підсилювача:Для узгодження з лінією 50 Ом підключають і трансформатор (лампу)підбирається так, щоб узгодити з опорам 50 Ом. Аналогічно створюється резонанс та узгодження по опору на виході:
40917. Невзаємні елементи НВЧ 98.5 KB
  Нехай маємо феромагнітне середовище в , при цьому орієнтація доменів , оскільки це енергетично вигідно. Нехай тепер , тобто додали невелике змінне поле у перпендикулярному напрямку. Звичайно, при цьому зміниться Тепер треба знайти , тобто . Розглядатимемо лінійну задачу, нелінійності не враховуємо.
40919. Плоскі хвилі в гіротропному середовищі 107.5 KB
  Тобто, у взаємодіючій хвилі довжина хвилі буде менша. Зсунемось від початку на період, тоді друга хвиля повернеться в початковий стан, а перша не встигне. Тоді дасть вектор під кутом до нульової площини. - кут Фарадея (кут повороту площини поляризації). , ми розглянули . Цей кут змінюється в залежності від відстані.
40920. Фарадеївський вентиль і циркулятор 66 KB
  Ці прилади працюють на великих потужностях. Вхідна та вихідна щілини повернуті на одна відносно іншої. Всередині – ферит, навколо – електромагнітна котушка. Підбираємо параметри так, щоб хвиля змінювала поляризаційний кут на після проходження
40921. Аналіз та синтез НВЧ елементів 124 KB
  Розглянемо відому матрицю розсіювання . Нехай маємо - полюсник, у нього входів і виходів. Для кожного входу та виходу є падаюча та відбита хвилі.Будемо користуватися нормованими величинами: - для падаючої хвилі, - для відбитої. , - амплітуди падаючої та відбитої хвиль, , - відповідні потужності.Будемо вважати, що відбита хвиля зумовлена всіма хвилями, що увійшли в - полюсник:
40922. Метод орієнтованих графів 153.5 KB
  Можна виключити вершину . Для цього стрілки продовжують так, ніби вузла і не було. В діамагнетику вказується - коефіцієнт при виключеній вершині.