5777

Землевпорядне проектування. Конспект лекцій

Конспект

География, геология и геодезия

В першому розділі йдеться про теоретичні основи землевпорядного проектування. В другому розділі розкриваються питання територіального землеустрою, в третьому розділі - внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і зе...

Украинкский

2012-12-21

2.57 MB

1358 чел.

В першому розділі йдеться про теоретичні основи землевпорядного проектування. В другому розділі розкриваються питання територіального землеустрою, в третьому розділі – внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань. Четвертий розділ розкриває питання розробки проектів зокремленого землевпорядкування, в п’ятому розділі йдеться про регіональні особливості землевпорядного проектування і останній розділ присвячений організації і плануванню землевпорядних робіт.

Конспект лекцій розраховано для забезпечення теоретичної підготовки студентів.

СТРУКТУРА МАТЕРІАЛІВ

План (зміст)……………………………………………………………….................................................…………..4

Вступ……………………………………………………………………………………………….………………….7

Основний текст………………………………………………………………………………………….…………..14

Висновок .………………………………………………………………………………………………………… 135

Література……….………………………………………………………………………………………..………..136

Рецензія конкурсної комісії навчального закладу………………......................................................…………..137

План (зміст)

Вступ ………………………………………………………………………………………………………………….7

Розділ 1. Теоретичні основи землевпорядного проектування..............................................................14 1. Методологічні основи землевпорядного проектування .....................................................................14

1.1.Поняття і сутність землевпорядного проектування.........................................................................................14

1.2. Мета і функції землевпорядного проектування...............................................................................................15

1.3. Об’єкти і напрями проектування землекористування.....................................................................................16

1.4. Принципи землевпорядного проектування.......................................................................................................17

1.5. Предмет землевпорядного проектування..........................................................................................................18

2. Методика і технологія землевпорядного проектування......................................................................19

2.1. Загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель................................................19

2.2. Стадійність у землевпорядному проектуванні..................................................................................................24

2.3. Класифікація документації із землеустрою. Види проектів землеустрою.....................................................28

Розділ 2. Територіальний землеустрій..............................................................................................30

1. Зміст, завдання та принципи територіального землеустрою ..................................................................30

1.1. Поняття про територіальний землеустрій........................ .....................................................................30

1.2. Завдання і мета складання схем землеустрою ......................................................................................30

1.3. Основні вимоги до складання схем землеустрою ...........................................................................................32

1.4. Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних

утворень ......................................................................................................................................................................32

1.5. Особливості формування землекористування та організації об’єктів природно-заповідного фонду,

природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення ........................................................................33 

2. Відведення земель для сільськогосподарських підприємств, організацій, установ і громадян

у власність і користування..................................................................................................................35

2.1. Методика складання проектів формування (зміни) меж територій реалізації земельних та

економічних інтересів сільських, селищних і міських рад................................................................35

2.2. формування землеволодінь і землекористувань з різними формами господарювання на основі

приватної власності на землю і оренди земельних і майнових паїв...................................................37

2.3. Методологічні основи розроблення проектів упорядкування існуючих землеволодінь

землекористувань сільськогосподарських підприємств та створення нових .....................................40

2.4. Організація території сільськогосподарських землеволодінь землекористувань на різному

праві.....................................................................................................................................................43

2.5. Особливості проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського

та фермерського господарств, садівницьких товариств, городництва та для сінокосу і випасання

худоби .................................................................................................................................................45

3. Впорядкування землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств .................47

3.1. Поняття удосконалення землеволодінь і землекористувань ..........................................................................47

3.2. Поняття і види недоліків землеволодінь і землекористувань ........................................................................47

3.3. Зміст проекту і способи усунення недоліків землеволодінь і землекористувань ........................................48

3.4. Формування обмежень та земельних сервітутів ..............................................................................49

3.5. Розгляд і затвердження проекту .......................................................................................................50

3.6. Виготовлення і видача проектної документації ...............................................................................51

4. Формування землекористувань та землеволодінь несільськогосподарського призначення...........................52

4.1. Умови відведення земельних ділянок для несільськогосподарських потреб ...............................................52

4.2. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів землеустрою ................................................54

4.3. Розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для

несільськогосподарських потреб...............................................................................................................................55

Розділ 3. Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і

землекористувань...................................................................................................................................57

1. Поняття, завдання і зміст внутрішньогосподарського землеустрою. Складові частини і елементи

проекту.......................................................................................................................................................................57

1.1. Поняття, завдання і зміст внутрігосподарського землеустрою .....................................................................57

1.2. Складові частини і елементи проекту внутрігосподарського землеустрою .................................................57

2.  Підготовчі і обмежувальні роботи при внутрішньогосподарському землеустрою........................................59

3. Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів..........................................60

3.1. Задачі, зміст та загально методичні питання розміщення виробничих підрозділів і господарських

центрів........................................................................................................................................................60

3.2. Кількість і розміри виробничих підрозділів.......................................................................................61

4. Планування використання земель у населених пунктах....................................................................................63

5. Розміщення внутрішньогосподарських доріг, інженерних споруд і об'єктів...................................................64

6. Організація вгідь і системи сівозмін.....................................................................................................................66

6.1. Поняття про земельні угіддя ..............................................................................................................................66

6.2. Основні вимоги до організації угідь. Трансформація угідь ............................................................................66

6.3. Типи і види сівозмін ...........................................................................................................................................67

6.4. Проектування системи сівозмін ........................................................................................................................68

6.5. організація кормових сівозмін ...........................................................................................................................69

6.6. Організація спеціальних сівозмін .....................................................................................................................70

6.7. Організація польових сівозмін ..........................................................................................................................71

6.8. Проектування поза сівозмінних ділянок ..........................................................................................................72

6.9. Економічне обґрунтування системи сівозмін та позасівозмінних  ділянок ..................................................72

7. Впорядкування території сівозмін........................................................................................................................73

7.1. Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок ..................................................................................................73

7.2. Проектування полів з врахуванням рельєфу ....................................................................................................74

7.3. Проектування полів з врахуванням ґрунтів......................................................................................................74

7.4. Довжина, ширина і форма поля.........................................................................................................................75 

7.5. Рівно великість полів .........................................................................................................................................75

7.6. Розміщення полезахисних лісосмуг .................................................................................................................76

7.7. Розміщення польових шляхів ...........................................................................................................................77

7.8. Розміщення польових станів .............................................................................................................................78

8. Влаштування території природних кормових угідь................................................................................78

8.1. Задачі і зміст влаштування території природних кормових угідь ......................................................78

8.2. Устрій території пасовищ .....................................................................................................................79

8.3. Устрій території сіножать .....................................................................................................................82

9.Впорядкування території багаторічних плодових насаджень................................................................83

9.1. Задачі і зміст устрою території багаторічних насаджень ...................................................................83

9.2. Устрій території садів...........................................................................................................................83

9.3. Організація території винограднику ...................................................................................................85

9.4. Організація території ягіднику ...........................................................................................................86

10. Особливості землеустрою новостворених сільськогосподарських підприємств при різних формах

власності.....................................................................................................................................................................86

10.1. Створення та діяльність фермерських господарств ......................................................................................86

10.2. Місце фермерського господарства в народногосподарському комплексі ..................................................86

10.3. Право на створення фермерського господарства та умови надання земельних ділянок ...........................87

10.4. Порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства ........................................87

10.5. Особливості надання земельних ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств,

сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які виявили бажання

вести фермерське господарство  ..............................................................................................................................88

10.6. Реєстрація фермерського господарства ..........................................................................................................88

10.7. Плата фермерських господарств за землю .....................................................................................................88

10.8. Обов’язки фермерського господарства як власника земельної ділянки і землекористувача ...................89

10.9. Право громадян, які ведуть фермерське господарство, на будівництво жилих, виробничих,

культурно-побутових та інших будівель і споруд....................................... ...........................................................89

10.10. Власність осіб, які ведуть фермерське господарство ..................................................................................89

10.11. Відповідальність фермерського господарства .............................................................................................89

10.12. Господарська діяльність фермерського господарства ................................................................................89

10.13. Підстави для припинення діяльності фермерського господарства ............................................................90

11. Комплексне обґрунтування проектів внутрігосподарського землеустрою....................................................90

11.1. Економічна ефективність внутрігосподарського землеустрою ...................................................................90

11.2. Соціальна ефективність внутрігосподарського землеустрою ......................................................................91

12. Технічне проектування.......................................................................................................................91

12.1. Об’єкти проектування. Сутність проектування ділянок.................................................................91

12.2. Стадії складання проектів землеустрою. Способи і правила складання проектів ........................92

12.3. Вимоги до точності площ і розміщення меж проектних ділянок ..................................................93

12.4. Механічний спосіб проектування за допомогою планіметра ........................................................94

12.5. Проектування графічним способом ...............................................................................................97

12.6. Проектування аналітичним способом ............................................................................................99

13. Оформлення, розгляд і затвердження проекту.................................................................................102

13.1. Зміст документації ........................................................................................................................102

13.2. Оформлення графічних матеріалів ...............................................................................................102

13.3. Оформлення текстової частини проекту ......................................................................................104

13.4. Затвердження проекту ...................................................................................................................105

14.Геодезична техніка перенесення проекту землеустрою  в натуру........................................................105

14.1. Суть перенесення проектів в натуру .............................................................................................................105

14.2. Методи перенесення проекту в натуру .........................................................................................................105

14.3. Підготовчі роботи при перенесенні проекту в натуру ................................................................................106

14.4. Складання розбивочного креслення для перенесення проекту в натуру...................................................108

14.5. Перенесення проекту в натуру методом промірів .......................................................................................110

14.6. Перенесення проекту в натуру кутомірним методом ..................................................................................111

14.7. Перенесення проекту в натуру мензулою ....................................................................................................111

14.8. Точність площ ділянок перенесених в натуру .............................................................................................113

15. Здійснення проекту внутрішньогосподарського землеустрою...............................................................114

15.1. Зміст робіт по здійсненню проекту ......................................................................................................114

15.2. План здійснення проекту ......................................................................................................................114

15.3.  Авторський нагляд ........................................................................................................................................115

Розділ 4.  Розробка проектів зокремленого землевпорядкування................................................................116

1. Зміст і значення робочого проектування в землеустрої...................................................................................116

2.Види та методика розробки робочих проектів....................................................................................................117

Розділ 5. Регіональні особливості землевпорядного проектування..............................................................119

1. Особливості землевпорядкування в районах розвинутої ерозії ґрунтів..........................................................119

1.1. Протиерозійна агротехніка – важлива ланка в системі ґрунтозахисного землеробства ............................119

1.2. Характеристика основних протиерозійних прийомів і умови їх застосування ..........................................119

1.3. Порядок розробки робочого проекту ..............................................................................................................120

1.4. Робочий проект протиерозійних гідротехнічних споруд та терасування схилів .......................................120

2. Робочий проект рекультивації порушених земель та землювання малопродуктивних угідь.......................121

2.1. Зміст рекультивації. Види рекультивації........................................................................................................121

2.2. Класифікація порушених земель і вибір напрямів рекультивації ...............................................................122

2.3. Порядок розробки проектів рекультивації земель і землювання малопродуктивних угідь .....................123

3. Робочий проект засипки і виположування ярів . ..............................................................................................124

3.1. Причини виникнення ярів ................................................................................................................................124

3.2. Методи боротьби з ярами .................................................................................................................................125

3.3. Порядок розробки робочого проекту засипки і виположування ярів ..........................................................125

4. Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур ..................................................125

Розділ 6. Організація і планування землевпорядних робіт............................................................................127

1. Землевпорядний процес.......................................................................................................................................127

2. Нормування, планування і фінансування землевпорядних робіт....................................................................128

2.1. Значення нормування........................................................................................................................................128

2.2. Досвідно-статистичні і технічно обґрунтовані норми праці ........................................................................128

2.3. Структура затрат робочого часу і види норм праці .......................................................................................128  

2.4. Методи розробки норм праці ...........................................................................................................................129

2.5. Запровадження норм праці ..............................................................................................................................129

2.6. Фінансування землевпорядних робіт і господарський розрахунок .............................................................129

2.7. Організація та оплата праці в землевпорядних органах ...............................................................................131

3. Облік і звітність у землевпорядних органах......................................................................................................132

3.1. Значення обліку і порядок його ведення ........................................................................................................132

3.2. Документація первинного обліку і порядок їх складання ............................................................................132

3.3. Складання актів готовності проектних і вишукувальних робіт ...................................................................133

3.4. Зміст, порядок і терміни складання звітних документів ...............................................................................134

Висновок ………………………………………………………………………………………………………..….135

Література..............…………………………………………………………………………………………..……..136

Рецензія …………………………………………….……………………..........................................................…..137

Вступ

Земля — незамінне і неоціненне багатство будь-якого суспільства. Вона є основним природним ресурсом, матеріальною умовою життя і діяльності людей, основою для розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарствах. Тому ефективний розвиток економіки неможливий без організації раціонального використання й охорони землі. Важливу роль у цьому процесі відіграє землеустрій який дає змогу за допомогою системи правових, інженерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну організацію території та розміщення виробництва.

Перед суспільством стоїть складне завдання: організувати використання земель так, щоб, з одного боку, зупинити процеси деградації ґрунтів, відновити і поліпшити їх, а з другого, — забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і землекористування. Воно може бути розв’язане тільки в ході землеустрою, головна мета якого полягає в організації раціонального використання і охорони землі, створенні сприятливого екологічного середовища, поліпшенні природних ландшафтів і реалізації земельного законодавства.

З метою раціонального використання  та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру та економічного стимулювання.

Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів, підвищення продуктивності землі, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та інше.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складових природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей. Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий,    відтворювальний  характер   і   передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Щоб установити господаря на землі для її правильного використання в Земельному кодексі прийнятому 25 жовтня 2001 року вказано, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Розпоряджаються землею відповідні ради, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендатори повинні здійснювати:

  •  раціональну організацію території;
  •  збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
  •  захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
  •  захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;
  •  рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
  •  тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять самостійних категорій:

  1.  Землі сільськогосподарського призначення
  2.  Землі житлової та громадської забудови
  3.  Землі  природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
  4.  Землі оздоровчого призначення
  5.  Землі  рекреаційного призначення
  6.  Землі історико-культурного  призначення
  7.  Землі лісового фонду
  8.  Землі водного фонду
  9.  Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення складаються із сільськогосподарських та несільськогосподарських угідь. До сільськогосподарських угідь відносяться землі, які використовуються у якості основного засобу сільськогосподарського виробництва:

1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур;

2) багаторічні насадження – сільськогосподарські  угіддя, на яких вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо);

3) сіножаті – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби;

4) пасовища – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність з метою випасання худоби;

5) перелоги – сільськогосподарські  угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об’єктів, технологічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості ґрунтів.

Землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови  належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Житловою забудовою вважається земельний масив (земельна ділянка), в межах якого розміщений житловий фонд. Житлова забудова — це самостійний різновид забудови конкретної території. Законодавство розрізняє садибну та не садибну забудову. До садибної відноситься забудова (будинки садибного типу) розміщена на присадибних ділянках, які належать окремим громадянам.

Характерною ж рисою не садибної забудови є те, що об’єкти нерухомості розташовані на земельних ділянках, які не належать окремим громадянам.

Будинками та спорудами громадського призначення вважаються: будинки дитячих дошкільних закладів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров’я і відпочинку, будинки та споруди фізкультурно-оздоровчі та спортивні; будинки підприємств торгівлі та громадського харчування, будинки підприємств побутового обслуговування та ін.

До земель житлової та громадської забудови належать також землі, на яких розміщені інші об’єкти загального користування. Серед таких об’єктів чільне місце займають землі загального користування. Ці землі забезпечують загальні потреби жителів міст, селищ і сіл.

По-перше, частина цих земель використовується як шляхи сполучення і не закріплюється за конкретними суб’єктами в користування. На цих землях розміщуються площі, вулиці, дороги, провулки, набережні тощо.

По-друге, інша частина земель загального користування призначена для обслуговування культурно-побутових потреб населення. Ці землі слугують місцем розташування парків, лісопарків, садів, бульварів, пляжів, водойм та ін.

Використання земель загального користування здійснюється безплатно. Вони належать до комунальної власності і не можуть передаватись у приватну власність.

Землі  природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. До цих земель включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).  

Землі оздоровчого призначення.

До земель природно-оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Вони мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів відносяться ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України. Мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Землі  рекреаційного призначення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на:  

а) призначені для короткочасного відпочинку населення;

б) призначені для довгочасного відпочинку населення.

Рекреаційні землі для короткочасного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, зелених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення.

Рекреаційні землі для довгочасного відпочинку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристські, лікувально-оздоровчі та інші установи та об’єкти рекреаційного призначення.

Землі історико-культурного  призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки і кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі лісового фонду.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення до них; береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визначаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям  для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям  залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.

Землями енергетичної системи визначаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції та інші), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями  оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Земельний фонд України, тобто вся територія в межах її кордонів, станом на 01.01.2004 року (за даними Держкомзему України) становив 60 354,8 тис. га (табл. 1.).

Таблиця 1. Земельний фонд України станом на 01.01.2004 р.

Види основних угідь, функціональне використання

Площа земель

всього, тис. га

% до території

Сільськогосподарські угіддя

41 788,5

69,2

у тому числі:

ріллі

32 480,2

53,5

багаторічних насаджень

907,3

1,5

сіножатей і пасовищ

7 968,3

13,2            

Ліси й інші лісовкриті площі з них:

10 457,5

17,3

укритих лісовою рослинністю

9 621,2

15,9

не вкритих лісовою рослинністю

188,5

0,3

Забудовані землі, з них під:

2 459,2

4,1

житловою забудовою

439,5

0,7               

промисловими об'єктами

221,3

0,36

громадською забудовою

289,4

0,4             

вулицями, площами, набережними, об'єктами транспорту

490,4

0,8

Відкриті заболочені землі

953,5

1,6

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями)

1 055,2

1,7

Води (території, вкриті поверхневими водами)

2 420,5

4,0

Інші землі

1 220,4

2,0

Разом (територія)

60 354,8

100

За останні 15 років земельної реформи в Україні відбуваються перетворення в сільськогосподарському землекористуванні. Істотно змінились правові й організаційно-територіальні форми землекористування, особливо в сільському господарстві, форми власності на землю та інші засоби виробництва, земельні відносини в усіх галузях економіки, ефективність використання земельних та інших ресурсів.

Із проведенням земельної реформи в Україні, яка є складовою частиною економічної реформи, значно змінились завдання, зміст і порядок проведення землеустрою.

З реформуванням земельних відносин, при переході до ринку, з’явилися нові види землевпорядних дій: виявлення земель, які не використовуються, нераціонально чи неефективно використовуються; формування земель запасу; перерозподіл земель між різними формами власності, оренда. Суттєво змінився зміст землевпорядних робіт із посиленням правових, екологічних, економічних, технологічних та інших обмежень у використанні земель.

Відповідно до Земельного кодексу України прийнято Закон України „Про землеустрій”. Основна мета його — забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. У ньому визначаються соціально-економічні та екологічні заходи, спрямовані на регулювання земельних відносин і раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин та розвитку продуктивних сил.

Завдання Закону — визначення і врегулювання правових, екологічних, соціальних та організаційних засад при здійсненні землевпорядної діяльності й спрямування його на забезпечення раціонального, економічно збалансованого використання земель, створення сприятливого, екологічно безпечного довкілля і поліпшення ландшафтів.

Землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Землеустрій виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів, безвідносно до цільового призначення земель. Він є однією із функцій державного управління в сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Розрізняють такі види землеустрою: прогнозне, передпроектне, територіальне, внутрішньогосподарське.

До прогнозних і передпроектних землевпорядних дій відносяться: розробка схем використання і охорони земельних ресурсів, в т. ч. протиерозійних і інших ґрунтозахисних засобів; розробка схем землеустрою областей і окремих регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання і охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення і зміни меж територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами.

Територіальний землеустрій, дозволяє визначити цільове призначення земель, здійснювати міжгалузевий і внутрішньогалузевий розподіл (перерозподіл) земельного фонду між конкретними суб’єктами.

Внутрішньогосподарський землеустрій проводиться в рамках конкретних сільськогосподарських підприємств і полягає в раціональному розміщенні  виробничих одиниць і господарських центрів, внутрішніх доріг, організації угідь і сівозмін, природоохоронних зон, економічно оптимальному устрою території, садів, виноградників, ягідників, кормових угідь.

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшені природних ландшафтів.

 Основними завданнями землеустрою є:

а)  реалізація державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння   i   землекористування,   створення   екологічно   сталих агроландшафтів тощо;

б)  надання інформації для правового, економічного, екологічного i містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному i господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в)  встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організація раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни;

д)  розробка і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

є) організація території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення;

є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Землеустрій базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища;

в)  організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів;

г)  створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю;

ґ) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів   і   відтворення   родючості   ґрунтів,   продуктивності   земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В умовах ринкової економіки значно зростає роль правової сторони землеустрою, що закріплює право володіння, користування і розпорядження землею, яке виступає у всіх країнах як гарантоване законодавством право індивідуальної приватної власності на землю. Однак це право ні в якому випадку не дає її власникові необмеженого права розпоряджатись землею. Такі обмеження здійснюються проведенням землеустрою.

Ефективне використання землі і підвищення родючості ґрунтів являється одною  із важливих загальнодержавних проблем, які відносяться не тільки до тих землеволодінь і землекористувань, котрі займаються сільськогосподарським виробництвом, але і до всіх інших землекористувачів, використовуючи землю в інших галузях народного господарства.

В  процесі  землеустрою,  який є  головним ланцюгом  в системі організації раціонального використання земель, здійснюються заходи по утворенню, переустрою і вдосконаленню землекористувань різних підприємств і організацій, а   також по внутрігосподарському  устрою їх сільськогосподарських угідь, створенню необхідної територіальної основи для успішної  діяльності землекористувачів і раціональному використанню наданих їм земель у відповідності з їх цільовим призначенням.

Роль землеустрою як системи державних заходів по раціональному і ефективному використанню земель в наш час зростає, тому що земля – головний засіб сільськогосподарського виробництва.  В зв’язку з цим, при розвитку всіх галузей народного господарства земля стає все більш дефіцитним природним ресурсом. Площа ріллі на одного мешканця з кожним роком скорочується, а резерви освоєння нових земель практично вичерпані. З цього приводу і виникають питання охорони земель.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республіканського і місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов’язаних з охороною земель може проводитись з ініціативи власників земель і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.

Землевпорядні дії здійснюють в установленому законом порядку, який передбачає підготовчі роботи, складання, розгляд і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачу документів, авторський нагляд. Головне місце належить складанню проектів землеустрою.

Складність і різноманітність питань, які розв’язують при складанні проектів землеустрою, створили передумови для розроблення теоретичних основ землевпорядного проектування, методів і технологій проектування, і отже, сформували предмет навчальної дисципліни «Землевпорядне проектування».

Землевпорядне проектування — це наукова дисципліна, яка вивчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Проектування територій адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань — це формування їхніх меж і організація території новостворюваних утворень або землеволодінь і землекористувань чи вдосконалення (ліквідація недоліків) існуючих.

Мета проектування — розробити документи і пропозиції до них, які необхідні для організації і виконання всіх робіт, пов’язаних зі створенням нових або вдосконаленням існуючих адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Як відомо, суспільне виробництво перебуває в стані постійного розвитку. Від змін історичних умов залежить зміст землеустрою, який є складовою виробництва. Залежно від того, як розвиваються продуктивні сили, змінюються знаряддя праці та способи суспільного впливу на родючість ґрунтів, змінюється і устрій землі, яку використовують у процесі виробництва.  В історичному розвитку кожен суспільний спосіб виробництва, створюючи властиву йому форму земельної власності, сам визначав відповідні цій формі власності на землю зміст землеустрою, а отже, методи землевпорядного проектування.

З появою поняття «землеустрій», яке охоплювало не тільки межування землевимірювання, а й взагалі всі роботи, пов’язані з наведенням порядку на землі та організацією території, вчені, які вивчали цю сферу знань, зіткнулися з необхідністю точнішого визначення меж землеволодінь і земельних угідь та умов їх використання. Так з’явилися перші проекти землеустрою і методи їх складання.

У зв’язку з необхідністю вдосконалення державного управління земельними ресурсами постало питання теоретичного і практичного відпрацювання і обґрунтування змісту і методів розроблення загальнодержавних і регіональних програм, схем землеустрою адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою територій і землеволодінь та землекористувань.

Організація території в процесі землевпорядного проектування (процес і результат) — це раціональне просторове поєднання функціональних земельно-територіальних елементів (виробництва, розселення, природокористування), які об’єднуються структурами управління з метою створення і підтримання повноцінного середовища проживання людини та виробництва.

Об’єктами землевпорядного проектування організації території є просторові соціально-економічні та екологічна системи різних ієрархічних рівнів:

1. Країна в цілому (загальнодержавний рівень).

2. Автономна Республіка Крим, область або група районів (регіональний рівень).

3.Міські та сільські поселення, сільські та селищні ради, землеволодіння та землекористування (місцевий рівень).

Дисципліна «Землевпорядне проектування», спираючись на об’єктивні економічні закони, систему соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на реалізацію положень земельного законодавства, розробляє методологію і методику ефективного і раціонального використання та охорони земель на різних категоріях, видах і типах землекористування, адміністративно-територіальних утворень, по регіонах і країні в цілому. Вона розглядає закономірності і конкретні методичні рекомендації щодо розроблення і обґрунтування проектних рішень зі створення і вдосконалення організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, територіальної організації сільськогосподарського та інших виробництв відповідно до умов різних регіонів країни і форм власності на землю.

Мета курсу полягає у вивченні закономірностей організації використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, прискорення темпів зростання продуктивності праці на основі досягнень науково-технічного прогресу і раціонального використання землі, трудових і фінансових ресурсів; методів і технологій моделювання сталого землекористування; професійній і екологічній підготовці інженерів-землевпорядників.

У результаті вивчення дисципліни студент має: освоїти методику техніко-економічного обґрунтування, формування та організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, складання схем і проектів землеустрою; оволодіти методами наукових досліджень, різними способами організації території та формування правового режиму землекористування, створення сприятливого середовища і поліпшення природних ландшафтів, розроблення системи заходів щодо збереження, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, попередження деградації земель від негативних явищ.

           Землевпорядне проектування тісно пов’язано з іншими навчальними дисциплінами (мал. 1.)

Малюнок 1.  Зв’язок землевпорядне проектування з іншими навчальними дисциплінами

Розділ 1

Теоретичні основи землевпорядного проектування

1. Методологічні основи землевпорядного проектування

1.1.Поняття і сутність землевпорядного проектування

Планування землекористування — це процес прийняття  рішень з метою визначення сталої, соціально і екологічно орієнтованої, суспільно бажаної і економічно доцільної форми використання земель.

Планування землекористування спрямоване на певну площу чи простір, а предметом розгляду є форма землекористування в її суспільному контексті.

У Земельному кодексі України планування використання земель виділено в окрему сферу і охоплює:

- загальнодержавні програми використання та охорони земель;

- регіональні програми використання та охорони земель;

- природно-сільськогосподарське районування земель;

- зонування земель.

Одночасно ст. 184 Земельного кодексу України визначає, що розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель входить у зміст землеустрою, а отже, є предметом землевпорядного проектування.

Планування землекористування є складовою загальнодержавної системи планування. Водночас у зарубіжній практиці планування використання земель і землевпорядне проектування тісно взаємопов’язані і в окремих функціях переплітаються.

Планування — функція, що розв’язує проблеми обмежень у використанні земель через урахування обмежених ресурсів суспільства.

Планування землекористування — планування використання землі впродовж довгих періодів таким чином, щоб воно якнайкраще відповідало цілям проектів і побажанням місцевого населення та зберігало природні ресурси.

Планування землекористування — це оцінювання стану використання землі й альтернативних моделей землекористування та інших природних, соціальних і економічних умов з метою вибору і освоєння видів та типів землекористування, напрямів та діяльності, які є найкращими для досягнення поставлених завдань.

Державне планування використання та охорони земель в Україні є об’єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально-економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в економічній системі економіки держави.

Завдання планування щодо використання та охорони земель полягає у забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найцінніших сільськогосподарських угідь. Це пов’язано також із залученням до сільськогосподарського обігу не використовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляють загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптимальних рішень організації використання земель, формування правового режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.

На землекористування мають певний вплив історичні передумови — політика, технології господарювання, стан суспільства та економіки.

Зарубіжні вчені Р. Бурнел і В. Дірк запропонували чотири функції планування землекористування, які у кожному випадку передбачають необхідність подолати ринкову неефективність чи несправедливість:

1) припинити ті використання, які несумісні з існуючими;

2) досягнути більшої ефективності у використанні земельних ресурсів певної території;

3) зменшити або унеможливити певні ризики;

4) зберегти або захистити цінні елементи довкілля.

Деусон подає три мезошкали і макрошкали завдань планування землекористування:

а) контролювати цілісність розподілу землі серед імовірних використань;

б) досягти певних рівнів виробництва (особливо у сільському господарстві);

в) контролювати змішане використання, щоб забезпечити безпечне та приємне довкілля.

Для обґрунтування необхідності проектування землекористування можна навести велику кількість аргументів. Наприклад, зарубіжний вчений Д. Стівен вказує на такі головні збитки внаслідок безпланового використання територій:

- нераціональне використання земель сільським господарством;

- існування  землекористування,  що призводить до деградації ґрунтів;

- позапланове  вирубування лісу  без  забезпечення  лісовідновлення;

- перевикористання водних ресурсів.

Інший зарубіжний вчений Дудал бачить основний обов’язок проектування землекористування у забезпеченні людства продуктами харчування. Дослідження FАО стосовно майбутніх світових ресурсів продуктів харчування дали такі висновки:

1. У цілому світ має в своєму розпорядженні достатньо землі для постачання продуктами сучасного і майбутнього населення планети.

2. Земельні ресурси нерівномірно розподілені як у межах країн, так і між ними.

3. У країнах, які розвиваються, витрати на виробництво є великими, потрібно обов’язково враховувати проблемність самозабезпечення цих країн.

4. Беручи до уваги деградацію земель, особливо ґрунтів як ресурсу, потрібно дбайливо його охороняти.

5. Існують території, земельні ресурси яких не готові нині забезпечувати проживання населення.

Отже, необхідність ефективнішого землевпорядного проектування як засобу пошуку землекористування значною мірою зумовлена потребою визначення конкретних варіантів використання землі з урахуванням інтересів сучасного та майбутніх поколінь. Землевпорядне проектування здійснюється на конкретних територіях і формує реальні типи землекористування.

Для того щоб визначити місце землевпорядного проектування в системі землеустрою, потрібно враховувати такі обставини.

По-перше, землеустрій споконвіку означав наведення порядку на землі. Земля може бути влаштована щонайкраще тільки тоді, коли всі рішення будуть продуманими, всебічно обґрунтованими, випливатимуть із чіткої програми дій і враховуватимуть конкретні природноекономічні умови.

Організація землі як природного тіла, головного засобу виробництва в сільському господарстві й об’єкта майнових відносин передбачає вирішення багатьох проблем з ґрунтознавства, біології, агрономії, технології, економіки, організації виробництва, меліорації, дорожньої справи, планування, будівництва тощо. Відповідні знання можна акумулювати, сконцентрувати і застосувати при землеустрої тільки в разі використання цілісного проекту, що реалізує задум проектувальника, враховує всі необхідні умови і вимоги. Отже, землевпорядне проектування — основна і невід’ємна частина землеустрою, без якої неможливо організувати раціональне використання й охорону земель.

По-друге, завдання землеустрою, пов’язані з організацією раціонального використання й охорони земель, регулюванням землеволодіння і землекористування, можуть бути вирішені тільки на основі проектів землеустрою або з використанням даних, які містяться в них. Наприклад, для того щоб сформувати раціональну систему землеволодіння і землекористування, потрібно провести реорганізацію території, утворити нові й упорядкувати земельні масиви існуючих сільськогосподарських та інших підприємств, усунути недоліки землекористування (черезсмужжя, далекоземелля, уклинювання, вкраплювання тощо), здійснити відведення земель. Цього досягають за допомогою проектів територіального устрою.

Для створення просторових умов, що забезпечують раціональне функціонування сільськогосподарських підприємств, упровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, удосконалення складу й розміщення угідь і сівозмін потрібно розробити проект внутрішньогосподарського землеустрою. Тому землевпорядне проектування — це головний засіб (спосіб) вирішення землевпорядних завдань.

По-третє, землеустрій в Україні регламентується чинним земельним законодавством і охоплює визначені землевпорядні дії.

Велику частину землевпорядних дій здійснюють або розробленням проектів землеустрою безпосередньо (міжгосподарський і внутрішньогосподарський землеустрій), або методами землевпорядного проектування (складання схем землеустрою районів, регіону).

Крім того, низка землевпорядних напрацювань у вигляді спеціальних техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і розрахунків (ТЕР), інших схем і програм місцевого рівня, що складаються землевпорядними організаціями, є передпроектними документами, матеріали яких використовують при наступній підготовці проектів землеустрою. Тому можна вважати, що землевпорядне проектування розкриває основний зміст землеустрою.

Водночас сам землеустрій, його мета, завдання і зміст впливають на землевпорядне проектування. Оскільки землеустрій має об’єктивний характер, його зміст не є незмінним; згодом на перший план висуваються нові цілі і завдання. У результаті цього склад і зміст проектів землеустрою також змінюються.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за значущістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектування — основна стадія землевпорядного процесу.

Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид трудової діяльності, що має свої правила, методи і технологію.

Отже, землевпорядне проектування — це особлива, значна і головна сфери наукової і практичної землевпорядної діяльності.

Землевпорядне проектування як галузь наукового знання (наукова дисципліна) — це вчення про види і форми землеустрою, його  правовий режим, закономірності організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов’язані із землею. Як сфера практичної діяльності — це система знань про методи і способи складання, обґрунтування і здійснення проектів землеустрою.

1.2. Мета і функції землевпорядного проектування

Основною метою землевпорядного проектування є прагнення досягнути загальносуспільного чи громадського інтересу та спланувати землекористування так, щоб урахувати інтереси суспільства, окремих груп чи осіб щодо земельних інтересів та гарантувати безпеку і загальний добробут громадян.

Проектування землекористування охоплює такі аспекти:

1. Економічна ефективність. Рішення щодо моделей чи типів землекористування мають прийматися на економічно обґрунтованих рішеннях.

2.  Соціальна узгодженість  та справедливість.  Вплив  заходів проектів землеустрою на окремі соціальні верстви чи групи інтересів має ретельно враховуватися. Вигоди повинні бути не однобокими, а корисними суспільству в цілому.

3. Особиста та суспільна прийнятність. Заходи з організації використання землі мають бути суспільно прийнятні.

4. Забезпечення функції невиснажливого використання природних ресурсів. Екологічний аспект у землекористуванні є головною передумовою землевпорядного проектування, нанесення шкоди навколишньому природному середовищу повинно мінімізуватися,  а також мають передбачатися заходи щодо ліквідації спричиненої шкоди.

5. Гнучкість.    Стратегія    використання    земель   та    стратегії трансформування системи землекористування повинні передбачати можливість його пристосування до нових проблем, що виникають.

Отже, метою землевпорядного проектування є досягнення сталого розвитку територій, економічно обґрунтованих форм використання землі і простору, узгоджених з довкіллям і суспільними інтересами.

Функціями землевпорядного проектування землекористування є:

  •  соціо-еколого-економічний аналіз існуючого землекористування та природних просторів;
  •  аналіз актуальних форм використання землі й простору в їх суспільному зв’язку з урахуванням потенціалу, проблем та конфліктів;
  •  встановлення економічної доцільності, соціальної та природної узгодженості, а також погодження умов із системами землекористування;
  •  оцінювання переваг використання землі;
  •  оцінювання узгодженості  різних типів  землекористування  з багаторазовим використанням землі;
  •  мінімізація конфліктів використання земель;
  •  концептуальне обґрунтування заходів;
  •  розроблення форм використання земель та наслідків їх впливу на довкілля;
  •  оцінювання соціальних наслідків концептуальних заходів;
  •  визначення економічних та екологічних наслідків;
  •  створення концепції та планів дій найбільш ефективного і еколого-безпечного землекористування.

Під час проектування не можна надмірно зосереджуватися лише на одному аспекті, наприклад економічному. Сучасне землевпорядне проектування характеризується:

  •  демократичністю прийняття рішень;
  •  інтегруванням;
  •  комплексністю;
  •  творчістю;
  •  провокуючими діями з боку суспільства з метою видалення слабких сторін.

В процесі землевпорядного проектування має бути знайдено компромісні рішення щодо конкретного вирішення завдань землеустрою, вимог розвитку сталого землекористування і узгодження інтересів держави, громади та власників землі.

1.3. Об’єкти і напрями проектування землекористування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об’єктом землевпорядного проектування є форми використання землі в їх суспільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

  •  території адміністративно-територіальних утворень;
  •  землі сільськогосподарського призначення;
  •  землі лісового та водного фондів;
  •  землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;
  •  землі житлової та іншої забудови;
  •  землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;
  •  землі промисловості, транспорту,  оборони та іншого призначення.

Обґрунтування виділення земель під об’єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєднання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об’єктом проектування землекористування та одночасно суб’єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, впливати законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське використання, в інших країнах застосовують декрети зонування для того, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо вона віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використанням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й розроблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське, так і сільське, потребує від процесу проектування землекористування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання — знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється через різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське землекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Мета землевпорядного проектування землекористування на регіональному рівні — досягти балансу між економікою, суспільством і довкіллям, хоча більшість дій з регіонального планування нині спрямовано на економічне зростання, а не на сталий розвиток.

1.4. Принципи землевпорядного проектування

Під час розроблення проектів землеустрою, як і в будь-якій іншій сфері наукової і практичної діяльності, керуються певними засадами — вихідними положеннями, що визначають спрямованість, зміст і ефективність цієї діяльності. Оскільки досліджуваний предмет є однією зі сфер проектно-кошторисної справи, його принципи, з одного боку, відображують специфіку землеустрою, а з іншого, — належать до будь-якого виду проектування.

Завдання землевпорядного проектування випливають із загальних завдань землеустрою, які сформовані в Земельному кодексі України. Йдеться про організацію найбільш повного, науково обґрунтованого, раціонального й ефективного використання земель та їх охорони, забезпечення гарантій прав на землю. Тому принципи землевпорядного проектування випливають із принципів, на яких ґрунтується земельне законодавство. Це такі принципи:

- поєднання особливостей використання землі, як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

- забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

- забезпечення раціонального використання та охорони земель;

- забезпечення гарантій прав на землю;

- забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки.

Ураховуючи наведені принципи, на яких ґрунтуються земельне законодавство, а отже, і землеустрій, при проектуванні дотримуються таких основних обов’язкових вимог:

1)  забезпечення дотримання права власності на землю і права користування відповідно до Земельного кодексу та інших законодавчих актів України;

2)  забезпечення пріоритету земель природоохоронного та сільськогосподарського призначення, недопущення необґрунтованого відведення земель для несільськогосподарських потреб;

3)  детальний облік природних, економічних, соціальних і екологічних вимог об’єктів землеустрою, просторових властивостей землі і зонування при вирішенні землевпорядних завдань;

4)  узгодження економічного, екологічного і технологічного підходів до організації землеволодінь і землекористувань та організаційно-господарського устрою території;

5)   забезпечення  взаємного  узгодження  рішень  проектних  завдань у загальному комплексі з іншими інженерними рішеннями (з меліорації земель, рекультивації і землювання, консервації малопродуктивних і деградованих угідь, будівництва доріг тощо), які стосуються раціонального використання та охорони земель.

Ураховуючи загальні принципи землеустрою та обов’язкові вимоги до процесу проектування, можна сформулювати принципи землевпорядного проектування.

Перший   принцип полягає в урахуванні сучасних земельних правовідносин, вважаючи землі об’єктами ринкового механізму.

Другий   принцип — це висока економічна, екологічна і соціальна ефективність проектних пропозицій. Кожне проектне рішення має бути детально економічно обґрунтоване. Таким обґрунтуванням є розрахунок очікуваного ефекту у вигляді додаткового  доходу чи збільшення вартості землі в результаті запропонованих землевпорядних заходів.

Третій принцип полягає в охороні землі від безгосподарського використання, нераціональної господарської діяльності та несприятливих явищ природи. Кожне проектне рішення повинно мати правове і екологічне обґрунтування. Пропозиції щодо подальшого використання кожної ділянки землі мають ґрунтуватися на певних нормативних актах, які запобігають недбайливому витрачанню землі і спрямовані на збереження і збільшення родючості ґрунтів та поліпшення природних ландшафтів.

Четвертий принцип — це комплексність у вирішенні проектних завдань. Потрібне тісне узгодження складових частин і елементів проекту між собою та з іншими прогнозованими, плановими і проектними рішеннями з використання і поліпшення землі, а також з організації засобів виробництва, які тісно пов’язані з нею.

П’ятий принцип — це зональність, тобто йдеться про детальне врахування при проектуванні природно-сільськогосподарського районування земельного фонду країни, природних умов і просторових властивостей землі об’єкта землеустрою. Для цієї мети використовують дані земельного кадастру України, матеріали різних обстежень і вишукувань та класифікацій придатності земель.

1.5. Предмет землевпорядного проектування

Землевпорядне проектування акумулює знання, набуті в результаті вивчення різних спеціальних дисциплін із землеустрою, а також загальнопрофесійних, а саме: наук про землю (геодезія, ґрунтознавство з основами геоботаніки, меліорація і рекультивація земель, агромеліорація, картографія та ін.); прикладних (земельний кадастр, прогнозування і планування використання земель, планування сільських населених місць, інженерне устаткування території, основи лісовпорядження); загальногалузевих (аграрна економіка, організація сільськогосподарських підприємств, основи технології сільськогосподарського виробництва).

Наприклад, щоб вирішити тільки одне питання проекту землеустрою, пов’язане з організацією сівозмін, землевпорядник-проектувальник має знати:

  •  як рослини реагують на різні властивості ґрунтів (родючість, механічний склад, ступінь зволоженості, кислотність, еродованість);
  •  які технології оброблення сільськогосподарських культур можна застосовувати в господарстві;
  •  як впливають розміри і форма полів на продуктивність сільськогосподарської техніки;
  •  які форми організації виробництва, праці і керування краще використовувати в цих умовах;
  •  як пов’язати розміщення сівозмін із системою розселення, наявністю дорожньої мережі, проектуванням лісосмуг, агротехнічних протиерозійних заходів;
  •  як і з використанням яких геодезичних приладів винести межі запроектованих полів сівозмін і робочих ділянок у натуру тощо.

Об’єкт землевпорядного проектування — територія, яка перебуває у взаємозв’язку з системами господарювання, землеволодіння і землекористування. Не можна, наприклад, здійснити міжгосподарський землеустрій, реорганізувати сільськогосподарські підприємства, не враховуючи їхньої спеціалізації, обсягів виробництва продукції, системи розселення, організаційно-виробничої структури, системи використання земельних угідь. Організація території селянського господарства значно відрізняється від організації території великого сільськогосподарського підприємства, особистого підсобного господарства і підсобного сільського господарства промислового підприємства.

Крім того, будь-якому землеволодінню, землекористуванню або їхній системі на час землеустрою властива певна організація території — склад і структура земельних угідь, розміщення меж виробничих підрозділів і господарських центрів, сівозмін, полів, робочих ділянок, меліоративної мережі, доріг, лісосмуг тощо. Вона є соціально-економічним явищем, яке можна вивчати, трансформувати і регулювати.

У ході землеустрою на основі проектів здійснюється перехід до нової організації території. Таким чином воно набуває характеру динамічного процесу, об’єктом якого є територія, а предметом наукового пізнання — закономірності її організації.

Отже, предметом наукової дисципліни «Землевпорядне проектування» є закономірності організації території і засобів виробництва, нерозривно пов’язаних із землею, і зумовлені ними методи, способи і прийоми складання, обґрунтування і здійснення проектів і схем землеустрою.

Зміст, методика складання проектів, а також послідовність проектування можуть бути досить різноманітними. Вони залежать від багатьох природних і економічних умов: клімату, ґрунту, рельєфу, розміру і конфігурації земельних ділянок, гідрографії і гідрогеології, природної рослинності, структури, густоти і розміщення населення, рівня спеціалізації і концентрації виробництва, розмірів і поєднання основних і додаткових галузей господарства, його фондозабезпеченості й технічної оснащеності. Таке розмаїття чинників зумовлює необхідність формулювання загальних і окремих вимог, що випливають із закономірностей науково обґрунтованої організації території за тих чи інших умов.

Наприклад, оскільки на продуктивність сільськогосподарської техніки впливають конфігурація і розміри полів, їх робочі ділянки слід проектувати якомога правильнішої форми з рівнобіжними довгими сторонами і досить великою довжиною гону. Залежність ефективності виробництва від форми організації території означає, що при землеустрої сільгосппідприємств мають бути створені належні організаційно-територіальні умови, які сприятимуть розширеному відтворенню, підвищенню культури землеробства, зростанню родючості ґрунтів, упровадженню прогресивних технологій вирощування культур, наукової організації праці і управління.

Іншим прикладом є взаємозв’язок організації території з її ґрунтоохоронними характеристиками. Відомо, що обробіток полів уздовж схилів посилює поверхневий стік води і зумовлює розвиток водної ерозії ґрунтів, тому при землеустрої потрібно запроектувати цілий комплекс протиерозійних заходів і розмістити його окремі елементи (межі робочих ділянок, основні водорегулювальні лісосмуги, лінійні гідротехнічні споруди — вали, канави) впоперек схилу. Це дасть змогу обробляти ґрунти і здійснювати агротехнічні протиерозійні заходи по горизонталях полів або вздовж їхнього основного напрямку, що перешкоджатиме стоку води і концентруватиме її до меж, які не руйнують ґрунт.

Розмаїття видів і форм землеустрою, природних і економічних умов господарювання потребує використання при розробленні проектів землеустрою різних методів.

Розрізняють такі методи землевпорядного проектування:

1. Системно-діагностичний аналіз регіонального, територіального і внутрішньогосподарського розвитку землекористування. 

2. Метод інтегрального економічного районування (зонування). 

3. Метод галузевого економічного районування (зонування).

4. Методи типології території і класифікації придатності земель.

5. Методи оцінювання економіко-географічного положення.  

6. Методи оцінювання природно-господарського використання території.

7. Метод визначення рівнів економічного і соціального розвитку землекористування.

8. Метод визначення комплексності, спеціалізації, структурних зрушень територіального розвитку.

9. Нормативний метод землевпорядного проектування.

10. Балансовий метод.

11. Метод циклів.

12. Картографічний метод.

13. Еколого-ландшафтний метод.

2. Методика і технологія землевпорядного проектування

2.1. Загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель

Одним із основних видів землевпорядної документації є загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання і охорони земель. Цей передплановий документ, який використовують для підготовки науково обґрунтованих рішень з організації раціонального використання й охорони земель, перерозподілу земель між галузями економіки України та регіонів, формування сталого землекористування та заходів з охорони земель, розробляють як на всю територію України, так і для областей та Автономної Республіки Крим.

Зокрема, метою загальнодержавної та регіональної програм використання та охорони земель є проведення державної політики, спрямованої на збалансоване забезпечення потреб населення і галузей економіки у земельних ресурсах, раціонального використання та охорони земель, захисту їх від виснаження, деградації, забруднення, збереження ландшафтного і біологічного різноманіття та створення екологічно безпечних умов проживання населення і провадження господарської діяльності.

Основними стратегічними цілями таких програм є забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки у процесі використання земель, раціональне розміщення та оптимальне забезпечення земельними ресурсами виробничих сил, гармонійне поєднання господарської діяльності з охороною довкілля, захист ґрунтів від ерозії та створення на цій основі умов зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для зміцнення продовольчої безпеки країни.

Основними завданнями Загальнодержавної програми є організація ефективнішого та екологічно безпечного використання та охорони земель в цілому. Зокрема, вона охоплює:

1) аналіз стану використання та охорони земель;

2)  виявлення резервів земельних ресурсів, придатних для використання за цільовим призначенням у різних галузях економіки;

3) аналіз намірів і потреб використання земель, визначених у загальнодержавних програмах економічного, науково-технічного, соціального,   національно-культурного   розвитку,   охорони  довкілля, інших програмах, схемах розвитку галузей економіки;

4)  перерозподіл земельного фонду України між галузями економіки, зважаючи на придатність земель для використання за цільовим призначенням.

Програма спрямована на забезпечення:

  •  зменшення розораності земельного фонду;
  •  збільшення лісистості території;
  •  здійснення   консервації   деградованих,   малопродуктивних   і техногенно забруднених земель;
  •  запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву та мінімізації їх наслідків;
  •  поетапного відновлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь у зональних системах землекористування;
  •  резервування земель для природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного використання;
  •  пріоритетності екологічної безпеки та дотримання екологічних вимог охорони земель у процесі землевпорядкування територій;
  •  обмеження вилучення (викупу) особливо цінних земель, зокрема сільськогосподарського призначення, для несільськогосподарських потреб;
  •  здійснення заходів щодо земель, які ще не зазнали деградації чи зазнали її незначною мірою;
  •  першочергового виділення фінансових ресурсів для здійснення запобіжних заходів на найбільш напружених деградаційних територіях;
  •  застосування економічних важелів впливу на суб'єкти землекористування;
  •  формування складових екомережі України;
  •  удосконалення системи моніторингу земель;
  •  удосконалення системи управління використанням та охороною земель.

Основними програмними напрямами з організації поліпшення використання та охорони земель в Україні визначено:

1. Використання та охорона земель сільськогосподарського призначення. Програмою передбачається зниження рівня сільськогосподарської освоєності території на 3047,9 тис. га ріллі та зниження розораності виведенням деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведенням їх у природні угіддя через консервацію до 2015 р.

Передбачаються такі види охорони земель сільськогосподарського призначення:

- захист земель від ерозії, заболочення, вторинного засолення, зсувів,  переущільнення,   забруднення  промисловими,  радіоактивними та хімічними речовинами;

- рекультивація порушених земель;

- поліпшення сільськогосподарських земель;

- створення полезахисних лісосмуг та інших ґрунтозахисних лісонасаджень.

2. Використання та охорона земель житлової та громадської забудови.

У процесі провадження містобудівної діяльності Програмою передбачається реалізація таких заходів з охорони земель:

- максимальне збереження площі земельних ділянок з родючим шаром ґрунту і рослинним покривом;

- зняття та складання у визначених місцях родючого шару ґрунту з наступним використанням його для поліпшення малопродуктивних угідь, рекультивації земель та благоустрою населених пунктів і промислових зон;

- запобігання порушенню гідрологічного режиму водних об'єктів;

- дотримання екологічних вимог, установлених законодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об'єктів.

3. Використання та охорона земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Землі під природно-заповідними та іншими природоохоронними об'єктами використовуватимуться відповідно до їх цільового призначення.

Створюватимуться нові та упорядковуватимуться існуючі об'єкти природно-заповідного фонду за проектами землеустрою, якими передбачаються:

- оптимізація мережі природно-заповідного фонду;

- розширення площ екомережі;

- резервування в процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об'єктів;

- протияружні заходи;

- протипаводкові заходи;

- берегоукріплення;           

- протизсувні роботи;

- рекультивація порушених земель тощо.

4. Використання та охорона земель оздоровчого призначення. Передбачається розвиток курортів, санаторно-курортних закладів, лікувально-оздоровчих зон, використання особливо цінних, унікальних та загальнопоширених природних лікувальних ресурсів.

5. Використання та охорона земель рекреаційного призначення. Землі рекреаційного призначення передбачено охороняти, зараховуючи їх до складу екомережі, обмежуючи вилучення (викуп) для інших потреб, зменшуючи техногенний вплив та створюючи охоронні зони і зони санітарної охорони.

6.  Використання та охорона земель історико-культурного призначення.   Використання земель історико-культурного призначення за визначеними напрямами має забезпечити збереження пам'яток і врахування історичних особливостей прилеглих територій.

Землі історико-культурного призначення охоронятимуться введенням їх до складу екомережі, обмеженням вилучення (викупу) для інших потреб і техногенного впливу на них.

Установлюватимуться охоронні зони, зони регулювання забудови, зони ландшафту, що охороняється, зони охорони археологічного культурного шару із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на дотримання режиму використання цих земель.

7. Використання та охорона земель лісового фонду та лісів на інших категоріях земель. Передбачається формування лісомеліоративних систем з поліфункціональними властивостями, які об'єднують лінійні та площинні елементи захисних насаджень. У системі захисних лісонасаджень переважатимуть стокорегулювальні лісосмуги вздовж річок, насадження навколо водойм, прияружні та прибалкові насадження, що забезпечить створення на схилових землях каркаса з вираженими меліоративними функціями.

Крім лінійної системи в агроландшафтах створюватимуться суцільні протиерозійні і водоохоронні лісові насадження на деградованих, малопродуктивних та забруднених радіонуклідами землях, у ярах та балках, кам'янистих місцях і на пісках, уздовж магістральних шляхів, річок та навколо водойм.

На період до 2015 р. передбачається здійснення заходів із створення системи полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень.

Землі лісового фонду передбачається охороняти:

  •  внесенням їх до складу екомережі;
  •  запровадженням ландшафтно-екологічних принципів лісомеліорації земель;
  •  обмеженням вилучення (викупу) їх для інших потреб;
  •  обмеженням і регулюванням техногенного впливу;
  •  відновленням та розширенням площ лісів на землях інших категорій.

8. Використання та охорона земель водного фонду. Діяльність у сфері використання земель водного фонду удосконалюватиметься наданням їх у постійне користування спеціалізованим державним водогосподарським організаціям та в оренду юридичним і фізичним особам для:

- догляду за водними об'єктами;

- використання їх як транспортної мережі;

- використання їх як джерел водозабезпечення галузей промисловості, комунального господарства, сільського господарства;

- ведення рибного господарства тощо.

Землі водного фонду передбачається охороняти:

- збереженням     унікальних     природних     комплексів     водно-болотних угідь та внесенням їх до складу екомережі;

- створенням та упорядкуванням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг;

- підтриманням установленого режиму на територіях водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

- зменшенням техногенного навантаження;

- реалізацією заходів щодо захисту земель від негативних геологічних процесів при розміщенні водогосподарських об'єктів;

- очищення балок, малих річок та їх долин від продуктів ерозії.

9. Використання та охорона земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Ефективність використання земель промисловості підвищуватиметься завдяки:

- розміщенню нових промислових об'єктів на гірших землях;

- зменшенню техногенного навантаження на землі в промислових районах винесенням шкідливих у санітарному відношенні промислових підприємств у нові райони;

- обмеженню будівництва промислових об'єктів у великих і середніх містах;

- забезпеченню вимог щодо використання земель у санітарно-захисних зонах навколо промислових підприємств.

Ефективність використання земель залізничного та автомобільного транспорту підвищуватиметься за такими напрямами:

- створення в смугах відведення захисних лісових насаджень;

- проведення рекультивації прилеглих до залізниць та автомобільних доріг порушених земель;

- застосування  ґрунтозберігаючих  технологій  при  будівництві нових залізничних та автомобільних доріг, проведенні ремонтних робіт з мінімальним прокладанням під'їздів до залізничного полотна;

- оптимізація під'їзних колій на станціях і в товарних парках з метою виведення з балансу залізниць земель, які знаходяться під коліями, що не використовуються;

- приведення до належного стану земельних ділянок на станціях і в товарних парках, які перебувають на балансі Укрзалізниці;

- будівництво за умови еколого-економічної доцільності установок і споруд з утилізації відходів на залізничному транспорті з вивільненням значних за обсягом площ зайнятих ними земель;

- будівництво і введення в дію історично сформованих радіальних та кільцевих магістралей середніх і великих міст;

- розроблення галузевої довгострокової програми підвищення ефективності землекористування на залізничному транспорті.

Основні напрями підвищення  ефективності використання земель трубопровідного транспорту такі:

- раціональний вибір трас трубопроводів з мінімізацією їх проходження через орні землі, лісові угіддя та з урахуванням якісних характеристик цих угідь;

- відведення для будівництва смуг мінімальних розмірів;

- будівництво трубопроводів переважно підземним способом.

Програмою також передбачаються заходи щодо охорони земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, зокрема:

- рекультивація порушених земель;

- берегоукріплення;

- протизсувні роботи;

- протияружні заходи;

- створення захисних лісових насаджень;

- створення дрібних природоохоронних об'єктів площею 0,5 - 1 га;

- установлення санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель.

10. Використання та охорона земель, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Необхідність проведення захисних заходів у межах Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, які найбільше постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зберігатиметься до 2050 р. Без цього неможливо забезпечити отримання сільськогосподарської продукції, яка відповідає санітарним нормам.

11. Удосконалення системи моніторингу земель. З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан земельних ресурсів, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень передбачаються заходи з удосконалення державної системи моніторингу земель.

Першочерговими  заходами  удосконалення  державної   системи моніторингу земель є:

  •  використання матеріалів дистанційного зондування Землі;
  •  оновлення системи (мережі опорних пунктів) моніторингу земель на принципах її раціонального розміщення та репрезентативної щільності;
  •  створення мережі дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами;   
  •  внесення до системи моніторингу земель опорних пунктів земельних ділянок наукових установ, навчальних закладів та проектних організацій (ґрунтових,  агрохімічних,  ерозійних,  меліоративних, геоботанічних, інженерно-геологічних тощо);
  •  пріоритетне запровадження геоінформаційних технологій та створення відповідних баз даних, у яких використовуються уніфіковані процедури і методи збирання, накопичення, поновлення, зберігання, оброблення, використання і поширення отриманої інформації;
  •  впровадження систем глобального позиціювання для оперативного визначення точного географічного положення ділянок прояву негативних процесів;
  •  оцінювання заподіяної шкоди земельним ресурсам та потенційних ризиків унаслідок надзвичайних екологічних ситуацій природного і техногенного характеру;
  •  спостереження за стабільністю продуктивного функціонування орних земель;
  •  координація та концентрація кадрових і фінансових ресурсів у процесі вирішення завдань раціонального використання та охорони земель.

У Програмі визначаються механізми її виконання, зокрема:

1. Організаційне забезпечення виконання Програми покладається на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів,   який   одночасно  є   її  держаним   замовником  і   має  такі обов'язки:

- здійснює загальне керівництво за виконанням заходів і завдань, передбачених Програмою, або за потреби призначає її керівника, укладаючи з ним договір (контракт);

- залучає до виконання Програми інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, а на конкурсних засадах — підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

2. Нормативне забезпечення. Для виконання Програми потрібно розробити нормативно-правові акти і забезпечити їх реалізацію.

3. Наукове забезпечення. Для виконання Програми потрібно забезпечити збалансоване поєднання фундаментальних і прикладних досліджень за такими напрямами:

-  еколого-економічне обґрунтування доцільності окремих видів господарської діяльності та визначення пріоритетних напрямів їх подальшого розвитку;

- створення системи оцінювання раціонального використання та охорони земель на принципах взаємодії суб'єктів власності і користування та створення сталого землекористування;

-  удосконалення методології та методики оптимізації землекористування в сучасних умовах;

- створення  автоматизованої  системи  збирання,  збереження  і використання інформації про кількісний та якісний стан земельних з ресурсів і оцінювання земель для оперативного отримання інформації, потреб прогнозування, планування та проектування;

- планування, прогнозування і організація раціонального використання та охорони земель з дослідженням екологічних і економічних чинників;

-  обґрунтування та встановлення природоохоронних обмежень щодо використання земель;

-  проведення (удосконалення) природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, ґрунтово-ерозійного та інших видів районування земель;

-  створення сучасних методик обстеження ґрунтів із застосуванням методів дистанційного зондування Землі;

-  розроблення еталонів документації із землеустрою в частині використання та охорони земель;                                                             

-  підготовка зразків земельно-агротехнічних паспортів сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань.                                  

Для виконання Програми потрібно забезпечити підготовку науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, перепідготовку інженерних та керівних фахівців у вищих навчальних закладах і науково-дослідних інститутах.

4. Фінансове забезпечення. Програма фінансуватиметься за рахунок державного бюджету, а також коштів землевласників і землекористувачів (за їх згодою) та інших джерел.

За рахунок державного бюджету здійснюється:

  •  розроблення схеми використання та охорони земель;
  •  реалізація заходів щодо запобігання деградації ґрунтів;
  •  рекультивація земель, порушених у період до 1990 р.;
  •  будівництво та реконструкція протиерозійних гідротехнічних і протизсувних споруд;
  •  створення нових і реконструкція існуючих захисних лісонасаджень;
  •  проведення моніторингу земель;
  •  проведення геоботанічних обстежень земель сіножатей і пасовищ;
  •  розроблення еталонних (пілотних) проектів щодо окремих видів землеустрою на землях державної власності;
  •  економічне стимулювання здійснення заходів щодо використання та охорони земель;
  •  науково-дослідні роботи в галузі охорони земель;
  •  інформаційне забезпечення виконання Програми;
  •  наукове та кадрове забезпечення.

За рахунок коштів землевласників і землекористувачів (за їхньою згодою) проводять:

  •  культуртехнічні роботи;
  •  протиерозійні агротехнічні заходи;
  •  залуження деградованих і малопродуктивних орних земель;
  •  поліпшення стану сіножатей і пасовищ;
  •  земельно-агротехнічну   паспортизацію   сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань.

5. Державний контроль за виконанням Програми. Метою такого  контролю є забезпечення здійснення заходів і завдань в установлені строки, досягнення передбачених показників, використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів за призначенням.

6. Інформаційне забезпечення. Одним із найважливіших чинників успішного виконання Програми є її інформаційне забезпечення, яке неможливе без формування та ефективного використання інформаційних ресурсів, сучасних технічних засобів та інформаційних технологій.

Основними напрямами інформаційного забезпечення є:

- створення  єдиних  засад  формування  об'єктивної  інформації про стан земельних ресурсів і комплексу заходів щодо збереження та охорони ґрунтів;

- оперативне забезпечення прямого доступу до українських і зарубіжних публікацій, у тому числі з науково-технічних, патентних, правових, екологічних, економічних і соціальних питань з використання та охорони земель;

- створення інформаційного банку даних з питань проведення єдиної науково-технічної політики, пов'язаної з виконанням Програми;

- висвітлення стану використання та охорони земель у засобах масової інформації.

Прогнозується, що виконання передбачених Програмою заходів і завдань дасть змогу:

- забезпечити перерозподіл земельного фонду між галузями економіки, виходячи з придатності земель для використання у складі різних за цільовим призначенням категорій земель;

- оптимізувати структуру земельних угідь;

- здійснити консервацію деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель;

- збільшити площі земель з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття;

- створити єдину завершену систему лісомеліоративних насаджень у долинах річок і на вододілах;                                                 

- створити та упорядкувати водоохоронні зони і прибережні захисні смуги водних об'єктів, у тому числі на ділянках витоку річок;

- забезпечити збереження природних ландшафтів  на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

- розробити критерії природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, ґрунтово-ерозійного та інших видів районування земель з метою узагальнення даних про земельний фонд і створення інформаційної бази та обґрунтування системи природоохоронних заходів;

- створити цілісну систему нормативно-правових актів та нормативно-технічної документації у сфері використання та охорони земель;

- удосконалити механізм управління у сфері використання та охорони земель;

- розробити моделі сталого землекористування для окремих регіонів та забезпечити сталий розвиток землекористування в цілому як домінантної ідеології розвитку земної цивілізації.

Поетапне виконання Програми здійсненням комплексу організаційних, правових, еколого-економічних та інших заходів дасть змогу зупинити процеси деградації ґрунтового покриву, мінімізувати насамперед ерозійні процеси, створити стійку систему нарощування біоресурсного потенціалу земель та підвищити економічну ефективність їх використання.

Зокрема, прогнозується, що буде забезпечено:

1) в економічній сфері — підвищення ефективності суспільного виробництва завдяки більш раціональному використанню природо-ресурсного потенціалу земель, демографічних, природних, економічних та інших видів ресурсів;

2) в екологічній сфері — раціональне використання та охорона земель, збагачення довкілля природними ландшафтами, забезпечення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини обґрунтуванням екологічно допустимих рівнів та режимів використання земель;

3) у соціальній сфері — створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, збереження і створення нових робочих місць, усунення істотних регіональних відмінностей в умовах життєдіяльності, забезпечення доступності всіх громадян до ресурсів людського розвитку, охорона та раціональне використання історико-культурної спадщини.

2.2. Стадійність у землевпорядному проектуванні

Землевпорядне проектування є ключовою ланкою в системі землеустрою. З часу ухвалення рішення про необхідність землеустрою, порушення клопотання про його проведення перед компетентними органами і до часу реалізації проекту слід здійснити певні землевпорядні дії, які охоплюють такі стадії землеустрою:

1) підготовчі роботи, пов'язані зі збиранням інформації та матеріалів;

2) розроблення схем та прогнозів використання і охорони земель;

3) складання проектів та іншої землевпорядної документації;

4) розгляд і затвердження землевпорядної документації;

5) винесення проекту в натуру (на місцевість);

6) оформлення і видача землевпорядних матеріалів і документів;

7) авторський нагляд за виконанням проекту власниками землі і землекористувачами.

Зміст кожної з перелічених стадій залежить від того, яке завдання землеустрою має бути реалізованим у кожному конкретному випадку (малюнок 1.1.).

Залежно від поставлених цілей і завдань, термінів їх здійснення, змісту й обсягів робіт можна приймати проектні рішення у вигляді схеми, техніко-економічного обґрунтування (розрахунку), робочого проекту (одностадійного), проекту і робочої документації (двостадійний проект), комплексного проекту.

малюнок 1.1. Логічна схема процесу землевпорядного проектування.

1.Підготовчі роботи

Підготовчі роботи є першим етапом розроблення проекту землеустрою. Вони потрібні для одержання матеріалів, які використовують при складанні, обґрунтуванні й оформленні проекту землеустрою і перенесенні його в натуру.

В  процесі підготовчих робіт для складання проекту територіального землеустрою:

- установлюють склад учасників територіального землеустрою;

- виявляють землевпорядні побажання і пропозиції зацікавлених землевласників і землекористувачів, відомств, установ і організацій;

- підбирають, перевіряють і оцінюють матеріали, потрібні для складання і перенесення в натуру проектів територіального землеустрою;

-  вивчають підстави проведення землеустрою;

- підготовляють і затверджують завдання на проектування.

Підготовчі роботи складаються з камеральної землевпорядної підготовки і польового землевпорядного обстеження території.

Камеральну землевпорядну підготовку виконують до виїзду на об'єкт проектування. Її починають із визначення або уточнення учасників землеустрою, тобто власників землі і землекористувачів, інтереси яких у тому або іншому відношенні торкаються землеустрою. Учасниками землеустрою є юридичні і фізичні особи, взаємно пов'язані з упорядкуванням землекористування, а також ті, яких потрібно залучити для усунення певних недоліків землекористування, чи землевласники і землекористувачі, землекористування яких порушується відведенням земель.

Визначивши учасників землеустрою, складають їх список, зазначаючи назву і місцезнаходження юридичних і фізичних осіб, а також інші необхідні дані.

Щоб з'ясувати пропозиції власників землі і землекористувачів, інших зацікавлених установ і організацій про доцільність проведення землеустрою, про площі, склад угідь, розміщення і межі земельних ділянок, що відводяться, їхні побажання і думки записують у спеціальному протоколі або акті.

Для складання проекту територіального землеустрою потрібні такі матеріали:

-  планово-картографічні матеріали в необхідному масштабі (як правило, масштабу 1 : 5000, 1 : 10 000, 1 : 25 000 і більше);

- дані державного земельного кадастру, державного містобудівного кадастру, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й угод із ними, оцінювання землі, матеріали інвентаризації земельних ділянок;

- матеріали проведеного раніше землеустрою;

- дані обчислення площ земельних угідь, обстежень і вишукувань (ґрунтових, геоботанічних та ін.);

- різні схеми і проекти щодо землевпорядної території (землеустрою, планування і забудови, меліорації, будівництва доріг, перерозподілу земель тощо);

- матеріали, що характеризують особливий режим і умови (обмеження, обтяження, земельні сервітути) користування землею;

- дані про природні й економічні умови господарств (клімат, рельєф, водний режим, спеціалізація сільськогосподарських підприємств,   урожайність сільськогосподарських культур за останні 3-5 років та інші дані, що характеризують умови й ефективність сільськогосподарського виробництва, якщо землевпорядковують сільськогосподарські об'єкти);

- дані про розміщення заповідників, заказників, пам'яток природи, культури, історико-культурних об'єктів тощо;

- матеріали про встановлення меж водоохоронних зон, інших територій, які охороняються, і режими використання земель у них;

- дані про встановлення меж сіл, селищ, міст;

- інші дані, потрібні для складання проекту.

Перелік і зміст матеріалів залежать від виду розроблювального проекту землеустрою. Всі матеріали мають бути офіційними.

Польове землевпорядне обстеження проводять на території, де перерозподіляють землі. Для цього виїжджають у поле.

При обстеженні в натурі визначають місце розташування земельних масивів, намічуваних для розміщення запроектованих землеволодінь і землекористувань; установлюють наявність, стан і можливості використання об'єктів інфраструктури (доріг, будівель і споруд, комунікацій, меліоративних мереж); вибирають місця і ділянки для розміщення садиб господарств (якщо це потрібно); уточнюють місце розташування деградованих земель, тобто забруднених, заражених, ерозійно небезпечних, які зазнають ерозії; виявляють земельні ділянки, що перебувають у стадії поліпшення і придатні для освоєння під інтенсивніші сільськогосподарські угіддя.

При польових підготовчих роботах у разі потреби перевіряють збереження межових знаків по зовнішніх межах землеволодінь і землекористувань, перевіряють і коригують у натурі планові матеріали. Якщо планово-картографічних і обстежених матеріалів немає або вони непридатні, то проводять зйомки й обстеження.

У процесі польового обстеження:

- уточнюють і оформляють побажання зацікавлених землевласників і землекористувачів відносно проектних рішень;

- складають акт землевпорядного обстеження території;

- оформляють креслення землевпорядного обстеження, на якому відображають усі результати обстеження і пропозицій учасників землеустрою, прийняті для подальшої розробки;

- підписують креслення й акт усі учасники землеустрою.

На підставі виконаної роботи виконавці разом із замовником розробляють завдання на проектування.

Зміст завдання залежить від виду проекту землеустрою. Воно має бути коротким, не перевантаженим економічними показниками й іншою інформацією. Водночас воно має містити всі основні вимоги зі складу і вихідних драних проекту. Завдання погоджують із зацікавленими сторонами. Його затверджує замовник.

Завдання на складання проекту має таку форму: титульний аркуш, на якому зазначають, хто затвердив завдання; назву проекту; з ким погоджено — особи й організації, їхні підписи і печатки; підпис начальника районного відділу із земельних ресурсів; дату, печатку.

Зміст завдання:

- підстава для проектування;

- замовник і проектувальник;

- завдання проектування (що зробити, на яких землях, де розміщені об'єкти проектування, їх спеціалізація, умови використання земель, техніко-економічне обґрунтування проекту);

- вихідні дані (граничні розміри господарств, розрахункова урожайність культур, продуктивність тварин та інші економічні показники діяльності господарств);

- форми власності на землю, яку буде надано;

- розміщення садиб;

- заходи щодо інженерного облаштування території: меліорація, будівництво доріг, водопостачання, електропередача (обсяги);

- кооперативні зв'язки (з виробництва і переробки продукції, спільного використання землі і техніки тощо);

- природоохоронні заходи;

- склад проекту, масштаб плану, обов'язкові креслення, зміст текстової частини, кількість комплектів проектної документації.

Висновок містить підписи (із зазначенням посад, печатки, дати) представників замовника і проектної організації.

На підставі завдання складають проект, основні контури і можливі варіанти якого намічають зазвичай у процесі підготовчих робіт.

2. Складання проекту землеустрою

Фахівці землевпорядних організацій розробляють і обґрунтовують проектні рішення на основі спеціальних нормативних документів із землеустрою.

Проектна документація складається з графічної частини (проектного плану й інших креслень), текстової частини, що містить пояснювальну записку, техніко-економічне обґрунтування, правові документи, перелік обмежень у використанні земель і земельних сервітутів, експлікації земель.

Зміст проекту залежить від його виду і форми землеустрою. Ступінь складності розв'язуваних завдань у проекті територіального чи внутрішньогосподарського землеустрою також різний.

Кожен проект територіального землеустрою, незалежно від його виду, визначає:

- місце розташування меж об'єктів землеустрою, у тому числі частин об'єктів землеустрою, обмежених у використанні;

- можливості використання земель з урахуванням площі земельної ділянки, цільового призначення, дозволеного використання земель і розміщених на них об'єктів інженерної, транспортної і соціальної інфраструктури;

-  площі об'єктів землеустрою і (або) їхніх частин, обмежених у використанні;

-  інші економічні та якісні характеристики земель, які використовують для розрахунку нормативної грошової оцінки земель, встановлення земельного податку, орендної плати за землю, внесення змін у правовстановлюючі документи;

- економічні показники, які застосовують у процесі здійснення проектів (втрати і витрати, упущена вигода тощо).

Проект територіального землеустрою має відповідати екологічним вимогам, правовим нормам і бути економічно обґрунтованим.

Розглядають і затверджують проект у порядку, встановленому Земельним кодексом України. Його погоджують з органами, які здійснюють різні види контролю залежно від виду розв'язуваних землевпорядних завдань (земельних ресурсів, природоохоронних), органами містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

3. Перенесення проекту в натуру (на місцевість)

Переносять проект у натуру відповідно до технічних вимог та інструкцій з виконання відповідних робіт, що діють у системі органів виконавчої влади з управління земельними ресурсами.

Перенесення проекту в натуру (відведення земельної ділянки) полягає в технічно точному прокладанні на місцевості проектних меж землеволодінь і землекористувань та закріпленні їх межовими знаками.

Проект переносять у натуру на основі робочого (розбивного) креслення, на якому показують графічно з написами всі елементи, необхідні для дій у польових умовах: ситуацію для орієнтування на місцевості; геодезичні дані для вимірювання кутів і довжин ліній; напрямок ходу (стрілками); місця установлення межових знаків.

4. Оформлення і видача землевпорядної документації

Документи, що засвідчують право власності на землю, оформляють відповідно до вимог інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів про право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі, затвердженої Держкомземом України.

Державні акти складають у такій послідовності:

- виконують підготовчі роботи;

- установлюють (відновлюють) у натурі (на місцевості) межі земельної ділянки та обмеження на використання землі;

- заповнюють бланк державного акта;

- вносять відомості про власність і земельну ділянку в державний земельний кадастр.

5. Здійснення проектів землеустрою

Здійснюють тільки затверджені в установленому порядку проекти землеустрою, які не обмежуються відведенням земельних ділянок і одержанням правовстановлюючих документів.

На великих об'єктах територіального землеустрою проект можна здійснювати за кілька етапів. У разі проведення землеустрою на значних територіях при гідротехнічному будівництві та меліорації, будівництві доріг і дорожніх споруд державного значення, розміщенні несільськогосподарських землекористувань значної площі доцільно складати план виконання проекту із зазначенням термінів реалізації заходів, починаючи з часу перенесення проекту в натуру.

При утворенні несільськогосподарських землекористувань терміни переходу до використання землі в проектних межах можуть бути тривалими, якщо вони пов'язані з будівництвом. Реалізацію передбачених проектом землеустрою заходів можна регулювати календарним планом, що передбачає: терміни переходу до користування ділянкою; освоєння, поліпшення, охорону і захист земель; відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва і збитків землекористувачів і власників землі; рекультивацію і землювання; виконання умов надання землі; реорганізацію (змушену) території в існуючих формах та ін.

Отже, здійснення проекту полягає у своєчасному переході власників і користувачів землі до використання наданої їм земельної ділянки відповідно до цільового призначення й умов (обмежень, обтяжень) землекористування, а також у виконанні в зазначений термін усіх передбачених проектом заходів щодо облаштованості території (меліорації, рекультивації, будівництва тощо), підтриманні в натурі збереження меж і межових знаків.

У результаті здійснення проекту земельні ділянки мають і надалі використовуватися відповідно до тих цілей, для яких їх було надано.

2.3. Класифікація документації із землеустрою. Види проектів землеустрою

По кожному об'єкту землеустрою розробляють (формують) документацію із землеустрою у вигляді програм, схем, проектів, тематичних карт (атласів), матеріалів (технічних звітів) обстежень і вишукувань.

До документації із землеустрою належать:

  •  загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель;
  •  схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання і охорони земель адміністративно-територіальних утворень;
  •  проекти  встановлення  і  зміни  меж   адміністративно-територіальних утворень, міст та інших поселень;
  •  проекти організації та встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
  •  проекти формування земель комунальної власності територіальних громад у населених пунктах та розмежування земель державної і комунальної власності;
  •  проекти відведення земельних ділянок;
  •  проекти створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;
  •  проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та упорядкування угідь;
  •  проекти впорядкування територій у межах міст та інших поселень;
  •  робочі проекти з рекультивації порушених земель, захисту ґрунтів від ерозії та інших негативних процесів, поліпшення сільськогосподарських земель, підвищення родючості земель, встановлення та закріплення меж земельних ділянок;
  •  документи, що посвідчують право власності або користування землею;
  •  матеріали з виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель;
  •   спеціальні тематичні карти (атласи) стану і використання земельних ресурсів.

Закони та інші нормативно-правові акти України можуть встановлювати також інші види документації із землеустрою.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідними технічними умовами і вимогами із землевпорядного проектування.

Документація із землеустрою містить текстові та графічні матеріали і обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення певного виду документації. Таку документацію розробляють на основі технічного завдання, яке видає замовник документації із землеустрою.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідними нормативно-технічними документами щодо проведення землеустрою.

Землевпорядну документацію можна поділити на такі основні види:

1. Прогнозна і передпроектна документація із землеустрою (генеральні і регіональні схеми використання та охорони земельних ресурсів),  які  розробляються для вирішення проблем організації раціонального використання і охорони земель у комплексі з іншими природоохоронними заходами.

2. Схеми землеустрою області, району, ради, які є основними передпроектними землевпорядними розробками, для підготовки рішень з організації раціонального використання та охорони земель, формування нових форм землеволодіння і землекористування, можливого переселення громадян в райони, не забруднені радіонуклідами тощо, розміщення рекреаційних зон, територій природоохоронного, природно-заповідного і оздоровчого призначення, великих меліоративних систем тощо.

3. Техніко-економічні  обґрунтування  використання та  охорони земель  відповідних адміністративно-територіальних утворень або зміни їхніх меж.

4. Матеріали   земельно-оціночних  робіт,   які  використовуються для оцінювання продуктивності або екологічної стабільності землекористування.

5. Матеріали з установлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень.

6. Плани земельно-господарського устрою земель, які не підлягають  забудові  або тимчасово не забудовані у межах населених пунктів.

7. Матеріали інвентаризації земель усіх категорій.

8. Матеріали зі створення земельно-інформаційних систем, ведення автоматизованих банків (фондів) тематичних карт і планів стану і використання земель, системи автоматизованого землевпорядного проектування тощо.

9. Проекти землеустрою, які розрізняються великою різноманітністю (табл. 1.1). їх зміст і методика складання визначаються видами, різновидами і формами земельного устрою (облаштування) і залежать від постановленого завдання державного, регіонального, місцевого або міжгалузевого масштабу, просторових умов упорядкування (облаштування) території, рівня інтенсивності використання землі тощо.

Насамперед чітко виділяються групи проектів, які відповідають певним видам землеустрою — територіальному, внутрішньогосподарському і зокремленому. Перша підгрупа проектів пов'язана з розподілом земель, з межуванням земель адміністративно-територіальних утворень права державної і комунальної власності, спеціальних земельних фондів та земель з особливими природоохоронними й іншими режимами.

Таблиця 1. 1. Класифікація основних проектів землеустрою

Землеустрій

Проект

Територіальний

Розмежування земель державної і комунальної власності. Встановлення меж адміністративно-територіальних утворень. Встановлення і зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами. Відведення земель для промисловості, транспорту, оборони, зв'язку тощо. Встановлення меж спеціальних земельних фондів. Встановлення меж землеволодінь і землекористувань. Землеустрій територій сільських, селищних рад. Плани земельно-господарського устрою. Кадастровий землеустрій. Утворення землекористувань селянських господарств за рахунок земель сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Утворення землекористувань селянських господарств за рахунок земель запасу і резервного фонду. Утворення землеволодінь сільськогосподарських кооперативів за рахунок сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Утворення землекористувань орендарів за рахунок земель запасу і резервного фонду. Утворення землекористувань орендарів за рахунок земель сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Реорганізація землекористувань радгоспів і колгоспів у зв'язку з їх роздержавленням і приватизацією, утворенням селянських господарств і різних недержавних структур з вилученням для державних і громадських потреб.

Внутрішньо-господарський

Впорядкування землекористувань сільськогосподарських підприємств і об'єднань, приведення їх до оптимальних розмірів, підготовка нових землеволодінь і землекористувань до видачі актів на право користування землею і право власності на землю. Усунення недоліків землекористувань і землеволодінь, зокрема ліквідація черезсмужжя. Утворення дачних товариств, виділення ділянок для будівництва, садівництва на правах приватної власності. Внутрішньогосподарський землеустрій в умовах дрібно контурності. Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських підприємств і об'єднань різних виробничих типів на  рівнинних ландшафтах. Внутрішньогосподарська контурно-меліоративна (ландшафтна) організація території і районів підвищеної ерозійної небезпеки. Внутрішньогосподарський землеустрій селянських господарств. Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських кооперативів та інших малих господарських структур. Внутрішньогосподарський землеустрій (коригування) реорганізованих КСП у зв'язку з вилученням землі, введенням нових економічних відносин. Внутрішньогосподарський землеустрій підсобних господарств. Культуртехнічні заходи

Зокремлений

Впорядкування культурних пасовищ. Землювання малопродуктивних угідь. Рекультивація земель. Влаштування багаторічних угідь і виноградників. Консервація земель. Розміщення гідротехнічних споруд, захисних лісових насадень. Організація і забудова територій колективних садів. Інші робочі проекти на окремих земельних ділянках з меліоративних заходів поліпшення якості угідь.

розділ 2

Територіальний землеустрій

1. Зміст, завдання та принципи територіального землеустрою

1.1. Поняття про територіальний землеустрій

Територіальний землеустрій – це система державних заходів по розподілу земель між галузями народного господарства, усередині галузей і вдосконаленню землеволодінь і землекористувань шляхом утворення нових, переустрою і зміні існуючих землекористувань і землеволодінь їх структур і систем.

Регулювання земельних відносин, розподіл і перерозподіл земельного фонду, створення землекористувань і землеволодінь, їх технічні і юридичні оформлення здійснюється в процесі територіального землеустрою. Територіальний землеустрій включає слідуючи землевпорядні дії:

1. Утворення нових, а також упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань   з   усуненням черезсуміжжя та інших недоліків в розміщенні земель.

2. Виявлення нових земель для сільськогосподарського та іншого народногосподарського освоєння.

3. Відведення і вилучення земельних ділянок.

4. Встановлення і зміна міської та селищної межі.

Використовуючи територіальний землеустрій для розподілу і перерозподілу землі поміж галузями народного господарства і окремими підприємствами, а також для вдосконалення землеволодіння і землекористування держава створює необхідні територіальні умови для успішної виробничої діяльності підприємств, забезпечує відповідність розмірів землеволодінь і землекористувань рівню розвитку їх виробничих сил. В цьому заключається економічна сутність територіального  землеустрою.

В процесі територіального землеустрою розробляються проекти розміщення землеволодінь і землекористувань, встановлюються на місцевості їх межі, вираховуються площі і складаються експлікації земель по угіддям, закріпленим за підприємствами, з широким використанням планів і карт, складених на основі матеріалів аерофотозйомки, різноманітних видів наземних геодезичних зйомок. Перенесення проекту в натуру, різноманітні обчислювальні дії здійснюються при допомозі геодезичних інструментів і обчислювальної техніки. В цьому заключається сутність територіального землеустрою.

Правова юридична сутність територіального землеустрою, як державного заходу складається в закріпленні або змінені права будь-якого підприємства або особи на користування, володіння земельною ділянкою  в підготовці і видачі відповідних документів.

Проведенням територіального землеустрою держава вирішує різні соціальні питання: відводення земель для будівництва різноманітних промислових переробних підприємств, встановлення і зміна міських селищних меж, створення шляхів, вдосконалення системи розселення і розміщення промислових центрів в сільському господарстві.

Враховуючи різницю в цільовому призначенні державного земельного фонду можна виділити різновидності територіального землеустрою:

-   створення нових землеволодінь, землекористувань сільськогосподарського призначення;

  •  створення землекористувань несільськогосподарського призначення;
  •  упорядкування (вдосконалення) існуючих землеволодінь і землекористувань для усунення недоліків в їх розмірах і розміщенні.

Також територіальний землеустрій розрізняють по формі його проведення на дві групи:

- вибіркове,  яке  здійснюється  при відводі невеликих ділянок для несільськогосподарських цілей, при постійних обмінах землями або при передачі черезсуміжних ділянок. Такі дії не вносять значних змін в існуючу організацію території,  не  порушуючи   господарської   діяльності сільськогосподарських підприємств. Проект створюється в одну стадію.

- групове, яке охоплює значну групу землеволодінь і землекористувань, частини району, всього району або декількох районів і областей. В цих випадках територіальний землеустрій проводять в два етапи: на першому етапі розробляють схему територіального землеустрою, на другому етапі складають проект територіального землеустрою.

При створені схем і проектів територіального землеустрою враховують матеріали прогнозування раціонального використання і комплексної охорони земель,   перспективи  розвитку   галузей  народного  господарства,   що відображається в схемах області і району.

1.2. Завдання і мета складання схем землеустрою

У системі землевпорядної документації схема землеустрою адміністративно-територіального утворення є передплановим і перед-проектним документом, сполучною ланкою між плануванням і організацією використання та охорони земель на відповідному рівні і подальшою основою розроблення проектів землеустрою.

Схема землеустрою адміністративно-територіального утворення (області, району, території ради) — це комплекс текстових і графічних матеріалів, що мають юридичний, технічний, економічний зміст і наукове обґрунтування проблем, що розглядаються.

Зокрема, схема землеустрою адміністративного району є техніко-економічною основою для територіального міжгалузевого і міжгосподарського перерозподілу земель, удосконалення системи землеволодінь і землекористувань, розроблення пропозицій щодо організації території району в цілому й окремих сільськогосподарських підприємств, меліорації й охорони земель, шляхової мережі та інших елементів інженерної, соціальної і виробничої інфраструктури, а також розроблення проектів територіального і внутрішньогосподарського землеустрою та ін.

Основне призначення схеми землеустрою адміністративного району як передпроектного і передпланового документа полягає в обґрунтуванні удосконалення розподілу земель з урахуванням розвитку економіки земельних відносин в районі і відповідно до потреб різних галузей у земельних ділянках, а також у забезпеченні комплексного і взаємопов'язаного виконання всіх запроектованих на території району заходів регіонального, міжгалузевого, міжгосподарського і господарського рівнів.                                                       

У результаті розроблення схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення встановлюється система показників, яка забезпечує обґрунтованість і реальність перспективних і поточних планів раціонального використання й охорони земель. 

В умовах глибоких соціально-економічних перетворень, зміни форм власності на землю і засоби виробництва, переходу до економіки ринкового типу, вдосконалення землекористування сільськогосподарських підприємств, формування системи сталого землекористування основне призначення схеми землеустрою адміністративного району полягає у виявленні найефективніших, екологічно безпечних і соціально орієнтованих напрямів використання земельних ресурсів, створенні умов для науково обґрунтованого територіального, міжгалузевого, міжгосподарського і за формами власності перерозподілу земель, економічно цілеспрямованого розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, а також у інформаційно-довідковому забезпеченні становлення ринкових відносин на території району (області).

Основні завдання схеми землеустрою:

1. Проведення аналізу стану й використання земель та оцінювання ресурсного потенціалу земельних ресурсів адміністративно-територіального  утворення,   трансформації  земельних  відносин і визначення на цій основі головних шляхів удосконалення розподілу земель, їх раціонального використання й охорони.

2. Економічне   районування   та   еколого-ландшафтне,   ерозійне, еколого-агроекологічне зонування території адміністративно-територіального утворення.

3. Виявлення земельних ділянок, які не використовуються, нераціонально використовуються або використовуються не за цільовим призначенням і не відповідно до дозволеного використання, таких, що вибули з обігу або віднесені до менш цінних угідь.

4. Формування або уточнення площ спеціальних земельних фондів для регулювання обігу земель.

5. Оптимізація складу і співвідношення угідь, виявлення резервів земель, придатних для сільськогосподарського виробництва, меліорації і поліпшення, обґрунтування внесення цих земель до фонду перерозподілу і встановлення черговості залучення їх у сільськогосподарський обіг.

6. Уточнення меж територій (земель) природоохоронного, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення.

7. Виділення земель з різними режимами використання, а також земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб.

8. Уточнення меж земель поселень, а також аналіз стану і використання земель комунальної та державної власності.

9. Обґрунтування потреби в земельних ресурсах для розвитку галузей різних форм господарювання на землі, визначення потреби в земельних ділянках для надання їх громадянам і юридичним особам для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

10. Удосконалення територіального і міжгалузевого перерозподілу земель.

11. Перерозподіл земель сільськогосподарського призначення з метою усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань  (черезсмужжя,  вклинення,   вкраплення,  далекоземелля та ін.), створення нових і впорядкування існуючих сільськогосподарських підприємств з урахуванням створення нових перспектив  розвитку  існуючих  селянських та  фермерських  господарств, сільськогосподарських кооперативів.

12. Обґрунтування перспектив розвитку й удосконалення територіального розміщення галузей сільського господарства, інших галузей районного агропромислового комплексу та їх кооперування, об'єктів його інженерної, виробничої і соціальної інфраструктури, у тому числі розміщення господарських і виробничих центрів, шляхової мережі та інших комунікацій, розроблення пропозицій щодо вдосконалення спеціалізації й уточнення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням передбачуваного розподілу  земель.

13. Розроблення заходів щодо поліпшення сільськогосподарських угідь, відновлення і консервації земель, рекультивації порушених земель, підвищення родючості ґрунтів,  захисту земель від ерозії, підтоплення,  заболочування,  вторинного  засолення,  забруднення відходами виробництва і споживання, радіоактивними речовинами,   поліпшення природних ландшафтів тощо.

14. Визначення потреби в капітальних вкладеннях, матеріальних і  трудових ресурсах для реалізації намічених заходів, розроблення  пропозицій щодо фінансування і здійснення заходів, передбачених схемою землеустрою.

15. Підготовка інформації, показників і нормативів з регулювання   ринкових земельних відносин.

16. Розрахунок техніко-економічних показників, екологічної, економічної і соціальної ефективності заходів, намічених у схемі землеустрою.

1.3. Основні вимоги до складання схем землеустрою

Під час розроблення схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень потрібно враховувати такі основні вимоги:

- поєднання інтересів суспільства і законних інтересів власників земельних ділянок та інших громадян на території адміністративно-територіального утворення;

-  розмежування земель державної та комунальної власності;

- комплексність намічуваних заходів, що передбачають взаємопов’язаність інтересів і задоволення потреб різних галузей економіки в земельних ресурсах;

-  пріоритет екологічних вимог над економічною доцільністю використання земель;

- диференційований підхід до встановлення правового режиму земель з урахуванням природних, економічних, соціальних та інших чинників;

-  пріоритет збереження особливо цінних сільськогосподарських угідь і земель особливо охоронних територій;

- збереження єдності частин земельних ділянок і тісно пов’язаних з ними об'єктів нерухомого майна;

- запобігання негативним (шкідливим) впливам на здоров'я населення;

- економія матеріальних і трудових ресурсів;

- створення територіальних умов для впровадження індустріальних інтенсивних технологій у сільському господарстві;

-  ефективне і повне використання земельного і економічного потенціалу адміністративного району;

-  наукове   обґрунтування,   екологічна,   економічна  і   соціальна ефективність намічуваних заходів.

Заходи, які передбачаються схемою землеустрою, мають забезпечувати:                                                                                                            

1) найповніше і найраціональніше використання земель відповідно до їх агроекологічної якості в галузях, які виробляють біологічну продукцію на основі енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

2) зниження рівня негативного впливу на землю;

3) формування раціональної територіальної організації виробництва;                                                                                                               

4)  суворий режим економії земель у галузях промислового виробництва,   енергетики,   зв'язку,   транспорту та  іншого  спеціального призначення;  

5) підвищення господарської ролі дрібних і середніх населених пунктів;

6) розвиток інтеграційних зв'язків між землевласниками і землекористувачами всіх форм власності на землю і форм господарювання;

7) комплексна облаштованість сільської місцевості, що припускає розвинену інфраструктуру, ефективну переробку сільськогосподарської продукції і сировини, тісний зв'язок виробництва і споживання, ринкове обслуговування, адаптацію виробництва в адміністративному районі до ринкових умов.

1.4. Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

Проект встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень.  Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністративних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.                                       

Адміністративно територіальний устрій України — це територіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної території, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунтується на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із урахуванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою складають адміністративно-територіальні одиниці: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Республіка Крим. Вони становлять частини території України, що є просторовою базою організації й діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі — умовні лінії, що відокремлюють її від інших територій. Їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою, розроблених державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку,  генеральних планів населених пунктів.

Межі не є постійними. З розвитком населених пунктів і збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися за рахунок залучення нових земельних ділянок у межі адміністративно-територіальних утворень. Рішення про встановлення й зміну меж районів і міст ухвалює Верховна Рада України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Рішення про встановлення й зміну меж сіл, селищ ухвалюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за поданням районних і сільських, селищних рад.

Межі районів у містах установлюються і змінюються на підставі рішень міських рад, ухвалених за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що висновки про встановлення й зміну меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст можуть підготовляти також місцеві державні адміністрації міст.

Внесення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення прав власності й користування  цими ділянками. Правовий режим таких ділянок можна змінити тільки у разі їх вилучення (викупу), що відбувається відповідно до  норм Земельного кодексу України.

Проектні матеріали з установлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень мають містити:                              

1) ситуаційний план — план розміщення муніципального утворення;                                                                                                    

2) кадастровий план — план стану використання земель у межах адміністративно-територіального утворення;    

3) проектний план меж  адміністративно-територіального  утворення;                          

4) текстову частину з обґрунтуванням встановлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення, з їх описом і висновками погодження меж суміжних утворень.   

На кадастровому плані показують:

- існуючі межі утворення і склад земель за функціональним використанням;                            

- межі земельних ділянок юридичних і фізичних осіб;

- межі земель комунальної і державної власності;

- межі земель транспорту;                                    

- межі земель промисловості, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- межі земель лісового і водного фондів;

- межі земель сільськогосподарського призначення;

- межі земель природно-заповідного, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На плані наводять експлікації існуючого використання земель. На   проектному   плані   меж   адміністративно-територіального утворення показують:

- існуючі межі адміністративно-територіальних утворень і склад їх земель за функціональним використанням;

- межі земель різного функціонального використання, які передбачається вносити до складу земель утворення;

- межі резервних територій різного призначення;

- проектні межі адміністративно-територіального утворення.

На плані наводять експлікацію земель. Він ілюмінується фарбами.

У текстовій частині проекту зазначають:

а) загальні дані про адміністративне утворення, експлікації існуючого використання земель у розрізі землекористувань і угідь;

б) перелік населених пунктів, внесених у межі утворення, перелік землеволодінь і землекористувань, чисельність населення;

в) основні напрями територіальних зон, баланс земель, дані про і проектні пропозиції, які впливають на територіальний розвиток і раціоналізацію структури землекористування;

г) проектні рішення щодо меж адміністративного утворення у розрізі землекористувань і угідь, експлікації земель, які зараховують до складу території утворення;

ґ) результати місцевого референдуму або сходки громадян за потреби;

д) економіко-екологічне   обґрунтування   меж   адміністративно-територіального утворення;

ж) опис меж утворення.

Проект з установлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення після розгляду в установленому законодавством порядку затверджується і виноситься в натуру (на місцевість).

1.5. Особливості формування землекористування та організації об’єктів природно-заповідного фонду, природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення.

З часу отримання Україною незалежності постійно ведеться робота зі створення нового природоохоронного законодавства. За цей час було прийнято близько 80 законів України, зокрема Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України»               № 1989-ІІІ від 21 вересня 2000 р.

Відповідно до прийнятої термінології в Програмі екомережа — це єдина територіальна система, яка охоплює ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курорти, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екомережі: природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Ці елементи у своїй безперервній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ландшафтів у територіально цілісну систему.

Основною метою Програми є збільшення площі земель з природними ландшафтами та формування ними територіально єдиної системи, яка побудована з урахуванням природних шляхів міграцій та поширення видів рослин і тварин. Ця Програма має забезпечити збереження природних екосистем, видів рослин і тварин та їх популяції,  сприяти збалансованому й невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності. Програма містить чітко сформульовані завдання у сфері формування національної екомережі, у питаннях охорони та відтворення земельних, водних, біологічних ресурсів, збереження біологічного різноманіття. Формування екомережі передбачає зміни в структурі земельного фонду України віднесенням частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їй різноманіття природних ландшафтів. Ці заходи сприятимуть зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу людини на довкілля, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Організація землекористування територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це організація земельної території щодо раціонального розміщення різних функціональних їх елементів, які передбачають оптимальний режим взаємодії. Ці та інші питання розв'язують у процесі землеустрою, який передбачає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства (тобто надання юридичного статусу певним територіям земель) щодо організації використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. При створенні національних природних парків та інших природних об'єктів землекористування формується послідовним наближенням від розв'язання загальних проблем до окремих конкретних питань по стадіях: техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), проект відведення земель, проект організації території, робочі проекти на організацію, влаштування і будівництво окремих елементів і об'єктів.

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до цього фонду належать:

- природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

- штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

- заказники поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

- пам'ятки природи поділяють на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляють на підставі:

- рішення сільської, селищної, міської ради, обласної, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень якої належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок;

- договору, укладеного між землевласником, землекористувачем і розробником проекту землеустрою;

- судового рішення.

Розробником проекту землеустрою може бути фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону (далі — розробник).

Замовником проекту землеустрою може бути сільська, селищна, міська рада, обласна, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація, землевласник або землекористувач, інша особа відповідно до закону.

Проект землеустрою розробляють відповідно до завдання затвердженого замовником, яке є невід'ємною частиною договору про розроблення проекту землеустрою.

До договору замовник додає вихідну документацію, необхідну для розроблення проекту.

Договір про розроблення проекту землеустрою складається відповідно до типового договору, який затверджує Кабінет Міністрів України.

Проект землеустрою погоджується з власниками і користувачами суміжних земельних ділянок, а також земельних ділянок, які входять до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення без їх вилучення, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Проект землеустрою складається із:

1)  завдання на виконання робіт;

2) пояснювальної записки, в якій зазначають:

-  коротку характеристику території;

- режим використання земель у межах території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в тому числі земельних ділянок, щодо використання яких установлено обмеження (обтяження);

-  погодження  меж  із  власниками  і  користувачами  суміжних земельних ділянок;

-  короткий опис виконаних робіт;

-  склад земель  за угіддями,  власниками і користувачами земельних ділянок;

3) графічних матеріалів:

-  план території у масштабі,  який дає  змогу відобразити всі елементи проекту — зовнішню межу, номери межових знаків, міри ліній, назви власників і користувачів суміжних земельних ділянок;

-  межі та площі земель, які входять до території без їх вилучення;

-  креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та межі земельних ділянок, щодо використання яких установлено обмеження (обтяження);

4) матеріалів погодження та затвердження проекту:

-  акт польового обстеження і погодження меж;

-  висновки про погодження проекту;

-  рішення про затвердження проекту землеустрою та встановлення обмежень (обтяжень) щодо використання земельних ділянок.

Погоджений проект землеустрою підлягає державній експертизі відповідно до законодавства.

Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект землеустрою розглядають та затверджують сільська, селищна, міська рада, обласна, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація чи в установленому порядку подають іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Зміст проекту організації території національного природного парку змінюється залежно від природних умов, проте у загальному вигляді в ньому можна виділити такі складові:

  1.  функціональне зонування території;
  2.  організація території заповідної зони;
  3.  організація та облаштування території рекреаційної зони;
  4.  організація та облаштування території господарської зони;
  5.  система охорони та відтворення природних ресурсів;
  6.  еколого-економічне та соціальне оцінювання проекту;
  7.  механізм реалізації проекту;
  8.  погодження та затвердження проекту.

2. Відведення земель для сільськогосподарських підприємств, організацій, установ і громадян у власність і користування

2.1. Методика складання проектів формування (зміни) меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад

Роботи, пов'язані з формуванням меж території сільських, селищних і міських рад, виконують у такому порядку:

  1.  підготовчі роботи;
  2.  розроблення схем формування території сільських, селищних і міських рад у межах адміністративних районів;
  3.  розроблення проектів формування меж території сільських, селищних і міський рад;
  4.  погодження та затвердження проектів формування меж;
  5.  виготовлення проектної документації;
  6.  перенесення проектів у натуру (на місцевість).

Підготовчі роботи.

Формування меж території сільських, селищних і міських рад передбачає розроблення схеми землеустрою адміністративного району.

Схеми землеустрою мають містити:

- аналіз стану використання території адміністративного району та функціонування систем розселення;

- аналіз намірів і потреб використання окремих територій, визначених у загальнодержавних програмах соціального, економічного розвитку, програмі використання й охорони земель та генеральній схемі планування територій;

- аналіз диспропорцій використання земель у межах існуючих територій;

- аналіз екологічного стану землекористування;

- напрями вдосконалення системи землекористування.

Підготовчі роботи складаються із:

- збирання, систематизації та аналізу матеріалів, які характеризують природні й соціально-економічні умови району в цілому та в розрізі рад;

- вивчення планово-картографічних матеріалів;

- збирання, вивчення й систематизації земельно-облікових, історичних матеріалів, матеріалів ґрунтових, геоботанічних, меліоративних,   водогосподарських,   агролісомеліоративних,   шляхових  та інших  вишукувань   і   обстежень,   матеріалів   землеустрою   і  лісоустрою, проектів меліорації земель тощо;

- вивчення й аналізу даних про фактичний стан і перспективи розселення;

- проведення польового обстеження територій району в розрізі рад, а також меж землеволодінь і землекористувачів із метою формування їхніх меж.

Розроблення схеми формування (зміни) меж.

Межі формують на картосхемах, які складають у масштабі 1 : 50 000 — 1 : 25 000 на всю територію адміністративної одиниці. На картосхемі показують населені пункти, межі землеволодінь і землекористувань, наносять проектні межі території сільських, селищних і міських рад.

Формування меж проводять з урахуванням існуючої системи розселення і перспектив його розвитку, розміщення землеволодінь і землекористувань, гідрографії й рельєфу місцевості, забезпечення компактності територій та функціональних зв'язків між об'єктами виробництва, а також об'єктами обслуговування населення.

Розроблення проектів формування (зміни) меж.

Межі територій сільських, селищних і міських рад проектують на планах у масштабі 1:25000-1:10000 на підставі розробленої схеми формування меж.

При обстеженні територій уточнюють назви, місцеположення та фактично зайняту площу всіх землевласників і землекористувачів, що перебувають на території, визначають склад угідь.

У процесі проектування межі уточнюють на місцевості в присутності представників суміжних територій сільських, селищних і міських рад, про що складають акт польового обстеження та погодження суміжних меж.

Проектні межі територій погоджують і розглядають повноважні представники місцевих адміністрацій, відповідних рад та представники зацікавлених землевласників і землекористувачів.

На території рад визначають межі особливо цінних продуктивних земель, а також земель заповідників, національних дендрологічних і меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток.

Погодження та затвердження проектів формування (зміни) меж.

Проекти формування або зміни меж міст розглядають відповідні місцеві адміністрації та на сесіях рад і з їх висновками подають на розгляд до обласної державної адміністрації, а потім — на розгляд сесії обласної ради.

Обласна рада розглядає проекти формування або зміни меж міст, погоджує проектні рішення і вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо їх затвердження.

Проекти формування або зміни меж територій сільських, селищних рад розглядають відповідні ради на сесіях і з їх висновками подають на розгляд районної державної адміністрації, а потім — на розгляд сесії районної ради.

Районна рада розглядає проекти формування або зміни меж територій відповідних рад по кожній раді окремо і надає пропозиції щодо їх затвердження до обласної ради.

Виготовлення проектної документації 

Проектна документація з формування або зміни меж територій  сільських, селищних і міських рад складається з таких матеріалів:

- пояснювальної записки;

- графічних матеріалів;

- матеріалів погодження та затвердження проекту.

Пояснювальна записка містить: завдання на розроблення проекту; техніко-економічні показники; коротку характеристику області, району; особливості формування меж районів сільських, селищних Рад; їх загальну площу та склад земельних угідь; короткий опис виконання робіт. До записки додається список усіх землевласників землекористувачів у межах територій кожної ради, а також їхній склад угідь.                                                                                                 

Пояснювальну записку виготовляють у трьох примірниках, перший із яких передають проектній організації, другий — районній раді, третій — місцевій державній адміністрації.

Графічні матеріали проекту складаються із креслення меж території відповідної ради; картосхеми формування або зміни меж районів сільських, селищних і міських рад у цілому по адміністративному району; креслення перенесення проекту меж у натуру (на місцевість) .

Креслення виготовляють у двох примірниках, перший з яких передають проектній організації, другий — замовнику.

Матеріали погодження та затвердження проекту складаються з:

- актів польового обстеження меж та їх погодження із суміжними радами;

- протоколів розгляду проекту формування або зміни меж;

- рішення відповідної ради про затвердження проектів формування або зміни меж територій сільських, селищних та міських рад, висновків відповідних рад і адміністрацій.

Матеріали погодження та затвердження проектів додають до пояснювальної записки.

Виготовлення технічної документації з перенесення проекту в натуру (на місцевість)

Затверджений проект формування або зміни меж територій сільських, селищних чи міських рад переносять у натуру (на місцевість), якщо ці межі нечітко виражені в натурі або спірні.

Перенесенню в натуру передує його геодезична підготовка.

На кресленні перенесення проекту в натуру виписують натуральні геодезичні виміри, показують місця встановлення межових знаків, порядок виконання робіт.

Межові знаки встановлюють у таких місцях, де є можливість забезпечити їх надійне збереження.

Способи перенесення проекту в натуру мають бути простими і забезпечувати потрібну точність робіт.

Роботи, пов'язані з перенесенням меж, виконують за окремим договором із замовником.

2.2. Формування землеволодінь і землекористувань з різними формами господарювання на основі приватної власності на землю і оренди земельних і майнових паїв

Необхідність підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва спонукала до прийняття реформаторських рішень. Важливою складовою реформи сільського господарства в Україні є передача усуспільнених сільськогосподарських земель та засобів виробництва, що належать сільськогосподарським підприємствам, у власність їх членам і створення більш продуктивних приватних господарств, орієнтованих на ринкові відносини.

Кінцева мета реформи – створення конкурентноздатного, в тому числі на міжнародному ринку, аграрного сектору, який забезпечував би селянам високий рівень доходів на основі висококваліфікованого ведення господарства, суспільству – продовольчу безпеку.

Етапи формування земельних та майнових відносин, що здійснюються згідно прийнятих законодавчо-нормативних актів.

У процесі реформування можна виділити три етапи:

перший етап це роздержавлення земель, створення земель запасу, передача земель у колективну власність, проведення оцінки землі, виготовлення і видача державних актів на колективну власність. Ця робота завершена.

другий етап закінчився розпаюванням на встановлених у законодавчому порядку принципах, колективних сільськогосподарських земель, виготовленням і видачею кожному члену КСП чи інших колективних підприємств сертифікатів на право на земельну частку (пай).

третій етап представляє собою процес об'єднання власників земельних часток і майнових паїв на новій основі і формування виробничих структур, здатних ефективно працювати в ринкових умовах. Він є найскладнішим, оскільки передбачає реорганізацію виробничих структур, структури управління, правових, економічних і трудових відносин в колективних сільськогосподарських підприємствах, і найвідповідальніший, оскільки земельна реформа зможе дати позитивні результати лише за умови, якщо, в кінцевому рахунку, сформуються ефективні господарські одиниці на нових принципах діяльності.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Для обрання організаційно-правової форми новостворюваного підприємства слід керуватися чинним законодавством, зокрема законами України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про підприємництво». Серед передбачених чинним законодавством організаційно-правових форм підприємницької діяльності можна відзначити зокрема:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство;

- сільськогосподарський кооператив;

- фермерське господарство.

Крім того, Закон України «Про підприємництво» надає можливість здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Підприємства вищезгаданих організаційно-правових форм є юридичними особами. Кожна з них має свої особливості, що обумовлюються кількістю засновників, ступінню їхньої участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, різною мірою відповідальності за зобов'язаннями підприємства та іншими факторами.

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, майновими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

-  відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

- закрите акціонерне товариство (ЗАТ), акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

В акціонерному товаристві статутний капітал поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Скільки у члена КСП є оплачених його майновими паями акцій, стільки він має голосів при прийнятті рішень, що стосуються діяльності товариства.

За борги підприємства акціонер відповідає тільки своїми акціями.

На свої акції при наявності прибутку в підприємстві він буде одержувати дивіденди.

Учасники створення акціонерного товариства не зобов'язані в ньому працювати.

Акціонерна форма власності є обов'язковою при реформуванні державних промислових та інших підприємств. Однак для реформування сільськогосподарських підприємств вона мало підходить, оскільки при виході з акціонерного товариства селянин одержує лише акції, а його земельна частка і майновий пай стають власністю акціонерного товариства. Акції до того ж у разі збитковості виробництва знецінюються.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це підприємство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

В даному товаристві статутний фонд розділений на процентні частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники мають кількість голосів, пропорційну до розміру їх часток у статутному фонді.

За борги підприємства учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх часток у статутному фонді. Це значить, що якщо підприємство збанкрутувало, то його учасник втрачає свій майновий пай і належну йому частину приросту майна за період функціонування товариства.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що при прийнятті загальними зборами основних рішень з діяльності товариства необхідна одностайність. Якщо у господарстві сотні чоловік, досягти цього важко, оскільки серед членів товариства буде чимало пенсіонерів і працюючих на стороні. За цієї обставини створюються труднощі в узгодженні інтересів і оперативному прийнятті рішень, що може негативно позначатися на результатах господарської діяльності колективу і особистих прибутках його членів.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю утворюється невеликою кількістю учасників (наприклад, до 30 чоловік), то слабкі сторони цієї форми господарювання виявляються менше.

Участь у створенні товариства з обмеженою відповідальністю не зобов'язує у ньому працювати.

Товариство з обмеженою відповідальністю найбільш ефективне,  якщо його створює невелика кількість учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється від ТОВ розміром та порядком відповідальності його учасників.

Створення, управління, розподіл прибутку та інші аспекти організації та діяльності даного товариства є аналогічними товариству з обмеженою відповідальністю.

Відмінність полягає лише в тому, що учасники даного товариства відповідають за його борги не лише своєю часткою у майні товариства, а, якщо це необхідно, і додатковим своїм майном в однаково кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Ця обставина викликає більше довір'я до даного товариства з боку кредиторів, оскільки відповідальність додатковим майном підвищує гарантії повернення позик.

Повним товариством – є господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльність та несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Принцип солідарної відповідальності означає, що за борги підприємства може відповідати як кожний член повного товариства адекватно своїй частці в статутному капіталі, так і один член товариства за всіх інших. Управління господарством в повному товаристві здійснюється всіма учасниками підприємства, які доручають одному чи кільком особам зі свого середовища вести справи товариства, виступати від його імені і представляти його інтереси.

Повне товариство може підійти, наприклад, невеликому колективу близьких родичів, які повністю довіряють один одному і вирішили об'єднати свої земельні частки і майнові паї для спільного ведення підприємницької діяльності.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Ці дві групи засновників відрізняються різною мірою відповідальності за зобов'язаннями товариства, формою участі в управлінні його справами, порядком повернення їм внесків у разі ліквідації підприємства тощо.

Командитне товариство складається з учасників з повною відповідальністю і вкладників. Перші управляють підприємством і несуть солідарну відповідальність за борги підприємства не тільки своїми частками в статутному фонді, а й іншим належним їм майном. Другі не вмішуються в управління підприємством і можуть брати участь в ньому лише з правом дорадчого голосу. Їх відповідальність за борги господарства обмежена лише їхніми частками у статутному фонді.

Хто не боїться відповідальності, впевнений у своїх силах і хоче брати активну участь в управлінні господарською діяльністю майбутнього підприємства — може стати його учасником з повною відповідальністю. Пенсіонерам чи людям передпенсійного віку, а також тим, хто не пов'язує свої інтереси з сільськогосподарським виробництвом, вигідніше стати вкладником товариства. Як вкладники, вони одержуватимуть на свій майновий пай, який внесли до статутного фонду, дивіденди залежно від прибутків підприємства, а за здану в управління земельну частку — рентні платежі згідно укладеного договору.

Отже, при наявності невеликої професійної команди можна створити досить мобільне в управлінні господарство. Складністю при цьому є те, що, згідно з діючим законодавством, сукупний розмір майнових паїв повних учасників не повинен бути меншим 50 % статутного фонду. Це потребує від них певних дій по збільшенню свого вкладу у статутний фонд.

Трудова участь у командитному товариств не обов'язкова.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — це підприємство, створене для спільного ведення сільськогосподарського виробництва з обов'язковою трудовою участю в його діяльності.

Вищим органом управління є загальні збори, які правомірні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу, що є перевагою цієї організаційно-правової форми порівняно з будь-яким товариством.

Привабливим у виробничому кооперативі є й те, що поряд з його членами, які наділені правом ухвального голосу, можуть бути і асоційовані члени кооперативу, які мають дорадчий голос. Останніми можуть бути, зокрема, пенсіонери, що, на відміну від товариств (окрім командитного), дозволяє управляти справами кооперативу меншій кількості людей.

Члени кооперативу відповідають за зобов'язання кооперативу лише в межах своїх пайових майнових внесків.

Слабкою стороною даної форми, окрім обов'язків щодо трудової участі, є голосування за принципом "один член кооперативу — один голос", незалежно від вкладу члена кооперативу в розвиток підприємства.

Фермерське господарство    є    формою підприємництва громадян України,  які  виявили  бажання  виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами  фермерського  господарства  можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли  16-річного  віку,  та інші родичі, які об'єдналися  для  роботи  в  цьому  господарстві.

Фермерське господарство може бути створено однією особою.

Голова фермерського господарства виступає в одній особі як менеджер (керуючий), підприємець і власник, бере управління і всю відповідальність за результати діяльності тільки на себе.

Збільшення стартового капіталу для досягнення оптимальності господарства можна також досягти за рахунок оренди землі і майна членів КСП (наприклад, пенсіонерів), що вийшли з господарства, або одержання їх від родичів у спадщину, в результаті дарування тощо.

 Індивідуальне підприємництво. Українське законодавство надає можливість тому чи іншому членові КСП право займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю, не пов'язаною з виробництвом сільськогосподарської продукції, не реєструючись при цьому як юридична особа. При прийнятті рішення стати індивідуальним підприємцем бажаючий може, наприклад, обміняти свою земельну частку на майнові паї ті їх членів КСП, яким потрібна земля, і, приєднавши їх до свого майнового паю, викупити в господарстві, що реорганізується, за всю суму паїв автомашину, трактор, автокран чи іншу техніку, на якій він раніше працював, або приміщення, чи деревообробний верстат, чи те і інше, що стане йому матеріальною основою для організації індивідуальної підприємницької діяльності.

Індивідуальне підприємництво може виявитися найбільш вигідним у сферах обслуговування, ремонту, деревообробки, виконання ковальських та багатьох інших робіт. Але перш, ніж зробити такий вибір, кожен повинен добре вивчити, кому можуть бути потрібними його послуги і чи достатньо буде у нього клієнтів та заробітку.

2.3. Методологічні основи розроблення проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств та створення нових

Землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств (організацій) перебувають у постійному русі. Змінюються їхні межі, кількість, площі, місце розташування, форми власності й господарювання. Підприємства створюються нові або реорганізуються, у результаті земельного обігу їхні розміри збільшуються або зменшуються.

Будь-які зміни, пов'язані зі створенням нових або впорядкуванням існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств, проводять на основі проектів територіального землеустрою.

Створення землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств — це землевпорядні дії, що передбачають складання, розгляд, затвердження проекту і перенесення його в натуру, у результаті яких створюються нові земельні ділянки й оформляються на них правоустановчі документи.

Проект створення землеволодіння або землекористування сільськогосподарського підприємства складається з таких частин:

  1.  установлення площі землеволодіння або землекористування;
  2.  розміщення і формування його земельного масиву;
  3.  розміщення садиби нового господарства;
  4.  установлення видів і площ угідь у складі землеволодіння або землекористування;
  5.  розміщення меж землеволодіння або землекористування;
  6.  визначення режиму й умов (обмежень) у використанні земель;
  7.  складання схеми внутрішньогосподарської організації території господарства;
  8.  розроблення вихідних даних для визначення розмірів земельного податку, грошового оцінювання землі та інших економічних показників.

Визначення площі землеволодіння і землекористування. У проекті землеустрою площу встановлюють одночасно з розрахунком розмірів виробництва сільськогосподарського підприємства.

Розмір землеволодіння (землекористування) сільськогосподарського підприємства залежить від багатьох умов і чинників, основні з яких:

- виробничий напрям (спеціалізація) господарства, склад і поєднання галузей;

- природні умови, що характеризують родючість ґрунтів, меліоративний і культуртехнічний стан угідь, їх контурність, розчленованість, віддаленість від господарських центрів, основних доріг тощо;

- забезпеченість господарства трудовими ресурсами, склад і рівень  кваліфікації  адміністративно-управлінського  апарату,  наявність кадрів механізаторів та інших працівників, можливість залучення додаткової робочої сили (особливо в напружені періоди роботи), земельні частки і майнові паї;

- наявність у господарствах основних і оборотних виробничих фондів, насамперед сільськогосподарського призначення, грошово-матеріальних засобів і можливість залучення і використання банківських кредитів для розвитку матеріально-технічної бази;

- інші умови, що передбачають наявність і стан дорожньої мережі, транспортних засобів, засобів зв'язку, умови розселення, природно-історичні умови.

Розрахункову площу землеволодіння (землекористування) встановлюють на основі: рекомендацій наукових установ; методу аналогів, тобто за розмірами господарств, які успішно функціонують в аналогічних умовах; розрахунково-конструктивного методу; економіко-математичних методів; методів математичної статистики з використанням виробничих функцій.

Остаточну (проектну) площу землеволодіння (землекористування) визначають з урахуванням конкретних територіальних умов. У процесі проектування її прагнуть наблизити до розрахункової площі.

Розміщення і формування земельного масиву господарства полягає у:

- визначенні місця розташування господарства і його землекористування;

- наданні землеволодінню або землекористуванню кращої конфігурації, форми;

- внесенні до складу земельного масиву господарства окремих ділянок, що раніше належали іншим землевласникам і землекористувачам, а також різних видів сільськогосподарських і несільськогосподарських угідь.

При розміщенні землеволодінь і землекористувань, тобто при визначенні місця розташування кожного з них, потрібно виконувати такі вимоги:

- враховувати  існуючий  устрій  і  стан  території  (розміщення існуючих землеволодінь і землекористувань, фондів земель, доріг, населених пунктів, особливо охоронних територій, водних джерел тощо;

- брати до уваги витрачені раніше капіталовкладення на виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди, зрошувальні й осушувальні системи, канали, дороги, колодязі та ін.;

- враховувати розміщення і господарське призначення існуючих населених пунктів, можливе розміщення і розширення садиб господарств, які мають бути вигідно розташовані щодо своїх угідь;

- формувати   землеволодіння   і   землекористування   у   вигляді єдиної компактної ділянки зручної конфігурації, не розчленованої природними і штучними перешкодами (ярами, ріками, лісами, болотами, дорогами та ін.);

- забезпечувати найменшу довжину землеволодіння (землекористування) на рівнині щодо однорідної території, проектування їх правильної форми, подібної до квадрата;

- забезпечувати при формуванні землеволодінь або землекористувань з кількох відособлених (черезсмужних) ділянок їх мінімальну віддаленість одна від одної,  а дорожній зв'язок між ними — зручний;

- не дробити межами кілька господарств, ділянки орних земель, водозбірні площі, зрошувані й осушувані землі, не порушувати функціонування меліоративних мереж, протиерозійних систем та ін.;

- створювати   при   розміщенні   землеволодіння   (землекористування) та їхніх меж сприятливі умови для наступної внутрішньогосподарської організації території, охорони довкілля;

- створювати територіальні умови для забезпечення господарств комунікаціями (лініями електропередач, зв'язку, водопостачання та ін.) для незалежного під'їзду по дорогах до кожного землеволодіння, землекористування,  їх  водопостачання  з  урахуванням  наявності водного джерела або доступу до нього;

- вносити сільськогосподарські (рілля, сади, сіножаті, пасовища) і несільськогосподарські (ліс, чагарники, озера, болота) угіддя, розташовані в одному масиві, до складу землеволодінь і землекористувань для забезпечення компактності.

Для оцінювання конфігурації і компактності землеволодіння (землекористування) розраховують коефіцієнт компактності, довжини землеволодіння і землекористування, віддаленість окремих їх частин від господарських центрів.

Коефіцієнт компактності — це частка від розподілу периметра певного землеволодіння і землекористування на периметр квадрата тієї самої площі як фігури, що має найменший периметр.

Якщо площа квадрата дорівнює Р, то довжина його однієї сторони √Р, а периметр 4√Р. Коефіцієнт компактності знаходиться за формулою:

К= П/4√Р                                                                                                                                                      (2.1.)

де П — периметр землеволодіння.

Чим ближче коефіцієнт компактності до одиниці, тим краща конфігурація землекористування.

Довжина землеволодіння і землекористування — це відстань між його найвіддаленішими частинами (крайніми точками), вимірювана по дорогах. Частку від ділення фактичної довжини землекористування на середню довжину квадратної фігури тієї самої площі називають коефіцієнтом довжини, який при співвідношенні сторін прямокутника 1 : 2 становить 1,08, при 1:3 — 1,21, при 1:4 — 1,34.

Віддаленість земель залежить від розмірів землеволодіння і землекористування, конфігурації землеволодіння і землекористування, ступеня пересіченості місцевості, наявності й розміщення доріг, розташування господарського центру.

Для оцінювання далекості земель у проекті розраховують середню відстань за формулою:

        R1P1+ R2P2+ ... + RnPn                ∑RiPi

R= -------------------------------- = ----------,                                                                                                   (2.2.)

            P1 + P2 + ... + Pn                         Pi

де R1, R2,...,Rп — відповідно відстані до окремих частин землеволодіння (землекористування) від господарського центру по дорогах;

Р1, Р2,..., Рп — площі окремих частин землеволодіння (землекористування).

Розміщення садиби господарства необхідне при створенні нових землеволодінь і землекористувань і при будівництві нових виробничих центрів.

Ця частина передбачає визначення місця розташування садиби на території; вибір ділянки землі для розміщення будівель садиби; розрахунок площі земель, потрібної для садиби.

Види і площу угідь у складі землеволодіння та землекористування встановлюють відповідно до наявних типів землекористування за придатністю, намічуваної спеціалізації господарства, обсягів виробництва продукції з урахуванням конкретних природних і економічних умов.                                                                                      

При розміщенні землеволодінь і землекористувань в їхні межі зараховують існуючий склад угідь. Склад і площі угідь можуть не відповідати економічним потребам та екологічним вимогам створюваного господарства повністю, але дають змогу через необхідну трансформацію (переведення угідь з одного виду в інший) привести їх у відповідність з умовами екологічної стабільності і економічної необхідності.

Межі землеволодіння і землекористування розміщують з урахуванням таких основних вимог:                                                             

- суходільні межі, особливо у відкритій місцевості, на ріллі розміщують прямолінійно, без зламів, з кутами поворотів 90°;                   

- межі сполучають із природними рубежами («живими» урочищами) — річками, струмками, ярами, лощинами, узліссями тощо, а також зі штучними перешкодами (каналами, дорогами та ін.);    

- межі розміщують узгоджено з рельєфом місцевості, крім випадків виникнення і розвитку ерозії. Їх проектують по вододілах, елементах гідротехнічної мережі, на схилах — по лінії стоку;

- невиправданого дроблення контурів угідь, створення дрібно-контурності не допускають;

- у зонах зрошення або осушення земель межі сполучають з постійними зрошувальними,   осушувальними  й  іншими   каналами,   створюють умови для відособленого водокористування кожному господарству;      

- межі розташовують так, щоб створювалися гарні умови для наступної внутрішньогосподарської організації території (правильного  розміщення сівозмін, полів, робочих ділянок, внутрішньогосподарських доріг, лісосмуг тощо).

Режим і умови (обмеження) використання земель визначають для того, щоб внести цю інформацію до Земельного кадастру України як обмеження і обтяження права власності на землю. Обмеження у  використанні земель зумовлені особливим правовим режимом територій (природоохоронного, природно-заповідного,  оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, охоронних і санітарно-захисних зон і смуг, інженерних, транспортних та інших споруд і об'єктів, деградованих і забруднених земель), а також правами обмеженого користування чужими земельними ділянками (обтяженнями, сервітутами).

Для цього використовують чергові плани (карти) обмежень і обтяжень у використанні земель на території, де розташоване створюване землеволодіння або землекористування, а також спеціальні нормативно-правові документи.

Вихідні дані для визначення розмірів земельного податку, нормативної грошової оцінки та балансової вартості землі та інших економічних показників землекористування розробляють для підвищення інформаційної значущості проекту створення землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств і використання його даних при відносинах землевласників і землекористувачів з державою і між собою (наприклад, при сплаті земельного податку, оренди за землю, продажі земельних ділянок).

Для визначення таких економічних показників використовують матеріали проекту, що містять дані по площах і якості земельних угідь.

Землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств і громадян створюються, як правило, на землях, які раніше використовувалися за різним призначенням і на різному праві.

Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових здійснюється з метою формування територіальних умов для розвитку різних форм господарювання на землі, формування раціональної і стійкої системи землеволодінь та землекористувань, консолідації земельних ділянок і земельних часток, поліпшення використання і охорони земель.

Проекти впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових можуть складати у разі:

-  реорганізації сільськогосподарських підприємств  і фермерських (селянських) господарств;

- виходу власників земельних часток (паїв) із сільськогосподарських підприємств і створення фермерських або селянських господарств;

-  ліквідації недоліків у землекористуванні.

При складанні проекту створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з метою реорганізації сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств застосовують такі варіанти перерозподілу земель:

1)  реорганізація сільськогосподарських підприємств, землекористування яких сформоване на різному праві;

2) власники земельних часток (паїв) формують нові самостійні структури;                 

3) здійснення економіко-землевпорядної оптимізації землекористування в процесі ринкового обігу земель.

При будь-якому із цих варіантів перерозподілу земель складання проекту землеустрою передбачає:

- уточнення складу і площ сільськогосподарських угідь, які підлягають перерозподілу, а за потреби проведення їх інвентаризації;

- встановлення площ і розміщення сільськогосподарських угідь,  які передані в спільну власність, і їх перерозподіл;

- встановлення складу, площ і місця розміщення сільськогосподарських угідь,  які передаються в оренду, сільськогосподарських  підприємств або новостворюваних агроструктур;

- встановлення складу, площ і місця розміщення несільськогосподарських угідь, які передаються в спільну власність;                        

- встановлення меж і площ земельних ділянок, зайнятих будівлями і спорудами, які передаються новостворюваним агроструктурам;                                                                                                       

- встановлення режиму і умов використання земель при виході  власників земельних часток (паїв), визначення меж і площ земельних ділянок, обмежених у використанні або обмежених правами інших осіб.

При складанні проекту формування нових землеволодінь і землекористувань на основі виходу власників земельних часток (паїв) встановлюють:

  •  кількість земельних часток, на основі яких формуватимуться нові фермерські й селянські господарства або сільськогосподарські підприємства;          
  •  місця розміщення земельних ділянок, які виділяються для організації селянських, фермерських господарств або сільськогосподарських підприємств, фактичний склад і площі виділених сільськогосподарських угідь;   
  •  межі і площі земельних ділянок, зайнятих будівлями і спорудами, що виділяються новостворюваним фермерським господарствам або сільськогосподарським підприємствам;       
  •  межі і площі несільськогосподарських угідь, що виділяються новоствореним агроструктурам;                                                            
  •  межі і площі земельних ділянок з особливим режимом використання і обмежених правами інших осіб.               

При складанні проектів створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань потрібно керуватися такими основними принципами і вимогами:

1)  створення однакових умов для розвитку всіх форм землеволодіння і землекористування та господарювання на різних за якістю і місцем розміщення землях;

2)  добровільне волевиявлення власників земельних часток (паїв) щодо їх об'єднання в нові виробничі структури і розпорядження своїми частками на умовах визначених проектом землеустрою;

3)  урахування інтересів усіх землевласників і землекористувачів, які зачіпаються;

4) максимальне збереження елементів організації території, що склалися в існуючих сільськогосподарських підприємствах;

5)  створення організаційно-територіальних умов, які забезпечують економіко-землевпорядну раціоналізацію  землекористування, неухильне зростання родючості ґрунтів, збереження і поліпшення довкілля і ландшафтів;

6)  межі земельних масивів новостворюваних землеволодінь і землекористувань   слід  установлювати   з урахуванням інвестиційної привабливості типів землекористування, їх компактного розміщення, стабільності ландшафтів;

7) виділення зрошуваних земель має здійснюватися сівозмінними полями або масивами, або площами, кратними сезонній продуктивності дощувальних машин і установок, та забезпечувати ефективне використання земель і поливного обладнання в проектному режимі;

8) виділення осушених земель здійснюється на умовах, які забезпечують збереження осушувальної мережі в проектному режимі;

9) несільськогосподарські угіддя передаються у власність з урахуванням розміщення земельних ділянок, які виділяються в рахунок земельних часток (паїв), існуючих і новостворюваних агроструктур, напрямів їх діяльності та вимог раціонального використання і охорони земель.

2.4. Організація території сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань на різному праві

Реформування земельних відносин й існуючої системи землеволодіння та землекористування, перерозподіл земель за формами власності, в тому числі виділення земельних часток (паїв) у натурі, потребують відповідних землевпорядних заходів із визначення прав власників земельних часток при спільному їх використанні.

Розробляючи пропозиції щодо визначення прав власників земельних часток при спільному використанні земель на різному праві, враховують:

- наявність, розміщення і площі земельних масивів, які є власністю сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб;

- наявність розміщення і площі земельних ділянок сільськогосподарських угідь, які перебувають у власності громадян, та форми їх використання сільськогосподарським підприємством, фермерським господарством;

- наявність, розміщення і площі земельних ділянок, орендованих у органів виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- наявність, розміщення і площі земельних ділянок, які є на праві спільної власності (колишня колективна) власників земельних часток (паїв), у тому числі зайнятих об'єктами нерухомого майна.

Проект складають на основі погоджених і затверджених у встановленому порядку результатів інвентаризації земель,  унаслідок якої уточнюють розміри земельних часток. У подальшому формують і розміщують масиви земель, які є власністю юридичної особи, розміщують земельні ділянки, що перебувають у власності громадян. Уточнюють розміри земельних часток відповідно до чинного законодавства.

Земельні масиви, що є власністю юридичної особи, формують і розміщують у такий спосіб.

На підставі проведеного аналізу фактичного використання земельних часток установлюють площу сільськогосподарських угідь, що є власністю сільськогосподарської організації як юридичної особи, тобто площу земельних часток, внесених у статутний (складовий) капітал або пайовий фонд і викуплених у власність сільськогосподарською організацією, подарованих сільськогосподарській організації. Зазначені площі сільськогосподарських угідь зараховують до неподільного фонду, який не підлягає поділу на земельні частки.

Ці земельні ділянки доцільно сформувати і розмістити єдиним масивом з обліком економічної і господарської доцільності (розташування тваринницьких ферм, виробничих центрів, місць проживання членів (учасників) сільськогосподарської організації, ринків збуту, транспортних магістралей тощо).

У цей масив бажано залучати землі, використання яких має визначальне значення в забезпеченні основних напрямів його виробничої діяльності.

Щоб не зачіпати інтересів інших власників земельних часток, площу земельного масиву, що відводиться, потрібно формувати з урахуванням якісної оцінки земель, а саме: кількість балів земельного масиву, що відводиться, має бути не більшою від загальної кількості переданих земельних часток (паїв).

Межі земельного масиву встановлюють з урахуванням його компактного розміщення, по можливості поєднуючи з існуючими межами позасівозмінних масивів, полів і робочих ділянок з чітко вираженими на місцевості природними і штучними межами (річками, струмками, каналами, дорогами, лісосмугами тощо).

На підставі даних формування земельного масиву, який є власністю сільськогосподарського підприємства як юридичної особи і внесений до неподільного фонду, складають реєстр земельних ділянок (контурів) сільськогосподарських угідь. Одночасно вказують площі несільськогосподарських угідь, що рекомендуються до передачі сільськогосподарському підприємству.

Земельні масиви, що перебувають у власності громадян, розміщують з урахуванням сформованих форм правових взаємин власників земельних часток із сільськогосподарським підприємством, площі земельних угідь, переданих для використання сільськогосподарському підприємству на тому чи іншому праві, місця проживання громадян, забезпечуючи створення компактних масивів сільськогосподарських угідь.

Земельні ділянки, що відповідають земельним часткам, право користування якими внесено в статутний капітал підприємства, доцільно формувати єдиним масивом. Розміщують їх компактно із земельним масивом сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського підприємства.

Сільськогосподарські угіддя, які сільськогосподарське підприємство використовує на умовах оренди, варто розміщувати з урахуванням термінів оренди.

Якщо в складі землекористування є сільськогосподарські угіддя, передані під час приватизації земель органами місцевого самоврядування в оренду сільськогосподарському підприємству, то потрібно визначити місце розташування цих земельних ділянок.

Розробляючи проектні пропозиції, слід також ураховувати побажання власників земельних часток щодо розпорядження ними після закінчення терміну правових відносин із сільськогосподарським підприємством.

Якщо до моменту розроблення проектних пропозицій щодо впорядкування землекористування сільськогосподарського підприємства виникає потреба у виділенні земельних ділянок для організації селянських господарств власників земельних часток, то ці питання також розглядають, а їх відповідне рішення відображають у проекті землеустрою.

Власність на несільськогосподарські угіддя має бути оформлена відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Конкретні види і площі несільськогосподарських угідь можуть бути передані у власність громадянам за рішеннями органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Несільськогосподарські угіддя передають у власність з урахуванням:

- побажань громадян і юридичних осіб;

- розміщення їх продуктивних земель;

- побажань суміжних землекористувачів;

- природно-екологічного значення і доцільного господарського використання цих земель;

- створення територіальних умов для формування раціонального землекористування.

Межі переданих у власність сільськогосподарських і несільськогосподарських угідь доцільно поєднувати з чітко вираженими на місцевості природними і штучними межами (річками, струмками, каналами, дорогами, лісосмугами тощо).

Вкраплені в ділянки продуктивних земель контури несільськогосподарських угідь, як правило, передають повністю власникам сільськогосподарських угідь, усередині яких вони знаходяться.

Якщо на суміжні несільськогосподарські угіддя претендують кілька громадян і юридичних осіб, то ці угіддя розподіляють між ними пропорційно площі сільськогосподарських угідь, переданих у власність, з урахуванням господарської доцільності і взаємної домовленості.

Якщо громадяни і юридичні особи не побажали одержати у власність несільськогосподарські угіддя, то розробляють пропозиції щодо зарахування їх до земель запасу, лісового або водного фонду, інших категорій.

Несільськогосподарські угіддя (ліси, річки, водойми, міжсільські дороги, земельні ділянки під об'єктами історії і культури, території загального користування та ін.), які за своїми природно-екологічними умовами або правовим статусом не можуть бути передані у власність громадянам і юридичним особам, заносять до земель відповідних категорій.

Розглядаючи питання про передачу земель, які займають міжгосподарські і внутрішньогосподарські дороги, установлюють їх приналежність, правовий статус, склад об'єктів, що вони обслуговують. Значну частину доріг, розташованих на території сільськогосподарських підприємств, використовують переважно садівничі товариства та інші організації, що не оформили земельне відведення і права на їх влаштування. На основі проведеного аналізу встановлюють їх приналежність і правовий статус (передають у власність сільськогосподарським підприємствам, оформляють відведення землі відповідним організаціям тощо).

При розробленні пропозицій, пов'язаних з освоєнням несільськогосподарських угідь для виробництва сільськогосподарської продукції, за укрупненими показниками визначають види, обсяги і вартість  культуртехнічних робіт з освоєння цих земель у різні види продуктивних земель із зазначенням частки фінансування за рахунок коштів  громадянина (юридичної особи) і органів місцевого самоврядування.    

Результати проведених робіт, пов'язаних із передачею несільськогосподарських угідь у власність, відображають:      

- на кресленні проекту впорядкування землекористування;           

- у реєстрі ділянок (контурів) несільськогосподарських угідь, переданих громадянам і юридичним особам у власність або інші категорії, що включаються в землі;

- у відомості заходів щодо освоєння земельних угідь, що раніше вибули  із  сільськогосподарського  обігу,   переданих  громадянам  і   юридичним особам у власність;                                         

- у пояснювальній записці до проекту.                                         

Матеріали з передачі несільськогосподарських угідь погоджують з юридичними особами і власниками земельних часток, яким передають у власність ці угіддя, зацікавленими підприємствами й органами місцевого самоврядування, яким намічають передати несільськогосподарські угіддя, що мають природно-екологічне або суспільно-господарське значення, а також з районним комітетом із земельних ресурсів і землеустрою.                                                             

Межі і площі земельних ділянок під об'єктами нерухомості встановлюють на основі матеріалів інвентаризації земель з урахуванням фактичного функціонального призначення об'єктів, затвердженої проектно-технічної і будівельно-планувальної документації або норм відведення земель.

При встановленні фактичних меж і площ земельних ділянок під відповідними об'єктами нерухомості в межі цієї земельної ділянки вносять землі, які безпосередньо зайняті об'єктом нерухомості, і прилеглі до цього об'єкта нерухомості території, необхідні для забезпечення його функціонування з урахуванням дотримання технологічних вимог щодо їх експлуатації, протипожежної безпеки, санітарних  та інших норм.                                                                                    

Установлюючи площу земельних ділянок під об'єктами нерухомості, можна використовувати нормативи, норми відведення, проектно-технічну документацію та ін.

За відповідності фактичних розмірів земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, нормативам її межі установлюють  за фактичним використанням. Якщо ж фактична площа земельної  ділянки перевищує встановлену або менша за неї, то за згодою власника нерухомості за ним закріплюється земельна ділянка за фактичним використанням. У разі незгоди власника об'єкта нерухомості йому передають земельну ділянку площею, що відповідає нормам відведення земель або проектно-технічної документації й забезпечення функціонування об'єкта нерухомості.

За матеріалами встановлення меж і площі ділянок складають реєстр земельних ділянок, на яких розташовані відповідні об'єкти нерухомості, із зазначенням функціонального призначення конкретного об'єкта нерухомості, його номера і площі (фактичної і за встановленими нормами і формами передачі, безоплатно або за плату).

Місце розташування і погоджені з власником об'єктів нерухомості площі земельних ділянок відображають на проектному кресленні.

За результатами проектування складають зведену експлікацію земель, у якій відображають проектні площі земельних угідь, у тому числі за формами власності:

♦ у власності юридичної особи;

♦ громадян, які використовують сільськогосподарське підприємство на умовах оренди і права власності;

♦ органу місцевого самоврядування, що передані сільськогосподарському підприємству в оренду;

♦ громадян, що не використовували свої права з реалізації земельних часток;

♦ неоформлені у власність — незатребувані земельні частки;

♦ у власності громадян, що збільшили особисті господарства;

♦ передані у фонд перерозподілу земель.

2.5. Особливості проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського та фермерських господарств, садівницьких товариств, городництва та для сінокосу і випасання худоби

Одним із завдань реформування земельних відносин в Україні є надання громадянам земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, тваринництва, індивідуального житлового і дачного будівництва в сільській місцевості.

Крім цих земель, громадянам виділяють земельні ділянки для тваринництва, випасання худоби і виробництва кормів.

Для ведення особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва і тваринництва дозволено займати не тільки малоцінні угіддя, а й ріллю і розміщати ці ділянки в доступніших і зручніших місцях.

Землеволодіння і землекористування громадян утворюють на основі затверджених схем землеустрою районів, проектів міжгосподарського землеустрою (перерозподіл земель) та інших передпроектних матеріалів з інвентаризації земель, виділення земельних фондів спеціального призначення тощо. Відповідно до цих матеріалів розробляють проекти утворення землеволодіння і землекористування громадян (проекти відведення земель селянським господарствам, садівничим і городнім кооперативам, громадянам для ведення особистого підсобного господарства, тваринництва, індивідуального житлового будівництва і дачного будівництва та інших цілей).

У проекті відведення визначають межі, площу землеволодіння (землекористування), режим і умови використання земельної ділянки, вихідні дані для встановлення земельного податку.

Для наділення землею членів садівничих і городніх кооперативів одночасно з проектом відведення розробляють проекти організації території колективних садів і городів, у яких наводять розмір і межі земельних ділянок кожного члена кооперативу, зон загального використання, внутрішні дороги і проїзди, заходи щодо освоєння і поліпшення земель, охорони природи.

Якщо землеволодіння (землекористування) громадян не оформлено (межі не закріплено межовими знаками, немає плану ділянки, не визначено його вартість), але їх потрібно продати, подарувати, внести в статутні фонди підприємств або провести інші операції, слід здійснити межування земель і скласти план земельної ділянки  (карти або об'єкта землеустрою).                                                          

Карта (план) об'єкта землеустрою (далі план земельної ділянки) є самостійним обов'язковим документом для оформлення і державної реєстрації прав на земельні ділянки й угод з ними, враховуючи суборенду, а також додатком до правовстановлювальних правових актів, якщо він є невід'ємною частиною цих документів.     

План земельної ділянки виготовляють по кожній сформованій земельній ділянці. Він є графічним документом, що підтверджує його місце розташування, розмір, розміщення зовнішніх меж і меж земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб, а також об'єктів нерухомості, міцно пов'язаних із земельною ділянкою.        

Згідно з технічними вимогами до виготовлення й оформлення плану земельної ділянки на плані показують:

- межі земельної ділянки, у тому числі сторонніх (украплених) земельних ділянок, а також межі суміжних (прилеглих) земельних ділянок;

- межові знаки на поворотних точках меж (якщо на земельній ділянці проведені геодезичні роботи, пов'язані з установленням меж на місцевості);

- землі міської забудови;

- землі загального користування;

- землі сільськогосподарського використання;

- землі з особливим режимом використання;

- землі резерву;

- будинки і споруди, розміщені на земельній ділянці;

- землі, обтяжені сервітутами та іншими обмеженнями;

- види угідь.

На зворотному боці плану подають загальну характеристику земельної ділянки, що містить такі земельно-кадастрові дані:

- адресу земельної ділянки;

- територіально-економічну оцінка зони;

- найменування землекористувача;

- номер землевпорядної справи;

- основну мету використання земельної ділянки;

- опис суміжних землекористувань;

- опис обмежень земельної ділянки правами інших осіб і сторонніми (вкрапленими) землекористувачами із зазначенням виду обмеження;

- додаткові дані і характеристики щодо земельної ділянки.

Межі   земельної  ділянки   наносять   на   черговий   кадастровий план, якому надають відповідний кадастровий номер.

Матеріал із формування і виготовлення плану земельної ділянки заносять до землевпорядної (земельно-кадастрової) справи.

У практиці землеустрою в зв’язку зі створенням фермерських господарств розробляють такі документи:

- схеми землеустрою адміністративних районів із визначенням масивів земель, що виділялись фермерським господарствам;

- самостійні схеми розміщення селянських (фермерських) господарств на території сільських рад;

- схеми і проекти перерозподілу земель, а також проекти землеустрою реформованих сільськогосподарських підприємств із виділенням на їхній території фермерських господарств;

- проекти відведення земель фермерським господарствам;

- проекти внутрішньогосподарського землеустрою фермерських господарств.

Проект землеустрою, пов'язаний зі створенням землеволодіння і землекористування фермерського господарства, передбачає проведення підготовчих робіт, складання проекту, оформлення, погодження і затвердження проектної документації, виготовлення і видачу проектних матеріалів, відведення земель у натурі (перенесення проекту на місцевість), виготовлення і видачу документів на право власності або оренду землі.

Проект створення землеволодіння і землекористування фермерського господарства складається з:

- визначення площі;

- розміщення ділянки та її формування з внесенням необхідних видів і площ земельних угідь до складу виділених земель;

- установлення меж земельної ділянки;

- визначення режиму й умов (обмежень) у використанні землі;

- розміщення садиби фермерського господарства;

- складання схеми внутрішньогосподарського землеустрою господарства;

- розроблення нормативів розміру земельного податку, орендної плати за землю, нормативного грошового оцінювання землі.

При відведенні земель фермерським господарствам формується землевпорядна документація, до складу якої входять:

- пояснювальна записка;

- рішення відповідних органів про надання земельної ділянки;

- викопіювання з проекту землеустрою (перерозподілу земель);

- копії або виписки з документів, на підставі яких установлено особливий режим використання земель;

- копії договору про купівлю-продаж, дарування, заповіту або іншого документа (якщо такі дії здійснювалися);               

- довідка про вкраплені земельні ділянки;           

- списки координатних точок і межових знаків;

- акти перевірки стану раніше встановлених меж земельної ділянки і встановлення та погодження нових меж;

- проект (завдання) з робочим (розбивним) кресленням;

- повістки про виклик зацікавлених осіб для участі в діях із встановлення меж;

- доручення особам, уповноважених власниками, користувачами земельних ділянок на участь у погодженні меж земельної ділянки;

-  акт про здачу межових знаків на збереження;

-  акт контролю і приймання матеріалів межування земель виконавцем робіт;

- креслення (план) меж земельної ділянки;

- відомість обчислення площі земельної ділянки;

- акт державного приймання (огляду) матеріалів установлення меж.

Зазначені роботи виконують відповідно до наявних нормативно-технічних документів і сформованої конкретної технології виробництва цих робіт на підприємствах землеустрою.

3. Впорядкування землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств

3.1. Поняття удосконалення землекористувань і землеволодінь.

Упорядкування або вдосконалення існуючих землеволодінь і землекористувань — це землевпорядні дії з внесення цілеспрямованих змін у їх конфігурацію, площу, що поліпшують розміщення, структуру, межі з метою створення територіальних умов для підвищення ефективності використання й охорони земель, виробництва й усунення недоліків землеволодіння та землекористування.

3.2. Поняття і види недоліків землеволодінь і землекористувань

Недоліки землеволодінь і землекористувань — це незручності у конфігурації, площі, структурі, розміщенні й межах земельних масивів або ділянок, закріплених за сільськогосподарськими підприємствами і громадянами, що негативно впливають на використання землі, економіку й організацію виробництва.

До недоліків землеволодіння і землекористування належать:

- нераціональний   розмір   землеволодіння   і   землекористування — невідповідність структури і складу їхніх угідь спеціалізації і природоохоронним вимогам;

- черезсмужжя — розчленованість господарства на відособлені ділянки, розділені землями інших землевласників, що збільшує віддаленість земель і приводить до необхідності спілкування через землі інших господарств, погіршення умов керування виробництвом, зростання щорічних витрат виробництва і зниження його ефективності;

- вкраплення — розташування всередині земельного масиву і меж певного землеволодіння ділянки землі іншого землевласника, що збільшує транспортні витрати, потребує зустрічних переїздів, а іноді призводить до знеособлення у використанні землі;

- ламаність меж і вклинювання створюють незручності для внутрішньогосподарської організації території, спричинюють дроблення ділянок, погіршують їх конфігурацію, що ускладнює використання техніки, призводить до недоорювань, недосівів, виведення земель з обігу;

- далекоземелля, що виявляється в значній віддаленості земель господарства від населених пунктів, виробничих центрів, тваринницьких ферм, що заважає доступу до цих земельних ділянок, потребує додаткового будівництва доріг, збільшує транспортні витрати на перевезення продукції, робочої сили, ускладнює організацію виробництва.

- топографічне черезсмужжя, тобто розміщення в межах певного землеволодіння ділянок земель, які розділені перешкодами (за річкою, болотом, залізницею, автомагістраллю) і є важкодоступними, а також ерозійно небезпечне розташування меж, не погоджене з рельєфом місцевості, умовами стоку води, що призводить до виникнення ерозії ґрунтів.

У деяких випадках межі землеволодінь і землекористувань господарств дроблять водозбірні площі, екологічно однорідні ділянки, цілісні елементи ландшафту (балки, урочища), що перешкоджає щонайкращому здійсненню протиерозійних, меліоративних і природоохоронних заходів. Тому роздробленість екологічно однорідних масивів також належить до недоліків землеволодіння і землекористування.

Для обґрунтованого усунення недоліків землеволодіння, вибору можливих способів його впорядкування розробляють проект міжгосподарського землеустрою. При цьому усувають недоліки і складають проект одночасно по групі взаємозалежних землеволодінь і землекористувань. Складаючи проект упорядкування існуючих землеволодінь, намагаються:

-  надати   землеволодінню   і   землекористуванню   раціональних розмірів і структури;

- зробити їх компактними, правильної конфігурації;

- скоротити відстань переїздів і перевезень;

- ліквідувати умови, що погіршують внутрішньогосподарську організацію території, спричинюють зниження продуктивності угідь і погіршують охорону земель і навколишнього природного середовища.

3.3. Зміст проекту і способи усунення недоліків землеволодінь і землекористувань

Упорядкування землі щодо усунення недоліків землеволодіння і землекористування складається з підготовчих робіт, складання проекту, розгляду, затвердження і перенесення проекту в натуру, оформлення документів.

Підготовчі роботи передбачають аналіз існуючих землеволодінь і землекористувань, виявлення недоліків і доказ їх наявності, впливу на виробництво, використання й охорону землі, встановлення можливостей усунення недоліків. Потрібно оцінити площі землеволодінь і землекористувань, структуру угідь, розміщення, компактність та конфігурацію, розташування меж, установити витрати і втрати, що залежать від наявності недоліків (недоодержання продукції, збільшення її собівартості, транспортні витрати, одноразові витрати тощо).                                                                                         

Складання проекту передбачає обґрунтування і вибір способів усунення недоліків землеволодіння і землекористування, внесення змін до розміру, структури, розміщення меж земельних масивів, закріплених за сільськогосподарськими підприємствами і селянськими господарствами.

Усунення недоліків полягає не в ліквідації самої ділянки (вкрапленої або черезсмужної), а в припиненні або пом'якшенні їх негативного впливу на організацію виробництва і території.        

Основні способи ліквідації недоліків землеволодіння і землекористування:                                                                                                 

  •  обмін рівновеликих і рівноцінних ділянок землі між господарствами;
  •  обмін нерівновеликих і нерівноцінних ділянок (із грошовою компенсацією);      
  •  безоплатна передача земель одного господарства іншому;   
  •  передача земель одного господарства іншому без обміну земельними ділянками з грошовою компенсацією (викупом або продажем земельної ділянки);                              
  •  повна реорганізація землеволодінь і землекористувань.  

Ці способи не завжди дають можливість цілком розв'язати кінцеве завдання вдосконалення землеволодінь і землекористувань. їх можна доповнювати методами внутрішньогосподарського землеустрою (трансформація угідь, уведення сівозмін різної інтенсивності, переміщення господарських центрів, зміна внутрішньогосподарської спеціалізації та ін.).

Обмінюючи ділянки, потрібно використовувати дані економічного оцінювання земель. Наприклад, якщо одне господарство передає іншому ділянку ріллі площею 100 га із середнім диференціальним  доходом 500 грн/га, то при доході іншого господарства з ділянки 400 грн/га воно має передати 125 га: 100*500/400 = 125 га.

Співвідношення обмінюваних ділянок при рівноцінному обміні має такий вигляд:      

 Р1Б12Б2,                                                                                                                                                 (2.3.)

Де   Р1,Р2   — площі ділянок відповідно першого і другого господарств, що підлягають обміну, га; Б12 — оцінка земель відповідно першого і другого господарств, бал.

Під час складання проекту обов'язково враховують побажання землевласників і землекористувачів, щоб учасники землеустрою змогли без суперечок здійснити проект.

Обмінюючи нерівноцінні ділянки (за площею, якістю земель) одна із сторін сплачує іншій різницю в їх вартості згідно з укладеним між ними договором.

При внесенні змін в існуючі землеволодіння і землекористування з метою їх упорядкування дотримуються таких правил:

  •  порушення в існуючій організації території і виробництва мають бути мінімальними;
  •  поліпшення одного землеволодіння і землекористування не повинне спричинити погіршення іншого, появу в нього недоліків;
  •  при реорганізації землеволодінь і землекористувань потрібно передавати   від   одного  господарства   іншому  цілі   організаційно-територіальні одиниці (сівозмінні масиви, підрозділи тощо);
  •  витрати на освоєння переданих ділянок, створення під'їздів, будівництво доріг і щорічні витрати виробництва мають бути найменшими.

В усіх випадках при усуненні недоліків землеволодіння і землекористування треба враховувати вимоги ландшафтного землеустрою.

Початковим етапом організації території ландшафту в проектах землеустрою є його функціональне зонування з урахуванням еколого-господарського стану території і перспектив розвитку різних галузей господарського комплексу, тобто виділення ландшафтних одиниць (урочищ, підурочищ, фацій тощо).

На другому етапі аналізують розміщення меж землеволодінь і землекористувань на предмет їх збігу з межами ландшафтного зонування різного рівня. При землеустрої вибирають варіант, за якого межі підприємств збігаються з межами ландшафтних одиниць. Це потрібно для того, щоб у межах одного господарства можна було б запроектувати повний комплекс природоохоронних заходів на всій території виділеної ландшафтної одиниці. На практиці такі ситуації трапляються досить рідко, тому при міжгосподарському землеустрої виникає необхідність зміни меж землекористування і перерозподілу землі між господарствами.

Проект має бути економічно обґрунтованим, для чого визначають економічну ефективність пропонованих заходів, проаналізувавши і врахувавши всі існуючі і виниклі умови, що впливають на результати виробництва і залежать від наявності й усунення недоліків.

3.4. Формування обмежень та земельних сервітутів

Одночасно з розробленням пропозицій щодо організації використання і охорони земель, удосконалення землеволодінь і землекористувань у межах території сільської ради враховують і встановлюють обмеження і сервітути у використанні земель, які є нормальним механізмом регулювання земельних відносин і без яких важко або неможливо поєднати інтереси власників землі, земельних часток (паїв) з суспільними інтересами.

Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Постійні (безперервні) фізично забезпечують їх володарю можливість безперервного використання тою земельною ділянкою, по відношенню до якої він встановлений, наприклад, право провести воду з другої або через другу ділянку. Непостійні сервітути не можуть фізично здійснюватись безперервно, хоча юридично в будь-який час можна скористатись належним правом у відношенні до чужої землі, наприклад, правом проходу чи-проїзду. Отже, тимчасовість сервітутів доцільно зв'язувати не з певним терміном, а з випадками.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б)  право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г)  право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

є) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Порядок встановлення земельних сервітутів:

1.  Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.

2. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

3. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Обмеження прав на земельну ділянку

На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:

а)  заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;

б)  заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

д) заборони на провадження окремих видів діяльності;

є) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

и) інших зобов'язань, обмежень або умов.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

3.5.  Розгляд і затвердження проекту        

Розгляд проектних рішень попереднього проекту полягає в ознайомленні членів господарств з усіма аспектами формування по кожному із опрацьованих варіантів.                                                  

З цією метою варіанти ймовірного формування землеволодінь і землекористувань визначають на кресленні, до якого додають організаційно-виробничі показники, зокрема:    

- площі земель, у тому числі сільськогосподарських угідь (приватних, сумісної власності, якими постійно користуються і тимчасово використовують на правах оренди);     

- кількість зайнятих, у тому числі з належними їм землями та  майновими паями, а також тих, хто залучатиметься до роботи за  контрактом;                                                                       

- спеціалізація виробництва, обсяги виробництва, в тому числі тваринницької і рослинницької продукції;    

- потреба в засобах механізації і собівартість продукції, ймовірна прибутковість.                                                                                    

Розробники попереднього проекту доповідають його на засіданні відповідної комісії господарства, беруть участь у роз'ясненні положень проекту членам господарства, надають консультації щодо найбільш доцільних організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва та сервісного обслуговування, можливих варіантів виробничої та іншої кооперації.

Під час розгляду проектних рішень узгоджують спірні питання щодо меж, площ і складу земельних угідь майбутніх господарств.

У результаті обговорення в господарстві варіантів проектних рішень опрацьовують узгоджений варіант, який виносять на затвердження загальних зборів. Якщо при обговоренні проектних рішень залишаються спірні питання щодо розподілу землі, то їх розглядають на загальних зборах.

Органи виконавчої влади або місцевого самоврядування затверджують узгоджений варіант формування землеволодінь і землекористувань.

3.6. Виготовлення і видача проектної документації

Відповідно до технічних вимог за результатами виконаних робіт виготовляють і подають замовникові:

- матеріали інвентаризації земель, які містять план інвентаризації, акт інвентаризації, кальку контурів земельних угідь, поконтурну і зведену відомості земельних угідь, пояснювальну записку до матеріалів інвентаризації, постанову (розпорядження) органу місцевого самоврядування про затвердження матеріалів інвентаризації;

- проект упорядкування землекористування сільськогосподарської організації, до якого входять графічні матеріали, пояснювальна записка до проекту.

Як основу для графічної частини проекту упорядкування землекористування сільськогосподарської організації використовують такі самі планово-картографічні матеріали, що і для плану інвентаризації земель.

На проектному кресленні показують:

- межі колишньої сільськогосподарської організації, в яких розробляли проектні пропозиції;

- землі, передані у відання сільських адміністрацій;

- земельні ділянки підприємств і організацій різних форм власності, створені на основі сільськогосподарської організації;

- межі, номери і площі ділянок (контурів) сільськогосподарських угідь, виділених у власність сільськогосподарської організації як юридичної особи;

- земельні ділянки (контури) сільськогосподарських угідь, виділені власникам земельних часток;

- земельні ділянки (контури) сільськогосподарських угідь, передані сільськогосподарській організації в користування або оренду органами місцевого самоврядування;

- земельні ділянки, внесені до фонду перерозподілу земель;

- земельні ділянки (контури) несільськогосподарських угідь, передані у власність сільськогосподарській організації і власникам  земельних часток і переведені до земель інших категорій;

-  контури земельних угідь, що раніше вибули із сільськогосподарського обігу, передані громадянам і сільськогосподарській організації у власність з метою освоєння;

- земельні ділянки, зайняті об’єктами нерухомості, передані у власність сільськогосподарської організації;

- межі, номери і параметри (ширина) зон з особливим правовим режимом використання земель.

У пояснювальній записці мають відображатися основні питання особливості виконання робіт. У тексті записки вказують: підставу  для виконання робіт, їхню мету і завдання; використані нормативно-методичні документи, планово-картографічну основу, її повноту і якість; джерела і методи одержання інформації про зміни в складі земельних угідь.

До складу пояснювальної записки входять усі необхідні реєстри і таблиці. Текстовий зміст має висвітлювати й обґрунтовувати:   

  •  результати приватизації і розподілу земель за формами власності;   
  •  процеси, що відбулися після приватизації земель, у правовому статусі земель і організаційно-правових форм господарювання, тенденції в розвитку земельних відносин;
  •  шляхи реалізації власниками земельних часток своїх прав за розпорядженням земельними частками до моменту складання проекту;
  •  зміни в розмірах земельної частки, їхні причини і прийняті рішення;
  •  наявність незатребуваних і нереалізованих земельних часток, повноту їх використання;  
  •  пропозиції щодо передачі несільськогосподарських угідь у власність громадянам і юридичним особам, а також щодо внесення їх  до земель інших категорій;
  •  види земельних угідь, що раніше вибули із сільськогосподарського обігу, для залучення їх у продуктивні землі й обґрунтування намічених видів, обсягів і вартості заходів щодо освоєння земель;     
  •  оцінку природно-екологічного і господарського значення несільськогосподарських угідь;                                             
  •  пропозиції щодо передачі у власність земельних ділянок, зайнятих об'єктами нерухомості, матеріали і нормативні документи, використані при визначенні меж земельних ділянок;
  •  пропозиції щодо встановлення обмежень і обтяження у використанні земель, джерела одержання інформації про режимоутворювальні об'єкти, використовувані проектні і нормативні документи, площі земель, зараховані до зон з особливим режимом їхнього використання;
  •  принципи формування і розміщення земельних масивів сільськогосподарських та  інших  угідь,  переданих для  використання сільськогосподарській організації на різному праві;
  •  особливості і результат розгляду, узгодження і затвердження матеріалів інвентаризації земель і проектних пропозицій.

До пояснювальної записки додають матеріали (протоколи) розгляду, узгодження і затвердження документації.

Затверджені в установленому порядку матеріали інвентаризації земель і упорядкування землекористування сільськогосподарської організації виготовляють у трьох примірниках: перший примірник видають комітету із земельних ресурсів і землеустрою, другий — сільськогосподарському підприємству, третій (оригінал) здають в архів підрядної організації, яка виконує зазначені роботи.

За вимогою замовника додатково надають матеріали інвентаризації і проектні пропозиції щодо впорядкування (визначення) меж земельних ділянок, які використовують громадяни і юридичні особи на різному праві. Такі матеріали готують по кожній із земельних ділянок, по яких передбачається внести зміни до державного земельного обліку і зареєструвати в установленому порядку право власності, користування або оренди.

У цих випадках крім проектного креслення, що містить пропозиції щодо впорядкування землекористування в цілому по сільськогосподарському підприємству, виготовляють плани (креслення) по кожній земельній ділянці, яку використовують громадяни і юридичні особи на різному праві, а також пояснювальну записку, в якій наводять усі необхідні обґрунтування із встановлення меж земельної ділянки, табличний матеріал, матеріали узгодження і затвердження.

Затверджені в установленому порядку проектні пропозиції щодо упорядкування землекористування сільськогосподарських підприємств, інших земельних ділянок, використовуваних на різному праві, є підставою для встановлення (за потреби) їхніх меж у натурі (на місцевості), а також для внесення уточнень у Земельний кадастр України.

4. Формування землекористувань та землеволодінь несільськогосподарського призначення

4.1. Умови відведення земельних ділянок для несільськогосподарських потреб

Відведення земельної ділянки охоплює поняття надання, вилучення, викупу, зміни цільового призначення земель. Громадяни та юридичні особи як суб'єкти права згідно із Земельним кодексом України можуть набувати земельні ділянки у приватну власність або у постійне користування чи оренду (строкове користування). У постійне користування земельні ділянки можуть придбати юридичні особи із земель державної і комунальної власності. У тимчасове користування громадяни і юридичні особи набувають земельні ділянки за договором оренди.

У приватну власність громадяни одержують земельні ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, а також внаслідок передачі їм земель державної і комунальної власності через приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини і виділення в натурі (на місцевості) та передача у власність земельної ділянки у розмірі належної їм земельної частки (паю).

Створення землеволодінь і землекористувань підприємств, організацій і установ несільськогосподарського призначення має свої особливості у змісті та методах і, як правило, супроводжується перерозподілом земель між їх категоріями і галузями народного господарювання, а інколи і відведенням продуктивних земель. Особливості їх утворення поза межами населених пунктів полягає ще й у тому, що переважну частину території займають землі сільськогосподарських чи лісогосподарських підприємств, землі об'єктів і територій природно-заповідного фонду, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення. Нові землекористування чи землеволодіння, як правило, створюються переважно за рахунок цих земель.

Землі, придатні для потреб сільського господарства, мають надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. У разі відведення таких земель зі зміною їх цільового призначення рішення ухвалюють органи виконавчої влади або місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

Земельні ділянки несільськогосподарських об'єктів досить різні за площею, розміщенням, конфігурацією і характером впливу на довкілля.

Об'єктами землеустрою для несільськогосподарських потреб можуть бути земельні ділянки для розміщення:

- промислових підприємств;

- транспортних магістралей;

- ліній зв'язку, електропостачання тощо;

- підприємств добувної та іншої промисловості;

- підприємств водогосподарського, будівельного та іншого призначення;

- установ і організацій органів влади, науки, освіти, охорони здоров'я та ін.

За характером використання земель, розміщення і впливу на навколишнє природне середовище всі об'єкти землеустрою несільськогосподарського призначення можна поділити на такі основні види:

1. Площове землекористування підприємств, яке поділяють на:

- невеликі за площею земельної ділянки, які не порушують організацію території;

- великі за площею земельні масиви, на яких розміщуються великі промислові підприємства і які можуть істотно змінювати як організацію території, так і розселення;

- значні за площею земельні масиви або ділянки, зайнятті підприємствами добувної промисловості, водосховищами і спорудами ГЕС, ТЕС, АЕС.   

2. Лінійне землекористування споруд, що характеризується розтягнутими земельними ділянками (залізничні і автомобільні дороги, лінії зв'язку, електропередач, лісосмуги, різні трубопроводи тощо).

Створення землекористування підприємств несільськогосподарського призначення відбувається через такі стадії:

1) попереднє погодження і вибір місця розташування об'єкта;

2) надання земельної ділянки з урахуванням попереднього погодження й на основі затвердженого проекту підприємства;

3) перенесення проекту в натуру (відведення земель);

4) оформлення й видача документів на право власності або користування земельною ділянкою.

При створенні землекористування підприємств несільськогосподарського призначення використовують такий порядок землевпорядних дій:

1. Підготовчі  роботи,  вибір  і  погодження  місця розташування об'єкта.

2.  Складання й обґрунтування проекту.

3. Затвердження проектної документації й ухвалення рішення про надання земельної ділянки.

4.  Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості).

5.  Оформлення землевпорядної документації й документів, що засвідчують право на землю.

При створенні землекористування несільськогосподарських підприємств потрібно дотримуватися таких вимог:

-  земельна ділянка має розміщуватися з урахуванням інтересів усіх галузей і категорій підприємств;

- розташування ділянки має  створювати територіальні умови для нормального функціонування підприємства;

- відповідність природних умов, площі й конфігурації вимогам створюваного землекористування підприємства;

- забезпечення раціонального використання земель, що залишаються у користуванні існуючих землекористувачів, і зниження витрат на поліпшення угідь;

- забезпечення збереження цінних сільськогосподарських угідь;

- порушення  внутрішньогосподарської  організації території, а також компактності й цілісності сільськогосподарського землекористування мають бути найменшими;

- недопущення порушень в охороні навколишнього природного середовища.

Проект створення землекористування підприємств несільськогосподарського призначення складається з таких частин:

1. Установлення й обґрунтування площі попередньо погодженої земельної ділянки.

2. Впорядкування розташування ділянки на території землекористування, з якого вилучається земельна ділянка.

3. Визначення складу й цінності земель у межах створеного землекористування несільськогосподарського підприємства.

4. Виявлення  негативних наслідків вилучення й розроблення заходів щодо їх запобігання.

5. Визначення розміру втрат сільськогосподарського виробництва.

6. Визначення видів і розмірів збитків землекористувачів, ураховуючи упущену вигоду.

7. Підготовка технічних умов для зняття, зберігання й використання родючого шару ґрунту з ділянки, що відводиться.

8. Проведення рекультивації порушених земель.

9. Підготовка пропозицій за умовами надання земельної ділянки.

10. Розроблення пропозицій щодо реорганізації (впорядкування) існуючих землекористувань.

При розміщенні землекористування великих промислових підприємств, АЕС, ТЕС, ГЕС ефективним способом економії земель є створення великих промислових вузлів або агломерації з розміщенням у них загальних об'єктів допоміжних виробництв.

При розміщенні великих промислових підприємств відмінними ознаками є:

- надання земель не тільки для безпосередньо промислового підприємства, а й для розміщення майданчиків з метою створення поселень.  Наприклад, для розміщення Дністровської ГЕС потрібні були промисловий майданчик, основна і накопичувальна водойми, залізнична й автомобільні дороги, будівництво нового населеного пункту, створення санітарно-захисних зон та інших споруд;

- надання земельних ділянок великим промисловим підприємствам і вилучення цих земель із сільськогосподарського обігу зумовлює реорганізацію існуючих господарств, зміни їх спеціалізації й удосконалення системи розселення;

- розміщення великих промислових підприємств має повною мірою забезпечити захист землі і навколишнього природного середовища, що потребує додаткових капітальних вкладень на земле- і природоохоронні заходи.

При організації землекористування великих водойм виділяють такі зони:

- затоплення;

- підтоплення;

- переформування берегів;

- мілководну;

- погіршення організаційно-територіальних умов для використання окремих земельних ділянок.

Особливості утворення водойм полягають у тому, що при цьому сільськогосподарські землекористування можуть виявитися в такому стані:

- сільськогосподарські угіддя повністю затоплюються;

- земельні угіддя затоплюються частково й для нормального функціонування водойми потрібно доповнити частину земель замість вилучених або змінити спеціалізацію господарства;

- створення водойм впливає на розташування землекористувань господарств і на виникнення в них недоліків землекористування.

У всіх цих випадках виникає потреба у розв'язуванні таких питань:

1. Збереження землекористування сільськогосподарських підприємств з можливою зміною їхніх розмірів, розміщення і спеціалізації.

2. Об'єднання землекористувань з іншими й створення на цій основі нового землекористування.

3. Повна ліквідація сільськогосподарського землекористування.

4. Реорганізація землекористування.

Питання організації водойм і обґрунтування проекту розміщення земельних ділянок розв'язують звичайними методами, як і для інших несільськогосподарських підприємств.

Певні особливості має створення підприємств гірничорудної промисловості. Земельна ділянка, потрібна для організації гірничих робіт, надається в порядку так званого «гірничого відводу».

Сутність гірничого відводу полягає у виділенні частини надр для промислової розробки покладів корисних копалин, що є в них. При цьому земельна ділянка надається в установленому порядку після проведення гірничого відводу. Розмір і конфігурація земельної ділянки визначаються структурою гірничодобувного підприємства й параметрами гірничого відводу.

Особливість землеустрою зумовлюється характером гірничодобувних підприємств, яким властиві:

- динамічність землекористування в часі й просторі (у потребі нових земель, у гірничому відводі і звільненні земель у порушеному стані);

- обмеженість терміну користування наданими земельними ділянками;

- значний вплив на навколишнє природне середовище;

- необхідність відтворення спожитих земельних ресурсів (проведення рекультивації).

Особливості землеустрою при розміщенні лінійних споруд (залізничних і шосейних доріг, ліній зв'язку, трубопроводів тощо) полягає в тому, що для них:

- розробляють проекти відведення земельних ділянок у постійне користування, оренду або власність;

-  окремо надають землі в оренду на період будівництва;

- створюються сприятливі умови їх територіального розміщення, які впливають на ефективність виробництва й використання землі.

- ділянки, надані в оренду, підлягають поверненню після відновлення їх первинної родючості.

4.2. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів землеустрою

У разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок, відповідно до Закону України «Про землеустрій», розробляються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відведення земельних ділянок — це рішення уповноваженого органу виконавчої влади або місцевого самоврядування відповідно до земельного законодавства про надання землі у власність, користування і оренду підприємствам, організаціям, закладам або окремим громадянам з урахуванням цільового призначення в розмірах, які визначаються проектами землеустрою, а в окремих випадках нормативними документами.

Перед розробленням проектів землеустрою обов'язково вибирають земельні ділянки відповідно до процедури, визначеної Земельним кодексом України.

Відповідно до Земельного кодексу України та Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 427, для розміщення будь-яких об'єктів юридичними особами, зацікавленими у відведенні земельних ділянок, їх вибирають до початку проектування об'єктів.

Згідно з Порядком земельні ділянки для розміщення об'єктів на певній території не вибирають, якщо:

- розміщення об'єктів передбачено затвердженим проектом забудови відповідної території, місцевими правилами забудови населеного пункту;

- будівництво об'єктів здійснено, але проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок не розроблявся;

- передбачається розширення земельних ділянок без зміни їх цільового призначення та зведення на них будівель і споруд.

Юридична особа, зацікавлена у відведенні земельної ділянки, звертається з клопотанням до сільської, селищної або міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить вирішення питання про вибір земельної ділянки.

У клопотанні зазначають:

1) обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки;

2) орієнтовний розмір земельної ділянки;

3)  бажане місце розташування об'єктів із зазначенням їх на відповідному планово-картографічному матеріалі (за наявності);

4) умови вилучення (викупу) земельної ділянки.

До клопотання додають копії установчого документа та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, а також, якщо є, — копії матеріалів проектів будівництва об'єктів (типових проектів або проектів повторного застосування), містобудівного обґрунтування розташування об'єкта на території кварталу існуючої забудови, інших проектних матеріалів щодо умов забудови земельної ділянки.

Сільська, селищна або міська рада, районна, Київська чи Севастопольська міська держадміністрація реєструє клопотання в день його подання з присвоєнням реєстраційного номера, розглядає клопотання і в п'ятиденний термін після реєстрації надсилає постійно діючій комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, утвореній відповідною радою або держадміністрацією. Комісія складається із заступника голови сільської, селищної чи міської ради або заступника голови місцевої держадміністрації (голова комісії), а також представників районного (міського) органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, санітарно-епідеміологічної служби, органів містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини.

До роботи в комісії залучаються також власники та користувачі земельних ділянок, які пропонуються до вибору, представник заявника та проектної організації.

У разі відведення земельної ділянки для розроблення корисних копалин або забудови території на площах їх залягання комісія може залучати до роботи в ній представників органів державного геологічного контролю та органів державного гірничого нагляду для отримання додаткової інформації щодо можливості вибору земельної ділянки для розміщення об'єкта.

Протягом двох тижнів після отримання матеріалів комісія:

- обстежує бажане місце розташування об'єктів, погоджує орієнтовний розмір земельної ділянки, умови її вилучення або зміни цільового  призначення  з  урахуванням  містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території;

- вивчає питання щодо запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище, забезпечення формування екологічної мережі, поліпшення малопродуктивних угідь нанесенням родючого шару ґрунту, знятого під час будівництва об'єктів тощо;

- пропонує інші земельні ділянки для можливого розміщення об'єктів насамперед з малопродуктивних земель та земель несільськогосподарського призначення.

Результати роботи комісії оформляють актом, в якому зазначають:

- склад комісії;

- назву об'єкта, для розміщення якого вибирають земельну ділянку, його основні характеристики, орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо;

- умови вилучення (викупу) земельної ділянки;

- основні характеристики земельної ділянки (правовий режим земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового покриву,  наявність особливо цінних земель,  будівель, споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо);

- орієнтовну суму збитків, яка підлягатиме відшкодуванню власнику землі чи землекористувачу;

- орієнтовну суму втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель;

- можливість поліпшення малопродуктивних земель нанесенням родючого шару ґрунту, знятого під час будівництва об'єктів, тощо.

У разі неможливості вибору земельної ділянки в акті зазначають мотивоване обґрунтування відмови.

Акт вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів підписують голова і члени комісії, скріплюють печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передають юридичній особі для подання до сільської, селищної або міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою ухвалення відповідного рішення.

4.3. Розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для несільськогосподарських потреб

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, як і будь-який інший землевпорядний проект, охоплює правові, економічні та технічні документи, які містять розрахунки, опис, проектні плани, в яких обґрунтовуються і відображаються в графічній та текстовій формі заходи, реалізація яких передбачається при створенні нових і впорядкуванні існуючих земельних ділянок. При створенні нових і впорядкуванні існуючих земельних ділянок проекти землеустрою складають у вигляді проектних меж земельних ділянок під конкретні об'єкти виробництва, нерухомого майна тощо.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачає:

- підготовчі роботи;       

- складання проекту;                                                         

- затвердження проекту;

- оформлення та виготовлення проектної документації;

- здача проекту замовнику.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677, визначає механізм розроблення таких проектів.

Відповідно до Порядку проект відведення земельної ділянки не розробляють, якщо:

- земельна ділянка,  межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;

- земельна   ділянка   набувається   у   власність   через   купівлю-продаж,  дарування,   міну,   на  підставі  інших  цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення;

- земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Проект відведення земельної ділянки можна не розробляти також в інших випадках, передбачених законом.

Проект відведення земельної ділянки розробляють на підставі:

- рішення сільської, селищної або міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок;

- укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки;

- судового рішення.

Розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону (далі — виконавець).

Замовником проекту відведення земельної ділянки можуть бути сільська, селищна, міська рада, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація, землевласник або землекористувач, інші особи відповідно до закону.

У разі ухвалення судом рішення про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність замовником проекту її відведення є фізична або юридична особа, на користь якої прийнято рішення.

Проект відведення земельної ділянки розробляють на основі завдання, затвердженого замовником, що є невід'ємною частиною договору на проведення відповідних робіт.

Типовий договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджує Кабінет Міністрів України. До договору замовник додає вихідну документацію, потрібну для розроблення проекту землеустрою.

Виконавець у встановлений договором термін розробляє проект землеустрою, який містить текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, потрібні для розв'язання питання щодо відведення земельної ділянки.

Вимоги до складу, змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки встановлюються нормативно-технічною документацією із землеустрою.

Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

У разі відведення земельної ділянки для розроблення корисних копалин або забудови територій на площах їх залягання проект погоджується також з органами державного геологічного контролю та державного гірничого нагляду.

Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яку проводить орган земельних ресурсів відповідно до законодавства.                                                

Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядають сільська, селищна чи міська рада, районна, Київська та Севастопольська міська держадміністрації, які затверджують його або в установленому порядку подають до інших органів, що мають повноваження надавати у користування або передавати у власність земельні ділянки.

розділ 3

Внутрігосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань

1. Поняття, завдання і зміст внутрігосподарського землеустрою. Складові частини і елементи проекту

1.1. Поняття, завдання і зміст внутрігосподарського землеустрою.

Внутрігосподарський землеустрій - це система заходів, направлених на створення територіальної основи в межах сільськогосподарських підприємств, а також землеволодінь, землекористувань громадян по правильному використанню земель, підвищенню культури землеробства, застосування природоохоронної технології виробництва і охорони земель.

Об'єктом  внутрігосподарського землеустрою є  територіальна  організація   виробництва   на  підприємствах,   ведучих сільськогосподарське виробництво на закріплених за ними землях.

Головна мета внутрігосподарського землеустрою заключається в установленні такого порядку на землі, який би дозволив сільськогосподарському підприємству успішно виконувати поставлені перед ним задачі одержання максимальної кількості високоякісної продукції при мінімально необхідних витратах, своєчасна доставка її в гарному товарному вигляді споживачу, рішення важливих соціальних проблем по поліпшенню умов життя людей.

Основною задачею внутрігосподарського землеустрою являється створення такої форми організації території, які б забезпечили повне, раціональне, ефективне використання кожної ділянки землі, а також сприятливі умови для наукової організації праці і виробничого використання машинно-тракторного парку з метою економії часу і ресурсів.

В процесі внутрігосподарської організації території вирішують і інші важливі задачі: збереження і примноження родючості ґрунтів, ліквідація наслідків ерозії ґрунтів і запобігання ерозійних процесів в майбутньому, збереження існуючих і створення нових культурних ландшафтів, створення організаційно територіальних умов для втілення науково обґрунтованої системи ведення господарства, поліпшення умов праці, побуту, відпочинку людей.

Таким чином, зміст внутрігосподарського землеустрою визначається об'єктивною необхідністю організаційно-господарським укріпленням сільськогосподарських підприємств, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва і підвищенням рівня інтенсивності використання земель, упровадженню науково обґрунтованої системи землеробства ґрунтозахисного напрямку.

Внутрігосподарський землеустрій має слідуючи різновидності:

1. Внутрігосподарський землеустрій сільськогосподарських підприємств.

2. Внутрігосподарський землеустрій селянських (фермерських) господарств.

3. Внутрігосподарський   землеустрій   міжгосподарських об'єднань, спільних підприємств та інше.

По формі проведення ділиться на:

1. Звичайний

2. Спрощений

3. Частковий

4. Експериментальний

Розробка  проекту внутрігосподарського землеустрою проводиться в такій послідовності (зміст):

  1.   підготовчі роботи;
  2.   розробка завдання на проектування;
  3.   складання, розглядання і затвердження проекту;
  4.   перенесення проекту в натуру;
  5.   здійснення проекту з планом заходів;
  6.   авторський нагляд

Покращення змісту внутрігосподарського землеустрою, вдосконалення його методики повинно забезпечувати організаційно територіальну основу для здійснення прогресивної системи ведення сільськогосподарського виробництва на землі і оперативного управління ним, здійснення всього комплексу природоохоронних, поперед усім протиерозійних заходів. Саме цією задачею обумовлено зміст проекту внутрігосподарського землеустрою.

1.2. Складові частини і елементи проекту внутрігосподарського землеустрою

Хоча зміст може мінятися і залежно від природних і економічних умов, але в загальному виді можна виділити такі складові частини:

1.  Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів

2. Розміщення внутрігосподарських магістральних шляхів

3. Організація угідь і сівозмін

4. Устрій території сівозмін

5. Устрій території багаторічних плодових насаджень

б. Устрій території пасовищ

7.   Устрій  території сінокосів

Кожна з перелічених складових частин може вирішувати комплекс складних питань.

Змістом першої складової частини являється внесення змін  в існуючі положення або утворення нової організаційно господарської структури господарства, уточнення або встановлення спеціалізації, площі  та меж земельних масивів закріплених за господарством, а також місцеположення ферм, господарських центрів.

Друга складова частина включає  розміщення внутрігосподарських шляхів, використовуємих для зв’язку між господарськими центрами , під’їздами до них, а також інших споруд. В той же час запроектовані шляхи, водогосподарські та інші інженерні споруди визначають розміщення угідь і подальше їх впорядкування.

Зміст третьої складової частини – організація угідь і сівозмін, відображає вимоги максимального використання кожної ділянки землі. По-перше необхідно покращити використання всіх земельних угідь, по-друге підвищити інтенсивність використання сільськогосподарських угідь.

Проектування сівозмін завжди вважалося основною складовою частиною внутрігосподарського землеустрою. При складанні проекту максимум уваги приділяють цій складовій частині.

Устрій території багаторічних плодових насаджень в комплексному проекті, як правило виконують схематично, так як для них розробляють робочі проекти закладки садів, ягідників і виноградників.

Останні дві складові проекту внутрігосподарського землеустрою це устрій території природних кормових угідь. Ці угіддя являються основним джерелом надходження грубих і зелених кормів.

Таблиця 3.1. Структурне  ділення проекту внутрігосподарського землеустрою

Складові частини

Елементи

Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів

а) уточнення спеціалізації господарства

б) встановлення організаційно - господарської структури управління

в) вдосконалення системи розселення

г) закріплення земель за виробничим підрозділом

д) розміщення господарських центрів

Розміщення внутрігосподарських магістральних шляхів

а) вивчення існуючої шляхової мережі

б) визначення пунктів вантажоутворюючих і вантажоспоживаючих і встановлення об'ємів перевезень

в) встановлення напрямків перевезень і інтенсивності руху автотранспорту

г) встановлення типів покриття шляхів

Організація угідь і сівозмін

а) трансформація і покращення угідь

б) розміщення угідь і встановлення їх складу

в) закріплення пасовищ за видами і групами тварин

г) проектування сівозмін

Устрій території сівозмін

а) розміщення полів і робочих ділянок

б) розміщення лісосмуг

в) розміщення польових шляхів

г) розміщення польових станів джерел водопостачання

Устрій території багаторічних плодових насаджень

а) розміщення порід і сортів

б) розміщення кварталів і кліток

в) розміщення виробничих центрів

г) розміщення шляхової мережі

д) розміщення лісосмуг

е) розміщення підприємств по переробці продукції

Устрій території пасовищ

а) організація пасовищезміни

б) розміщення пасовище змінних ділянок

в) розміщення лісосмуг

г) розміщення скотопрогонів

д) розміщення водних джерел

Устрій  території сінокосів

а) організація сінокосів

б) розміщення меж сіножатних ділянок і закріплення їх за бригадами

в) розміщення шляхової мережі.

2.  Підготовчі і обмежувальні роботи при внутрігосподарському землеустрою

Для складання всебічно обґрунтованого проекту внутрігосподарського землеустрою необхідно мати матеріали і документи, характеризуючі землекористування, землеволодіння, існуючу організацію території, сучасний стан і перспективи розвитку галузей господарства. Ці дані отримують в наслідок проведення підготовчих робіт.

Підготовчі роботи поділяють на: камеральні і польові.

В процесі камеральних підготовчих робіт здійснюють збір, систематизацію, вивчення, аналіз і оцінку планово картографічних, земельно-кадастрових, обстежуваних матеріалів, дані яких характеризують економіку галузей, агрокліматичні умови, зони розміщення господарства, прогнози і інші передпроектні розробки, відображаючи перспективи розвитку виробництва і організацію території господарства, раніше складені проекти та інше.

До планово картографічних матеріалів відносять: план землекористування, землеволодіння, креслення різноманітних обстежень (ґрунтове, грунтово-ерозійних, грунтово-меліоративних, геоботанічних та інших), складені по даним аерофотозйомки, або наземної зйомки в масштабі від 1:5000 до 1:50000. Вибір масштабу залежить від розмірів господарства, його конфігурації, складності рельєфу та ін. Зібрані планово - картографічні матеріали повинні відповідати технічним вимогам. При цьому враховують час і спосіб проведення зйомки, точність нанесення контурів ситуації, рельєфу, встановлюють потребу в користуванні з метою вивчення природних умов території господарства, додатково до планово-картографічного матеріалу збирають матеріали різноманітних обстежень. Вияснюють час їх проведення, якісний стан, придатність для розробки проекту в необхідному об'ємі робіт по додатковим обстеженням і вишукуванням.

В умовах проявлення ерозії додатково вивчають матеріали грунтово-ерозійних обстежень і встановлюють площу еродованих і ерозійно-небезпечних земель, необхідні ґрунтозахисні заходи.

По матеріалам геоботанічних обстежень вивчають продуктивність різноманітних типів сіножатей і пасовищ, рекомендації по їх використанню різноманітними видами і групами тварин.

Крім цього, по планах і обстеженням вивчають гідрографічну (річки, водойми) шляхову мережу.

По кліматичним довідникам, багаторічним даним найближчих метеорологічних станцій збирають, узагальнюють і аналізують дані, характеризуючи агрокліматичні умови зони розміщення господарства.

Також вивчають економічні і соціальні умови господарства, схему землеустрою району і інші прогнозні і передпроектні матеріали, встановлюють можливість їх використання, роблять необхідні виписки і викопіювання.

Аналізують раніше складений проект внутрігосподарського землеустрою, ступінь його здійснення, причини, викликаючи новий землеустрій. В результаті вивчення і узагальнення матеріалів, зібраних в процесі камеральних підготовчих робіт, визначають об'єм польових підготовчих робіт.

В процесі польових підготовчих робіт проводиться огляд місцевості, уточнюються і доповнюються дані, отримані при камеральних підготовчих роботах.

Головним завданням польових підготовчих робіт є проведення польового землевпорядного обстеження, цілями якого є встановлення фактичної організації території, виявлення характеру сучасного і напрямку перспективного використання кожної ділянки землі, а також загальне ознайомлення авторів проекту з територією землекористування, землеволодіння і її організацією.

В процесі обстеження виясняють і уточнюють площі і розміщення всіх земельних угідь. можливість їх зміщення. Більш детальніше вивчають площі і розміщення зрошувальних і осушувальних земель, а також можливість їх розширення.

Особливо важливо виявити можливості розширення площ орних земель, багаторічних насаджень, культурних сіножатей і пасовищ. При цьому намічають основні протиерозійні, природоохоронні, культурно-технічні заходи. В кінці визначають ступень здійснення складеного раніше проекту внутрігосподарського землеустрою, причини допущених відхилень від проектних рішень, шляхи вдосконалення організації території, можливість максимального зберігання фактичної організації.

Результати землевпорядного обстеження заносять в журнал, узагальнюють в акті і відображають на кресленні.

В журналі вказують номери і площу окремих контурів (або їх групи), намічених до трансформації, дається їх якісна характеристика, пропозиції по подальшому використанню під ті або інші угіддя, сівозміни, види поліпшення, вимога до цього заходу.

На кресленні показують масиви або контури, які знайшли відображення в журналі в зв'язку з трансформацією або поліпшенням угідь, існуючі мережі виробничих підрозділів, існуюче і проектне розміщення господарських центрів, межі зрошувальних і осушувальних масивів, пропозиції по їх розширенню, межі розміщення багаторічних насаджень, різноманітних інженерних споруд, спеціальних і інших сівозмін та інше.

В акті землевпорядного обстеження вказують ступінь освоєння раніше складеного проекту внутрігосподарського землеустрою і відображають наступні основні пропозиції по використанню земель і організації території:

1. Організаційно-господарську структуру, стан і перспективи розвитку господарських центрів, спеціалізацію.

2. Потребу в будівництві нових і ремонті існуючих шляхів, водних джерел і інших інженерних об'єктів.

3. Земельні масиви і ділянки, трансформуємі під ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, необхідні заходи по їх освоєнню.

4. Земельні масиви і ділянки, на яких передбачено гідромеліоративні заходи по поліпшенню і охороні землі.

5. Землі піддані ерозії, потребуючі протиерозійних заходів.

6. Порушені землі, доцільність їх рекультивації.

7. Побажання керівників господарства по розміщенню виробничих підрозділів, господарських центрів, сівозмін, об'єктів інженерного обладнання та інше.

По матеріалах коректування, землевпорядного обстеження уточнюються площі земельних угідь на рік землеустрою і їх якісна характеристика, яка порівнюється з земельно-кадастровими даними, встановлюють причини розбіжності і результати порівняння оформлюються в акті.

Отримана експлікація - вихідна для складання проекту.

На основі матеріалів підготовчих робіт, даних плану соціально-економічного розвитку глузів господарства різноманітних прогнозних розробок складається завдання на проектування.

Воно містить пропозиції і показники, які відображають:

1. Об'єм виробництва валової продукції рослинництва і тваринництва.

2. План продажу сільськогосподарської продукції.

3. Структуру посівних площ, врожайність сільськогосподарських культур.

4. Поголів'я і продуктивність худоби, норми кормління.

5. Організаційно-господарську структуру, види, кількість, розміри і спеціалізацію виробничих підрозділів.

6. Форми організації праці в рослинництві.

7. Орієнтовані площі земель, освоєних в ріллю і інші угіддя.

8. Види і типи сівозмін.

9. Приблизні площі, намічені під корінне і поверхневе поліпшення.

10. Побажання по устрою багаторічних насаджень.

11.  Інші побажання до проекту.

Показники завдання не повинні бути черезмірно деталізовані, вони можуть уточнюватись при розробці проекту.

Завдання розробляється спеціалістами Інституту землеустрою з участю керівників і спеціалістів господарства. Воно розглядається в установленому порядку і приймається за основу при проектуванні. Внесенні доповнення затверджуються разом з проектом.

3. Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів

3.1. Задачі, зміст та загальнометодичні питання розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів

Виробничий підрозділ - це структурна частина сільськогосподарського підприємства який спеціалізується на виробництві окремого виду продукції, за яким закріплюються земельні угіддя, тварини, сільськогосподарські машини.

Кожен виробничий підрозділ базується на господарському центрі включаючи населенні пункти, тваринницькі ферми, підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, автопарки, тракторні парки. До таких підрозділів в сільськогосподарських підприємствах відносять виробничі ділянки або комплексні бригади, в радгоспах  відділення, виробничі ділянки або галузеві цехи.

При організації виробничих підрозділів вирішують слідуючи питання:

1.Визначення (уточнення) спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

2.Розміщення населених пактів.

3.Визначення складу, кількості і розміри виробничих підрозділів.

4.Встановлення площі земельних масивів виробничих підрозділів і визначення їх меж.

Види, кількість і розміри підрозділів, розміщення і закріплення за ними земельних масивів тісно пов'язане з розміщенням населених пунктів.

Використання населених пунктів на практиці залежить від їх людності, складу і цінності житлового, культурно-побутового, виробничого фонду.

Одні   з  них  використовуються як   центральна садиба сільськогосподарського підприємства інші слугують садибами виробничих підрозділів, цехів бригад.

Звідси майже всі населенні пункти можуть розглядатись як центри господарств, або підрозділів різного значення, або як господарські центри.

В цей же час розміщення господарських центрів самостійне важке завдання, рішення якого виходить за межі проекту внутрігосподарського землеустрою.

Але незважаючи на це, в проекті внутрігосподарського землеустрою потрібно уточняти місцезнаходження і межі кожного господарського центру, об'єкт його обслуговування. Вирішують цю задачу разом з розміщенням земельних масивів виробничих підрозділів.

Для цього необхідно:

  •  уточняти перспективи розвитку кожного населеного пуншу, в залежності від його значення для господарства в цілому і зокрема для виробничого підрозділу;
  •  вирішити питання внутрігосподарської спеціалізації, розміщення галузей, особливо  тваринницьких   ферм і комплексів в населених пунктах або біля нього;
  •  визначення розмірів території населених пунктів;
  •  встановлення меж населених пунктів;
  •  розміщення окремих тваринницьких комплексів за межами населених пунктів.

Основні вимоги які враховують при вирішені комплексних задач, можна розділити на групи:

  •  виробничі;
  •  інженерно-будівельні;
  •  соціальні ;
  •  екологічні.

До виробничих вимог відносять:

  •  оптимізація розмірів земельних масивів виробничих підрозділів, тваринницьких ферм, господарських центрів;
  •   зведення до мінімуму транспортних витрат, проїздів і переїздів тварин, техніки та інше;
  •  створення сприятливих умов для управлінням виробництва.

До інженерно-будівельних вимог відносять:

  •  мінімізація одночасних втрат на будівництво і експлуатацію господарських центрів, а також на будівництво між сільських комунікацій;
  •  зменшення об'ємів невикористаних, підлягаючих ліквідації капітальних вкладень;
  •  забезпечення    при виборі ділянок під будівництво нових, або розширення існуючих господарських центрів просторових умов (по рельєфу, ґрунтам), відповідаючи будівельним нормам і правилам.

 До соціальних вимог:

  •  підвищення рівня культурного - побутових і іншого обслуговування населення;
  •  організація зручних зв'язків поміж населеними пунктами, залізничними станціями.

Екологічні   вимоги   зводяться   до   правильного   розміщення   жилої   і виробничої    зони    населених    пунктів, великих тваринницьких ферм і комплексів, окремо розміщених виробничих центрів по відношенню до водних джерел, рельєфу місцевості напрямку пануючих вітрів, усунення можливостей забруднення ґрунтів, води і повітря.

3.2. Кількість і розміри виробничих підрозділів

Все різноманіття організаційно-господарських структур може бути представлено наступними типами:

1. Територіальна (відділення, бригади)

2. Галузева (цехи)

3. Комбінована (територіальне - галузева)

На вибір організаційно - господарської структури впливають наступні фактори:

  •  виробниче направлення, об'єм виробництва, склад і розміри галузей;
  •  кількість, розміри і розміщення існуючих населених пунктів і можливість будівництва нових;
  •   розмір і конфігурація землекористування (землеволодіння), шляхові споруди;
  •   склад, співвідношення і розміщення угідь на території землекористування, землеволодіння.

Крім цього, робить вплив :

  •  історія утворення господарства;
  •  кваліфікація кадрів;
  •  наявністю засобів транспорту, зв'язку і інше.

Великі сільськогосподарські підприємства зернового, тваринницького, вівчарницького напрямку, маючи землекористування великої протяжності, значні площі не тільки ріллі, але і природних кормових угідь, великий об'єм виробництва і декілька населених пунктів будуються, як правило, по трьох ступеневий територіальний організаційно - господарській структурі (дирекція, відділення, бригада).

Немало господарств утворених в 30-х і 60-х роках на базі невеликих по розміру колгоспів і значній кількості населених пунктів, будуються по двох - ступеневій територіальній структурі (дирекція - відділення). Така структура властива багатьом овочево-молочним, плодово-ягідним, свинарницьким господарствам з компактним землекористуванням, землеволодінням і інтенсивним утримуванням тваринництва.

Територіальна структура пройшла випробування роками і поширена в різних зонах країни, в господарствах з різним виробничим типом, особливо зерново-тваринницьких, в господарствах, відрізняючись великим об'ємом виробництва складним землекористуванням, землеволодінням і розселенням.

При застосуванні територіальної структури в господарствах застосовують різні назви рівнозначні відділенням: виробничі ділянки, комплексні бригади та інше.

Галузева структура частіше всього застосовується в господарствах, невеликих по розмірам, з компактною територією, централізованим розселенням (1-2 населених пункти), відносно високим рівнем спеціалізації і концентрації при наявності досвідчених кваліфікованих кадрів і спеціалістів, надійних засобів транспорту і зв'язку, хорошими шляхами. В господарствах створюються цехи рослинництва, тваринництва (або більш спеціалізовані, наприклад молочного тваринництва, вівчарництва), механізації та інше. В середині цехів виділяють спеціалізовані бригади. Цехова структура управління забезпечує скорочення управлінського апарату, значно покращує управління, підвищує відповідальність спеціалістів за результати виробництва, так як вони виконують функції одночасно і технологів і організаторів виробництва.

Велике поширення при поглибленні внутрігосподарської спеціалізації отримала комбінована територіальна - галузева організаційно - господарська структура. Вона створюється в великих господарствах з некомпактним землекористуванням, землеволодінням або наявності двох і більше населених пунктів значних розмірів. При такій структурі зберігається територіальне виробничий підрозділ, а в середині кожного з них створюються цехи.

В межах більшості господарств, маючи територіальну структуру, число відділень коливається в межах від   3  до 6. В великому діапазоні коливається і розмір.

Розмір відділень молочно-м'ясних господарств по площі ріллі складає 1000-2000 га, вівчарницьких 500-1000га, зернового 2000-4000 га.

При вирішенні питань про кількість і розміри виробничих підрозділів детально вивчають:

  •  природні умови (клімат, фунти, рельєф, контурність угідь);
  •  розмір територій господарства;
  •  конфігурацію;
  •  склад, співвідношення і розміщення угідь;
  •  виробничий тип господарства, об'єм виробництва і рівень інтенсивності ведення сільського господарства;
  •  наявність сітки населених пунктів, їх людність;
  •  розмір капітальних вкладень;
  •  умови водопостачання;
  •  кваліфіковані кадри;
  •  рівень механізації, енергозабезпеченність, розвиток засобів транспорту і зв'язку, а також транспортна доступність.

При більш придатних природних умовах підвищується рівень інтенсифікації виробництва, щільність населення і густота населених пунктів; в зв'язку з цим число виробничих підрозділів збільшується, а площа закріплених масивів зменшується. Аналіз виробничих підрозділів по якості ґрунтів показує, що із збільшенням балу бонітету ґрунтів розмір відділень по площі сільськогосподарських угідь зменшується. При пересіченому рельєфі, значній контурності розмір внутрігосподарських підрозділів, як правило, зменшується.

Із збільшенням розмірів землекористування, погіршення його конфігурації кількість підрозділів збільшується, а їх розмір відповідно зменшується. При наявності великих масивів ріллі, при її значній удільній вазі в складі угідь розміри відділень по площі збільшується.

Одночасно встановленням кількості і розмірів підрозділів визначають спеціалізацію, яка витікає з виробничого типу господарства.

На розміщення, наприклад, тваринницької галузі по відділенням впливають слідуючи фактори:

  •  склад угідь, можливість створення крупної кормової бази, в першу чергу за   рахунок натуральних і поліпшених кормових угідь;
  •  наявність існуючих тваринницьких будівель, споруд, їх місткість, стан і   балансова ціна;
  •  оптимальна міра концентрації поголів'я (раціональний розмір ферм) і   поєднання тваринницьких галузей;
  •  наявність робочої сили, кваліфікованих кадрів тваринництва;
  •  водозабезпеченість.

Відділення, за яким закріплюються значні площі кормових угідь спеціалізуються на вирощуванні тих видів худоби, які споживають значну кількість зелених і грубих кормів, потребують випасу (вівці, молодняк великої рогатої худоби, коні). Відділення повинні бути вузькоспеціалізованими. Крім основних галузей, може розвиватись одна, максимум дві додаткові, при цьому кожна повинна мати оптимальну міру концентрації.

Особливе значення має правильне розподілення поміж підрозділами кормових угідь різної якості. Нев'язка кормів, груп тварин приводить до недостатку кормів в одному підрозділів і їх збитку в іншому. Це в свою чергу веде до збільшення площі кормових культур і збільшенню транспортних витрат.

Контролем правильних дій проектувальника служить баланс кормів всіх видів.

Більшість господарств мають по декілька господарських центрів (садиб), що розрізняються по економічному значенню в виробництві. Одним з господарських центрів виділяють, як головний, вважають центральною садибою, останні відносять до садиб відділень.

Крім них, в господарствах находяться допоміжні виробничі центри різноманітного призначення (польові стани, кошари для тварин).

Місця їх розміщення визначають одночасно з розміщенням угідь, сівозмінних масивів, організацій територій сівозмін і природних кормових угідь. Великі тваринницькі комплекси розміщують відособлено від житлових селищ як самостійний виробничий підрозділ який підчиняють дирекції господарства.

Розміщення земельних масивів відділень не може бути виконано правильно без визначення місця їх господарських центрів.

При проектуванні необхідно дотримуватись наступних вимог:

  1.  Створення  найбільш  придатного  взаємного розміщення  садиб відділень їх території для найкращої організації виробництва і управління ним.
  2.   Дотримання раціонального мінімуму витрат.
  3.  Забезпечувати добре культурно-побутове обслуговування працівників і службовців.
  4.  Вимоги будівництва і планування сільських (селищних) пунктів і виробничих центрів

Велике значення мають також відстань від садиби до угідь. Це досягається при її центральному розміщенні

4. Планування використання земель у населених пунктах

Загальним   завданням   планування  і реконструкції сучасних населених пунктів заключається в тому щоб селища представляли правильну комплексну організацію виробничих зон, житлових районів, загальних культурних закладів, побутових підприємств, транспорту, інженерного обладнання і енергетики для створення кращих умов життя.

Виходячи з цього при виборі території необхідно враховувати: природні умови,  вітровий режим, рельєф, ґрунти, ґрунтові води, водні ресурси, санітарно-гігієнічні умови місцевості, архітектурно-планувальні вимоги, міжміські і внутрішньо сільські зв'язки населеного пункту.

Для житлової зони найбільш придатні території розміщені на схилах, захищених від дії холодних вітрів. Якщо нема природного захисту забудови від вітрів в вигляді лісових масивів, або підвищень, необхідно створити захисні посадки дерев. При цьому житлова зона павина знаходитись з навітряної сторони по відношенню до виробничої і вище її по рельєфу, (мал.3.1).

Мал.3.1 Розміщення зон насоленого пункту з врахуванням рельєфу

1- напрямок вітру.

ВІТРИ. Вітровий режим характеризує роза вітрів - графічне відображення повторюваності (або сили) їх по напрямку.     

Розу вітрів можна будувати по місяцям, по сезонам, а також середньорічні. При цьому повторюваність вітрів виражається в відсотках, які відкладаються від центру по восьми або шістнадцяти напрямках з кутами поміж ними 45° або 22.5°; одну із осей креслення орієнтують по меридіану; відкладені точки на вісях з'єднують. (мал.3.2)

Для рішення питань розміщення території і комплексів будівель сільського населеного пункту необхідно мати дві рози вітрів - літньої і зимової.

При виборі і розміщенні будівель необхідно враховувати інсоляцію і радіацію. Інсоляція - освітлення предмета прямими, не відбитим сонячними променями, радіація - енергетична дія прямих і розсіяних сонячних променів.

Мал.3.2 Роза вітрів.                                    Сонячні промені вбивають бактерій, стерилізують зовнішнє середовище і підвищують імунобіологічні властивості організму людини.

За допомогою заходів по інженерній підготовці території             можливо поліпшити мікроклімат населеного пункту. Так в районах з                                                            сильними вітрами поселення захищають вітроломними лісосмугами. В безвітряних районах, навпаки, слід визвати штучні повітряні течії, розміщуючи вулиці по напрямку пануючих вітрів.

Найбільш придатні для населеного пункту територія з південним, південно-західним, або південно-східними схилами, котрі забезпечують кращу освітленість і найбільшу сонячну радіацію, і не потребують великих витрат на інженерну підготовку, тобто рельєф не повинен бути сильно пересіченим.

З рівної, горизонтальної, площадки важко відводити воду.

Для сільських населених пунктів найбільш придатні території з рельєфом, маючи ухил 0,5-5%. Будівництво на сильно пересіченому рельєфі з великим ухилом збільшує вартість будівель і споруд із-за великих витрат на земельні роботи. Ухил більше 8% ускладнює будівництво і збільшує вартість майже в сім   разів. Ґрунти будівельного майданчика потрібно розглядати і оцінювати як природну основу для будівель і споруд. Великих витрат вимагає укріплення слабких ґрунтів для підвищення їх несучої можливості. В зв'язку з цим такі заходи повинні бути обґрунтовані техніко-економічними розрахунками і перед тим як проектувати забудову, необхідно найти можливості раціонального розміщення будівельних та інших майданчиків. Зони слабких ґрунтів необхідно використовувати для одноповерхової забудови.

Для населених пунктів необхідно відводити територію з глибиною залягання ґрунтових вод при самому високому їх стоянню не менше 1,5 м. Вибирати під населене місце територію з малою глибиною залягання ґрунтових вод не слід, так як знадобиться проведення меліоративних робіт.

На території населеного пункту повинні бути забезпечені здорові умови для нормальної роботи і життя населення. Непридатні для забудови заболочені землі, а також території на яких були звалища, цвинтарі, скотомогильники та інше.   Недопустима також і близькість таких територій до населених пунктів. У всіх випадках вибір території для населених пунктів обов’язково погоджується з державною санітарною інспекцією.

При виборі ділянки для населеного пункту оцінюють природні умови і естетичні можливості. Наприклад, рельєф місцевості можна використовувати для створення красивих під'їздів в населені пункти, розкриваючи мальовничі ландшафти, розмістивши на підвищених місцях суспільний центр із будівель підвищеною етажністю.

Населений пункт завжди прикрашають річки, ставки і зелені насадження. При відсутності річки слід вибрати майданчик так, щоб рельєф її можна було використати для організації штучних ставків. Існуючі зелені насадження поблизу населених пунктів використовують під лісопаркову зону.

При виборі території під населений пункт необхідно враховувати зв'язок поселень з місцем роботи (сільськогосподарськими угіддями); створення придатних умов для управління виробництвом; капітальні вкладення, котрі потрібні для будівництва і благоустрою території.

Вибір території для поселення проводить комісія, головою комісії являється голова райдержадміністрації, в склад комісії входять керівники сільськогосподарського підприємства, районний архітектор, головний землевпорядник району, санітарний лікар, пожежний інспектор і при необхідності галузеві спеціалісти (будівельник, гідротехнік, меліоратор та інші).

Після огляду території комісія складає акт про вибір її для будівництва населеного пункту. До акту прикладається креслення землекористування з позначенням меж вибраного місця, шляхової сітки, водних об'єктів, угідь і масивів сівозмін, існуючих населених пунктів, з вказівкою можливих місць для очисних споруд. Місце вибору затверджує райдержадміністрації.

5. Розміщення внутрішньогосподарських доріг, інженерних споруд і об’єктів

При складанні проекту внутрігосподарського землеустрою потрібно розмістити основні об’єкти інженерного обладнання території і дати їм необхідне обґрунтування. Крім господарських і окремо розміщених виробничих центрів, до таких об’єктів відносять: внутрігосподарські дороги; об'єкти меліоративного будівництва (зрошення і осушення) і основні споруди на них (ставки, водосховища, магістральні канали, колектори), об’єкти водопостачання; основні лісомеліоративні і гідротехнічні протиерозійні об’єкти (лісосмуги, гідротехнічні споруди в ярах і на окремих схилах).

Розміщення таких об’єктів ведеться комплексно і узгоджено з іншими складовими частинами шляхом поступового уточнення прийнятих проектних рішень.

В залежності від характеру розміщення по території і зайнятої площі об’єкти інженерного обладнання можна об’єднати в дві групи: лінійні, маючи значну протяжність, невелику ширину і розосереджене розміщення (шляхи, канали і інші) і площадні, розміщені локально (об'єкти зрошення, осушення, ставки та інші). До цих об'єктів можна віднести слідуючи вимоги:

- створення сприятливих умов для функціонування об’єктів і виконання їх ролі в підвищенні рівня використання землі;

- узгоджене розміщення поміж собою, з іншими складовими частинами і елементами проекту з метою створення умов для правильної територіальної організації виробництва і раціонального використання землі;

- виділення під  об’єкти мінімум необхідної площі, в першу чергу малопридатних земель і малоцінних угідь;

- дотримання при розміщенні об’єктів технічних і природоохоронних вимог;

- забезпечення мінімуму капітальних, витрат на будівництво об’єктів і щорічних витрат на їх експлуатацію.

Перелічені вимоги не завжди узгоджуються поміж собою. Тому в кожному конкретному випадку необхідно правильно оцінити значення тієї або іншої вимоги, враховувати ступінь її важливості, щоб виділити головну, вирішальну вимогу і виходячи з цього зробити відповідні висновки при прийнятті проектного рішення.

Проектування об’єктів інженерного обладнання території узгоджуються з наявними прогнозними і проектними розробками на територію господарства і сусідні землекористування.

В зв’язку з переходом сільського виробництва на промислову основу, збільшенням його технічної оснащеності і подальшої інтенсифікації різко зростає роль автомобільних перевезень. В цьому випадку велике значення приділяється розвитку сітки шляхів високої якості яка повинна забезпечувати надійний, зручний, економічний зв’язок господарських центрів з виробничими підрозділами, угіддями і сівозмінами, а також відповідати вимогам раціонального використання земель і охорони навколишнього середовища.

Автомобільні дороги розподіляються на п’ять категорій. Незалежно від інтенсивності руху під’їзні дороги сільськогосподарських підприємств відносять до ІV, а постійні внутрігосподарські шляхи - до V категорії, їх підрозділяють на чотири групи:

1 - головні внутрігосподарські шляхи, з’єднуючі центральні садиби сільськогосподарських підприємств з садибами виробничих підрозділів, іншими сільськими населеними пунктами, а також садиби виробничих підрозділів поміж собою.

2 - під’їзди, шляхи, з’єднуючі садиби виробничих підрозділів і інші населені пункти з тваринницькими комплексами, фермами, допоміжними цехами і іншими об’єктами АПК.

3 - основні польові шляхи, з’єднуючі садиби виробничих підрозділів, комплекси, ферми з сільськогосподарськими угіддями.

4 - шляхи і під’їзди на територію сільських населених пунктів.

При розміщенні внутрігосподарської шляхової сітки вирішують слідуючи питання: визначення напрямку руху; встановлення категорії і типу покриття; розміщення трас і штучних споруд на них. В кінці визначають вартість і черговість будівництва, економічну ефективність капітальних вкладень.

В процесі внутрігосподарського землеустрою проектування шляхів проводиться в тісному зв’язку з розміщенням виробничих підрозділів і господарських центрів, організацією угідь і сівозмін, кормових угідь.

Проектування шляхів розпочинають з вивчення існуючих шляхів і перспективи розвитку шляхової мережі господарства. Для цього використовують матеріали попередніх шляхових обстежень, якщо вони відсутні або не відповідають сучасному стану, то обстеження шляхів проводять спочатку.

В ході обстеження встановлюють:

1. Розміщення шляхів, ширину проїжджої частини і земельного полотна, під   покриттям, наявність мостів і їх стан.

2. Враховують можливість проїзду на них в різні періоди року і різні погодні умови.

3. Намічають заходи по реконструкції, ремонту, визначають необхідність нового шляхового будівництва.

4. Відмічають наявність місцевих будівельних матеріалів.

Дані обстежень заносять в спеціальні відомості і відображають на кресленнях.

Розміщення сітки внутрігосподарських шляхів проводять з урахуванням наступних основних вимог:

1. Внутрігосподарські шляхи повинні забезпечувати надійні, безперебійні, щорічні транспортні зв’язки в господарстві з зовнішніми пунктами.

2. Капітальні витрати на будівництво і реконструкцію шляхів і шляхових споруд,  а також   щорічні   витрати,   які пов’язані з утриманням і  експлуатацією шляхів, повинні бути мінімально необхідними.

3. Шляхова мережа сільськогосподарських підприємств повинна задовольняти виробничим, пасажирським, культурно-побутовим перевезенням з найбільшим   економічним ефектом.

4. Відповідати вимогам раціонального і ефективного використання земель, охороні навколишнього середовища.

5. Сприяти створенню умов для раціональної і ефективної організації виробництва і території.

Щоб не утворились масиви незручної конфігурації, ділянки слід розміщувати вздовж меж полів, лісосмуг, магістральних каналів, ліній електромережі та інші.

При встановленні категорії шляхів визначають їх техніко-економічні показники: ширину земляного полотна, проїзну частину, тип покриття. Для внутрігосподарських шляхів технічні нормативи можуть змінюватись в залежності від складу руху та природних особливостей території, пересуванню тракторів та інших умов.

Ширина земляного полотна для внутрігосподарських шляхів встановлюється в залежності від її значення, інтенсивності руху. Для доріг І та ІІ груп приймають ширину земляного полотна 8 – 11 м з шириною проїзної частини 4,5 – 7 м, ІІІ групи – відповідно 6,5 – 8 м та 3,5 – 4,5 м.  

Тип покриття внутрігосподарських шляхів залежить від їх значення і характеру перевезень, наявності місцевих будівельних матеріалів.

Шляхи І та ІІ груп проектують з капітальним типом покриття. До них відносяться асфальтно-бетонні, цементно-бетонні, покриття із щебеневих та гравійних матеріалів, оброблених органічними в’яжучими матеріалами та інше. Шляхи ІІІ групи можуть мати перехідне покриття ( щебеневе, з шлаків або гравійні, ґрунтів, оброблених в’яжучими матеріалами), або нижче  (ґрунтові або укріплені піском , гравієм, щебенем та інше).   

Основними показниками економічного обґрунтування проектних заходів являється капітальні вкладення і експлуатаційні витрати. Зменшення капітальних витрат на шляхове будівництво досягається за рахунок найбільш повного використання існуючих шляхів і найменшій протяжності проектних, вибору економічних розмірів елементів шляхів і споруд, використання місцевих будівельних матеріалів.

Показником ефективності капітальних вкладень слугує коефіцієнт абсолютної ефективності (Еа), який знаходиться по формулі:

         1        Сісн - Спр

Еа = ---- = ----------------                                                                                                                                (3.1.)

      Ток              К

де Ток – строк окупності;

Сісн – щорічні дорожньо-експлуатаційні витрати та інші витрати при існуючому положенні;

Спр – щорічні дорожньо-експлуатаційні витрати при умові реалізації проектного варіанту;

К – капітальні вкладення.

Капітальні вкладення можуть бути економічно доцільні , якщо коефіцієнт економічної ефективності має значення нижче нормативного, тобто Еа ≤ 0,05.  

6. Організація угідь і системи сівозмін

6.1.Поняття про земельні угіддя.

Організація угідь і систем сівозмін - корінний захід по використанню землі і охорони природи.

Угіддя - земельні ділянки, які планомірно і систематично використовують для виробничих, культурно-побутових і інших цілей, мають характерні природні, заново набуті властивості.

По характеру виробничого використання та природним властивостям землекористування сільськогосподарського підприємства поділяють на земельні угіддя, які в свою чергу класифікуються на сільськогосподарські та несільськогосподарські.

До сільськогосподарських угідь відносять:

  •  рілля - саме цінне продуктивне угіддя. До неї відносять землі з найбільш родючими ґрунтами, які систематично використовуються під посіви сільськогосподарських культур, а також чисті пари;
  •   багаторічні насадження - сільськогосподарські угіддя зайняті культурними деревами, кущами або трав’яними багаторічними насадженнями, призначені для вирощування плодово-ягідної продукції, або винограднику, а також спеціальних технічних і лікарських рослин;
  •  перелоги - земельні ділянки які раніше використовувались під ріллю, і більше одного року не зайняті посівами сільськогосподарських культур або чистими парами;
  •  сіножаття   -   включають   земельні ділянки розміщені на лугових ґрунтах з   підвищеною   вологістю або підлягають штучному регулярному лиманному зрошенню,  на яких природна рослинність систематично викошується для заготівлі сіна, сінажу і інших видів корнів;
  •  пасовища - землі які систематично використовуються для випасу тварин. Вони, як правило, розміщуються на схилах із значним ухилом, або на зволожених степових, напівстепових рівнинах з ґрунтами низької родючості.

Несільськогосподарські угіддя діляться на групи:

  1.  Передбачені резервом для розміщення сільськогосподарських угідь. До них належать: чагарники, болота, сильно засолені землі, яри, піски та інше.

2.   Землі зайняті забудовою, спорудами, захисними лісонасадженнями, водоймами, покриті лісом та інші, тобто землі, які вийшли із сільськогосподарського обробітку на значний час або на завжди.

6.2. Основні вимоги до організації угідь. Трансформація угідь.

Головним завданням організації угідь і систем сівозмін - є встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при яких можливе створення необхідних умов для високо інтенсивного використання землі, а також подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, галузей.

Склад угідь, поперед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов’язані із спеціалізацією господарства і ступінню концентрації його галузей. Фактично співвідношення угідь один з найбільш важливих факторів визначаючий ступінь виробництва.

З іншого боку становлення на перспективу спеціалізації частіше потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення.

Перехід від фактичної структури угідь до проектної проходе шляхом їх часткової трансформації. Трансформація - це перехід угідь з одного виду в інший. При цьому змінюється і розміщення угідь. Основна мета трансформації - перехід менш цінних і не використовуємих земель в більш цінні і продуктивні угіддя. Можливість освоєння нових земель для ріллі і інших угідь. В зв’язку з цим трансформація і розміщення угідь - задача комплексна.

Крім розширення земельних площ, переводу менш цінних угідь в більш цінні, при трансформації, вирішують задачі усунення мілкої контурності, ліквідації вклинювання, вкраплення, роздробленості ріллі і кормових угідь.

Трансформація показує кількісні сторони збільшення площ більш цінних угідь, а також включення сільськогосподарський оббіг невикористаних або мало використовуємих земель. Але вона не дає уяви про якісний склад угідь по проекту. Ці данні необхідні для правильного прогнозування очікуваної врожайності культур і розрахунку ефективності усіх заходів.

Встановлення нової структури угідь шляхом трансформації, їх покращення і розміщення тісно пов’язані і складають єдине ціле. Таким чином під організацією угідь розуміють встановлення їх складу і співвідношення, господарського доцільного розміщення на території.

Її ціль – підвищення  інтенсивності використання землі для отримання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при збереженні і збільшенні родючості ґрунтів, інших компонентів природної середи.

Запроектований склад і співвідношення (структура) угідь, їх розміщення на території повинні відповідати наступним вимогам:

  •  безумовне і стабільне виконання державних планових завдань по виробництву сільськогосподарської продукції;
  •  повне, раціональне та ефективне використання всіх земель у відповідності з їх природними властивостями;
  •  припине6ння ерозійних процесів та покращення ландшафту;
  •  відповідне встановлення спеціалізації галузей і їх раціональне співвідношення;
  •  забезпечення стійкої кормової бази для тваринництва;
  •  мінімальні витрати на транспортування і зберігання продукції без істотних втрат;
  •  створення сприятливих умов для підвищення продуктивності праці та високопродуктивного використання машинно-тракторних агрегатів;
  •  мінімальні капітальні вкладення в освоєння нових земель і підвищення інтенсивності використання земель, які знаходяться в обробці, якнайшвидша їх окупність.

Визначення об’ємів трансформації і покращення земель, розміщення угідь ведуть з врахуванням природних та економічних факторів, дотримуючись перелічених вище вимог.

Способи покращення якості ґрунтів різноманітні. Це осушення, гіпсування солонців, валкування лугових ґрунтів, видалення каменів, здійснення широкого комплексу протиерозійних, гідротехнічних заходів, частіше взаємопов’язаних поміж собою.

Особливе значення приділяється корінному і поверхневому покрашенню кормових угідь. Корінне покрашення корінних угідь – це зміна малопродуктивного травостою культурним. Для цього проводять оранку, або дискування і висівають складні компоненти багаторічних трав.

Поверхневе покращення ведуть на масивах кормових угідь в тих випадках, коли в травостої збереглися цінні кормові трави, що дозволяє проводити заходи з збереженням дернини і підсівом трави.

В результаті організації угідь складають план їх трансформації і покращення. В ньому відображають фактичну структуру угідь, всі зміни, намічених при проектуванні. В результаті приводять експлікацію угідь на кінець розрахункового періоду.

Отримана проектна експлікація, як і план трансформації угідь, являється попередньою. Структуру угідь уточнюють в процесі внутрішнього устрою території сільськогосподарських угідь.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

У завершенні проектних дій по організації угідь, виходячи з уточненого їх складу і розміщення, а також планує мого поголів’я тварин в межах виробничих підрозділів, проводять агроекономічні розрахунки по встановленню структури посівних площ, використанню ріллі і кормових угідь:

  •  визначення потреби тварин в грубих кормах, соковитих, зелених і концентрованих кормах з використанням збалансованих норм кормління;
  •  встановлюють вихід грубих і зелених кормів з природних, покрашених та культурних кормових угідь з врахуванням їх перспективної продуктивності;
  •  визначають нестачу у зазначених видах кормів, яка повинна бути поповнена за рахунок посівів кормових культур (в кормових, польових та інших сівозмінах);
  •  з врахуванням плануємої врожайності кормових культур встановлюють їх площі;
  •  виходячи з планів виробництва зерна, картоплі, овочів та іншої товарної продукції, а також продукції для внутрігосподарських цілей, перспективної врожайності, визначають структуру посівних площ продовольчих та технічних культур.

Отриманні данні приймають в якості вихідних для організації системи сівозмін та подальшого устрою території як ріллі, так і кормових угідь.

6.3. Типи і види сівозмін.

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб.

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмін розуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на види в залежності від ведучих культур.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють  прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими ( овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів’я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

6.4.Проектування системи сівозмін.

Основні типи сівозмін в сільськогосподарських підприємствах – польові та кормові. Система сівозмін всередині сільськогосподарського підприємства можлива в різному сполученні: одна польова та одна кормова; одна польова та дві кормових; дві польових та одна кормова; дві польових; дві кормових. Моделювання вимог проектування сівозмін дозволяє встановити доцільне застосування того чи іншого сполучення.

Одну польову сівозміну вводять при компактному масиві і центральному положенні садиби, коли відстань від ріллі складає до 3-х км, а структура використання ріллі не викликає необхідності у виділенні кормових культур в самостійну сівозміну (малюнок 3.3.а.).

Малюнок 3.3. Можливі сполучення сівозмін в сільськогосподарському підприємстві

Одну польову та одну кормову сівозміни необхідні, коли садиба коли садиба знаходиться на краю сільськогосподарського підприємства, а структура використання ріллі дозволяє  виділити кормові культури в окрему спеціалізовану сівозміну з послідуючим закріпленням його за механізованою ланкою по виробництву кормів (малюнок 3.3.б.). при такій системі сівозмін забезпечується максимальне приближення посівів вантажомістких та малотранспотувальних кормових культур до міст їх споживання – тваринницьким комплексам та фермам.

Одну польову та дві кормових сівозміни проектують при наявності віддалених пасовищ та організації на них табірного утримання худоби, коли необхідно поповнити дефіцит зелених кормів за рахунок при табірного сінокосо-пасовищної сівозміни. Кормову (прифермську) сівозміну в такому випадку поблизу садиби. Решту ріллі включають в польову сівозміну (малюнок 3.3.в.).

Дві польових та одну кормову сівозміни проектують коли ґрунти різко відрізняються по якості або по ступені еродованості, а в склад посівних площ входять культури з підвищеними вимогами до ґрунтів. при цьому можливо проектування для вказаних вище цілей самостійної кормової сівозміни і двох польових, які відрізняються набором культур (малюнок 3.3.г.).

Дві польових та дві кормових сівозміни (малюнок 3.3.д., 3.3.е.) доцільно для приближення посівів вантажоємких та працеємких культур до населеного пункту і господарському центру.

Дві паралельних сівозміни (малюнок 3.3.ж.) можуть бути введені у випадку, коли сільськогосподарське підприємство обслуговує два населених пункти.

Організація системи сівозмін задача комплексна, потребуюча розгляду питань агротехнічного змісту, кількості, площі та місце розташування масивів для досягнення максимального економічного ефекту. З цією метою визначають пункти складання насінного фонду, зимових кормів, а також місць споживання стравлення тваринами літнього корму; вивчають створену та перспективну організацію праці; виявляють можливість використання в новому проекті меж масивів і полів освоєних сівозмін; після цього по матеріалам ґрунтових і землевпорядних обстежень, а також по земельно-оціночним даним виділяють масиви ріллі обмеженого використання або потребуючих спеціальних ґрунтозахисних заходів.

Проектування починають з сівозмін, площі і місцеположення яких обумовлені особливостями цих орних земель. В зв’язку з цим , місце і площі ґрунтозахисних сінокосо-пасовищних сівозмін визначають наявністю еродованих та ерозійно небезпечних орних масивів; масиви ріллі підвищеної солонцюватості придатні для обмеженого набору сільськогосподарських культур;надмірно зволожені ділянки, якщо вони достатньо великі, виділяють  в окремі сівозміни з набором вологолюбних культур; найкращими містами для овочевих сівозмін вважають пойми річок і долини.

Типові схеми різних видів сівозмін підбирають у відповідності із зональними системами землеробства, користуючись рекомендаціями по системі ведення сільського господарства для даної зони, області, республіки. Слід при цьому використовувати результати економічної оцінки ріллі або бонітування ґрунтів. Сівозмінні масиви повинні бути по можливості однорідними. Сівозміни, які включають в себе посіви сільськогосподарських культур підвищеної вибагливості до ґрунтів, розміщують на орних масивах, які характеризуються високими балами економічної оцінки. Враховуючи складність проектування сівозмін, необхідно окремо розглядати методичні підходи до проектування основних типів.

При розміщенні сівозмін на орних масивах необхідно враховувати технологічні групи земель, які встановлюються в залежності від крутизни схилів.

На землях першої групи (від 0 до 3°) проектують польові сівозміни насичені просапними культурами, при цьому на схилах від 1 до 3° дозволяється розміщення прифермських кормових сівозмін з включенням в них просапних кормових культур.

На землях другої технологічної групи (від 3 до 5° і від 5-7°) проектують польові зерно-трав’яні сівозміни без пропашних культур, на схилах 5-7° розмішують ґрунтозахисні сівозміни, кормові - притабірні сівозміни.

Землі третьої технологічної групи (більше 7°) переводять в пасовища або проектують трав’яні сівозміни.

При проектуванні і розміщенні сівозмін необхідно дотримуватись наступного порядку:

1. Спеціальні

2. Кормові

3. Польові

6.5.Організація кормових сівозмін.

Основу проектування кормових сівозмін складає важлива економічна вимога: приближення виробництва кормів до місця споживання з метою зменшення транспортних та інших витрат.

Прифермські кормові сівозміни призначені головним чином для виробництва соковитих кормів, в склад яких входять коренеплоди, клубне плоди, кормові баштанні, силосні культури. В ці сівозміни можуть бути включені культури для отримання зеленої маси. Щоб забезпечити агротехнічне правильне чергування культур та правильне використання попередників, включають також зернові культури: овес, ячмінь, кукурудзу, сорго, просо та інші.

Введення кормових сівозмін сприяє скороченню транспортних витрат, створенню умов для закріплення посівів кормових культур за бригадами  та перетворенню кормовиробництва в самостійну спеціалізовану ланку, що забезпечує отримання більш високих врожаїв і якісних кормів.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на ґрунтах, придатних для вирощування кормових  культур, на масивах, які мають зручний зв’язок з фермами. У випадку виробництва в цих сівозмінах зеленого корму слід забезпечити зручний зв’язок  з пасовищами.

Притабірні кормові сівозміни розташовують поблизу літніх таборів. Вони призначені для виробництва зеленого корму та інших видів відгодування в період убого травостою на природних пасовищах. Для цієї мети в першу чергу повинні бути використанні невеликі по площі ділянки, придатні для землеробства, вкраплені в пасовища, а також орні масиви, прилеглі до пасовищ і розташовані на невеликій відстані від табору.

В цих сівозмінах можливо вирощувати силосні культури на площі, необхідної для відгодівлі в пасовищний період, а також інші кормові культури для літнього використання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни призначені для отримання сіна, сінажу, зеленого корму. Їх також використовують для створення високопродуктивних лугів шляхом періодичного заорювання і використання під польові культури та травосуміші багаторічних трав. Тривалість польового періоду (4-5 років) визначається терміном, на протязі якого шар багаторічних трав розкладається. Тривалість лугового періоду може коливатись від 4 до 8 років в залежності від ґрунтових умов, складу травосумішей, клімату та умов використання. Він менший на суходільних луках (4-5 років), довший на низинних (6-8 років). В перші 2-3 роки лугового періоду можливе отримання сіна, а в послідуючім рекомендується випасання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни вводять також на сильноеродованій ріллі, яка потребує тимчасове залуження. Вони являються ґрунтозахисними.

6.6.Організація спеціальних сівозмін.

Спеціальними прийнято вважати такі сівозміни, в яких вирощують сільськогосподарські культури, які характеризуються підвищеною вимогливістю до ґрунтів, рельєфу, водному режиму або потребуючі складної технології обробки.

Більшість овочевих культур, конопля, тютюн, мак та інші пред’являють високі вимоги до ґрунтової родючості. Для овочевих сівозмін необхідні пухкі ґрунти легкосуглинистого або супіщаного механічного складу, достатньо забезпечені вологою. Найкращі місця для вирощування - річкові долини і пойми. По рельєфу придатні слабопологі нижні частини схилів, добре обігріті (південні і південно-західні схили), захищені від шкідливих вітрів. Найбільш сприятливі чорноземні ґрунти з вмістом гумусу 5-6% гумусу.

Зважаючи на те, що овочеві сівозміни праце і грузоємні їх розміщують поблизу населених пунктів, тваринницьких комплексів і ферм. Тим самим зводячи до мінімуму транспортні витрати на перевезення людей, вантажів, добрив і різноманітних матеріалів.

Необхідно також вірно підібрати типи сівозмін і їх розміщення з врахуванням біологічних особливостей різних груп культур (таблиці 3.2.).

Таблиця 3.2. Приблизні схеми овочевих сівозмін для різних зон

Зона

Чергування овочевих культур в полях

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

VІ

VІІ

VІІІ

Нечорноземна та лісостепова

Капуста

Картопля

Морква, буряк

Горох

Картопля

-

-

-

Капуста

Картопля

Хрестоцвіті коренеплоди

Картопля

Вика + овес на сіно

-

-

-

Багаторічні трави

Багаторічні трави

Капуста

Томати

Цибуля

Хрестоцвіті коренеплоди

Ярі зернові + трави

-

Капуста рання

Щавель, лук-батун

Щавель, лук-батун

Картопля

Морква, буряк

-

-

-

Капуста

Томати

Огірки

Цибуля, столові коренеплоди

-

-

-

-

Картопля рання

Капуста

Морква, буряк

Картопля

Огірки

Зелені культури

-

-

Степова

Огірки, кабачки

Томати

Цибуля, столові коренеплоди

Капуста

Перець, баклажани, картопля

-

-

-

Багаторічні трави

Багаторічні трави

Огірки, ба баштанні культури

Томати, перець, баклажани

Столові та кормові коренеплоди

Кукурудза

Картопля, зелені культури

Ярі зернові + трави

По виробничим ознакам та подібним способам вирощування овочеві рослини поділяють на:

- клубнеплоди (картопля);

- баштанні (кавун, диня, гарбуз);

- огірки та овочеві гарбузи (кабачки, патисони);

- капустяні рослини (капуста качана, кольорова та інше);

- коренеплоди (морква, буряк, ріпа, редька та інше);

- пасльонові овочі (помідори, баклажани, перець);

- зелені культури (салат, шпинат, кріп та інші);

- цибульні (цибуля,  часник);

- бобові (горох, квасоля).   

Перелічені групи овочевих рослин ставлять різні вимоги до вологи. Дуже вимогливі – капуста, огірки, редис; вимогливі – томати, баклажани, перець, цибуля; маловимогливі – коренеплоди, бобові, кукурудза, гарбуз; засухостійкі – кавуни, дині.

Також необхідно враховувати вимоги овочевих культур до тепла. По цій важливій ознаці їх поділяють на п’ять груп:

І – найбільш морозостійкі та зимостійкі багаторічні рослини (спаржа, часник, деякі види цибулі, щавель та інші);

ІІ – холодостійкі дворічні рослини (коренеплоди, цибуля, капустині та зелені культури -  шпинат салат);

ІІІ – напівхолодостійкі (картопля);

ІVтеплолюбні рослини (томати, огірки, перець, баклажани);

V жаростійкі культури (кавун, диня, гарбуз, кукурудза, квасоля).

Всі ці різноманітні вимоги часто змушують проектувати декілька сівозмін, щоб розташувати кожний з них з детальним врахуванням фізико-хімічних та механічних властивостей ґрунту, забезпеченості тих чи інших ділянок вологою та теплом.

6.7.Організація польових сівозмін.

На проектування польових сівозмін найбільший вплив здійснюють ґрунтові умови, організаційно-господарська структура, розміри орних масивів, набір польових культур і площа пару, організація праці в рільництва, характер рельєфу.

Польові сівозміни мають, як правило, 6-10 полів. Найкращим для господарств вважається організація одної сівозміни на бригадному масиві. Також кількість польових сівозмін в господарстві залежить від:

1.  кількість виробничих підрозділів

2.  розмірів виробничих підрозділів

3.  кількості населених пунктів

4.  якості ґрунтів

5.  віддаленість земельних масивів

На землях від 0° до 3° польові сівозміни насичені просапні культурами при цьому на орних схилах 0-1° дозволяється обробляти по всім напрямкам на землях 1°-3° - поперек схилу.

По ґрунтовим умовам необхідно вводити декілька сівозмін, в тих випадках, коли в господарстві є крупні орні масиви, розташовані на ґрунтових різностях обмеженого використання. Наприклад, солонцюваті ґрунти малопридатні для посівів кукурудзи та ярової пшениці, але можуть використовуватись під посіви ячменю, донника і деяких багаторічних трав. На грунтах легкого механічного складу обмежені посіви пропасних культур, а на грунтах надмірного зволоження не рекомендують посадку картоплі та інших культур.

В таблиці 3.3. наведенні данні, які характеризують відношення основних польових культур до механічного складу ґрунту. Індексом „Х” відмічені найбільш благоприємні умови для розміщення даної культури, ”Д” – допустиме розміщення, „П” – погане розміщення, прочерк – означає, що розміщення даної культури неможливе.

Таблиця 3.3. Відношення сільськогосподарських культур до механічного складу ґрунту.

Культура

Ґрунти по механічному складу

Пісчанні

Легко-супес-чанні

Супесчанні

Легко-суглинкові

Суглинкові

Важкосуг-линкові

Глиністі

Важко-глиністі

Пшениця

-

П

П

Д

Х

Х

Д

П

Жито

Д

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Д

Овес

П

Д

Х

Х

Х

Х

Х

Д

Ячмінь

П

П

Х

Х

Х

Х

Х

Д

Просо

П

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Д

Кукурудза

-

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Д

Грачиха

П

Х

Х

Х

Х

Д

Д

П

Картопля

-

Х

Х

Х

Х

Х

Д

П

Буряк

-

П

Д

Х

Х

Х

Д

П

Набір польових культур впливає на тривалість ротації сівозміни. Найбільш довга ротація (8-12 років) в плодосімених сівозмінах, в яких посіви озимих і ярових зернових культур чергуються з багаторічними травами і пропасними культурами. Тривалість ротації 6-7 років характерна для пропашних сівозмін. Коротка ротація (3-6 років) властива паро зерновим та іншим спеціалізованим сівозмінам тривалість ротації впливає на розмір сівозмінного масиву.

Висока удільна вага ведучої культури в польовій сівозміні визначає його спеціалізацію. Найбільш поширені  - спеціалізовані зернові сівозміни. Їх вводять на віддалених масивах від господарського центру.

Спеціалізовані картопляні сівозміни  у зв’язку з великою трудоємністю, чутливістю на органічні добрива і полив розміщують по можливості поблизу господарських центрів, тваринницьких ферм, картоплесховищ, у випадку застосування зрошення – недалеко від місць забору води. Кількість і площа картопляних сівозмін та полів в них повинна бути погоджена з числом спеціалізованих на цій культурі бригад. Оптимальна площа 100-200 га.

Під бурякові сівозміни обирають добре удобрені орні масиви, які відрізняються високою ґрунтовою родючістю, благоприємним  тепловим режимом, відсутністю процесів ерозії, а в районах гострого дефіциту вологи – придатні для зрошення. По рельєфу найкращими являються землі з крутизною схилу до 3°, південної, південно-західної та західної експозиції. Оптимальна площа поля 100- 250 га.

Найкращими сівозмінами по виробництву льону вважають 7-8-9-пільні з одним полем льону і двома полями багаторічних трав. У зв’язку з ураженням шкідниками та хворобами, льон необхідно повертати на колишне місце не раніше чім через 7-8-років. Для вирощування льону  придатні добре окультурені дерново-підзолисті ґрунти, середньо і легкосуглинкового механічного складу, нормального зволоження, з слабкою кислотністю.

6.8. Проектування позасівозмінних ділянок.

До позасівозмінних ділянок ріллі, на яких проектом внутрігосподарського землеустрою передбачається система агротехнічних та організаційно-господарських заходів з чергуванням культур, тільки тимчасово або з вирощуванням беззмінної культури.  Це беззмінні посіви кукурудзи; ділянки , які використовуються для конвеєрів зелених кормів при тваринницьких комплексах і фермах; ділянки ріллі постійного залуження, незначні по площі, вкраплені в інші угіддя, віддалені на невеликі відстані від основних орних масивів, відрізняючись від навколишніх їх масивів ріллі по ґрунтовим або іншим вимогам, на яких утворення окремої сівозміни недоцільно.

Основне призначення поза сівозмінних ділянок –отримання високоякісного, дешевого корму, а вимога їх розміщення – максимальне приближення до тваринницьких комплексів і ферм або до інших місць споживання кормів. Найбільш часто в господарствах зустрічаються поза сівозмінні ділянки у вигляді беззмінних посівів кукурудзи на силос.

У випадках коли місце розташування поза сівозмінних ділянок визначено просторовими умовами (ґрунтами, рельєфом, контурністю), в проекті внутрігосподарського землеустрою визначають систему їх використання, яка залежить від природних властивостей кожної ділянки, його площі, конфігурації, віддаленості від господарського центру та інших умов. Повне економічне обґрунтування розміщення поза сівозмінних ділянок і їх використання можливо в ув’язці з всією системою устрою території ріллі.

6.9. Економічне обґрунтування системи сівозмін та поза сівозмінних ділянок.

При виборі кращого проектного рішення виникають різні варіанти організації системи сівозмін, які відрізняються вилами, типами і кількістю, схемами чергування культур, розміщенням сівозмінних масивів, а також поза сівозмінними ділянками закріпленням ріллі за виробничими підрозділами.

В якості варіантів проекту можна визнати лише такі логічно обґрунтовані та зіставлені пропозиції, в яких схеми чергування культур агротехнічно витримані, рекомендовані розробленою зональною системою землеробства і забезпечують заданий рівень виробництва зерна, кормів та іншої валової і товарної продукції; сівозміни і культуртехнічні заходи сприяють захисту ґрунтів від ерозії та інших негативних явищ природи.

Для оцінювання варіантів використовують наступні економічні показники:

  •  вихід валової продукції, яка залежить від попередників і розміщення посіві на грунтах з різними оціночними балами;
  •  витрати на перевезення вантажів;
  •  витрати на перевезення робочої сили;
  •  втрати продукції у зв’язку з подовженням строків виконання сільськогосподарських робіт;
  •  витрати на  невиробничі переміщення техніки.

Вихід валової продукції з врахуванням попередників відрізняється лише в тому випадку, коли змінюють схему чергування посівів або виділяють поза сівозмінні ділянки. Підсумкова посівна площа може бути збільшена у випадку зменшення площі чистих парів, а врожайність збільшиться в порівнянні з середньою при вирощуванні сільськогосподарських культур по кращим для них попередникам.

Вартість валової продукції (ВП) по кожній сівозміні можна визначити по формулі:

                             Бск

ВП = [Иккк* ------]                                                                                                                                 (3.2.)

                             Бхк

де Рк – розрахункова площа культури в сівозміні, га;

Ик – плануємо врожайність культури по господарству, ц\га;

ак – кадастрова ціна культури, грн\ц;

Бск – середньозважений бал економічної оцінки врожайності даної культури по сівозміні;

Бхк – середньозважений  бал економічної оцінки врожайності даної культури по господарству в цілому.

Середньозважені бали по врожайності культури по господарству та сівозміні визначають за формулами:

          [Рпх*Бк ]                                                            [Рпс*Бк]

Бхк = --------------                       (3.3.)                Бск = -------------                         (3.4.)

            [Рпх]                                                                   [Рпс]

де Рух, Рпс – площі ґрунтових різностей по господарству і сівозміні,га;

Бк – бал економічної оцінки врожайності культури ґрунтових різностях (із матеріалів економічної оцінки земель);

[Рпх] – площа ріллі по господарству, га;

[Рпс] – площа сівозмінного масиву, га.

Витрати на перевезення вантажів залежать від віддаленості посівів вантажомістких культур від місця зберігання, переробки або споживання отриманої продукції. В розрахунок приймають лише ті вантажі, витрати на перевезення яких змінюються в залежності від схеми чергування культур і розміщення сівозмінних масивів. Середня відстань до сівозмінних масивів визначається як середньоарифметичне значення з відстані до кожного поля по шляхам.

Витрати  на перевезення робочої сили можна визначити по формулі:

           Ст*пп* 2 Rсркм

Савт = ------------------------                                                                                                                             (3.5.)

                  пч*fавт

де Савт - витрати на перевезення робочої сили, грн.;  

Ст – витрати праці на польові роботи, чол.-дні;

пп – число переїздів, здійснених однією людиною в день;

Rср – середня відстань від обслуговуємого масиву, км;

акм – вартість одного кілометра автопробігу, грн.;

пч – місткість однієї машини, чол.;

fавт – коефіцієнт наповнюваності машини.

Втрати часу на холості переходи характеризуються процентом холостих переходів і можуть бути визначені за формулою:

            100*n*Rср

Схп = ----------------                                                                                                                                       (3.6.)

               V*Tдн

де Схп – втрати  часу на холості переходи, %;

nкількість переходів здійснених однією людиною в день;

Rср – середня відстань від місця проживання до сівозмінного масиву, км;

Vшвидкість руху, км\год;

Tдн – тривалість робочого дня, год.

Цей показник використовується для додаткової характеристики варіантів на масивах, розташованих в межах пішохідної доступності.

При визначенні витрат на невиробничі переміщення техніки враховують : переміщення техніки з полів до садиби або польового стану з метою зміни знаряддя, які  використовуються при виконання різних операцій; переміщення техніки на сівозмінному масиві при виконанні одних і тих же робіт; витрати на технічне і культурно-побутове обслуговування, яке залежить від організації території.

7. Впорядкування території сівозмін

7.1.Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок

Устрій території сівозмін заключається в одночасному і узгодженому розміщенні полів і робочих ділянок, захисних лісосмуг, польових шляхів і джерел для польового водопостачання.

Склад перелічених елементів устрою території сівозмін залежить від їх існуючої організації, зональних умов і місцевих особливостей землевпорядкованих підприємств. Так проектування полів не здійснюється спочатку, якщо вони освоєні, склалися в натурі і відповідають сучасним вимогам.

Основні вимоги до устрою території сівозмін заключаються в детальному врахуванні рельєфу місцевості, створенню оптимальних умов для ефективного використання сільськогосподарської техніки, забезпечення по можливості рівновеликих полів по площі ріллі, урахування існуючого устрою території сівозмін, скороченню витрат на проїзди людей, переїзди машин і іншої техніки на поля та з полів.

Проект устрою території сівозмін складають одночасно по всім елементам від загального до конкретного. В кожному конкретному випадку спочатку складають загальну схему розміщення елементів проекту і проектують основні елементи, потім взаємозв’язано з ними розміщують інші, уточнюють і доповнюють їх і при цьому коректують перші.

Поля - це рівновеликі частини сівозмінного масиву, на яких на протязі ротації послідовно розмішують сільськогосподарські культури.

Поля сівозмін по ґрунтам, рельєфу, мікрокліматичним особливостям повинні бути придатні для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх черговості і разом з тим зручні для виконання механізованих робіт з дотриманням правил агротехніки при найбільш виробничому використанні техніки і робочої сили.

При новому проектуванні полів і робочих ділянок роботу починають з їх загальної орієнтації, яка визначається експозицією крутизни схилів, розміщенням ґрунтів і напрямком шкідливих вітрів. Довгі сторони полів необхідно розміщувати з півночі на південь. Такий напрямок сторін, а також і рядів рослин, допомагає підвищенню врожайності культур і поліпшенню якості продукції. Таке розміщення полів роблять в тому випадку, якщо дозволяє рельєф місцевості. При цьому відхилення рядів рослин, а також і довгої сторони поля від основного напрямку, північ-південь, допускається до 20°. В сполуці з лісосмугами при такому розміщенні найкраще захищаються ґрунти і посіви від пилових бур і суховіїв.

7.2. Проектування полів з врахуванням рельєфу.

Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок в значній мірі обумовлено рельєфом місцевості. Важливе значення має експозиція та крутизна схилу. Схили різної експозиції відрізняються змитістю ґрунтів, строками обробітку і дозрівання сільськогосподарських культур. У зв’язку з цим прагнуть розташувати кожне поле на схилі однієї експозиції, а у випадку коли це неможливо, виділяють на кожній експозиції агротехнічно однорідні робочі ділянки. Це забезпечує своєчасне дозрівання ґрунту для обробки, посіву, догляду за посівами, збір врожаю.

З метою створення кращих умов для правильного використання землі, поля розміщують довгою стороною поперек схилу. В цьому випадку основні роботи, які виконують в напрямі довгої сторони поля, будуть вестись в напрямі горизонталей. Це призведе до зменшення ерозійних процесів, в зв’язку з тим, що поверхневий стік затримується і перетворюється на внутрішній, що робить також позитивний вплив на урожай сільськогосподарських культур.

Великий вплив робить рельєф території на використання тракторних агрегатів. Виконуючи роботи на полі уздовж схилу, трактор витрачає додаткові зусилля для подолання підйому, а присипні машини збільшують тяговий опір.

Для оцінки проектних рішень по розміщенню полів з врахуванням рельєфу використовують показники середнього продольного ухилу, який визначається за формулою:

          Н1 - Н2                                           Lг *hі*sinα

іраб = ------------  (3.7.),  або                іраб = -----------------        (3.8.)

              ∑L                                                     Р  

де іраб – середній продольний ухил;

Н1 , Н2 – відмітки точок;

Н1 - Н2 – перевищення, м;

L – довжина горизонтального прокладення на місцевості, м;

Lгсумарна протяжність всіх горизонталей в межах поля;

hівисота перерізу рельєфу горизонталями, м;

α – кут утворений напрямком горизонталей та основним обробітком поля (малюнок 3.4.а).

На полях зі складним рельєфом  рекомендують використовувати палетку, яка зображується системою паралельних ліній розташованих на свавільній відстані одна від іншої. Лінії палетки поєднують з напрямком продольного робочого ходу. Середній ухил в напрямку робочих ходів вираховують по формулі:

                 п зал* hі

     Малюнок 3.4. Визначення ухилу                іраб = ------------                                                                                                                    (3.9.)

           в напрямку робочого гону                                L

де п зал – число горизонтальних закладень в напрямку ліній палетки в межах поля; 

hівисота перерізу рельєфу горизонталями, м;

L – сумарна довжина ліній палетки в межах поля, по яким визначається число горизонтальних закладень на місцевості, м (малюнок 3.4.б.).

7.3. Проектування полів з врахуванням ґрунтів.

При формуванні полів сівозміни необхідно враховувати родючість, агротехнічні і динамічні властивості ґрунту. Від цих властивостей залежить урожайність сільськогосподарських культур, а також строки способи обробки полів, проведення сівби, збирання врожаю, види і норми добрив, пестицидів, продуктивність тракторних агрегатів та інше.

Поля сівозміни повинні бути приблизно рівно якісними. Неможливо включать в одне поле ґрунтові різності тільки з низькою родючістю, так як вони можуть опинитися не придатними або малопридатними для більш вимогливих культур. Це призводить або до нерівномірності в отриманні сільськогосподарської продукції по рокам ротації, або до порушення сівозміни.

В той же час необхідно враховувати агротехнічні особливості ґрунту. Найкращім рішенням слід вважати таке, коли поле цілком складається з агротехнічно однорідної ділянки. Це забезпечує проведення одночасно польових робіт по сівбі, догляду за посівами і прибиранню сільськогосподарських культур з всього поля в кращі агротехнічні строки.

Певний вплив на розміщення полів сівозміни мають динамічні властивості ґрунту. Включення в одне поле ґрунтів з різним механічним складом створює неоднакові умови для роботи тракторних агрегатів на окремих його частинах. Якщо обробку ведуть на всьому полі в цілому, комплектування агрегату виконують з врахуванням можливостей його роботи на ґрунтах з більш високим удільним опором, що знижає продуктивність на тій частині поля, де удільний опір ґрунтів менший. З цією метою поля сівозміни слід проектувати із агротехнічно однорідних ділянок з мало відрізняючимися  динамічними властивостями ґрунту. Якщо інші умови не дозволяють це зробить, необхідно в межах полів виділити робочі ділянки з таким розрахунком, щоб тракторні агрегати могли обробляти ці землі з мінімальними втратами окремо від решти поля.

7.4. Довжина, ширина і форма поля.

Розміри сторін і форму поля встановлюють. Виходячи з вимог виконання в них виробничих процесів. Найбільш прийнятною формою поля вважають прямокутну форму поля з оптимальною довжиною і шириною, які визначають величину робочого гону.

Залежність продуктивності використання машинно-тракторних агрегатів і довжини робочого гону характеризується коефіцієнтом використання шляху (Квп), відсотком холостих заїздів (fх).

              Lр                                                             Lр*100

Квп = ----------        (3.10.)                             fх = -----------                      (3.11.)

           Lр+Lх                                                          Lр+Lх

де Lр – довжина робочого гону;

Lх – довжина холостих проходів в розрахунку на один робочий прохід.

Відсоток холостих проходів відрізняються для різних по потужності і продуктивності тракторів, а також на різних видах механізованих робіт. Більш значні втрати при використанні потужних тракторів з великою шириною захвата.

Довжина, ширина та конфігурація полій диференціюється з врахуванням спеціалізації сівозмін. При великій удільній вазі в них пропашних культур і впровадження індустріальної технології збільшується об’єм робіт , які виконуються в усіх напрямках. В той же час в більшості спеціальних сівозмін, насичених високо інтенсивними культурами розміри полів відносно невеликі, в зв'язку з цим форму поля в них наближають до квадрату.

При проектуванні полів в притабірних сівозмінах довжину полів розраховують виходячи з зручності організації випасу худоби; уникають гострих кутів і кривих меж; намагаються розмістити їх витягнутими короткими сторонами до скотопрогонів.

Недоліком полів в формі трапеції – є  скошеність короткої сторони, із за чого при роботі агрегатів поперек поля створюються залишкові кути.

Самою гіршою формою поля вважають трикутник, особливо з гострими кутами, створеного за рахунок неправильності довгих сторін, наявності уступів, або клинів.

Довжину робочого гону в прямокутних полях визначають шляхом виміру її на плані. В полях не прямокутної конфігурації довжину вираховують за формулами:

Lо = Р/Во                                   (3.12.)                                 Во = (е+т+3h)/5                                         (3.13.)

Де Р - площа поля;

Во - розрахункова умовна ширина поля;

е , т – скошені сторони трапеції;

hвисота трапеції.

                                        Р

Звідси            Lо = -----------------                                                                                                               (3.14.)                                                             

                               0,2(е+т+3h)

Для полів трикутної форми  

       е+т+h                                                                                   Р

Во =---------------                       (3.15.)                             Lо = -----------------                                           (3.16.)

             3                                                                                0,33(е+т+h)

Для визначення умовної довжини робочого гону поля більш складної конфігурації ділять на геометричні фігури (прямокутники, трапеції, паралелограми, трикутники) лініями паралельними напрямку обробки.

Найкращою довжиною поля вважається довжина 1500 - 2000 м, при такій довжині холості повороти тракторних агрегатів найменші.

7.5. Рівновеликість полів

Сівозміни повинні забезпечувати запланований вихід продукції і рівномірне використання робочої сили і засобів виробництва по всім рокам ротації. Дотримання такої вимоги неможливе якщо недотримуватись рівновеликості полів. Але повністю дотримання цієї вимоги можливе тільки в особливо сприятливих умовах, коли орні масиви великі, однорідні по природним умовам і площа їх дорівнює середньому розміру поля.

Просторові умови викликають необхідність допускати відхилення від середнього розміру поля. Величина відхилень в площі полів залеж від родючості ґрунтів. Допускається зменшення площі поля при відносно кращій родючості і збільшення - при більш низькій. Для цього фактичні площі полів сівозміни переводять в умовні, тобто приведені до однієї якості, і визначають відхилення від середнього розміру.

Вирахування умовної площі поля виконують по формулі:

Р * б

Рум = --------------                                                                                                                        (3.17.)

100

де Рум - умовна площа поля, га;

Р - фактична площа поля, га;

Б - оціночний бал поля.

В складних умовах, особливо при роздрібненості окремих масивів, наявності вкраплених угідь, допускається відхилення від середньої площі поля на 10-12%, а інколи і більше з ціллю запобігання прирізків і відрізків в вигляді невеликих ділянок, не зручних для механічної обробки.

Розмір допустимої нерівності полів також залежить від спеціалізації сівозміни, кількості полів, зайнятих основними культурами, її трудоємністю.

При проектуванні полів існуючі в натурі елементи організації території необхідно по можливості зберігати, а запропоновані зміни повинні бути детально економічно обґрунтовані. Особливо детальне обґрунтування потребує ліквідація поліпшених доріг і шляхових споруд.

Але збереження існуючих елементів організації території далеко не завжди буває доцільним, так як розміщення їх часто має серйозні недоліки.

По завершенню проектних дій по розміщенню полів складають технологічну характеристику, яка характеризує створені проектом територіальні умови, ступінь виконання окремих вимог до розміщення полів.

7.6. Розміщення полезахисних лісосмуг

Полезахисні лісосмуги створюють більш придатні мікрокліматичні умови для вирощування сільськогосподарських культур в порівнянні з відкритою місцевістю, допомагають охороні природи і поліпшенню умов праці і відпочинку працівників в полі.

Лісосмуги зменшують швидкість вітру і сухість повітря, затримують більше снігу і зменшують швидкість його розтавання, що поліпшує зволоженість ґрунтів.

Лісосмуги по своєму призначенню і розміщенню підрозділяються: привододільні, вітроломні, водорегулюючі. Їх відрізняють по конструкції, ширині, наборі деревних і кущових порід, правилам і способу розміщення.

В умовах рівнинної місцевості проектують систему вітроломних лісосмуг. Основне її призначення – зниження швидкості вітру. Система продувних або ажурних  лісосмуг сприяє рівномірному розподіленню снігу по поверхні, кращому влагонакопиченню, створенню більш кращих мікрокліматичних умов (зниження випаровування вологи, зменшення сухості вітру і глибини промерзання ґрунту). Під впливом перелічених умов на захищеній лісосмугами  площі підвищується урожайність сільськогосподарських культур.

Полезахисне лісорозведення пов’язано і з великими труднощами.  Для смуг необхідні значні площі плодючих орних земель (2-5%), що зменшує посівні площі сільськогосподарських культур. Для їх створення на території з плохими лісорослинними умовами , вимагаються значні витрати праці. В перші роки після посадки необхідний регулярний полив. Постійна нестача вологи для поливу, характерна для сухого степу, а також організаційно-господарські труднощі у забезпеченні потрібного догляду призводять до поганого приживання та загибелі насаджень. Посадка лісових насаджень на відстані, забезпечує ефективну дію, але знижує продуктивність використовуємої техніки при виконанні робіт. Наявність захисних смуг визиває труднощі у застосуванні авіації при боротьбі з сосняками та шкідниками росли.

Наявність вказаних негативних явищ необхідно враховувати при проектуванні лісосмуг. При цьому особливе значення набуває рішення наступних питань: вибір напрямку лісосмуг; визначення ширини і конструкції; розміщення лісосмуг на встановленій відстані одна від одної.

Вітроломні лісосмуги  потрібно орієнтувати так, щоб вони розміщувались поперек основного напрямку суховійних вітрів і пилових бур, а також  мали продувну або ажурну  конструкцію. При цьому допускається відхилення від основного напрямку до 40°.

Відстань поміж лісосмугами повинна бути такою, щоб забезпечити добрий захист полів і хороші умови для машинно-тракторних агрегатів.

Вітроломні лісосмуги складають з 3-4-5-ти рядів дерев, шириною 9-11 -13 м.

Ширину смуги захисного впливу вираховують по формулі:

С = Клп*Н*Кαср                                                                                                                                                                                                                                (3.18.)

Де Клп - кількість середніх висот дерев лісосмуги, вкладених в ширині захисної смуги (25-35)

Н - середня  висота лісосмуги

Кαср - середній коефіцієнт захисного впливу.

Кαср = ∑V*Кα/ ∑V                                                                                                                                                                                     (3.19.)

Де V - повторність вітрів по четвертям парних напрямків (Північ + Південь; Північний схід + Південний захід: Схід + Захід: Північний захід + Південний схід), %

Кα - коефіцієнт захисного впливу,  залежить від кута атаки. При куті атаки 90° -1.0, 80° - 0,98; 70° - 0,94; 60° -0,87;  50° - 0,77;  45° -0,71; 40° -0,64; 30° - 0,50;  20° -0,35; 10°-0,20; 0°-0,05.

Захищену площу визначають за формулою:

Р = ∑Lл1 В1 + ∑Lл2 В2 nуч В1 В2                                                                                                                                                  (3.20.)

Де ∑Lл1 – сумарна  протяжність всіх повздовжніх лісосмуг, м;

Lл2 – сумарна  протяжність всіх поперечних лісосмуг, м;

В1 – ширина смуги захисного впливу повздовжніх лісосмуг;

В2 – ширина смуги захисного впливу поперечних лісосмуг;

nуч  - кількість прямокутних ділянок з довжиною В1 і шириною В2 , які захищають повздовжніми і поперечними лісосмугами.

Ефективність полезахисних лісосмуг характеризується періодом окупності вкладених засобів, додаткового чистого прибутку, отриманого з захищеної площі.

 Т =Клр   * (1+2 d ут/ dч)                                                                                      (3.21.)

Де Т – кількість  років окупності;

Клр зональний  коефіцієнт (лісостеп = 0,7 - 1,5; степ = 1,0 - 2,0)

Клп капітальні  витрати на створення лісосмуги  (250-300 грн. на 1 га площі);

додатковий чистий прибуток, який отримується з захищеної площі за рахунок збільшення урожайності сільськогосподарських культур (приблизно 0,2 ц/га);

d ут – втрачений  чистий прибуток і додаткові витрати (витрати від зниження продуктивності тракторних робіт, чистого доходу на площі, зайнятими лісосмугами,).

Полезахисні лісосмуги, зазвичай розміщують по межам полів і  усередині них , створюючи окремі робочі ділянки витягнуті по довжині поля. Якщо поруч з лісосмугою розташовують польовий шлях, то його проектують з навітряної сторони по відношенню до лісосмуги, вище по рельєфу, з менш затемненої сторони, краще зігріваємої.  При цьому також враховують господарське використання польових шляхів.

В умовах складного рельєфу  розміщують привододільні і водорегулюючі лісосмуги. Головне призначення цих смуг  - затримка поверхневого стоку і  запобігання ерозії ґрунтів. основний фактор, який визначає їх направлення, – рельєф місцевості.

Привододільні лісосмуги розміщують в напрямку вододільних ліній з зміщенням від них в сторону висихаємих схилів, південних і південно-східних експозицій, а водорегулюючі лісосмуги – поперек схилу, в напрямку горизонталей.

При незначних ухилах, до 1° лісосмуги розміщують з врахуванням напрямку шкідливих вітрів.

При крутизні схилу 2-3° основні лісосмуги розміщують через 300 - 400 м ; при крутизні 4-5° через 250 - 300м: більше 5° через 150 -200 м.

Ширину лісосмуг встановлюють диференційовано для ґрунтів різної родючості. Водорегулюючі лісосмуги проектують частіше всього шириною 10-12 м, а на ґрунтах з низькою родючістю вони  можуть бути доведені до 15 м.

7.7. Розміщення польових шляхів

Польова шляхова мережа в загальній системі з внутрігосподарськими шляхами і шляхами загального користування повинна забезпечувати зручне сполучення поміж господарськими і польовими станами, бригадами і сівозмінними масивами, полями сівозмін, окремими робочими ділянками.

При проектуванні польової шляхової сітки необхідно дотримуватись наступних вимог:

  •  Найменша протяжність шляхів;
  •  Прямолінійність;
  •  Зручність господарського використання;
  •  Дотримання технічних вимог (допустимий  ухил, кут повороту та ін.);   
  •  Узгоджене розміщення з лісосмугами;
  •   Мінімум  витрат на пере устрій;
  •  Відвернення водної ерозії.

По своєму призначенню польові шляхи підрозділяються на польові магістралі (основні) , лінії обслуговування  і  допоміжні.

Польові магістралі слугують для сполучення між великими орними масивами і господарськими центрами. По ним з’єднуються основні вантажоперевезення, перегони техніки, а також різні переїзди пов’язані з культурно-побутовим, технічним та іншим обслуговуванням. Ширина польових магістралей повинна забезпечувати двохсторонній рух в напружені періоди виконання сільськогосподарських робіт, і складати в степових районах з великими орними масивами 8-10 м, а при невеликих масивах 6-8 м.

Лінії обслуговування проектують по коротким сторонам полів. Їх використовують для здійснення поворотів агрегатів в період виконання виробничих операцій, заправки, здійснення технічного огляду, переїздів, пов’язаних з культурно-побутовим обслуговуванням механізаторів і технічним обслуговуванням агрегатів, а також для перевезення зібраного врожаю, добрив та інших вантажів. Ширину ліній обслуговування рекомендують в межах 6-10 м з врахуванням ширини захвату агрегатів в транспортному положенні, які використовуються  в господарстві.

Допоміжні шляхи проектують уздовж довгих сторін полів. Їх основне призначення – створення умов для вивозу зібраного врожаю, підвезення добрив, обслуговування агрегатів при поперечній обробці, переїздів, пов’язаних з вимушеним технічним обслуговуванням, переїздів на інші поля, сівозміни. У зв’язку з тим що рух на цих шляхах менший для них рекомендують ширину 4-6 м, а в сівозмінах з площами полів 300-100 га 3-4 м.      

Важливим питанням, яке вирішують при розміщенні польових шляхів, - густота шляхової мережі. Відстань поміж допоміжними шляхами в поліссі - 550 - 600м, Лісостепу - 650 -800м, Степу - 700 -800м

7.8. Розміщення польових станів

Польові стани слугують для зосередження техніки, короткочасного або тривалого перебування механізаторів. Тут проводять поточний і профілактичний ремонт, технічне обслуговування техніки, заміну причіпних або навісних знарядь, культурно-побутове обслуговування механізаторів, побудова польових станів дозволяє зменшити витрати на перевезення робочої сили.

Розрізняють капітальні польові стани, легкого типу і пересувні. Капітальні  польові стани влаштовують в тих випадках коли орні масиви віддалені на 10 км і більше від основного господарського центру.

При незначному віддаленні від господарського центру влаштовують польові стани легкого типу, без капітальних приміщень. Їх використовують головним чином для зосередження техніки і її технічного обслуговування. Пересувні польові стани оборудують вагончиками , і мінімальною кількістю тимчасових споруд, які швидко знімаються.

Розміщення польових станів дозволяє зменшити втрати часу і засобів на переїзд, перевезення, переходи людей, сільськогосподарської техніки, насіння і інших вантажів. Це дає можливість краще використовувати робочий час і створити гарні культурно-побутові умови.

Польові стани розміщують в центрі яким обслуговується масив, поблизу основних господарських дворів, з добрими санітарно-гігієнічними умовами.

Площа ділянки під польовий стан залежить від кількості типу і розміщення будівель. По типовим проектам планування його розміри складають в середньому 1-1,5 га.

Одночасно з розміщенням польових станів уточнюють організацію польового водопостачання. Польове водопостачання має свою мету забезпечення водою в необхідній кількості і хорошою якістю побутові і виробничі потреби.

8. Влаштування території природних кормових угідь

8.1. Задачі і зміст влаштування території природних кормових угідь

Розвиток тваринництва перш за все залежить від створення міцної кормової бази, в першу чергу за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь, які в Україні займають 18% від сільськогосподарських угідь. В багатьох господарствах з метою підвищення продуктивності змішане (сінокосо-пасовищне) використання кормових угідь. В умовах інтенсивного лукопасовищного кормовиробництва пасовищні угіддя  часто використовують для скошування травостою на зелений корм. з природних кормових угідь у вигляді сіна, сінажу, трав