57873

Пам’ять серця стоїть на посту. Голод 1932-33рр. в Україні як геноцид: мовою документів, через твори У.Самчука «Марія» та В. Барки «Жовтий князь»

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Барка Жовтий князь знайомство з історичними документами спогадами свідків ознайомити учнів з противоправною політикою радянської держави політикою геноциду щодо українського селянства; сформувати у свідомості учнів уявлення про суб’єктивні причини масового голодомору та його наслідки...

Украинкский

2014-04-16

174.5 KB

2 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT10

Тема уроку  «Память серця стоїть на посту”. Голод 1932-33рр. в Україні як геноцид: мовою документів, через твори У.Самчука «Марія» та В. Барки «Жовтий князь».

Навчальна мета:

  •  Через призьму творів У.Самчука «Марія » та В.Барка «Жовтий князь», знайомство з історичними документами, спогадами свідків ознайомити учнів з противоправною політикою радянської держави, політикою геноциду щодо українського селянства;
  •   сформувати у свідомості учнів уявлення про субєктивні причини масового голодомору та його наслідки;
  •   допомогти учням  усвідомити трагедію народу, трагедію окремої людини того часу.

Розвиваюча мета:

  •  Розвивати уміння сумлінно і кваліфіковано аналізувати історичні факти;
  •  формувати уміння аналізу твору; уміння формулювати висновки, виходячи зі     змісту; уміння підтверджувати свої думки цитатами із твору; уміння робити власні висновки; уміння аналізувати художні образи;

Виховна мета:

  •  виховувати свідомих громадян України, формувати почуття патріотизму, шанобливе ставлення до невинних жертв голодомору;
  •  виробити ставлення до терору як злочину проти людяності та людства.

Методична мета: 

  •  Показати ефективність використання на уроках української літератури та історії технології роботи з текстом твору у поєднанні із мультимедійними засобами навчання.

Тип уроку:  інтегрований, з використанням інтерактивних методів, мультимедійного обладнання, урок опрацювання літературного тексту, документів.

Вид уроку:  урок-дослідження, урок-роздум.

Обладнання:  роман У.Самчука  «Марія», В.Барка «Жовтий князь», мультимедійне обладнання, художній фільм «Голод - 33»( за романом В. Барки «Жовтий князь», соціальний ролік «Голод 1932-33рр», презентація з теми, картки «Ознаки суспільно-політичного життя 30-х рр..», навчальні картки «Голод: причини та наслідки».

Хід уроку

I.Організаційний момент.

II.Актуалізація опорних знань.

Учитель української літератури.

Наш урок сьогодні незвичайний, це – інтегрований урок української літератури та історії і присвячується він найбільш  болісній темі нашої історії – ГОЛОДОМОРУ.

III. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.   Слайд 1

Епіграф.                Слайд 2

О, як же ти не вмерла Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно,-

Й ніхто за це нікого не спитав.

А ще ж були голодомори;

Валялись трупи – цілі гори!

Бувало – села вимирали

Але червоні генерали

кричали: «Мало! Мало!

Ще є в селян і хліб, і сало!»

Забрали все…Людей не стало…

Очікувальні результати:                     Слайд 3

1.Ознайомившись з матеріалами різних джерел: документами, спогадами свідків, матеріалом творів У.Самчук «Марія» та В.Барки «Жовтий князь» визначати причини, масштаби та наслідки голоду 1932-1933рр.

2.Розвити  навички аналізу і порівняння, критичного мислення, уміння працювати зі змістом літературних творів. 

3. Усвідомити трагедію народу, трагедію окремої людини того часу.

4. Виробити ставлення до голоду як геноциду українського народу.

Сподіваюсь, що сьогодні у ваші душі ввійде великий жаль, від якого стрепенеться серце і вже завжди озиватиметься до всякого горя. І ви, гадаю, задумаєтеся над тим, як зберегти найцінніше, що нам дано Богом – життя.

VI. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Учитель української літератури.

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод.

Показ відеоролика «Голод 1932-33»

Учитель історії

З0-ті роки…Україна перебуває у складі великої держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Ці роки знаменувалися змінами в суспільно-політичному житті країни. У чому проявились ці зміни? Які характерні ознаки суспільно – політичного ладу цього періоду ви можете визначити?

Метод «Дерево рішень»

(учні працюють в парах, один учень – на дошці)

Перед вами картки з  різними ознаками суспільно – політичного життя, складіть з них «дерево рішень», вибравши тільки ті картки, які є ознаками суспільно-політичного життя саме 30-х років.(повинна вийти картинка,як в презентації)               Слайд 4

Що б з цих понять ви б поставили в корінь «дерева»? Чому? Слайд 5

(Тоталітаризм,тому ще цей політичний режим будувався на примусовості, культі, репресіях, страху)

Характеризуючи цей період ви вибрали картку «Голод», який міжнародною спільнотою визнано ГЕНОЦИДОМ саме проте українського народу. 

ЩО таке Геноцид?   Слайд 6

Геноцид — (від грецьк. "рід", від лат. "убиваю") — визнається в міжнародному праві як кампанія повного чи часткового знищення національної, расової, етнічної, релігійної групи як  такої. Чому цей голод вважається ГЕНОЦИДОМ?

Слайд 7

Подивіться на карту і скажіть: «Які території були вражені голодом»?

( Найбільш постраждала центральна і південна Україна)

Які причини привели до голоду? Які наслідки він мав? Слайд 8

Робота з документами та заповнення «Навчальної карткиГолод: причини та наслідки»

Методом«Прес» озвучити заповнену картку

ПРИЧИНИ                                                                     НАСЛІДКИ

-Насильницька колективізація                            -Висока смертність(6-10млн.),   

-Високі плани хлібозаготівель,                          особливо серед дітей

вивезення зерна за кордон

-Розкуркулення(знищення ефективних                 -Епідемії, хвороби

селянських    господарств )                               -Спад сільського                   

-Репресії, депортація                                        -Розселянювання

-Закон про «пять колосків»                                   

-Кріпацьке становище селян

-Голод -  як засіб упокорення селян

Після озвучення   Слайд 9

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації, — гени розуму, здоров'я, гени  досконалості  фізичної  й  духовної,  гени  милосердя,  справедливості,  людяності  й відваги,  всіх  мислимих  людських  чеснот  і  талантів.  Обривався  вічно  живий  ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.

Слайд  10

Учитель української мови та літератури

Це було в Україні. Господи, це було на білому світі. Довгі десятиліття ця кривава рана в історії народу була щільно оточена безмовством. 55 років в Україні не можна було й згадувати про трагедію 33-го року. Мільйонів смертей ніби й не було.

Минуле не зникло. Воно поряд з нами. Біліють біля хат хрести на могилах померлих у 33-у році, згадують старі люди ті часи, будять нашу пам'ять такі книги як «Жовтий князь» Василя Барки, роман «Марія» Уласа Самчука.

Метод «Асоціативний кущ»

І група – доберіть слова, які асоціюються зі словом «грудень»

ІІ група -  доберіть слова, які асоціюються зі словом  «квітень» 

(Великдень, писанка, пролісок, сонечко, кінець навчального року;

Мороз, сніг, ялинка, Святий Миколай, мандарини)

У романі В. Барки діти створили свій календар, у якому місяці нові… З чим у них була асоціація?!

Грудень – трупень, січень –могилень, вересень – розбоєнь, жовтень – худень, листопад – пухлень, лютий – людоїдень, березень – пустирень, квітень – чумень.

Такою була жорстока реальність. Давайте разом прослідкуємо, як перегукуються ці події із подіями в романах «Марія» та «Жовтий князь»

Робота з підручником

Слайд  11

Вересень - розбоєнь (« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - фільм)

Зробіть власні висновки із почутого та побаченого.

Хата завжди була надійним родинним гніздом, запорукою життя, миру, достатку. В спустошеній, вистудженій лютими вітрами хаті людина почувається беззахисною, безпорадною.

Слайд  12

Жовтень –худень («Жовтий князь» - читається опис героїв; « Марія» - читається уривок)

Слайд  13

Листопад – пухлень («Жовтий князь» -  читається уривок; « Марія» - читається уривок)

Слайд  14

Грудень – трупень (« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - фільм)

Слайд  15

Зверніть увагу на екран, чи знайоме вам це слово – МАРТИРОЛОГ.

  1.  Збірник церковних оповідань про християнських «святих» і «мучеників за віру».
  2.  Переносно – перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.

Які ознаки мартирологу ви помітили в романах?

Слайд 16

Січень – могилень (« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - читається уривок;)

У наш час часто чуємо слово БАЙДУЖІСТЬ. Наприклад, байдужа молодь. Скажіть ваші відчуття від прочитаного.

Слайд 17

Лютий – людоїдень (« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - читається уривок;)

Слайд 18

Березень - пустирень(« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - читається уривок;)

Слайд 19

Квітень – чумень («Жовтий князь» - читається уривок)

В обох творах автори виводять образ сонця. (« Марія» - читається уривок; «Жовтий князь» - читається уривок;)

Релаксація   Слайд  20

Сонце – символ надії, надії на краще. У вас на столі є сонечка, візьміть їх до рук, встаньте, простягніть обидві руки вперед так, ніби самі ви тримаєте Сонце – небесне світило. Ваші руки відчувають дивовижну теплоту, бо вона зігріває ваше тіло, душу. Ви можете уважно розглянути сонечко – воно яскраво-жовтого кольору, красиве, привітне, схоже на чарівну кулю. У думках помістіть усе добро із сонця у своє серце. Відчуйте, як добро входить у вас, як воно несе радість. У  вас зявляються нові сили, бажання творити добро. Я хочу, щоб ви сьогодні цілий день відчували, як допомогло вам Сонце, як добре, коли його можна потримати в руках і помістити у своє серце. І тоді, коли болить душа чи тіло, їм можна допомогти, уявивши те, що ви уявляли зараз на цьому уроці.

Підсумок   Слайд  21

  •  Що ви уявляли, відчували, дізналися на цьому уроці. Прошу прокоментувати.

Заключне слово

Шановні учні, завершуючи цей урок, я можу поставити високий бал вам за небайдужість, за добро, за розумні погляди, серйозні відповіді. Та оцінка – не головне. У вас попереду – цікавий життєвий шлях. Візьміть із собою ці чесноти.

Домашня робота: Написати  твір-роздум “На обніжку життя” Слайд  22

Додаток №1

Зі звернення ЦК ВКП(б) від13 лютого 1928р.

На січень 1928р. ми мали найсерйознішу кризу в хлібозаготівлях. Що означає криза в хлібозаготівлі, у чому її сенс, які вірогідні результати?

Це означає, перш за все, кризу постачання робітничих районів…. Це означає, по-друге, кризу постачання Червоної армії… Це означає,по-третє, відсутність хлібних резервів у руках держави як для потреб усередині країни, так і для потреб експорту, необхідного для ввезення устаткування і сільськогосподарських машин.

Додаток№2

Погляд дослідника

У 1931 році закупки машин і обладнання в СРСР становили 30% світового експорту,а у 1932р.- майже 50%. Сталін і його оточення були переконані в тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовільнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних господарств, а на 200-300тис. колгоспів. На цьому грунті визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від індивідуальних господарств,а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати у залежності від держави.

Додаток№3

З постанови грудневого (1930р.) пленуму ЦК КП(б)У

…Наступної весни подвоїти сучасний рівень колективізації та протягом 1931р. в основному закінчити суцільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів України ( Степ ). Нещадний наступ на куркуля по всьому фронту (Хлібозаготівлі, фінансові заходи тощо), ліквідація куркульства як класа…це складова частина боротьби …за здійснення суцільної колективізації.

«Щоб ліквідувати куркульство, треба було зламати його опір і позбавити джерел існування і розвитку».(Й.Сталін  21 січня 1930р.)

Додаток№4

Постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботували хлібозаготівлю.

Зважаючи на надзвичайно ганебний провал хлібозаготівлі в окремих районах України, Раднарком і ЦК ставлять задачу зламати саботаж хлібозаготівлі, організований куркулями та контрреволюційними елементами і занести на чорну дошку села за зрив плану хлібозаготівлі. Негайно припинити таким селам підвезення товарів, кооперативну і державну торгівлю, будь-яке кредитування, провести дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобовязань.

Додаток№5

«Закон про пять колосків» 1932р.

Постанова ЦВК і РНК «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності» 7 серпня 1932р.

« Суспільна власність є основою радянського ладу, вона священна і недоторканна, і люди, які зазіхають на суспільну власність, повинні бути розглянуті як вороги народу… Виходячи з цих міркувань і ідучи назустріч вимогам робітників і колгоспників, ЦВК і РНК постановляють:

-…Застосувати як міру судової репресії за розкрадання колгоспного майна вищу міру  - розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін, не нижчий за 10 років з конфіскацією всього майна»

Додаток №6

Лист селян до бюро скарг про голодування в селах на Київщині.

«Чи законно це, що людей залишили без куска хліба,жодного фунта зерна, день од дня голодних збільшується. Чи знає історія такий час, який зробила зараз радвлада.

В такі люті морози викидати голих і голодних на мороз малих і великих, з такого «добровільного» вступу в колгосп толку не буде, бо і члени колгоспу не одержують жодного фунта хліба з 1 листопада 1931р.,вивезено хліб до одного фунта в хлібозаготівлю. Робоча худоба кожен день пропадає, бо нема соломи, не то що вівса.

Додаток№7

Погляд дослідника

Колективізація, яка перетворилася на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликало опір. На селі з січня до червня 1930р.було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади, кількість учасників селянських виступів перевищувала 40 тисяч. Вимоги селян були ті ж самі, що й у 1920-1921рр.: повернення конфіскованого майна, худоби, реманенту, дозвіл вільної торгівлі, повага до релігійних переконань.

Додаток№8

Реєстрація смертності населення України в 20-30рр.(тис.чол.)

1927 – 522,6

1928 – 495,7

1929 – 538,7

1930 – 538,1

1931 – 514

1932 – 668,2

1933 – 1850,3

1934 – 483,4

1935 – 341,9

1936 – 361,3

Додаток №9

ПРИЧИНИ                           ГОЛОД                                      НАСЛІДКИ

Голод 1932-33рр. в Україні як геноцид:

мовою документів,
через твори У.Самчука «Марія»
та В. Барки «Жовтий князь»

Вересень-розбоєнь

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

— Віддаєте хліб чи ні?!

— Де ж ми візьмем? — з розпачем сказала Дарія Олександрівна.— Вже забрано...

— А-а, забрано! — розпаленів круглоокий.

Він обернувся до своїх, що спинили підводу і стали за його спиною, озброєні лопатами, ломами, «шпиками» чи «щупами» — довгими, понад зріст людський, залізними стрижнями, загостреними з одного боку, з другого загнутими під прямим кутом: рукою держати, вганяючи в землю. Декотрі мали гвинтівку.

— Провчимо підкуркульників!

Він розділив загін на дві частини. Одна розсипається по садибі; друга, з ним самим на чолі, прямує в хату, ніби в свою власну, не спитавшись дозволу і не глянувши на господарів.

Дарія Олександрівна за ними, і доня тремтячою рукою тримається за її рукав: підбігає. Вся дрижить, ніби в пропасниці. Хлопці, ідучи за Оленкою, дуже присмирніли.

Зоставшись надворі, господар стежить обшукувачів. Морозний острах торкає серце, коли вони крутяться довкруг попелища: біля зваленого тинка і нишпорять при глинищі, де спадає воно до потоку з кладкою, серед осичини.

Вони раз у раз вганяють у землю «шпики»: строчать скрізь. Докопуються в саду і розхитують кожний стовпчик. Перевертають дривітню. Під пеньками порпаються. Перекочують каміння і зброджують кропивники. Вивертають огорожу. Гупають і прислухаються, чи нема луни з порожнин.

Мирон Данилович від плюндрування зболів,— похило відступає до хати.

Там грабіж: ніби з переказів про людовидого змія. Заскочили в хижу і все поперевертали. Глечик із смальцем,— надщерблений, без ручки,— поставили до дверей як коштовну здобич. Один гвинтівочник став: стерегти!.. поважний, як виобраз «порядку».

На горищі був старий клунок з неперевіяним просом; оклали до глечика. Поскидали з печі лахмітини, в яких дошукувалися жмені зерна. Торбинка з квасолею висіла на кілочку,— сам розпорядчик, знявши, поніс до глечика.

Паляницю з стола, рушником прикриту, теж — до скарбу.

Бурячки червоні, в діжці, вчепили враз. На картоплю в погнутому відерку з проржавілим дном скочили, ніби вовки на телячу печінку. Котили гарбуза з-під полу і несли полатаний мішечок із соняшниковим насінням, підрешіток із пшеничкою «кінський зуб».

Мирон Данилович, як засуджений на шибеницю, білий, стояв під стіною проти вікна. Була мить — йому здавалося: вхопить сокиру з підпіччя і розвалить голову розпорядчикові, бо так ограбував хату, що дітей нагодувати нічим...

«Це — не те, що злодії, ті, коли доберуться, дорожче і краще візьмуть, а решту тобі зоставлять; ну, влада ж кругом обдира!»

Що буде? В хаті п'ять ротів — як прогодувати?.. Жінка метнулася віднімати хлібину. — Це ж дітям — навіщо берете?

Її кулаками відштовхнули. Біля покуття плаче, затуливши очі краєм хустки. Доня до неї притулилася, як пташеня в бурю, і все не перестає тремтіти; щось дуже її вразило під час нападу.

Хлопці коло тата: притихли, настрахані.

Винесено харчі на підводу. Гвинтівочник, зображуючи на ширококостому білесому обличчі відтінок владності, застиг — загрозливо, в скам'янілій сіризні, як статуя вождя, що в районі, між елеватором і залізничою станцією.

Витупотівши з хати, юрма приєдналася до спільників.

Мирон Данилович знов тривожно погляда, як вони бродять, врізаючи щупи і прокопуючи ямки.

Вернулася з церкви Харитина Григорівна. Злякано дивиться і питає сина:

— Це — вони?..

— Вони, мамо!

Пішла в хату; глянула, переступивши поріг, і обмерла! Їхня хата, ще прадідівська, з сволоками в старовинних знаках, різьблених і свічами палених, була завжди біла. Харитина Григорівна і невістка так поралися, так гляділи, щоб зберегти добрий вигляд зокола і всередині.

А ось — гірше, ніж у сараї! Як після землетрусу. Поперериване все і поперекидуване, позмішуване і потоптане.

Сльоза збігла по щоці. Здогадалася стара — вже кінець настав.

На старість побачила: знищено їхню хату, хату-святиню, де ікони споконвіку осяювали хліб на столі.

«Марія» У. Самчук

 Зi столицi, пiвстолицi i далi - бiжать накази:

  - Хлiба! Давай хлiб!..

   Хлiб ще на полi, у колосках клякає до землi. По полях зграї  череватого  вороння, вiд краю до краю лунають матюки.  Ночами  дiти  лущать  у  пеленi  дорогоцiнне зерно i несуть голодним батькам.

    "Україна, хлєба! Давай  хлєб!"  Телеграфнi  дроти,  телефоннi  дзвiнки, голосномовники й надавачi - "хлєба!". По станцiях, по редакцiях, по  бюрах урядiв цокотять машинки, вистрочують  статистики,  вистрочу-  ють  накази, вистрочують нервово: "Хлєба, хлєба i хлєба! "

    Україна  дала  вам  "хлєба".  Україна  корчиться  з  голоду  колгоспiв,  обливається потом, риє свiй чорнозем i видирає з землi "хлєб".

Жовтень-худень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

Микола став аж землистий; запав очима і щоками, і всією душею. Сорочка висіла на раменах, як на жердинці.

Непокоїло, що став хлопець прилягати, мов недужий, з розкритими очима.

Менший зберіг живі поблиски в погляді, хоч зробився схожий на старичка: голова велика, а шия тоненька, як стеблинка жита, і на ній голова хитається: страшно постарів хлопчик і сміх стратив.

Тільки в Оленки трохи радості в очах, але вже, здається, нетутешньої,— стала Доня схожа на воскову свічку: догоряти чистим вогником. А зшиток все тулить собі до грудей і на маму дивиться, як зачарована. Ніби хоче сказати щось безмежно важливе, але не може.

Харитина Григорівна враз ветха зробилася за осінь — тінь себе самої; рука тремтить і зір погас: неспроможна нитку в голку всилити, а недавно була видюща.

Дарія Олександрівна, хоч найменше їсть, — усе дітям віддає! — але тримається, мов чудом. А висохла; коли вкутається в платок, зав'язуючи біля шиї, тоді в його обводі над чолом, схожому на звід іконної ризки, раптом видно, як висохла хворісно.

«Марія» У. Самчук

 Надiя прибiжить i скаржиться. I того нема, i  того  бракує.  Марiя,  що тiльки мала, давала. Вiдривала вiд уст, але ж дитина просить, i  що  б  то  вона була за мати, коли пожалiла б чогось власнiй дитинi. Не винна ж вона, що її зробили жебраком.

  -А як Христуся?

  -_ Росте. Тiльки нема чим кормити...

  - Боже, Боже! Що то вийде з таких людей, якi з дитинства  голодують,  - журиться стара. - I ми не в розкошах жили, зазнали всього, але такого  ще,  певно, свiт не бачив.

  - Вчора, чуєте, вигнали в поле, i збирай  йому  з-пiд  снiгу  бараболю. Розгрiбали, копали, але хiба то робота? Мука i кара.

   Марiя стоїть, дивиться у вiкно i мовчить. У неї тiсно затиснутi  вуста, у неї погляд залитий болем. Марiє, Марiє! Ну, що? Чого плачеш?

  - Мамо! А ми все-таки будемо жити!..

   Марiя соромиться старечої сльози. Не можна тепер плакати. Що це поможе, та i слiз нема. Всi вилились.

  - Все, все забрали нам. Ах, мамо! От  вже  нiяк  не  знаю,  за  що  нас  покарано. Ну й за що, -  продовжує  Надiя.-  Думали,  дадуть  людям  щось.  Мусять же щось їсти. Думали, роздiлять бодай на  душу,  а  решту  хай  вже

беруть. Чому б нi?.. Навiть їм не  хватило.  "Що  ж  будемо  ми  їсти?"  - питають люди. "Нам до того нема дiла. Їжте  те,  що  на  полях  лишилося". Мусили, чуєте, всю солому перемолочувати, щоб їм досипати  хлiбозаготовку.

А хiба ми виннi, що у них такi машини? Коли б ви  тiльки  бачили,  якi  то  машини. Пустиш снопа - i половина зерна  лишається.  А  все  ми  виннi.  У    всьому ми, бо ми голод робимо. Не вони - ми! А пiсля все змокло,  поросло.

Нагаями гнали людей з пiль, не дали навiть докiнчити зiбрати,  а  молотити  мусили. I знов ми виннi. Виннi, що почав падати дощ,  виннi,  що  молотили  пiд голим небом. Ну, а хто ж буде винним? Тi, що там, високо?  Чи  тi,  що

видумали все оте божевiлля? Певне, що треба на когось зiпхнути вину. Треба  когось покарати. I от маєш... Пухни з голоду...

Листопад-пухлень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

І все остерігала дітей, нехай так багато не п'ють. Вони надто вчащали до цинкового відра з водою, що стояло на лаві, коло самого вікна — першого від дверей, і, набираючи глиняним кухлем, жадібно припадали.

— Здержуйтесь! — казала їм, коли до кухля підходили.— Не треба зайвого, бо ноги пухнутимуть. Бачили, як вулицею помалу люди ходять? Воду п'ють надміру, і ноги припухли; декому вже — наче колоди, ганчір'ям обкутані: їх важко переставляти. Опухлі ноги швидко обморожуються, їх треба добре обмотувати в лахміття і зверху мотузками обкручувати. Нащо вам того лиха? Здержуйтесь!..

«Марія» У. Самчук

У один з  тих  останнiх  днiв рiшив Гнат навiдати Надiю. Знайшов її захололу,  опухлу  в  коморi  в кутi з дитиною в пеленi. Сидiла з_ витягнутими грубими ногами,  прив'язана

до ключки мотузом, зашморгнутим на шиї.

Грудень-трупень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

Через день, це було вранці, Дарія Олександрівна згадала: близько самого прислону над струмком, зосталися невиконані бурячки. Як вона про них забула? — можна зварити борщ і недужій поможеться.

З лопатою пішла на грядку. Відгрібши сніг, копає мерзлу землю і вибирає бурячки. Все дрібна дрібнота і небагато, на один раз в чавуні зварити. Пальці змерзли, аж зашпори заходять; довелося снігом розтирати. Несла в відерку здобич і думала: всі дома зогріються і повеселішають.

Вернулася в хату і починає перемивати бурячки. Менші діти сидять на полу, закутані — хто собі яку лахмітину забрав, і стежать мамині рухи; старший на ліжку, ніби спить, хоч тільки очі заплющив.

Дарія Олександрівна хотіла врадувати стару.

— Мамо, зараз борщ буде! Чи вам сьогодні легше?

Немає відповіді.

«...Мабуть, мама сплять»,— подумала так і знов порається з бурячками; а зауважила, що якась незвична тиша на печі,— нервами відчула: це не так, як завжди. Здається, дивна відсутність настала в хаті. І це відчуття все наростало і все дужче непокоїло Дарію Олександрівну. Вона злізла на піл і підійшла до печі; тихо, тихо питає, аби не розбудити, якщо стара спить, але, коли не спить, щоб почула.

Тишина.

Прихилилася тоді Дарія Олександрівна — глянула в обличчя старій, і враз такий страх і біль обгорнув всю істоту її, що вона нестрималася і розпачливо скрикнула: «Мамо!..»

Перед нею лежала стара з закритими очима, такими глибоко запалими і темними в заглибинах! — а застиглий рот був трішки відкритий.

Взяла її руку Дарія Олександрівна: холодна рука! Безживна, ніби сама кістка в рукаві.

Тоді жаль з гіркою образою за оце життя, закінчене в нещасті, але все праведне, все світле,— поранив, дуже поранив серце. Була їм стара, як великий янгол: тільки ними жила і для них була в неї вся думка і праця.

«Марія» У. Самчук

Марiя пекла з останнього. Спала,  кашляла,  брала  останнього  коржика,  ламала наполовину i йшла  до  Надiї.  Та  хвора,  ледве  зводиться.  Марiя  приносить кусник коржика.

  - А як воно?..

  - Спить, мамо. Чуєте, як дихає?

   Марiя стоїть над дитиною i думає: "Вмреш, дитинко.  На  широкому  свiтi  немає вже для тебе трошечки хлiба... Зовсiм трошечки хлiба..."

   Дивиться у вiкно. На подвiр'ї дерева  вбираються  бруньками.  Земля  ще кормить їх, а закони Маркса не заборонили їм родити  нове.  життя  i  нову радiсть. Далi видно пригiрок. Чорнi  плями  землi  мають  у  очах.  Ступає  полями весна;

   Марiя йде додому.

  Там зустрiв її Корнiй з скривавленою сокирою. Здригнулася i  вiдступила взад.

  - Чого злякалася? Зарубав шкапу. Треба ж щось їсти. Живе ще мале?

  - Ще дихає. Якось так дивно дихає...

  - А вона?

  - Е-ет!..виговорила i згадала щось давнє. Мах- нула рукою.

  - Кажеш, нема надiї? Йшов ото i трьох зустрiв.  Несли  на  кладовисько. Вже мруть. Дiти мруть.

Січень-могилень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

Проїжджала підвода. «Це туди!» — зразу ж відзначив собi чоловік, бо чув тяжкий стукіт. Накладено мертвих, як снопів. Три дядьки, вищі і хуткіші за мимовільного свідка, спроваджують безталанних односельчан: до впокоєння.

Ось і воно; підвода звернула на необгороджену ділянку, де вже дожидає викопана яма, а нову — кайлами, лопатками, плішнями вицюкують гробокопи, рухаючись, як недужі. Дядьки ж повкидали мертвих до ями і загортають міленько, бо ніколи! — треба їхати по свіжих, що переставилися.

Великі дерева біля кладовища спиняли завію, і сніг лежав тонший, ніж по околиці. Мертвих кладено також біля могилок, просто на білу поверхню; або загортано так неглибоко, що земля і сніг. злягаючися, потроху вивільняли їх, показуючи недавні заметини. Всюди видно: то нога, то коліно, то руха по лікоть чи сама кість, чи вигнута спина і голова,— виставляються з глинистого грунту і зимового покрову, як після побоїща, веденого вже не людьми, а збігом демонів, що не знають звичаю достойно класти покійників на останній сон. Кинули їх мертвими і притоптали, швидко через них перебігши. Виказуються небіжчики крізь сніг, мов з потоплення якогось: білого і морозного, що залило, але не закрило їх цілком, — так і спинилося, страхаючи живих.

Хотів відходити Мирон Данилович; бачить — гурток дрібний рушає помалу, помалу до кладовища, навпростець через безпарканні садиби, відтіля, де дитячий будинок рудіє. Чого ж малята самі, без дорослих тягнуться? Хитаються разом, ніби зв'язані докупи; окремо двоє — волочать якісь речі, відставши.

Наблизився гурток і видно: вшістьох тягнуть рядно з вагою, взявшися за його краї і кутики, мов мурашки; доволочили ношу до клинчика, вільного від покійників. Двоє приєдналися з лопатками. Починається риття; навперемінки беруться до роботи; вільні відпочивають, підтупцьовують і хукають собі на руки. Тоді підійшов Мирон Данилович.

— Добридень, дядьку, добридень! — врізноголос відказують на привітання копачі; здивовано і недовірливо поглядають. Однак більше не кажуть нічого. На рядні трупик — його руки, криво скорчені біля грудей.

Серце стрепенулося в Мирона Даниловича: мертвячок був Андрійкових років і навіть схожий з обличчя на нього.

— Ану, хлопці, я поможу — хоч трохи!

Мовчать. Один подав лопатку.

Мирон Данилович починає копати, але що за знак поганий? — зразу ж і втомився. Колись від зорі міг до зорі рити, забувши про спочинок, тільки набіглий піт з брови струшував, а тепер неспроможний півгодини повертіти лопатою. Зачав дрібно тремтіти, немічне і гірко. Відчув таку чорну змору, що от-от похилить на сніг. Стояв, обпершись на лопатку.

«Марія» У. Самчук

 Гнат вийшов в село, знайшов людей i, показуючи на хату Надiї,  старечим  голосом кликав людей, щоб допомогли.  Кликав  довго,  кликав  вперто...  З  понурих, обдертих хат вилазили на весняне сонце опухлi, вилазили  немiчнi, вилазили охлялi. Сходилися на  нараду  кiстяки  з  розчухраними  головами,

вгрузлими безбарвними очима, вставали, нiби мертвяки з могил, щоб  винести  прилюдну постанову. Серед них Гнат. Кривий, висушений дiдок,  з  цiпком  в  кiстлявiй руцi, з мудрими, грiзно насупленими очима. Стояв i проповiдував:

  - Слово моє,-  казав  вiн,-  не  для  вас.  Слово  моє  для  мертвих  i  ненароджених. Слово моє прийдучим вiкам. Затямте, ви, сини i дочки великої  землi...  Затямте,  гнанi,  приниженi,  затямте,   витравлюванi   голодом,  мором!.. Нема кiнця  нашому  життю.

Лютий-людоїдень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

Кістляві спостерігачі, що стояли недалеко від перехрестка, перезирнулися, коли відходили, взявши напрямок до свого родича — давнього каліки.

Він колись так відморозив собі обидві кисті рук, що їх довелось відрізати. Жив милостинею: просив, сидячи на вулиці, і гроші брав колінами і обрубками рук, якими вів їх до кишені; обрубками ж вів вижебраний хліб до рота — їв, придержуючи ними. Мешкав одиноко.

Обидва перехожі, голодні до лихоманковості, мов помішані, що тепер з'явилися до жебрака, були йому двоюрідні брати, — сказали, бігаючи поглядами:

— Зайди до нас сьогодні! Переночуєш. Дещо їсти буде.

Чемно подякував він, нічого не підозріваючи. Коли ж прийшов гостювати, то в сінях стояло четверо: два родичі і два їхні спільники, — перші боялися, що самі можуть не впоратися з калікою. Було надвечір; в сінях темно. Каліка став біля дверей і не наважувався заходити, бо вже — недобре передчуття на серці. Один з родичів виступив за поріг і запрошує, не дивлячись в очі:

— Заходь! Заходь, не бійся, в нас є дещо їсти — хліба трохи...

Потім розповідали люди, що той родич навіть показав кусник хліба каліці, коли заманював.

— Заходь! — настоював він.

Каліка був зболілий душею, голодувавши з самої осені, повагався недовго і зайшов. Як переступив поріг — враз дожидачі вчепилися в горло. Він, хоч худий, але жилавий, відчайно оборонявся; вчотирьох насилу подужали, бо були кволі. Вже, коли один схопив за ноги, а три валили в плечі, він упав; тоді накинулись і задушили його.

Через два дні Дарія Олександрівна, біля хати, почула розмову чоловіка і жінки, що проходили мимо:

— Наш сусіда, калічка, пропав, — міркує чоловік, — не інакше, як до родичів пішов: там і пропав...

— Куди б же ще? — сказала жінка.

— І я так думаю: порізали на м'ясо! Заманили і порізали.

Дарія Олександрівна застигла, налякана; уявляє, як того каліку різано — ніби тут, в сінях, було! — крик і противлення.

«Марія» У. Самчук

- Прийшла до неї, а вона на постелi лежить.  Гукаю:  "Надiє!"  Не  чує.  Кличу. Нарештi розплющила  очi  i  так  засмiялася,  так,  знаєш,  страшно  засмiялася. А де, питаю, мале? А вона нiчого не розумiє. Яке, каже,  мале?  А Христуся ж де? Засмiялася знов: "Нема Христусi. Нема вже  її..."  Корнiй  зробив великi очi.

  - Нема? Що ти кажеш? Як же так? Як же так можна? - кричав Корнiй.- То ж  так не можна!..

  - З'їла вчора того пляцка. Там дерево було. Дитина ж.  Взяло,  каже,  i  скрутило. Але...- Марiя нахилилася до Корнiя i шептала:  -  Вона  задушила  його... Задушила... Дитя мучилося, i задушила. Дика така.  Пiдеш  до  неї.  Вона не хоче вже їсти, лається i смiється...

Березень-пустирень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

По обидва боки пустельні двори; в декотрих мертвяки лежать коло заметеного порога — нікого нема, хто міг би ховати, в кучугурі, коли не в землі. Садиби обернулися в пустощі: ні людської постаті живої, ні голосу зимової пташини, ні навіть будки собачої, не то що гавкоту, — ніде нема. Ні сарайчиків, ні курників і хлівів, клунь і комор! — все розібране і спалене. Тини позникали. Стріхи, і ті обідрані. Багато хат зовсім безверхих; родекуди біліють бантини і крокви їхні в снігу, як ребра кістяків. Позрубувано сади і пеньки викорчувано, або їх присипав сніговій. Нема диму ад коминами, і стіни скрізь аж чорні; в вікнах здебільшого замість шибок темніють жмути ганчір'я. Серед сніжного обширу стирчать руїни, мов після чуми і пожежі, що пройшли нероздільно через село, а сліди притрусила зима.

Мирон Данилович підійшов до одного вікна і заглянув, притуливши долоню поруч обличчя, щоб затінити відблиск від скла. Всередині — самі неживі: на полу і долі; одна дитина біля підпіччя, а друга, трохи більша, біля порога. Мабуть, хотіла піти, куди очі дивляться, і зосталась тут навіки.

Моторошно стало. Сіялися дрібні сніжинки, мов ткавши півпрозорий саван над чорновіконними гробницями. На цірлий небозвід розгорнули його — в тиші, що болючіша від кожної скорбі і ридання.

Мирон Данилович звернув до середини села. Він ніби прокинувся з страшного сну, що сковував його думки. Здається, ближчав і власний відхід звідси. Тільки запитання тривожило: де люди?

«Марія» У. Самчук

На селi глибокий спокiй. Собаки не брешуть. Кажуть, яема.

Поїли їх. Один Гiрко лишився. Нiхто не турбує  його.  Не  дражнить  нервiв  гучний собачий гавкiт. Можна спокiйно спати.

Квітень-чумень

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

Зморені люди, стоявши віддавна,.втратили рухливість і гостроту почуття, якраз тоді, коли набігли машини з вартою. Катранник затерп! — якби був здоровіший, міг би рвонутися крізь ряди і втекти. Але, скований слабістю, непорушно стояв серед багатьох, ніби перед очима давуна.

Служаки брутально хапають селян, як вовки овець, і миттю спроваджують на платформи: наповнивши їх, хутко оббігають кругом, коли мотор гуркотить. Один револьверник сідає до шофера в кабіну, а решта береться до нової пайки жертв.

Везли незвичайно швидко — найглухішими вулицями.

На станцїі всіх перевантажено в товарячі вагони і зразу ж замкнуто. Потяг стукотливо погнав, як навіжений; іноді спинявся, тоді — дивна тишина за дерев'яними стінами! Зрештою, коли прибув до призначення, негайно загуркотіли двері вагонів, крик донісся і звідкись — крізь нічну сутінь — повалив їдкий дим. Блиснули до дверей ліхтарі: з ними охоронники вскочили всередину. Посунув потяг і скоро знов пристиг, прикро над краєм глибокого провалля, відкідь полум'я вибивалося, ніби велетенськими шматками розірваної тканини, крізь дим, клубочений по млистій широчині. Зойки пронизували ніч.

Катранник став страчувати думку, коли охоронники брали селян і викидали з вагонних дверей вглибочину. Хто сунув по крутому, чіпляючися за нерівності, а хто котився чи летів униз: всі зникали в огнищі.

Через хвилину також Катранника кинуто з дверей — він опинався руками проти прислону і судомливо гріб. Під пальці попали обвуглені корінці кущів, тоді мимовільно промайнув здогад: «Мабуть, ліщина була!» — вхопився селянин розпачливим зусиллям, але корінці в останню мить, тріснувши, відірвались. Він посунув вниз. Падаючи трохи стишено, ще раз чіплявся обома руками за вигорбину. Відчув, що прірва стала відлогіша. Знов нігтями і черевиками подрав схил, щоб спинитися, і не міг! — сунув з розгону в задушливу димряву. Раптом тяжко штовхнувся плечем, об що? — того не бачив! Тільки різко обпекло і придушило до земляної стіни. Тоді він став з більшим натиском хапатися. Якби була нерівність або корінь, він би вдержавсь, але — порожньо. Далі падав між великі деревини, обхоплені полум'ям. «Пропав!» — проблиснуло в свідомості. Він падав нерівне, аж поки вдарився спиною об дерево, а головою об схил. Миттю зім'яло в клубок і, перекинувши, потягло наниз, ніби в коловороті горючої ріки. Волосся над правою скронею обсмалилося, але він, швидко падаючи, ніби стратив відчуття болю. Розумів, що задихається, і що плече йому валить. Тоді ж запався в нестямність, з якої його вирвав різкий біль — від падіння в тісну мілину. Мирон Данилович, трусячись, обторкує грунт. «Я в мокрому глинищі! Це — ярі, можна лізти через воду!» — втішає сам себе. Як звір, — чотирьох відповзає в болотяній щілині, протискаючись поміж одними дровиняками, залитими тванню, і попід другими, що стирчали в безладді над головою.

Весь час нагорі і по сторонах — розпачливі крики, вік яких міг би стратити пам'ять, але і сам був прибитий і приголомшений, півмрець, що корчився в пориві: повзти серед загибелі.

Високо розлягався бурхіт огнища і стукіт обвалюваного дерева; також вишум і шипіння в спеці, приглушуючи, проймали диким страхом, бо пожежа от-от привалить.

Все — ніби в огні великої споруди, коли вже зруйнувалася: з поперехрещуваними балками і зваленими стовпами, які, згораючи гуркотливо, осідали в глибину земної щілини.

На дні, в боковій струмовині, так багато обвуглених обаполів, кинутих попереду! — крізь них мало хто просунувся до глинища. Застрявали люди, здавлені і скалічені: там їх і нищив огонь. Один чоловік, зовсім обгорілий, звис до води,— його стопи стиснуті між двома близькими деревинами, а руки і голова гойдаються в поривному полум'ї, ніби червоній повені, крізь яку мчить глибинний протяг.

Багато селян згорало в велетенській печі-прірві, над якою стовпи диму вставали, мов над фабриками. Потяг підвозив туди нові натовпи; скидані вартою, падали вони і калічилися раніш, ніж стати здобиччю огню від шпал і обаполів, облитих смолою. Привезені на платформах дерева вергано в прірву, навперемін з людьми.

Катранник продирався попід заваллями і раз був стратив свідомість. Опритомнів скоро: від палення згори і вогкості знизу — з болотяного рівчака. Спекота пронизувала одіж і підганяла повзти, як пораненого вужа. Хоч низовий протяг через глибоку щілину приносив трохи повітря, таки димова задуха була смертельна — рвала груди, труїла кров, сліплячи зір і тьмарячи думки.

Зрештою, доліз Мирон Данилович до калюжки в глибокому водориї; обхлюпався там, щоб, рятуючись від палення, зберегти одіж на плечах. Аж тоді відчув: збоку щось штовхнуло і муляє — торбинка! Його власна торбинка, набік прив'язана, через плече.

На дні калюжки повно камінців і піску з глиною. Вихлюпуючи воду звідти, Катранник прошепотів, ніби сам собі чужий: «Це я ще живу!» Тоді враз, здається, підбадьорений дійсністю сказаного, почав лізти далі і через декілька хвилин був так далеко від болотяної щілини, що коли там стався черговий обвал з гуркотнечею в огні, то вже не міг зачепити. Прискоривши рух, Мирон Данилович раптом обсунувся в глибшу промоїну, ніж була, і мимоволі знов облився — від дрібного водоспадика, під звалищами. Як проліз у нешвидкій воді, то вже встати зміг, при узбочині яру: там скрізь вигиналися пригорки і лежали валуни біля обпалених кущів. Горючі деревини, накидані згори, були рідші, і він то переступав їх, то пробирався знизу, в протулини з рештками зарості.

Намацав якусь річ, обгорнуту матеркою, що вбризкана в болото. Спершу проминув річ, а тоді надумався: простягнув руку і взяв.

Відступив за горби, де тільки окремі дровиняки і шпали, облиті смолою, скотившись, палахкотіли з низьким димом; під виступ збочини присів — віддихнути і отямитися з лиха.

Обторкує знахідку, розгортає і, на диво собі і незміренну радість, бачить хліб! — сухий, причерствілий трішки, але ж хліб. Знати вже з самого дотику, це — житній. Скрізь розшукуваний хліб і не знайдений, дістався, де і не подумати про нього: в самій погибелі.

***

«Жовтий князь» В.Барка (уривки)

А вже починало трішки світліти, такою гарною синістю, як цей запах м’ятний. Пронісся легенький вітрець на відході ночі, ніби подаючи знак, що — пора в дорогу.

Уява ж сироти затримується, при сутінках передсвітанкових розкриває собі сховок, як видиво: тут, під зеленню і грунтом — святиня, про огненну силу якої страшно помислити. І стояти тут треба з пошаною! — як в церкві.

Тихенько відступив від таємничого місця і пішов з оселі. Коли віддалявся від околиці, зовсім посвітлішало в крайнебі; стало видніти навкруг: з тією ще не повною яснотою, яка віщує про вихід сонця.

Поспішив хлопець нерівною дорогою, вкритою довгими смугами рослин, на яких, з листкових країв, звисали роси — білі і прозорі. Засвічувалися з них іскри. Коли оглянувся на садибу пічника, — там, над скарбним місцем, підводилося полум’я з такою великою і променистою сполукою ясминної е нашогості, пурпуру, крові, сліпучого горіння, ніби там могутності е нашого життя стали і підносять коштовність, відкриту з глибини землі. Палахкотливий стовп, що розкидав свічення, мов грозовиці, на всі напрямки в небозвід, прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили її таємниці, страшно помираючи одні за одними в приреченому колі.

Здається, над ними, з нетлінною і непоборимою силою, сходить вона: навіки принести порятунок.

***

«Марія» У. Самчук

Весняне сонце заходило i  било пружним променем на саме лiжко.Марiя розплющила  очi,  дивиться  назустрiч  сонцю, вийняла суху кiстляву руку i простягнула її далеко вiд себе.

  - Сонце! - каже вона.- Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли  таке сонце?..

   Кiнчики  промiння  опалюють  сухi  жили  руки,  б'ють  у  запалi   очi, пiдбарвлюють срiбло волосся. Марiя  не  жмурить  очей.  Дивиться  рiвно  i широко. Гнат мовчки сидить, i в душi його  воскресають  мертвi  з  гробiв, встають з домовини люди, далекi, забутi, розкиданi по всiй землi.  Встають  радiснi i спiвають радiснi пiснi. Гнат  усмiхається.  Пiсля  здiймає  свою

руку, бере у неї Марiїну, ту, що до сонця знялася, i лагiдно  довго  цiлує її.

   Цiлує i говорить:

  - Цiлую  руку  матерi.  Цiлую  святiсть  велику.  Цiлую  працю!  Марiє? Марiє!..


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62893. Свобода – выбор разумной личности 29.5 KB
  Цель: формирование у учащихся правовых норм как регуляторов поведения человека в обществе и отношений между личностью и государством, требующих самостоятельного, осознанного выбора поведения и ответственности за него.
62894. Внеклассное мероприятие: «Быть уверенным – здорово!» 32.98 KB
  Взаимной зависимости, ответственности, контроля не наблюдается. В эмоциональных личных отношениях заметны некоторые симпатии и антипатии, хотя ученики стараются это особо не афишировать.
62896. Умелые руки не знают скуки 49.38 KB
  Цель: Активизация творческих способностей учащихся, поддержание интереса к предмету; совершенствование умений работать самостоятельно и в коллективе.
62898. Внеклассное мероприятие, посвященное 8 марта «А ну-ка девочки!» 27.72 KB
  Какой конкурс вам понравился больше всего Умницы Спасибо за активное участие Жюри подводят итоги и каждой девочке присваивают номинацию: Мисс Восхитительная; Мисс Привлекательная; Мисс Чарующая...
62899. Внеклассное мероприятие, посвященное дню 8 марта: «Вечернее ТВ» 24 KB
  Цели: Развитие творческой инициативы, активности и самостоятельности учащихся; Формирование чувства ответственности за порученное дело, умения доводить его до конца; Воспитание уважительного отношения к девочкам, развития чувства доброты, желания дарить людям радость.
62900. Внеклассное мероприятие для учащихся 9–11-х классов, посвященное 8 Марта "Все для милой…" 20.44 KB
  Цель: развивать чувство уважения друг к другу, творческие способности учащихся, их индивидуальность, фантазию и изобретательность. Оформление, оборудование, инвентарь: бумага, фломастеры, канцелярские скрепки; предметы для проведения конкурсов...