58146

Військо давніх слов’ян

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Члени роду взаємно собі допомагали. Коли хто одного з них скривдив, усі мали заступатися за скривдженого. Коли кого вбито, свояки мали обовязок помститися за його смерть. Але найважливіше завдання роду було - оборонити своїх людей від ворожого нападу.

Украинкский

2014-04-22

77.5 KB

20 чел.

Тема: Військо давніх слов’ян.

План:

  1.  Воєнна організація слов’ян.
  2.  Варязьке військо.

  1.  Воєнна організація слов’ян.

Воєнна організація слов'ян спиралася на роди і племена.

Рід - це була велика родина, що складалася з кількох десятків людей, мали спільне майно - землі, ліси, ловища, худобу та підлягали владі найстаршого в роді.

Члени роду взаємно собі допомагали. Коли хто одного з них скривдив, усі мали заступатися за скривдженого. Коли кого вбито, свояки мали обов'язок помститися за його смерть. Але найважливіше завдання роду було - оборонити своїх людей від ворожого нападу. Слов'яни ставили свої оселі в недоступних місцях, у густому лісі або серед непрохідних боліт. Укріплювали їх валом і частоколами.

Рід дбав про зброю та всякі воєнні засоби, готував оборону оселі, держав сторожу, щоб устерегтися перед несподіваним нападом ворогів.

Рід - це була основна воєнна формація, що представляла водночас групу посвоячених людей, оселю, господарську організацію й відділ війська.

Хоч була це одиниця невелика, але ж визначалася великою спільністю і моральною силою. Члени роду йшли в бій, боронячи свою рідну оселю, боронячи своїх жінок і дітей, своє майно й увесь свій добуток; боролися завзято, бо боротьба рішала те, чи жити їм, чи пропадати. Провід над військом роду мав найстарший у роді, або той, кому члени роду доручили цей обов'язок. Здається, звався він староста.

Вищою організацією було плем'я. 

Плем’я це роди з традицією давнього посвоячення або такі, що мешкали в одній околиці. Плем'я єднали спільні звичаї, вірування, спосіб життя, одяг, говір.

В часи небезпеки найближчі оселі домовлялися, як виступити на ворога, закладали спільні укріплення, приготовляли місця, де все населення могло сховатися. На чолі племені стояли князі, а старшини родів творили раду, віче. 

Найдавніший наш літопис подає назви племен, що жили на українських землях: над Дніпром біля Києва - поляни, над Десною і Сулою - сіверяни, на Поліссі - деревляни, над Бугом - дуліби або волиняни, над Дністром - уличі і тиверці, десь на заході - хорвати. Таких племен було, певне, більше, але пам'ять про них не збереглася. Тільки давні городища вказують на місця, де скупчувалася давня воєнна організація.

Деякі племена мали більші воєнні сили, поширяли свою владу на широкі простори й засновували тривкі держави. Найдавніші традиції мала держава київська. Її засновник Кий, за переказом, відбував мандрівку за своїм родом, зайшов аж над Дунай і там хотів поселитися. Але остаточно осів із братами над Дніпром і тут виставив город Київ. Коли брати повмирали, "рід їх почав держати князювання над полянами".

Досить сильну державу мали деревляни - їх столицею був город Іскоростень (тепер Коростень). Згадували вони з пошаною своїх "добрих князів, що збагатили були деревлянську землю". За князювання Ольги жив останній древлянський князь Мал.

Про могутню державу волинян переказав нам відомості один арабський письменник, Масуді: "З-поміж цих народів один попереду, за давніх часів, мав владу над іншими; князь його звався Маджак, а сам народ звався валинана. Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його та інші королі його слухалися". На крайньму заході нашої території повстали славні червленські городи, ряд могутніх твердинь між Бугом та Сяном, із головним городом Червнем посередині. Хто заснував ці укріплення, про це літописці не переказали нам нічого. Але могутні городища, що залишилися досі, свідчать про силу тієї давньої воєнної організації.

Розвиток тодішньої держави залежав зовсім від особистих прикмет князя-основника. Коли володар був талановитий, умів створити воєнні збройні сили й своїм авторитетом тримав у єдності різні племена, то держава існувала й розвивалася успішно. Коли ж верховна влада ослабла, коли не стало сильної руки, що тримала цілість, відразу проявлялися міжусобні змагання. Відживали окремі племена, дрібні князьки підіймали голову, збунтувалися цілі околиці, поставали нові осередки, - держава розпадалася. Не раз приходило до повної анархії, боротьби всіх проти всіх, як про це оповідає літопис: "Повстав рід на рід, були між ними чвари й самі почали воювати один одного…" Треба було чекати довгий час, доки знову не появилася сильна одиниця й не перевела нової військової і політичної організації та не створила нової держави

Слов’янське військо.

Про сам устрій слов'янського війська знаємо небагато. Назва війська була тоді - вої, рідше вживалося це слово в однині - воїн. Старшини над військом звалися воєводами. Не було між ними ніяких рангів, ні ступенів. Всі найважливіші справи вирішували на віче, особливо, коли доводилося вести війну або складати мир.

"У слов'ян і антів, - писав грецький історик Прокопій у VI віці, - панує не одна людина, але здавен-давен вони живуть так, що всім порядкує громада, - всі справи, щасливі чи погані, йдуть до громади". Але в бою провід мав один верховний воєвода. На чолі слов'янських антів у боротьбі з готами коло 370-380 рр. стояв князь Боз із синами й 70 старшин.

До бою слов'яни йшли спершу невпорядкованою громадою. "Вони не знають бойового ладу і не вміють вести боротьби впорядкованими лавами", - оповідає грек Маврикій у VII ст. Пізніше, мабуть, за прикладом краще зорганізованих сусідів, слов'янські племена прийняли кращий устрій. Може бути, що слов'яни знали вже десятковий поділ на сотні й тисячі: в Києві вже в дуже давніх часах зустрічаємо округи з назвою тисячі, під проводом тисяцького. 

Чужосторонні письменники змальовують слов'ян як військо слабо озброєне. "Виступаючи в бій, вони йдуть на ворогів, здебільшого, піші, в руках їх невеликі щити та списи, ні плаща, а тільки в коротких штанях ідуть битися з ворогами", - переказує Прокопій. Сам він був полководець, знав добре воєнну справу, й його голос має велику вагу.

Інші письменники стверджують і де в чому доповнюють цей опис. Маврикій каже, що слов'яни мали по два списи, луки з отруєними стрілами й дуже тяжкі щити. Михайло Сирський оповідає, що слов'яни несли до бою по два-три списи, іншої зброї не вживали. Павло Дяков згадує, що слов'яни боролися списами та сокирами та що рукою кидали каміння. Арабський географ Ібн-Росте й перський письменник Кардезі описують, що слов'яни мали коп'я, списи та щити. Ще один араб згадує сокири.

Як з цих описів видно, слов'яни вживали до нападу найбільше списів, кожен воїн мав їх по два або по три. Це була зброя, яку найлегше було виробити, - всі примітивні народи йшли у бій зі списами. В давній слов'янській мові були аж три різні назви на спис - коп'я, сулиця, осклеп, видко існували різні роди списів. Сокира це теж стало давня зброя. Пізніше її поліпшили, й так постав топір (назва іранського походження). Лук був відомий слов'янам здавна але не розвинувся як бойова зброя так всебічно, як у степових народів. Пізніше луки приходили до нас від печенігів та половців. До кидання каміння слов'яни вживали пращі. 

Помітно, що у слов'ян здавна був відомий меч. До боротьби зблизька служив тільки короткий ніж. Мечі слов'яни перейняли, мабуть, від германських готів. До охорони тіла вживали щита, - стародавньої зброї індоєвропейських народів.

Не можемо подати докладнішого опису зброї давніх слов'ян. З тих часів не дійшло до нас ніяких картин, що зображували б озброєння слов'янина. З археологічних розкопів знаємо різні роди зброї, але дуже важко сказати, чи ця чи та зброя слов'янського походження, чи належить до інших племен. Вже в тих часах був живий обмін зброєю і, що з'явилося в одного народу, те незабаром переймали інші. Так зброя слов'ян не була однаковою, а змінювалася й поліпшувалася.

Слов'яни не дорівнювали своєю організацією сильнішим сусідам. Не могли вони й мірятися з Візантією, що мала найкраще військо в тодішньому світі, славну кінноту й недоступні твердині. І при зустрічах з германами виявлялися значно слабшими. В IV ст. побили їх готи. Грізним противником слов'ян були теж монголи. Дикі гуни у своєму поході через Європу розгромили слов'янські племена. Потім слов'яни підлягали аварам. Але й у боротьбі із сильнішими народами слов'яни виявлялися добрим військовим матеріалом. Знавець східної Європи, арабський письменник Ібрагім Ібн-Якуб кинув такі слова: "Слов'яни люди сміливі, здатні до боротьби, коли б не незгоди серед їх численних і порозкиданих племен, то з їх силами не міг би зрівнятися ні один народ світу". Треба було тільки сильної руки, що з'єднала б слов'ян та дала їм сильну політичну й військову організацію.

Городи.

Коли слов'яни не дорівнювали іншим народам зброєю й організацією, то перевищували їх способом будови городів. Північні землі й досі вкриті великим числом городищ, валів та окопів, що залишилися по давніх гродах. На Київщині є їх до 450, в Чернігівщині 150, на Волині 350, на Поділлі 250, в Галичні понад 100. Коли додати ще і інші землі, то Україна має до півтори тисячі городищ. Недаремно скандинави називали Україну "землею городів" (Гардарікі). Частина цих городищ походить із доісторичних часів, але переважне число - з V-VIII століття, з часів, коли розвивалася воєнна організація слов'ян. Слов'янські племена не мали сили перемогти ворогів у чистому полі, то й боронилися так, що ставили скрізь укріплені городи. І в цій справі дійшли вони до великого мистецтва.

Слов'янські городи мали різнорідне положення. Найчастіше вони стояли на високих, стрімких горбах, серед недоступних лісів, - це були потайні захисти, де населення ховалося тоді, коли не мало надії остоятися перед ворогом. Інші городи були при людних шляхах, над берегами великих рік; вони служили для охорони торгівлі й забезпеки комунікаційних доріг. Ще інші стояли на недоступних островах серед рік та озер, або на підвищених місцях між болотами й багнами. Тут сама природа боронила людину, доступ до такого місця йшов тільки потайними переходами, по кладках та мостах, що їх сторонньому ніяк було відшукати. Деколи навіть город ставили серед боліт, на палях, повбиваних у землю.

Розмір городищ був різний, залежно від терену, та призначення городища Деякі городища такі невеликі, що могли помістити ледве одну господарську садибу з будинками. Інші були дуже широкі, займали простір цілого мора, а то й більше.

Городи на рівній площині мали звичайно форму кола або еліпса - таке украплення було найзручніше до оборони. Городища, розташовані на горбах, мають вид не такий правильний, їх план залежав від положення й укладу узгір'я.

Укріплення городів складалися в основному з валів і ровів. Вал бував кілька метрів заввишки. Там, де доступ був легший, сипали вали вищі й сильніші. У більших городах вали йшли двома і трьома рядами. Вал будували з землі, яка була на місці, найкраще з глини, бо її можна було добре втовкти. По зовнішній стороні городища залишали рів і, як була недалеко річка, пускали до фоси воду. Вал скріпляли часом дерев'яними палями, частоколом. Вхід до городища вів через обширні ворота. Як виглядав слов'янський город усередині, чи були в ньому ще які укріплення - про те невідомо нічого певного. В пізніших часах городи часто перебудовували і змінювали так, що найдавніші укріплення попропадали без сліду.

   Городи давали слов'янам безпечний захист від ворога. В тих часах мало хто міг наважитися здобувати неприступний город. Не було ніяких машин до облоги, й укріплення можна було здобути тільки приступом. Положення оборонців було легше, ніж добувальщиків. Оборонці ховалися за вали і частоколи, з безпечного місця кидали на ворога каміння, стріляли з луків, метали списами, - до них доступити було важко. Коли укріплення були сильні, й залога мала доволі харчів та води, город міг боронитися довго.

   Городи - це найсильніша сторона воєнної організації давніх слов'ян; вони берегли племена перед знищенням і поневоленням та дозволили їм створити своє незалежне життя

2. Варязьке військо.

На розвиток нашого війська в найдавніших часах особливий вплив мали варяги. Були це озброєні ватаги скандинавів, що припливли з Балтійського моря. Назва варяги означала заприсяжену дружину.

На заході називали їх ще й норманами (тобто людьми півночі), або вікінгами - войовниками. Зі своєї холодної, мало родючої батьківщини вони пускалися на море й здобували собі славу відчайдушних мандрівників та добичників. Вони нападали раз-у-раз на узбережжя сусідніх країн, поселилися у Франції, в Англії, дісталися до Ісландії та Гренландії, добилися на Середземне море, заснували державу на Сіцілії, допливали аж до Азії й Африки. Збройні ватаги цих скандинавських добичників перепливали часто й Балтійське море й річними шляхами входили в країни східної Європи. Мета їх походів була - добич. Нападали на слабші племена, грабували все, що тільки мало яку вартість, добуте майно вивозили та перепродували в інших країнах. У слов'янських землях вони спершу спинялися тільки короткий час, для грабіжа й торгівлі. Але пізніше позакладали свої оселі серед слов'ян, попідкорювали різні племена й почали жити з данин, що платили їм переможені.

Варяги відіграли велику роль при заснуванні найдавнішої нашої держави. Літописець оповідає, що варяги опанували спершу північні землі, потім два добичники, Аскольд і Дир. приїхали човнами до Києва, зайняли тутешній город і почали княжити над плем'ям полян. Пізніше з Новгорода прийшов із військом Олег, воєвода князя Рюрика, й зайняв Київ в імени малого Рюрикового сина Ігоря - так в Україні почала княжити норманська династія. Чи літописець правдиво змалював початки київської держави, це справа не цілком ясна, різні історики по різному це пояснюють, - але що варяги мали велике значення для організації нашого війська, це річ безсумнівна.

За перших князів варяги творили найвартіснішу частину княжого війська, особливо ж увесь повід був у їх руках. Це видно із договорів князів із греками; в них згадуються самі скандинавські прізвища. 907 р. Олег під Царгородом вислав до грецького ціря послів Карла, Фарла, Весьмуда, Рулава, Стемида. 912 р. в посольстві виступають ті самі висланники, та, поруч них, Інегельд, Карн, Фрелав, Руал, Труан і ін. В умові Ігоря з 945 р. згадані знов імена: Вуєфаст, Акун, Істр, Шибрид, Алдан, Адулб, Ігелд, Турберн і багато інших. Головним воєводою Ігоря був Свенельд. За Святослава воєводами були - Ікмор і Сфенкел.

Пізніше до війська почало допливати щораз більше місцевого населення. Але ж як треба було доброго і певного війська, князі спроваджували варягів. Так князь Володимир Великий 980 р. їздив "за море", тобто до Швеції, та привіз собі варягів, - вони допомогли йому добути Київ. Ярослав Мудрий аж тричі кликав до себе варягів; уперше 1015 р., коли хотів забезпечити для себе Новгород, удруге 1017 р. проти польського князя Болеслава, утретє 1024 р. проти брата Мстислава. У вирішальних боях раз-у-раз виступали сили варягів.

Яке велике було варязьке військо в Україні, про те немає докладних відомостей; літописці рідко коли подають докрадні числа. Арабсикий письменник Ібн-Фадлан в 922 р. писав таке: "У руського короля є звичай, що з ним на дворі його живе чотириста відважних товаришів і вірних людей, які разом із ним умирають і дають себе на смерть за нього. Цих чотириста людей сидить під його престолом, а престол його великий, дорогим камінням оздоблений". Це, ймовірно, тільки прибічна сторожа князя, а не ціле військо. Сто років пізніше, 1015 р. наш літописець оповідає, що Ярослав Мудрий до походу на Святополка зібрав був у Новгороді тисячу варягів. Та це було саме після того, коли новгородці значну частину варягів вирізали за їх насильства, - раніше варязького війська було більше. У Візантії згадується найбільший відділ варягів - шість тисяч, імовірно, й в Україні варязькі війська не мали більш, ніж кілька або кільканадцять тисяч людей

Армія вікінгів.

Варязькі частини складалися з професіональних вояків, що воєнне діло вважали за своє постійне заняття, з війни добували прожиток і майно. Старшина над військом звався князь (по-скандинавському "конунг"). Спершу це не був титул володаря, а тільки назва ватажка. Князь сам організовував свої частини. Ядром війська була дружина. До неї належав рід князя й його близькі товариші та інші певні й вибрані люди. Це була прибічна гвардія князя, підпора його влади й основа сили.

Члени дружини складали князеві присягу на вірність і між собою вважалися за побратимів. Дружина йшла з князем у похід і при його боці зустрічала ворога. Дружинники творили княжу раду, без низ він нічого не рішав. Дружина користувалася частиною прибутків князя, що йшли з данин підбитих племен, з торгівлі, воєнної здобичі й ін. З-поміж визначних членів дружини князь назначав старшин для різних частин війська, посадників для городіів і волостей та всяких своїх урядовців. Нижчу частину творили вояки різного роду й походження, що повнили службу як рядові.

Крім власної дружини, князь користувався дружинами інших ватажків, що наймалися до нього на службу. Такий ватажок складав із князем умову щодо часу служби та плати. Коли реченець кінчався, він мав право князя залишити й шукати собі місця деінде. Плата найманим ватагам звалася - скот (із скандинавського "скат" - гроші, скарб). Один норвезький переказ оповідає, що конунг Еймунд діставав від нашого князя Ярослава по унції срібла на рядового вояка на рік та по півтори унції для старшого на човні; пізніше жадав по унції золота для рядових та по пів гривні для керманича. (Гривня - це фунт срібла, унція - 1/6 гривні). Військо діставало плату й хутрами або шкірками дорогих звірів чи іншими дорогими речами. Ватажки й вояки, що довший час служили князеві, ставали членами його власної дружини й користувалися всіма її правами.

На які частини поділялося варязьке військо, про те докладних відомостей немає. Найменшою військовою одиницею була, мабуть, залога човна, 40-60 людей. Варяги відбували раз-у-раз у походи морем та ріками, тим-то люди, що належали до одного човна, жили між собою близько і спільно зустрічали всілякі небезпеки. В Скандинавії такі "корабельні дружини" були широко відомі. Так само було воно й серед варягів в Україні. У першій умові Олега з греками воєнну контрибуцію означували по 12 гривень на "ключ", тобто керму корабля. Керманич човна у війську Еймунда брав більшу плату, ніж усі інші вояки, отже, вважався старшим над залогою човна. У бою військо поділялося на якісь більші частини, що ставали на "чолі" та по крилах, але ми не знаємо, які великі були ці відділи та як вони звалися. Не знаємо теж назв та ранг старшини. В походах Святослава на Болгарію згадуються полки під проводом визначних старшин, як Ікмор, "що після Святослава мав перше місце", і Сфенкел, "що вважався третім по Святославі". Озброєння варягів дуже відрізнялося від слов'янської зброї. Варязький вояк мав на тілі панцир, що в нас звався броня, на голові шолом, на лівій руці держав довгий щит. До нападу служив йому меч, топір і коп'я. У порівнянні із слов'янами варяги були озброєні куди краще - панцир й шоломи оберігали тіло від ударів ворога, меч давав перевагу у боротьбі зблизька. Завдяки своїй сильнішій зброї варяги легко перемагали слабо озброєні і витреновані ватаги слов'ян.

Варяги мали в цілій Європі славу першорядного війська. Самою своєю появою вони викликали захоплення й страх. Араб Ібн-Фадлан оповідає: "Я бачив русів (варязькі полки) - не видав я людей більших тілом, як вони - мов ті дерева пальмові. Вони руді, не одягають каптанів, ні свит, а чоловік одягає плащ, і окутує ним один бік і одну руку виставляє з-під нього. Всяк має завжди при собі меч, ніж і сокиру. Мечі в них широкі, хвилясті, франконського виробу". Візантійський письменник Псел 1057 р. описує відділ варягів у грецькій службі: вони, мовляв, "страшні на вигляд і поставою", мають ясноблакитні очі, не голять бороди, на вдачу повільні, не поспішають, та не шкодують своєї крові й не звертають уваги на рани. Озброєні вони довгими коп'ями й топорами, з одного боку загостреними. Грек Лев Діякон, що описав докладно похід Святослава на Болгарію, з признанням висловлюється про українські полки, що йдуть до бою рівною лавою, мов та стіна, озброєні коп'ями і щитами. Він описує різні хвилини бою, славить завзяття й хоробрість войовників півночі та їх погорду до смерті. "Про тавроскіфів (так він зве військо Святослава) розказують таке, що вони, хоч і переможені, не віддаються в руки ворогів. Коли не мають уже надії вирятуватися, устромлюють собі в груди мечі й так себе вбивають. А роблять це тому, що мають таку віру: кажуть, що вбиті ворогами в війні, після смерті, як душа вийде з тіла, служать на тому світі своїм убийникам. Тавроскіфи бояться такої неволі, й самі себе вбивають, щоб не служити переможцям".

   Варяги служили в українському війську до половини XI віку. Головну роль відігравали вони в походах Олега й Ігоря на Чорне море, в далеких боях на Каспію й Закавказзі. В славній болгарській кампанії Святослава, також у війнах Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Варяги дали нашому війську дуже багато. Вони поширили в нас свою вдосконалену зброю так, що змінився спосіб воювання. Під впливом варягів прийнялася нова військова тактика. Військо йшло в бій упорядковане, одною лавою, не так безладно, як це було в давніх слов'ян. Вони привчили військо до ладу, послуху й дисципліни, давали зразок солідарності, єдності й товариського життя. Їх завзяття, рухливість, одчайдушність, витривалість - ці дорогоцінні прикмети доброго вояка - ввійшли в кров нашого народу. Варяги вивели наші воєнні сили на далекі моря й у чужі країни. Що в давнього нашого війська розвинувся дух ініціативи, самопожертви, лицарства - це у значній мірі заслуга цих скандинавських завойовників.

   Але пізніше нада держава й армія знайшла опору у власного населення й почала формуватися на власних основах. Тоді варяги вже не мали що робити в Україні. Це було дороге військо, мало великі вимоги й не раз дошкуляло місцевому населенню. Так 980 р., коли варяги добули Київ для Володимира, зажадали для себе окупу: "Це город наш, ми його добули, хочемо взяти окуп - по дві гривні від чоловіка". Володимир не хотів нищити мешканців і наказав варягам чекати, аж поки зберуть гроші. Варяги чекали місяць, але побачитили, що князь їх перехитрував, і що вони нічого від нього не дістануть. Тоді почали проситися, щоб пустив їх до Візантії. Володимир згодився на це, вибрав з-поміж них людей "добрих, розумних і хоробрих", роздав їм городи, а решту пустив зі служби. Та до грецького царя він подав вістку: "Це йдуть до тебе варяги, не тримай їх у городі, бо нароблять тобі лиха так, як і тут накоїли, але порозводь їх у різні місця, та назад не пускай ні одного". Так само 1015 р. в Новгороді Ярославові варяги "насилля творили новгородцям і жінкам їх" - новгородці повстали на них і їх винищили.

   Останній раз варягів згадує літопис під 1036 р. Тоді Ярослав Мудрий привів їх з Новгорода обороняти Київ від печенігів. Пізніше уже ніяких вісток про них не зустрічаємо. Частина їх перейшла до Візантій, решта асимілювалася з місцевим населенням

Висновок:

На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною.

Саме рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель, городищ від ворогів.

Усі важливі воєнні справи (ведення війни, укладення миру) вирішувалися на вічі.

Не було ніяких рангів чи ступенів.

Керував воями в бою воєвода або князь.

Озброєння було різноманітним: списи різних видів (по два-три у кожного), сокира, лук (він був відомий слов’янам здавна, проте не мав такого поширення, як, наприклад, у степових народів). Пізніше слов’яни запозичили у готів меч. У ближньому бою використовували короткий ніж. Тіло захищали щитом. Кидали каміння за допомогою пращі. До бою військо йшло пішим ходом.

Про організацію та озброєність давньослов’янського війська III—IV ст. відомо небагато. Воно мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну, а тому часто програвало бої готам, аварам. Водночас слов’янські вої дивували світ своєю сміливістю, винахідливістю, самопожертвою, героїзмом, витривалістю. Значний вплив на слов’янське військо, на його майстерність мали нормани (варяги). Згідно з «Повістю минулих літ» норманська династія розпочинається з князя Рюрика, який об’єднав Київ і Новгород. Варяги складали незначну частину слов’янського війська і служили в ньому до половини XI ст. За цей час вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та обладунок (панцирі, металеві лаштунки на тіло, шоломи на голову, довгий щит, меч, списи) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).

Військова підготовка дітей починалася змалечку в сім’ї і зводилася до фізичного розвитку, формування навичок захищатися, воювати з ворогом (стріляти з» лука, кидати камінь, долати перешкоди, веслувати).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65275. МЕТОДИ ТА ІНФОРМАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ БЕЗДРОТОВИХ ЛОКАЛЬНИХ МЕРЕЖ З КЕРОВАНИМИ ПАРАМЕТРАМИ КАНАЛЬНОГО РІВНЯ 5.76 MB
  Розвиток і широке поширення локальних і корпоративних комп'ютерних мереж для інформаційних систем різного призначення вимагає постійного вдосконалювання мережних технологій. Проблеми використання комп'ютерних мереж пов'язані з перевищенням строків і бюджету...
65276. СТАНОВЛЕННЯ НАРОДНИЦЬКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ (СЕРЕДИНА XIX – ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ) 188 KB
  За умов бездержавності та жорсткого колоніального гніту Російської та Австро-Угорської імперій представники народницької історіографії концентрували увагу на соціально-економічному та культурному становищі народних мас.
65277. Підвищення зносостійкості деталей наплавленням економолегованого титановмісного залізовуглецевого сплаву 609.5 KB
  Створення абразивостійкого сплаву шляхом застосування такої технології та компонентів які разом з ефективністю надання необхідних властивостей матеріалу не призводили б до суттєвого підвищення вартості є актуальною задачею.
65278. Математичне моделювання гідродинаміки двофазового потоку в умовах безперервного віброекстрагування 16.53 MB
  Розроблення нової високоефективної екстракційної апаратури на основі використання низькочастотних механічних коливань в повній мірі віддзеркалює один із основних актуальних напрямів удосконалення виробничої бази переробних галузей промисловості.
65279. ТЕХНОЛОГІЯ БІСКВІТНИХ І ПІСОЧНИХ ВИРОБІВ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 2.2 MB
  Зниження якості життя окремої людини та індексу здоров'я нації в цілому при значному порушенні харчового статусу населення обумовлює необхідність створення функціональних продуктів харчування. Здоров'я населення на 70% залежить від способу життя, найважливішим чинником якого є харчування.
65280. Метод визначення втомного пошкодження обшивки фюзеляжу при ресурсних випробуваннях літака з використанням фрактальних моделей деформаційного рельєфу 14.58 MB
  Одним з інструментальних методів діагностики втомного пошкодження авіаційних конструкцій виготовлених з плакованих алюмінієвих сплавів є неруйнівний комп’ютеризований оптичний метод який базується на визначенні параметру...
65281. Оптимізація азотного живлення інтенсивних насаджень груші на вегетативних підщепах в зрошуваних умовах півдня України 326 KB
  Мета оптимізація азотного живлення інтенсивних насаджень груші при зрошенні за рахунок покращення поживного режиму чорнозему південного шляхом установлення оптимальних доз строків та способів внесення азотних добрив для ефективнішого використання азоту рослинами підвищення врожаю...
65282. Удосконалення електрогідравлічних установок з ємнісними накопичувачами енергії для забезпечення їх багатофункціональності 200.5 KB
  Метою досліджень є створення енергетичних установок і комплексів для здійснення електрогідравлічних процесів, що забезпечують ефективну та високопродуктивну роботу в різних галузях промисловості.
65283. Наукові основи об’єктивного цифрового визначення та стабілізації параметрів технологічних процесів рулонних друкарських машин 413.5 KB
  Науково-технічні розробки останнього десятиліття розширили теоретичні і прикладні аспекти способів друкування книжково-журнальної, рекламної та етикетко-пакувальної продукції. Але, не дивлячись на прогрес у проектуванні...