58446

Посилення колоніальної політики Російської імперії. Спроби ліквідації гетьманства

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Спроби ліквідації гетьманства Становище в Україні після Полтавської битви. Заходи щодо економіки Гетьманщини. Україна від гетьманування Івана Скоропадського до Правління гетьманського уряду. Гетьман Іван Скоропадський.

Украинкский

2014-06-05

75.5 KB

16 чел.

Уроки 41 – 42. Посилення колоніальної політики Російської імперії. Спроби ліквідації гетьманства

Становище в Україні після Полтавської битви. Наступ царату на українську культуру. Заходи щодо економіки Гетьманщини. Пилип Орлик і його Конституція.

Україна від гетьманування Івана Скоропадського до Правління гетьманського уряду. Гетьман Іван Скоропадський. Діяльність Малоросійської колегії. Павло Полуботок. Відновлення гетьманства. «Рішительні пункти». Гетьман Данило Апостол, його реформи. Діяльність «Правління гетьманського уряду».

Домашнє завдання:

Пилип Орлик – гетьман у вигнанні. Конституція Пилипа Орлика

За Мазепою до Бендер пішли 50 представників старшини і кілька сотень козаків. «Мазепинці» були першою українською політичною еміграцією. У квітні 1710 р. в Бендерах відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який за Мазепи був генеральним писарем, довіреною особою І. Мазепи. Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Навчався в Києво-Могилянській академії, знав кілька мов.

За його пропозицією було прийнято важливий документ – перша українська конституція «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (згодом цей документ називали «Конституцією Пилипа Орлика» та «Бендерською конституцією»). Конституцію було ухвалено під час козацької ради 5 квітня 1710 року.

Конституція мала форму угоди між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. Вперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями.

Документ складався зі вступу і 16 статей. У вступі було подано стислий виклад історії України, пояснено причини, чому Україна розірвала з Московією та прийняла протекторат шведського короля. У 16 статтях виклалися засади державного життя. Передбачала заходи, які б обмежували владу гетьмана, запобігали утвердженню монархічної форми правління.

  •  Закріплювалося панівне становище православної церкви.
  •  Підтверджувалися закони і кордони України.
  •  Україна проголошувалася республікою.
  •  Законодавча влада – Генеральна рада, що скликалася тричі на рік (генеральна старшина, полковники, сотники і полкова старшина + заслужені козаки від кожного полку та депутати від запорізького козацтва).
  •  Виконавча влада – Гетьман і генеральна старшина.
  •  Судова влада – Генеральний суд для розгляду справ про кривди гетьманові та провини старшини, гетьман не мав права втручатися в його діяльність.
  •  Вільні вибори на всі державні посади.
  •  Гетьману заборонялося підтримувати секретні зносини з іншими державами та здійснювати таємне листування.
  •  Державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, а також полковим підскарбіям, гетьман не мав права втручання. Важливі фінансові справи мали розв’язуватися тільки Генеральною радою.
  •  Виборність полковників і сотників (гетьман їх лише затверджував).
  •  Визначила статус, права і привілеї запорожців. Обов’язок гетьмана – обороняти запорізькі володіння. Передбачалося звільнення Запоріжжя від московських фортець та повернення давніх козацьких земель.
  •  Населення звільнялося від надмірних податків.
  •  Передбачалася допомога козацьким вдовам і сиротам.

Конституція Пилипа Орлика була написана на високому юридичному рівні, містила багато прогресивних ідей. Заклала підвалини принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, передбачала виборність посад. Однак вона не була втілена в життя, а залишилася правовою пам’яткою.

Гетьман у вигнанні Пилип Орлик укладає договори зі Швецією, Кримом і Туреччиною, польських сил в підтримку С. Лещинського. Так формується антимосковська коаліція, яка розробили план військового походу на Правобережну Україну. Об’єднані сили татар, поляків і українських козаків на чолі з Пилипом Орликом мали примусити російські війська залишити Правобережжя. Завершити операцію повинна була турецька армія.

У 1711 році похід на Правобережжя розпочався. Об’єднане військо на чолі з Пилипом Орликом та загони запорожців Костя Гордієнка швидко просувалися на Україну. Населення з радістю зустрічало Пилипа Орлика. Міста здавалися без бою. Найміцнішою фортецею була Біла Церква. Війська Пилипа Орлика взяли її в облогу, та через брак важких гармат і наближення московського війська змушені були відступити. І тут зрадили татари, залишивши табір під Білою Церквою, пішли грабувати Правобережжя. Місцеві козаки, за рахунок яких швидко зросло військо Пилипа Орлика, змушені були йти захищати свої домівки. Пилип Орлик і запорожці повернулися в м. Бендери. В цей же час, згідно з домовленості, кримський хан з 50-тис. ордою пішов на Слобожанщину. Майже не зустрічаючи опору, татари дійшли до Харкова і зненацька повернули в Крим. Плани Пилипа Орлика не здійснилися. Зрада татар принесла на українські землі тільки пожежі, пограбування. Тисячі українців потрапили в полон.

У 1711 році Петро І пішов у Прутський похід проти Туреччини (московський контрнаступ). Московська армія рушила на Молдову через українські землі: нищили міста й села, катували місцеве населення, виганяли в Лівобережну Україну. Турки і татари оточили російську армію та змусили капітулювати. Росія зазнала великих людських втрат і в 1711 р. підписала Прутський мирний договір. Росія мала передати Туреччині частину українських земель (Азовську фортецю з прилеглою територією, Запоріжжя та Правобережжя). У 1712 р. турецький султан передав Правобережжя і Запоріжжя під владу Пилипа Орлика. Лівобережжя з Києвом залишалося за Москвою. Але вже в 1714 р. на землі Правобережжя поширилася влада Польщі (за угодою з Туреччиною).

Пилип Орлик так і залишився гетьманом у вигнанні, мусив виїхати з Бендер до Західної Європи. Був у Швеції, Німеччині, Франції. Звертався до урядів інших держав за допомогою звільнити Україну з-під влади Російської імперії, намагався створити нову антимосковську коаліцію. З ним завжди був син Григір. Єдиним позитивним наслідком самовідданої діяльності П. Орлика було поширення в Європі ідеї незалежності України як фактора політичної рівноваги в Європі. Останніх 20 років прожив у Туреччині.

Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України. Перша Малоросійська колегія

Після Полтавської битви 1709 р. по Україні прокотилася хвиля царського терору:

  1.  Велику кількість представників старшини позбавили урядових посад і маєтків. Важливі посади займали російські та іноземні чиновники.
  2.  Частину старшини було заарештовано і вислано до Сибіру. Вислали також сім’ї мазепинців.
  3.  Українців використовували на примусових канальних роботах (рити канали, будувати фортеці).
  4.  Фізично міцних селян відправляли до Петербурга, Астрахані, де використовували як дешеву робочу силу. До 60% їх вмирало від каліцтв, епідемій, нестерпних умов життя.
  5.  Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його сім’ї.
  6.  На початку ХVIII ст. Україна мала широкі торгівельні зв’язки з Європою. Російський уряд заборонив вивозити з України прядиво, олію, віск, сало, вовну. Українці змушені були за безцінь продавати свій товар російським купцям, а потім росіяни його вигідно перепродавали.
  7.  Гетьманування Івана Скоропадського (1708 – 1722) за традицією мало розпочатися з підписання статей. Гетьман подав царю Решетилівські статті (14 пунктів) для підтвердження прав і вольностей України. У відповідь Петро І надіслав указ, який ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. Під час військових походів переходити під командування російських генералів мусять не лише прості козаки, а навіть гетьман. Воєводи російські мають сидіти в українських містах. При гетьмані було призначено царського резидента (спочатку Ізмайлова, потім Протасьєва), який контролював гетьмана й  адміністрацію. Резидент зобов’язувався повідомляти цареві про візити і розмови, пересилати привезені послами листи, пильнувати, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про всі свої доходи. Гетьманською резиденцією було призначено Глухів. Заходи, що запроваджувалися, перетворювали колись автономну Українську державу на типову «окраїну Москви». Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорізького Малоросійським краєм, у якому резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю».

Малоросія – назва Гетьманщини в законодавчих актах і розпорядженнях царського уряду після українсько-московського договору 1654 р. Від Андрусівського договору 1667 р. до кінця ХVIII ст. Малоросією називали переважно Лівобережну Гетьманщину з Києвом. Як історико-географічне поняття застосовувалося істориками кінця XVIII – початку ХХ ст.

Перша Малоросійська колегія 1722 – 1727 рр.

Про повне знищення автономії України свідчило утворення Першої Малоросійської колегії. Склад колегії: 6 офіцерів російських полків, розміщених в Україні, на чолі з бригадиром Вельяміновим.

Завдання колегії:

  1.  Адміністративне керівництво Лівобережною Україною.
  2.  Наглядати за діяльністю гетьмана і старшини.
  3.  Встановлювати і стягувати податки до царської казни.
  4.  Розквартирування російських солдат і офіцерів в Україні.
  5.  Розподіл земельних володінь офіцерам.
  6.  Іноземних посланців гетьман мусив приймати лише разом з Ізмайловим, який відразу повідомляв цареві про візити й розмови та пересилав привезені послами листи.
  7.  Гетьман без дозволу царя позбавлявся права призначати полковників, розподіляти маєтності.
  8.  Колегія була вищою апеляційною установою.

Вельямінов на власний розсуд мав право втручатися в будь-яку сферу українського життя.

Гетьманською резиденцією призначено Глухів, що містився на кордоні з Московією. При гетьманові утримуються два російські полки, які перебувають у розпорядженні царського резидента.

Царський указ про створення Малоросійської колегії фактично знищував гетьманську владу. Все це дуже вразило Івана Скоропадського. В Україну гетьман повернувся з Москви (де був присутній на урочистостях із приводу перемоги в Північній війні) вкрай хворим. Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов’язки чернігівському полковнику Павлові Полуботкові.

Заходи Петра І, спрямовані на підрив економіки Гетьманщини: а) уперше представники російської знаті одержали в Україні великі землеволодіння; б) укази 1709 – 1722 рр. щодо обов’язку України утримувати десять російських полків; в) заборона українцям вивозити на продає зерно прямо на Захід. Треба було довозити вантаж до портів Риги та Архангельська, де його продавали за встановленими урядом цінами; г) російські купці мали пільги на продаж своїх товарів у Гетьманщині, а українці мали сплачувати велике мито за свої товари, які везли на північ; д) заборонялося ввозити в Гетьманщину із Західної Європи голки, тканини, панчохи та інше, щоб краще розкуповувалися товари російських мануфактур; е) російський уряд збував на українській території мідні гроші, щоб срібні й золоті залишилися в обігу здебільшого в Росії, збагачуючи таким чином державну російську казну; є) російський уряд використовував працю українських козаків на будівництві нової столиці – Петербурга, фортець, Ладозького каналу.

Наступ царату на українську мову, культуру: а) Петро І наказав київському воєводі вислати за кордон всіх «польських»; б)  1721 р. – указ про заборону друкувати українські книжки, щоб вони «не суперечили великоросійським виданням»; в) переманювання українських вчених, богословів, письменників і педагогів із Києва до Петербурга та Москви, які мали прославляти царя та його політику (Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський та ін.); г) вивіз історичних пам’яток, рідкісних книг; д) 1722 р. першому ієрархові Київської митрополії було надано титул архієпископа  київського та Малої Русі. Призначати його мав церковний Синод на чолі із царем у Петербурзі, тобто Київська митрополія перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.

Наказний гетьман Павло Полуботок (1722 – 1724)

Народився у 1660 р., навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Походив із давнього козацько-старшинського роду. З 1706 року – чернігівський полковник. У 1708 р. був одним із претендентів на гетьманство, і певно отримав би булаву, якби вибори відбувалися за давнім козацьким звичаєм. Під час повстання Мазепи проти Московії Полуботок не підтримав його. Із гетьманом Скоропадським перебував у згоді. Після смерті Скоропадського П. Полуботок – єдиний кандидат на посаду гетьмана.

Наказний гетьман розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків:

  1.  Намагався обмежити повноваження Малоросійської колегії. Для цього провів судову реформу: зробив Генеральний суд колегіальним, тобто колективним. Рішуче боровся проти хабарництва і тяганини у місцевих судах. Всі скарги українського населення мала розглядати українська влада, а не Малоросійська колегія.
  2.  Писав численні петиції цареві. Основна вимога – обрання нового гетьмана.

Петиції цар відхилив. Новим указом 1723 року Петро І позбавив гетьмана права командувати козацьким військом, передавши це право командуючому російськими військами Голіцину.

Активна протидія заходам Малоросійської колегії не залишилася непоміченою російським урядом. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. Павло Полуботок підготував нове клопотання про відновлення державних прав України, тому його заарештували й ув’язнили у Петропавлівській фортеці. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді – таємних зв’язках із гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Одначе судовий процес так і не відбувся. Павло Полуботок захворів. Дворянські історики свідчать, що він відмовився від ліків і що в казематі його відвідував цар. Полуботок помер 18 грудня 1724 р., а через 40 днів після його смерті помер і цар Петро І.

Промова Павла Полуботка, виголошена цареві (запис французького посла в Росії Жана-Бенуа Шерера, опублікована 1787 р.): «Ваша величносте, мушу сказати Вам, що я добре бачу, як Ви без будь-яких підстав, а лише через лихі намови добродія Меншикова хочете погубити мою Батьківщину. Посилаючись на фальшиві принципи, Ви поставили себе над законами, бажаючи знищити привілеї, які Ваші попередники й Ви самі, Ваша величносте, урочисто підтвердили. Ви намагаєтеся накласти свавільні податки на народ, чию свободу Ви самі визнали. Ви не вагаєтеся використовувати на найтяжчих і найбільш принизливих роботах козаків, силуючи їх, ніби вони є Ваші раби, копати канал, який Ви наказали зробити у Вашій країні. А найприкріше для нас те, що Ви хочете позбавити нас найдорогоціннішого нашого права, а саме – вільно самим обирати наших гетьманів та проводирів. І замість того, щоб лишити суддям нашого народу можливість чинити правосуддя над їхніми співвітчизниками, Ви ставите над нами суддями підданих Великоросії, які не знають або не бажають знати наші права та привілеї, безперестанку порушують їх при будь-якій можливості, пригнічуючи нас. Невже, відмовляючи нам у правосудді, Ваша величність зможе засвідчити Богові вдячність за всі успіхи, які він дарував? Вас засліплює лише блиск величі та могутності, якими Ви тішитеся з Його ласки, а про Його Суд і гадки не маєте. Хай же мені буде дозволено, Ваша величносте, заявити востаннє, що Ви не матимете ніякого зиску від загибелі всього нашого народу і що незмірно менша слава для Вас буде керувати за допомогою сили та покарань підлими рабами, аніж бути проводирем і батьком усього народу, що, вдячний за Вашу доброту, буде завжди готовий до самопожертви й до того, щоб пролити свою кров за Ваші інтереси і для Вашої слави. Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене, за російським звичаєм, кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер з голоду. Але мене це не турбує, бо я говорю від імені моєї Батьківщини. І хай краще я помру найлютішою смертю, аніж побачу страшне видовище повної загибелі мого народу. Подумайте над цим, самодержцю, і будьте певні, що коли-небудь Ви дасте звіт Панові над усіма царями про всі несправедливості, що їх чинили над народом, який Ви взяли під свій захист».

Легенда про скарби Полуботка: наказний гетьман був найбагатшою людиною Гетьманщини. Він мав 3200 дворів і вів закордонну торгівлю. Після арешту його маєтки були описані й зібрані до царської скарбниці. Але грошей, якщо вірити звітові царських урядовців, було виявилося мало. За переказами, родинні скарби гетьмана потрапили за кордон – до англійського банку.

Гетьман Данило Апостол (1727 – 1734)

Після смерті Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися. Україною правила Малоросійська колегія. Політика царату щодо України дещо пом’якшилася після смерті Петра І. Імператриця Катерина І звільнила з-під варти старшин, яких було ув’язнено разом із Полуботком. У 1727 р. зросла напруга у турецько-російських відносинах. Росія почала готуватися до війни. Щоб залучити на свій бік козацьку старшину, уряд царя Петра ІІ (малолітній, тому влада у Меншикова) ліквідував Першу Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Незаперечним претендентом на гетьманство був Данило Апостол.

Народився у 1654 р. в козацько-старшинській сім’ї. Про молоді роки і навчання відомостей не збереглося. У 28 років обійняв посаду миргородського полковника, на якій перебував 45 років. Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних – статей, підписаних 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. У них, як і в попередні статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії. Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана. Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії. Але за наказом Петра І було заарештовано найактивніших їх авторів. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді – таємних зв’язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Брав участь у походах проти турків і татар. Був одним із найбагатших старшин Гетьманщини. У 1727 році у Глухові 73-річного Апостола обрали гетьманом. Головною своєю справою Апостол вважав підписання традиційного російсько-українського договору. Однак договірних статей між гетьманом і царським урядом укладено не було. Гетьман подав Петру ІІ петицію про відновлення прав України. Відповіддю стали укази царя.

Рішительні пункти» 1728 року. Це був не двосторонній договір, а розпорядження влади Російської імперії. Нові статті значно обмежували й без того урізані права та вольності України. Документ мав регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини єдиної держави.

  1.  Гетьман обирається тільки за згодою царя. Вищу старшину затверджує цар, а нижчу – гетьман.
  2.  Генеральний суд складався з 3-х росіян, 3-х українців, очолювався гетьманом, але «головним суддею» вважався цар.
  3.  Скасовувалася заборона росіянам купувати землі в Україні, хоча зазначалося, що нові землевласники мають коритися українській адміністрації.
  4.  Гетьман не мав права вести переговори з іншими державами. Дозволялося лише  розв’язувати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але під наглядом російського резидента.
  5.  У військових справах гетьман підпорядковувався генерал-фельдмаршалові князеві М. Голіцину.

Зважаючи на реальні обставини, Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на упорядкування внутрішнього життя.

  1.  Судова реформа. Запровадження обов’язкових документів, зведення законів до одного збірника. Полкові суди мали два різновиди: для справ важливих і кримінальних, а також для справ дрібних. Сотенні й сільські суди перетворювалися на колегіальні.
  2.  Законодавство. Для впорядкування різних норм права (Литовського статуту, Магдебурзького права, звичаєвого права) гетьман створив комісію, яка працювала декілька років і у 1743 р. уклала звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ».
  3.  Генеральне слідство про маєтності. Було проведено з метою врегулювання земельних справ. В державний фонд були повернуті землі безпідставно захоплені в приватне володіння. Скасування обмежень та утисків української торгівлі, запроваджених Петром І (право українським купцям вивозити товари на західноєвропейські ринки), налагоджено зв’язки з Кримом.
  4.  Фінансова реформа.  Вперше встановлено точний бюджет державних видатків і способи наповнення державної скарбниці.
  5.  Під владу гетьмана повернулося Запоріжжя.
  6.  У 1734 р. домігся дозволу заснувати Нову Січ. 30 тис. запорожців із територій підвладних кримському хану Кам’янської та Олешківської Січей повернулися на Запоріжжя і за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ. Вона стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро. Ось чому цю Січ називають ще Підпільненською.

Завдяки енергійній діяльності Апостола вдалося на деякий час втримати права України. Поновлення 1727 р. гетьманства в Україні на деякий час послабило наступ царату на Українську державу, хоча автономія й не була відновлена в повному обсязі.

«Правління гетьманського уряду» - міністерське правління 1734 – 1750 рр.

Після смерті Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Владу на Лівобережжі здійснювало Правління гетьманського уряду. Складалася ця установа з 6 осіб – трьох українців і трьох росіян. Вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському. У своїй діяльності цей орган керувався «Рішительними пунктами» 1728 р., здійснюючи в Україні колонізаторську політику, яка мала на меті цілком підкорити собі українську верхівку і простих людей; підкорити українське управління, економіку і культуру; максимально скористатися людськими й господарськими багатствами України. Особливо тяжкий період для України припав на роки, коли імператрицею була Анна Іоанівна. Вона запровадила Таємну канцелярію – «Слово і діло государеве» (таємну поліцію). Ситуація поліпшилася, коли у 1741 році імператорський престол посіла Єлизавета.

Конституціяце основний закон держави, який закріплює основи державного ладу, права, свободи та обов’язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо.