5910

Безпека життєдіяльності. Курс лекцій

Курсовая

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Змістовний модуль 1. Методологічні основи безпеки життєдіяльності 1.1. Поняття та суть безпеки життєдіяльності 1.2. Поняття небезпеки 1.3. Класифікація небезпек Поняття та суть безпеки життєдіяльності Безпеку життєдіяльності зазвичай розглядаю...

Украинкский

2012-12-24

277 KB

44 чел.

Змістовний модуль 1. Методологічні основи безпеки життєдіяльності

1.1. Поняття та суть безпеки життєдіяльності

1.2. Поняття небезпеки

1.3. Класифікація небезпек

  1.  Поняття та суть безпеки життєдіяльності

Безпеку життєдіяльності зазвичай розглядають з різних точок зору: як частину наукових знань, як окрему дисципліну, як сферу людської діяльності. У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов’язаних з безпекою життєдіяльності і зазвичай до них відносять науки різних світоглядних напрямів: гуманітарні, природничі, інженерні, науки про людину, науки про суспільство. В свою чергу безпека життєдіяльності як дисципліна розгалужується на окремі дисципліни та наукові напрямки: охорона праці, гігієна праці, санітарія, інженерна психологія, цивільна оборона, охорона навколишнього середовища, соціальна та комунальна гігієна і багато інших.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» потребує визначення основних термінів і понять, які входять до її назви.

Життя – вища, в порівнянні з фізичною та хімічною, форма існування матерії, якій притаманні властивості росту, розмноження (самовідтворення собі подібних), активної регуляції (саморегуляції) свого складу та функцій, різних форм пристосування (адаптації), яка має складну організацію, що забезпечує високу упорядкованість та погодженість фізико-хімічних процесів і якій притаманні індивідуальний та історичний розвиток на засадах єдності внутрішнього і зовнішнього. Таким чином термін «життя» вже передбачає в деякій мірі діяльність.

Діяльність – специфічна форма активності людини, організму, яка включає у собі мету, засоби, результат і сам процес активності і направлена на задоволення потреб людини, організму.

Всі потреби людини можна розподілити на групи:

  1.  Первинні:

А) фізіологічні та сексуальні (відтворення собі подібних, потреба у харчуванні, диханні, одязі, житлі, відпочинку);

Б)екзистенціальні (потреба у безпечності існування, почуття захищеності, упевненості у завтрашньому дні тощо);

  1.  Вторинні:

В) соціальні (відношення до якогось колективу, суспільству, народу, нації; турбота про інших та увага до себе, участь в спільній трудовій діяльності);

Г) престижні (повага з боку інших членів колективу, спільноти; їх визнання  і висока оцінка своїх якостей; службовий ріст та високий статус у суспільстві);

Д) особистісні (самовираження, самореалізація).

Одним із видів діяльності людини є праця, як доцільна, усвідомлена діяльність направлена на пристосування енергії, речовини та інформації природи для задоволення свої потреб. Будь яка праця супроводжується витратами внутрішньої енергії людини, тобто людина у процесі праці виконує роботу. Отже, треба розрізняти такі два поняття, як праця і робота.

Життєдіяльність: 1) процес існування і самореалізації індивіда; 2) специфічна форма активності людини, яка охоплює весь спектр її взаємовідносин з навколишнім середовищем; 3) стан навколишнього середовища, при якому, згідно діючому законодавству, нормам, правилам та нормативам, забезпечується комфортна та безпечна взаємодія людини з її компонентами, попередження погіршення екологічного стану, умов та охорони праці, виникнення небезпеки та дій в умовах надзвичайної ситуації.

Безпека – стан діяльності людини, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж повністю відсутня небезпека.

Можна сформулювати аксіому потенційної небезпеки людини: будь яка діяльність людини потенційно небезпечна. Потенційна небезпека діяльності людини може проявлятися як у прихованому, так і в явному прояві її результатів  (нерідко важко передбачуваних), які можуть призвести до загибелі, травмуванню, захворюванням, зниженню працездатності, погіршенню самопочуття та іншим небажаним наслідкам.

Безпека людини – це поняття, що відображує саму суть людського життя, її матеріальні, ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини, соціуму, держави, людства невід`ємна складова характеристика стратегічного напрямку розвитку людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» - розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Таким чином, безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров`я і середовища її проживання від небезпек.

З визначення БЖД можна сформулювати мету цієї галузі людського знання, як захист здоров`я, працездатності, самопочуття людини і рівноваги системи «людина – навколишнє середовище» від дії негативних факторів природного, антропогенного та соціально – політичного характеру.

Основними завданнями БЖД є :

  1.   Встановлення та визначення основних елементів системи «людина – навколишнє середовище»;
  2.   Визначення потенційних джерел небезпек;
  3.   Ідентифікація потенційних небезпек відносно встановлених елементів, визначення їх просторових та часових координат, величин та ймовірностей їх прояву;
  4.   Оцінка небезпек та винаходження способів і методів їх мінімізації чи знищення;
  5.   Використання нормативно – правової бази захисту особистості та навколишнього середовища, прав людини на працю, медичне обслуговування, захист у надзвичайних ситуаціях;
  6.   Розробка методів та використання колективних і індивідуальних засобів захисту від дії негативних факторів;
  7.   Попередження та профілактика виникнення надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф тощо, а також негативних наслідків таких подій;
  8.  У випадках виникнення надзвичайних ситуацій приймати адекватні дії та рішення з їх ліквідації;
  9.  Прогнозування можливості та наслідків впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини та навколишнє середовище, а вражаючих факторів - на безпеку системи «людина – навколишнє середовище».

1.2. Поняття небезпеки

Згідно аксіоми потенційної небезпеки будь яка діяльність людини характеризується визначеною вірогідністю проявлення небезпек. Це постійно підтверджується життєвими прикладами. Тому вивчення особливостей, умов проявлення, наслідків небезпек – одна із основних задач БЖД.

Одним з центральних понять в безпеці життєдіяльності є поняття небезпеки. Небезпека – об’єкти, процеси, явища, які у визначених умовах прямо чи опосередковано можуть наносити шкоду здоров`ю, життю чи добробуту людини або загрожувати навколишньому середовищу.

Ознаки класифікації та систематизації небезпек:

  1.  За природою походження або за джерелами  – природні, антропогенні, техногенні, соціально-політичні, екологічні, змішані (комбіновані).

Природні небезпеки супроводжували життя людини на протязі всього часу її існування, але у сучасному світі за оцінкою фахівців кількість, масштаби та сила проявів природних лих, явищ та катастроф значно посилилися, що пов’язано, насамперед, із антропогенною діяльністю. Тому, хоч людина  з одного боку мала змогу на протязі всієї своєї історії пристосуватися до негативних наслідків природних небезпек, але сучасний розбалансований стан природних систем впливає на людину з більш негативними наслідками, ніж раніше. Приклади сучасних природних катастроф, таких як вулканічна діяльність, зливи, повені, сильні морози чи посухи, лісові та степові пожежі, карстоутворення, підтоплення територій, урагани, тайфуни і т.і., показують, що людина потерпає від їх наслідків все більше. Порівняно з 60-тими роками ХХ сторіччя, наприклад, у теперішній час кількість природних стихійних явищ та катастроф зросла у чотири рази.

Антропогенні небезпеки пов’язані з діяльністю людини по її зміненню та застосуванню енергії, речовини та інформації природи і, зазвичай, поділяються на техногенні (технічні, технологічні) та соціально – політичні. У сучасному урбанізованому світі людина не може уявити своє життя без застосування технічних систем та технологій, таких, як виробництво, засоби праці, транспорт, енергетичні підприємства та прилади, побутові прилади тощо, тому їй загрожують нові небезпеки, пов’язані з цими системами. Що стосується соціально-політичних небезпек, таких як тероризм, натовп, злочини, шахрайство, колективна праця та інше, то вони пов’язані з суспільною сутністю людини та неможливістю її існування без взаємодії з іншими людьми.

  1.  За часом дії та прояву негативних наслідків –імпульсні (які діють продовж короткого часу та швидко проявляються, наприклад, електричний струм) та кумулятивні (діють невеликими дозами, величинами на протязі досить довгого часу і мають накопичувальний характер, наприклад, дія невеликих доз іонізуючого випромінювання,  що може призвести до онкологічного захворювання).
  2.  За локалізацією – тобто пов’язані з визначеним місцем їх прояву (у літосфері, атмосфері, гідросфері чи космосі, що стосується природних небезпек, або у сфері народного господарства чи конкретному підприємстві, що стосується техногенних, і у сфері суспільного життя, що відноситься до соціально – політичних).
  3.  За наслідками, до яких призводять ці небезпеки – захворювання, травматизм, загибель, зниження працездатності, погіршення самопочуття людини, знищення матеріальних цінностей, аварії, пожежі, вибухи, зруйнування тощо.
  4.  За шкодою, що наноситься – економічна, матеріальна, моральна, екологічна, технічна, медична, шкода здоров`ю та інше.
  5.  За сферою проявлення – побутові, виробничі, спортивні, медичні, транспортні, воєнні тощо.
  6.  За структурою – прості та складні, або синергетичні, які породжуються взаємною дією простих.
  7.  За характером дії на людину – активні та пасивні (небезпеки, які активізуються за рахунок енергії, носієм якої є людина, наприклад, колючі чи ріжучі предмети та поверхні, уклони, підйоми та інші).
  8.  За ризиком дії та наслідків – малоймовірні (ймовірність їх прояву близька до нуля), прийнятні (ймовірність не перебільшує нормативів, встановлених законодавчо для їх проявлення), гранично допустимі (параметри небезпек не перебільшують гранично допустимих нормативів), критичні (можлива критична ситуація), катастрофічні (ймовірність прояву близька до одиниці і можлива катастрофа).
  9.   За станом та властивостями – фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
  10.   За шляхами потрапляння в організм людини – через шкіру, слизові оболонки, шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи.

Зазвичай небезпеки мають прихований, потенційний характер. Під ідентифікацією небезпеки розуміють процес виявлення і встановлення просторових, кількісних, часових та інших параметрів і характеристик, необхідних та достатніх для розробки профілактичних та оперативних заходів, які направлені на забезпечення безпеки життєдіяльності.

Умови, за якими проявляються, реалізуються потенційні небезпеки, називають причинами. Тобто, причини характеризують сукупність обставин, за якими небезпеки проявляються та визивають негативні наслідки.

Можна визначити тріаду « небезпека – причини – негативні наслідки» як логічний процес розвитку, реалізації потенційної небезпеки в реальну шкоду (негативний наслідок). Цей процес зазвичай включає декілька причин, а одна і таж небезпека може реалізуватися в негативний наслідок через багато причин.

Введення кількісних характеристик для оцінки ступеню, величини, рівня, дози небезпеки називається квантифікацією небезпек.

1.3. Класифікація небезпек

Науково - технічний прогрес і пов’язані з ним механізація і автоматизація у всіх елементах системи «людина – навколишнє середовище», впровадження інформаційних технологій, використання нових, в тому числі синтетичних, матеріалів, зростання швидкості машин і процесів, потужності устаткування, використання більш ефективних джерел енергії, привносить у сучасний процес життєдіяльності велику кількість переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною і з меншим фізичним навантаженням. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм негативним впливом та наслідками значно перевищують попередні. Це зумовлено:

  1.  .Впровадженням принципово нових технологій і видів техніки, розвитком енергетики, освоюванням космічного простору та інші;
  2.   Зростанням споживання усіх видів  енергії та природних ресурсів;
  3.   Глобальними змінами у природному середовищі (парниковий ефект, озонові дірки, кислотні дощі та інші);
  4.   Зростанням концентрацій та виникненням нових забруднювачів навколишнього середовища (природного, виробничого, побутового, соціального), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин і т.п.;
  5.   Посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричиняє зростання кількості і видів психічних розладів;
  6.   Появою нових інфекційних збудників і захворювань та мутацією під впливом навколишнього середовища вже відомих збудників (наркоманія, ігроманія, СНІД та ін.;
  7.   Посиленням воєнного протистояння у локальних та міжнародних конфліктах, розповсюдженням тероризму, загостренням криміногенного стану.

Серед джерел небезпек виділяють три групи: природні, техногенні, соціально-політичні.

Усе різноманіття негативних факторів, які супроводжують людину у процесі її життєдіяльності, поділяють на три категорії , у залежності від наслідків для здоров`я і життя людини:

  1.   Уражаючи – призводять до загибелі людини.
  2.   Небезпечні – призводять до травмування, різкого погіршення здоров`я, опіків, обмороження, часткової або повної втрати працездатності, гострим захворюванням, гострим отруєнням,  навіть до загибелі.
  3.   Шкідливі – призводять до погіршення самопочуття, хронічним хворобам та отруєнням, тимчасової втрати працездатності, психічним та професійним захворюванням.

Один і той же негативний фактор може бути і уражаючим, і небезпечним, і шкідливим в залежності від:

  1.   Його величини, рівня, дози, концентрації, сили та ін., в залежності від виду фактору;
  2.  Терміну дії на людину (діючи короткий час та на протязі довгого часу та маючи накопичувальний характер);
  3.  Характеру дії на людину (індивідуальних властивостей людини, умов дії фактору).

Також, небезпеки класифікують за їх природою та властивостями:

  1.  Фізичні – це параметри та  зміни фізичних характеристик процесів, об’єктів, явищ, які можуть наносити шкоди організму людини.

а)  механічні – виробничі, природні та побутові об’єкти, поверхні, гострі кромки, тиск та його змінення, нерівності поверхні тощо.

б)  електричні, електро- магнітні поля та випромінювання – електричний струм,  електричні та магнітні поля, статична електрика, наведені та індукційні токи;

в) іонізуюче, радіоактивне випромінювання – випромінювання від радіоактивних речовин, які знаходяться у надрах Землі, космічне випромінювання (природне випромінювання) та використовуються у виробництві, побуті, медицині, електроніці тощо;

г)  термічні – дія на людину від джерел  теплової енергії, розігрітих поверхонь, сонця, що може призвести до перегрівання, теплових ударів, опіків, а також  джерел з пониженою температурою, що призводить до перемерзання, обмороження, переохолодження;

д)  освітлення, яскравість, контрастність, колір – властивості навколишнього середовища, які сприймаються органами зору людини та впливають на них.

ж)   шум, вібрація – розповсюдження пружньої хвилі через матеріальне середовище.

2.   Хімічні – властивості та параметри хімічних сполук і речовин, які при їх попаданні в організм людини можуть призвести до негативних наслідків для життя чи здоров`я.

Токсичні речовини – це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи ( наприклад, на систему кровотворення, центральну нервову систему).

Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

  1.  Промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники), є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
  2.  Отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби із шкідниками рослин (гербіциди, пестициди, інсектициди);
  3.  Лікарські препарати;
  4.  Хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;
  5.  Хімічна зброя – її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, що уражають людей, тварин і рослин. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження.

Усі хімічні сполуки та речовини, а їх за останні десятиліття синтезовано біля десяти мільйонів, розподіляють за шляхами потрапляння у організм людини:

а)  через дихальну систему – велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає  із прониканням шкідливих речовин – газів, парів, аерозолів, пилу – в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму;

б)  через шкіру – у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях або у житловому приміщенні  можливо попадання шкідливих сполук на шкіру, де, розчиняючись у потових залозах та шкірному жирі, потрапляють у організм ;

в)   через слизові оболонки – враховуючи особливі властивості слизової оболонки, яка набагато тонше за шкіру і пронизана великою кількістю кровоносних судин, її здатність пропускати шкідливі речовини набагато більше, ніж у шкіри ;

г)   через шлунково-кишковий тракт – через недотримання правил особистої гігієни, наприклад при харчуванні, або курінні на робочому місці без миття рук, отруйні речовини через ротову порожнину можуть потрапляти до організму, а також з водою та їжею.

Розрізняють також шляхи попадання як внутрішні - діють всередині  організму, і зовнішні – діють зовні.

За токсичними властивостями та характером дії на організм людини усі хімічні речовини ділять на:

а)  подразнюючі – потрапляючи на шкіру чи слизові оболонки, локально уражують їх, наприклад, кислоти, луги, отруйливі  речовини поверхневої дії; якщо такі речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт – вони подразнюють внутрішню слизову оболонку; при попаданні їх у дихальні шляхи – подразнюється слизова оболонка дихальних шляхів, ймовірні утруднення дихання і навіть задуха (пари кислот, лугів, аміак);

б)   загально токсичної дії – діють як отруйливі, токсичні речовини на весь організм людини та його органи і системи;

в)    мутагенні речовини – призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації, мутаціям геному людини та її нащадків (свинець, радіоактивні речовини, солі важких металів тощо);

г)     канцерогенні – викликають злоякісні новоутворення – пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо);

д)    наркотичні – впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводні, опіати, барбітурати тощо);

ж)   задушливі – призводять до токсичного набряку легенів (оксид вуглецю, оксиди азоту);

з)    впливаючи на репродуктивну функцію – тобто здатність до самовідтворення, народжування (радіоактивні ізотопи, важкі метали тощо);

к)   сенсибілізатори – діють як алергени, тобто викликають алергічні реакції  (наприклад, розчинники, формалін, лаки, фарби, ацетон тощо).

Ступінь ураження хімічними речовинами будь - якої дії залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі та токсичні речовини можна поділити на :

1. Серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кадмію тощо );

2. Нервові – призводять до порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

3. Печінкові – порушення у роботі печінки (хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби);

4. Ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

5. Кров`яні – похідні аніліну, нітрати;

6. Легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

1. Летальні, що можуть призвести або призводять до смерті (у 50% випадків) –термін дії до 10 діб;

2. Тимчасові – призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях – термін дії від 2 до 5 діб;

3. Короткочасні –  призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабкості, зниження температури -тривалість декілька годин.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями,як:

1.Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, організмах, грунті, продуктах харчування (ГДК);

2.Гранично допустимі викиди у повітря (ГДВ);

3.Гранично допустимі скиди у гідросферу та грунт (ГДС);

4.Гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);

5.Максимально допустимий рівень (МДР);

6.Тимчасово погоджені викиди (ТПВ);

7.Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ).

ГДК шкідливої речовини – це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує показників здоров`я, працездатності та самопочуття людини у разі постійного контакту, а також не викликає негативних наслідків у нащадків.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами на основі комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використаннях тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах ( хімічні підприємства, АЕС, виробництва гірнично-добувної  та металургійної промисловості тощо.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються у повітря, грунти, води, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, досліджуючи та прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів « Про охорону здоров`я» і «Про охорону навколишнього середовища».

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров`я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угрупування в цілому.

За наявності в повітрі, грунті, воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова:

               С / ГДК   +  С / ГДК   + + С  / ГДК  = 1,

Де С  , С  , … С  - фактичні концентрації забруднювачів, мг/м  ;

ГДК  , ГДК  , … ГДК – гранично допустимі концентрації відповідних забруднювачів. Якщо зазначена умова не виконується, то вважається, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, фенол, аерозолі, діоксин азоту, коли загальний вплив кожної з цих речовин посилюється.

Розрізняють максимально разові ГДК, середньодобові, а також окремо для виробничих та побутових приміщень.

ГДК речовин в природних водах поділяються на: ГДК вод господарсько-питного використання та ГДК вод рибного господарства.

У грунтах ГДК визначають переважно для одного, зазвичай родючого щару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність грунту само очищуватися та нормально функціонувати.

Останнім часом ідуть дослідження та впроваджується в практику ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення викидів та стоків.

Для підприємств – забруднювачів довкілля на основі нормування викидів та скидів визначаються гранично допустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС), які розраховуються, виходячи з фактичних концентрацій забруднювачів у повітрі, воді чи грунті.

Так  ГДВ = С  /ГДК  = 1   , а ГДС  = C  /ГДК  = 1,

де  С  - фактична концентрація забруднюючої речовини у повітрі, грунті чи воді, а ГДК – встановлена санітарно-гігієнічна норма для вмісту забруднювачів у повітрі, воді чи грунті.

У залежності від встановленої санітарно-гігієнічними нормативами ГДК усі хімічні сполуки та речовини ділять за класами небезпеки:

1 клас

Надмірно небезпечні

ГДК  0,01

2 клас

Високо небезпечні

0,01  ГДК  0,1

3 клас

Помірно небезпечні

0,1  ГДК  1

4 клас

Мало небезпечні

ГДК  1

3) Біологічні фактори небезпеки – макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

    а)  отруйні – біла акація, бузина, конвалія, плющ;

    б) дуже отруйні – наперстянка, олеандр;

    в) смертельно отруйні – білена чорна, беладона, дурман звичайний.

Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж у рослинах. Отрути, що виробляються організмами, є хімічними чинниками. Які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Це, насамперед, деякі павуки, кліщі, комахи, риби, ящірки, рептилії.

Другу групу негативних біологічних факторів складають мікроорганізми, бактерії, віруси, грибки, найпростіші, рикетсії та ін.).

Особливостями дії мікроорганізмів є:

  1.  висока ефективність зараження людини;
  2.  здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;
  3.  наявність певного інкубаційного періоду (від декілька годин до десятків днів);
  4.  труднощі з визначенням окремих видів збудників;
  5.  здатність проникнення у негерметизовані приміщення.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають чуму, сибірку, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо.

Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Одним з найефективніших методів боротьби  з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика, яка заснована на створюванні штучного імунітету через попереджувальне щеплення.

Існує велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані у якості бактеріальної зброї. Це дуже небезпечний вид зброї призначений для масового ураження живих організмів ( людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такої зброї становлять патогенні організми.

Для захисту від проникнення в організм людини інфекційних збудників використовують такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних і хімічних речовин. Такі засоби поділяють на:

1. індивідуальні ( протигази, захисні маски і засоби захисту очей і шкіри);

2. колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

До комплексу заходів проти інфекційного захисту входять:

  1.   Дезінфекція – знищення або вилучення патогенних організмів з навколишнього середовища.
  2.  Дезінсекція – знищення шкідливих для людини комах – збудників інфекційних захворювань.
  3.  Дератизація – боротьба з гризунами, що можуть бути джерелом або переносником інфекційних захворювань.
  4.  Психофізіологічні негативні  фактори – зумовлені фізіологічними та психологічними особливостями організму людини.

Традиційно усі види діяльності людини поділяють на дві категорії – фізична, яка пов’язана з предметними діями (наприклад, перевезення або перенесення вантажу, робота з інструментами тощо) та розумова, пов’язана з процесами, під час яких людина оперує образами та мовними символами.

Фізичну роботу (роботу м`язів)  поділяють за характером її впливу на організм людини на статичну, під час виконання якої підвищується обмін речовин, швидко розвивається втома, спостерігається скорочення і напруження вибіркових груп м`язів, порушуються умови кровообігу, і динамічну, яка пов’язана з переміщенням у просторі частин тіла або всього тіла. Працездатність м`язів істотно залежить від обсягу навантаження.

Розумова діяльність супроводжується меншими енергетичними витратами, оскільки основним робочим органом виступає мозок, тобто активізуються функції центральної нервової системи, виникають нові зв’язки, нові умовні рефлекси, зростає роль уваги, пам`яті, напруження слухового та зорового аналізаторів.

В Україні розроблена своя класифікація небезпек, які характерні для нашої держави:

1 клас небезпек: забруднення навколишнього середовища та організму людини. Враховуючи незадовільний, а інколи й небезпечний, екологічний стан навколишнього середовища України, вважається, що для мешканців нашої країни характеристики та небезпеки території мешкання є найбільш негативними. Це забруднення атмосферного повітря пилом, вуглецем, оксидами азоту, сірки, фенолами, формальдегідами, метаном, радоном, іонізуючим та електромагнітним випромінюваннями, шумом, тепловим випромінюванням та ін.

2 клас небезпек: техногенні – промислові підприємства, сільське господарство, котельні, енергетичні підприємства, нафто-, газо- та продуктопроводи, атомні електричні станції.

3 клас небезпек: природні лиха, явища, катастрофи, характерні для території країни ( землетруси, ураганні вітри, пожежі степові та лісові, посухи та морози, пилові бурі, карстоутворення, підтоплення населених місць, опустелювання ґрунтів, втрата їх родючості тощо).

4 клас небезпек: соціально-політичні (зниження економічного рівня життя населення, наявність бездомних, безробіття, злочинність, шахрайство з боку окремих осіб та приватних і державних організацій, політична та економічна нестабільність тощо.

5 клас небезпек: комбіновані:

а) природно – антропогенні (такі зміни у природі під впливом антропогенної діяльності, які являються факторами небезпеки , наприклад, зміни у хімічному, фізичному та біологічному складі атмосфери, гідросфери, ґрунті, продуктах харчування;

б)  природно – соціальні (вплив на людину природних чинників, які зумовлені розповсюдженням у суспільстві, наприклад інфекційні захворювання, СНІД, поява нових захворювань);

в)  природно – соціально – антропогенні (зумовлені діяльністю людини, як особини біологічного та соціального виду, наприклад, розповсюдження масових професійних та психічних захворювань).

Питання для самоконтролю

  1.  Безпека життєдіяльності як категорія.
  2.  Надайте визначення життя.
  3.  Перелічить етапи біологічної еволюції життя.
  4.  Визначте потреби людини.
  5.  Надайте визначення життєдіяльності.
  6.  Надайте визначення безпеки.
  7.  Сформулюйте аксіому потенційної небезпеки.
  8.  Надайте визначення небезпеки.
  9.  Назвіть ознаки класифікації небезпек.
  10.  Класифікуйте небезпеки за ДержСТом.
  11.  Визначте категорії небезпек.
  12.  Класифікуйте небезпеки за класами.
  13.  Визначте поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин.

Змістовний модуль 2. Основні принципи системного аналізу та його застосування у безпеці життєдіяльності

2.1. Системний аналіз як основний інструмент досліджень в екології

2.2. Елементи системи «людина – навколишнє середовище»

2.3. Рівні системи «людина – навколишнє середовище»

  1.  Системний аналіз як основний інструмент досліджень в екології

Комплексний характер безпеки життєдіяльності вимагає використання комплексу методів інших наук. Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, інструментом, який використовується в ній – системний аналіз. Під системою розуміється сукупність взаємопов`язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета). Або, система – це будь який реальний або ідеальний об`єкт. цілісні властивості якого є результатом взаємодії частин, що його утворюють. Назвемо частини, що входять до складу системи, її елементами, а засоби зв`язку між ними – утворюючими її структуру. Будь який пристрій є прикладом технічної системи. а рослина, тварина чи людина – біологічної, будь які групи людей чи колективи – спільноти-  є соціальними системами або ергатичними. Прикладами ергатичних систем є системи «людина-природне середовище», «людина-машина», «людина-машина-природне середовище». Усі ці системи функціонують та розвиваються згідно основних принципів системного аналізу, з деякими з них слід ознайомитися:

принцип ієрархічності-будь яка система є підсистемою для системи більш високого рівня організації та надсистемою для системи більш низького рівня організації.

Принцип сталості – чим більш складна система і чим більше в ній елементів та зв`язків між ними, тим важче вивести систему із стану сталої рівноваги. Наприклад, поле, засаджене якоюсь монокультурою є більш уразливим для шкідників або погодних умов, ніж природна екологічна система з великою кількістю різних організмів, які у сукупності мають великий діапазон толерантності по відношенню до діючих факторів.

Принцип емерджентності – якщо якісь підсистеми утворюють нову систему, то у цієї надсистеми з`являються нові емерджентні властивості, яких не було і не могло бути на попередньому системному рівні.

Принцип ЛеШателье-Брауна (або принцип негативних зворотних зв`язків) – при будь якому зовнішньому впливі на систему вона реагує на нього таким чином, щоб зменшити його дію.

Принцип оптимальності – будь яка система може існувати лише у визначеному просторово-часовому вимірі.

Принцип системо утворення - у будь-якій системі існує хоч би один системо утворюючий елемент, який визначає вид, властивості та розміри системи.

У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов`язаних об’єктів , людей,  будівель, обладнання, устаткування, природних об’єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення визначеного рівня безпеки.

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина – навколишнє середовище», тому сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає застосування у дослідженнях системно-структурного підходу. Тобто, при дослідженні впливу на людину або інші організми оточуючого середовища необхідно визначати і враховувати окремо та комплексно цілу низку різноманітних факторів, таких, як екологічні, соціальні, економічні, політичні, побутові, виробничі тощо. Кожен з цих факторів впливає на інші і всі вони діють на людину у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров`я, добробут людини, її взаємовідносини з іншими людьми, будь то сімейні, виробничі, громадські або якісь інші. В свою чергу від рівня життя, здоров`я, психічних особливостей людини залежить розвиток сім`ї, колективу, суспільства, держави і всього людства. Виходячи з цього, треба зробити висновок, що системно структурний підхід до функціонування системи «людина-навколишнє середовище» з точки зору безпеки життєдіяльності є одною з основних вимог до розвитку теоретичних засад «Безпеки життєдіяльності», а також важливим засобом  з боку керівників та спеціалістів з метою удосконалення управління діяльністю, спрямованою на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини.

2.2. Елементи системи «людина – навколишнє середовище»

Неможливо дослідити проблеми безпеки людини, колективу та суспільства , не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. В системі «людина – навколишнє середовище» людина є суб`єктом– носієм практичної діяльності і пізнання, спрямованих на об’єкт – навколишнє середовище. З іншої сторони людина – є об’єкт вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Навколишнє середовище вивчається біологією, фізикою, хімією, екологією тощо.

Система «людина – навколишнє середовище» є складною системою, яка включає в собі велику кількість змінних величин, пов’язаних між собою великою кількістю зв’язків. Чим більше змінних та зв’язків має система, тим важче вона піддається математичній обробці і виведенню законів її функціонування. Складність вивчення цієї системи зумовлена також тим, що вона є багаторівнева і містить у собі багато негативних, позитивних та гомеостатичних зворотних зв’язків і має багато емерджентних властивостей.

Навколишнє середовище людини складається з трьох компонентів:

  1.  Природне середовище ( повітря, водоймища, грунт, рослини, тварини, мікроорганізми, сонце, місяць, космічний простір тощо). В цьому середовищі діють закони природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні, екологічні – та протікають різні природні процеси і явища. Навколишнє природне середовище у широкому розумінні – комічний простір, Всесвіт, у вужчому – біосфера, зовнішня оболонка нашої планети, яка складається з частини атмосфери, гідросфери та верхньої частини літосфери, що пов’язані між собою біогеохімічними циклами обміну речовин та енергії. Земля – одна з планет Сонячної системи, її середній радіус – 6371 км, середня відстань до Сонця – 150 млн. км . маса Землі становить 1| 330000 маси Сонця. Земля отримує всього одну двохмільярдну частину сонячного випромінювання, але цього достатньо для підтримання енергетичного балансу та життя.
  2.  Техногенне середовище або техносфера (житло, транспорт, знаряддя праці, виробничі приміщення, промислові та енергетичні об’єкти, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо). Це середовище формується людиною за рахунок використання ресурсів природного середовища і є результатом досягнень суспільства в процесі його розвитку. Головною причиною створення техногенного середовища було і є прагнення людини задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Як правило, техногенне середовище поділяють на побутове, середовище проживання людини, та виробниче, в якому людина здійснює свою виробничу діяльність. Параметрами побутового середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації, водопостачання, наявність та вид опалення, рівень розвитку громадського транспорту тощо. Виробниче середовище характеризується параметрами, які є специфічними для кожного виробництва. Це вид продукції, сировини, технологій, що застосовуються, кількість працівників, продуктивність праці, енергоємність та водоємність, види відходів та поводження з ними.
  3.  Соціально, соціально-політичне середовище чи соціосфера ( різні форми суспільних організацій, інші люди тощо). Людину чи соціальну спільноту постійно оточують інші люди та інші спільноти, між якими виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та  конфліктні ситуації. З точки зору безпеки життєдіяльності в кожному конкретному випадку важливо розуміти, яка спільнота є суб’єктом системи «людина – навколишнє середовище», а яка чи які є зовнішніми по відношенні до неї і складають соціально-політичне середовище.

Виділяють такі сфери суспільного життя:

  •  Матеріальна – охоплює матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання енергії та ресурсів, сферу послуг;
  •  Духовна – широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, засоби масової інформації, індивідуальний світ людини;
  •  Культурно – побутова – явища, що характеризують виробництво культурних цінностей, формування внутрішньої культури людини та культурного середовища суспільства, освіта, виховання тощо.

Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини, які виникають між людьми у процесі їх діяльності та спілкування і можуть бути економічними, соціальними, політичними, ідеологічними, культурними, релігійними, духовними, побутовими, сімейними тощо. В основі соціальних відносин лежать індивідуально- суспільні і потреби людей, в результаті чого усе історичне суспільство було і є конфліктним.

  1.  Ноосфера – починаючі з 19 століття у науковому світі розглядається поняття біосфери, сучасне розуміння якої було розвинуте та впроваджене видатним українським вченим В.І. Вернадським, який наголошував, що жива складова біосфери виступає основним організатором потоків енергії, інформації  та речовини, а еволюція живого в біосфері переходить в еволюцію самої біосфери – тобто спостерігається перехід біосфери у якісно новий стан – ноосферу.

2.3. Рівні системи «людина – навколишнє середовище»

Згідно визначення суб’єктом системи «людина – навколишнє середовище» є людина чи будь яка спільнота, членом якої є людина. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими інших спільнот, тобто підсистемами для систем більш високого рівня організації. Можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстка та чітко регламентована, наприклад в армії чи на виробництві. Мінімальною спільнотою вважається союз двох людей, як правило це сім`я. Але це може бути двоє студентів, які мешкають в одній кімнаті гуртожитку. Такі спільноти ще називають мікроколективом і вони належать до більших колективів – мешканців будинку, мікрорайону, міста. Найвищі ієрархічні спільноти – це населення областей, країн, континентів, людство в цілому. Якщо розглядати приклади ієрархічних структур за виробничим принципом – це будуть макро та мікроколективи, об’єднані за виробничою ознакою, наприклад, студентська група, курс, факультет, вищий навчальний заклад, студентство всієї країни, світу.

   Оскільки будь яка група людей, спільнота – є суб’єктом, елементом системи «людина – навколишнє середовище», то рівень цієї системи буде визначатися рівнем спільноти. Від рівня всієї системи буде залежати віднесення небезпеки до відповідної категорії: вражаючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело небезпеки.

Для систем «людина – навколишнє середовище» завжди треба чітко визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими, тобто суб’єктами системи, а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту.

Одним з основних принципів системного аналізу є принцип емерджентності, як було зазначено вище, тобто здатність систем набувати та мати властивості, що не мають і не можуть мати окремі елементи системи. Цей принцип притаманний також соціальним спільнотам, які в залежності від свого рівня організації мають свої специфічні властивості, що необхідно чітко усвідомлювати, пам’ятати  і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

Питання для самоконтролю

  1.  Надайте визначення системи.
  2.  Назвіть та опишіть принципи системного аналізу.
  3.  Надайте визначення системи, яка досліджується у безпеці життєдіяльності.
  4.  Визначте та опишіть основні елементи системи «людина-навколишнє середовище».
  5.  Визначте рівні системи «людина-навколишнє середовище».
  6.  Визначте сфери суспільного життя.
  7.  Надайте класифікацію соціальних спільнот.
  8.  Надайте класифікацію соціальних конфліктів.

Змістовний модуль 3. Поняття ризику як оцінки небезпек

3.1. Загальна оцінка ризику та характеристика небезпек

3.2. Концепція  прийнятного та гранично допустимого ризику

3.3. Управління ризиком

  1.   Загальна оцінка ризику та характеристика небезпек

Універсальним кількісним засобом визначення наслідків прояву небезпек, тобто шкоди – це вартісний засіб, який визначає заподіяну шкоду у грошовому еквіваленті.

 Не менш важливим методом оцінки, мірою можливої небезпеки є ймовірність, з якою вона може проявитися.

Ризик – кількісна оцінка частоти реалізації небезпеки, ймовірність прояву небезпеки або нанесення нею шкоди у одиницю часу. Це величина безрозмірна або вимірюється у процентах і може коливатися від нуля до одиниці. Згідно аксіомі потенційної небезпеки ризик завжди величина більша нуля, при дії на людину катастрофічних, уражуючих факторів величина ризику наближується або може дорівнювати одиниці.

Як історична категорія, ризик представляє собою усвідомленою людиною небезпеку, що свідчить про його історичний зв'язок з ходом суспільного розвитку людини і проявом одного з основних його інстинктів – інстинкту самозбереження і почуття страху перед загибеллю. З розвитком цивілізації товарно – грошові відносини сприяли прояву ризику як економічної категорії, оскільки будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду ( економічну, соціальну, матеріальну, моральну, екологічну тощо).

Визначення, оцінка ризику у реальних умовах – дуже непросте завдання, і можна виділити такі методи:

1.  інженерний,  заснований на використанні статистичних даних, ймовірнісних розрахунків, коли ризик можна визначити як відношення кількості небезпек, що вже сталися, до їх максимально вірогідної кількості за даний період часу.

При застосуванні інженерного методу визначення та оцінки ризику останній представляє собою співвідношення кількості тих чи інших негативних проявів , які вже відбулися, до їх максимально можливої кількості у визначений період часу.

                              Р = n / N.

  1.  модельний , який заснований на будуванні моделей впливу на людину, професійні групи, сім`ю  визначених небезпек, тобто будуються так звані дерева помилок та наслідків, де аналізуються причинно-наслідкові зв’язки між джерелами небезпек, причинами їх прояву, самими небезпеками та наслідками, до яких вони призводять або можуть призвести;
  2.  експертний, заснований на розрахунку ризику шляхом опитування досвідчених спеціалістів – експертів;
  3.  соціологічний, заснований на опитуванні населення, його окремих груп за різними ознаками.
    1.  Класифікація ризиків.
  4.  За масштабами розповсюдження: для однієї людини ( індивідуальні), групи людей (групові), населення регіону або області ( регіональні), нації чи країни ( національні, державні), всього людства ( глобальні);
  5.  За волевиявленням – добровільні та примусові.
  6.  З точки зору доцільності – обґрунтований та необґрунтований ( не маючий сенсу);
  7.  По відношенню до сфери людської діяльності, де він проявляється – економічний, побутовий, виробничий, спортивний, військовий, медичний, соціальний, політичний та інш.;
  8.  За ступенем припустимості – знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, критичний ( надмірний), катастрофічний.

Зрозуміло, що безпека є відносним поняттям. Абсолютної безпеки для всіх умов, обставин, видів діяльності не існує. Для того, щоб визначити серйозність небезпеки. існують різні підходи. Можна встановити кількісні значення відносної серйозності небезпек за їх ймовірними наслідками.

 Таблиця 3.1.

Категорії серйозності небезпек

Вид

Категорія

Опис нещасного випадку

Катастрофічна

1

Смерть або повне зруйнування системи

Критична

2

Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі

Гранична

3

Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі

Незначна

4

Менш значні, ніж у категорії 3, травми, захворювання, пошкодження у системі

Використання категорійного підходу до серйозності наслідків від дії небезпек дуже корисне для вибору та застосування профілактичних заходів, направлених на забезпечення безпеки життєдіяльності.

Також корисно визначитися з ймовірністю небезпечної події, проявом небезпеки.  В табл. 3.2. представлені рівні ймовірності небезпек, які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небезпека.

 Таблиця 3.2.

Рівні ймовірності небезпек

Вид

Рівень

Опис наслідків

Часта

А

Велика ймовірність того, що подія відбудеться.

Ризик майже дорівнює одиниці

Можлива

В

Може трапитися декілька разів у житті людини або за життєвий цикл процесу, події

Випадкова

С

Може відбутися іноді

Віддалена

D

Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу

Неймовірна

Е

Настільки малоймовірна, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться, ризик прояву дорівнює майже нулю

Використовуючи водночас методики визначення серйозності та ймовірності небезпек, можна визначити, вивчити ї, віднести до певного класу і знайти шляхи вирішення проблем прояву небезпек та серйозності їх наслідків. Наприклад, якщо аварійну ситуацію з викидом радіоактивних речовин на атомній електричній станції можна без сумнівів класифікувати як категорію 1(катастрофічна), то ймовірність її прояву буде віднесена до рівня  С (випадкова) або D (віддалена), виходячи із статистики аварійних ситуацій на таких підприємствах. Зусилля, спрямовані на зменшення шкоди від таких випадків, зійдуть до здійснення специфічного, профілактичного контролю. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на дорозі може бути класифіковане як незначна (категорія 4) подія з ймовірністю рівня А (часта) або рівня В (можлива). У цьому випадку зусилля будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефективного контролю через високу ймовірність цієї події. Якщо потенційна небезпека події відноситься до категорії 1 (катастрофічна) з рівнем ймовірності А (часта), то всі зусилля потрібно спрямувати на виключення цієї небезпеки з конструкції чи системи або забезпечити посилений контроль до питань безпеки системи на стадії проекту або запуску. Отже, навіть дуже серйозна небезпека може бути припустимою, якщо її ймовірність надто низька, наприклад зіткнення нашої планети з астероїдом або падіння на її поверхню достатньо великого метеориту. Можна зробити висновок, що ймовірність припустимого ризику небезпеки зворотно пропорційна її серйозності.

У практичній діяльності можливе використання матриці небезпеки. яка включає елементи табл.3.1. и табл..3.2., для полегшення процедури оцінки ризику та наведена у табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Матриця оцінки ризику

Рівні ймовірності небезпеки

Категорія 1

Катастрофічна

Категорія 2

Критична

Категорія 3

Гранична

Категорія 4  Незначна

(А) Часто

(В) Можливо

(С) Випадково

(D) Віддалено

1D

2D

3D

4D

(Е) Неймовірно

 Використовуючи різні комбінації серйозності та категорії небезпек, представлені у матриці оцінки ризику, встановлюється індекс ризику небезпеки (Табл.3.4.), із аналізу якого розробляються заходи по забезпеченню безпеки життєдіяльності.

Таблиця 3.4.

Індекс ризику небезпек

Класифікація ризику

Критерії ризику

1А, 1В, 1С, 2А, 2В, 3А

Неприпустимий  ( надмірний)

1D, 2С, 2D, 3В, 3С

Небажаний (гранично допустимий)

1Е, 2Е, 3D, 3Е, 4А, 4В, 4С

Припустимий з перевіркою (прийнятний)

4С, 4D, 4Е

Припустимий без перевірки (знехтуваний)

3.2. Концепція  прийнятного та гранично допустимого ризику

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, критичний (надмірний), катастрофічний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, майже дорівнює нулю, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного, фонового рівня.

Прийнятним  вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти ( дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик – це максимальний рівень, який не може перевищуватися, згідно прийнятих законодавством норм і правил, незважаючи на очікуваний результат.

Критичний (надмірний) ризик – характеризується високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Катастрофічний ризик – характеризується максимально високим рівнем небезпеки та її наслідків, рівним майже одиниці,  який вважається неприпустимим у будь-якому випадку.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки неможливо. Тобто концепція абсолютної безпеки непереконлива і може обернутися трагедією для людей. Знехтуваний ризик у наш час також неможливо забезпечити з огляду на сучасний стан технічних та економічних систем. Тому концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного або гранично допустимого ризику, тобто у створенні такої безпеки, яка сприймається або допускається суспільством, виходячи з рівня життя, соціально- політичних та економічних умов, розвитку науки і техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні умови і є певним компромісом між рівнем безпеки існування людини, суспільства, технічних систем та можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику визначають, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферою. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику у інших і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Наприклад, збільшення витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Тобто, витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків і знизити рівень безпеки соціальної сфери ( погіршити або зменшити медичну допомогу, санітарне обслуговування тощо). Тому треба враховувати значення сумарного ризику, який представляє собою мінімум при певному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сферу.

Концепція гранично – допустимого ризику базується на законодавчому встановленні гранично - допустимих нормативів, таких як, наприклад,  гранично – допустима концентрація (ГДК) вмісту хімічних речовин у повітрі житлового, виробничого приміщення або атмосфери, воді господарського, питного або технічного призначення, грунті, продуктах харчування, організмах; гранично – допустимі рівні (ГДР) шуму, вібрації, іонізуючого, електро – магнітного випромінювань; гранично – допустимі дози (ГДД) опромінення організмів тощо. Перевищення встановленого нормативу будь-якого негативного фактора неприпустиме і, якщо такого перевищення не спостерігається, вважається що дія цього фактора у межах гранично – допустимого ризику.

      3.3. Управління ризиком

Питання підвищення рівня безпеки життєдіяльності людини є основним у теорії і практиці дисципліни «Безпека життєдіяльності». Згідно вимог законодавства уже на стадії проектування продукту, технології або системи повинні бути включені елементи безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо повністю виключити, необхідно визначити ризик її проявлення та серйозність наслідків і знайти відповідні шляхи та рішення для зниження його ймовірності до допустимого рівня.

Шляхи мінімізації або виключення ймовірності ризику небезпеки:

1.Повна або часткова відмова від робіт, процесів та систем, які мають високі рівні небезпеки;

2. Заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

  1.  Удосконалення технічних систем та об’єктів;
  2.  Розробка та використання спеціальних засобів захисту;
  3.  Контроль за рівнем безпеки, моніторинг небезпек;
  4.  Навчання робітників чи мешканців з питань безпеки;
  5.  Стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Для вирішення питання надання переваги конкретним заходам та засобам або їх комбінації, порівнюють витрати на ці заходи і рівень зменшення шкоди в результаті їх запровадження – цей підхід до зменшення ризику зветься управління ризиком.

За даними ООН найбільшу небезпеку за ступенем ураження та  загибелі людини у промислово розвинених країнах представляють наступні фактори:

  1.  куріння; 2. алкоголь; 3. автомобільний транспорт; 4. ручна вогнепальна зброя; 5. електричний струм; 6. мотоцикли; 7. плавання; 8. хірургічні операції; 9. іонізуючі опромінення; 10. залізничний транспорт; 11. цивільна авіація; 12. будівництво; 13. велосипед; 14. охота; 15. побутовий травматизм; 16. пожежі; 17. атомна енергетика; 18. альпінізм; 19. сільськогосподарська техніка; 20. лижі.

Кошти на підвищення рівня безпеки необхідно розподіляти по напрямкам:

  1.  Удосконалення технічних систем, об’єктів, технологій;
  2.  Профілактичні заходи щодо попередження аварій, нещасних випадків, надзвичайних ситуацій;
  3.  Підготовка та навчання персоналу;
  4.  Використання колективних та індивідуальних засобів захисту людини;
  5.  Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

Апріорі важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напрямку, необхідний спеціальний аналіз з використанням конкретних даних. Перехід до застосування поняття ризику відкриває потенційні можливості підвищення безпеки техносфери та соціальної сфери. Спеціалісти з безпеки вважають доцільним у законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

Принципи управління по забезпеченню безпеки життєдіяльності:

Управлінські – адекватності дій, контролю, зворотного зв’язку, відповідальності, планування, стимулювання, мотивації, ефективності.

Технічні – блокування, герметизації, створення вакууму, захисту відстанню, компресії, міцності, слабого ланцюга, екранування.

Організаційні – захист часом, інформування, навчання, інструктування,  резервування, несумісності, нормування, відбору персоналу, послідовності, ергономічності.

Орієнтаційні – активності, гуманізації діяльності, заміни, класифікації, ліквідації небезпеки, системності, мінімізації небезпеки.

Економічні – квотування, страхування, оподаткування ( в тому числі пільгове), компенсації шкоди, платежів, кредитування ( в тому числі пільгове), інвестування, фондування.

Питання до самоконтролю

  1.  Визначте поняття ризику.
  2.  Методи визначення ризику.
  3.  Поняття оптимального ризику.
  4.  Категорії ризиків.
  5.  Поняття граничнодопустимого ризику.
  6.  Поняття прийнятного ризику.
  7.  Напрями управління ризиком.

Змістовний модуль 4. Здоров`я – запорука безпечного існування людини

4.1. Біологічно – соціальні ознаки людини

4.2. Поняття про здоров`я.

4.3. Здоровий спосіб життя

  1.  Біологічно – соціальні ознаки людини

    

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом і за своєю тілесною будовою і фізіологічними функціями належить до тваринного світу. Принципової різниці з біологічної точки зору між людиною та твариною немає. Склад речовини, будова та поведінка організмів людини та тварини подібні, і людина має рудиментарні органи та системи, які мають деякі тварини і які збереглися у людини і виконують дуже важливі функції.

З іншого боку, людина є найрозумнішою істотою на землі і тому її можна вважати вищою сходинкою розвитку живої природи і у цьому її основна відмінність від тварини.

 Як представник біологічного виду природи людина має:

  1.  Характерні тілесні ознаки ( прямоходіння, кінцівки, пристосовані до праці та ходіння, тощо);
  2.  Високорозвинений мозок, здатний до пізнання та відображення світу у поняттях та символах та перетворювати його до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
  3.  Свідомість як здатність до пізнання сутності зовнішнього світу та своєї особистості, осмислення життєвих ситуацій , подій, здатність розмірковувати над зовнішніми та внутрішніми обставинами, над своїми зв’язками з навколишнім світом та іншими людьми, заглиблюватись у свій внутрішній світ, щоб досягти злагоди з собою та визначення сенсу свого існування;
  4.  Мислення та мова, які з`явилися у результаті спілкування та трудової діяльності людини.

Розбудова людиною власного соціального світу почалася з моменту виготовлення людиною першого знаряддя праці, зміст і характер людського соціального життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування. Тварина живе у природі, людина – у природі та соціумі., тому сутність людини складається з її фізіологічних, психічних та соціальних ознак. Біологічне, природне можна спрощено називати системою що живе, і соціальне – системою як живе, у людини існують у нерозривній єдності. При цьому людський індивід – не просто сума фізіологічних, психічних та соціальних ознак, а згідно з принципом емерджентності є інтегральною єдністю, системою, яка є основою для виникнення нового якісного ступеня – особистості. Головною підсумковою властивістю особистості – є її світогляд, а невід`ємним компонентом – моральність.

4.2. Поняття про здоров`я

     

Якщо розглядати організм людини як цілісну, відкриту, самоорганізуючу, термодинамічну систему, яка складається із підсистем різного ієрархічного рівня, постійно взаємодіючих між собою, що має визначені цілісні властивості, то здоров`я цього організму можна визначити як стан стійкої рівноваги (гомеостаз). Тобто, згідно принципу ЛеШателье – Брауна, якщо система організму знаходиться у такому стані гомеостазу, або якщо вона здорова, то її реакції на будь-які впливи з боку внутрішнього або зовнішнього середовища не виходять за рамки адаптації і цілісні властивості та якісні і кількісні характеристики організму не змінюються.

На теперішній час у системі вивчення та охорони здоров`я нараховується більше як сто його визначень, але після 40-х років ХХ ст., коли дослідження  та накоплення знань про здоров`я активізувалися, з`явилося його визначення у Преамбулі Уставу всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ): « Здоров`я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів».

Ще у Древній Греції відомий лікар Гален зауважив, що між здоров`ям та хворобою нема різкої межі і у стані людського організму можна виділити три його виду: стан повного здоров`я, стан хвороби та третій стан, який можна охарактеризувати, як і не здоров`я, так і не хвороба. В третьому стані перебувають люди, що знаходяться у нормальних, але особливих фізіологічних умовах, наприклад, періоді статевого розвитку, клімаксі, передродовий та післяродовий періоди тощо, на різних етапах розвитку організму: дитинства, зрілості, здорової старості.

Зрозуміло, що однією з основних причин, яка визиває у людини третій стан – є неправильний спосіб та стиль  життя , недостатній рівень життя і, насамперед, неправильне, нераціональне харчування.

Спосіб життя – біосоціальна, інтегральна категорія типу життєдіяльності людини, що характеризується її побутовою, трудовою, соціальною діяльністю та формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної і суспільної поведінки. Спосіб життя в значній мірі  обумовлений соціально-економічними умовами, але також залежить від мотивів діяльності конкретної людини, особливостей її психіки, стану здоров`я та функціональних можливостей організму і включає три категорії:  рівень, якість і стиль життя.

Рівень життя – це, насамперед, економічна категорія, яка представляє собою ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини.

Під якістю життя розуміють ступінь комфорту у задоволенні різних потреб і є, переважно, соціальною категорією.

Стиль життя характеризує особливості поведінки людини, тобто є соціально-психологічною категорією.

Сучасна медицина розділяє здоров`я на суспільне, або популяційне, яке характеризує здоров`я різних груп населення ( сім`я, професійна група, населення села, міста, регіону, держави, планети), та індивідуальне. Говорячи про індивідуальне здоров`я, мають на увазі збереження та розвиток біологічних, фізіологічних та психічних функцій людини, оптимального рівня його працездатності та соціальної активності при найбільшій тривалості активного життя (табл. 4.1.)

                                                                                                    Таблиця 4.1.

Функції і показники здоров`я людини

Функції

                   Показники       

Біологічні

Розмноження, інстинкт самозбереження

Фізіологічні

Дихання             Харчування               Виділення

Кровообіг          Метаболізм

Психічні

Сприйняття          Пам'ять             Мислення

Соціальні

Працездатність               Соціальна активність

 

    Основними показниками суспільного здоров`я є перелік та кількісні характеристики найбільш розповсюджених захворювань, народжуваність, смертність, тривалість активного життя, рівень смертності дітей до одного року (на одну тисячу, що народилися живими) тощо.

    На даний час прийнято виділяти декілька компонентів (видів) здоров`я:

  1.  Соматичне – теперішній стан органів і систем організму людини, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, яка опосередковується базовими потребами, домінуючими на різних етапах. Ці потреби, по-перше, є запускаючим механізмом розвитку організму, а, по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.
  2.  Фізичне – рівень росту та розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні та функціональні резерви, які забезпечують адаптаційні реакції.
  3.  Психічне – стан психіки,  основу якого складає відчуття духовного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінку індивіда. Такий стан  обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями для їх задоволення.
  4.  Моральне -  комплекс характеристик мотиваційної та інформативної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, установок та мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Моральним здоров`ям опосередкована духовність людини, її відношення до людських істин доброти, любові та краси.

     В спрощеному та, водночас, узагальненому вигляді можна вважати, що критеріями здоров`я є:

  1.   Для соматичного та фізичного – я можу;
  2.  Для психічного – я хочу;
  3.  Для морального – я повинен.

Основні ознаки здоров`я:

  1.   Нормальне функціонування організму на усіх рівнях його організації, органів і систем, молекулярних, клітинних, тканинних структур, проходження типових фізіологічних і біохімічних процесів;
  2.  Здатність до повноцінного виконання соціальних функцій;
  3.  Динамічна рівновага організму і його функцій і чинників навколишнього середовища;
  4.  Здатність пристосування, адаптації до умов існування у навколишньому середовищі, що постійно змінюється;
  5.  Відсутність хвороб, хворобливого стану або змін чи ознак порушення;
  6.  Відсутність дефектів розвитку;

Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток усіх підсистем організму, здатність до саморегулювання.

На сьогодні середня тривалість життя у нашій країні менше, ніж у розвинених країнах, де давно уже перебільшений 80-річний рубіж. Так середня тривалість життя в Україні для чоловіків складає 56-59 років (в залежності від регіону), для жінок – 63-65 років. Ще у 1984 році тривалість життя дорівнювала 70 років, але за роки незалежності в зв’язку з падінням рівня життя спостерігається стійке зниження приросту населення та середньої тривалості.

Для України характерні дві основні причини низької тривалості життя та зниження приросту населення: висока дитяча смертність та висока смертність людей працездатного віку, що пов’язано з високим рівнем травматизму та нещасних випадків у народному господарстві.

    Захворюваність населення нашої країни визначають п’ять класів хвороб (вони складають більше двох третин від усіх хвороб). Найбільш поширені – хвороби органів дихання. На другому місці – хвороби нервової системи та органів почуття.

На третьому – хвороби серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, а також нещасні випадки, травми і отруєння. На четвертому – сахарний діабет, на п’ятому – вірусні захворювання.

В Україні, як і у більшості країн світу, на першому місці за кількістю смертельних випадків стоять серцево-судинні захворювання, на другому – онкологічні, на третьому – захворювання органів дихання. Однак у нас хворі помирають на 5-8 років раніше, чим у більшості розвинених країн, що спричиняє великі втрати трудового та життєвого потенціалу населення нашої країни.

  1.  Здоровий спосіб життя

  

Однією із умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини є здоровий спосіб її життя. Здоровий спосіб життя – це така діяльність людини, яка направлена на профілактику захворювань, укріплення та збереження здоров`я. Практика доводить, що формування здорового способу життя з самого дитинства є запорукою здоров`я у зрілому віці. Нажаль, у ієрархії потреб та цінностей, задоволення яких лежить в основі поведінки людини, здоров`я займає далеко не перше місце

Основу здорового способу життя складають такі принципи:

  1.  Біологічні – спосіб життя повинен відповідати віку, біоритмам, бути забезпеченим енергією, зміцнювальним.
  2.  Соціальні – спосіб життя повинен бути естетичним, моральним, вольовим, самообмежуючим.

Реалізація цих принципів дуже складна, часто має суперечливий характер и не завжди приводить до бажаного результату, що зумовлено, насамперед, тим, що у нашій країні поки ще не відображена у достатній ступені позитивна мотивація здоров`я, яке не займає першого місця в ієрархії цінностей нашого населення.

За сучасними уявленнями основні компоненти здорового способу життя це:

  1.  Достатня рухова активність, яка забезпечує добові потреби людини у русі;
  2.  Закалювання, яке сприяє підвищенню опорних властивостей людини, її імунітету;
  3.  Раціональне харчування, основними принципами якого є:

а) збалансоване за кількістю енергії, що надходить до організму і витрачається ним;

б) достатнє за кількістю і якістю речовин, що надходять до організму ( білків, жирів, вуглеводів, мінеральних елементів, вітамінів);

в) відповідне до біоритмів людини, тобто з дотриманням режиму.

4.  Дотримання режиму існування згідно біоритмів організму;

5.  Особиста гігієна, у тому числі розумова;

6. Психічна активність та уміння управляти своїми емоціями, профілактика невротичних станів;

7. Відмова від шкідливих звичок – куріння, прийняття алкоголю, наркотиків;

8.  Екологічна поведінка;

9.  Безпечна поведінка у побуті, транспорті, на вулиці, роботі, навчанні.

Питання для самоконтролю

  1.  Розкрийте поняття «здоров’я» та його зміст.
  2.  Біоритми та їх вплив на здоров’я людини.
  3.  Поняття про здоровий спосіб життя.
  4.  Назвіть та охарактеризуйте компоненти життя
  5.  Ознаки здоров’я.

Заліковий модуль 2. Менеджмент у безпеці життєдіяльності

Змістовний модуль 5.Механізми та інструменти менеджменту безпеки життєдіяльності

5.1. Правове забезпечення безпеки життєдіяльності

5.2. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

5.3. Стратегічні напрями і етапи забезпечення безпеки життєдіяльності населення техногенно напружених регіонів

         5.1. Правове забезпечення безпеки життєдіяльності

 

Становлення суверенної держави повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побуту. Одним із головних чинників для цього є законодавча база регулювання відносин з охорони здоров`я та життя людини, безпеки та належного екологічного стану довкілля, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними документами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про основи національної безпеки України, про охорону здоров'я, про охорону праці, про дорожній рух, про правові засади цивільного захисту, про охорону навколишнього середовища тощо.

Закон України "Про основи національної безпеки України" (прийнятий 19.06.2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека це - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зі змінами і доповненнями, внесеними законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Особливої актуальності набуває Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. Цей Закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

В Україні створена нормативно-правова база щодо виявлення, запобігання та подолання ВІЛ/СНІДу, проблеми, що набула планетарного масштабу. Зокрема, в Україні прийнято Закони «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (1991 р.); «Про внесення змін до Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (1998 р.); «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» (2001 р.); Укази Президента України «Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та туберкульозу в Україні» (2005 р.), «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» та ін.

На реалізацію зазначених постанов та указів Президента України прийнято урядові постанови та програми. Зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України від 4.03.2004 р. № 264 «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки», Програми «Захистимо дітей від ВІЛ/СНІДу»; «Про затвердження комплексної програми «Здоров'я нації на 2002-2011 роки» тощо.

Враховуючи, що епідемія туберкульозу в Україні створює реальну загрозу для національної безпеки держави, сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз, а саме: прийнятий Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (2001 р., зі змінами та доповненнями, 2006 р.), Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках» затверджено низку інших важливих нормативно-правових актів.

Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» (Із змінами і доповненнями від 9 лютого 2006 року) визначає основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров'я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров'ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також «Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 рр.».

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, Закон України «Про правові засади цивільного захисту», закони України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про Цивільну оборону України», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про пожежну безпеку», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 року визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, зі змінами і доповненнями, регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Основним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року, Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992року, Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року, Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995року, Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995року, Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998року, Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 року, Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001 року, Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 року, Закон України «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004року, Закон України «Про несення змін до статті 12 Закону України «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему»» від 29 червня 2004року, Закон України «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004року, Закон України «Про загальнодержавну програму "Питна вода України на 2006-2020роки»» від 03 березня 2005 року та ін.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (2002); охорона і використання надр — Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод — Водним кодексом України (1995); охорона і використання лісів — Лісовим кодексом України (1994).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992), «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (1993), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» (1999) «Про затвердження Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію» (2004), «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» (2003), «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» (2001), «Про Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря» (2002).

5.2.Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

В основі становлення й розвитку системи управління безпекою життєдіяльності (СУ БЖД) лежать певні   принципи, один з  яких – централізація й колективне керівництво. Принцип централізованого управління безпекою життєдіяльності базується на поєднанні централізованого керівництва діяльністю населення, спрямованого на організацію безпечних умов, з широкими правами органів місцевого самоврядування й відповідних місцевих органів, зацікавлених міністерств і відомств. З цієї точки зору саму державу можна розглядати як організацію, створену людьми для власного захисту.  Держава, будучи гарантом  права людей на безпеку, захист життя й здоров’я, створює систему органів управління, розробляє нормативно-правові основи БЖД, забезпечує регулювання діяльності, попереджуючи процеси і явища, небезпечні для населення, суспільства й держави загалом. Можна сказати, що розвиток і безпечна життєдіяльність суспільства забезпечується за рахунок створення оптимальної системи державного управління, «того структурного елементу, який постійно присутній у відносинах всієї державної структури і координує процеси самоврядування, додаючи їм певний напрям».

У будь-якому суспільстві прийнятний рівень БЖД досягається на підставі відповідних законодавчих і нормативно-правових документів, положень, ухвал тощо. у нашій країні основні засади БЖД викладено в Конституції Україні.

Слід зазначити, що в Конституції закладені найбільш загальні принципи безпеки життєдіяльності, які повинні конкретизуватися в інших законодавчих і нормативних актах країни.  Найважливішими документами, що стосуються забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні та охоплюють основні блоки БЖД, є наступні:

Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003р. № 964-ІV;

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ;

Закон України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ;

Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР;

Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР;

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР;

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2695-ХІІ;

Закон України Основи законодавства України «Про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ;

Закон України «Про цивільну оборону» від 3 лютий 1993 р. № 2974-ХІІ;

Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ;

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. № 3747-ХІІ;

Закон України «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР;

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР;

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР.

Крім цих основних документів, в Україні діють міжнародні угоди й Конвенції, що стосуються охорони праці, охорони здоров’я, підтримки якості довкілля та інших аспектів забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

18 липня 1995 р. постановою верховної ради україни № 532-95-n  схвалено Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України, а 19 червня 2003 р. прийнятий Закон України «Про основи національної безпеки України». Визначаючи головними об’єктами  національної безпеки громадянина (його права і свободи), суспільство (його духовні й матеріальні цінності) та державу (її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність кордонів), пріоритетними національними інтересами України.

у СУ БЖД можна виділити підсистему, що управляє, і підсистему, якою управляють. Цілісна система БЖД може бути представлена у вигляді органічно зв’язаних між собою підсистем, у яких людина розглядається як об’єкт, що вимагає захисту: у виробничих умовах; в умовах дорожньо-транспортного руху; в умовах надзвичайних ситуацій різного характеру і їх наслідків; у ситуаціях військового часу; а також як елемент підсистеми «людина – НС». Такий широкий спектр небезпек, що оточують людину, дозволяє виділити різні сфери управління:

  •  управління технічними й технологічними системами й процесами;
  •  управління соціальними процесами;
  •  управління діяльністю в живій природі.

Методологічною основою системи управління БЖД є закономірності взаємодії природи і суспільства, єдність природного, техногенного й соціального середовища. Модель системи управління БЖД на підставі певних функцій і принципів  визначає взаємозв’язок пріоритетів у досягненні ефективного управління в межах чинного законодавства Україні з постійним удосконалюванням заходів щодо зменшення небезпек.

Питаннями забезпечення БЖД в Україні сьогодні займаються різні міністерства й організації.  Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів і посадових осіб, громадських організацій й окремих громадян, метою яких є забезпечення національних інтересів, для чого вони проводять відповідну діяльність у межах національного законодавства України.

Органи управління БЖД повинні здійснювати безпосереднє керівництво конкретними сферами життя населення на підставі деталізації в просторі   й   часі   концептуальних    і    стратегічних   рішень,   на    підставі впровадження якісних управлінських послуг, моніторингу актуальних проблем. У Концепції національної безпеки та в Законі Україні «Про основи національної безпеки України» (ст. 9) перелічені основні суб’єкти системи забезпечення національної безпеки й їх повноваження:

  •  Український народ – висловлює і реалізує своє бачення національних інтересів Україні, засобів і способів їх захисту, проводить самоврядування щодо заходи, визначені органами державної влади й  місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертає увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищає власні права та інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами;
  •  Верховна Рада Україні – здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;
  •  Президент Україні здійснює керівництво у сферах національної безпеки й оборони Україні;
  •  Рада національної безпеки й оборони Україні як координаційний орган з питань національної безпеки й оборони при Президенті Україні координує й контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони;
  •  Кабінет Міністрів Україні вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина; забезпечує обороноздатність, національну безпеку України; громадський порядок і боротьбу зі злочинністю;
  •  Конституційній Суд Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України й дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань;
  •  суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки Україні;
  •  Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України;
  •  Національній банк України розробляє й здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;
  •  міністерства та інші центральні органи виконавчої влади забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності і застосування сил і засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю;
  •  воєнна організація держави, яка включає в собі Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, внутрішні війська, органи й підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.

  1.  Стратегічні напрями і етапи підвищення безпеки життєдіяльності населення техногенних регіонів

Зважаючи на усвідомлення Україною необхідності вирішення завдань забезпечення БЖД, встає потреба перегляду пріоритетів політики країни. Нагальна потреба у визначенні стратегічних напрямів забезпечення безпеки населення зумовлена:

  •  гостротою проблеми;
  •  недосконалістю механізмів реалізації державної політики у сфері забезпечення БЖД;
  •  порушенням стандартів безпеки й відсутність дієвих механізмів притягнення до відповідальності за це;
  •  зниженням вимогливості контролю за дотриманням норм і правил безпеки життєдіяльності;
  •  необхідністю координації діяльності державних органів виконавчої влади, місцевих органів влади, суспільних об’єднань, угруповань у процесі розробки й реалізації комплексу заходів щодо забезпечення безпеки;
  •  недосконалістю нормативно-правової бази забезпечення безпеки.

Зазначене вимагає розробки стратегічних напрямів оптимізації життєдіяльності населення.

Нормативне регулювання питань забезпечення безпеки людини повинне виходити з того, що нормальні умови  життєдіяльності можливі лише в разі безпеки не тільки самої людини, але й середовища її існування. Це вимагає обліку взаємних інтересів всіх ланок системи «людина - природне середовище» й закономірностей розвитку соціо-еколого-економічних систем у процесі управління БЖД. у цьому сенсі нагально необхідними заходами є:

Впровадження принципів екологоорієнтованої політики з метою розбудови соціально спрямованої, екологічно безпечної структури національної економіки.

Формування державної і регіональної екологічної політики України.

Удосконалення механізмів державного управління БЖД населення.

Унормування правових засад безпеки життєдіяльності.

Розробка й впровадження програм освіти, формування культури поведінки, яка б сприяла свідомому ставленню до проблем безпеки життєдіяльності й підвищенню відповідальності за вплив зовнішніх чинників.

Впровадження засад повного інформування населення, спрощення доступу населення до інформації, участь громадськості в процесі ухвалення рішень та їх виконанні.

Визначення пріоритетних напрямів й інтенсифікація наукових досліджень з питань забезпечення БЖД, підготовка фахівців для розробки й впровадження програм забезпечення безпеки життєдіяльності на різних рівнях.

  1.  Подальший розвиток інструментів забезпечення БЖД: державної експертизи, моніторингу, обліку й аудиту об’єктів господарської діяльності; прогнозування й планування заходів щодо забезпечення безпеки.

Актуальність окреслених напрямів забезпечення безпеки життєдіяльності відрізняється для різних регіонів залежно від рівня їх економічного розвитку, техногенного навантаження, соціальної напруги. Тому при розробці програм оптимізації умов життя необхідно враховувати рівень розвитку промисловості, промислову інфраструктуру регіону, його природні й асиміляційні можливості.

Одним з інструментів, що дозволяють вирішувати найбільш гострі проблеми регіону, є програмно-цільовий метод. Переваги використання програмних інструментів пов’язані, в першу чергу, з їх можливостями щодо координації й інтеграції діяльності численних організацій будь-яких рівнів управління під час рішення різних взаємозв’язаних проблем регіонального розвитку, консолідації фінансових ресурсів тощо. Фахівці серед головних переваг цих інструментів програмно-цільового підходу  виділяють можливості, які вони надають для солідарної участі в управлінні регіональним розвитком різних сфер діяльності; загальнонаціональної координації регіонального розвитку; мобілізації ресурсів і інтелектуального потенціалу; впровадження філософії регіональної самодостатності; забезпечення стабільності економічного й соціального розвитку; підвищення ефективності політики за рахунок вдосконалення організаційної культури; створення й поширення ефективніших методів регіонального розвитку.

Формою реалізації програмно-цільового методу є державні й регіональні програми. Розробка й впровадження таких програм вимагає вдосконалення механізмів формування й реалізації стратегії забезпечення БЖД.

Питання для самоконтролю

  1.  Об’єкти та принципи національної безпеки.
  2.  Основні принципи охорони здоров'я.
  3.  Принципи державної політики в галузі охорони праці.
  4.  Основні функції системи забезпечення національної безпеки


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18391. Статистичні показники 269 KB
  16 Соціальноекономічний зміст явища Статистична структура показника модель Чистове значення показника Адекватність відображення очність вимірювання Вірогідність інформації Узагальнюючий інтегральний показник Блок 1 Блок 2 ...
18392. Статистичне спостереження 54.5 KB
  Тема 3. Статистичне спостереження. 3.1 Суть і організаційні форми статистичного спостереження. 3.2 План статистичного спостереження. 3.3 Види та способи спостереження. 3.4 Помилки спостереження та контроль вірогідності даних. 3.1 Суть і організаційні форми статисти...
18393. Зведення та групування статистичних даних 71.5 KB
  Тема 4. Зведення та групування статистичних даних 4.1 Суть статистичного зведення та групування. 4.2 Основні завдання та види групувань. 4.3 Основні питання методології статистичних групувань. 4.4 Повторне вторинне групування. 4.1 Суть статистичного зведення та гр
18394. Аналіз рядів розподілу 219.5 KB
  Тема 5 Аналіз рядів розподілу 5.1 Ряди розподілу. 5.2 Статистичні таблиці. 5.3 Суть і характеристики варіації. 5.4 Методи обчислення дисперсії. 5.5 Характеристики форми розподілу. 5.6 Криві розподілу. 5.1 Ряди розподілу Ряд розподілу – основа будь якого групуван...
18395. Вибірковий метод 205 KB
  Тема 6. Вибірковий метод. 6.1. Суть і переваги вибіркового спостереження. 6.2. Обчислення помилок вибірки і визначення меж інтервалу для середньої величини і частки. 6.3. Різновиди вибірок. 6.4. Багатоступеневі і багатофазні вибірки. 6.5. Визначення обсягу вибірки і способ
18396. Статистична перевірка гіпотез 37.5 KB
  Тема 7. Статистична перевірка гіпотез Дослідження істотності вибіркових середніх часток і дисперсій можна провести на основі відомих у математичній статистиці законів розподілу та виразів для розрахунку критеріальних статистик. Спочатку формулюють так звану нулоьву ...
18397. СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ВЗАЄМОЗВЯЗКІВ 487 KB
  ТЕМА 8. СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ВЗАЄМОЗВ€ЯЗКІВ. 8.1. Види взаємозв язків між явищами 8.2. Метод аналітичного групування. 8.3. Основи кореляційнорегресійного аналізу. 8.4. Множинна регресія. 8. 1. Види взаємозв язків між явищами. Всі явища суспільного життя іс
18398. Аналіз таблиць взаємної спряженості( співзалежності) 193.5 KB
  Тема 9. Аналіз таблиць взаємної спряженості співзалежності. 9.1. Таблиці співзалежності. 9.2. Рангова кореляція. 9.1. Таблиці співзалежності. При стохастичному зв’язку кожному значенню ознаки х відповідає певна множина значень ознаки у які варіюють і утворюють ряд р
18399. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧАННЯ ДІНАМІКИ 179.5 KB
  Тема 10. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧАННЯ ДІНАМІКИ. 10.1. Дінамічний ряд – основа аналізу і прогнозування соціальноекономічного розвитку. 10.2. Характеристики дінамічних рядів. 10.3. Аналіз структурних зрушень. 10.4. Особливості вимірювання взаємозв€язків за даними динамічних рядів. ...