5913

Технології у виробничій діяльності. Конспект лекцій

Конспект

Производство и промышленные технологии

Проектування як складова сучасного виробництва та життєдіяльності людини Лекція Загальні основи проектування у виробничій діяльність людини. Основні ознаки проектної діяльності. Види проектів. Основні поняття: проект, проектування...

Украинкский

2012-12-24

3.02 MB

41 чел.

Тема 1. Проектування як складова сучасного виробництва та життєдіяльності людини

Лекція 1.

1.Загальні основи проектування у виробничій діяльність людини.

2. Основні ознаки проектної діяльності.

3. Види проектів.

Основні поняття: проект, проектування, проектно-технологічна діяльність, виробничий проект, навчальний проект.

1.Загальні основи проектування у виробничій діяльність людини.

Проектування не є принципово новим видом людської діяльності. Творчі відкриття винахідника чи науковця, створення архітектурних споруд чи художніх творів – це прояв творчості, і водночас – це проектування у певній галузі людської діяльності.  Будівництво єгипетських пірамід, зведення Великої китайської стіни — це ті проекти, що у свій час були не менш значущими, ніж сучасний проект автомобіля без двигуна внутрішнього згорання (мал. 1).

     

Мал. 1 Проекти минулого та сучасності

Проектування як особливий вид діяльності формується на початку ХХ століття і пов'язаний спочатку з діяльністю креслярів, необхідністю особливо точного перенесення задуму інженера чи винахідника у вигляді графічного зображення, для передачі його виконавцям на виробництві. Однак поступово, таку діяльність пов’язують з науково-технічними розрахунками на кресленнях, основних параметрів майбутньої технічної системи, її попереднім дослідженням.

2. Основні ознаки проектної діяльності.

Сьогодні проектна діяльність виходить далеко за межі сучасного виробництва, і тісно пов’язана з науковою, мистецькою, політичною та суспільною діяльністю людини.    Розробка та впровадження медичних препаратів,  зведення спортивних комплексів, проведення виборчої кампанії,  мають низку спільних ознак, що характеризують їх як проекти. Це, зокрема, такі ознаки:

  •  розв’язання певної проблеми;
  •  спрямованість на досягнення конкретної мети;
  •  взаємопов‘язані дії, що призводять до кінцевого результату;
  •  діяльність пов’язана з плануванням;
  •  наявність певного бюджету (фінансового, матеріального тощо);
  •  суб‘єктивна або об‘єктивна новизна, унікальність та неповторність

Проект починається із творчого задуму чи якоїсь ідеї щось практично втілити у життя.  Наприклад, у Вас з’являється задум вступити до одного з престижних вузів нашої країни. Які подальші Ваші дії? Так, може бути декілька варіантів – від обговорення цієї ідеї з батьками до визначення проблемних для вас запитань і відповідного пошуку потрібної інформації. Але згодом Ви обов’язково складете план дій для реалізації задуму. В загальних рисах будь-який проект це спочатку ідея чи задум, а вже лише потім план для її реалізації та власне технічна чи практична реалізація плану.

Досить часто проект пов’язують із розв’язанням певної проблеми. Проект як проблема може обумовити таку ситуацію творчості, в якій дизайнер намагається віднайти новий нестандартний  розв’язок,  щоб отримати шанс натрапити на щось інше, що позбавлене усталених стереотипів чи загальноприйнятих правил.  Тоді виконання проекту набуває фантастичних або незвичних форм та конструкцій (див. Мал. 2)

Мал. 2 Унікальні розв’язки  звичайних речей

Розв’язання проблеми передбачає, з одного боку, обґрунтування її актуальності, а з іншого використання сукупності різноманітних методів дослідження, експериментальна перевірка можливих шляхів її розв’язання, винайдення нових технологій для реалізації проекту. Тут можна навести найбільш відомі світові проекти сучасності, в основі яких покладено певну проблему, і серед них це –  створення лазерного термоядерного реактора (National Ignition Facility(NIF)  Лівермор, Каліфорнія, США). Проблема, яку має розв’язати NIF – це одержання дешевої енергії. Ідея проекту полягає в тому, що 192 надпотужних лазери, націлених в одну точку, мають згенерувати спалах світла у 500 терват – для порівняння це приблизно 5 трильйонів  ламп розжарювання. Спалах, однак, має бути миттєвим  – мільярдні долі секунди. Все це потрібно для того, щоб спровокувати термоядерну реакцію всередині золотого «наперстка» об’ємом з горошину, куди закачають дейтерій із тритієм. Науковці вважають, що у майбутньому, така реакція стане найдешевшим джерелом енергії. Бюджет проекту складає близько чотирьох мільярдів доларів США. Експериментальну установку склали в березні 2009 року, а перших експериментальних результатів очікують у 2010 році.(мал.3)

Інший  проект, завдяки якому намагаються розв’язати ще більш глобальну проблему – загальний перепис білків людини (офіційна назва  – «Протеом людини» Human Proteome).  Проблема, що знаходиться в основі проекту – це створення принципово нових засобів лікування та діагностики хвороб. Даний проект цікавий тим, що його реалізація здійснюється в лабораторіях  практично в усіх країнах світу. Ідея полягає в тому, щоб скласти списки всіх білків людського організму. Крім того необхідно не лише з’ясувати, з яких амінокислот складається білок, але й які функції виконує. Ось тут і криється «ключ» до створення, як вважають дослідники, принципово нової медицини, яка дозволятиме надзвичайно швидко і якісно діагностувати будь-яку хворобу та максимально ефективно її виліковувати.  Скоординувати наукові групи, що працюють над цією проблемою, намагається міжнародна Організація протеома людини – Human Proteome Organization (HUOPO). Особливий акцент вони роблять на білках головного мозку, крові та печінки. (мал.3)

Мал.3.Науково-дослідні проекти

     А ось інший приклад, коли дизайнери Німеччини (дизайнерська фірма ZweitSinn) долучаються до участі у розв’язанні проблем екології, шляхом виготовлення меблів. Щорічно в Німеччині викидають близько семи тон меблів. Працівники фірми вирішили, що це недорогий матеріал для виготовлення меблів і водночас екологічно безпечне виробництво. Річ в тому, що під час виготовлення кожного кілограма дошок в атмосферу потрапляє понад 350 грамів СО2 – інакше кажучи меблі  ZweitSinn перешкоджають викидам окису вуглецю в повітря. У своєму каталозі меблів фірма вказує у кожній позиції, від якої кількості грамів СО2 вбереже землю використання даної продукції із вторинної сировини. Наприклад крісло "Pixelstar" 11 кг, модуль-полиці "Frank" — 2 кг, ліжко "Horizont" -158кг (див мал. 4).

Мал. 4  Меблеві вироби дизайнерів ZweitSinn (Німеччина)

Проблема може носити й інший характер, що наближає її до завдань естетизації оточуючого середовища. Так, однією з дизайнерських компаній було запропоновано покращити вигляд службових приміщень за допомогою зміни форми та оздоблення вогнегасників.

Отже, проект може розв’язувати певну проблему, практичне завдання, і власне зміст проблеми та відповідні завдання будуть визначати не лише  можливі шляхи їхнього  розв’язання,  але  й практичний результат, який одержують під час реалізації проекту.

Продуктом проектної діяльності може бути не лише створення матеріального продукту, а означення його у певній знаковій формі – у вигляді текстів, креслень, графіків, розрахунків, моделей у пам’яті ЕОМ і т.д.

         Разом з тим результат проекту, наприклад, у конструкторській діяльності повинен бути обов’язково реалізованим у вигляді дослідного зразка, за допомогою якого уточнюються розрахунки, наведені у змісті проекту, конструктивно-технічні характеристики об’єкту проектування чи технічної системи.   

Отже, підсумуємо. Проект (proect у перекладі з латинської означає  «кинутий вперед задум») – це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів, задум чи план на  створення матеріального об’єкту, предмету, створення різного роду теоретичного продукту. Проект неможливо створити та реалізувати без творчої діяльності.

Проект, також, все частіше вживається у загальнонауковому значенні, оскільки у більш широкому його розумінні це – обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього об`єкта, процесу чи явища  в єдності зі шляхами його досягнення.

Саме таке багатогранне тлумачення проекту відкриває широкі можливості для його використання в різних сферах наукових досліджень, виробництва і життєдіяльності людини.

Діяльність, під час якої обґрунтовується і розробляється проект, називається проектуванням. Проектування як творча, інноваційна діяльність завжди націлена на створення якісно нового продукту, що має суттєве значення або для людини, або для суспільства.

     Як було добре видно з вище наведених прикладів, процес проектування, спрямований на одержання  певного результату у заданий проміжок часу, і може бути реалізований за умов наявності  певних ресурсів (матеріальних, людських, фінансових). Тому невід’ємною умовою виконання проекту є наявність у його структурі бюджету,  який відповідає видам запланованих робіт, використовуваних матеріалів, інструментів, термінам виконання.

Для досягнення мети проектування необхідне комплексне забезпечення умов для здійснення таких взаємопов`язаних цілей проектування:

  •  соціально-економічна ефективність;
  •  соціальна інтегрованість;
  •  соціально-організаційна керованість;
  •  суспільна активність.

     Основний зміст проектування полягає в обґрунтуванні сукупності засобів, що дозволяють розв’язати поставлені завдання та проблеми, досягти визначеної мети. Ці засоби фіксуються у двох формах: як система параметрів проектованого об`єкта та їх кількісних показників; як сукупність конкретних заходів, які забезпечують реалізацію проектованих показників та якісних характеристик майбутнього об`єкта.

Потрібно розмежовувати такі поняття як проектування і конструювання. Процес проектування включає в себе конструювання, яке полягає у розробці конструкції, детальної схеми виготовлення задуманого об’єкта і робочих креслень всіх деталей і окремих частин виробу. Проектування полягає не лише у конструюванні, а й у плановій діяльності, обґрунтуванні такого плану та корекції одержаних результатів.

Проектна діяльність пронизує сьогодні всі сфери функціонування традиційного промислового підприємства: у маркетингу — це проекти маркетингових досліджень, рекламних акцій, виведення на ринок нових продуктів, одержання  нових ринків збуту; у дослідно-конструкторських підрозділах — це проекти нових продуктів, технологій; у виробництві — проекти серійного випуску нової продукції, технічного переозброєння, впровадження нових технологій; в торгівельному бізнесі — проекти з масової реалізації продукції тощо.

     Проекти на підприємствах та інших галузях виконуються упродовж певного проміжку часу  і мають більш-менш чітко окреслені початок і закінчення. Проект вважається завершеним, коли досягнуті його основні цілі. Під час виконання проекту значні зусилля спрямовані саме на те, щоб його було завершено у заплановані строки. У цьому допомагають різноманітні схеми, графіки, в яких зазначається час початку і закінчення робіт, які передбачаються проектом.

       В проектуванні, що відбувається в умовах промислового виробництва, розрізняють проектування «внутрішнє» та «зовнішнє». Перший вид проектування пов'язаний із створенням креслярських зображень, проектної документації (технічного та робочого проектів), які слугують основними документами для виготовлення технічної системи на виробництві. Другий вид сучасного проектування («зовнішнє») спрямоване на розробку загальної ідеї, її дослідження за допомогою теоретичних засобів, розроблених у відповідній технічній науці.

Проекти — це певною мірою неповторні та одноразові заходи. Водночас рівень унікальності може значно коливатися залежно від особливостей проекту. Скажімо, якщо йдеться про зведення стандартного будинку за програмою житлової забудови, то рівень унікальності цього проекту є низьким. Базові елементи такого будинку ідентичні до решти сорока дев’яти будинків, які вже зведені. Проте унікальність може виявлятись в плануванні та використанні ландшафту місцевості де проводиться забудова, розташуванні будівель і т. ін.

З іншого боку, якщо спеціалісти розробляють операційну систему комп’ютера нового покоління, вони, певна річ, мають справу з досить унікальним завданням, бо працюють над тим, що було недосяжним для попередніх інформаційних систем. Оскільки досвід минулих розробок може лише в загальних рисах підказати їм, чого треба очікувати від цього проекту, то у цьому разі йдеться про ризик і невизначеність. Узагальнюючи, можна зробити висновок, що проектування — це діяльність, за якої матеріальні, фінансові та людські ресурси організовано новаторським шляхом для виконання унікальної роботи з обмеженнями у витратах та строках виконання, щоб досягти позитивних змін, визначених кількісними та якісними параметрами. Здійснюючи таку організацію починають з мети проекту та безпосереднього обґрунтування власне проблеми чи ідеї, яку будуть реалізувати. Обґрунтування здійснюють на основі собівартості проекту та витрат часу для виконання відповідних робіт. Якщо ці показники є високими у фінансовому еквіваленті (проект занадто дорогий), то повертаються до мети та завдань з тим, щоб переглянути ідею чи творчий задум.  Зв’язок між метою і основними параметрами  проекту показано на мал. 5.

3. Види проектів.

Різноманіття проектної діяльності потребує певної класифікації проектів, яка подана в таблиці 1.1.

       Наведемо класифікацію проектів, які ви можете виконувати  самостійно або під керівництвом учителя:

  1.  за домінуючою  діяльністю:  

- дослідницькі проекти.  Під час виконання цього проекту необхідно структурувати його за логікою наукового дослідження, аргументувати його актуальність чи актуальність проблеми, яка досліджується в проекті, чітко визначити об’єкт та предмет дослідження, визначити цілі та завдання роботи над проектом, сформулювати гіпотезу (припущення) дослідження, визначити методи дослідження та джерела інформації, скласти план розв’язання проблеми, засвоїти чи визначити нове знання дослідним шляхом, обговорення одержаних результатів, констатувати спектр нових проблем для подальшого дослідження.

     Отже дослідницькі проекти розробляються та здійснюються за логікою реального наукового дослідження, і найбільш вдало може бути проведений на прикладі вивчення основ агропромислового виробництва (дослідження пов’язані з вирощуванням с/г культур).

     Практико-орієнтовані проекти. Особливістю цього проекту є чітко визначений практичний результат, якого досягають його учасники.  Виготовлення практично значущого продукту, що має практичне значення для учасників проекту і може бути корисним для вирішення проблем учнів, школи тощо. Він орієнтований на їх соціальні інтереси (документ, рекомендації, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливою є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентації отриманих результатів і можливих засобів їх упровадження у практику;

   Інформаційні проекти – спрямовані на збір інформації про який-небудь об’єкт, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Ці проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході  роботи над проектом. Структуру цього проекту можна позначити наступним чином: мета проекту, його актуальність, методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, Інтернет) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки), результат (стаття, реферат, відеофільм). Такі проекти можуть бути частиною будь-якого іншого проекту;

Творчі проекти, які не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників. Структура та процес реалізації запланованих робіт у такому проекті підпорядковується кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення – звіт, реферат, відеофільм тощо;

  1.  за галуззю виконання:

- предметні (виконуються у рамках одного навчального предмета) і інтегровані (в процесі їх виконання використовуються знання з інших дисциплін);

  1.  за змістом: інтелектуальні, матеріальні, екологічні, сервісні, комплексні;
  2.  за складом учасників: учні одного класу, однієї школи, міста, регіону, країни, різних країн світу;
  3.  за кількістю учасників: індивідуальні, групові і колективні (при виконанні групових і колективних проектів розподіляються обов’язки між учнями та визначається відповідальність кожного за виконання проекту в цілому).

 

Питання для самоконтролю  

  1.  Що таке проект? Наведіть відомі Вам приклади проектів.
  2.  Чи є серед наведених Вами прикладів проекти наукові? Соціальні? Політичні?
  3.  Розкрийте основні ознаки проектної діяльності.
  4.  Чим відрізняється проектування від конструювання?
  5.  Як класифікують проекти?

ЛЕКЦІЯ 2.

1.Поняття про етапи виробничого проектування: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект,  розробка робочої документації тощо.

2.Поняття про етапи навчального проектування: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

Основні поняття: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, робоча документація, етапи проектно-технологічної діяльності.

1.Поняття про етапи виробничого проектування: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект,  розробка робочої документації тощо.

Якщо прослідкувати основні етапи історії суспільства, то нескладно помітити, що рушійною силою його розвитку є вдосконалення знарядь праці. З одного боку це пояснюється тим, що людина завжди прагнула змінити на краще предметний світ речей, зробити його більш прогресивним та комфортним. З іншого, предмети та об’єкти які нас оточують обов’язково мають певні недоліки, що дає змогу винахідникам здійснювати постійний пошук для їхнього вдосконалення.  

Вдосконалення знарядь праці – це не лише їхня конструктивна модернізація, а й встановлення більш досконалих виробничих стосунків, утворення нових форм організації виробничої діяльності людини тощо. Ремісник виготовляє певну річ утилітарного призначення від творчого задуму до його втілення у конкретний продукт. Згодом він об’єднується з іншими ремісниками для одержання більшого прибутку від своєї діяльності, що призводить до спеціалізації виробництва – кожен учасник такого процесу виконує лише певну операцію. Спеціалізація виробництва вдосконалює кожну технологічну ланку, створює та розвиває виробничий процес в цілому. Згодом крім окремого  технологічного процесу створення певного продукту утворюється виробничий процес, який складається із сукупності технологічних. У ході такого генезису виробничої діяльності вдосконалюється й планова діяльність, тобто відбувається спеціалізація виробництва у тій його частині де проводять проектування та конструювання виробів. На сьогодні будь-яке сучасне виробництво містить відділ, що займається проектуванням та відповідним прогнозуванням власної виробничої діяльності. Тут необхідно відразу підкреслити, що виробництво характеризується постійними змінами, що проявляються у вигляді процесу його постійного вдосконалення.  

Постійний розвиток і вдосконалення виробництва – необхідна умова його існування, і саме проектування чи проектна технологія виступає рушійною силою його розвитку і вдосконалення.

Перед тим як визначити етапи проектування, розглянемо структуру виробничого проектування.

     З попередніх параграфів ми з’ясували, що процес створення різноманітних речей, машин, архітектурних комплексів, технічних систем відбувається по різному, і для  кожного конкретного випадку має індивідуальну структуру  чи етапи проектування. До суб’єктивних обставин, що впливають на етапи та процеси проектування відносять накопичені на даний момент наукові відомості у даній галузі знань, особливості матеріально-технічного оснащення проектних робіт, вимоги економіки, встановлені строки виконання експериментального зразка і т.д.  

     Разом з тим індивідуальні відмінності в організації процесу створення проекту не повинні впливати на основні принципи та етапи проектної технології.

     На сьогодні методика створення та відповідні етапи проектування в умовах серійного виробництва зазнають значного впливу з боку зарубіжного досвіду дизайнерських розробок. Наприклад, в усьому світі, дизайнери дедалі більше використовують інформаційні технології на стадії формотворення виробу, яке традиційно було обмежене лише традиційним креслярським способом.   Так, ще зовсім недавно  можливість перенести креслення з паперу на екран комп’ютера порівнювалось із новим відкриттям у проектуванні. Наступним кроком стали поява технології 3D, або проектування об’єкту у тривимірному просторі. Вже сьогодні світові технології виробничого проектування вступають у нову фазу – в так звану область цифрового моделювання, коли об’єкт на екрані комп’ютера не лише виглядає, але й віртуально функціонує, як це має  відбуватись у реальному житті. Тому якщо зараз описати найбільш сучасний спосіб проектування, завтра він може опинитись в архівах майбутнього виробництва. Щоб уникнути цього розглянемо етапи проектування лише в загальних рисах, які в тій чи іншій мірі можуть наповнюватись сучасними інформаційними чи іншими провідними технологіями майбутнього.

Процес проектування виробів в умовах виробництва складається з таки основних етапів:

  •  Дослідження та складання завдань проекту;
  •  художньо-конструкторський пошук;
  •  ескізний проект;
  •  складання конструкторської документації.  

       Дослідження та складання завдань проекту. На цьому етапі відбувається дослідження проблеми (товару чи послуги), над якою буде працювати творчий колектив. Нині фірми використовують найпоширенішу форму здійснення проектних робіт, це так звані «цільові програми», які передбачають створення творчих дизайнерських команд. Вони мають визнаного лідера і обов’язково включають кількох спеціалістів, що здатні генерувати ідеї з найважливіших сфер інноваційної діяльності (ринок, техніка, менеджмент). Організаційна структура, склад фахівців і вимоги до керівника проекту визначаються рівнем інноваційного рішення у створюваному продукті чи процесі, а також певним терміном завершення роботи.   

Під час вивчення інформації, яка стосується проекту, з’ясовують чи визначають самостійно всі вимоги до об’єкту проектування. Вся зібрана інформація про майбутній об’єкт виготовлення аналізується з позицій зручності, технологічності, економічності та естетичності виробу. Етап завершується складанням науково обґрунтованих вимог до даного об’єкту, відповідних проектних характеристик. На основі проведеної роботи складають технічне завдання.

Художньо-конструкторський пошук. На цьому етапі відбувається створення початкових творчих ідей у вигляді ескізних та графічних форм, що може також відбуватись в об’ємному вигляді - макетах. Розробка графічної частини відбувається на основі технічного завдання та відповідних нормативних документів (ГОСТів, нормалей). Ескізування промислових виробів відбувається від принципової схеми до графічної розробки окремих деталей, і потім до виробу в цілому. На цьому етапі ескізи (певної кількості) можуть відображати ідею проекту в цілому, зображення окремих вузлів з прорисовкою окремих фрагментів деталей виробу, мати вигляд компоновочних схем. Спочатку ескізи виконуються без дотримання масштабу, оскільки на цьому етапі перевіряються різні напрямки розв’язку форми та конструкції майбутнього виробу, і вже потім уточнюється  через креслення з дотриманням масштабу та вимог ЕСКД.

Ескізи конструктивних елементів виробів розробляються з урахуванням вимог міцності, жорсткості конструкції, а також стійкості з урахуванням максимальних габаритних відхилень в процесі експлуатації. Наприклад, для меблевого виробництва такими габаритними відхиленнями вважають перекидання столу, шафи при висуванні ящиків або під час відкривання дверцят тощо.

Особливе місце на цьому етапі має метод макетування майбутнього виробу. В умовах виробництва дедалі більше використовуються інформаційні технології, про що ми згадували на початку цього параграфу. Макетування за допомогою комп’ютерних технологій використовують для того щоб  остаточно розв’язати компоновочні варіанти, з’ясувати  об’ємно-просторові пропорції тощо. Однак більшість сучасних підприємств крім віртуального макетування використовують традиційне  виготовлення матеріальних макетів з метою створення більш реального відтворення об’єкту проектування, особливо у плані кольорового рішення. Якщо мова йде про створення зразків мебельних виробів, то виготовлення  макету дає змогу з’ясувати реальні  співвідношення дослідного зразка до розмірів людини чи тих речей з якими буде взаємодіяти (функціонувати) виріб.

На цьому етапі, також, дизайнери іноді  використовують клаузуру, хоч її більше застосовують у навчальних цілях. Клаузура може виконуватись на папері з використанням різноманітних зображувальних засобів. Про використання клаузури ми будемо говорити більш докладно у наступних параграфах цього посібника.

Ескізний проект – це остаточна творча пропозиція конструктора чи дизайнера, яка повністю відображає характеристики виробу. Ескізний проект – це графічна частина проекту, яка складається із головного планшету, на якій зазначають тему проекту, варіанти планування (садиби) чи форми виробу. До графічної частини також виготовляють ортогональні вигляди виробу, його перспективне зображення, зображення макету виробу чи інтер’єру, розрізи вузлів, схеми компоновок, номенклатурні креслення, пояснююча записка.

Ортогональні вигляди виробу – це головний фасад всієї конструкції, бічні вигляди, які дають уявлення про розмірні, кольорові і фактурні особливості об’єкту проектування.

Розріз – умовне зображення предмету, розділеного площиною (простий розріз) і декількома площинами – комбінований розріз. В проектуванні промислових виробів найбільш характерні розрізи, що показують функціональний зміст виробу.

Схеми з компонування застосовуються в тому випадку, коли є необхідність показати варіанти складання, наприклад, корпусних меблів на базі уніфікованих частин.

Під час створення групи виробів різного функціонального призначення (наприклад це меблі – шафа, ліжко, тумба під телевізор тощо) розроблених серійним методом проектування, в ескізний проект включають номенклатурне креслення. На ньому зображують: різні види виробів з фасаду,  вироби у двох-трьох  проекціях або в аксонометрії (перспективі), виконані графічно  або у вигляді фотографій з макетів.

Обов’язком елементом проекту промислового виробу  є перспективне зображення цього виробу, інтер’єру виконане на планшеті. Найчастіше використовують кутову перспективу в архітектурному проектуванні, фронтальну – для зображення інтер’єру чи меблевих виробів тощо.

Складання конструкторської документації. На цьому етапі проектування відбувається складання креслярської документації – робочі креслення необхідні  для виготовлення запланованого виробу. На виробництві або в проектно-конструкторському бюро робочі креслення виконуються після затвердження ескізного або художньо-конструкторського проекту.

2.Поняття про етапи навчального проектування: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

Успішність та ефективність навчального проектування теж забезпечується за умови правильної та послідовної, організаційно-спланованої діяльності, в основі якої лежить логічна послідовність дотримання етапів виконання проектів. Зміст проектування складається з таких етапів, які взаємопов’язані між собою і найефективніше розкривають послідовність розроблення та виконання проекту, а саме: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, завершальний.

На кожному етапі має здійснюватися відповідна система послідовних дій у виконанні проекту, які називаються стадіями (мал.6.).

Перший етап проектування – організаційно-підготовчий, на якому постає важливе завдання – правильно вибрати об’єкт проектування, адже від цього залежить успіх подальшої роботи. На цьому етапі необхідно вибрати і поставити проблему, усвідомити значення майбутнього виробу як для самого себе, так і для суспільства в цілому, тобто визначитись у доцільності виконання проекту.

Збирають інформацію стосовно обраної проблеми чи виробу, який будуть проектувати, використовуючи довідники, книги, журнали, каталоги, мережу Інтернет. Результатом роботи на цьому етапі може бути реферат з тієї проблеми яка досліджується в даному проекті.

Проектувальники формують та пропонують різноманітні ідеї, а згодом і варіанти конструкції, визначають та обговорюють оптимальний варіант запропонованої конструкції, найбільш вдалі параметри своєї майбутньої конструкції, з погляду умов використання,  з власного досвіду та досвіду оточуючих. Аналізують різні варіанти конструкцій з метою виявлення параметрів і граничних вимог до об’єкту проектування.

Мал. 6. Етапи навчального проектування

Отже, цей етап проектування складається з таких стадій: пошук проблеми, усвідомлення проблемної сфери, вироблення ідей та варіантів, формування основних параметрів, обґрунтування проекту, аналіз майбутньої діяльності, прогнозування майбутніх результатів. Засобами діяльності (співпраці) виступають особистий досвід, досвід учителя та однокласників, а також засоби масової інформації – журнали, книги, Інтернет та ін.

Наступним етапом проектування є конструкторський, на якому проектувальники складають ескізи можливих варіантів майбутнього виробу, проводять функціональний та композиційний аналіз на основі чого вибирають оптимальну форму чи конструкцію виробу,  здійснюють добір матеріалів та інструментів, визначають найдоцільнішу технологію виготовлення обраної конструкції, виконують економічні, екологічні та міні-маркетингові дослідження та вносять відповідні зміни (пошук недорогих матеріалів чи зменшення кількості оброблюваних операцій під час планування технологічного процесу). Також на цьому етапі розробляється робоче креслення чи ескіз, на основі якого буде виготовлено виріб.

Засобами діяльності виступають всі робочі інструменти і пристрої, якими користуються при розробці проекту.

Отже, конструкторський етап містить такі стадії: складання ескізних варіантів (клаузула), розробка конструкторсько-технологічної документації, добір матеріалів, вибір інструментів та обладнання, вибір технології обробки деталей виробу, їх з’єднання, обробка, економічне та екологічне обґрунтування, міні-маркетингові дослідження, в яких визначають доцільність виготовлення проекту з точки зору економії матеріалів та енергоресурсів для його виготовлення. Перед тим, як що-небудь виготовити, треба зважити, у що обійдеться пропонована робота. Яким буде прибуток чи витрати на виготовлення виробу? Відповіді на ці запитання дають економічні розрахунки. Таким чином, необхідно знаходити раціональні конструкції, проявляти заповзятість, спритність, кмітливість, щоб виготовити корисну річ з мінімальними матеріальними затратами, з недорогих матеріалів  і, разом з тим, наділивши її цілим рядом переваг.

У проспекті творчого проекту на цьому етапі необхідно подати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів, енергії для виготовлення виробу; визначення його собівартості та ціни, передбачуваних прибутку і термінів реалізації.

Наступним моментом цього етапу буде здійснення екологічної експертизи, де необхідно подати повну характеристику з точки зору екологічної безпеки виготовлення і не менш важливим є обґрунтування використаної сировини.

На третьому етапі – технологічному, виконуються заплановані операції, здійснюється самоконтроль та оцінка якості виробу. Засоби – інструменти та обладнання, що заплановані та передбачені у змісті технологічного процесу.

Цей етап проектування передбачає такі стадії, як виконання технологічних операцій, передбачених технологічним процесом, самоконтроль своєї діяльності, дотримання технологічної, трудової дисципліни, культури праці.

На заключному етапі здійснюється кінцевий контроль, порівняння і випробування проекту, порівнюють виготовлену конструкцію із запланованою. Якщо будуть знайдені недоліки та неполадки, намагаються їх усунути, аналізується проведена робота, встановлюється, чи досягли своєї мети, який результат їхньої праці, здійснюється самооцінка спроектованого виробу.

На самому початку роботи необхідно визначити, який проект буде виконуватися: індивідуальний чи груповий. Якщо проект виконується удвох або групою, то відбувається їх формування за інтересами, розподіл ролей, завдань відповідно до рівня знань, бажаної практичної діяльності в рамках проекту.

Етапи під час виконання творчих проектів можна прослідкувати за схемою (мал. 7.).

Мал. 7. Етапи під час виконання творчих проектів

Як відомо, в основі проекту лежить певна проблема. А для її розв'язання людина повинна мати знання з різних галузей науки, а також володіти певними інтелектуальними вміннями (робота з інформацією, її аналіз, узагальнення і висновки), творчими вміннями (вироблення ідеї, варіантів розв'язання проблеми, прогнозування результатів), комунікативними вміннями (ведення дискусії, вміння слухати й чути співбесідника, відстоювати свою точку зору, висловлювати власну думку).

Під час виконання проектів кожен виріб, послугу можна виконати різними шляхами – варіантів вирішення кожного завдання є безліч. Тому потрібно кілька разів намалювати, прочитати і, лише переконавшись у тому, що певний варіант найбільш технологічний, економічний, екологічний, відповідає вимогам дизайну, найбільш задовольняє вимоги школи, сім’ї або ринку, приступити до його виготовлення.

Питання для самоконтролю

  1.  Розкрийте етапи  виробничого проектування: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект,  розробка робочої документації тощо..
  2.  Визначте показники функціонального призначення та виготовлення у процесі проектування на виробництві.
  3.  Охарактеризуйте критерії оцінювання нової продукції
  4.  Розкрийте етапи навчального проектування: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

Практична робота 1. Аналіз та встановлення відмінностей між виробничим та навчальним проектом

Послідовність виконання роботи

  1.  Підберіть проекти для аналізу.
  2.  Проведіть аналіз виробничих проектів: структура, етапи та стадії, послідовність, види експертної оцінки.
  3.  Проведіть аналіз навчальних проектів: структура, етапи та стадії, послідовність, види експертної оцінки.
  4.  Заповніть порівняльну таблицю:

Відмінні ознаки виробничого та навчального проекту

№ п/п

Виробничий проект

Навчальний проект

  1.  Проаналізуйте дані таблиці.
  2.  Занотуйте висновки проведеного аналізу виробничих та навчальних проектів.

ЛЕКЦІЯ 3.

1.Творчість як  основа перетворювальної діяльності людини.

2.Винахідництво. Раціоналізаторські пропозиції – рушійна сила у розвитку виробництва.

Основні поняття: творчість, мислення, винахід, винахідництво, раціоналізаторські пропозиції

1.Творчість як  основа перетворювальної діяльності людини.

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

Відповідно до різних підходів до визначення меж творчості визначають певні типи творчості, для наочності позначені як творчість "Артиста" (мистецтво), творчість "Мудреця" (наука та інженерія) та творчість "Блазня" (гумор).

Творчість складається з 2-х етапів:

  1.  процесу мислення
  2.  процесу втілення задуму

Творчі інструменти

Для роботи з творчими ідеями придумані різні інструменти. Існують комп'ютерні програми і веб-сайти, покликані підвищити нашу продуктивність. Цій же меті служать смартфони і надолонники, диктофони і багато що інше. Але буває і так, що у нас більше часу вирушає на те, щоб навчитися користуватися наймоднішим гаджетом, чим на творчість з його допомогою. Що ж до мене, то перепробувавши самі різні варіанти, я прийшов до виводу, що як і раніше немає нічого краще за блокнот і ручку – старих, але перевірених часом інструментів. І якби ми повною мірою користувалися ними, це значно розширило б наші творчі горизонти.   Якими б не були ваші особисті переваги, записуйте все цікаве, що приходить до вас в голову. Це - фундамент будь-якої творчості.   Потік свідомості щогодини приносить до нас безліч ідей. По затвердженнях учених, близько дев'яноста відсотків наших думок – повсякденна рутина. Ними ми думали вчора і позавчора, і ними, з великою часткою вірогідності, думатимемо завтра. Але серед них завжди попадаються нові і незвичайні для нас думки, спроби нового сприйняття і підходу до звичних справ, і навіть геніальні прозріння. Часто буває, що ми говоримо собі: «Ось це думка! Добре б приділити їй більше уваги». Проте, цього не відбувається – потік свідомості відносить яскраву думку, і ми повертаємося до повсякденності. Саме тому нам життєво необхідна записна книжка, яка постійно була б з нами. Варто лише почати фіксувати в ній наші ідеї, і ми переконаємося, наскільки їх багато.       

Що варто записувати?   

- думки про те, що необхідно зробити;

- бажання і мрії;

- незвичайні явища і взаємозв'язки, які ми помічаємо;

- думки про самих собі і людях, що оточують нас;

- цікаві думки про природу реальності

- одним словом все, що нашій душі завгодно.   

На даному етапі поважно відключити «внутрішнього критика», який сидить усередині кожного з нас і обожнює вказувати на недоліки і недосконалість. Бажаючи записати думка, ви часто зупиняєте себе – тому що думка, мов, безглузда і позбавлена практичної цінності. Але хай «критик» помовчить! Йому не дано знати, в що виллється та або інша ідея, пройшовши дорогу від зародження до втілення. Він ніколи не зможе об'єктивно оцінити, що можливо, а що ні.   Ідея, що тільки що народилася в свідомості, майже завжди виглядає абстрактною і невизначеною. Це – її відмітна особливість. Але у міру того, як ми переносимо ідеї на папір, вони знаходять конкретну форму і вибудовують взаємозв'язок з іншими ідеями. Те, що спочатку могло здаватися недосяжною мрією, поступово перетворюється на план дії. Але щоб це сталося – запишіть ідею, не відкладаючи!  Ідеї приходять до нас де завгодно, і ми маємо бути готові записати їх де завгодно. Крім того, нам необхідно виділяти протягом дня або тижня особливий час для роботи з ідеями. Бажано, якщо при цьому нас нічого не відволікатиме – ні люди, ні телефонні дзвінки, ні комп'ютер з електронною поштою – а саме місце створюватиме для нас атмосферу затишку і психологічного комфорту. Усамітнившись і діставши блокнот, ми можемо почати працювати – або над абсолютно новими ідеями, або над старими, які привертають нашу увагу.  Якщо здається, що нічого не виходить – не потрібно переживати із цього приводу. Розслабтеся і почніть переносити на папір перше, що приходить в голову, навіть якщо це здається звичайним потоком свідомості. Через деякий час ви відмітите, що в цьому потоці з'являється щось незвичайне і цікаве.  Ми згадували про те, що творчості властива свобода і спонтанність. Неможливо змусити натхнення прийти за допомогою насильства над собою, і сенс роботи з блокнотом і ручкою – зовсім не в цьому. Проте, наша готовність фіксувати творчі ідеї і звертати на них особливу увагу створює канал, по якому рано чи пізно в наше життя прийде натхнення.   © Андрій Яшурін, 2008

2.Винахідництво. Раціоналізаторські пропозиції – рушійна сила у розвитку виробництва.

Винахідництво — створення технологічного (технічного) вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). У радянську добу влада присвоювала право на винахід собі, видаючи і визнаючи винахіднику лише право авторства — авторське свідоцтво. При цьому він одержував винагороду, щоправда, непорівняну з тим, якби він мав патент.

Раціоналіза́торською пропози́цією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Раціоналізаторська діяльність — це найбільш поширений вид технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва. Проте цей вид творчості доступний практично кожному працівникові і тому він за своїми масштабами перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші чинники роблять раціоналізаторську діяльність чи не найбільш ефективною. Своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги:

  1.  вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана;
  2.  має бути новою;
  3.  має бути корисною підприємству, якому вона подана.

ТЕМА 2. ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПРОЕКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ЛЕКЦІЯ 4.

1.Інформаційні джерела як засіб проектної технології. Класифікація джерел інформації. Пошук необхідної інформації в довідниках та журналах.

2.Використання в проектній діяльності засобів Інтернету.

3.Накопичення інформації та її аналіз в дослідно-пошуковій діяльності людини.

4.Формування ідей на основі зібраної інформації. Банк ідей та пропозицій як інформаційна база проекту.

Основні поняття: інформація, інформаційні джерела, каталоги, мережа, електронна пошта.      

1.Інформаційні джерела як засіб проектної технології. Класифікація джерел інформації. Пошук необхідної інформації в довідниках та журналах.

В попередньому розділі ми розглянули етапи роботи над проектом. Ми, також з’ясували, що на першому етапі роботи важливим чинником, що впливає на успішне розв’язання проблеми є збір інформації з обраної теми.

Вміле опрацювання інформації дає змогу проектувальнику більш чітко та ясно визначити проблему (окреслити суть протиріччя, що знаходиться в основі проблеми, з’ясувати вже відомі на даний момент шляхи її розв’язання і т.д.)  швидко віднайти власні  способи для розв’язання поставлених завдань і, відповідно, більш ґрунтовно розробляти  банк ідей та пропозицій.

Коли перед дизайнером (конструктором) постає завдання з вивчення досліджуваної проблеми, йому необхідно  визначити джерела, до яких він буде звертатись в першу чергу.

Отже, розглянемо інформацію як провідний ресурс проекту, відповідні джерела інформації та засоби і прийоми її пошуку.

       Термін «інформація» в середині ХХ століття ввів К. Шеннон відносно до теорії передачі кодів, отримавши назву «Теорія інформації».  В даний час зміст цього терміну отримав більш глибоке природничо-філософське значення. Така трансформація – в сприйнятті людиною – поняття «інформація» стала наслідком необхідності переосмислення технологій трансляції та ретрансляції, сприйняття і перетворення того, що має загальну назву - інформація.

Інформацію ( від лат. Informatio - повідомляти) визначають як будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значення певних показників, що є об’єктами збереження, обробки та передачі які використовуються в процесі аналізу певних (економічних, технологічних, політичних та ін.) рішень.

Все інформаційне середовище поділяється на три типи джерел інформації:

  •  документ;
  •  людина;
  •  предметно-речове середовище.

Поняття «документ» використовується сьогодні у двох значеннях:

а) Документ – це матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому інформацією для передачі її в часі і просторі;

б) Документ – це юридично закріплений папір, що засвідчує за його власником право на що-небудь, засвідчує будь-який факт.

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Може розкрити за обсягом велику та цікаву інформацію із області знань та власного досвіду використання цих знань на практиці.

Під предметно-речовим середовищем розуміють оточення, що поруч нас з вами.  Предмети та речі інколи можуть розповісти не менше ніж людина.

Під час роботи над проектом важливо знати де шукати потрібну інформацію. У зв’язку з цим розрізняють такі найбільш поширені шляхи пошуку інформації:

  •  вивчення бібліотечного каталогу
  •  за допомогою пошукових систем в Інтернеті
  •  в довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій. У них після статті на визначені теми дається список літератури.
  •  комунікативний – можливість отримати необхідну консультацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

Найбільш доступними для дослідників є,

звичайно, бібліотечні каталоги.

Систематичний каталог як

інформаційно-пошукова система дає

можливість швидко зорієнтуватися, чи

є в бібліотеці книги з тієї галузі науки,

яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп'ютера.

Під час роботи над дослідницьким проектом особливо актуальним є питання: «Як необхідно шукати потрібну літературу?» Якщо стаття (реферат чи звіт) носить суто науковий характер, і в ній розглядаються питання результатів проведеного експерименту чи загальні висновки з проведених досліджень, то в ній як правило є посилання на інші літературні джерела, списки яких наводяться наприкінці даної публікації. На такі списки посилань необхідно звертати особливу увагу, оскільки вони відібрані і згруповані саме навколо тієї теми чи проблеми, яка розглядається в публікації і, очевидно, стосується теми вашого  проекту.

Всі з вас читають книги – хтось більше цікавиться художньою  літературою, інші – посібниками з тих предметів, вивчення яких вам необхідне для здобуття  майбутньої  професії. У цьому випадку ви читаєте книгу за власним інтересом чи бажанням дізнатися щось нове, цікаве для вас. Проте зовсім інша справа, коли дослідник опрацьовує достатньо велику кількість книг з метою пошуку потрібної інформації для проекту. Тому тут можна дати наступні практичні рекомендації роботи з книгою.

1.Уважно вивчити титульну сторінку, де вказані основні відомості про книгу: назва, автор, місце та рік видання, найменування видавництва. Це важливо, оскільки трапляються випадки, коли повідомивши  консультанту бібліотечного каталогу хоча б одну із наведених характеристик книги,  вам допоможуть швидко її віднайти. Це пояснюється тим, що бібліотеки систематизують джерела інформації за декількома ознаками (за назвою, автором, рік видання тощо).

2.Ретельно ознайомтесь із заголовками цієї книги, намагаючись зрозуміти, з яких розділів вона складається, в якій послідовності викладається матеріал; окремо звертайте увагу чи є в наявності матеріал, який представлений графічними зображеннями, схемами, зведеними таблицями – такі відомості як правило узагальнюють матеріал, що викладений на великих обсягах книги.

3.Уважно прочитайте анотацію, передмову чи вступ книги або висновки, що дасть змогу скласти загальне уявлення про зміст, зрозуміти основне призначення книги.

4.Ознайомтесь безпосередньо з основним текстом книги, для цього необхідно прочитати декілька сторінок, абзаци, уривки з тих розділів, що за назвою найбільше підходять до теми вашого проекту чи проблеми. Це дасть змогу зрозуміти про стиль написання автора, особливостях викладу матеріалу, настільки матеріал книги є доступним чи складним і на її вивчення потрібно більше часу і т.д.

Також під час роботи з книгою варто звернути увагу на такі важливі моменти.

План тексту – це сукупність назв основних думок викладених в тексті. Пункти плану можуть мати вигляд заголовків або питань-тем, в яких читач може деталізувати заголовки тексту, пропоноване автором.  Якщо текст немає визначених питань, то план можна скласти самостійно. Для цього необхідно визначати головні думки з тексту, встановлювати зв'язок між ними, і на цій основі поділяти текст і добирати заголовки до утворених частин тексту.

Тези – це основні положення (думки) тексту, які обґрунтовуються, пояснюються автором. Тези, як правило містять більше інформації, ніж пункти плану. Тому для обмірковування та запам’ятовування тексту, складання тез допомагає більше ніж складання плану на основі прочитаного. Складання тез дозволяє більш детально розділити текст на окремі частини, ніж у випадку із планом, тому аналіз тексту, на основі тез виходить більш ґрунтовний.

Процес вивчення навчальної, наукової та іншої літератури потребує уважного та докладного обмірковування та обов’язкового конспектування. Конспект – це ефективний вид запису не лише навчальної, а й наукової інформації. Розрізняють такі конспекти, як: планові, вільні, текстуальні і тематичні.

Плановий конспект – конспект книги за її змістом: заголовкам, розділам, параграфам. Такий конспект повністю відображає структуру книги.

Вільний конспект – конспект, об’єднує у своєму змісті переказ прочитаного із цитатами з окремих розділів чи параграфів книги.

Текстуальний конспект -  конспект, що складається із цитат, що відображають основний зміст книги, ідеї та положення певного параграфу чи книги.

Тематичний конспект – конспект, в якому цитати з різних джерел або переказ авторських думок групуються за рубриками, що розкривають зміст тем, з яких складається книга.

2.Використання в проектній діяльності засобів Інтернету.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку та систематизації  необхідної  інформації для проекту є Інтернет ресурси.  

Інтернет – всесвітня асоціація комп’ютерних мереж або простіше – World Wide Web (WWW), що дослівно означає всесвітня широка павутина. Яку інформацію можна одержати користуючись WWW? Досить різноманітну – від прогнозу погоди до інформації про політику, техніку і технології, меблеве виробництво, медицину, наукові відкриття та багато іншого. Складно навіть уявити, що неможливо знайте в мережі Інтернет.

Мережа Інтернет була створена в США, як локальна мережа комп’ютерів міністерства оборони. Головна ідея мережі полягає в тому, що з’єднанні між собою комп’ютери більш надійно зберігають інформацію – при пошкодженні одного з них інформація зберігається на інших.

Види доступу до ресурсів Інтернету відрізняються різними схемами підключення, які забезпечують постачальники послуг мережі – провайдери. Звичайні користувачі підключаються до  Інтернету за допомогою модему і телефонної лінії, кабельного з’єднання чи за допомогою бездротової технології.   Кожний комп’ютер, що підключений до всесвітньої мережі має власний номер, який називають доменом. (від англ. domainобласть ).

Найбільш поширена послуга, яка надається мережею – віддалений доступ до баз даних. Це означає, що дослідник може за допомогою свого комп’ютера, підключеного до Інтернету, переглядати інформацію, що знаходиться на великих відстанях у бібліотеці і, зберігається у відповідному комп’ютері.

Під час передачі файлів (інформація передається у файлах) по мережі використовується так званий протокол ftp (file transfer protocol), за допомогою якого ви можете скопіювати на свій комп’ютер будь-який доступний файл. Загальний об’єм інформації, що є доступним через протокол ftp, складає десятки тисяч терабайт ( 1 терабайт= 1000 000 000 000 байт). Це може бути програмне забезпечення, текстові документи, звукові та відео файли і т.д.

Коли ви знаходитесь (через комп’ютер) в мережі Інтернет то є можливість переглядати різноманітні документи у різних частинах країни чи світу, за лічені хвилини можете заглянути на українську  сторінку сервера Національної бібліотеки України  ім. В.І Вернадського (м. Київ) і переглянути інформаційні джерела з наукової періодики чи електронні наукові фахові видання, тематичні зібрання тощо.  Ви можете переходити від однієї сторінки до іншої звичайним натисканням кнопки миші вашого комп’ютера. При цьому кожне ключове слово з’єднується з відповідними інформаційними файлами через гіпертекстові зв’язки. Це те саме, що посилання в статті енциклопедії, що починаються словами «див. також…», але для того, щоб гортати сторінки книги вам лише достатньо клацнути мишкою на потрібному ключовому слові (для зручності воно виділяється кольором або підкреслюється рискою) і через секунди чи хвилини (в залежності від швидкості завантаження даних в мережі та кількості користувачів, що знаходяться на тому ж сервері) перед вами з’являється потрібна для вас інформація. Достатньо швидко, також можна одержати інформацію та відповідний доступ до неї, що знаходиться на десятках і сотнях тисячах комп’ютерів у всьому світі. Якщо вас не влаштовує те місце до якого ви потрапили у пошуках інформації, то віртуальна кнопка на екрані комп’ютера «BACK» допоможе повернутись на початкову сторінку.

Отже, ми дійшли найбільш актуального питання: «Як знайти потрібну інформацію в Інтернеті?»

Інформацію шукають за:

  •  тематичними каталогами і
  •  за допомогою пошукових машин.

Кажуть, що в Інтернеті є все. Однак, це не зовсім так. Матеріали для розміщення в мережі готують звичайні люди (зрозуміло фахівці своєї справи), тому там можна віднайти лише те, що вони вважають за потрібне. Однак завдяки їхньої творчості  в мережі утворилося понад двох мільярдів Web-сторінок.

Для зручності проведемо аналогію пошукових тематичних каталогів в Інтернеті із звичайною книгою. Вона  починається із заголовків і завершується алфавітним (предметним) покажчиком основних термінів. Не зважаючи на те, що вони (заголовки і покажчик) знаходяться в різних місцях книжки і виглядають по різному, вони виконують однакову функцію – допомагають знаходити у книжці потрібну інформацію. Зміст із заголовками – це приклад каталогізації в Інтернеті. Читач за назвою розділу вибирає тему, яка його цікавить і за номером сторінки знаходить потрібний текст. Алфавітний покажчик – приклад індексації. Читач знаходить потрібний термін і одержує номер сторінки за якою знаходить потрібну інформацію.

В Інтернеті каталоги та покажчики розрізняються технологією підготовки. Над каталогами працюють люди, а покажчики формуються автоматично. Під час каталогізації ресурсу досвідчений редактор уважно проглядає його, визначає, до якої галузі знань його можна віднести, і вносить його у відповідний каталог. Найбільш великий каталог Інтернету – Yahoo (www.yahoo.com). В ньому працює понад 150 кваліфікованих редакторів. Це велика організація, проте її зусиль вистачає лише на те, щоб підтримувати найбільш актуальні каталоги. А не вносити нові.

Отже, підсумовуючи можна відзначити, що:

  •  каталоги організовуються за темами і містять гіперпосилання для повернення на верхній рівень веб-сайту каталогу;
  •  для використання каталогу необхідно обрати  відповідну категорію з галузі людської діяльності, які розбиті за групами: мистецтво, економіка, наука, техніка, архітектура, дизайн тощо. Якщо клацнути мишкою на обрану (мистецтво) категорію то з’являться відповідні гіперпосилання архітектура, живопис і т.д. Далі йде детальніша класифікація;
  •  в цілому працювати за пошуковими каталогами нескладно – пошук інформації користувачем проводиться на інтуїтивному рівні і практично завжди закінчується успіхом.

Вище наведений приклад індексації через аналогію з алфавітним покажчиком у книзі – автоматичні системи пошуку, називають пошуковими машинами. Як свідчить практика, пошукові машини дають можливість повний пошук у рамках заданої теми чи проблеми.

Для пошуку інформації в мережі Інтернет найчастіше використовують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими машинами  є:  Мета, Ukrnet, Atlas, Google,  Рамблер, Яндекс, Yahoo, Excite, Hotbot та інші. Потрібно ввести адресу такої системи (наприклад: www. ukrnet.ua) в адресний рядок програми-браузера Internet Explorer. Після цього загрузиться головна сторінка пошукової системи. Пошук потрібної інформації можна здійснити за допомогою ключових слів або за допомогою Web-каталогів.

Як свідчить практика пошукові машини дають можливість здійснити найбільш повний пошук в рамках заданої теми. Робота пошукової машини проводиться у три етапи. На першому – сканується інформаційний простір і збираються копії веб-ресурсів. На другому, бази даних, складені за результатами сканування, систематизуються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. А на третьому етапі пошукова машина приймає запит від користувача і після цього проводить пошук у своїх базах та відображає веб-сторінку з оформленими результатами пошуку:

    

 

Всі пошукові системи Інтернету реалізують декілька алгоритмів пошуку. До них відносять: простий пошук, розширений пошук та контекстний пошук.   

Простий пошук. Під час цього пошуку в поле запиту вводиться одне або декілька слів, які можуть характеризувати зміст документа. Під час введення одного слова машина видає, як правило достатньо велику кількість посилань, з яких обрати потрібну інформацію буває достатньо складно. Тому простий пошук використовують для знаходження нескладних, однозначних питань чи теоретичних положень.

Розширений пошук. Такий пошук завжди включає запит з групи слів. Під час розширеного пошуку рекомендують зв’язувати ключові слова логічними операторами and (і) or (або) not (ні) та інші. Головна перевага розширеного пошуку полягає в тому, що як правило записи ключових слів і логічних операторів в різних пошукових машинах або однакові, або досить схожі. Тому, засвоївши один раз прийоми розширеного пошуку, можна ним користуватись де завгодно, переключивши машину в потрібний режим розширеного пошуку.

Контекстний пошук. Пошукові машини, що підтримують цей вид пошуку, видають інформацію, яка точно відповідає ключовим словам у пошуковому вікні. Для цього в більшості випадків ключова фраза має бути взяти у лапки.

Інша найбільш поширена послуга, яка використовується в мережі Інтернет – це електронна пошта (E-mail).

Основна перевага електронної пошти на відміну від традиційної полягає в тому, що адресат, якому надсилають інформацію може знаходитись на великих відстанях, у будь-якій частині земної кулі, проте відправлений йому лист надійде за декілька хвилин. Головне аби він був підключений до мережі Інтернет.   При чому інформація може бути не лише у вигляді текстових документів, але й у вигляді фото чи відео файлів.

Ще однією перевагою електронної пошти є автоматичне завантаження тієї інформації, яка вас зацікавила. Для цього можна підписатись на певні списки розсилок. Більшість з них влаштовані так само як і газети або інші періодичні видання. Тобто ви постійно будете одержувати останню інформацію, наприклад, про новинки техніки чи технологій у певній галузі. Інші,  схожі на дошки оголошень де розміщена також й реклама різних речей – від техніки до науково-популярних журналів. Сьогодні поширеними стали автоматизовані файлові сервери завдяки яким можна одержати відомості про погоду у будь-якій точці земної кулі.  

3.Накопичення інформації та її аналіз в дослідно-пошуковій діяльності людини.

Основи методології та організації наукових досліджень досягнення його мети й вирішення завдань.

Вона включає відбір джерел з теми дослідження, їх аналіз, вибір методів, збирання даних, їх обробка та аналіз для отримання інформації (первинної й вторинної) для розв’язання конкретної проблеми.

На цьому етапі відбувається визначення проблеми — формування об’єкта (предмета) дослідження. Слід провести попередню розробку, тобто чітко визначити тему, використовуючи неформальний аналіз, потім — підсумкове дослідження, тобто структуроване збирання даних та аналіз для вирішення конкретного завдання.

Важливим є пошук вторинної документальної інформації з теми. Знання опублікованих (вторинних) джерел інформації — неодмінна умова забезпечення якості наукового дослідження. Воно дає змогу глибше осмислити науковий матеріал, що міститься в опублікованих працях інших учених, оскільки основні питання проблеми, як правило, викладено в більш ранніх дослідженнях.

Пошук, обробка та аналіз опублікованих джерел дає змогу виявити рівень вивченості конкретної теми, зробити огляд літератури з теми, створити список використаних джерел (приблизно 200–250 назв).

Для складання списку джерел з обраної теми доцільно використовувати наявні в бібліотеках систематичні каталоги, в яких назви творів розташовано за галузями знань; абеткові й предметні каталоги; різноманітні бібліографічні й довідкові видання (посібники і покажчики з окремих тем і розділів), списки літератури, виноски і посилання в монографіях, підручниках, енциклопедіях, енциклопедичних словниках тощо. Слід знайти основні періодичні видання з обраної проблематики. Крім того, інформацію щодо статей, опублікованих протягом календарного року, можна знайти в останньому за рік номері періодичного видання.

Далі слід створити картотеку (або список) літературних джерел з теми. Добре складена картотека (список) навіть за побіжного перегляду назв джерел допомагає охопити тему в цілому. На її основі можливо вже на самому початку дослідження уточнити структуру дослідження.

Перегляду мають підлягати всі види джерел, зміст яких пов’язаний з темою дисертаційного дослідження. До них відносяться матеріали, опубліковані в різноманітних вітчизняних і зарубіжних виданнях; неопубліковані документи (звіти про науково-дослідні й конструкторські розробки).

4.Формування ідей на основі зібраної інформації. Банк ідей та пропозицій як інформаційна база проекту.

Чи може процес творчості бути керованим? Ви знаєте, що виготовлення будь-якого технічного чи технологічного об’єкту починають з творчого задуму. Розмірковуючи над проблемою дизайнер намагається віднайти найбільш вдалий задум чи ідею, яка допоможе розв’язати технічне протиріччя. Тут, відразу, варто  зважити на дві обставини. По-перше, ідеї не з’являються самі по собі, навіть у випадку так званого «інсайту» або «осяяння», коли розв’язок приходить ніби сам по собі.  По-друге, вчені завжди доводили, що цей процес спонтанного відкриття не є чимось випадковим, а має свої приховані закономірності.

Чи може процес творчості бути керованим? Чи може людина навчитись робити творче відкриття?

І до сьогодні серед вчених немає одностайної думки стосовно відповіді на ці та подібні запитання. Завжди існували науковці, які висловлювали думку, що творчі відкриття – це результат випадковості, сфера підсвідомого непов’язана з логікою та інтелектом. Інші вчені ґрунтуючись на ідеях І.П Павлова,  В.М. Бехтєрева,  вважають, що процес творчості може відбуватись на заниженому рівні активності свідомості або на рівні підсвідомості. Але, це може відбуватись, якщо цьому передувала розумова робота з накопичення певної інформації про досліджуваний об’єкт.  

Сьогодні спеціальні дослідження показують, що творче відкриття можливе тоді, коли дослідницький пошук підготовлений системою знань, якому передує напружена розумова діяльність винахідника. Після цього мозок за певний проміжок часу синтезує проведену роботу у вигляді творчої ідеї. Спрощено це виглядає так ніби у комп’ютер вводять певний об’єм інформації, а через деякий  час, коли він обробить її за спеціальною  програмою, видає розв’язок задачі.  

Людина за власним бажанням може розвинути у собі вміння, здібності, риси характеру спрямовані на вироблення творчих, оригінальних ідей, що дасть змогу створювати чи відкривати щось нове, практично у будь-якій галузі людської діяльності, а не лише у сфері виробництва.  Серед таких вмінь творчого характеру, що можуть бути сформовані, можна вважати вміння створювати банк ідей                      Мал. 1. Ескізні малюнки для банку ідей та пропозицій.

Одним із завдань створення  такого банку є впорядкування інформації, з метою її аналізу, що прискорює процес вироблення творчих ідей, і відповідно створення нового об’єкту чи його вдосконалення.   

Створення банку ідей. У попередніх параграфах ми розглядали як накопичувати та систематизувати  потрібну інформацію для проекту. Тепер необхідно навчитись працювати з цією інформацією – відбирати ідеї, аналізувати, ставити або уточнювати  на сонові зібраної інформації завдання проекту тощо.

Пошук інформації, яка стосується певної проблеми чи галузі виробництва, супроводжується її накопиченням. Досить часто великий об’єм інформації не лише  «загромаджує» комп’ютер але й залишається не використаним у дослідницькій  роботі. Тому дизайнери намагаються впорядкувати та систематизувати зібрану інформацію, щоб більш якісно скористатись зібраним матеріалом, який було накопичено під час дослідження та вивчення проблеми.           

Кожну знайдену ідею необхідно проаналізувати, виділивши позитивні      та негативні сторони. Якщо мова йде про виготовлення певного виробу, необхідно з’ясувати як даний об’єкт буде розв’язувати поставлені завдання (проблему), чи буде зручним у користуванні, задовольняти встановленим технологічним вимогам тощо. Інакше кажучи, працюючи над створенням конкретного об’єкту дизайнер переглядає всі можливі шляхи розв’язку проблеми, що проявляється у вигляді набору образів майбутнього виробу – банку ідей та пропозицій. Проте мова тут, йде не лише про можливі форми майбутнього виробу чи, наприклад, проектування інтер’єру  у вигляді замальовок чи ескізів (див мал. а), а й добір інших конструкційних матеріалів, комбінації різноманітних ідей, зміни у кольорі, варіанти компоновки складових частин виробу, товарного  вигляду і т.д. До такого банку конструктор повертається протягом всього періоду роботи над проектом доповнюючи його і переглядаючи ті чи інші пропозиції для їхнього використання в роботі. Наприклад, працюючи над інтер’єром кімнати, коли визначено кількість та конструкція меблів, коли образ і вигляд меблів став завершеним, дизайнер переходить до виконання рисунків і креслень у масштабі, проробляє можливі варіанти розташування окремих частин меблів – виконує компоновку. Варіанти компоновок входять до банку ідей, як власне й сам ескіз, доповнюючи образ, замальовки, креслення меблів тощо (див. рис.1 б ).

 

а                                                                   б

Мал. Клаузура:

а - в архітектурному дизайні; б - дизайн меблевих виробів – тумба під телевізор

     Отже, підсумовуючи, відзначимо, що головним правилом створення  банку ідей є: скопійовані або виконані власноруч рисунки, замальовки, ідеї у вигляді записів – весь об’єм накопиченої інформації , який  може стати у нагоді під час виконання наступних етапів проектування виробу –  необхідно зберігати та класифікувати.     

 З чого починають створення банку ідей? Як правило, дизайнери використовують так звану клаузуру.

     Клаузура – це великий аркуш паперу, на якому презентовані різноманітні

варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, з прорисовкою окремих частин чи деталей. Аркуш з клаузурою повинен мати завершену композицію стосовно виробу чи проекту в цілому. Під час такої роботи можна застосовувати будь-які зображувальні засоби – від власноруч виконаних малюнків та ескізів до кольорових і скопійованих зображень.                      

Отже, банк ідей та пропозицій має складатись з комплексу інформації, яка стосується об’єкту проектування і відповідає за змістом та кількістю певному етапу проектування виробу. Проте для загального випадку, з метою класифікації зібраної інформації, структуру банку ідей можна представити у вигляді наступної схеми:     

Питання для самоконтролю

  1.  Що таке інформація?
  2.  Де можна віднайти потрібні літературні джерела для вашого проекту?
  3.  На яку інформацію необхідно звертати увагу в першу чергу під час роботи з книгою?
  4.  Що таке Інтернет?
  5.  Які існують способи пошуку інформації в мережі Інтернет?
  6.  В чому сутність та завдання банку ідей та пропозицій?
  7.  Як створюють банк ідей?
  8.  Яка структура банку ідей та пропозицій?

Практична робота 2. Пошук інформації в тематичних каталогах та пошукових машинах за допомогою ключових слів.

Так само як Ви вибираєте слова чи назви розділів під час пошуку книги в систематичному каталозі бібліотеки, оберіть ключові слова з теми вашого проекту чи проблеми, яка знаходиться в його основі.

Послідовність виконання роботи

1.Виберіть 10 ключових слів для теми свого проекту і розташуйте їх у порядку від загальних понять до більш конкретних положень.

2.Відкрийте вікно браузера.

3.Виконайте подальший пошук послідовно виконуючи всі дії наведені нижче використовуючи одну з пошукових машин:

  •  У поле адреса введіть адресу пошукової системи (наприклад: http://www.ukr.net/);
  •  У поле знайти введіть ключове слово, що стосується вашого проекту і натисніть клавішу Enter;
  •  Уважно перегляньте описи веб-сайтів, складіть список тих сайтів, що містять розшукувану інформацію;
  •  Поверніться на домашню сторінку пошукової системи клацнувши мишкою на кнопці «Назад» що знаходиться на екрані  комп’ютера.
  •  У полі знайти поряд з ключовим словом допишіть потрібне слово чи фразу, взявши її в лапки і натисніть клавішу Enter;
  •  Перегляньте знайдені веб-сторінки, складіть списки потрібних.
  •  Якщо необхідно знайти зображення певної конструкції виробу то використовуйте слово  «image» («зображення» чи «фотографії»).
  •  Якщо один із знайдених документів у більшій мірі відповідає зазначеній темі проекту, ніж інші, клацніть на кнопці Знайти подібні документи (зображення).

Практична  робота 3

1.Поміркуйте над образом майбутнього проекту. Використовуючи клаузуру  покажіть можливий образ вашого виробу з докладною прорисовкою всіх конструктивних елементів та основних ідей проекту.

2.Складіть ескіз майбутнього виробу.

ЛЕКЦІЯ 5.

1.Технологія опрацювання інформації друкованих та електронних інформаційних джерел.

2.Електронний спосіб аналізу та компонування інформації для проекту.

3.Сутність написання рефератів. Технологія написання навчальних, контрольних, службових та творчих рефератів. Структура реферату.

4.Складання бібліографії за темою проекту.

5.Збереження ресурсів і адрес Інтернету.

6.Презентація результатів роботи як один з видів перетворювальної діяльності людини.

7.Технологія створення публікації. Добір необхідної інформації.

1.Технологія опрацювання інформації друкованих та електронних інформаційних джерел.

Безперервне збільшення потоку електронної інформації, кількості електронних документів і виникнення електронних бібліотек — характерні ознаки сучасного стану розвитку бібліотечно-інформаційної сфери суспільної діяльності. Необхідність задоволення нових інформаційних потреб сучасних користувачів за рахунок використання переваг, які надає застосування електронних документів та нового електронного інформаційно-комунікаційного середовища, ставлять перед книгозбірнями завдання комплектування фондів електронних документів (ЕД) та забезпечення техніко-технологічних умов введення їх в суспільний обіг.

Специфічні властивості електронного середовища, яке будується на комп'ютерному обладнанні, програмному забезпеченні та інформаційних мережах і в якому електронні документи існують, зберігаються та використовуються, вимагають вирішення завдань формування в бібліотеках нового виду фондів - фондів ЕД, принциповою відмінністю яких від традиційних бібліотечних фондів є комп'ютерно-програмна техніко-технологічна база.

Фонд електронних документів: загальні поняття

За функціональним призначенням фонд електронних документів повністю відповідає традиційному визначенню бібліотечного фонду та є найважливішим системоутворюючим елементом електронної бібліотеки, що є новою системою організації, розвитку та використання електронних інформаційних ресурсів (ЕІР) [13, 15].

За визначенням Ю. Н. Столярова, бібліотечний фонд — це систематизована сукупність документів, яка відповідає завданням, типу, профілю бібліотеки, також інформаційним потребам її абонентів та призначена для використання та збереження документів. За якісними характеристиками бібліотечний фонд — цілісна, відкрита, стохастична, керована, надійна система [11, 12].

Фонд електронних документів повинен мати ті самі ознаки, які притаманні бібліотечному фонду взагалі: наявність документів, множину зосереджених у фонді документів (обсяг фонду), профіль фонду, упорядкованість масиву документів, готовність до використання, бути призначеним для абонентів бібліотеки та використовуватися ними [11].

Основним фондоутворюючим елементом бібліотечного фонду є документ. Документом вважається будь-яка нооінформація (інформація, яка створена розумом людини, на відміну від інформації, котра зафіксована в явищах неживої природи або біології), що зафіксована на фізичному носії з метою її використання, передачі та зберігання. Форма та засіб фіксації припускаються будь-які, тобто на папері, плівці, стрічці, диску тощо [11].

Одиницею збереження фонду електронних документів є електронний документ: електронне видання, Інтернет-публікація, електронний аналог або електронна копія друкованого видання або публікації. ЕД надається у вигляді одного або декількох файлів у відповідних вмісту документа форматах (текстових, графічних, векторних, мультимедійних) [3, 14]. Для фіксації та відображення інформації, яку містить ЕД, застосовуються комп'ютерне обладнання та програмні засоби [1, 7, 8]. Таким чином, специфічною ознакою одиниць збереження фонду електронних документів є специфіка матеріальних носіїв документів — це електронні носії інформації.

З усього потоку ЕД, які вже надходять до книгозбірень як на окремих фізичних носіях (компакт-диски, магнітні стрічки, гнучкі диски), так і через комп'ютерні мережі, слід виокремити ті документи, використання котрих має бути забезпечене організацією онлайнового доступу (онлайнові документи). Особливістю фонду онлайнових документів є те, що він може бути побудований лише на базі комп'ютерного обладнання, автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем та мережевих інформаційних технологій.

Таким чином, до основної матеріально-технічної бази традиційних фондів книгозбірень додається обов'язкове для орга-нізації фондосховищ ЕД програмно-апаратне комп'ютерне та мережеве обладнання, спеціалізоване обладнання для захисту електронної інформації й збереження ЕД на різних носіях, автоматизовані програмно-апаратні комплекси та мережеві системи для обслуговування користувачів електронними документами.

Під формуванням бібліотечного фонду розуміють створення, постійний розвиток та підтримку його в працездатному стані [11]. Кількісні та якісні перетворення — об'єктивно неминучі динамічні процеси розвитку бібліотечного фонду — повною мірою притаманні й фонду електронних документів і пов'язані з бібліотечними інформаційними технологіями.

Бібліотечна технологія — цілеспрямовані, послідовні дії з документами або відомостями про них — являє собою комплекс взаємопов'язаних циклів: формування бібліотечного фонду, довідково-бібліографічного апарату, обслуговування користувачів тощо. Цикли поділяються на процеси (моделювання, комплектування, облік, обробка, розташування фонду тощо), а процеси Бібліотечна технологія — цілеспрямовані, послідовні дії з документами або відомостями про них — являє собою комплекс взаємопов'язаних циклів: формування бібліотечного фонду, довідково-бібліографічного апарату, обслуговування користувачів тощо. Цикли поділяються на процеси (моделювання, комплектування, облік, обробка, розташування фонду тощо), а процеси — на етапи, процедури, стадії, операції, прийоми [3]. на етапи, процедури, стадії, операції, прийоми [3].

Значна кількість бібліотечних циклів — це інформаційні технології, тобто виробничі процеси, де основною продукцією, яка обробляється, є інформація [9]. Взагалі інформаційна технологія — це цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, роззосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування [11]. Автоматизовані бібліотечно-інформаційні технології, які базуються на спеціалізованих бібліотечно-інформаційних системах, є програмно-технологічною основою формування довідково-пошукових апаратів бібліотек та інформаційних складових електронних бібліотек: бібліографічних, реферативних, повнотекстових інформаційних ресурсів та лінгвістичних засобів.

Формування фонду електронних документів — це нова бібліотечна технологія. Основна відмінність від традиційної технології формування фондів пов'язана зі специфікою онлайнових документів — відсутністю окремого для кожного документа фізичного носія, новими джерелами комплектування [3, 5] (зокрема, з глобальної мережі Інтернет) та шляхами надходжень (комп'ютерні мережі та засоби телекомунікаційного зв'язку), файловою структурою електронних документів тощо. Тому етапи та операції окремих процесів технологічного циклу формування фонду електронних документів відрізняються від традиційних бібліотечних процедур опрацювання вхідного документального потоку, зокрема друкованих видань. Але набір процесів залишається постійним [12].

Отже, загальний цикл формування фонду електронних документів повинен включати наступні процеси:

моделювання фонду;

комплектування (виокремлюються технології збору електронних документів та технології оцифровування фондів);

облік;

технічна або формальна обробка файлів документів та аналітико-синтетичне наукове опрацювання вмісту документів;

розташування документів у файловому сховищі;

зберігання та захист інформації та носіїв;

забезпечення умов використання (онлайновий доступ та локальне використання);

аналізування інформації та моніторинг використання фондів електронних документів (у комплексі з іншими інформаційними ресурсами електронної бібліотеки).

Практично усі ці процеси технологічного циклу формування фондів електронних документів знаходяться в стадії досліджень, розробок та перших апробацій [9]. Різні бібліотеки світу мають певні досягнення та напрацювання в реалізації того чи іншого процесу, про що свідчать матеріали міжнародних конференцій з питань розвитку бібліотечно-інформаційних технологій, електронних інформаційних ресурсів та електронних бібліотек.

Зокрема, на сьогодні у процесі формування наукової електронної бібліотеки НБУВ маємо певні результати стосовно розробки та впровадження таких технологічних процесів, як комплектування, зокрема, мережевого збирання електронної інформації, технологічного опрацювання електронних онлайнових документів, систематизованого розташування їх у файловому сховищі та забезпечення онлайнового доступу до них.

Фонд електронних документів НБУВ (www.nbuv.gov.ua/eb/)

Фонд електронних (онлайнових) документів [5], який формується в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського в рамках проекту "Національна електронна бібліотека" [9] відповідає наведеним вище ознакам бібліотечного фонду та є повнотекстовою інформаційною складовою наукової електронної бібліотеки.

Фонд формується з 1998 року. Це універсальне за видовим і тематичним складом зібрання електронних документів, яке включає: книги, надані авторами; статті з періодичних видань, отримані від редакцій журналів; автореферати дисертацій, захищених в Україні в 1998 і наступних роках; публікації з бібліотечної справи та інформаційної діяльності, зібрані в Інтернет; твори класиків української літератури (Івана Котляревського, Тараса Шевченка та ін.); електронні копії раритетів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, інші повнотекстові електронні матеріали.

У технологічному режимі здійснюється комплектування фонду законодавчими документами в галузі бібліотечної справи, електронними версіями авторефератів дисертацій та статей з ряду періодичних видань, збірок наукових праць та матеріалів наукових конференцій вітчизняних наукових установ та вищих нав-чальних закладів.

Основними джерелами комплектування фонду є:

надходження від інтелектуальних власників публікацій (авторів, наукових видавництв та видавничих установ);

загальнодоступні Інтернет-документи;

матеріали, отримані при скануванні історико-культурних фондів бібліотек.

Пошук електронних документів та доступ користувачів до електронних документів забезпечено гіпертекстовим середовищем Web-сайту НБУВ та Web-інтерфейсом на основі WWW-IRBIS.

Обсяг фонду складає 12 тисяч одиниць зберігання (станом на липень 2002 р.). Щомісячні надходження до фонду складають близько 500 електронних документів. Щодня через глобальну мережу фондом користуються до 500 користувачів з унікальними IP-адресами (у тому числі наукові установи, навчальні заклади), яким надається до 10 тисяч файлів. Ці показники мають стійку тенденцію до збільшення.

2.Електронний спосіб аналізу та компонування інформації для проекту.

Одиницею комплектування фонду повнотекстових документів виступає електронний документ (стаття, монографія тощо), який має відповідні вихідні дані (автора, назву, інформацію про місце та рік опублікування тощо) та специфічні характеристики файлів та носія інформації [14]. Це потребує організації процесів опрацювання інформаційного вмісту документа, також опису файлової структури та носія інформації (зокрема, для документів на окремих фізичних носіях).

З огляду на той факт, що введення документа в науковий обіг пов'язано з його науковим опрацюванням, а інформаційні атрибути аналітичного опису документа (вихідні дані, анотація або реферат, зміст тощо) є компонентами довідково-пошукового апарату бібліотечних і пошукових систем, технологічна обробка електронного документа повинна здійснюватися за аналогією з традиційною бібліотечною технологією опрацювання вхідного документального потоку.

Електронний документ мусить пройти шлях традиційного бібліотечного опрацювання — комплектування, каталогізацію, систематизацію, аналітичне опрацювання. До технологічного опрацювання онлайнового електронного документа додається процес обробки файла документа — кодування назви файла, архівування, розміщення в відповідному каталозі файлового сховища. Цей "шлях" завершуватиме програмно-технічне забезпечення умов мережевого використання електронного документа та архівне зберігання. Процес технологічної конвертної обробки електронного (онлайнового) документа відображено на схемі.

Формування фонду електронних документів НБУВ — це одне з завдань, що вирішується в процесі створення наукової електронної бібліотеки в комплексі з формуванням бібліографічно-реферативних інформаційних ресурсів, які є основою пошукового апарата електронної бібліотеки [2, 4].

З метою уникнення дублювання робіт та рутинних операцій і досягнення ефективності технологічного процесу формування електронної бібліотеки в умовах обмеження усіх виробничих ресурсів при розробці технології формування фонду електронних документів покладались на наступні принципи:

застосовування існуючої автоматизованої бібліотечної технології опрацювання поточних надходжень до книгозбірні;

виконання конвеєрного технологічного опрацювання документів з послідовним нарощуванням інформації на кожному наступному етапі обробки;

кооперативне наповнення реферативних та повнотекстових ресурсів електронної бібліотеки виробниками інформації країни;

використання єдиних бібліографічних стандартів, правил створення бібліографічних описів та рефератів, класифікаційних схем.

Отже інформаційна технологія формування фонду електронних документів НБУВ базується на автоматизованих технологічних процесах обробки поточних надходжень до книгозбірні й ефективно використовує інформацію, яка створюється на кожному технологічному етапі. Записи ЕК та реферативної бази даних використовуються для формування пошукового апарату фонду повнотекстових ЕД. До цих записів додається URL-адреса документа, яка сформована при технологічному опрацюванні файла. Кодована інформація імені файла відповідає вихідним даним друкованої публікації. Обробка ЕД здійснюється з врахуванням міжнародних стандартів ISBD(ER), UNIMARC, ISO-2709.

Розроблені технологічні процеси, що розширюють автоматизовану технологію аналітико-синтетичної обробки друкованих видань на опрацювання електронних документів:

процес мережевого кооперативного наповнення реферативної бази даних та комплектування фонду повнотекстових ЕД, включаючи автоматизовану технологію опрацювання електронної інформації (надходження від редакцій періодичних видань), яка заснована на автоматичній конвертації слабо структурованих текстів у записи БД;

процес опрацювання електронних варіантів публікацій - це створення аналітичних записів із електронних змістів та рефератів комп'ютерних версій періодичних видань (відпрацьовано на електронних версіях наукових збірників НБУВ та Інтернет-версіях матеріалів міжнародних конференцій);

процес обробки файлів ЕД, які надаються інтелектуальними власниками, - це кодування назв файлів згідно з вихідними даними документа, архівування файлів, розташування у відпо-відних каталогах файлового сховища, формування URL-адреси документа;

для комплектування фонду повнотекстових електронних документів комп'ютерними версіями примірників з фондів книгозбірні апробована технологія оцифровування раритетів, історичних та рідкісних документів, видань з нотного фонду книгозбірні та формування їх електронних копій або гіпертекстових версій;

організовано процес систематичного страхового копіювання електронних інформаційних масивів та їх архівування для довгострокового зберігання.

Наступним завданням є створення робочого міста каталогізатора ЕД, які не мають друкованих аналогів.

Формування фонду електронних, зокрема онлайнових, документів стає невід'ємною складовою процесу формування загального фонду книгозбірні. Однак, якщо формування фондів бібліотек забезпечується відповідною законодавчою базою держави (www.nbuv.gov.ua/eb/law/), то комплектування бібліотек електронними документами потребує законодавчої підтримки та відповідної нормативно-методичної бази.

Для формування фонду електронних документів та довідково-пошукового апарату електронної бібліотеки оптимальним є технологічний процес, що ґрунтується на конвеєрній обробці документального потоку з використанням автоматизованої бібліотечної інформаційної технології, на технологічних етапах якого здійснюється доповнення бібліографічних записів рефератами наукових публікацій, систематичними індексами та електронними адресами документів.

Застосування інформаційної технології конвеєрного формування інформаційних ресурсів електронної бібліотеки дозволяє здійснювати технологічну обробку мережевих надходжень електронних документів. Технологічні рішення, які запропоновано для формування електронної бібліотеки НБУВ, дозволяють заощадити усі виробничі ресурси та уникнути дублювання робіт й забезпечують ефективне наукове опрацювання документів для введення їх у суспільний обіг та бібліотечно-інформаційне обслуговування споживачів.

Формування фонду електронних документів НБУВ — це одне з завдань, що вирішується в процесі створення наукової електронної бібліотеки в комплексі з формуванням бібліографічно-реферативних інформаційних ресурсів, які є основою пошукового апарата електронної бібліотеки [2, 4].

З метою уникнення дублювання робіт та рутинних операцій і досягнення ефективності технологічного процесу формування електронної бібліотеки в умовах обмеження усіх виробничих ресурсів при розробці технології формування фонду електронних документів покладались на наступні принципи:

застосовування існуючої автоматизованої бібліотечної технології опрацювання поточних надходжень до книгозбірні;

виконання конвеєрного технологічного опрацювання документів з послідовним нарощуванням інформації на кожному наступному етапі обробки;

кооперативне наповнення реферативних та повнотекстових ресурсів електронної бібліотеки виробниками інформації країни;

використання єдиних бібліографічних стандартів, правил створення бібліографічних описів та рефератів, класифікаційних схем.

Отже інформаційна технологія формування фонду електронних документів НБУВ базується на автоматизованих технологічних процесах обробки поточних надходжень до книгозбірні й ефективно використовує інформацію, яка створюється на кожному технологічному етапі. Записи ЕК та реферативної бази даних використовуються для формування пошукового апарату фонду повнотекстових ЕД. До цих записів додається URL-адреса документа, яка сформована при технологічному опрацюванні файла. Кодована інформація імені файла відповідає вихідним даним друкованої публікації. Обробка ЕД здійснюється з врахуванням міжнародних стандартів ISBD(ER), UNIMARC, ISO-2709.

Розроблені технологічні процеси, що розширюють автоматизовану технологію аналітико-синтетичної обробки друкованих видань на опрацювання електронних документів:

процес мережевого кооперативного наповнення реферативної бази даних та комплектування фонду повнотекстових ЕД, включаючи автоматизовану технологію опрацювання електронної інформації (надходження від редакцій періодичних видань), яка заснована на автоматичній конвертації слабо структурованих текстів у записи БД;

процес опрацювання електронних варіантів публікацій - це створення аналітичних записів із електронних змістів та рефератів комп'ютерних версій періодичних видань (відпрацьовано на електронних версіях наукових збірників НБУВ та Інтернет-версіях матеріалів міжнародних конференцій);

процес обробки файлів ЕД, які надаються інтелектуальними власниками, - це кодування назв файлів згідно з вихідними даними документа, архівування файлів, розташування у відпо-відних каталогах файлового сховища, формування URL-адреси документа;

для комплектування фонду повнотекстових електронних документів комп'ютерними версіями примірників з фондів книгозбірні апробована технологія оцифровування раритетів, історичних та рідкісних документів, видань з нотного фонду книгозбірні та формування їх електронних копій або гіпертекстових версій;

організовано процес систематичного страхового копіювання електронних інформаційних масивів та їх архівування для довгострокового зберігання.

Наступним завданням є створення робочого міста каталогізатора ЕД, які не мають друкованих аналогів.

Висновки

Формування фонду електронних, зокрема онлайнових, документів стає невід'ємною складовою процесу формування загального фонду книгозбірні. Однак, якщо формування фондів бібліотек забезпечується відповідною законодавчою базою держави (www.nbuv.gov.ua/eb/law/), то комплектування бібліотек електронними документами потребує законодавчої підтримки та відповідної нормативно-методичної бази.

Для формування фонду електронних документів та довідково-пошукового апарату електронної бібліотеки оптимальним є технологічний процес, що ґрунтується на конвеєрній обробці документального потоку з використанням автоматизованої бібліотечної інформаційної технології, на технологічних етапах якого здійснюється доповнення бібліографічних записів рефератами наукових публікацій, систематичними індексами та електронними адресами документів.

Застосування інформаційної технології конвеєрного формування інформаційних ресурсів електронної бібліотеки дозволяє здійснювати технологічну обробку мережевих надходжень електронних документів. Технологічні рішення, які запропоновано для формування електронної бібліотеки НБУВ, дозволяють заощадити усі виробничі ресурси та уникнути дублювання робіт й забезпечують ефективне наукове опрацювання документів для введення їх у суспільний обіг та бібліотечно-інформаційне обслуговування споживачів.

3.Сутність написання рефератів. Технологія написання навчальних, контрольних, службових та творчих рефератів. Структура реферату.

Багато студентів злегка помиляються, коли вважають, що реферат — це самостійний твір на задану тему.

Насправді реферат — це не твір, а огляд публікацій, доступних по заданій темі. Огляд, на відміну від твору, не вимагає ні фантазії, ні оригінальності мислення, ні вислову нових ідей. Зрозуміло, в рефераті можна приводити власні твердження і вислови, але, по-перше, це зовсім не обов'язково, а по-друге, доречно не у всіх розділах роботи. Можливо, якби все учні добре знали, що реферат — це зовсім не твір, то і охочих писати реферати було б більше.

Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст. Залежно від того, яка роль відводиться джерелу у виконуваному дослідженні, дуже важлива інформація може подаватися у вигляді цитат. Викладання має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб'єктивних оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використовувати абревіатури, які будуть незрозумілі іншим учасникам дослідження.

Виписки із книги краще подавати зонами, тобто фіксувати інформацію, яка стосується одного конкретного питання. Якщо у джерелі, навіть у одному абзаці або фразі, є інформація з іншого питання плану дослідження, то на аркуші залишають певний інтервал для запису. При застосуванні карток у реферуванні джерел кожне питання фіксується на окремій картці. Все це сприяє систематизації інформації згідно з планом дослідження. Крім того, якщо будь-які дані передбачається використати в інших розділах, то відповідну виписку необхідно заповнити у двох примірниках.

Створення рефератів дуже схоже на колекціонування поштових марок. Уявіть собі, що перед вами лежить десяток поштових марок, і ваше завдання акуратно їх розташувати. Одна людина розташує їх в хронологічному порядку, інший — за збільшенням номіналів, третій — в порядку зростання геометричних розмірів, четвертий — по країнах, а п'ятий згрупує марки по темах: «спорт» - в одну групу, а «природу» - в іншу. Звернете особливу увагу на те, що кожен проведе при цьому невелике дослідження. Хтось уважно вивчить вміст мазкий, а хтось обмежиться їх обміром за допомогою лінійки, але кожен проявить творчість і отримає результат, відмінний від інших. По цьому результату можна багато що сказати про дослідницькі здібності і творчий підхід автора.

Так само відбувається і підготовка реферату. Спочатку збираються початкові матеріали на задану тему (книги, статті, замітки, ілюстрації), а потім витяги з них групуються в тому порядку, який зручний авторові. Як і у всякій справі, успіх залежить від наявності початкових матеріалів і практичних навиків. З початковими матеріалами може дуже допомогти Інтернет, а з практичними навиками вам ніхто не допоможе, окрім вас самих.

Раніше для підготовки реферату доводилося або ходити в бібліотеку, або мати бібліотеку будинку. Сьогодні потрібну кількість публікацій по будь-якій темі можна підібрати в Інтернеті швидше, ніж дочекатися в бібліотеці виконання свого замовлення. А що стосується практичних навичок, то вони тому і називаються «практичними», що сформувати їх можна тільки в роботі. Можна завантажити з Інтернету десятки готових рефератів і все їх успішно здати. Можливо, при цьому в журналі обліку успішності з'являться хороші бали, однак рівень практичних навичок не зросте.

Існують різні типи рефератів і, відповідно, до них підходять різні моделі підготовки. Якщо говорити узагальнено, то можна виділити чотири основні типи: навчальні, контрольні, службові і творчі реферати.

Навчальні реферати – це, як правило, ті, які нам задають як самостійні роботи в школі. У них одна мета – навчити учнів працювати ефективно. Ефективність – це не об'єм, а максимум результату при мінімумі витрат сил і часу. Хтось може подумати, що найефективніший підхід полягає в тому, щоб знайти в Інтернеті готову роботу і здати її як власну. Проте, це не зовсім так. Якби мета реферату полягала в тому, щоб тільки його здати, то це було б вірно, але оскільки насправді мета полягає в тому, щоб навчитися працювати, то ефективність виявляється нульовою.

Слід звернути увагу на особливість навчальних рефератів. Від них не вимагається практичної віддачі. Однак у тих, хто не навчився виконувати навчальні реферати, вже не буде ні часу, ні навичок для розробки практичних рефератів. Отже, навчальний реферат слід розглядати як безкоштовну можливість придбати квиток на хороші місця у власне майбутнє. Не хочете їм скористатися – не треба. Тільки пам'ятаєте, що той, хто здає чужий реферат як свій, нагадує героя відомого анекдота, що обдурив кондуктора. Він купив квиток, а сам не поїхав.

Контрольні реферати використовують для перевірки готовності людини до виконання тієї або іншої роботи. Якщо в навчальному рефераті автор представляє тему, то в контрольному рефераті він представляє себе (через своє представлення теми).

Дуже важливо відрізняти контрольний реферат від навчального, оскільки на перший погляд різниця не завжди помітна. Вчитель, охочий виділити з групи учнів двох-трьох чоловік, з якими варто займатися індивідуально, може запропонувати всій групі написати навчальні реферати. При цьому більшість учнів і не здогадуються, що насправді їх реферати розглядатимуться як контрольні, а потім дивуються, чому деякі їх товариші раніше інших залучилися до практичної роботи, чому їм довірили написання статей в журнали, запрошують на конференції і направляють на навчання за кордон.

Сьогодні при влаштуванні на престижну роботу у претендентів також можуть вимагати надання реферату по темі, якою займається фірма. Це особливо важливо, коли на роботу влаштовується молода людина. У фахівців із стажем можна запитати звіт про результати їх минулих проектів, «резюме» або рекомендацію, а у молодої людини, що тільки що закінчила навчальний заклад, нічого цього немає. За допомогою реферату можна перевірити мотивацію працівника, з'ясувати, наскільки він знайомий з цим видом діяльності, чи представляє вона для нього особистий інтерес, і чи не кине він роботу незабаром після того, як набуде перших навичок. Сучасні працедавці не мають наміру за свій рахунок учити практичним навикам людей, які можуть покинути їх у будь-який момент.

При підготовці рефератів, що надаються для працевлаштування, треба звернути увагу не тільки на широту і глибину знань, але і на оперативність роботи. Приведемо приклад. Молодий та здібний автор робіт з комп'ютерної тематики Віктор, що мав публікації в технічних журналах, звернувся в комп'ютерну фірму з проханням про постійну роботу у відділ маркетингу. Глава фірми попросив його підготувати аналітичний огляд на тему «Основні джерела безкоштовних програм в Інтернеті». На питання про об'єм і терміни виконання роботи йому було оголошено, що все це на особистий розсуд.

Зрозуміло, глава фірми міг його протягом п'ятнадцяти хвилин встановити адреси найбільших джерел безкоштовних програм в Інтернеті, але йому було важливо перевірити, як працівник мобілізується на рішенні поставленої задачі. Коли через три дні Віктор подзвонив і повідомив про готовність огляду, йому відповіли, що необхідність в його послугах відпала. Не дивлячись на очевидні здібності і хороший рівень знань, Віктор продемонстрував свою неготовність вписатися в напружений графік робіт.

Для того, щоб готувати контрольні реферати швидко і чітко, треба мати досвід. Тому знову нагадуємо про навчальні реферати, без яких цей досвід не знайти.

Службові реферати готують як службові завдання. Зазвичай вони пов'язані з тим, що керівництву треба терміново вивчити якесь питання, а часу на це немає. Тоді завдання доручається помічникові (референтові, секретареві або фахівцеві). Глибину опрацьовування і час на розробку задає керівник, причому часу ніколи не буває достатньо, так що розгойдуватися і вчитися ніколи. Якщо час не обмежили, це не радість, а горе. Це сигнал тривоги: вас перевіряють! В цьому випадку треба самому собі поставити такий жорсткий бар'єр за часом, який тільки можна, виходячи з того, що в даній організації вважається пристойним. Якщо це навчальний заклад, то пристойним можна вважати тижневий термін. Якщо це комерційна організація, треба укладатися в добу. Якщо при цьому доведеться попрацювати вночі удома — це в порядку речей. Інтернет тим і зручний, що їм можна користуватися цілодобово.

Творчий реферат – це найцікавіший вид рефератів. Творчі реферати готуються для себе і не мають конкретної мети, хоча насправді цілі у них, звичайно, є, причому дуже масштабні.

Перш ніж приступати до розробки творчого проекту бажано спочатку розробити серію рефератів по близьких темах. Теми цих рефератів ніхто і ніколи вам задавати не буде, і контролювати роботу теж нікому — це справа творча і особиста.

Чому роботу над творчими матеріалами краще починати з рефератів? Тут є, принаймні, чотири причини.

Перша причина полягає в тому, що творчі роботи краще всього виконувати не тоді, коли дано завдання, а тоді, коли є бажання. Це набагато ефективніше. Робота проходить швидко та цікаво. Приводом для написання реферату може стати знайомство з цікавою статтею в журналі, освітлення якоїсь теми по телебаченню, знайомство з цікавою публікацією в Інтернеті, цікаве повідомлення, отримане по електронній пошті від інформаційних серверів. Якщо відкласти цю працю до того часу, коли на неї з'явиться завдання, зміст вивітриться з голови, первинний заряд пропаде, робота вийде натягнутою і нецікавою.

Друга причина в доцільності підготовки самостійних творчих рефератів полягає в тому, що навіть досвідчені автори рідко можуть написати хорошу роботу з першого разу. Звичайна більшість авторів говорять, що якби їм довелося виконати ту ж роботу ще раз, вони зробили б її інакше. Постійна незадоволеність результатами своєї праці – невід'ємний елемент творчості. У творчості немає стандартів і еталонів. Кожен оцінює свій результат суб'єктивно. Якщо є незадоволеність і бажання все переробити – це нормально. А ось щоб не переписувати свої роботи нескінченне число разів, починати їх треба не на порожньому місці, а на основі заздалегідь підготовлених рефератів.

Ще одна причина полягає в тому, що в будь-якій творчій діяльності є суперечність між структурою роботи і її змістом. Досвідчені автори добре знають, що тема володіє властивістю «вести» автора. Він замислює одне, а виходить щось зовсім інше. Щоб з цим боротися, дослідники заздалегідь продумують структуру (пишуть план). Проте робота, побудована по чіткому плану, може бути схожа на стройовий статут. Деякі намагаються працювати без плану – тоді робота виходить живою і безпосередньою, але, на жаль, далеко не науковою.

Особливо важко готувати матеріали для публікації в Інтернеті. Вони повинні бути цікавими, мати чітку структуру, яка потім реалізується за допомогою гіперпосилань. Тому часто роботу роблять в два прийоми. Перший раз статтю пишуть так, як пишеться, а потім її переписують, щоб вийшла струнка структура, що не суперечить змісту. Якщо є заздалегідь підготовлений реферат, то все виходить швидко і ефективно.

Четверта причина бажаності попередніх рефератів полягає в тому, що звичайна людина не може умістити в голові зміст великої праці. Якась частина роботи при цьому обов'язково залишиться непотрібною і піде у сміттєву корзину, але без цього не обійтися. Робота тільки тоді стає творчістю, коли її пропускають через «сито» суворого відбору. Суворий відбір – це основа будь-якої творчості, а щоб було, з чого відбирати, треба мати початкові матеріали. Творчі реферати дуже добре для цього підходять.

Окремо розглянемо як необхідно компонувати зібрану інформацію, яка буде використана для розробки рефератів. Спочатку необхідно підготувати місце для матеріалів, які ми будемо завантажувати з мережі.

Найбільш простий спосіб – це створити папку на комп’ютері і складати всі матеріали (текстові документи, зображення, креслення тощо), які стосуються теми проекту. Відразу зазначимо, що така папка може бути використана під час виконання нескладних короткотермінових завдань. Коли мова йде про більш складне завдання – проект, в основі якого знаходиться певна проблема, то фрагментарними відомостями завантаженими в окрему папку, справі не зарадиш.

Для того щоб швидко систематизувати та скомпонувати знайдену інформацію використовують спеціальні програмовані розширення для браузерів, за допомогою яких можна об’єднувати процес завантаження інформації та їх одночасну каталогізацію. Серед таких програм – це GrabNet (www.blewsquirrel), iHarvest One (www.iharvest.com). Однак, вони розраховані на великі за обсягом та складні за структурою та змістом наукові дослідження. Причому багато часу буде витрачено на те, як зібрану інформацію систематизувати та яку назву дати відповідній папці. Тому існує більш спрощений («учнівський») спосіб каталогізації інформації для проетку, який виконують у наступній послідовності.

1.Завчасно перед  підключенням до Інтернету створіть дев’ять папок на Робочому столі (комп’ютера) і назвіть їх найпростішими іменами: 1, 2, 3, 4, ..9 (див мал.).

2.Для створення папки клацають правою клавішею миші і вибором відповідної опції Створити Папку.

3.Коли з’явиться значок з ім’ям Нова папка , натисніть клавішу з цифрами від 1 до 9, а потім клавішу Enter. 

4.В кожну з цих папок ми будемо складати корисні  для проекту Web-сторінки з різних серверів. Під час переходу від одного сервера до іншого будемо відкривати для збереження сторінок кожну наступну папку.

Такий підхід в компонуванні інформації для реферату є найбільш зручним, оскільки є можливість послідовно переглядати інформацію з кожної сторінки, що була завантажена до відповідної папки. Якщо матеріал не підходить його відразу відправляють до корзини. Так, переглянувши дев’ять серверів ви обов’язково потрапите на потрібну інформацію для проекту.

Розглянемо компонування та створення на цій основі реферату з дослідження певної теми. Наприклад, нам потрібно знайти інформацію, яка стосується механічних механізмів, історії винахідництва у цій галузі.  За консультацією вчителя один із напрямків пошуку може бути здійснено за працями вчених і, зокрема, Х. Гюйгенса. Зробимо припущення, що ми не знаємо хто це і чим він займався. Як би нам було відомо, що це голландський фізик XVII століття, то могли б скористуватись одним з пошукових каталогів біографій фізиків (www.atrus.ru або www.yahoo.com ). Але оскільки нам це невідомо то варто скористуватись пошуковим покажчиком, наприклад www.google.ru.  

Для тих хто успішно володіє і читає документи англійською мовою, можна рекомендувати пошуковий покажчик «Northern  Light»     (www.northernlight.com). Вважається, що для дослідницької роботи це  найбільш зручна пошукова система.

Розкриємо послідовність роботи:

1.Підключаємоь до мережі, заходимо на сайт пошукової системи «Google», вводимо в поле пошуку слово «Гюйгенс» і натискаємо кнопку Знайти. Через деякий час одержуємо результат (див мал.)

2.Переглядаємо одержані посилання, наприклад відкриваємо «Гюгенс Хрістіан» (див мал. 5). Зберігаємо  цей документу папці з номером 1, що знаходиться на Робочому столі, далі використовуємо всі інші посилання. Через декілька хвилин використовуючи наступну сторінку одержуємо бібліографічну довідку про цього вченого (див мал. 6). На ступний матеріал дає змогу з’ясувати, що Гюйгенс був не лише фізиком, а й математиком, астрономом та винахідником. Він став відомим саме завдяки механічним винаходам і, зокрема винайшов маятниковий годинник. Про це відкриття він повідомив у своїй статті Годинник (Horologium, 1658). Решту років після винаходу він присвятив питанням механіки, що власне співзвучно із тією проблемо, над якою ми працюємо у нашому проекті.   

Мал. 5 Результати пошуку в пошуковій системі «Google»

Мал. 6 Інформація із сторінки сайту для однієї з папок на Робочому столі

Мал. 7 Сайт на якому є інформація про винахідницькі здобутки Гюйгенса

Знайдену сторінку зберігаємо в папці з номером 2.

3.Щоб не повертатись до сторінки із знайденими посиланнями (мал. 5) можна скористатись таким прийомом роботи. Під час перегляду сторінки із посиланнями наводимо мишку на посилання і натискаємо праву кнопку миші. У розгортці знаходимо функцію «Відкрити у фоновій вкладці» (Открыть в фоновой вкладке Ctrl+Shift+Enter) (див мал 7)

Так створюємо 8-10 вкладок, посилання на які розташовані у верхній частині сторінки браузера:

Мал. 8

Натискаючи почергово на кожну вкладку будемо одержувати кожну наступну сторінку з відповідного посилання. Вкладки не зникають, тому можна миттєво перейти до потрібної сторінки не повертаючись до сторінки із посиланнями.

4.При бажанні можна дізнатись, що відомо про Гюйгенса та його відкриття в світових ресурсах Web. Знаючи ключове слово Huygens, на сервері  «Northern  Light»  можна одержати близько 30 тис. посилань.  

Після зібраних матеріалів проводять первинну зачистку. Суть роботи полягає в тому, що за допомогою миші виділяють потрібні фрагменти з тексту на Web-сторінках, а потім копіювати їх в документ Word. В результаті на заміну великої кількості завантажених з мережі файлів, по яких розкидана інформація, ми одержуємо один файл Word, в якому не буде нічого зайвого, крім тексту (див рис.9)

Безпосередньо процес обробки матеріалів для реферату методом компоновки здійснюється наступним чином:

1.Запускають текстовий процесор і створюють в ньому документ (поки що пустий). Потім запускають браузер і відкривають в ньому першу з раніше зібраних Web-сторінок.

2.Спочатку на Web-сторінці виділяють текст протягуванням миші. Якщо весь текст сторінки може знадобитись для теми реферату, його можна виділити

Мал. Компоновка знайдених матеріалів в одному документі

Мал.9 Компоновка матеріалів в одному документів комбінацією клавіш CTRL+A.

3.Після цього необхідно клацнути на виділеному тексті правою клавішею миші і у створеному контекстному меню вибрати команду Копіювати (Копировать)

4.На Панелі задач переключаються  у вікно текстового процесора.

5.Встановлюють покажчик миші у те місце документу, куди буде копіюватись інформація, і дають команду Правка     Спеціальна вставка    

Невідформатований текст.

Спеціальна вставка потрібна для того, щоб відокремити другорядний матеріал, яким наповнена  Web-сторінка – таблиці, гіперпосилання, рисунки, рекламні тексти  та ін. Якщо зробити звичайну вставку, то вони перейдуть у документ де готується реферат і будуть заважати.

6.На цьому етапі роботи за допомогою Пані задач знову переключаються  у вікно браузера і виконують всі операції як було описано вище.

7.Після обробки одного Web-документа, завантажують наступний і так обробляють всі 9 чи більше сторінок.

8.Після завершення роботи над папкою 1 переходять до наступної папки і так далі обробляють і компонують матеріал кожної тимчасової  папки, що розміщені на Робочому столі.

Отже, в підсумку  ми одержимо великий за обсягом документ, який є робочою основою де будемо створювати реферат. Розмір цього документу у декілька разів більший за потрібний розмір реферату. І це не дивно, адже інформація зібрана з різних серверів Інтернету і, не виключено, що деяка інформація повторюється по декілька разів. Отже, перше завдання після зібраної інформації в одному документі –  провести ревізію на предмет того, що є. Для цього відкривають файл в текстовому процесорі і прочитують зібрані тексти.  Після кожного прочитаного блоку інформації ставлять заголовок, що характеризує його зміст. Наприклад, Походження та освіта (це про ранні пори року з життя Гюйгенса); Дослідження хвильових властивостей світла; Винаходи у галузі механіки; Маятниковий годинник; Література (іноді на веб-сторінках поруч із текстами  наводиться використана література). Якщо деякі заголовки повторюються не викидайте їх відразу а прочитайте всі нумеруючи кожен, наприклад: Винаходи у галузі механіки-1, Винаходи у галузі механіки-2 і т.д.

Коли всі зібрані матеріали прочитані і заголовки розставлені, необхідно поглянути на документ так, щоб бачити лише одні заголовки (без тексту). Для цього в текстовому процесорі Microsoft Word є спеціальний засіб, який називається режим перегляду структури документа. В програмі Microsoft Word 2007 переключення в режим перегляду структури документа виконують командою Вид     Схема документа. В такому режимі можна охопити поглядом весь документ і швидко  проаналізувати, який матеріал є зайвим, які його частини необхідно відразу видалити.

Тексти, які дослідник зміг зібрати під час підготовки вихідних положень матеріалів, складають зміст документа. Однак зміст – це ще не весь документ. Оскільки збір матеріалів здійснювався з різних серверів, то структура документа на цьому етапі компоновки є хаотичною. Для того щоб виправити ситуацію, в тому самому  режимі перегляду документа є кнопки із стрілками. Якщо курсор миші навести на заголовок який хочемо перемістити і клацати на стрілки то матеріал буде відразу переміщуватись, що буде видно по заголовку. Тобто, разом із заголовком перейде і текст, який до нього прикріплений. Така технологія роботи дає змогу значно економити час і компонувати матеріал швидко, не переглядаючи зайвий раз раніше прочитаний текст.

Наступним кроком є більш докладна компоновка структури реферату відповідно до його теми. Так, якщо у змісті реферату розглядатимуться історичні аспекти досліджуваної теми (приклад з Гюйгенсом), то логічно розташовувати розділи відповідно до біографії вченого.

Якщо реферат присвячений певній події (наукове відкриття, суспільне перетворення тощо), то послідовність розташування розділів реферату може бути дещо іншою. Спочатку викладають передумови, які підготували подію, потім огляд чи аналіз ситуації яка склалась. У випадку з науковим чи технічним відкриттям, необхідно обов’язково розглянути суть проблеми у даній галузі наук чи технічне протиріччя, що згодом було розв’язане, і визнане  в історії техніки як відомий на сьогоднішній день  об’єкт чи пристрій.  

Якщо реферат присвячений технічному об’єкту або процесу, то порядок як правило хронологічний, і відповідає розвитку знань про даний технічний об’єкт, явище чи процес.

Після завершення вище описаного компонування та правки структури початкових матеріалів реферату, слід перейти в один з режимів перегляду документу: Вигляд > Звичайний або Вигляд > Розмітка сторінки. На екрані монітору з’явиться майже готовий документ - реферат. Проте у нього є дві суттєві ознаки:  по-перше, він перевантажений інформацією, оскільки в ньому багато ще  повторюється певна інформація по кілька разів, а по-друге, це не самостійна робота, оскільки  все, що тут зібрано –  з інших джерел інформації. Тому, слід ще раз переглянути реферат і видалити все, що повторюється по кілька разів. Окремо необхідно звернути увагу на переходи від однієї теми до іншої. Такі переходи необхідно доповнити власними думками чи ідеями, якщо такі будуть з’являтись.

Для остаточного завершення роботи над рефератом складають два розділи – вступ і висновки.  Традиційно вважається, що написання вступу до реферату найбільш складна частина його роботи, і це зрозуміло, оскільки починати з цього роботу над рефератом не варто. Вступ пишуть, коли роботу над змістовим наповненням  завершено.   

У вступі може бути самостійна тема – актуальність проблеми чи проекту. Під актуальністю розуміється значення того, про що написано в рефераті, для  науки, техніки, культури, освіти тощо. Якщо діяти нестандартно, тему вступу можна зробити більш різноманітною  до змісту  реферату. Наприклад, якщо реферат присвячений винахідникові механічних пристроїв Гюйгенсу, то вступ можна присвятити розповіді про прилад, який він винайшов – маятниковий механізм. Такий підхід зручний для творчих рефератів.

Заключну частину рефератів оформляють, як правило, у вигляді висновків. У висновках не варто розглядати ті питання чи положення, яких немає у тексті реферату. Отже, висновки можна швидко підготувати на основі готового матеріалу, особливо варто звертати увагу на висловлені думки чи короткі узагальнення, які є у змісті реферату. Ще важливо – висновки не повинні бути об’ємними, але обов’язково чіткими та лаконічними без зайвих відступів щодо актуальності теми дослідження.   

Під час роботи над проектом написання реферату допомагає узагальнити теоретичні або наукові положення, систематизувати досвід вже відомих розробок або наукових праць з досліджуваної проблеми і, є складовою частиною  портфоліо проекту.

Якщо тема складна, то може бути складено декілька рефератів, особливо, якщо проект колективний. До зібраної та скомпонованої інформації можна неодноразово звертатись та використовувати для уточнення певних теоретичних положень у продовж всього терміну  роботи над проектом.

4.Складання бібліографії за темою проекту.

Обов’язковою структурною частиною реферату є списки використаних літературних джерел. Бажано щоб було два списки літератури – один відповідав знайденим у бібліотеці книжкам та журналам, інший – додатковий, для джерел знайдених в мережі Інтернет.

Треба відзначити, що під час оформлення проектної роботи необхідно також правильно складати бібліографічний список: Джерелами для формування бібліографічного списку можуть бути:

  •  списки обов’язкової та рекомендованої літератури з навчальної дисципліни;
  •  бібліографічні списки в підручниках і монографіях з даної теми;
  •  предметні каталоги бібліотек;
  •  Інтернет-ресурси.

До бібліографії та списків літератури, що складають в рефераті чи до проектної роботи необхідно:

  •  розміщувати списки джерел за алфавітним порядком;
  •  вказувати рік видання
  •  вказувати місце видання та видавництво, в якому вийшла книга;
  •  зазначити кількість сторінок в даній книзі чи монографії;
  •  якщо використовуються матеріали Інтернет-ресурсів, то необхідно вказати їхню електронну адресу, а також дату перегляду Веб-ресурсу.

5.Збереження ресурсів і адрес Інтернету.

Інтернет випливає із сутнісних функцій, що властиві глобальній комп’ютерній мережі, а саме [17, 18, 77]:

Інтернет — загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство;

Інтернет — глобальний комунікаційний канал, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень;

Інтернет — допоміжний засіб соціалізації й самореалізації особистості та соціальної групи шляхом спілкування із зацікавленими партнерами, всепланетний клуб зацікавлених партнерів.

Інтернет — глобальна соціально-комунікаційна комп'ютерна мережа, що призначена для задоволення особистих і групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій.

Інтернет-ресурси — новий комунікаційний канал. Інформаційний ресурс глобальної комп’ютерної мережі розглядається як сукупність документів, що існують в електронній формі та системно взаємопов’язані між собою як різновидові інформаційні джерела, що оприлюднюються через мережу Інтернет і використовуються для виконання їх функцій.

На сьогодні в Інтернеті з'являється все більше зібрань публікацій, доступ до яких безоплатний для користувачів. Зародилася ініціатива під назвою «Open Access» — «Відкритий доступ». Ця ініціатива набуває все більшого розповсюдження. Станом на вересень 2009 р. в Registry for Open Access Repositories — ROAR (Реєстр сховищ відкритого доступу до наукових публікацій) таких архівів вже понад 1,4 тис.

Виникнення інформаційно-комунікаційних технологій, особливо мережі Інтернет, обіцяє істотно розширити можливості рівного поширення знання. Ідеал загального сховища світових знань (Global Knowledge Partnership, http://www.globalknowledge.org/gkps_portal/index.cfm?& menuid=8) вже не здається недосяжним.

Важливі світові ініціативи, такі як World Summit on the Information SocietyWSIS (Світовий Саміт інформаційного суспільства, http://www.itu.int/wsis/index.html), прагнуть виявити можливості нових технологій, що дозволять ліквідувати інформаційну нерівність і досягти мети, проголошеної Millennium Development Goals. Водночас декларація WSIS закликає об'єднати зусилля в побудові інформаційного суспільства без меж. Один із підходів базується на феномені «відкритого контенту» , під яким розуміють будь-які інтелектуальні продукти (текстові документи, мультимедійні матеріали, комп’ютерні програми тощо), що подані в Інтернеті і припускають їхнє вільне копіювання та використання за умов посилання на автора інформації.

Коли мережевий користувач має доступ до мережі та здійснює відповідний пошук, то існують певні мережеві інформаційні ресурси, здатні задовольнити його потреби. Власники глобальної мережі повинні забезпечувати з’єднання користувача з мережевими ресурсами, щоб воно було настільки зручним, легким та швидким, наскільки це можливо.

Відповідна систематизація документів на веб-сайтах також є важливим засобом для досягнення мети цього закону.

Якщо веб-ресурс публікується, розповсюджується, розширюється мережевим сайтом таємно, даний ресурс не може бути легко знайденим і використаним для пошуку, то в даному випадку користувач може просто випадково наштовхнутися на нього, а в іншому, — мережевий ресурс залишається дуже довго недоступним.

Як власник мережі знаходить свого користувача для своїх ресурсів? Для цього існує багато шляхів, наприклад: розповсюдження нових мережевих ресурсів через списки адресатів, поштові реєстри та дискусійні групи; створення списку мережевих ресурсів на базовій веб-сторінці сайту; представлення веб-ресурсів у пошукових машинах і каталогах, які є розповсюдженим шляхом індексування нових ресурсів веб-сайту тощо.

Також необхідно застосування структурованої, добре організованої і найбільш категорійної карти (схеми) сайту, оскільки це гарантує уніфікованість обробки різних мережевих інформаційних ресурсів за однаковими темами. Він (сайт) повинен бути простим і легким у використанні. Важливим є правильний зв’язок з веб-ресурсом.

Для допомоги користувачам необхідно також використовувати навігаційні зв’язки.

Будь-який архів відкритого доступу можна конфігурувати так, щоб він забезпечував глобальну інтероперабельність, з використанням протоколу, розробленого міжнародним співтовариством у межах Open Archive Initiative (Ініціатива відкритих архівів), і відомий як Open Archive Initiative Protocol for Metadata Harvesting (OAI-PMH). У всіх архівах цього типу можна вести пошук за допомогою таких програм, як OAIster, Google, Яндекс, Мета тощо. Станом на вересень 2009 р. OAIster індексував понад 23 млн записів з понад 1 тис. організацій.

Крім демонстрації величезних можливостей програми пошуку, ці цифри свідчать про те, що в архівах є безліч документів, неопублікованих у виданнях. Всі вони проіндексовані по певними полями, їх легко знайти за допомогою ключових слів. Це дозволяє авторам інших країн стати частиною міжнародного співтовариства, а їхнім роботам — частиною світової бібліотеки.

Таким чином, наслідком розвитку інтернет-технологій стала поява інтернет-публікацій, що не вписуються у звичайні класифікації традиційних ресурсів, які мають трохи інші характеристики. 

Тобто завдяки Інтернету, з'явився широкий доступ до ресурсів, які в традиційному середовищі належали до видань, що не публікуються.

Саме цим пояснюється поява терміна «ресурси Інтернет» або «інтернет-ресурси», що поєднує всі різнорідні документи, подані в глобальній мережі, які можуть бути використані для вирішення різних інформаційних завдань.

6.Презентація результатів роботи як один з видів перетворювальної діяльності людини.

Мультимедійна презентація (від латів. praesentatio — суспільна вистава чого-небудь нового, такого, що недавно з'явився, створеного) — інформаційний або рекламний інструмент, що дозволяє користувачеві активно взаємодіяти з ним через елементи управління. Мета мультимедійної презентації — донести до цільової аудиторії повноцінну інформацію про об'єкт презентації в зручній формі.

Презентація є поєднанням тексту, гіпертекстових заслань, комп'ютерної анімації, графіки, відео, музики і звукового ряду (але не обов'язково всі разом), які організовані в єдине середовище. Крім того, презентація має сюжет, сценарій і структуру, організовану для зручного сприйняття інформації. Відмітною особливістю презентації є її інтерактивність, тобто створювана для користувача можливість взаємодії через елементи управління.

Залежно від місця використання презентації розрізняються певними особливостями.

Презентація, створена для самостійного вивчення, може містити всі властиві нею елементи, мати розгалужену структуру і розглядати об'єкт презентації з усіх боків. Реалізується, як правило, з використанням елементів гіпертексту.

Презентація, створена для підтримки якого-небудь заходу або події відрізняється більшою мінімалістічностью і простотою в плані наявності мультимедіа і елементи управління, зазвичай не містить тексту, оскільки текст промовляється таким, що веде, і служить для наочної візуалізації його слів. Презентація, створена для відеодемонстрації, не містить інтерактивних елементів, включає відеоролик про об'єкт презентації, може містити також текст і аудіодоріжку. Різновидом такої презентації  є рекламний ролик.

Презентація, створена для електронної рекламної розсилки, створюється з мінімальним вживанням інструментів мульті-медіа в цілях зменшення об'єму листа. Презентація у форматі додатка для мобільних телефонів і смартфонов створюється з врахуванням перегляду на портативних пристроях (невеликий розмір екрану, обмеження за об'ємом пам'яті і т. п.) і може розсилатися через в Mms-повідомленнях або по каналу bluetooth. Є і інші типи презентацій. Але незалежно від  виконань кожна самостійна презентація повинна чітко виконувати поставлену мету: допомогти донести необхідну інформацію про об'єкт презентації.

7.Технологія створення публікації. Добір необхідної інформації.

Науково-дослідна та інноваційна робота студентів є найважливішим аспектом формування особистості майбутнього вченого та фахівця високої кваліфікації, слугує потужним засобом селективного відбору кадрів для підготовки молодих учених, збереження і відновлення наукових шкіл. У Бердянському університеті менеджменту і бізнесу студенти мають можливість не лише набувати знання та високу професійну кваліфікацію, але й розвивати свої інтелектуальні здібності та лідерські якості.

Науково-дослідна робота студентів є однією з найважливіших форм навчального процесу. Наукові лабораторії і гуртки, студентські наукові товариства і конференції, - все це дозволяє студенту почати повноцінну наукову роботу, знайти однодумців по ній, з якими можна порадитися і поділитися плодами своїх досліджень. Дослідницькою роботою займаються всі студенти вузів. Написання рефератів, курсових, дипломних робіт неможливе без проведення певних, навіть найпростіших досліджень. Але ґрунтовна наукова робота, займатися якою студента не зобов'язує навчальний план, захоплює  лише частину. Студент, який займається науковою роботою, відповідає лише за себе; лише від нього залежить тема дослідження, терміни виконання, а також, що досить важливо, чи буде робота використана взагалі. Витрачаючи свій вільний час, студент розвиває такі важливі для майбутнього дослідника якості, як творче мислення, відповідальність та вміння відстоювати власну точку зору.

При виборі напрямку науково-дослідницької роботи, по-перше, треба врахувати, що пошуково-дослідницька тема повинна бути:

а) актуальною як з практичної, так і з теоретичної точок зору;

б) посильною для виконання;

в) перспективною для подальшого продовження роботи в цьому напрямку у студентському науковому товаристві;

г) достатньо забезпеченою відповідним первинним матеріалом;

д) безумовно, цікавою для дослідника, що стимулює пошукову ініціативу.

Намітьте план та етапи основних заходів подальшої роботи над темою. Для їх реалізації передбачте:

- обґрунтування теми, вибір об'єкта і визначення мети дослідження;

- добір і аналіз наукової літератури з обраної теми, розробка гіпотези;

- складання плану та структури роботи, розробка програми і методики дослідження;

- створення своєї картотеки, проведення науково-дослідницького експерименту в лабораторіях, пошукових експедиціях, партіях тощо;

- по можливості створення своєї експериментальної бази;

- використання інформації міжнародної мережі INTERNET та ін.;

- проведення дослідження і узагальнення його результатів, висновки;

- оформлення пошуково-дослідницької роботи;

- рецензування роботи, захист одержаних результатів.

Написання наукової статті вимагає передусім чіткого уявлення про рівень розробки досліджуваної теми в науці. Ось тому потрібно ознайомитись із основною літературою, що стосується обраної теми (монографії, статті). Пошукові цієї літератури допоможуть систематичний та алфавітний збірники, а також різноманітні бібліографічні покажчики. Літературу доцільно записувати на окремі картки чи в зошиті, зазначаючи всі дані про працю - прізвище та ініціали автора, назву монографії, статті чи збірника статей, тез, місце, рік видання, назву видавництва, кількість сторінок, маленький зміст або цитати.

Посилює достовірність одержаних результатів комбіноване використання джерел різних типів, але дуже важливо, щоб ці джерела точно відповідали поставленим завданням і співвідносились із темою наукової роботи. Фактичний матеріал найзручніше записувати на окремих картках із обов'язковим наданням джерела (назва твору, журналу, газети, словника і сторінки тощо). Записаний на картки фактичний матеріал зручно аналізувати, класифікувати. Результати проведених експериментів можуть подаватись у графіках, таблицях, формулах. Без цього неможлива, наприклад, жодна робота природничо-математичного циклу.

Традиційно структура наукової роботи містить такі компоненти: вступ, основну частину, висновки, перелік використаної літератури. Можливі також перелік умовних скорочень, перелік використаних джерел і додатки. Для зручності користування зміст доцільно подавати відразу після титульної сторінки роботи із зазначенням сторінок. Зауважимо: він може бути оформлений як простий чи розгорнутий план.

Наукова стаття - один із основних видів наукової роботи. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дослідження, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті - 6-12 сторінок (0,5 - 0,7 друкованого аркушу.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотації трьома мовами (українською, російською, англійською) на окремій сторінці, список використаної літератури. Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.

Умовно в тексті можна виділити такі структурні елементи.

1. Вступ - постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5-10 рядків);

2. Основні (за останній час) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 - 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);

3. Формулювання мети статті (постановка задачі) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5-10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок).

5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

* У правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

* Назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (якомога менше слів, краще - до п'яти);

* Ініціали ставлять перед прізвищем;

* Слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

* Недоцільно ставити риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

* Не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

* У тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі.

* Цитати в статті використовуються дуже рідко; необхідно зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати прізвище автора, який уперше її висловив;

* Усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

* Стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Рукопис статті підписується автором і подається до редакції у двох примірниках: на папері та  на електронному носії.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Обов'язковою вимогою до наукових публікацій дослідника є відображення в них основних результатів наукової роботи, а також наявність в одному випуску журналу не більше однієї статті автора за темою дослідження.

Статті, опубліковані до появи відповідних Переліків ВАК України, вважаються лише такими, що додатково відображають наукові результати.

Кожний дослідник прагне довести результати своєї праці до читача. Підготовка публікації - процес індивідуальний. Одні вважають за необхідне лише коротко описати хід дослідження і детально викласти кінцеві результати. Інші дослідники поступово вводять читача у свою творчу лабораторію, висвітлюють етап за етапом, докладно розкривають методи своєї роботи. Висвітлюючи весь дослідницький процес від творчого задуму до заключного його етапу, підбиваючи підсумки, формулюючи висновки і рекомендації, учений розкриває складність творчих пошуків. При першому варіанті викладу автор зважає на порівняно вузьке коло фахівців. Він користується ним при написанні монографії, статті. Такий варіант викладу дає змогу краще оцінити здібності науковця до самостійної науково-дослідницької роботи, глибину його знань та ерудицію.

Суттєвою допомогою в підготовці публікацій стане володіння дослідником певною сумою методичних прийомів викладу наукового матеріалу.

Використовують такі методичні прийоми викладу наукового матеріалу:

* послідовний;

* цілісний (з наступною обробкою кожної частини, розділу);

* вибірковий (частини, розділи пишуться окремо за будь-якою послідовністю). Залежно від способу викладу різним буде темп і кінцевий висновок.

Послідовний виклад матеріалу логічно зумовлює схему підготовки публікації: формулювання задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовку матеріалів; групування матеріалів; редагування рукопису. Перевага цього способу полягає в тому, що виклад інформації здійснюється в логічній послідовності, що виключає повтори та пропуски.

Його недоліком є нераціональне використання часу. Поки автор не закінчив повністю черговий розділ, він не може перейти до наступного, а в цей час матеріал, що майже не потребує чистового опрацювання, чекає на свою чергу і лежить без руху.

Цілісний спосіб - це написання всієї праці в чорновому варіанті, а потім обробка її в частинах і деталях, внесення доповнень і виправлень. Його перевага полягає в тому, що майже вдвічі економиться час при підготовці білового варіанта рукопису. Разом з тим є небезпека порушення послідовності викладу матеріалу.

Вибірковий виклад матеріалу досить часто використовується дослідниками. В мірі готовності матеріалу над ним працюють у будь-якій зручній послідовності. Необхідно кожний розділ доводити до кінцевого результату, щоб при підготовці всієї праці їх частини були майже готові до опублікування.

Кожний дослідник вибирає для себе найпридатніший спосіб для перетворення так званого чорнового варіанта рукопису в проміжний або біловий (остаточний).

У процесі написання наукової праці умовно виділяють такі етапи: формулювання задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовка матеріалів; групування матеріалів; опрацювання рукопису.

Формулювання задуму здійснюється на першому етапі. Слід чітко визначити мету даної роботи; на яке коло читачів вона розрахована; які матеріали в ній подавати; яка повнота і ґрунтовність викладу передбачається; теоретичне чи практичне спрямування; які ілюстративні матеріали необхідні для розкриття її змісту. Визначається назва праці, яку потім можна коригувати.

На етапі формулювання задуму бажано скласти попередній план роботи. Інколи необхідно скласти план-проспект, який вимагає видавництва разом із замовленням на видання. План-проспект відбиває задум праці і відтворює структуру майбутньої публікації.

Відбір і підготовка матеріалів пов'язані з ретельним добором вихідного матеріалу: скорочення до бажаного обсягу, доповнення необхідною інформацією, об'єднання розрізнених даних, уточнення таблиць, схем, графіків. Підготовка матеріалів може здійснюватися з будь-якою послідовністю, окремими частинами, без ретельного стилістичного відпрацювання. Головне - підготувати матеріали в повному обсязі для наступних етапів роботи над рукописом.

Групування матеріалу - вибирається варіант його послідовного розміщення згідно з планом роботи.

Гранично полегшує цей процес персональний комп'ютер. Набраний у текстовому редакторі твір можна необхідним чином структурувати. З'являється можливість побачити кожну з частин роботи і всю в цілому; простежити розвиток основних положень; домогтися правильної послідовності викладу; визначити, які частини роботи потребують доповнення або скорочення. При цьому всі матеріали поступово розміщують у належному порядку, відповідно до задуму. Якщо ж комп'ютера немає, то рекомендується кожний розділ писати на окремих аркушах або картках з однієї сторони, щоб потім їх можна було розрізати і розмістити в певній послідовності.

Паралельно з групуванням матеріалу визначається рубрикація праці, тобто поділ її на логічно підпорядковані елементи - частини, розділи, підрозділи, пункти. Правильність формулювань і відповідність назв рубрик можна перевірити на комп'ютері. За інших умов це можна зробити через написання заголовків на окремих смугах паперу. Спочатку вони розкладаються в певній послідовності, а потім приклеюються до відповідних матеріалів.

Результатом цього етапу є логічне поєднання частин рукопису, створення його чорнового макету, який потребує подальшої обробки.

Опрацювання рукопису складається з уточнення його змісту, оформлення і літературної правки. Цей етап ще називають роботою над біловим рукописом.

Шліфування тексту рукопису починається з оцінки його змісту і структури. Перевіряється і критично оцінюється кожний висновок, кожна формула, таблиця, кожне речення, окреме слово. Слід перевірити, наскільки назва роботи і назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, наскільки логічно і послідовно викладено матеріал. Доцільно ще раз перевірити аргументованість основних положень, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її висновки і рекомендації. Слід мати на увазі, що однаково недоречними є надмірний лаконізм і надмірна деталізація у викладі матеріалу. Допомагають сприйняттю змісту роботи таблиці, схеми, графіки.

Наступний етап роботи над рукописом - перевірка правильності його оформлення. Це стосується рубрикації посилань на літературні джерела, цитування, написання чисел, знаків, фізичних і математичних величин, формул, побудови таблиць, підготовки ілюстративного матеріалу, створення бібліографічного опису, бібліографічних покажчиків. До правил оформлення друкованих видань висуваються специфічні вимоги, тому слід керуватися державними еталонами, довідниками, підручниками, вимогами видавництв і редакцій.

Заключний етап - це літературна правка. Її складність залежить від мовностильової культури автора. Одночасно з літературною правкою автор вирішує, як розмістити текст і які потрібні в ньому виділення.

Слід зважати на те, що написану від руки роботу важко редагувати. В машинописному або комп'ютерному тексті легше виявити упущення і недогляди.

Питання для самоконтролю

  1.  Для чого використовують реферат під час роботи на проектом?
  2.  Які ви знаєте види рефератів?
  3.  Розкрийте основні етапи створення реферату з використанням Інтернет-ресурсів.

Практична робота 4

Розробка реферату з теми проекту

Послідовність виконання роботи

  1.  Використовуючи мережу Інтернет або систематичні каталоги бібліотеки знайдіть початкові джерела на основі яких можна компонувати реферат:  Інтернет-ресурси, довідники, книги, та інші публікації  з теми дослідження;
  2.  Підготуйте комп’ютер до збирання та обробки даних (створіть на Робочому столі відповідні документи);
  3.  Здійсніть збір необхідної інформації в інтернеті використовуючи ключові слова проекту
  4.  Проведіть аналіз та компоновку зібраних матеріалів.
  5.  Проведіть остаточне редагування тексту творчого реферату з теми проекту.
  6.  На основі змісту реферату напишіть вступ та висновки.
  7.  Складіть списки використаних джерел, здійсніть оформлення реферату.

Тема 3. Художнє конструювання об’єктів технологічної діяльності

ЛЕКЦІЯ 6.

1.Мета, завдання і значення дизайну як сучасного методу проектування.

2.Основні принципи художнього конструювання.

3.Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності.

4.Технологія виконання проектної пропозиції.

1.Мета, завдання і значення дизайну як сучасного методу проектування.

Слово дизайн, як правило, пов’язують з багатьма речами, які нас оточують і, переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та  кольором.     

Дизайн (від англійського  Design, від от італійського disegno позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення певних якостей промислового виробу.

В середині ХХ століття у професійному лексиконі для означення формоутворення в умовах індустріального виробництва  використовувалось поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювалось його нерозривний зв'язок з індустріальним виробництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів з питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення – індустріальний дизайн. Але поволі, цей термін, з розвитком проектно-художньої діяльності у галузі індустріального формоутворення почали називати одним словом – «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального розвитку.

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності людини, став основною рушійною силою естетизації  предметного середовища.

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, в будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.  

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній дизайн (створення речей з точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику – наука про дизайн, враховуючи всі аспекти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення дизайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу і т.д. (сучасне розуміння дизайну).

Дизайн – це творчий метод, процес та результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та потребам людини, як утилітарним так і естетичним.

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення прекрасних форм, предметів; або — створення речей, які б мали ринковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності − технічної і естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неестетичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід'ємною складовою процесу проектування, методом компонування предметних елементів та зв'язків у системах ,,людина – середовище” для отримання позитивних техніко-естетичних (споживацьких) властивостей об'єкту, що проектується у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й естетичної культури.

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн світу дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей предметів, що випускаються промисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв'язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.

Дизайнер - це фахівець, що відповідає за функціональний та естетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції вимагають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизайнерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні – це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати в творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями,  знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, вміти творчо мислити, володіти аналітичними і об'ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні і оздоблювальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в галузі художнього конструювання, в проектуванні складних виробів, де технічна і естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну - формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо, в процесі художнього конструювання набувають естетичної цінності.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури  промислового проектування, а через нього - в систему промислового виробництва.

Як засвідчує світовий досвід, дизайн це потужне джерело забезпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, всього середовища життєдіяльності. Його застосування, при відносно незначних фінансових вкладеннях, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно ускладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів; художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизайнери.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає - твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) - побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція - це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції, були закладені ще в давніх трудових традиціях українців, і слугували основую у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні предмети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з урахуванням основних понять, що є провідними для практики дизайну (Див табл. 1.).

Таблиця 1

Система композиційних закономірностей, прийомів і засобів

Провідні поняття та положення

Композиційні закономірності

Композиційна якість

Гармонійність, співрозмірність, цілісність

Види композиції

Фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова

Композиційні

закони

Закон пропорційності, закон масштабу, закон контрасту

Композиційні

прийоми

Ритм, симетрія, асиметрія, статика, динаміка, монохромія, поліхромія

Засоби виразності

Ажурність,пластика, текстура, фактура

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю у композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути у такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність  форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими самими ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об'ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція – це композиція, що розташована в одній площині. Об’ємна – це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх сторін. Глибинно-просторова – ця композиція, що виконується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різні розміри, що викликано певними функціональними вимогами. Наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових дзбанків, мисок, дерев'яних ложок. Зрозуміло, що розміри цих предметів повинні мати розумні межі - від мініатюрних, через оптимальні, до великих. Найзручнішими у користуванні є предмети оптимальних розмірів. Звідси випливає, що людина (як користувач речей) у композиції об’єктів художнього конструювання є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масштабу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношення між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його елементами та загальними габаритами форми.

Використання масштабів зводиться до трьох основних моментів. Перше - застосування звичайного антропометричного масштабу, виходячи також із того, хто тим предметом має користуватися, чоловік чи жінка. Іноді масштаб набуває чітких «особистісних» ознак. У зменшеному масштабі випускають значну частину сувенірних виробів: пластику малих форм, дрібні, але вишукано оздоблені побутові предмети з яскраво вираженими локальними ознаками певного осередку народних художніх промислів краю, країни. Нарешті, третій момент зводиться до свідомого збільшення масштабу - гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли переважно твори, які пов'язанні з оформленням інтер'єру, ритуальні і культові предмети.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно-художнього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масштабу – амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змінюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому організацію прийомів площинного та об'ємно-просторового формотворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

У композиції об’єкта художнього конструювання пропорційна співрозмірність форми не знайшла такої досконалої й детальної розробки, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій - перше століття до н.е., Альберті, Серліо, Палладіо - XVI ст., Віоллеле Дюк - XIX ст., Ле Корбюзье, Жолтовський І. - XX ст.), однак аналізуючи форму давньоєгипетського кам'яного посуду, можна виявити кратні і прості відношення між основними величинами. Кратні відношення дають ціле число повторення квадрата у плоскому прямокутнику або куба у паралелепіпеді -1 : 1,1:2,1:3,1:4і т.д.

Прості відношення має в собі модуль, що вміщається ціле число раз по двох або по трьох координатах (2 :3, 3 : 4, 2 : 5, 3 : 5, 4 :5, 5 : 6). Простими відношеннями дизайнери дістають  чітку співрозмірність площинних і просторових форм, що ґрунтуються на їх гармонійному зв'язку з оточуючи середовищем та людиною.

Складні ірраціональні відношення (наприклад, золотий переріз - 1,62...: 1.) рідко трапляються у композиції виробів. Таким чином, закон пропорційності – це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

Закон контрасту. Поняття «контраст» означає чітко виявлену протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об’єктів художнього конструювання, має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній свідомості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

                                               

Мал. 3.2.1.Приклад використання                              Мал. 3.1.2.Приклад використання

            пропорції “Золотий переріз”.                            у композиції закону контрасту

Тотожність характеризує найпростішу композиційну залежність повторення різних величин (1:1)- метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових. Тотожні повторення застосовуються під час виготовленні наборів (ансамблю) однотипових виробів.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально - відтінок, ледь помітна різниця). Таким чином, нюанс - це відношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В об'ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька - висока, вузька - широка;

б) пластичний контраст форми, елемент - частина, ввігнута - опукла, статична - динамічна, симетрична - асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура - ледь помітна, світла-темна, тепла холодна

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значення. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийомів та засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної основи виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контрастних пар (елементів) посилює і загострює їх контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює їх якості.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм – властивість, що характерна для багатьох явищ природи, в тому числі й для життя людини ( ритми обміну речовин, серцебиття, дихання та ін.), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їх циклів характерна для процесів праці, а тому знаходить своє втілення у матеріальній формі її продуктів. Як відображення закономірностей реального світу, ритм ввійшов у всі види мистецтва, став одним з необхідних засобів організації художньої форми. У музиці, в танці він проявляється як закономірне чергування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часова послідовність - просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструювання – це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм - рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об'ємно-просторовій та орнаментальній структурі й називається метричним. Одним з прикладів метричного порядку може служити рівномірне розміщення “дармовисів” на гуцульських виробах з дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані і пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, в побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до ясно виражених метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі належать до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

             

Мал. 3. Приклади ритмічних композиції складених зі стилізованих біоформ.

Аналогічно цим принципам типології підлягають також об'ємно-просторові предмети та орнаментальні мотиви, форма яких подібна до відповідних геометричних тіл і криволінійних фігур.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури відзначаються різною частотою - сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення орнаментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямах (сітчаста композиційна схема орнаменту).

Симетрія як композиційний прийом - це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини та ін.). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший - так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення розміщенні в одні площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії – осьова, трансляція або перенесення частини форми предмету відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії – гвинтова або циклічно-обертова, застосовується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра основи, обертається  навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія - відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. Їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конструювання симетрія і асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі переважаючої величини. Це однаково стосується об'ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

                               

       Мал. 3.. Динаміка у композиції                     Мал. 3..Симетрія у природі

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Засоби виразності.  Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивостей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблений предмет, можуть викликати не однакові чуттєві емоції при користуванні цим предметом. Вони можуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої вишуканості, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від латинського factura - виконання) - спосіб подачі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Наприклад, природна фактура кори дерева, рогу оленя, каменю. Технологічну фактуру одержують у процесі відповідної обробки матеріалів: різання, тесання, кування, карбування, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетіння, ткання, вишивання тощо.

             

Мал. 3. Приклади імітації фактур тканини та каміння.

Весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дрібно-рельєфну, шорстку і гладку. Рельєфну фактуру мають твори з гостро вираженою пластикою поверхні, наприклад, плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо. Дрібно-рельєфна фактура характеризується слабо вираженою пластикою поверхні. Сюди відносять ткані, в'язані, вишиванні твори. Шорстку фактуру мають здебільшого не шліфовані вироби з дерева, металу, каменю. Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфування, полірування, лакового покриття. Наприклад, поліровані поверхні деяких виробів з дерева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напів-матовою і дзеркальною.

Текстура (від латинського textura - будова, зв'язок, тканина) - природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Вона буває простою і складною, вигадливою і навіть примхливою. Малюнок текстури буває дрібний і великий, слабо і чітко виражений.

Графічність - позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен з них окремо.

Поняття про колір. Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери, розв’язують композиційні задачі, пов'язані з кольоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер'єрів, виставкового ансамблю. Текстильники розуміють під цим терміном засіб, який застосовується для фарбування.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно з спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні і ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між самими  яскравими — білими і самими темними — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі., темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.

Хроматичні кольори — це ті кольори і їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яскравість.

Мал. 3 Співвідношення хроматичного та ахроматичного кольорів.

Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об'єкт загального світлового потоку.

Основні закони кольорознавства.  Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На кольоровому колі вони розташовуються на різних кінцях одного діаметру.

Другий закон стверджує, що змішування двох не додаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоровий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених в кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати змішуючи їх в певних пропорціях, всі можливі кольорові тони та їх відтінки. Наприклад, при змішуванні червоного, синього та жовтого кольорів можна отримати усі спектральні кольори, тому вони мають назву - основні кольори.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектральний жовтогарячий, сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьому не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольори і кольорові поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність (Дивись додаток А).

Мал. 3  Контрастні кольори

У простому поєднанні хроматичних кольорів з'єднують два допоміжних кольори, скажімо червоний із зеленим, синій із жовтогарячим, фіолетовий з жовтим. Це дуже розповсюджене поєднання: його часто застосовують в тканинах з малюнком, на килимових доріжках і т.д. Якщо необхідно, контраст пом'якшують, добавляючи до поєднання третій нейтральний колір, наприклад сірий.

При складному поєднанні додаткових кольорів один із них беруть з двома або декількома відтінками. Поєднання трьох різних кольорів дуже інтенсивне. Однак всі три кольори не потрібно брати в однакових кількостях, один з них повинен переважати, а два інші — бути допоміжними.

У будь-якому поєднанні кольорів один колір повинен переважати, тобто бути визначальним і він буде займати найбільшу поверхню. У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто цим керуватися при доборі кольору і поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотонна палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її досить важко. Тому найкраще у процесі художнього конструювання використовувати положення про гармонію кольорів.

Таблиця 3

Гармонізуючи кольори

КОЛІР

ГАРМОНІЗУЮЧІ КОЛЬОРИ

Червоний

Зелений, сірий

Темно-червоний(бордо)

Перлинно-сірий, рожево-білий

Рожевий

Чорний, бежевий, блакитний

Насичено-рожевий

Світло - блакитний, зелений

Коричнево-рожевий

Блакитний, кремовий

Блідо-рожевий

Салатовий, блідо-бузковий, блакитний

Жовтогарячий

Фіолетовий, блідо-блакитний, світло-синій

Солом'яно-жовтий

Блідо-рожевий, сірувато-блакитний, зелений фіолетовий, блакитний, зелений

Жовтий

Світло-пурпуровий,

Блідо-жовтий

Сірувато-рожевий, блідо-зелений

Золотистий

Світло-сірий, зелений, темно-червоний

Блідо-зелений

Коричневий, бежевий волошковий, рожевий

Сіро-зелений (колір морської хвилі)

Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий

Темно-зелений

Темно-зелений, пурпурово-рожевий

Сіро-блакитний

Зелений, сірий, рожево-пурпуровий

Синій

Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий

Фіолетовий

Блідо-бузковий Рожево-пурпуровий

2.Основні принципи художнього конструювання.

Художнє конструювання – новий метод проектування виробів промислового виробництва, впровадження якого повинне забезпечувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Треба відзначити, що зміст та стадії художнього конструювання визначаються напрямками,  за якими розвивається дизайн сьогодні.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалізації), з яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобудування, засоби транспорту, вироби легкої промисловості, інструменти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування – архітектурного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерського проектування – системотехнічного, організаційно-управлінського (АСУ), соціального тощо.

Основні принципи художнього конструювання виробів промислового виробництва:

1.-Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань;

2.-Врахування особливостей  навколишнього середовища та конкретних умов;

3.-Єдність форми і змісту.

У художньому конструювання найбільш вагомим є вирішення утилітарно-функціональних питань. Будь-який виріб, зроблений людиною, має визначене призначення і виконує відповідну функцію. У процесі проектування як форми виробу  в цілому, так і окремих частин, у першу чергу необхідно прагнути до того, щоб форма виробу максимально відповідала його утилітарно-функціональному призначенню.

В сучасній практиці проектування сутність першого принципу можна відобразити лаконічною формулою: користь + зручність + краса. Кожний елемент даної формули являє собою сукупність наступних факторів: «користь» - техніко-економічних; «зручність» - ергономічних; «краса» - естетичних. Тому у процесі художнього конструювання повноцінний результат оптимального рішення форми виробу є наслідком використання цієї формули. Не можна нехтувати окремими складовими формули на користь інших (наприклад, менше уваги приділяти питанням  зручності та функціональності майбутнього виробу, і за рахунок цього спрощувати його конструкцію, технологію виготовлення тощо).

Виріб, як об’єкт проектування повинен відповідати оточуючому середовищу і конкретним умовам. Розглянемо декілька прикладів:

1. Планування та конструкція автобусів, які призначені для внутрішнього міського та міжміського транспортування (рейсові поїздки на великі відстані), повинні бути зовсім різні. У першому випадку, у конструкції автобуса необхідно забезпечити більш вільні проходи та більшу кількість дверей. У другому випадку, навпаки, необхідно максимальне використання площі під місця для сідання, та наявність одного виходу та одного входу. (Мал.   ).

а)

б)

Мал.     Композиція міського (а) і міжміського (б) автобусів.

2. Транспортні засоби пересування в умовах півночі та півдня, тобто різних кліматичних умов, повинні мати суттєві конструктивні відмінності, технічні та експлуатаційні характеристики. Тому,  на стадії визначення конструкції автобусу  та матеріалу для його виготовлення, мають  бути враховані температурний режим,  кліматичні особливості регіону, в якому буде відбуватись його експлуатація.

3. Питання, що пов’язані з визначенням кольору для фарбування промислових приміщень та обладнання неможливо розв’язати  у загальному вигляді, без урахування конкретних умов. Відомо, що визначення кольору інтер’єру залежить від багатьох аспектів, наприклад, характеру промислового процесу, розмірів та завантаженості  промислової площі, освітленості приміщень тощо.

Таким чином, жоден об’єкт проектування не можливо розглядати без урахування умов навколишнього середовища та конкретних умов експлуатації.

Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичних та соціальних вимог до об’єкту проектування  є найбільш складним і відповідальним в художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть формується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись з їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, техніки, мистецтва і соціальних умов життя людей. Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином з появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-економічних і побутових умов, під час  розвитку продуктивних сил суспільства.

Найбільш широко принцип єдності форми та змісту використовується у галузі автомобілебудування.  Наприклад,  На мал..   показані моделі автомобілів, у моделі яких був впроваджений модульний принцип формоутворення.

а)     б)

в)     г)

Мал.  Модульний принцип формування конструкції індивідуального автомобіля:

а) автомобіль легкового загального призначення (базовий); б) вантажний автомобіль критий; в) легковий автомобіль відкритий; г) вантажний автомобіль відкритий.

Образ різних типів об’єктів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми і змісту.

3.Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності.

Художнє конструювання у поєднанні з технічним (інженерним проектуванням) утворюють єдиний процес проектування об’єктів технологічної діяльності, незважаючи на те, що процес художнього конструювання спрямований на виконання специфічної мети – гуманізація предметного середовища. Але, дизайнер працюючи у творчій співдружності з іншими спеціалістами, завжди вирішує свою специфічну задачу.

Створити зроблений виріб промислового виробництва без послідовної методичної розробки неможливо. Дизайн об’єктів технологічної діяльності здійснюється поетапно, у відповідності, яка встановлена ДСТ 103 -68 «Єдиної системи конструкторської документації». У відповідності з ЄСКД, весь процес художнього конструювання складається із етапів, послідовність яких вказана у таблиці… (графа – етапи художнього конструювання)

Таблиця

Послідовність художнього конструювання об’єктів технологічної діяльності

Стадії інженерного проектування

Етапи художнього конструювання

Результати роботи художника-конструктора

Технічне завдання

Розробка технічного завдання

Попередній аналіз проектної ситуації.

Узгодження з дизайнером технічного завдання

Художньо-конструкторський аналіз

Розкриття якостей аналогів і комплексу зв’язків «людина - виріб» та «людина - середовище»

Узагальнення художньо-конструкторського аналізу.

Технічна пропозиція

Розробка художньо-конструкторської пропозиції

Дослідження, що стосуються

соціологічних, ергономічних та інших даних про об’єкт проектування.

Визначення вимог, що ставить дизайн до виробу, що проектується.

Визначення художньо-конструкторських завдань.

Розробка попередніх варіантів художньо-конструкторських пропозицій.

Узгодження художньо-конструкторських пропозиції.

Художньо-конструкторська пропозиція

Дані проектних досліджень.

Формулювання вимог дизайну щодо виробу.

Формулювання художньо-конструкторських завдань.

Варіанту схем компонування.

Художньо-конструкторська пропозиція.

Ескізний проект

Ескізне проектування

Аналіз та відбір художньо-конструкторських пропозиції.

Вивчення конструкції, матеріалів та технології виготовлення виробів.

Розробка ескізних варіантів виробів в графіці та у об’ємі (з урахуванням ергономічних вимог тощо).

Ескізний проект

Варіанти художньо-конструкторських пропозиції.

Дані про конструктивні рішення, властивості матеріалів та технології.

Ескізи та пошукові моделі виробів.

Технічний проект

Художньо-конструкторський проект

Заключне компонування виробу.

Художньо-конструкторська проробка форми.

Розробка складних поверхонь.

Вибір конструкційних та оздоблювальних матеріалів.

Моделювання та макетування.

Економічне обґрунтування рішення.

Оформлення проекту.

Узгодження технічного проекту.

Художньо-конструкторський проект

Компонувальні креслення виробів.

Ескізи робочих креслень складних поверхонь.

Модель або макет виробу.

Пояснювальна записка.

Розробка робочої документації

Робоче проектування

Розробка креслень складних поверхонь.

Розробка креслень вузлів та деталей.

Узгодження робочої документації.

Робочі креслення

Креслення складних поверхонь.

Креслення вузлів та деталей, які є найбільш вагомими у зовнішньому вигляді виробів.

Дослідний зразок

Участь в авторському нагляді за процесом виготовлення та випробування.

Висока якість зразку.

Процес художнього конструювання поділяється на етапи, які у методичному відношенні мають загальні риси з архітектурним проектуванням.

Художнє конструювання об’єктів проектування починається з моменту складання та видачі завдання. Бажано, щоб у процесі складання завдання брали участь дизайнери, як майбутні автори проекту. Завдання надається замовником у письмовому вигляді, іноді доповнюється схематичними кресленнями, у яких проставляються основні розміри об’єкту проектування. У завданні, в стислому вигляді, уточнюється функціональне призначення, можливий варіант конструктивно-технологічного рішення, особливі вимоги, які пред’являються до художньо-конструктивного рішення. Завдання на художнє конструювання видається, як на перспективне проектування нового об’єкту технологічної діяльності, так і на модернізацію або удосконалення існуючого виробу.

Інженер-конструктор та дизайнер, а в деяких випадках, сумісно з технологами та іншими спеціалістами, ретельно вивчають завдання і вимоги, які ставляться до об’єкту проектування.

Після детального ознайомлення з завданням, вивчення різних інформаційних джерел та діючих зразків, дизайнер приступає до розробки ескізів. Ескізи виконуються у декількох варіантах, з метою визначення художньо-конструктивного рішення об’єкту проектування. Ескізний проект – це найкращій варіант конструктивного рішення об’єкту технологічної діяльності. Він виконується у вигляді креслення в ортогональних проекціях або перспективного зображення. Основна вимога до ескізного проекту - мінімум зображень повинні надавати максимум інформації про об’єкт проектування. Звичайно, ескізи роблять у масштабі зменшення, на відміну від  заключного варіанту дизайн-проекту, який бажано виконувати у дійсних розмірах.

У процесі пошуку композиційного рішення об’єкта проектування, використовуються також, об’ємно-зображувальні засоби – макети. Спочатку макети виконують у невеликому масштабі, у подальшому, по мірі завершення форми, їх масштаби збільшуються. Макети виконуються з доступних, пластичних матеріалів (пластилін, глина, пінопласт) та твердих (дерево, метал, гіпс, пластмаса тощо).

У даний час на багатьох підприємствах, конструкторських та художньо-конструкторських бюро, у навчальних закладах, широко використовується папір, як матеріал виконання моделей, особливо на пошуковому етапі конструювання. Такі матеріали, як глина, пластилін, пінопласт і дерево більше підходять для більш детальної проробки форми виробу. Вони податливі і пластичні, але на процес виготовлення моделей витрачається більше часу та коштів.

У більшості випадків макет – це найкращий засіб пошуку художньо-композиційного рішення об’єктів технологічної діяльності, але основними засобами залишається графічні зображення.

       Мал. …Макети з пінопласту                                     Макети з картону та гіпсу

Таким чином, до першої стадії художнього конструювання відносяться: виконання проектної пропозиції; розробка креслень, малюнків ескізного проекту; виготовлення макетів.

Друга стадія дизайну об’єктів технологічної діяльності - це розробка дизайн-проекту.

4.Технологія виконання проектної пропозиції.

Проектна пропозиція складається з ескізного проекту та пояснювальної записки, у якій коротко обґрунтовується конструктивне рішення, методи оздоблення та усі основні показники, включаючи і економічні.

Перша стадія художнього конструювання - найбільш відповідальна та являється визначальною, тому що на цьому етапі виконується об’ємне рішення, з’являється образність та інші якості об’єкту проектування. Ескізний проект супроводжується демонстраційними матеріалами, які повинні володіти високими демонстраційними якостями.

Перша стадія завершується  розглядом проектної пропозиції об’єкту проектування на спеціальних художньо-технічних радах та прийняттям рішень про її затвердження у відповідних інстанціях.

Форма проектної пропозиції

щодо отримання міжнародної технічної допомоги

Пропозиції щодо потреб __________________________________________

в отриманні технічної допомоги з боку міжнародних фінансових організацій у вигляді проектних пропозицій

Проектна пропозиція: __(назва)_____________________________________

Аналіз проблеми, розв’язання якої потребує залучення міжнародної технічної допомоги:

Мета та завдання проекту (програми):

Перелік видів діяльності, що здійснюватимуться за рахунок міжнародної технічної допомоги: (консультації, навчання, придбання обладнання тощо)

Стисла інформація про потенційного реципієнта:

Очікувана вартість проекту (програми) (сума прописом) і термін його реалізації:

Очікувані результати від реалізації проекту (програми) та вплив проекту (програми) на розвиток відповідної галузі або регіону:

Suggestions for needs of ___________________________________

in receiving technical assistance from international financial organizations in the form of project offers 

Project offer: __(title)_______________________________________

The analysis of a problem, decision of which demands attraction of the international technical assistance:

The purpose and tasks of the project:

The list of activity, which will be carried out due to the international technical assistance: (consultations, studies, receiving, of the equipment etc…);

Brief information on the potential recipient:

Expected cost of the project (program) and term of its realization:

Expected results from realization of the project (program) and influence of the project (program) on development of the appropriate branch or an area:

*Проектна пропозиція складається українською та англійською мовами, не менш ніж на 2 аркушах(шрифт Times New Roman, розмір 14).

**Стосовно питань міжнародної технічної допомоги звертатися до управління координації виставкової діяльності та інновацій Міністерства економіки Автономної Республіки Крим: тел./факс: +38 (0652)544-657, 27-43-00, Е-mail: reklama_me@ark.gov.ua 

ЛЕКЦІЯ 7.

1.Основні етапи розробки дизайн-проекту.

2.Поняття експертиза виробу.

3.Поняття проектно-технологічна документація.

1.Основні етапи розробки дизайн-проекту.

На цьому етапі, також здійснюється виготовлення робочої моделі та виконання робочих креслень. Дизайн-проект об’єкта проектування складається з: загального вигляду виробу  виконаного у ортогональних проекціях; конструктивних розрізів; креслень вузлів та деталей; шаблонів тощо, тобто усіх проектних матеріалів, які необхідні для повноцінного  виготовлення  виробу.

Іноді друга стадія дизайну завершується виготовленням експериментального варіанту дослідного зразка, який обов’язково виконується під наглядом авторів проекту. Мета виконання дослідного зразка – уточнення компонувального рішення виробу, як у цілому, так і окремих його частин; перевірка та налагодження технологічних процесів; перевірка економічної ефективності процесу виробництва тощо.

У деяких випадках, при виготовленні особливо складних виробів, розробка технічного проекту входить у склад другої стадії дизайн-проектування. У тому випадку, робочий проект відноситься до третьої стадії.

Якщо, технічне завдання видається на об’єкт проектування, який вже виготовляється на виробництві, то це завдання являється завданням з модернізації виробництва. У даному випадку, дизайн-проектування здійснюється не в повному об’ємі, тому що повернення до стадії проектування, які були пропущені, являється дуже складним та не ефективним. Тобто, в процесі модернізації виробництва, дизайнер не завжди бере участь у процесі проектування, або співпрацює з інженером-конструктором тільки на деяких стадіях.

З урахуванням цих особливостей, розглянемо етапи дизайн-проектування.

І. Попередній аналіз та складання технічного завдання.

Дизайнер повинен брати участь у складані технічного завдання на проектування, тому що, у технічному завданні повинні бути вказані вимоги дизайну, які пред’являються до об’єкту проектування. У ряді випадків, складання технічного завдання включає попередній аналіз виробів. На цьому етапі дизайнер вивчає прототипи та формулює загальні завдання на основі проведення попереднього аналізу прототипів. Крім того дизайнер повинен знати та враховувати: технічні можливості підприємства, перспективи техніки та технології, прогресивні сучасні методи промислового виробництва.

Проведені дослідження, допомагають дизайнеру у формулюванні художньо-конструкторської проблеми та визначенні можливих шляхів їх реалізації. На цьому етапі, дизайнер спільно із інженерами, формулює необхідні вимоги, які пов’язуються основними функціями об’єкту проектування.

ІІ. Попередній аналіз та розробка художньо-конструкторської пропозиції.

Після одержання  технічного завдання на проектування, дизайнер починає розробляти попередню художньо-конструкторську пропозицію. Даний процес проходить паралельно з поглибленим аналізом вихідних проектних даних. Варіанти пропозицій оцінюються за наслідками аналізу.

Великого значення, на даному етапі проектування, надається ефективному збору інформації. Тут можна використовувати різноманітні методи вирішення творчих завдань (метод мозкової атаки, метод фантастичних аналогій, біоніка  тощо). На основі зібраної інформації складається перелік умов, які безпосередньо впливають на якість об’єкту проектування. Ці умови об’єднуються у групи – відповідно до проблемних напрямків роботи. Результатом даного етапу роботи дизайнера є обґрунтовані варіанти художньо-конструкторських пропозиції.

ІІІ. Ескізний проект.

Етап ескізного проектування – один із самих важливих моментів художнього конструювання. Ескізний проект – кінцевий варіант творчої пропозиції художника-конструктора, який повинен повністю визначити усі характеристики виробу, що проектується.

Вивчаючі конструктивні схеми виробів-аналогів, дизайнер повинен ретельно вивчити ступінь раціональності компонування вузлів, зв’язків з енергетичними джерелами та наступними показниками виробів: вага, габарити, міцність, потужність, продуктивність, вартість виготовлення з урахуванням ремонту, відповідність споживчім вимогам тощо.

На заключному етапі процес остаточного компонування виробу (прототипу виробу) здійснюється одночасно дизайнером та інженером – конструктором,  який уточню складові частини основних вузлів, що входять у виріб, їх габарити і схематичне компонування.

Компонування – один з самих відповідальних моментів розробки художньо-конструкторських пропозиції та ескізів. Вузли робочого механізму та елементи форми компонуються у різних варіантах, здійснюється пошук найбільш раціональних і композиційно-цілісних рішень. Дизайнер повинен визначити можливі варіанти компонування та відповідні композиційні рішення, і тільки після цього, інженер обробляє обрані варіанти, здійснює приблизний розрахунок конструкції.

Під час ескізного проектування застосовують дві спеціальних проектних мови, які доповнюють евристичні можливості одна одної, тобто можливості, пов’язані з творчим пошуком найкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки, та мова так званого об’ємного проектування – макетування і моделювання. Ескізи виконуються на папері у чорно-білому зображенні або у кольорі. Основним методом пошуку дизайнера є макетування та моделювання. Модель створює найбільш реальну уяву про об’єкт проектування, допомагає краще розуміти зв'язок виробу з людиною та середовищем.

Для визначення варіанту (варіантів) ескізного художньо-конструкторського проекту, необхідно мати наступну інформацію:

а) короткий опис варіантів з обґрунтуванням кожного;

б) перелік інформаційного та наукового матеріалів які були використані;

в) макети та моделі, які були виконані на етапі художньо-конструкторського ескізування;

г) схеми ергономічних обґрунтувань;

д) кольорові таблиці тощо.

Кінцевий варіант художньо - конструкторської пропозиції повинен відповідати усьому комплексу вимог та умов проектного завдання.

ІУ. Художньо-конструкторський проект.

Характерна особливість даного етапу – об’єм роботи, що виконує інженер-конструктор значно більший, ніж у дизайнера –  обраний варіант художньо-конструкторської пропозиції, у першу чергу проробляється у технічному відношенні.

При цьому велика частина часу відводиться об’ємному моделюванню виробу та його окремих елементів, уточненню загальної композиції, компоновці елементів промислової графіці (тестування, цифрові таблички, щити керування та контролю, шкали тощо). Макети виконуються у натуральному розмірі.

На даному етапі художнього конструювання дизайнер повинен виконати креслення загального вигляду у відповідності з останнім, затвердженим варіантом, надати схему фарбування та рекомендації, щодо використання оздоблювальних матеріалів. Процесс затвердження проекту вимагає ретельного аналізу усієї проектної документації.

У склад художньо-конструкторського проекту входить наступні матеріали:

1. Пояснювальна записка, яка включає: інформацію про завдання, яке будо поставлено перед дизайнером; вимоги щодо художньо-конструкторської розробки; характеристика основних тенденції формоутворення виробу; ретельний опис художньо-конструкторського проекту, його техніко-економічне та ергономічне обґрунтування, аналіз перспективного економічного ефекту; порівняльні компонувальні схеми; вимоги щодо технології виготовлення об’єкту проектування; характеристика оздоблювальних матеріалів.

2. Виписка з протоколу про затвердження художньо-конструкторської пропозиції.

3. Креслення загального вигляду виробу та вузлів, перспективне або аксонометричне зображення об’єкту проектування, малюнки.

4. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень макетів виробів и малюнків відповідно різним етапам розробці.

5. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень прототипів.

6. Еталон зовнішнього вигляду об’єкту технологічної діяльності або макет.

V. Робоче проектування та авторський нагляд.

Після затвердження художньо-конструкторського проекту, дизайнер обробляє креслення і принципи систематизації складних поверхонь виробу, складає супроводжувальну документацію, розробляє робочі креслення, за якими будуть виготовляти виріб.

При розробці робочих креслень відповідальність дизайнера дуже велика. Він повинен слідкувати за виконанням робочих креслень тих деталей та вузлів, які можуть впливати на зручність експлуатації та зовнішній вигляд виробу.

Дизайнер бере  активну участь у процесі виготовлення дослідного зразку та його випробуванні. Якість дослідного зразку перевіряється у реальних умовах експлуатації з урахуванням вимог, які є основою проектування. Дизайнер та інженер-конструктор здійснюють авторський нагляд за реалізацію проекту в умовах виробництва. Нагляд є також вважливою частиною процесу створення нового виробу.

VІ.  Експертиза.

У наслідок, проведеного комплексного урахування усіх вимог та узгодження окремих вимог між собою, дизайнер повинен внести в проект такі якості об’єкту, які повинні зробити його оптимальним для споживання.

Виникає питання – як одночасно відповідати усім вимогам дизайну та усім іншім, що були вказані раніше? Як же практично ці вимоги можуть бути реалізовані у процесі художнього проектування? Як ці вимоги втілюються у результат проектної діяльності у нову форму існування – у нову річ?

Для того, щоб уявити майбутній виріб або комплекс виробів, дизайнеру потрібно знати, як ці об’єкти будуть комплектуватися між собою. Тобто, у кожному конкретному проектному завданні, повинно бути враховано не лише  вимоги до конкретних об’єктів технологічної діяльності, але й вимоги, що ставляться до групи однотипних виробів. У даному випадку виникає проблема створення так званої оптимальної номенклатури виробів та оптимального асортименту виробів.

При розробці оптимальної номенклатури виробів, з’являється необхідність оцінювання тих виробів, які у даний час виготовляються, та ті, що являються новими об’єктами технологічної діяльності. Тому експертиза промислових виробів та об’єктів проектування, яка здійснюється на основі багатогранного вивчення, моделей, що виготовляються та порівняння їх з кращими вітчизняними та закордонними зразками – це необхідна ділянка у процесі уточнення загальних вимог, що ставляться до них.

2.Поняття експертиза виробу.

Отже, експертиза повинна проводитися комплексно (Мал….).

Мал…. Схема експертизи об’єктів технологічної діяльності.

У процесі експертизи об’єкт оцінюється за різними аспектами в плані технологічного удосконалення, зручності користування, оптимальності ринкової вартості, оцінки користувача з точки зору доцільності та краси. Одночасно визначається, наскільки даний об’єкт проектування за своїми показниками, являється раціональним з точки зору інтересів розвитку сучасного господарства.

Результати експертизи та картина загальних тенденції розвитку, а також вимоги до даної групи виробів уточнюється шляхом експериментального проектування та за допомогою вивчення споживчих поглядів та пропозицій. Результатом виявлення вимог дизайну, що ставляться до об’єктів технологічної діяльності, є те, що може мати назву перед проектна пропозиція та визначати ведучій напрям у процесі дизайн-проектування.

3.Поняття проектно-технологічна документація.

Технічне креслення —  умовне графічне зображення якогось об'єкта (машини, споруди, виробу тощо), виконане за допомогою креслярських інструментів на папері, кальці тощо або з допомогою комп’ютера.

Технічний малюнок. Для спрощення роботи з виконання наочних зображень часто користуються технічними малюнками. Технічний, малюнок - це зображення, виконане від руки, за правилами аксонометріі з дотриманням пропорцій-на-око. При цьому дотримуються тих же правил, що і при побудові аксонометричних проекцій: під тими ж кутами мають осі, розміри відкладають уздовж осей або паралельно осям.

Часто на технічних малюнках для більшого відображення об'ємності предмета наносять штрихування.

Робоче креслення деталей повинні містити всі необхідні дані для їх виготовлення і контролю; зображення форми; вказівки про конструкцію; необхідні розміри; граничні відхилення розмірів; вимоги до шорсткості поверхонь. Відомості про матеріали, термічну обробку й іншим вимогам, яким повинна відповідати деталь перед виконанням операції збирання складальної одиниці, яка містить дану деталь.

Складальне креслення – конструкторський  документ, що містить зображення складальної одиниці, що складається з двох і більше деталей та інші дані, необхідні для її складання (виготовлення) і контролю. Складальне креслення повино давати повну уяву про призначення даної складальної одиниці: про те, які деталі і в якій кількості в неї входять, про взаємне розташування всіх деталей і способі їх з'єднання між собою; про відносному русі або взаємодії окремих деталей; про послідовність складання.

Оформлення складальних креслень.  Основними елементами оформлення складальних креслень є заповнення специфікації та основного напису, нанесення номерів позицій, виконання текстової частини креслення (примітки, допоміжні написи, технічна характеристика, технічні умови тощо). При цьому передбачається, що зображення, розміри, граничні відхилення та інша інформація, яка може бути виражена графічно або умовними позначеннями, виконана.

Специфікація.  Зміст складальної одиниці, комплексу та комплекту визначає специфікація, що є їхнім основним конструкторським документом, її виконують за ГОСТ 2.108-68 на аркушах формату А4: заголовний аркуш – за формою 1 з основним написом за формою 2, а наступні аркуші – за формою 1а з основним написом за формою 2а.

Загалом специфікація містить таку послідовність розділів: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали, комплекти. Розділи визначаються складом виробу.

Аксонометричні проекції — наочне зображення просторових форм на площині методом паралельного проекціювання. В аксонометричній проекції зображуваний об'єкт належить до умовної прямокутної (ортогональної) просторової системи координат, осі якої паралельні основним розмірам зображуваного об'єкта. Основою аксонометричного зображення предмета є аксонометричні координати його характерних точок і аксонометричний масштаб.

Аксонометрична проекція — креслення, виконане в прямокутних (ортогональних) проекціях, є основним видом зображення, яким користуються в техніці. Проте не завжди прямокутні проекції мають достатню наочність. Тому виникає необхідність в таких зображеннях, які, маючи наочність, давали б уявлення про відносні розміри предмета та його форму. Таким видом зображень є аксонометричні проекції. Вони передають одним зображенням просторову форму предмета. Таке зображення створює у людини враження, близьке до того, яке виходить при розгляданні предмета в натурі.

За умовами проекціювання розрізнюють А.п.:

- косокутні;

- ізометричні, у яких усі три показники спотворення однакові;

- триметричні — з трьома різними показниками спотворення

Найчастіше в кресленні застосовуються прямокутні аксонометричні проекції, оскільки вони дають найбільш наочні зображення.

Технологічна картка - це основний документ технологічної документації, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат. Тобто, загалом, там знаходяться відомості про здійснення технологічних процесів.

ЛЕКЦІЯ 8.

1.Загальні питання ергономіки.

2.Ергономічний підхід до організації праці.  

3.Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта.

1.Загальні питання ергономіки.

На даний час, ергономіка являє собою достатньо розвиненою наукою, яка має свій предмет та методи дослідження. На основі ергономічних досліджень розробляються вимоги до об’єктів технологічної діяльності, з урахуванням, так званого «людського фактору».

Ергономіка (від грецького означає: ergon – робота, nomos - закон) – це науково-технічна та науково-експериментальна дисципліна, що досліджує психофізіологічні фактори взаємодії людини і техніки в умовах єдиної системи «людина – машина». Мета ергономіки – зниження до мінімуму негативного впливу умов праці на психофізіологічний стан людини та її працездатність.

Дані науки ергономіці спираються на дані фізіології, психофізіології і психології та визначають де які вимоги, щодо форми об’єктів проектування та особливостей технологічних процесів їх виготовлення. Більш за все, ці вимоги стосуються до об’єктів, які функціонують у сфері виробничої діяльності людей, тобто станкам, верстатам, пультам керування тощо.

Ергономічні вимоги безпосередньо пов’язані з естетичним вимогами, а тотожно з вимогами економіки та технології. Тому ергономічне дослідження об’єктів технологічної діяльності являється вагомою частиною процесу дизайн-проектування. Існують чотири групи ергономічних показників, за якими здійснюються ергономічні дослідження технологічних об’єктів та оцінюється якість продукції: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні показники визначаються рівнями освітленості, вентиляції, вологості, запиленості, температури, радіації, токсичності, шуму, вібрації тощо.

Антропометричні показники визначаються відповідністю об’єкту розмірам та формі тіла людини (таблиця…), розподілу маси тіла, урахуванням розмірів голови і кісті руки (таблиця…). Антропометрична відповідність характеризується довільним визначенням параметрів конструкції відносно анатомічних особливостей тіла людини, його розмірів, можливостей руху, з урахуванням робочого положення та принципами користування виробами у процесі експлуатації.

Таблиця 

Антропометричні параметри людини, які використовуються в ергономіці (см)

№ поз.

на мал.

Поза, параметр тіла людини, що вимірюється вимирювання

Параметри

чоловіків

Параметри

жінок

Використання в ергономіці

1

Стоячі довжина тіла (зріст)

167,8±5, 8

156,7±5,7

Визначення висоти верстата при роботі у позі стоячі, визначення висоти робочого приміщення

2

Довжина тіла з витягнутої рукою у верх

213,8±8, 4

198,±7,6

Визначення зони досяжності по вертикалі, з метою розташування органів керування

3

Дельтоідна ширина плеча

44,5+2,2

41,8±2,4

Визначення параметрів робочого місця

4

Довжина руки витягнутої у перед (редуцір)

64,2±3,3

59,3±3,1

Визначення зон досяжності по глибіні

5

Довжина руки, витягнутої у бік (редуцір)

62,2±3,3

56,8+3,0

Визначення зон досяжності по глибіні

6

Довжина плеча

32,7±1,7

30,2±1,6

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

7

Довжина ноги

90,1±4,3

83,5±4,1

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

8

Довжина бедра

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

9

Висота очей стоячі

155,9±5, 8

145,8±5,5

Визначення висоти робочої поверхні та розташування засобів індикації, зон огляду

10

Висота плечової точки

137,3+5, 5

128,1±5,2

Визначення висоти робочої поверхні та висоти розташування органів керування

11

Висота долонної точки

51,8±3,5

48,3±3,6

Визначення зони охоплення

12

Сидячі довжина тіла

130,9+4, 3

121,1+4,5

Вибір висоти верстатів, верстаків, вибір висоти кабін у машинах, комбайнах, тракторах тощо

13

Висота очей від підлоги

И8,0±4, 3

109,5±4,2

Визначення висоти робочої поверхні, розташування сигналізації, засобів індикації

14

Висота плеча від підлоги

100,8+4,

2

92,9+4,1

Визначення висоти робочої поверхні, зони керування важелями

15

Висота ліктя від підлоги

65,4±3,3

60,5±3,5

Визначення висоти робочої поверхні, зони керування важелями

16

Висота колін

50,6±2,4

46,7±2,4

Визначення висоти робочого стільця

17

Довжина тіла над сидінням

88,7±3,1

84,1+3,0

Визначення висоти верстата, органів керування, засобів індикації

18

Висота очей над сидінням

76,9±3,0

72,5+2,8

Розташування органів керування, засобів індикації, висоти робочої поверхні

19

Висота плеча над сидінням

58,6±2,7

56,0±2,7

Розташування органів керування, визначення висоти робочої поверхні

20

Висота ліктя над сидінням

23,2±2,5

23,5±2,5

Розташування підлікотникив, визначення висоти робочого місця

21

Довжина передпліччя ,руки (редуцір)

36,4±2,0

33,4±1,8

Визначення зони досяжності по глибині розмірів робочого місця

22

Довжина витягнутої руки

104,2±4, 8

98,3±4,7

Розташування органів ручного керування

23

Довжина бедра

59,0±2,7

56,8+2,8

Визначення розмірів сидіння

Таблиця

Основні розміри кісті руки людини

Позначення

Розміри, см

найбільший

середній

найменший

А

Б

В

Г

Д

20

9

12,1

7,8

7,3

18,5

8,2

11,2

7,3

6,6

17

7,6

9,9

6,8

5,8

Рис.  Основні антропометричні розміри людини.

Фізіологічні та психофізіологічні показники визначаються відповідністю конструкції об’єктів проектування наступним можливостям людини: силовим, енергетичним, фізіологічним і психофізіологічним (зоровим, слуховим, нюховим, дотиковим та смаковим).

Психологічні показники конструкції виробу визначаються відповідністю навиків людини (вже закріплених та тих, що вперше  формуються) із сприйняття та переробки інформації. Психологічна відповідність визначається особливостями відчуттів людини.

На стадії виконання проектної пропозиції, виконується попередній ергономічний аналіз об’єктів. Стадія ескізного проекту характеризується пошуковим етапом ергономічної обробки конструкції, на якому, як правило, розглядають декілька варіантів рішень.

На даному етапі дизайнер повинен провести ретельний ергономічний аналіз аналогів та прототипів об’єктів проектування, а також детальний аналіз конкретних специфічних умов його функціонування (див попередній парагарф).

На пошуковому етапі, дизайнер визначає перші варіанти кольорового рішення об’єктів технологічної діяльності. Тому ергономічне дослідження на включає узгодження кольорового рішення з психофізіологічними даними сприйняття людиною кольору та кольорової гармонії, з урахуванням умов мікроклімату приміщень різного призначення (виробничого, суспільного, навчального, побутового тощо). Корекція кольорового рішення здійснюється з метою створення позитивного емоційного стану людини. Ергономічне дослідження на даному етапі тісно пов’язане з формоутворенням об’єкту проектування.

На етапі художньо-конструкторського –  компонування – враховуються та використовуються усі дані, яки були отримані у процесі аналізу прототипів та у результаті пошукового етапу. Крім того, враховуються попередні варіанти кольорового рішення та їх зв'язок з формою об’єкту проектування, тому, що колір дозволяє відокремити або згладити деякі функціональні елементи форми.

Єдність ергономічних та художньо-конструкторських рішень – найважливіша умова успіху процесу проектування, створення засобів виробництва та предметного середовища, яке відповідає вимогам «людського фактору».

2.Ергономічний підхід до організації праці.  

Термін “ергономіка” був прийнятий в Англії у 1949 p., коли група англійських учених започаткувала Ергономічне дослідницьке товариство.

Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності не дублює дослідження, що проводяться в галузі психології, фізіології і гігієни праці, а спирається на них та доповнює їх.

При вдосконаленні трудових процесів необхідно передусім забезпечити вимоги фізіології праці — економію не тільки часу, а й нервової енергії та фізичних зусиль, тобто того, що сприятиме зниженню втоми.

Проектування раціональних трудових процесів є важливим напрямом удосконалення організації праці та підвищення її продуктивності. Під трудовим процесом розуміють сукупність дій працівника, спрямованих на створення певного виду продукції або надання послуги. Основним елементом трудового процесу є операція. Під операцією розуміють закінчений виробничий процес з обробки предмета праці на одному робочому місці. Сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним чи кількома робочими органами працівника, називають трудовою дією. Сукупність трудових дій, поєднаних одним цільовим призначенням, називають трудовим прийомом.

Важливою умовою проектування раціональних трудових процесів є визначення кількості і структури операцій, з яких складається процес праці, залежно від його рівня механізації, технології, спеціалізації і поділу.

Проектування і раціоналізація власне трудових операцій полягає не у механічному поєднанні елементарних трудових рухів і дій з метою скорочення часу на їх виконання, а у злитті їх в єдину систему за законами виробничої доцільності.

Доведено, що мінімізація часу на виконання трудових рухів не завжди доцільна, оскільки часто призводить до невиправданого збільшення трудових витрат працівника і зрештою до зниження ефективності праці.

Таким чином, саме раціоналізація покладена в основу трудових операцій і процесів.

Кожний трудовий рух може бути охарактеризований у механічному, психологічному і фізіологічному аспектах.

З механічного погляду рухи характеризуються траєкторією, швидкістю, темпом, силою. Ці показники вирізняються великою варіантністю залежно від характеру трудового процесу. Так, траєкторія рухів у лічильника точних приладів мінімальна, у коваля — максимальна.

З погляду психології трудові рухи класифікують залежно від мети, яка досягається в результаті їх виконання:

• основні — мінімально необхідні для досягнення мети трудової діяльності;

• коригуючі — уточнюють основні рухи;

• додаткові — не стосуються основного завдання, але необхідні у зв'язку з побічними факторами;

• аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації аварійної ситуації, дуже важливі;

• зайві — заважають виконанню попередніх чотирьох груп рухів у досягненні мети.

З погляду фізіології трудовий рух є руховим умовним рефлексом, а  трудова операція як сукупність рухів і дій є системою умовних рефлексів — динамічним робочим стереотипом. Рухова дія — це сукупність пов'язаних компонентів рухових реакцій, що потребують динамічних і статичних зусиль.

Рухи окремих частин тіла людини характеризуються певними  швидкісними параметрами, тобто для кожної групи м'язів є свій оптимум швидкості та величина зусиль, що дає найбільший трудовий ефект.

Недовантаження м'язів, як і перевантаження, негативно впливає на функціонування рухового апарату людини. Швидкість рухів залежить від силових резервів організму, тривалості та їх характеру, а також від напряму та траєкторії. Швидкість горизонтальних рухів більша, ніж вертикальних.

Важливими характеристиками рухів є їх ритм і темп. Під ритмом розуміють закономірне чергування в часі окремих рухів і пауз між ними. Темп — кількість окремих рухів за одиницю часу.

Витрати енергії на виконання рухів у різних площинах і різними ланками рухового апарату неоднакові. Точність рухів найбільша в оптимальній зоні. Тому рухи необхідно обмежувати у просторі, щоб вони виконувалися у межах поля зору та оптимальної фізіологічної рухливості кінцівок.

Економічність трудових рухів досягається за рахунок симетричного розміщення рук і ніг працівника відносно вертикальної осі тіла. Будь-яке зміщення траєкторії рухів потребує додаткового напруження м'язів для підтримання робочої пози.

Таким чином, фізіологічними принципами раціоналізації трудових рухів  є:

• правильне використання активних і пасивних сил;

• плавність рухів;

• безперервність рухів;

• овальність траєкторії рухомих ланок;

• помірний діапазон рухів;

• поєднання роботи обох рук;

• виключення зайвих рухів, економія рухів;

• ритмічність;

• обмеження статичних навантажень;

• рівномірний розподіл навантажень на аналізатори.

Фізіологічні принципи раціоналізації трудових рухів лежать в основі проектування раціональних трудових процесів, операцій та прийомів. Для цього вибирають робочу позу, яка відповідає характеру виконуваної роботи, вимогам фізіології і антропометричним даним працівника, визначається стійкість положення стоячи і сидячи, нахили і повороти корпусу і голови, статичні напруження.

Будь-яка робоча поза людини є такою формою фізіологічної активності, яку О. О. Ухтомський назвав оперативним спокоєм. На практиці це означає, що стабільність і стійкість пози пов'язані не з нульовою активністю організму, а з готовністю до термінової, ефективної, завчасно запланованої робочої дії. У процесі виробничої діяльності були емпірично знайдені такі робочі пози, які найкраще відповідають мобілізації уваги та м'язової сили для розв'язання визначених трудових завдань. Виробнича доцільність робочої пози визначається специфікою виробничого процесу та технікою, пристосованою до нього, а фізіологічна раціональність — фізіологічними умовами. Найважливіші з них:

• зручність для розвитку необхідних для роботи м'язових зусиль;

• зручність для виконання точних і швидких дій руками;

• мінімальні витрати енергії;

• максимальна виробнича результативність рухів. Основними вимогами раціоналізації робочих поз є:

• забезпечення вільних маніпуляцій;

• зручне розташування органів управління обладнанням;

• раціональний процес трудових рухів;

• забезпечення вимог фізіології праці.

Зміст комплексу заходів з раціоналізації робочих поз залежить від конкретного робочого місця та змісту трудового процесу. Розрізняють такі робочі пози: стоячи та сидячи.

Робота сидячи потребує меншого напруження м'язів, зменшує гідростатичний тиск, отже, створює менше навантаження на серцево-судинну систему.

Виконання роботи сидячи створює сприятливі умови для високої точності робочих рухів. Крім того, це положення не дає змоги розвинути велику силу м'язів — маса переміщуваного вантажу не повинна перевищувати 5 кг.

Положення стоячи порівняно з положенням сидячи викликає напруження більшості м'язів, потребує додаткових витрат енергії (на 10 відсотків), ускладнює кровообіг. Робота м'язів спрямована на утримання центра ваги, який переміщується під впливом руху, а також розташування окремих ділянок тіла, оскільки їхні центри ваги не співпадають з центром ваги тіла.

Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так, робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний огляд робочої зони пересування, можливість робити великі м'язові зусилля. У позі сидячи забезпечується найбільша точність і швидкість рухів.

Раціональним є чергування робочих поз. Для працівників розумової праці можна рекомендувати працювати більш тривалий час стоячи, періодично використовуючи стілець для відпочинку. Для працівників, що виконують легкі ручні операції, бажано організовувати роботу в основному сидячи, чергуючи її з нетривалими періодами роботи стоячи.

Важливе значення для високої продуктивності праці людини має раціоналізація робочого місця. Під робочим місцем розуміють частину виробничої площі, оснащену всім необхідним для виконання певного завдання. У проектуванні та організації робочого місця мають брати участь фізіологи праці, технологи, психологи, гігієністи праці та інші допоміжні служби.

Основні вимоги до організації робочого місця:

• на робочому місці постійно має бути все необхідне для безперервної та високопродуктивної роботи;

• територія робочого місця має бути такою, щоб працюючий у нормальних умовах виробничого процесу не робив жодного зайвого руху і у той самий час був вільний в кожному виробничонеобхідному русі;

• для економії часу та зусиль працівника кожний елемент оснащення робочого місця має бути розташований на місці його безпосереднього застосування;

• кожний елемент робочого місця має бути раціонально розташований відносно інших елементів та працюючого, щоб він міг будь-коли легко дістати будь-яке знаряддя;

• точка функціонування та лінії руху працівника мають бути визначені ретельно, з урахуванням умов економії часу, зусиль і вимог фізіології праці.

Удосконалення робочого місця здійснюється на основі антропометричних даних, даних біомеханіки та даних про перебіг психофізіологічних процесів на основі відчуття комфорту. Детальніше ці питання вивчають у курсі "Психофізіологія праці", "Організація праці".

Щоб робоче місце було зручним, воно має відповідати антропометричним даним працюючого. Середні антропометричні дані обчислюють за великою кількістю вимірювань основних антропометричних показників різних груп населення. Вони використовуються при конструюванні робочих місць на виробництві. За антропометричними даними виокремлюють дві основні зони виконання трудових операцій — максимальну та оптимальну зони досяжності рук.

Раціональне планування робочого місця має забезпечити найкраще розміщення знарядь і предметів праці та оргтехніки. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи.

Робочі зони називають моторним полем, його також потрібно враховувати при плануванні робочих місць, зважаючи водночас на фізіологію рухів людини.

Моторне поле — простір робочого місця, в якому здійснюються рухові дії людини.

Максимальна зона досяжності рук — це частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, що описуються максимально витягнутими руками при русі їх у плечовому суглобі. Оптимальна зона — частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, що описуються передпліччями при рухах у ліктьових суглобах з опорою в точці ліктя і з відносно нерухомим плечем.

Важливою характеристикою робочого місця є рівень робочої поверхні, на якій виконуються основні операції. Висота робочої поверхні визначає робочу позу і зрештою продуктивність праці. При низько розташованій робочій поверхні працівникові доводиться сильно нахилятися, а при надмірно високому рівні робочої поверхні — витягувати руки вгору і підніматися навшпиньки. В обох випадках створюються незручні робочі пози, які визначають низьку продуктивність праці, значне напруження м'язів, підвищені енерговитрати тощо.

Оптимальна висота робочої поверхні визначається характером виконуваної роботи і, зокрема, її складністю та точністю. При роботі стоячи, яка потребує значних зусиль, висота робочої поверхні має становити 700-800 мм, а при точних роботах — 1200-1300 мм. У зв'язку з тим, що антропометричні показники коливаються у великих межах, оптимальним є зміна висоти робочої поверхні. Коли це неможливо, використовують підставки для ніг (при роботі стоячи) та регулюється висота сидіння (за умов роботи сидячи).

Особливо точні і делікатні роботи, які потребують напруження зору, повинні виконуватися сидячи, і тому слід забезпечувати оптимальну висоту робочої поверхні. Для виконання ручних операцій сидячи без особливого напруження зору оптимальна висота робочої поверхні від підлоги має становити 700-750 мм, для точних робіт (монтаж дрібних деталей, верстатні роботи тощо) — 835-905 мм.

Для сприятливого функціонування органу зору має значення кут сприйняття зорового сигналу.

Найкраще його сприйняття спостерігається в межах кута доступного зору простору (до 15°). Об'єкт спостереження в цих умовах сприймається центральним зором. У цій зоні повинні розташовуватися найважливіші засоби інформації, які часто використовуються. Відносно сприятливе сприйняття зорової інформації зберігається в межах кута близько 30°.

Оскільки при роботі сидячи частина передпліччя піднята вгору, а м'язи верхніх кінцівок і пояса перебувають у стані напруження, слід передбачити рухомі підлокітники. Для забезпечення зручної пози сидячи і стоячи має бути досить простору для ніг: при роботі стоячи не менше 150 мм завглибшки і заввишки і 530 мм завширшки, сидячи — не менше 650 мм завглибшки і заввишки і 500 мм завширшки.

При організації робочого місця для виконання роботи сидячи велике значення має конструкція сидіння. Робочі стільці залежно від їх призначення можуть мати різні форми сидіння, спинки, підлокітників.

Проте загальною вимогою до них є висота, яка регулюється (від 380 до 420 мм). Ширина сидіння коливається від 400 до 420 мм, форма сидіння залежить від характеру роботи. Так, для роботи з клавішними пристроями робоче сидіння має бути з невеликим нахилом назад. При складальних роботах з малими фізичними зусиллями доцільнішим є пласке горизонтальне сидіння. Для водіїв передбачається м'яке сидіння.

До психофізіологічних показників належать також естетичні фактори. Як свідчить практика, на підприємствах, де проведені заходи з технічної естетики, значно покращились умови праці, зменшилася кількість випадків виробничого травматизму у 2-3 рази, а в окремих місцях навіть у 4-5 разів. Тому оцінка рівня естетичної культури виробництва з позицій охорони праці орієнтує враховувати у планах соціального розвитку підприємства та у підсумках трудової діяльності наступні характеристики:

- естетичний стан території, виробничих приміщень, застосування функціональних естетичних елементів для запобігання нещасним випадкам, а також спеціальних засобів естетичного впливу для зняття психічного напруження (кімнати психологічного розвантаження, лазні-сауни, гігієнічні душові, молочні бари тощо).

Таким чином, ергономічний підхід до раціоналізації трудової діяльності полягає у комплексному підході, який спирається на дослідження у сфері психології, фізіології, організації праці, біомеханіки, естетики праці.

Вивчення та раціоналізація професійних поз та рухів потребує знань різних антропометричних показників, які використовують конструктори та дизайнери при конструюванні обладнання, пультів управління, параметрів робочого місця, робочих меблів тощо.

3.Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта.

Для проведення ергономічного аналізу виробу необхідна система, яка дозволила б конструктору грамотно здійснити такий аналіз у кожному конкретному випадку.

В даний час ергономічний аналіз стає необхідним етапом конструювання самих різних промислових виробів. Ергономічна якість устаткування, тобто технічній частині системи "чоловік – техніка - середовище", можна визначити як сукупність властивостей техніки, відповідних властивостям людини, що виявляються в процесі трудової діяльності. Рівень ергономічної якості вказує на міру цієї відповідності, він встановлюється в ході ергономічної оцінки устаткування.

При ергономічній оцінці промислових виробів використовуються певні схеми такої оцінки. Найбільш вдалою є схема під назвою «Ергономічні контрольні карти». Вона затверджена II міжнародним конгресом з ергономіки (ФРН, 1964 р.).

Згадані контрольні карти призначені для конструкторів і дизайнерів.

Будь-яке ергономічне дослідження повинне починатися з аналізу діяльності людини і функціонування системи « людина – машина (техніка, предмет)». Особливе значення має ергономічний аналіз трудової діяльності, в ході якого складається її характеристика, – профессиограмма. Профессиограмма включає ті вимоги, які пред'являє діяльність до технічних засобів і психофізіологічних властивостей людини.

ТЕМА 4. ЕКОЛОГІЧНІ І ТЕХНОГЕННІ ПРОБЛЕМИ В ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ЛЕКЦІЯ 9.

1.Проблеми загальносвітового рівня – демографічні, екологічні, енергетичні.

2.Техногенні проблеми в суспільстві.

3.Інформаційна система спостереження та аналізу стану природи.

4.Сучасні технології безвідходного виробництва продукції.

1.Проблеми загальносвітового рівня – демографічні, екологічні, енергетичні.

Екологія (грец. «еко» – дім, «логос» – наука) –  наука про дім, місце проживання, середовище життєдіяльності. Перше  визначення екології як науки дав відомий  німецький біолог, природознавець Ернст  Геккель у 1866 р. (мал. 1). За Е. Геккелем, екологія вивчає взаємостосунки між живими орга- нізмами і середовищем життя. Ця наука згодом  трансформується у біоекологію, яку тепер іме- нують теоретичною екологією.  

До середини ХХ ст. у світі різко  зросли обсяги енерго- і ресурсоспоживання. Країни поділилися на дві групи: індустріально розвинуті, що  володіли сучасними технологіями  виробництва і переробки природних  ресурсів, і відсталі країни, які були  сировинною базою індустріально  розвинутих країн. У 80-х роках ХХ ст.  ситуація істотно змінюється внаслідок входження високорозвинутих  країн у постіндустріальну фазу розвитку. Індустріально розвинуті країни поступово переносять «брудні»  виробництва важкої індустрії у слаборозвинуті країни, а натомість  запроваджують нові безвідходні технології і сучасні наукомісткі і високотехнологічні галузі виробництва.

Економічне зростання. Економічне  зростання традиційно характеризується  збільшенням виробництва продукції і послуг  для цілей споживання і накопичення на націо- нальному рівні. Оскільки кількісна оцінка  всіх процесів у матеріальних системах має  енергетичний еквівалент, то відносну оцінку  економічного росту можна отримати за допо- могою енергетичного підходу. Впродовж  останніх десятиліть спостерігається тісна  залежність між економічним ростом загалом  і розвитком енергетики на основі співставлення  темпів приросту валового світового продукту  (ВСП) і енергоспоживання. Подвоєння цих  показників відбувається впродовж 21 року  для ВСП і 26 років для енергетики (мал. 22).  Таке зростання світової економіки засвідчує  відповідне зростання збільшення видобутку і  споживання природних ресурсів і техногенної  деградації середовища.

Риси зростання економіки і всесвітнього техногенезу. Найхарактерніші риси зростання економіки і всесвітнього техногенезу можна  уявити таким чином:  

- упродовж останніх 100 років світове споживання енергії збільшилось у 14 разів, що засвідчує випереджаючі темпи зростання енергетики  щодо чисельності населення;

- у структурі паливного балансу відбувся перехід до переважання вуглеводневого палива – вугілля, нафти і газу, а також зростання частки  гідроенергетики та ядерної енергетики в енергетичному балансі;

- у багато разів збільшились видобуток і переробка мінеральних  ресурсів; виробництво чорних металів зросло за століття у вісім разів, ще  більш інтенсивним було зростання виробництва кольорових металів,  видобутку урану, виробництва цементу тощо;

- у ХХ ст. значно виросли обсяги і змінилася структура машинобудування у зв’язку з розвитком його нових галузей (виробництво засобів  зв’язку, приладобудування, радіотехніка, електроніка);

- серед рис техногенезу потрібно відзначити хімізацію всіх галузей  господарства, яка проявилася у масовому виробництві мінеральних  добрив, синтетичних сполук, пластмас, синтетичних миючих засобів, лікарських препаратів тощо;

- науково-технічна революція у військовій справі розширила сферу  ведення бойових дій з появою принципово нових видів зброї, що створило  безпосередню загрозу виживання людства;

- техносфера за своєю площею зросла майже вдвічі і стала більш наси- ченою, тим часом біосфера суходолу скоротилась більш ніж на 15 %.

Приуроченість високорозвинутих держав до північноамериканського та  євразійського материків сприяла появі так званого індустріального  поясу цивілізації, країни якого роблять основний внесок у споживання  природних ресурсів і загальне забруднення навколишнього середовища.  Масштаби впливу людини на природні процеси мають глобальний характер, оскільки їх можна поставити в один ряд з масштабами провідних  природних процесів.  

Показники оцінки антропогенного впливу на природне середовище. Такими показниками можна вважати: густоту населення, споживання енергії, валове виробництво продукції, частку збережених природних  територій тощо. Однак кожен із цих показників не може дати повну оцінку масштабам антропогенних навантажень. Тому, оцінюючи антропогенне навантаження на природу, використовують низку взаємопов’язаних  показників, або комбіновані показники. До таких належить коефіцієнт  антропогенного тиску, який розраховується як відношення величини  енергетичної потужності господарства країни до її площі і віднесений до  середньоглобальної енергетичної потужності.

У результаті тривалого антропогенного впливу на природне середовище  сталися такі глобальні зміни природних процесів і компонентів природи:

- порушення теплового балансу планети;

- зміна ланок колообігу речовин і енергії;

- забруднення навколишнього середовища;

- деградація компонентів природи;

- формування антропогенних модифікацій ландшафтів.

2.Техногенні проблеми в суспільстві.

Антропогенні катастрофи й аварії. Вони безпосередньо пов’язані з  розвитком людської цивілізації. Ускладнення технічних і технологічних  процесів, насичення виробництва сучасною технікою супроводжується  різким збільшенням ціни технічної неполадки або людської помилки.  Тому друга половина ХХ ст. відзначалася найбільшими промисловими і  транспортними катастрофами. Згідно зі статистичними даними, більше  половини наймасштабніших катастроф у світі припали на останню  чверть століття. Зростає і руйнівний ефект від катастроф. Так, на період  1980–2000 років припадає близько 50 % усіх загиблих унаслідок промислових катастроф століття.  Лідером серед антропогенних катастроф є військова діяльність, війни,  випробування зброї, військові навчання. Винайдення ядерної зброї  наприкінці 40-х років ХХ ст. зумовило її випробування в 50–60-х роках  в усіх природних середовищах: космосі, атмосфері, гідросфері, на поверхні і в глибині літосфери. Такі випробування, за умов відсутності повно- цінної інформації про вплив радіації на природу і людей, призвели до  масштабних забруднень радіоактивними ізотопами. Усього в процесі  випробувань в атмосфері було здійснено 423 ядерні вибухи сумарною  потужністю 217,2 мегатонн. На малюнку 21 зображено залежність вмісту  радіоактивних ізотопів цезію і стронцію у продуктах харчування від  ядерних випробувань в атмосфері.  Недосконалість технологічних процесів та недостатня кваліфікація  технічного персоналу ставали причинами чисельних аварій і катастроф  на ядерних об’єктах. Тільки на атомних електростанціях сьогодні експлуатується 432 реактори у 31країні світу, ще 53 атомні реактори будуються.  26 квітня 1986 року в Україні відбулась наймасштабніша за всю історію атомної енергетики катастрофа. Унаслідок технічної недосконалості  реактору і помилок персоналу відбулось два послідовні вибухи, які зруйнували четвертий енергоблок АЕС. В результаті аварії в атмосферу потрапило близько 450 видів радіонуклідів, забруднено десятки тисяч квадратних кілометрів території, переселено близько 125 тис. людей. Відповідно до міжнародної шкали порушення роботи на атомних  електростанціях поділяють на кілька рівнів. 1рівень, найнижчий, –  аномалії, 2–3 рівні – інциденти, 4–7 рівні – аварії, які супроводжуються підви щенням рівня радіоактивності за межами  станції, а також ураженням людей, які працюють на цих електростанціях. Згідно з цією класифікацією, аварія на ЧАЕС відноситься до 7 рівня,  аварія на атомній станції Три-Майл-Айленд у  США (1979) – до 5 рівня, до 4 рівня віднесена аварія на атомній станції Сен-Лоран у Франції в  1980 році. Загальне радіоактивне забруднення світового  океану з вини людини становить 1,5 · 10 9 Кі, тоді  як чорнобильська аварія «збагатила» світ на  5 · 10 7 Кі. Тобто у Світовому океані нині міститься 300 Чорнобилів. Техногенні катастрофи часто відбуваються на  підприємствах хімічної і нафтопереробної галузі  промисловості. У США за період з 1980 по 1985  рік тільки на хімічних підприємствах відбулося  близько 2 тис. аварій, у тому числі 130 аварій на  одному заводі корпорації «Юніон Карбід» у  Західній Вірджинії. В Італії у місті Севесо після  вибуху на хімічному заводі у 1976 році утворилась хмара діоксину, яка накрила територію пло- щею понад 10 км2. У результаті померло двоє  дітей, захворіло декілька сот людей, загинуло  близько 100 тис. голів худоби. 3 грудня 1984 року  в індійському місті Бхопал у результаті аварії на  хімічному підприємстві загинуло понад 3 тис.  осіб, 20 тис. осіб стали інвалідами і повністю  втратили працездатність, більше 200 тис. стра- ждають на захворювання органів зору, дихання  та інших внутрішніх органів. У сім’ях, що пережили катастрофу, народжуються хворі, зі слаб- ким імунітетом діти. Особливу небезпеку для морських екосистем  становлять аварії на нафтовидобувних платформах і танкерах. Нафта і нафтопродукти потра- пляють в океан унаслідок промивання паливних  систем суден, перевантаження нафти у танкери,  аварій. Обсяги нафтових забруднень оцінюють  від 3 до 8 млн т щорічно. Райони традиційного  видобутку нафти (Перська і Мексиканська зато- ки, Каспійське море, Північне море, Західний  Сибір) нині стали зонами екологічного лиха.  Зіткнення нафтоналивного судна «Екссон  Валдіз» у 1990 р. з підводними скелями в  Аляскинській затоці призвело до витоку у відкрите море понад 40 тис. т сирої нафти, що стало  причиною забруднення морського узбережжя та  акваторії моря, загибелі тисяч тюленів, морських  птахів, риби, загальна сума збитків оцінювалася в декілька мільярдів доларів. Керівництво компанії, якій належало  судно, сплатило близько 400 млн доларів штрафу у федеральний бюджет  за завдану шкоду навколишньому середовищу. У результаті військових дій між Кувейтом і Іраком у 1991 році з підірваних танкерів і нафтопроводів вилилася така кількість нафти, яка  вкрила 450 км берегової смуги та 1550 км 2 акваторії Перської затоки, що  призвело до загибелі морських черепах, птахів, крабів та інших тварин. Щорічно в автомобільних катастрофах на дорогах світу гине понад  300 тис. осіб і близько 8 млн отримують поранення. Простежується тенденція до росту збитків і ризику, пов’язаного з транспортуванням небезпечних вантажів (отруйних, вибухонебезпечних тощо).  

Стихійні лиха. Стихійні процеси катастрофічного характеру спостерігались у природі в різні часи. Їх неперіодичність і непередбачуваність  призводить до того, що вони сприймаються як стихійні неочікувані і небезпечні. Щомісяця на Землі реєструють від 20 до 50 стихійних явищ.  Антропогенні зміни природних процесів сприяють посиленню масштабності природних катастроф, сходженню селевих потоків, снігових лавин,  зсувів ґрунту, повеней та паводкових явищ, пожеж тощо. Якщо у 60-ті  роки ХХ ст. було зареєстровано 14 масштабних природних катастроф, то в  1980-ті їх стало 70. Завдана економічна шкода у 60-ті роки ХХ ст. оціню- валась у 3,7 млрд доларів, у 80-ті ХХ ст. – 11,4 млрд доларів на рік. Згідно з інформаційними повідомленнями ООН, у результаті стихійних лих всіх видів (метеорологічних, а також землетрусів) у 2007 році в  світі загинуло 16 517 осіб. В 2006 році ця цифра становила 21 342.  Відповідно до того самого щорічного дослідження, кількість людей,  потерпілих від стихійних лих, сягнула 135 млн осіб у 2006 році, у 2007  році це число виросло до 200 млн.

3.Інформаційна система спостереження та аналізу стану природи.

Перші кількісні методи вивчення екосистем були застосовані у 1925  році для створення математичної моделі росту окремих популяцій і  їхньої динаміки. Перші спроби створення глобальних моделей були здійснені наприкінці 60-х років ХХ ст. за допомогою методу системного аналізу, розробленого Дж. Форрестером. З ініціативи італійського економіста А. Печеї у квітні 1968 року у Римі зібралась група з 30 вчених, представників 10 країн, для обговорення існуючих і перспективних проблем  людства. Група отримала назву «Римський клуб». З того часу публікується серія доповідей Римського клубу.  Перша з доповідей – «Межі росту» – підготовлена у 1972 році групою  вчених Массачусетського університету під керівництвом подружжя Медоуз. Їхні моделі мали передбачити розвиток суспільства у майбутньому за умов збереження сучасних економічних і політичних методів.  Результати моделювання показали, що зростання промисловості і споживання ресурсів відбуватиметься прискореними темпами, водночас зі  збільшенням чисельності населення і зростанням споживання енергії  доти, доки не буде досягнуто певної межі. Далі настане катастрофа.  Доповідь розглядалась не як сценарій для майбутнього, а як аналіз і про ектування тенденцій з метою відвернення наслідків існуючої політики, щоб проектоване майбутнє ніколи не реалізувалося. Доповідь і книга  подружжя Медоуз відіграли важливу історичну роль, оскільки людство  зрозуміло необхідність зміни стилю нашого життя і розумного обмеження промислового розвитку для запобігання катастрофи.  Друга доповідь – «Людство на роздоріжжі» – була підготовлена  М. Месаровичем (США) і Е. Пестелем (ФРН) на основні методики ієрархічних систем. У доповіді аналіз проводився на основі формування на  Землі 10 регіонів по відмінності проблем, що виникають перед людством  у кожному із них. Кожен з регіонів, у свою чергу, поділявся на взаємодіючі ієрархічні сфери: екологічну, технологічну, демоекономічну,  соціально-політичну. Результати їх моделювання показали, що в перспективі можна очікувати не одну глобальну, а декілька регіональних  катастроф. Модель передбачала продовольчу кризу в Південно-Східній  Азії. Автори зазначили, що загрозу екологічної катастрофи можна відтермінувати за умови обмеженого збалансованого росту всієї економічної системи.  Концепції «меж росту» Месарович і Пестель протиставили концепцію  «обмеженого росту», враховуючи, що екологічні проблеми можуть бути  подолані без відмови від росту світової економічної системи у тому разі,  якщо це зростання буде збалансованим і органічним. Третя доповідь – «Перебудова міжнародного порядку» – була підготовлена голландським економістом Я. Тінбергеном і показувала, що поєднання локальних і глобальних цілей є можливим. Четверта доповідь – «Цілі для глобального суспільства» – була підготовлена філософом Е. Ласло і висвітлювала два фундаментальні питання:  у чому полягає мета людства і чи згодні ми замінити матеріальне зростання на розвиток духовних людських якостей?  Наступні моделі були присвячені складовим частинам глобальних про- блем, однак відображали окремі, часто галузеві їхні аспекти. Наприклад,  модель В. Леонтьєва «Майбутнє світової економіки», енергетичні моделі,  кліматичні моделі, моделі розвитку природних процесів тощо.  У даний час розроблено декілька поколінь глобальних моделей, які  прогнозують розвиток до кінця ХХІ ст. Вони базуються на аналізі таких  компонентів розвитку, як економіка, природні ресурси, населення, продовольство, хід природних процесів, стан навколишнього середовища.  Окремі отримані результати та прогнози перенесені в офіційні документи  урядів і матеріали міжнародних організацій, які стали основою розробки  на початку 90-х років ХХ ст. концепції збалансованого розвитку.  У декларації міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) проголошено 27 принципів, які  визначають права і обов’язки країн, «Програму дій на ХХІ століття», що  передбачає напрямки сталого соціально-еколого-економічного розвитку.  Концепція зазначає, що певні параметри мають зберігати постійне значення, а саме: фізичні константи, генофонд, ділянки всіх основних екосистем, здоров’я населення. Модель визначає, що і в якій кількості  можна вилучати з біосфери, а чого не можна вилучати. Ця концепція дає  змогу поєднати біологічну сутність сталого розвитку з його соціально-економічною сутністю. Синонімами сталого розвитку вважають розвиток  збалансований, виважений, відповідальний, невиснажливий тощо.

4.Сучасні технології безвідходного виробництва продукції.

Відходи  –  це непридатні для виробництва даної  продукції види сировини, її невикористані залишки або виниклі в ході  технологічних процесів речовини (тверді, рідкі, газоподібні) й енергія,  що не піддані утилізації в даному виробництві. Відходи поділяють на побутові, промислові (мал. 36), виробничого споживання, а також небезпечні (токсичні) і радіоактивні. Всі промислові  відходи поділяють на тверді, рідкі, газоподібні, каналізаційні.

Проблема утилізації відходів. Проблема відходів має характер  екологічної загрози, яка є актуальною для кожної країни світу. Відходи  відносять до матеріальних об’єктів, які наділені високою потенційною  небезпекою для навколишнього середовища. Оскільки в багатьох країнах  невідпрацьований порядок регламентації діяльності в галузі відходів, то  у 1989 році була прийнята Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням шкідливих відходів та їх утилізацією.

Термін “безвідходні технології” був вперше запропонований радянськими вченими, академіками М.М. Семеновим та І.В. Петряновим-Соколовим. За досить короткий проміжок часу (незважаючи не зовсім правильну суть самої назви) він почав широке застосування в усьому світі.

Безвідходні технології часто називають ще маловідходними або екологічно чистою, розуміючи при цьому ідеальну модель такого виробництва, яке поетапно (по мірі розвитку НТП) наблизиться до своєї теоретичної межі ідеального нешкідливого виробництва. В зв’язку з таким широким трактуванням цього терміну сьогодні існує кілька підходів до визначення таких технологій.

Наприклад, Європейська економічна комісія ООН (згідно з “Декларацією про маловідходні і безвідходні технології”) розуміє під останньою “практичне застосування знань, методів і засобів, з метою забезпечення потреб людини найбільш раціональним використанням природних ресурсів і енергії та захисту навколишнього середовища”.

Дещо інше визначення пропонує комісія ЄС. “Чиста (безвідходна) технологія – це такий метод виробництва продукції при найбільш раціональному використанні сировини та енергії, який дозволяє одночасно знизити об’єм викидів у навколишнє середовище забруднюючих речовин і кількість відходів, отриманих при виробництві і експлуатації виготовленого продукту”.

Але якими б не були визначення безвідходних технологій, їх суть та завдання полягають в тому, щоб без зниження продуктивності вони забезпечували екологічну безпеку оточуючого людину природного середовища.

Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

Удосконалення безвідходних (маловідходних) технологій, на думку спеціалістів, повинно відбуватися у наступних напрямках:

- Розробка принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають найбільше відходів.

- Створення безстічних технологічних систем та водозворотніх циклів на базі існуючих та перспективних способів очистки стічних вод.

- Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).

- Створення ТВК, для яких характерна замкнута структура потоків сировини та відходів в середині комплексу.

Основою розвитку усіх безвідходних (маловідходних) технологій є комплексна переробка сировини, особливо в гірничовидобувній, металургійній та хімічній галузях. Значно складніше цього досягти в багатономенклатурних та серійних виробництвах машинобудування. Але й тут з’являються перспективи пов’язані із використанням сучасних композиційних матеріалів, хоча зрозуміло, що принциповим зразком безвідходних технологій виступають екотехнології побудовані за принципом дії природних екосистем. Біосферне виробництво є найбільш масштабним на планеті з точки зору відтворення, використання вихідних матеріалів, знищення відходів в середині екосистеми. Ось чому пропонуються використання у виробництві функціонально-організаційних принципів екосистем:

- Створення системи комплексного виробництва шляхом об’єднання окремих спеціалізованих виробництв на певних територіях по типу (популяція-біогенез), тобто створення ТВК.

- В склад ТВК повинні входити якісно різноманітні виробництва для того, щоб розробка і переробка вихідної сировини здійснювались по різних технологічних ланцюжках, але х вищим коефіцієнтом використання матерії та енергії.

- Спадковість системи, суть якої полягає в тому, що відходи одного виробництва (популяції) є вихідним матеріалом (сировиною) для іншого.

- Можливістю системи є розкладання в кінцевому результаті відходів до звичайних мінеральних сполук та простих хімічних елементів.

Якщо неможливо досягти мінералізації відходів то слід досягти високого рівня їх утилізації з метою подальшого їх захоронення або переробки в планетарних процесах.

Регуляція потужності виробництв з метою недопущення надмірного виробництва продукції та використання сировини (обмеження використання і споживання ресурсів).

Кількісна оцінка безвідходного технологічного процесу здійсненого за допомогою коефіцієнту використання сировини, що виступає головним показником досягнення рівня безвідходного виробництва.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди  знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. Використання відходів рослинництва можливе у різних напрямках.  Частина залишається на полі у вигляді органічних добрив, частину використовують для відгодівлі свійських тварин, частина може пере роблятись  на біопаливо і застосовуватись як ресурс для різних видів виробництва.  Один із способів утилізації таких відходів полягає в отриманні кормових білків.

ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЕКТУ

ЛЕКЦІЯ 10.

1.Загальне поняття про економічну систему, продуктивні сили, засоби виробництва, три основних питання економіки;  продуктивність праці та основні її показники (норма часу, норма  продуктивності).

2.Прибуток і рентабельність сучасного виробництва.

3.Формування ринкової ціни кінцевого продукту даного проекту (матеріального чи інтелектуального).

Основні поняття: засоби праці, виробничі сили, виробничі відносини, економічна система, витрати виробництва, собівартість, ціна та прибуток

1.Загальне поняття про економічну систему, продуктивні сили, засоби виробництва, три основних питання економіки;  продуктивність праці та основні її показники (норма часу, норма  продуктивності).

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ в кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

  •  праця людини;
  •  предмети праці;
  •  засоби праці.

Праця людини - це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою і одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці - це речі (об’єкти)  природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

  •  дані самою природою (наприклад деревина);
  •  ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці - це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили - це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

  •  людина (головна виробнича сила);
  •  засоби праці:
  •  предмети праці (засоби виробництва);
  •  сили природи, які використовуються людьми;
  •  форми і методи організації виробництва;
  •  наука;
  •  інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої - до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, в складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини - це суспільна форма розвитку виробничих сил в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою е і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

  •  виробничі сили;
  •  техніко-економічні відносини;
  •  організаційно-економічні відносини;
  •  виробничі відносини, чи відношення до власності;
  •  господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Основна функція економіки незалежно від того, чи вона є централізованою, а чи децентралізованою, полягає в розподілі сукупного (інтегрованого) виробництва між виробниками і в розподілі вироблених продуктів серед споживачів. [Вітлінський В. В. Моделювання економіки: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 408 с.]

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

  •  за місцем виникнення - на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
  •  за видами продукції, робіт, послуг - на витрати на вироби,
    групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
  •  за видами витрат - на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
  •  за способом перенесення витрат на продукцію - на прямі та непрямі;
  •  за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;
  •  за календарними періодами - на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості - вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т.д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.

Третя частина вартості - додатковий продукт суспільства -використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) - затратами суспільне необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

  •  прямі матеріальні витрати;
  •  прямі витрати на оплату праці;
  •  інші прямі витрати;
  •  загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплата робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

2.Прибуток і рентабельність сучасного виробництва.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

  •  яким має бути розмір коштів для здійснення
    випуску першої продукції;
  •  чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так,
    то чи буде він достатнім для повернення грошей;
  •  через який термін будуть повернуті гроші;
  •  наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;
  •  якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
  •  яким є обсяг випуску продукції на ринок;
  •  скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

1) Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

Rзаг = ПБ \S заг

де ПБ — балансовий прибуток;

SЗАГ — загальна виробнича собівартість

2) Загальний рівень рентабельності (виробництва): цей показник характеризує прибутковість підприємства відносно до всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства

R заг = ПБ \ (Совф +С ноз)

Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку приходиться на 1 грн вкладеного капіталу.

3) Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами:

R овф = ПБ \ С овф *100

4) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

R ак= Пб \САК

де САК — середня сума активів балансу підприємства.

5) Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Rп= ПБ \СВ.К *100

ПБ — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;

СВ.К. — сума власного капіталу.

Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

6) У багато номенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу

Ri = (Ці - Si )\Si *100

В процесі аналізу фінансового стану можуть розраховуватися і інші приватні показники: рентабельність поза обернених активів, рентабельність інвестицій.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

3.Формування ринкової ціни кінцевого продукту даного проекту (матеріального чи інтелектуального).

Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, врівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обороту продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії - поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкту і процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

визначити витрати матеріалів () за табл. 1:

Таблиця 1

Розрахунок витрат матеріалів

Матеріал

Вартість одиниці вимірювання, грн..

Витрати матеріалів

Вартість витрат, грн.

Усього

виначити вартість витрат на електроенергію () під час роботи:

                                          Е=Р t, де

Е – спожита електроенергія (кВт год.);

Р – потужність споживача електроенергії (Вт);

t – тривалість роботи споживача електроенергії (год.);

                                         = 0,25 Е, де

-- вартість спожитої електроенергії;

0,25 -- вартість тарифу на електроенергію ();

- здійснити розрахунок оплати праці () на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно

                                             , де

-- тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год.);

визначити величину податку на заробітну плату (), який складає 15% від заробітної плати

                                            =0,15

визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання () за табл. 2

                                                                                                        Таблиця 2

Амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання

Інструменти і обладнання

Вартість, грн

Час зносу обладнання, грн

Амортизаційні відрахування, грн

                                    , де

-- величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год.), (грн.);

0,1 – коефіцієнт, що враховує 10% від собівартості обладнання;

В—вартість обладнання, (грн.);

N—час зносу обладнання в днях;

- визначити загальну собівартість виготовлення виробу

           

- визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25% від собівартості виробу

                             П=(0,1-0,25) С

визначити договірну ціну () реалізації виробу

                              

визначити рентабельність проектованого виробу

                                

 Загальний підхід полягає створенні електронної таблиці в комп'ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту починаючи із простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження рекомендується проводити в такому порядку:

  •  визначити вартість елементів виробництва;
  •  створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;
  •  розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;
  •  доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;
  •  дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.

Слід пам'ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть при суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

  •  відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;
  •  виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;
  •  компанії, що постачають матеріали й обладнання є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

1). Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв'язки між етапами.

2). Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.

3). Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4). Створити комп'ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витрати). Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5). Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.

6). Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо упустили щось не враховано або не дооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7). Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте зміст та структуру виробничих сил та виробничих відносин.

2. Дайте характеристику економічної системи.

3. Дайте характеристику поняттю «собівартість»

4. Що впливає на ціну товару?

5. Розкрийте послідовність (алгоритм) економічної оцінки проекту.

6. Назвіть джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Яка між ними різниця?

ЛЕКЦІЯ 11.

1.Шляхи економії матеріальних ресурсів проекту (підвищення якості об’єктів проектування, зменшення ваги, багаторазове використання деяких матеріалів тощо).  

2.Поняття маркетингу як дослідження ринку певного регіону.

3.Дослідження потреб ринку.

1.Шляхи економії матеріальних ресурсів проекту (підвищення якості об’єктів проектування, зменшення ваги, багаторазове використання деяких матеріалів тощо).  

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

- зниження ваги виробів;

- зменшення питомої витрати матеріалів;

- скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

- використання відходів та побічних продуктів;

- утилізації вторинних ресурсів;

- заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

- первинна обробка та збагачення сировини;

- комплексна переробка сировини;

- застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

- запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно-економічні заходи

- удосконалення матеріальних нормативів;

- поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

- упорядкування системи ціноутворення;

- застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити

комплексній переробці сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.

вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.

Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом).

Відходи споживання – виробничого споживання (брухт, гума, тара) побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

2.Поняття маркетингу як дослідження ринку певного регіону.

Перехід економіки України на ринкові умови господарювання обумовлює перенесення управлінських рішень з виробничих ланок сучасних підприємств в до їх ланок збуту. Це чітко було сформульовано ще в 1952 р. на фірмі «Дженерал електрик»: «Маркетингова концепція ставить відповідальних за маркетинг на початок, а не в кінці процесу виробництва та інтегрує маркетинг у всі сфери фірми. Тому маркетинг своїми дослідженнями та звітами констатує, визначає інженерові-розробникові, відділу дизайну та виробництву, чого потребує споживач від кожного виробу, яку за це він хоче дати ціну, і де та як виникає потреба. Маркетинг зумовлює планування виробу, планування виробництва, а також продаж, збут і сервіс виробу».

Перш ніж планувати розробку проекту, слід за допомогою спеціальних методів дослідження визначити, на які товари є попит; забезпечити виробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту; найкращим чином запропонувати товар, своєчасно довівши його до споживача; отримати максимально можливий прибуток. Таким чином, маркетинг— це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є:

  •  товар;
  •  ціна;
  •  місцезнаходження товару;
  •  стимулювання попиту.

У процесі дослідження кожен із цих елементів аналізують і щодо кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику. Звідси випливає формулювання маркетингового планування як управлінського процесу та підтримування відповідності між маркетинговими цілями підприємства та його потенційними маркетинговими можливостями і ресурсами.

Основна мета маркетингового планування— побудувати діяльність підприємства таким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволення потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства.

На підставі обробки інформації з самоаналізу якостей власної продукції підприємство розробляє стратегічний план дій на період більший ніж півтора роки, який вказує, які маркетингові дії підприємство повинно здійснити з метою:

виходу на ринок з новим продуктом або послугою;

припинення реалізації минулих товарів або послуг;

завойовування нової групи споживачів;

розширення (звуження) області діяльності засобами придбання або продажу.

    Наступною змістовою частиною планування маркетингу є розробка ринкової тактики, яка, на відміну від ринкової стратегії, розробляється на найближчі місяці і являє собою конкретні дії, що виконуються з метою реалізації обраної маркетингової стратегії підприємства. В разі необхідності оперативного реагування на зниження проектованого об’єму продажу підприємства застосовують такі тактичні маркетингові прийоми:

термінове скорочення виробництва;

форсування рекламної діяльності;

стимулювання збуту за допомогою зниження цін;

матеріальне заохочення персоналу, зайнятого збутом;

прискорена перевірка якості або деяких споживчих властивостей товарів з наступними рекомендаціями виробництву;

перевірка ефективності всіх елементів механізму збуту і каналів реалізації.

У випадку, якщо об’єм виробництва не встигає за зростанням попиту, можливими є наступні варіанти тактичних маркетингових заходів:

- збільшення масштабів виробництва;

- скорочення витрат на рекламу і стимулювання збуту;

- підняття цін;

- часткове згортання механізму збуту, наприклад, шляхом скорочення числа працівників збуту.

3.Дослідження потреб ринку.

Виявлення проблеми - це формулювання предмета маркетингового дослідження. Без цього можна зібрати непотрібну і дорогу інформацію і скоріше заплутати, чим прояснити проблему. Гарне виконання цього етапу орієнтує на збір і аналіз конкретної інформації, необхідної для прийняття рішення. Якщо дослідник точно не знає, що потрібно вивчити, необхідно провести попереднє пророблення, використовуючи інформаційний аналіз.

Коли проблеми виявлені, варто визначити і сформувати цілі дослідження. Цілі дослідження можуть бути пошуковими, що передбачають збір попередніх даних, що проливають світло на проблему. Описові цілі мають на увазі опис якихось визначених явищ. Наприклад, буде потрібно виявити обсяг продажів визначеного товару на конкретному ринку. Експериментальні цілі припускають перевірку гіпотези про якийсь причинно-наслідковий зв'язок, наприклад, що зниження цін на товар на 1% приведе до збільшення обсягу продажів на X %.

  •  Типовими задачами маркетингових досліджень є:
  •  вивчення характеристик ринку;
  •  оцінка потенціалу ринку;
  •  аналіз розподілу часток ринку;
  •  аналіз збуту;
  •  аналіз тенденцій ділової активності;
  •  вивчення товарів конкурентів;
  •  короткострокове прогнозування;
  •  довгострокове прогнозування;
  •  вивчення політики цін.

У результаті систематизації й узагальнення інформації звичайно одержують таблиці, діаграми, графіки й інші матеріали, що, на думку маркетолога, допоможуть зрозуміти зміст інформації. Однак, найбільш коштовним результатом маркетингових досліджень є аналітична записка, у якій на підставі всебічного аналізу і синтезу зібраної інформації представлений інформаційний варіант управлінського рішення. Ґрунтуючись на матеріалах аналітичної записки і зіставляючи них з наявною власною інформацією й інтуїцією, керівник фірми приймає власне управлінське рішення.

На жаль, багато керівників звикли приймати рішення лише на основі власних умовиводів. Це пагубний шлях, що рано або пізно поставить підприємство в скрутне положення. Але якщо керівник має інформацію, отриманої в результаті маркетингових досліджень, то він, по-перше, зможе підтвердити або спростувати свої розуміння, а по-друге, прийняти обґрунтоване рішення.

Результати маркетингового дослідження повинні бути представлені у вигляді звіту. Звіт включає дуже коротке резюме, що містить постановку задачі й основні результати, опис методики і результатів дослідження, висновки і рекомендації. Статистичні матеріали, детальні роз'яснення методики повинні бути винесені в додатки.

Методи маркетингових досліджень. Існує чотири основних методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент і імітація.

Опитування - це з'ясування позицій респондентів щодо якого-небудь питання. Опитування - найпоширеніший  метод дослідження, що дозволяє одержати інформацію по самому широкому колу питань. Техніка опитування містить у собі вимірювальні інструменти і методи збору інформації. Методами збору інформації при опитуванні є: анкети, персональні інтерв'ю, інтерв'ю по телефону, анкети, відправлені поштою. Найчастіше як  вимірювальний інструмент використовуються анкети. У широкому змісті анкета - ця ряд питань, на які опитуваний повинний дати відповіді. Анкета - інструмент дуже гнучкий, питання можна задавати безліччю різних способів. Анкета вимагає ретельної розробки, випробування й усунення виявлених недоліків до початку її широкого використання. У недбало підготовленій анкеті завжди можна знайти цілий ряд методичних помилок. Типові помилки - постановка запитань, на які неможливо відповісти або на які не захочуть відповідати, а також питання, що не вимагають відповіді. Найчастіше відсутні питання, на які варто було б обов'язково одержати відповіді. Кожне питання потрібно перевірити з погляду  внеску, що він вносить у досягнення результатів дослідження. У ході розробки анкети дослідник ретельно відбирає питання, які необхідно задати, вибирає форму цих питань, їхнього формулювання і послідовність.

Форма питання може вплинути на відповідь. Дослідники виділяють два типи питань: закриті і відкриті. Закрите питання містить усі можливі варіанти відповідей, і опитуваний просто вибирає один з них. Відкрите питання дає опитуваному можливість відповідати на нього своїми словами. Відкриті питання часто дають більше інформації, оскільки опитувані можуть сформулювати відповідь за своїм розсудом. Особливо корисні відкриті питання на пошуковому етапі дослідження, коли необхідно установити, що люди думають. З інший сторони., відповіді на закриті питання легше інтерпретувати: зводити в таблиці, піддавати статистичному аналізу.

Формування питань також вимагає обережності. Дослідник повинний користуватися простими, недвозначними словами, що не впливають на відповідь.

Велике значення має також послідовність питань. Перше з них повинне, по можливості, розбудити в опитуваних інтерес. Важкі або особисті питання краще задавати наприкінці, щоб опитувані не встигли замкнутися в собі. Питання варто задавати в логічній послідовності.

Персональне інтерв'ю - універсальний метод проведення опитування. Можна задати багато питань, доповнити результати бесіди своїми спостереженнями. Це самий дорогою з чотирьох видів опитування. Він вимагає більш ретельного планування і контролю.

Розрізняють два види інтерв'ю: індивідуальні і групові. Індивідуальні припускають відвідування людей дома, за місцем роботи або на вулиці. Інтерв'юер повинний домогтися співробітництва, бесіда може тривати від декількох хвилин до декількох годин. У ряді випадків, як  компенсацію за витрачений час опитуваним вручають грошові суми або невеликі подарунки.

При груповому інтерв'ю запрошують для бесіди зі спеціально підготовленим інтерв'юером про товар, послугу, організацію або проблемі не більш 10 чоловік. Бесіда триває кілька годин. Ведучий повинний мати високу кваліфікацію, об'єктивністю, знанням теми й області діяльності, про яку піде мова, розуміти специфіку динаміки групового і споживчого поводження. У противному випадку результати бесіди можуть не тільки виявитися марними, але і вводити в оману. За участь у бесіді необхідно виплатити невелику грошову винагороду.

Бесіда, як правило, проходить у приємній обстановці. Для того, щоб ще більше розташувати співрозмовників, подають каву, прохолодні напої. Ведучий починає бесіду з загальних питань, заохочує вільний і невимушений обмін думками між учасниками інтерв'ю в розрахунку на те, що динаміка групового поводження дозволить виявити їхні справжні почуття і думки. Висловлення записують за допомогою відеокамери або магнітофона, потім вивчають, намагаючись розібратися, як споживачі приймають рішення про покупку. Групове інтерв'ю - Один з основних   дослідницьких   методів   маркетингу, що   дозволяють глибше зрозуміти думки і почуття споживачів.

Інтерв'ю по телефону - кращий метод швидкого збору інформації. У ході його інтерв'юер має можливість роз'яснити незрозумілі для опитуваного питання. Два основних недоліки інтерв'ю по телефону: опитати можна тільки тих, у кого є телефон; і бесіда повинна бути короткою і не носити особистісного характеру. Якщо респондент займає високу посаду, то з ним часто буває важко встановити телефонний зв'язок.

Запитальники, що відправляються поштою, можуть бути засобом вступу в контакт з особами, що або не погодяться на персональне інтерв'ю, або на відповідях яких може позначитися вплив інтерв'юера. Поштова анкета вимагає простих, чітких питань. Її перевагою є найбільший ступінь деталізації проблем. Недоліки непрезентативність і невисокий відсоток повернення таких анкет.

Спостереження - це метод дослідження, при якому вивчаючий веде безпосереднє спостереження за досліджуваними об'єктами, не вступаючи з ними в контакт і не роблячи на них впливу. Спостереження проводиться відповідно до  заздалегідь сформульованих правил.

При спостереженні об'єкти дослідження не знають, що за ними спостерігають, і поводяться  природно, що підвищує вірогідність отриманих результатів. Крім того, існує можливість врахувати навколишню ситуацію. Недоліки цього методу - суб'єктивність і труднощі досягнення репрезентативності вибірки.

Імітація - це заснований на застосуванні ЕОМ метод, що дозволяє вивчати вплив різних маркетингових факторів на досліджувану величину за допомогою математичні моделей, а не в реальних умовах.

Спочатку будується модель контрольованих і неконтрольованих факторів, з якими зіштовхується фірма. Потім різні сполучення факторів закладаються в комп'ютер, щоб визначити їхній вплив на загальну стратегію маркетингу. Імітація може враховувати безліч взаємозалежних факторів. Однак вона складна, важка в застосуванні і сильно залежить від закладених s основу моделі припущень.

Джерела маркетингової інформації. Існує велике різноманіття видів маркетингової інформації, використовуваних маркетологами. Основними з них є: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, слухи.

Факт - подія або умова, що спостерігається прямо (найпростіший вид маркетингової інформації).

Оцінки - відрізняються від фактів тим, що базуються скоріше на умовиводах і (або) статистичних прийомах, чим на прямому спостереженні і підрахунку. Така оцінка може відрізнятися від факту.

Прогнози, на відміну від оцінок, зв'язані з майбутнім. Частково вони засновані на екстраполяції тенденцій, частково на аналогії і частково на здоровому глузді.

Узагальнені зв'язки часто використовують на практиці як основу для оцінки і прогнозу. Наприклад, вони встановлюються між обсягом продажів і таких факторів, як національний доход, довіра споживача, план витрати корпоративного капіталу і т.д.

Слух відрізняється від факту тільки тим, що джерело інформації менш надійне. Але слух може бути єдиним доступним джерелом окремих видів інформації, наприклад, планів конкурентів. Таким чином, слухи займають визначене місце в маркетинговій інформаційній системі будь-якої компанії.

Найбільш важливими джерелами маркетингової інформації є:

Джерела усередині компанії: спеціалізовані групи співробітників, періодичні звіти, всілякі інформаційні зв'язки;

Офіційні джерела: звіти урядових агентств, звіти торговельних асоціацій, звіти про наукові дослідження й ін.;

Конкуруючі товари: розбирання і дослідження виробів конкурентів, а також інформація про вироби, що маються в компаніях;

Конференції і семінари - можуть бути безцінним джерелом інформації з новітніх технологій. Вони також надають можливість обговорення проблем з експертами;

Консультанти - учені з науково-дослідних інститутів і фахівці з інших організацій;

Клієнти і користувачі  можуть внести вклад як у ринкові дослідження, так і висловлювати свою думку про вироби або технології;

Сторінки Інтернету - дозволяють за допомогою могутніх пошукових систем зібрати величезну кількість технічних даних, патентів і іншої інформації;

Патентна література – являє собою особливу цінність для ведення розробок у конкретних технічних галузях. Вона також є істотною і необхідною умовою при розгляді питання про патентування;

Законодавчо-правові і нормативні акти: закони, положення, інструкції, стандарти;

Технічна література, що містить наукові публікації фахівців і матеріали конференцій по відповідних темах, являє собою істотне джерело інформації;

Підручники - корисні для легкого введення в нову тему;

Виробнича література - містить матеріали з конкретної галузі, що публікуються виробничими асоціаціями й іншими джерелами. У ній звичайно представлені дані гарної якості по останніх тенденціях і розробках;

Спеціалізовані виставки - надають прекрасну можливість для збору інформації про вироби конкурентів. Вони корисні також для встановлення контактів з потенційними партнерами;

Торговельні ярмарки - безцінні для ринкових досліджень і для збору технічної інформації. На них звичайно можливо установити гарні контакти й одержати цікаву інформацію про новітні продукти;

Звіти про дослідження ринку - складаються багатьма організаціями і часто надаються користувачам за плату. На жаль, не завжди існує чіткий взаємозв'язок між ціною і якістю звіту.

Звіти про дослідження ринку часто з'являються в професійних журналах, виданнях професійних і торговельних асоціацій, публікаціях професійних органів і т.д. Велика частина цих джерел коштує недорого, тому основні зусилля йдуть на те, щоб їхній просто знайти. Деякі звіти про дослідження ринку є в бібліотеках, а більш дорогі звіти можна знайти в організаціях, що займаються дослідженням ринку, або в їхніх агентів.

Електронні засоби. Інтернет є невичерпним джерелом будь-якої інформації. Однак, вартість електронних послуг може бути високою. Тому варто уважно вивчити їхню вартість перед проведенням дослідження. Це важливо, тому що часто та ж сама інформація доступна в інших джерелах по більш низьких цінах. Варто вивчити WEB-сторінки потенційних клієнтів і конкурентів, тому що на них може бути коштовна і, у той же час, безкоштовна інформація.

Запитання для самоконтролю

1. В чому полягає роль маркетингового дослідження?

2. Назвіть основні завдання маркетингу.

3. Дайте характеристику основним методам маркетингового дослідження.

4. З якою метою проводиться дослідження ринку?

5. В чому полягає виявлення проблеми маркетингового дослідження?

6. Назвіть основні джерела маркетингової інформації.

 

ТЕМА 6. ПРОЕКТУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО УСПІХУ

ЛЕКЦІЯ 12.

1.Основні функції професійної діяльності.

2.Професійна діяльність та професійне самовизначення.

3.Основні поняття: культура праці, професійне становлення особистості, професійна кар’єра.

1.Основні функції професійної діяльності.

Професі́йна дія́льність — діяльність людини за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець.

Фахіве́ць, спеціаліст, професіонал, майстер (рос. мастер, англ. master, foreman, expert, нім. Fachmann m) — людина, що володіє спеціальними знаннями й навичками в будь-якій галузі, що має спеціальність; людина, що добре знає будь що, майстер своєї справи.

Відповідно до первинних посад, що їх може обіймати молодший спеціаліст підготовлений виконувати функції: дослідницьку, організаційну, управлінську,технологічну, контрольну та технічну.

2.Професійна діяльність та професійне самовизначення.

«Економіст»

Найменування професії – економіст;

Домінуючий спосіб мислення - адаптація – координація;

Область базових знань № 1 і їхній рівень - політика й економіка, рівень 3 (високий, теоретичний);

Область базових знань № 2 і їхній рівень - математика і статистика, рівень 2 (середній, практичне використання);

Професійна область – економіка;

Міжособистісна взаємодія - часто по типу "поруч";

Домінуючий інтерес – конвенціональний;

Додатковий інтерес – соціальний;

Умови роботи - у приміщенні, сидячий.

Домінуючі види діяльності:

- дослідження економічних відносин (відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва);

- збір, обробка, упорядкування інформації про економічні явища і процеси (для досягнення найвищих результатів підприємств і організацій);

- аналіз ходу і результату економічної діяльності й оцінка її успішності;

- удосконалювання процесу економічної діяльності;

- планування діяльності підприємства;

- визначення системи оплати праці і заохочень для всіх категорій працівників підприємства;

- планування витрат, використання ресурсів, витрат і прибутку підприємства;

- контроль над процесом виконання господарської, хазяйновитої,господарчої, фінансово-господарської діяльності;

- розрахунок потреби підприємства, організації в кадрах;

- аналіз причин перевитрат фонду заробітної плати;

- робота, пов'язана з розрахунками і переробкою великих обсягів інформації, вираженої в цифрах;

- складання економічних обґрунтувань, довідок, періодичної звітності, анотацій і оглядів.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності:

Здібності: гарний розвиток концентрації і переключення уваги (здатність протягом тривалого часу зосереджуватися на одному предметі і швидко переходити з одного виду діяльності на інший); високий рівень розвитку пам'яті; високий рівень математичних (рахункових) здібностей; здатність працювати в умовах дефіциту часу й інформації; здатність тривалий час займатися одноманітним видом діяльності (схильність до роботи з документами, текстами і цифрами); аналітичне мислення.

Особистісні характеристики і цінності: посидючість; обов'язковість; чесність і порядність; відповідальність; акуратність; ретельність; ерудованість; заповзятливість, ділова хватка;  емоційно-психічна стійкість;  комунікабельність; впевненість у собі.

Якості, що перешкоджають ефективності професійної діяльності: відсутність математичних здібностей; відсутність аналітичних здібностей; швидка стомлюваність; неуважність, погана пам'ять; недбалість; імпульсивність, запальність.

Області застосування професійних знань: державні установи, що займаються економічними проблемами (Міністерство фінансів, сфера банківської діяльності); підприємства промислової, аграрної галузі; освітні установи (викладацька діяльність); готельний і ресторанний бізнес; організації і підприємства малого, середнього і великого бізнесу; фінансові організації (податкові інспекції, пенсійні фонди, страхові агентства); науково-дослідні інститути, Академія наук.

Історія професії

Словом "oiconomia" древні греки позначали керування господарством (oicos - домогосподарство, будинок і nomos - закон). Таким чином, цей термін можна вживати для позначення теорії і практики найбільш ефективного ведення господарства. Економіст - фахівець, що займається аналізом господарської, господарчої, фінансово-господарської діяльності (підприємства, галузі і т.д.) з метою її поліпшення.

Термін "економіка" вживається і для позначення галузей наукового знання - політична економія, економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка торгівлі і т.д.

Велика кількість економістів покликані вивчати економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, і розробляти шляхи і методи досягнення цілей, які диктує сучасність.

«Бухгалтер»

Найменування професії – Бухгалтер;

Домінуючий спосіб мислення - додаток – регуляція;

Область базових знань № 1 і їхній рівень - фінансовий менеджмент, бухгалтерський облік, рівень 3, високий (теоретичний);

Область базових знань № 2 і їхній рівень - математика і статистика, рівень 2, середній (практичне використання знань);

Професійна область – економіка;

Міжособистісна взаємодія - часто по типу "поруч";

Домінуючий інтерес – конвенціональний;

Додатковий інтерес – підприємницький;

Умови роботи - у приміщенні, сидячий.

Домінуючі види діяльності:

- облік основних ресурсів, товарно-матеріальних цінностей, витрат на виробництво, облік реалізації продукції, результатів фінансово-господарської діяльності (визначення розміру прибутку), розрахунок з постачальниками і замовниками, за надані послуги і т.д.;

- здійснення прийому і контролю первинної документації по відповідним ділянкам бухгалтерського обліку (перевірка законності їхнього складання, повноти записів, правильності зазначених вимірників, вірності підписів) і підготовка їх до рахункової обробки;

- розгруповування отриманих документів по визначених ознаках;

- проведення економічного аналізу господарської діяльності і надання інформації про діяльність окремих підрозділів і підприємства в цілому;

- виявлення резервів підприємства і джерел витрат на базі звітів;

- ліквідація втрат і невиробничих витрат;

- нарахування і перерахування платежів у державний бюджет, внесків на державне соціальне страхування, засобів на фінансування капітальних вкладень, заробітної плати робітників та службовців, податків і інших виплат і платежів, а також відрахування засобів у фонди економічного стимулювання й ін.;

- здійснення функції попереднього контролю (з'ясування доцільності і необхідності здійснення операцій по видачі і прийому грошей, товарно-матеріальних і інших цінностей);

- складання щомісячних, щоквартальних, річних звітів за результатами роботи й оформлення їх у балансову таблицю;

- участь в інвентаризаціях (зіставлення наявних матеріалів, коштів, розрахунків і платіжних зобов'язань за даними бухгалтерських документів);

- забезпечення схоронності бухгалтерських документів, оформлення їх відповідно до встановленого порядку для передачі в архів;

- використання в роботі сучасної комп'ютерної техніки.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності:

Здібності: високий рівень розвитку математичних (рахункових) здібностей; здатність до аналізу, синтезу, узагальненню отриманої інформації; гарний розвиток концентрації, стійкості і переключення уваги (здатність протягом тривалого часу зосереджуватися на одному предметі, займатися визначеним видом діяльності, а також здатність швидко переходити з одного виду діяльності на інший); гарні мнемонічні здібності (гарний розвиток короткочасної і довгострокової пам'яті); здатність тривалий час займатися одноманітним видом діяльності (схильність  до роботи з документами і цифрами); висока поміхостійкість; технічна підготовка (навички роботи на персональному комп'ютері).

Особистісні якості, інтереси, схильності: посидючість, терплячість; обов'язковість; відповідальність; акуратність; емоційно-психічна стійкість (здатність до самоконтролю); наполегливість; педантизм у роботі;  чесність; справедливість.

Якості, що перешкоджають ефективності професійної діяльності: відсутність математичних здібностей; відсутність аналітичних здібностей; швидка стомлюваність; неуважність; відсутність схильності до роботи з цифрами; недисциплінованість;  відсутність морально-етичних норм.

Області застосування професійних знань: сфера банківської діяльності; фінансові організації (податкові інспекції, пенсійні фонди, страхові агентства); будь-які державні установи, що не відносяться до сфери економіки і фінансів (сфера промисловості, сільського господарства, медицини й охорони здоров'я, сфера торгівлі, сфера транспорту і т.д.); недержавні підприємства малого і великого бізнесу.

Історія професії

Професія бухгалтера відноситься до однієї з найстарших. Вже в Древній Індії існували бухгалтери по обліку ведення сільськогосподарського виробництва. Перші друковані книги з'явилися в XIV-XV століттях, і серед них "Трактат про рахунки і записи" італійського математика Луки Пачолі - перша книга по бухгалтерському обліку.

Посада бухгалтера була офіційно заснована Петром I на початку XVIII століття.

У перекладі з німецького слово "бухгалтер" означає "книгознавець", тому що раніше надходження і витрати товарно-матеріальних цінностей і коштів записували в спеціальну книгу.

«Комерсант»

Професійна діяльність комерсанта здійснюється в сфері виробництва і товарного обертання і спрямована на забезпечення функціонування підприємств всіх організаційно-правових форм із метою раціональної організації комерційної діяльності з обліком галузевої, регіональної і номенклатурної специфіки підприємства. Комерсант повинний на основі професійних знань забезпечити ефективну комерційну діяльність і тим самим сприяти рішенню важливої соціально-економічної задачі - задоволенню потреб покупців.

Об'єктами професійної діяльності комерсанта є матеріальні товари і нематеріальні блага і послуги, що підлягають купівлі-продажу чи обміну в сфері обертання.

Основні види професійної діяльності комерсанта:

" організаційно-комерційна;

" товарознавчо-експертна;

" маркетингова;

" торгово-економічна;

" аналітична;

" торгово-закупівельна.

Професія комерсанта сьогодні стає усе більш популярною. Якщо раніше людей, що займаються комерційною діяльністю, називали «купцями», сьогодні вони — професіонали в області торгівлі. Основним завданням комерсанта є доставка товару клієнтові і своєчасне якісне надання послуг. Залежно від діяльності компанії, в якій працює комерсант, специфіка його роботи може сильно розрізнятися. Комерсант повинен добре знати і уміти аналізувати ринок, грамотно планувати діяльність компанії, щоб складати хорошу конкурентоспроможність.   

Соціальна значущість професії в суспільстві: Професія комерсанта сьогодні дуже популярна, зажадалася і пропонує хороші перспективи для подальшого кар'єрного зростання. Зазвичай кар'єра в області комерції починається з посади простого асистента комерсанта або з комерційної діяльності в невеликій торгівельній компанії з середньою зарплатою, що згодом дає можливість перспективного кар'єрного зростання, аж до керівника компанії з гідною заробітною платою.

Масовість і унікальність професії: Для успішного ведення комерційної діяльності необхідна наявність вищої економічної або середньої спеціальної освіти. Комерсант має бути активним і комунікабельним, добре володіти роботою з персональним комп'ютером, уміти вести переговори з потенційними клієнтами.

Ризики професії: Для роботи в цій професії необхідно бути наполегливим, упевненим в собі, заповзятливим і метким, мати добре розвинену інтуїцію і уміння самостійно приймати вірні рішення. Робота, перш за все, пов'язана з постійним спілкуванням з людьми, тому необхідно володіти стриманістю, ввічливістю і стрессоустойчивостью.  

Де отримати професію: Сьогодні підготовку фахівців для ведення комерційної діяльності здійснюють багато вищих учбових закладів країни. Комерсант в своїй роботі повинен добре знати основи ринкової економіки, організацію діяльності комерційних підприємств, основи ціноутворення, а також маркетинг, менеджмент і діловодство.

Історія професії: Аж до кінця дев'ятнадцятого століття вчення комерції не користувалося популярністю, і для опанування навиків комерсанта доводилося вчитися методом власних проб і помилок. І лише з початком бурхливого розвитку промисловості і торгівлі виникла гостра необхідність в професійних кадрах для ведення комерційної діяльності. Сьогодні комерція дуже популярна, тому в країні існує безліч навчальних закладів, які ведуть освітню діяльність за фахом комерсант.

«Фахівець з інформаційної діяльності»

Молодший спеціаліст з інформаційної діяльності підприємства на первинних посадах самостійно виконує здебільшого стереотипні, частково діагностичні завдання, за усталеними алгоритмами робить економічні розрахунки, збирає, систематизує, нагромаджує первинну інформацію як для виконання закріплених за ним посадових обов’язків, так і для потреб структурного підрозділу, де він працює.

Спеціальність «Інформаційна діяльність підприємства» дає можливість опрацьовувати внутрішню та зовнішню інформацію, що використовується для управління підприємствами, вивчати структури та етапи побудови інформаційних систем і технологій на підприємствах, аналізувати закони, принципи управління соціально-економічними системами.

Відсутність інформації викликає інформаційну потребу як усвідомлене розуміння відмінності між індивідуальним знанням про предмет і знанням, накопиченим суспільством. Будь-яка діяльність людини являє собою процес збору та обробки інформації, прийняття рішень на її основі та їх виконання. З появою сучасної обчислювальної техніки інформація виступає в якості важливого ресурсу науково-технічного прогресу.

Спеціальність «Інформаційна діяльність підприємства» спирається на методологічні положення суміжних економічних дисциплін – планування та організація виробничої діяльності підприємства, нормативна база інформаційної діяльності підприємства, інтернет-технології в інформаційної діяльності.

Фахівці можуть займати первинні посади:

фахівець з інформаційних технологій

технік з планування

фахівець з корпоративного управління

технік-програміст.

3.Основні поняття: культура праці, професійне становлення особистості, професійна кар’єра.

Культура праці — уміння і звичка працівника раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо використовувати трудові навички, розвивати свою трудову концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці зі стратегією розвитку організації.

«Культура праці – це вищий рівень праці, який забезпечується органічним сплавом всіх ділових і моральних якостей працівника. Це вміння, помножене на високу свідомість та організованість, точність і акуратність, високу дисциплінованість й любов до обраної справи» [Щербак Ф.Н. Профессионально-нравственная культура труда. – М.: Знание, 1985. – 64с.].

Необхідно розглядати професійне становлення як процес, який триває все життя.

Професійний шлях людини і його основні етапи нерозривний пов'язані з віковим розвитком і загальним становленням особистості.

Етапи професійного шляху за Сьюпером

Весь професійний шлях Сьюпер розділив на п'ять етапів. В першу чергу автора цікавило з'ясування індивідом своїх схильностей і здібностей і пошук відповідної професії, актуалізуючій професійну «Я-концепцию».

1. ЕТАП ЗРОСТАННЯ (від народження до 14 років).У дитинстві починає розвиватися «Я-концепція». У своїх іграх діти програють різні ролі, потім пробують себе в різних заняттях, з'ясовуючи, що їм подобається і що у них добре виходить. У них виявляються інтереси, які можуть вплинути на майбутню професійну кар'єру.

2. ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ (від 15 до 24 років). Хлопці і дівчата намагаються розібратися і визначитися у своїх потребах, інтересах, здібностях, цінностях і можливостях. Грунтуючись на результатах такого самоаналізу, вони розглядають можливі варіанти професійної кар'єри. До кінця цього етапу молоді люди звичайно підбирають відповідну професію і починають її освоювати.

3. ЕТАП ЗМІЦНЕННЯ КАР'ЄРИ (від 25 до 44 років). Тепер працівники прагнуть зайняти міцне положення у вибраній ними діяльності. В перші роки свого трудового життя вони ще можуть змінювати місце роботи або спеціальність, але в другій половині цього етапу спостерігається тенденція до збереження вибраного роду занять. У трудовий біографії людини ці роки часто виявляються найтворчимішими.

4. ЕТАП ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОСЯГНУТОГО (від 45 до 64 роки). Працівники прагнуть зберегти за собою те положення на виробництві або службі, якого вони добилися на попередньому етапі.

5. ЕТАП СПАДУ (після 65 років). Фізичні і розумові сили тепер уже немолодих працівників починають убувати. Характер роботи змінюється. Врешті-решт трудова діяльність припиняється.

Етапи професійного шляху за Хейвігхерсгом

Набуття установок і трудових навиків, які дозволяють людям стати повноцінними працівниками, є критеріями визначення етапів професійного шляху:

1. ІДЕНТИФІКАЦІЯ З ПРАЦІВНИКОМ (від 5 до 10 років). Діти ідентифікуються зі своїми працюючими батьками і матерями, і намір працювати в майбутньому стає частиною їх «Я-концепциі».

2. НАБУТТЯ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ НАВИКІВ І ФОРМУВАННЯ ПРАЦЬОВИТОСТІ (від 10 до 15 років). Школярі вчаться організовувати свій час і зусилля для виконання різних задач, наприклад, домашніх завдань або роботи по хазяйству. Вони також починають в певних обставинах слідувати принципу: спочатку робота, а потім — гра.

3. НАБУТТЯ КОНКРЕТНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (від 15 до 25 років). Людина вибирає професію і починає себе до неї готувати. Вона  набуває певний трудовий досвід, який допомагає їй зробити вибір в почати кар'єру.

4. СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІОНАЛА (від 25 до 45 років). Дорослі удосконалюють свої професійні здібності і майстерність в рамках можливостей, які надаються роботою, і починають просуватися вгору, по службовим сходам.

5. РОБОТА на благо СУСПІЛЬСТВА (від 40 до 70 років). Працівники досягають піку своєї професійної кар'єри. Вони реалізують свою цивільну і соціальну відповідальність, з якою зв'язана їх праця, і виконують свої зобов'язання перед суспільством.

6. РОЗДУМИ про ПРОДУКТИВНИЙ ПЕРІОД ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (після 70 років). Виходячи у відставку або на пенсію, люди обкидають поглядом пройдений шлях і із задоволенням згадують про свої професійні досягнення.

Етапи професійного шляху за Е. А. Клімовим

У професійній діяльності становлення особистості відбувається особливо інтенсивно, оскільки вона концентрує на собі основну активність суб'єкта. Е. А. Клімовим виділені основні фази розвитку професіонала, які дають уявлення про цілісний життєвий шлях і про системні відносини, характеризуючі особу.

Оптант (фаза оптанта, оптації). Це період, коли людина заклопотана питаннями вибору професії або її вимушеної зміни і робить цей вибір. Точних тимчасових меж цієї фази, як і інших, немає, оскільки вони задаються умовами життя, культурою.

Фазі оптації передує професійна орієнтація. Її вікові межі визначаються соціальними чинниками (діти з неблагополучних сімей виховуються в школах-інтернатах, відносно рано, вже в підлітковому віці, визначають своє професійне майбутнє, поступаючи в професійні училища; закінчуючи короткочасні курси, приступають до роботи на виробництві).

Адепт  — людина, яка стає на шлях прихильності до професії і освоює її (студенти професійних училищ, середніх і вищих учбових закладів, а також навчаються через систему короткострокових форм професійної підготовки на виробництві — слухачі, курсанти, учні майстрів-наставників). Залежно від типу професії фаза адепта може бути багаторічною або зовсім короткочасною (простий інструктаж).

Адаптант (або фаза пристосовування, звикання молодого фахівця до роботи). Молодий фахівець пристосовується до норм колективу, в який він потрапить, звикає вирішувати різноманітні професійні задачі.

Інтернал (або фаза інтернала) — це вже досвідчений, може самостійно справлятися з основними професійними функціями.

Майстер (або фаза майстерності, яка продовжуватиметься надалі, а характеристики основних фаз як би додаються до її характеристик). Працівник може вирішувати і прості, і найважчі професійні задачі. Він виділяється спеціальними якостями, уміннями або универсалізмом, широким орієнтуванням в професійній області, або тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно хороші, і він має підстави вважати себе в чомусь незамінним. Звичайно він вже має деякі формальні показники своєї кваліфікації (розряд, категорію, звання).

Авторитет (або фаза авторитету). Він, як і фаза майстерності, підсумовується також з подальшою. Це майстер своєї справи, вже добре відомий, як мінімум, в професійному колі або навіть за його межами. Залежно від прийнятих в даній професії форм атестації працівників він має ті або інші формальні показники кваліфікації (розряд, категорію, вчений ступінь і ін.). Професійні задачі він вирішує за рахунок великого досвіду, умілості, уміння організувати свою роботу, оточити себе помічниками.

Наставник (фаза наставництва, наставника в широкому значенні слова як людини, у якої колеги готові повчитися, перейняти досвід). Авторитетний майстер своєї справи в будь-якій професії «обростає» однодумцями, учнями, послідовниками.

Кризові моменти в періодизаціях вікового розвитку, частково співпадають з кризами професійного розвитку. Так, перша нормативна криза дорослого життя, випадаюча на період ранньої дорослої, пов'язана із задачею переходу до самостійного життя і незалежності від батьків. На цей же період випадає і початок самостійної професійної діяльності, по суті, «криза народження професіонала». Він включає цілий ряд складнощів: трудність входження в жорсткий режим, невпевненість у своїх можливостях, необхідність доучуватися, а іноді і перенавчатися, пристосовування до професійних взаємостосунків.

Після завершення періоду пристосовування молодому фахівцю потрібне деяке реальне підтвердження його професійних досягнень у вигляді надбавки в зарплаті, підвищення статусу або пропозиції цікавих перспектив. Якщо це не відбувається після 4—5 років роботи, з'являються емоційний дискомфорт, неусвідомлена незадоволеність працею, подальше збереження ситуації стає заставою більш важкого протікання наступної нормативної психологічної кризи — кризи тридцятиліття, одного з найгостріших криз нормативного розвитку. З професійної сторони основним його змістом стає потреба в підведенні проміжних підсумків, відчуття деякого застою, потреба в деяких відчутних змінах.

Можливі 5 основних шляхів розв'язання цієї кризи: 1 — припинення професійного зростання; 2 — стабілізація на досягнутому рівні; 3 — обмеження професійних домагань; спрощення однієї із сторін професійної діяльності; 4 — пошук нових шляхів розвитку, виводить на більш високий професійний рівень; 5 — деструктивний дозвіл—конфлікт, зміна роботи, спроба почати все спочатку.

Нормативна криза середини життя (40—44 роки) в професійній діяльності сприймається як можливість останнього ривка в досягненні бажаного професійного рівня. В цілому проходження криз професійного розвитку робить істотний вплив на весь професійний цикл.

Кар’єра у бізнесі – це просування людини по службі, процес зміни рівня професійної кваліфікації або майнового статусу, а також позиції та поведінки, пов”язані з досвідом роботи і трудової діяльності.

Розрізняють такі види карєри: професійна, посадова (службова), внутрішньоорганізаційна, майнова.

Професійна кар’єра  передбачає процес досягнення високої кваліфікації у рамках певної професії. Як вид трудової діяльності професія об’єднує комплекс знань і навичок , отриманих шляхом навчання та практики.

Працівник оцінюється не тільки за професією, але і за спеціальністю.

Спеціальність – це сукупність знань та навичок для виконання спеціального кола робіт у межах конкретної професії. Зростання професійної кар’єри передбачає отримання розряду, категорії, вченого знання. Для професійної кар’єри характерна перевага спеціалізації – роботи в одній предметній галузі.  Так, у сфері управління людина з дворічним курсом навчання може займати посади виробничого майстра, агента з обслуговування споживачів, а з чотирирічним – керівника відділу, управляючого функціональним підрозділом.

У сфері маркетингу для працвника є можливість працювати на посаді фахівця з оптових закупівель, менеджера з маркетингу, агента з розміщення реклами, представника туристичного агенства.

У сфері фінансів людина із середньою спеціальною освітою може займати такі посади: консультант по кредитах, страховий агент, банківський службовець; а з вищою – економіст, штатний бухгалтер, фахівець по кредитах.

Посадова карєра  - це просування по службі у рамках організаційної ієрархії підприємства. Посадова кар”єра відображає зміни переважно посадового статусу працівника, його соціальної ролі, ступінь посадового авторитету на підприємстві. Посадову карєру можна поділити на потенційну та реальну.

Потенційна карєра – це особисто вибудований трудовий та життєвий шлях на основі планів, потреб, здібностей, цілей. Це карєра-мрія, бажання.

Реальна карєра – це те, що людині вдалося реалізувати впродовж певного часу, у певній сфері діяльності, у конкретній організації.

Внутрішньоорганізаційна кар’єра – це послідовна зміна стадій розвитку працівника у рамках однієї організації. Вона охоплює такі основні напрямки:

- вертикальний  -сходження на більш високий ступінь структурної ієрархії;

- горизонтальний – переміщення в іншу функціональну область діяльності або виконання певної службової ролі, яка не має оформленого закріплення в організаційній структурі (тимчасове виконання ролі керівника його заступником);

- доцентровий – швидкий рух до центрального керівництва організації.

Майнова кар’єра – процес зміни майнового статусу людини. Майнова кар’єра набуває більш високого рівня розвитку потенційних можливостей у бізнесі, забезпечує зростання обсягів активів фірми.     

ЛЕКЦІЯ 13.

1.Суть та призначення портфоліо в професійній та в освітній діяльності людини.

2.Основні частини портфоліо в залежності від майбутньої професії.

1.Суть та призначення портфоліо в професійній та в освітній діяльності людини.

Портфо́ліо або збірка (широке портфоліо) виконаних робіт та напрацювань певної особи (компанії).

Портфоліо може бути як на папері, так і в електронному вигляді. Електронне портфоліо, в свою чергу, може зберігатись локально (бути доступним лише визначеному колу людей) та глобально (бути доступним для всього світу — для користувачів інтернету). Глобально доступне портфоліо інакше називається веб-портфоліо.

Портфоліо – це своєрідне «досьє досягнень» людини, як правило, творчій професії. Це самопрезентация. Портфоліо мають дизайнери, копірайтери, журналісти, оператори, інколи просто рекламщики широкого профілю. Ну і фотомоделі, звичайно. Всі ці фахівці пред'являють портфоліо потенційному працедавцеві. Мета портфоліо – показати, на що здатний професіонал на практиці.

Резюме - це засіб самореклами, воно підкреслює ваші сильні сторони і переваги:

- навики, які будуть корисні організації;

- відповідь на питання - чому ви заслуговуєте тих грошей, які, якщо повезе, вам платитимуть;

- ваша здатність виконати роботу краще, ніж хто-небудь інший (відсунутися від конкурентів);

- ваша здатність вирішувати проблемні ситуації і добиватися результатів.

2.Основні частини портфоліо в залежності від майбутньої професії.

Для ефективної самопрезентації через резюме доцільно почати з вибору формату резюме. Формат резюме - це не візуальний вигляд документу, а спосіб організації інформації і розстановки необхідних акцентів. Всі формати резюме ділять на три основні групи: Зворотний хронологічний формат відображає всю професійну історію і освіту, починаючи з останнього місця роботи. Функціональний формат акцентує увага на тому, що ви умієте і зможете зробити в новій компанії, а минулі досягнення залишає в тіні. Комбінований формат - комбінація зворотного хронологічного і функціонального формату. За допомогою зворотного хронологічного формату можна підкреслити стабільний і постійний розвиток професійної кар`єри. Слід вказати всі посади, точні дати зайнятості і назви компаній-працедавців, вуз, в якому вчилися, курси, тренінги і інші дані:

Ім`я і прізвище.

Домашня адреса.

Місто, поштовий індекс.

Номер телефону, факсу, e-mail.

Мета.

Посада, на якій ви зумієте застосувати свої навики.

Кваліфікація.

Кількість років професійного досвіду, значущого для даної позиції.

Досягнення, підтверджуючі, що ви можете виконати завдання, поставлені компанією.

Особливі знання, навики і риси вдачі, підтверджуючі, що ви здатні досягати поставлених цілей.

Значуща для цільової позиції освіта і тренінги.

Професійний досвід і досягнення (назва посад, досягнення).

Освіта і спеціальні тренінги (наукові ступені, освітні курси, семінари, гранти, нагороди і відмінності під час навчання, ліцензії, сертифікати, ступені допуску, повноваження).

Сильні і слабкі сторони (переваги і недоліки).

Функціональний формат. Цей стиль резюме акцентує увага на кваліфікації, здібностях і навиках, які ви принесете в нову компанію. Він не розглядає хронологію, і дати в нім згадуються тільки при необхідності. Цей вид резюме націлений на презентацію можливих успіхів в майбутньому, а не на опис заслуг у минулому. Такий формат включає:

назва бажаної посади;

професійний досвід і досягнення;

ключову компетентність і головну кваліфікацію (провідні уміння і навики);

ексклюзивні знання, навики і уміння (значущі для цільової вакансії);

історію професійної зайнятості;

професійна освіта і тренінги.

Цей стиль зрештою дозволяє працедавцеві зрозуміти, що уміє робити фахівець, не думаючи про те, де і коли він цьому навчився. Проте більшість рекрутерів вже звикли до резюме в зворотному хронологічному порядку, тому відступ від цієї традиції можуть викликати підозри про заховання чогось важливого. Комбінований формат ефективно представляє навики і уміння кандидата на посаду, час перебування на тому або іншому посаді, а також основні досягнення претендента. Власне кажучи, комбіноване резюме дуже схоже на сучасне функціональне резюме. До того, що вже було перераховане вище, додаються риси вдачі, які дадуть кандидатові перевагу перед іншими претендентами. У сучасній практиці використовуються і такі різновиди резюме, як формат досягнень, в якому головна сильна сторона - кваліфікація претендента, - весь час знаходиться в центрі уваги, причому акцентуються видатні успіхи претендента. Звичайне таке резюме готують керівники вищої ланки, особливо в швидко змінних динамічних сферах діяльності: мас-медіа, реклама, маркетинг, PR і ін. Наступний вид резюме - цільовий формат - це яскраво виражене індивідуальне резюме. Цей стиль вельми ефективний, оскільки виділяє саме ті аспекти, які хоче побачити працедавець. Мета такого резюме - представити свою кандидатуру в найвигіднішому світлі, максимально використовуючи свої творчі здібності. І, нарешті, формат міжнародного CV (Curriculum Vitae, лат. «шлях життя», послужний список) - це дуже деталізоване резюме. Таке резюме включає контактну інформацію, короткий опис кваліфікації, професійний досвід, освіту, особисту інформацію і зазвичай складається в зворотному хронологічному порядку. Портфоліо. Зібрані в портфоліо приклади виконаних робіт раніше застосовувалися у представників творчих професій (дизайнерів, графіків, архітекторів, фотографів і ін.). У сучасних умовах затребуваність портфоліо росте, оскільки збільшується кількість проектних і контрактних робіт. У портфоліо можна включити наступні документи:

опис цілей кар`єри об`ємом менше сторінки;

ваше резюме;

зразки ваших робіт. Можна включити приклади вирішення конкретних завдань, досягнення цілей, підтверджуючих вашу кваліфікацію;

доказ успішної діяльності: відзнаки, присуджені премії, позитивні відгуки критиків; подяки працедавців і підлеглих, позитивні відгуки клієнтів;

документи, підтверджуючі освіту. Тут же представляються копії сертифікатів, дипломів і вкладишів, підтвердження наукових ступенів.

Контактна інформація припускає: прізвище і ім`я, поштову адресу, номери телефонів, інші способи контакту, наприклад, адреса електронної пошти. При оформленні презентаційної інформації не починайте кожну пропозицію із займенника «Я», використовуйте дієслова дії (аналізував, підготував, розробив, заощадив і т. д.), демонструйте цифри і факти, пишіть в минулому і справжньому часі, пишіть простими короткими пропозиціями, не використовуйте абревіатури і скорочення, витіюватий склад. Оскільки мова йде про ваш іміджі, підбирайте такі переконливі слова, які будуть всім зрозумілі, породять позитивні емоції і залишать приємне враження.

ЛЕКЦІЯ 14.

1.Компонування портфоліо.

2.Фактори, що впливають на професійну кар’єру (особистісні, службові, виробничі, соціально-економічні тощо).

1.Компонування портфоліо.

За  характером  і  структурою  репрезентованих  у  портфоліо  матеріалів розрізняють його кілька типів.   

1. Портфоліо документів. Це тека сертифікованих індивідуальних освітніх  досягнень.  У  якості  документів,  наявних  у  даній  теці,  можуть  розглядатися  дипломи,  грамоти  олімпіад  або  конкурсів,  посвідчення  або  сертифікати  про  отримання  додаткових  освітніх  навичок  у  гуртках,  секціях  або  на  курсах.  Кожний  сертифікований  документ,  відповідно  до  свого  балу,  може  бути  важливим. Портфоліо цього типу не надає повного уявлення про досягнення  студента  і  не  розглядає  процес  його  індивідуального  розвитку,  про  різноманітность  його  творчої  активності,  його  навчального  стилю,  інтересів  тощо.  

2.  Портфоліо  робіт.  Цей  тип  портфоліо  усуває  окремі  недоліки  попереднього  типу  і  є  сукупністю  різноманітних  творчих,  розрахункових  і  проектних,  дослідницьких  робіт  студента,  описом  і  документальним  підтвердженням  форм  і  напрямків  його  навчальної  та  творчої  активності.  Портфоліо цього типу створює широке уявлення про динаміку навчальної та  творчої активності  учня,  спрямованості  його  інтересів, характер професійної  підготовки.  Тека,  що  створюється  в  даному  типі  портфоліо  відповідно  до  навчальної дисципліни й виду діяльності, може містити такі матеріали: звіт із  дослідницьких робіт і реферати; щоденник відвідування факультативних занять  і навчальних курсів; звіти щодо проходження різноманітних практик; грамоти  або  щоденник  участі  в  предметних  олімпіадах  і  конкурсах,  конференціях  і  навчальних семінарах.  

3.  Портфоліо  відгуків.  Цей  тип  портфоліо  охоплює  характеристики  ставлення учня  до різноманітних видів діяльності,  наданих одногрупниками,  кураторами, викладачами, керівниками практик і дипломних проектів, а також  характеристики,  що  містять  самооцінку  й  самоаналіз  конкретної  діяльності  студента.  Цей  варіант  має  певні обмеження,  пов’язані зі складністю  добору  інформації  від  осіб,  не  пов’язаних  з  навчальним  процесом,  а  також  від одногрупників.  Портфоліо  може  бути  репрезентовано  у  вигляді  текстів  висновків, рецензій, відгуків, резюме, есе, рекомендаційних листів [Новикова Т.Г. Построение различных моделей портфолио / Т.Г. Новикова,  А.С. Прутченков, М.А. Пинская // Методист. – 2005. – №1. – C. 28.].  

4.  Портфоліо процесу демонструє, як  розвивалися  вміння й навички, що  дозволяють оволодіти основною майстерністю. Додатково даний тип портфоліо  дозволяє рефлексувати процес навчання, охоплюючи використання журналів,  які фіксують ці результати, посібники й форми метакогнітивного процесу.  

5.  Цікавим  різновидом портфоліо є  паспорти  або  сертифікати  кар’єри,  у  яких  особлива  увага  приділяється  оцінюванню  стрижневих  компетенцій.  Сертифікати кар’єри  містять таку інформацію:  відомості щодо етапів освіти,  трудової діяльності, громадської роботи, про отримані дипломи, сертифікати,  нагороди,  щодо  подальших  перспектив  навчання;  профіль  допрофесійної  компетентності; результати тестування академічних знань, отриманих за період  навчання [Тавстуха  О.Г.  Технология  портфолио  как  средство  аутентичного  оценивания  учащихся  в  учреждении  дополнительного  образования /  О.Г. Тавстуха,  А.Н.  Моисеева,  А.А.  Муратова // Омский  научный  вестник.  Серия : Психологические и педагогические науки. – 2008. – № 2 (66). – С. 100-104.].  

6.  Електронне  портфоліо – це  сукупність студентських робіт, зібраних із  застосуванням  електронних  засобів  і  носіїв,  репрезентованих  у  вигляді  або  компакт-дисків у формі CD-ROM/DVD (електронне портфоліо), або у вигляді  web-сайту ( онлайн-портфоліо).  В  електронній  формі  зручніше  зберігати  й  редагувати  текстові  и  аудіовізуальні  файли.  У  розвинутих  країнах ( США,  країнах ЄС, Австралії, Японії тощо.) портфоліо використовуються як на ринках  вакансій з метою оцінки персоналу під час прийому на роботу, так і в галузі  професійної освіти.  

Окреслені типи й класифікація  дозволяють  зробити висновок щодо  того,  наскільки широко технологію портфоліо впроваджено в освітню практику. До  портфоліо,  що  формується,  висуваються  такі  вимоги:  системність  і  регулятивність  самомоніторингу,  вірогідність,  об’єктивність,  спрямованість  автора  на  самовдосконалення,  структуризація  матеріалів,  логічність  і  лаконічність усіх письмових пояснень, акуратність й естетичність оформлення,  цілісність,  тематична  завершеність наданих  матеріалів,  наочність  результатів  роботи,  технологічність.  Зміст  портфоліо  залежить  від  конкретних  цілей  навчання. Кожен елемент портфоліо повинен бути датований, щоб можна було  спостерігати  за  динамікою  навчального  прогресу.  Під  час  оформлення  портфоліо, на думку Т.Г. Новікової, необхідно охоплювати три обов’язкових  елементи: супровідний лист власника з описом мети, призначення і стислого  опису  даного  документа;  зміст  портфоліо  з  перерахуванням  його  основних  компонентів; самоаналіз і погляд на майбутнє [Новикова Т.Г. Построение различных моделей портфолио / Т.Г. Новикова,  А.С. Прутченков, М.А. Пинская // Методист. – 2005. – №1. – C. 28.].  Портфоліо  в  мінімізованому  варіанті  містить  такі  пункти:  професійно  складене  резюме,  що  відповідає сучасним  вимогам,  і  автобіографію;  список  засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із  нею  галузей  знань,  враховуючи  додаткову  спеціалізацію,  тренінги,  спеціалізовані  семінари  й  майстер-класи  провідних  викладачів;  список  позанавчальних  заходів  і  посад,  де  на  практиці  застосовуються  навички  лідерства (наприклад,  староста групи, керівник  наукової  студентської  групи,  куратор молодшекурсників тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри  в  межах  надбання  навичок  і  досвіду;  рекомендації  провідних  викладачів,  керівників  курсових  проектів,  дипломних  робіт,  виробничих  практик.  Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів,  розробленого  викладачем)  й  варіативної  частини ( комплекту  документів,  розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою).  

Інваріантна  частина  портфоліо  містить  такі  документи:  домашні роботи;  результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів;  результати  групової  роботи:  опис  навчально-дослідницького  завдання,  у  розв’язанні  якого  брав  участь  студент,  чернетки,  схеми;  обов’язкові  індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи;  рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [Григорьева  О.Ю.  Реализация  технологии « портфолио»  в  процессе  подготовки мастера профессионального обучения / О.Ю. Григорьева // Среднее  профессиональное образование. – 2010. – № 5. – С. 36-38.].  

Варіативна  частина  портфоліо  може  бути  одним  документом,  запропонованим  студентом  самостійно  або  дібраним  ним  із  такого  переліку  документів:  питання,  що  виникають  під  час  роботи;  формулювання  й  обґрунтування  цілей  майбутнього  навчання;  робота  над  помилками;  індивідуальний проект.  Портфоліо  слугує  динамічному  процесу  осмислення  студентами  своїх  можливостей,  проектування  й  окреслення  шляхів  реалізації  поетапних  життєвих  і  навчально-професійних  планів  і  позитивної  зміни  особистості,  підвищенню  ефективності  взаємодії  з  науковими  керівниками,  викладачами,  кураторами у ВНЗ під час навчання, а також із потенційними роботодавцями по  закінченню вищого навчального закладу.  Навчально-професійний  портфоліо  може  містити  такі  документи:  професійно  складене  резюме,  що  відповідає  сучасним  вимогам;  список  засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із  нею  галузей  знань,  враховуючи  додаткову  спеціалізацію,  тренінги,  спеціалізовані  семінари  й  майстер-класи  провідних  викладачів;  список  позанавчальних  заходів  і  будь-яких  посад,  де  на  практиці  застосовуються  навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської  групи,  куратор  молодшекурсників  тощо);  опис  кар’єрного  потенціалу  й  здатності  до  кар’єри  в  межах  набутих  навичок  і  досвіду;  рекомендації  провідних  викладачів,  керівників  курсових  проектів,  дипломних  робіт,  виробничих практик; тексти доповідей на науково-практичних конференціях;  відтиски  статей  у  професійних  журналах;  звіти  й  відгуки  про  проходження  виробничих  практик;  грамоти  й  подяки  за  участь  у  семінарах,  форумах,  конференціях;  випускна  кваліфікаційна  й  курсова  роботи;  сертифікати  за  успішне засвоєння тренінгових і навчальних програм; свідоцтво про отримання  іменних  стипендій ( губернаторської,  президентської  тощо);  рекомендаційні  листи від викладачів і кураторів; свідоцтво про занесення на Дошку пошани ВНЗ.  Складений  нами  алгоритм  формування  портфоліо  допомагає  студентам  уявити  послідовність  своїх  дій,  активізувати  роботу  з  його  створення.  Цей  алгоритм  складається  з  таких  етапів [Григорьева  О.Ю.  Реализация  технологии « портфолио»  в  процессе  подготовки мастера профессионального обучения / О.Ю. Григорьева // Среднее  профессиональное образование. – 2010. – № 5. – С. 36-38.]: вивчення  студентом  інструкцій, пам’яток  зі  створення  портфоліо,  складання  робочого  портфоліо  протягом  семестру ( усі  результати  самостійної  навчально-пізнавальної  діяльності  з  предмета), відбір документів в оцінювальне  портфоліо  згідно  з вимогами до  змісту  й  параметрами  їх  відбору  в  портфоліо,  оформлення  портфоліо,  обговорення  портфоліо  в  навчальній групі в режимах «студент — студент»,  «викладач — студент»,  оцінювання  портфоліо,  що  використовується  для  поточної  атестації,  використання  портфоліо  студентом  у  своїй  подальшій  роботі.  Окреслюючи  деякі  підходи  до  оцінювання  портфоліо,  необхідно  відзначити,  що  цей  процес  залежить  насамперед  від  того,  з  якою  метою  опрацьовується  портфоліо.  Основними  критеріями  оцінювання  ми  вважаємо  надійність,  валідність  і  корисність  інформації.  Для  оцінювання  портфоліо  можна  використовувати  такі  критерії:  оригінальність  презентації  ідеї;  виконання  роботи  високого  рівня  складності;  наявність  елементів  власного  дослідження;  всебічне  розуміння  проблеми;  гідне  забезпечення  ресурсами  й  обґрунтоване  використання  матеріалів;  вміння  чітко  й  аргументовано  викладати  свою  думку  під  час  доповіді  й  при  відповідях  на  питання;  використання  графіків,  таблиць,  діаграм,  фотографій  під  час  презентації  матеріалів [Тавстуха  О.Г.  Технология  портфолио  как  средство  аутентичного  оценивания  учащихся  в  учреждении  дополнительного  образования /  О.Г. Тавстуха,  А.Н.  Моисеева,  А.А.  Муратова // Омский  научный  вестник.  Серия : Психологические и педагогические науки. – 2008. – № 2 (66). – С. 100-104.].

2.Фактори, що впливають на професійну кар’єру (особистісні, службові, виробничі, соціально-економічні тощо).

Під факторами (від латинської factor — той, що робить) ділової кар'єри будемо розуміти найбільш істотні обставини, що виступають як рушійні сили, причини процесу трудового переміщення.

До факторів трудової кар'єри належать:

• рівень і якість освіти, зокрема спеціальної;

• умови первинної соціалізації індивіда;

• стаж роботи і набутий досвід (у період НТП вплив цього фактора дедалі слабшає).

Успішність кар'єри опосередкована також соціально-демографічними характеристиками особистості (стать, вік), її соціально-психологічними ознаками, ціннісними орієнтаціями на просування чи на стабілізацію досягнутого статусу.

На формування трудової кар'єри можуть впливати і випадкові фактори (родинні зв'язки, стосунки з керівниками, збіг обставин, суб'єктивні думки окремих осіб та ін.).

Багато дослідників трудової кар'єри виокремлюють тай групи факторів:

• об'єктивні, пов'язані з науково-технічними та соціально-економічними умовами;

• суб'єктивні, пов'язані з перебудовою інтересів працівника, зміною його орієнтації і власне ухваленням рішення про зміну місця;

• характерологічні, пов'язані зі стійкими властивостями особистості, підготовленістю і схильністю її до зміни діяльності.

Деякі дослідження об'єднують фактори кар'єри в чотири групи*116:

*116: {Див.: Калмык В. А. К программе исследования трудовой карьеры. С. 213 - 215.}

• соціально-професійні фактори (загальні та спеціальні знання, кваліфікація, виробничі успіхи, професійні здібності);

• особисті якості (працездатність, трудова й соціальна активність, орієнтація та установки, соціально-психологічні властивості);

• випадкові (вдалий збіг обставин, походження, добрі стосунки з керівництвом);

• демографічні фактори (стать, вік, природні дані). Спільним для обох підходів є виокремлення об'єктивних факторів — можливостей, що надаються суспільством, і суб'єктивних, пов'язаних з обставинами життя конкретного індивіда — його здібностями, рисами характеру, здоров'ям, сімейним станом та ін.

Повний аналіз результатів дослідження впливу факторів обох груп на трудову кар'єру зробила В. А. Калмик.

1. Трудова кар'єра індивіда задана йому наявним суспільним поділом праці. Тому особистість може реалізувати свої інтереси, внутрішні спонукання до праці лише тією мірою, якою її робоча сила, а також структура мотивів і ціннісних орієнтацій відповідають структурі суспільних потреб.

2. Специфічну роль відіграє фактор часу. Уся сукупність факторів трудової кар'єри підлягає часовим змінам, причому різні фактори динамічні різною мірою.

3. З позицій соціальної психології межі вертикальної трудової кар'єри і швидкість просування індивідів зумовлюються рівнем соціальних можливостей розвитку здібностей і ціннісними орієнтаціями особистості на трудову кар'єру. Вікові межі кар'єри рухливі через відмінності соціальних умов життя та біолого-психологічних особливостей індивідів. Зі старінням організму відбувається, як правило, послаблення сприйнятливості до нових знань. Крім того, оскільки вік найтіснішим чином співвідноситься з загальним виробничим стажем, а останній пов'язаний з місцем в ієрархії соціально-професійних положень (тобто чим більший стаж, тим у середньому вище положення), то людям старшого віку доводиться докладати більше зусиль для просування (через великі дистанції між верхніми ступенями в складності роботи та значне обмеження кількості робочих місць у міру наближення до верхівки кар'єрної піраміди).

4. Інтенсивність мобільності залежить від рівня кваліфікації. Найбільшою стійкістю вирізняються професійні групи, що стоять високо на ієрархічній градації робочих місць, згрупованих за критерієм кваліфікації, — професійна мобільність тим менша, чим вища кваліфікація професій.

5. Первинна соціалізація особистості позначається на трудовій кар'єрі індивіда. Соціальне походження впливає на трудову кар'єру прямо і побічно, через прагнення дати дітям освіту. Родина впливає на формування і прояв здібностей до праці, на визначення першого вибору робочого місця. Соціальне походження відіграє істотну роль на початку трудової діяльності. В подальшому просування визначається в основному виробничою і соціальною активністю самого працівника.

6. Стан трудової кар'єри чи її окремих елементів у певний момент перебуває у вірогіднісній залежності від стану в попередній момент часу. Інакше кажучи, наступний вибір робочих місць залежить від вибору, зробленого раніше. Ця закономірність зумовлюється тим, що попередній досвід роботи не може не позначитися на виборі нової роботи.

7. Успішність трудової кар'єри часто сама породжує прагнення до подальшої кар'єри. Оскільки успішність кар'єри залежить головним чином від підвищення рівня освіти, можна припустити також, що прагнення до кар'єри пов'язане із зумовленою освітою потребою у творчому характері праці.

8. Міські жителі — вихідці із села мають, за інших рівних умов, менш сприятливі умови для трудової кар'єри, ніж старожили, у зв'язку з обмеженням їхніх можливостей для вибору місць докладання праці.

Зазначені тенденції впливу факторів на трудову кар'єру стосуються і сучасної ділової кар'єри. Проте в їхній оцінці необхідно враховувати зміни в змісті як діяльності (в основному управлінської), так і самих факторів. Так, М. Вудкок і Д. Френсис у своїх дослідженнях називають одинадцять факторів, що впливають на управлінську діяльність, а отже, й на кар'єру керівників*117.

*117: {Див.: Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер: Для руководителя-практика. М., 1991. С. 3 — 26.}

1. Стреси, тиск і невизначеність дедалі більше заполоняють усі форми виробничого життя. Тому сучасні менеджери мусять уміло й ефективно організовувати свій час.

2. Ерозія традиційних цінностей призвела до серйозних розбіжностей між особистими переконаннями й цінностями. Тому від сучасних менеджерів потрібна здатність усвідомлювати свої особисті цінності.

3. Наявність великої можливості вибору. Тому менеджер повинен чітко визначити як цілі виконуваної роботи, так і власні цілі.

4. Організаційні системи не в змозі забезпечити всі можливості для навчання, необхідні сучасному керівникові. Тому кожний менеджер має сам дбати про самовдосконалення й розвиток.

5. Проблем стає дедалі більше, і вони чимраз складніші, тоді як засоби їх вирішення залишаються обмеженими. Тому здатність вирішувати проблеми швидко та ефективно стає важливою частиною управлінських навичок.

6. Постійна боротьба за ринки збуту, енергетичні ресурси і прибутковість роблять необхідними висування нових ідей і постійне пристосовування. Тому керівники мають бути винахідливими і здатними реагувати на зміни ситуації.

7. Традиційні ієрархічні відносини ускладнюються. Тому ефективне управління закликає до використання навичок впливу на оточення, не вдаючися до прямих наказів.

8. Багато традиційних шкіл і методів управління вичерпали свої можливості й не відповідають вимогам сьогодення. Тому потрібні нові, сучасніші управлінські прийоми, і багато менеджерів повинні освоїти інші підходи до своїх підлеглих.

9. Великі витрати і труднощі пов'язані нині з використанням найманих робітників. Тому від кожного керівника вимагається вміле використання людських ресурсів.

10. Зростання масштабів змін диктує потребу освоєння нових навичок, розвитку нових підходів і боротьби з можливістю власного "застарівання". Тому менеджерам потрібне вміння допомогти іншим у швидкому вивченні нових методів та освоєнні практичних навичок.

11. Складні проблеми чимдалі настійніше вимагають об'єднання зусиль декількох людей, що спільно їх вирішують. Тому менеджер повинен уміти створювати та вдосконалювати групи, здатні швидко стати винахідливими й результативними в роботі, тобто ефективно адаптуватися до групової роботи і змін у діяльності.

Дослідження розрізняють такі фактори ділової кар'єри:

• особистісні — психофізіологічні дані, соціально-психологічні характеристики, індивідуальні здібності, талант, потенціал, рівень соціалізації;

• соціально-трудової ситуації — територіальне розташування і галузева належність підприємства, партнерські зв'язки; місце підприємства в структурі концерну, його масштаби, організаційна структура, ієрархія робочих місць; формальні й неформальні стосунки, друзі, родина;

• ринкові — ринкові можливості підприємства, його рентабельність, управлінський потенціал команди, попит та пропонування на ринку праці, кон'юнктура;

• соціальні — пріоритети й дієвість соціальних "ліфтів" і "підіймачів" соціальних переміщень (освіта, родина, влада, організація створення матеріальних цінностей, армія, церква, професійні асоціації).

Зауважимо, що кожен із факторів по-своєму впливає на швидкість ділової кар'єри, її темп. Крім того, інтенсивність і пріоритети факторів є різними на різних етапах кар'єри.

Використані джерела

  1.  Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг": Проект 01.02.00 [Електрон. ресурс]. - Спосіб доступу: URL: http://e-commerce.naiau.kiev.ua/zakones/e-doc/htm.
  2.  Про національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року № 74.98-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1998. - № 27-28, ст. 181.
  3.  Альтов Г.И. И тут появился изобретатель. –М.: Дет. л-ра, 1989.
  4.  Альтшулер Г.С. Найти идею. –Новосибирск: Наука, 1986.
  5.  Антопольский А. Б., Вигурский К. В. Концепция электронных библиотек [Электрон. ресурс] // Электронные библиотеки. - 1999. - Т. 2. - Вып. 2. - Способ доступа:URL:http://www.iis.ru/ - Загол. с экрана.
  6.  Баркова О. В. Досвід створення наукової електронної бібліотеки в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського // Реєстрація, зберігання і оброб. даних. - 2001. - № 4 - С. 51-62.
  7.  Баркова О. В. Информационная технология формирования электронной библиотеки НБУВ // Науково-технічні бібліотеки в єдиному інформаційному просторі України: Міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2000. - С. 123-129.
  8.  Баркова О. В. Напрями розвитку технологій формування інформаційних ресурсів електронних бібліотек в Україні // Електронні зображення та візуальні мистецтва: EVA 2002 Київ: Міжнар. конф., 22-24 травня 2002 р. - К., 2002. - С. 118-124.
  9.  Баркова О. В. Фонд електронних документів [Електрон. ресурс]. - Спосіб доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua /eb/ep_inf.html. - Загол. з екрану.
  10.  Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень. — К.: Науковий світ, 2002.
  11.  Бутнік-Сіверський О.Б.  Економіка інтелектуальної власності. – К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2004. – 296 с.
  12.  Велика ілюстрована енциклопедія ерудита: Пер. з англ. –К.: Махон-Україна, 2005.
  13.  Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник. – 4-те вид. доп. – К.: Лібра, 2006. – 720 с.
  14.  Глушков В. М. Основы безбумажной информатики. - 2-е изд., испр. - М.: Наука, 1987. - 552 с.
  15.  Дибкова Л.М. Інформатика та комп’ютерна техніка: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», -2002.-692с.
  16.  Економічне, екологічне та маркетингове обґрунтування учнями об’єкта проектування як фактор формування конкурентно-спроможної особистості / А.Ю. Цина // Формування крнкурентно-спроможної особистості на уроках трудового навчання і технологій : метод.-практичний посібник / [упоряд.: В. Чемшит]. – Полтава : ПОІППО, 2009. – 124 с.
  17.  Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології // За ред. О.І.Пушкаря. – К.: Видавничий центр «Академія», - 2001. – 692 с.
  18.  Коберник О. М. Технології. 10 клас. Підручник. – К.: Літера.
  19.  Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 334 с.
  20.  Меррей Р. Компоненты цифровой библиотеки и их взаимодействие // Научные и технические библиотеки. - 2000. - № 6. - С. 56-78.
  21.  Національна електронна бібліотека України. Основні проектні рішення [Електрон. ресурс] / Уклад.: Л. Й. Костенко. - Спосіб доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua /library/webstat.html. - Загол. з екрану.
  22.  Петрина Ю.Д., Яким Р.С. Основи наукових досліджень для інженерів: Навч.посібник. – Дрогобич: Видавничий центр Дрогобицького механічного технікуму, 2004. – 153 с.
  23.  Проектна діяльність у школі /Упоряд. М.Голубенко. – К.: Шк.світ, 2007. – 128 с.
  24.  Проектно-технологічна діяльність учнів на уроках трудового навчання: теорія і методика. /За ред. О.М.Коберника. –К.: Науковий світ, 2003. -172с.
  25.  Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд. - М.: "Книжная палата", 1991. - 271с.
  26.  Столяров Ю. Н. Документный ресурс: Учеб. пос. для студ. выс. учеб. зав. - М.: Изд-во "Либерия", 2001. - 152 с.
  27.  Сукиасян Э. Р. Дискуссионный клуб "Термин" // Научные и технические библиотеки. - 2000. - № 6. - С. 113-119.
  28.  Фатхундинов Р.А. Конкурентоспособность организации в условиях кризиса: экономика, маркетинг, менеджмент. – М.: Маркетинг, 2002. – 892 с.
  29.  UNIMARC Manual: Bibliographic Format 1994 [Electronic resource] / International Federation of Library Associations and Institutions. - Latest Revision: 6 April 2000. - Way of access: URL: http://www.ifla.org/VI/3/p1996-1/sec-uni.htm.
  30.  Watstein S. B., Calarco P. V., Ghaphery F. S. Digital library: keywords // Reference Services Review. - 1999. - V. 27. - № 4. - С. 344-352.


Мета проекту

Обґрунтування

Планування

Самоконтроль

Норма часу

Собівартість

Мал. 5. Зв‘язок між метою і собівартістю та строками реалізації проекту

Організаційно-підготовчий

Конструкторський

Технологічний

Заключний

Пошук та визначення проблеми. Збір та аналіз інформації, шо стосується об’єкту проектування. Ви-роблення ідей та варіантів (у вигляді графічних замальовок чи рефератів). Форму-вання параметрів і граничних вимог.

Вибір оптимально-го варіанту розвязку проблеми та його об-ґрунтувавння.  Розробка клаузури. Макетування проекту. Складання ескізу на виготовлення. Добір матеріалів. Вибір інструментів, і обладнання. Еко-номічне та еколо-гічне обґрунтуван-ня. Міні-маркетин-гові дослідження.

Організація робо-чого місця. Виконання техно-логічних операцій, передбачених тех-нологічним проце-сом. Самоконтроль своєї діяльності. Оцінка якості.

Корегування вико-наного виробу у порівнянні з запла-нованим. Випро-бування проекту. Оформлення текстової частини проекту. Са-мооцінка проекту. Розробка презентації проекту. Захист проекту.

Етапи проектування

Ознайомлення з переліком завдань

Здійснення реального практичного вибору

Виконання завдання

Прогнозування ідей її вирішення

Бачення проблеми

Проектування конструкції

Планування технологічного процесу

Організація робочого місця

Виконання технологічних операцій

Самооцінка

Матеріалу

Інструментів

Технології

Самоконтроль

Оцінка якості

Захист роботи

Самоаналіз

Зміна розмірів виробу, внесення конструктивних елементів

Використання різної кількості деталей

Створення  образу майбутнього виробу

Варіанти кольорового оздоблення виробу

Використання інших способів з’єднання деталей виробу деталей

Добір різних конструкційних матеріалів

Процес формування банку ідей та пропозицій

Використання методів творчого пошуку: мозковий штурм, фокальний об’єкт тощо

Комбінування кращих ознак з різних аналогів

Замальовки, ескізи виробу, з короткими записами основних ідей

Комбінування відомих ідей

Варіанти компоновки окремих частин виробу

Клаузури

Товарний знак виробу, дизайн виробу чи упаковки на виріб

Визначення функціональності виробу

Пошук аналогів об’єкта проектування

Використання вторинної сировини

Експертиза об’єкта технологічної діяльності

Якість виробу

Висновок про якість виробу

Пропозиції по перегляду стандартів

екомендації зі створення нових виробів

Естетичні якості

Художник

Технічна досконалість вироби

Інженер

Суспільно-корисні вироби

Соціолог

Суспільно-корисні вироби

Соціолог

Суспільно-корисні вироби

Соціолог

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59141. Українська мова - наш скарб 41 KB
  Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвіря, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.
59143. Українсько-московський договір 1654 року та його наслідки для України 64.5 KB
  Мета проекту: Розкрити внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року. Ознайомити учнів з подямиї 1654 року та їх наслідками для України. Результати проекту: Глибоке розуміння теми внутрішнє й зовнішнє становище Гетьманщини наприкінці 1653 року; Оцінювати діяльність Б.
59144. Урок-память: Муза болю, сумління і гнiвy. Присвячується поету-воїну Євгену Маланюку 60 KB
  Вчитель. Так думав старшина армії Української Народної Республіки у ті далекі трагічні дні 1920-го, коли разом із тисячами собі подібних змушений був покидати рідну землю після того, як більшовизм остаточно підімяв спроби утвердити Українську незалежну державу.
59145. Я народився і жив для добра і любові. (Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка) 49.5 KB
  Він як самоцвіт: скільки не обертай його а в ньому починають світитися все нові і нові грані. Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження які були водночас і живописцями і поетами і архітекторами і природознавцями.
59146. Поетизація римської доблесті, патріотичного служіння державі, величі Риму як провідні настанови й основний пафос поеми 362.5 KB
  Мета: узагальнити знання про римську культуру та літературу, перевірити знання біо