59454

Музи генія (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Шевченко: А я так мало небагато Благав у Бога тілько хату Одну хатиночку в гаю Та дві тополі коло неї Та безталанную мою Мою Оксаночку щоб з нею Удвох дивитися з гори На Дніпр широкий на яри Та на лани золото полі Та на високії могили; Дивитись думати гадать Колито їх понасипали...

Украинкский

2014-05-07

78 KB

3 чел.

Сценарій

“Музи генія” (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка)


Вступне слово

Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи. Поеми. Але, певна річ, далеко не все сказано. У тому, кого  і як кохає велика людина та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфери часу. Окрім того. у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості. Її тематики, головних сюжетів, до розгадки політичних і життєвих ідеалів.

Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який шукав у коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самобутності особистої та суспільної.

Сподіваємось, що кохання Шевченка і його інтимна лірика допоможуть глибше розкрити нам сутність Поета. Давайте, торкнувшись цієї делікатної теми, спробуємо піднестись до вершин духу генія, а не приземлити їх, звівши велике до дрібного чи дріб’язкового.

Ведуча:  Далека і гірка була Тарасова любов,

Одвічні протилежності в житті,

Кружила заметіль навколо доль,

Заплуталось кохання в крижаній імлі,

Але серед снігів, снігів, снігів

Ішла у мрії ти, зоря весни.

Ведучий:  Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.

Тарас Шевченко: (підходить до столу, на якому підручник. Запалює свічку, читає – на фоні музики Й.Баха):

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

ЩО в сірій свитині, бувало щасливий,

Як побачить диво-твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись, щаслива,

І хоч так, як жарти, колишнє згадай.

Оксана:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись,

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди.

Шевченко:

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку, щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золото полі,

Та на високії могили;

Дивитись, думати, гадать,

Коли-то їх понасипали?

Кого там люде поховали?

І вдвох тихенько заспівать

Ту думу сумную, знедавна,

Про лицаря того гетьмана,

Що на огні ляхи спекли.

А потім би з гори зійшли.

Понад Дніпром у темнім гаї

Гуляли б, поки не смеркає

Поки мир божий не засне,

Поки з вечернею зорьою

Не зійде місяць над горою,

Туман на лан не прожене.

Ми б подивились, помолились

І розмовляючи пішли б

Вечеряти в свою хатину.

Даєш ти, господи єдиний,

Сади панам в твоїм раю,

Даєш високії палати.

Пани ж неситії, пузаті,

На рай твій, господи, плюють

І нас дивитись не дають

З убогої малої хати.

Я тілько хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.

Ведуча: Він заплював очі і знову бачив її, як живу, - чорнобриву, кучеряву, у вінку з волошок, коли вона витирала хусточкою його щ дитячі сльози, які виступали на очах від щастя, що з ним поруч його Оксана.

Вона дарувала йому ласку, зігрівала осиротіле серце і вчила мови кохання, що не потребувала слів...

Ведучий: Першій музі геніального поета – Оксані – Тарас Шевченко присвятив послу “Мар’яна – черниця”, саме про неї, подитячому світлу казково незабутню згадував у поезіях “Три літа”, “М.К.” (“Мені  колись росли”. Дорогим іменем першого кохання Шевченко називав героїв своїх творів. І ми побачимо. Як згодом це жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, “справжню” – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана. Оксана Коваленко після неминучої розлуки, думається, жила просто, природно. По-земному буденно й щасливо: стала на рушник із кріпаком. Виростила дітей. Досхочу натрудилася, наспівалась пісень: відійшла у вічність чистою-пречистою, бо ж у волю навмивалася слізьми. (Виконавці ролей виходять).

Ведуча. Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії поета. Навчаючись в Академії, вже прославленим автором “Кобзаря”, портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року він зустрічає на балу Ганну Закревську. В цій жінці Тарас побачив одухотворений образ. До цього вже зовсім не думав про нелюб. А після, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.

Отже, Ганна Закревська. Та, що, на жаль, була дружиною іншого. (Входить Ганна Закревська (одягнена у сукню тієї епохи чи, хоча б,  у розкішному намисті, з накинутою на плечі шалю). Ледь поправляє на дошці свій портрет, намальований Шевченком. Звучить “Місячна соната” Бетховена).

Закревська. Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття. Що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей.

Шевченко якимось невлаганно-тривожним поглядом пристрасно поглядом пристрасно дивився на мої очі, ніби казав: У чергуванні світла і тіней – краса життя”.

(Виходить Шевченко)

Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш “Якби зустрілися ми знову”, всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під вдома літерами – Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

Тарас Шевченко “Г.З.”

Немає гірш, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе воленько моя

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою,

Так як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за...

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману. Слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодї,

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі

І ті люде, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене. Мати!

Старесенька мати!

Чи збираються ще й досі

Веселії гості

Погуляти у старої,

Погуляти просто,

По-давньому, по-старому,

Од світу до світу?

А ви, мої молодії

Чорнявії діти,

Веселії дівчаточка,

І досі в старої

Танцюєте? А ти, доле!

А ти, мій покою.

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними – голубими

І досі гаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий? Свято моє!

Єдинеє свято!

Як оступлять тебе, доле,

Діточки-дівчата

Й защебечуть по своєму

Доброму звичаю,

Може, й мене ненароком

Діточки згадають.

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько – тихо,

Щоб ніхто і не побачив...

Тай більш нічого.

А я, доленько, в неволі

Помолюся Богу.

(Шевченко і Закревська стають поруч, але обернені спинами одне до одного, наче якась перешкода не дає їм бути разом).  Читають на фоні музики.

Шевченко.

Якби зустрілися ми знову,

Чи злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Закревська:

Ніякого.  І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши “Снилося дурній”.

Шевченко:

А я зрадів би, моє диво!

Моя т доле чорнобрива.

Закревська.

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихе.

Шевченко.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми – водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

(Музика стихає. Шевченко й Закревська виходять).

Ведучий: А ми йдемо далі шляхами далі Кобзар. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 Шевченко адресує такі рядки: “О добрый ангел! Молюсь й плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле”. Ця жінка – княжна Варвара Миколаївна Рєпніна, їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня. Розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещасливиця в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині і яка одразу ж палко покохала поета.

(Під звуки вальсу входить В. Рєпніна, підходить до свого портрета, пильно придивляється, далі підходить до столу, запалює свічку, пише, замислюється.)

Відтворити тогочасну епоху допоможуть  елементи костюма. У Рєпіної – довга сукня, комірець з мережива, зачіска та (реквізит – чорнильниця, перо).

Рєпніна. Я чекала його любові виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все.

- Все, Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. (Княжна знову бере перо, пише).

Ведуча. Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси. Його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього.

Дівчина читає вірш під музичний супровід.

У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива,

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить

Далекий хтось, “хто під руж жом гуляє”?

Їй, панночці б – та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці.

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого. Вартого в обранці?!

Нащо тобі за стіни кам’яні,

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?!

Молилася При свічці При серця світлі...

Ведучий. З листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнара:

Рєпніна. (читає). Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз і це було щастям. Це була м’яка, чаруюча, захоплююча музика. Полум’я неповторних настроїв тривожили мою душу.

У день і час від’їзду я зі сльозами кинулася йому нашию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання. Я може, відповіла б йому пристрастю. (Складає листа, вкладає в конверт).

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга, прийшла

Твоєю стала б я сестрою

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я б берегла тої пісні...

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

Ведуча. Велике і палке кохання до Шевченка та і залишилося для княжни Рєпніної нероздільним.

Поет не відповів на її почуття, а Варвара була б пішла і на край світу за своїм коханим. На все життя вона залишається справжнім і вірним другом, ангелом-охоронителем Тараса.

Після смерті поета, вже 60-літньою Варвара Миколаївна не соромилася відкидати сніг перед своїм московським будинком. Ще  тоді нею, чарівною, граційною, з німбом легенд над шляхетною голівкою, милувалися постарілі кавалери.

Узимку 1854-1855 р. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання – й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агату Уставу. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю.

Шевченко. (Про Агату Ускову) Ця найпрекрасніша циніка для мене – справжня благодать Божа. Це  одна єдина істота, якою я захоплююся аж до поезії. Отже, я більш або менш щасливий.

Що за чудова, дивна істота непорочна жінка! Це – блискуча перлина  вінці творіння. Якби не це одне – єдине моєму серцю рідне, не знав би я, що з собою робити. Я покохав її високою чистою любов’ю, - всім серцем і всією вдячною моєю душею.

(Входить Агата Ускова. Зупиняється поглядом на своєму портреті).

Ускова: (стримано, дещо надмірно). Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили.

Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественно-рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було... А як він любив прості польові квіти! (Бере зі столу ромашки, пригортає їх, виходить).

Ведучий. А розчарування відбилося, зокрема в прозових творах Шевченка.

Агафія в Матросе или в “про гулке с удовольствием и не без морали” і Агафія Ємельянівна в “Художнике” – це вона, Агата Ускова.

(Починає звучати музика).

Ведуча. Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п’ять місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом.

Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, не зважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії – сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім’я) була фатально схожа на першу, освячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

(Входить Піунова. На хвилинку зупиняється біля свого портрета).

Піунова. У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко. Посміхнувся і тихо промовив: “Вами, Катерино Борисівно, я  любуюсь, коли  бачу вас на сцені”. Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моєму серця вривався промінь його сонця, творчість, кохання, але... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулась до дверей (Виходить).

Ведучий. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. «Случайно встетил я Плунову, - пише Шевченко у “Щоденнику”, - у мене не хвитило духу покрониться ей.

А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя свого, за которую готов был положить душу свою”.

Наслання несподівано налинуло, та зовсім уже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем, Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної вести йому прийшла відмова.

Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія. Яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення. Й усталене життя повернулося на круги свої – на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб’язковості.

Учень:  Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким.

Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одниким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

...Ні, треба одружитись

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: “Десь його убито,

Сердешного, на чудині...

О горе, горенько мені!

Ведуча: А Шевченкові не могла не зустрітися на довгій дорозі Марко Вовчок (“Каое возвышенно-прекрасное создание эта Женина”) – не міг Всевишній не послати 1858 р. поетові юну Марію, дружину прославленого поета Максимовича (“И где он, антикварий, выкопл такое свежее, чистое, добро?”), а потім останню надію на щасливе подружнє життя – Ликеру Полу смакову.

Поезія “Ликері”

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа

Раби, невільники недужі.

Заснули, мов свиня в калюжі

В святій неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрстись,

І не клянись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його – ми люде!

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руки вольну, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

В хатині тихій і веселій.

Ведуча. Шевченко закохався в Полусмакову і вхопився за рятівну думку – збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя. виглядати якого і чекати він уже стомився.

Учениця:

Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

“Хоч, небоже, раю?

Він у мене ту – у серці”

А серця немає.

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса.

Нащо ж хороше і пишно

Ти так розцвілася?..

Не журюся, а не спиться

Часом і до світа,

Усе думка побиває,

Як би так прожити,

Щоб ніколи такі очі

Серце не вразили?..

Не журюся, а не спиться

Час до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорить тихесенько:

“Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут – у серці...”

Ведуча: О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай так йому не трапився. І на все життя залишилися лише осколина і гіркота, і вічне запитання: “Хоч, небоже, раю? Він у мене тут..” “Але в тім і є сенс життя, що між хотінням і раєм часом постають невидимі мири – які ані проломити, ані облогою здобути, ані перестрибнути – перелетіти їх, ані обійти, ані конем об’їхати”, - відзначає Валентин Чемерис у своїй повісті – феєрії “Я любила Шевченка”.

Ликера Полусмакова була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприйме за селянську простоту, жвавість і дотепність.  Він впевнени. Що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достато змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман у життя поета.

Та не судилося...

14 вересня 1860 р., в день розриву зЛикерою, Шевченко напише вірш (правда, з присвятою “Н.Я.Макарову. На пам’ять 14 сентября”), у якому йтиметься про його нещасливе сватання до Ликери.

Учень.  Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався,

Та недосвіт перед сітом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода.

Ведучий. Через тринадцять днів буде написано поезію, позначеною літерою “А” (пор. перша поезія – “Ликері”, тепер тільки “Л”). Натяк прозорий, Ликері. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається.

Шевченко:

Поставлю хату і кімнату,

Садок – райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в однині – самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє – колишній та, ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й т приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся. Наробиш лиха...

Запалим рай мій самотний.

Ведуча. Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили прибуде Ликера (Ликера Іванівна, вже 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише:

“13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люби, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь” “Твоя люба, мій друже...” – Ликера пам’ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: “Моя ти любо, мій ти друже”.

(Звучить пісня “Зоре моя вечірняя”)

Заключне слово вчителя. Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень  просторі, бо воно злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39092. Челябинская ТЭЦ-1 2.88 MB
  Технические характеристики ежегодно корректируют с учетом проведенных модернизаций оборудования а также изменившихся условий работы. На основе технических характеристик составляются режимные карты графики или таблицы экономических режимов работы оборудования цеха устанавливается распределение нагрузок между параллельно работающими турбогенераторами и очередности пуска и остановки агрегатов.Режимные карты и другие материалы по поддержанию экономических режимов работы оборудования доводятся до всего эксплуатационного персонала цеха.Перед...
39093. Чернобыльская авария – причины и последствия 1 MB
  Ко времени аварии на ЧАЭС использовались четыре реактора РБМК1000 реактор большой мощности канального типа с электрической мощностью 1000 МВт тепловая мощность 3200 МВт каждый. После аварии на 4м энергоблоке работа электростанции была приостановлена изза опасной радиационной обстановки. Радиоактивное облако от аварии прошло над европейской частью СССР Восточной Европой Скандинавией Великобританией и восточной частью США. Подход к интерпретации фактов и обстоятельств аварии менялся с течением времени и полностью единого...
39094. Достижения и трудности на пути к устойчивому развитию России 116 KB
  Глава I Основные принципы устойчивого развития в России [1.2] Глава II Основные этапы обеспечения устойчивого развития России [1.3] Глава III Проблемы на пути к устойчивому развитию [2] Заключение [3] Список используемой литературы: Введение Переход к устойчивому развитию весьма сложный долговременный и многофакторный процесс достижения равновесного взаимодействия между обществом и окружающей природной средой гармонизации их отношений на основе соблюдения законов развития биосферы. Этот процесс затрагивает весь комплекс внутренних...
39095. Важнейшие функции системы обеспечения экономической безопасности России 96 KB
  Экономическая безопасность Структура экономической безопасности Заключение Список литературы Введение Для того чтобы понять и осознать значение категории экономическая безопасность необходимо дать характеристику термину безопасность и определит в чем его суть. Таким образом не менее важным для субъекта является правильная оценка уровня безопасности. Оценка безопасности субъектом может не совпадать с ее реальным уровнем.
39096. Территориальное планирование для устойчивого развития 82.5 KB
  Назначение территориального планирования и виды документов территориального планирования Территориальное планирование направлено на определение в документах территориального планирования назначения территорий исходя из совокупности социальных экономических экологических и иных факторов в целях обеспечения устойчивого развития территорий развития инженерной транспортной и социальной инфраструктур обеспечения учета интересов граждан и их объединений Российской Федерации субъектов Российской Федерации муниципальных образований. При...
39097. Формирование массового экологического мировоззрения 71.5 KB
  Министрами образования и охраны окружающей среды европейских стран принята европейская стратегия образования для устойчивого развития. Цель экологического образования: формирование ноосферного мышления человека способного жить в гармонии с собой и окружающим миром. Школа является одним из звеньев непрерывного экологического образования охватывающего все уровни жизни человека. И именно она должна готовить граждан которые ориентируются в основных экологических проблемах усвоивших основные экологические законы главные принципы...
39098. Повестка дня на XXI век – конкретные примеры реализации 89.5 KB
  Улучшению охраны атмосферы могут способствовать в частности повышение эффективности использования ресурсов и материалов в промышленности внедрение или усовершенствование технологий борьбы с загрязнением замещение хлорфторуглеродов ХФУ и других разрушающих озоновый слой веществ надлежащими заменителями а также сокращение объема отходов и побочных продуктов. Правительствам на надлежащем уровне и в сотрудничестве с соответствующими органами Организации Объединенных Наций и при необходимости межправительственными и неправительственными...
39099. Основания возникновения и прекращения права собственности на природные ресурсы 72.5 KB
  Проверил: Доцент кафедры социальной экологии и природопользования Кандидат социологических наук доцент Кириллов Николай Петрович Москва 2011 СОДЕРЖАНИЕ Введение 3 1. Понятие и виды права природопользования 4 2. Основания возникновения права природопользования 7 3.