59517

Свято Андрія

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Добрий вечір хазяєчко А чи можна до вас на вечорниці Господиня: Заходьте заходьте дівчата. 2 Дівчина. Чули щось грюкнуло за дверима 3 Дівчина. Всі: Дівчаточка відпустіть мене Що хочете зроблю будьяке бажання виконаю 1 Дівчина: Відгадай загадку...

Украинкский

2014-05-08

43 KB

1 чел.

Cценарій

Свято Андрія


1-й ведучий:
За християнськими переказами. Андрій Первозванний був одним із 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував християнство серед слов’ян. Кажуть, що Андрій передбачав, що з волі божої на Дніпровських горах буде збудоване місто.

2-й ведучий: Серед осінньо-зимових свят найбільшою поетичністю і неповторністю виділяється свято Андрія. Воно вважається парубоцьким святом, поза-як дівчата відзначають свою покровительку Катерину. Це є продовженням молодіжних вечорниць, де хлопці і дівчата обирали своїх суджених. До прийняття християнства свято називали Калиною. Пізніше християнство замінило назву на ім’я святого апостола Андрія Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді. Один з літописів розповідає, що апостол прийшов до Корсуня, потім спустився до Дніпрового гирла й поплив угору. Вдосвіта його човен начебто прибило до підніжжя гір. Андрій Первозванний вийшов на берег і мовив до своїх учнів:

  •  Чи бачите і гори? На них засяє ласка Божа, і буде великий город, і Бог збудує багато церков!

Після цього Андрій вийшов на Київські гори, поблагословив їх і поставив великий хрест. Таким чином, апостол приніс християнську віру в Київ.

1-й ведучий: Узимку, коли завершувалися роботи у полі: частішали парубочо-дівочі гуляння. У різних місцевостях їх відзначали по-різному, а ще з цим святом пов’язана значна кількість різноманітних звичаїв обрядів і повір’їв,  також проповідування майбутньої долі, ворожіння, ритуальне кусання калини. Від нього віє чарівною язичницькою стихією.

2-й ведучий: Ось і ми зазирнемо у звичайну селянську хату і довідаємось, як проходило це свято.

Хата. Піч, стіл, лави. Біля печі коцюба, лопата і віник. В хаті порається господиня. Стукіт. До хати заходять дівчата.

1 Дівчина: Добрий вечір, хазяєчко! А чи можна до вас на вечорниці?

Господиня: Заходьте, заходьте дівчата. Я на вас вже давно чекаю.

Дівчата заходять, вітаються, роздягаються. Підходять до столу, допомагають ліпити вареники.

Господиня:  Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості,

Хлопчиків гарненьких,

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Піснею стрічали.

Дівчата працюють. Раптом щось грюкнуло.

2 Дівчина. Дівчата. Чули, щось грюкнуло за дверима?

3 Дівчина. То тобі вчулося.

Стукіт повторюється.

Господиня. То, мають хлопці затівають щось неладне. Треба подивитися.

Кілька дівчат вибігають і ведуть хлопця.

Дівчата (2 разом): То він хотів підперти двері, щоб не відчинялися. І вже до стріхи віника прив’язав.

Всі: Дівчаточка, відпустіть мене! Що хочете зроблю, будь-яке бажання виконаю!

1 Дівчина: Відгадай загадку: “Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий”.

Хлопець: Небо, зорі, місяць.

1 Дівчина. А ще таку: “Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило”.

Хлопець: (після паузи). Не знаю. Але, дівчата, не карайте мене, а краще відпустіть. Я вам хлопців приведу.

2 Дівчина: Правду кажеш?

Хлопець: Їй-богу, приведу!

Дівчата відпускають хлопця, а самі повертаються до роботи. Працюють наспівуючи пісню (сумну)

3 Дівчина. Що ми сумної та сумної. Давайте щось веселіше.

Дівчата виконують жартівливу пісню “А мій милий вареників хоче”. Вбігає дівчина.

4 Дівчина. Дівчата, а я щойно з сестрою ворожила?

1-а і 2-а дівчини: (разом) Як? Що?

4 Дівчина: А ось як! Піймала я у курнику когута ї курку. Зв’язала їм хвости, а щоб не кричали, накрили їх решетом. Бачимо мовчать, то ми їх випустили. У мене курка швидше перетягнула – буду верховодити чоловіком. А у моєї сестри перетягнув першим півень – значить, чоловік верховода. Вона не хоче, вередує! Оце  зі мною не пішла!

5 Дівчина. А тепер ми поворожимо. Нумо, знімайте чобітки з лівої ноги і від столу міряймо по черзі долівку до порога: чий чобіт перший стане на нього – першою вийде заміж! (Міряють) Ура! Я ж казала, що я! (Ніби перша стала на поріг).

6 Дівчина. Дівчата, а несіть сюди калету. Та розкажіть, як ви її готували.

7 Дівчина. А ось як:

Ми калету місили,

З усіх криниць воду носили

А балабушки місили –

З ополонки воду носили.

8 Дівчина:  У тісто додавали мед, родзинки, посипали маком, оздобили кривульками. Обмастили медом, що принесли хлопці. Спекли сухою, щоб важче відкусити!

Підв’язують червоною стрічкою до сволока.

Дівчата:  У небо наша калета, у небо,

А ти, сонечко, підіймись,

Та на нас подивись:

Ми калету чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю – радість закликаємо.

Приходять хлопці, вітаються.

1 Дівчина. Наче й усі зібралися! Хто ж буде пан Калетинський? Будь ти, Сашко!

Сашко: Добре! Я до витівок і жартів мастак! Хай буде так! Просимо пана Коцюбинського взяти коцюбу і їхати до хати.

Їде на коцюб.

Діалог Калетинського і Коцюбинського.

  •  Добрий день, пане Калетинський!
  •  Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!
  •  Куди їдете?
  •  Їду калету кусати.
  •  А я буду по писку кусати (махає квачем).
  •  А я вкушу!
  •  А я вкушу!

Калетинський і дехто з хлопців смішать зухвальця.  Якщо розреготався – не кусає, а серйозний кусає корж. Далі – по черзі усі хлопці, можна комусь розсміятися, щоб обмазати сажею!

Якщо не всю калету з’їли, то знімають і ділять між усіма. – Заходять хлопці.

1 хлопець. А ми з Юрком розібрали пліт у Романа Палія! Жодного кілка вранці не знайде. Це його за те, що не пускаю Галю на вулицю.

2 хлопець. А ми Степаном ворота Івана Пісного кинули у річку.

3 хлопець. А ми із Миколою моєму сусідові розкидали стіг сіна по городу, аж до вулиці посипали доріжку! Ото роботи завтра буде, а як він буде лаятись!

4 хлопець. Та що там сіно! Мій батько розповідав, що, коли він парубкував, то клуню з хлопцями розібрав до ранку моєму дідові, - за те, що не дозволяв своїй дочці, тепер уже моїй мамі, зустрічатись з ним.

1 хлопець: Спасибі господине, що пустила в хату.

3 дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив.

Господиня. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

2 хлопець. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такі пишні шаровари і такий багатий кафтан оцей.

3 хлопець. Та він, напевно, хоче на ньому зачепитись десь коло млина, чи що?

2 хлопець. Що одяг – те й моє. А кому до того що.

3 хлопець. Та нічого, хлопці на вулиці,

Дівчата в світлиці,

Позбиралися дівчата –

Роблять вечорниці.

4 хлопець. Не в’яжуть не шиють,

Не прядуть, не печуть,

А говорять небилиці.

3 хлопець. Про Микиту із села,

Про Степана із млина.

2 хлопець. Вигадують різні небилиці.

Як ростуть грушки на вербиці.

2 Дівчина. Що правда, то правда, бо підсліпувате не добачить, а глухувате не дочує.

3 дівчина. От і ростуть на вербі грушки.

1 хлопець. Так, так, буває, що й корова літає.

Господиня. Дякуємо хлопці, за те, що завітали на наші вечорниці, що калету нашу попробували.

Хлопці. І вам, дівчата, дякуємо! А тепер пора вас покидати. Бувайте здорові.

Хлопці йдуть, дівчата залишаються самі.

1 ведучий: А коли дівчата залишалися самі, то починали гадання. – правдиві, серйозні гадання.

4 Дівчина. У ніч на Андрія бабця вчила мене ворожити: пошептати до ватри, зливала розтоплений віск. Свічка горіла,  димом просочене жито тихо гойдалось, мов шляхом вколисаний віз.

Гасне світло. На сцені горять дві свічки. Над ними схилилася бабся і молода дівчина.

Голос. Тіні росли, розсувалася стіна, і тремтіла купка золи на зів’ялій старечій руці...

5 Дівчина. Бабцю, то хрест?

Баба. То душа розлучається з тілом.

5 Дівчина. Бабцю, то серп?

Баба. То полічене жниво і женці..

5 Дівчина. Як я благала, до тебе звертаючись, Боже, - крихітку вічності смертним і тлінним знайди: Слово прийшло і сказало:

  •  Я твій подорожник.

Вийми стрілу і до рани мене приклади.

Дівчина іде із сцени, в неї в руках свічка. З другою свічкою підводиться бабуся і також іде геть.

Дівчина 4. Книгу життя не читай по вечірніх долонях.

Там, де стіна, похитнувшись, провалиться в ніч,

Стануть сумні і забуті, і спраглі, й голодні –

Дай їх мені. Та пам’ятай, що одна у нас доля віднині.

Крихітка вічності. Але від фальші помру...

Я – подорожник,

Я – слово.

Я – Бог у людині.

Не ворожити учися.

Учися добру.