59635

Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Хлопчик: Тарасе сонце заходить Женімо отару в село Тарас: Я заночую тут. Хлопчик: А вівці Тарас: Жени й моїх овець а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть. Тарас: Вечеря Була вечеря коли мати жила.

Украинкский

2014-05-09

82 KB

1 чел.

Сценарій

Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок)


Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє". На сцені, під тополею, сидять два
хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть... (Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як ба-ба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє):

Було колись - в Україні

Ревіли гармати:

Було колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю:

Минулося - осталися

Могили на полі.

(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує):

Не вернуться сподівані.                   Смійся, лютий враже!

Не вернеться воля.                         Та не дуже, бо все гине, -

Не вернуться запорожці.                 Слава не поляже.

Не встануть гетьмани.                     Не поляже, а розкаже.

Не покриють Україну                     Що діялось в світі.

Червоні жупани!                            Чия правда, чия кривда

Обідрана, сиротою                         І чиї ми діти.

Понад Дніпром плаче:                    Наша пісня, наша дума

Тяжко-важко сиротині.                    Не вмре, не загине...

А ніхто не бачить...                        От де, люди, наша слава,

Тільки ворог, що сміється...             Слава України!

(Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи);

Без золота, без каменю. Без хитрої мови. А голосна та правдива. Як Господа слово...

Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги? Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж уcix людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально, без другої - немислимий і недолугий як народ, "Кобзар" - це Євангеліє від Тараса.

Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка...

Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас: Я? Але ж я не апостол! Я - кріпак. Я - сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...

Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля - твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.

(Разом з Тарасом козак виходить. Появляються ведучі, бажано хлопець і дівчина).

Ведучий:             Цілий світ задивлений на Канів.

Дивне місто - що не говори.

Скільки чути - шириться осанна

З висоти Чернечої гори.

День у день - хурделиця чи спека

З різних сіл, з містечок і країн

Йдуть до неї люди, наче в Мекку,

Йдуть з усього світу на поклін.

Йдуть, хоч стежка стелеться терново.

Йдуть і йдуть - без ліку і числа,

Щоб вогнем Тарасового слова

Очищати душі і тіла.

Ведуча:               Земле Шевченкова, земле Франкова.

Ниво, засіяна щастям-добром.

Вічна твоя соловейкова мова,

Вічна розмова Дністра із Дніпром.

(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий")

Ведучий:             Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги.

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведуча:               Живими в пам'яті встають

Ярема. Гонта, Гамалія,

І Катерина, і Марія

В людськії серця проклали путь.

(На сцені з'являється Шевченкова Катерина з немовлям на руках. Вона бідно одягнена, розгублена, виснажена морально. Треба, щоб учениця, яка виконуватиме цю роль, вміла артистично не тільки словами, а й мімікою, жестами, поведінкою на сцені відтворити трагедію становища героїні. Катерина сідає й колише немовля).

Ведучий: "Той, хто відстоює права жінки, той відстоює права дитини, інакше кажучи, відстоює майбутнє".                     Віктор Гюго.


(Якусь мить звучить ніжно-трагічна музика без слів)

Ведуча: "Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Г.Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері".                  Максим Рильський.

(Тим часом Катерина встає і підходить до краю сцени, тривожно і пильно до чогось прислуховуючись, з якимось просвітлення вдивляючись вдаль. Ні офіцера, ні солдатів на сцені не буде, тому все мусить глибоко психологічно обіграти сама акторка). Катерина:           А москалі їй назустріч

Як один, верхами... (Читає, обігруючи всі моменти, до слів: "Бодай його не кидала Лихая година!").

Ведучий:              Біга Катря боса лісом,

Біга та голосить;

То проклина свого Івана,

То плаче, то просить.

Вибігає на возлісся;

Кругом подивилась

Та в яр... біжить... серед ставу

Мовчки опинилась.

"Прийми. Боже, мою душу,

А ти -моє тіло!"

Шубовсь вводу!..

Попід льодом

Геть загуркотіло.

Ведуча:                Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом -

І сліду не стало.

(Звучить пісня "Така її доля").

Ведучий:             У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Ведуча:                Не поет - бо це ж до болю мало.

Не трибун - бо це лиш рупор мас.

І вже менш за все - "Кобзар Тарас",

Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше - бунт майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розтала.

Вибух крові, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ...

Ведучий:             Пророцтво слів і символічна сила

Понять неволя, рабство і клеймо.

Вкраїна вся - осквернена могила.

Народ - буй-тур. запряджений в ярмо.

Кістки козацькі під столичним містом.

Копита знавіснілих диких орд.

Та хтось, нарешті, мусить відповісти

За все, що перетерпів мій народ!

Ведуча: Треба почувати твердий грунт під ногами й мати виняткову внутрішню силу, щоб прокладати мільйонам знедолених новий шлях проти течії. У Шевченка не було й хвилини впевненості у своєму майбутньому. І все ж таки він безоглядно вступив у бій.

Ведучий: Справді, на 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки під рабовласницьким доглядом, 10 каторжних років солдатчини - під доглядом фельдфебеля, 4 останні роки - на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі - учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі.

Ведуча: Він ненавидів чужинців-окупантів і землячків-зрадників. Саме тому і Петро І, і Катерина II й правлячі при Шевченкові російські царі були для нього осоружними, ненависними й огидними. Дослідник творчості Кобзаря П. Зайцев наголошував, що Шевченко бив існуючий лад та його правителів так безжалісно, люто, "наосліп, як б'ють на селі конокрадів". Не міг поет простити й українцям, що схилилися, привикли до ярма, покірно ходили на каторжні роботи і на війни заради Росії. Обкипіли кров'ю слова поета:

"Якби-то, - думаю. - якби

Не похилилися раби...

То не стояло б над Невою

Оцих осквернених палат!"

Ведучий: Не міг простити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, тих цупких обіймів "старшого брата'", в які гетьман так необачно кинув українців, неначе запродав у рабство. У радянські часи окремі вірші про Б. Хмельницького були вилучені з "Кобзарів". Мало хто й чув поезію "Якби-то ти, Богдане п'яний", а саме в цьому творі Кобзар зумів дуже тонко передати й розпач самого Хмельницького, якби той ожив і побачив поневолену Україну.

(Хлопець читає поезію "Якби-то ти, Богдане п'яний").

Ведуча: Проклинав Богдана Хмельницького устами України Шевченко й у вірші "Розрита могила". Та й образ розритої могили став символом пограбованої України, яку й зараз маємо. І символ цей не видуманий Кобзарем. Київський намісник: граф Голіцин наказав Археологічній комісії з допомогою війська розкопувати українські кургани скіфської та козацької доби, оскверняти святині нації. Як тут не згадати слова Романа І ваничука з "Орди": "Розкопують, ірабують, витрушують українське добро уже не із комор, скарбниць, шпихлірів, а з самої землі, щоб нічого в ній не зосталося, щоб ненависний завойовникові український народ навіть тоді, коли розпадеться імперія і світ забуде про її моторошну, дияволом дану власть, ходив по світу жебраючи, мов погорілець".

(Дівчина читає вірш “Розрита могила”).

Ведучий: Шевченко був державником, старався розбудити свідомість нації, допомогти їй збагнути, що без України навіть найталановитіші не позбудуться статуса малороса і раба. Актуально звучать слова поета:

В своїй хаті своя й правда.

І сила, і воля.

Ведуча: Шевченка знали, поважали, з ним дружили графи й князі. Він міг мати прекрасну кар'єру, якби забув про Україну і не плакав над її долею та не закликав націю спам'ятатися і поламати ярма неволі. Але Кобзар свідомо вибрав мученицький шлях і українську Голгофу.

(Учениця читає вірш С.Пушкіна "Тарас Шевченко").

Міг граф Орлов з ними жити так. як друг,

Міг мати він маєток і посаду.

Лиш "Подорож з Москви у Петербург"

Чи щось подібне мав би написати.

А він утер з чола холодний піт

І не укляк в поклоні на коліна.

То й загримів на цілих десять літ

За друзів і "Три літа" про Вкраїну.

А міг же нанести легенький лак

На "край потьомкинський".

Підфарбувати її хмари...

А те сказати, що підвів Гулак,

Що дихає вороже Костомаров.

Не був би там. де спека і мороз.

Де Косарал і де каспійська піна.

І був би в нас Тарасик-малорос.

А так явивсь Шевченко-Українець!

А так явивсь Художник і Кобзар!

Його бояться й нині держиморди.

І що Орлов?! щo сьогодні цар?

Що відомство всесильне Бенкендорфа?

Немов джапак! Неначе той осот.

Що вліз в город...

Піди, візьми і викинь!

Бо мати г! І с ще наш народ.

Що розбудив його Тарас Великий!

Ведучий: Він був свідомий своєї боротьби і своєї жертовності, адже обстоював Україну навіть перед самим Богом, ризикуючи втратити безсмертя власної душі:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Ведучий: При арешті кирило-мефодіївських братчиків на їх тілі недарма шукали витатуйованої булави, адже це був символ Гетьманщини, символ державності, символ волі. Татуювання не знайшли. Булаву Шевченкові соратники носили в серці.

Ведуча:              А ми? Святі та божі, тільки відблиск

Не німбів над напруженим чолом.

А ми колись відповімо за підлість.

Свою і нашу, кожен й загалом.

І вже не буде милості й пощади

Тим, хто спосібен був на тиху зраду.

На себелюбство, на безвідповідальність,

На юдництво, на ницість, на здихальність.

(Розігрується сцена з містерії "Великий льох" - розділ "Три душі” Ведучий виконує роль читця).

Вчитель: (читає вірш П.Гірника)

Запитують мене у класі діти:

  •  Скажіть, письменник скільки заробля?

... Відкіль оця хвороба - все на світі

Ще змалечку підбити до рубля?! ...

Урок. Шевченко. Не згаса вовіки

Освячене кріпацтвом визнання.

Цікавитесь, який мав заробіток?

Отримав десять років заслання.

Його вінець над золоті корони.

Задосить було муки і покар.

Писати й малювати заборона

Оце його був другий гонорар.

Не каявся. Писав у казематах.

Відрікся від щедрот і нагород.

І не заважав на цензорів пихатих

Яка цензура викреслить народ?.

А допити, а вічні протоколи?

Священна будь, невтолена жаго!

Невже і ви не чусте ніколи.

Як плаче слово голосом його?

А він згорів. І так бува не часто.

За гроші промовчав би - і живи.

Шевченко і сьогодні наш сучасник.

Бо з його болю починались ви.

Політика, освячена царями, -

Понівеч, зрадь, купи чи задуши! ...

Його життя написане сльозами,

Що запеклися кров'ю на душі.

У кожний звук, у кожний тон у слові

Крізь чорноту минущних лихоліть

Услухайтесь! Почуйте в його мові

Те, що лікує, плаче й попелить.

Почуйте серцем голос несхололий.

Вдивітеся у змучене лине.

Ви рідну мову чуєте у школі.

А чим йому заплатите за це?

Ведучий: "Він був сином мужика - і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий й найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу силу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко".

Іван Франко

Ведуча: Росія, яка живилася не лише матеріальними цінностями колонізованих народів, але й привласнювала їхні кращі уми, як це сталося, наприклад, з талантами українців М.Гоголя, М.Глинки, В.Короленка, боялася Шевченка й мертвого. Скульптор М.Микешин, автор пам'ятника на честь тисячоліття Росії, вніс прізвище Кобзаря у список осіб, яких треба було зобразити на монументі, а потім навіть звернувся до царя з листом, в якому обгрунтував свій вибір Шевченкової кандидатури, що це геніальна людина. Але цар викреслив прізвище Шевченка з списку і висловив догану скульптору за "неуместность подобного непосредственного его обращения к царю".

Ведучий:             Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А Земля, од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш.

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносило міста,

А дуби стругалися на мари,

На труну, на віко, на хреста.

Ведуча:                Петербурзьким шляхом по коліна

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна.

Муку притуливши до чола.

Хурдерляє хуга хуртовинна.

Засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Ведучий:              Цілу ніч надворі вис хуга.

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга

Тільки гілка вишні на столі.

Ведуча: Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки - останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садочок біля власної хати над, Дніпром, та не судилося, не судилося, не судилося,.. За свое життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню. Оксанку Коваленко розлучили з Тарасиком-крінаком обставини. Вирвавшись на волю, Тарас не скоро повернувся у рідне село, а коли приїхав. Оксана вже була одруженою жінкою. Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна кохала Тараса, та він мав княжну лише за друга. На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не могло бути й мови. Обдарована Катерина Піунова була ще надто молода, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, а Ликера Полусмак за убогістю свого духа не збагнула, кого втрачає. Були ще й інші освічені, розумні жінки-дворянки: Закревська, Ускова, але їх зв'язував шлюб із законними чоловіками. Була ще Харитина Довгополенківна, та любила вона не Шевченка. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

(Дівчина читає поезію І.Драча):

Я тебе чекала роки й роки.

Райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки, і               

На твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Рєпніній.

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді. смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова.

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди.

Замість терну розсівала мак.

Та мені зв'язали руки люди.

"Хай страждає. - кажуть, - треба так".

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть, в покару, у вогні

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я - Оксана, вічна твоя рана.

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана.

Іскра нероздмухана твоя.

Ведучий: (читає уривок вірша В. Коротича)

Я - Шевченко. Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

1 у мене в очах

Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навік -

Академік із черні. -

І уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

Не заб'є мене нар.

На фельдфебеля

рисами схожий.

Не скарає фельдфебель.

Подібний лицем до царів.

В каземати, у карцер

Ніхто заточити не зможе.

У реестрах солдатських

Закреслять ім'я писарі.

В потаємних архівах

Убік відкладуть мою справу,

І мене відспівають

Серйозні кудлаті попи.

На могилі моїй

Проростуть те небачені трави

Та предивні квітки.

Де нектар солоніший ропи.

Я - пост.

Я - Шевченко.

Є пісня у серці моєму.

Недоспівана пісня.

Що ляже у і ній і серця.

Що на гімни обернеться.

Стане рядками в поеми.

Що ніколи не згине.

Ніколи не дійде кінця.

(Звучить "Заповіт" як пісня-гімн).

Ведуча:                То була дивовижна зоря:

На убогу і світом забуту.

Щоб її до життя повернути.

Бог послав Кобзаря.

Йому доля судилась, як міт

-За пророцтво життям заплатити.

Потім знов для нащадків ожити.

Дивувати оновлений світ.

Ведучий:            І понині, коли у наш край

Гість далекий часом завітає. -

"Хто живий тут?" - юрбу запитає, -

Все принишкло, хоч тут умирай,

"Ми живі!" - наче гідність сама.

Його постать вітає.

Ми живі! Цілий вік, сотню літ

Проти хвилі несем його ім’я.

Проти вітру кидаєм насіння.

А під косу кидаємо цвіт...

І співаєм його "Заповіт"

В поколіннях, у всіх поколіннях.

Ведуча:                Чернечу гору зеленить трава,

І оживає Канівська могила...

Безсила смерть, коли живуть слова,

І вічно житиме його поезій сила.

Ведучий:             Шануйте коми кожної пір'їну

В розкриллях білих ста його томів.

Що зносили до сонця Україну.

Яку лиш він до слова розумів.

Він був поетом волі в час неволі.

Поетом доброти в засиллі зла.

Була у нього незвичайна доля.

Та доля Україною була.

(Дівчина читає вірш Т.Г.Шевченка "Доля").

Ведуча:                Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм,

І чуєм Бога в небесах.

(Спочатку тихо, а потім все голосніше звучить пісня "Думи мої, думи мої").


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45352. Методы распознавания образов 27 KB
  Этот метод требует либо большого количества примеров задачи распознавания с правильными ответами либо специальной структуры нейронной сети учитывающей специфику данной задачи. Методы распознавания образов В целом можно выделить три метода распознавания образов: Метод перебора. Например для оптического распознавания образов можно применить метод перебора вида объекта под различными углами масштабами смещениями деформациями и т.
45353. Пандемониум Селфриджа 56 KB
  Демоны – это относительно автономные сущности выполняющие элементарные функции. На самом нижнем уровне находятся демоны данных или демоны изображения рис. Вычислительные демоны обрабатывая визуальную информацию от демонов данных вырабатывают признаки и передают их демонам понимания. Демоны понимания всего лишь вычисляют взвешенные суммы сигналов поступающих от вычислительных демонов.
45354. Методы обучения нейросетей 62 KB
  Эта теория ставит своей задачей поиск минимума некоторой целевой функции функционала  которая зависит от нескольких переменных представленных в виде вектора w=[w1 w2 . Все градиентные методы теории оптимизации основаны на разложении целевой функции w в ряд Тейлора в окрестности некоторой начальной точки w nмерного пространства переменных: где p – вектор вдоль которого строится разложение в ряд Тейлора gw – вектор градиента целевой функции . Согласно методу наискорейшего спуска реализованному в алгоритме обратного...
45355. Рекуррентные сети 91.5 KB
  В связи с этим были предприняты попытки дополнить искусственные нейронные сети обратными связями что привело к новым неожиданным результатам. Таким образом под воздействием входных сигналов х1 и х2 на выходе сети в момент времени t вырабатываются сигналы y1t и y2t а в следующий момент времени под воздействием этих сигналов подаваемых на вход вырабатываются новые выходные сигналы y1t1 и y2t1. Для всякой рекуррентной сети может быть построена идентичная сеть без обратных связей с прямым распространением сигнала поэтому для...
45356. Направления исследований в области искусственного интеллекта 30.5 KB
  Второй подход в качестве объекта исследования рассматривает системы искусственного интеллекта. Третий подход ориентирован на создание смешанных человекомашинных или как еще говорят интерактивных интеллектуальных систем на симбиоз возможностей естественного и искусственного интеллекта. Сообщения об уникальных достижениях специалистов в области искусственного интеллекта суливших невиданные возможности пропали со страниц научнопопулярных изданий много лет назад.
45357. Области применения систем искусственного интеллекта 47 KB
  В распознавании образов имеется хорошо разработанный математический аппарат и для не очень сложных объектов разработаны системы классификации по признакам по аналогии и т. Алфавит признаков придумывается разработчиком системы. Экспертные системы Экспертными системами называют сложные программные комплексы аккумулирующие знания специалистов в конкретных предметных областях и тиражирующие этот эмпирический опыт для консультаций менее квалифицированных пользователей. В этом случае говорят что происходит обучение экспертной системы.
45358. Обучение игровых программ 41 KB
  Таким образом накопление позволяет либо экономить время либо достичь лучшего качества игры за то же время путем использования несколько большего дерева. Оно позволяет программе в ходе игры улучшать свои оценивающие функции. Качество игры зависит от подходящего выбора весовых коэффициентов k1 k2 k3 .
45359. Подготовка входных параметров 28 KB
  Естественно что незначимые параметры не следует включать в список параметров входного вектора X. Однако на практике часто бывает трудно и даже невозможно установить какие из параметров предметной области являются значимыми а какие нет. Поэтому на первом этапе в вектор X включают как можно больше параметров избегая только те из них незначимость которых очевидна.
45360. Многообразие образовательных учреждений, их специфика 66 KB
  Учреждения профессионального образования. Прием граждан для получения среднего профессионального высшего профессионального и послевузовского профессионального образования проводится на конкурсной основе по заявлениям граждан. Вне конкурса при условии успешной сдачи вступительных экзаменов в государственные и муниципальные образовательные учреждения среднего профессионального и высшего профессионального образования принимаются: детисироты и дети оставшиеся без попечения родителей; детиинвалиды инвалиды I и II групп которым не...