59665

Україна - славний край козацький: Методико-бібліографічні матеріали на допомогу бібліотечним працівникам у відзначенні 510-ї річниці українського козацтва

Другое

Педагогика и дидактика

Пропонуємо до вашої уваги матеріали до історичного калейдоскопу Українське козацтво в датах; до історичних годин: Освічені жінки козацької доби; Закоханий в Україну: козацька тематика в творах Рєпіна історичної години Гетьман Іван Виговський і Конотопська...

Украинкский

2014-05-09

127.5 KB

1 чел.

Україна - славний край козацький: Методико-бібліографічні матеріали на допомогу бібліотечним працівникам у відзначенні 510-ї річниці українського козацтва

„Народ мій є. В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде”.
В.Симоненко.

Козацтво. Запорізька Січ... Славні сторінки української історії.
Козацтво пройшло героїчний і суперечливий шлях. Помітним в його розвитку було створення в середині XVI ст. Запорізької Січі, яка відіграла величезну роль в історії українського народу. Козаччина - це не тільки найблискучіша, найефектніша поява в українській історії, це ще й доби найбільшого напруження сил українського народу, його державної, соціальної та культурної творчості, коли яскраво виявились найкращі -  світлі і найгірші - темні сторінки національного менталітету.

Зовнішніми та внутрішніми вартостями запорозькі козаки створили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу.

Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього зросту, плечисті, статні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві, 3 довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем або чуприною на тім’ї, в смушковій, гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах; справжній запорожець завжди позирав якось похмуро й спідлоба долі, чужих зустрічав попервах непривітно, відповідав на запитання дуже неохоче. Але затим поволі м'якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві, проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать його дихала мужністю, хвацькою заразливою веселістю і неповторним гумором.

Ясною рисою вдачі запорозьких козаків була їх добросердність, безкорисливість, щирість, вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалась на Запоріжжі. Крім того, ясними рисами вдачі запорізьких козаків були висока любов до власної свободи, вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством; глибока повага до старих і заслужених воїнів, простота, поміркованість і винахідливість у скруті, у домашньому побуті або у різних безвихідних випадках та при фізичному недузі.

На війні козак завжди відзначався розумом, хитрістю, умінням виграти у ворога вигоди, раптово на нього напасти і зненацька заманити, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням та рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку й холод.

У народній творчості оспівані легендарна козацька слава, відвага і благородство, ненависть до ворогів, гнобителів. Образи Мамая, Голоти, Байди створені народною уявою як уособлення непокори гнобителям, самовідданої боротьби проти них, віками живуть у піснях, народних переказах разом з образами таких прославлених козацьких керівників, як Северин Наливайко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Семен Палій, Максим Залізняк, Петро Сагайдачний і багато інших.

Сучасне козацтво стоїть на засадах відродження козацьких традицій, збереження і відновлення пам'яток української історії. З другої половини 80-х років в багатьох областях України почали утворюватися громадські товариства нащадків українських козаків. Особливо активізувався цей процес в роки незалежності. Президентом України Л.Д. Кучмою схвалена "Національна програма відродження та розвитку українського козацтва на період 2002-2005 р." Розроблена також і "Обласна програма відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки".

Головою координаційної ради з питань козацтва при Президентові України, Гетьманом українського козацтва є гвардії генерал-лейтенант, доктор юридичних та історичних наук Іван Білас.

При облдержадміністрації теж створена координаційна рада з питань розвитку козацтва, яку очолює заступник голови Людмила Латишева. Обласне козацьке товариство - це понад 40 районних та первинних організацій, товариств - очолює доцент, полковник Микола Кобозєв. Товариство займається відродженням козацьких традицій, духу великих предків, козацької педагогіки лицарства. Серед козацької старшини добре знані в регіоні люди: сотник, доктор філософії Іван Мозговий, професор Михайло Стеблянко, крайовий суддя Юрій Кондратенко, сотник з Шостки Віктор Терлецький та багато інших.

На виконання національної та обласної "Програм відродження та розвитку українського козацтва", розпорядження голови облдержадміністрації "Про відзначення в області 350-річчя Переяславської козацької ради в 2003-2004р.", в зв’язку з 510-річчям українського козацтва радимо організувати в бібліотеках області цикли заходів з популяризації історії українського козацтва, в т.ч. козацьких традицій Сумщини, козацької педагогіки, сьогодення козацтва на теми: "Тої слави козацької повік не забудемо", "Україна - славний край козацький", "Історія України в особах - козаччина", проведення вечорів історичних портретів із циклу "Гетьмани України", історичних подорожей "Місцями козацької слави", вікторин "Українське козацтво в датах" та інших заходів.
Пропонуємо до вашої уваги матеріали до історичного калейдоскопу „Українське козацтво в датах”; до історичних годин: „Освічені жінки козацької доби”; „Закоханий в Україну: козацька тематика в творах Рєпіна”) історичної години "Гетьман Іван Виговський і Конотопська битва", до усного журналу "Гетьман Мазепа та його доба" та літературного вечора „Постать Івана Мазепи в художній літературі ХУІІ-ХХ ст.”.

Історичний калейдоскоп „Українське козацтво в датах”

Перша половина ХУ ст.  - Перші згадки про українських  козаків в
історичних джерелах.
Початок ХУІ ст. - Виникнення Запорозької Січі.
1550 - Обрання Дмитра Вишневецького (Байди), нащадка волинських
удільних князів Гедиміновичів, старостою черкаським і канівським.
1572 - Утворення козацького реєстрового війська (реєстр 300 козаків).
1591-1596 рр. - Козацькі повстання під проводом К.Косинського, С.Наливайка, Г.Лободи, М.Шаули.
1600-1602 рр. - Гетьманство Самійла Кішки. Реєстровці в союзі з поляками брали участь у походах в Молдавію та Лівонію.
]606-1607 рр. - Участь українського козацтва у Селянській війні в Росії під
проводом Івана Болотникова.
1611-!6І2 рр. - Війна Польщі з Росією. Участь козаків на боці Польщі.
1616-1622 рр. - Гетьманство Петра Конашевича-Сагайдачного. Створення українського регулярного війська.
1621 - Хотинська війна між Польщею і Туреччиною. Розгром турецької
армії. Основна заслуга в цьому українського козацтва на чолі з П.Сагайдачним.
1623-1628 рр. - Гетьманство Михайла Дорошенка.
1630-1631 рр. - Козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича
(Трясила).
Січень  1648 р. - Козацьке повстання під проводом Б.Хмельницького у
Запорозькій Січі. Початок Визвольної війни.
5-6 травня 1648 р. - Перемога козацького війська під Жовтими Водами.
16 травня 1648 р. - Розгром козацькими військами головних польських сил під Корсунем. Україну звільнено від польського війська.
Січень 1649 р. - перше українське посольство Б.Хмельницького до Москви, очолюване полковником С.Мужиловським, уповноваженим вести
переговори про військову і дипломатичну підтримку.
Травень 1649 р. - Договір між Б. Хмельницьким і турецьким султаном.
Вересень 1650 р. - Договір про союз України з Молдавією.
16-30 червня 1651 р. - Бої під Берестечком - героїчна і трагічна сторінка в
історії українського народу. Зрада кримського хана,
Вересень 1651р. - Бої між козацькими і польсько-литовськими військами
під Білою Церквою. Поразка Б.Хмельницького.
Жовтень 1651 р. - Пропозиція Туреччини війську Запорозькому перейти у
її підданство. Б.Хмельницький відхилив цю пропозицію, водночас він
намагався заручитися підтримкою султана.
8 січня 1654 р. - Переяславська рада. Прийняття рішення про військовий і політичний союз України і Росії.
1654-1667 рр. - Російсько - польська війна. Участь у ній української армії на боці Росії.
Січень 1657 р. - Угода Б.Хмельницького із Шведським королем Карлом XII і Семигородським правителем Ракоцієм про спільні дії проти Польщі
б серпня 1657 р. - Смерть Богдана Хмельницького.
1657-1659 рр. - Гетьманування і Виговського.
1658-1659 рр. - Війна України з Росією   Спроба гетьмана І.Виговського
розірвати  союз з  Росією,  який  перетворився  в агресивне нехтування
державності України.
Квітень-червень 1659 р. - облога царськими військами Конотопа. Українська армія вщент розгромила агресора.
1659-1663 рр. - Гетьманство Юрія Хмельницького.
1660 р. - Договір Гетьмана Ю.Хмельницького з Польським урядом про
перехід України під протекторат Польщі.
1663-1668 рр. - Гетьманство І.Брюховецького на Лівобережжі.
1665-1665 рр. - Гетьманство П.Тетері на Правобережжі,
1665-1676 рр. - Гетьманство П.Дорошенка на Правобережжі. Прагнув
відновити незалежну українську державу, включаючи предковічні
українські землі на заході (Львів, Галич, Перемишль).
1668-1672 рр. - Гетьманство Д.Многогрішного на Лівобережжі. Виступав
проти імперської, гнобительської політики Росії. Прагнув до незалежності
України.
Червень 1670 - Успішний похід запорожців під проводом І.Сірка на
турецьку фортецю Очаків.
1672-1687 рр. - Гетьманство І.Самойловича на Лівобережжі.
1686-1699 рр. - Російсько-турецька війна. Українське козацтво брало
активну участь на боці Росії.
1687-1708 рр. - Гетьманство І.Мазепи.
1707 р. - Договір І.Мазепи і шведського короля Карла ХІІ, спрямований на
звільнення України від опіки Росії.
1708 р. (листопад) - Зруйнування російськими військами на чолі з
О.Меншиковим Батурина. Жорстоке знищення росіянами мирного
населення.
27 червня 1709 р. - Полтавська битва.
5 квітня 1710 р. - Схвалення першої Конституції України Пилипа Орлика.
10 листопада 1764 р. - Ліквідація Гетьманства на Лівобережжі України.
З серпня 1775 р. - Маніфест Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі. У межах турецьких володінь понад 5 тис. запорожців створили Задунайську Січ.

Матеріали до історичної годин:
 "Гетьман Іван Виговський і Конотопська битва 1659 р."
В українській історіографії діяльність козацького гетьмана Івана Виговського (1657-1659), питання про Конотопську битву 1659 р. отримали неоднозначну оцінку, Переважна більшість російських істориків писала про українських гетьманів . в тому числі і про Виговського, як про зрадників. Така оцінка дістала поширення і на українську радянську історіографію.
Гетьманування І.Виговського і Конотопська битва між козацьким військом і московською царською армією, що відбулася 29-30 червня (10 липня за новим стилем) 1659р. свідчила не тільки про високий бойовий дух козацького війська та військову майстерність І.Виговського як полководця, а й про прагнення українського народу до створення незалежної держави. Лише в наш час відбувається перегляд стереотипів, що утвердилися в історичній науці за російських імперських часів.
Найвидатніший український історик М.Грушевський оцінював І.Виговського як видатного керманича козацтва. Він визначав, що І.Виговський "був чоловік дуже досвідчений, розумний, не кепський політик, притім без сумніву - патріот український, завзятий автономіст, однодумець старшини, що разом з нею дуже бажав забезпечити свободу і незалежність України" (Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К, 1992.-С. 305)
Після смерті Б.Хмельницького І.Виговському (його найближчому помічникові) довелося два роки гетьманувати в тяжкий для України час.
У зовнішній політиці новий гетьман намагався послідовно дотримуватися накреслень Б.Хмельницького - забезпечити суверенність України, підтримувати дружні зв'язки зі Швецією, Туреччиною, Кримським ханством, бути обережним у стосунках з Річчю Посполитою і Великим князівством Московським. Внутрішня політика нового гетьмана свідчила про його прагнення зміцнити економічне і політичне становище старшини та української шляхти, розширити її маєтності та маєтності православних монастирів за рахунок покріпачення посполитих та рядового козацтва.
В умовах загострення соціальних суперечностей і назрівання громадянської війни І.Виговський і козацька старшина 6 (16 вересня) 1658 р. у козацькому таборі уклали Галицьку угоду (унію). При укладанні Гадяцької угоди І.Виговський вимушений був піти на ряд суттєвих поступків. Укладання угоди привело до відновлення московсько-польської війни, до загострення політичної ситуації в Україні, виникнення нових повстань посполитих і рядового козацтва. У відповідь на укладання гадяцької угоди московський цар оголосив І.Виговського зрадником і закликав козаків і народ пристати до московського війська і обрати нового гетьмана.
Навесні  1659 р.  величезна московська армія, очолювана князем і О.Трубецьким, вирушила на Україну.
У середині квітня 1659 р. авангард армії О Трубецького підійшов до Конотопу, а 21 квітня прибула решта московського війська.
Розпочалась більш ніж двомісячна облога іноземними силами Конотопа.
Козаки та місцеві жителі героїчно захищалися від нападу 50-тисячного московського війська. Ніжинський і чернігівський полки засіли в укріпленому Конотопському замку, який мав міцні муровані стіни, був обнесений насипними валами та глибокими ровами Підступивши під Конотоп, О.Трубецькой написав до Г.Гуляницького листа, щоб той покинув воювати з царем і вислав послів на переговори У відповідь полковник велів відкрити стрілянину по ворогові з рушниць і гармат, Козаки вигукували: "Ми засіли на смерть! Не віддамо міста". Від 21 квітня до дня св. Петра і Павла (29 червня) 1659р. О.Трубецькой штурмував Конотоп і не спромігся його здобути. А тим часом І.Виговський підготував добре вишколене козацьке військо, прилучив до нього невеликі відділи сербів, волохів та кілька тисяч польських жовнірів і вирушив на допомогу обложеним. На початку червня 1659р. під час маршу на Конотоп військо Г.Виговського налічувало близько 60 тис. чоловік. На допомогу гетьману прибув кримський хан Мехмет Гірей з 30-тисячною ордою. Генеральна битва розпочалася 20 червня (9 липня) під Конотопом на річці Соснівка. .Маючи добру розвідку, І.Виговський зі своїм військом непомітно наблизився до ворожої армії, розташувався біля с.Соснівка. Біля річки Соснівка гетьман наказав розташуватися відділові старшини Степана Гуляницького, а сам з невеликим загоном перейшов річку і несподівано з тилу вдарив по московському війську і раптово відступив.
Князь Пожарський був дезорієнтований. Однак вирішив погнатися за відступаючим козацьким військом. Козаки С.Гуляницького зруйнували міст і загатили річку Соснівку. Вода розлилася по широкому лугу, який перетворився у непрохідне болото, де грузли ворожі гармати і коні. В цей час козаки І.Виговського перейшли в контрнаступ. Московська армія була оточена козаками і прибулими із засідки татарами й опинилася в безвихідному становищі, гинучи від вогню, шабель і болота.
Результати Конотопської битви були вражаючими. Козацьке військо втратило 4 тис. чол., татарська орда - 6 тис. чол., московська армія від 40 до 50 тис. чол. (за іншими даними до 130 тис.)
Про нищівну поразку московської армії під Конотопом писали літописці С.Величко і Самовидець. Вся Україна швидко дізналася про перемогу козацької зброї.
Конотопська катастрофа викликала справжній шок у Москві. Три дні Москва переживала траур.
В історію українського народу Конотопська битва увійшла як славний символ національно-визвольної боротьби, як свідчення високого патріотизму і боєздатності козацького війська, неперевершено! військової майстерності козацьких полководців на чолі з гетьманом І.Виговським.
Однак І.Виговському не довелося скористатися грандіозною перемогою для подальшого розвитку війни проти Московської держави. Та, незважаючи на ряд помилок, гетьман І.Виговський зайняв почесне місце серед самовідданих борців за свободу українського народу, за широку автономію України, за її незалежність.

"Освічені жінки козацької доби".
Козацьку демократичну республіку започаткувало козацьке воїнство, яке сформувалося на протидію польсько-литовському та турецько-кримському поневоленню. Український народ створив Запорізьку Січ як військовий, а в подальшому - політичний центр України.
Цей осередок свободи розповсюджував демократичні засади на поневоленій Україні. Кожна родина мала козака за взірець у вихованні своїх дітей. Волелюбний дух козацтва сприяв відродженню традицій стародавньої жіночої вольності амазонок та позначався на вихованні не лише хлопчиків, а й дівчаток. Адже, залишившись без господаря, який пішов до війська, родина мала з чого жити.
Самостійне життя та господарювання періодично підкріплювало рівноправність жінки з чоловіком. Українки мали право виступати в суді, чого на той час не було в жодній з європейських країн. Жінка могла самохіть обирати нареченого, звичайним явищем було розірвати шлюб з ініціативи жінки. Такий статус жінки зумовив і отримання нею освіти. Численні документи свідчать, що українське жіноцтво було поспіль письменне.
Подорожуючи через Україну з Греції до Московії, Павло Алепський записав у щоденнику "... по всій козацькій землі дивний та гарний факт спостерігали ми: всі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати і знають порядок служб церковних та церковні співи В країні козаків дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати , навіть сироти. Священики навчають сиріт і не дають їм тинятися неуками по вулицях".
Як те відомо, жінок на Січ не допускали. Але козак, повернувшись додому, де порядкувала його дружина, поважав її, радився з нею, приставав на її рішення. Шануючи гідність жінки, козацтво поширювало її інтереси, підносило їх до інтересів народу й Батьківщини.
В середовищі української аристократії жінки брали участь у підписанні найважливіших державних угод. Збереглися документи за підписами дружин гетьманів України. Зокрема, адміністративні документи дружини Богдана Хмельницького Ганни Золотаренко виказують її освіченість, розуміння тогочасних проблем України. Вона була спільницею і помічницею гетьмана. Він же цілковито довіряв їй та шанував її. Збереглися на документах підписи дружин інших гетьманів та козацької старшини, а саме: Петра Конашевича-Сагайдачного та Данила Виговського. Освічені та добре виховані жінки вміли гідно приймати
послів і спілкуватися з ними. І це були не лише гетьманші, а й наприклад, дружина полковника Семена Палія - керівника визвольного руху на Правобережній Україні.
Права й повага до жінки, матері роду, виявлялися в тому, що її підписи стояли з підписами чоловіків А в разі втрати чоловіка підпис його дружини важив більше, ніж підписи дорослих синів. При укладенні цивільних угод підпис матері ставився першим, що засвідчує її право очолювати родину.
Освіченість та юридичні права жінки, з одного боку, визначалися її статусом у родині, з іншого - підсилювали значення і обов'язки Берегині роду. Світло і тепло родинного вогнища, яке жевріло під впливом душі жінки - господині й матері, природно втілювало ідеали народної педагогіки у вихованні малих дітей. Основними з цих ідеалів є: взаємоповага, любов до праці, гідність, патріотизм, самостійність, волелюбство.
Жінки з освічених верств українського суспільства були активними просвітительками. Прикладів того чимало. Так, Олена Горностаєва з родини князів Чорторийських була фундатором Пересопницького монастиря, де зберігалося знамените Пересопницьке Євангеліє, написане живою українською мовою, Ганна Гойська заснувала Почаївський монастир, де була друкарня.
Духовність, освіченість, культура, витонченість, самостійність, волелюбність допомагали українській жінці здобувати любов і пошану, зберігати гідність навіть за межами Батьківщини, в різних краях, куди вони потрапляли як бранки та невільниці.
Винятковим прикладом патріотизму слугує життя Насті Лісовської, доньки священика з Рогатина, яку в 1520р. татари вивезли і продали до гарему. П'ятнадцятирічна дівчина полонила свого володаря не лише променистими карими очима, а й гнучким розумом, духовністю, вмінням знайти добру мудру пораду. Султан пишався дружиною, бо вона, як правило, супроводжувала його на прийомах, виставках, банкетах.
Європейських послів вона вражала знанням латинської мови. Роксолана пояснювала, що в кожному українському селі є школа, якою опікується священик або колишній писар війська Запорозького. Вони вчать дітей церковнослов’янській та латинській мовам. В оточенні Роксолани були обдаровані поети, малярі, будівничі, філософи, народні любомудри, співці, які поширювали ідеї людяності, добра та справедливості. Писала вірші і сама Роксолана. Скінчилось життя Роксолани порівняно рано - на 54 році. Роксолана - єдина жінка з безлічі дружин 36 султанів Туреччини, якій Сулейман наказав збудувати величний мавзолей, гідний самого султана. За всю історію імперій це єдина жінка-українка, яка похована з великою пишністю.
В надзвичайно важливий час - бути чи не бути Україні державою, час історичного вибору гетьмана Мазепи - поряд з цією неординарною
особистістю постає дівочий образ прекрасної і сильної духом патріотки Мотрі - доньки генерального судді Кочубея. Своєю вродою, освіченістю, вихованням, непересічними міркуваннями про долю України юна Мотря заполонила серце 60-річного гетьмана. Гетьмана Мазепу вона шанувала як царя України. Очевидно, начитаність Мотрі імпонувала навіть високо освіченому гетьманові. Він досконало володів польською, латинською, італійською, німецькою, французькою, татарською мовами. Був композитором і поетом. Любив відвідувати Київську академію, мав найкращі зарубіжні та вітчизняні видання Чимало з своїх особистих коштів він призначає на заснування шкіл, друкарень. За часів Мазепи розквітає Києво-Могилянська академія. У гетьманському маєтку Мотря почувалася гідною його уваги. Чимало читала в багатій бібліотеці Мазепи. Переглядала гетьманові листи і універсали. Довідалася про багато їй до того невідомих політичних подій та акцій.
Козацька доба залишила велику фольклорну спадщину, де значне місце посідає образ жінки.

"Закоханий в Україну: Козацька тематика в творах Рєпіна "
Сюжет картини "Запорожці пишуть лист турецькому султану" відтворює один з епізодів життя запорозького козацтва. Та художник вклав у неї глибший зміст. Він втілив свою історичну концепцію, свою історіософську ідею про героїзм, нескореність, безмежну волелюбність, незалежність запорозьких козаків, які не тільки відкидають вимогу володаря наймогутнішої у світі з ті часи супердержави - султанської Туреччини - підкоритися йому, а й глузують з його пихи.
Пам'ятаєте відповідь запорожців:
Ти, султане, чортів син,
Моципера брате,
Внуку гасподе самого
І чорте рогатий!
Стравнику ти цареградський,
Пивнику Мактонськнй.
Свине грецька, й молдованська,
Ковалю вавлонський!
Кате сербів і Подолі,
Папуго ти Кримська,
Египетский ти свинарю,
Сово русалимська.
Ти погана свинячая,
Морда, не підмога,
І дурень ти, а не сторож
У нашого бога.
Не годен ти нас
І десь цілувати,
А не то, щоб Запорожжя
Під собою мати.
Запорожці, які протистояли величезним силам османської імперії, на морі "окурювали мушкетним димом її столицю" - Стамбул, руйнували турецькі чорноморські фортеці і порти, цього разу перемогли своїм сміхом, знущальним реготом. Рєпін досяг гострої психологічної виразності персонажів.
Художник палко любив Україну. Це була його батьківщина. Він тут народився, назавжди захопився красою її природи, людьми, Ті звичаями, побутом, народним мистецтвом. Він був українцем також і за характером своєї творчості.
В полотнах Рєпіна на українську тематику українська стихія виблискує усіма барвами. Картина "Запорожці" - апофеоз української тематики творчості художника. Водночас художник потрапляв і під вплив шовіністичних настроїв, великодержавного імперського патріотизму. Гіпноз ідеї могутності і величі Росії (вона цього досягла за рахунок поневолення інших народів), що впливав на частину діячів культури, перешкоджав і Рєпіну правильно оцінювати сучасну політику царського уряду, спрямовану на знищення української культури. Більше того, де в чому він погоджувався з царським урядом, зокрема із забороною української мови, сліпо повторюючи докази реакційних сил, що ця мова не придатна для наукової роботи, хоча особисто ставився до неї з великою симпатією, прекрасно знав, писав навіть українські пісні.
У 1909р. на 32-й пересувній виставці з'явився новий твір Рєпіна - велике полотно під назвою "Чорноморська вольниця", присвячене плаванню козаків по Чорному морю під час походу до берегів Туреччини. На 46-й пересувній виставці у 1917 р. була показана нова картина художника "Гайдамаки" - про повстання 1768 р. на Правобережній Україні. Над цією картиною художник розпочав працю майже за 20 років до її експонування. 1898 р. він зробив ескіз "Роздача зброї гайдамакам", а в 1902 р. на 30-й пересувній художній виставці подав ескізний образ "Гайдамаки". І "Чорноморська вольниця ", і "Гайдамаки" були продані за кордон. У 20-ті рр. вже за межами Росії (оскільки територія, де знаходилися "Пенати" Рєпіна, опинилась у Фінляндії) він працює над картиною "Зустріч гетьмана". Але встиг зробити до неї тільки ескіз. У 1926 р, відновивши листування з Яворницьким, художник повідомляє: "Під великим секретом признаюся Вам, що я знову взявся за Запорожжя!" Рєпін починає писати картину "Гопак", малюнок для якої він зробив ще в 1912 р. У процесі роботи над картиною "Гопак" народилося полотно "Козак-бандурист з хлопчиком джурою".

Матеріали до усного журналу "Гетьман Мазепи та його доба".
Сторінки:
1. Хто ж він - герой чи зрадник?
2. Жінки у житті Івана Мазепи: міф і реальність;
3. Гетьман Іван Мазепа як поет;
4. Постать Івана Мазепи в художній літературі ХУІІ-ХХ ст.  (можна
провести як самостійний захід в формі літературного вечора).

1. „Хто ж він - герой чи зрадник?”
Епоха Івана Мазепи найзагадковіша в усій історії України. Хто він - Іван Мазепа?  Чому Сірко не вбив Дорошенківського гінця? Що він побачив в очах молодої людини? Чи вже тоді Іван Сірко зрозумів, що перед ним людина, яка належить Україні, історії українського народу?
Всі, хто зустрічався з гетьманом Мазепою, одностайно відзначали високий рівень його освіченості, інтелекту. Чи не єдиний з володарів того часу український гетьман знав майже всі європейські мови - польську, німецьку, французьку, італійську, татарську і особливо латинь, яку охоче вживав за першої ліпшої нагоди. Він навчався в Києво-Могилянській колегії, потім у єзуїтській колегії у Варшаві, завершував освіту в Німеччині, Італії, Франції.
Український гетьман мав багатющу бібліотеку. Найкращі київські видання, німецькі і латинські інкунабули, ілюстровані стародавні рукописи, дорогоцінні оправи з гетьманським гербом - таке книжкове багатство могло б позмагатися з будь-якою книгозбірнею Європи.
Намагаючись виявити сутність цієї неординарної людини, історики зійшлися на одному: найхарактернішою рисою Мазепи було володіння мистецтвом і наукою політики у тому значенні цього слова, яке надавав йому ще Аристотель. Він був зразковим учнем. З учення італійського мислителя Макіавеллі взяв на озброєння два принципи: "вміти міняти шкіру лиса, що робить засідку, на шкіру лева, який змушує тремтіти вовків" і "таємниця - душа справи". У цьому Мазепа був неперевершений. Мусив бути таким, бо цього вимагали обставини.
Ще до свого гетьманування він леліяв думку вирватися з-під опіки царської Росії, віддалити Польщу від зазіхань на українські землі, убезпечити південні кордони, тобто здобути рідному краю цілковиту незалежність Узявши до рук булаву, він продовжував здійснювати це надзавдання, тримаючи свій задум у глибокій таємниці. І ось настав, здавалося б, сприятливий момент. Шведський король Карл XII пішов війною на Петра І. Український володар вирішив скористатися цією нагодою і скинути з рідної землі важку руку північного сусіда. У своєму намірі Іван Степанович звіряється найдовіренішій людині - генеральному писареві - Пилипові Орлику, а також заприсягається на хресті та Євангелії: "Я кличу всемогутнього Бога в свідки і заприсягаю, що не ради високих почестей, не для багатства або для інших цілей, а для вас усіх, що єсте під моїм урядом, задля жінок і дітей ваших, для добра матері нашої, бідної України, для користі всього народу українського, для піднесення його прав і вільностей - хочу я за поміччю Бога так чинити, щоб ви з жінками вашими і рідний край не загинули під москалями, не під шведами. Коли ж я це роблю задля яких-небудь приватних інтересів, то нехай побере мене душею і тілом Бог, в Тройці Святій єдиний". Розлючений Петро І пообіцяв туркам за голову Мазепи величезну, як на той час суму - 300 000 талярів. Проте повага і шана до сивочолого українського гетьмана були такими великими, що навіть турецький султан не став його видавати.
Найвидатніший французький мислитель XVIII ст. Вольтер в "Історії Карла XІІ, короля Швеції" та "Історії Росії за Петра Великого" трактує Мазепу як справжнього володаря хоч і васальної, але окремої країни, який маючи величезні багатства, не завагався ризикнути всім, щоб у союзі з Карлом піднятися проти царя й вибороти своїй країні державну незалежність і свободу Як людина Мазепа у Вольтера - це муж відважний, підприємливий і надзвичайно працьовитий.
Відомий англійський журналіст і письменник Данієль Дефо у своїй книзі про царя Петра І писав: "Мазепа не мав королівського титулу, але владі був рівний королеві".
Іван Степанович Мазепа помер 2 жовтня 1709 року від старечого виснаження. Помираючи, старий гетьман цитував римського поета Овідія. Останніми його словами була фраза: "Без надії сподіваюсь".

2. "Жінки у житті Івана Мазепи — міф і реальність"
Гетьмана Мазепу романтичне красне письменство та подеколи і історіографія змальовують ловеласом, звідником жінок, таким собі українським Дон Жуаном. Проте чи не єдиним джерелом усіх цих творів стали спогади польського шляхтича Пасека. Крім пані Фальбовської (ім'я якої залишається невідомим для історії), фігурує в деяких документах Олена Загоровська, до цього ще - офіційна дружина "політична інтриганка" Ганна Дольська та останнє кохання на схилі літ - Мотря Кочубей.
"Сонцем, святом, його надією, його першим і останнім великим коханням" стала для Мазепи Мотря Кочубей. Як писав О.С.Пушкін в поемі "Полтава":
"И то сказать в Полтаве нет
Красавицы Марии равной.
Она свежа, как вешний цвет,
Взлелеянный в тени дубравной.
Как тополь киевских высот
Она стройна. Ее движенья
То лебедя пустынных вод
Напоминают плавный ход.
То лани быстрые стремленья.
Как пена, грудь ее бела.
Вокруг высокого чела,
Как тучи, локоны чернеют.
Звездой блестят ее глаза.
Ее уста, как роза, рдеют..."
Все було проти них: і понад 40 років різниці в літах, і факт хрещення Мотрі Мазепою, і батьки, а швидше мати - Любов Федорівна. Можна довго сперечатися й з'ясовувати, хто з них кохав насправді, а хто лише прагнув влади чи був зачарований молодістю, чи була Мотря збезчещеною, чи повернулася з гетьманського палацу незайманою? Цієї правди не дізнатися нікому. Ті, хто звинувачує Мазепу в блуді, не враховують одну суттєву деталь: гетьман домагався руки дівчини, яка відповідала йому взаємністю. Зрозуміти молоду Кочубеївну не важко: Іван Степанович для неї був у першу чергу уособленням мудрості, шанованою всіма людиною, Хрещений, який часто гостював у домі Кочубеїв, міг приворожити її знанням мов і власними віршами. Гетьман був високоморальною людиною, він не міг піти проти Бога і звичаїв. Його палке кохання – „ще нікого на світі не любив так" - до молодої дівчини можна зрозуміти як потребу самотньої пристрасної поетичної душі, що в літах не зашкорубла, по-молодечому нуртувала. Іван Мазепа немов зробив виклик світові, власній старості і його почуття знайшло відлуння в юній душі.
Нащадкам лишився чудовий зразок української любовної епістолярії - листи Мазепи до Мотрі. В історичній монографії М.Уманця зазначено: "Как не близок малороссийский язык к великорусскому, как ни просты письма Мазепы, их нельзя перевести. По силе выражения их можно сравнить только с любовными письмами Пушкина". Знову ж таки, як і у випадку з Пасеком, вони відомі нам завдяки ворогові Мазепи - Кочубею, який включив листи до доньки, а також "Думу" гетьмана до свого доносу. Нещасливою була доля кохання старого гетьмана й молодої дівчини. Мотря вийшла заміж за генерального суддю Чуйкевича (1707 року), після Полтавської битви родину Чуйкєвичів, як прибічників Мазепи, вислали до Сибіру. Повернувшись, Мотря стала черницею і невдовзі померла.
Одним із перших створив образ Мотрі Кочубей Б.Лепкий (перша повість його відомої трилогії так і називається - "Мотря" (1926)). Молодша донька генерального судді Василя Кочубея "славна з своєї краси на цілу Україну". Вихована на книжках про минувшину України, вона живе не лише суто жіночими справами, а й долею країни, народу: "Я не турбуюся собою, моя турбота - Україна. Хочу бачити її не приниженою і опльованою, а вільною і славною". Гідна пара гетьманові - дівчина, в якої болить серце за державні справи. Не схожа на інших жінок, чи не тому причарувала до себе чоловіка на схилі літ.
Нам відомі ніжні ліричні листи Мазепи, але жодного листа Мотрі не збереглося. Чи були вони?
Образ Мотрі в романі ідеалізовано, навряд чи 17-річна дівчина могла бути такою патріоткою і знайшла сили придушити перше почуття. Листи Мазепи часто використовуються як додаток до різних видань про гетьмана й у художніх творах. Так, історична поема І.Перепеляка "Остання любов гетьмана" (1994) композиційно побудована на 12 листах Мазепи. Автор намагається відтворити ситуацію, в якій писався лист. Гетьман весь час перебуває в роздумах, коливаннях між почуттями і обов'язками, між Мотрею і Україною. Внутрішня боротьба закінчується на користь держави. Для Мотрі важким тягарем став донос батька, вона не витримує нього тиску й втрачає розум.
Цей мотив марення, божевілля перегукується з романом Ірен Стецик "Мазепа - гетьман України" (1981) Твір цікавий з двох поглядів – по-перше, бельгійська письменниця - єдина жінка, яка звернулася до постаті Мазепи, по-друге, оригінальною є концепція творення образу. Оповідь ведеться від першої особи - Мотрі Кочубей, всі події показані крізь призму її сприйняття у хронологічно зворотному порядку.
Лише побіжно торкається стосунків Мазепи і Мотрі Леонід Полтава в історичному романі "Тисяча сімсот дев'ять" (1957-1961), вважаючи Кочубеївну єдиним коханням гетьмана.

3. "Гетьман Іван Мазепа як поет"
На жаль, мало хто з читачів знає, що гетьман Мазепа був непересічним поетом. До нашого часу дійшли чотири його вірші й кільканадцять листів, адресованих Мотрі Кочубеївні, що була закохана в нього. Ці писання виявляють великий хист саме поета, а не віршаря, яких тоді було багато.
Гетьман Мазепа, високоосвічена людина, просто не міг не писати віршів Цієї грамоти систематично навчали тоді по всіх братських школах, особливо в Києво-Могилянській колегії, де він учився. Іван Мазепа, за свідченням автора "Історії русів", "досконалий знавець військової справи", якого " за вченість і бувалість вельми поважали", проявив свою "глибоку мудрість" і в царині літератури.
Найранішній вірш - це 13-стопова епіграма, опублікована в журналі "Русская старина" (1871). До цього причинився Гаврило Добринін, який переписав її з одного молитовника, на жаль із помилками, бо не знав тогочасної української мови. Тому Дмитро Чижевський узявся за його реставрацію.
„Гди будеш посій книзі Благого благати,
Не рач і мене, молю, в ов час забувати”. 

   Іван Мазепа, полковий осавул.
Це свого роду рядки "на пам'ять" у Тараса Шевченка, "На незабудь   Штернбергові" (1840).
Один із найкращих віршів Івана Мазепи - ще до часу обрання його гетьманом, -"Дума", була вперше надрукувала Д.Н.Бантиш-Каменським у додатках до його книги "История малой России". "Дума" ("Всі покою щиро прагнуть") має виразне історичне підґрунтя. Осуджуючи своїх сучасників, коли міжусобна боротьба за гетьманський уряд немилосердно четвертувала Україну, доводячи її майже до загину, автор закликає "вкупі лихо одбивати", припинити отаманство і об'єднуватися під одну корогву.
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки.
Матці своїй больш терпіти
Нуте врагов, нуте бити!
... За віру хоч умріте
І вольностей бороніте.
Нехай вічна буде слава,
Не чрез шаблю маєм права!
Більшої агітації, більшого оптимізму, більшого завзяття годі й сподіватися. Мазепина "Дума" - це бойовий заклик до боротьби за визволення України, висловлений афористично, з великою дозою емоцій. Відносно авторства "Думи" вже згадано, що першим, хто приписував її гетьманові Мазепі, був Кочубей. Це важливе свідчення сучасника. Відтоді це приписування набуло такого переконання, що тепер уже ніхто не сумнівається в його правдивості.
Щодо авторства "Пісні про чайку" маємо таке твердження в "Історії русів": "Пісня про чайку", "Пісня про чайку небогу" чи просто "Чайка" має разом з приспівами 45 рядків. Народні виконавці, усно передаючи пісню з покоління в покоління, її змінили. Тепер вона має лише 24 рядки, поділені на шість строф і без приспіву. Козацько-гетьманська атмосфера відійшла в минуле; з'явилися чумаки, що їдуть в Крим по сіль, але страдницька доля України залишається та сама, що й раніше. Під чумаками треба добачати різних загарбників - татар, ляхів і москалів, що сунули на Україну. Тому пісня і кінчається прокляттям на їхню адресу:
Бодай же ви, чумаченьки,
"У Крим не сходили,
Як ви моїх чаєняток
У каші зварили"
Як згадував невідомий автор "Історії русів", чайка у вірші Мазепи уособлює "страдницьку і гноблену" Україну, чиїх "діток забірати" приходять женці, загарбники.
До творчості гетьмана Мазепи треба зарахувати його листи до Мотрі Кочубеївни, мабуть, уперше надруковані в книзі "История Малороссии" Миколи Маркевича. Що гетьман Мазепа не був байдужий до щирих почувань Мотрі, свідчать звертання та окремі фрази в листах: "Моє серденько, мій квіте рожаной", "моє сердечне кохання", "моє серденько", "моя сердечна коханая". У деяких листах, особливо у третьому, проривається справжня поезія в дусі фольклорних пісень: „коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же. Спомни свої слова же, любить обіцяла, на щось мені й рученьку біленькую дала."

Незважаючи на те, що літературна творчість гетьмана Мазепи кількісно незначна - усього чотири вірші та 12 листів - її значення для українського письменства дуже велике. "Дума" стала "документальною ілюстрацією тогочасного стану України", підсумком "політичної філософії! І.Мазепи, державного діяча, який планував зробити "свою країну незалежним князівством". "Пісня про чайку-небогу", змінена та пристосована до нових обставин мандрівних кобзарів, довгий час оплакувала тяжку долю України "при битій дорозі". "Псальма" віддзеркалює внесок гетьмана в релігійну лірику, створену на основі дійсного життя в Україні. Листи до Мотрі Кочубеївни - це поетичний вияв палкої любові й ніжності гетьмана, що не була погашена розсудливістю державного діяча.
Четвертий твір гетьмана Мазепи - "Псальма" ("Бідна моя головонька"). Забарвлений релігійністю, зокрема упованням на Ісуса, цей 30-рядковий твір визнає вирішальну роль неправди - тимчасового володаря світу. Головну думку зосереджено в шостій строфі - "Тепер правда лежить вдолі, а неправда в доброй волі". Вихід із такого стану автор бачить у зверненні до творця світу: "Боже, дай нам любов міти, а ім’я твоє хвалити". Цілком християнська покора, без будь-якої активізації до здобуття кращого життя і свободи в земному світі.

Матеріали до літературного вечору; "Постать Івана Мазепи в художній літературі ХУІІ-ХХ ст."

Ведуча І: Україна дала світові багато талановитих неординарних особистостей, імена яких увійшли до світової історії. Гетьман Лівобережної України Іван Степанович Мазепа був саме такою людиною, життя та діяльність якої справили вплив не лише на події ХУІІ - ХУІІІ ст., а й на наступні часи. Далеко не кожна історична особа, її життя та державна діяльність стають основою сюжетів літературних, живописних та музичних творів
Ведуча II: Першими літературними творами, присвяченими українському гетьману, були панегірики. Панегірична поезія на честь того чи іншого діяча веде своє походження із геральдичної поезії та віршів на смерть особи.
Панегірики Мазепі почали писати, як тільки він став гетьманом. У цих творах Мазепу називали "предостойним нам Богом, поданим гетьманом", посланцем Бога, вельможним гетьманом. Але з'являлися і вірші іншого характеру. Першим антимазепинським твором дослідники вважають вірш '"Мазепі, зміннику задніпрянському і вкраїнському". Складено його ще 1708 р. після розорення Батурина. Крім вітчизняних майстрів пера, особою гетьмана Мазепи цікавились також іноземні автори.
Ведуча І: Таким чином, проаналізувавши панегіричну та драматичну літературу XVII -XVIII ст., присвячену І.С.Мазепі, можемо твердити, що протягом його правління славили гетьмана вірні союзники, люди, вдячні за його меценатство і звичайні підлабузники Ганили гетьмана після подій 1708 р. ті, хто хотів виправдати свою колишню прихильність, або ті, хто був в опозиції (з кола Кочубеїв, Черниша). Були і ті, які лаяли Мазепу тільки тому, що в суспільстві це схвалювалось.
Ведуча II: Доба великої Популярності І.Мазепи у світовій та вітчизняній літературі починається з XIX ст., у добу романтизму. Що саме викликало таке зацікавлення образом гетьмана? По-перше: існування великої кількості чуток, легенд та недостовірної інформації про його особисте життя; по-друге: його любовні пригоди якнайкраще відповідали потребам жанру романтичної поеми, драми та любовного роману і давали багатий матеріал для творчої уяви поетів, драматургів; по-третє: після конфлікту української національної еліти на чолі з Мазепою і російського абсолютизму в особі Петра І ім'я гетьмана стало відомим не лише дипломатам, а й широкому загалу в різних країнах світу.
Ведуча І: На тлі незначних творів маловідомих або зовсім невідомих авторів з'явилося кілька робіт, які заслуговують на особливу увагу. Передусім, це поема Байрона "Мазепа", що вийшла в 1818 р. Цій поемі випала щаслива доля не лише увійти до скарбниці світової літератури, стати символом європейського романтизму, а й послужити основою сюжетів багатьох пізніших творів у різних країнах світу. В основу сюжету було покладено любовну пригоду молодого Мазепи з польською шляхтичкою, за яку він був жорстоко покараний.
Читець:
Кохав колись - і нині теж, -
Вогонь подібної любові
В добрі і злі не знає меж.
Бо що для неї злість і гнів?
А мрія серця нам на зло,
Не гасне й до старечих днів,
Як це з Мазепою було.
             Д. Байрон. "Мазепа" (Київ, 1990, №8)

Ведуча II: Однак Мазепа у Байрона показаний не лише як герой-коханець, яким він був у молодості, а як "дуб-титан, землі козацької гетьман", яким він став і до якого, судячи з тексту поеми, поет ставився дуже прихильно.
З погляду мистецької інтерпретації найбільш наближений до байронівського Мазепи був герой поеми К.Ф.Рилєєва "Войнаровский", надрукованої у 1825р. В поемі цього відомого російського поета-декабриста в образі Мазепи символічно були втілені власні волелюбні мрії автора, його ненависть до царату і політичний романтизм. Життя і трагічна доля Мазепи взагалі приваблювали Рилєєва, тому він змалював його як героя свободи.
Ведуча І: Не менш цікавою захоплюючою була надрукована в 1828 р. в " Невском альманахе" історична повість С. В, Аладьїна "Кочубей". Мазепа у Аладьїна "засланий грабіжник" і аморальний тип, якого він засуджує. Згодом з'явилася поема великого російського поета ХІХ ст. О.С.Пушкіна "Полтава". Пушкін підійшов до Мазепи як до історичної постаті, оглибивши психологічно розуміння його особи, але той історизм грунтувався, з одного боку, на "Історії Малоросії" Д.Балтиш-Каменського, а з іншого - на повісті Аладьїна "Кочубей". Одразу після появи ця поема викликала негативну оцінку з боку не лише критиків, а й друзів поета. Через деякий час і сам Пушкін визнав, що його поема не мала успіху. Ведуча II: Відомий французький письменник Віктор Гюго теж не обійшов тему Мазепи. Дивовижна доля людини, що вихопила його на мить з обіймів смерті, поманила химерою і знову кинула як здобич смерті, надихнула Гюго витворити з нього символ людського духу, неясного інстинкту, що живе в людині і жене її проти її волі - як той кінь - до великої невідомої мети.
Читець:
"Але настане день, й племена України того, хто у сльозах і корчах зараз гине, назвуть вождем своїм".
        В.Гюго "Мазепа" (Березіль, 1992, №1)
Ведуча І: історична новела Георге Асакі містила в собі дещо оригінальне, хоч і була написана на основі "Мазепи" Байрона Цей твір цілком своєрідний, у ньому досить сміливо поєднувалася історична правда, легенди та вигадки автора.
Ведуча II: Зовсім іншим за оцінками та характеристиками виступає Мазепа в історичному романі Ф.В.Булгаріна (1833). Тут гетьмана змальовано сильною особистістю, яка стала рабом свого честолюбства Письменник ставив своїм завданням зображення внутрішнього світу гетьмана України. Мазепа в його описі - майстер політичної інтриги, який має гострий, проникливий розум, дипломатичний талант, володіє знанням людської психології.
Ведуча І: Великий український поет Т.Г.Шевченко також не обійшов постать Мазепи увагою. Саме на 40-50 - ті роки XIX століття припадає поява кількох його творів, які так чи інакше торкаються козацької доби і самого Гетьмана. Це вірші "Великий льох", "Іржавець", "Чернець", а серед прозових творів виділяються дві повісті "Музикант". "Близнецы". У 60-х роках XIX ст. вийшли роман Д.А.Мордовцева "Царь і гетьман", поема С.Руданського "Мазепа" та трагедія Р.Готшталя "Мазепа".
Ведуча II: Наприкінці століття з'явилося кілька творів про Мазепу в Європейській літературі. Але безперечною літературною вартістю все ж таки відзначилися твори українського письменника М.Старицького "Молодість Мазепи", "Руїна". За життя автора твори не були опубліковані. Твір "Руїна" є частиною задуманої письменником мистецької панорами від початку визвольної війни 1648-1654 років до антикріпосницьких рухів на Поділлі у 30-х роках XIX ст. Письменник ставив на меті відтворній складний період розвитку вітчизняної історії, який П. Куліш назвав Руїною. Центральний персонаж - Іван Мазепа, образ якого у світовій літературі вже мав багату традицію. Однак для тогочасної вітчизняної української літератури трактування постаті Мазепи як позитивного героя було неможливим.
Ведуча І: Всупереч цензурним заборонам у "Руїні" зроблена серйозна спроба об'єктивного відтворення суспільної діяльності Мазепи, зачіпаються серйозні питання державності України, суверенітету і протекторату, взаємовідносин з Росією, Польщею, Турцією. Щодо характеристики Івана Мазепи, то Старицький, власне, виходить на оцінку постаті гетьмана України, дану пізніше Рене Мартелем у книзі "Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана": "Мазепа при всій своїй інтелігентності та енергії не був програмним героєм. Як справжній державний діяч і добрий дипломат ішов за потребами своєї доби, хитався, кидався на всі боки, був вовком, лисом і тільки людиною з пристрастями, себелюбством, упертістю та інколи надто великою вірою у свої сили".
Ведуча II: XX століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці, Попри це. образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів.
Так, Андріан Кащенко в історичних оповіданнях про запорізьких козаків визначив своє негативне ставлення до гетьмана, однак зобразив його як державного діяча.
Ведуча І: Найбільшим, до того ж, історично обґрунтованим твором, присвяченим життю Івана Мазепи, була трилогія Богдана Лепкого "Мазепа", яка фактично являла собою п'ять історичних повістей "Мазепа", "Не вбивай", "Батурин", "Мотря", "З-під Полтави до Бендер". Особливістю цього роману є те, що він написаний на основі історичних джерел, які були добре опрацьовані автором і тому вдало використані в тексті.
Ведуча II: Після трилогії Б.Лепкого з'явилися ще роман Г.Дудка "Великий гетьман", присвячений 250-річчю обрання Мазепи на гетьманство, та роман Ю.Мушкетика "Семен Палій", які мали діаметрально протилежні висновки. Якщо, для першого автора. Мазепа був найбільшим державником, який боровся за велику справу визволення України, то для другого - він зрадник, тільки зрадив він не Петра І, а свій народ.
Ведуча І: Останнім вітчизняним літературним твором про гетьмана, який був написаний 1960 році, а надрукований лише 1991 року, була поема    В.Сосюри "Мазепа". Для поета трагедія Мазепи нерозривно пов'язана з трагедією українського народу.
Читець:
Прости - прости. Вкраїно - мати,
Мене і спільників моїх.
... Хіба народу не любив я!
Та в грізний час страшних негод
Собі на горе й безголів'я
Не зрозумів мене народ.
        В.Сосюра "Мазепа"
І хоч обставини зрадили Мазепу та не дали йому можливості довести задумане до кінця, поет вважає що "Любив Україну він душею і зрадником не був для неї".
Читець:
Хай за Мазепу слів мій лине,
Хоч він був пан, та серце мав.
За суверенність України
Боровся він і цим буй прав.
І я співать про нього мушу
Так, як ніколи не співав.
Народ не марно в свою душу
Про чайку пісню його взяв.
Ведуча II: І нарешті слід згадати ще один твір - роман бельгійської письменниці Ірен Стецик. Розповідь у романі ведеться від імені Мотрі Кочубей, і Мазепа з'являється перед нами таким, яким бачила його ця дівчина, через її почуття.
Ведуча І: Завдяки творчості поетів та письменників XX ст. сучасний читач має змогу бачити Івана Мазепу таким, яким він був у дійсності: державним діячем, талановитим дипломатом, хоробрим воїном, улюбленцем жінок і закоханою людиною, одним словом - "ясновельможним паном-атаманом".

При підготовці заходів радимо використати наступні видання:
Андрусяк М. Гетьман Мазепа як культурний діяч.-К.: Обереги, 1991.-48 с.
Антонович В Б. Про козацькі часи на Україні.-К.: Дніпро, 1991.-238 с.
Апанович О.М. Розповіді про запорозьких козаків.-К.: Днінро, 1991.-335 с.
Володарі гетьманської булави: Іст.  портр. /Авт. передм. В.А.Смолій.-К.: Варта, 1994.-553 с.
Історія України в особах: Козаччина.-К.: Україна, 2000.-302 с.
Козацькі пісні: Укр. народ. пісні. К.: Музична Україна, 1991.-150 с.
Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба.-К.: Україна, 2001.-238 с.
Мисик І.А., Плохій С.М., Старенко І.С. Як козаки воювали: Іст. розповіді про запоріз. козацтво.-Д: Промінь, 1990.-302 с.
Леп"явко С. Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні.-Чернігів: Сіверянська думка, 1996.-286 с.
Павленко С. Міф про Мазепу.-Чернігів: Сіверянська думка, 1998.- 246 с.
Славутич Я. Меч і перо.-К.: Дніпро, 1992.-413 с.
Сосюра В. Мазепа: Поема, Лірика.-К.: Дніпро, 2001.-221 с.
Шевчук В. Козацька держава: Етюди до історії укр. державотворення.-К.:Абрис, 1995.-392 с.
Яворницький Д. Із української старовини: Наук. худ. кн. для серед. та ст.шк. віку.-К.: Веселка, 2001.-176 с.
Алексеєнко Л. Гетьман Іван Мазепа в літературі: літ.-істор. коментар / Історія України.-2000.-№33 (вересень).
Артемова Л.Освічені жінки козацької доби // Дошкільне виховання.-1997.-№3.-С. 6-7.
Гуржій О. Останні "лицарі свободи" // Історія України.-2000.-№15 (квітень).
Ємченко О. Тріумф і драма Івана Мазепи /Наука і суспільство.-1999.-№ 10-12.-С. 25-26.
Ковалевська О. Постать Івана Мазепи в художній літературі ХУІІ-ХХ ст. // Історія України.-2001.-№27-28.
Тарасова О. Жінки у житті Івана Мазепи: міф і реальність // Дніпро.-2001.-№9-10.-С. 129-132.
Хвостенко Г. Ми вірні заповітам предків // Сумщина.-2001.-13 жовт.
Хвостенко Г. Слово козацьке - слово тверде // Сумщина.-2001.-24 бер.
Чуприна В., Чуприна З, Гетьман Іван Виговський і Конотопська битва 1659 року // Дзвін.-2000.-№2.-С. 125-129.
Шведов І. „Листи безсмертного кохання" // Україна.-2001.-№11.-С. 40-42.
Байрон Дж. Мазепа: Поема /Пер. з англ. Д.Загулка // Київ.-1990.-№8.-С. 67-76.
Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорізьке низове.-Д.: Січ,1991.-494 с.
Колісник Г. Мазепа - гетьман: Роман // Дніпро.-1990.-№1.-С. 2-45.
Куліш П. Чорна рада: Хроніка 1663 року: Оповідання.-X.: Основа, 1990.-272 с.
Лепкий Б.С. Мазепа. Не вбивай. Батурин: Історичні повісті.-Львів:Каменяр.-488 с.
Лепкий Б.С. Мотря: Історичні повісті.-К.: Дніпро, 1992.-464 с.
Литвин М. Артем Ведель. Могутній дух Мазепи.-К.: Український письменник, 1997.-142 с.
Малик В К. Тайний посол: Роман у 2 т.-X.: Прапор, 1989.
Мушкетик Ю. Яса: Роман.-К.: Рад. письменник.-1990.-597 с.
Старицький М. Богдан Хмельницький: Трилогія. Кн. З.-К.: Дніпро, 1991.-623 с.
Старицкий М. Молодость Мазепы. Руина.-К.: Укр. Центр духов. культури, 1997.-984 с.
Стецик І. Мазепа, гетьман України: Роман // Всесвіт.-1992.-№1.-2.-С. 3-95.

Матеріал підготувала:
Фесенко Н.В.,
головний бібліотекар
науково-методичного
відділу ОУНБ
Суми, 2002 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61544. Приёмы вычислений для случаев вида 26+4 21.13 KB
  Тип урока: комбинированный Средства обучения: примеры на доске учебник наглядное пособие карточки с примерами Литература для учителя: Математика. На доске записаны числа...
61545. Что значит быть внимательным 17.58 KB
  Развивающие: развивать внимание память обогащать словарный запас. Ребята скажите а как вы думаете что такое внимание ответы детей Как вы думаете у всех ли есть внимание Как вы считаете что значит быть внимательным ответы детей Внимание есть у всех.
61547. Наблюдение над значениями приставок 23.26 KB
  Задачи: Повторить и закрепить знания о правописании приставок и их различия при написании слов. Развивать орфографическую зоркость, формировать навык грамотного письма слов и предложений с предлогами.
61549. Родственные слова. Корень. Безударная гласная в корне. Правописание гласной в после шипящей 21.87 KB
  Чистописание Словарная работа Физминутка Работа над предложением. Записываем в столбик слова с маленькой буквы. Поставим ударение в словах. Ребята скажите что в этих словах особенного эти слова родственные...
61550. Открытка ко Дню защитника Отечества 24.25 KB
  Цель: научить учащихся выполнять открытку в технике аппликации Задачи: Образовательные: обобщить знания о защитниках Отечества научить детей размечать детали по шаблону научить выполнять открытку научить вырезать...
61551. Открытка к 8 Марта 19.93 KB
  Педагогические задачи: Образовательные: закрепить навык разметки по шаблону закрепить навык работы с бумагой познакомить учащихся с историей праздника 8 Марта учить...