59706

Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета уроку: розкрити учням традиції, які успадкував український професійний театр у XX столітті від класичного, роль Леся Курбаса у його створенні; виховувати учнів на прикладах полум’яного життя талановитого режисера в дусі патріотизму, вмінню протистояти негараздам...

Украинкский

2014-05-10

67 KB

0 чел.

Урок позакласного читання

Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті


Мета уроку: розкрити учням традиції, які успадкував український професійний театр у XX столітті від класичного, роль Леся Курбаса у його створенні; виховувати учнів на прикладах полум’яного життя талановитого режисера в дусі патріотизму, вмінню протистояти негараздам, труднощам, мужньо їх переборювати; до кінця свого життя залишатися відданим своїй Вітчизні, народу.

Обладнання: малюнок портрета Леся Курбаса, символічне театральне дерево, стежка пам’яті, устелена одвічним національним оберегом — вишиваним рушником, оздоблена вінком з барвінку й калини, на ній твори Леся Курбаса «Березіль», Івана Дністровського «Яблуневий полон», Спиридона Черкасенка, 2-томник Миколи Куліша, портрет драматурга.

Тип уроку: урок-лекція.

Хід уроку І. Вступне слово вчителя.

Осінь… Така чудова пора року. Хазяйнує Жовтень скрізь, де не глянь. Заграла вона золотистими кольорами. Але осінь приходить до нас ще з початком нових осінніх театральних сезонів. Нам, глядачам початку XXI століття, навіть і на думку не спадає задуматись над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр. Уявляючи його могутнім деревом і простежуючи його зародження й розвиток, ми навіть не задумуємось, що його коріння сягають у глибину XIX століття. З глибоких надр землі п’є соки це дерево, його могутня крона.

А зараз я запрошую вас до співпраці зі мною.

— Хто стояв біля витоків українського професійного театру?

(Перші, найглибші його корені, проростаючи у XIX ст., сягають творчості Т.Г. Шевченка, а саме звідси починає брати силу це дерево. Його збагачують своїми неповторними творами М.П. Старицький, М.Л. Кропивницький, І.К. Карпенко-Карий. А далі їхні традиції підхопили й продовжили І.Я. Франко, Леся Українка…).

Пошукова робота. Розповідь учнів про створення українського професійного театру.

Початок XX ст. ознаменував собою початок бурхливого творчого процесу. Новий зміст творів гармоніював із широким використанням традицій національної й світової літератури. У драматургії продовжували активно працювати С. Васильченко, В. Винниченко, С. Черкасенко, Л. Яновська, І. Дністровський, М. Куліш.

II. Розповідь про величну особистість Леся Курбаса.

Учитель. А на сцені уже славилось ім’я основоположника, фундатора нового українського професійного театру, талановитого режисера Олександра Степановича Курбаса, любовно названого друзями Лесем Курбасом.

Забуті імена

Відкриваю для себе

Нові імена.

І глибинні думки,

І душевні висоти…

Скільки років ховала

Їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух,

Нашу суть побороти.

Скільки їх, що приходять

З далекої тьми, —

Хоче серце усіх

Поіменно назвати…

І на болях своїх

Знову пишемо ми

Імена, імена…

І вкорочені дати.

Вадим Крищенко

Непоправної втрати зазнали драматургія й театр через численні заборони на імена і твори, фізичне знищення митців. Адже з літературного і культурного процесу повністю або майже повністю й надовго було викреслено імена В. Винниченка, Л. Старицької-Черняхівської, М. Ірчана, І. Дністровського, М. Куліша, а також Леся Курбаса. Ми їх сьогодні називаємо «білі плями в історії красного письменства». Це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури, її найкращого цвіту — інтелігенції, генофонду нації. Це криваві сторінки історії нашої Вітчизни, її біль, невідрадна туга, скорбота.

Уширь і ввись розростається крона уявного театрального дерева, буйно зеленіють гілля уже зараз, у 20-х роках ХХ століття саме завдяки кумиру, кому не байдуже українське мистецтво. Майстру з великої літери, кий велично піднімається на цьому дереві — Олександру Степановичу Курбасу.

Учень. Народився О.С. Курбас 25 лютого 1887 року у місті Самборі Львівської області у сім’ї акторів. З 1893 року навчався у гімназії, потім — у Віденському та Львівському університетах на історико-філологічному факультетах. Був призваний на військову службу. У 1910 році вступив до Гуцульського театру у Галичині, яким керував Ігнат Хоткевич. До літа 1917 року заснував «Молодий театр», у якому працював до 1919 року, потім — у Драматичному театрі. У березні 1922 року заснував театр «Березіль». У 1926 році його з Києва було переведено до Харкова. Художнім керівником та режисером «Березолю» працював до 1933 року. 5 жовтня 1933 року з роботи в «Березолі» був звільнений Наркоматом освіти УРСР за націоналістичну діяльність. Вранці, 6 жовтня 1933 року, змушений був поїхати до Москви, де друзі влаштували його працювати у Єврейському та Малому театрах. 25 грудня 1933 року тут, у Москві, заарештований. 3 листопада 1937 року — розстріляний. 1957 року постановою Військового Трибуналу Північного військового округу посмертно реабілітований.

Учитель. Скупі рядки Леся Курбаса. Вони вміщені у копіях протоколу допиту від 17 січня 1934 року, а ще й копіях скарги дружини Валентини Миколаївни Чистякової Генеральному прокуророві Радянського Союзу Руденкові у 1955 році, у якій вона просить розглянути справу її чоловіка по реабілітації. На думку Леся Курбаса, «кожна епоха, кожен народ має такий театр, на який заслуговує». Саме тоді, у перші так звані післяреволюційні роки, надзвичайно самобутнім мистецьким явищем в Україні стає «Молодий театр», якого створи Лесь Курбас, коли пішов із театру Миколи Садовського навесні 1917 року. Він став символом нового відродження не лише театрального, а й усього культурного життя в Україні. Збагачуючись перлинами європейської культури «Молодий театр» зблизив українського глядача зі світовими сюжетами і найновішою європейською драмою. Одинак, враховуючи складну політичну ситуацію в Україні, репертуар театру не в усьому міг задовольнити запити глядачів. Потрібен був новий репертуар, якого бракувало. Тому, на початку 20-х років широкого розповсюдження набула практика використання кращих літературних творів минулого. Українська драматургія у ці важкі часи прагне продовжити кращі класичні традиції. Насичені цікавим фактичним матеріалом з історії нашого народу, певний інтерес становлять п’єси відомого українського вченого-історика й письменника М.С. Грушевського «Ярослав Осмомисл» і «Хмельницький у Переяславі».

Ряд драматичних творів, що стали цінним внеском у розвиток української драматургії, написав відомий поет і повістяр-новеліст С.В. Васильченко. Його п’єси «Чарівниця», «На перші гулі», «Зіля-королевич», написані до 1917 року, а також «Не співайте півні, не вменшайте ночі», «Куди вітер віє» (1919 р.) були поставлені на сценах багатьох професійних театрів.

Сформована на кращих традиціях класичної драматургії, новим художніми барвами заграла творчість Л. Старицької-Черняхівської, М.С. Гру-шевського, Г. Хоткевича, В. Пачовського, В. Винниченка.

Учень. 20-і роки — це період зародження і формування нових тенденцій у театрі, пов’язаних передусім з діяльністю Леся Курбаса — одного із зодчих українського професійного театру, на ім’я й спадщину якого у свій час було накладено своєрідне «табу».

Важливу роль у поєднанні революційної дійсності із загальним процесом народження молодого мистецтва й літератури відіграв театр «Березіль», створений Лесем Курбасом у березні 1922 року. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну післяреволюційного українського театру, символом пробудження до нового життя».

«Березіль», власне, був не театром, а цілим мистецьким закладом, що провадив значну культурно-громадську роботу, організувавши свої творчі майстерні на периферії у м. Борисполі, Білій Церкві та три в Києві. Твори, які потрапляли до репертуару «Березоля», перш ніж побачити світ, зазнавали великих змін. Єдиним драматургом, п’єси якого забороняв «переробляти» Лесь Курбас, був Микола Гурович Куліш.

Учитель. Шалений час уже розчиняв навстіж двері, зло упевнено підводило голову. Справжній геноцид українського народу і його духовності розпочався після призначення у нашу республіку генеральним секретарем ЦК КП(б) України Лазара Мойсейовича Кагановича (з 1924 по 1928 роки). Будучи головою Центральної комісії з перевірки партійних лав, керував чисткою партії, що відбулася у 1933-1934 роках.

Не знав, не гадав Олександр Степанович, що поставлений спектакль «Народний Малахій» М.Г. Куліша все ж таки вийшов політичною катастрофою для театру. Проживши на сцені всього два місяці, спектакль був заборонений з політичним тавром українського буржуазного націоналізму. А прем’єра «Маклени Граси» М.Г. Куліша восени 1933 року стала трагічно фатальною для автора, режисера Леся Курбаса, актора Й. Гірняка. Усі троє були заарештовані й без суду репресовані. Виставу зіграли всього 5-6 разів. П’єса й вистава були заборонені, а Лесь Курбас звільнений з театру. Це зроблено з ним, талановитим режисером із світовим іменем, високо ерудованою, широко освіченою людиною, знання якої охоплювали науку, філософію, мистецтво. Ще навчаючись у гімназії та університетах, Лесь Курбас вивчив російську, німецьку, польську, французьку, латинську мови а самостійно ще вивчив англійську, норвезьку, іспанську та італійську мови. Це саме йому ще у 1925 році присуджено звання Народного артиста УРСР одному з перших на Україні. П’єса «Народний Малахій» була написана М. Кулішем і поставлена О. Курбасом у період гострої боротьби, що розгорнулася на той час на літературному фронті навколо ВАПЛІТЕ («Вільної академії пролетарської літератури»), до складу якого входили Микола Куліш, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Олександр Довженко, погляди яких поділяв і керівник «Березоля».

Учень. Тривожним і драматичним виявився в Україні кінець 20-х — початок 30-х років. У кінці квітня 1925 року розпочалася так звана літературна дискусія, яка продовжувалася до 1928 року включно. Її відкрив своїми гострими статтями Ми-кола Хвильовий. Особливого розголосу набула стаття «Україна чи Малоросія?». З літературної дискусія переросла в політичну. Офіційні особи кінця двадцятих-тридцятих років, вихопивши кілька цитат із «Україна чи Малоросія?» нарекли і не тільки націоналістичною, а й злочинною. Насправді ж звинувачення здебільшого були безпідставними. З окремими твердженнями, висловленими у статтях Хвильового, можна дискутувати, сперечатися, переконувати, навіть не погоджуватися, але не навішувати на чесних і відданих народові письменників облудних політичних ярликів, що було притаманно тодішньому керівництву, не компетентному в тонкощах професійної літературної майстерності. Саме так і сталося з Миколою Хвильовим та його однодумцями. Зрозуміло, це не могло не позначитися негативно на розвиткові української літератури.

Літературна дискусія 1925-1928 років і ліквідація ВАПЛІТЕ, яка давала широке право своїм членам виражати національні прагнення, завдали великої школи подальшому розвиткові української драматургії.

1933 рік — рік горезвісного голодомору на Україні, масове винищення української інтелігенції. Це вигнання з «Березоля» Леся Курбаса, що означало розгром самого театру.

Учень. Ще у 1926 році театр «Березіль» було переведено до Харкова. Але, на жаль, Лесь Курбас працював у ньому художнім керівником і режисером лише до 1933 року. Протягом усього його творчого життя пліч-о-пліч з ним були його дружина Валентина Миколаївна Чистякова, народна артистка УРСР і УзРСР і мама, Ванда Адольфівна.

Будучи звільненим із театру «Березіль» за прем’єру уже згаданої «Маклени Граси», Лесь Курбас виїжджає до Москви до своїх однодумців. Це відбулося вранці, 6 жовтня 1933 року. Знайшлись у столиці люди, які старались допомогти самовідданому режисеру. Ними були: художній керівник Державного єврейського театру С.М. Міхоелс (убитий через 15 років за наказом Сталіна в Мінську), а також директор і художній керівник Малого театру С.І. Амаглобелі, — також у наслідку репресований, розстріляний. Міхоелс допоміг Курбасу навіть одержати прописку в Москві. Курбас підтримував зв’язки тільки з дружиною Валентиною Миколаївною Чистяковою і матір’ю. Вони мріяли зустріти новий 1934 рік, який ось-ось наближався, — дружина і маяти уже збирались з Харкова виїхати до нього в Москву. Але 25 грудня 1933 року Лесь Курбас був заарештований без ордера на арешт, без санкції прокурора.

Учитель. На вокзалі його перестріла команда здорованів у шкірянках. Чорне авто доставило на

Луб’янку, де на першому ж допиті Курбаса зарахували до «провідників» українського націоналізму в театрі «Березіль». Відлік строку у 5 років розпочався цього зловісного грудневого дня. Справа № 757/56474 шита, як кажуть, білими нитками. Через 15 днів Курбасові надійшло звинувачення, із якого довідався, що є «учасником контрреволюційної військової організації». Лесь Курбас із здивуванням дізнався, що особисто очолював групу цієї організації у «Березолі». Знаючи про беззаконня, заявив слідчому: «Свою невинність довести не зумію». Але він почав відстоювати понівечену гідність. Чекісти вчинили підлоту — знайшли якихось Ткачука, Дацьківа та Гирляка, котрі дали показання, що одержували відповідні завдання від Курбаса, бо він, будучи режисером у «Березолі», також був і керівником осередку Української військової організації. «Він став першим серед українських націоналістів після загибелі Хвильового», — писалося у «свідченнях» тих запроданців. Тут же вони обмовили Остапа Вишню, Мар’яна Крушельницького, Валентину Чистякову. За заздалегідь складеним сценарієм слідчих ДПУ (Державного політичного управління) група Українська військова організація з «Березоля» на чолі з «терористом» Курбасом назмагалася «вбити» Постишева, Косіора та Балицького, котрі періодично відвідували столичний театр і виступали зі сцени.

Керівники ДПУ відправили Курбаса етапом до Харкова з наказом на місці завершити справу театрального режисера. Це було на початку березня 1934 року.

Ось так розправились чекісти з невинною людиною. Судовою трійкою при колегії ДПУ від 9 квітня 1934 року О.С. Курбаса засуджено до ув’язнення на 5 років у виправно-трудових таборах (ВТТ). Олександру Степановичу пролягла дорога на Соловки. Перечитуючи виписку із протоколу № 31 засідання Особливої Трійки Управління НКВС від 9 жовтня 1937 року О.С. Курбасу прийнято вирок — розстріляти.

Ухвалою цієї Особливої Трійки Управління НКВС вирок виконано 3 листопада 1937 року напередодні 20-річчя Жовтневої революції. За свідченням очевидця уже згадуваного артиста театру «Березіль» Й.Й. Гірняка, його все життя мучила картина: роздягнених догола Леся Курбаса і Миколу Куліша вивезли на баржі, розстріляли і викинули у Біле море…

Ось так за фактом лише одного О.С. Курбаса повстає апогей кривавої оргії єжовщини, коли за наказом «залізного наркома», улюбленця Сталіна, восени 1937 року до всіх таборів велетенського архіпелагу ГУЛАГ вилетіли Особливі трійки для «розчищення занадто великих скупчень «ворогів народу», введення жорстокішого режиму утримання в’язнів. На Соловках табір взагалі «закрили, монастир перетворили на в’язницю. Тож «зайвих мешканців острова сортували як тварин: фізично найміцніших переправляли на тяжкі роботи в інші табори, а слабших — косили з кулеметів над величезними ямами або вивозили в море баржами, які ніколи не поверталися до берегів…

Про це ще будуть написані пекучі сторінки історії українського народу, зокрема, його цвіту — інтелігенції, генофонду нації. Ось так було безжально знищено Леся Курбаса, Миколу Зерова, Григорія Епіка, Валер’яна Поліщука, Валер’яна Підмогильного, Миколу Куліша…

Завдяки клопотанням дружини Олександра Степановича Харківським обласним судом від 19 квітня 1957 року скасовано постанову Судово трійки при Колегії ДПУ від 9 квітня 1934 року й справу Курбаса Олександра Степановича припинено за недоказовістю складу злочину. Це рішення прийнято на осинові постанови Військового Трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року, в якому зазначено, що справу О.С. Курбаса надалі в кримінальному порядку припинено за відсутністю складу злочину.

Людину стратили в системі ГУЛАГУ за фальсифікованою з початку і до кінця справою. Сьогодні Україні повертається чесне ім’я талановитого режисера, фундатора українського професіонального театру О.С. Курбаса. Нинішні колеги, громадськість України сприяє цьому. У лютому 1994 року на Харківщині відбулося театральне свято-фестиваль «Інтер-березіль», на якому були присутні представники Німеччини, Іспанії, Угорщини, Австрії, Франції, країн Прибалтики, Росії, Польщі, Ізраїлю.

Український драматичний театр ім. Шевченка в Харкові, який перейменований із театру «Березіль», фасад приміщення прикрашає меморіальна дошка; у січні 193 року в Інституті культури відбулися республіканські Курбасівські читання.

На 13-му міському кладовищі в Харкові створюється меморіальний комплекс Курбаса. Тут похована дружина славнозвісного режисера, у січні 1993 року відбулося перезахоронення праху матері Олександра Степановича з 2-го кладовища на 13-е. Могили митця немає, то із Соловецьких островів до Харкова доставлена земля, що символізує прах Леся Курбаса.

Учень. Справою всього свого життя вважав Лесь Курбас театр. Наші сучасні театри, які увінчали себе світовою славою, — це Київські театри імені

Франка та Лесі Українки, Львівський театр імені Марії Заньковецької, Закарпатський обласний музично-драматичний театр та ряд інших театрів нашої країни з гідністю продовжують справу, розпочату Лесем Курбасом на зорі ХХ століття.

Учитель. Сьогодні наш театр, попри окремі успіхи, перебуває у становищі доволі скрутному, про що найперше свідчать напівпорожні зали. Одинак, маючи найменшу можливість, дуже б хотілося, щоб ви підійшли до театральних кас, купили квитки і завітали до театральних залів. Повірте, від спілкування з мистецтвом ви одержите тільки радість, насолоду, задоволення.

III. Заключне слово вчителя. На початку уроку ми говорили про театральне дерево. Дерево життя, роду, дерево людської пам’яті. Це дерево (вчитель показує на малюнок) супроводжує стежка пам’яті, встелена національним оберегом — вишиваним рушником. На цій стежці пам’яті — книги драматургів, імена яких були незаслужено викреслені з літератури, а згодом забуті. Однак ця стежка пам’яті, як і те могутнє дерево незабутня. Різнобарв’я кольорів на рушникові переплетені, наче людські долі. Не блякнуть вони, не меркнуть. Милує око узор на рушникові і так само хвилюють читача і глядача безсмертні твори українських драматургів.

Найкращою даниною пам’яті Лесю Курбасу є продовження його традицій, живим пам’ятником йому є постановки п’єс.

А зараз я запрошую вас поспілкуватися з героями п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша, уривок з якої виконують учні.

Ця п’єса була актуальною своєю тематикою у далекі 30-і роки. Але, на жаль, не втрачена її актуальність і зараз. Як не прикро, але особливо тепер чимало зустрічається людей, які плазують перед усім російським, принижуючи національну гідність українців. У творі саркастично засуджено, висміяно ницість, духовне убозтво, нехтування власним українським.


Література:

1. Трагедійна доля митця: [Лесь Курбас] // Україна. — 1991. — №№ 11-12. — С. 15-17.

2. Танюк Лесь. Талан і талант Леся Курбаса // Наука і суспільство. — 1989. — № 5. — С. 16-20.

3. Суровцова Н.В. Лесь Курбас [Спогади про режисера] // Слово і час. — 1990. — № 5. — С. 59-64.

4. Журнал «Театр». — 1992. — № 4.

5. Український театр. — 1993. — № 1.

6. Культура й життя. — 1993. — № 3.

7. Смолич Ю. Щоб, відштовхнувшися, простувати далі: [Про театр режисера Леся Курбаса] // Вітчизна. — 1987. — № 1. — С. 190-197.

8. Черкашин Ф. Лесь Курбас. До 100-річчя з дня народження [режисера] // Прапор. — 1987. — № 3. — С. 178-181.

9. Давидов Б. З Курбасової скарбниці: [До 100-річчя від дня народження українського режисера Леся Курбаса] // Вітчизна. — 1986. — № 5. — С. 191-194.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20461. Життєвий цикл програмного забезпечення 58.5 KB
  Проектування: визначення структури системи та її проектуваннярозбиття програмної системи на окремі компоненти та проектування з визначенням ключових елементів структури даних. Тестування і верифікація: тестування вихідного текста;участь користувачів і колективів у всіх перевірках системи. Експлуатація і супроводження:використання готової програмної системи; оцінка її ефективності;усунення знайдених в процесі експлуатації помилок; внесення необхідних змін для підтримки актуальності програмної системи;д перевірка коректності внесених змін .
20462. Расчет характеристик вычислительных систем на основе стохастических сетей 239.66 KB
  В данной работе определяются характеристики вычислительной системы, модель замкнутой стохастической сети которой... Исходными данными для расчета являются следующие величины:
20463. Бу́лева фу́нкція (функція алгебри логіки, логічна функція) 22.02 KB
  Булева функція задається у вигляді таблиці або графіка зі стандартним лексикографічним розташуванням наборів аргументів. Нульарними булевими функціями є сталі 0 і 1. Функції 0 і 1 називаються тотожними нулем і одиницею функція x тотожною запереченням.
20464. CASE модель 14.28 KB
  Також під CASE розуміють сукупність методів і засобів проектування інформаційних систем з інтегрованими автоматизованими інструментами які можуть бути використані в процесі розробки ПЗ. У функції CASE входять засоби аналізу проектування й програмування. За допомогою CASE автоматизують процеси проектування інтерфейсів документування й генерування структурованого коду бажаною мовою програмування.
20465. Етапи проектування програмних продуктів 24.5 KB
  Немає універсальної технології розробки програм але більшість запропонованих технологій мають спільні риси адже об’єкт праці – програмний продукт відрізняється продуктовою однаковістю одним рівнем розвитку обчислювальної техніки та самої галузі програмування. Розробка програми на основі наперед підготовлених компонентів технологія збірного програмування є засобом переведення програмування на індустріальну основу зменшення складності програмування реальних задач продовження терміну використання окремих передових рішень що реалізовані в...
20466. Компонентне програмування 16.45 KB
  Таким чином компонентне програмування обходить проблему крихкості базового класу.Компонентноорієнтоване програмування включає в себе набір обмежень що накладаються на механізм об'єктноорієнтованого програмування далі ООП.Ситуація коли виникає нова парадигма програмування як обмеження колишньої вже була коли виникло структурне програмування для використання структур управління які виключають невпорядковані переходи управління за допомогою оператора GOTO що утрудняють аналіз алгоритму програми.
20467. Технологія компонентного програмування 13.36 KB
  COM і DCOM – технології які забезпечують взаємодію між компонентами прикладної задачі. DCOM це свого роду клей який зв’язує різні технології. DCOM дає змогу двом або декільком компонентам легко взаємодіяти одне з одним незалежно від того коли і на якій мові вони були написані а також де саме вони знаходяться і в якій операційній системі працюють. Розглянемо більш детально DCOM.
20468. CASE-технологія 13.1 KB
  CASEтехнологія це інструментарій для системних аналітиків розробників і програмістів який замінює папір і олівець комп'ютером автоматизуючи процес проектування і розробки ПЗ. З самого початку CASEтехнології і розвивалися з метою подолання цих обмежень шляхом автоматизації процесів аналізу та інтеграції підтримуючих засобів.Основа CASEтехнології використання бази даних проекту репозиторію для зберігання всієї інформації про проект що може розділятися між розроблювачами відповідно до їх правами доступу.
20469. Якість ПЗ 13.62 KB
  Підвищення якості ПЗ по одній з властивостей часто може бути досягнуто наприклад ціною зміни вартості термінів завершення розробки тощо. В даному випадку мова не йде про розробку ідеального з точки зору показників якості ПЗ досягнути цього скоріш всього взагалі неможливо а про розробку ПЗ із задовільною якістю. Тому при опису якості ПЗ насамперед повинні бути визначені критерії оцінки якості ПЗ. критеріями якості ПЗ вважають: функціональність надійність легкість застосування ефективність супровід ...