59712

Літературний вечір на тему: «Мово рідна, слово рідне...»

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Багато є таємниць у світі і одна з найбільших це мова. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу його мова ота жива схованка людського духу його багата скарбниця в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки розум досвід почування.

Украинкский

2014-05-10

81.5 KB

1 чел.

Літературний вечір на тему:

«Мово рідна, слово рідне...»


Звучать пісні про Україну (аудіозапис).

Учитель. Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших — це мова.

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою, єдиним знаряддям, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Учень.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!..

Знать, от Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди.

Учитель. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.

Учень.

Мова наша, мова — Пісня стоголоса, Нею мріють весни, Нею плаче осінь, Нею марять зими. Нею кличе літо. В ній криваві рими Й сльози «Заповіту».

Учень.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово.

Учитель. Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність.

Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

Учень.

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!

І така ж розкішна і гнучка, як мрія,

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...

Учитель. Чимало фактів свідчать про багатство української мови. А найпереконливіше, як бачимо, — наші синоніми. Ось, наприклад, синонімічний ряд кольороназви «червоний»: пурпурний, пурпуровий, багряний, багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, бурячковий, червіньковий, цегляний, іржавий, вишневий, малиновий, гранатовий, кров’яний, кривавий, кармінний, карміновий, маковий, огняний, огнистий, огнястий, кумачевий, рожевий, мигдалевий, бордовий, фрез, рубіновий, кармазиновий, калиновий, кораловий. Ці синонімічні назви уточнюють відтінки червоного кольору. А які соковиті українські прізвища! У кожному — характер людини, її вдача, зовнішність, її чесноти і вади: Білоус, Вернидуб, Рябокінь, Вітрук, Дармограй, Рибак, Забіяка, Байдик, Лисак, Закусило, Музика, Біленький, Одинак, Коваль, Торохтій, Рудик, Письменний, Їжакевич, Убийвовк, Ткач, Ґудзь, Швець, Сало, Тягнирядно, Фойда, Губа, Носань, Матюха, Нетуди-хата, Непийпиво, Неїжборщ, Пищик, Лопата, Горобець, Ворожбит, Завірюха, Криворучко. Такі ж давні промовисті прізвища були і в наших письменників-класиків Григорія Сковороди, Григорія Квітки, Пантелеймона Куліша, Миколи Вороного, Михайла Коцюбинського, Григорія Стрільця, Івана Кочерги, Павла Губенка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, братів Тютюнників, Івана Світличного.

Такі прізвища мають і сьогодні відомі майстри пера — Павло Мовчан, Антоніна Листопад, Іван Драч, Павло Загребельний, Василь Голобородько, Борис Олійник, подружжя Калинців, Павло Глазовий.

А які незвичайні порівняння витворили українці! Як без рук — бути безпорадним. Як вареник у маслі — добре жити. Як віл — про працьовиту людину. Як голка в сіні — загубити щось. Як гриби після дощу — у великій кількості. Як з води — таланить. Як з хреста знятий — кволий, знесилений. Як кіт наплакав — мало. Як ножем відрізати — категорично. Як Пилип з конопель — зненацька.

Учень.

В рідній мові своїй

Мусиш вивчити кожне слівце,

Доглядати його,

Як старий садівник деревце.

Щоб ніякий хробак

Не точив його ніжні листки,

Щоб у чисті слова

Не в’їдалися зло остюки.

Учитель. Основоположником української літературної мови є наш пророк і вчитель Т.Г. Шевченко. Для Кобзаря мова була материнською піснею і молитвою над колискою, величчю неба, ревом Дніпра, відчаєм покритки, жертовною любов’ю матері, мужнім покликом до боротьби за свободу, незалежність.

Звучить пісня «Українська мова» (слова В. Самійленка).

Учитель. Однак наша мова, як і взагалі кожна мова, легко, без зусиль, сама до рук не дається. Мови потрібно вчитися. Наполегливо, щоденно, з радістю.

Учень.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Учитель. Ми неправильно вимовляємо звуки, неправильно наголошуємо слова. Вживаємо слово, часто не знаючи його значення. Стилістично неоковирно будуємо речення. Наша мова стала убогою, примітивною. Та й не мова це — а суржик. Або — сленг (жаргон). Найстрашніше, коли той сленг прописався серед молоді.

Супермодна дівчина (до залу). О! Які у нас гьорли і крутелики! Хоч усіх у тачку і на бродвей! Я чисто конкретно, без понтов (принюхується). Але діла у вас, баклажани, емемем. Ви що, поїхали, такий смел! Колгосп! Кайфуєте? Одчиніть амбразуру. Заколдрить? Будь спок. Розлили тут чорнило чи кисляк. Це ж вам не бухенвальд. Зараз припливе тічерка, виставить шнобель, все унюхає і зробить вам Камбоджу. Ну-ну, ти, Вася, не грузи мене, що ти зробиш? Будь кентом, що, не врубався? Заникав десь шампунь, дай-но і мені буснути! О! Єс! А ти, фраєр, злиняй! Олрайт!

Учитель. Кажуть, що сленг дозволяє одній людині швидко ввійти в колектив ровесників, завоювати авторитет, інший — яскраво самовиразитись або просто отримати емоційну розрядку.

Можливо, і так. Але я знаю, що сленг відділяє нас від рідної мови, виховує в нас почуття зверхності до неї, скептичності, що стосується мовних проблем. Приймаючи сленг як норму спілкування, чи не заявляємо ми насамперед про свої лінощі, про свою, вибачте, розумову неспроможність.

Просто нашестя саранчі — оті англомовні слова. Наче греблю прорвало: консенсус, ток-шоу, брифінг, саміт, хіт-парад, маркетинг, ф’ючерс, ексклюзив, трилер, принтер, саунд-парк, файл, риелтейр... Уже не кажучи про якісь там супермаркети чи шопи. Куди не кинь — з повними кейсами ваучерів і пейджерів огинаються по презентаціях, інаугураціях і фуршетах різні брокери з дилерами, менеджери та кутюр’є. Вже приїхали чи ще далі буде?

Французи встановили жорсткі обмеження на вживання у рідній мові іншомовних слів. Приклад, гідний наслідування.

Якби наш бізнесмен, котрий ганяється за красивим імпортним слівцем, хоч раз сплатив добрячий штраф за зневажання української мови, він, певне, або кинувся б до підручника граматики за 5 клас, або... — постарався б знайти працівника, який досконало володіє мовою.

Звучить пісня «Українська мова» (слова Б. Стельмаха).

Учитель. Мова — душа народу. Як же так сталося, що ми збайдужіли до своєї душі?

Розкажу бувальщину. Десятирічний американський хлопчик українського походження вперше подорожує Європою зі своїм татом. Після кількох днів перебування в Києві він запитує: «Тату, чому, коли ми були в Парижі, всі французи говорили французькою, коли ми були в Кракові, всі поляки говорили польською, а тут, у Києві, більшість українців говорять російською?

А чи взагалі розмовляють українською мовою українські юнаки і дівчата?

Розмовляють, але...

У сучасної молоді знання української мови найчастіше обмежується українськими жартами, простеньким віршиком зі шкільних часів; парою цитат з пісень Ірини Білик чи «Воплів Водоплясова» та анекдотами «про хохла».

Для багатьох в Україні українська мова, на жаль, стала іноземною. Від 1959 до 1989 року українці мали право звільняти своїх дітей від вивчення рідної мови. І мільйони батьків скористалися цим правом. Ганебно, але факт. У 1989 році 5 мільйонів українців відмовилися від рідної мови. А скільки їх сьогодні? 10? 15 мільйонів?

Учень.

Спонукав наш імперський Прокруст

До невірності рідному слову.

В українця зринає із вуст:

«Я, ты знаешь, забыл свою мову».

Як цього зрозуміть молодця,

Що не здатен свого розкумекать,

Коли навіть заблудла вівця

Не забуде посвоєму мекать?

Нашу мову в час горя-біди,

Не одної тяжкої навали

Не на те рятували діди,

Щоб онуки її забували.

Учитель. Справді, чому українці все ж таки говорять і ще довго говоритимуть російською?

Та тому, що добре затямили науку радянських ідеологів: українська мова нижча від російської, російська мова більш універсальна, а українська — місцева, тобто «хатня».

А хіба проходять марно оті ради-поради «говорить на нормальном человеческом язике?» Звичайно, цією нормальною людською мовою є російська.

А українська, звичайно ж, — мова дикунів, невігласів, навіть розумово неповноцінних...

Голос диктора. Українською розмовляють лише неосвічені, темні мужики. Так вважали колись і так вважають тепер українофоби. В оповіданні «Слово матері» Б. Антоненка-Давидовича змальована дика сцена: глумління російських шовіністів з українців, з української культури, з української мови. До покоївки Зіни, яку вже попсувало панське болото, прийшла мати — проста, розумна і добра жінка. Пани глузують з української селянки у присутності її доньки.

Інсценізація уривка з оповідання.

Учитель. Я ніяк не можу зрозуміти, чому українці добровільно розмовляють мовою тих, хто століттями прагнув нашого знищення? Мовою тих, хто століттями нас ненавидів, ставився із презирством? Мовою тих, хто вбив або спричинив убивства мільйонів наших співвітчизників? Мовою тих, хто відібрав у нас нашу історію, сфальшивив, сплюндрував її? Чому в нас, українців, бракує самоповаги, почуття власної гідності? Нормальна нація не міняє свою мову на іншу, так само як нормальна людина не міняє своєї матері на іншу. Чому через десять років після проголошення української незалежності багато хто продовжує думати, що не має значення, якою мовою говорити? Мовляв, «это всё равно». Ні, не «все равно», якою мовою розмовляють в Україні. Чому? Та тому, що для людей є нормальним розмовляти своєю рідною мовою. Полякові не «все равно» — і він говорить польською, французові — «не все равно» — він говорить французькою. Чи знайдеться в Росії хоч один росіянин, якому було б «все равно» і тому він замість російської мови обрав би якусь іншу? Є лише один народ на землі, який переконаний, що йому «все равно», якою мовою говорити. Цей народ — українці.

До речі, сенсацію чули? Видатний вчений навчив мавпу говорити. А наші доморощені українофоби не можуть навчитися рідної мови. Звісно, мавпі легше. Вона не має «старшого брата», її не обсіли мавпи — «рускоязичники». На її пику не тиснуть мавпи-шовіністи. І мавпа має почуття власної гідності — від неї пішли нормальні люди. Потім мавпа вчить не українську мову, а англійську. Це набагато легше. Наші мавпи також вивчать англійську запросто. А своїх двох слів зв’язати не можуть.

Учень.

Над усі багатства і припливи мод Шануймо мову серцем і вустами, Народ без мови — це вже не народ, Без мови всі ми б сиротами стали. Ідуть гріхи за нами і борги. Від них зректися — не шукаймо броду, Шануймо мову над усі боги, Якщо ми хочем зватися народом.

Звучить пісня «Українська мова» (слова В. Козлачкова).

Учитель. Певна річ, не всі в Україні одразу заговорять гарною українською мовою. До тих, хто лише починає розмовляти українською, слід виявляти поблажливість. І пробачати їм певні мовні помилки. Є люди, які не мають права на помилки. Це актори, лектори, вчителі, диктори, журналісти. Їхнє слово повинно бути взірцем для решти громадян України.

Взірець... Де він? На кого рівнятися? На дикторів радіо, які калічать нашу мову? «Релігіозні течії», «найвелике свято Різдва», «судохідна кампанія». З легкої руки недовчених редакторів розгулявся у нас російський варіант місцевого відмінка: «по областям, по показникам, по бурякам…», «заборгованість по кредитам...» Рятуйте наші вуха!

На жаль, могильником української мови виступає і українське телебачення. Декотрі діти, дивлячись телепрограми, не можуть зрозуміти, чому дорослих дядь і тьоть, які припускаються численних мовних помилок, ніхто не наказує... Їх не ставлять у куток... Навіть у «П’ятий»... Жінка-коментатор розповідає і не кривиться про «Клуб закалювання». Дорогенька, та ви хоч на мить уявили б оту милу картинку: «закаляних» громадян...

Каліченням і знущанням над українською мовою з українським телебаченням може позмагатися тільки Верховна Рада, бо тільки у Верховній Раді українське мовлення — це ходіння на протезах. Складається враження, що не тільки у журналісти, а й у народні депутати подалися переважно двієчники.

А наші оголошення! Вони свідчать про мовну глухоту українців! «Часова майстерня»... Наші грамотії, як бачимо, втілили у життя найзухвалішу фантастику і найпарадоксальнішу фізику. Вони... керують часом. На відміну від Ейнштейна чи Жуля Верна... Оголошення в метро. Громадян закликають бути взаємоввічливими, поступатися місцем інвалідам, літнім людям. Усе було б чудово, якби не оте «взаємо...». Виходить, що інваліди та літні люди нам, здоровим і молодим, теж мають поступатися місцем...

Через оті набридливі реклами, оголошення, через недолугі вивіски струмує така ненависть до української мови, зрештою — до України. Знаєте, як одним словом можна виразити подвійну ненависть до рідного? На вивісці магазину взуття написати «Obuv» латинськими літерами. І пишуть...

Носіями зразкової української мови мусять стати державні діячі, урядовці всіх рангів та їхні дружини, якщо вони спілкуються з людьми поза своєю домівкою, виступають перед аудиторією безпосередньо чи в засобах масової інформації. Б. Антоненко-Давидович писав: «Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично».

Учениця підходить до столика, за яким сидять учителі.

Дівчина. Вы все филологи, поэтому и печетесь о сохранении украинского языка. Это ваш хлеб, ваше ремесло, эти разные приписи-правопысы, за это в конце концов вам платят. А вы разглагольствуете о каких-то высших материях. Я верю в процесс отмирания языков, и наша действительность — тому наглядный пример. Миллионы украинцев уже перешли на русский язык, пройдет немного времени — и этим языком заговорят остальные.

1-й учитель. Почекай, поговоримо (затримує її). Ти кажеш: українська мова не потрібна, а потрібна інша. Але ти забула або ж не знаєш, що подібних порад за свою історію українці мали безліч від турків, поляків, німців, мадярів... І всі підкріплювали необхідність переходу на свою мову не лише переконливими теоріями, а й різноманітними практичними заходами. Наприклад, за зраду українців відзначали нагородами, їм платили, їх славили. Що ж до теорії прогресивності відмирання мов, то тут я з тобою на час можу погодитись. Справді, хай відмирають задля прогресу.

2-й учитель (підходить). Але чому така вузька перспектива? Чому слід зробити вибір саме на користь російської? Заходімося краще переймати мову, скажімо, братнього китайського народу, як не є, — їх мільярд.

3-й учитель. Якщо не китайську, то можна англійську. Все-таки Америка — надзвичайно розвинута індустріальна країна. А ще Англія, Австралія, власне, цілий світ знає англійську мову та й кількісно цих людей в декілька разів більше від росіян. Ні, напевно, краще на англійську мову переходити. Що то за біда, що відімруть, наприклад, російські пісні чи казки? А Толстого, Достоєвського, Чехова вже перекладено! Що ж, зіллємося в спільноанглійському морі в ім’я світлого майбутнього.

1-й учитель. Досить, колеги! Не іронізуйте далі. Хай бідне дівча осмислить сказане. А стосовно того, що мільйони українців уже говорять російською — це страшний наслідок, а не причина.

Учень читає вірш «Українці мої» В. Баранова.

Учитель. Так, ми не змогли протистояти нашому давньому і страшному ворогові — русифікації. Так, страшному. Саме русифікація може знищити нашу незалежність.

І що характерно: нині зросійщення ніби і не примусове, відбувається, сказати б, наче саме собою, ніхто нікому директивно не нав’язує думку про перевагу російської мови над українською, навіть більшість середніх шкіл оголошено українськими.

Але це тільки видимість... Насправді ж трохи змінено тактику, стратегія залишається тією самою: ви говоріть про державність української мови, а ми будемо горлати про рівноправність усіх мов у державі і про те, що російській мові в Україні потрібно надати статус державної.

Ви посилайтесь на роз’яснення Конституційного суду щодо обов’язкового вживання в державних установах державної мови, а ми вас звинувачуватимемо в тому, що ви «притісняєте, діскрімініруєтє рускоязичних»...

І хоч російськомовної продукції в Україні 95 %.., ми все одно будемо галасувати про насильницьку Українізацію, організовувати демонстрації на «захист руского язика».

Ви говоріть про державний статус мови, а ми в Донецьку, Луганську, Запоріжжі плюємо на це положення і ухвалюємо постанови про офіційний статус російської мови в «отдельно взятой местности».

Нас не повинна зупиняти поширена думка про те, що процеси русифікації набули незворотнього характеру, бо, мовляв, більшість народу України вже російськомовна.

Це неправда, більшість народу україномовна! Ми повинні усвідомлювати те, що процес дерусифікації має законні підстави — повернути відібране силою, адже русифікація була незаконною й проводилася ґвалтовними, брутальними методами.

Треба взяти під суворий контроль дії влади — кожне порушення статті 10-ї Конституції України повинно тягти за собою покарання аж до звільнення винних з роботи.

І не треба боятися галасу про «порушення прав людини».

Коли порушувалися права цілої нації, де були ці «захисники»?

Сьогодні говорять про російськомовні регіони України, де вже (так склалося) українській мові ніколи не бути державною! А знаєте, як насправді ставали ці регіони російськомовними? Один приклад. Селянський хлопець із Житомирщини потрапив в одне з луганських училищ. І там його почали ретельно вчити «общепонятному». Як? Володя вимовляв не «тряпка», а «трапка», за це юні шовіністи (з мовчазної згоди чи й схвалення дирекції) засовували йому ту «трапку» до рота. Пройшли роки. І тепер сивий чоловік на Луганщині ніколи вже не заговорить українською мовою.

На півдні Донеччини живуть здавна греки. До 1937 року вони розмовляли рідною мовою — мовою Сократа. Мали свої школи, радіопередачі грецькою мовою, журнал і газету, видавництво, 9 письменників. А в 1937 році усі 9 письменників були заарештовані, передачі радіо, газета, журнал і видавництво закриті, а шрифт вивезено в море і втоплено. І греки почали ставати... «русскоязычными»...

Тих, хто чинив опір русифікації у Східній Україні, відправляли в концтабори, саджали в психушки, розстрілювали. 1951 р. за вироком закритого засідання суду розстріляли 33 студентів Харківського університету за відмову складати іспити російською мовою, 800 — репресували. Так от як Харків став «русским городом»!

Учень. Урок української Папи Римського.

Так, це справді був урок видатної людини усім тим малоросам, які відцуралися рідної мови.

Іоанн Павло II яскраво продемонстрував велич людини, що приходить до всіх і кожного зі щирою любов’ю й повагою. З першого кроку на українській землі Папа Римський промовляв, провадив службу Божу, спілкувався з людьми тільки українською мовою.

Учитель. Сьогодні в Україні пропагується двомовність. Науковці-українофоби, твердячи, що двомовність — це, мовляв, закономірне і природне явище у багатьох країнах світу, посилаються на США. Але ця країна, до речі, не стільки двомовна, як багатомовна.

А ще забули запопадливі яничари, що США — це країна емігрантів, людей різних національностей, а Україна — прадавня держава українців, усі інші народи прийшли до нас. Тільки українці — правдиве єдине автохтонне населення України.

Неправда, що в США існує двомовність. Двомовність спостерігаємо в середовищі емігрантів протягом життя двох-трьох поколінь. Потім двомовність назавжди переходить в одномовність.

Американська владна еліта дуже пильно стежить за тим, щоб жодна інша мова, крім англійської, не претендувала на роль офіційної. У 1998 p. Сенат США в черговий раз підтвердив: єдиною офіційною мовою на території США є англійська.

Польський дослідник Єжи Велюнський пише: «Немає двомовних народів так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері... Явище двомовності означає, що один народ асимілює інший». Асимілює — поглинає, уподібнює собі... «... двомовність, — розмірковує автор книжки «Смерть ірландської мови» Р. Гіндлі, — усуває будь-яку потребу в слабкій мові...»

Голос диктора. Російські шовіністи в усі часи добре розуміли, що українська мова житиме, поки житиме українська інтелігенція. Українську інтелігенцію, отже, треба знищити. Як? Не самими ж тільки репресіями. Можна — зросійщенням. І зросійщували. У повісті «Невеличка драма» В. Підмогильного показано, як ще у 30-х роках українофоби виробили свою єзуїтську політику щодо української інтелігенції. Донька професора Ірен, на відміну від хохлів-малоросів, які зрікаються українства, вивчить українську мову. З тим, щоб потім успішно боротися проти національно свідомих українців.

Інсценізація уривка з повісті.

Учитель. Сьогодні звідусіль настирливо чуємо: у наш несприятливий час, час суцільних злигоднів і неймовірного зубожіння народу, передчасно говорити про українську мову, це все згодом, пізніше. Так, сьогодні Україна перебуває в стані тяжкої кризи. Але відомо, що всі кризи — політична, економічна, соціальна, культурна — наслідок національної кризи.

А що, коли ми всі почнемо говорити українською, то хіба все стане прекрасним? Хіба одразу відродиться економіка, хіба потечуть іноземні інвестиції? Звичайно, ні. Мова не є чарівним талісманом. Але мова є своєрідним показником психічного здоров’я нації. А духовно здорова нація здатна на швидке одужання у сфері політики, економіки, культури.

То що, шлях до процвітання нації лежить передусім через мову? За великим рахунком — саме так. Так само, як не можна спорудити будинок без цементу, так само не можна підняти з руїн Україну без об’єднуючого і згуртовуючого начала — без державної мови. Ніде в світі жодна держава не сформувалась як безнаціональна. Мова — це надзвичайно важливий чинник державотворення. Хіба українська мова, яка сьогодні є така непрестижна, може бути основою української держави? А може, хай уже буде тією основою російська мова? Так вже, на жаль, склалось...

Ні! Історія знає інші приклади. Нинішня Чеська республіка до кінця Першої світової війни була частиною Австро-Угорської імперії. Досить довго престижною Мовою, якою спілкувалася переважна більшість населення Праги та інших міст, була німецька. Німецька була Мовою Гете, Шіллера, Канта, Гегеля. Чех Кафка, який народився у Празі, писав німецькою, а не чеською. Чеську вважали «сільською мовою», до неї ставилися зі зневагою. Однак чеські патріоти стали розмовляти тільки рідною мовою. Сьогодні чеська мова — це державна мова Чехії. Мова розвинута, багата, престижна. Мова, якій чехи не дозволили вмерти, а відродили, здається, з найжахливіших руїн.

А пригадаймо історію з івритом. Коли в 1948 р. Ізраїль став незалежною державою, там жило 700-800 тис. євреїв. Вони розмовляли різними мовами, в тому числі й англійською. Однак євреї вирішили, що державною Мовою повинен стати іврит (на той час мертва мова, якою ніхто не розмовляв). Євреї прийняли іврит, осучаснили його, розвинули термінологію для всіх галузей знань, і він став в Ізраїлі мовою нормального вжитку в усіх сферах життя. Між іншим, євреї пропагують свою мову. Так, у США дають уроки івриту. В оголошенні-запрошенні говориться: приходьте і вивчайте мову єврейського народу, приходьте і вивчайте мову єврейської душі. 700-800 тис. євреїв зрозуміли, що іврит — це мова їхнього народу, мова їхніх предків. А десятки мільйонів українців не можуть зрозуміти, що українська мова — це мова їхньої нації, мова їхньої Вітчизни. Воістину незбагненне явище!

Учень.

Мово рідна, світи в ріднім домі

Крізь зболений час і духовні руїни.

Вертайсь, рідна мово,

У серце народу,

У душу Вкраїни.

Учень. Сьогодні ми, молоді, ставимо питання:

1. Чому газети, що навіть за часів В. Щербицького були переважно україномовними, тепер здебільшого втратили своє національне обличчя? Натомість процвітає мовний вінегрет, що шкодить обом мовам — і російській, і українській?

2. Чому всупереч чинному законодавству комерційна реклама здебільшого подається російською, а не державною мовою? Чому наша влада (нібито українська) на такі факти ніяк не реагує?

3. Чому Генеральна прокуратура мовчить з приводу порушення в Україні Закону про мови, зокрема статей 17-ї — «Мова у сфері обслуговування», 33-ї — «Мова засобів масової інформації», 35-ї — «Мова оголошень і повідомлень»?

4. Чому ми не інформуємо міжнародні організації, які покликані захищати права людини, про порушення в Україні прав корінної нації, зокрема права українців на отримання інформації рідною мовою?

5. Чому в Україні (на відміну від усіх інших держав) урядовцем може працювати людина, що не володіє державною мовою і вперто не хоче нею володіти?

6. Чому майже половина депутатів Верховної Ради не визнає державної мови і водночас користується непомірними пільгами порівняно зі своїми співвітчизниками?

7. То чого ж варта стаття 10-та Нової Конституції, яка продекларувала Державний статус української мови?

Звучить пісня «Мамин дар» (слова Т. Кобернюк).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19374. ЗНЯТТЯ ЦИКЛОГРАМИ АВГОМАТИЧНОЇ ЛІНІЇ 134 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2 ЗНЯТТЯ ЦИКЛОГРАМИ АВГОМАТИЧНОЇ ЛІНІЇ Мета роботи: Визначення тривалості окремих складових циклу роботи автоматйчної лінії. Побудувати циклограму роботи автоматичної лінії. Теоретичні відомості. Для б
19375. СКДАДАННЯ БАЛАНСУ ПРОДУКТИВНОСТІ АВТОМАТИЧНОЇ ЛІНІЇ 203 KB
  ЛАВОРАТОРНА РОБОТА №3 СКДАДАННЯ БАЛАНСУ ПРОДУКТИВНОСТІ АВТОМАТИЧНОЇ ЛІНІЇ. Мета роботи: Встановлення технікоекономічних показників автоматичноі лініі. Теоретичні відомості. Складання достовірного балансу продуктивності лінії повинна передувати досл...
19376. Дослідження диференційного індуктивного давача (регулятора) 131.5 KB
  Лабораторна робота №4 Дослідження диференційного індуктивного давача регулятора I. ТЕМА: Дослiдження диференцiйного iндуктивного давача перетворювача і використання його для активного контролю розмiрiв деталей. II. МЕТА РОБОТИ Ознайомитися з конструкцiєю
19377. Конструкція вібраційного лотка-транспортерандуктивного давача (регулятора) 559.5 KB
  Мета роботи: 1. Ознайомитись з конструкцією вібраційного лоткатранспортера. 2. Експериментально визначити граничні кути підйому для різних матеріалів при різних визначеннях параметру режиму і побудувати криву Кгр=Кгр Теоретичні відомості. Якщо лото
19378. Експериментальне визначення коефіцієнта швидкості для двохмасового вібраційного лотка-транспортера 112.5 KB
  Лабораторна робота № 6 Експериментальне визначення коефіцієнта швидкості для двохмасового вібраційного лоткатранспортера 1.Мета роботи: Ознайомитись з конструкцією і принципом роботи двохмасового вібраційного лоткатранспортера. Експериментально визн
19379. Складання циклограми роботи, та визначення продуктивності РТК 53.5 KB
  Лабораторна робота №1 Складання циклограми роботи та визначення продуктивності РТК. Мета роботи: Побудувати циклограму роботи РТК. Визначення технікоекономічного показника РТК. 3. Теоретичні відомості. Одним з ос...
19380. ДОСЛIДЖЕННЯ СТРУМЕНЕВИХ ЗАХОПЛЮВАЧIВ 340.5 KB
  Лабораторна робота № 8 ДОСЛIДЖЕННЯ СТРУМЕНЕВИХ ЗАХОПЛЮВАЧIВ Теоретичні відомості Струменевi захоплювачі використовують для захоплювання й орiєнтацiї штучних заготовок рiзної конфiгурацiї матерiалу i маси а також як механiзми захоплювачів промислови...
19381. НАЛАДКА НА АВТОКОЛИВАЛЬНИЙ РЕЖИМ РОБОТИ ПНЕВМАТИЧНОГО ВIБРАЦIЙНОГО ПРИВОДУ З ХАРАКТЕРИСТИКОЮ ТИПУ ОБМЕЖЕННЯ 75.5 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №9. НАЛАДКА НА АВТОКОЛИВАЛЬНИЙ РЕЖИМ РОБОТИ ПНЕВМАТИЧНОГО ВIБРАЦIЙНОГО ПРИВОДУ З ХАРАКТЕРИСТИКОЮ ТИПУ ОБМЕЖЕННЯ. МЕТА РОБОТИ: 1. Ознайомлення з конструкцією вiбролотка i пневматичного вібрацiйного приводу. 2. Експериментальне визначення з...
19382. Аналіз конструкції і дослідження роботи вібраційного завантажувального пристрою 169.92 KB
  Вібраційний завантажувальний пристрій (ВЗП) для автоматизації завантаження штучних заготовок на верстати-автомати одержав широке застосування в різних галузях.