59723

Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

І все це він Тарас Григорович Шевченко. Але на превеликий жаль не всі розуміли Тарас Шевчека. Тарас Шевченко боровся за визволення України з-під гніту Імперії тому намагалися принизити його гідність показати що це не талановитий письменник а ворог народу.

Украинкский

2014-05-10

64.5 KB

0 чел.

Сценарій на тему:

Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам)


Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Ведучий 1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя — панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити заказано, ходили німі...

Ведучий 2. Україна... В одному вже тільки слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку й жалю.

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки...

Україна — це марні, обшарпані, голодні люди.., це царське та панське свавілля...

Учень1. Але жило й Добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило Людину-велета, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.

...Він був сином мужика, а став володарем у царстві людської культури. 10 літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж 10 переможних армій.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх що били із здорового джерела життя.

(Ведучі виходять).

Учень 2. Ти слухав Кобзаря? Ти чув його печаль, Що піснею лилася З-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар, Висока пісня кобзаревих дум. Дзвенить вона і досі у серцях, Відлунюється в співі журавлів — Великим Кобзарем оспівана в віках Чарівна мова рідної землі.

Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...» (її може виконати на бандурі і запрошений на вечір кобзар чи учень, який уміє грати й співати, чи ансамбль...)

Учень 3. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять Великого Кобзаря. Багато років минуло з того часу, коли народився він «...на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя».

Мужицький син, кріпак, школяр Моринського дяка-п’яниці, самоук, професор графіки Петербурзької Академії мистецтв, геніальний поет, мислитель, патріот-інтернаціоналіст, інтелігент з душею вселюдського милосердя... І все це він — Тарас Григорович Шевченко.

Ні, не мужикуватий селюк і не наївний неотесаний простак, як дехто з потомственних панських родин намагався «подавати» Шевченка. Це був велет духу і душі народної, що вивів себе самого на вершини всесвітньої культури щоденною каторжною працею, назавжди зрікшись світських благ, що манили поста в свої «обивательські» тенета.

Звучить тривожна музика. Відкривається завіса. У центрі сцени — панорама, на якій відтворено мертву, спалену сонцем пустелю, два тисячолітні дуби, один з яких — зелений — дерево Життя, а другий — сухий — дерево Смерті.

Праворуч на великому камені під кронами розкішного дуба стоїть босий, простоволосий, в убогій одежині, але міцний статурою дід. Довге волосся на його голові скуйовджене, давно не чесане. По худому, жовтому обличчю течуть сльози. Він важко дихає. Над білою його головою прикріплена дощечка, на якій горить напис: «Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої».

Ліворуч на золотому троні під сухим дубом сидить Смерть, у руках тримає золоту косу, якою знищує усе живе на землі. Над її головою теж висить дощечка, на якій написано: «Хто мені, всемогутній Смерті, уклонитися до землі сто разів, той одержить від мене торбину золота». Ліворуч від Смерті лежить велика купа торбинок із золотом.

Смерть. ...Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі 100 разів, той одержить від мене мішок золота!»

Починають іти люди, босі, зморені, з різними знаряддями праці в руках. Минають старого, із великим страхом підходять до золотого трону, 100 разів кланяються до землі, потім з великої купи хапають торбинку золота і з неприхованою радістю біжать додому. Старий дід мовчить. Лише сильніше течуть сльози. Виходить юнак у брилі, з торбою за плечима, у старій свиті, теж падає так, щоб видно було слова над головою діда.

Смерть. До мене, до мене, юначе, йди. Не пожалкуєш.

(Хлопець рішуче повертається до смерті спиною й підходить до дерева Життя. Кланяється низько-низесенько дідові. Потім скидає з себе стару свитку.)

Юнак. Станьте на неї, дідусю. Зігрійте свої ноги.

Далі витягує хусточку. Витирає сльози на обличчі діда, гребінцем розчісує бороду, білу голову.

Дід. Велике у тебе серце, сину мій! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються серцю людини. За те, що ти, юначе, поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Юнак кланяється низько дідові ще раз. Потім з торбини витягує окраєць хліба, воду, мовчки кладе їх біля ніг старого.

Дід. Літа твої, юначе, — вічність.

Хлопець ще раз низько кланяється і йде своєю дорогою. Закривається завіса.

За сценою звучить голос:

Пішов юнак, пішов у вічність, щоб ...Сонцем, сонцем, сонцем жити, Яке й не сходило тоді, А тільки велетню видніло З-за чорних мурів вікових, І думи, думи освітило... Як не гордитись нам за них.

У цей час змінюється декорація на сцені. Опускається портрет Т. Шевченка, на якому він — молодий (такий, як на першому «Автопортреті»). Нижче — дати його життя і смерті.

Ведучий 1. Але, на превеликий жаль, не всі розуміли Тарас Шевчека. Багато на це причин, особливо політичних. Кожен, хто хотів очолити Україну, брав собі за помічника Т.Г. Шевченка. І трактував його творчість так, як було вигідно.

Усе те, що ми не можемо сприймати, лягає в основу казки — міфу.

Так сталось і з Т.Г. Шевченком.

1-й міф — імперський. Тарас Шевченко боровся за визволення України з-під гніту Імперії, тому намагалися принизити його гідність, показати, що це не талановитий письменник, а ворог народу.

Так, у 1847 р. Віссаріон Бєлінський привітав арешт і заслання Шевченка. Він писав: «Здравый смысл — видеть в этом человеке... осла. Этот хохлацкий радикал написал пасквиль на императрицу. Я не читал этих пасквилей. Они глупы. Я питаю личную вражду к такого рода радикалам».

2-й міф — народницький, просвітянський, який навпаки підняв Шевченка на вершину, зробив з нього божка, національну ікону.

3-й міф — раціоцентричний, Драгоманівський: Шевченко не є такий і великий, як про нього пишуть. Драгоманов доводить, що ні матеріалістом, ні революціонером, ні соціалістом Т. Шевченко не був, тому Україні не потрібний.

4-й міф — націоналістичний, доводить, що Шевченко піднявся на вершину, ненавидячи росіян, німців, євреїв і т. д., і українську націю ставив над усе.

5-й міф — більшовицький: коли ті загарбали Україну, то в першу чергу люто нищили все, що було пов’язано з Шевченком.

Ведучий 2. Коли ж обурення народних мас почало зростати, то з 1917 року більшовики стали хитрішими: Шевченка зробили «своїм», стверджуючи насамперед на «Заповіті», що Шевченко «все життя мріяв про диктатуру пролетаріату, про соціалізм», якщо говорив про «про сім’ю вольну, нову». І в 1918 р. Леніним був підписаний список про побудову пам’ятників видатним митцям культури і мистецтва (першим у ньому стояв Т. Шевченко).

Але, по-перше, Шевченко не був матеріалістом тому, що ніколи не визнавав первинності матерії, бо був

глибоко віруючою людиною: Ми віруєм Твоїй силі і Духу Святому.

Шевченко передусім звертався до людської душі. Мудре Христове вчення, поняття, пов’язані з Богом, проймають більшість творів Шевченка. У нього Бог — «милий», «милосердний», «всюдисущий», а головне — єдиний. Поет часто «тихенько» молиться, просить у Бога то долі-талану, то снаги для плекання своїх дітей-творів, то смерті, бо «на все Божа воля», «все од Бога, од Бога все». Так може писати лише переконана, глибоко віруюча людина .

Учень 4. Автор «Кобзаря» свято дотримувався релігійних обрядів, вважав неділю «святою», Різдво Христове і Великдень — найбільшими святами свого народу, а вчення Ісуса Христа — запорукою спасіння душі, самого ж Христа — «великомучеником святим, пророком».

Його вчення, вважає поет, треба завжди пам’ятати, «щоб брат брата не різав і не окрадав». Жити треба так, щоб «не гнівити Бога», боятися гріха, відвідувати «церкву святую», де, ніби з самим Богом розмовляють». Тому в парі зі словом Євангеліє у Шевченка стоїть слово «правда». Така ж — і ще величніша — синонімічна пара Бог і правда: «Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі». А коли людина поєднає в своєму серці триєдиний образ Матері (тієї, яка тебе народила, Матері України та Богоматері), вона буде жити по правді, пам’ятаючи заповіді Христові, переборюючи труднощі та спокуси. Читаймо уважно Шевченків «Кобзар» — і завжди матимемо в душі надійний компас, який не дасть нам розминутись з істиною, з праведним Богом і нашою заступницею — Богоматір’ю. Подруге, Т. Шевченко ніколи не був революціонером, бо коли йде мова про боротьбу двох начал, — людина не може бути революціонером.

До речі, тоталітарність у всьому — основна ознака революції, що не властиве творчості Т. Шевченка.

По-третє, Т. Шевченко ніколи не був соціалістом, бо основним принципом соціалізму є суспільна власність.

Таким чином, Т. Шевченко — християнський письменник-мислитель, письменник-філософ. У його «Кобзарі» зображене минуле й сучасне українського народу, його історія, географія, побут і мораль. Тому «Кобзар» називають енциклопедією народного життя, а його автора — народним поетом. У невеликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали усі народи.

Учень 5. Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля і співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузикальніших поетів світу. Доказом цього є дивовижний факт: переважна більшість поетичних творів Великого Кобзаря дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів (а весь «Кобзар» нараховує 227 назв).

Змінюється декорація. Тепер — степ, могила. На могилі сидять пастушки: Тарас і Степан. Вечоріє.

Далі — постановка невідомого автора «Розрита могила».

Ява 1

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! Зачервонілось — як пожар. Ех, як хотілося б мені

уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу... (задумливо).

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє...

Степан. Так... Сонце заходить — то й час нам уже, Тарасе, гонити вівці додому...

Тарас. Гони, Степане, та займи і мої вівці, а я заночую тут у степу...

Степан. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу... Там мачуха бити мене буде...

Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось Оксані, то вона знову передасть...

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі...

Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за байраком байрак, а там (показує) степ та могила, шматок хліба за пазухою, що Оксана дала.

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці (виходить).

Ява 2

(Темніє дужче. Здалека чути, як Степан покрикує на овець; поволі втихає все. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з могили виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється.)

Тарас (задумливо, тужно). Ох, як воно бувало на нашій славній Україні. А я й не знав...

Козак (стрепенувся, показує Тарасові кругом могили).

...Дивися; ...На всій Україні

Високі могили! — Дивися, дитино:

Усі ті могили — усі отакі —

Начинені нашим благородним трупом,

Начинені туго.

Отеє воля спить!

Тарас. А чи збудеться воля України та чи встане вона із могил?

Козак (твердо). Встане воля!.. Світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти! Та спочатку потрібно збудити зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і що діялось отут колись... І це тобі, Тарасе, судилося зробити! Тобі судилося розповісти братам,

...Як ми бились, умирали,

За що ми голови складали

В отсі могили...

....Кого, коли,

Й за що розпинали... і

За що Україна стала гинуть...

Нагадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким і за що закуті — і розбудиш у їхніх серцях любов до неньки України, погорду до невольничого життя і жажду Волі. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде той час, коли

...Настане суд, заговорять і Дніпро і гори,

І потече сторіками кров у синє море...

Тоді-то домовина

Розвалиться, а з-під неї

Встане Україна

І розвіє тьму неволі...

Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що ви його на мене покладаєте?

Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий — силу Пророка!

А ми, оте козацтво із могил, дамо тобі всі свою силу,

щоб зміг ти палким своїм словом, наче гострим козацьким списом,

...Розпанахати погане,

Гниле серце трудне,

І вицідить сукровату,

А наллять живої,

Козацької тої крові

Чистої, святої...

(Козак дає Тарасові кобзу).

Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо кобзарем віщим судилося тобі бути...

Тарас (бере кобзу, кланяється). Добре, батьку! Хай станеться так, як кажеш!

Кобзар. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі чимало горя витерпіти. Далеко від України, серед снігів і в пустелі.

Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже...

Мені однаково: чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає чи забуде

Мене в снігах на чужині, —

Однаковісінько мені...

Козак. А що — злякався хлопче?

Тарас (спокійно). Ні? Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак. А чи знаєш ти, хто я такий?

Тарас. Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, той пізнав, що ви козак запорізький...

Козак. Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецькой неволі братів визволяли...

Козак (оперся на списа; задумливо).

Ой, так сину:

Було колись, на Україні ревіли гармати,

Було колись, запорожці вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю, –

Минулося... (показує навкруг рукою)

Осталися могили по полю...

(Після паузи.)

Ех, бувало, як згадаєш:

Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою — море закипить...

Та що й казать! Минулося!.. (знову задумливо)

А чи розповідав тобі твій дідусь:

За що боролися ми з врагами,

За що ми різались з ордами,

За що скородили списами

Татарські ребра?..

Тарас. Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за Україну...

Козак (радісно). А!.. Так, значить, не вмерла ще наша слава, та не вмерла ще в народі пам’ять славної минувшини! А поряд із згадкою про славне минуле жевріє, певно, в душі того народу бажання, щоб вернулись ті славні часи... Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похилились; в степу німець картоплю садить, а внук косу несе в росу, замість гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і лиш долю проклинає, — то розпука серце огортає... І я тоді мерщій тікав у темну могилу...

Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там... та знай, що не один я!

Ось хоч би в цій могилі —

Нас тут триста, як скло,

Товариства лягло,

І земля не приймає...

Тарас. За що ж ви отак караєтеся по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям... (Зітхає і хапається за серце). Ох!.. жахлива це була хвилина!.. Як потім народ повстав на Чорного Орла, на прокляту Москву, тоді цар післав нас у крові втопити цих повстанців, цих наших рідних братів... І ми

...По своїй землі

Свою кров розлили...

Але не за Україну, не за волю козацьку, а власне, за те, щоб ще гірш Укрїну в кайдани цар закував. Ми

Зарізали брата;

Кров’ю брата впилися,

І отут полягли

У могилі заклятій... (Зажурено похилився на спис.)

Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе!

Я знав, що тобі байдуже,

Чи хто згадає, чи забуде

Тебе в снігах на чужині, —

Та не однаково тобі, —

Як Україну злії люди

Присплять лукаві і в огні

Її окраденую збудять...

Тому ми вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогненне слово літає по всій Україні і запалює всіх до змагань. І хай повіє новий вогонь з Холодного Яру!..

(Чути спів півня — в цю хвилину ж привид козака зникає, а Тарас стоїть німо з витягнутими вперед руками).

На сцену виходять ведучі.

Ведучий 1. Отже, Тарас Шевченко прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили це своєю вічною піснею.

Ведучий 2. Його посів падав і на ріллю, і на каміння нашого суєтного світу, дрібнокорисливого світу насильства і облуди, де

Кайданами міняються,

Правдою торгують

І господа зневажають»

Ведучий 1. На цьому вечір, присвячений пам’яті великого Пророка українського народу, нашого видатного земляка Т.Г. Шевченка оголошується закритим.

Починає звучати Гімн України. Всі встають, підхоплюють слова Гімну.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48478. Земельное право, курс лекций 927 KB
  Предмет правового регулирования является важнейшим фактором, предопределяющим обособление той или иной отрасли права. Первый учебник, в котором содержалось определение предмета земельного права
48479. Распределенные информационные системы 2.91 MB
  Основные задачи распределенной обработки Какие основные задачи распределенных систем Основная задача – облегчение доступа к удаленным ресурсам и контроль совместного использования этих ресурсов компьютеров файлов данных в БД. Цель – скрыть разницу в способах представления и передачи данных между разными типами ПК и ОС способах представления имен файлов правил работы с ними и др. Особенно это касается проверки данных на форме т. эффективнее переместить на сторону клиента проверку данных всех полей формы.
48482. Деньги, кредит, банки 505.5 KB
  Возникновение сущность функции и роль денег 4 часа План лекции Возникновение денег Сущность денег их свойства Функции денег Роль денег 1 вопрос. Возникновение денег Объективная необходимость появления денег порождена потребностями товарного обмена. Непосредственные предпосылки появления денег связаны с развитием производительных сил...
48483. Управление и менеджмент 2.02 MB
  Школы управления. Организация как объект управления Организационные структуры органов управления организации: сущность и виды Стили в системе управления предприятием Классификация стилей управления.
48484. Предмет земельного права и виды земельных правоотношений 225 KB
  Предмет земельного права и виды земельных правоотношений. Предмет земельного права – осознанные волевые земельные отношения. Данный вид правоотношений многоплановый носит характер взимания цены расчета нормативной цены арендной платы земельного налога и др. Фрагментарно данный вид правоотношений присутствует при возмещении убытков потерь в сельскохозяйственном производстве при изъятии земельного участка для государственных и муниципальных нужд а также при ограничении прав собственника.
48485. Организация учета в системе управления предприятием 524.5 KB
  Основы организации учета и контроля в системе управление предприятием Специализация любой области науки непосредственно связана с четким определением целей задач предмета и методов его исследования. Бухгалтерский учет как наиболее распространенный совмещает в себе все виды хозяйственного учета и применяется в микроэкономике субъектами предпринимательской деятельности независимо от форм собственности и методов хозяйствования. Стандартизация учетных процедур уступает местом наиболее гибким системам учета сориентированным на анализ...
48486. АРБИТРАЖНЫЙ ПРОЦЕСС 319 KB
  Конституционный суд: разрешает дела о соответствии Конституции РФ федеральных законов нормативных актов органов государственной власти РФ и субъектов Федерации; разрешает споры о компетенции между органами государственной власти; дает толкование Конституции РФ; дает заключение о соблюдении установленного порядка выдвижения обвинения Президента РФ. Верховный суд: является высшим судебным органом по гражданским уголовным и иным делам подведомственным судам общей юрисдикции. Судьи действуют самостоятельно как при установлении...