59816

Великі українці – гуманісти

Контрольная

Педагогика и дидактика

Григорій Сковорода народився в с. Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Грунтовну та всебічну освіту здобув у Києво-Могилянській академії. У 1769 році Григорій Сковорода остаточно залишив офіційну педагогічну діяльність і став мандрівним філософом.

Украинкский

2014-05-11

120.5 KB

0 чел.

        Великі українці – гуманісти

Автори: учителі Артемівського НВК, Донецька область - Вакк Олена Яківна, учитель –методист англійської мови, Харитонова Наталя Віталіївна, учитель –методист української мови та літератури                                         

Матеріал про видатних українців – гуманістів подано двома мовами – українською та англійською. Інформацію  можна використати на уроках звязного мовлення з метою складання плану, тез, рецензування, перекладу; під час проведення інтегрованих уроків; доцільне використання в позакласній роботі.

Для вчителів української мови та літератури, англійської мови, історії України, художньої культури, образотворчого мистецтва, музики; класних керівників, вихователів, кураторів.  


Григорій Сковорода (1722-1794)

Сковорода Григорій Савич – найвидатніша постать у духовно –культурному житті України 18 століття. Його творча спадщина складається з філософських трактатів, поетичної збірки «Сад божественних пісень», збірки байок у прозі «Байки харківські». Відомі переклади Г. Сковороди з античних та неолатинських поетів. Філософське вчення Г.Сковороди має пантеїстичний  і одночасно гуманістичний характер. Основним змістом етичних поглядів мислителя є проблема людського щастя, шляхом до якого є самопізнання та праця за покликанням.

Григорій Сковорода народився в с. Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Грунтовну та всебічну освіту здобув у Києво-Могилянській академії.  У 1769 році Григорій Сковорода остаточно залишив офіційну педагогічну діяльність і став мандрівним філософом.

Саму філософію мислитель розумів як мудрість, як життя в істині, що побудована  на засадах власного вчення. Основоположною у філософії Г.Сковороди є його концепція про дві натури – видиму й невидиму, зовнішню і внутрішню, твар і Бога, і три світи – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія).

Г.Сковорода вважав,що духовне відродження людей, праця за покликанням автоматично приведуть до злагодженого функціонування суспільства. Творчість Григорія Сковороди мала значний вплив на розвиток української філософії та літератури.

Hryhoriy Skovoroda (1722 - 1794)

Hryhoriy S.  Skovoroda was the most prominent figure in ecclesiastical and culturallife of Ukraine in the 18th century. His creative heritage consists of philosophical treatises, a collection of poems “The Garden of Divine Songs” and a collction of prose fables “Kharkiv Fables”.  Hryhoriy Skovoroda’s translations of antique and neo-Latin poets are well-known. Hryhoriy Skovoroda’s philosophic doctrine is of pantheistic and at the same time humanistic nature. The main idea of the philosopher’s moral concept is the problem of human happiness, which can be gained by self-cognition and work by avocation.

Hryhoriy Skovoroda was born into a Cossack family in the village of Chornukhy, Poltava region. He obtained a profound and comprehensive education at Kiev-Mogyla Academy. In 1769 Hryhoriy Skovoroda entirely retired from his official teaching activity and became a vagrant philosopher. The thinker viewed philosophy as wisdom, as life in truth based on the principles of his own doctrine. His concept of two natures visible and invisible, external and internal, God and creature and the existence of three worlds: great (macrocosm), small (microcosm) and symbolic (the Bible) is fundamental in Hryhoriy Skovoroda’s philosophy. Hryhoriy Skovoroda believed that the spiritual renaissance of people and work by avocation would automatically lead to the harmonious functioning of society. Hryhoriy Skovoroda’s creative work considerably influenced the development of the Ukrainian philosophy and literature.


Анатоль Вахнянин (1841-1908)

Вахнянин Анатоль (Натоль) Климентович – діяч українського національного руху на Галичині, один із лідерів народовців, один із засновників «Січі» у Відні та львівської «Просвіти», у різні роки – редактор провідних українських часописів «Правда», «Письма з Просвіти», співредактор «Діла», посол до австрійського парламенту й галицького сейму, талановитий композитор і педагог, фундатор українських музичних товариств і Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові, дослідник історії  українського музичного мистецтва, поет і прозаїк.

Людина яскравого й багатогранного таланту, Анатоль Вахнянин належав до плеяди молодої галицької інтелігенції народовців, які в 60 –х роках 19 століття почали розбудову українського національного життя.

Анатоль Вахнянин разом із Ю. Романчуком та О. Бавінським наполегливо шукає шляхи суспільного порозуміння в трагічно розірваному національними та соціальними протиріччями в галицькому суспільстві й бодай якогось коипромісу з Віднем, але не знаходить їх: на порозі вже стояла доба непримиренної боротьби за національні інтереси.

Громадянська відданість поєдналася в житті А. Вахнянина з великим мистецьким даром. Вахнянин – комозитор відомий як автор першої на Галичині української опери «Купало» (1882), численних вокальних та хорових мініатюр на вірші М. Шашкевича, О. Левицького, Т. Шевченка.

Літературна спадщина Анатоля Вахнянина – поезії, повісті, оповідання, частково зібрані ним у збірці «Оповідання й гуморески» - висвітлює ще одну грань таланту непересічного діяча української культури славетної доби Галицького П’ємонту.                                                          

Anatol Vakhnianyn (1841 - 1908)

Anatol (Natal) K. Vakhnianyn was a figure of Ukrainian national movement in Halychyna, one of the narodovtsi leaders. He was the founder of the “Sich” in Vienna, and of  the Lviv-based “Prosvita” and a co-editor of the  “Dilo”. The ambassador to the Austrian parliament and Sejm of Halychyna, he remained a talented composer and teacher, the founder of Ukrainian musical associations and of Higher Musical institute named after M. Lysenko in Lviv, a researcher into the  history of Ukrainian music, a poet and a prose writer.   

Together with Yu. Romanchuk and O.Barvinsky A.Vakhnianyn looked for ways to social consensus in Halychyna society torn by ethnic and social contradictions. They tried to reach a compromise with Vienna but failed; implacable struggle for national interests was on the agenda. Civic commitment in A.Vakhnianyn’s life was inseparable from his great artistic talent. As a musician, A.Vakhnianyn is known to be the author of the first Ukrainian opera in Halychyna, “Kupalo” (1882) and the composer of numerous pieces for voice and choir to poems by M. Shashkevich, O. Levitsky and T. Shevchenko. The literary heritage of   A.Vakhnianyn includes poems, stories, short stories, partially gathered in the book “Stories and Humorous Stories”. Those writings display one more facet of the versatile talent of this extraordinary cultural figure in the history of Galicien Piedmont.


Софія Русова (1856-1940)

Русова Софія Федорівна – одна з найславетніших постатей українського національно – визвольного руху, письменниця, літературознавець, перекладач, талановитий педагог – просвітитель, учений зі світовим ім’ям, автор численних наукових і науково – популярних праць із педагогіки, історії освіти, порівняльної педагогіки, що донині не втратили  актуальності. Одна із зачинательок жіночого руху в Україні.

Софія Русова, уроджена Ліндфорс, народилася на Чернігівщині у французько – шведській родині, де виховання дітей відповідало кращим традиціям просвітительства18 століття. Із 9 років Софія жила в Києві, закінчила із золотою медаллю Фундуклеївську жіночу гімназію та ввійшла в українське патріотичне середовище Лисенків – Старицьких. Переїхавши в 1874 році до  Петербурга, вона разом із чоловіком О. Русовим активно працювала в українському земляцтві, допомагала в підготовці до друку повного тексту «Кобзаря» Т.Шевченка, опублікованого в 1876 році в Празі.

Повернувшись на батьківщину, заснувала в Чернігові громадську бібліотеку. Громадська діяльність і прогресивні погляди С. Русової привернули увагу царських чиновників, і в 1881 році її було заарештовано й ув’язнено. Відтоді вона постійно перебувала під пильним наглядом поліції. У добу Української Народної Республіки працювала в Генеральному секретарстві освіти, у 1918-20 роках була директором департаменту позашкільної освіти. Особисто уклала підручники з географії та французької мови, створила популярні історико – географічні нариси для самоосвіти.

Тематичний доробок С. Русової сприяв виробленню концепції дошкільного й позашкільного виховання на засадах багатовікової спадщини українського народу.  Педагогічну та громадську працю С. Русова продовжила під час вимушеної еміграції в Чехословаччині. Працювала в Подєбрадах, Празі. Очолювала Всесвітню спілку українок, співробітничала в журналі «Жіноча доля», опублікувала десятки наукових праць.

Софія Русова прожила довге, важке й водночас щасливе життя, залишивши своєю діяльністю добру пам’ять у серцях співвітчизників в Україні та за її межами.


Sophia Rusova (1856 - 1940)

Sophia F.  Rusova was one of the most outstanding figures of the Ukrainian national liberation movement, a writer, specialist in literature, translator, a talented educator and enlightener, a world-wide-known scientist, author of many scientific and popular-scientific works on pedagogy, history of education, and comparative pedagogy that remain topical even today.

 Sophia Rusova, nee Lindforce, was born into a French-Swedish family in Chernigiv region, where children were brought up in compliance with the best traditions of the enlightenment of the 18th century. She came to live in Kiev when she was nine years of age, graduated from Fundukley girls’ gymnasium with a gold medal and joined the Ukrainian patriotic society of  Lysenkos – Staritskies. In 1874 she and her husband O. Rusov moved to St. Petersburgwher she actively participated in the work of the Ukrainian association of countrymen, helped to prepare the complete text of T. Shevchenko’s “Kobzar” for printing, which was published in Prague in 1876. Upon returning to Ukraine she founded a public library in Chernigiv. Sophia Rusova public activity and her progressive views attracted attention of the tsarist officials, and in1881 she was arrested and imprisoned. Since that time she had always been under police surveillance.  In the days of Ukrainian People’s Republic she worked at the General Education Secretariat. From 1918 till 1920 she was the director of the department of out-of-school education. She personally compiled manuals on geography and the French language and created popular historic-geographical self-study essays. Sophia Rusova’s theoretical attainments promoted the concept of preschool and out-of-school education on the basis of the century-old cultural heritage of the Ukrainian people. When she was forced to emigrate to Czechoslovakia S. Rusova continued teaching and public work. She worked in Podebrady and Prague. She headed the World Union of Ukrainian Women, contributed to the “Woman’s fate” journal, published dozens of research works. Sophia Rusova lived a long, hard and, at the same time, happy life, leaving fond memories of herself in the hearts of her countrymen in Ukraine and beyond its borders.


Христина Алчевська (1841-1920)

Алчевська Христина Данилівна – педагог та діяч народної освіти. Утримувала власним коштом Жіночу недільну школу, відому розробленою методикою навчання дорослих. Авторка низки методичних статей про навчання дорослих і відповідного посібника, укладачка бібліографічного збірника «Що читать народу», спогадів «Передумане та пережите».

Христина Алчевська народилася в м. Борзна на Чернігівщині. Учителювала в Харкові, а згодом стала керівником Харківської недільної школи, що проіснувала близько 60 років і стала організаційно-методичним центром громадських (безкоштовних) шкіл тодішньої Російської імперії.    До того ж власним коштом відкрила школу для сільських  дітлахів у с. Олексіївка на Катеринославщині. Досвід роботи школи було представлено на всесвітніх виставках у Парижі (1890, 1900), Москві, Нижньому Новгороді (1895, 1896), а безпосередньо Х.Алчевська була удостоєна вищих педагогічних нагород.

Звісно, Х.Алчевська усвідомлювала себе скоріше як діяч загальноросійського освітянського руху. Почавши з україномовної практики, перейшла згодом на російську мову викладання. І все ж здобутки методики та демократичне спрямування практики Х.Алчевської, а надто в праці з дорослими, опертя на літературну класику тощо є помітним явищем історії освіти в Україні.

Khrystyna Alchevska (1841 - 1220)

Khrystyna D.  Alchevska was an educationalist and a leading figure in popular education movement. She supported with her own funds a Sunday school for women known for its innovative methods of adult education. She was the author of a number of the methodological articles on adult education as well as a book of memoirs “My Thoughts and Experience” and the compiler of the bibliographical collection entitled “What People Should Read”.  

Khrystyna Alchevska was born in the town of Borzna in Chernigiv area. After teaching in Kharkiv she headed Kharkiv Sunday school for women that had existed for almost sixty years and become the organizational and methodological centre for public (free) schools throughout the then Russian Empire. Using her own funds she opened a school for village children in the village of Oleksiivka in Katerinoslav area. The experience of her school was presented at the international fairs in Paris (1890, 1900), Moscow and Nizhniy Novgorod (1895, 1896). Khrystyna  Alchevska personally was honoured with the highest awards for teaching profession. It is but natural that Khrystyna Alchevska thought of herself as a member of the all-Russian education movement. She started teaching in Ukrainian but then switched over to Russian as a language of instruction. An yet the fruits of  Khrystyna Alchevska’s methodology, the democratic focus of her work with children and adults and her concentration on classical works of Ukrainian literature in her practice were a phenomenon  in the history of education in Ukraine.


Юрій Дрогобич (1450-1494)

Юрій Дрогобич (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій зі Львова) – учений у галузі астрономії, астрології, математики, перший із відомих докторів медицини, представник раннього гуманізму. Репрезентував Україну в Західній Європі,

у 1481-82 роках був ректором Болонського університету.

Юрій Котермак, син Доната, народився в Дрогобичі. Є підстави вважати, що майбутній учений розпочав  освіту в Дрогобичі й Львові. Пізніше він навчався в Краківському університеті, де отримав ступені бакалавра й магістра. Із Кракова дрогобичанин подався до Італії, щоб завершити освіту в славетному Болонському університеті. Тут він став доктором медицини й доктором філософії та протягом кількох років читав лекції з медицини та астрономії.

Юрій Дрогобич сприяв поширенню гуманістичних ідей доби Відродження на батьківщині. Він уважав, що завдяки доброчесності людина може наблизитися до Бога як ідеалу доброчесності.

Праця Ю.Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року», особливо віршований вступ – присвята до цього твору, дає нам право назвати його першим відомим нам гуманісичним поетом України. Крім названої праці, перу вченого належать сім трактатів, ряд віршованих промов і послань папі Сіксту ІV. Усі вони писалися латинською мовою та незмінно підписувалися так: Юрій з Дрогобича, русин, а поряд із його іменем у латинських і польських документах проставлялися слова: рус, рутенос, русіа.

Твори Ю. Дрогобича знали в багатьох країнах Європи, зокрема в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині.

Yuriy Drohobych (1450 - 1494)

Yuriy Drohobych (Yuriy  Kotermak, Heorhiy from Rus, Yuriy from Lviv) was a scientist in the field of astronomy, astrology, mathematics as well as the first known Doctor of Medicine, a representative of early humanism, who represented Ukraine in Western Europe. In 1481 – 1482 Yuriy Drohobych was the Rector of Bologna University.

 Yuriy Kotermak, the son of Donato was born in Drohobych. There are grounds to believe that the scientist started his education in Drohobych and Lviv. Subsequently he studied at Krakow University where he received the Bachelor and Master degrees. From Krakow he directed his steps to Italy to complete his education in the famous Bologna University. There he became Doctor of Medicine and Doctor of Philosophy and delivered lectures on medicine and astronomy for several years. Yuriy Drohobych promoted the spread of humanistic ideas of the Renaissance in his Motherland. He considered that only a life of virtue could bring a man nearer to God as an ideal of virtue. His work “Prognostic Appraisal of the year 1483” and especially poetical introduction-dedication thereto entitles us to designate him as the first humanistic poet of Ukraine. Besides the above-mentioned work the scientist wrote seven treatises, a set of poetic speeches and messages to Pope Sixtus IV. All of them were written in Latin and were always signed: Yuriy from Drohobych, Rusyn. In Latin and Polish documents the words Rus, Ruthenos or Russia were attached to his name. Yuriy Drohobych’s works wre known in many countries of Europe, in particular, in Italy, France, Germany and Hungary.


Пантелеймон Куліш (1819- 1897)

Куліш Пантелеймон Олександрович – мислитель, письменник, історик, фольклорист, творча спадщина якого надзвичайно багатогранна й стосується всіх сфер української культури. Один із засновників Кирило – Мефодіївського братства, редактор журналу «Основа». Автор першого українського історичного роману «Чорна рада» та власної абетки й правопису української мови. За словами І. Франка, у плеяді вітчизняних літературних корифеїв П. Куліш був «першорядною звіздою».

Пантелеймон Куліш народився в м. Вороніж (тепер Сумська область). Батько й мати – нащадки старовинних козацьких родів, у сім’ї панували традиції рідної мови й народної культури.  Початкову освіту отримав удома, потім навчався в гімназії, на філософському й правничому факультетах Київського університету.

Багатогранна творчість П.Куліша багато в чому була новаторською: першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став «батьком» українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту «Чорну раду» видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис («кулішівку»), яким, із незначними змінами, ми користуємося й нині.

Як  мислитель П.Куліш створив оригінальну філософську систему й назвав її «хутірська філософія» чи «філософія природи». Народжена з його власного культурного сільського життя, вона стала символом української національної ідеї. Отже, П. Куліш поновив у памяті свого народу традицію життя за законом внутрішньої волі людини. Водночас мислитель став предтечею європейського екзистенціалізму.

Концепцію української національності й духовної волі Пантелеймон Куліш грунтує на науковому осягненні універсальних космічних законів, які визначають закони людского життя, та на духовних традиціях народу. Суть Кулішевої історіософії – кожен народ повинен творити свою історію власною волею.


Panteleimon Kulish (1819 - 1897)

Panteleimon O.  Kulish was a thinker, a writer, a historian, a folklorist whose creative heritage is extremely versatile and pertains to all spheres of the Ukrainian culture. He was one of the founders of Cyril and Methodius Brotherhood, the editor of the “Osnova” journal, the founder of the Ukrainian alphabet and spelling, the author of the first Ukrainian historical novel “Black Rada”. According to I.Franko Panteleimon Kulish was the “crown jewel”  in the galaxy of national luminaries.

Panteleimon Kulish was born in the townof Voronizh (now Sumy region). His parents were the successors of the old Cossack-gentry families. Traditions of the mother-tongue and folk culture dominated in the family. He received his primary education at home, and then entered a gymnasium, studied philosophy and law at Kiev University. In many respects Panteleimon Kulish’s versatile activitiesbore a touch of creativity: he was the first to write scientific papers in Ukrainian paving the way for the Ukrainian scientific language; he became “the father” of the Ukrainian novel and was one of the first creators of the Russian historical novels (the famous “Black Rada” was published in both Ukrainian and Russian); he introduced a new phonetic spelling (kulishivka) which is used nowadays with slight changes. As a thinker Panteleimon Kulish created an original philosophic system named Hamlet Philosophy or Nature Philosophy. Inspired by his own life in the rural environment it became a symbol of the Ukrainian national idea. Thus Panteleimon Kulish restored his people’s tradition of living according to the law of the human inner will. At the same time the thinker became a precursor to European existentialism. Panteleimon Kulish built a concept of the Ukrainian nationality and spiritual will on the scientific comprehension of the universal space laws defining the laws of human life, and on the nation’s spiritual traditions. The gist of Panteleimon Kulish’s  “historiosophy” might be expressed in the following way: each nation create its history by its own will.


Іван Руткович (середина 17 – початок 18 ст.)

Руткович Іван – живописець, чий непересічний хист сформувався на перетині української традиції та надбань західноєвропейського малярства. Був надзвичайно чутливим до мистецьких  новацій, відкритим до самовдосконалення, наділеним тонкою художньою інтуїцією та колористичним обдаруванням. Полишив у спадок нащадкам блискучі малярські зразки української барокової доби.

Іван Руткович уважається уродженцем с. Білий Камінь на Львівщині.

Тривалий час (бл. 1667 -1708) жив і працював у Жовкві. Створив малярські зразки, що справедливо вважаються своєрідною класикою української традиції.

Попри мистецьке середовище, Жовква дала маляру й ідейний гарт у міцному осередку місцевого міщанства, яке обстоювало батьківську віру, мову, звичаї. Був він і членом православного братства, а з купівлею будинку напевне осів у місті й навіть обирався присяжним лавником до магістрату.

До православного ідейництва майстер додав і побутове, подекуди майже світське трактування традиційних сюжетів, вишуканий колорит, зрештою й риси реалізму, втілив у іконній творчості тогочасний гуманістичний ідеал людини.

Вважається, що він не лише «розширив тематичний діапазон іконопису», а й поглибив «виражально – емоційні можливості традиційного мистецтва». Зрештою, його малярські шедеври, як, наприклад,образ Архистратига Михаїла з Жовківського іконостасу (1697-99) та інші праці, справляють неабияке враження й поза фаховими дефініціями та аналізом.

Іконостаси для церкви Вознесіння у Волиці – Деревлянській, Миколаївської церкви у Волі Висоцькій, ікони з Потелича та Вижлова, зрілий творчий злет – іконостас церкви Різдва Христового у Жовкні – справді знакові зразки української традиції. Свідчать ці пам’ятки про блискучий дар світської людини «Іоанна Рутковича», чиєму пензлю належать неординарні зразки іконної творчості.


Ivan Rutkovych  (Middle 17
th – early 18th)

Ivan Rutkovych was an outstanding Ukrainian painter whose exceptional skill combined Ukrainian traditions and the best traits of western European painting. He was very sensitive to the artistic innovations, open to self-perfection and endowed with subtle artistic intuition and colorist talent. He left behind himself brilliant painting samples of the Ukrainian Baroque age.

Ivan Rutkovych was likely to be born in the village of Bily Kamin in the Lviv area. For a long time (ca 1667 - 1708) he had been living and working in Zhovkva. He created the paintings which are considered by right to be original classical samples of the Ukrainian tradition. Despite the artistic milieu Zhovkva also provided I. Rutkovych with ideological “hardening” in a stronghold of the local petty bourgeoisie who stood for their fathers’ belief, language and customs. Besides, he was a member of the Orthodox brotherhood, and, after buying a house, settled down for good in the town and even was elected a juror to the town council.  The master complemented the Orthodox idea with trivial, in a way even secular interpretation of the traditional subjects and plots, exquisite colouring, even some features of realism, and embodied the humanistic ideal of  a  man of those days in icon-painting. It is believed that he not only “expanded the range of themes and subjects of icon-painting”, but also greatly added to the “expressive and emotional means of traditional art”.  After all, such masterpieces of his painting as, for example, the image of Archangel Michael from Zhovkva iconostasis (1697 - 99), and other chefs-d’oeuvre of his, produce a great impression beyond the scope of professional definitions and analysis.  The iconostasis for the Church of Ascension in Volytsia Derevlianska,  St. Nicolas’ Church in Volia Vysotska, icons from Potelych and Vyzhlov as well as the iconostasis in the Church of Nativity in Zhovkva (which signifies ascension of his mature creative endeavors)  are, indeed, the most vivid samples of the Ukrainian tradition. All thjse memorials testify to the brilliant talent of “Ioann   Rutkovych”, a man of the world, the author of quite unordinary samples of icon painting.


Олександр Духнович (1803-1865)

Духнович Олександр Васильович – громадсько – культурний діяч, будитель національної свідомості закарпатських русинів у середині 19 століття, поет, прозаїк, публіцист, збирач фольклору, прибічник теорії автохтонного походження закарпаторуського населення та  належності його до східнослов’янських племен, автор історичних праць «Истинная история Карпато - Россов», «Історія Пряшівської єпархії», «О Народах Крайнянских», засновник «Литературного заведения Пряшевского».

Олександр Духнович народився в с. Тополя під Бескидом (теперішня Східна Словаччина) у сімї священика. Початкову освіту здобув у с. Клокочів, навчався в ужгородській гімназії. Вивчав філософію в м. Кошице, а богословські науки – в Ужгородській семінарії. У 1844 році став каноніком у м. Пряшів. Відтоді й почалася активна творча та суспільна діяльність, що привела О. Духновича до лав видатних учених і культурно – освітніх діячів Закарпаття 19 століття.

Уся громадсько – політична та наукова діяльність О. Духновича була спрямована на захист закарпатських русинів проти зугорщення та насадження католицизму.

Значним здобутком О. Духновича у вивченні історії Закарпаття. До його заслуг можна віднести те, що ще в середині 19 століття він висунув ідею єдності словянських народів. Уперше відкрито заговорив про возз’єднання Закарпаття із суміжними українськими землями, обгрунтував етнічну спільність русинів по обидва боки Карпат.

Написав низку патріотичних поезій, зокрема «Я русин був, єсьм і буду» та «Прикарпатськії Русини», що стали гімном закарпатських українців.

Друкував публіцистичні статті у виданнях Львова, Відня, Будапешта, видавав підручники для народних шкіл.

Багатогранна діяльність О. Духновича як ученого, будителя національної свідомості русинів, просвітителя сприяла долученню Закарпаття до загального процесу національно – культурного відродження всіх словян Австрійської імперії.

Закарпатські українці справедливо вважають Олександра Духновича своїм учителем і батьком.


Oleksandr Dukhnovych (1803 – 1865)

Oleksandr V. Dukhnovych was a prominent public and cultural figure who awakened the national consciousness of Transcarpathian Ruthenians in the mid-19th century, poet, writer, essayist, folklorist, supporter of the theory of autochthonal origin of Transcarpathian Ruthenians and their belongings to Eastern Slavic tribes, the author of the historical works such as “The True History of Transcarpathian Ruthenians”, “The History of the Priashiv Diocese”, “On People of Province”; the founder of “Priashiv Literary Establishment”.

Oleksandr Dukhnovych was born in the village of Topolia near the Beskyds (presently, Eastern Slovakia) into the family of a priest. He got primary education in the village of Klokochiv and took full gymnasium course at the gymnasium of Uzhgorod. Oleksandr studied philosophy in Kosice and theological sciences at the seminary of Uzhgorod. In 1844 he became a canon in Priashiv. Since then Dukhnovych started his active creative and social activities that made him one of the Transcarpathian prominent scholars and cultural and educational figures of the 19th century. All Dukhnovych’s social, political and scientific activities were aimed at the protection of Transcarpathian Ruthenians against Hungurianisation and imposition of Catholicism.  Dukhnovych achieved considerable results in studying the history of Transcarpathia. Among his achievements is the fact that in the mid-19th century Dukhnovych advanced the idea of the unity of Slavic nations. He was the first to speak openly about the union of Transcarpathia and the neighboring Ukrainian lands, and to ground the ethnic community of Ruthenians at both sides of the Carpathians. Dukhnovych wrote a number of patriotic poems such as I was a Ruthenian, I am a Ruthenian and I will be and Transcarpathian Ruthenians that became the hymn of  Transcarpathian Ukrainians.  The editions of Lviv, Vienna and Budapest featured Dukhnovych’s articles. He published manuals for public schools. Dukhnovych’s multifarious activities as a scholar and enlightener who awakened the national consciousness of   Ruthenians, contributed to Transcarpathia’s joining the common national and cultural revival of all the Slavs in the Austrian Empire. Transcarpathian Ukrainians justly consider Oleksandr Dukhnovych their teacher and father.


Іван Вишенський (близько 1550 – після 1621)

Вишенський Іван – письменник – полеміст, аскет, першопрохідник на терені публіцистики, автор послань і трактатів, які мали великий резонанс у 16 столітті та слугували взірцем полемічної літератури для багатьох поколінь. Письменник пропонував власний проект світовлаштування, що полягав у поверненні до життя за моделлю ідеального ранньохристиянського суспільства. Він відкидав будь –які вартості, що не стосувалися ідеї вічного спасіння. Його творчість є зразком раннього українського літературного бароко.

Іван Вишенський народився, ймовірно, у м. Судова Вишня на  Львівщині. Деякий час жив і навчався в Луцьку, був близький до Острозького літературно – наукового гуртка. Десь у 1580-х роках переселився на Афон, звідки, будучи ченцем, надсилав на Україну послання. З 1604 по  1606 роки перебував на батьківщині – у Львові, Унівському монастирі, Манявському скиті. Потім знову повернувся на Афон, де й залишився аскетом – відлюдником аж до самої смерті.

Літературна спадщина І. Вишенського, що збереглася, становить 16 послань і трактатів. У 1598 році десять творів було обєднано в рукописну «Книжку». Творчість Вишенського помітно вирізняється в українській літературі 16-17 століть не лише силою таланту письменника, а й оригінальністю його світогляду.

Вишенський відкидав світську освіту, а здобутки античної культури та народні звичаї трактував як поганські та шкідливі. Малюючи гіперболізовану картину загального занепаду й загнивання тогочасного світу, пропонував власний утопічний проект світовлаштування, побудований на своєрідно трактованих ідеях апостола Павла.

Письменник – полеміст високо цінував церковнословянську мову як мову православної релігії та водночас шанував «просту» староукраїнську мову, використовуючи її у творчості. Його безкомпромісна православна ортодоксальність, заперечення абсолютно всіх вартостей, що не стосувалися ідеї вічного спасіння, та загальна есхатологічна спрямованість творчості не вплинула на тодішнє українське суспільство й подальший розвиток української літератури.

Іван Вишенський залишився таким же самітником у історії рідного письменства, яким був і за життя.

Разом із тим сила таланту письменника й оригінальність світогляду ставлять Івана Вишенського на окреме місце в історії вітчизняної літератури.   


Ivan Vyshensky (1550 – after 1621)

Ivan Vyshensky was a polemic writer, ascetic and pioneer of publisism, author o messages and treatises that found a wide response in the 16th century and served as a model of polemic writing for many generations. The author offered his own vision of the world. It provided for return to the ideal early Christian ideas. He rejected any values except those concerned with the idea of salvation. His creations are an example of early Ukrainian Baroque in literature.

Ivan Vyshensky was born probably in the town of Sudova Vyshnia, Lviv region. For some time he had lived and studied in Lutsk, and was close to the Ostrog literary and scientific circle. In the 1580s he left for Mount Athos, wherefrom he sent his messages to Ukraine.  From 1604 till 1606 he resided in his native land, in Lviv, in Lviv monastery and Maniava cloister. Then he again returned to Mount Athos and stayed there as an ascetic hermit till his last days. Ivan Vyshensky’s literary heritage comprises 16 messages and treatises. Ivan Vyshensky’s works stand out in the Ukrainiab literature of the 16th – 18th centuries due to his talent and original ideology. Vyshensky rejected secular education; he interpreted achievements of Antique culture and folk traditions as pagan and harmful. Describing the overall decline and decay of the then society Vyshensky proposed his own utopian project of the world organization based on the specifically interpreted ideas of Apostle Paul. This polemicist highly appreciated Church Slavonic as the language of the Orthodox religion, but at the same time, he was fond of the “common” Ukrainian language, turning to it in his works. His uncompromising orthodoxy, rejection of all values unrelated to the ideas of eternal salvation and general eschatological orientation influenced neither the Ukrainian society nor the further development of Ukrainian literature. In the history of his native literature Ivan Vyshensky remained the hermit he had been in his real life. Therewith the writer’s talent and original view of the world put Ivan Vyshensky to a special place in the history of Ukrainian literature.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6912. Методи вимірювання магнітних полів 79.5 KB
  Методи вимірювання магнітних полів Мета роботи: Ознайомлення з принципом дії приладу Ш1-1 для вимірювання індукції магнітного поля (принцип ядерного магнітного резонансу). Ознайомлення з принципом дії прилада Ш1-8 для вимірювання індукції магн...
6913. Цели и задачи работы школы на 2011 – 2012 учебный год 34.91 KB
  Цели и задачи работы школы на 2011 - 2012 учебный год. Цель: Повышение качества обученности, среднего балла на независимых экзамена, обеспечение занятости обучающихся в системе ДО - 98%. Задачи: Организовать посещение уроков и провед...
6914. План воспитательной работы в 10 классе на 2008 - 2010 учебный год 136.5 KB
  План воспитательной работы в 10 классе на 2008 - 2010 учебный год Планирование воспитательной работы на 2009 - 2010 учебный год составлено на основании методических рекомендаций по работе над социальным проектом, выбранным в прошлом году. ...
6915. Элегазовый выключатель ВГБ-35 229.5 KB
  Элегазовый выключатель Введение Выключатели высокого напряжения (ВК) предназначены для оперативных и аварийной коммутаций в энергосистемах, для выполнения операций включения и отключения отдельных цепей при ручном или автоматическом управлении. Во в...
6916. Проектирование выключателей нагрузки 107 KB
  Введение Выключатель нагрузки - это простейший высоковольтный выключатель. Он используется для отключения и включения цепей, находящихся под нагрузкой. Дугогасительные устройства выключателей рассчитаны на гашение маломощной дуги, возникающей при от...
6917. Конфлікти в нашому житті. Психологічний практикум 88 KB
  Мета:ознайомити студентів з поняттями конфлікт та його позитивними і негативними сторонами, агресія, стратегіями поведінки учнів в конфліктній ситуації (миролюбство, уникнення, агресія), причинами виникнення конфліктів, агресивності, конст...
6918. Электромагнитная совместимость радиоэлектронного оборудования 41.5 KB
  Электромагнитная совместимость радиоэлектронного оборудования Направление радиоэлектроники, призванное обеспечить одновременную и совместную работу различного радиотехнического, электронного и электротехнического оборудования - называется электромаг...
6919. Воздействие помех на РЭС 39 KB
  Воздействие помех на РЭС Зависит от: структуры спектрального состава энергии Необратимые и обратимые процессы Мощная помеха Отказы аппаратуры из-за изменения структуры полупроводниковых материалов вплоть до их разрушения. Может сущ...
6920. Характеристики РЭС вне основных полос частот излучения и приема радиосигналов 49.5 KB
  Характеристики РЭС вне основных полос частот излучения и приема радиосигналов Любое РЭС характеризуется совокупностью параметров: функциональные - отражают основные функции выполняемые РЭС влияющие на ЭМС Функциональные параметры...