59894

«Ти – тихе сяйво над моєю долею» (жінки в долі Тараса Шевченка). Вистава

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Виходить Шевченко Т. Шевченко Т. Ведуча Оксана йог люба; мила щира вродлива і ніжна Оксанка її ім’я Шевченко згадує в багатьох своїх творах змінюючи часом на Мар’яну або на якусь безіменну дівчину. Ласочкою зорею пташкою такими ніжними лагідними словами називає Шевченко свою Оксану.

Украинкский

2014-05-12

107.5 KB

0 чел.

Коваленко Віра Олександрівна,

вчитель української мови та літератури

Уманської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №9

Уманської міської ради

Черкаської області

В и с т а в а

«Ти – тихе сяйво над моєю долею »

(жінки в долі Тараса Шевченка)

Сцена 1

Ведуча                                       

Щовесни,коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Ми є нащадки славного Тараса

Його терни торкнулись й наших тіл.

Народ возвести в націю – не в расу.

Огненним словом Велетень хотів.

Ведучий 

Вселяймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби.

Держава наша буде суверенна,

Коли з колін піднімуться раби.

Його надії нашими хай стануть,

Його поезії ввіллються в нашу кров.

І злоба й ненависть, неначе лід,розтануть,

І ручаями задзвенить любов.

Виходить Шевченко Т. Поодаль дівчина в українському

вбрані.

Шевченко Т.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх – не вгадали…

Ведучий 

Ті перші, чисті пориви дитячих почувань на тлі безрадісного, нещасливого життя Шевченка перетворились у щире полум’я останніх років життя.

Ведуча

Оксана – йог люба; мила, щира, вродлива і ніжна Оксанка, її ім’я Шевченко згадує в багатьох своїх творах, змінюючи часом на Мар’яну або на якусь безіменну дівчину. Ці твори пройняті незрівнянною щирістю і трагізмом самотності. «Ласочкою», «зорею», «пташкою» - такими ніжними, лагідними словами називає Шевченко свою Оксану.

Шевченко підходить до дівчини Оксани

Шевченко Т.

…чи правда, Оксано, чужа чорнобрива,

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свиті буває щасливий,

Як побачить диво - твою красоту;

Кого ти без мови, без мови навчила

Очима душею, серцем розмовлять,…

Ведучий 

Після п’ятнадцяти років розлуки з рідною оселею Шевченко завітав – таки в рідну Кирилівку.

Шевченко Т. (з болем в серці)

Позаду йде брат. Сідають на лаву.

В селі убогім… нічого не виросло й не згнило.

Ведучий 

Все було по-старому. В тихім закутку темного садка, серед старих дубових хрестів, що отіняли гробки його батьків, він спитався у брата про долю своєї Оксаночки, бо мав недобре передчуття ще на засланні.

С Ц Е Н А 2

На сцені Тарас і брат. Сидячи на лаві, ведуть розмову

Шевченко Т.

Чи жива

«Ота Оксаночка» - питаю

У брата тихо я.

Брат

Яка?

Шевченко Т.

«Ота маленька кучерява

Що з нами гралася колись…»

Брат

Помандрувала

«Ота Оксаночка» в поход

За москалями тай пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того!

З байстрям вернулась.

(Пауза)

Брат продовжує

Острижена… Було вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає,

А потім знов кудись пішла.

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла…

Шевченко Т.

А що за дівчина була-

Так-так, що крапля! І не вбога!

Та талану Господь не дав…

Виходять.

Ведучий 

Так писав Шевченко про свою колишню дитячу приязнь до Оксани через 18 років,уже будучи в Петербурзі. Ті почуття  не погасли в Шевченка і на засланні, до останнього свого подиху проніс своє перше, чисте, оспіване в поезії кохання до цієї простої вродливої дівчини.

Шевченко Т. за столом пише, потім підводиться і читає:

Ведучий

У гаю, гаю

Вітру немає;

Місяць високо

Зіроньки сяють.

Вийди серденько -

Я виглядаю;

Хоч на годину,

Моя рибчино.

Виглянь, голубко.

Та поворкуємо,

Та посумуєм;

Бо я, далеко

Сю ніч помандрую.

Виглянь же, пташко,

Моє серденько,

Поки близенько,

Та поворкуєм…

Ох тяжко! Важко!...

Поет відходить вглиб сцени.

Ведучий – читець

Тарас Шевченко був людиною глибоко релігійною, своєю творчістю він утверджував християнську мораль,  закумульовану в десяти Божих заповідях.

Ведучий

Дівоча цнота, висока мораль, чистота стосунків хлопця й дівчини – ось неодмінна умова гармонії між закоханими. Пропащі, хоч і милі створіння, не захоплювали Шевченка. Та він був занадто гуманний і на слабкості дивився поблажливо, стараючись навіть у бруді знайти хоч крупинку золота.

Ведучий

На продажну любов, на жінку, що віддавалась пристрасті, він казав: «можна махнути рукою» - потайна розпуста,  якими квітами не прикривалася, завжди викликала в його «Душі непереборну огиду».

Шевченко Т.  (підходячи ближче до ведучого)

Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Уже світять ті блискуче

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

«Хоч, небоже, раю?»

Він у мене тут - у серці,

А серця немає.

Ведучий озвучує роздуми Т.Шевченка

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса,

Нащо хороше і пишно

Ти та розцвілася?...

Шевченко Т. 

Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Усе думка побиває,

Щоб ніколи такі очі

Серце не вразили?...

Ведуча   

Шевченко, змолоду, не мав жодної прив’язаності до жінок, яку б можна було назвати серйозною,  він іноді  захоплювався жінками, але ненадовго.

Сценка «Шевченко і В. Рєпніна».

Варвара в глибині сцени сидить у задумі

Шевченко Т. (дивлячись у вікно)

Ах, дурниця! Поки з нею балакаю, то буцімто, щось і, ворушиться в серці, а там і байдуже.

Музична пауза. В. Рєпніна виходить з глибини сцени

В. Рєпніна

Породила мене мати

У високих у палатах,

Шовком повила.

У золоті, в оксамиті,

Мов та квіточка укрита

Росла  я, росла.

І виросла я на диво:

Кароока, чорноброва,

Білолиця!

Убогого полюбила,

Мати заміж не пустила,

Осталася я

У високих у палатах

У весь вік свій дівувати,

Недоле моя…

Шевченко підходить до Варвари

Шевченко Т.

Душі з небес благословенній

Дано любить, терпіть, страждать.

І дар приречений натхнення,

Дано сльозами доливать…

В. Рєпніна

Ви умієте розмовляти з ангелами, то розкажіть, що вони вам говорять.

Шевченко Т.

Ви розумієте це слово!...

Для вас я радо відложив

Життя буденного окови,

Священно діяв я ізнову

І сльози в звуки перелив.

Репніна виходить на край сцени.

Шевченко іде вглиб сцени, віддавши лист паперу.

В. Рєпніна

Шевченко простягнув мені папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручив мені пізніше. Там був написаний вірш на тринадцять рядків і підпис.

«Княжні, Варварі Миколаївні Репніній, на пам’ять про 9 – те листопада.»

Я прочитала.

«…Ваш добрий ангел надлетів,

Овіяв крилами і снами

З душею чудо сотворив…»

     Чиста і солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би його на шию. Та я сказала собі – треба подумати, щоб виграти час, я вдруге перечитала вірш, потім, підхопилась з місця – він в цей час ходив по кімнаті – я сказала йому: «Дайте мені ваше чоло» - і поцілувала його чистим поцілунком.

Варвара проходить вглиб і сідає за стіл

Ведучий

Часи перебування Шевченка в Яготині – це доволі цікавий  і важливий період в житті поета не лише для нас, але і для нього особисто, та для його оточення. Глибокий слід в житі і творчості Шевченка залишило з княжною Варварою Рєпніною, яка проживала  в Яготині у своєму родовому маєтку.

Ведуча 

Княжна Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра, дотепна, мила й ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою.

В. Рєпніна  (виходить із – за столу) Одного вечора Тарас Григорович запропонував прочитати нам свою другу поему, яка називається «Слепая.» І ось він починає читати. О, якби я могла передати Вам усе, що пережила під час цього читання!Які почуття!Які думки, яка краса, яка чарівність, і який біль! Моє обличчя все було мокре від сліз, і це було щастям. Яка м’яка чарівна манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодійні вірші! (підходить до Шевченка). – Я замовляю для вас золоте перо і подарую його вам, Тарасе Григоровичу.

– (промовляє до глядача) Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра і хотіла зробити йому добро.

Ведучий

Пізнавши в Шевченкові велику людину і незвичайний талант, княжна хотіла бачити поета завжди таким, і її неприємно дратувало, коли іноді Шевченко починав говорити звичайні жарти і ніби знижувався до звичайної пересічної людини.

В.Рєпніна

Я хотіла, щоб він завжди був святий і променистий, щоб він сіяв істину силою свого незвичайного таланту. Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого! З усіма він увічливий, із старшими шанобливий, і тому його усі люблять. Носив модний, тоді сірий довгий сурдук «у талію» з оксамитовим коміром і модний високо аж під підборіддя зав’язаний шалькрават.

Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий, на перший погляд його обличчя видавалося звичайним.

Але кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом, дивною добротою. Очима тими він підкорив собі вже не одне серце. У товаристві тримався повільно, із тактом.

Ведучий 

Шевченко – незвичайної душі людина, поет у повному розумінні: своїми віршами він полонив усіх, викликав у глядачів сльози ніжності й співчуття, прихиляв до себе старих і молодих, холодних і палких. Читаючи свої чудові твори, ставав чарівником; музичний голос переливав у серце слухачів глибокі почуття, що владно панували тоді над ним самим. Був обдарований більше ніж талантом – генієм. І чутлива та добра душа його налаштовувала ліру на високе й святе.

Ведуча 

У серці княжни спалахнула любов. І хоч у її житті це було вже вдруге, та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло всіма квітами перших палких, чистих переживань, коли закохане серце радісно молиться і хоче обійняти увесь світ!...

Ведучий  

Шевченко – добрий і чуйний, до слабості не рішучий і заразом не обрахований у своїх діяннях. Його не можна не любити: для тих, хто щиро любив його, він був джерелом клопотів, постійних переходів від захоплення до обурення.

В.Рєпніна

Шевченко зачарував і полонив моє серце. Моє захоплення ним виявлялося щораз більше і більше. Він відповідав мені іноді теплим почуттям, але пристрасним ніколи. Коли б я бачила з його боку любов, я, може, відповіла б йому пристрастю. Почуття надто охопило мене, так що я забула мою Біблію.

Шевченко до Рєпніною 

О добрий ангеле! Ти укріпив захитану в мені віру в існування святих на землі!

Шевченко і Рєпніна мило про щось розмовляють

Ведучий

Тарас Григорович був переконаний і відчував, що Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань. Він досі ніколи не зустрічав такої співзвучної собі жіночої душі і в жодній із жінок не бачив такого захоплення ним, але його почуття не було коханням, як у княжни.

Ведуча

Думка про моральні муки, які чекали Варвару, була для молодого поета нестерпною. Шевченко  не простягнув руку, як чекала княжна, не притулив її до свого серця.

Ведучий

Варвара уже зрозуміла, вона опанувала собою, хоч нестерпно мучилась і переживала, погодилася бути названою сестрою, говорила про те, як віра допомагає їм у житті.

Ведуча

Остання зустріч Шевченка з княжною була дуже сердечною, Варвара трималася спокійно і гідно, що коштувало їй великих душевних зусиль.

Ведучий

Шевченко, покидаючи Яготин, мав певність, що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя.

На сцені Шевченко і Рєпніна.

В.Рєпніна

Я дуже тяжко вами відболіла,

Це все було, як марення, як сон,

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора, прощатись нам. Будень,

На білих вікнах змерзли міражі,

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні, і такі чужі.

Це казка днів – вона була не довгою,

Цей світлий сон – пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею –

Воно лишилось не усе життя.

Шевченко

Ваш добрий ангел надлетів,

Овіяв крилами і снами,

І тихо зграйними речами.

З душею чудо сотворив.

(Розходяться в різні сторони)

Сцена 3

Катерина Піунова і Т. Шевченко.

К Піунова в центрі сцени.

К. Піунова

Це було 1857 року.  В одній із звичайних вистав, у якій я була зайнята, в антракті перед водевілем, антрепренер вийшов за лаштунки з якоюсь незнайомою людиною… І показав йому обладнання сцени. Цей незнайомий був великий український поет. Т.Г.Шевченко був представлений групі акторів. Була представлена йому і я. Він подав мені руку, очі його пильно і ласкаво дивилися на мене, посміхнувшись, сказав:

Шевченко підходить до Катерини і цілує руку:

Шевченко

-Вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені.

Піунова

Під гримом я почервоніла до вух. У збентеженні я щось пробурмотіла, не знаючи, що мені казати, щоб висловити своє задоволення, свою радість з приводу свого знайомства з ним. Ми всі знали, що в Нижньому Новгороді живе Тарас Шевченко, знали про його повернення із заслання, але про можливість познайомитися з ним, розмовляти, з ним – ніхто з нас і не міг…

Наспів третій дзвінок…

Я йому сказала: «Мені треба йти на сцену… Зараз починають.»

Шевченко

Будьте як завжди чудові (тисне руку у своїх руках).

Піунова

Я побігла на сцену. Серце моє калаталось так сильно і так часто, що я ледве переводила подих. Якесь незрозуміле хвилювання охопило мене від його теплого потиску руки. У ньому була якась чарівна простота… Коли я вийшла на сцену і знову в партері побачила ласкаві очі поета, я мимоволі посміхнулася, і натхнення – творчий вогонь – охопило все моє єство.

Прийшовши після вистави додому, я довго – довго думала про свого нового знайомого, була задумлива і навіть накликала на себе невдоволення свого батька.

Ведучий

(у ролі батька)

Про що ви, Катерино Борисівно, все думаєте? Чи про кого?

Піунова

Я йому нічого не відповіла. (сідає, читає роль).

Ведуча

До Нижнього Новгорода приїхав відомий актор, Михайло Щепкін, що мав на меті відвідати Тараса Григоровича Шевченка. На прохання поета і новгородців артист взяв участь у кількох виставах.

Ведучий

Побачивши Піунову на сцені, Щепкін відчув у ній великі здібності. Вона грала з ним головні ролі у кількох п’єсах. Коли почали готувати «Москаля-чарівника», де Піунова дістала роль Тетяни, потрібно було вчити українську мову. Для цієї мети Щепкін взяв на допомогу Шевченка, про що Піунова згадує.

Піунова за столом читає

Піунова

Була субота…  Я сиділа у своїй кімнаті, переді мною горіла лойова свічка. Я заглибилась в читання ролі Тетяни. Українські слова були для мене нові і погано зрозумілі. У передпокої пролунав дзвінок, я побігла відчиняти двері… До передпокою зайшов мій батько і … Тарас Григорович.

Ведучий-батько  

З того дня почались лекції з української мови. Перед самою виставою Тарас Григорович сказав: – За вас, Катрусю, я спокійний.

Ведучий  

Піунова, як видно із Шевченкового щоденника, зіграла свою роль так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше від усіх шалів у театрі, він страшенно кричав і тупав ногами від задоволення.

Ведуча 

Після того Шевченко дуже часто відвідував Катрусю, приносив їй книжки і читав їх разом з нею.

К.Піунова 

Тарас Григорович любив мене, як свою рідну дитину, і навіть ще палкіше.

Ведучий

Певно, що Піунова припала до серця нашому поетові. Він часто відвідував її, ходив з нею по знайомих, де їх радо зустрічали. Шевченко завжди був веселий, багато жартував. Закохавшись, намагався одночасно впливати на її досить провінціальний світогляд, на її смаки.

Ведуча

Проте про свої почуття він, певно, не говорив, або вона не сприймала того серйозно. Бо коли він, нарешті, зайшов у справі одруження до її батьків,то це сприйняли, як несподіванку. Дівчина біла ні жива ні мертва від жаху. Мати намагалась довести, що вона ще дитина, а він значно старший, щоб пом’якшити відмову.

На сцені в одному кутку Катерина, в іншому – Шевченко

Ведучий

Після того Т.Г.Шевченко ще деякий час намагався тримати зв’язки, надсилати літературу, але побачивши небажання навіть підтримувати знайомство, пише їй цікавого змістовного листа, з якого яскраво бачимо його ставлення до Піунової:

Шевченко читає листа

Шевченко Т. 

Люба і щиро поважна, Катерино Борисівно! Я приніс вам книги, і приніс їх з тим, щоб ви їх причитали. Але ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як пояснити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче у безвихідь, особливо, якщо взяти до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мою пропозицію одружитись?

Я вас люблю і кажу це просто, без усяких вигуків і захоплень. Ви досить розумні, щоб вимагати від мене палких висловлювань про кохання, я надто люблю і поважаю вас, щоб уживати безсоромності, так прийнятої у світі. Зробитися вашим чоловіком – для мене найбільше щастя і відмовитись від цієї думки буде тяжко.

К.Піунова (продовжує читати)

Але коли доля вирішила інакше, якщо я мав нещастя не подобатися вам і якщо книги, повернуті вами, означають відмову, то нема чого робити: я мушу підкоритися обставинам. Але у всякому разі ні почуття мої, ні повага до вас не зміняться, і якщо ви не можете, або не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте мені лишити хоч одну втіху – лишитись вашим другом і постійною відданістю заслужити ваше добре ставлення і повагу. В чеканні відповіді, яка мусить вирішити мою долю, лишаюсь відданим вам і глибоко люблячий Тарас Шевченко. (сидить у задумі)

Ведучий

Не діставши відповіді, поет, певно, тяжко переживав, бо недаремно в щоденнику 22.11.1858 р. незадовго до остаточного розриву пише: «Втретє сниться Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки».

Ведуча

Тарас Григорович дивується такому сну, а за день довідується, що вона підписала контракт з місцевим театром, чим зрадила обіцянку, дану йому і Щепкіну про перехід на харківську сцену, про що там же читаємо за 24 лютого:

Шевченко Т. (читає щоденник):Я скоріше простив би їй найсміливіші вчинки, ніж цю дрібну неспроможність: у мене все як рукою зняло. Відпочину і на дозвіллі займусь перепискою для друку моєї невільничої поезії.

Ведучий

Після цього Тарас Григорович навіть не вітався з нею при зустрічі. Як видно, Піунова, будучи ще зовсім молодою і маючи в той час іншого, молодшого нареченого, не уявляла собі такого одруження.

Ведуча

Та нерозуміння величі нашого поета, з’ясовується у спогадах Піунової пізніше, уже по смерті Тараса Григоровича, коли про нього заговорила вся преса.

К.Піунова

На цей час – уже будучи одруженою – припадає і моє знайомство із знаменитим поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, який ощасливив мене своєю увагою і який зробив мені велику честь – запропонував стати його дружиною. Тоді п’ятнадцятирічна дівчина, я, звичайно, не могла оцінити цю велику людину, але зате все життя гордилася і горджусь тим, що звернула на себе його увагу!

Музична пауза. Муз. М.Лисенка

Сцена 4

Ликера і Шевченко

Ведучий

Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової – сироти-кріпачки, яка працювала у Карташевських. 2 рази на тиждень у їхньому домі відбувалися літературні вечори. Серед видатних письменників – Тургенєв, Костомаров, Анненков, бував і Тарас Шевченко. Ликера в таких випадках одягала свій українських одяг – була приваблива, чим і привернула увагу поета, який стужився на чужині за Україною.

Ведуча

Ликера біла вродлива, струнка, красива, але не зовсім порядна як людина. Тому і здійнявся галас, коли Шевченко зібрався одружуватися з Ликерою, знайомі і друзі не радили йому цього робити. Лише згодом Шевченко і сам переконується в тому, що він помилявся і що захоплення Ликерою до добра не доведе.

Ведуча

Якийсь час він переживає нову невдачу – і зробився злий на весь жіночий рід. Шевченко шукає щирої й хорошої людини для створення тихої, затишної сім’ї, до б панувала злагода, гармонія душі і серця, спокою і людського тепла.

Ведучий

Маючи талант генія – як людини, як поета, письменника, драматурга, живописця, – стоячи своїм світоглядом, розвитком поза своїм часом, він, вірний своєму кріпацькому середовищу, шукає дружину з тих бідняцьких шарів, але натрапляє на великі контрасти, і тому образ його незабутньої Оксани стає ще більше недосяжним.

Шевченко Т. (у глибині сцени за столом пише)

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався,

Та недосвіт перед світом,

Потоптав веселі квіти,

Побив поморозив

Шкода того барвіночка,

Й недосвіта шкода…

Ведучий

Уже по смерті Великого Кобзаря у 1910 році К.Широцький записав розповідь Ликери, якій було вже сімдесят років. Будучи у такому віці Ликера не втратила ознак колишньої краси, жвавості й балакучості. Вона мала напівінтелігентний вигляд, що видно було з мови, одягу, манер триматися.

Ведуча

Про Шевченка вона розповідала з великим жалем і побожністю. Тарас Григорович приносив їй багато подарунків, справив багато одягу, взуття і ще до вінчання замовив гарний український одяг.

Ведучий

Одного разу, коли Ликера відвідувала Шевченка в Петербурзі в його майстерні, він намалював її в українському одязі. «Розмовляв Шевченко завжди українською мовою», – згадує Ликера потому.

Ликера

Він написав мене в українському вбранні, у довгих сережках, і стрічка була на голові. Той портрет я тримала, а як віддалася, то чоловік побив його. Як робив Тарас Григорович, то сидів в одній сорочці, рукави розірвані. Але то він робив діло. За неохайність брешуть, і що горілку пив – брешуть.

Ведучий

Ликера одружилася з голярем Яковлєвим, який через якийсь час помер, і вона, певно, з великої пошани до пам’яті Тараса Григоровича, переїхала жити до Канева.

Ликера

Вийду тепер у Каневі на могилку Тарасову, а всі так і шепчуть: «Шевченчиха пішла, Шевченчиха пішла». І чого вони в’язнуть до мене?

Сцена 5

На сцені Т.Шевченко

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу,

Посижу я і походжу,

В своїй маленькій благодаті

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє – колишній та ясний

Присниться сон мені!... і ти!

Бо ти й приснишся і в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха…

Запалиш рай мій самотній.

Музична пауза. Звучить пісня «Думи…»

Ведучий

Про те, як Тарас Григорович тужив за українською людиною, за рідним краєм, за рідною мовою, за своєю мальовничою Україною, живучи в Петербурзі, бачимо з такого епізоду: якось в Петербурзі Тарас Григорович познайомився з однією родиною з України. Він захотів написати портрет їхньої вродливої доньки Одарочки. Їй було тільки 17 років…

Т.Шевченко перед мольбертом, пише портрет молодої дівчини в українському вбранні. Дівчина позує. Тут у майстерні два брати дівчини.

Ведуча

Честахівський мусив писати по дозвіл аж в Україну, до її братів. І от нарешті одного дня 1860 року Одарочка в супроводі своїх родичів, прийшла в Кобзареву майстерню…

Шевченко підходить до україночки, поправляючи стрічки:

… в білій чохлатій сорочці з червоною стьожкою, в плахточці, в запасці, стрічках-кісниках, і голівка заквітчана, як маківка на городі, в моїй майстерні…

Ведучий

Честахівський розповідає: «Він, як орел крилами, ухопив мене дужими руками і придавив до своїх дужих орлиних грудей».

-Спасибі тобі, мій голубе сизий, моє серденько любе, за твою добру ласку, бодай тебе лихо не знало!

Ведучий

А за віщо це, батьку? – запитав Честахівський.

Шевченко Т. (з захопленням!)

Учора в мене був Великдень, в перший раз після того, як вигнала мене лиха доля з України… Учора я так зрадів, звеселів, обновився серцем, як радіють віруючі, що до хреста дочекались на Великдень – наче важке тягло з грудей зсунулося. Десять років в мурах, не убачивши сонця… Хвалити Бога, що не вмер на чужині, оце довелося побачити, подивитись на маків цвіт, з козацького роду.

Т.Шевченко сідає малювати, потім підводиться і підходить до дівчини.

Шевченко Т.

Що за люба дівчинка, яка мова, дзвенить краще срібла, а душа славна, чиста… Як пташка з божого раю, нащебетала мені в оцих мурах сумних. Наче ненька Україна тхнула мені в серце теплим, легким духом, пахучими нивами, запашистим квітом вишневих садочків і трави зеленої, як побачив чистісіньку свою людину, почув рідну мову…

Ведучий

Як бачимо, ця дівоча чудова краса «незіпсута рідна мова», рідний одяг глибоко сколихнули Кобзареве серце.

Дівчина виходить.

Шевченко Т.

Ох, Боже мій, коли б скоріш літо, помандрую на Вкраїну…

Т.Шевченко помалу крокує до краю сцени

Над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю, предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу.

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе мов кралю, посажу:

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах –

І веселенько заспіваєм…

Вибігає Оксана, як марево. Шевченко йде за нею, але вона зникає так, як і з’явилася, – марево… Пауза. Звучить музика.

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тільки хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри

Та на лани золотополі.

Понад Дніпром у темнім гаї

Гуляли б, поки не смеркає,

Поки мир божий не згасне,

Поки з вечірньою зорьою

Не зійде місяць над горою,

Туман на лан не прожене.

Ми б подивились, помолились

І, розмовляючи, пішли б

Вечеряти в свою хатину…

Я тільки хаточку у тім раї

Благав і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі…

Музична заcтавка


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82291. Причины и начало интервенции и гражданской войны в Казахстане. Образование фронтов в крае 31.04 KB
  Началом Гражданской войны является антисоветский мятеж Чехословацкого корпуса в мае 1918 года военнопленным солдатам которого Советское правительство разрешило вернуться домой. В ходе гражданской войны были образованы Восточный и Туркестанский фронты локальными фронтами являлись: Актюбинский Уральский Семиреченский. Яркой страницей гражданской войны является экспедиция А.
82292. Развитие промышленности в 70-80-е годы и ее сырьевая направленность 30.54 KB
  Быстрыми темпами развивалась легкая промышленность республики. В структуре экспортных поставок республики 97 приходилось на сырье. Состояние республики определялось не уровнем жизни населения полнотой и реальностью ее суверенных прав в Союзе ССР развитием духовной культуры а суммой капиталовложений тоннами добытой руды угля нефти и других ресурсов. Таким образом в экономике республики в 7080–е годы проявились все те деформации которые были характерны для народного хозяйства страны в целом.
82293. Экономическая политика в годы гражданской войны 30.88 KB
  Первыми мероприятиями советской власти в Казахстане стали: национализация крупной промышленности банков и транспорта весной 1918 года; возращение крестьянам 35 млн. Для Казахстана продразверстка стала настоящим бедствием: поголовье скота составило всего 545 в 1920 году по сравнению с 1913 годом Сокращение произошло с 299 млн. в 1913 году до 163 млн. голов в 1920; посевные площади с 42 млн.
82294. Развитие сельского хозяйства в сер.60-х-нач.80-х годы 31.31 KB
  Уравнительное распределение заработной платы снижала заинтересованность рабочих в результатах своего труда объемы производства и качество продукции. Наращивание производства сельскохозяйственных продуктов в республике проходило крайне неравномерно более высокие темпы прироста были достигнуты в девятой пятилетке – 3 в год. Неустойчивым было развитие зернового производства.
82295. Создание Киргизской (Казахской) АССР и КазССР 27.83 KB
  Казревком также занялся подготовкой Учредительного съезда Советов Казахстана. 5 декабря 1936 года VIII Чрезвычайный съезд Советов СССР принял новую Конституцию в составе которой было 11 союзных республик в том числе и КазССР.
82296. Международные связи Казахстана в сер.60-х-нач.80-х годов 35.09 KB
  Во внешней политике СССР основными задачами оставались: устранение угрозы распада социалистической системы ее сплочение в политическом военном и экономическом отношениях; нормализация отношений между Востоком и Западом сосуществование в сотрудничестве. Эта политика была особенно активна иногда перерастала в прямую интервенцию в отношении стран находившихся в непосредственной сфере влияния СССР например Афганистан. Этим в свою очередь объяснялось достижение военностратегического паритета СССР и США а также рост революционной...
82297. Казахстан в условиях НЭПа. Причины перехода и сущность 28.14 KB
  Предприятия ж дорожного автомобильного транспорта добывающей и обрабатывающей промышленности были переведены на хозрасчет. К 1928 году было завершено восстановление промышленности Казахстана. Из-за большой разницы цен на продукты с х низкие и промышленности высокие крестьяне перестали сдавать зерно государству.
82298. Экологические проблемы Казахстана на современном этапе (движение Невада-Семипалатинск, Арал, Балхаш и т.д.) 33.34 KB
  Высыхание Аральского моря и возникновение зоны экологического бедствия в регионе стало возможным в результате неэкономного использования воды рек Сырдарьи и Амударьи. Сырдарья в настоящее время не доходит до моря заканчивая свой путь на полях а Амударья достигает Арала лишь зимой тоненьким ручейком. Осушенное дно моря становится источником пыли и солей разносимых на очень большие расстояния. Площадь моря разделилась на несколько самостоятельных водоемов море отошло от берегов местами на 100150 км и продолжает расчленяться.
82299. Земельно- водная реформа 1921 г, ее цели и сущность 29.36 KB
  Аграрные преобразования способствовали возвращению и укреплению социально экономического положения 300 тысяч беженцев казахов и киргизов эмигрировавших в 1916 году в Китай. Реформа способствовала укреплению союза рабочего класса и казахских шаруа узбекских дунганских уйгурских дехкан укреплению национального согласия. Кредит семенные ссуды и другие средства экономического регулирования способствовали укреплению связи государства с трудовым крестьянством восстановлению производительных сил росту трудовой активности трудящихся аула и...