60127

Українське кіномистецтво

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Народилася Наталія Михайлівна Ужвій 22 серпня 1898 року в містечку Любомлі на Волині в селянській сім’ї. До 1912 року сім’я Ужвій жила в робітничому селищі Брудно поблизу Варшави.

Украинкский

2014-05-14

951 KB

48 чел.

Тема: Українське кіномистецтво

Навчальна мета: ознайомити учнів з українським кіномистецтвом, його історією, з життям та творчістю видатних українських акторів та режисерів.

Розвиваюча мета: розвивати ціннісне ставлення до мистецтва, підвищувати культурний рівень учнів. 

Виховна мета: виховувати патріотизм та любов до рідного краю.

Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран,  відеозаписи, презентації.

Хід заходу

Вчитель. Кінематограф відносно новий вид мистецтва. Його історія порівняно з тисячолітньою історією музики, живопису, театру дуже коротке. Але це не заважає кіно залишатися вже протягом декількох десятків років найбільш масовим видом мистецтва.

Великий англійський режисер Альфред Хічкок якось скачав: «Фільм – це життя, з якою вивели плями нудьги». Дійсно, хороше кіно зачаровує, дивує, змушує задуматися над що відбуваються в житті людини явищами. Також як книга для письменника, музика для музиканта чи картина для художника, кіно для режисера - це спосіб вираження власних думок, почуттів і бажань. Найчастіше кіно показує нам ідеальне життя, життя про яку мріють багато, життя, яка для багатьох не досяжна. Кінематограф є своєрідним мотивом, спонукальним дією до активного втручання у своє життя і зміни її на краще на шляху до ідеалу.

Хоча кіно і новий вид мистецтва, але в базі даних фільмів в Інтернеті (англ. Internet Movie Database, IMDb) зараз зібрана інформація про більш ніж 6,3 мільйонів фільмів і телесеріалів, є інформація майже про 2 мільйони акторів, режисерів та інших професіоналів кіно зі всього світу. Як і в кожному виді мистецтва в світовому кінематографі є і свої шедеври, але сьогодні хотілося б поговорити про рідне українське кіно, його історію і розвиток, видатних вітчизняних акторів і режисерів. Тому я пропоную розпочати наш захід.

(Презентація українське кіномистецтво)

Учень 1.

 

Учень 2.

 

Учень 3.

 

Учень 4.

 

Учень 1.

 

Учень 2.

 

Учень 3.

 

Учень 4.

 

Вчитель. Для успіху фільму зрозуміло потрібні талановиті актори. А яких українських акторів ви знаєте?.. Я пропоную послухати розповіді про відомих вітчизняних акторів. В момент розповіді демонструються презентація.

Учень 5. (Наталія Ужвій 1898-1986)

 

 

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й  — українська радянська акторка театру і кіно, народна артистка СРСР (1944), лауреат державних премій СРСР (1946, 1949, 1951), Герой соціалістичної праці (1974).

Народилася Наталія Михайлівна Ужвій 22 серпня 1898 року в містечку Любомлі на Волині, в селянській сім’ї.

До 1912 року сім’я Ужвій жила в робітничому селищі Брудно, поблизу Варшави. Там минали дитячі роки Наталі, там вона отримала початкову освіту — спершу в залізничному, а потім у міському дворянському училищі. Наполегливо і старанно готується вона до іспитів і в 1914 році успішно складає їх на звання сільської вчительки.

Визначальною для юної акторки стала зустріч і знайомство з Мар’яненком у 1912 році, в день, коли вони вперше переступили поріг професійного театру. Наталя потрапляє в допоміжний склад Київського українського драматичного театру імені Шевченка.

У 1926 році Ужвій переходить до харківського театру «Березіль», що об’єднував навколо себе майбутній цвіт української сцени — Курбаса, Бучму, Крушельницького, Сердюка, Мар’яненка та ін. Це був час пошуків і дерзань, змужніння, осмислення свого покликання.

З 1936 року актриса працює в Київському українському драматичному театрі ім. І.Франка.

У роки Великої Вітчизняної війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях.

Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі «Райдуга» (за однойменною повістю Ванди Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів і мільйонів глядачів (премія «Оскар» за найкращий іноземний фільм).

У повоєнні роки Ужвій плідно працює над образами своїх сучасниць у п’єсах Корнійчука, Якобсона, Васильєва, Собка. «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, «увібрав» його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ», — писала Наталія Михайлівна про особливості власної творчої лабораторії.

Сама ж актриса, здається, взагалі не знала такого поняття, як спокій, коли йшлося про роботу над роллю, або ж взагалі коли справа торкалася сценічної діяльності. Палка й неспокійна вдача її ніколи не дозволяла тут навіть хвилинної розслабленості чи найменшої байдужості.

Поруч з великою актрисою виросло не одне покоління молодих митців, які з перших самостійних кроків на сцені відчували не тільки опіку майстра, але й саму атмосферу живої легенди театру.

Померла Наталія Михайлівна Ужвій 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

Відеофільм. «Заповіт» (Леонід Биков 1928-1979 – український  актор, режисер і сценарист)

http://www.youtube.com/watch?v=5BK91g4p32E

 

 

Учень 6. (Костянтин Степанков 1928-2004)

 

 

Костянти́н Петро́вич Степанко́в — український актор, народний артист СРСР (1977), державна премія України (2003).  З 1953 року — педагог і керівник майстерні Київського інституту ім. І. Карпенка-Карого.

Народився в селі Печеськи Хмельницької області. Справжнє прізвище — Волощук. Батько актора, Петро Волощук, був священиком і загинув у сталінських застінках. Прізвище Степанков утворене від дівочого прізвища матері, Степанко.

Не кожен актор може похвалитися такою фільмографією, яку мав Костянтин Петрович Степанков. "Камінний хрест", "Комісари", "Вавилон ХХ", "Захар Беркут", "Дума про Ковпака", "Високий перевал", "Легенда про княгиню Ольгу", "Як гартувалася сталь", "Дорогою ціною", "Пастка". Костянтин Степанков - це ціла епоха українського кінематографа. За словами Ади Роговцевої, прими театральних підмостків, дружини актора, його талант повністю не був вичерпаним. Упродовж останніх років у Костя Петровича не було великих робіт у кіно. Але те, що він зробив раніше, а це понад сто ролей, - дуже багато. Свої роботи Степанков поділяв на ті, які йому не соромно дивитися, й інші. До перших зараховував роль Ковпака з "Думи про Ковпака", Лобачова ("Комісари"), Михайла з "Камінного хреста". Сьогодні важко повірити, що Степанков міг стати не актором. Адже після війни він вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (факультет плодово-ягідної технології). Чудово вчився, займався самодіяльністю, організував драмгурток. А в 1948 році після гастролей в Умані театру імені Івана Франка Амвросій Бучма запропонував Кості Степанкову навчатися в Києві, відразу розпізнавши майбутній талант. Отже, 1953 року Кость Степанков закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (курс Амвросія Бучми). Із 1955 року грав у театрі імені Івана Франка, із 1968 - актор Київської кіностудії імені Довженка, і протягом 31 року - педагог і керівник майстерні Київського інституту імені Карпенка-Карого. Із 1998 року - викладач кафедри телебачення в Київському університеті культури і мистецтв. Знаковою в долі актора була й зустріч із великим Сергієм Параджановим. Актор знімався в його «Українській рапсодії» - першій, ще дипломній, і в одній із останніх стрічок - "Ашик-Керіб". Йому пощастило працювати з Василем Цвіркуновим, Іваном Миколайчуком, Леонідом Осикою, Романом Балаяном, братами Юрієм, Вадимом і Михайлом Іллєнками, Роланом Сергієнком, Леонідом Биковим, Лесем Сердюком. Майже всі актори вважали Степанкова чудовим партнером, який давав можливість іншим виявити свої можливості. Він завжди був зібраним у роботі і націленим на цікавий результат. Народного артиста України, кіноактора Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка Костянтина Петровича Степанкова Указом Президента України за вагомий особистий внесок у розвиток українського кіномистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня (2003). Помер видатний актор у Києві 22 липня 2004 року, похований на Байковому цвинтарі.

Відеофільм. «Іван Миколайчук» (Іван Миколайчук 1941-1987 – український  актор, режисер і сценарист)

http://www.youtube.com/watch?v=jweaTcjGnIY

 

 

Учень 7. (Богдан Ступка 1941-2012)

 

 

Богда́н Сильве́стрович Ступка – український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).

Народився актор 27 серпня 1941 року в смт. Куликів на Львівщині, яке на той час перебувало під німецькою окупацією.

До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру.

За кулісами театру Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

1961 року він закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драмтеатр ім. Франка. Того ж року на запрошення свого наставника, Ступка перейшов до цього театру.

1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України.

2001 року після смерті Сергія Данченка Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Його син, Остап, грав провідні ролі в театрі під керівництвом батька.

За всю кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.

Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.

Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.

У переліку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

2006 — на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Брежнєва.

Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).

2007 — виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).

22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер у лікарні «Феофанія». Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Вчитель. Зрозуміло, що основною людиною при зйомці фільму є режисер. Ми з вами говорили, що Леонід Биков та і Іван Миколайчик окрім того, що були акторами також були і режисерами та сценаристами своїх кінофільмів. А яких ще відомих українських режисерів ви знаєте?.. Я пропоную послухати розповіді про відомих українських режисерів.

Відеофільм. «Олександр Довженко» (Олександр Довженко 1894-1956 – український режисер, сценарист)

http://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM

 

 

Учень 8. (Сергій Параджанов 1924-1990)

 

 

Параджанов Сергій Йосипович — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (1990), лауреат Державної премії України (1991, посмертно).

Народився Сергій Параджанов у Тбілісі в родині антиквара, він був третьою дитиною в сім'ї.

Середню школу Сергій закінчив тільки з двома «п'ятірками» — з природознавства і малювання. Технічні предмети тягнув на «трійку», проте, він вирішив поступати в Інститут залізничного транспорту, де провчився рівно рік.  

У 1942–1945 роках він вчився на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії. Брав участь у концертній трупі, що обслуговувала військові шпиталі, провів близько 600 концертів. Після закінчення консерваторії вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.

Працював асистентом режисера на фільмі «Тарас Шевченко», асистентом режисера на фільмі «Максимко».

28 червня закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.

З Україною пов'язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (всі — 1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962).

Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.

Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи».

Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

У 1965-68 роках Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестував проти масових політичних арештів в Україні. Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. Зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати у Вірменію.

В 1971 повернувся у Київ. 17 березня 1973 був заарештований і засуджений. Параджанову дали п'ять років колонії суворого режиму. Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту був звільнений 30 грудня 1977. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі. І в подальшому зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів.

Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми «Intermezzo» (за Коцюбинським), «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».

Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб».

У одному з своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії».

17 липня 1990 року в Єревані помер видатний кінорежисер. Параджанова поховали в Пантеоні геніїв вірменського духу, поряд з Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном й іншими діячами мистецтва, літератури і науки Вірменії.

Учень 9. (Сергій Бондарчук 1924-1990)

 

 

Сергі́й Фе́дорович Бондарчу́к — український радянський режисер, актор. Режисер кіноепопеї «Війна і мир», яка 1968 року удостоєна Оскара в категорії «Найкращий іноземний фільм».

Сергій Бондарчук народився на Херсонщині, в селищі Білозерці, 25 вересня 1920 року.

У 1937–1938 роках працював актором Єйського драматичного театру.

Професійну освіту почав здобувати у театральному училищі Ростова-на-Дону.

В 1948 році закінчив ВДІК. Того ж року відбувся його дебют у кіно, де молодий актор зіграв у культовому для свого часу фільмі «Молода гвардія» роль підпільника Валька. З цієї роботи почалася кар'єра Бондарчука у кіномистецтві.

Широке суспільне визнання принесла Сергієві Бондарчуку провідна роль у фільмі «Тарас Шевченко» (1951), за яку він був відзначений Сталінською (пізніше названою Державною) премією. У 1952 став народним артистом СРСР.

Світову славу Сергієві Бондарчукові принесла режисерська діяльність, розпочата наприкінці 1950-х років.

Його дебютом як кінорежисера став фільм «Доля людини» (1959).

В 1959 р. Сергій Бондарчук став лауреатом Ленінської премії.

По-справжньому епохальною подією стала чотирьохсерійна стрічка Бондарчука «Війна і мир» (1966–1967), що здобула низку премій на різноманітних кінофестивалях, найпочеснішою і найвизначнішою з яких став «Оскар», вручений українцеві 1968 року. Крім того, що Бондарчук — режисер-постановник фільму, він також зіграв у ньому роль П'єра Безухова та написав сценарій.

Наступною вагомою кінороботою Сергія Бондарчука став фільм «Вони захищали Батьківщину» (1975), в якому зіграли тодішні зірки радянського кіно: Шукшин, Нікулін, Бурков, Тихонов та інші.

Лірико-філософський талант кіномислення Сергія Бондарчука втілився у стрічці «Степ» (1977), знятій за творами Чехова.

1982 року в творчому поступі Сергія Бондарчука стається ще одна важлива подія — за значний внесок у кінокультуру його відзначають престижною Міжнародною премією Академії Сімба (Італія), підкреслюючи значення українського митця для традицій європейського кіно, спрямованого на дослідження й вираження глибинних людських поривань, переживань, прагнень.

В 1980 року Сергій Бондарчук удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. В 1984 р. — знову Лауреат Державної премії.

Сергій Бондарчук став фундатором кінематографічної династії. У 70-ті роки справжньою кінозіркою стала його донька Наталя Бондарчук, зігравши у низці солідних теле- і кінофільмів, а нині, активною кіно- і телевізійною діяльністю займається Федір, його син.

Вчитель. Ми переконалися, що українське кіно має потужну історію. Такі люди як Олександр Довженко, Іван Миколайчик, Леонід Биков, Сергій Параджанов, Сергій Бондарчук, Богдан Ступка, Наталія Ужвій, Костянтин Степанков…, внесли значний вклад в розвиток вітчизняного кіномистецтва. Прикро що на даний момент українське кіно переживає не найкращі часи, але все ж таки існує, в більшій мірі знімаються короткометражні стрічки.

Визнання, яке на міжнародних змаганнях здобули вітчизняні стрічки, говорить саме за себе: українці мають що сказати світу. І роблять це майстерно, унікально, по-справжньому.

Разом із світом змінюється мистецтво, трансформуються художні потреби глядачів і зростають технічні можливості створення кінофільмів. Незмінною залишається лише традиція мистецтва - великі ресурси, що у національній переробці дають шедевральні плоди.

Українське кіно – унікальне. Воно виросло на родючій землі нашої Батьківщини, вижило в умовах тотальних репресій, і спромоглося попри усі перепони зберегти національну ідентифікацію. І що найголовніше, українське кіно буде жити. Бо фільми нашої держави багаті душею, а дух української нації – непереможний.

PAGE  14


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3226. Выполнение аналитического исследования для получения экономической информации при принятии определенного управленческого решения 128.85 KB
  Введение Цель подготовки курсовой работы – приобретение студентами навыков самостоятельного выполнения аналитических исследований по вопросам оценки эффективности экономико-финансовой деятельности предприятия, сбора необходимой для этого эконом...
3227. Технология и оборудование машиностроительного производства. Деталь штуцер 301 KB
  Объект исследования - штуцер. Цель курсового проекта- составление технологического процесса изготовления детали, подбор и проектирование технологической оснастки для изготовления с требуемым качеством и минимальной себестоимостью.
3228. Проектирование станочного приспособления для обработки детали 100.31 KB
  ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТИПА ПРОИЗВОДСТВА. Пользуясь табличным способом определения типа производства, данное производство является мелкосерийным. Такт выпуска деталей: где Fд - действительный годовой фонд времени работы оборудования (час). N - объем выпуска ...
3229. Кредитования малых предприятий коммерческими банками 600 KB
  Проблемы кредитования малых предприятий коммерческими банками в современных условиях 1.1 Малый бизнес и его роль в экономике страны Одним из основных факторов социально-экономического развития современного общества и характерным признаком рыночной...
3230. Расчет создания и использования холодильного оборудования в пищевой промышленности 6 MB
  Применение холода в пищевой промышленности 1.2 Краткая характеристика района строительства холодильника 1.3 Исходные данные 2. Специальная часть 2.1 Определение вместимости камер хранения 2.2 Расчет строительных площадей камер хранения холодильн...
3231. Формирование мотивации к физкультурно-спортивной деятельности у школьников с нарушением интеллекта на занятиях адаптивным физическим воспитанием 5.47 MB
  Введение Актуальность исследования Одной из главных проблем теории адаптивной физической культуры является проблема изучения потребностей, мотивов, интересов, ценностных ориентаций лиц с отклонениями в состоянии здоровья (Евсеев С.П., 2007), что отр...
3232. Оценка современного (фонового) состояния природной среды в условиях предприятия ООО Шахта им. Дзержинского 1.04 MB
  Аннотация Объектом исследования дипломного проекта является: определение потенциальных источников загрязнения природной среды;  оценка современного (фонового) состояния природной среды в условиях предприятия ООО «Шахта им.Дзержинского» го...
3233. Лечебная физическая культура 5.23 MB
  Организация медико-социальной реабилитации. В учебном пособии освещены задачи и содержание медицинской реабилитации с учетом современных достижений, роль и место лечебной физической культуры в восстановительном лечении. В систе...
3234. Погрузочные машины 27.41 KB
  Погрузочные машины Погрузчик представляет собой самоходную подъемно-транспортную машину, включающую в себя базовое шасси и технологическое оборудование в виде шарнирно-рычажного механизма с рабочим органом. Привод технологического оборудования в кон...