60169

Жінки в долі та творчості Т.Шевченка

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Щось до лона пригортає і з туманом розмовляє: Виходить Ганна з дитиною на руках: Ой тумане тумане Мій латаний талане Чому мене не сховаєш Отут серед лану Чому мене не задавиш У землю не вдавиш...

Украинкский

2014-05-14

104.5 KB

2 чел.

Тема.    Жінки в долі  та  творчості Т.Шевченка

На сцені портрет Т. Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Зліва і справа слова:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

...на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Виставка його творів, малюнків.

Ведуча:(на фоні пісні «Зоре моя вечірняя) Тарас Григорович Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і соціального, життя суспільства. Водночас творчість його висвітила найпотаємнІшІ порухи душі простої людини, пригніченої тяжким ярмом царизму, розкрила її глибину і велич. Нелегко осягнути багатогранність Шевченкової музи. Тож хочемо сьогодні спинитися лише на одній сторінці великої творчої спадщини Кобзаря — показати місце жінки в його творчості, а також особистому житті.

Презентація «Жінки в долі Шевченка»

Ведуча.У світовій ліриці немає митця, який би з такого любов'ю і таким сумом оспівав жінку — матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в ного серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері,

яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії—голубок молодих, у яких коеи в наймах побіліють, це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину ідуть». Шевченко гнівно йиступив проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. «Такого полум'яного культу материнства,  такого апофеозу жіночого кохання і -жіночої муки не знайти... ні в одного з постів світу» — писав М, Рильський.                    

Великий Шевченко провіщав.що гряде час,коли

...на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Презентація « Жіноча доля в творчості Т.Г.Шевченка»

Інсценізація поеми Т.Г.Шевченка «Наймичка»

На сцену виходять ведучі:

Ведуча:                                У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані, на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає

і з туманом розмовляє:

Виходить Ганна з дитиною на руках:

«Ой тумане, тумане,—

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Ні, не дави, туманочку!

Сховай тілько в полі,

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі!..

Я не одна,— єсть у мене

І батько, і мати.,.

Єсть у мене... туманочку,

Туманочку, брате!..

Дитя моє! мій синочку,

Нехрещений сину

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

чужі люди хреститимуть,

Я не буду знати-

Як і зовуть... Дитя моє!

Я була багата...

Не лай мене; молитимусь,

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе».

(Іде по сцені,колише дитину,співає колискову)

Ведуча:                                     Був собі дід та баба.

З давнього-давна у гаї над ставом

Удвох собі  на хуторі жили,

Як діточок двоє,—

Усюди обоє.

Ще змалечку удвох ягнята пасли,

А потім побралися,

Худоби діждалися,

Придбали хутір, став і млин,

Садок у гаї розвели

І пасіку чималу —

Та діточок у їх бігма,

А смерть з косою за плечима.

Хто ж їх старість привітає,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховає?

Хто душу спом'яне?

Хто поживе добро чесно,

В добрую годину,

І  згадає дякуючи,

Як своя дитина?..

Тяжко дітей годувати

У безверхій хаті,

А ще гірше старітися

У білих палатах,—

Старітися, умирати,

Добро покидати

Чужим людям, чужим дітям

На сміх, на розтрату!

І дід, і баба у неділю

На призьбі вдвох собі сиділи

Гарненько, в білих сорочках.

Сіяло сонце, в небесах

Ані хмариночки, та тихо,

Та любо, як у раї.

Сховалося у серці лихо,

Як звір у темнім гаї.

В такім раї чого б, бачся,

Старим сумувати?

Чи то давнє яке лихо

Прокинулось в хаті?

Чи вчорашнє, задавлене

Знов поворушилось,

Чи ще тілько заклюнулось

І рай запалило?

Не знаю, що і після чого

Старі сумують. Може, вже

Оце збираються до Бога,

Та хто в далекую дорогу

Їм добре коней запряже?

( Під хатою сидять дід і баба)

Дід :                                   «А хто нас, Насте, поховає,

Як помремо?»

Баба:                                          «Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись...

Кому понадбали Добра цього?..»

( Чути плач дитини)

Дід:                                          «Стривай лишень!

Чи чуєш?  щось плаче

За ворітьми... мов дитина!

Побіжім лиш!.. Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!»

( схопились,біжать на дитячий плач,В кошику сповита дитина. вкрита свитиною)

  Дід:                                               «А що, Насте?

Я й казав! От бачиш?

От і талан, от і доля,

І  не одинокі!

Бери.ж лишень та сповивай..

( Баба бере дитину)

Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище...»

(Ідуть зі сцени)

Ведуча:                             Чудно якось Діється між нами!   

Один сина проклинає,

З хати виганяє,

Другий свічечку, сердешний,

Потом заробляє

Та ридаючи становить

Перед образами —

Нема дітей!.. Чудно якось

Діється між нами!

Аж три пари на радощах

Кумів назбирали,

Та ввечері й охрестили,

І  Марком назвали.

Росте Марко. Старі мої

Не знають, де діти,

Де посадить, де положить

І що з ним робити.

Минає рік. Росте Марко —

І дійна корова

У розкоші купається.

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

(Під хатою дід,баба і Ганна)

Дід.                                      «А що ж,возьмім, Насте».

Баба :                                   «Возьмімо, Трохиме,

Бо ми старі, нездужаєм.

Та таки й дитина,

Хоча воно вже й підросло.

Та все ж таки треба

Коло його піклуватись.

Дід:                                          «Та воно-то треба

Бо й я свою вже часточку

Прожив, слава Богу,---

Підтоптався- Так що ж тепер,

Що візьмеш, небого?

За рік. чи  як?»

Ганна:                            «А що дасте»

Дід:                                      «Е, ні! треба знати,

Треба, дочко, лічить плату,

Зароблену плату,

Бо сказано: хто не лічить,

То той і не має.

Так отак хіба, небого:

Ні ти нас не знаєш,

Ні ми тебе. А поживеш,

Роздивишся  в хаті,

Та й ми тебе побачимо,—

Отоді й за плату,

Чи так, дочко?»

Ганна:                                           «Добре, дядьку».

Дід,баба                                  «Просимо ж у хату».

Ведуча:                               Поєднались. Молодиця

Рада та весела,

Ніби з паном повінчалась,

Закупила села.

І  у хаті,  і на дворі,

І  коло скотини,

Увечері  і вдосвіта;

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

В будень і  в неділю

Головоньку йому змиє,

Й сорочечку білу

Що день божий надіває.

Грається, співає,

Робить возики, а в свято —

То й з рук не спускає.

Дивуються старі мої

Та моляться богу.

А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свого долю проклинає,

Тяжко-важко плаче;

І  ніхто того не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького.

Так воно не знає,

Чого наймичка сльозами

Його умиває.

Не зна Марко, чого вона

Так його цілує,

Сама не з'їсть ї не доп'є.

Його нагодує.

Не зна Марко, як в колисці

Часом серед ночі

Прокинеться, ворухнеться —

То вона вже скочить, ,

І укриє, й перехрестить,

Тихо заколише,—

Вона чує з тії хати,

Як дитина дише.

Вранці  Марко до наймички

Ручки простягає

І  мамою невсипущу

Ганну величає...

Не зна Марко, росте собі.

Росте, виростає.

Ведуча:                                 Чимало літ перевернулось,

Води чимало утекло;

І  в хутір лихо завернуло,

І сліз чимало принесло.

Бабусю Настю поховали

І ледве-ледве одволали

Трохима-діда. Прогуло

Прокляте лихо та й заснуло.

На хутір знову благодать-

З-за гаю темного вернулась

До діда в хату спочивать. .

Уже Марко чумакує

І  восени не ночує

Ні під хатою, ні в хаті...

Кого-небудь треба сватать.

«Кого ж би тут?» — старий дума

ї просить поради

У наймички. А наймичка   -.

До царівни б рада

Слать старости: «Треба Марка

Самого спитати».

«Добре, дочко, спитаємо

Та й будемо сватать».

Розпитали, порадились,

Та й за старостами        .

Пішов Марко- Вернулися

Люде з рушниками,

З святим хлібом обміненим.

Панну у жупані,

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором. Отаке-то

Диво запопали!

( Сцена Марко,дід,Ганна)

Дід:                                            «Спасибі вам!

Тепер, щоб ви знали,

Треба краю доводити,

Коли й де вінчати,

Та й весілля. Та ще ось що:

Хто в нас буде мати?

Не дожила моя Настя!..»

( Плаче)

Ганна:                                      «Мати... мати... мати!»

Ведуча :                               Через тиждень молодиці

Коровай місили

На хуторі. Старий батько

З усієї сили

З молодицями танцює,

Та двір вимітає,

Та прохожих, проїжджачих

У двір закликає,

Та вареною частує,

На весілля просить.

Знай, бігає, а самого

Ледве ноги носять.

Скрізь гармидер та реготня,

В хаті і надворі.

І  жолоби викотили

З нової комори.

Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють...

Та все чужі. Де ж наймичка?

На прощу у Київ

Пішла Ганна. Благав старий,

А Марко аж плакав,

Щоб була вона за матір.

Марко.                                Ганно, будь мені за матір.

Ганна.                                          «Ні, Марку, ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люде,

А я наймичка... ще й з тебе

Сміятися будуть.

Нехай Бог вам помагає!

Піду помолюся

Усім святим у Києві,

Та й знову вернуся

В вашу хату, як приймете.

Поки маю сили,

Трудитимусь...»

(Благославляє Марка,плаче,йде)

Ведуча:                                   Розвернулося весілля.

Музикам робота

І підковам. Вареною

Столи й лави миють.

А наймичка шкандибає,

Поспішає в Київ.

Прийшла в Київ — не спочила,

У міщанки стала,

Найнялася носить воду,

Бо грошей не стало

На молебствіє Варварі.

Носила-носила.

Кіп із вісім заробила

Й Маркові купила

Святу шапочку в пещерах

У Йвана святого,

Щоб голова не боліла

В Марка молодого;

І перстеник у Варвари

Невістці достала,

1, всім святим поклонившись,

Додому верталась.

Вернулася. Катерина

1  Марко зустріли

За ворітьми, ввели в хату

Й за стіл посадили,

Напували й годували.

Про Київ питали,

І в кімнаті  Катерина

Одпочить послала.

( Катерина стелить постіль,Ганна лягає)

Ганна ( плаче)              За що вони мене люблять?

За що поважають?

О боже мій милосердний!

Може, вони знають..,

Може, вони догадались...

Ні, не догадались;

Вони добрі...»

Ведуча:                                Тричі  крига замерзала,

Тричі  розтавала,

Тричі  наймичку у Київ

Катря проводжала

Так, як матір, і в четвертий

Провела небогу

Аж у поле, до могили,

І  молила Бога,

Щоб швиденько верталася.

Бо без неї в хаті

Якось сумно   ніби мати

Покинула хату.

Після Пречистої в неділю

Та після першої Трохим

Старий сидів в сорочці білій,

В брилі на призьбі . Перед ним

З собакою онучок грався..

А внучка в юпку одяглась

У Катрину і ніби йшла

До діда в гості:

(Сцена дід з онуками)

Дід ( сміється)                 «А де ж ти діла паляницю?

Чи, може, в лісі хто одняв?

Чи попросту — забула взяти?..

Чи, може, ще й не напекла?

Е, сором, сором, лепська мати!»

(Побачив Ганну і разом з онуками біжить її зустрічати)

Ганна ( стомлено)                 «А Марко в дорозі?»—

Дід   :                                       «В дорозі ще й досі».

Ганна:                                 «А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати?

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало!»

( Дістає з клуночка гостинці і роздає)

Ганна:                                   «А ось ще осталось

Півбубличка!»

(Ділить бублик між дітьми)

(Сцена.Ганна і Катерина за столом)

Ганна.                                             «Катерино!

Коли в нас неділя?»

Катерина:                                     «Післязавтра».

Ганна:                                            «Треба буде

Акафіст найняти

Миколаєві святому

Й на часточку дати;

Бо щось Марко забарився...

Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань Боже!»

(Встає,плаче,йде до ліжка.,лягає)

Ганна                                                   «Катерино!

Не та вже я стала:

Зледащіла, не здужаю

І  на ноги встати.

Тяжко, Катре, умирати

В чужій теплій хаті!»

( Пауза)

Ганна                                         «Доню Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала!»

Ведуча                                    Іде Марко з чумаками.

Ідучи, співає,

Не поспіша до господи —

Воли попасає.

Везе Марко Катерині

Сукна дорогого,

А батькові шитий пояс

Шовку червоного,

А наймичці на очіпок

Парчі золотої

І  червону добру хустку

З білою   габою.

А діточкам черевички,

Фіг та винограду,

А всім вкупі — червоного

Вина з Цареграду

Відер троє у барилі

І  кав'яру     з Дону —

Всього везе, та не знає,

Що діється дома!

Іде Марко , не журиться.

Прийшов — слава Богу!

І  ворота одчиняє,

І молиться Богу.

Ганна (лежит, підняла голову)  «Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов!  Біжи швидче!

Швидче веди в хату!..

Слава тобі, Христе-боже!

Насилу діждала!»

(читає «Отче наш»)

Марко: (з тривогою)               «А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?»

Катерина:   (сумно)                        «Ні, не вмерла,,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Поки випрягає

Воли батько:  вона тебе,

Марку, дожидає».

Ганна. ( хреститься)                «Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати».

( Катерина виходить)

Марко ( схилився до Ганни)           Ганно.

Ганна:                                    «Марку! подивися,

Подивися ти  на  мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я...» —

( Пауза, очі закриті)

Марко:                                        Ганно.Ганно.

(Ганна плаче,дивиться на Марка)

Ганна:                                  «Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати».

( Ганна вмирає)

Марко:                                          Мамо. Мамо.

( Звучить пісня «Сиве сонечк»)

 Ведуча  ( на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку - матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду.

                     

Його невмируще:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

стало святим ідеалом для багатьох поколінь, і є ним для нас нині, коли, нарешті, ми взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63597. АНТИЧНАЯ ФИЛОСОФИЯ 220.5 KB
  Своим характером и направленностью содержания особенно методом философствования она отличается от древних восточных философ ских систем и является собственно первой в истории попыткой рационального постижения окружающего мира.
63601. Економічна оцінка ресурсів, витрат і результатів виробничої діяльності 261.5 KB
  Засоби виробництва дані природоюземлякорисні копалинилісвітервода тощодо виробничих фондів не належать Функціональне призначення: Основні фонди: Оборотні фонди: багаторазово беруть участь у повністю витрачаються у кожному процесі виробництва протягом...
63602. Политическая система современного общества 230.9 KB
  Место государства в политической системе общества; Роль партий и общественных объединений в политической системе общества; Политическая деятельность в обществе реализуется в рамках политической системы.