60205

ПОДОРОЖ ПО ЛІТЕРАТУРНОМУ МУЗЕЮ

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: розширити й поглибити знання дітей про письменників Р.Кіплінга, А. де Сент-Екзюпері, Т.Шевченка; допомогти глибше осягнути їх життєвий і творчий шлях, багатогранну складну обдаровану особистість...

Украинкский

2014-05-15

1 MB

0 чел.

ПОДОРОЖ ПО ЛІТЕРАТУРНОМУ МУЗЕЮ

Мета: розширити й поглибити знання дітей про письменників Р.Кіплінга, А. де Сент-Екзюпері, Т.Шевченка; допомогти глибше осягнути їх життєвий і творчий шлях, багатогранну складну обдаровану особистість, розвивати усне виразне мовлення, уяву, мислення, збагачувати словниковий запас.

I сторінка

А. де Сент-Екзюпері

Учитель. Сьогодні, діти, ми проведемо подорож по літературному музею. Зупинимось у першій залі, яка присвячена життю і творчості            А. де Сент-Екзюпері.

Повідомлення учнів про дитячі роки письменника

Учень. А. де Сент-Екзюпері народився 1900 р. у м. Ліоні в сім’ї збіднілих аристократів. Батько його був страховим інспектором, мати талановитою художницею, людиною високої культури. Саме мати розкрила перед дітьми чарівний світ життя, навчала сприймати красу душею. Вона зуміла створити таку атмосферу, яка допомогла розвинути розумові й творчі здібності дітей. Дитячі роки залишили в душі письменника такий глибокий слід, що він навіть у зрілому віці завжди говорив: «Я родом із Дитинства».

Хлопчик був мрійником, писав вірші, малював, грав на скрипці, хоча захоплювався і технікою. А ще він марив небом. У 13 років Антуан уперше здійснив політ на літакові, й у нього з’явилася мрія стати льотчиком. Заради неї Антуан кинув навіть улюблену архітектуру. Він став пілотом.

Мрії письменника про небо

Учень. 2030-ті роки XX ст. були роками «молодості» авіації. На ще недосконалих машинах пілот СентЕкс ( так називали його друзі ) оволодів технікою нічних польотів, вчився керувати гідролітаком, прокладав перші повітряні траси. Не один раз він розбивався, але завжди боровся за життя і перемагав, часто ризикуючи, летів на допомогу друзям. Сент-Екзюпері завжди відчував відповідальність за людей і перед людьми. І чим частіше бачив смерть, тим більше любив життя. Чим довше бував у небі, тим більше вабила його земля. Йому хотілося бачити її мирною та щасливою.

Шлях до письменництва

Учень.   З’являлися думки, якими не можна було не поділитися з людьми. Так пілот Сент-Екс став письменником Сент-Екзюпері. Він почав із повістей «Південний поштовий» (1929 р.) і «Нічний політ» (1931 р.) – про життя і працю льотчиків. Під час громадянської війни в Іспанії письменник із тривогою пише про майбутню долю Європи, якій загрожує фашизм. Турботою та любов’ю до людей пройнята повість «Планета людей» (1939 р.)

Коли почалася Друга світова війна, льотчикові Сент-Екзюпері лікарі заборонили літати: далися взнаки старі рани. В ім’я незалежного мирного життя на всій планеті Сент-Екзюпері добивається права літати. Скалічений, поранений, він навіть не міг без допомоги товаришів одягти комбінезон і сісти в кабіну – але ще міг вести машину й літати у розвідку. Однак 31 липня 1944 року його літак не повернувся на базу... Пілот Сент-Екс назавжди залишився в небесах, а письменник Сент-Екзюпері прийшов до людей, щоб допомогти їм зрозуміти самих себе.

Історія створення казки «Маленький принц»

Учитель.    Задум жодного із закінчених творів Сент-Екзюпері не виношував так довго, як «маленького принца». По-справжньому мотиви цього твору почали складатися з початком Другої світової війни. У той час Сент-Екзюпері часто малював один і той же малюнок: маленький хлопчик із крильцями і без них здивовано дивиться із-за хмар на землю. Цей дивовижний хлопчик дедалі більше не давав спокою письменникові, льотчикові, бійцеві. Казка була написана у Нью-Йорку протягом 1942 року і вийшла друком навесні 1943 року. Це був останній твір Сент-Екзюпері. Він став переконливим доказом повного поетичного самопізнання людини. «Маленький принц» яскравим світлом осяває й інші твори письменника. Без нього взагалі важко зрозуміти глибину задумів і прагнень митця.  Маленький принц улюблений герой Сент-Екзюпері, виразник його найпотаємніших думок і сподівань.

Учитель. Зараз помандруємо сторінками казки

Мандрівка 1

Хто жив на першому астероїді? (король).

Яка фраза є ключовою для розуміння цього образу? («він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди – піддані»).

Як ви розумієте фразу: «Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш судити самого себе, то ти справді мудрий»?

Як ви вважаєте, чи здатен король «судити себе»? Він мудрий чи ні?

Чому маленький принц не хотів залишатися на цій планеті? (Бо там панувала безглуздість).

Мандрівка 2

Що вразило Маленького принца на планеті честолюбця? Що залишилося для нього незрозумілим?

Яка фраза допомагає розкрити образ честолюбця? («Честолюбці не чують нічого, крім похвал»).

Уособленням якої риси є честолюбці? ( Пихатості ).

Мандрівка 3

Чому Маленькому принцу стало невесело на планеті пияка?

Навіщо той так пив? ( Щоб забути про совість ).

Символом чого є цей образ? ( Символом вад, яких багато у людей ).

Мандрівка 4

Чим займався ділок? ( Рахував зорі, записував підрахунки на папірці і складав їх у ящик ).

Чи була його діяльність доцільною? ( Ні, швидше безглуздою, непотрібною).

Для чого діловій людині зорі? ( Щоб бути багатим).

Чому маленький принц сказав, що ділок думає так само, як і пияк? У чому їхня подібність? ( Вони нікому не потрібне ).

Який підсумок зробив герой, прощаючись із діловою людиною? ( « А зіркам від тебе немає ніякої користі»).

Мандрівка 5

Чому маленький принц вирішив, що у « роботі ліхтарника все ж таки є сенс»?

У чому цей сенс полягає? ( « Це по-справжньому корисно, тому що красиво» ).

Яку головну рису можна виділити у характері ліхтарника? (Обов’язковість)

Мандрівка 6

Чим займався географ?

Яка фраза є ключовою для розуміння цього образу? («Географ надто важлива особа, йому ніколи байдикувати»).

Яке враження справив географ на гостя?

Яка риса вдачі географа робить його образ не зовсім приємним? (Обмеженість).

Мандрівка 7

Робота за ілюстраціями А. де Сент-Екзюпері.

Чому малюнки Сент-Екзюпері схожі на дитячі?

Хто їх намалював? ( Льотчик, коли йому було 6 років.)

Про що свідчать ці малюнки? (Про те, що між людьми немає взаєморозуміння, бо люди не хочуть і не можуть зрозуміти одне одного ).

Згадайте, хто зрозумів малюнки льотчика? Чому? ( Бо він був дитиною, тобто чистим душею ).

Учитель.    Ось і закінчилась наша мандрівка у першій залі. На нашому шляху  не зустрілося ніяких перешкод. Із завданням ви справились дуже

гарно. Тепер ми зможемо перейти до наступної зали.

I I  сторінка

Дж. Р. Кіплінг

Учитель.   Подорож продовжимо у наступній залі. Вона нам дасть можливість  розширити і поглибити знання, пов’язані з творчістю                  Р. Кіплінга.

Книги кожного письменника – це його думки, його друзі, порадники, свідки творчих злетів і мук. Це –іти його серця, його душа, що навіки залишається тим, хто до неї доторкнувся.

Англійський письменник Дж. Р. Кіплінг ( 1865 – 1936 ) писав книги і для дітей, і для дорослих. Для найменших він створював казки, для підлітків – оповідання, вірші. Всі його твори читаються легко, захоплюють читача своїми не звичайними пригодами.

Повідомлення учнів про Редьярда Кіплінга

Учень.   Дж. Р. Кіплінг народився й провів свої дитячі роки в Індії, де його батько був викладачем художньої школи. Сім’я мала гарний будиночок із садом у Бомбеї, екіпаж та прислугу. Тубільна прислуга сильно пестила дітей – Редьярда та його маленьку сестричку Трікс. Тому, коли мати привезла трирічного сина до англійських родичів, вони були дуже здивовані поведінкою хлопчика. Малюк перевернув догори дном увесь будинок, бігав, верещав і кричав: «Усі тікайте з дороги, сердитий Радді йде!»  Це, звичайно, шокувало рідню.

Тому коли настав час дітям вчитися, маленьких Кіплінгів ніхто з родичів брати не хотів. Їм довелося оселитися в пансіоні. Шість наступних років були для хлопця жахливими. Уже ставши дорослим, він якось зізнався, що його весь час  не покидало бажання підпалити цей пансіон і присипати згарище сіллю. Врятувала дітей хвороба Редьярда. Звістка про хворобу сина змусила його матір приїхати до Саутсі і забрати дітей. Через декілька місяців юнак вступив до Юнайтед Сервіс Коледжу – навчального закладу військового типу, який готував чиновників та офіцерів колоніальної служби.

Після випуску Редьярд повернувся до Індії, у Махор, де на нього вже чекала посада помічника редактора «Громадянської та військової газети». В цій газеті, окрім репортажів, інтерв’ю, світської хроніки, Кіплінг опублікував безліч власних оповідань.

Екзотичність творів Кіплінга

Учень.  Прихід у світ літератури він пояснив: « Ось доля митців – їхній демон сидить у їхніх перах... Мій демон з’явився до мене досить рано у момент сумнівів і сказав:«Займайся цим і нічим іншим!» Я скористався і мав винагороду».

Прочитавши перше оповідання Кіплінга «Прості оповідки з гір», «Департаментські пісеньки», впливовий критик Ендрю Ленг вигукнув: «Еврика! На світ з’явився геній!» Через рік Ленг пояснив читачам своє захоплення творчістю молодого письменника так: «У книгах Кіплінга є незвичайність, колорит, розмаїття барв і аромати Сходу... Тому не дивно, що його літературна репутація виросла так швидко, наче мангове дерево у чарівника».

Учень.  Незабаром Кіплінг із сім’єю переїхав до Америки. Доля звела його з редактором одного дитячого журналу, який попросив письменника написати що-небудь про індійські джунглі. Так світ побачили дві «Книги джунглів», які мали величезний успіх і викликали «цілий зоопарк наслідувань». Ці твори принесли йому шалений успіх. Однак несподіване горе (смерть доньки Джозефіни) затьмарила насолоду слави. Довгий час Кіплінг не міг писати.

Гідний син Англії і «літературний хуліган» в одній особі

Учень.  Англія любила письменника, захоплювалась його книгами, співчувала йому. Коли він помер, труну з його тілом, вкриту британським прапором, несли прем’єр-міністр Стенлі Болдуїн та Бернард Лоу Монтгомері, майбутній фельдмаршал.

Діячі мистецтва не були на цій церемонії, оскільки вважали Кіплінга «поетом казарми», «літературним хуліганом», «бардом імперіалізму».

Суперечки про творчість Кіплінга ведуться й нині. Але найкращу відповідь на них, мабуть, дав сам письменник останнім рядком свого вірша «Прохання»: «Розпитуйте про мене лише у моїх книжок...»

Учитель. Р.Кіплінг створив свій світ, зі своїми законами і цінностями. І ми поринаємо в цей світ, відкриваючи будь-яку його книгу, адресовану дорослим або дітям. До вашої уваги  екскурсоводи представлять уривки оповідань «Оце так казки!», які автор ілюстрував сам.

1 екскурсовод.

Слон – Дитина

На малюнку слоненя, якого крокодил тягне за носа. Воно дуже здивоване  і налякане і каже через ніс: « Пусти мене, мені боляче». Він тягне з усієї сили, і Крокодил також. Двокольоровий Пітон – Змій Утьосов поспішає на допомогу Слонові.

Під картиною намальовані тіні африканських звірів, які йдуть в африканський ковчег. Тут два лева, два страуса, два бика, два верблюда, дві вівці і ще два звіра, схожих на пацюків, але я думаю, що це скоріш за все кам’яні кролики. Я намалював їх тому, що, на мою думку, вони дуже гарні. Вони були б дуже красивими, якби мені дозволили б роз фарбувати їх.

    

2 екскурсовод.

На цьому малюнку зображене Слоненя, яке рве банани прямо з бананового дерева після того як воно одержало свій прекрасний довгий хобот. Я не думаю, що ця картина дуже гарна, але я не міг намалювати краще, тому що банани і слонів малювати дуже важко. Полосате місце за Слоненям зображає горбисту болотисту місцевість десь в Африці. Слоненя наробило собі багато шапок із баговиння, яке знайшов тут. Мені здається, добре було б розфарбувати бананове дерево зеленим, а Слоненя – червоним

  

3 екскурсовод

Кішка, яка бродила, де хотіла

На цьому малюнку –  кішка, яка бродить сама по собі, де хоче, за своїм диким звичаєм в сирих лісах, махаючи хвостом. На малюнку нічого немає, крім поганок. Вони розвелися від лісової сирості. Утовщення на дереві не пташка, а мох – він розрісся в лісовій сирості.

Під малюнком намальована затишна печера, в якій оселились Чоловік і Жінка, коли народилася дитина. Це була їхня літня печера, і вони посіяли перед нею кукурудзу. Чоловік їде на Коні верхи за Коровою, яку прийшов час доїти. Він підняв руку, щоб поманити собаку, яка попливла на другий берег полювати на кроликів.

4 екскурсовод

Як у верблюда виріс горб

На цьому малюнку Джин, повелитель всієї пустелі, чаклує своїм чарівним віялом. Верблюд їсть гілку акації, він тільки що сказав в останній раз: «Хорп». І горб став сідати йому на спину. Довга річ, схожа на рушник, яка виросла із чарівної цибулини,– чарівний дим, на ньому ти можеш бачити хорп, який сідає на плоску частину спини Верблюда. Верблюд роздивляється на себе в калюжі води і не підозрює, яка участь його чекає

Під цим малюнком намальована картина нового світу. На ньому два вулкана, потім інші гори і каміння, озера і чорні острови, і звивиста річка, і ціла купа інших предметів, і ще Ноїв ковчег. Я не зміг намалювати всіх пустель, повелителем яких був Джин, і намалював самий пустинний куток пустелі.

5 екскурсовод

Чому у Носорога шкіра у складку

Ось Парс Пестонджі Бомонді сидить на пальмі і спостерігає за Носорогом- Строркою, який купається біля берегів Безлюдного острова. Він зняв свою шкіру перед тим, як зайти у воду. Парс накидав у шкіру крихот і посміхається, знаючи, що вони будуть колоти Строрка, коли Строрк одягне шкіру. Шкіра лежить під скелями, біля пальми, в холодку, тому ти не можеш її бачити. Парс одягнутий в нову шапку, схожу на ті, що завжди носять Парси. Він тримає в руці ніж, і вирізає на паль своє ім’я. Чорні плями біля островів у морі – це уламки кораблів, які затонули в Червоному морі, але не турбуйся: всі пасажири врятувалися і повернулися додому. Чорна пляма в воді, біля самого берега, – це не розбитий корабель, а Носорог – Строрк, який купається без шкіри. Він і без шкіри був таким же чорним, як і в шкірі.

Учитель. Закінчиться наша подорож по літературному музею у наступній залі, яка присвячена творчості поета-художника Т. Шевченка.

Учень. В історії художньої культури кожного народу є митці, імена яких ні особливою любов'ю і славою, як найдорожча національна святиня    і гордість.

Таким митцем на Україні по праву є Тарас Шевченко — великий народний поет і художник, полум'яний революціонер і мислитель, що з найбільшою повнотою відбив у своєму генії багатогранне духовне багатство рідного народу, його вільнолюбність і силу, красу й мудрість, його поривання й думи.

Народився майбутній поет у селі Моринцях Звенигородського повіту (нині Черкаська область) в сім'ї селянина-кріпака. Через два роки родина переїхала до села Кирилівка.

Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.

Перші скупі знання він отримав з церковнослов'янських релігійних книг у школі сільського дяка, а разом з ними і суворі кари та знущання вчителя.

У дев'ять років малий Тарас залишився без матері. Життя в сім'ї стало нестерпним, коли батько одружився з удовою, яка мала трьох своїх дітей. Хлопчина змушений був терпіти знущання лихої мачухи. В одинадцять років став Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях.

Учень.  Змалку в обдарованій від природи дитині прокинувся талант художника. Це було не звичайне дитяче захоплення... Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях, на папері. Прагнення навчитися малювати водило хлопчика від села до села у пошуках вчителя. Був він за «школяра-попихача», тобто наймита, в обов'язки якого входило рубати дрова, носити школярам воду; терпів знущання вічно п'яного дяка. Після декількох років поневірянь він стає слугою пана П. Енгельгардта, який робить його козачком. Однак любов до малювання не покидає Тараса.

Одного разу пан з панею поїхали на бал. Скориставшись їхньою відсутністю, хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова, на чому був спійманий і жорстко побитий.

Але дана подія не пройшла безслідно: пан захотів мати власного художника і віддав свого «козачка» на чотири роки до живописця В. Ширяєва. Стверджують, що саме тоді Тарас почав складати і свої перші поезії. З того часу Шевченко-художник і Шевченко-поет йшли поруч тернистими стежками життя.

Учень.  Поступово Тарас знайомиться з талановитими художниками – І. Сошенком, К. Брюлловим, В. Жуковським та іншими. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Для цього вони розіграли в лотерею портрет В. Жуковського, написаний К. Брюлловим, і за 2500 крб. викупили Тараса у поміщика.

Неабияку роль у становленні молодого художника відіграла Петербурзька Академія мистецтв, де він здобув освіту, ще більше зблизився зі справжніми майстрами пензля, став відомим художником.

Учень.  У квітні 1847 року за участь у таємній політичній організації – Кирило-Мефодіївському товаристві – Т. Шевченка було заарештовано і заслано рядовим солдатом у далекі оренбурзькі степи із забороною писати і малювати. Однак поет не скорився долі. Незважаючи на заборону, він продовжує і писати, і малювати, а девізом свого життя проголосив такі слова: «Караюсь, мучуся..., але не каюсь...» Понад десять років томився Т. Шевченко в неволі. У неймовірно тяжких умовах, крадькома, він писав поезії, що увійшли до «захалявних книжечок», створив понад 400 малюнків, виконаних олівцем, акварельними фарбами.

Учень.   Відомо, що до заслання Т. Шевченко мав намір стати учителем малювання в Київському університеті, але здійснитися мрії не судилося, оскільки життя готувало велике випробування — десятирічну солдатську каторгу).

Помер поет у своїй кімнаті-майстерні в Академії мистецтв 10 березня 1861 року. Похований він був спочатку на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій (нині Тарасовій) горі біля Канева.

Учитель. Ви послухали повідомлення про життєвий і творчий шлях відомого поета-художника Т. Шевченка. А зараз до вашої уваги вірші поета з його власними малюнками. Слово надається учасникам-декламаторам.

Учень.

МАРІЯ

Поема

Все упованіє моє                                                                                                                              На тебе, мій пресвітлий раю,                                                                                                                              На милосердіє твоє,                                                                                                                           Все упованіє моє                                                                                                                       На тебе, мати, возлагаю.                                                                                                    Святая сило всіх святих,                                                                                               Пренепорочная, благая!                                                                                                                 Молюся, плачу і ридаю:                                                                                                                  Воззри, пречистая, на їх,                                                                                                           Отих окрадених, сліпих                                                                                                       Невольників. Подай їм силу                                                                                                  Твойого мученика сина,                                                                                                                                                                                                        Щоб хрест-кайдани донесли                                                                                                              До самого, самого краю.                                                                                                       Достойнопітая! Благаю!                                                                                                                  Царице неба і землі!                                                                                                                     Вонми їх стону і пошли                                                                                                               Благий конець, о всеблагая!                                                                                                       А я, незлобний, воспою,                                                                                                                                   Як процвітуть убогі села,                                                                                                                Псалмом і тихим і веселим                                                                                                      Святую доленьку твою.                                                                                                               А нині плач, і скорбь, і сльози                                                                                                   Душі убогої — убогій                                                                                                                          Остатню лепту подаю.                                                                                                             У Йосипа, у тесляра                                                                                                                    Чи бондаря того святого,                                                                                                  Марія в наймичках росла.                                                                                                      Рідня була. Отож небога                                                                                                           Уже чимала піднялась,                                                                                                                                Росла собі та виростала                                                                                                                  І на порі Марія стала...                                                                                                                         Рожевим квітом розцвіла                                                                                                                          В убогій і чужій хатині,                                                                                                        В святому тихому раю.                                                                                                              Тесляр на наймичку свою,                                                                                                       Неначе на свою дитину,                                                                                                             Теслу, було, і струг покине                                                                                                   Та й дивиться; і час мине,                                                                                            А він і оком не мигне                                                                                                                       І думає:  «Ані родини,                                                                                                                   Ані хатиночки нема,                                                                                                                    Одна-однісінька!.. Хіба...                                                                                                                              Ще ж смерть моя

не за плечима?..»

А та стоїть собі під тином

Та вовну білую пряде

На той бурнус йому святешний

Або на берег поведе

Козу з козяточком сердешним

І попасти і напоїть.

Хоч і далеко. Так любила ж

Вона той тихий божий став,

Широкую Тіверіаду,

І рада, аж сміється, рада,

Що Йосип сидячи мовчав,

Не боронив їй, не спиняв

На став іти; іде, сміється,

А він сидить та все сидить,

За струг сердега не береться...

Коза нап'ється та й пасеться.

А дівчина собі стоїть,

Неначе вкопана, під гаєм,

І смутно, сумно позирає

На той широкий божий став,

І мовила:  «Тіверіадо!

Широкий царю озерам!

Скажи мені, моя порадо!

Якая доля вийде нам

З старим Іосифом? О доле! —

І похилилась, мов тополя

Од вітру хилиться в яру.—

Йому я стану за дитину.

Плечми моїми молодими

Його старії під опру!» —

І кинула кругом очима,

Аж іскри сипнули з очей.

А з добрих молодих плечей

Хітон полатаний додолу

Тихенько зсунувся. Ніколи

Такої божої краси

Ніхто не узрить! Злая ж доля

Колючим терном провела,

Згнущалася над красотою!

О доленько! — Понад водою

Ходою тихою пішла.

Лопух край берега найшла,

Лопух зорвала і накрила,

Неначе бриликом, свою,

Свою головоньку смутную,

 Учень.

Катерина

Василию Андреевичу Жуковскому                                             на память 22 апреля 1838 года

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями ,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся  ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Знущаються вами.

Не слухала Катерина                                                                                                             Ні батька, ні неньки,                                                                                           Полюбила москалика                                                                                                Як знало серденько.                                                                                                Полюбила молодого,                                                                                                        В садочок ходила,                                                                                                         Поки себе, свою долю                                                                                                       Там занапастила.                                                                                                                             Кличе мати вечеряти,                                                                                                               А донька не чує;                                                                                                                Де жартує з москаликом,                                                                                            Там і заночує.                                                                                                                               Не дві ночі карі очі                                                                                                 Любо цілувала,                                                                                                                Поки слава на все село                                                                                       Недобрая стала.

Нехай собі тії люде                                                                                                                      Що хотять говорять:                                                                                                                   Вона любить, то й не чує,                                                                                                                   Що вкралося горе.                                                                                                                       Прийшли вісти недобрії —                                                                                                             В поход затрубили.                                                                                                          Пішов москаль в Туреччину;                                                                                                               Катрусю накрили.                                                                                                               Незчулася, та й байдуже,                                                                                                                       Що коса покрита:                                                                                                                                                  За милого, як співати,                                                                                                                                     Любо й потужити.                                                                                                               Обіцявся чорнобривий,                                                                                                             Коли не загине,                                                                                                                         Обіцявся вернутися.                                                                                                                             

                                           Тойді Катерина

Буде собі московкою,                                                                                                                Забудеться горе;

А поки що, нехай люде

Що хотять говорять.

Не журиться Катерина —

Слізоньки втирає,

Бо дівчата на улиці

Без неї співають.

Не журиться Катерина –

Вмиється сльозою,

Возьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили;

Прийде до криниці,

Стане собі під калину,

Заспіває    Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Аж калина плаче.

Вернулася — і раденька,

Що ніхто не бачив.

Не журиться Катерина

І гадки не має —

У новенькій хустиночці

В вікно виглядає.

Виглядає Катерина...

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише...

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.

А жіночки лихо дзвонять,

Матері глузують,

Що москалі вертаються

Та в неї ночують:

«В тебе дочка чорнобрива,

Та ще й не єдина,

А муштрує у запічку

Московського сина.

Чорнобривого придбала...

Мабуть, сама вчила...»

Бодай же вас, цокотухи,

Та злидні побили,

Як ту матір, що вам на сміх

Сина породила.

Катерино, серце моє!                                                                                                             Лишенько з тобою!                                                                                                                            Де ти в світі подінешся                                                                                                                   З малим сиротою?                                                                                                                        Хто спитає, привітає                                                                                                                       Без милого в світі?                                                                                                                   Батько, мати — чужі люде,                                                                                                                   Тяжко з ними жити!

Вичуняла Катерина,

Одсуне кватирку,

Поглядає на улицю,

Колише дитинку;

Поглядає — нема, нема...

Чи то ж і не буде?

Пішла б в садок поплакати,

Так дивляться люде.

Зайде сонце — Катерина

По садочку ходить,

На рученьках носить сина,

Очиці поводить:

«Отут з муштри виглядала,

Отут розмовляла,

А там... а там... сину, сину!»

Та й не доказала

Учень.

Молитва

Царям, всесвітнім шинкарям,                                                                                                             І дукачі, і таляри,                                                                                                                   І пута кутії пошли.

Робочим головам, рукам                                                                                                     На сій окраденій землі                                                                                                   Свою ти силу ниспошли.

Мені ж, мій боже, на землі                                                                                                     Подай любов, сердечний рай!                                                                                                    І більш нічого не давай!

Царів, кровавих шинкарів,

У пута кутії окуй,

В склепу глибокім замуруй.

Трудящим людям, всеблагий,                                                                                                              На їх окраденій землі                                                                                                          Свою ти силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх                                                                                                  Постав ти ангели свої,                                                                                                            Щоб чистоту їх соблюли.

Мені ж, о господи, подай                                                                                                    Любити правду на землі                                                                                                            І друга щирого пошли!

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам                                                                                                              І покажи, і поможи,                                                                                                            Святую силу ниспошли.

А чистих серцем?  Коло їх                                                                                                          Постави ангели свої                                                                                                                          І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі                                                                                                            Єдиномисліє подай                                                                                                                         І братолюбіє пошли.

Учень.

 Якби ви знали, паничі...

Не називаю її раєм,                                                                                                               Тії хатиночки у гаї                                                                                                                 Над чистим ставом край села.                                                                                           Мене там мати повила                                                                                                          І, повиваючи, співала,                                                                                                                Свою нудьгу переливала                                                                                                                   В свою дитину... В тім гаю,                                                                                                                  У тій хатині, у раю,                                                                                                            Я бачив пекло... Там неволя,                                                                                           Робота тяжкая, ніколи                                                                                                       І помолитись не дають.                                                                                                      Там матір добрую мою                                                                                                           Ще молодую — у могилу                                                                                                 Нужда та праця положила.                                                                              Там батько, плачучи з дітьми                                                                                             ми малі були і голі),                                                                                               Не витерпів лихої долі,                                                                                                    Умер на панщині!.. А ми                                                                                                    Розлізлися межи людьми,                                                                                                                     Мов мишенята. Я до школи -                                                                                                                      Носити воду школярам.                                                                                                         Брати на панщину ходили,                                                                                                Поки лоби їм поголили!                                                                                                                       А сестри! Сестри! Горе вам,                                                                                                                  Мої голубки молодії,                                                                                                                  Для кого в світі живете?                                                                                                 Ви в наймах виросли чужії,                                                                                                               У наймах коси побіліють,                                                                                                          У наймах, сестри, й умрете!

Учень.

Єретик

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди; нагрілися

Й полягали спати,

І забули сірий попіл

По вітру розвіять.

Лежить попіл на розпутті,

А в попелі тліє

Іскра огню великого,

Тліє, не вгасає,

Жде підпалу, як той месник,

Часу дожидає,

Злого часу. Тліла іскра,

Тліла, дожидала

На розпутті широкому,

Та й гаснути стала.

Отак німота запалила                                                                     Велику хату. І сім'ю,                                                              Сім'ю слав'ян роз'єдинила,                                                                    І тихо, тихо упустила                                                                                           Усобищ лютую змію.

Учень.

Кавказ

Кто даст главе моей воду,

И очесем моим источник слез,

И    плачуся    и   день,    и    нощь,

о побиенных..

За   горами гори, хмарою повиті,                                                                               Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові,—

Воно знову оживає

І  сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави бога,

Великого бога.

Не нам на прю  з тобою стати!

Не нам діла твої судить!

Нам тілько плакать, плакать, плакать,

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати знущаються на'д нами,

А правда наша п'яна спить.

                                               Коли вона прокинеться?

                                                Коли одпочити

                                                Ляжеш, боже, утомлений?

                                               І нам даси жити!

                                               Ми віруєм твоїй силі

                                                І духу живому.

                                                Встане правда! встане воля!

                                               І тобі одному

                                               Помоляться всі язики

                                                  Вовіки і віки.

                                                  А поки ще течуть ріки,

Кровавії ріки                                                                          За горами гори, хмарою повиті,                                                                       Засіяні горем, кровію политі.                                                                                           Отам-то милостивії ми                                                                                           Ненагодовану і голу                                                                                                             Застукали сердешну волю                                                                                                         Та й цькуємо. Лягло костьми                                                                                                  Людей муштрованих чимало.                                                                                                      А сльоз, а крові? напоїть                                                                                                            Всіх імператорів би стало                                                                                                            З дітьми і внуками, втопить                                                                                                                     В сльозах удов'їх. А дівочих,                                                                                                  Пролитих тайно серед ночі!                                                                                                         А матерніх гарячих сльоз!                                                                                                                А батькових старих, кровавих,                                                                                                      Не ріки — море розлилось,                                                                                                     Огненне море!  Слава! Слава!                                                                                                 Хортам, і гончим, і псарям,                                                                                                          І нашим батюшкам-царям                                                                                           Слава!

 

Учитель.    Талановиті люди. Чи багато їх серед нас? Звичайно, кожен мав свій дар від Бога. Саме від людини залежить чи зможе вона розвити його так, як зробили це наші митці-художники і письменники в одній особі.

Тож працюємо над собою, і про нас, можливо, колись теж будуть згадувати 

як про видатних людей.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43381. Формирование местного бюджета на примере муниципального образования полюстрово 755 KB
  Бюджетная система представляет собой регулируемую нормами права совокупность федерального бюджета, бюджетов субъектов Федерации и бюджетов органов местного самоуправления.
43382. Организация работы электротехнического цеха АТП г. Москва 1.25 MB
  Коэффициент механизации снижающий трудоемкость ЕО рассчитывается по формуле: где снижения трудоемкости за счёт применения моечной установки принимается 55 снижения трудоемкости путем замены обтирочных работ обдувом воздуха принимается 15 Трудоёмкость ТО1 tто1 = tн то1 K2 K5 = 311115 = 356 чел. ч tн то1 = 31 чел.
43383. Завдання та система органів державного управління безпекою України 187 KB
  Метою даного дослідження є проведення комплексного аналізу завдань, функцій системи органів державного управління безпекою України, а також розгляд існуючих проблем та перспектив розвитку, які повязані з їх практичним виконанням.
43384. УЧЕТ ЗАТРАТ В НЕЗАВЕРШЕННОМ ПРОИЗВОДСТВЕ РАСПРЕДЕЛЯЕМЫХ РАСХОДОВ И ПРОЧИХ ЗАТРАТ В РАСТЕНИЕВОДСТВЕ В ООО «ЛУЗИНСКОЕ ЗЕРНО» 268.5 KB
  В первой части работы мы рассматриваем теоретические аспекты организации бухгалтерского учета затрат в незавершенном производстве. Здесь указываются нормативное регулирование по учету затрат; объекты и статьи учета затрат в растениеводстве; представлены понятия затрат, издержек и расходов; признание расходов в бухгалтерском учете.
43385. Розробка інфологічної та даталогічної моделі 662 KB
  Для підприємств розроблена спеціальна база даних котра формує список співробітників за допомогою додавання їх в базу користувачем.4 Опис основних процедур перетворення даних 1. Для додавання розроблена відповідна форма в котрій забезпечено введення даних а саме: П. Табельний номер Дата прийому на роботу Оклад Після введення даних вони через компонент Tble котрий призначений для роботи з нашою базою даних bd1.
43386. Задачи статистического изучения загрязнения окружающей среды 315 KB
  Проблема защиты окружающей среды и природных ресурсов настолько важна что нет практически в мире государства которое бы в той или иной мере не пыталось ее решить. Существует множество концепций и методов анализа воздействия экономической деятельности на природную среду и обратного влияния природной среды на экономическую деятельность а также оценки ущерба от загрязнения окружающей среды и эффективности природоохранных мероприятий. Потери рабочего времени в результате повышенной заболеваемости; населения изза загрязнения окружающей среды...
43387. Информационный менеджмент, стратегия и политика организации 108.5 KB
  В круг задач информационного менеджмента входят также разработка внедрение эксплуатация и развитие автоматизированных информационных систем и сетей обеспечивающих деятельность предприятия организации. Деятельность любого предприятия зависит от степени воздействия на него внешней среды представляющей сферу прямого и косвенного воздействия АТП которые серьезно...
43388. Определение реакций опор твердого тела 2.53 MB
  Составим уравнения моментов сил относительно точки С и А.3 Составим уравнение равновесия для тела CD: ∑ Fkx = 0 отсюда RD = 0 Для всей конструкции: ∑ Fkx = 0; Q – P1∙cos60 – XB – P2 = 0 откуда XB = 2 кН Составим уравнение моментов сил относительно точки А: ∑ MА= 0 Q∙2 M P1∙sin60∙2 – P1∙cos60∙4 – P2∙2 – RD∙7 – YB∙4 = 0 откуда YB = 7196 кН Подставляя найденные значения ХB и YB в уравнение 1 найдем: Итак при шарнирном соединении в точке С модуль реакции B меньше чем при соединении скользящей заделкой. Составим уравнение моментов...