60210

Мати-берегиня нашого життя йшла у бій не заради слави

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: на основі дослідження архівних документів численних публікацій презентувати колективний проект з гендерної рівності Матиберегиня нашого життя йшла у бій не заради слави; показати героїчну велич Берегині нашого життя в роки...

Украинкский

2014-05-15

358 KB

1 чел.

Петрович Валентина Олексіївна                    Полтавська гімназія № 9

учитель історії

спеціаліст вищої категорії

«Старший вчитель»

Виховний захід

Презентація колективного проекту

«Мати-берегиня нашого життя йшла у бій не заради слави»

Три шляхи ведуть до знань:

Шлях роздумів – найблагородніший,

Шлях – наслідування – найлегший

І шлях дослідження – найважчий.

Конфуцій

Мета:

  •  на основі дослідження архівних документів, численних публікацій презентувати колективний проект з гендерної рівності «Мати-берегиня нашого життя йшла у бій не заради слави»;
  •  показати героїчну велич Берегині нашого життя в роки Великої Вітчизняної війни, що вона нарівні з чоловіками несла і несе відповідальність за долю Вітчизни, за долю своїх дітей, за майбутнє;
  •  вчити учнів творчо та критично мислити;
  •  виховувати гордість за подвиг в ім’я Перемоги, почуття відповідальності за збереження пам’яті.

Вчитель: Ми повинні знати, якою ціною дісталась нам Перемога…

Своїм чорним крилом Велика Вітчизняна торкнулася кожного, кожної родини. Грізні, буремні події Великої Вітчизняної – це вже немов далеке відлуння для сучасників.

Але про ті героїчні й пекучі сторінки народного життєпису про звитягу, мужність і відвагу наших батьків ми повинні пам’ятати сьогодні, завтра й завжди. Від роду й до роду. З покоління – у покоління. Щоб не міліла пам’яті криниця.

Жінка і війна… Про це неможливо говорити без хвилювання.

Доля жінок воєнного часу так схожа на традиційний український рушник, вишитий червоними і чорними нитками.

Українська жінка власним голосом материнської любові життя і мудрістю продовження роду, своїм материнським словом не тільки підняла своїх синів і дочок на боротьбу з ворогом, а й сама на рівні з ними стала на захист рідної землі.

Ратний подвиг тисяч радянських жінок наближав Велику Перемогу. В Червоній Армії несли службу понад 800 тисяч жінок з усіх регіонів СРСР, у тому числі 127 тисяч – з України.

В боях за Україну у її землю смертю хоробрих полягло 17 жінок – Героїв Радянського Союзу.

1 учень: Нашій землячці Олені Убийвовк посмертно в 1969 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Невмирущою славою вкрили себе учасники комсомольсько-молодіжного підпілля, очолюваного Оленою Убийвовк.… Кожний дім, кожне дерево у Полтаві були добре відомі Лялі Убийвовк.  В чорні дні гітлерівської окупації дівчина під керівництвом старших товаришів-комуністів організувала підпільну комсомольську групу, що розповсюджувала листівки з підписом «Нескорена Полтавчанка», зведення Радінформбюро, передавала партизанам цінні розвідувальні відомості, зброю. Планомірно здійснювалися диверсійні акти проти фашистів, організовувалось визволення радянських військовополонених з гітлерівського табору-лазарету.

У травні 1942 року фашистам вдалося натрапити на слід організації молодих підпільників і заарештувати ряд її членів. За те, щоб Олена назвала прізвища інших, їй обіцяли зберегти життя. На цю пропозицію комсомолка відповіла: «Життя, куплене підлістю, - гірше смерті».

За період перебування у в’язниці Ляля передала рідним чотири записки. В одній із них написала: «Сьогодні, завтра – я не знаю коли – мене розстріляють за те, що я не можу йти проти своєї совісті, за те, що я комсомолка. Я не боюся вмирати і помру спокійно. Цілую всіх. Ляля.»

26 травня 1942 р. гестапівці вивезли з в’язниці Лялю Убийвовк, Сергія Сапіго, Леоніда Пузанова, Сергія Іллєвського, Бориса Сергу й Валентина Сороку на старе кладовище за казармами. Притулившись один до одного вони повернулись обличчям до смерті. Пролунали постріли й герої пішли в безсмертя.

А наступного дня вся Полтава забіліла листівками, які сповіщали про розстріл групи комсомольців. І на всіх був напис «Нескорена Полтавчанка».

2 учень: За видатні заслуги перед Вітчизною, мужність і героїзм більш як 100 тисяч жінок нагороджено орденами і медалями. 91 жінці присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 27 із них – уродженки України, 53 – брали участь у боях за Україну.

Не жіноча доля – вбивати… Жінка вбивала. Вбивала ворога, який з неймовірною жорстокістю йшов Україною, палив і руйнував домівки, знищував усе живе… 

Ім’я Людмили Павличенко увійшло до енциклопедій багатьох країн світу. Іноземні журналісти писали про неї як про «королеву вогню», «снайпера № 1», «кращу гвинтівку землі».

Велика Вітчизняна війна застала Людмилу в Одесі - приїхала туди, щоб закінчити свю дипломну роботу про діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. 22 червня вона пішла до військкомату і була зарахована до 25-ї стрілецької дивізії імені В.І. Чапаєва як доброволець.

Людмила стала снайпером високого ґатунку. Генерал армії П.І.Батов писав: «Саме Павличенко першою довела, що нелегка снайперська справа під силу жінці, якщо в її серці палає ненависть до фашистів.»

Особисто знищила 309 гітлерівців, з них 78 снайперів. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 25 жовтня 1943 року.

Людмила Павличенко вела боротьбу проти ворога не лише снайперською гвинтівкою, а й силою слова. Вона у складі групи студентів-фронтовиків їде до Америки на запрошення дружини американського президента Елеонори Рузвельт і Американської студентської асоціації. Л.Павличенко об’їхала десятки міст, виступала на масових мітингах, на підприємствах, в портах, скрізь викликаючи симпатію як солдат – посланець народу, що вів тоді смертельну боротьбу з фашизмом. На мітингу в Чикаго вона сказала: «Мені 25 років, і я вже встигла знищити на фронті 309 фашистів. Не здається вам, що ви дуже довго ховаєтесь за моєю спиною?»

Її полум’яне слово кликало молодь світу до боротьби з фашизмом.

3 учень: Наталія Меклін, дівчина з Лубен, наводила панічний страх на фашистів. Мрія про небо привела її в Московський авіаційний інститут. 1941 року добровільно йде на фронт, отримує рекомендацію до легендарного авіаційного полку Марини Раскової. Бере участь у бойових операціях на багатьох фронтах. Літала на завдання вночі. В довгі зимові ночі встигала  зробити 12 вильотів, їй не давали заснути шоколад і льодяний зустрічний вітер. У льотчиць полку не було парашутів, вони не хотіли попадати в німецький полон. «Ми грали зі смертю», - говорила Наталія, а фашисти називали льотчиць «нічними відьмами».

У 22 роки старший льотчик Наталія Меклін мала 980 бойових вильотів, вона єдина жінка в світі, яка має такий результат.

23 лютого 1945 р., наша землячка Наталія Меклін, отримала звання Героя Радянського Союзу.

4 учень: Катерина Зеленко на російській землі народилася, на українській – увійшла в безсмертя.

У перші дні війни з гітлерівською Німеччиною на своєму Су-2 Катя разом з полком вилетіла на фронт. Виконувала найважчі завдання, бомбила ворожі об'єкти, сміливо вступала в поєдинок з ворожими винищувачами. Вона вміло й хоробро водила групи літаків у бій.

З її листа: ”Ех, Соню, сестричко моя рідна! Які плани були! Як хороше було жити! А тепер - війна... Я збиралася в таборі варити варення, бачиш, усе поламалося, а ягід дуже багато, полуниці такі, що пальчики оближеш. Пишу листа під крилом літака. Ось-ось полечу на завдання. Не хвилюйся, Соню, за мене... Хто з наших іде на фронт? Вітання від Павлика. Катя".

І так щодня по кілька бойових вильотів у складі ескадрильї.

Із спогадів колишнього військового льотчика С.М.Комарова: «Добре пам’ятаю її останній виліт. А запам’ятався він ще й тому, що Катя того дня третій раз вилітала на бойове завдання. Я бачив, як вона сідала в машину, заспівала пісню «Синенький скромный платочек». Завжди співала її перед польотом...»

К.І.Зеленко – єдина жінка-льотчиця в історії авіації, яка здійснила повітряний таран, це сталося 12 вересня 1941 року в небі Сумщини.

«Таран – це дуже сміливий вчинок льотчика, до нього вдаються лише мужні, рішучі люди. Саме такою була старший лейтенант Катерина Зеленко. Нам довго не вірилось, що Катя, наша люба Катя загинула. Здавалося, що такі, як Катя не вмирають…Катерина Зеленко була готова до подвигу!» - переконані її бойові побратими.

5 учень: В роки Великої вітчизняної війни Олександра Ращупкіна повторила  вчинок легендарної «кавалерист-дівиці» Надії Дурової. В 1942 році Олександра Ращупкіна, переодягнувшись в чоловічий одяг, прийшла у військкомат, записалась на фронт під ім’ям Олександра Ращупкіна. Закінчила курси шоферів, а потім, під Сталінградом, двомісячні курси механіків-водіїв танка. Воювала в складі 62 армії генерала Чуйкова. Майже три роки ні екіпаж танка, ні однополчани навіть не підозрювали, що під виглядом Сашка – «відірви-голову» ховається жінка. Таємниця відкрилась тільки в лютому 1945 року, коли вона була тяжко поранена на території Польщі. Олександру кинувся рятувати механік із сусіднього танка. Він і викрив дівчину.

6 учень: Нашу землячку з Кременчука, Євдокію Ситник, дослідники також  називають «кавалерист-дівицею». Вона закінчила Кременчуцьку фельдшерську школу. А коли почалася війна, стала лейтенантом медичної служби, у кавалерійській дивізії. Але дівчину тягло туди, де вирішувалася доля поєдинку з лютим ворогом. Після одного з жорстоких боїв генерал Іван Крюченкін вшановував найвідважніших. І онімів з несподіванки, коли зрозумів, що перед ним дівчина, яка хвацько скакає на коні, рубає ворогів шаблею і влучно стріляє з пістолета, гвинтівки, кулемета.

Після загибелі брата, Дуся звернулася до командування з проханням призначити її стройовим командиром. Кіннотники не могли змиритися з фактом, що ними командуватиме … баба. Але пройшло небагато часу і загрубілі чоловіки визнали Дусю своєю. Вони берегли дівчину. Але на війні, як на війні. Сліпа куля прошила дівчині груди. Похована з почестями в могилі на полі бою на Харківщині.

7 учень: Ім’я юної розвідниці Ленізи Бугорської стало відоме тільки після війни. 

Далекий червень 41-го... Він був сонячним, а для випускників Чорнухинської середньої школи — хвилюючим, сповненим надій перед дорогою у самостійне життя.

— Ленізі дуже хотілося стати льотчиком або моряком, — пригадує її однокласниця Марія Шеремет.

У полтавських лісах переховуються бійці й командири Червоної армії, які вирвалися з Лохвицького котла, і ворожого оточення з-під Києва. Їх виводять до лінії фронту партизанські загони. Леніза Бугорська стає зв'язківцем між загонами партизанів і Великою землею.

У партизанському загоні 7 листопада 1941 року Леніза зустрічає свій день народження, їй виповнилося сімнадцять.

У часи лихоліття ніхто не знав її справжнього імені, для всіх вона була Галя, а інколи — Таня з Полтавщини.

За лінією фронту чекала Ленізу важка й небезпечна робота розвідника. Там була вона сама собі і командир, і виконавець. Безстрашна розвідниця вісім разів переходила лінію фронту. Загинула в Рівненській області, учні Балашівської школи доглядають за могилою.

Свій обовязок вона виконала сповна!

Під час відкриття памятника Ленізі Бугорській, її мати сказала: ”Важкими дорогами війни пронесла  моя донька свою молодість, разом з іншими прийняла на себе удар ворога. І все це для того, щоб відстояти   свою   Батьківщину, наше  життя,  щастя    майбутніх  поколінь.”

8 учень: Військові лікарі, сестри милосердя. Санітарки не штурмували ворожих позицій, не стояли біля прицілів гармат і мінометів, не вели в атаку танки і літаки. Сестри милосердя не знаючи втоми, в роки Великої Вітчизняної війни виносили з поля бою і лікували поранених, оточували їх увагою і піклуванням. Долі цих жінок схожі – їм випало пройти тяжкими фронтовими дорогами, знести жорстокі випробовування.

Саме від їх золотих рук і чуйного, чистого серця залежало життя воїнів.

Рятували не тільки ліками, уколами, перев’язками, а й добротою, ласкою та найглибшою людською увагою, щирою турботою. «Сестрички» були завжди поруч з бійцями. Це тільки легко сказати – внести пораненого. Багато хто і не уявляє, якою була ця праця для молоденьких дівчат. Мільйони поранених зобов’язані їм своїм життям. 

Тільки на підступах до Сталінграду і в самому місті, виносячи із бою поранених, загинули 876 жінок-медиків – санінструкторів, медсестер, військових фельдшерів, лікарів.

«Спасибі, сестричко!» - і довго вчувалися нашій землячці з Миргороду Горініній Галині Іллівні слова вдячності, які говорили сімдесят літ тому сотні воїнів, урятованих від смерті. «Сестричці» Галі довелося зустрічатися з видатними людьми. У Києві, в музеї Великої Вітчизняної війни, є знімок, де Галя прямо на танку перев’язує Людвіка Свободу. Закінчила війну Галя в Берліні, де поставила автограф на рейхстазі. Їй виявили тоді велику честь – охороняти роботу Постдамської конференції.

9 учень: На особистому життєвому рушнику солдатських матерів і вдов більше чорного кольору – журби і смутку. 

Міцні обійми. Пекучі і гіркі сльози. Солдати пішли в похід. Пішли боронити Вітчизну. А матері і дружини залишилися вдома – дітей глядіти, хліба ростити, оборону кріпити. А ще – листів чекати. Невеличкі і скупі трикутники не часто приходили, але скільки вони приносили тепла і радості матерям, дружинам, дітям! А яким розпачем і чорним смутком оповивалися їхні обличчя, коли отримували листи, написані чужою рукою, або короткі страшні повідомлення: «Загинув смертю хоробрих», «Пропав безвісти»…

Не хотіло серце вірити, що вже більше нікому писати, що вже ні від кого чекати вісточки. І називали таких жінок – солдатськими вдовами.

Та не вірили в гірку долю вдови, вони все рівно чекали своїх суджених – своїх дорогих чоловіків. Чекали матері своїх синів. Чекали діти батьків.

Вже виросли сини, внучата,

Щебечуть правнуки в дворі…

А мати береже й донині,

Гіркими скроплений слізьми,

Трикутничок пожовклий в   скрині

Й свого солдата жде з війни.

10 учень: Мати багатодітної сім’ї Славки з Полтавщини провела на фронт 5 своїх сині – Микиту, Івана, Дмитра, Олексія, Пантелея. Найстарший – Микита – поліг смертю хоробрих під Сталінградом. Середній – Олексій – загинув під час звільнення Києва. Іван підірвався на міні під час визволення селища Олександрівка на Кіровоградщині. А Дмитра, котрий пройшов усю війну, снайперська куля підкосила в День Перемоги 9 травня 1945 року в самому Берліні. Про Пантелея є версія, що його ніби спалили в одному з німецьких крематоріїв…

Старенькі батьки в своєму обійсті поставили масивний хрест в знак пам’яті про синів… Ото і вся пам’ять.

11 учень: Пісня  «Баллада о матери» – драматична історія одного кінокадру, мати на екрані побачила зниклого безвісти сина.  

Ця пісня була написана на основі події, яка відбулася в родині нашої землячки Кучеренко Ксенії Євтихіївни – не повернулися з поля бою її чоловік Микола Пантелеймонович та син Микола.

Одного разу вона з молодшим сином Олексієм вирішила піти в кіно. В ті часи перед початком кінофільму завжди демонстрували кінохроніку. В цей день саме показували епізоди часів Великої Вітчизняної війни.

На екрані командир піднімає бійців в атаку! Аж раптом у залі лунає чийсь голос: «Олексо, дивись! Батько! А ось і Микола», - жінка впізнала своїх рідних.

Цей етюд було знято під час штурму м.Тернопіль 302-ю стірецькою дивізією фронтовим кореспондентом В.П.Юдіним. Більша його частина була присвячена саме діям військових під командою М.П.Кучеренка.

Бойова тривога, що прозвучала на світанку 22 червня 1941 року, розлучила Миколу Кучеренка з сім’єю. Не хотів сидіти вдома і старший син Микола Кучеренко – закінчивши дев’ять класів, він попросився на фронт. Хлопчина він був високий, тож виглядав старше своїх років. Його направили на навчання в кулеметномінометне училище.

Під Мелітополем батько і син зустрілися, пройшли важкими фронтовими дорогами від України до самісінької Німеччини. Загинули вони разом під час боїв на річці Одер біля міста Вроцлав незадовго до дня Перемоги – 30 березня 1945 року.

Їх поховали на рідній землі з усіма військовими почестями. На гранітній плиті викарбовано: «Герой Радянського Союзу, командир з’єднання, гвардії полковник Кучеренко Микола Пантелеймонович і його ад’ютант, рідний син, старший лейтенант Кучеренко Микола Миколайович»

12 учень: Кожна людина на війні чиясь дитина. У 1941 році штурмовик «ІЛ-2» було збито в небі Полтавщини. Дві українські матері Катерина Шляпкіна й Олена Мальцева, мешканки села Михайлівки Першої  Котелевецького району переховували грузинського «орла» Захара Хіталішвілі від окупаційної влади, виходили й повернули в небо. Можна не говорити чого могла коштувати така хоробрість і навіть кожна крихта хліба й кожна крапля молока двом жінкам та їхнім родинам. Через 25 років після закінчення війни Захар Хіталішвілі вже в ранзі Героя Радянського Союзу повернувся на Полтавщину, щоб вклонитися двом українським матерям. Заради того щоб знайти свої рятівниць, легендарний льотчик проїхав через 119 полтавських сіл із назвою Михайлівка, адже окрім назви й старої верби біля хати, він майже нічого не пам’ятав.

Після 18 років по смерті батька, завітав і син Захара Хіталішвілі Василь. «Я мав це зробити, бо для батька ця земля свята й люди святі, у них велика душа. Я пам’ятатиму їхній подвиг усе життя.»

13 учень: Пам’ятною медаллю «За самопожертву» посмертно нагороджена німецька жінка Елізабет Доммес, мати трьох маленьких дітей, яка назвала своїм четвертим сином втікача з табору Петра Кудряшова. З небезпекою для життя, яка загрожувала їй самій та її дітям у роки жорстокого нацистського терору, вона врятувала його від смерті, в квітні 1945 р.

«Я називаю її по праву, з гордістю і благоговінням – моя мама. Схиляю низько голову перед нею. Вічна пам’ять» - Петро Кудряшов, з м. Миколаїв

Пам’ятна медаль передана її старшому сину Альбрехту, як символ безмежної материнської самопожертви й мужності. 

14 учень: У свідомості художниці Марії Олександрівни Приймаченко існувало тільки два виміри: те було до війни, все інше – опісля війни. Все її життя розділилося навпіл, а посередині темніє чорна прірва війни.

З війною у художниці свої особисті рахунки. Війна ввірвалась в її життя, коли сину Федоркові було три місяці. Невдовзі чоловік її, Василь, написав із фронту: «Хоча б побачити який він! Хай син росте великим, буде здоровим і щасливим, чекає батька, а я іду в атаку сьогодні вже в п’ятий раз…» Пішов… через якийсь час принесли похоронку. Потім її родина отримала і другу похоронку, і третю… І її, тоді вже відому художницю, не раз ставили фашисти під приціл – допитували, де ховається хворий брат, який тринадцять літ головував у селі.

Світ сонця наче навіки згас для Марії, коли на її очах сімдесят чоловіків живими вкинули в могилу… І пересипали їх, старих і малих непогашеним вапном, а потім налили в яму води і вапно закипіло на тілах людських… 

Як швидко плине час, картину «Страшна війна» Марія Приймаченко написала у рік народження внука Петра, коли у В’єтнамі війна косила тисячі мирних людей. «Ядерна війна – будь проклята вона!».

Чистий аркуш паперу перед художницею як безконечне поле життя, на якому дві дороги: одна вузька, коротка, темна – хай ніхто й ніколи не ступить туди ногою. Друга – для нас, усіх людей на землі: дорога миру – шлях вічності.

Українські жінки – це символ мужності, нескореності, це той світильник добра і вірності, що вічно сяє нашому народові. Вони – справжні патріотки, берегині родинного вогнища і тепла. Їх воістину щедра душа, ніжне серце, ласкаві руки плекають і виводять на широкий шлях нові покоління молодих і дужих. Для продовження життя і роду на Землі.

Список використаних джерел:

  1.  Бобрищев К.В. Ситник Євдокія // Бобрищев К.В. Отчий край. – Кн.2 – Полтава, 2004. – С. 6
  2.  Довгий-Степовий О.Є. Далеке відлуння. Книга друга: Обов’язок пам’яті. – Полтава: Дивосвіт, 2006. – 292 с.
  3.  За мужність і відвагу: Док. Розповіді про полтавців Героїв Радянського Союзу. – Харків, 1973. – С.195-197.
  4.  Кравцова Н.Ф. Повернися з польоту: повість. – К.: Веселка, 1973. – 119 с.
  5.  Л.Лисенко Марія Приймаченко: сотворення світу  // Урядовий кур'єр. - 2010. - № 3 (9 січня). - С. 8-9
  6.  Моцур. „Її ім’я мов честі символ”// „Комсомолець Полтавщини”, 1987 р., 26 травня
  7.  Олексенко М. Автограф на рейхстазі // Прапор перемоги. – 1983. – 8 берез. – С.2.
  8.  Педак В.П. Дякуємо і мертвим, і живим. – Дніпропетровськ: Січ, 2007. – 278 с.
  9.  Самсоненко С.  Моя литовська мама // Радянська жінка, - 1976, - № 5, - С.26.
  10.  Сафонова Є.В. Звитяжниці. – Київ: Україна, 1995. – 246 с.
  11.  Халімон В. «Відома всім громадянам колишнього СРСР пісня «Баллада о матери» має полтавське коріння» // Вечірня Полтава, № 10. - 2012 р., 10 травня, - С.3.
  12.  Хрієнко М. Мати // Україна, 1984, - № 40, - С.15

PAGE   \* MERGEFORMAT6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28964. Политика перестройки, замыслы и результаты 40 KB
  Попрежнему формально высшим органом власти был двухпалатный Верховный Совет СССР регулярно собиравшийся на свои сессии на которых он утверждал решения партии и правительства. 12я внеочередная сессия Верховного Совета СССР приняла закон €œОб изменениях и дополнениях Конституции Основному Закону СССР€ содержанием которого было изменение избирательной системы в СССР принципов выборности народных депутатов СССР и принципов функционирования государственных органов. были проведены выборы народных депутатов СССР а весной 1990 г. Всего...
28965. События 1991, распад СССР, образование СНГ и выбор Россией нового исторического пути 37 KB
  Процесс затягивается4 8 декабря Беловежское соглашение Ельцын Кравчук Шушкевич : СССР прекращает существование Россия Украина и Белоруссия объединяются в СНГ. 5 21 декабря АлмаАтинская встреча лидерорв 9 республик Декларация о прекращении существования СССР и о принципах деятельности СНГ.До конца 1991 к СНГ присоединились Молдова и Азербайджан всего в СНГ 11 государств 15 минут 3 прибалтийские республики6 Горбачев сложил свои полномочия.
28966. Россия на пути социально-экономической модернизации. Октябрьские события 1993, завершающий этап ликвидации советской власти 30.5 KB
  явились следствием противостояния законодательной и исполнительной ветвей власти Российской Федерации. Ельцин издал указ О поэтапной конституционной реформе в Российской Федерации в соответствии с которым Верховный Совет и Съезд народных депутатов прекращали свою деятельность. Конституционный суд РФ пришел к заключению о несоответствии данного указа российской Конституции однако Ельцин его не отменил. В 1994 арестованные участники этих драматических событий были амнистированы Государственной думой Российской Федерации.
28967. Принятие конституции РФ 1993г. Качественные изменения социально политической жизни страны 36.5 KB
  Качественные изменения социально политической жизни страны Работа Конституционной комиссии Необходимость принятия новой Конституции была осознана всеми политическими силами еще в ходе принятия Декларации о государственном суверенитете от 12 июня 1990 г. Поначалу работа комиссии проходила довольно быстро и уже через четыре месяца проект новой Конституции был не только подготовлен но и опубликован для всеобщего обсуждения. Седьмой съезд постановил вынести основные положения проекта новой Конституции на всероссийский референдум но восьмой...
28968. Реформы 60-70-х гг. XIXв., их цели и содержание 36.5 KB
  их цели и содержание Реформа местного самоуправления земская и городская Отмена крепостного права привела к необходимости проведения буржуазных реформ и в других областях государственной жизни. по типу земской была проведена городская реформа. Военная реформа Поражение России в Крымской войне показало что необходимо реконструировать всю военную систему. Военная реформа проводилась до 1874 г.
28969. Революционное народничество, его идеология и политическая практика 37 KB
  Революционное народничество его идеология и политическая практика Возникновение народничества. Три течения в народничестве Идеи общинного социализма Герцена и Чернышевского стали основой политического течения радикальной интеллигенции народничества. Народники рассматривали народ крестьянство как реальную политическую силу хотели поднять его на революцию полагали что Россия может прийти к новому справедливому строю социализму минуя капитализм. Народничество стало ведущим направлением в освободительном движении оно имело свою...
28970. Реформы и контрреформы Александра III 26.5 KB
  Реформы и контрреформы Александра III 1. Александр III правил с 1881 по 1894 гг. После убийства отца Александр III выдвинул программу своего царствования: подавление оппозиции революционного движения; укрепление основ российской жизни самодержавия православия народности. Александру III было известно что перед смертью его отец одобрил проект либеральных реформ М.
28971. Характер и особенности социально-экономического развития России во второй половине XIX в. 55 KB
  Характер и особенности социальноэкономического развития России во второй половине XIX в. Промышленный переворот в России начался в конце 30х годов XIX века он имел 2 стороны: техническую переход от мануфактуры к фабрике замена ручного труда машинным; социальную формирование промышленного рабочего класса и класса буржуазии. К 80м годам сформировались основные промышленные районы России: Московский; Петербургский; Прибалтийский; Уральский; Южный Донбасс и Криворожье; Бакинский....
28972. Внешняя политика России во второй половине XIX в. 34 KB
  Внешняя политика России во второй половине XIX в. Кроме того ввиду усиления позиций Англии Франции Германии и Японии в Китае важной задачей стало укрепление позиций России в этом регионе. По договорам с Японией было закреплено право России на Курильские острова. Его фраза: €œРоссия не сердится она сосредотачивается€ – образно выражала принципы внешней политики России того времени.