60226

Берегині рідного краю

Конспект урока

Педагогика и дидактика

1 учень. Щасливі мої письма що в рученьках твоїх бувають ніж мої очі що тебе не оглядають. Слайд 3 1 учень Трагічно склалися взаємини між юною Кочубеївною та гетьманом. 1 учень Тут доречні слова письменника Богдана Лепкого...

Украинкский

2014-05-15

551.5 KB

1 чел.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації

Вище професійне училище № 7

Берегині рідного краю

                                                                               

            

                                 Підготували

                                 бібліотекарі  ВПУ № 7

                                 м. Кременчука

                                 Сипко Л.В.

                                 Слюсаренко О.Г.

м. Кременчук

2012

Мета: Ознайомити учнів з культурно-історичною спадщиною нашого краю, розширити їх світогляд, виховувати увагу, допитливість, любов до свого народу через повагу до інших, небайдужістью. Показати практичне застосування мультимедійних презентацій.

Обладнання:  Компютер, проектор, екран, музикальний супровід, книжкова виставка, обяви.

 
Звучить пісня «Моя рідня»

Дівчина: Вірш «Берегиня»

               Чисто прибрано, дім – світлиця:
               Спокій, затишок тут.
               Цю споконвіків традицію
               Берегині бережуть.
               І не може буть інакшого,
               Хто б там що не говорив.
               Берегині роду нашого –
               Благородності порив.
               І робити по-інакшому –
               Це не в їхніх почуттях.
               Берегині роду нашого
               Бережуть в житті життя.
               Берегти їх нам, леліяти,
               Дорожити над усе.
               Добре, щедре, світле сіяти –
               Доброта добро несе.

Звучить пісня «Полтавський край»

Дівчина: А зараз запрошуємо на кременчуцькі вареники.

Танець «Вареники»

     

     

( Слайд 1)

Вступне слово бібліотекаря. 

Одним з найдавніших образів в українські народній культурі є Берегиня. Це символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя і оберігає. Це очевидне продовження і розвиток традиції прадавнього культу Великої Богині – матері-прародительки. 

Славні прекрасні полтавки, берегині нашого краю: Мотря Кочубеївна та легендарна Маруся Чурай; художниці Марія Башкирцева та Катерина Білокур; революціонерка Софія Богомолець; письменниця, героїня Вітчизняної війни 1812 р. Надія Дурова та родоначальниці української дитячої літератури Олена Пчілка.

Славетні полтавські жінки, які надихали на творчість Пушкіна та Шевченка; нескорена полтавка Ляля Убийвовк, неповторні наші сучасниці Клара Лучко, Раїса Кириченко та Наталія Май та багато інших.

Красиві й ніжні наші землячки, кожна зі своєю неповторною і нелегкою долею. І про деяких із них ми розповімо сьогодні в нашій літературно-музичній акварелі «Берегині рідного краю».                    

Слайд 2   

Дівчина:   1 сторінка нашої літературно-музичної акварелі

«Чарівні полтавки в долях великих людей»,  де ви дізнаєтесь про наших землячок, які надихали велтких геніїв.

1 учень.  У квітні 2009 року в Полтаві за якихось два десятки метрів од стін Вознесенської церкви, що належить Українській Православній Церкві Московського патріархату, з’явився скромний надмогильний горбик. Насипали його звичайнісінькою землею й акуратно «підвели» піском. Водночас ні традиційних вінків на нього не клали, ні хреста не встановлювали. То кого ж тут поховали? Як з’ясувалося, не запрошували сюди і копачів могил. Власне, і поховання як такого не було. Біля давньої козацької церкви, образно кажучи, «розкопали» історію і легенду... Адже йдеться про створення умовної, символічної могили коханої видатного українського гетьмана Івана Мазепи — Мотрі Кочубеївни.

1 учениця   У 1704—1705 pp. овдовілий гетьман Мазепа зробив свій новий вибір — його обраницею стала дочка генерального судді Василя Кочубея Мотря, яка жила у маєтку своїх батьків у Диканьці. Їй сповнилося тоді років вісімнадцять. Гетьман домагався руки дівчини, яка відповіла йому взаємністю. Іван Степанович зачарував її своїм розумом, освіченістю, знав вісім іноземних мов, був поетом. Мова його листів до Мотрі ніжна і зворушлива. «Щасливі мої письма, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої очі, що тебе не оглядають».

Слайд 3

1 учень    Трагічно склалися взаємини між юною Кочубеївною та гетьманом. Мати не дозволила виходити заміж Мотрі. Дізнавшись про це, дівчина втекла у гетьманський палац. Мазепа, однак, відряджає її додому: «Уваж сама, пише він у листі до коханої, що б з того виросло. Твої родичі по всім світі   розголосили: же взяв у нас дочку у ночі ваятом і держить у себе замість наложниці». Пізніше гетьман, замирившись із невтішним присудом долі, пише коханій: «Моє серце коханеє! Сама знаєш, як я, серденько, шалено люблю, ще нікого на світі не любив так! Моє б тобі щастя і радість. Нехай би їхала да жила у мене; тілько ж я уважив, який конець з того може бути, при такій злості й заїдливості твоїх родичів.».

1 учениця  Мотря відповідала такою ж взаємністю: «Хай буде так чи не так, но наша любов не зміниться. Хай покарає Бог несправедливого! А я, хоч любиш, хоч не любиш мене, буду, як обіцяла, до гробу тебе любити, і не  перестану любити од всього серця, назло ворогам моїм». Інтимні листи були відібрані і надіслані разом із доносом на Мазепу до Москви. Мотря не витримує розлуки та наруги і йде до монастиря. Вона закінчила вік черницею і похована на кладовищі Пушкарівки біля Воскресенської церкви, що тепер біля мікрорайону Половки в Полтаві.

1 учень  Тут доречні слова письменника Богдана Лепкого: «Молодша Кочубеєва дочка Мотря, славна із своєї краси на цілу Україну». Не помилився і О. Пушкін, оспівуючи Мотрю. Прекрасні пушкінські слова гарно звучать і українською мовою:

Чтець.

В Полтаві, між красунь, вона

Найкраща на дівочу вроду,

Вона мов квітка весняна,

Що розцвіла до сонця сходу.

Тополя київських висот

її подоба. Крок Марії,

Мов плав лебежий в тиші вод,

А то, як лань у час негод,

Вона спішить в задумі мри.

Як піна персів білина,

Понад чолом ясним вона

Звиває кучері, мов тучі,

Уста троянда у росі,

А очі мов зірки жагучі.

Та не самій лише красі

(Зів'яне цвіт!) хвала усюди,

За добрий звичай з юних літ,

За ясний розум, за привіт

      Марію скромну люблять люди.

Слайд 4

 1 учень.       Пушкін біля Кочубеївських дубів у Диканьці... Уявимо великого поета, хоча, напевно, він тут не був. Але першим захопленням юного Пушкіна була  Наталія Кочубей.

У 1813 р. Пушкін записав: «Графиня Кочубей. Смерть Малиновського». Цей запис стосується дочки одного із найближчих сподвижників Олександра І В.П. Кочубея, потім голови Державної ради і Комітету міністрів. Такою юною і чарівною змалював її в цьому ж 1813 р. художник Орест Кіпренський.  

1 учениця  За свідченням М. Корфа, Наталія «була першим образом кохання Пушкіна». Знайомство Пушкіна з Наталією Кочубей відбулося під час його навчання в ліцеї (на той час вона проживала з батьками в Царському Селі). Князь Кочубей збудував новий палац у Диканьці, а в 1820 р. на честь приїзду царя Олександра І Тріумфальну арку, яка і сьогодні чарує урочистістю.

1 учень.       Наталія в дитинстві бігала під крислатими віковими дубами, затишними околицями Диканьки. Почуття поета до юної дівчини відтворились у поезіях «Зрада» і «Спогадом сп'янілий». У 1820 р. Наталія вийшла заміж за графа Строганова. Вона стала прототипом Тетяни в поемі «Євгеній Онєгін».

Она была нетороплива,

Не холодна, не говорлива,

Без взора наглого для всех,

       Без притязаний на успех.

 1 учениця  В останні роки життя Пушкін зустрічався з Кочубей у Карамзіних. Після смерті Пушкіна княжна Кочубей пристрасно захищала пам'ять про поета від злих язиків. Пушкін присвятив Наталії Кочубей ряд прекрасних поезій.

Але це була не єдина полтавка, яка надихала великого поета. Мова далі піде про Анну Керн.

Слайд 5

 1 учень. Дитинство Анни Петрівни Керн, яке пройшло у Лубнах, було затьмарене жорстокістю і деспотизмом її батька. За його вимогою, вона у 17 років була видана заміж за 52-річного генерала Керна грубого неосвіченого солдафона. Невдовзі вона залишила чоловіка. Ранньої весни 1819 р., Анна приїхала до Петербурга і в будинку Оленіних познайомилась із 19-річним Пушкіним. Юна красуня вразила поета.

1 учениця Влітку 1825 р. Анна а несподівано приїхала в Тригорське до своєї тітки Осипової. «Захоплена Пушкіним, я пристрасно хотіла побачити його...». Вона майже місяць пробула там, і майже кожен день бачилась із Пушкіним. Поет пережив сильне захоплення Керн і свої почуття до неї зберіг в останніх рядках неповторної поезії апофеозу кохання.

Зустрічі з Керн надовго запам'яталися Пушкіну. Зустрічались вони і пізніше в Петербурзі. Вона завжди з постійним щирим інтересом слідкувала за його життям. Одна з найкращих поезій Пушкіна присвячена нашій землячці Анні Керн.

Чтець

               Я помню чудное мгновенье:

               Передо мной явилась ты,

               Как мимолетное виденье,

               Как гений чистой красоты.

               В томленьях грусти безнадежной

               В тревогах шумной суеты,

               Звучал мне долго голос нежный

               И снились милые черты.

               Шли годы.  Бурь порыв мятежный

               Рассеял прежние мечты,

               И я забыл твой голос нежный,

               Твои небесные черты.

               В глуши, во мраке заточенья

               Тянулись тихо дни мои

               Без божества, без вдохновенья,

               Без слез, без жизни, без любви.

 

               Душе настало пробужденье:

               И вот опять явилась ты,

               Как мимолетное виденье,

               Как гений чистой красоты.

               И сердце бьется в упоенье,

               И для него воскресли вновь

               И божество, и вдохновенье,

               И жизнь, и слезы, и любовь.

Слайд 6

1 учень  А тепер згадаємо Тараса Шевченка. Кобзар часто закохувався і в нього закохувалися. Ганна Закревська - дружина поміщика Закревського з Пирятина. Шевченко познайомився з нею 30 червня 1843 р. Зі спогадів Афанасьєва-Чужбинського видно, що поет покохав  «Ганну вродливу» (так Шевченко назвав її в листі до свого друга Закревського). 

1 учениця  На балу у поміщиці Вольховської він не відводив від неї очей протягом усього балу, а прощаючись узяв на пам'ять одну з блакитних квіток, якими була прикрашена її сукня, і довго зберігав цю реліквію. Теплі спогади про Закревську поет проніс через усе життя. У 1843 р. Шевченко намалював її портрет. У 1848 р. на засланні присвятив їй вірш «Г.З.» («Немає гірше, як в неволі»), в якому зі щирим захопленням звертався до неї.

З ім'ям Ганни Закревської пов'язано також поезію «Якби зустрілися ми знову». На думку деяких дослідників, Шевченко присвятив Закревській і поему «Сліпий». Після повернення із заслання, під час останнього перебування на Полтавщині в 1859 р., поет глибоко сумував через передчасну смерть справді красивої Ганни Закревської.

Чтець  

               Немає гірше, як в неволі 
               Про волю згадувать. А я 
               Про тебе, воленько моя, 
               Оце нагадую. Ніколи 
               Ти не здавалася мені 
               Такою гарно-молодою 
               І прехорошою такою 
               Так, як тепер на чужині, 
               Та ще й в неволі. Доле! Доле! 
               Моя ти співаная воле! 
               Хоч глянь на мене з-за Дніпра, 
               Хоч усміхнися з-за.... 
 

Слайд 7

Дівчина:   2 сторінка нашої акварелі «Драми великих українок ».

В ній піде мова про трагічні долі двох жінок – наших землячок, таких різних і водночас схожих.

Звучить пісня « Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»

2 учень  Більш як 350 років тому з уст молодої української дівчини полетіла у світ тиха журлива пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови. Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює і бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарівна мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця і до дівчини, яка його згубила.
           
2 учениця А чи існувала реальна Маруся, чи існував Гриць? Чи не є вся ця історія витвором народної уяви, доповненим фантазією і талантом видатних літераторів?  Про життєвий шлях Марії Гордіївни Чурай ми не маємо достовірних даних. Про неї не збереглося жодних письмових джерел, немає ні документальних свідоцтв, ні записів народних переказів. Ім’я та вчинки цієї дуже гарної і надзвичайно талановитої полтавчанки овіяні численними легендами.                     

2 учень За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім'ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю у Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись.

2 учениця  Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю з заможньої полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, але яке ненароком випив Гриць.

               Не помста це була, не божевілля.
                         Людина спрóста ближнього не вб’є.
                         Я не труїла. Те прокляте зілля
                          Він випив сам. Воно було моє.

2 учень Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».   Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві вiд сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).

Слайд 8

2 учениця  Образ Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців. Ольга Кобилянська поклала сюжет Марусиної пісні « Ой не ходи, Грицю…» в основу своєї повісті « У неділю рано зілля копала». Ліна Костенко написала історичний роман у віршах « Маруся Чурай», який представляє в українській літературі рідкісний жанр. За спеціальною постановою Президії СПУ цей історичний роман пролежав без руху 6 років. За нього поетеса у 1987 році була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка. Послухайте уривок з цього твору.

Чтець  

     Я, може, божевільним тут здаюся.
               Ми з вами люди різного коша.
               Ця дівчина не просто так, Маруся.
               Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

               Коли в похід виходила батава,—
               її піснями плакала Полтава. 
               Що нам було потрібно на війні?
               Шаблі, знамена і її пісні.
 
               Звитяги наші, муки і руїни
               безсмертні будуть у її словах.
               
Вона ж була як голос України,
               що клекотів у наших корогвах!
 
               А ви тепер шукаєте їй кару.
               Вона ж стоїть німа од самоти.
               Людей такого рідкісного дару
               хоч трохи, люди, треба берегти!
 
               Важкий закон. І я його не зрушу.
               До цього болю що іще додам?
               Вона піснями виспівала душу.
               Вона пісні ці залишає нам.
 
               Ще тільки вирок — і скінчиться справа.
               І славний рід скінчиться — Чураї.
               А як тоді співатиме Полтава?
               Чи сльози не душитимуть її?

Слайд 9

2 учень   Ім’я Олени Пчілки пам’ятне гадячанам — вона звідти родом, із знаменитого "гнізда" Драгоманових. Її справжнє ім’я Ольга Петрівна Драгоманова (пізніше — Косач). Вона стала матір’ю Лесі Українки — гордості українського народу, і вже це одне робить їй високу честь. Але й своєю невтомною працею, подібною до безкорисливої праці бджоли (пчілки), внесла вона вагомий внесок в усю рідну культуру. Панас Мирний про неї сказав: "Родюча, як земля, а робоча — як бджола".

2 учениця   1849 рік. Серце мальовничої Полтавщини – Гадяч. Тихий прозорий Псьол, луки й ліси навколо. В будинку, соломою критім, живе гадяцький дідич Петро Якимович Драгоманов. Колись він був блискучим петербурзьким урядовцем. Він  одружується з хуторяночкою Єлизаветою Цяцькою, що вміє гарно співати. Вільнолюбні ідеї панують в обійсті Драгоманових: кріпаки живуть з господарями як члени родини. 

2 учень  П’ятеро дітей Драгоманових ростуть у гадяцькій садибі. Серед них Олена, в майбутньому українська письменниця й діячка. Батько сам учив дітей, прищеплював їм гарні смаки. Широтою своїх поглядів, розвинутими інтелектуальними інтересами, свободолюбством, гуманізмом  завдячує Олена саме йому. За свою стихійну любов до України й української культури, свою відданість українській ідеї завдячує Олена Пчілка материним пісням, оповіданням баби Єлизавети, українському Гадячому.

2 учениця  Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала своїх дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї.   У юності Олена закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче володіла французькою і німецькою мовами, добре знала зарубіжну і російську літературу, музикувала.

2 учень Олена Пчілка - один з родоначальників української дитячої літератури, вона сказала своє слово і в драматургії. Не всі знають, що вона належить до числа перших українських жінок-видавців. Разом з Кобринською заснувала у Львові альманах жінок-письменниць "Перший вінок", була редактором-видавцем журналу "Рідний край" з додатком "Молода Україна". До речі, саме "Рідний край" благословив перші поетичні спроби Павла Тичини і Максима Рильського.

Слайд 10

2 учениця  В українському, та й, в основному, в світовому письменстві не було письменниці, яка б творила високе і була б, водночас, щасливою у подружньому житті та материнстві. Як писала Ліна Костенко: "Щасливі не пишуть…". Але материнський вінець Ольги Петрівни був воістину терновий. Дивуєшся: де брала сили мати великої поетеси Лесі Українки, щоб раз у раз визволяти з цупкого полону її тяжких недугів, утримувати слабкий вогник життя, яке перетворилося на суцільну операцію.

2 учень  Початок нового століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), Лесі Українки (1913 р.). Олена Пчілка переїхала до Гадяча, куди перенесла редакцію „Рідного краю”. У 1921 р. повернулася до Києва. 

2 учениця У січні 1929 року захворіла. Улітку була така слаба, що не могла ходити. Восени 1929 року співробітники ҐПУ вночі прийшли трусити. Ольга Петрівна вже тоді не вставала зовсім, не підвелась з ліжка і для непроханих гостей. Була спокійна, але червоні рум’янці виступили на обличчі. Нишпорили по кімнаті, але нічого не знайшли. Сказали: – „Адєвайтєсь, пайдьом с намі!” Лежача жінка спокійно відповіла:„Я сама не можу йти. Я тепер ходжу, тільки як мене підтримують”. Ґебіст пішов дзвонити до вищого начальства: „Старуха бальная і нє ходіт. Шта дєлать с арєстованнай?” Прийшов наказ: „Может аставацца”. 

2 учень  Вісімдесятилітня Ольга Петрівна лишилась не надовго: 4 жовтня 1930 року вона померла. Тяжкий був 1930 рік. Не було промов на похороні, тільки Грушевський сказав: „Вічна тобі пам’ять на рідній землі!” Багато віршів Олена Пчілка присвятила весні - своїй улюбленій порі року. Саме її вона називає Чарівницею в однойменному вірші-загадці.

   Чтець          

               До пастухів в убогім домі
   
            Приходить з роком молодим,
    
            Як в'ється жайворонок в полі,
               Дівчина з видом чарівним...
 
              При ній коханії хвилини,
               У серці радість виграє,
                Край ясновидої дівчини
                Сама відрадість устає!

Слайд 11

Дівчина:  З 3-ї сторінки «Благословенні піснею…» ви дізнаєтесь про наших славетних співачок, про їхній життєвий шлях та творчий злет.

Звучить пісня Раїси Кириченко « Я козачка твоя» 

 

1 учень У французів Едіт Піаф, у росіян Клавдія Шульженко, в українців Раїса Кириченко. Голос співачки легко впізнати з перших акордів її пісень.

Раїса Кириченко свій талант і неповторний голос воістину дістала від землі та від Бога… Голос, що проникав у серце і душу, неповторний і незабутній.

1 учениця  А пісні Раїси Кириченко можна змальовувати всіма барвами землі і неба. "Для мене образ і талант співачки це, насамперед, широкий і дужий, як сам Дніпро-Славутич, урочистий і ніжний, світлий і оксамитовий, неповторний голос полтавської Берегині. Чураївна, Берегиня, Пісня землі полтавської і всієї України була і залишається з нами. Адже пам’ять людська – непроминуща. А пісенна пам’ять народу вічна і віковічна – від колиски до зорі", - так сказав про Чураївну поет, заслужений діяч мистецтв України Микола Сингаївський. А полтавська поетеса Марійка Бойко написала у присвяті Раїсі Панасівні:

               "Поряд з Вами солов'ї мовчать. 
               Солов'ям нема чого додати... 
               …Солов'ї мовчать. Лише земля
               Вашу пісню слухає з Любов'ю!.."

1 учень ...У репертуарі співачки не було жодної пісні—одноденки. Кожна ставала популярною, а після виконання Раїсою Кириченко, уже ніхто не ризикував її виконувати. Краще ж не вийде..."Стремено", "Чураївна", "Козачка", "Жіноча доля", "Мамина вишня" – це пісні, що стали візиткою співачки, і відомими не лише в Україні. Їх слухали в Канаді, Австралії, Польщі, Німеччині, Росії, Алжирі, Філіппінах...

1 учениця У сім'ї майбутньої знаменитості співали всі. У бабусі по материнській лінії було красиве контральто, у мами - сопрано. І батько співав, і чотири старші брати. Але, як мовиться, для себе. А ось Раю - єдину дочку Опанаса Миколайовича і Марії Євдокимівни Корж - природа нагородила надзвичайно сильним народним голосом.

1 учень  Ще в дитинстві, виступаючи на табуреті з  батьковою гармошкою або в шкільній самодіяльності, твердо вірила, що стане співачкою. Звідки узялася ця мрія у сільської дівчинки, яка окрім свого села (росла майбутня артистка в селі Корещина Глобинського району Полтавської області) ще ніде не була і нічого не бачила, але, скільки себе пам'ятає, в мріях завжди представляла себе артисткою... На олімпіаду по художній самодеятільності школярка Рая Корж поїхала в черевичках, які позичила її перша вчителька.

Слайд 12

1 учениця  Народна артистка України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченко, повний кавалер ордена Княгині Ольги, Герой України Раїса Кириченко до кінця своїх днів залишалася простою сільською жінкою. У скромній глиняній хатині, яку ще в кінці 1950-х років побудували її батьки, Раїса Опанасівна і її чоловік Микола Михайлович, заслужений артист України,   з яким прожили 42 роки, проводили вільний від концертів час. Завжди поспішали сюди, а не на курорти.

1 учень  Ім'ям знаменитої співачки в Полтаві названа одна з вулиць в центральній частині міста. На стіні будинку, в якому жила Раїса Опанасовна, відкрита меморіальна дошка. У області вже є декілька кімнат-музеїв народної артистки. Найперша експозиція відкрилася в Полтавському державному педагогічному університеті за ініціативою його ректора Володимира Пащенко. А 14 жовтня минулого року, в день народження Раїси Опанасівни, відкрилася світлиця її імені в одному з відремонтованих класів Землянковськой середньої школи. Зараз на Полтавщині йде збір грошей на створення пам'ятника нашій талановитій землячці, яка прославила своїм талантом Українську землю.     

Слайд 13     

 1 учениця   Мов журавлі летять мої роки,
                                А я і досі спокою не знаю,
                                Я вишиванку мамину завжди,
                                До серденька до свого пригортаю.
                                Вона мене зігріє в холоди,
                                Її залишу синові і дочкам,
                                Врятує Україну від біди
                                Свята, як правда - мамина сорочка...

1 учень ... Згасло світло і по залу попливла душевна мелодія. На сцену разом зі своїми донечками вийшла жінка у білій вишитій сорочці. Вони заспівали і зал зачаровано затих. Ніжні голоси наповнювали душі слухачів тихою, світлою радістю. Хтось поринув у своє босоноге дитинство, а хтось просто по-дитячому плакав, відчуваючи щирість української пісні. Хтось пошепки запитав: «Хто це?». «Та це ж родина Наталії Май та їхня "Мамина сорочка"»...

1 учениця  Пісні Наталії Май пронизані любов'ю до рідної землі, вони світлі, прості і по-дитячому добрі. А ще ці пісні піднімають настрій, лікують душу і дарують надію на краще. Серед прихильників творів Наталії Май люди різного віку. Це і щебетлива дітвора, і сивочолі бабусі, і поважні мужі... Словом — усі, хто має серце. Недарма Анатолій Авдієвський назвав стиль, у якому працює Наталія Май новим. Це — авторська пісня, яка своєю мелодикою і формою близька до народної.

1 учень  Наталія Май народилася у місті Свердловськ Луганської обл. В 1980 р. разом з родиною переїхала на Полтавщину. Ще зовсім маленькою дівчинкою співала українські народні пісні разом з бабусею і мамою.  В 1985 році Наталія Май закінчила Полтавське музичне училище ім. М. В. Лисенко. В 1990 році починає писати перші пісні. У 2000 році у світ виходить аудіоальбом «Василечки». В ньому дитячі пісні Наталії Май виконують її доньки Олеся та Станіслава. Далі слідують такі аудіоальбоми: «Свято казки», «Свіча», «А роси падають в траву...», «Самота», «А сорочка мамина біла-біла...».

1 учениця  У 2003 році Наталія Май отримує своє перше Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі сільської пісні «Боромля». У 2003 році в місті Сватово Луганської області на Міжнародному фестивалі «Слобожанський Спас» вона виборола Гран-прі і стала народною артисткою Слобожанщини, а пісня «Мамина сорочка» була названа зірковою піснею фестивалю. У 2004 році Наталія завойовує Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі авторської пісні «Обереги України» в місті Кролевець Сумської області, а у 2005 році - отримує титул Берегині Всеукраїнського фестивалю авторської пісні «Обереги України» та Гран-прі на Міжнаціональному фестивалі «Родина» в місті Київ.

1 учень   У 2006 році родина Май приймає участь у міжнародному фестивалі естрадної пісні «На хвилях Світязя» у місті Луцьк. Гран-прі одноголосно присвоєно Наталії та її донькам, а виступ родини назвали пісенним дивом України. В 2007 році Наталя Май з піснею «Мамина сорочка» перемогла на міжнародному телевізійному фестивалі «Отчий дом» в місті Донецьк, а ще за рішенням громадського жюрі здобула приз глядацьких симпатій.

1 учениця  У 2005 році в місті Полтава відкрито Творчий центр Наталії Май, де на даний час займається близько 70-ти дітей з усієї Полтавської області. У центрі їх навчають любити пісню, вільно почувати себе на сцені, впевнено володіти голосом. Вихованці Творчого центру із задоволенням приймають участь у Всеукраїнських та Міжнародних фестивалях сучасної та народної пісні. Багато з них є переможцями та лауреатами цих конкурсів.

1 учень  В доробку Наталії Май більше 200 пісень.Багато з них стали всенародними. Їх з задоволенням слухають і співають як на заході так і на сході України. Для пісень Наталії Май немає кордонів. Вони мають прихильників серед українців Канади, Англії, Італії, Америки та інших країн світу. А в Іспанії «Мамину сорочку» називають гімном української діаспори.

1 учениця  На Україні немає фестивалю, де б не звучали пісні Наталії Май. До вашої уваги одна із пісень увиконаннів Вікторії Тищенко.

        

Слайд 14

Дівчина:  В захоплюючий і чарівний світ художнього мистецтва ви поринете з 4 сторінки нашої акварелі, яка так і називається «Такий захоплюючий чарівний світ…»

2 учениця   «К чему лгать и рисоваться! Да, несомненно, что мое желание, хотя и не надежда,— остаться на земле во что бы то ни стало. Если я не умру молодой, я надеюсь остаться в памяти людей как великая художница, но если я умру молодой, я хотела бы издать свой дневник, который не может не быть интересным»,-  із щоденника Маріі Башкірцевої.

2 учень    Марія Башкирцева– художниця, яку вважають «своєю» у Франції, Україні та Росії. Втім, своєю славою Башкирцева все ж найбільше зобов’язана «Шоденнику», що його вона вела з 13-літнього віку аж до смерті.  11 листопада 1860 року у селі Гавронці Полтавської губернії у заможній та знатній сім’ї Башкирцевих народилася дівчинка – Марія. Ніхто не знав тоді, яким багатством таланту нагородила її доля. Ніхто не знав, як мало буде в неї часу, аби розкрити та показати його світові...

2 учениця  Марія Костянтинівна Башкирцева – унікальна художниця в історії світового мистецтва. Доля цієї дивовижної дівчини приваблює навіть більше, ніж її творчість. Марія була дуже гарною, знала шість європейських мов, грала на роялі, гітарі, арфі та мандоліні, мала чудове сопрано. Вона прагнула щастя, свободи та творчості, мала для цього всі можливості, але... не мала часу. Туберкульоз убив її двадцятичотирирічною. Однак цих років вистачило для того, аби світ роздивився геніальність Башкирцевої. Мопассан, з яким вона листувалася, на її могилі сказав: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким!»

2 учень  У житті Марії було все: і багатство, і розкіш, і задоволення усіх бажань, безмежна любов матері та дідуся. Маєток Башкирцевих на Полтавщині був відомий своєю розкішшю. Втім, України Марія практично не пам’ятала. Дівчинка мала дуже слабке здоров’я, тож дідусь, який її просто обожнював, наполіг на тому, щоб онука виїхала з України. В травні 1870 року вона з матір’ю поїхала за кордон. Відвідавши Англію, Німеччину та Швейцарію, вони оселились у Ніцці. Саме тут минула рання юність майбутньої художниці, яка з самого дитинства виявляла неабияку обдарованість та цікавість.
              2 учениця  Дитинство її проминуло серед запашних мигдальних садів півдня Франції, поруч із морем. Вона щодня спілкувалась з прекрасним, це давало їй друге дихання, і Марія забувала про слабке здоров’я (хронічний ларингіт відібрав у неї чудовий голос та рідкісний слух, який дається, можливо, лише винятковим піаністам). З тринадцяти років Башкирцева сама складала програму своїх занять, серед яких були математика, фізика, хімія, давні мови. Німецькою, англійською та італійською вона володіла ще з дитинства, а французька взагалі була їй, як рідна. Нею вона писала свій щоденник. Окрім того, Марі пристрасно займалася музикою, а щодо живопису, то він посідав мало не останнє місце у програмі виховання. Однак саме він прославив її згодом.
                2 учень   1877 року Марія переїжджає до Парижа і розпочинає навчання у приватній академії Рудольфа Жуліана. Вже за рік отримує на загальному конкурсі першу золоту медаль. З того часу вона почала регулярно виставляти свої картини. За два роки Башкирцева засвоює семирічний курс академії, працює напівхвора, по 12 – 14 годин на добу, майже ночує біля мольберта та полотен, можливо, відчуваючи, як мало в неї часу. У 1884 році картина «Жан і Жак» зробила художницю відомою у світі французьких митців.

Слайд 15

2 учениця  Якийсь час Марі листувалася з Мопассаном. Вона не шукала з ним зустрічей, вона шукала в ньому чуйного співрозмовника. Її листи зачепили його за живе – він був зачарований щирістю незнайомки. Щоб якось відгородитися від почуттів, що нахлинули на нього, він пише цинічного листа, який глибоко образив Башкирцеву, і вона припиняє листування. Марія лишається сама. «Я схожа на свічу, розрубану на чотири частини, що палає з усіх боків».Вона поринає у свій внутрішній світ, у музику, живопис, книги, нехтує порадами лікарів і грає на роялі по кілька годин.

2 учень   Померла Башкірцева від туберкульозу в Парижі 31 жовтня 1884 р.  Ховали її в білому одязі, труну в білому оксамиті серед білих квітів везли на білій колісниці шестеро білих коней. Дівчину з полтавського села поховали на паризькому цвинтарі Пассі, далеко від землі, що народила її й обдарувала непересічним талантом. Рік потому в Парижі відкрилася виставка, на якій було представлено 150 картин, малюнків і скульптур Башкірцевої. Виставка зібрала тисячі відвідувачів; про неї написали усі газети. Критика порівнювала талант молодої художниці зі спалахом яскравої зірки, що згоріла в одну мить. Ім'я Марії Башкірцевої стало знаменитим.

Слайд 16

2 учениця  Оригінальні роботи Башкірцевої нині є рідкістю, з огляду на те, що велика їх частина загинула під час Другої світової війни. Марія Башкирцева – перша з вітчизняних художників, чиї роботи потрапили до найавторитетнішого музею Франції. Вона ж є і першою жінкою-художницею в світі, представленою у Луврі. В селі Черняківка, на її батьківщині, створено музей Башкирцевої та названо галявину Маріїною долиною, де щороку на день молоді проводяться масові гуляння з виставками художніх творів.

Слайд 17

2 учень      Від дня народження іншої полтавської народної художниці України Катерини Василівни Білокур минуло більше ста років. Ті сто років склали Двадцяте Століття, що увібрало в себе революції, братовбивчі й світові війни, голодомор і голокост. Були в тому Двадцятому спалахи визначних талантів, знакових подій в житті людства і серед них - народження 1900 року в забутому Богом і людьми селі Богданівка, біля Яготина, в селянській родині дівчинки Катрі Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому просторі.  
          
2 учениця       Катерина Білокур - плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Приблизно у 6—7 років Катерина навчилася читати. Батько і дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані власними успіхами дівчинки. На сімейній раді було вирішено — у школу Катрю не віддавати, бо читати вона і так вміє, а економія одягу та взуття — величезна. "...Вже в молодості стала я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди - художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник. От я й сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду - і все!" - писала вона в листі до вищих органів влади та керівництва України від 6 квітня 1950 року.

2 учень   Коли саме майбутня художниця почала малювати — сказати важко, але, очевидно, це відбулося не в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вуглем на шматочках полотнини. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям. Їй суворо заборонили малювати, доводилося робити це потайки.У ставленні односельців до захоплення Катерини Білокур переважала точка зору її матері: «От покарав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їхні матері зятів мають, а наша (не при хаті згадувати!) чортів малює!»

Слайд 18

2 учениця  А думка прагнула того "святого малярства", а рука спрагло торкалася вуглини, пізніше - саморобного пензлика - і малювала поспіхом на білій стіні, на шматочках полотна, а якщо щастило - на папері. Малювала усе, що оточувало її, що любила понад усе: землю, коней, людей, квіти.
Але найважливішим в її творчості є квіти - "очі Землі - душа Землі». Вона володіла рідкісним даром художника - абсолютним відчуттям кольору. Білокур геніально поєднувала окреме в загальну композицію. А це дається талантом і дивовижною фанатичною працездатністю.

2 учень  У 1922-1923 рр. Катерина десь прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Вперше покинувши Богданівку, вона вирушила до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, — виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері. Але розмова в технікумі закінчилася одним питанням — чи є документ про закінчення семирічки. Такого документа дівчина не мала, і на її малюнки навіть не глянули.

2 учениця  Попри все, малювати Катерина не кинула, а ще й почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів - Іваном Григоровичем і Ніною Василівною Калитою. Батьки Катерини погодилися на участь дочки у виставах, але за однієї умови — драмгурток не повинен заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилось поєднувати з роботою на городі. Серед учасників драмгуртку був Олександр Кравченко. Односельці в спогадах називають його «знехтуваним женихом» Катерини Білокур. Можливо, відмова пов'язана з подарованим їй букетом і її словами: «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?».

2 учень   1928 року Катерина дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішила ще раз спробувати свої сили. До поїздки в Київ готувалася ґрунтовно — узяла метрику і довідку про стан здоров'я. Але й у Театральному технікумі все загальмувалося відсутністю довідки про закінчення 7-річної школи.

2 учениця  Пізньої осені 1934 року зробила спробу втопитися в річці Чугмак. Її хворі ноги - наслідок дії крижаної води. Такою ціною здобула фактичну згоду батька на її заняття мистецтвом. Він сказав: «Ну, малюй, будь ти розпроклята! Лайки і доброго слова ти не слухаєш. А бити — я вже втомився з тобою б'ючись!» З цього моменту Катря Білокур почала самотужки опановувати ремесло художника.
         2 учень  Оволодівши майстерністю малювання, створивши власний індивідуальний метод зображення дійсності, Білокур прагнула показати свої картини знавцям, художникам. Допоміг випадок чи доля усміхнулася їй - Катерина Василівна почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні Оксани Петрусенко. Спрагло захотілося подякувати співачці - розповісти про себе - ще й пучечок калини намалювала і надіслала разом з листом до Київського оперного театру. Оксану Петрусенко глибоко зворушив лист і малюнок. Розповіла про незвичайну долю богданівки Василю Касіяну і Павлові Тичині, а далі, за їх порадою, звернулася до Центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави.

Слайд 19
         2 учениця   Нарешті поціновано творчість Білокур, почався успішний поступ у велике мистецтво. « В Полтаві сказали, що я художник. Чуєте? Вчені люди назвали мене художником" - схвильовано писала в автобіографії.
Але чорним круком прилетіла в українську землю велика трагедія - війна. За свідченням самої художниці, у полум'ї війни загинуло 11 картин, згоріли разом з Полтавським музеєм.
 У роки окупації майже не малювала. І все ж у 1942-1943-му створює одну з кращих композицій "Квіти на блакитному тлі». Після визволення України з новим запалом почала творити, хоч не вистачало фарб, полотна, - ця крайня бідність супроводжувала Білокур в усі наступні часи.

2 учень  Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх побачив Пабло Пікассо. Катерину Білокур він порівняв із іншою великою представницею "наївного мистецтва" — Серафін Луїз із Санлі.  

2 учениця  Тепер Катря Білокур, коли дозволяє здоров'я, вирушає до Полтави та Києва. У неї з'явилися численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці. Не раз у художниці з'являлася думка переїхати до Києва, але так і залишилася мрією.  Тим часом у Білокурів почалися серйозні сімейні проблеми. До війни вони не входили до колгоспу і вели власне господарство. Але після війни Білокури стали колгоспниками. Якийсь час Катря жила одна з хворою матір'ю. 1951 року до них переїхала сімя  брата з 5 дітьми. Почалися сварки. Невістка, що працювала в колгоспі і "тягла на собі" весь дім, не могла простити Катерині незрозумілого «малювання».

2 учень  Катерина знову опинилася в глухому куті. Лишити стару хвору матір одну в Богданівці побоювалася, забрати її зі собою не могла. Та й їхати, власне кажучи, не було куди. За таких обставин з'явився останній твір майстрині - черговий «Натюрморт» (1960). Навесні 1961 року до болю в ногах додався сильний біль у шлунку. Домашні засоби, якими звичайно рятувалася Катерина, не допомагали. На початку червня 1961 року померла 94-літня мати і тяжко хвору Катрю Білокур відвезли в Яготинську районну лікарню. 10 червня їй зробили операцію - чи то невдалу, чи то вже марну. Того ж дня художниці не стало.

2 учениця  Наповнені світлом і сонцем, що грають життєрадісними фарбами, картини Білокур продовжують чарувати глядачів, породжувати в них вдячне відчуття до художниць. Може тому вулиця, яка не далеко від ботанічного саду у Києві має ім`я Катерини Білокур, хоча на самій вулиці й нема квітів, але варто пройти квартал, та їх стане багато, дуже багато.

Слайд 20

Заключне слово бібліотекаря

Ось і закінчилась наша розповідь про видатних полтавок. Але це тільки маленька крапля. У кого є бажання дізнатися більше – звертайтесь до бібліотеки.  Там ви зможете отримати інформацію по даній темі, переглянути книжкову виставку  «Колір і музика, слово і пісня». Можливо, через деякий час, розповідатимуть і про одну із нас, присутніх в цьому залі. Тож бажаємо всім натхнення та творчих злетів.

Дякуємо за підготовку та підтримку в проведенні сьогоднішнього заходу адміністрації училища на чолі з заступником директора з навчально-виховної роботи Суднеко Аллою Анатоліївною та директором училища Несеном Миколою Григоровичем, художньому керівнику Макайді Валентині Володимирівні, керівникам творчих колективів Ревковій Світлані Юріївні, Стрельцовій Тетяні Борисівні, Поповичу Миколі Васильовичу та учасникам творчих колективів художньої самодіяльності.

Всього найкращого, до нових зустрічей.

Звучить пісня «Єднаймося»

         


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70311. Изучение фотолиза триптофана и триптофановых остатков в белках под действием УФ-излучением методом флуориметрии 1.96 MB
  Вторичное излучение исследуется в следующих случаях: исследуемая молекула испускает излучение в неудобной спектральной области и 2 исследуемая молекула вообще не способна к флуоресценции. Другой вариант действий в такой ситуации химическая модификация исследуемых соединений с целью...
70312. Методика построения моделей парной линейной регрессии и оценки их качества 252 KB
  Содержание: Выбор и построение модели Проверка соответствия модели выборочным данным Прогнозирование проверка соответствия модели новым данным Резюме Была построена модель линейной связи между переменными DPI и PCE. Анализируя диаграмму рассеяния исследуемых данных приходим...
70314. ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ: КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 1.36 MB
  Конспект лекцій з дисципліни «Податковий менеджмент» охоплює питання ведення обліку платників податків, порядку нарахування податків та облік фактично внесених сум, методики проведення камеральних і документальних перевірок, правильності нарахування й своєчасності сплати...