60268

ПАМЯТЬ СЕРЦЯ СТОЇТЬ НА ПОСТУ

Конспект урока

Педагогика и дидактика

1 ведучий: Найкоротша з ночей обірвалася вибухом смерті. 2 ведучий: Я вірю в память Допоки вона житиме житиме історія житиме держава. 3 ведучий: Памятай що за твоє щастя в пекельних печах таборів смерті у смертельних боях за кожний сантиметр землі...

Украинкский

2014-05-15

113.5 KB

0 чел.

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ

СТОЇТЬ НА ПОСТУ

(Методична розробка позааудиторного заходу,

присвяченого 65-й річниці Великої Перемоги

над німецько-фашистськими загарбниками)

        

       Розробила викладач  історії

       Артемівського педагогічного

       училища

       Копанишин Л.В.

МЕТА: Розвивати політичну культуру.

 Сприяти збагаченню знань з періоду Другої світової війни.

Виховувати у студентської молоді почуття патріотизму, толерантності, загальнолюдських цінностей, почуття гордості за героїчне минуле країни.

ОБЛАДНАННЯ: Мультимедійний екран, комп'ютер, диски з записами пісень воєнної тематики і запис відеоряду, оформлення сцени.

 

 

На екрані напис – 22 червня 1941 р. 

(Звучить пісня «Степом» у виконанні викладача вокалу Чумакової К.С.)

1 ведучий:

Найкоротша з ночей обірвалася вибухом смерті.

Час невтомно іде, та лишається жах той нестерпний.

Чорним став на віки день недільний далекого червня,

Бо відкрила біда всі ворота без дозволу й черги.

І яким для планети було оте Дантове пекло,

Не віднайдеш слова, бо й небесне світило померкло.

22 число. Припаде чи неділя, чи будень.

Скільки б літ не пройшло, але ранок здригатися буде.

2 ведучий:

Я вірю в пам'ять…

Допоки вона житиме, житиме історія, житиме держава.

3 ведучий:

Пам'ятай, що за твоє щастя в пекельних печах таборів смерті, у смертельних боях за кожний сантиметр землі – від Дніпра до Берліну – помирали й твої ровесники.

4 ведучий:

З кожних ста чоловіків, що народилися на Донбасі в 1923 р., в живих залишилося лише троє.

5 ведучий:

Пам'ятай, що Вітчизна пережила смертельну небезпеку, бо на полях битви вирішувалось: бути їй чи не бути?

6 ведучий:

Пам'ятай, що 10 мільйонів кращих синів і дочок Батьківщини загинули, оберігаючи твоє майбуття.

7 ведучий:

Із них 379 тис. донбасівців.

8 ведучий:

25 тис. артемівців.

1 ведучий (в руках вінок із жита, калини, дубового листя):

У мого народу є давня традиція: вшановуючи славу й велич, ми сплітаємо вінки з жита, калини, дубового листя.

2 ведучий:

Жито – вічна пам'ять про тих, хто навіки пішов від нас, пам'ять серед живих.

3 ведучий:

Калина – краса, яка житиме всупереч горю та смерті.

4 ведучий:

Дубове листя – праця тих, кого серед нас давно немає, праця, що залишилася живим.

5 ведучий:

І пам'ять гукне,

Щоб почув увесь світ,

Бо так їй затісно у грудях, -

То світять серця

І нас кличуть на звіт:

Чи ви не забули все, люди?

6 ведучий:

Знати й пам'ятати, щоб не повторити й не допустити.

7 ведучий:

Знати й пам'ятати, щоб пишатися.

8 ведучий:

Знати й пам'ятати, щоб бути гідними слави й величі кращих синів та дочок України.

1 ведучий:

Знати й пам'ятати, щоб учитися долати перешкоди і твердо крокувати до мети.

(На фоні набату)

2 ведучий:

Хай же пам'ятає весь світ.

3 ведучий:

Хай же знає весь світ.

4 ведучий:

Хай же почує весь світ.

5 ведучий:

Хай же подумає весь світ.

6 ведучий:

Хай же навчиться весь світ.

7 ведучий:

Навчиться любити, вірити і сподіватися.

8 ведучий:

Я вірю в Пам'ять…

(На фоні пісні «Ех, дороги»)

1 ведучий:

Дороги, дороги, дороги…

Скільки їх, сходжених і несходжених, розмитих дощами й розбитих кіньми та різними транспортами?!

2 ведучий:    

Кожна з них – то частинка історії мого великого народу.

3 ведучий:

Цікаво, хто ходив саме цією?

4 ведучий:

Можливо тим вузьким гостинцем поверталися у світлому 45-му ті, хто «пекла пройшов горнило і все-таки переміг!».

   

   (На екрані «На узліссі три берізки»)

5 ведучий:

А може саме на цій лісовій галявині загинула молода вчителька Марія Ворона, що кинулася на допомогу пораненим льотчикам?

6 ведучий:

Три берізки стоять на узліссі,

Де, як руно, зелена трава,

У старому дубовому лісі

Три берізки, як пам'ять жива.

Що і як розказати не беруся

Ліс тримає легенду свою.

Тут колись білокоса Маруся

Рятувала солдат у бою.

(Звучить пісня «Мальви» у виконанні

студентки IV курсу музичного відділення Качури В.)

7 ведучий:

Польова стежина веде до партизанських місць, де проходили запеклі бої, в яких тисячі людей назавжди залишилися юними і стали безсмертними.

Вони навіки спинилися на півдорозі і ніби промовляють до нас, нинішніх:

«Доживіть!», «Долюбіть!», «За нас…!»

8 ведучий:

Можливо саме тут ішов у безсмертя невідомий солдат.

1 ведучий:

А ось цією стежинкою брели ті, хто відступали, але не корилися, хто, стікаючи кров'ю, ще міцніше стискали в руках зброю, хто падав, але з беззаперечною вірою в Перемогу.

2 ведучий:

А цим шляхом, пильно вдивляючись у кожне солдатське обличчя, проходить солдатська вдова.

3 ведучий:

Сива тінь припала до вікна

На Вкраїні, в Варшаві, у Празі…

Хто цю жінку у світі не зна?

То солдатка чекає у спразі.

Вже й роками своїм збилася з ліку

Та не може Журавка забути –

Все чекає з війни чоловіка.

Видно, вік їй Журавкою бути.

Дівчина в образі вдови:

Роками іду до тебе. Живу коханням, дихаю ним. Я вже давно одцвіла, як червнева вишня. Ми так давно не бачились, милий! Дорога до тебе така важка, довга і нескінченна. Інколи я чую пісні, які співали на нашому весіллі. Я не забула твоїх ніжних рук, які так бережно вели мене до першого подружнього танку. Не забула нічого. І того страшного ранку, коли душу обпекло горем. Хіба Щастя буває таким коротким?! Ти так і не вийшов з першого бою. Але поки я – живеш і ти. Уже одружилися навіть правнуки наших ровесників. А я так і не бавила наше дитя.

       Все вбила війна. Щастя, Надію. Залишилася лише пам'ять. У неї й вірю…

(Звучить пісня «Журавка»)

Дівчина в образі матері, яка втратила синів:

Край степу стояла жінка. Пильно вдивлялася в далечінь. Вітерець лагідно перебирав пасма сивого волосся…, вона просто стояла. І просто дивилася. Захотілося спитати: «Що вам болить?» Підійшла ближче і впізнала. Це – Мати.

Першого, Борисика, провела в 41-му.

З другим, Максимом, прощалася зимою 42-го.

А наймолодший, Сергійко, схилився востаннє до маминих рук у 43-му…

І мовчання. І так шість десятиліть. Надії виткала безсонними ночами, виткала довге полотно чекань. І руки не піднімаються його розпустити.

(Звучить пісня «Журавка»

у виконанні викладача вокалу Чумакової К.С.)

4 ведучий:

Згадаємо всіх поіменно синів:

У пам'яті совість глибинна.

Бо пам'яттю світять нам вічні вогні

І праведні часу сивини.

5 ведучий:

Чи не цією стежинкою поверталася з Германії до рідного Артемівська Галина Друпп, одна з 2,5 тис. остарбайтерів?

(На екрані фото Г.Друпп)

Дівчина в образі Галини Друпп:

1 листопада 1941 р. у місті з'явилися німці. Коли я їх вперше побачила – схотілося кинутись і вицарапать їм очі. Почалися арешти комуністів і євреїв. Взимку почали відправляти молодь в Німеччину.  Мені 22… Що чекає мене там, на чужині? В товарному вагоні 45 дівчат. 18 липня 1942 р. ми приїхали до міста Зоєст. Одна думка не виходила з голови: «Ми раби». Стіни бараку, куди нас помістили містили написи наших співвітчизників. Кажуть, їх було тут вже 60 тис.

«Прощавай навчання в інститутах та технікумах»

                                                            Василь Богун, Сталін

«Де ти, моя матуся рідненька», підпис нерозбірливий

«Полетіла б на крилах на Батьківщину, та ланцюги не пускають»

                                                            Марія, Поділля

          Серце рветься на шматки. Кожен запис – то людські муки…

(На екрані діти з концтабору Треблінка з Янушом Корчаком)

6 ведучий:

Вчитель і війна.

Що може бути більш несумісним, ніж ці поняття.

Ми, майбутні вихователі та вчителі, схиляємо низько голови перед подвигом великого Януса Корчака, який разом із трьомастами вихованцями сирітського притулку прийняв смерть у газовій камері в таборі смерті в Треблінці. Він міг би врятуватися, але не зміг зрадити дітей. Він залишився з ними. Назавжди. Бо був Учителем. Справжнім.

(Хвилина мовчання)

7 ведучий:

Хвилина мовчання…

Я завжди тремчу

Як слухаю траурну тишу.

(На екрані хроніка воєнних дій окупації Артемівська)

8 ведучий:

Роки окупації. Роки жаху, роки крові і болю.

29-30 вересня 1941 р. фашисти вчинили жахливий злочин, розстрілявши тисячі безвинних жертв у київському Бабиному Яру.

(На фоні жіночого вокалізу.

На екрані кадри з фільму «Горить свіча»)

1 ведучий:

Бабин Яр – наші вічні провини.

День живий ставить мертвим свічу,

Наче реквієм, щебет пташиний

А я слухаю й довго мовчу.

2 ведучий:

Навіть час ті страхіття не витре.

Імена убієнних, хрести

Тужить голосом совісті вітер

І не хоче цей злочин простить.

3 ведучий:

А через 3,5 місяці трагедія повторилася. 10-11 січня 1942 р. в нашому місті на території заводу шампанських вин у камері № 46 було живцем замуровано 3000 євреїв – мирних жителів.

(На сцені «жива» скрипка..Учасники по черзі виходять зі свічками.

Стають так, щоб утворився вічний вогонь)

4 ведучий:

Був план жорстокий – безневинних знищить.

Коли і де, тоді не знав ніхто.

І 46 – то камера зловіща,

Печера смерті: тут мерців битком.

5 ведучий:

Живцем замурували в підземеллі

Три тисячі євреїв палачі.

У тій холодній і німій пустелі

Ще довго чулись стогони й плачі.

6 ведучий:

Ну хто ж коли ще такі звірства бачив?

Взяли на душу вбивці смертний гріх,

Що й досі та печера гірко плаче –

Тих мук і сліз нам вистачить на всіх.

7 ведучий:

Невже то їхній шлях обітування,

Бо в катакомбах плач не занімів.

Приречені довіку на вигнання,

Немов чекали ще спасенних днів.

8 ведучий:

Горять свічки. Від ладану – задуха.

І в похороннім дзвоні, як в труні.

І хочеться втекти, а серце слуха

Ті голос: ви чуєте чи ні?

1 ведучий:

Відходить час від того жаху далі.

Стіна Плачу – меморіал святий.

Стіна Плачу – відкрита Книга Жалю,

Сльозами пам’яті відновлені мости.

2 ведучий:

Надій і поривань – Руїни тлінні

Могила братська, брили кам'яні.

А ми, живі, у вічному болінні

За їхні сльози й мученицькі дні.

(Звучить дуже тужлива ЄВРЕЙСЬКА мелодія)

(На екрані пам'ятники Донбасу загиблим воїнам)

3 ведучий:

За 22 місяці окупації у місті загинуло 14 тис. мирних жителів, знищено 4300 житлових приміщень, більш як 3 тис. мешканців залишилися без даху.

4 ведучий:

544 дні гриміли бої за наш Донбас.

5 ведучий:

Через століття, за днями знаменними

Слава солдатська устане завжди,

Як ми прикрили своїми знаменами

Землі й народи от смерті й біди.

6 ведучий:

364 наших земляка удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них – 31 артемівець.

7 ведучий:

76 донбасівців є повними кавалерами Ордена Слави.

8 ведучий:

10 учасників визволення Донбасу стали почесними громадянами  міста Артемівська.

Учасники звільнення Донбасу, почесні громадяни  м. Артемівська

  1.  Ребриков Корній Григорович – колишній командир 266-ї Артемівсько-Берлинської дивізії, яка 5 вересня 1943 р. звільняла наше місто від ворога.
  2.  Фомиченко Сава Макогонович – колишній заступник командира дивізії.
  3.  Волошин Юхим Володимирович – заступник командира по політчастині 1006-го полку 266-ої стрілкової дивізії.
  4.  Заливатський Іван Павлович – служив у військовій частині, яка брала участь у звільненні нашого міста.
  5.  Динник Данило Дмитрович – брав участь у боях по звільненню Харцизька, воював на Савур-Могилі.
  6.  Разуваєв Сергій Павлович – у складі окремого лижного батальйону особливого призначення брав участь у боях за звільнення Артемівська. 52 роки займався військово-патріотичною роботою серед учнівської молоді.
  7.  Тиховод Володимир Якимович – перебував у складі 8-ї танкової дивізії, яка 3 вересня перейшла в наступ на Артемівському напрямку.
  8.  Ткаченко Володимир Павлович – брав участь у звільненні Артемівська в складі 3-ої гвардійської армії.
  9.  Черняк Михайло Соломонович – служив у 153-ій стрілковій дивізії, яка 2 вересня перейшла в наступ по всій лінії фронту,  ввійшла в Серебрянку, Сєвєрськ.
  10.  Шеховцов Олександр Прокопович – у складі 52-ої стрілкової дивізії брав участь у бойових операціях по звільненню нашого міста в лютому 1943 р., а потім у вересні цього ж року вдруге звільняв Артемівськ уже в складі 16-ої окремої стрілкової бригади внутрішніх військ діючої армії, куди його було зараховано як командира відділення взводу розвідки.

(Звучить пісня «Спасибі, солдати»)

(На екрані сучасний Артемівськ, звучить гімн Артемівська)

1 ведучий:

Артемівщина – рідна мати,

А ми її дочки й сини.

Артемівськ, Артемівськ – ти сила й життя,

Народжене зорями місто.

В обличчі твоєму краса майбуття

Горить, як калина, вогнисто.

В тобі вогонь землі,

На хлібі – дрібка солі.

У пам'яті століть твоя висока доля.

Із мудрістю повчань тобою правлять зорі.

Надійний твій причал.

В тобі – глибинний корінь.

(На екрані пам'ятники Донецької області)

2 ведучий:

Зметнувся ввись гранітною стрілою

Цей обеліск, немов крилатий стяг.

Як пісня тим, що не вернулись з бою

І подвиг свій уславили в віках.

Звання і прізвища, і дати

Печалі бронзове лиття

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття.

(На екрані «Вічний вогонь»)

3 ведучий:

Сивина біля скронь –  літ швидкий білоцвіт.

Тихо Вічний вогонь б'є крилом об граніт.

Ми цей камінь несем у собі, як снагу

Перед Вічним Вогнем всі ми вічно в боргу.

(На край сцени кладуть квіти. На екрані солдат в Берліні)

4 ведучий:

Кінець війни. Повержений рейхстаг.

Ні свисту куль, ні поклику: «В атаку!»

Лиш слово «Перемога!» - на вустах.

Салют полегшим, а живим – подяка!

На екрані салют. Звучить пісня «Перемога свята!» у виконанні студентки ІІ курсу музичного відділення Чудопал О.)

PAGE  4