60269

Україно, моя Україно. Виховний захід

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Україно моя Україно Мого серця струна золота. Через поле твоє Україно Не одна пролетіла орда. Але вистояв в ті лихоліття Як Антей український наш рід І крокує у новім столітті Незборимий немов моноліт Україно моя мій щасливий барвінковий краю В солов’їних гаях в жайворонковій пісні в полях Рідна земле моя я ріднішої в світі не знаю Україно – ти доле моя Україно моя – ти колиска козацького роду Ти заново у крові зродилась немов немовля. Україно – ти гордість моя Ми щасливий народ і щасливими будем довіку.

Украинкский

2014-06-05

124.5 KB

41 чел.

Виховний захід

 

Підготувала:

педагог-організатор

Манявської ЗОШ І-ІІІст.

Білусяк Л.С.


  І
.  Україно, моя Україно!

Мого серця струна золота.

Через поле твоє, Україно,

Не одна пролетіла орда.

І сльоза не одна Роксолани

Нашу землю скропила, як біль,

Не одні нападали тирани

І приносили тисячі бід.

Але вистояв в ті лихоліття,

Як Антей, український наш рід,

І крокує у новім столітті

Незборимий, немов моноліт

Україно моя, мій щасливий барвінковий краю,

В солов’їних гаях, в жайворонковій пісні в полях,

Рідна земле моя, я ріднішої в світі не знаю,

Україно – ти доле моя!

Україно моя – ти колиска козацького роду,

Ти заново у крові зродилась немов немовля.

Рідна земле моя, ти здобула жадану свободу.

Україно – ти гордість моя!

Ми щасливий народ і щасливими будем довіку.

Україна, як мати, на цілому світі одна,

Україно моя, ти перлина віків споконвіку.

Україно – ти пісне моя!

Пісня: «Квітуча Україна»

ІІ. Україна! А звідки вона починається?

І.  Україна моя починається,

   Там, де туга моя кінчається.

   Край дороги, як пісня чарівна,

      Починається Україна.

      Україна моя починається,

      Там, де доля моя усміхається,

      І як небо, як даль солов’їна,

      Не кінчається моя Україна!

ІІ. Україна – це та стежина, що йду я ранком в школу нею. Це вулиці й будинки  мого рідного села. Це береги річок, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики і дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

І. Це мама рідна – найближчий порадник, вишитий рушник, а на тім рушникові святая святих кожної сім’ї – хліб свіжий. Бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душа черствіє.

ІІ. Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки, навіть маленьку качечку-вутінку вишила.

(сценка )

(діалог мами і сина)

  •  Що це буде, матусю?
  •  Українська святкова сорочка.
  •  Чому українська?
  •  Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на  нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти також маленький українець.
  •  А ви, мамо? Ви також українка?
  •  Звичайно, і я українка, і татко, і бабуся, і  дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, і все що нас оточує.

Мама:   Сію дитині в серденько ласку,

Сійся, родися ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі», «вибач» тремтливе –

Слово у серці, як зернятко в ниві.

«доброго ранку», «світлої днини»,

Щиро даруй ти людям, дитино.

Мова барвиста, мова багата,

Щира і тепла, як батьківська хата.

І.  Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою в затишній батьківській оселі. Те маленьке вогнище – є маленька Батьківщина. У кожного з нас є своє родинне вогнище; дім – в якому живемо ми і наші рідні. А от, коли скласти всі ці маленькі Батьківщини до купи, то вийде велика держава, держава – Україна!

ІІ. Україна! Промовляєш це слово, і в уяві обов’язково постане калина в лузі,      тополя в чистім полі, хрущі над вишнями, верба край долини. Це наші одвічні символи, які уособлюють красу України та духовну міць її народу.

І. Мамина пісня, батьківська хата, дідусева мудрість, бабусина казка, щире українське слово, традиції, звичаї, обряди – все це наша родовідна пам'ять, наша історія. Все це наша ненька Україна, частинкою якої є ми самі. Тому потрібно її берегти, і плекати те коріння, з якого ми вийшли, і яке, як цілюще джерело живить нас.

Уч.  Родина, дорога родина,

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина,

За батьківський і материнський дім.

Що може бути краще за вечерю в домі,

За батьківським, міцним столом.

Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

Все оповите любов’ю, а не злом?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти?

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки!

Пісня: «Про батька»

Уч. Без роду-племені лиш вітер:

Сьогодні тут, а завтра – там.

В його єстві немає віри.

Немає правди на вустах.

Нема без батька Батьківщини,

Нема історії без нас.

Одне життя в одній краплині.

В одній секунді – цілий час.

В одній травинці – ціле свято.

У чеснім серці – правди стяг.

Лиш тих рід буде пам’ятати,

Хто жив, як рід, собі затям.

Уч. Батьки і діти, діти і батьки.

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле,

І не на день минущий – на віки.

Бо без батьків чого ми в світі варті.

Без маминої ласки і тепла,

Без батьківської суворості і жарту,

Без нашого родинного тепла!

Пісня: «Наша рідна хата»

Уч. Без Свята немає Святині,

Кришталяться будні. У часі!

А Мати – найстарша Богиня

В сімейному іконостасі.

Без роду немає родини.

І ранок уже, наче вечір.

А мати в найтяжчу годину

Візьме усе горе на плечі.

Без ласки немає любові.

Сини про це знають і дочки.

…А мати – то вічна Покрова.

Накриє останнім листочком.

Життя в кольорах живописних

Не всім подарує по зірці.

А мати – суддя і захисник!

За вищою мірою в мірці!

ІІ. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, як сходить сонце, як розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука.

І. І так само тихо воно приходить на вуста – промінцем маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою.

ІІ. У зміст цього слова ми вкладаємо все, що супроводжує нас від народження до глибокої старості. З’являється на світ дитятко – і лине до бога мамина молитва з проханням щастя-долі її немовлятку. І співає мама колискову…

(колискова, І куплет)

І. Минають роки. Під покровом і благодаттю Божою підростають діти. Та турбота про них не меншає. Моляться матері за дітей своїх прилучаючи їх до молитви.

ІІ. Молитва! А що таке молитва?

Уч. Молитва! Вона, як сонце світить мені з дитинства, і яка, як сонце – вічна: раз зійшла на нашому небозводі - і буде сходити щодня.

Уч. Молитва! Як сонце,  сяє у небі і і будить землю, зігріває душу. Наповнює її  сяйвом віри.

Уч. Молитва! Прийшла в мою долю разом з першими словами і я щаслива, що молитва і слово зійшло на зорі мого життя так зріднено, як споконвіку не роздільні Земля і Небо.

Уч. Оповідає одна побожна легенда, що коли наші   прародичі по грісі змушені були покидати Рай, тоді Адам при брамі Раю сказав до Бога: « Боже, чи ми завжди будемо відлучені від Тебе і ніколи не зможемо з Тобою говорити?» Це прохання зворушило Господа Бога і Він відповів: «Я пошлю вам посланця, який ваші справи заноситиме до мене». І коли брама Раю за ними замкнулась і вони пішли в країну вигнання, тоді Адам побачив світлу постать біля себе: « Ти хто?»– питає, і чує відповідь: «Я є молитва!»

Уч. Лише молитва нас врятує,

Заблудлим душам допоможе.

Молитву щиру Бог почує,

Молитва зло й гріх переможе.

(сценка про блудного сина)

Автор: З доріг, які давно в житті обрані, лише одна веде нас до Христа.

            Цей шлях – молитва, що нас вчила мати, стежина ця терниста й непроста.

Одної долі плутана дорога губилась вже у прірві небуття.

І лиш молитва матері до Бога вернула хлопцеві і душу,  і життя.

Батьки йому частенько говорили:

Батько: Лицем до Бога, сину, повернись,

Забудь вино, не трать даремно сили,

І будь таким, як ми – щодень молись

Автор: Але, вино, товариство, розваги йому були милішими завжди.

Батьківських слів не брав він до уваги, цурався неба й церкви, як біди.

Молитися він просто ненавидів, про Бога навіть чути не хотів.

Та час прийшов - на сірих крилах злиднів не лічив він одноманітних днів.

Та не забуде день один навіки, це день страшний – бо батько помирав.

Закрили сльози мамині повіки, а він стояв і п’яно реготав.

Син: Ну, де ж твій Бог, чому не допоможе?

Де твій зцілитель, чом ти не встаєш?

Загнешся ти, як всі, на смертній ложі і як усі, в сирій землі згниєш!

Автор: Всміхнувся і промовив тихо батько:

Батько: Я ще живий, а ти – давно мертвець.

Та вже недовго, скінчиться це лихо, й мене до себе забере Творець.

Автор: По смерті батьковій молилась мати:

За душі їхні – батькову й його.

Ці сльози мамині він буде пам’ятати до самого кінця життя свого.

Але тоді ці сльози викликали у нього злість і ненависть страшну.

І от якось, як нерви його здали, він кинув дім й пішов в пітьму нічну.

Син: І я пірнув в «свободу» просто з мосту.

Тепер я вільний в думці і ділах,

Я ще не знав тоді життя –

Як легко можна заблудить в гріхах.

Автор:Життя його, як тріску, закружляло,

у вирі суєти, гріхів і зла –

він пив, як всі, допоки були сили,

і на плечах трималась голова.

Вино – це зло і джерело розпусти,

Не одного згубило вже давно,

Життя для нього стало наче пустка,

Він з джерела життя не лив, а пив вино.

В його душі розпуста так розквітла,

Що він, немов сліпий, в болото йшов

Й не помічав, що поруч було світло.

Він падав. Піднімався й далі йшов.

Він чув себе, як звірина в капкані,

Від розпачі він мало не ревів.

Та ось якось у тім жахливім стані

Краянина неждано він зустрів.

І він згадав село, і батька й  маму, її печальні очі у сльозах.

Налив собі він в склянку 200 грамів

Й спитав його із бравою і словах:

Син:    Ну що? Мене ще мама пам’ятає,

Чи, може. Вже навіки прокляла?

Хотів навідатись, та часу я не маю,

Завжди затримують якісь діла.

Краянин:  Твої діла я добре розумію,

Не гірше ніж про це ти знаєш сам.

Не вухом слухай, серцем, якщо вмієш,

Чи може мати сина проклясти?

Коли ти втік, твоя матуся бідна

Посивіла від горя і біди,

І кожен день допізна, поки видно,

Все виглядала, чи не вернешся ти.

До неба мати руки простягала

Молилася за тебе знов і знов,

В очах його надія не вгасала,

А в серці жила віра і любов.

Коли в ногах не стало сил останніх,

То решту сил черпнула з серця дна,

І добровільним ланцюгом чекання

Вона мене за тебе прийняла.

Автор: Від слів його зірвалася курнина,що відділяла світло від пітьми.

Відкрились очі жде матуся сина, а він з чужими бавиться людьми.

Він обірвав розмову напівслові, лише коротке крикнув «прощавай!»

Не було більше вести про що мову, кричало серце: «Швидше, поспішай!»

Неначе молот бив його по скронях, коли він вскочив в поїзд на ходу,

Він задихався в темному вагоні: що стріне вдома – радість чи біду?

І ось зупинка, станція знайома, веде дорога до села.

Син:    Колись по ній мене малого з дому

            за руку мама в білий світ вела.

Тепер вертаюсь я мов божевільний

Чому ж мене цей білий світ навчив?

Я мав свободу, гроші, я був вільний.

Та долю я свою в вині втопив.

Автор: Вела дорога повз мовчазний цвинтар,

Він пригадав, тож батько тут лежить.

Відшукав закинуту могилу, згадавши ту останню мить.

В гіркім риданні впав він на коліна

Й поцілував холодний мокрий хрест.

Син: Прокинься, батьку, встань із домовини,

Ти був правий, прогнив, мов труп, я весь,  

Але тепер тебе я закликаю

Повірити в останній раз мені.

З минулого я назавжди вертаю,

Хай згине все, як у жахливім сні!

Спокутуюсь турботою про маму

Тепер вона не знатиме біди.

Борг поверну своїми я руками

І спрагненим устам подам води.

Автор: І тут крізь сльози він побачив раптом

Ще один хрест і свіжий горб землі.

І зрозумів з холодним в серці жахом.

Що вже ніхто не жде його в селі.

Лиш синє небо свідком того було,

Як він безсило на могилу впав.

В якій навіки матінка заснула,

І замість мами землю цілував.

Син: Мамо! Мамо єдина! Чому ж ти сина не діждалась?

Де порятунок я тепер знайду?

Твоє життя так рано обірвалось.

Я ж сирота, без тебе пропаду!

Автор: І раптом вітер подихом осіннім

приніс слова, що серцем він почув.

Голос: В молитві, синку, знайдеш ти спасіння.

Син: І я до неба руки простягнув –

З тих пір живу я з Господом Ісусом

Я відчуваю мир в душі своїй.

Хто би колись мене повірить змусив,

Що це і є вершина моїх мрій.

Життя сторінки мого подерті,

Молитва матері перемогла –

В ній чудодійна сила після смерті.

Бо з серця мати черпала слова.

Та пам'ять цю. Що наскрізь пропікає.

Не руште навіть добрими руками,

На серці камінь – ноша нелегка

Але чи легше, коли серце – камінь.

Уч. Шукайте Бога кожен день, шукайте Бога щохвилини,

І тільки той його знайде, хто має віри хоч зернину.

Хто пережив хоч раз в житті чужі невдачі і падіння,

І був розп’ятий на хресті свойого власного сумління.

Хто прагне щастя не на мить, - на повсякчас, на цілу вічність, -

Любов’ю сонячно горить і не погасне, наче свічка.

Хто промовляє «Отче наш», письму довірився святому,

Несе свій хрест, життя вантаж, не нарікаючи на втому.

Шукайте Бога, хай сльоза присвітить в темряві стежину,

Бо тільки з Ним, в цім світі зла, ви є воістину  - людина!

Уч. Раннім ранком чи пізньої ночі –

Де б тобі не прийшлося бувати,

До небес підіймай свої очі

Говорила мені моя мати.

Не забудь помолитися Богу,

Бо в молитві – надія і сила.

Стане легшою терниста дорога.

З нею будеш ти всюди щаслива.

Пісня: «Молитва за Україну»

 

Уч. Синє небо очей, вуст вогненних калина

У святий ореол чистоти, як вінець.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Богородице роду вкраїнських сердець.

Гомонить давнина у піснях журавлиних,

Десь копита ступа вороного коня.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

В балакучім цім світі ти для мене - одна.

Свіжість юних лісів і гаїв солов’їних,

Мальовнича краса, вітру лагідний вальс.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Божа мати землі, де родився Тарас.

Ти мов сонце з небес - неповторна, єдина,

І незламна, як воля, ти – нескорений птах.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Вся в любистку та м’яті, в чебреці, в рушниках.

Пролетіли роки, розлетілись хвилини,

Тільки небо очей все ж таке голубе.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Я з тобою живу, я кохаю тебе.

Уч. Соняшником сонце над Вкраїною

Де живу, де народилась я.

Здавна ти зовешся Україною,

Батьківщино сонячна моя!

Славна ти садами, житом, квітами,

Врожаями щедрої землі,

Мальв струнких рясними самоцвітами,

Що буяють в кожному селі.

Слава Богу! У пітьмі не бродимо!

Добрих лиш чекаємо вістей,

А дарів садів твоїх, городини

Вистачить для нас і для гостей.

Тож буяй, квітуй весною пишною.

Горда, чиста й гарна на ім’я.

Яблунями врожаїшся й вишнями

Україно сонячна моя!

Уч. Прилине хмарка лебедина, на душу дощиком крапне.

Прийди до серця, Україно, благослови добром мене.

Хай рушники чуттів гарячих твій образ ніжно обів’ють,

Хай в самоті собі заплачу, що не беріг твою я суть.

Що ті вогні середохресні в купальську ніч став забувать,   

Що сам своїх стареньких хресних відвик у руку цілувать.

Прийди до серця, Україно, благослови і не лукав.

Прости мене, як мати сина, що ненароком заблукав.

Я повернусь і пригадаю все те, що вкрив суєтний сніг.

Своє дитинство відшукаю, і припаду йому до ніг.

Нап’юся росяних сльозинок, квіт сонцецвіту запалю,

І перед поглядом калини свій гріх навічно відмолю.

Уч. Наша історія – це безупинний ряд повстань, війн, руїн, пожарищ, голоду, холоду. Це трагедія нації, державність якої з самого початку народження знищувалась всіма засобами зла.

Уч.  Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли будні на серці чи свято.

Знову бачиться з давнини

Україна, зажурена мати.

І зруйнована бачиться Січ,

Де мій пращур лежить серед поля,

А йому нахилилась до віч

Україна, немов тополя.

(заходить Мати-Україна)

Мати-Україна: Сину, сину… А він мовчить.

Сину, сину. Скажи що-небудь…

Жовте листя на вітах тремтить

І летять журавлі у небо…

  

Уч. Ми – українці… Від Тараса, Мазепи і Сковороди…

Ні, не плаксиві, хоч і часом було сліз більше ніж води.

Нас голодом не раз морили і в очі поселяли страх.

Ой наші мовчазні могили, куди не глянь – по всіх світах…

(лине мелодія скрипки, з’являється маленький знеможений хлопчик)

Хлопчик: Тягнусь я до горла рукою кволою і раптом кричу у нестямі:

  •  Дайте! Ви чуєте? Дайте, бо я збожеволію…

Хоч скибку, хоч крихту…

Тримався я стійко, та більше не можу, та більш не зумію,

Бо я ще дитина, тринадцятий тільки,

І я ще нічого не розумію.

Ще вірю я в Бога, в дурні прикмети,

Чи пухне від голоду вся планета,

Чи тільки моє журавлине село…

Вже з’їли усе ми...Усе що могли.

І всяке бадилля, і всяке лушпиння.

І навіть з повітки лелеку стягли…

Прости нам, лелеко, ми, птахо, не винні!..

І. Складною і бурхливою була твоя доля Україно. Топтались по тобі орди чужинців, ворожі пазури роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники в полон. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, вирували нескінченні битви за твою свободу і честь.

Уч. Україно моя, Богом дана, воздвигнута з мертвих,

ми вернулись до тебе так, немов би прийшли з небуття.

Значить, жити судилось нам, жити, Вкраїно, не вмерти,

І ні кроку назад, бо в минуле нема вороття.

Україно моя, це до тебе ідуть нехрещені й невінчані діти.

Прихили їх, розваж, і зігрій материнським теплом,

І молитви навчи, щоб незрячим дав Господь прозріти

І прийти на поклін, як до сповіді, з грішним чолом.

Україно моя, безталання моє і любове,

Світ мій весь у твоїх невмирущих піснях.

Хай воскресне життя в кожній краплі пролитої крові,

 Да святиться в нім царство і воля, Вкраїно, твоя!

Уч. Затуляли чужинці в обіймах нам рот,

І перевертні кривдили зраджену мову.

Вилив душу в пісні український народ,

І живе мій народ у співучому слові.

Пісня: «Тополя»

Уч. Пам'ять, стій! Зупинись на хвилинку…

Серце, замри…

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Мати:         Мені привиділось, немов солдати,

(спваючи)   які не повернулися з боїв,

       не полягли, а залишились жити,

       перетворились в білих журавлів.

Мати: (з квітами)

  •  Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодненькій землі.

Син: (за кулісами)

  •  Я чую, мамо, чую, як співають мені над Україною пісні.

    Ти не журись, я крила розпростаю і прилечу до тебе уві сні.

    Вкраїнським рушником зітру сльозину і поцілую в сивеє чоло…

Мати: - О, синку, рідний, мій єдиний сину.

Як хороше б мені тоді було!

ІІ. Стоїть старенька мати на могилі,

і навіть квіти плачуть мовчазні…

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

 

І. Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і   

   барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливого майбутнього.

ІІ. Україна! Це історія мужнього народу, який віками боровся за волю, свідками чого є високі козацькі могили.

Уч. Могили… В них наша історія, слава і честь,

В них наші долі, покривджені мощі.

Народе полеглий, числа тобі несть.

Народе живущий, нема тобі прощі.

І. Могили… Скільки їх по безкраїх полях України, по лісових нетрях, по горах, іменних і безіменних, закинутих, забутих. Густо падали жертви на тому кривавому шляху. І було їм насипано чи не в кожному селі символічну могилу, побудовано капличку.

Уч. Вірш „Похід на могилу повстанців”

…І знову ми зійшлись сюди, до наших хлопців на поклін,

Усіх, що правди не зреклися, зібрав святої церкви дзвін.

Зійшлись на рідне і знайоме до болю місце дороге,

Прийшли на прадідове поле, що нашої молитви жде.

Довічний дім – землі горбочок без постаментів тягару.

На полі цім знайшов куточок:до сходу сонечка – гору.

Стоїть гора. таких немало на Прикарпатських теренах,

Їм море сліз на груди впало по дочках втрачених й синах.

А світ живе, щорік весною хлібами вруняться поля,

І кожна квіточка росою тремтить, як на щоці сльоза.

Рясніє та гірка сльозина, в могилку тулиться чоло,

Така малесенька хатина – землі горбочок за селом.

Така малесенька хатина й така безмежная земля.

Така прекрасна Україна, а миру й згоди в ній нема.

І ми зібрались нині вкупі – маленька горсточка людей.

хто нині може пом’янути невинних, знищених дітей.

Хто ті могилки всі догляне, хто припаде до них чолом?

О, Українонько кохана, ти – як Пречиста під хрестом.

За що тобі той біль віками, за що покута й суєта.

За що могили над синами, моя Вітчизно дорога.

За що знівечена могила, за що сплюндрована земля?

Коли гряде остання битва і ти воскреснеш, як свята?

Коли твої негорді діти з колін устануть і ярма,

Якого ждати ще завіту, щоби молитись недарма?

Бо що, народе, скажеш нині, окрадений, прибитий ниць,

Чи вижити твоїй Вкраїні, чи знов – в кайдани, до темниць?

Не споглядаймо в супокої, як ворог розділяє нас.

Хіба ж ми не землі одної і не один в нас «Отче наш»?

    І Бог і мова не єдині? Чи не однакий носим гріх?

Не раз зрікались України, сховавши очі хто як міг.

Прости, знедолена Вкраїно, прости в могил оцих ім’я.

Ти нам кохана, і в руїнах хай буде воленька твоя.

Пісня „Повстанча могила”

(дівчата з терновим вінком)

1-а дівчина:  Невпинний час страждань, людського болю,

нам відраховує і днини, й години,

вінець терновий, оповивши волю,

лежав і на чолі, й на серці України.

2-а дівчина:  Він коле серце і стискає груди,

і голками впивається у тіло,

чи не пора нам схаменуться, люди?

Інакше б сонце нам тоді світило.

3-я дівчина: Цей вінець клятий стільки зла накоїв,

історію спотворив нанівець,

він нашу пам'ять у могилі заспокоїв –

безславний пророкуючи кінець.

4-а дівчина: Культуру прадідами пещену віками,

ламав калічив і кидав в багно,

розплющив він колючими руками

ту віру, що народжує добро.

5-а дівчина: Намірився і дух до рук своїх прибрати,

страх сіяти і душу засмітить,

хотів би брата натравить на брата

і мову батьківську занапастить.

6-а дівчина: Він міг довго душі нам косити,

принижувати і вбивать людину,

Ні, досить цей вінець носити,

Ти долі іншої достойна Україно

(дівчата кидають вінець на сцену, звучить мелодія пісні Т.Петриненко „Україно”,

і одягають на голови віночки з квітів,  заходить на сцену Мати-Україна)

Вед: Велична і свята ти, Мати-Україно,

Лише тобі карать нас чи судить,

І берегти тебе, Соборну і єдину,

Історії твоєї славу возродить.

В тобі надія, віра й сила, як зір незгасні янтарі,

Як птиць своїх сталеві крила в промінні ранньої зорі.

Мати-Україна: Народе мій, народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ –

пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд!

Всі байстрюки катів осатанілих

Не забувайте, виродки, ніде:

„Народ мій є. В його гарячих жилах

козацька кров пульсує і гуде”

(заходять троє дівчат із запаленими свічками)

Народе мій, що ти без пам’яті і віри?

Блукання в темряві, в імлі.

Забувши про своє в життєвім вирі,

Чи знайдеш собі щастя на землі?

1-а дівчина: Яскравим світлом віра нам палала

і десять заповідей в душу нам дала,

та чорна сила хмари зруйнувала,

так перша свічка, як сльоза стекла.

(загашує свічку)

2-а дівчина: Жорстокий меч кривавого терору

вбивав, ганьбив і голодом морив,

колючим дротом оповив довкола

і другу свічку в море опустив.

(загашує свічку)

 

3-я дівчина: Зневірився народ в свої духовні сили,

покірний тільки лезові меча,

що стер з очей стрілецькії могили

і третя згасла Пам’яті свіча.

(загашує свічку)

(заходить Жінка-Пам'ять в білому одязі, тільки на плечах чорна хустка зі свічкою в руках)

Жінка-Пам'ять: Неправда! Пам'ять знову відродилась,

Прийшла із поневолення життя.

Щоб свічкою новою запалилась

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх героїв пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух, я всіх вас закликаю

Людської пам’яті знов свічку запалити

(дівчата підходять до жінки-пам'яті і запалюють свічки)

Вед. Коли життя знов набирає сили,

В ім'я народу хай вона палає.

За муки, за життя і за могили,

Хай вдячна пам'ять наша звеличає.

Жінка-Пам'ять: Чим повниться земля – руками золотими,

Незламним духом вольності бринить,

Онуками, нащадками своїми,

Яким Бог дав на Україні жить.

1-а дівчина: І щоб сором не сліпив нам очі,

2-а дівчина: За лінь, байдужість, що нам душу рве,

3-я дівчина: Нехай збуваються слова пророчі:

Всі: Не вмерла Україна і не вмре! 

Всі учасники співають гімн «Ще не вмерла України…» )


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

881. Философия Просвещения 178.5 KB
  Социально-политические и идейные предпосылки идеологии Просвещения. Томас Гоббс как идейный предшественник английского Просвещения. Учение Гоббса об обществе и государстве. Социально-философские идеи Дж. Локка. Французский материализм 18 века. Социальная философия французского Просвещения.
882. Вычисление определенного интеграла методом Симпсона 169 KB
  Реализовано вычисление определенного интеграла заданной функции методом Симпсона с заданной точностью. Предусмотрено сохранение и загрузка рабочих параметров программы. Алгоритм вычисления по формуле Симпсона.
883. Основы теории изобразительной грамоты 172.5 KB
  Академический рисунок как методическая система обучения изобразительному искусству. Вспомогательные линии построения формы. Методическая последовательность работы над рисунком натюрморта. Закономерности построения формы тоном.
884. Теорія ігор 255.5 KB
  Навчитись графічно розв’язувати задачі з теорії ігор та обирати найкращі альтернативи за різними критеріями при певному значенні критерію оптимізму.
885. Определение ускорения свободного падения при помощи универсального маятника 130 KB
  Определение ускорения свободного падения при помощи универсального маятника. Абсолютная погрешность ускорения свободного падения. Окончательный результат с записью средних абсолютных погрешностей косвенных измерений.
886. Совершенствование государственной поддержки малого и среднего бизнеса в России 678 KB
  Теоретические основы развития малого и среднего бизнеса в Российской Федерации. Роль малого и среднего бизнеса в развитии территории региона. Налоговая политика государства в отношении малого и среднего бизнеса: история и современное состояние. Развитие малого и среднего бизнеса в Ростовской области.
887. Разработка и реализация управленческих стратегий 174.5 KB
  Особенности и правила разработки управленческой стратегии. Анализ внутренней и внешней среды предприятия в диагностике проблем в процессе разработки и реализации управленческой стратегии (на примере предприятия). Предложения по разработке и реализации управленческой стратегии в предприятии.
888. Охорона праці в галузі 466.5 KB
  Зміст домашніх завдань та методичні рекомендації з виконання домашнього завдання. Вплив людини як біологічного об'єкту. Інформація про стан машини, що обробляється людиною. Значення світлової характеристики світлових прорізів при бічному освітленні.
889. Теорія алгоритмів 173.5 KB
  Введення до теорії алгоритмів. Сучасний погляд на алгоритмізацію. Основні алгоритмічні конструкції. Модульна структура програмних продуктів.