60439

Жінки і Україна

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Познайомити учнів із життям та творчістю видатних українських жінок які зробили великий внесок у розвиток української культури; виховувати шанобливе ставлення до жінок як особистості почуття національної гордості любов до рідного краю; розвивати духовність.

Украинкский

2014-05-18

84.5 KB

0 чел.

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки

Полтавської обласної державної адміністрації

Вище професійне училище №7

Жінки і Україна

                                                       Підготувала:

                                                       бібліотекар

                                                       Слюсаренко О.Г.

Кременчук

2012

Мета. Познайомити учнів із життям та творчістю видатних українських жінок, які зробили великий внесок у розвиток української культури; виховувати шанобливе ставлення до жінок як особистості, почуття національної гордості, любов до рідного краю; розвивати духовність.

Обладнання. На дошці – портрети відомих жінок-українок, репродукції картин Т.Н.Яблонської, фотографії скульптурних портретів Г.Кальченко. На великих аркушах паперу написано рядки:

«Кожна людина – повна вічності вщерть»

(М. Семенко)

«Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов зложили ті жінки, що не лишили імення по собі!  

(Л. Українка)

«Та є в трагічних подвигах людини

Закон найвищий – творчості жага!

Це розвою душа, це той нетлінний

Вогонь, що Смерть перемога»

(Я. Шутько)

«Людське життя може здійснюватися як

Стихійний процес або як свідомо і творчо спрямований шлях. Це стосується цілісного життя особистості»

(Л. Сохань)

Хід заходу

І. Вступне слово бібліотекаря.

«Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці – ні духовної, ні тілесної. Вона відбуває обов’язки життя не дійсним, а страдницьким чином: муками пологів, піклуванням про дітей, покорою чоловіку, для якого вона має бути терплячою і підбадьорливою подругою. Вона не створена для вищих страждань, радощів і могутнього прояву сил; її життя має проходити спокійніше, не значніше і м’якше, ніж життя чоловіка, не стаючи власне від цього щасливішим чи нещасливішим». Такої думки про слабку половину роду людського дотримувався німецький філософ Артур Шопенгауер, який вивчав природу і звичаї протилежної статі.

Яка ж за своєю природою українська жінка? Чи відповідає вона шопенгауерському взірцеві?

Пригадайте імена Ольги Кобилянської, Марка Вовчка, Лесі Українки, Соломії Крушельницької, Зінаїди Тулуб, Ліни Костенко. Саме їхня самопожертва, їхній талант та приклад будили свідомість народу, кликали його до боротьби. Саме з їхньої творчою спадщиною пов’язані ідеї відображення української культури, громадської думки й національної гідності народу.

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких і належать ті жінки, про яких сьогодні буде йти мова.

ІІ. Виступи учнів

1-й учень. Чим обширніше описуються події у літописах, тим частіше зустрічаються на їхніх сторінках імена представниць княжих династій, які залишили після себе слід у вітчизняній історії: Єлизавета – коро вела Норвегії, Анна – королева Франції, Євпраксія – імператриця германська, Анастасія – королева Угорщини… Дочка великого князя київського Всеволода Ярославича Анна в 1089 році самостійно «правила посольства» у Візантію за новим митрополитом Іоанном ІІ.

Особисте життя Анни склалося невдало: вона була заручена з візантійським царевичем, але шлюб не відбувся, так як жениха силою постригли в ченці. Тому і вона більшу частину життя присвятила монастирським справам: ім’я Анни зустрічається в багатьох літописах у зв’язку із заснуванням нею Андріївського монастиря в Києві.

При київському Андріївському монастирі Анна Всеволодівна у 1086 році заснувала жіночу школу, якою керувала 26 років. Це була перша жіноча школа не тільки в Київській Русі, але й у всій Європі. Десятки і сотні жінок, одержавши в школі освіту, розповсюджували її по всій країні, передаючи, головним чином, іншим жінкам.

Онука великого київського князя Володимира Мономаха – Євпраксія – Зоя вміла лікувати травами і узагальнила свої знання з «лікарської хитрості» в написаному грецькою мовою трактаті «Алімма». Ця цікава праця дійшла до нас у неповному вигляді і зберігається у бібліотеці в Італії. Трактат складається з п’яти частин, в яких розглядаються загальні питання гігієни, вміщено короткі відомості з мікропедіатрії, дерматології, внутрішніх хвороб.

Звичайно, далеко не всі жінки навіть високого соціального статусу брали участь поряд із чоловіками в політичній, адміністративній, дипломатичній і культурній діяльності. На них у суспільстві лежали головним чином традиційні жіночі функції і обов’язки: церква в цілому недоброзичливо ставилась до жіночої активності. Якраз могутня Київська Русь і породила знаменитих дочок, які прославили свій край.

2-й учень. Мабуть, неможливо знайти людину, яка б не чула пісні «Рева та стогне Дніпр широкий…», але не всі знають, що це тільки початок балади Т.Г.Шевченко «Причинна», де на тлі бентежної природи відбувається страшна трагедія. Втративши надію дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак, повернувшись, від горя кінчає життя самогубством.

Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, сприяла формуванню в українській жінці стійкості, незалежного характеру. Але тернами був укритий цей шлях до незалежності. За відсутності чоловіка треба було виховувати дітей, сіяти й жати хліб, самій вирішувати важкі й важливі справи. За будь-яку ціну треба було вижити, не схибити. Все це підносило на вищій щабель її власну гідність і авторитет, сприяло формуванню самостійності і волелюбства.

В покозаченій Україні, як більше ніде в Європі, жінка була рівноправна з чоловіком. Вона мала юридичне право самостійно виступати на суді, про що тільки мріяли жінки інших європейських країн. Сама вибирала собі нареченого й могла розлучитися з чоловіком, якщо того забажає. І чоловік ніколи не нехтував її думкою.

Жінки з українських аристократичних сімей брали участь у підписанні найважливіших державних умов. Наприклад, у списках, що підтверджували чи заперечували чинність Люблінської унії 1569 року, є десятки жіночих імен.

Так, Василина, княжна Ружинська, склала присягу на себе і своє потомство.

Пані Михайлова–Козинська, кастелянша Луцька. Її зять – князь Миколай Ярославович мав право на підпис лише після матері сімейства.

Пані Васильєва-Яковицька Марія, чий чоловік перебував у полоні в Москві, також присягала за себе і за своє потомство.

Широкими юридичними правами користувалися не лише дружини вельможних чоловіків. Велика повага до жінок, матері роду, виявлялась і в тому, що її підпис у разі втрати чоловіка при укладанні цивільних угод важив більше, ніж підпис її дорослих синів з усіма становими  правами, і ставився першим бо жінка фактично була на чолі родини.

3-й учень. Хоч жінкам не було доступу на Січ, але коли козаки поверталися додому, їм і на думку не спадало верховодити в сім’ї. Так порядкувала дружина, за нею було і останнє слово.

Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння

інтересів народу і Вітчизни. Збереглися адміністративні документи дружини Богдана Хмельницького – Ганни Золотаренко, котрі свідчать про її освіченість, розуміння тогочасних проблем України. Не задовольняючись лише роллю дружини вона була спільницею і помічницею гетьмана, який поважав її і повністю довіряв. Задокументовано підписи дружин гетьманів і козацької старшини. Наприклад, Петра Сагайдачного, Данила Виговського, рідного брата відомого гетьмана. Жінка фастівського полковника, керівника визвольного руху на Правобережній Україні – Семена Палія, вміла гідно переговорити з іноземними послами, які приїздили в «Палієву державу».

У відповідальний момент українки проявляли себе і як військові організатори. Наприклад, Софія Ружинська, волинська княгиня, на чолі військового загону, що нараховував 6000

чоловік піхоти і кінноти, приступом здобула замок князів Корецьких у місті Черемоші.

Під час оборони міста-фортеці Буші (тепер село Вінницької області) в листопаді 1654 року Олена Завистна вбила свого чоловіка, сотника Завистного, який підло зрадив. В нерівному бою більшість захисників полягла і польсько-шляхетське військо вдерлося до фортеці. Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів і вона сама.

Отже, ми бачимо, що українська жінка в часи козаччини була вірним і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціальне і національне визволення народу. Але найбільший внесок вона зробила для козаччини, виконуючи обов'язки берегині сімейної оселі.

4-й учень. Щороку сотні тисяч людей в усьому світі, від Америки до Індії, відзначають 18 травня

- день смерті Олени Петрівни Блавацької. У 1991 році минуло сто років від дня її смерті, і ЮНЕСКО оголосив його роком пам'яті Блавацької. Це вона, за висловом М.К. Рериха, прийняла на себе «тяжке доручення дати поштових свідомості людства, яке заплуталося у мертвих тенетах догм і ринулося у глухий кут атеїзму». Вона мала великий вплив на Ціолковського і Едісона, Скрябіна і Волошина, Ганді й Неру. Всесвітньознану дослідницю східних езотеричних вчень, засновницю Всесвітнього Теософічного товариства, вчену і оригінальну письменницю називали божою обраницею, ясновидющою.

Народилася Олена Блавацька у 1831 році в місті Катеринославі (Дніпропетровськ) в аристократичній сім'ї. Росла дівчинка на березі Дніпра, спілкуючись із природою України. У 1844 році Блавацька поїхала разом із батьком до Парижа і Лондона. Навчання її проходило за

кордоном. її натура була живою, невгамовною. Вона кидалася від однієї справи до іншої. У сімнадцять років одружилася з єдиною метою — вийти з-під контролю рідних. Через рік вона розвелася і подалася у мандри. Гнало її з місця на місце в першу чергу бажання пізнати нерозгаданий світ, явища незвичні, надприродні. Жила в Індії, Америці, де досліджувала різноманітні релігії, міфології, культи, стародавні філософські системи, містерії, символізм, магію, окультизм, природничонаукові уявлення паралельно з досягненням і гіпотезами європейської науки кінця XIX ст.

Блавацька прославилась на Заході тим, що стверджувала верховенство в людському бутті духу і нікчемність плоті, даної, на її думку, лише як засіб для удосконалення безсмертної душі. І що закон карми — це не примхи буддизму, а космічний закон: людина своїми

вчинками визначає не тільки своє подальше земне існування, але і своє наступне втілення. В цьому і полягає та вища справедливість, яка в релігіях іменується божим судом.

Олена Петрівна заснувала і випускала в Індії журнал «Теозоф», а в Англії «Луцифер». Вона написала книги «Ключі до теозофії», «Таємна Доктрина», «Голос тиші» та інші.

У травні 1891 року Блавацька пішла із життя, сидячи за робочим столом.

Фрагменти із «Практичного вчення» Олени Блавацької:

«Розум вимагає очищення, як тільки ти відчув гнів або сказав неправду, або без необхідності обговорював недоліки інших, або сказав (зробив) що-небудь заради лукавства, або ввів кого-небудь в оману нещирою мовою чи вчинком».

«Людина не може бути врятована ніякою зовнішньою силою — це вічний закон.

У духовному злочини здійснюються в такій же мірі, як і в діяннях тіла. Той, хто з будь-якого приводу ненавидить іншого, хто насолоджується помстою, хто не прощає образи, — повний духом вбивства... Якби тільки люди були б чесні перед самими собою і добросердно ставилися до інших, то у їхній оцінці й смислі життя, і цінностей того життя стався б великий злам».

5-й учень. У перші десятиріччя XX століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статті — Батістіні, Пітта Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч із ними. Нею була Соломія Крушельницька.

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872 року в селі Білявинцях Тернопільської області в родині священика. Вона зрозуміла свій жагучий потяг до пісні, коли їй виповнилося десять років.

У 1893 році Соломія закінчила Львівську консерваторію, їй було вручено диплом із відзнакою і медаль. У дипломі зазначалося «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени». Львівський оперний театр відразу запрошує молоду співачку на сцену. Восени 1893 року Соломія їде до Італії і там удосконалює своє мистецтво співу у професора Фаусти Креспі в Мілані. Вона співає там в операх «Фауст», «Аїда», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Африканка», «Галька» та інших.

Життя переповнене нервовим напруженням і працею. Працею наполегливою, запеклою. Вправи і репетиції, репетиції і вправи, заучування текстів, вивчення мов. Відмовляла собі багато в чому заради високої мети — нести людям найвитонченіше духовне світло.

В історії світового оперного мистецтва Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що вона не тільки була всебічно

обдарованою й освіченою, сповненою артистичного чуття і шляхетності, а розмовляла і співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською та іспанською мовами.

У 1898 році співачка запрошена до Варшавського Великого театру. Преса детально інформує глядача про її успіхи, часом дивуючись швидкому здобуттю Соломією такої слави.

Соломія Крушельницька всією душею бажала культурного розвитку своєму народові, мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівлю українського університету і театру у Львові. В сольних концертах завжди виконувала українські народні пісні й твори українських композиторів. Була неперевершеним інтерпретатором пісень і романсів М. Лисенка. Майже щороку брала участь у вшануванні пам'яті Т. Шевченка, приїздила для цього до Львова з-за кордону.

Українським журналістам і газетам надавала матеріальну допомогу.

Після війни Львівська державна консерваторія імені М.В. Лисенка запросила її на посаду професора, а у 1950 р. вона була удостоєна звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Соломія Крушельницька померла в листопаді 1952 року. Вона похована на львівському цвинтарі поруч із могилою Івана Франка.

6-й учень. Подвигами на фронтах уславили себе жінки. Звичайно, «у війни не жіноче обличчя», але коли на війні вирішувалася доля народу, коли ця війна набула дійсно народного характеру, вони бралися за зброю поряд із чоловіками. В ті часи страшної біди проявився жіночий характер, який складався протягом віків.

Медсестрами і сандружинницями на фронт пішли дві з половиною тисячі киянок, близько трьох тисяч одеситок. За роки війни санінструктор Олена Ковальчук врятувала 150 воїнів. В одному тільки бою вона зробила 200 перев'язок і доставила на санітарний пункт 80 поранених.

Як майстер снайперської стрільби прославилась Герой Радянського Союзу Людмила Павлюченко. До війни вона працювала на київському заводі «Арсенал», навчалась на історичному факультеті Київського університету. З перших днів війни добровільно пішла на фронт. Протягом оборони Одеси Людмила знищила 187 фашистів. У Севастополі її бойовий рахунок зріс до 309. Навіть поранена не залишила дівчина бойового поста.

У Малинському районі на Житомирщині під час фашистської окупації діяла підпільна організація, в якій ватажком групи була 19-річна Ніна Сосніна. Молода патріотка загинула в нерівному бою з ворогом. Посмертно їй присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Ляля Убийвовк створила в Полтаві підпільну молодіжну організацію, яка тримала зв'язок із партизанським загоном. Ляля потрапила до рук гестапівців, але стійко витримала всі катування і муки, і пішла з життя героєм.

Усьому світові відомий безсмертний подвиг краснодонської підпільної організації «Молода гвардія». Майже половина членів цієї організації — дівчата.

Перед самою війною Катерині Іванівні Зеленко було вручено орден Червоного Прапора. Вона була єдиною дівчиною-льотчиком, яка воювала з білофінами. У сорок першому вона була єдиною жінкою-льотчиком і в бойовій частині, яка дислокувалася в Україні. Більше сорока разів вилітали бомбити фашистські війська, одинадцять разів виходила переможницею з повітряних боїв. Загинула Катерина Іванівна 12 березня 1942 року. Пройдуть роки. Астрономи Кримської астрофізичної

обсерваторії Академії наук СРСР одну з відкритих ними планет назвуть «Катюшею» на  честь єдиної жінки-льотчиці в історії світової авіації, яка здійснила повітряний таран.

7-й учень. Тільки тепер до нас, пробуджених від багатолітнього важкого сну, повертаються імена багатьох славних доньок України, серед яких Олена Теліга. Поетеса була центром уваги української інтелігенції. Вона очолювала Спілку письменників, редагувала літературний тижневик «Літаври» при газеті «Українське слово». У журналі публікує твори українських літераторів, закатованих у сталінських таборах: Є. Плужника, Г. Косинки, О. Влазька та інших. Водночас, входить до редколегії газети «Українське слово», що на початку війни видають у Києві.

У вірші «Вечірня пісня» маємо автопортрет  української поетеси Олени Теліги, яка

загинула смертю хоробрих у лютому 1942 року. Вона була розстріляна німцями у Бабиному Яру.

За вікнами день холоне,

У вікнах — перші вогні...

Замкни у моїх долонях

Ненависть свою і гнів!

Зложи на мої коліна

Каміння жорстоких днів

І срібло свого полину

Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце

Співало, як вільний птах,

Щоб ти, найміцніший, сперся,

Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим

М'яким, мов дитячий сміх,

Згашу полум’яне пекло

В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма —

В задимлений чорний морок

Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою,

Я плакать буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж:...

8-й учень. Шлях Тетяни Нилівни в мистецтві був далеко не легким, хоча ще в молодості прийшла до неї засліплююча слава. Ще студенткою Київського державного інституту бере у 1938 році участь у Всесоюзній виставці, а у 1940 році влаштовує персональну виставку у Києві. Потім скільки їх буде! Остання — у 1992 році. У 1950 році їй присуджується Державна премія СРСР за картину «Хліб». Це була прекрасна картина, жива, завзята, перейнята рухом, дівочим сміхом, стрекотінням машин. її герої — жінки. І це не випадково. Саме вони

заступали у війну чоловіків у тилу, разом із ними відбудовували зруйноване народне господарство. Картина розкривала тему трудового подвигу народу, котрий пережив лихоліття війни.

Про мир і працю, щастя материнства, юність і старість, про людину сьогоднішнього дня з її болем і радостями, з розчаруваннями і надіями розповідає Яблонська у своїх живописних полотнах. Народні традиції спричинюють образний лад творів художниці.

У творі «Родоначальниця» (1966) стареньку з онуком зображено площинно і без відриву від тла. Яблонська робить це усвідомлено, оскільки немає в родоводі якоїсь межі, водорозділу. Плин життя споконвічний, і її героїня як прадавня берегиня на рушниках — разом зі своїм родом, із живими і мертвими, з тими, хто пішов у Вічність і перед ким тільки-но розкривається світ із його радощами і печалями. Сонячне

світло, що умиротворено струмує з вікна, випрозорює тиху, задумливу мелодію: якими б нищівними не були біди, що випали на долю роду і народу, він — вічний.

За картину «Весна» Яблонська отримала Державну премію СРСР, у 1951 році її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, згодом знову одержала Державну премію СРСР за твір «Льон».

У 1953 році обирається членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР, а в 1956 — членом правління Союзу художників УРСР. Вона і депутат Верховної Ради УРСР у 1954, і «Народний художник» 1982 і ще й ще — звання і нагороди. Репродукції її картин обійшли всі журнали. Люди різного віку і освітнього рівня, міські й сільські завжди знаходять у творах Яблонської щось для себе близьке, співзвучне своїм почуттям і думкам. Якраз це і складає поняття народний художник.

9-й учень. Рано, дуже рано пішла від нас ця, наділена небайдужим серцем і великим талантом жінка, одна з найяскравіших постатей серед митців 60—70-х років України. Покликанням Галини Никифорівни Кальченко була важка і благородна праця скульптора.

Народилася Галина Кальченко у 1929 році в місті Борзна, тепер Чернігівської області, а померла у 1975 році від тяжкої хвороби. Жити для неї означало творити, бути постійно в напрузі, хай і виснажливій художницькій праці. Вона працювала з різним матеріалом: бронзою, гранітом, мармуром, тонованим гіпсом, майолікою, алюмінієм, оргсклом. Тільки любов до тих, кому вона присвячувала свої твори, тільки натхнення надавали їй сили.

Скільки щирості, теплоти у скульптурних портретах Т. Шевченка, Г. Сковороди, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, П. Мирного, Я. Степового, В. Косенка, К. Білокур...

І з такою ж виразністю, глибиною розкриття внутрішнього світу виконано митцем бронзову постать М. Заньковецької і пам'ятник І. Котляревському, встановлені в Києві, пам'ятник С. Гулаку-Артемовському — в Городищі, М. Леонтовичу — в Тульчині, І. Нечую-Левицькому — в Стеблеві.

У 1964 році за видатні заслуги в розвитку українського мистецтва Галині Кальченко було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України, а у 1967 році — звання народного художника. До останніх днів вона очолювала найбільшу в республіці Київську організацію Спілки художників України.

Протягом усього мистецького життя Кальченко працювала над втіленням у скульптурі образу Лесі Українки. Ця титанічна праця увінчалася відкриттям у Києві пам'ятника великій поетесі. Монумент був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.

Сьогодні скульптури Галини Кальченко прикрашають майдани і вулиці наших міст і сіл, допомагають глибше збагнути суть діянь безсмертних синів і дочок України.

Бібліотекар. Жінка. Самою долею їй покладено було на віку бути щасливою, засівати свою ниву і колисати своїх дітей, зазнавати втоми і втіхи, продовжувати рід і берегти правічні заходи. Але українські жінки не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями. Крім того, протягом усієї історії України багато з них у культурно-освітній, політичній, і навіть військовій діяльності не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. У чорну ніч неволі, що тривала століттями, українські жінки знаходили в собі сили зберегти прагнення до волі, почуття гідності,

відповідальність за свій народ, за свою родину, за виховання своїх дітей. Тому завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло. Вона завжди свято шанувала і виконувала обов'язки берегині сімейного вогнища.


Література:

1.Батьки і діти // Позакласний час.-2007.-№3.-с.63-65

2. Все починається з любові до матері…// Виховна робота в технікумах, коледжах.-2006.-Вип.4.-с.150-154

3.Гениальный выбор жены// Шкільна бібліотека.-2007.-№1.-с.120-122

4.Жінки в історії України// Позакласний час.-2006.-№3-4.

5.Моя сім’я, моя родина в житті і долі України// Шкільна бібліотека.-2007.-№9.-с.131-133

6.Слава жінці-берегині// Шкільна бібліотека.-2007.-№2.-с.69-70


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78416. Строение генератора, схема соединения обмоток 254.13 KB
  Продольный и поперечный разрезы тягового асинхронного генератора ГС501А Генератор ГС является синхронной электрической машиной защищенного исполнения с явно выраженными полюсами на роторе с независимым возбуждением с принудительной вентиляцией. Вращения генератора по часовой стрелке если смотреть со стороны контактных колец. К корпусу статора параллельно его оси с двух сторон приварены опорные лапы для установки генератора на поддизельные раму.
78417. Конструкция и принцип действия ТЭД 988.75 KB
  Две ступени возбуждения и гиперболическая зависимость напряжения от тока на зажимах тягового генератора обеспечивают изменение частоты вращения тягового электродвигателя в широком диапазоне. Работа тягового электродвигателя в диапазоне от максимально допустимого к длительному тока возможна кратковременно и есть пусковой зоной для локомотива. Остов выполняет роль магнитопровода как для главных так и дополнительных полюсов а также горловину для установки подшипниковых щитов моторноосевую часть и носики для крепления электродвигателя на...
78418. Строение вспомогательных электрических машин 324.26 KB
  Стартергенератор ПСГУ2 2ТЭ четырехполюсных электрическая машина постоянного тока которая предназначена для работы в двух режимах: стартерные как электродвигатель последовательно возбуждения с питанием от аккумуляторной батареи при пуске дизеля и в генераторном как вспомогательный генератор с независимым возбуждением осуществляет питание электрических цепей управления и электродвигателей постоянного тока собственных нужд освещение и заряда аккумуляторной батареи тепловоза при напряжении 110 3 В. Этим достигается увеличение маховой...
78419. Способы управления электроприводами. Схемы ручного управления электроприводами. Контакторные, контроллерные и командно-контроллерные схемы управления 927.72 KB
  Контроллерные системы управления применяют преимущественно в ЭП мощностью до 20 кВт (в отдельных случаях и большей мощности). Управление ЭП при данной системе осуществляется силовым кулачковым контроллером серии КВ, контакты которого включены в силовую цепь ЭД
78420. Элементы и схемы автоматизированных систем управления судовыми электроприводами 317.94 KB
  Системы релейно-контакторного управления состоят из двигателя постоянного или переменного тока магнитного пускателя или контроллера командоконтроллера и ящиков сопротивлений в схемах на постоянном токе. Систему генератор двигатель Г Д применяют в электродвигателях большой и средней мощности с плавным регулированием скорости в широких пределах. Систему частотного регулирования асинхронного двигателя с использованием машинного преобразователя частоты система Д СГ АД применяют в многодвига тельных приводах с одинаковым режимом работы...
78421. Электроприводы по системе генератор – двигатель 192.88 KB
  Здесь ДПТ двигатель переменного тока обычно асинхронный; Г генератор постоянного тока независимого возбуждения получающий ток возбуждения от небольшого генератора с параллельным возбуждением В; Д регулируемый двигатель и РМ рабочий механизм например рулевая машина. Регулирование скорости вращения двигателя получается достаточно экономичным так как здесь изменение напряжения U на зажимах двигателя достигается путем изменения относительно небольшого тока в обмотке возбуждения генератора. В этом случае изменяют направление тока в...
78422. ПОЛУПРОВОДНИКОВЫЕ ПРЕОБРАЗОВАТЕЛИ В СУДОВОМ ЭЛЕКТРОПРИВОДЕ 179.22 KB
  Преобразователи для управления приводом постоянного или переменного тока. Принципы построения схем преобразователей для управления приводом постоянного тока Тиристорный привод постоянного тока применяется прежде всего для замены системы генератор двигатель. В реверсивных выпрямителях схемы усложняются в зависимости от способа изменения направления вращения: изменением направления тока возбуждения без изменения направления тока в цепи якоря электродвигателя; изменением направления тока в цепи якоря с помощью двух вентильных групп...
78423. Защита судовых электроприводов. Требования , предъявляемые к защитным устройствам. Виды защиты систем управления ЭП 110.76 KB
  Например в рулевых электроприводах применяется защита от токов короткого замыкания при перегрузке включается сигнализация при снижении напряжения срабатывает не нулевая а минимальная защита обеспечивающая автоматическое повторное включение электропривода после восстановления напряжения более подробно см. При подаче напряжения на выводы А и В начинает протекать ток через параллельную обмотку возбуждения L. Защиты по снижению напряжения Причины и последствия снижения напряжения...