60557

Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі

Реферат

Педагогика и дидактика

Поняття та сутність виховання. Розв’язання цієї проблеми як підтверджує вітчизняний і світовий досвід можливе за умови оптимізації управіління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин формуванню взаємодії людей за суб’єктсуб’єктною моделлю зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб цілей інтересів особистості тоді як процеси...

Украинкский

2014-06-05

107 KB

4 чел.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………2

1. Поняття та сутність виховання…………………………………….6

2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі…………11

Висновки………………………………………………………………...25

Список літератури……………………………………………………...27


Вступ

На сучасному етапі становлення Української держави за умови  складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як  посилення  аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.

Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управіління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити  утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.

Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров’я.

Окрім зазначеного, зміна способу, змісту праці, науково-технічний прогрес сучасного суспільства визначає потребу не тільки у вузькій професійній підготовці людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому культурному розвитку працівників, формуванню у них високих моральних якостей. Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч стосунків. Закономірно, що для неї важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.

Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.

Так, український філософ Г.Сковорода, утверджуючий ідеї гуманізму, писав, що виховання повинно сприяти злиттю людини з народом, служити справі утвердження людського щастя, формувати "благородне серце" і "високі думки".

Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.  

Гуманізацію навчання і виховання прагнули втілити в своїй практичній діяльності педагоги – новатори – В.Ф. Шаталов, С.М.Лисенкова, І.Л.Волков, Є.М.Ільїн, Т.І.Гончарова та інш. Цій проблемі присвячено також значну частину робіт Ш.О.Амонашвілі. Вони усвідомлювали, що педагогіка, яка навязувалась їм діючою на той час суспільно-політичною системою, не відповідає завданням виховання особистості, де пріоритетом є духовні цінності. Тому в центр навчально-виховного процесу вони намагались поставити дитину - не тільки як обєкт, але й субєкт виховання. Саме це, на нашу думку, у поєднанні з особистісними якостями і педагогічною майстерністю зумовило успіх їхньої педагогічної діяльності.

Різні аспекти проблеми виховання розглядали такі дослідники, як В.Г.Бутенко, О.І.Виговська, О.І.Вишневський, Г.І.Іванюк, Б.З.Козак, Л.І.Макарова, В.М.Оржеховська, П.П.Осухова, Е.Ю.Парамонов, В.С.Петрович, Г.П.Пустовіт, С.В.Рудаківська, А.Й.Сиротенко, О.В.Сухомлинська, О.В.Столяренко, І.Г.Тараненко, Л.В.Ткачук та інші, авторами сучасних  концепцій особистісно зорієнтованого навчання і виховання є І.Д.Бех, В.О.Білоусова, С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська

та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".

Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В.О.Білоусової, Є.В.Бондаревської, С.У.Гончаренко, О.А.Донченко, І.Г.Єрмакова, Ю.І.Мальованого, В.М.Оржеховської, Г.П.Пустовіта, О.І.Савченко, Л.В.Сохань, В.М.Хайруліної  та інш. Так, сучасні вчені-дослідники С.У.Гончаренко та Ю.І.Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І.Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В.Бондаревська, В.А.Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби  гуманізації навчально-виховного процесу.

1. Поняття та сутність виховання

У Законі про освіту України, державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість [56, с. 5].

У Законі про загальну середню освіту [57, с.17], у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад [61], наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.

Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований   процес   формування  особистості  (Баранов С.П., Гончаренко С.У.,  Ільїна Т.А., Кобзар Б.С.,   Курлянд З.Н., Лозова В.І., Мойсеюк Н.Є.,  Троцко Г.В. та ін.), виховання як фактор соціалізації особистості (Галагузова М.А., Закатова І.М., Клейберг Ю.А., Матвієнко О.В., Підкасистий П.Ю.,  Приходько М.І., Смирнов В.І., Фельдштейн Д.І., Шевченко С.О., Шульгин В.М. та ін.); культурологічний  аспект виховання як системи  формування творчої особистості (Бондар В.І., Бурлака І.Я., Зязюн І.А., Коваль Л.Г., Фіцула М.М., Фоменко В.П., Шапошнікова І.М., Ярмаченко М.Д. та ін.).

В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:

  •  цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);
    •  управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для  цього умов (Бєлова В.В.,

Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);

  •  головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В., Курлянд З.Н., Харламов І.Ф та ін.).

Так, в Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

“Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений  законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів” [59, с.53].

Слід зазначити, що за традиційного підходу виховний процес уявляють і здійснюють як моносуб’єктивний, виховання ж в цілому  розглядається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість дитини. Це визначення відображає тільки зовнішню  сторону виховного процесу, тобто діяльність вихователя. Якщо ж процес виховання трактувати як закономірну неперервну  і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів (Киричук О.В.), то його можна розглядати як соціально-особистісне  явище, в якому і педагог і вихованець виступають суб’єктами педагогічно доцільної й морально-етичної взаємодії на рівні співробітництва і співтворчості.

“Процес виховання – це закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія”, - визначає З.Н.Курлянд [60, с.168].

Питання організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час хвилює багатьох учених, проблему виховного процесу в сучасній школі досліджують  у різних аспектах: концептуальні засади організації позаурочної  виховної   роботи   (Гончаренко С.У.,  Демиденко В.К., Дем’янюк Т.Д., Новосельський В.Ф., Оржеховська В.М., Постовий В.Г., Хлєбникова Л.О.,   Чорна К.І. та ін.);   розробка   виховної    системи    школи  (Вульфов Б.З., Демчук В.М.,  Караковський В.М., Карпенчук С.Г., Красовицький М.Ю.,  Мартиненко С.,  Новикова К.І., Остапенко М., Сидорків А.М. та ін.); питання гуманізації відносин учнів у позаурочній роботі (Бех І.Д., Білоусова В.О., Воловик А.Ф., Канішевська Л.В., Кобзар Б.С., Красовицький М.Ю., Мандрикіна Т.С., Матвієнко О.В., Шевченко С.О. та ін.); зв’язок шкільної системи виховання з роботою позашкільних закладів  (Вербицький В.,    Кириленко С.В.,    Науменко Р.А.,   Пустовіт Г.П., Сущенко Т.І. та ін.).

Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо  з’ясувати ці поняття.

В Українському педагогічному словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, організаторів позакласної і позашкільної роботи [59, с.263].

Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це “цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час”.

Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в школі.

І.А.Підласий [61] підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.

Виховання, за І.Ф.Харламовим, здійснюється у системі  навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей [62, с.64].

2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі

Становлення в Україні якісно нової системи освіти здійснюється в умовах різкого загострення виховних проблем, посилення негативних явищ у шкільному середовищі. Як свідчать соціологічні та психолого-педагогічні дослідження, у значної частини молоді спостерігаються світоглядна індиферентність, пасивність, втрата ідеалів, відчуженість до дорослих. Відбувається нехтування освітою, професійною кваліфікацією, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, літератури, духовних цінностей. Причини цього містяться, перш за все, в економічній нестабільності і духовному розладі сучасного українського суспільства, зниженні життєвого рівня переважної частини населення.

Не менший вплив на загострення виховних проблем в учнівському середовищі має діяльність самої школи, яка, здійснюючи радикальні перетворення, поки що не змогла до кінця позбавитись одноманітності педагогічної діяльності, традиційного способу мислення педагога, ставлення до учнів як до об’єкту виховного впливу. Аналіз результатів дослідження дозволяє констатувати, що до цього часу спостерігаються: уніфікація педагогічної діяльності, недооцінка природних основ формування людини; нехтування найкращими традиціями народної педагогіки; відсутність повноцінної системи виховання, в основі якої суб’єкт-суб’єктна взаємодія вчителя і учня, перевага в педагогічній технології повчального виховання, монологічний підхід у спілкуванні педагога та учнів, недооцінка у вихованні методів самопізнання та рефлексії з опорою на вплив, а не на саморозвиток особистості.

Усі зазначені вище негативні процеси і явища визначають низький рівень оптимізації виховного процесу традиційних загальноосвітніх шкіл, негативно впливають на формування духовності учнів та не сприяють виробленню їхнього ціннісного ставлення до життя і людини.

Отже, аналіз сучасної соціально-педагогічної ситуації дозволяє зробити висновок, що досліджувана нами проблема оптимізації управління виховним процесом у загальноосвітній школі потребує визначення і наукового обгрунтування оновленої мети, змісту і технологій, які б грунтувались на новій філософії навчання і виховання.

Результати досліджень літератури з питань виховання дозволяють зробити висновок, що протягом ХХ століття у науці утвердився гуманістичний напрям вивчення природи людини, що значно наблизив суспільство до розуміння самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений ще в античні часи Протагором - "людина - мірило всіх речей", до важливості збереження загальнолюдських цінностей, які є "золотим фондом" справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо.

Відсутність почуття відповідальності, співпереживання, людської гідності розширює культурний вакуум у країні і негативно позначається на соціально-економічному розвитку Української держави. Все це зумовлює поширення масового явища напівінтелігентності серед інтелігентів за фахом, духовно-моральну і естетичну убогість молоді. Ось чому сьогодні найактуальнішим напрямком оптимізації управління виховним процесом у школі є впровадження ідей гуманізму в процеси виховання учнів.

Гуманізація освіти, за визначенням Г.І.Біленького, це її спрямованість на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, її творчих здібностей, громадянских якостей. Як зазначає Н.Осухова, поняттю “гуманізація школи” сучасні дослідники дають різне трактування: зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і ціностей загальнолюдської культури в цілому (тобто за своєю сутністю – гуманітаризацію); демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально-педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини. На її думку, все перераховане, безперечно є необхідними аспектами вирішення проблеми гуманізації освіти, але тільки аспектами. А найбільш повне і глибоке розуміння поняття гуманізації освіти за трактуванням Н.Осухової, це – “олюднення особистості кожного педагога та кожної дитини” .

За О.І.Вишневським, гуманізація освіти - це відродження поваги до людини, до її духовності, до морально-етичних засад життя. Він стверджує, що “суть гуманізації - у відході від культу сили, від зневаги до людини та в реабілітації загальнолюдських цінностей.... У більш глибоких вимірах це означає відмову від погляду на людину як на засіб здійснення якихось глобальних абстрактних ідей і планів, як на “гвинтик” у класових процесах і перехід до трактування її як господаря життя. Людина перестає бути “додатком” до чогось, “фактором”, вона розглядається як суб'єкт власної діяльності” .

На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні відбувається становлення нової гуманістичної парадигми освіти – перехід до особистісно орієнтованого навчання та виховання, що полягає у створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Саме поняття гуманізації освіти в українському педагогічному словнику за редакцією С.У.Гончаренка визначається як “процес переосмислення, переоцінки всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворчої функції. Гуманна освіта – це особистісно зорієнтована освіта, що проголошує особистість найвищою соціальною цінністю” .

Вирішальним фактором впровадження принципу гуманізму в реальне життя загальноосвітньої школи є створення в ній особистісно орієнтованого виховного середовища, яке ми визначаємо як сукупність ціленаправлено створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування духовно збагаченої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.

Тоді все викладене дозволяє охарактеризувати гуманізацію виховання як процес формування особистісно орієнтованого виховного середовища на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.

Отже, можна констатувати, що процеси гуманізації освіти масштабні та складні, це процеси морально-психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності і цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього.

Таким чином, за результатами проведеного теоретичного аналізу ми дійшли до висновку, що основними положеннями сучасної концепції гуманізації виховання є:

- визнання пріоритету особистості, її унікальності;

- співробітництво всіх суб'єктів педагогічного процесу в розв'язанні навчально-виховних завдань;

- опора на загальнолюдські і національні духовні цінності;

- широкий культурологічний підхід до вибору виховних технологій;

- гуманізація виховного середовища, міжособистісних стосунків у всіх  підсистемах педагогічної навчально-виховної системи;

- засудження і безумовне усунення з педагогічної практики методів адміністрування, примусу, авторитаризму, волюнтаризму;

- звернення до скарбниці народної педагогічної думки і досвіду.

Практична реалізація принципів гуманізації виховання означає посилення у всіх без винятку закладах системи освіти особистісного фактору, більш повне врахування індивідуальних особливостей школярів, реалізацію творчого потенціалу вчителів.

Так, О.І.Вишневський називає кілька особливо важливих сфер, які можуть сприяти формуванню гуманізму в дітях: історія минулого нашого народу, оскільки історичне забуття означає втрату зв'язку поколінь; культ сім'ї і рідного дому, адже діалог поколінь - одне із потужних джерел духовності; література, вид мистецтва, який має доступ до глибин духовно-емоційного життя дитини; рідна мова, через яку найперше повинно здійснюватись сприймання духовних цінностей; народознавство –  предмет про духовне коріння людини, її витоки; дисципліни естетичного циклу –  вони стосуються сфери емоційного сприймання світу; природознавство, бо природа – мати, яка потребує любові, добра, милосердя; живі стосунки учнів з учителями, з керівниками школи, з товаришами.

Проблема формування особистісно зорієнтованого, а значить, гуманного виховного середовища надзвичайно складна, багатогранна та мало досліджена. І.Д.Бех зазначає, що „ідеї гуманістичної педагогіки охопили все наше суспільство..., однак нині загальна ейфорія, пов’язана з цією проблематикою змінилася глибоким її осмисленням, розумінням складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу”. Масові втрати в моральному вихованні підростаючої особистості свідчать про те, що виховні методи, які ігнорують почуття старших школярів, їхнє право на свободу та самостійність, не призводять до бажаного результату. Тому необхідно введення нових особистісно орієнтованих технологій виховання, які б функціонували за такими принципами:

- цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій;

- особистісно розвиваючого спілкування;

- використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості;

- систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Такі дослідники, як І.С.Якиманська, С.В.Рудаківська, О.І.Виговська порівнюють мету, сутність, технологію, зміст, форми та методи педагогічної діяльності за умов особистісного орієнтованого навчання і виховання з традиційним. Виходячи з цього, суттєво відрізняються і здобуті результати: якщо за умов традиційного навчання в учнів прослідковується адаптивність до вимог дорослих (педагога, вихователя, батьків), які створюють для них нормативні ситуації, а також певний рівень здобуття наукової інформації, то результатом особистісно орієнтованого навчання є здатність учнів до перетворення науково-педагогічної інформації на підставі власного досвіду, тобто побудови суб’єктивної моделі пізнання. Сюди включаються не тільки логічно-суттєві, але й особистісно значущі ознаки об’єктів, що пізнаються. Крім цього, за умов особистісно орієнтованого навчання і виховання виникає креативність учнів, яка дозволяє їм постійно шукати та знаходити вихід із ситуацій; будувати для себе нову модель, спираючись на знання, засоби дій, що є в індивідуальному досвіді .

Всі аспекти особистісно орієнтованого навчання та виховання мають сприяти розвитку ціннісного ставлення до особистості й усвідомлення нею своєї індивідуальності та неповторності, формувати в неї почуття власної гідності, а отже, стимулювати позитивні прояви свого „Я”.

Таке оновлення цілей, завдань і змісту освіти, що відбувається на сучасному етапі, вимагає дослідження впливу різних технологій індивідуалізованого навчання та виховання на зміни в структурі навчально-виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання і виховання, моделювання оптимальних варіантів їх застосування для різних типів навчальних закладів та систем виховання. На думку дослідників Л.Липової, С.Ренського, М.Кушнір „за нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації у відповідності до синергетичної теорії розвиток, саморозвиток і самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків”. Автори також визначають поняття „індивідуалізоване навчання” як такий вид навчання, який „здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням особистісно зорієнтованих технологій, метою яких є розвиток індивіда у відповідності до його здібностей і в притаманному йому темпі”.

Поряд з розробкою нових технологій індивідуалізації процесів навчання і виховання для визначення мети та цілей оптимізації процісу управління вихованням набуває особливого значення вивчення досвіду класичних педагогічних систем, які грунтуються на ідеях гуманізму, та узагальнення їх спільних надбань у цій сфері. На нашу думку, педагогічний успіх таких вітчизняних і зарубіжних систем навчання і виховання значною мірою зумовлений саме їх гуманістичною спрямованістю та орієнтацією на особистість.

Гуманістичну спрямованість має також педагогічна система виховання М.Монтессорі.

Аналіз її праць дозволяє визначити три провідні положення, які характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі:

1. Виховання повинно бути вільним.

2. Виховання повинно бути індивідуальним.

3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Найяскравішою вітчизняною гуманістичною системою виховання була педагогічна система В.О.Сухомлинського. Професор М.Й.Боришевський відзначає: "Глибоко психологічна, гуманістична суть педагогічної системи В.О.Сухомлинського є, на наш погляд, її найвизначнішою глобальною та глибинною характеристикою. Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори поетичні, найкращі місця з яких хочеться перечитувати знову й знову" .

Без перебільшення можна стверджувати, що ні один твір В.О.Сухомлинського не обминає питань морального розвитку особистості. Насамперед це стосується таких його праць, як "Духовний світ школяра підліткового та юнацького віку", "Дума про людину", "Моральний ідеал молодого покоління" та багато інших .

Аналіз цих праць дозволяє стверджувати, що він вважав основним у людині – людяність. До цього морального стрижня має привязуватись все, що набувається дітьми в житті. Усі виховні впливи на дитину повинні ніби переломлюватись крізь призму моральності. Без моральної чистоти, на думку Василя Олександровича, втрачає смисл усе – освіта, духовне багатство, трудова майстерність, фізична досконалість.

Отже, найпершим і найголовнішим у духовному формуванні особистості, як підтверджує аналіз педагогічної практики В.О.Сухомлинського, є засвоєння учнями загальнолюдських норм моралі. Він радив змалку виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов та повагу до старших. "Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу" .

У педагогічній системі В.О.Сухомлинського значне місце посідає принцип диференційованого та індивідуального підходу до виховання учнів. "Практика виховної роботи, - писав він, - переконала нас у тому, що кожна особистість неповторна, що виховання молодої людини ... полягає перш за все у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності ... Ми глибоко переконані у тому, що немає людини, яка б за належних умов, при умілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту".

Аналіз праць В.О.Сухомлинського підтверджує, що особливу його увагу привертали слабовстигаючі діти. У своїх педагогічних дослідженнях він виявив, зокрема, залежність успішності від здоров'я або нездоров’я дітей: „Наукове дослідження фізичного та розумового розвитку невстигаючих та відстаючих дітей привело мене до висновку, що у 85% з них головна причина неуспішності – поганий стан здоров’я, захворювання або нездужання, яке частіше всього піддається діагностуванню тільки в результаті спільних зусиль матері, батька, лікаря, вчителя”.

М.Мухін, узагальнивши все сказане В.О.Сухомлинським з цього приводу, подає таку систему розроблених ним педагогічних принципів:

- у мотиваційній сфері – головне - не допустити переживання такими дітьми своєї "неповноцінності". Для цього – вчити їх у масових, а не спеціальних школах, щоб діти постійно знаходились "в атмосфері повноцінного духовного життя", диференціювати завдання на уроках так, щоб створити таким дітям ситуацію успіху, оскільки переживання радості успіху – необхідна умова нормальної, продуктивної навчальної діяльності;

- в операційній сфері, щоб розвинути розумові здібності невстигаючих дітей, неслід примушувати їх безперервно сидіти за партою, влаштовуючи для них додаткові заняття. Необхідно пропонувати їм доступні проблемні або навіть дослідницькі завдання, вирішення яких викликало б значний емоційний підйом, та нарешті, розвивати сприйняття та мислення дитини у безпосередньому спілкуванні з природою у школі "під голубим небом" .

Методика виховання високообдарованих дітей включає такі прийоми:

- збільшення обсягу вільного часу для такого учня;

- усвідомлення учнем завдань розвитку своїх здібностей і здійснення самовиховання;

- створення в школі широкої сітки різноманітних гуртків;

- індивідуальні завдання підвищенної складності на уроках, "ми не допускаємо, щоб обдаровані діти працювали нижче своїх здібностей" .

Головним є те, що учні з середніми здібностями ніколи не були для В.О.Сухомлинського загальною недиференційованою "сірою" масою. На його думку, саме такі учні, з середніми здібностями, привертають увагу учителя в останню чергу. Ці діти "непомітні у колективі", нічим не заявляють про свою індивідуальність, не спричиняють турбот. Саме тому їх В.О.Сухомлинський вважав найбільш складними, вказуючи у своїх працях напрями виховання індивідуальності "непомітного учня". Участь дитини у такій діяльності, "котра була б для неї не тільки обов'язком, але й перш за все захопленням, щоб вона вважала цю справу глибоко особистою, своєю, а згодом пережила відчуття гордості".

В.О.Сухомлинський писав, що від педагога залежить, чим стане серце дитини - "ніжною квіткою чи засушеною корою". Педагог був переконаний, що основою діяльності вчителя є творчість, однією з необхідних умов якої є вихованість та висока майстерність. "Творчий вчитель, зазначав В.О.Сухомлинський, не той, хто відповідно досвідчений, добре знає свій предмет. Цього мало. Учительська професія – це людинознавство, "постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється". Однією з найважливіших особливостей творчості вчителя є те, що об'єкт його праці - дитина - повсякчас змінюється, завжди новий, сьогодні не той, що вчора. Від його уміння, майстерності, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, зрештою, її щастя. Педагог покликаний бути творцем особистості, оскільки йому підвладні найтонші сфери її духовного життя.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського знаходимо багато творів та висловлень стосовно проблеми гуманного управління школою. Методи і форми управління школою, коли директор виступав інспектором над вчителями, чиновником-адміністратором, в обов'язки якого входило стежити, чи правильно викладається програма, чи не допущено якихось помилок, вважались анахронізмом для Василя Олександровича. Так,  М.Легкий та І.Остаповський характеризують сутність і зміст гуманного управління школою в педагогічній концепції В.О.Сухомлинського. Вивчення ними досвіду павлиського педагога показало, що однієї з головних умов гуманного управління школою за його системою було наукове дослідження особистості дитини: „Щоб бути гуманним,– потрібно знати душу дитини”. Виходячи із можливості зазначеного, В.О.Сухомлинський та педколектив його школи глибоко вивчали, досліджували природний анатомо-фізіологічний бік психічних явищ, духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища.

Узагальнюючий аналіз найбільш відомих вітчизняних та зарубіжних педагогічних виховних систем, пріоритетним напрямом діяльності яких є здйснення навчання та виховання на засадах гуманізму дозволає визначити основні цілі та завдання системи виховного процесу в сучасній школі. Сутність основних положень цієї системи полягає у наступному:

1. У центрі навчально-виховного процесу - дитина, яка є не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховання. Життєвий досвід дитини - вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне.

2. У вихованні:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з  наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.


Висновки 

Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості.

В Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

“Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений  законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”.

Головними цілями та завданнями виховного процесу в сучасній школі повинні бути:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з  наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.

Список літератури

  1.  Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: МО України, 1994.
  2.  Закон України про загальну середню освіту// Освіта України. – 1999. – 23 червня.
  3.  Положення про загальноосвітній навчальний заклад: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. // Позакласний час. - № 17. – 2000.
  4.  Курлянд З.Н. Сутність процесу виховання. У кн.: Лекції з педагогіки: Навчальний посібник. – Одеса: Південноукраїнський держ. пед. ін-т ім. К.Д.Ушинського, 1999. – 192 с.
  5.  Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. Вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. – Кн.2: Процес воспитания. – 420 с.
  6.  Харламов И.Ф. Педагогика: Учебник. – 5-е изд. – Минск: Університэцкае, 1998. – 560 с.
  7.  Антонець М. В.О.Сухомлинський про оцінювання навчальних досягнень учнів //Рідна школа. – 2001. – Жовтень. – С.11-13.
  8.  Боришевський М.Й. Гуманізм педагогічної системи В.О.Сухомлинського //Початкова школа. – 1995. - № 10 -11.- С.4-8.
  9.  Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя //Рад. школа.- 1990.-  №1. – С. 41-46.
  10.  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь,1997. – 430с.
  11.  Рудаківська С.В., Виговська О.І. Особистісно орієнтоване навчання. //Педагогіка толерантності. – 2000. - №4. - С.27-32.
  12.  Сухомлинский В.А. Вибр. твори в 5т. – К.: Рад.школа, 1976. – Т 1. – 522с.
  13.  Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т 2. – 554с.
  14.  Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 6т. – К.: Рад.школа, 1976-1977. – Т 6. – 536с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6722. Компенсационные меры торговой защиты 27.26 KB
  Компенсационные меры торговой защиты. Защитные меры представляют собой меры по ограничению импорта, осуществляющиеся путем введения количественных ограничений или применение специальных защитных, антидемпинговых и компенсационных, которые взимаются ...
6723. Специальные защитные меры мировой торговли 25.59 KB
  Специальные защитные меры мировой торговли. Специальные защитные меры, т.е. меры по ограничению импорта товара, применяемые посредством введения специальной импортной квоты или специальной пошлины, в томчисле временной специальной пошлины. Спе...
6724. Цель определения страны происхождения товара. Товары, полностью происходящие с территории государства 25.74 KB
  Цель определения страны происхождения товара. Товары, полностью происходящие с территории государства. СПТ считается страна, в кот товары были полностью произведены или подвергнуты достаточной переработке в соответствии с установленными критериями, ...
6725. Критерий достаточной переработки (КДП). Операции, не отвечающие КДП. 27.81 KB
  Критерий достаточной переработки (КДП). Операции, не отвечающие КДП. Если в производстве товаров участвуют 2 страны и более СПТ считается страна, в кот были осуществлены последние операции по существенной переработки или изготовлении товаров достато...
6726. Производственные и технологические операции, при выполнении которых товар считается происходящим из той страны, где эти операции имели место 27.25 KB
  Производственные и технологические операции, при выполнении которых товар считается происходящим из той страны, где эти операции имели место. Одним из критериев достаточной переработки является выполнение необходимых условий определенных производств...
6727. Документы, подтверждающие страну происхождения товаров. Декларация о происхождении товара 26.77 KB
  Документы, подтверждающие страну происхождения товаров. Декларация о происхождении товара. При ввозе на таможенную территорию РБ товаров, страна их происхождения определяется на основании сведений, указанных в декларации о происхождении товаров или ...
6728. Сертификаты о происхождении товара и их виды 27.43 KB
  Сертификаты о происхождении товара и их виды. Документом, свидетельствующим о СПТ, является сертификат о происхождении товаров, выданный полномочными, компетентными органами или организациями данной страны или страны вывоза, если в стране вывоза сер...
6729. Условия обязательного представления документов, подтверждающих страну происхождения товаров 26.42 KB
  Условия обязательного представления документов, подтверждающих страну происхождения товаров. Для подтверждения СПТ сертификат о происхождении товара предоставляется в обязательном порядке в случае: предоставление таможенных преференций в отнош...
6730. Определение страны происхождения товаров из стран, которым Республика Беларусь (государства-участники Таможенного союза) во взаимной торговле предоставляет (-ют) преференциальный торговый режим 30.14 KB
  Определение страны происхождения товаров из стран, которым Республика Беларусь (государства-участники Таможенного союза) во взаимной торговле предоставляет (-ют) преференциальный торговый режим. На единой территории государств-участников ТС в отноше...