6103

Предмет, метод і система адміністративного права

Реферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Предмет, метод і система адміністративного права 1. Адміністративне право України як галузь права Адміністративне право - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлі...

Украинкский

2012-12-28

24.66 KB

12 чел.

Предмет, метод і система адміністративного права

1. Адміністративне право України як галузь права

Адміністративне право - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційної діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями , їх органами зовнішніх юридично владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового регулювання - воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

Адміністративному праву притаманні певні межі правового регулювання - це сфера діяльності виконавчих органів і суспільні відносини управлінського характеру, що складаються в цій сфері. Вони виникають, розвиваються і припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів України та обласною державною адміністрацією); органами виконавчої влади та підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); органами виконавчої влади, не пов'язаними безпосереднім підпорядкуванням (між Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством освіти і науки України); органами управління і органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією та президією обласної ради профспілок); органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом внутрішніх справ і громадянином, який притягається до адміністративної відповідальності).

Отже, ми розрізняємо два типи управлінської діяльності: виконавчо-розпорядчу, здійснювану органами виконавчої влади, і управлінську, здійснювану іншими державними органами і громадськими організаціями. Загальне між ними полягає в збігу формальних моментів (підбір кадрів, контроль і перевірка виконання і т.п.), а відмінність між ними пов'язана з характером діяльності, її значенням в механізмі здійснення функцій держави.

Предмет адміністративного права - сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі організації та діяльності виконавчої влади, а також пов’язаних з внутрішньою організацією діяльності державних органів, інших державних організацій та органів місцевого самоврядування, застосуванням заходів адміністративного примусу, реалізацією й захистом прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади та здійсненням окремими недержавними формуваннями делегованих їм повноважень і функцій виконавчої влади.

2. Метод адміністративного права

Під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів і способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Особливості адміністративного права, як галузі права, специфіка предмета адміністративного права, безумовно, проявляються в методах адміністративно-правового регулювання.

Серед методів адміністративного права виділяють загальні методи, які притаманні всім галузям права: імперативний і диспозитивний, їхня особливість полягає в їхній пріоритетності щодо регулювання управлінських суспільних відносин для даної галузі.

Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних приписів, коли в об'єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він повинен діяти лише так, як йому приписано. Даний метод є основним щодо управління такою сферою, як адміністративно-політична. Поряд із цим необхідно відмітити, що даний метод поступово «віддає» частину сфери свого впливу методу диспозитивному.

Диспозитивний метод характеризується тим, що об'єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки, виходячи зі своїх інтересів. У першу чергу це стосується таких сфер суспільного життя, як економічна та соціально-культурна.

Вищеназвані методи реалізуються шляхом:

а) використання приписів (прямий обов'язок здійснити певні дії);

б) встановлення заборон (прямий обов'язок не здійснювати певні дії);

в) надання дозволів (право здійснювати певні дії на власний розсуд).

Використання приписів у адміністративному праві означає покладення обов'язку здійснити відповідні дії в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою.

Встановлення заборон — це покладення на суб'єкта правових відносин прямих обов'язків утримуватися від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватися від них на свій розсуд.

Використовуючи правові дозволи, громадяни та інші приватні особи мають змогу найповніше користуватися наданими їм правами, ефективніше захищати їх у разі порушення.

Окрім загальних методів правового регулювання, адміністративному праву притаманні і спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реорганізації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестиційна ін.

Метод субординації є одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. Без застосування цього методу у регулюванні суспільних відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. Цей метод встановлює, що у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підпорядкованості, що й означає субординацію між ними.

Важливе місце в адміністративно-правовому регулюванні посідає метод координації, який полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети (наприклад, органи внутрішніх справ та органи державної безпеки координують свої дії щодо недопущення та припинення корупції та корупційних діянь).

Відносно новим є метод реординації, який полягає в тому, що керованому об'єктові надаються права вимагати від керуючого суб'єкта створення необхідних умов для своєї діяльності (матеріальних, організаційних, фінансових тощо).

Значного поширення останнім часом набуває метод адміністративного договору. Це пов'язано з тим, що в окремих сферах суспільного життя відбувається поступовий перехід від жорстких адміністративно-командних методів до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин, яким і є адміністративний договір.

Адміністративний договір має місце, наприклад, тоді, коли органи державної виконавчої влади делегують ряд своїх повноважень органам місцевого самоврядування, або ж коли органи внутрішніх справ беруть під охорону об'єкти державної власності та наділяються за договором правом затримувати працівників, які порушують правила внутрішнього трудового розпорядку, громадського порядку або підозрюються у вчиненні дрібного розкрадання.

Таким чином, можна стверджувати, що адміністративне право є однією з найбільших галузей права України, оскільки воно регулює величезна кількість різноманітних суспільних відносин. Практично немає такої сфери суспільного життя, яка виявилася б поза межами дії норм адміністративного права.

Адміністративне право є однією з найважливіших галузей права України, оскільки воно регламентує діяльність органів виконавчої влади і частково органів місцевого самоврядування, які є складовими публічної влади.

Адміністративне право є однією з фундаментальних галузей права, яка в сукупності з іншими галузями (конституційним, цивільним, кримінальним) передбачає основи діяльності держави в особі її державних органів, визначає їх систему і повноваження.

Адміністративне право є однією з небагатьох галузей права (кримінального, цивільного, трудового), яка має свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування органів державного управління. Крім цього, саме адміністративне право здійснює захист не тільки управлінських суспільних відносин, але й інших правовідносин (земельних, житлових, екологічних, фінансових, трудових та ін.) Одночасно, адміністративне право не тільки захищає такі правовідносини, але і виступає в ролі їх регулятора. Зокрема, саме норми адміністративного права визначають систему органів і порядок здійснення контролю за дотриманням екологічного законодавства, податкового законодавства, митного законодавства; правові та організаційні засади здійснення підприємницької діяльності та ін

Адміністративне право - це така система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з організацією та функціонуванням органів державного управління, державним управлінням сферами суспільного життя, функціонуванням адміністративної юстиції та притягненням до адміністративної відповідальності.

3. Система адміністративного права

Адміністративне право має свою систему, яка характеризує внутрішню побудову даної галузі.

За загальноприйнятою в теорії права тенденцією, адміністративне право складається із двох частин: Загальної і Особливої. Деякі автори, поряд із вказаними частинами, виділяють також і Спеціальну частину адміністративного права.

І загальна, і особлива частини адміністративного права складаються з окремих адміністративно-правових інститутів. Адміністративно-правовий інститут — це сукупність норм права, які регулюють відносно однорідні суспільні відносини у сфері державного управління.

Загальна частина включає в себе такі правові інститути, як:

- адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів;

- адміністративно-правовий статус державних органів;

- адміністративно-правовий статус інших колективних суб'єктів;

- форми і методи державного управління;

- способи забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні; адміністративний примус;

- адміністративна відповідальність;

- адміністративно-процесуальне право (в окремих підручниках з адміністративного права даний інститут часто називають «адміністративний процес»).

Особлива частина складається з таких основних правових інститутів:

- управління в адміністративно-політичній сфері;

- управління в економічній сфері;

- управління в соціально-культурній сфері.

Як відомо із теорії права, галузь права іноді включає в себе підгалузі, які складаються з окремих правових інститутів. В системі адміністративного права можна виділити таку підгалузь, як адміністративно-процесуальне право. При цьому слід зазначити, що в теорії адміністративного права єдиної точки зору з цього приводу немає. Більшість вчених вважають, що адміністративне процесуальне право — це правовий Інститут адміністративного права. На противагу цій точці зору ряд вчених вважає, що розвиток адміністративного процесуального права як правового інституту досяг того рівня, коли є підстави стверджувати про виникнення і подальше становлення адміністративно-процесуального права як підгалузі адміністративного права. Тому, говорячи про систему адміністративного права, слід зазначити, що вона, поряд із правовими інститутами, включає в себе і під галузі. Водночас варто зазначити, що останнім часом набуває поширення точка зору щодо розвитку адміністративного процесуального права як самостійної галузі права, тобто мова йде про відокремлення адміністративного процесуального права від системи адміністративного права.

4. Принципи адм. права

Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

- принцип законності;

- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;

- принцип взаємної відповідальності держави і людини;

- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною.

Принцип законності слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Цей принцип складається з двох елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й обов'язку виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону.

Цей принцип стосується також громадян, які повинні бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов'язки.

Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з положень ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян. Цей принцип полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б самостверджуватись як гідний член суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за адміністративні правопорушення.

Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян.

Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що держава і особа пов'язані взаємно кореспондуючими правами і обов'язками. Порушення однією із сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема, держава зобов'язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст. 56 Конституції України).

Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною — це «дух» законів і всієї системи адміністративного законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності.

5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в цього предметі та методі, тісно взаємодіє з усіма існуючими галузями права, спостерігається “проникнення” адміністративного права в сферу інших правових галузей. В основі такого явища фактична наявність управлінських відносин у предметі тієї чи іншої галузі права.

Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з конституційним правом. Адже сфера виконавчої влади є об’єктом дії обох галузей права. Розмежування цих галузей відбувається за методом правового регулювання. Конституційне право впливає на відносини, що перебувають в статичному стані, тобто конституційне право закріплює, фіксує різноманітні суспільні відносини, основні принципи організації та функціонування виконавчої влади і т. п. А адміністративне право регулює ті самі відносини, але в їхньому розвитку, у стані функціонування, прикладної реалізації, деталізує їх і конкретизує.

Адміністративне і цивільне право регулюють відносини майнового характеру, але адміністративне право забезпечує регулювання відносин в яких переважають інтереси публічного характеру (публічне право), а цивільне право – відносини де переважають приватні інтереси (приватне право) захист яких здійснюється у позивному порядку. Крім того (за методом правового регулювання) норми адміністративного права регулюють відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій, а норми цивільного права – ті відносини, в яких сторони рівноправні.

Адміністративне право і трудове зближує нерівноправність статусу їх суб’єктів, одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої (тобто методи регулювання відносин тотожні). За предметом регулювання: трудове право регулює відносини працівників як учасників трудового процесу; норми адміністративного права – регулюють управління трудовою діяльністю людей, організацію трудового процесу, державно-службові відносини.

Адміністративне право тісно пов’язане з фінансовим правом спільним методом регулювання відносин. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі акумуляції та розподілу державою грошових коштів, тобто власне саме фінансові відносини. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, організацію роботи фінансових органів.

Межі кримінального і адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.