61141

Цивільне право

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: ознайомити учнів зі структурою й джерелами цивільного права, розкрити роль цієї галузі у системі права України; розвивати навички учнів аналізувати поняття, працювати з нормативно-правовими актами...

Украинкский

2014-05-24

2.48 MB

43 чел.

Урок 28-30                                                                           Дата_________

Правознавство    стандарт                                                10 клас  

Тема: Цивільне право

Мета:

  1.  ознайомити учнів зі структурою й джерелами цивільного права, розкрити роль цієї галузі у системі права України;
  2.  розвивати навички учнів аналізувати поняття, працювати з нормативно-правовими актами, розвивати навички критичного читання,
  3.  формувати правову компетентність учнів як учасників цивільно-правових правовідносин.

Очікувані результати

Після опрацювання теми учні зможуть:

  1.  дати визначення цивільного права, назвати його основні інститути та джерела;
  2.  дати визначення права власності, розкрити його зміст;
  3.  назвати види строків позовної давності, пояснити їх правове значення;
  4.  назвати види власності та підстави набуття й припинення
  5.  права власності;
  6.  надати загальну характеристику цивільних договорів; визначення і підстави цивільно-правової відповідальності;
  7.  пояснити особливості цивільної правосуб'єктності фізичних і юридичних осіб;
  8.  пояснити, що таке правочини, назвати їх види та умови дійсності;
  9.  розкрити особливості права власності неповнолітніх;
  10.  розкрити зміст спадкового права, особливості спадкування за законом і заповітом;
  11.  пояснити порядок одержання спадщини;
  12.  пояснити особливості цивільно-правової відповідальності неповнолітніх;
  13.  назвати способи захисту цивільних прав.

Базові поняття і терміни: «цивільне право», «цивільна правосуб'єктність»,  «право власності», «позовна давність», «правочин», «цивільний договір», «спадкове право», «спадкодавець», «спадкоємець», «цивільно-правова відповідальність».

Структура уроку №28

1.  Загальна характеристика цивільного права.

2.  Особливості цивільної правосуб'єктності фізичних та юридичних осіб.

3.  Право власності: поняття, зміст. Види власності. Підстави набуття і припинення права власності.

Обладнання уроку: підручник, Цивільний кодекс України, картки із завданням для роботи в парах, картки із завданням для роботи в групах, схеми «Цивільні правовідносини», «Система цивільного права», «Право власності», таблиця «Цивільна дієздатність фізичних осіб».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Аналіз виконання контрольної роботи

Учителі знайомить учнів з результатами виконання контрольної роботи.

Бесіда на повторення

1.    Які галузі належать до приватного права?

2.    Що таке право власності?

3.    Якими правами наділені неповнолітні власники?

Учитель звертає увагу учнів на те, що предметом галузей приватного права є правове врегулювання питань, що стосуються безпосередньо кожної людини. Це повною мірою стосується цивільного права.

III.  ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

  1.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Українські юристи, аналізуючи у 2003 р. на сторінках журналу «Право України» тільки-но ухвалений Цивільний кодекс України, зауважили: «Застосування його положень приведе до значних суспільних зрушень. Він буде сприяти розбудові в Україні громадянського суспільства і зростанню добробуту її громадян, оскільки безправний не може бути заможним».

Як ви вважаєте, чому юристи так високо оцінили призначення Цивільного

кодексу і його роль у суспільному розвитку?

Розповідь учителя

Цивільне право — це галузь права, що врегульовує цивільні правовідносини, тобто майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками.

Бесіда на повторення

Що таке предмет і метод правового регулювання?

Розповідь учителя

Предметом цивільно-правового регулювання є особисті немайнові й майнові відносини.

Робота зі схемою

Учитель пропонує учням розглянути та прокоментувати схему.

Розповідь учителя

Особисті немайнові відносини — це відносини, які не мають економічного змісту, вони пов'язані із самою особистістю, тобто мають невідчужуваний характер. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я тощо). Тобто у цьому випадку йдеться про суб'єктивні права, які належать кожній особі від народження або закріплюються за нею законом. Особистими-немайновими правами особа володіє довічно.

Майновими відносинами є відносини власності, які виникають у зв'язку із закріпленням матеріальних благ за уповноваженими суб'єктами і здійснення останніми правомочностей з володіння, користування та розпорядження цими благами.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

  1.  юридичною рівністю сторін, майновою самостійністю і вільним волевиявленням учасників, тобто кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій;          
  2.  диспозитивністю сторін, що передбачає право сторін визначати свої взаємовідносини повністю або частково на власний розсуд у межах, передбачених чинним законодавством;
  3.  особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний або третейський суд);               
  4.  наявністю майнової відповідальності сторін.

Слід зауважити, що майнові відносини, які ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є  предметом цивільно-правового регулюванні. До них цивільне законодавство не застосовується.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтею 2 Цивільного кодексу України та вкажіть учасників цивільно-правових: відносин.

Цивільний кодекс України

Стаття 2. Учасники цивільних відносин

  1.  Учасникам   цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи  (далі — особи).                 
  2.  Учасникам цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Розповідь учителя

Система цивільного права складається з двох частин — Загальної та Особливої. Загальна частина містить норми, які застосовуються в регулюванні всіх цивільно-правових відносин. Ці норми є основоположними для всіх інститутів цивільного права. До Особливої частини входять правові інститути які, базуючись на положеннях Загальної частини, регулюють конкретні особисті немайнові і майнові відносини. Складовими Особливої частини є також підгалузі (речове право, зобов'язальне право, спадкове право). У сво^ чергу, зобов'язальне право включає інститути купівлі-продажу, міни, дару. вання, довічного утримання, підряду, майнового найму. Субінститутом д0. говору купівлі-продажу є договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі. (Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Система цивільного права

Загальна частина

Особлива частина

Інститут цивільних відносин

Інститут особистих немайнових прав

Інститут правочинів

Речове право (підгалузь)

Інститут представництва і довіреності

Інститут права інтелектуальної власності

Інститут позовної давності

Зобов'язальне право (підгалузь)

Інститут

Цивільно-правової відповідальності

Спадкове право (підгалузь)

Найважливішим актом цивільного законодавства є Конституція України. Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 р., детально регламентує всі сфери сучасного суспільного життя — об'єкти і суб'єкти цивільних прав та обов'язків, право власності й особисті немайнові права особи, право інтелектуальної власності та зобов'язальне право, види зобов'язань і спадкове право.

Відповідно до Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства України також визнаються:

  1.  інші закони України, які ухвалюються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України;
  2.  акти Президента України, що ухвалюються у випадках, установлених Конституцією України;
  3.  постанови Кабінету Міністрів України, що відповідають положенням Цивільного кодексу України та поточним законам України;
  4.  нормативно-правові акти інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини, які можуть видаватися лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України, Цивільного кодексу України та поточними законами України;
  5.  чинні міжнародні договори, які регулюють цивільні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Бесіда на повторення

Що таке правосуб'єктність?

Розповідь учителя

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідною є наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і не сти цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність закріплюється в цивільному законодавстві як івна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального і майнового тану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних «оглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жодний громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності — добровільний і примусовий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав. Примусове обмеження цивільної правоздатності є допустимим лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо). Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань.

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їхнього невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, у міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, установленому законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: повну, неповну, часткову, обмежену дієздатність, а також визнання особи недієздатною.

Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою таблиці.

Цивільна дієздатність фізичних осіб

Обсяг

Для якої категорії фізичних осіб встановлено

Зміст

Повна

Повнолітні особи (із 18 років). Особи, які скористалися наданим законом правом одружитися до досягнення повноліття. Особи, яким виповнилося 16 років і які працюють за трудовим договором або бажають займатися підприємницькою діяльністю. Особи, які записані матір'ю, батьком дитини до досягнення ними повноліття

Фізична особа визнається здатною своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання

Неповна

Фізичні особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні)

Мають право самостійно розпоряджа-тися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Часткова

Особи віком до 14 років (малолітні)

Виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного або соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Обмежена

Особи, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їхню здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище

Такі особи можуть бути позбавлені судом права розпоряджатися майном (продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, купувати) та вчиняти інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Над такими особами за рішенням судУ встановлюється піклування

Визнання

особи недієздатною

Фізичні особи, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними

Рішення суду про визнання особи недієздатною є підставою для встановлення над нею опіки. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. У разі одужання або значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності

Учасниками цивільних правовідносин можуть бути і юридичні особи.

Цивільний кодекс України встановлює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Крім того, юридичні особи мають рахунок у банку, свій статут або положення, на основі якого діють, свою печатку тощо.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їхнього створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

У юридичних осіб правоздатність і дієздатність виникають одночасно з моменту їхньої державної реєстрації.

Юридична особа може мати такі самі цивільні права і обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. До таких прав, що можуть належати тільки фізичній особі, віднесено право на життя, право на охорону здоров'я, право на свободу тощо. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ВИДИ ВЛАСНОСТІ. ПІДСТАВИ НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Розповідь учителя

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, що виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності включає право володіння, користування і розпорядження майном.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Право власності

Право володіння

Право користування

Право розпорядження

Можливість власника фактично утримувати річ

Можливість вилучення корисних властивостей із речі

Можливість визначати юридичну і фактичну долю речі (передавати у власність, у тимчасове користування тощо)

Об'єкт власності — це річ (майно), на яку поширюється право власності.

Суб'єктами права власності є фізичні та юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, а також український народ.

Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи є суб'єктами права приватної власності. Об'єктами приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети домашнього вжитку, худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, інше майно, призначене для споживання чи виробництва, а також результат інтелектуальної праці.

Об'єктами власності народу України визнано землю, її надра; атмосферне повітря; водні та інші природні ресурси, які розташовані в межах території України; природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, установлених Конституцією України. При цьому кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до чинного закону.

У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Об'єктом комунальної власності є майно, що належить відповідній територіальній громаді. Управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Держава визнає рівність всіх форм власності і гарантує їхній вільний розвиток. Конституція України проголошує: кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Крім форм, існують також види власності, до яких належать право спільної власності і право довірчої власності.,

Майно вважається об'єктом спільної власності, якщо воно перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників). Таке майно називається спільним. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність є частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право довірчої власності виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтями Цивільного кодексу України. З'ясуйте, як законодавець визначає підстави набуття й припинення права власності.

Цивільний кодекс України

Книга третя. Право власності та інші речові права

Глава 24. Набуття права власності

Стаття 328. Підстави набуття права власності

  1.  Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
  2.  Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публічного права

1.   Юридична особа публічного права набуває право власності на майно,

передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Глава 25. Припинення права власності

Стаття 346. Підстави припинення права власності

1.   Право власності припиняється у разі:

  1.  відчуження власником свого майна;
  2.  відмови власника від права власності;
  3.  припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
  4.  знищення майна;
  5.  викупу пам'яток історії та культури;
  6.  викупу земельної ділянки у зв 'язку із суспільною необхідністю;
  7.  викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
  8.  звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
  9.  реквізиції;
  10.  конфіскації;
  11.  припинення юридичної особи чи смерті власника.

2.   Право власності може бути припинене в інших випадках, установлених законом.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Самостійна робота

Заповніть таблицю «Форми права власності в Україні».

Форма права власності

Суб'єкт права власності

Об'єкт права власності

Право власності Українського народу

Право приватної власності

Право державної власності

Право комунальної власності

V.   ПІДСУМКИ УРОКУ

Бесіда за методом уявного мікрофона « Сьогодні на уроці...»:

— Я навчився (лася)... .

— Мені сподобалося ....

— Я дізнався (лася) ....

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1.  Опрацювати текст підручника.
  2.  Записати в зошити визначення понять: «цивільне право», «цивільна правосуб'єктність», «право власності».
  3.  Підготувати есе. Імовірно, вам доводилось чути неофіційну назву Цивільного кодексу України, який деякі фахівці називають «економічною конституцією держави». Чи погоджуєтесь ви з цим? Свою думку обґрунтуйте та викладіть у формі есе, назву якому доберіть самостійно.

Структура уроку №29

1.  Способи захисту цивільних прав.

2.  Поняття і значення строків позовної давності.

3.  Поняття і умови дійсності правочинів. Цивільні договори.

Обладнання уроку: підручник, Цивільний кодекс України, картки із завданням для роботи в парах, картки із завданням для роботи в групах, схема «Види правочинів».

Хід уроку

I.    ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II.   АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК 

Перевірка творчого домашнього завдання

Учні презентують есе, у яких виклали свої думки щодо того, чи можна назвати Цивільний кодекс України «економічною конституцією держави».

Фронтальне опитування

  1.  Дайте визначення цивільного права.
  2.  Охарактеризуйте склад цивільних правовідносин.
  3.  Назвіть інститути цивільного права.
  4.  Назвіть джерела цивільного права.
  5.  У чому полягають особливості цивільної правосуб'єктності фізичних і юридичних осіб?
  6.  Дайте визначення права власності.
  7.  У чому полягають особливості права власності неповнолітніх?

Бесіда на повторення

Як захистити особисті немайнові та майнові права?

Учитель доповнює висловлювання учнів: поширення про особу недостовірної інформації, заподіяння фізичній або юридичній особі майнової чи немайнової (моральної) шкоди, продаж товару неналежної якості — усі ці та багато інших випадків є проявом порушення цивільних прав. Як діяти коли цивільне право особи порушено? Яких заходів уживає держава, щоб захистити цивільні права фізичних і юридичних осіб?

Учитель пропонує знайти відповіді на поставлені запитання під час вивчення нового матеріалу.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтями нормативно-правових актів. Укажіть, якого права людини і громадянина вони стосуються. Які шляхи реалізації цього права в них визначені?

Конституція України

Стаття 55. ...Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Цивільний кодекс України

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Додаткова інформація

Організації, які здійснюють захист цивільних прав та інтересів:

  1.  Суд
  2.  Президент України
  3.  Органи державної влади
  4.  Органи влади Автономної Республіки Крим
  5.  Органи місцевого самоврядування
  6.  Органи прокуратури
  7.  Органи внутрішніх справ
  8.  Нотаріус
  9.  Громадські організації

Розповідь учителя

У Цивільному кодексі України визначаються різні засоби захисту цивільних прав у судовому порядку:

  1.  визнання права;
  2.  визнання правочину недійсним;
  3.  припинення дії, яка порушує право;
  4.  відновлення становища, яке існувало до порушення;
  5.  примусове виконання обов'язку в натурі;
  6.  зміна правовідношення;
  7.  припинення правовідношення;
  8.  відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
  9.  відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
  10.  визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не подається, а вирішується податковим або іншим державним органом).

Відповідно до Цивільного кодексу України особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їхнім захистом до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Цивільний кодекс України передбачає також право особи на самозахист свого цивільного права. До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона — це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров'я, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність — це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків.

2. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.

Розповідь учителя

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з чинником часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня в місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Поряд із поняттям «строк» (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття «термін», з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Поняття «термін» у цивільному праві означає певний момент у часі.

Додаткова інформація

Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями — то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлено для виконання певної дії, то він закінчується о 24-й годині останнього дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, у суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день.

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав та обов'язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Наприклад, закінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи — утрачено документи, померли або виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

  1.  про стягнення неустойки (штрафу, пені);
  2.  про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості);
  3.  про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця в разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
  4.  у зв'язку з недоліками проданого товару;
  5.  про скасування договору дарування;
  6.  у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
  7.  про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, установлену законом, але скорочення позовної давності за угодою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками тих, які передбачено безпосередньо в Цивільному кодексі України або в інших нормативних актах. Зокрема, позовна давність не поширюється:

•  на вимоги, що випливають із порушення немайнових прав,— крім випадків, передбачених законом;

•  на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;

•  на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи (крім випадків, передбачених законом);

•  на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним майном;

•  на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування.

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Робота в групах

Завдання для роботи в групах

Проаналізуйте правову ситуацію та зробіть висновок, чи є законні підстави для задоволення позову, поданого Людмилою К.                          

Людмила К. продала свій будинок подружжю С. Через 3 роки і 10 місяців вона звернулась до суду з позовом про оскарження договору купівлі-продажу, оскільки будинок вона змушена була продати близьким родичам директора підприємства, на якому працювала, за заниженою ціною. Вона зробила це під тиском директора, який погрожував звільнити Людмилу з роботи, якщо та не погодиться продати будинок.

3. ПОНЯТТЯ І УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ. ЦИВІЛЬНІ ДОГОВОРИ.

Бесіда на повторення

Які договори є цивільно-правовими?

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтями Цивільного кодексу України. Що називається правочином? У чому полягає принципова різниця між одностороннім правочином та двостороннім (багатостороннім) правочином? За яких умов законодавець визнає правочин дійсним?

Цивільний кодекс України

Глава 16. Правочини

Стаття 202. Поняття та види правочинів                          

  1.  Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну цивільних прав та обов'язків.
  2.  Правочини можуть бути односторонніми та дво- багатосторонніми (договори).
  3.  Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.                                                       

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.                                                                                  

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

  1.  Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін...

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1.    Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.    Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.    Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.    Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.    Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.    Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Розповідь учителя

Поняття «правочин» походить від слів «право» і «чинити». Тим самим у ньому відображено правомірність юридичного факту, а також передбачена можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією. Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних правовідносин і метод цивільного права, як ініціативність. Адже, щоб укласти правочин, необхідна ініціатива (бажання, вияв волі) учасників правовідносин.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У письмовій формі належить вчиняти:

1)  правочини між юридичними особами;

2)  правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених Цивільним кодексом України;

3)  правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених Цивільним кодексом України;

4)  інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин за її участю може бути нотаріально посвідчений.

Якщо сторони при вчиненні правочину порушують будь-яку з умов його дійсності, то такий правочин є недійсним уже з моменту його укладення (нікчемні правочини), або може бути визнаний недійсним у результаті його оспорювання в суді (заперечні правочини). Недійсність правочину означає, що він не породжує тих юридичних наслідків, які повинні наставати внаслідок укладення правочину цього виду. Нікчемність або заперечуваність правочинів залежить від того, яка саме умова дійсності порушена сторонами. Так, нікчемними є правочини: вчинені без нотаріального посвідчення, якщо така вимога встановлена законом; укладені малолітніми поза межами їх дієздатності, якщо ці правочини не схвалені їхніми законними представниками Протягом одного місяця; удавані та фіктивні тощо.

До заперечних належать правочини: укладені неповнолітніми віком від 14 до 18 років, якщо вони виходять за межі дрібних побутових та викликають заперечення з боку законних представників; укладені під впливом помилка обману, насильства, під впливом тяжкої обставини тощо.

Сторони, що уклали правочин, який є недійсним або який визнано таким зобов'язані повернути одна одній все одержане за таким правочином. На сторону, яка діяла недобросовісно, покладається обов'язок компенсувати іншій стороні такого правочину моральну шкоду та заподіяні збитки.

Правочини класифікують за різними підставами. Залежно від підстави класифікації виокремлюють різні їхні види.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

 Прикладами одностороннього правочину є складання заповіту, прийняття спадщини, відмова від спадщини, видача довіреності, оголошення конкурсу. До безоплатних правочинів слід віднести дарування, до казуальних — міну, комісію, схов, видачу розписки.

Різновидом правочину є договір.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтею Цивільного кодексу України. Що називається договором? Які види договорів визначає законодавець у цій статті?

Цивільний кодекс України Стаття 626. Поняття та види договору

  1.  Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
  2.  Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
  3.  Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
  4.  До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
  5.  Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Розповідь учителя

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1)  у договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, до того ж волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

2)  договір — це спільна дія осіб, спрямована на. встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поділ договорів на окремі види можна здійснювати за тими самими критеріями, що і поділ правочинів. Слід, однак, зауважити, що на відміну від правочинів, при поділі договорів на одно-, дво- і багатосторонні береться за критерій не кількість волевиявлень сторін, а розподіл прав і обов'язків між сторонами. Тобто, договір вважається одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язки перед іншою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Наприклад, односторонніми є договори дарування, позики, позички.

Переважна кількість договорів у цивільному праві є двосторонніми. Такі договори передбачають наділення правами і обов'язками обох сторін зобов'язання. До таких договорів належать купівля-продаж, оренда, перевезення тощо.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Робота в групах

Методика проведення — див. урок №1.

Завдання для роботи в групах

Заповніть таблицю, спираючись на матеріал підручника та зміст відповідних статей Цивільного кодексу України. Група може опрацьовувати один вид договору, повністю таблиця буде заповнена під час підбиття підсумків роботи.

Загальна характеристика договорів

Вид договору

Сторони договору

Предмет договору

Форма укладання

Договір купівлі-продажу

Договір позички

Договір найму (оренди)

Договір дарування

V.   ПІДСУМКИ УРОКУ

Підбиття підсумків роботи в групах.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1.  Опрацювати текст підручника.
  2.  Записати в зошити визначення понять: «позовна давність», «правочин», «цивільний договір».
  3.  Заповнити таблицю «Загальна характеристика договорів» (якщо завдання не було виконане в класі).

Структура уроку №30

1.  Поняття спадкового права. Порядок спадкування.

2.  Підстави цивільно-правової відповідальності.

3.   Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх.

Обладнання уроку: підручник, Цивільний кодекс України, картки із завданням для роботи в парах, картки із завданням для роботи в групах, схема «Спадкування».

Хід уроку

I.    ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II.  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Фронтальне опитування

  1.  Що таке позовна давність?
  2.  Назвіть види строків позовної давності. Із чим пов'язане встановлення законодавством різних строків позовної давності?
  3.  Що таке правочин?
  4.  Які умови дійсності правочинів установлено законодавством?
  5.  Назвіть види правочинів.
  6.  Охарактеризуйте цивільний договір.
  7.  Назвіть види цивільних договорів.
  8.  Назвіть способи захисту цивільних прав.

Бесіда на повторення

Хто такі спадкодавець і спадкоємець?

Підбиваючи підсумки обговорення, учитель зауважує, що цивільне право об'єднує надзвичайно велику кількість правових норм. І це не дивно, адже суб'єктом цивільного права кожна людина є від народження і до смерті.

Як уже зазначалося, система цивільного права дуже складна. Крім інститутів і правових норм, у ній виділяють підгалузі й субінститути. До підгалузей цивільного права належить спадкове право.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА. ПОРЯДОК СПАДКУВАННЯ.

Варіант І Доповідь учня

Оскільки учні отримали відповідне випереджувальне завдання, можна заслухати доповідь за темою «Особливості спадкування за законом і заповітом», а також рецензію на неї.

Варіант II

Розповідь учителя

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

  1.  особисті немайнові права;
  2.  право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами;
  3.  право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
  4.  права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, установлені законом;
  5.  права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

Спадкування — процес переходу прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права).

Спадкування відбувається за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За законом спадкування відбувається у випадку, якщо заповіт не був Укладений або є недійсним. Спадкування за законом відбувається почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права На спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Не мають права на спадкування за законом:

1)  особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

2)  особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

3)  батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

4)  батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

5)  одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка у спадщині).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи чи день, із якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце пробивання спадкодавця.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Проаналізуйте ситуацію з правової точки зору. Визначте, як має бути розподілена спадщина відповідно до закону.

Громадянин К. заповів своє майно синові, проте через порушення вимог щодо його форми заповіт було визнано недійсним. Після смерті К. про свої права на його спадщину заявив не тільки син, про якого йшлося в заповіті, а й два онуки — повнолітні діти доньки К., яка померла за два роки до смерті батька.

2. ПІДСТАВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Бесіда на повторення

1.  Що таке юридична відповідальність?

2.  У чому полягають особливості цивільно-правової відповідальності малолітніх та неповнолітніх осіб?

Розповідь учителя

Цивільні правовідносини можуть існувати та успішно розвиватися лише за умови, що всі їх учасники належним чином виконуватимуть свої обов'язки. Порушення цього правила завдає шкоди як окремим громадянам чи юридичним особам, так і суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на права або інтереси інших учасників цивільно-правових відносин, є цивільно-правова відповідальність. Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов'язок, що тягне за собою певні майнові втрати. Так, орендодавець, який відмовився надавати приміщення, порушивши тим самим умови договору оренди, зобов'язаний виконати його — надати приміщення, а також відшкодувати збитки, які виникли в орендаря у зв'язку з такими діями. Відшкодування збитків у цьому прикладі є тим додатковим обов'язком, який покладається на правопорушника.

Цивільно-правова відповідальність — це примусовий захід майнового характеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав і зумовлює негативні наслідки для порушника з метою його виховання і стимулювання До належної поведінки.

Робота в парах

Завдання для роботи в парах

Ознайомтесь із статтями Цивільного кодексу України. Що вважається порушенням зобов'язання? Які правові наслідки воно має?

Цивільний кодекс України

Стаття 610. Порушення зобов'язання

1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

  1.  припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
  2.  зміна умов зобов'язання;
  3.  сплата неустойки;
  4.  відшкодування збитків та моральної шкоди.

Розповідь учителя

Особливість цивільно-правової відповідальності полягає в її функціях: виховній, попереджувальній, а також каральній. Однак провідна роль відведена компенсаційній функції, яка полягає в усуненні негативних наслідків, що виникли у потерпілого, відновлення його статусу за рахунок винної особи.

За підставами виникнення цивільно-правова відповідальність буває двох видів: договірна і позадоговірна.

Договірна — це відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов'язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують.

Позадоговірна — це відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопорушення особою, що не перебуває з особою, якій заподіяно шкоду, у договірних відносинах.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених законом умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення. За загальним правилом це чотири умови: 1) протиправність поведінки особи; 2) наявність шкоди; 3) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки особи означає, що вона суперечить нормам права і порушує суб'єктивні права інших учасників цивільних правовідносин. У договірних правовідносинах вона виражається у порушенні правила, згідно з яким зобов'язання повинні виконуватися належним чином. У позадоговірних — у посяганні на особисті немайнові та (або) майнові права та інтереси інших осіб.

Шкода являє собою втрати особистого немайнового та майнового характеру, що є наслідком протиправної поведінки. Майнова шкода, виражена в грошах,— це збитки. Збитки поділяють на реальну шкоду (витрати, зроблені для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які особа могла б одержати, якби її право не було порушене). Моральною (немайновою) шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи моральних страждань особи, права або блага якої порушено. Немайнова шкода юридичної особи виявляється у пошкодженні її ділової репутації.

Цивільно-правова відповідальність настає лише за умови, якщо протиправна поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виникнення збитків, тобто наявний причинний зв'язок між конкретними діями (бездіяльністю) і шкодою.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправної дії. У цивільно-правовій відповідальності також розрізняють вину у формі умислу та у формі необережності. У передбачених законом або договором випадках цивільно-правова відповідальність може наставати й без вини. Наприклад, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем, мотоциклом тощо).

Однак за загальним правилом для покладення на особу цивільно-правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов'язковою. За відсутності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути застосована. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

За певних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань. Такими обставинами визначаються:

•  непереборна сила — це надзвичайні і невідворотні за цих умов обставини чи події (повінь, землетрус, ураган), а також явища соціального характеру — страйки тощо; прийняття компетентними органами держави актів, що забороняють або і призупиняють вчинення певних угод, операцій тощо;

•  випадок (казус) — обставини, у яких немає вини сторін та можливість настання яких особа не могла і не повинна була передбачити.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини заподіювача шкоди: він вважається винним, покине доведе що неналежне виконання зобов'язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина припускається і обов'язок доведення протилежного покладається на самого заподіювача шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов'язана із сумою цього відшкодування.

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шкода відшкодовується в повному обсязі), підвищену (відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, наприклад у договорах перевезення тощо).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може наставати дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність означає, що кожний із боржників повинен виконати зобов'язання, відповідати за завдану шкоду в певній частці, яка визначається законом або договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників  є рівною.

Солідарна відповідальність означає, до кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, установлених договором або загоном, зокрема в разі неподільності предмета зобов'язання, спільного заподіяння неподільної шкоди тощо. Разом із тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно заподіяли шкоду, часткову відповідальність відповідно до міри їхньої вини.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існують основний боржник, який зобов'язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов'язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного залагодження шкоди. Вимога про відшкодування шкоди спочатку висувається до основного боржника, і лише, якщо він не в змозі її виконати, звертається до додаткового. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Варіант І

Доповідь учня

Оскільки учні отримали відповідне випереджувальне завдання, можна заслухати доповідь за темою «Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх», а також рецензію на неї.

Варіант II

Індивідуальна робота з підручником. Технологія критичного читання

Учні знайомляться з відповідним пунктом параграфа підручника, роблячи позначки олівцем на полях:

«+» — те, що добре відомо;

«-» — нова інформація;

«!» — найважливіша думка;

«?» — положення, які треба додатково дослідити.

На індивідуальну роботу відводиться 5—7 хвилин. Після цього відбувається обговорення тексту.

Фронтальна бесіда

  1.  Що вам було в/тексті добре відоме?
  2.  Що для вас було новим?
  3.  Що найбільше зацікавило?
  4.  Які, на вашу думку, положення є найважливішими в тексті?
  5.  Які запитання виникли у вас до змісту тексту?

Вислухавши відповіді учнів (3—4 на кожне запитання), учитель може доповнити матеріал підручника додатковою інформацією.

Розповідь учителя

Неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізичного і психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство України не надає їм повного обсягу дієздатності. Це відбивається і на їхній цивільно-правовій відповідальності.

За Цивільним кодексом України, фізична особа до 14 років (малолітня особа) не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи,— якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, може бути покладений на навчальний заклад, заклад охорони здоров'я або інший заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, особу, яка зобов'язана була здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі цивільно-правового договору, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під їх наглядом. Ці заклади та особи можуть бути звільнені від відповідальності, якщо вони доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як із вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Робота в групах

Завдання для роботи в групах

Дайте правову оцінку наведеної ситуації.

Микола (10 років) та Андрій (11 років), відпочиваючи влітку у своїх родичів у сільській місцевості, познайомилися з вихованцем інтернату Сергієм (11,5 років), який у той час перебував у таборі відпочинку. Сергій запропонував хлопцям поплавати на човні, використавши для цього спортивний човен сусіда Миколи без його дозволу. Під час подорожі човен затонув.

Хто нестиме відповідальність за дії Миколи, Андрія та Сергія?

V.   ПІДСУМКИ УРОКУ

Підбиття підсумків роботи в групах.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1.  Опрацювати текст підручника.
  2.  Записати в зошити визначення понять: «спадкове право», «спадкодавець», «спадкоємець», «цивільно-правовавідповідальність».
  3.  Подати у вигляді схеми склад цивільного правопорушення.

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53303. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини ХVІІ ст 64.5 KB
  Нагадую правила гри: за кожне порушення дисципліни викрики підказку журі має право зняти з команди від 2 до 5 балів. Кому розпочинати гру визначається за допомогою жеребкування Отже у нас все готове до початку КВК залишилось побажати тільки успіхів учасникам гри і оголосити склад журі. Оголошується склад журі Змагання сьогоднішнє я відкриваю 1 щиро усіх вас вітаю. Команда Ерудити Любить КВК наш дружний клас І оголосить засідання зараз Ось болільники а ось журі.
53304. Украинско-московский межгосударственный договор 1654 года. Продолжение Национально-освободительной войны 76.5 KB
  Цели: выяснить предпосылки и определить основные положения и значение украинско-московского договора 1654 года, а также дать историческую оценку событиям Национально-освободительной войны в 1654-1655 годах; развивать у учащихся жизненные умения и навыки: работать с историческими источниками и на основе их делать выводы и обобщения, давать оценку историческим событиям, высказывать свою точку зрения по отношению к ним...
53305. Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964 рр.) 242.5 KB
  Назвіть події з історії України, які відбувалися після подій всесвітньої історії, визначених у першій колонці, але раніше, ніж події, визначені у третій колонці.
53306. НІКОПОЛЬЩИНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 133 KB
  МЕТА: Проаналізувати події другої світової війни на Нікопольщині, удосконалювати навички самостійної роботи з додатковою літературою, картою, продовжити формувати вміння учнів, аналізувати, узагальнювати історичний матеріал, виховувати учнів у дусі патріотизму, гордості за бойові та ратні подвиги наших земляків.
53307. Порядок начисления и учета амортизации нематериальных активов 22.39 KB
  Амортизация – это процесс систематического, ежемесячного переноса стоимости на себестоимость продукции либо за счет собственных источников и накопление амортизационного фонда для замены изношенных экземпляров.
53308. Український національний рух на території Польщі (20-30-і рр. ХХ ст.) 85 KB
  Метод Припущення на основі запропонованих слів Учитель перераховує кілька слів із біографії Дмитра Донцова ідеолога право радикального руху. Учитель. Що далі Учитель. Учитель вислуховує пари із похвалою але не каже схожі вони чи ні на те що має бути почути.
53309. Україна в роки Другої світової війна (1939 -1945 рр.). Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.) 131.5 KB
  Виховувати почуття гордості до історичного минулого України. Доповніть текст: Приєднання Західної України та Західної Білорусії до СРСР розпочалося після вступу Червоної армії на територію Польщі. Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР було прийнято: а Верховними Радами СРСР та УРСР у листопаді 1939 р.; б Народними зборами Західної України у жовтні 1939 р.
53310. Московська держава 74.5 KB
  МЕТА: Ознайомити учнів із внутрішній та зовнішній політикою Івана IV. Вінчання Івана IV на царство. Судебник Івана IV. ТИП УРОКУ: комбінований СТРУКТУРА УРОКУ Організаційний момент Актуалізація Вивчення нового матеріалу ІванIV Грозний; Реформи царя Івана IV; Опричнина та її наслідки для розвитку Росії; Зовнішня політика Івана IV.
53311. Двомовне вивчення історії у 5 класі як засіб формування громадянської свідомості учнів 56.5 KB
  Методи та прийоми: інформаційно-повідомлюючий пояснювально-спонукальний частково пошуковий; бесіда колективна та самостійна робота з підручником атласом; практичне завдання в контурній карті; інтерактивні вправи дидактичні ігри. В низинах Дніпра за дніпровськими порогами пролягали безкрайні...