62263

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Практическая работа

История и СИД

Матеріальна і духовна культура східних слов’ян. Культура Київської Русі та ГалицькоВолинського князівства IX – до сер. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов’янських племен. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла спочатку мала характер обміну як всередині общини так і між племенами та землями Київської Русі.

Украинкский

2014-06-26

36.37 KB

8 чел.

Семінарське заняття 2.

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

План:

  1.  Матеріальна і духовна культура східних слов’ян.
  2.  Вірування. Особливості прийняття християнства.
  3.  Писемність, літературна традиція, освіта.
  4.  Архітектура, мистецтво, музика.

Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (IX – до сер. XIIІ ст.) – явище середньовічної європейської культури, яскравий слід не тільки в українській, але й світовій історії.

Передумови культури східних слов’ян. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов’янських племен. У господарстві переважало підсічно-вогневе й орне двопільне землеробство. Для обробки землі застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво були дуже важливими промислами.

До Х ст. високого мистецького рівня досягли ремесла: ковальство, гончарство, ткацтво, обробка шкіри, різьблення по каменю й дереву. У давньоруських містах було від 60 до 100 різних ремісничих спеціальностей. Спеціалізація відбувалася не за матеріалом, а за готовим виробом. Мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці.

Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями Київської Русі. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських, візантійських і арабських монет. Наприклад, монети візантійських імператорів кінця V-VІ ст. н.е. Анастасія I і Юстиніана I знайдені археологами на Замковій горі, послужили одним з доказів датування заснування Києва принаймні в кінці V ст. н.е. Торгівля Русі здійснювалася з Візантією, країнами Сходу, з Північною і Західною Європою.

Відбувалося швидке зростання міст. У IX ст. скандинави називали Русь Гардарікою  “країною міст”. До початку Х ст. в літописах згадуються понад 20 міст, до ХII ст. – біля 200, а перед татаро-монгольським нашестям – більше 300 міст і фортець. Київ часто називали “суперником Константинополя”. Європейський хроніст Тітмар Магдебурзький у хроніці від 1018 р. пише про Київ: “столиця королівства, велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків”.

Дохристиянські вірування. Слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов’ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов’ян явища природи (блискавка, грім, вітер, вогонь). Верховним божеством був Перун – бог блискавки і грому. Сварог – бог вогню, Стрибог – бог вітрів, який втілював стріли і війну; Даждьбог – бог успіху; Хорс – бог сонця (іноді місяця); Симаргл – бог підземного світу. Слабко вираженою рисою є антропоморфізм богів, які нагадували фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися з дерева, рідко – з каменю. Унікальним пам’ятником культової скульптури є Збручський ідол, якого вважають ідолом Святовита – чотириликого божества. На думку філософа М. Поповича, це чотири різних божества. Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок тощо, такі місця називалися капищами. Ритуали жертвоприношень, священні атрибути, слова молитов відомі дуже мало. Шкоду та негативні властивості втілювали злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів.

Світогляд східних слов’ян формувався відповідно до загальноєвропейських уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу (“світове дерево”), вирій (місце, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі  “суду Божому”.

Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності зазнали серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.

Особливості релігійних реформ і прийняття християнства. У Х ст. християнство стало панівною релігією у Європі. На Русі про християнство було відомо задовго до релігійних реформ Володимира. Достовірним є факт хрещення кн. Ольги у 958 р., але вирішальним для процесу християнізації Русі було державне впровадження християнства у 988-990 рр.

Спочатку Володимир намагався модернізувати язичництво. Язичницькі боги на чолі з Перуном мали викликати у людей страх, невідворотність покарання. Однак реформа язичництва не досягла своєї мети. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство візантійського зразка, де церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Християнство розповсюджувалося швидко. Володимир І охрестився сам (згідно з “Повістю временних літ” у Корсуні (Крим), охрестив бояр і примусив хреститися киян і населення країни. Християнство прийшло згодом і до 20 різних народів (печеніги, половці, берендеї, литва, ятвяги та ін.), які жили в Київській Русі. На противагу язичницькій бідноті, знать сприймала нову релігію швидко. Щоб замінити місцеві вірування й обряди християнським культом, проповідники та ієрархи пристосовували свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило – зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа. Язичницького свята Івана Купала церква так і не змогла викорінити, як, власне, і віру у “нижчі духи”. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або “чорне” духовенство, втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. У XIII ст. в Київській Русі було 50 монастирів, з них 17 – у Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займало тільки “чорне” духовенство.

Християнство поступово охопило всі сфери життя людини. Прийняття християнства, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, мало велике позитивне значення. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства, особливо з Візантією.

Писемність, літературна традиція. Писемність у східних слов’ян з’явилася ще в першій половині IХ ст. У “Житії” слов’янського просвітника Кирила зберігся переказ про те, що він бачив у 860 р. в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані “руськими письменами”. Про них згадують і арабські письменники Х ст. Зустрічається також повідомлення про розповсюдження руської писемності в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в смоленському кургані глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом. Вчені, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені грецькою і староруською.

На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця. До ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Давньоруська література мала перевагу перед католицьким Заходом і мусульманським Сходом: вона розвивалася рідною мовою. У цьому розумінні українська література старша за німецьку, французьку та англійську.

Особливість писемної культури Русі – утворення двох типів літературної мови: церковнослов’янської і давньоруської. Першою була церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам’ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”). Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися і були зрозумілі народу. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., спиралася на два найважливіших джерела – усну народну творчість і християнську традицію.

У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки, замовляння і заклинання. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися колядки і щедрівки. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х ст. і розвивався у ХI-XIII ст. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. Усна творчість народу впливала на писемну літературу.

З утвердженням християнства велику роль відігравала перекладна література, завезена з Константинополя (переклад диякона Григорія “Остромирового Євангеліє”). Згодом на Русі з’явилися оригінальні твори. Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. (“Повість временних літ”). З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Останні з літописних руських зводів, що дійшли до нас – Київський (1200 р.) і Галицько-Волинський (кін. XIII ст.).

Зразком філософсько-богословської публіцистики стало “Слово про закон і благодать” ченця Ілларіона, який 1051 р. став митрополитом. У цьому творі висвітлено три основні теми: про духовну перевагу Нового Заповіту (євангельської “благодаті”) над Старим Заповітом (біблійним “законом”); про світове значення хрещення Русі Володимиром і Ярославом; про велич Руської землі серед християнських народів. Пам’ятником давньоруської публіцистики є й “Благання” Данила Заточника, який використав скарби фольклору для викриття свавілля світської і церковної знаті. Афористичні вислови Данила Заточника увійшли в прислів’я і приказки.

В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання морально-етичного характеру (кн. Святослава Ярославича “Ізборник” та кн. Володимира Мономаха “Повчання дітям”).

Популярною була житійна (агіографічна) література, присвячена біографіям духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Ставши християнською державою, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Першими були прославлені убієнні 1015 р. сини Володимира І  Борис і Гліб. Були також складені “Житія” княгині Ольги, Володимира Святого. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників: “Житіє Феодосія Печерського” (Нестора-літописця), “Києво-Печерський патерик” – збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври.

Давньоруська література після прийняття християнства була багата насамперед своїм національним світовідчуттям. Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства. Вершиною художньої творчості стала героїчна поема “Слово о полку Ігоревім”. В ній представлені народна символіка, міфологія, звичаї.

Освіта. Поширення освіченості відбувалося одночасно з впровадженням християнства. Потреба держави у грамотних адміністраторах та дипломатах привела до створення шкіл. Першим утворив школу Володимир І, а князь Ярослав Володимирович ввів обов’язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Школи були відкриті у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському. Джерела свідчать, що на Русі школи були двох видів: при монастирях, де готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов’я. Школи вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали ще й знання з філософії, риторики, граматики. Поширеним було індивідуальне навчання. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 р. заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу.

Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов’ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Ярослав Осмомисл (Галицький) отримав своє прізвисько за те, що знав вісім мов, Володимир Мономах знав п’ять мов. Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю. Письменник та філософ Климент Смолятич писав, що у ХІІ ст. в Україні-Русі було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою мовою.

Вражала й загальна неписьменність населення Русі, про що свідчать відкриті 1951 р. перші берестяні грамоти. Сьогодні їх знаходять у Чернігові, Новгороді, Пскові, Смоленську, Полоцьку, Вітебську, Києві та інших містах. Авторами їх були прості городяни, торговці і ремісники, жінки і навіть діти. Нові докази досить значного поширення писемності були отримані в ході реставраційних робіт у Софійському соборі у Києві, на стінах якого знайшли написи (графіти), зроблені у XI ст.

Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, де нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Переписана від руки на аркушах пергаменту, багато оздоблена така книга коштувала стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок.

За Київської держави розпочався процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Значний вплив здійснювала антична спадщина – твори Платона, Аристотеля та Іоанна Дамаскіна. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови. Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами (філософи Ілларіон, Климентій Смолятич, Кирило Туровський були архієреями, лікар Агапіт – ченцем Печерського монастиря.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися: долоня, п’ядь, лікоть, сажень.

Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, але від ХI-XII ст. їхнє місце займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона.  ікували Дем'ян (Даміан)-Пресвітер і Агапіт - "безмездний лічець" Русі, як його називає “Києво-Печерський патерик”. Зараз на пам'ять про Агапіта у Києво-Печерській лаврі встановлена меморіальна дошка. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської держави здобули також ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого - те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат “Мазі”.

Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став “Ізборник” митрополита Іларіона (1073 р.).

Характерні риси освіти і науки цього періоду: відкритість до світу, запозичення і використання набутків інших народів, вживання грецької та латинської мов, перекладацька діяльності, простежується європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей. У освіті існували сильні світські складові. Природничі науки ще не набули розвитку.

Мистецтво Київської Русі. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було пов’язане з поєднанням вікових традицій язичницького мистецтва. Водночас сприйнявши багато чого з Візантії, слов’яни виробили самобутній стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.

Архітектура і традиція містобудування. Довгий час головним будівельним матеріалом була деревина. У центрі поселень будувались “гради”, де проводилися збори і культові обряди. Більшість споруд були з чотирикутних зрубів. З них будувалися хати, тереми і кріпосні вали. Новий рівень розвитку архітектури розпочало кам’яне і цегельне будівництво. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів. Перші кам’яні споруди були створені за Володимира І (церква Успіння Богородиці, або Десятинна). Спалена Батиєм в 1240 р. До сьогодні зберігся її підмурівок.

Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів: склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі сходу, біля вівтаря, до храму прибудовувалися апсиди – напівкруглі виступи, покриті половиною купольного склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори). Особливого значення надавалося куполу. Його призначення – концентрувати духовну енергію людей і направляти до неба. Куполи покривали позолоченими або забарвленими в зелений колір листами.

Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. Стіни соборів викладалися з рядів каменю і плінфи (плоска цегла, близька до квадратної форми. Кладка виконувалася на високому художньому рівні і була однією з головних прикрас будівлі. Пізніше київську кладку запозичила і Візантія.

Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був місцем поставляння на князівський стіл і на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя.

За назвою Софійський собор у Києві повторює Візантійський, але є абсолютно оригінальною архітектурною спорудою. У первинному вигляді собор являв собою  хресто-купольну будівлю з 13 куполами (символ Христа і 12 апостолів). Багатоглав’я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів – це те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев’яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

Пам’ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври: однокупольна Успенська церква та надбрамна церква.

На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий (зруйнований радянською владою в 30-і рр. ХХ ст., а унікальні мозаїки Михайлівського собору було вивезено до Росії).

Роздробленість Київської Русі ХII-XIII ст. об’єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов’язана з місцевою народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: у Подніпров’ї й на Волині – на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі – на білий камінь. Звідси й художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель.

Найкраще архітектура XI-XIII ст. збереглася у Чернігові. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об’єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв’язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура. Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце.

Образотворче мистецтво. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Фреска і мозаїка – складалися на основі візантійських шкіл. Рецепти складання фарб для фресок трималися у суворому секреті, передавалися від майстра до учня. Завдяки чудовим властивостям техніки давньоруські розписи витримали випробування часом. Значною складністю не тільки у художньому плані, але й технологічному відмічене мистецтво мозаїки. Мозаїчні зображення складалися зі смальти. Колірна гама смальти нараховувала безліч відтінків (наприклад, зелена – понад 30, червона і синя – по 20).

У єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва збудований Софійський собор. Мозаїки прикрашають центральну частину собору, передусім вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків. Найгарніші мозаїки: фігура Христа-Вседержителя, Богоматір-Оранта. Усі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розписи складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих. Вежі, де розташовуються сходи були прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми (“Скоморохи”, “Полювання на ведмедя”). На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору.

З прийняттям християнства виникла національна традиція іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам – канону. Знаменитий майстер Київської Русі Алімпій (Аліпій) Печерський. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються часом князювання Володимира Мономаха.

Поява мистецтва книжкової мініатюри співпадає з появою найдавніших рукописів. Зображувалися євангелісти Іоанн, Лука і Марк (на Остромировому Євангелії). Знаменитим є “Ізборник” Святослава. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри того часу можемо скласти уявлення по так званому Радзивілівському літопису XV ст., який є списком з рукопису XIII ст. Його 617 мініатюр – своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу.

Декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського. Вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва – техніка перегородчастої емалі. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки, отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. У древніх скарбах знайдені прикраси з зображенням сирен, дерева життя, квіткового орнаменту.

Музика. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Фрески Софійського собору у Києві подають зображення музикантів і танцюристів. За цими зображеннями, а також з билин і літописів прослідковуються музичні інструменти ріг, труби, бубон, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння.

У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа – самобутня культура східнослов’янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.

Основні терміни і поняття:

Берестяні грамоти – давні тексти, розміщені на бересті шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом.

Різи – стародавнє словенське письмо, яке, за свідченнями письмових джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.

Глаголиця – одна із стародавніх слов’янських систем письма.

Кирилиця – писемність південнослов’янського мовного діалекту.

Християнство – світова релігія, заснована на вірі в Божого сина Ісуса Христа, який прийшов на землю і був розп’ятий.

Апокрифи – релігійні твори з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою канонічними і були заборонені.

Літописання, літопис – запис історичних подій у хронологічній послідовності.

«Слова» – твори церковно-повчального характеру, сюжетом для написання яких могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.

«Слово про закон і благодать» – релігійно-філософський твір.

«Остромирове Євангіліє», «Ізборник Святослава» – найдавніші книги, що збереглися до наших днів.

Ізборник – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших творів.

«Повість временних літ» – літопис, історико-літературна пам’ятка.

«Повчання дітям» – пам’ятка давньоруського письменства.

«Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка оригінальної давньоруської художньої літератури.

«Києво-Печерський патерик» – збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його перших подвижників.

Оранта – один із іконографічних образів Богоматері.

Билини – народні епічні пісні, в основі яких лежали реальні історичні події.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі.

Плінфа – широка і тонка випалена цегла великого формату, яку застосовували в будівництві.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою.

Києво-Печерська лавра – православний чоловічий монастир, культовий та господарський комплекс підпорядкований верховній церковній владі.

Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва.

Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на ремісничих виробах, стінах споруд.

Зернь – виріб з узорів із найменших зернят металу.

Скань – художні вироби з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Чернь – темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих виробах, один з видів ужиткового мистецтва.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, у скульптурі – статуя, погруддя. У добу Київської Русі – це ікони.

Ужиткове мистецтво – металеві та ювелірні вироби.

Мозаїка – зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозорого скла) або камінців.

Фреска – художнє зображення, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, акробати й дресирувальники.

Постаті:

Агапіт (?–1095) – перший відомий руський лікар, мощі якого зберігаються у ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Аліпій, Алімпій (?–1114) – давньоруський живописець, монах Києво-Печерського монастиря.

Даміан – лікар, чернець Києво-Печерського монастиря.

Нестор (1056–?) – учений чернець, автор «Повісті временних літ».

Євпраксія Мстиславівна (1108–1172) – жінка-лікар, автор трактату «Мазі».

Найважливіші дати:

980 р.; 988 р. – релігійні реформи князя Володимира.

989–996 рр. – побудова церкви Успіння Богородиці (Десятинної церкви).

1011 (1037-?) р. – збудовано Собор Святої Софії, урочисті Золоті ворота.

1037 р. – засновано першу відому на Русі бібліотеку.

1051 р. – заснування Києво-Печерського монастиря (лаври).

1051 р. – обрано першого руського митрополита Іларіона.

1056–1057 рр. – написане «Остромирове Євангеліє».

1072 р. – укладення «Правди Ярославичів».

1073–1089 рр. – спорудження Успенського собору Києво-Печерського монастиря.

1108 р. – побудова Троїцької надбрамної церкви в Києво-Печерському монастирі.

1113 р. – укладання монахом Нестором літопису «Повість минулих літ».

1117 р. – укладання «Повчання» Володимира Мономаха дітям.

1187 р. – написано «Слово о полку Ігоревім».

1187 р. – перша згадка етнотопоніму «Україна» в Київському літописі.

1190 р. – в Овручі споруджено церкву св. Василія.

1215–1230 рр. – укладання «Києво-Печерського патерика».

1240 р. – зруйнування монголами Десятинної церкви.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84975. З історії створення ЕОМ. Програма “Кубики із складами” 149.5 KB
  Розширення знань дітей про історію створення ЕОМ; Ознайомлення з програмою “Кубики із складами”; Відпрацювання навиків роботи з маніпулятором – мишею, зокрема перетягування об’єктів, використовуючи ліву кнопку “миші” (не відпускаючи її); Розвиток логічного мислення, мовлення, пам’яті, уваги...
84976. Робочий стіл. Піктограми. Основні компоненти робочого столу. Панель задач. Програма “Розгорни серветку” 144.3 KB
  Основні компоненти робочого столу. Ознайомлення учнів із робочим столом комп’ютера з піктограмами панеллю задач. Комп’ютер зразки піктограм роздатковий матеріал. Повторення правил безпечної поведінки у комп’ютерному класі роботі з компютером.
84977. Робота у графічному редакторі Paint. Робота олівцем. 86.15 KB
  Не розкриваючи книжок пригадайте які речі зображені на столі олівець косинець книжка пензлик лампа каструля гиря чобіт Які речі зайві каструля гиря чобіт Чому бо це письмовий стіл А які ще бувають столи Який стіл має комп’ютер Що на ньому розташовано піктограми Прочитайте по словнику тлумачення назви піктограми. Олівець Яку роботу виконує олівець Чи вмієш ти тримати олівець та малювати ним Прочитайте тему уроку...
84978. Що таке інформація? Робота в графічному редакторі Paint Робота з олівцем і гумкою 137.39 KB
  Що таке інформація Робота в графічному редакторі Pint Робота з олівцем і гумкою. Відпрацювання умінь роботи з гумкою. Якими інструментами ви користувалися Олівцем гумкою Яку операцію ви виконували гумкою ІV. Сьогодні ми познайомимося як працювати гумкою в графічному редакторі Pint.
84979. Інформаційні процеси. Що можна робити з інформацією. Робота в графічному редакторі Paint. Робота з пензликом 88.38 KB
  Робота в графічному редакторі Pint. Мета: Продовжувати знайомити учнів з можливостями графічних редакторів; Повторити вивчене про роботу в графічному редакторі Pint; Вчити учнів працювати з незнайомими інструментами в графічному редакторі Pint і створювати малюнок за допомогою пензлика змінюючи його колір і товщину; Здійснювати зв’язок з образотворчим мистецтвом; Розвивати логічне мислення творчі здібності просторову уяву та сприйняття кольорів; Виховувати інформаційну культуру. Обладнання: чисті аркуші паперу фарби пензлик...
84980. Як людина сприймає інформацію? Робота в графічному редакторі Paint. Робота за допомогою лівої і правої кнопки миші 82.83 KB
  Як людина сприймає інформацію Робота в графічному редакторі Pint. Формування навичок роботи з основними компонентами в графічному редакторі Pint. Сьогодні ми з вами ознайомимося з темою Як людина сприймає інформацію та продовжимо роботу в графічному редакторі Pint навчимося малювати бабусин сад. Повторення правил роботи з графічним редактором Pint.
84981. Велика буква в іменах, по-батькові та прізвищах людей 39.3 KB
  Формувати в учнів уміння розрізняти поняття „ім’я”, „по батькові”, „прізвище”; засвоювати правила написання з великої букви імен, по батькові та прізвищ людей; закріплювати знання про слова – назви предметів; розвивати вміння аналізувати, доводити; збагачувати словниковий запас учнів
84982. Велика буква у назвах міст, сіл, вулиць, річок 141.63 KB
  Формувати у учнів навички написання з великої букви назви міст, сіл, вулиць, річок; удосконалювати вміння розрізняти загальну і власну назви (без вживання терміну), вміння писати імена, по батькові, прізвища людей та клички тварин з великої букви; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять...
84983. Вправи на закріплення та узагальнення знань про слова, які означають назви предметів 39.54 KB
  Повторювати і поглиблювати знання учнів про слова, які є назвами предметів; удосконалювати вміння розпізнавати ці слова серед інших слів; закріплювати навички написання слів з великої букви; розвивати зв’язне мовлення, вміння правильно висловлювати свою думку, поповнювати словникову скарбницю школярів