6236

Економіка підприємства. Навчальний посібник

Книга

Экономическая теория и математическое моделирование

Передмова У навчальному посібнику з урахуванням вимог нормативної програми дисципліни Економіка підприємства надається перелік обов'язкових до вивчення питань, розкривається зміст конкретної теми (за змістом десять тем) з викладом розрахунков...

Украинкский

2012-12-30

1.55 MB

54 чел.

Передмова

У навчальному посібнику з урахуванням вимог нормативної програми дисципліни «Економіка підприємства» надається перелік обов’язкових до вивчення питань, розкривається зміст конкретної теми (за змістом десять тем) з викладом розрахунково – аналітичних моментів. Кожна тема містить запитання і завдання для самоконтролю, а також тестові завдання, завдання для домашньої самостійної роботи, що полегшить роботу студентам і викладачам на практичних заняттях.

Мета навчального посібника полягає в тому, щоби сформувати у студентів теоретичні та практичні знання з дисципліни «Економіка підприємства», дати їм можливість на основі запитань, завдань та тестів самостійно здійснювати самоконтроль вивченого навчального матеріалу шляхом розв’язку практичних завдань, набути навиків обчислення економічних показників.

Навчальний посібник буде корисним для студентів економічних спеціальностей при вивченні дисципліни «Економіка підприємства», при виконанні курсових робіт, проходженні навчальної практики.

Економіка походить від грецького слова котре означає ведення господарства. Економіка – це важлива сфера суспільних відносин. Економіка розглядається як:

1.Сукупність суспільних відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.

2.Як господарство окремого району або країни.

3.Як наукова дисципліна, яка займається вивченням народного господарства, його галузей і окремих підприємств.

 Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах.

 Предметом вивчення є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства.

 Головними завданнями курсу є вивчення сучасної кадрової політики, використання і відтворення основних фондів, формування і визначення ефективності виробничих і фінансових інвестицій, особливості розвитку підприємства на базі науково-технічного прогресу, визначення мотивації праці, якості і конкурентоспроможності продукції і напрямків ефективної діяльності.

Об’єктом економіки підприємства є економічні процеси, які відбуваються на вітчизняних підприємствах.

Тема 1 

Підприємство в сучасній системі господарювання.

Основні питання теми

  1.   Визначення підприємства.
    1.   Напрямки підприємства.
    2.   Правові основи діяльності підприємства.
    3.   Статут. Колективний договір.
    4.   Види підприємств.
    5.   Структура підприємств.
    6.   Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств та організацій. Асоціації, концерни, корпорації, холдинги.
    7.  Об’єктивна необхідність та сутність управління суб’єктами господарювання.
    8.  Основні функції управління. Планування, організація, мотивація і контроль.
    9.  Економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні методи управління. Сутність і практичне застосування.
    10.  Організаційні структури управління підприємствами. Матричні, лінійно-функціональні, дивізіональні.
    11.  Вищі органи державного управління підприємствами в Україні.
    12.  Зовнішнє середовище господарювання підприємств. Ринок і ринкова інфраструктура.
    13.  Поведінка суб’єктів господарювання на ринку.

Ключові поняття і терміни

  •  

  •  підприємство   
  •  ознаки підприємства
  •  місія підприємства  
  •  статут підприємства
  •  колективний договір
  •  виробнича структура підприємства
  •  класифікація підприємств
  •  управління
  •  принципи управління
  •  типи організаційних структур управління
  •  функції управління
  •  мотивація
  •  організація
  •  планування
  •  контроль
  •  методи управління
  •  форми об’єднання підприємств
  •  асоціація
  •  корпорація
  •  холдинг
  •  концерн
  •  ринок
  •  ринкова інфраструктура
  •  форми підприємницької діяльност

  1.  ВИЗНАЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня життя займається різними видами конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють організації, які виконують завдання і діють на основі певних правил і процедур, але мета і характер діяльності організації можуть бути різні. За цією ознакою всі організації можна поділити на:

1.Підприємницькі, комерційні.

2.Не підприємницькі, не комерційні.

Комерційні – це такі, які функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів.

Не комерційні – це такі, які функціонують за рахунок бюджетного фінансування.

   Організації комерційні являють собою    підприємство.

Підприємство – це самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, яка призначена для виробництва продукції або надання послуг або виконання робіт з метою насичення ринку ними і отримання прибутку.

 

Місія підприємства – це та мета заради якої створюється підприємство.

Місією  Місією підприємства на сучасному етапі є насичення ринку своєю продукцією і отримання за рахунок цього прибутку. Щоби досягти місії підприємство ставить перед собою певні цілі. Цілі мають відповідати таким вимогам:

  •  

бути конкретними і вимірюваними;

  •  бути прогнозованими в часі;
  •  бути досяжними, не досяжні цілі мають негативні   наслідки в роботі підприємства ;
  •  бути взаємопідтримуючими, тобто досягнення однієї цілі не повинно перешкоджати досягненню іншої цілі;
  •  цілі повинні бути чітко сформульованими, зрозумілими для кожного виду діяльності.

Визначення цілей має велике значення, тому що місія і цілі – це є основа  стратегічного планування на підприємстві, це є основа… і це є мотивація до дій.

Підприємство, як юридична особа має такі ознаки:

1) Статут;

2) Відкритий рахунок в банку;

3) Печатка з повною офіційною назвою;

4) Закінчена система обліку і звітності;

5) Товарний знак.

1.2  НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Головними напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, соціальна діяльність, економічна діяльність.

Рис.1.1 Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності

підприємств (фірм) - продуцентів

Ситуаційний аналіз передбачає вивчення попиту, каналів збуту продукції, конкурентів, ціноутворення, товарорух.

 Інновація – це нововведення. Підприємство мусить впроваджувати нововведення для того, щоби вижити в умовах жорсткої конкуренції. Інноваційна діяльність передбачає впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного прогресу. Нововведення впроваджується також в технологію виробництва, в покращення дизайну для того щоб вибір відповідав сучасним вимогам.

 Виробнича діяльність – це основний вид діяльності підприємства, який передбачає формування і реалізацію виробничої програми. Виробнича програма – це план випуску продукції відповідного асортименту і якості в чітко зазначені терміни. Виробнича програма повинна бути забезпечена усіма видами ресурсів (матеріальними, трудовими, фінансовими), а також виробничими потужностями.

 Комерційна діяльність – це пошук каналів збуту, правильне ціноутворення і дієва реклама.

 Післяпродажний сервіс передбачає гарантійне обслуговування, забезпечення запасними частинами, монтаж, встановлення, консультації по використанню. Цей напрямок діяльності дозволяє підприємству отримувати інформацію про якість своєї продукції.

 Економічна і соціальна діяльність – це два інтегровані напрямки, тобто такі, які прогнозують всі попередні напрямки діяльності. Економічна діяльність – це стратегічне, тактичне планування діяльності підприємства. Складання бізнес-планів. Здійснення належного обліку всіх виробничо-господарських операцій, оформлення звітності за результатами господарської діяльності, вибір методу ціноутворення і його стратегій, вибір системи оплати праці, забезпечення підготовки кадрів, здійснення зовнішньо-економічної діяльності. Соціальна діяльність – це створення безпечних умов праці, забезпечення соціальних гарантій, створення сприятливого клімату в колективі. Сюди відноситься будівництво житла, утримання дитячих садків, спортивних  установ, баз відпочинку, профілакторіїв.

1.3 ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Створення підприємства може відбуватись за рішенням власника майна або в результаті виокремлення структурного підрозділу діючого підприємства. В цьому випадку має бути згода трудового колективу.

Для того щоби зареєструвати підприємство потрібно подати заяву і статут підприємства у відділ державної реєстрації. В цьому відділі на основі статуту заповнюють реєстраційну картку. Дані з неї вносять в комп’ютер і по електронній пошті передають державному реєстратору України. Там дане підприємство заносять в державний реєстр України. З цього моменту підприємство вважається дійсним. Власнику видається свідоцтво про державну реєстрацію єдиної форми по всій території України затверджене гербовою печаткою. За отримання свідоцтва власник сплачує державне мито.

Підприємство може бути ліквідоване в таких випадках:

1.За рішенням власника.

2.В результаті банкрутства.

3.За рішенням арбітражного суду.

Для ліквідації підприємства створюється ліквідаційна комісія. Її призначає власник, а при банкрутстві – суд. Ліквідаційна комісія оцінює майно підприємства, складає ліквідаційний баланс, дає повідомлення в пресу, де вказує до якого терміну приймаються всі претензії. Підприємство вважається ліквідованим коли воно викреслено з державного реєстру України.

Правовою основою функціонування підприємства є Закон України

« Про підприємства в Україні».

  •  

  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Рис.1.2 Основні положення Закону України «Про підприємства в Україні»

1.4 СТАТУТ. КОЛЕКТИВНИ ДОГОВІР

Статут – це збірник правил. Які регулюють взаємовідносини підприємства з іншими господарськими об’єктами, а також його індивідуальну діяльність.

В статуті зазначається точна назва підприємства, його місце знаходження, форма власності, вид діяльності, місія і основні цілі, органи управління, порядок реєстрації і ліквідації, компетенція трудового колективу і його вибраних органів, джерела та порядок утворення майна, умови реорганізації і припинення існування. Це ті розділи, які мають бути в статуті. В статуті можуть бути інші розділи та інформація за бажанням власника, а саме положення пов’язані  з особовою діяльністю… і положення про трудові відносини, положення про членство, про порядок створення і структуру ради підприємства про товарний знак, тощо. Розробляючи статут власник повинен до цієї роботи долучати юриста, бо складання статуту це надзвичайно відповідальна справа, тому що підприємство повинне чітко дотримуватись всіх тих вимог, які записані в статуті. Статут затверджується власником і реєструється в місцевих органах влади. Якщо в статуті необхідно ввести зміни, то здійснюється заново весь процес перереєстрації підприємства. В статуті також необхідно вказати орган який має право представляти інтереси фірми. Це може бути і профспілка, рада трудового колективу або рада підприємства.

Зміст статуту не повинен суперечити законам, які регулюють діяльність підприємства.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки і адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює виробничі, економічні і трудові відносини.

В колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці і відпочинку, соціального захисту працівників, заходи для зростання продуктивності праці і величини матеріального стимулювання.

Порядок складання колективного договору включає такі етапи:

  1.  Спочатку створюється робоча група з представниками обох сторін.
  2.  Збираються пропозиції представників колективного договору.
  3.  Розробляється проект колективного договору на загальних зборах трудового колективу.
  4.  Розгляд проекту колективного договору на загальних зборах трудового колективу.
  5.  Якщо збори схвалили проект колективного договору, то він підписується профспілкою і власником.

Колективний договір обов’язково складається в письмовій формі та реєструється в місцевих органах державної влади.

Зміни і доповнення до колективного договору на протязі строку його дії можуть вноситись лише при взаємній згоді обох сторін. Кожен новий працівник, який прийнятий на роботу обов’язково має бути ознайомлений з діючим колективним договором. І власник і профспілкова організація мають право контролювати виконання колективного договору. Сторони, які винні у невиконанні колективного договору штрафуються у відповідності до чинного законодавства.

1.5 ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Всі підприємства за метою і характером діяльності поділяються на комерційні і некомерційні.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств (фірм) за певними ознаками

Класифікаційні ознаки

Види підприємств (фірм)

 

Мета і характер діяльності

Комерційні

Некомерційні

Форми власності

Приватні

Колективні

Державні

Спільні

Правовий статус і форми господарювання

Галузево-функціональний види діяльності

Одноосібні

Кооперативні

Орендні

Господарські товариства

Промислові

Сільськогосподарські

Будівельні

Транспортні

Торговельні

Виробничо-торгові

Торгово-посередницькі

Інноваційно-впроваджувальні

Лізінговані

Банківські

Страхові

Туристичні тощо

Технологічна (територіальна)

цілісність і ступінь підпорядкування

Головні (материнські)

Дочірні

Асоційовані

Філії

Розмір за чисельністю працівників

Малі (дрібні)

Середні

Великі (надвеликі)

Комерційні – це ті, діяльність яких передбачає отримання прибутку.

Некомерційні – не ставлять за мету отримання прибутку. Сюди відносять благодійні фонди, кредитні спілки.

За формою власності майна підприємства діляться на: приватні, колективні, державні, спільні.

Приватні – це ті, які засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили або сімейні, які засновані на власності і праці однієї сім’ї і приватні, які засновані на власності однієї особи, але з правом найму робочої сили.

Колективні – засновані на власності колективу працівників підприємства.

Державні – засновані на власності держави.

Спільні – засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав.

За належністю капіталу підприємства діляться на:

  •  національні – засновані на національній валюті;
  •  закордонні – засновані на іноземній валюті;
  •  змішані(спільні) – засновані на валюті двох або більше держав.

За правовим статусом і формою господарювання виділяють

такі підприємства:

  •  одноосібні – власником є фізична особа або сім’я, вона отримує весь дохід, але несе весь тягар ризику;
  •  кооперативні – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;
  •  орендні – в їх основі лежать договірні відносини між фізичними і юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном. В договорі оренди обов’язково вказується термін її дії і сума орендної плати.

Господарські товариства передбачають об’єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу і активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Основою взаємовідносин між партнерами є договір. Є такі господарські товариства:

1.Товариство з повною відповідальністю.

2.Товариство з обмеженою відповідальністю.

3.Командитне товариство.

4.Акціонерне товариство.

Товариство з повною відповідальністю – це таке, де всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, але і власним майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю – учасники якого несуть відповідальність у межах своїх внесків.

Командитне товариство – поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном є хоча б один учасник відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном.

Акціонерні товариства – це такі, власність підприємства розподілена на частини і власниками вражаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску. Весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини. Одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, а друга – це не розподілений прибуток, що використовується для розвитку підприємства. Є два типи акціонерних товариства:відкриті і закриті. Відкриті – це ті, акції яких вільно купуються і продаються. Закриті – це ті, акції яких розподіляється тільки працівникам свого колективу.

За галузево-функціональним призначенням підприємства діляться на:

  •  промислові;
  •  сільськогосподарські;
  •  торговельні;
  •  транспортні;
  •  туристичні;
  •  страхові;
  •  торгово-посередницькі;
  •  виробничо-торгові;
  •  заготівельні.

За технологічною і територіальною цілісністю підприємства діляться на:

  •  головні або материнські;
  •  дочірні;
  •  асоційовані;
  •  філії.

Материнська фірма головна, бо володіє контрольним пакетом акцій, вона повністю контролює діяльність тих фірм, які їй підпорядковуються.

Дочірні –це підприємства, які зберігають з материнською технологічну цілісність, мають свій статут, отримують прибуток, але фінансово залежні від материнської фірми.

Асоційовані – це незалежні від материнської фірми підприємства, які зберігають з нею тільки технологічну єдність.

Філії – зберігають з материнською технологічну єдність, не мають фінансової самостійності і знаходяться на значній відстані від головної фірми.

За розмірами підприємства діляться на :

  •  великі;
  •  середні;
  •  малі.

В основі поділу лежить чисельність працюючих.

1.6 СТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВ

Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів і взаємозв’язок між ними.

Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства. Якщо головним виробничим підрозділом підприємства є цех, то така виробнича структура називається цеховою.

Цех – це адміністративно-відокремлена частина підприємства в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньо-заводської спеціалізації. Цехи поділяються на:

- основні(заготівельні, обробні, складальні);

- допоміжні(інструментальні, ремонтні, енергетичні);

- побічні(утилізація);

- обслуговуючі склади(складське і транспортне господарство);

- підсобні(виробництво тари, тепличне господарство,

відгодівельне).

При без цеховій структурі основою її побудови є виробнича дільниця.     Виробнича дільниця – це сукупність робочих місць на яких виконується технологічно-однорідні роботи або випускається однотипна продукція. Корпус - це об’єднання однотипних цехів.

Комбінатська структура передбачає, що підрозділи виготовляють завершену частку готового виробу.

Загальна структура – це така структура, яка крім виробничих підрозділів включає заклади соціально-культурного призначення і підрозділи апарату управління.

1.7  ДОБРОВІЛЬНІ ТА ІНСТИТУЦІАЛЬНІ ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. АСОЦІАЦІЇ, КОНЦЕРНИ, КОРПОРАЦІЇ, ХОЛДИНГИ

Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об’єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об’єднаннями можуть бути: асоціації, концерни, корпорації, холдинги.

Асоціація – це найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів.

Концерн – об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва.

Корпорація – це договірне об’єднання господарських суб’єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень.

Холдинг – організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів; утворення,яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки  і може використовуватись в залежності від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.

1.8  ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ УПРАВЛННЯ СУБ'ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Сучасне управління  - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб -> передбачати ,

-> організовувати, -> узгоджувати, -> розпоряджатися, -> контролювати.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

Принципи управління економікою

  •  чіткого розподілу праці;
  •  додержання дисципліни і порядку
  •  повноваження і відповідальність;
  •  використання мотивації високопродуктивної праці;
  •  Забезпечення рівної справедливості для всіх;
  •  Впевненості в постійності і стабільності роботи;
  •  Дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;
  •  Заохочення ініціативи

Рис 1.3 Принципи управління економікою

1.9 ОСНОВНІ ФУНКЦЇ УПРАВЛІННЯ. ПЛАНУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, МОТИВАЦІЯ, КОНТРОЛЬ

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як система мають і певні спільні характеристики (загальні риси) , з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління -  об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління:

  1.  Планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.
  2.  Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
  3.  Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
  4.  Контроль. Для того щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності сектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.

Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства.

1.10 ЕКОНОМІЧНІ,ОРГАНІЗАЦІЙНО-РОЗПОРЯДЧІ, СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ. СУТНІСТЬ І ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Усі названі методі управління діяльністю підприємств органічно пов’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методі створюють передумови для використання економічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

  1.  Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

  •  Формування системи оподаткування суб’єктів господарювання;
  •  Визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
  •  Встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсії.

Другий аспект економічних методів управління зв’язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

  1.  Соціально-психологічні методі управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

  1.  Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у суспільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентовані й розпорядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) операційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних, та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

1.11 ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ. ЛІНІЙНО- ФУНКЦІОНАЛЬНІ, ДІВІЗІОНАЛЬНІ, МАТРИЧНІ

Згідно з виробничою і загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Управлінський персонал підприємства поділяється на: лінійний та функціональний. Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю фірми).

Функціональний персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами).

При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.

Організаційна структура управління будь-яким суб’єктом господарювання – це форма системи управління яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства. Основними типами організаційних структур управління є: лінійно-функціональна, дивізіональна та матрична.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 1.4).

 

 

                      а - лінійна                                     б – функціональна                           в –  лінійно –

          функціональна 

Рис.1.4  Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна схеми управління

Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарати управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійний керівник не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура є доцільною за масового виробництва за сталим асортиментом продукції та не значними змінами в технології її виготовлення.

Дивізіональна організаційна структура управління (рис.1.5) базується на поглибленні поділу управлінської праці. За цієї структури кожен виробничий підрозділ корпорації має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб’єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями.

Рис. 1.5 Дивізіональна організаційна структура управління

Переваги дивізіональної організаційної структури управління:

  1.  Гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі.
  2.  Швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їх якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства і раціональним апаратом управління виокремлюють ще й тимчасово предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи (рис. 1.6)

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до свої функціональних підрозділів.

Головна особливість матричної організаційної структури – це їхня виняткова висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Недоліки матричної структури: 

  1.  Збільшення чисельності управлінського персоналу.
  2.  Зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів та можливі конфліктні ситуації між ними.

                          Проектна група А

                                                                                                      Проектна група Б

Рис. 1.6 Матрична організація структури управління

 

1.12 ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ В УКРАЇНІ

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання.

Формування і функціонування таких органів управління є об’єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються широким спектром управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Основними складовими елементами системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

Будь-яке міністерство очолює міністр який має кількох заступників.

До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів.

У системі центральних органів виконавчої влади виділяють наступні міністерства:

  •  Міністерство аграрної політики України;
  •  Міністерство внутрішніх справ України;
  •  Міністерство екології та природних ресурсів України;
  •  Міністерство економіки України;
  •  Міністерство палива та енергетики України;
  •  Міністерство закордонних справ України;
  •  Міністерство культури і мистецтв України;
  •  Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
  •  Міністерство оборони України;
  •  Міністерство освіти і науки України;
  •  Міністерство охорони здоров’я України;
  •  Міністерство праці та соціальної політики України;
  •  Міністерство транспорту України;
  •  Міністерство фінансів України;
  •  Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

  •  Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;
  •  Державний комітет України по водному господарству;
  •  Державний комітет України по земельних ресурсах;
  •  Державний комітет України з енергозбереження;
  •  Державний комітет лісового господарства України;
  •  Державний комітет промислової політики України;
  •  Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
  •  Державний комітет статистики України;
  •  Національне космічне агентство України;
  •  Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статутом.  Такими є :

  •  Антимонопольний комітет України;
  •  Державна податкова адміністрація України;
  •  Державна митна служба України;
  •  Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
  •  Національна комісія регулювання електроенергетики України;
  •  Державна комісія з цінних паперів та фондового  ринку України;
  •  Фонд державного майна України;
  •  Служба безпеки України.

1.13 ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. РИНОК І РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА

Ринок – це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками та споживачами у процесі купівлі-продажу товарів.

Ринок забезпечує організаційний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них.

Функції ринку:

  1.  Регулятивно-контрольна;
  2.  Стимулююча.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам.

Виділяють п’ять основних типів ринків:

  1.  Ринок споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;
  2.  Ринок виробників – сукупність осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;
  3.  Ринок проміжних продавців (посередників) – сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;
  4.  Ринок громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;
  5.  Міжнародний ринок – зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

Інфраструктура ринку становить сукупність організацій які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

1.14 ПОВЕДІНКА СУБЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА РИНКУ

Поряд із зазначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися і широко використовуються у підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства.

Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна  цілісність є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом з економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства, а саме:

  1.  Можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик економічної діяльності;
  2.  Самостійністю в організації виробництва та його ресурсному забезпеченні;
  3.  Самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції;
  4.  Реальним правом розпорядження майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

  •  Спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;
  •  Взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;
  •  Рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських зв’язків;
  •  Відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб’єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;
  •  Самозбереження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;
  •  Підпорядкування виробничої  та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в тривалій перспективі, досягнення комерційної переваги тільки завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити і дотримувати також певних етичних норм поведінки суб’єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інших правил, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво важливим у швидко мінливому ринковому середовищі.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1.  Характеристика підприємства (фірми) як первинної ланки виробничої сфери та юридичної особи.
  2.  Обґрунтування мети, цілей та напрямків діяльності підприємства (фірми).
  3.  Правові основи діяльності підприємств (фірми) за умов ринкової економіки.
  4.  Державна реєстрація суб’єктів підприємництва.
  5.  Установчі документи суб’єкта підприємницької діяльності.
  6.  Класифікація видів підприємств.
  7.  Виробнича і загальна структура підприємств різних форм власності.
  8.  Характеристика ринкового середовища діяльності вітчизняних підприємств.
  9.  Основні принципи поведінки суб’єктів господарювання.
  10.  Поняття й організація управління діяльністю підприємства.
  11.  Сучасні принципи управління підприємством.
  12.  Загальні функції управління підприємством, їхня характеристика.
  13.  Методи управління підприємствами: сутність, узгодженість і взаємодія.
  14.  Характеристика організаційних структур управління підприємством.
  15.  Необхідність і характеристика діяльності вищих органів державного управління підприємствами та організаціями.

Тести

1. Економіка підприємства – це:

а) наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах;

б) господарство окремого району, країни;

в) сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.

2. Підприємство – це:

а)самостійний господарюючий статутний суб’єкт, наділений основними й оборотними засобами, який здійснює свою діяльність для забезпечення потреб ринку і населення в своїй продукції з метою одержання максимальних прибутків за рахунок мінімальних витрат;

б)суб’єкт господарювання, який працює для того, щоб одержати максимальні прибутки;

в) тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї.

3. Якщо підприємство має статус юридичної особи, то воно має:

а)печатку, кутовий штамп, товарний знак;

б)наділене основними і оборотними засобами, має закінчену звітність, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, з власною назвою, товарний знак, може заключати господарські договори та інші угоди.

в)може здійснювати самостійно свою виробничо-господарську діяльність.

4. Головне завдання підприємства полягає у:

а) задоволенні потреб ринку з метою одержання прибутку;

б)ефективному використанні основних фондів і оборотних засобів;

в)підвищенні продуктивності праці й ефективному використанні системи мотивації праці;

5. Цілі підприємства повинні відповідати наступним вимогам:

а) чітко сформульовані, безконфліктні, систематизовані, передбачати систему стимулювання їхнього здійснення;

б) конкретні, піддаватися вимірюванню, орієнтованими в часі, досяжні, взаємопідтримуючі;

в) досяжні частково, конкурентоспроможні, довготермінові, середньо термінові, короткотермінові.

6. До напрямків діяльності підприємства належать:

а) вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна діяльність, соціальна діяльність;

б) промислова діяльність, торгова діяльність, транспортна діяльність, сільськогосподарська діяльність, складська діяльність, страхова діяльність, банкова діяльність;

в) задоволення потреб ринку, ефективне використання основних і оборотних засобів, підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції.

7. Основним документом, що регулює діяльність підприємства, є:

а)Закон України “Про підприємства в Україні”;

б)ліцензія;

в)колективний договір;

8. За яких умов створюється підприємство:

а)за рішенням власника чи уповноваженим ним органу; в результаті відокремлення  зі складу підприємства одного чи кількох підприємств, за рішенням трудового колективу;

б)за рішенням вищестоячих органів;

в)за рішенням трудового колективу; за рішенням власника майна.

9. Колективний договір - це:

а) поліпшення умов праці та відпочинку працівників, величина матеріального стимулювання, поліпшення стану довкілля;

б)угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією, або власником, що укладається щорічно і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини;

в) це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

10. За яких обставин підприємство припиняє свою діяльність:

а)у випадком визнання його банкрутом;

б)у випадком визнання його банкрутом; за рішенням власника чи уповноваженого ним органу; за рішенням суду чи арбітражу;

в)коли його виключають з реєстру державних підприємств.

11. Статут підприємства – це:

а) збірник правил, що регулюють взаємовідносини   підприємства з іншими суб’єктами  господарювання, а також індивідуальну діяльність;

б) це угода між трудовим колективом і адміністрацією;

в) це дозвіл на здійснення підприємницької  діяльності..

12. Колективне підприємство – це таке, що:

а)ґрунтується на колективній власності;

б)ґрунтується на власності трудового колективу, членів кооперативу, акціонерів;

в)грунутється на майні, яке є власністю людей.

13. Які підприємства є комунальними:

а)які засновані на державному майні;

б)майно, яких належить територіально-адміністративним одиницям;

в)це один із видів колективних підприємств.

14. Чим відрізняються товариства з обмеженою відповідальністю від товариств з повною відповідальністю?

а)за розміром статутного фонду;

б)за ступенем відповідальності по зобов’язаннях;

в) за чисельністю працюючих.

15. До господарських товариств належать:

а) товариства з адміністративною відповідальністю;

б) товариства з обмеженою відповідальністю

в) повні товариства з обмеженою відповідальністю;

16. Основною характеристикою акціонерного товариства (АТ) є те що:

а) товариство має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості;

б) товариство несе відповідальність за зобов’язаннями  усім майном  товариства;

в) вищим органом управління є спостережна рада.

17. Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) – це товариство, акції якого можна розповсюджувати:

а) через відкриту підписку та через купівлю – продаж на біржах;

б) розповсюдженням серед певного угруповання осіб;

в) тільки через відкриту підписку;

18. Основним недоліком акціонерного товариства як організаційно-правової форми існування підприємства є:

а)наявність подвійного оподаткування прибутків товариства;

б)розподіл капіталу на дрібні частки між акціонерами;

в)розподіл прибутку на дві частини, що спрямовані на виплату дивідентів та на реінвестування.

19. Філія –це:

а) структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо,)  що й юридично особа в цілому;

б) структурно відокремлена частина юридичної особи, що діє за межами знаходження юридичної особи та від її імені.;

в) тимчасове статутне об’єднання підприємства для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізація цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

20. Командитним товариством є:

а) господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, а інші учасники – лише своїми вкладами;

б) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном;

в) господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

21. Учасники повного товариства несуть:

а) необмежену відповідальність  за зобов’язаннями товариства тільки в межах своїх вкладів;

б) обмежену відповідальність  за зобов’язаннями товариства;

в) солідарну відповідальність  за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

22. Як класифікують підприємства за формами власності:

а)одноосібне володіння, особисте, приватне;

б)індивідуальні, сімейні, приватні;

в)приватні, колективні, державні.

23. Підприємства, створені на основі приватної форми власності – це:

а)сімейні, приватні;

б)одноосібні, багатоосібні;

в)одноосібне володіння (індивідуальні), сімейні, приватні.

24. Головне (материнське підприємство) –це:

а)підприємство, яке володіє контрольним пакетом акцій іншого підприємства;

б)підприємство, яке має усі права юридичної особи, але контрольний пакет акцій якого знаходиться в руках іншого підприємства.

в)підприємство, яке володіє контрольним пакетом акцій іншого підприємства, розпоряджається його майном, більша частка капіталу підприємства належить йому.

25. Основною характеристикою товариства з обмеженою відповідальністю є те, що:

а) учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків;

б) законодавством України не обмежується мінімальний розмір статутного фонду ТОВ;

в) розмір часток визначається установчими документами;

26. Об’єднання підприємницьких структур, що характеризуються органічним поєднанням власності та контролю, називаються:

а)холдинг;

б)концерн;

в)корпорація;

27. Холдинг – специфічна організаційна форма об’єднання підприємницьких структур, характерними ознаками якого є :

а)безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю фінансові, а кошти спрямовує на придбання контрольного пакета акцій інших суб’єктів підприємництва;

б)тимчасово об’єднує промисловий і банківський капітали для реалізації певної підприємницької ідеї;

в) договірне об’єднання, створене з метою координації господарської діяльності підприємств, що об’єднались.

28. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють виробничі структури:

а) цехова, без цехова, корпусна, комбінатська;

б) технологічна, предметна, змішана;

в) комплексна, спеціалізована.

29. За характером своєї діяльності цехи поділяються на:

а) основні, допоміжні, побічні, обслуговуючі;

б) ремонтно – механічні, інструментальні, енергетичні;

в) ливарні, ковальсько – пресові, механічні, термічні, складальні.

30. Асоціація – це:

а )тимчасове статутне об’єднання підприємства для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо);

б) договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій;

в) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном.

31. Найпростішою формою об’єднання   підприємств є:

а)концерн;

б)корпорація;

в)асоціація;

32.  Виробнича структура підприємства –це:

а)склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв’язку;

б)чисельність суб’єктів-засновників та взаємовідносини між ними;

в)частка капіталу кожного засновника в статутному фонді;

33. До складу ринкової інфраструктури можна віднести:

а) ринок виробників, ринок споживачів, ринок державних установ, ринок фінансово – кредитних ресурсів, валютний ринок;

б) комерційні інформаційні центри, сировинно – товарні біржі, фондові біржі, валютні біржі, банки, транспортні мережі, складські мережі, комунікаційні системи, страхові компанії;

в) корпорації, асоціації, концерни, трести, холдинги, консорціуми, картелі.

34. За суб’єктним складом ринки бувають:

а) місцевий, регіональний, національний, транснаціональний, світовий;

б) засобів виробництва, предметів споживання, інвестицій, інновацій та інформації інвестицій, робочої сили, промислово – кредитний, валютний;

в) споживачів, виробників, проміжних продавців, державних установ, міжнародних установ, продавців  і посередників.

35. На виробничу структуру підприємства не впливають:

а)масштаб виробництва;

б)складність конструкції виробу;

в)рівень фахової підготовки працівників.

36. Суть управлінської діяльності полягає у:

а) залученні працівників до керівництва підприємством;

б) впливі на процес шляхом прийняття рішень;

в) використанні найновіших досягнень НТП в організації виробничих процесів;

37.  Основна мета використання економічних методів управління полягає у:

а) створенні умов для вільного вибору підприємцем роду діяльності;

б) створені умов та заінтересованості працівників і виробничих ланок у високих кінцевих результатах;

в) пропорційний розподіл прибутку між окремими виробничими ланками підприємства.

38. Економічні методи управління не включають:

а) розпорядження;

б) податки;

в) державне регулювання.

39. Соціально – психологічні методи управління передбачають:

а) вивчення соціальних запитів та інтересів колективу;

б) розпорядчий вплив на працівників;

в) аналіз соціальної структури колективу;

40. Наказ є формою впливу:

а) економічного;

б) психологічного;

в) адміністративно – правового;

41. Організаційна структура управління – це:

а) організація роботи структурного підрозділу підприємства;

б) форма підпорядкованості, взаємовпливу та взаємодії різних управлінських рівнів всередині підприємства;

в) спосіб забезпечення незалежності, самостійності в роботі різних управлінських рівнів всередині підприємства;

42. Дотримання ієрархічного ланцюга як принципу управління передбачає:

а) наявність у підлеглих одного управлінця;

б) виконання розпоряджень найвищого лінійного керівника;

в) матеріальну відповідальність за невиконання розпоряджень;

43. Організація як  функція управління – це:

а) мотивація і оперативний вплив;

б) розробка оперативних планів та організація їх виконання;

в) процес створення структури управління організацією.

44.  Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:

а) штабною;

б) функціональною;

в) лінійно – штабною;

45. Перевагами функціональної структури управління є:

а) безпосередній вплив на лінійних виконавців;

б) можливість використання економічних методів управління;

в) підвищення  якості управлінських рішень;

46. Недоліками лінійно – штабної структури управління є:

а) ріст числа і складності  ділових зв’язків;

б) протиріччя в управлінських рішеннях;

в) зниження оперативності управління;

47. Для матричної структури управління є характерними:

а) незначна кількість рівнів управління;

б) наявність групи конкретних нових видів продукції або проектів;

в) керівникам передаються із функціональних підрозділів співробітники і ресурси;

48. Множинна структура управління використовується у зв’язку з:

а) диверсифікацією виробництва;

б) розвитком інформаційних технологій;

в) тиском конкурентів і необхідністю пошуку оптимізації структури управління;

49. Лінійна структура управління підприємством використовується:

а) на великих підприємствах з малою чисельністю працюючих;

б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну продукцію;

в) на підприємствах приватної форми власності;

50. Підприємництво – це

  а) самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або від імені і під майнову

відповідальність юридичної особи - підприємства;
  б) самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність на власний ризик та під свою особисту відповідальність по виробництву продукції, наданню послуг;
  в) самостійна, первинна ланка сфери народного господарства, призначена для виробництва продукції чи надання послуг з метою отримання прибутку;

51. Функції підприємницької діяльності:

а) ресурсна; організаційна; творча.

б) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних ресурсів, організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами.   

в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати, організація маркетингу.

52. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

а) громадяни України та інших держав; юридичні особи - підприємства (організації) усіх форм власності;

б) товар, продукт, послуга;

в) громадяни України, громадяни іноземних держав, юридичні особи без вико-ристання найманої праці;

53. Підприємництво, як форма ініціативної діяльності може бути представлене такими видами:

а) виробнича діяльність, торговельна діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

б) індивідуальним і колективним;

в) класичним і інноваційним;

54. Основні форми підприємництва:

  а) малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді; спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності; корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності;
  б) виробнича діяльність, торговельна діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;
  в) індивідуальна і колективна;

55. Інноваційна модель підприємництва орієнтована на:

  а) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства;
  б) активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень;

  в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

56. Ресурсна функція – це:

  а) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;
  б) організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ;
  в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати;

57. Умови здійснення підприємницької діяльності:

  а) процедура державної реєстрації; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем; відповідальність і порядок припинення діяльності.
  б) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства.
  в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

58. Творча функція – це:

  а) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

  б) організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ;
  в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризи-кувати;

59. Об’єктами  підприємницької діяльності можуть бути:

  а) громадяни України та інших держав; юридичні особи - підприємства (органі-зації) усіх форм власності;

  б) товар, продукт, послуга;

  в) громадяни України, громадяни іноземних держав, юридичні особи без вико-ристання найманої праці;

60. Класична модель підприємництва орієнтована на:

  а) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства;
  б) активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових    управлінських рішень;
  в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1. На прикладі конкретного підприємства встановити місію, цілі, напрямки діяльності. Визначити правовий статус та форму діяльності. Ознайомитись з статутом підприємства, колективним договором.

2. Ознайомитися з організаційною структурою управління конкретного підприємства, підготувати її схему. Встановити зовнішнє середовище господарювання підприємства.


Тема 2

Організація виробництва та його обслуговування

Основні питання теми

2.1. Загальна характеристика виробничих процесів.

2.2.  Принципи організації виробничого процесу.

2.3.  Організаційні типи виробництва.

    2.4.  Методи поєднання операцій та їхній вплив на виробничий процес.

    2.5.  Методи організації виробництва.

    2.6.   Основні параметри потокових ліній.

    2.7.   Можливі форми організації сучасного виробництва.

2.8.   Сутнісна характеристика інфраструктури підприємства. Виробнича і соціальна інфраструктура.

    2.9.   Загальна характеристика системи технічного обслуговування підприємства.

    2.10.  Ремонтне господарство.

    2.11.  Енергетичне господарство.

  1.  Транспортне господарство.
    1.   Складське господарство.

Ключові поняття і терміни

  •  

  •  виробничий процес
  •  основний процес виробництва
  •  допоміжний процес
  •  обслуговуючий процес
  •  принципи організації виробництва
  •  тип виробництва
  •  одиничне виробництво
  •  серійне виробництво
  •  масове виробництво
  •  дослідне виробництво
  •  операція
  •  виробничий цикл
  •  методи поєднання операцій
  •  послідовне поєднання операцій
  •  паралельне поєднання операцій
  •  паралельно – послідовне поєднання операцій
  •  методи організації виробництва
  •  не потокове виробництво
  •  потокове виробництво
  •  потокова лінія
  •  такт потокової лінії
  •  ритм потокової лінії
  •  темп потокової лінії
  •  форми організації виробництва
  •  концентрація
  •  деконцентрація
  •  спеціалізація
  •  конверсія
  •  інфраструктура підприємства
  •  виробнича інфраструктура
  •  соціальна інфраструктура
  •  система технологічного обслуговування
  •  ремонтне господарство
  •  інструментальне господарство
  •  енергетичне господарство
  •  транспортне господарство
  •  складське господарст

  1.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

                                Виробничий процес-це поєднання предметів і             

                                знарядь праці з живою працею для задоволення потреб

                                виробництва(рис.2.1).   

 

                 

Рис. 2.1 Схема елементів виробничого процесу

Його елементами та поняттями є:

  •  предмети праці;
  •  знаряддя праці;
  •  жива праця (персонал);
  •  простір;
  •  час;
  •  задоволення потреб (продукція).

Разом вони формують системне поняття «виробничий процес». Суть цих понять можна виразити так:

  1.  Предмет праці - предмет, на який діє людина під час праці зі створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб.
    1.  Знаряддя праці - засоби виробництва (інструменти, пристрої, верстати тощо) якими користується людина під час праці (діє на предмети праці).
    2.  Жива праця - це свідома, доцільна діяльність людини, яка за допомогою знарядь праці діє на предмет праці для його перетворення та задоволення певних потреб.
    3.  Простір - місце перебігу виробничого процесу.
    4.  Час - тривалість виробничого процесу.
    5.  Задоволення потреб - виготовлення продукції, надання послуг або виконання роботи для задоволення певних потреб відповідно до плану.

Виробничі процеси є трьох видів - основні, допоміжні, обслуговуючі.

Тому можна дати таке визначення: виробничий процес - це сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали перетворюються у готові вироби.

Своєю чергою основні виробничі процеси поділяються на: підготовчі (заготовчі), перетворювальні (обробні), заключні (складальні).

Взаємозв’язок виробничих процесів в організації наведений на рис. 2.2.

Основний процес виробництва має три етапи:

          Підготовчий - це процес підготовки живої праці у просторі і           часі і знарядь праці для перетворення предмета праці у корисний      продукт.  

 Перетворювальний – це процес перетворення предмета праці зміною його форм, розмірів, фізичних або хімічних  властивостей, зовнішнього вигляду, характеристик, показників, стану або потенціалу відповідно до плану або творчого задуму.

        Заключний – це процес підготовки перетвореного предмета праці з наданням йому форми товару для передачі замовнику.

         Допоміжний процес - це процес, що сприяє нормальному перебігу     основного процесу з перетворенням предмета праці безпосереднім забезпеченням його обладнанням, інструментом, паливно-енергетичними ресурсами.

Обслуговуючий процес – забезпечує нормальний хід основних і допоміжних процесів виконанням транспортних  послуг, послуг з логістики на «вході» і «виході» та ін.

                                     Зовнішнє      середовище                              Організація

                                                                                                           

Вхід

Вихід

                                    

                                                                                                            

                                

                                           Зворотний     зв’язок

Рис.2.2 Види і взаємозв’язки виробничих процесів в організації

     Наведена вище схема характеризує процес взаємодії виробничих процесів в організації за ходом виробництва (по горизонталі).

За рівнем ієрархії (по вертикалі) виробничі процеси такі:

  •  виробничий процес на робочому місці – це будь-який вид процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого), що перебігає на конкретному робочому місці;
  •  виробничий процес на рівні підрозділу – це процес, який перебігає у підрозділі між робочими місцями;
  •  міжцеховий виробничий процес – це процес, який перебігає між підрозділами організації.

 За складністю кожний із названих процесів може бути простим і складним.

Простий виробничий процес – це ряд послідовних             

                         операцій, результатом яких є виріб (рис. 2.3)

Рис. 2.3 Простий виробничий процес

 Складний виробничий процес – це поєднання декількох  простих процесів (рис. 2.4).

Рис. 2.4 Складний виробничий процес

     Організація виробничого процесу полягає у забезпеченні раціонального поєднання в просторі і часі основних, допоміжних і обслуговувальних процесів, а також людей і матеріальних елементів виробництва.

2.2 ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організацію виробничого процесу слід дотримуватись певних принципів:

Принцип спеціалізації – означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює умови для його автоматизації, внаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції і знижується її собівартість.

Принцип пропорційності – потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємов’язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв’язаних операцій виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, послідовне виробництво яких потребувало б тривалого часу. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечують багато інструментальною обробкою заготівок з суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотніх переміщень. Для дотримання цього принципу, робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу. Допоміжні служби виробництва, склади у свою чергу тримаються якнайближче до тих підрозділів, які обслуговують.

Принцип безперервності потребує , щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними.

Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватись за певним ритмом.

Принцип автоматичності передбачає економічне обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.

Принцип гнучкості означає що виробничий процес має оперативно адаптуватись до змін організаційно-технічних умов.

Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

2.3 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТИПИ ВИРОБНИЦТВА

Тип виробництва – це кваліфікаційна категорія виробництва , яка враховує такі його властивості, як широка номенклатура, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Є такі три типи виробництва:

Одиничне виробництво, характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Серійне виробництво – має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів, періодично повторюється певними партіями або серіями;

Масове виробництво – характеризується вузькою номенклатурою продукції,великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.

Дослідне виробництво – виготовляє зразки або партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань.

Характеристика

Тип виробництва

одиничний

Серійний

масовий

Широта

номенклатури

виробів:

необмежена

обмежена кількістю

виробів

один тип

Постійність

виготовлення

не повторюється

Періодично

повторюється

Постійно

випускається

Рівень спеціалізації

робочих місць

різні операції

обмежена кількістю

операцій,які

періодично

повторюються

одна операція

Рівень спеціалізації

устаткування

універсальне

Універсальне і

унікальне

Переважно

спеціальне

Принцип розміщення

робочих місць

технологічний

Технологічний і

предметний

предметний

Рівень кваліфікації

робітників

високий

середній, високий

на автоматизованих

системах

Невисокий у

однотипних

операціях,

високий на

автоматизованих

системах

Рівень спеціалізації робочих місць визначається за коефіцієнтом закріплення операції, який являє собою середню кількість   технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце  за місяць. Він обчислюється за формулою:

К з.о.= mі / М

n - кількість найменувань  деталей, які обробляються на даній групі робочих місць за місяць;

mi – кількість операцій, що їх проходить кожна деталь в процесі обробки на даній групі робочих місць;

М – кількість робочих місць.

2.4 МЕТОДИ ПОЄДНАННЯ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу.

Виробничий циклце інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Рис.2.5  Структура виробничого циклу

Виробничий цикл можна обчислити як для окремих предметів, так і для партії деталей. Основною складовою технологічного процесу є технологічний цикл.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Існують три способи поєднання операцій технологічного процесу:

  •  послідовний;
  •  паралельний;
  •  паралельно-послідовний.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція

починається після закінчення обробки всіх предметів на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю. Технологічний цикл такого поєднання операцій обчислюється за формулою:

Тпосл = n∑t ,   хв.

де n – кількість предметів у партії;

m – кількість операцій технологічного процесу (і=1,2…m);

t – тривалість обробки одного предмета, хв.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях.

Тпар = ,    хв.

де tmax – тривалість найдовшої операції (головної)

Паралельно – послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, що партія обробляється на кожній операції безперервно.

Тпар-посл.=, хв.

- сумарна тривалість довгих операцій (операція вважається довгою, якщо попередня і наступна операції менш тривалі);

- сумарна тривалість коротких операцій (операція вважається короткою, якщо попередня і наступна операція триваліші).

2.5 МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Найбільше застосовуваними в практиці господарювання є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

           

       Непотокове виробництво має такі ознаки:

  •  на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією деталі;
  •  кількість деталей невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування;
  •  робочі місця розташовані  групами і не зв’язані з послідовним виконанням операцій;
  •  деталі переміщуються по складних маршрутах і є великі перерви між операціями;
  •  після окремих операцій деталі можуть поступати на виконання наступної операції.

Непотоковий метод застосовується найчастіше в одиничному і дрібносерійному виробництві. Він має такі форми:

  •  одинично-технологічна, коли деталі по одній або невеликими партіями проходять обробку;
  •  партійно-технологічна – деталі проходять партіями, які періодично повторюються;
  •  предметно-групова – всі деталі поділяються на технологічно подібні групи, обробка кожної з яких здійснюється по однаковій технології і на однаковому устаткуванні.

              

Потокове виробництво – високоефективний метод  

       організації виробничого процесу.

       Потокове виробництво має такі ознаки:

  •  за групою робочих місць закріплюється виготовлення конструктивно або технологічно подібних деталей;
  •  робочі місця розташовані послідовно за ходом технологічного процесу;
  •  на кожному робочому місці виконується одна або кілька подібних операцій;
  •  деталі передаються з операції на операцію поштучно або невеликі партії із певним ритмом роботи, що забезпечує паралельність і неперервність;
  •  широко застосовуються між операційний транспорт для переміщення деталей і підтримки ритму роботи (конвеєр).

                   Потокова лінія (ПЛ) – технологічно і організаційно

      відокремлена група робочих місць, що виготовляє один або

    декілька подібних виробів згідно з ознаками потокового виробництва.

Потокові лінії бувають:

  •  за номенклатурою виробів:

однопредметні;

багатопредметні;

  •  за ступенем безперервності процесу виробництва:

безперервні;

перервні;

  •  за способом підтримання ритму:

ПЛ з регламентованим ритмом – деталі передаються з операції на операцію через поточно-фіксований час;

ПЛ з вільним ритмом;

  •  залежно від місця виконання операцій:

з робочим конвеєром – операції виконуються на самому конвеєрі;

з зняттям предметів з конвеєра;

  •  за способом переміщення:

з безперервним рухом;

з пульсуючим рухом.

При виготовленні великогабаритних виробів застосовується такий ПВ як стаціонарний потіквироби встановлюються на нерухомо складальних стендах, і переміщуються в спеціалізовані бригади робітників, які виконують певні операції.

2.6 ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ ПОТОКОВИХ ЛІНІЙ

Основні параметри потокових ліній:

  •  такт ПЛ – інтервал часу, за який сходять з ПЛ вироби, що слідують один за одним.

                                          , де

 

Тр – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період ( хв.);

N – обсяг виробництва продукції за той же період в натуральному виразі.

  •  ритм ПЛ, якщо предмети передаються з операції на операцію не поштучно, а транспортними партіями, то вони сходять з потокової лінії через певний інтервал часу.

                                            , де

Nm – розмір транспортної партії деталей.

  •  темп ПЛ – кількість деталей, що сходять за одиницю часу з конвеєра

                                       

  •  кількість робочих місць

                                        

ti – тривалість певної операції;

Мрі – розрахункова кількість робочих місць, яка закругляється до більшого числа Мі, де Мі – прийнята кількість робочих місць;

  •  коефіцієнт завантаження робочих місць:                            

  •  швидкість руху конвеєра:

                                              , де

l – крок конвеєра, відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі;

  •  довжина конвеєра:

2.7 МОЖЛИВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

Суспільний поділ праці та еволюційний розвиток суспільства привів до виникнення суспільних форм організації виробництва:

                         Концентрація – це усуспільнення виробництва через

     збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів

      виробництва, робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Є три види концентрації:

  •  агрегатна полягає в збільшенні потужності або продуктивності устаткування;
  •  технологічна – укріплення виробничих одиниць підприємства (цехів, відділів);
  •  заводська або фабрична – це процес збільшення розміру самостійних підприємств.

Показники рівня концентрації:

  1.  середній розмір підприємства;
  2.  частка веиких підприємств;
  3.  частка дрібних і середніх підприємств.

    Деконцентрація виробництва – це зворотний процес від

концентрації. Він полягає в тому, що в умовах ринку

великим підприємствам важко вижити і вони зменшкються,

поділяються, утворюючи широку мережу малих і середніх

підприємств.

    Спеціалізація – це процес зосередження діяльності

підприємства на виготовленні певної продукції або на

виконанні окремих видів робіт.

Є такі види спеціалізації підприємств:

  •  предметно спеціалізовані підприємства – це підприємства, що виготовляють кінцеву готову до споживання продукцію;
  •  подетально спеціалізовані підприємства – це підприємства, що виготовляють окремі деталі, агрегати та вузли для комплектування готової продукції;
  •  технологічно спеціалізрвані підприємства – це самостійні виробництва з виконанням окремих стадій технологічного процесу (прядильна фабрика, чаєрозвантажувальна фабрика).
  •  функціонально-спеціалізовані підприємства – це ремонтні заводи, підприємства з виготовлення стандартної тари, машиносервісні підприємства.

Конверсія виробництва – це перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції. Це перепрофілювання може бути викликане змінами факторів розвитку економіки.

Конверсія підприємств військово-промислового комплексу здійснювалася в останні роки через скорочення народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств військово-промислового комплексу здійснювалася за національними програмами:

  •  виготовлення устаткування для виробництва продуктів харчування;
  •  медична та інша техніка для охорони здоров’я людини;
  •  виготовлення товарів масового споживання.

2.8 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА. ВИРОБНИЧА І СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

Результативність господарської діяльності підприємства залежить на тільки від організації основних процесів, але і від забезпечення допоміжних процесів, тобто від розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура – це сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що має підпорядкований характер і забезпечує нормальну роботу підприємства в цілому.

Інфраструктура підприємства – це комплекс господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу і соціальну інфраструктури. До виробничої належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, але своєю діяльністю вони створюють умови необхідні за роботу основних виробничих цехів.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура складається з таких елементів:

  •  допоміжні та обслуговуючі цехи;
  •  дільниці та господарства;
  •  комунікаційні мережі;
  •  засоби збирання та обробки інформації;
  •  природоохоронні споруди.

До складу соціальної інфраструктури входять такі елементи:

  •  заклади громадського харчування;
  •  установи охорони здоров’я;
  •  спортивні споруди;
  •  дитячі дошкільні заклади;
  •  заклади освіти;
  •  заклади культури чи відпочинку;
  •  житлово-комунальне господарство.

  1.   ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є:

  •  постійне підтримування в робочому стані машини і устаткування та інших засобів праці;
  •  своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією;
  •  виконання транспортних операцій та пов’язаних з ним робіт;
  •  забезпечення нормального зберігання різних товароматеріальних цінностей.

Всі ці завдання вирішує система технологічного обслуговування виробництва. В цю систему на підприємстві входять:

  1.  ремонтне господарство;
  2.  інструментальне господарство;
  3.  енергетичне господарство;
  4.  транспортне господарство;
  5.  складське господарство.

Система технологічного обслуговування підприємства виконує такі функції:

  •  ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагодження;
  •  забезпечення робочих місць інструментом як купованим, так і власного виробництва;
  •  переміщення вантажів, виконання вантажних, розвантажувальних робіт;
  •  забезпечення всіх підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям;
  •  своєчасне забезпечення виробничих підрозділів сировиною, матеріалами та комплектуючими пробами складування і зберігання завезених матеріальних ресурсів і готових виробів.

  1.  РЕМОНТНЕ ГОСПОДАРСТВО

Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Ремонтне господарство підприємства здійснює технічне обслуговування і ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію машин і устаткування.

До складу ремонтного господарства входять:

  •  відділ головного механіка;
  •  ремонтно-механічний цех;
  •  ремонтно-будівельний цех;
  •  цехові ремонтні бази.

Розглядають три форми організації ремонтно-профілактичних робіт, в залежності від масштабів виробництва:

  •  централізована форма – весь ремонтний персонал підприємства підпорядковується головному механіку і всі ремонтні роботи виконуються в ремонтно-механічному цеху;
  •  децентралізована форма – всі види ремонтних робіт виконується на цехових базах, які підпорядковуються начальникам цехів;
  •  змінна форма – технічне обслуговування і поточний ремонт здійснюється на цехових базах, а капітальний ремонт виготовлення запчастин – здійснює персонал ремонтно-механічного цеху.

Робота ремонтного господарства може бути організована за двома способами:

  •  систематично-запобіжного ремонту. Суть в тому, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених нормативів. Кожен вид устаткування має відпрацювати певну визначену нормативами кількість годин і після нього проводять його огляд і планові ремонти. Черговість і послідовність цих заходів залежить від призначення засобів праці, їх конструктивних особливостей та умов експлуатації.
  •  система ремонту за результатами технічної діагностики – здійснюється залежно від фактичної проблеми в ремонті після об’єктивного контролю технічного стану устаткування.

Система планово-запобіжного ремонту є більш складнішою і дорожчою, але вона забезпечує більшу надійність і безперебійність роботи устаткування. Друга система є значно дешевшою. Система планово-запобіжного ремонту передбачає проведення таких запобіжних заходів:

  •  технічне обслуговування - в його результаті усуваються несправності, проводяться технічні огляди вузлів і агрегатів, зміна мастила і регулювання механізмів.
  •  планові ремонти – це ремонтні роботи, які проводяться після того, як одиниця устаткування відпрацює певну кількість часу.

Є такі види планових ремонтів:

  •  поточний ремонт – полягає в зміні і відновлені окремих деталей і вузлів та в регулюванні операцій;
  •  капітальний ремонт – полягає в тому, що здійснюється повне розбирання виробу, ремонт спрацьованих деталей і вузлів, заміна їх регулювання і виправлення;
  •  модернізація засобів праці – проводиться з метою підвищення їх технологічного рівня, способом  часткових змін конструкцій.

  1.  ЕНЕРГЕТИЧНЕ ГОСПОДАРСТВО

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об’єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія) насамперед не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:  

  •  електросилове – знижувальні підстанції генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
  •  теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;
  •  газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;
  •  пічне – нагрівальні й термічні печі;
  •  слабкострумове – власна телефонна станція, різновиди зв’язку (у тому числі диспетчерського та електронного);
  •  енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

2.12 ТРАНСПОРТНЕ ГОСПОДАРСТВО

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання елементів виробничого процесу.

                           Комплекс підрозділів, що займаються вантажно-       

                         розвантажувальними роботами та переміщенням        вантажів, утворю      є  транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємстві з великими обсягами перевезень, вантажів організовуються спеціальні цехи залізничного, автомобільного та інших типів транспорту. На невеликих та середніх підприємствах створюється єдиний транспортний цех.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв’язаних видів транспорту:

   Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального   користування (залізничними, водними станціями, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.

Міжцеховий транспорт використовується    для перевезення  вантажів на території підприємства (між цехами, складами).

 Внутріцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів на обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.

В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів, що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрями їх переміщень. Розрахунки необхідної кількості кожного виду транспортного засобу здійснюється з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів на добу.

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробці річних і календарних (місяцевих, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень. У річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсяги вантажо-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства.

2.13 СКЛАДСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Умовою безпосереднього перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, а також міжцехових і внутріцехових запасів, напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:

 матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-

                   технічного постачання) – для зберігання запасів сировини,

                   матеріалів, палива, комплектуючих виробів та інших

                   матеріальних цінностей, що надходять на підприємство;

                   виробничих – для зберігання напівфабрикатів власного

                   виготовлення. До них включають також центральний

                   інструментальний склад, цехові інструментально-

                   роздавальні комори, склади запасних частин та

                   устаткування;

 збутових – для зберігання готової продукції та відходів

                   виробництва, що підлягають реалізації. Їх підпорядковано

                   відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Матеріали, що надходять на склади, обов’язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Розміщення та приймання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватись трьома способами:

  1.  сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання.
  2.  партіонний спосіб – партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо.
  3.  комплексне розміщення – є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми підприємства та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1.  Виробничий процес, його елементи та види.
    1.  Характеристика принципів організації виробничого процесу.
    2.  Характеристика одиничного, серійного та масового типів виробництва.
    3.  Що являє собою виробничий цикл? Назвіть елементи структури виробничого циклу.
    4.  Який вплив на виробничий цикл справляють методи поєднання операцій (паралельний, послідовний, паралельно-послідовний)?
    5.  Умови застосування потокового виробництва, підготовчі роботи з його впровадження.
    6.  Механізм розрахунку основних параметрів потокової лінії.
    7.  Основні ознаки непотокового виробництва.
    8.  Характеристика основних форм організації виробництва.
    9.  Значення, склад і характеристика виробничої інфраструктури.
    10.  Недоліки й шляхи удосконалення допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства.
    11.  Значення, склад і характеристика соціальної інфраструктури.

Тести

1. Виробничий процес – це:

а) сукупність організованих у певній послідовності дій щодо зміни стану предмета праці;

б) сукупність організованих у певній послідовності дій, що забезпечують безперебійність основних виробничих процесів;

в)  сукупність організованих у певній послідовності  процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію.

2. Сукупність послідовно організованих дій щодо зміни стану предмета праці називають процесом:

а) виробничим;

б) технологічним;

в) технічним.

3. Сукупність послідовно організованих дій, що забезпечують безперебійність основних операцій, називають процесом:

а) основним;

б) допоміжним;

в) виробничим.

4. Назвіть правильну відповідь:

а) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних процесів;

б) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність допоміжних процесів;

в) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних і допоміжних процесів.

5. Основною структурною одиницею виробничого процесу є:

а) робочий рух;

б) операція;

в) робочий прийом.

6. Найкоротший шлях проходження виробу у межах виробничого процесу забезпечує принцип:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) автоматичності.

7. Рівномірність випуску продукції забезпечується принципом:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) ритмічності.

8. Одночасність виконання частин виробничого процесу забезпечується принципом:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) автоматичності.

9. Який принцип передбачає узгодження пропускної спроможності:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) пропорційності.

10. До зниження втрат живої праці й прискорення виробничого процесу приводить принцип:

а) диференціації;

б) спеціалізації;

в) автоматичності.

11. Обмеження розмаїття елементів виробничих процесів забезпечує принцип:

а) гнучкості;

б) спеціалізації;

в) автоматичності.

12. Завершена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці, називається:

а) періодом;

б) фазою;

в) технологічною операцією.

13. Транспортні і складські операції на промисловому підприємстві належать до:

а) основного процесу;

б) допоміжного процесу;

в) обслуговуючого процесу.

14. Назвіть характерну ознаку одиничного типу виробництва:

а) широка номенклатура виробів;

б) періодична повторюваність операцій;

в) устаткування – універсальне і спеціальне.

15. Впровадження масового виробництва:

а) сприяє ритмічності виробництва;

б) ускладнює технічну підготовку виробництва;

в) погіршує якість виробів.

16. Одиничний тип виробництва характеризується номенклатурою, яка:

а) періодично повторюється;

б) не повторюється;

в) постійно повторюється.

17. У масовому виробництві використовують устаткування:

а) універсальне;

б) оригінальне;

в) переважно спеціальне.

18. Для серійного типу виробництва виробниче устаткування розміщують за принципом:

а) суто технологічним;

б) суто предметним;

в) предметними і технологічним.

19. Універсальну оснастку використовують у типах виробництва:

а) серійному;

б) одиничному;

в) масовому.

20. Тривалість технологічного циклу є найкоротшою при:

а) послідовному виді руху деталей;

б) паралельному виді руху деталей;

в) послідовно – паралельному виді руху деталей.

21. Для послідовного виду руху деталей взаємозв’язок тривалості циклу з величиною партії є:

а) обернено - пропорційним;

б) прямо - пропорційний;

в) взаємозв’язок відсутній.

22. До переваг послідовного поєднання операцій належать:

а) повніше завантаження устаткування;

б) скорочення тривалості виробничого циклу;

в) всі відповіді вірні.

23. Паралельний вид руху предметів праці передбачає, що:

а) кожна операція починається тільки після закінчення попередньої обробки всієї партії;

б) деталі оброблюються частинами партії;

в) здійснюється одночасне виконання усіх операцій на робочих місцях.

24. Тривалість виробничого циклу залежить від:

а) виробничої потужності підприємства;

б) кількість деталей у партії;

в) виду руху предмета праці у процесі виробництва.

25. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при послідовно – паралельному русі предметів праці:

а);

б);

в) .

26. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при паралельному русі предметів праці:

а);

б);

в)

27. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при послідовному русі предметів праці:

а);

б);

в) .

28. Такт – це проміжок часу між:

а) запуском двох сусідніх окремих виробів;

б) випуском партії виробів;

в) запуском партії виробів.

29. Ритм – це проміжок часу між:

а) запуском окремих виробів;

б) випуском партії виробів;

в) випуском окремих виробів.

30. Вкажіть формулу для розрахунку швидкості руху транспортних засобів на потоковій лінії:

а) L / r;

б) lR;

в) ti / r.

31. Темп випуску виробів на поточній лінії визначається за формулою:

а) Фд / N;

б) rn;

в) 1 / r.

32. Ритм  поточній розраховується за формулою:

а) Фд / N;

б) rn;

в) 1 / r.

33. Такт поточної лінії розраховується  за формулою:

а) LC;

б) L / r;

в) Фд / N.

34. Вкажіть метод організації виробництва:

а) індивідуальний;

б) серійний;

в) потоковий.

35. Потоковий метод організації виробництва характеризується такими ознаками:

а) паралельне виконання операцій на всіх чи кількох робочих місцях, поділом виробничого процесу на операції, послідовним виконанням операцій;

б) застосуванням універсального інструменту, використанням неперервного діючого транспорту, прямоточність;

в) всі відповіді вірні.

36. Назвіть параметр потокової лінії:

а) ритм;

б) коефіцієнт змінності;

в) коефіцієнт виконання норм.

37. Інтервал часу між запуском і випуском двох суміжних виробів на лінії характеризує:

а) швидкість руху конвеєра;

б) дійсний фонд часу потокової лінії;

в) такт потокової лінії.

38. Основною ланкою потокового виробництва є:

а) резервна зона;

б) предметно – замкнута дільниця;

в) потокова лінія.

39. Швидкість руху конвеєра є:

а) прямо – пропорційною до такту потокової лінії;

б) обернено – пропорційною до такту потокової лінії;

в) не залежить від такту потокової лінії.

40. Гнучке автоматизоване виробництво допускає зміни номенклатури:

а) одночасно і безпосередньо при зміні його технологічного оснащення;

б) без зміни його технологічного оснащення;

в) із зміною технологічного оснащення і виробничих площ.

41. Гнучкі виробничі системи можуть організовуватися в таких типах виробництва:

а) одиничному;

б) масовому;

в) серійному.

42. Концентрація промислового виробництва – це:

а)будь – яке розукрупнення підприємств;

б) зосередження випуску продукції на великих підприємствах;

в) централізація виробництва (об’єднання дрібних підприємств у великі).

43. Який основний показник розміру підприємства використовується:

а) обсяг сировини, що обробляється;

б) частка випуску продукції великими підприємствами у загальному галузевому обсязі випуску;

в) річний випуск чистої продукції.

44. Кооперування промислового виробництва – це:

а) об’єднання підприємств різної спеціалізації;

б) встановлення прямих виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно виготовляють продукцію, зберігаючи при цьому свою господарську самостійність;

в) встановлення тісних зв’язків між підприємствами на базі вільних виробничих потужностей.

45. Назвіть основні форми спеціалізації виробництва:

а) предметна, подетальна, технологічна;

б) комплексна, одинична;

в) постійна, тимчасова, стадійна.

46. Назвіть основні показники кооперування виробництва:

а) частка вартості напівфабрикатів, деталей, вузлів у повній собівартості;

б) кількість підприємств, з якими кооперує підприємство;

в) частка однорідної продукції у загальному обсязі продукції галузі, підприємства.

47. Показники рівня спеціалізації є:

а) частка основної продукції у загальному обсязі продукції підприємства;

б) частка спеціалізованих кадрів у їхній загальній чисельності;

в) асортимент продукції, що випускається.

48. Вкажіть правильну відповідь:

а) кооперування виробництва є основою спеціалізації;

б) спеціалізація виробництва є основою його кооперування;

в) зв’язку між ними немає.

49. Комбінування промислового виробництва – це:

а) об єднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв;

б) об’єднання у рамках одного підприємства різних виробництв;

в) управління різними галузями виробництва (послуг) одним органом.

50. Рівень комбінування визначається такими показниками:

а) кількістю підприємств, що кооперуються;

б) часткою побічної продукції, що випускається підприємством, у загальній сумі випуску;

в) часткою товарної продукції, що випускається комбінатом, у загальногалузевій сумі випуску.

51. До виробничої інфраструктури входять підрозділи:

а) ливарний цех, механічний цех, складальний цех;

б) транспортний цех, інструментальне господарство, енергетичне господарство;

в) всі відповіді вірні.

52. Контроль за якістю і правильною експлуатацією оснащення здійснюють цехи:

а) ремонтний;

б) механічний;

в) інструментальний.

53. Назвіть форми організації технічного обслуговування виробництв:

а) централізована, децентралізована, змішана;

б) директивна, нормативна, планова;

в) всі відповіді вірні.

54. Дайте визначення структури ремонтного циклу:

а) період часу між двома капітальними ремонтами;

б) частка витрат на окремі види ремонту у їх загальному обсязі;

в) сукупність розміщення у певному порядку ремонтних і профілактичних операцій у період між двома капітальними ремонтами.

55. Вкажіть основне завдання ремонтного господарства на підприємстві:

а) ремонт та відновлення інструменту;

б) будівництво нових цехів та дільниць;

в) ремонт та раціональна експлуатація обладнання.

56. Капітальний ремонт передбачає:

а) повне відновлення паспортних характеристик машин;

б) часткове відновлення паспортних характеристик машин;

в) усі відповіді правильні.

57. Ремонтним господарством керує відділ:

а) головного конструктора;

б) головного енергетика;

в) головного механіка.

58. Ремонтний цикл характеризується проміжком часу:

а) від моменту введення обладнання в дію до першого малого ремонту;

б) від моменту введення обладнання в дію до першого середнього ремонту;

в) між двома капітальними ремонтами.

59. Назвіть нормативи, що використовуються у системі планово – попереджувального ремонту:

а) норма часу, норма виробітку, собівартість, ціна;

б) міжремонтний період, між оглядовий період, норми витрат матеріалів, норма часу на одиницю ремонтної складності;

в) немає вірної відповіді.

60. Міжремонтний період – це проміжок часу:

а) від моменту введення обладнання в дію до першого його капітального ремонту;

б) між двома капітальними ремонтами;

в) між двома суміжними ремонтами.

61. Міжоглядовий період – це проміжок часу:

а) від моменту введення обладнання і дію до першого його капітального ремонту;

б) між ремонтом і оглядом;

в) між двома оглядами.

62. Вкажіть формулу для визначення міжремонтного періоду:

а) ;

б) Трц / ΣМ + ΣС + 1К;

в) Трц / ΣМ + ΣС + Σ0 + 1К.

63. Вкажіть формулу для визначення міжоглядового періоду:

а) ;

б) Трц / ΣМ + ΣС + 1К;

в) Трц / ΣМ + ΣС + Σ0 + 1К.

64. Структура ремонтного циклу відображає:

а) перелік капітальних, середніх, малих ремонтів і оглядів;

б) співвідношення між капітальним ремонтом і оглядом;

в) співвідношення між середнім ремонтом і оглядами.

65. Трудомісткість ремонтних робіт залежить від:

а) норми виробітку;

б) норми обслуговування;

в) категорії ремонтоскладності устаткування.

66. За характером використання інструмент поділяють на:

а) обробний, контрольний, вимірювальний;

б) універсальний, спеціальний;

в) інструмент І порядку, інструмент ІІ порядку.

67. Залежно від виробничого призначення розрізняють інструмент:

а) обробний, контрольний, вимірювальний;

б) універсальний, спеціальний;

в) інструмент І порядку, інструмент ІІ порядку.

68. Експлуатаційний фонд включає інструмент, що знаходиться :

а) на заточуванні, у ремонті, на робочих місцях;

б) на складі, в інструментально – роздавальній коморі;

в) всі відповіді вірні.

69. Цеховий  оборотний фонд включає інструмент, що перебуває:

а) в експлуатації, у запасі в інструментально – роздавальній коморі;

б) на заточуванні та ремонті, у запасі на центральному інструментальному складі;

в) усі відповіді вірні.

70. Вкажіть формулу для визначення страхового (мінімального) запасу інструменту в інструментально – роздавальній коморі:

а) Пд. * tтерм;

б) Пд. * tпоп;

в) Зсіз * ΣОц.

71. Вкажіть формулу для визначення цехового оборотного фонду інструментів на заводі:

а) Пд. * tтерм;

б) Пд. * tпоп;

в) Еф + Зі.- р.к..

72. Страховий запас інструменту створюється з метою забезпечення:

а) безперебійної роботи;

б) ритмічної роботи;

в) ефективності виробництва.

73. Вкажіть формулу для розрахунку максимального запасу інструменту на центральному інструментальному складі:

а) Пд * tнорм;

б) Зmin + Пд * tнорм;

в) Зmin + 0,53пот.

74. Вкажіть формулу для розрахунку запасу «точки замовлення» в центральному інструментальному складі:

а) Зmin + Пд * tнорм;

б) Зmin + Пд * tпоп;

в) Зmin + 0,53пот.

75. Загальна потреба в енергоресурсах включає потребу в електроенергії:

а) рушійній, технологічній, освітлювальній, опалювальній;

б) технічній, економічній, опалювальній, зовнішній;

в) всі відповіді вірні.

76. Енергетичне господарство очолює відділ:

а) головного інструктора;

б) головного енергетика;

в) головного механіка.

77. В енергетичних балансах відображається:

а) джерела надходження енергоресурсів, напрямки використання енергоресурсів;

б) централізоване енергопостачання, собівартість виробництва енергії;

в) всі відповіді вірні.

78. Вкажіть правильну відповідь:

а) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі складання балансу енергоресурсів;

б) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі балансу підприємства;

в) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі собівартості продукції.

79. До складу транспортного господарства входять:

а) авто гаражі, транспортні цехи;

б) вантажі, ремонтні підрозділи;

в) всі відповіді вірні.

80. Який транспорт належить до зовнішнього:

а) міжцеховий;

б) залізничний;

в) ліфти.

81. Який транспорт відносять до внутрішнього:

а) міжцеховий;

б) залізничний;

в) автомобільний.

82. Який транспорт належить до транспорту неперервної дії:

а) автокари;

б) крани;

в) конвеєри.

83. Внутрішній вантажооборот характеризується:

а) обсягом вантажів, які відвантажуються з підприємства;

б) обсягом вантажів, що надходять на підприємство;

в) обсягом перевезень вантажів між структурними підрозділами підприємства.

84. Вкажіть правильну відповідь. Склади слід розміщувати:

а) залежно від коефіцієнту змінності роботи;

б) за ходом технологічного процесу;

в) залежно від тривалості робочої зміни.

85. Спеціалізовані складські приміщення створюють для:

а) зберігання матеріальних ресурсів різної номенклатури;

б) зберігання готової продукції, тари, відходів виробництва;

в) зберігання однорідних металів, матеріалів, сировини, продукції.

86. Склади для зберігання готової продукції підпорядковані відділу:

а) матеріально – технічного постачання;

б) інструментальному;

в) збуту.

87. За характером матеріальних ресурсів, що зберігаються, склади бувають:

а) проміжні;

б) початкові;

в) спеціалізовані.

88. До соціальної інфраструктури підприємства належать наступні підрозділи:

а) їдальні, медпункти, бібліотеки, бази відпочинку;

б) механічний, заготівельний, складальний, оброблювальний цехи;

в) ремонтна майстерня, інструментальний цех, склади, енергетичне господарство.

89. Вантажопотоки – це:

а) обсяг вантажів, що ввозиться на підприємство;

б) обсяг вантажів, перевезених транспортом у певному напрямку;

в) зовнішній і внутрішній вантажообороти підприємства.

90. Загальна сума вантажів, які перевозяться на підприємстві за відповідний проміжок часу – це:

а) вантажопотік;

б) транспортний шлях;

в) вантажооборот.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1. Розрахункова робота по визначенню тривалості виробничого циклу при різних методах поєднання операцій.

Задача 1. Розмір партії оброблюваних деталей становить 63 штуки. Технологічний процес обробки деталей складається з чотирьох операцій, кожна з яких має таку норму часу виконання: І – 2 хв., ІІ – 1 хв., ІІІ – 3 хв., ІV – 2,5 хв. Кожна технологічна операція здійснюється на одному виді металообробних верстатів. Обчислити тривалість циклу технологічних операцій обробки деталей при послідовному, паралельному та паралельно-послідовному видах їх руху.

Задача 2. Визначити тривалість технологічної частини виробничого циклу при послідовному, паралельному і послідовно-паралельному виді руху предметів праці в процесі виробництва. Кількість деталей в партії 13 шт. Тривалість окремих операцій приведена в таблиці.

№ операції

1

2

3

4

5

6

7

8

Всього

Тривалість операції, хв..

8

5

7

6

9

4

3

2

44

Задача 3.  Визначити тривалість виробничого циклу обробки партії 200 кришок вимикача кінцевого ВК – 700 при послідовному, паралельному та паралельно – послідовному способах руху деталей по операціях при поштучній передачі:

Назва операції

Трудомісткість, хв.

Токарна І

1,0

Токарна ІІ

6,0

Сведлильна

4,2

Різьбонарізна

0,8

Шліфувальна

0,6

Полірувальна

2,4

Всього

15,0

2. Самостійно опрацювати питання:

  1.  Можливі форми організації сучасного виробництва .
  2.  Види, показники рівня розвитку та ефективність застосування різних форм виробництва.

3. Самостійно опрацювати питання: 

  1.  Діяльність транспортного господарства підприємств.
  2.  Діяльність енергетичного господарства підприємств.
  3.   Діяльність складського господарства підприємств.                    

4. Ознайомлення з організацією виробничого процесу на конкретному підприємстві.

5. Розрахункова робота по встановленню параметрів потокових ліній.

Задача 1. На підприємстві введено в дію нову поточну лінію. На ній започатковано обробку 450 фланців на добу. Початкова лінія функціонує дві зміни на добу, тривалість робочої зміни становить 8,2 год. Хода конвеєра дорівнює 1,5м. Норми часу на виконання окремих операцій наведено в таблиці.

Операція

1

2

3

4

5

6

7

Норма часу, хв.

12,0

10,8

23,4

13,0

5,8

10,8

5,4

Технологічні витрати в процесі виготовлення не передбачаються. На основі вхідних даних: 1) розрахувати такт потокової лінії, число робочих місць на ній і необхідну чисельність робітників; 2) визначити тип та основні параметри (швидкість руху і довжину робочої частини) конвеєра; 3) обчислити загальну тривалість циклу обробки деталей.

Задача 2. На підприємстві введено в дію нову поточну лінію. На ній започатковано обробку 430 фланців на добу. Початкова ліня функціонує дві зміни на добу. Тривалість зміни становить 8,0 години. Хода конвеєра дорівнює 1,8 м. Норми часу на виконання окремих операцій наведено в таблиці.

Нормативна тривалість операцій

Операція

1

2

3

4

5

6

7

Норма часу, хв.

10,0

10,5

24,5

12,0

6,8

10,8

5,0

Технологічні витрати в процесі виготовлення не передбачаються.

На основі вхідних даних: 1. Розрахувати такт потокової лінії. Число робочих місць на ній і необхідну чисельність робітників; 2. Визначити тип та основні параметри (швидкість руху і довжину робочої частини) конвеєра; 3. Обчислити загальну тривалість циклу обробки деталей.

Задача 3. Визначити такт, всі параметри потокової лінії, якщо відомо такі дані: конвеєр працює в одну зміну і зупиняється один раз на 40 хв., ширина конвеєра 7 м, ширина проходу 1,5 м, з одного боку; за зміну збирається 140 вузлів; віддаль між вузлами 1,0 м; загальна тривалість виконання операцій над одним вузлом на конвеєрі 125 хв.

Задача 4. Розрахувати кількість робочих місць, такт і довжину багатопредметної потокової лінії по складанню приймачів, магнітофонів і телевізорів, якщо трудоємність їх складання становить відповідно: 24,8 год., 15 год., 18,7 год., а обсяг випуску – 150, 100, 50 шт./ місяць. Крок конвеєра 1,2 м, режим роботи – п’ятиденка, 2 зміни; номінальний фонд – 22 дні. Розміщення робочих місць двостороннє, радіус заокруглення лінії – 1м. Вказати найбільш раціональну послідовність запуску виробів на потік.

Задача 5. Потокова лінія працює 230 днів/рік в дві зміни. Тривалість зміни 8,2 год. Простої обладнання в ремонті становлять 5% режимного фонду робочого часу. Норми часу на виконання операцій у хвилинах становлять: токарна – 12,3 ; свердлинна – 13,7; фрезерна – 2,5; шліфувальна – 8,4; полірувальна – 7,2; зубонарізна – 26,8.

Визначити кількість робочих місць на окремих операціях і коефіцієнт завантаження потокової лінії, якщо норма випуску продукції складає 60  тис. шт./рік, а процент технологічно неминучого браку складає 6%.

Задача 6. Визначити такт, швидкість і довжину потокової лінії на основі наступних даних: добове завдання – 240 шт., режим роботи – 2 зміни, тривалість зміни – 8,2 год., час регламентованих перерв в роботі – 12 хв./зміну, крок поточної лінії – 2 м, кількість робочих місць 36, розміщення робочих місць – двостороннє, радіус заокруглення конвеєра – 1 м.

Задача 7. Визначити оптимальний розмір партії виробів, і норм часу на виконання операції, якщо відомо, що коефіцієнт витрат часу на переналагодження обладнання становить 0,05. Оперативний час на виконання операції становить 124 хв. Час на обслуговування робочого місця становить 5%, а на відпочинок і особисті потреби 8% оперативного часу. На ознайомлення з кресленням, одержанням інструкцій від майстра, інструменту, заготовок і здачу готової продукції робітник тратить 3,6 год.

Задача 8. На розподільчому конвеєрі за зміну 8 год. обробляється 300 деталей. Визначити такт конвеєра, розрахункову кількість робочих місць та коефіцієнт їх завантаження.

Номер операції

Норма часу, хв.

1

4,7

2

1,7

3

1,6

4

3,1

6. Ознайомитись з інфраструктурою виробництва на прикладі конкретного підприємства.


Тема 3 

ПРОДУКЦІЯ: СУТНІСТЬ, РІЗНОВИДИ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Основні питання теми

3.1.Загальна характеристика продукції (послуг). Класифікація продукції (послуг) за економічним призначенням.

3.2. Натуральні та вартісні показники обсягу продукції (роботи, послуг).

3.3.Маркетингова діяльність.

3.4.Формування виробничої програми. Ресурсне обґрунтування виробничої програми суб’єкта господарювання.

3.5. Матеріально – технічне забезпечення виробництва.

3.6. Якість продукції. Суть поняття „якості продукції.”

3.7. Показники якості продукції.

3.8. Методи оцінки якості продуктів праці.

3.9. Конкурентоспроможність продукції.

3.10.Ефективність і способи підвищення конкурентоспроможності продукції.

3.11. Суть та принципи стандартизації продукції..

3.12. Поняття та економічне значення сертифікації.

3.13.Державний нагляд за якістю та конкурентоспроможністю продукції в Україні.

Ключові поняття і терміни

  •  продукт праці   
  •  засоби праці
  •  предмети праці
  •  виробнича програма
  •  показники виробничої програми
  •  асортимент
  •  номенклатура виробів
  •  валова продукція
  •  товарна продукція
  •  чиста продукція
  •  умовно чиста продукція
  •  реалізована продукція
  •  незавершене виробництво
  •  якість продукції
  •  абсолютний івідносний рівень якості
  •  оптимальний рівень якості
  •  перспективний рівень якості
  •  одиничні показники якості
  •  комплексні показники якості
  •  узагальнюючі показники якості
  •  методи оцінки якості продукції
  •  конкурентоспроможність продукції
  •  стандартизація
  •  сертифікація продукції
  •  сертифікат відповідності
  •  знак відповідності
  •  державний нагляд за якістю продукц

  1.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ). КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ) ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

                     

                     У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Це відбувається безпосерелньо на підприємствах.

Продукція підприємства являє собою результат його діяльності, тобто продукт з праці. Під продуктом праці підприємства розуміють:

Готові вироби;

Напівфабрикати,   які   реалізуються   іншим   підприємствам   для подальшої переробки;

Комплектуючі  вироби,  які  використовуються для виготовлення готової продукції на інших підприємствах;

Виконані роботи для сторонніх замовників,

Надані платні послуги.

Ясна річ, що в промисловому підприємстві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту – відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи іншу відстань), а в установах зв’язку та банках – надані юридичним і фізичним особам послуги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою продукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник тощо).

Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання.                          

                           Отже, за економічним призначенням вся  продукція стосовно суспільного виробництва поділяється на продукцію І та ІІ підрозділів, а у промисловості - на  групи «А» і «Б»:

  1.   І підрозділ (група „А") - засоби виробництва:  верстати, агрегати, транспортні засоби, комп'ютери.
  2.   ІІ підрозділ (група  „Б")   - предмети  споживання:   продовольчі   товари,  непродовольчі товари.

Рис.3.1 Загальна характеристика продукції (роботи, послуг)

   Засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці, а предмети споживаня – на продовольчі і непродовольчі товари.

 

3.2  НАТУРАЛЬНІ ТА ВАРТІСНІ ПОКАЗНИКИ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ (РОБОТИ, ПОСЛУГ)

                               Для загальної характеристики продукції (роботи чи послуги) практичне значення має застосування системи вимірників (показників) її (їхнього) обсягу.  

Отже, обсяги виробництва продукції вимірюються натуральними і вартісними вимірниками:

- натуральні - відображають обсяг випуску продукції у фізичних
одиницях (тонах, метрах, штуках...) по номенклатурі та асортименту.

Номенклатура - перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Номенклатура виробів підприємства може бути:

- Централізована - формується на основі укладених державних замовлень та контрактів.

- Децентралізована - підприємство самостійно встановлює види продукції, що випускається, провівши маркетингові дослідження, на основі яких укладаються контракти зі споживачами продукції.

Обсяг продукції в натуральних показниках визначається за формулою:

N = ОП - Зп + Зк, натур. один.,

ОП— обсяг поставок у натуральних одиницях;

Зп - запас готової продукції на складі на початок планового року в натуральних одиницях;

Зк - запас готової продукції на складі на кінець планового року в натуральних одиницях.

При аналізі виконання підприємством плану з номенклатури та асортименту дається кількісна оцінка виконанню плану шляхом обчислення  випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Вартісні показники виміру обсягу продукції застосовується на тих підприємствах, де випускають різнорідну продукцію, обсяги якої не можна виразити єдиним натуральним показником. До вартісних показників обсягу виробництва продукції належать:

1) Товарна продукція - включає всю продукцію, яка є в готовому виді для реалізації, напівфабрикати, що будуть використовуватись для подальшої переробки на інших підприємствах, виконані та надані послуги для сторонніх замовників.

Обсяг товарної продукції визначається за формулою:

Q тп = ∑Ni * Ці + Р, грн.,

Nі - обсяг випуску продукції певного виду в натуральному вигляді;

Ці - ціна за одиницю продукції;

Р - роботи і послуги надані стороннім замовникам.

2) Валова продукція - це вся продукція, яку випускає підприємство
незалежно від ступені її готовності, і незалежно від того, для яких потреб
вона буде використовуватись.

Обсяг валової продукції визначається за формулою:

Q вп = ТП -(НЗВп - НЗВк) -(Іп - Ік), грн.,

НЗВп і НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп і Ік - залишки інструменту, які виготовляються для власних потреб, грн.

Валову продукцію можна також обчислити за формулою:

Qвп =QВО – QВЗО,

де  Qво – валовий оборот підриємства;

     Qвзо – внутрішньозаводський оборот підприємства.

Валовий оборот підприємства – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана – в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот підприємства – це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

3)Реалізована продукція - вся продукція призначена для реалізації споживачам, за яку на розрахунковий рахунок надійшли кошти і та продукція, що відвантажена покупцям, але кошти за неї ще не надійшли, але мають надійти в зазначений термін.

Q рп = ТП + (Внп - Внк) + (Гп- Гк), грн.,

Внп і Внк - це залишки відвантаженої, але неоплаченої продукції на початок та кінець планового періоду, грн.,

Гп і Гк — запаси готової продукції на складах на початок і кінець періоду, грн.

4) Чиста продукція - виражає затрати живої праці працівників підприємства та створений прибуток.

Q чп = ТП – (М + А), грн.,

М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - амортизаційні відрахування або вартість зношення основних фондів, грн.

  1.  МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

                                   Основою обгрунтування плану виробництва і збуту

                               продукції в умовах ринку стає маркетинг.           

                               Маркетинг - це виробничо–комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Маркетинг як різновид діяльності необхідної за умов ринкової економіки виконує такі функції:

вивчення ринку, його структуризація (сегментування), аналіз і прогнозування попиту;

вибір сегментів ринку прийнятних для підприємства;

визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;

розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

реклама, збут та його стимулювання;

політика ціноутворення.

Маркетинг цілком узалежнює виробництво продукції від попиту на неї (від можливості її продати). За умов науково-технічного прогресу й конкурентної боротьби для виживання та успішної роботи кожне підприємство мусить мати розвинуту систему маркетингу, відповідну стратегію, тактику вирішення маркетингових завдань.

                          Маркетинг підприємства ґрунтується на таких принципах:

 -орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців із метою продажу продукції й одержання       прибутку;

цілеспрямований  та активний вплив на попит, його розвиток;

гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців, оперативне пристосування до цих змін;

використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон’юктуру ринку;

вибір ефективних форм і методів доставки, реклами та продажу продукції;

підтримування творчої атмосфери серед працівників, причетних до маркетингової діяльності, заохочення їхньої активності (ініціативи) щодо прийняття маркетингових рішень.

        У своєму розвитку маркетинг зазнав помітної еволюції, етапи якої можна охарактеризувати через зміну його  концепцій.

Концепція маркетингу - це загальний підхід підприємства до досягнення своєї мети на ринку. Відомі 5-ть концепцій маркетингу: виробнича, продуктова, комерційна, індивідуального маркетингу, соціального маркетингу.

Виробнича концепція передбачає спрямування головних зусиль підприємства на вдосконалення виробництва і мобілізацію внутрішніх резервів із метою розширення обсягу  виготовлення продукції та зниження її собівартості.

Продуктова концепція характеризується тим, що основну увагу вона приділяє поліпшенню споживчих параметрів виробів, їхніх конструктивних, експлуатаційних показників, підвищенню якості, а завдяки цьому забезпеченню належного збуту продукції. Ця концепція відповідає потребам конкурентної боротьби, коли є можливість підвищувати конкурентоспроможність виробів через їхнє вдосконалення за умов достатньо стабільного попиту.

Комерційна концепція полягає в тім, що для забезпечення належного збуту активізується передовсім робота комерційних служб: працівників реклами, агентів зі збуту, продавців тощо. Різні форми психологічного впливу на покупця є найбільш ефективними тоді, коли він погано обізнаний з пропонованою продукцією та її споживчими якостями.

Концепція індивідуального маркетингу орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує зусилля на те, щоб задовольнити ці потреби ліпше, ніж конкуренти.

Концепція соціального маркетингу не обмежується виявленням і задоволенням індивідуальних потреб, як умови ефективної діяльності підприємства, а бере до уваги суспільні потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорону навколишнього середовища, природних ресурсів, здоров'я людей, національної безпеки тощо.

Зрозуміло, що підприємство, яке мусить постійно адаптуватися до мінливого зовнішнього середовища, не реалізує тільки якусь одну концепцію. Концепції маркетингу поєднуються й використовуються комплексно, залежно від конкретних умов.

3.4 ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ. РЕСУРСНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ  ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ СУБЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємств (при одержанні певної величини прибутку). Тому планування виробництва  і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

                                    Формування виробничої  програми     в   ринкових   

умовах має певні особливості, які полягають у тому              що:

плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;

в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та інше;

планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних  і оперативних планах повинні корегуватись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції. Вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боку;

виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток

Формування виробничої програми підприємства базуються на таких елементах (Рис.3.2):

Рис. 3.2 Схема формування виробничої програми підприємства

  1.  на основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством укладаються з споживачами-покупцями (торговельними підприємствами,  гуртовими посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції.
  2.  Державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету та поновлення державного резерву. Держава при цьому гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими видами ресурсів.
  3.  Державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.
  4.  Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються та поновлюються.
  5.  Частина продукції підприємства може споживатися   безпосередньо   самим       підприємством. Тому   виробнича програма повинна враховувати цю кількість. Вона визначається на основі балансів матеріальних ресурсів, які відображають потребу у них та джерела її покриття.

                              Виробнича програма будь-якого підприємства

                        повинна бути обґрунтована наявними виробничими

                         ресурсами (виробничими фондами, трудовими і

матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

Qвп (ТП) = Sсер * Фв, (грн.),

де Sсер - це середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фв - фондовіддача, грн..

ВП (ТП) = Ч* Пп. (грн.),

де Ч - чисельність працюючих осіб на підприємстві, осіб;

Пп - продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в  натуральних вимірниках (N) може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому  році (Мзаг), і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції (q).

N = Мзаг / q, натур.один.

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

Qв п= Впот * Квик, грн..,

де Впот - виробнича потужність підприємства, грн.;

Квик - коефіцієнт використання виробничої потужності.

     Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального обсягу.

  1.  МАТЕРІАЛЬНО – ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА

 У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). В процесі виробництва з них виготовляється готова продукція, і тому потрібно постійно їх поповнювати. Цією діяльністю займається служба

  матеріально-технічного забезпечення. Матеріально - технічне забезпечення на підприємстві виконує такі завдання:

  1.  визначення потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах;
  2.  встановлення норм витрат матеріалів на одиницю продукції для цеху;
  3.  пошук і вибір постачальників;
  4.  доставка матеріальних ресурсів на підприємство;
  5.  зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства;
  6.  видача їх цехам і іншим структурним підрозділам;
  7.  контроль за використанням матеріальних ресурсів.

                                            Матеріально-технічні ресурси постачаються на        підприємство різними шляхами і за різними системами постачання:

1) Постачання через підприємства-виробники матеріальних ресурсів здійснюється тоді, коли на підприємстві є постійна потреба в певних видах матеріальних ресурсів, тоді підприємство - споживач заключає прямі договори на доставку матеріальних ресурсів від підприємства – виробника.

2) Постачання через фірми-посередники здійснюється тоді, коли підприємству потрібні великі кількості різних найменувань матеріальних ресурсів нерегулярно.

3)  Постачання через товарні біржі застосовується тоді, коли
підприємству потрібні періодично однорідні види матеріалів, а товарна біржа
дає змогу вивчити пропозицію цих матеріалів і вибрати найвигідніший варіант постачання.

Підприємства заключають договори на поставку матеріальних ресурсів. Такий договір включає: предмет договору, характеристику матеріалу, його техніко-економічні та якісні характеристики, умови постачання, обсяги постачання, ціни, періодичність поставки, доставку до підприємства і відповідальність за порушення умов договору.

Для підприємства важливо укласти договір з тим постачальником, який забезпечить найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Найкращий партнер забезпечить підприємство матеріально – технічними ресурсами, які поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи (виробнича структура) і на робочі місця.

                                                 Важливим аспектом діяльності кожного

                                           підприємства є створення оптимальної системи

                                        постачання (живлення) цехів і інших

                                         виробничих підрозділів підприємства та робочих місць. Існують такі системи живлення цехів:

  1.  Децентралізована система забезпечення - цехи самі одержують необхідні матеріали зі складів і доставляють їх до робочих місць.
  2.  Централізована система забезпечення цехів - проводиться централізовано шляхом доставки прямо зі складу на робочі місця в цеху.

                                                   Видача матеріальних ресурсів кожному цеху

                                           здійснюється відповідно до встановленого ліміту.

                                        Ліміт матеріальних ресурсів - це та кількість матеріалу, яка необхідна для виготовлення запланованого обсягу продукції в цеху.

Ліміт забезпечення матеріалу розраховується шляхом множення запланованого обсягу випуску продукції (кількість, штук) на норму витрат матеріалу на одиницю продукції.

   Визначення потреби в матеріальних ресурсах  - складова частина процесу планування і являється фактором, що впливає на результати його реалізації .

                                                На підприємствах потреба в матеріальних

                                             ресурсах  розраховується за напрямками :

  •  загальна потреба  в матеріальних ресурсах ;
  •  потреба на виробництво продукції ;
  •  потреба на ремонтно – експлуатаційні нужди ;
  •  потреба на створення виробничих запасів  ;
  •  потреба на НДДКР

Для визначення  потреби в матеріальних ресурсах найбільш доцільно використовувати нормативний метод, який  базується на нормі витрат і програмі випуску продукції чи виконання робіт :    

                                                

Пм– потреба в матеріалі;

Нві – норма  витрат матеріалу на і-й виріб;

N i – обсяг випуску і-го виробу (чи виконання роботи) в плановому періоді;

m – кількість  виробів чи видів робіт, при виробництві яких потрібен дани

  1.  ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. СУТЬ, ПОНЯТТЯ «ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

  1.  

                          Під якістю продукції розуміють сукупність

                        властивостей, що зумовлюють її придатність

                        задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко- експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці ( транспортних засобів, машин, приладів ).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

потребами науково-технічного прогресу;

зміною споживчих запитів населення;

нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

розвитком зовнішньої торгівлі.

В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена:

КС = якість + ціна + обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною.

                                     Оцінка якості передбачає визначення її

                             абсолютного, відносного перспективного і

                             оптимального рівня.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

  1.  ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

  •  

                                        В залежності від кількості  властивостей, які  

                               характеризуються, показники якості поділяються на:

одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

комплексні,    за   допомогою   яких       вимірюється       група властивостей виробу;

узагальнюючі,   які   характеризують   якість  усієї сукупності продукції підприємства.

  •  

                               Одиничні показники умовно поділяються

                           на такі групи:

                          Показники призначення характеризують  

                           пристосованість виробів до використання та область використання (продуктивність, потужність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність).

Показники надійності, довговічності та безпеки визначають міру забезпечення тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини (безвідмовність роботи, можливий термін використання, технічний ресурс, термін безаварійної роботи, граничний термін зберігання)

Показники      технологічності   характеризують      ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення.

Ергономічні     показники  окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним та психологічним вимогам працівника (споживача) (зручність керування робочим органами, можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників, величина шуму, вібрації тощо).

Естетичні   показники визначають естетичні властивості (дизайн) виробу (виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення,   відповідність стилю і моді,  гармонійність, естетичність упаковки).

Показники стандартизації та уніфікації  відбивають ступінь

використання   у   виробі стандартизованих   та   уніфікованих деталей та вузлів.

    Економічні показники відображають міру економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем (ціна за одиницю виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат часу і коштів).

  •  
  •  

    Екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров’я людини та довкілля (токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу).

                              Комплексні показники характеризують кілька

                       властивостей продукції. Згідно цих показників

                       продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

До комплексних показників якості знарядь праці належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічної їхньої обробки й переробки. Більшість із них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці.

Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття – показники міцності, естетичності – колористика, силует тощо.

                                      В процесі господарської діяльності важливо

                                не тільки вірно оцінити якість окремих виробів,

                                але й загальний рівень якості продукції

                                підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є:

коефіцієнт оновлення асортименту;

частка сертифікованої продукції:

частка продукції, призначеної для експорту:

обсяг товарів,   реалізованих  за  зниженими   цінами  під  час сезонного розпродажу.

частка принципово нових (прогресивних)  виробів у загальному їхньому обсязі.

  1.  МЕТОДИ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ПРОДУКТІВ ПРАЦІ

                                         Для визначення рівня якості виробів

                                  застосовують кілька методів: об’єктивний,

                                   органолептичний,диференційований, комплексний. Об’єктивним і органолептичними методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним – відносного рівня якості окремих видів продукції.

     Об’єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати. Ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці – продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці – вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів – еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

             Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні характеристики виробу. Кожній оцінці («відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість балів (наприклад 5,4,3,0).

             Диференційований метод передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

             Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. Для комплексної оцінки якості також застосовують середньозважену арифметичну з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

  1.  КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

                                                Конкурентоспроможність підприємства 

                                       означає його здатність до ефективної господарської

                                      діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

        Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку.

       Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

                                            Для визначення конкурентоспроможності

                                         продукції виробнику необхідно знати:

конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

визначальні параметри продукції основних конкурентів;

найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

      Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.

                                         Корисний ефектце віддача об’єкта, інтегральний

                                    показник,що розраховується на підставі окремих

                                    об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задовольняють конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад, продуктивність устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

         Сукупні витрати протягом життєвого циклу – це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

      Для кращого розуміння визначення конкурентоспроможності окремого виробу наведемо умовний приклад.

                                     Приклад оцінки конкурентоспроможності

                                повітряних поршневих компресорів продуктивністю

                                близько 20 кв. м за хвилину

Проектні й конкурентні зразки

Корисний ефект, млн. куб. м повітря

Сукупні витрати, млн. грн.

Ефективність, куб. м/грн.

Конкурентоспроможність стосовно найліпшого зразка

Висновок щодо конкурентоспроможності

Проектний варіант 1

6,5

2,4

2,7

0,84

Неконкурентоспроможний

Проектний варіант 2

8,8

2,6

3,4

1,06

Конкуренто

спроможний

Перший конкурент

5,8

2,2

2,6

0,81

Неконкурентоспроможний

Другий конкурент

7,2

2,3

3,1

0,97

Неконкурентоспроможний

Третій конкурент

8,0

2,5

3,2

1,0

Ліпший зразок-аналог

  1.  ЕФЕКТИВНІСТЬ І СПРОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

                                Соціально-економічна ефективність підвищення

                            рівня якості та конкурентоспроможності продукції,

                            що виробляється підприємствами, полягає   

                            передусім у такому:

  1.  високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;
  2.  підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;
  3.  конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;
  4.  багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції впливає не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства в цілому.

                                     На рівень якості й конкурентоспроможності

                            продукції впливає багато різнопланових чинників.

                            Досягти необхідного рівня якості та

                            конкурентоспроможності реалізованих на відповід

                            них ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства.

Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Підприємства повинні формувати вплив з метою підвищення конкурентоспроможності продукції через узгоджену систему прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для виробників і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужну мотивацію праці всіх категорій працівників підприємства, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

  1.  СУТЬ ТА ПРИНЦИПИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами тут є стандартизація та сертифікація виробів.

                          Під стандартизацією розуміють встановлення й

                    застосування єдиних правил з метою впорядкування

                   діяльності в певній галузі. Стосовно продукції

                   стандартизація охоплює:

  •  установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
  •  визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
  •  формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;
  •  створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

                        

                         Стандартизація продуктів здійснюється за певними

                    принципами, головними з яких є:

урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності -  з національними стандартами інших країн;

взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін — розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

                          Результати стандартизації відображаються в

                    спеціальній нормативно-технічній документації.

                    Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов'язкові для виробників норми якості виробу і способи їхнього досягнення, набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України встановлюють на:

1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення й народного господарства;

4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

6) методи випробувань.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Стандарти підприємств розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва.

  1.  ПОНЯТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ

                                       Коли підприємство веде активну зовнішньо-

                            економічну діяльність, найважливішим елементом

                           стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000 – сертифікат.

Сертифікат- це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено:

правила та порядок здійснення сертифікації продукції;

критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

умови вступу до міжнародної системи сертифікації.

Формування системи якості на підприємствах України.

  •  

                                  Підприємства України мають обов'язково

                          передбачати комплексне управління якістю, що

                          потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль — це зовсім не найголовніше в системі);

• управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості.

Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запровадження й сертифікації систем якості продукції.

  1.  ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль. В Україні створено державну систему стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держспоживстандарт України).

  •  
  •  
  •  
  •  

                              Основними функціями Держспоживстандарту

                      України стосовно сертифікаційних робіт є:

                                     1) визначення принципів, структури та правил  системи сертифікації;

2)  затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;

3) акредитація органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів-аудиторів;

4)    установлення правил визнання сертифікатів інших країн;

5) постійне інформування споживачів через відповідні інформаційні фонди щодо стандартів різних категорій, сертифікатів, класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, випробувальних центрів тощо.

У межах державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, який здійснюють відповідні органи. Він передбачає конкретно визначену відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил.

Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил здійснюють Держспоживстандарт України та його територіальні органи — центри стандартизації, метрології та сертифікації. Органи державного нагляду виконують багатоспрямовані функції, а саме: перевіряють додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють результати перевірок та інформують про них відповідні органи державної влади й громадськість; забезпечують оперативне вжиття заходів для припинення порушень стандартів (норм і правил), вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції та ефективності власної діяльності.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

                                     Об'єктами державного нагляду є:

1)продукція виробничо-технічного призначення,

                                    товари народного споживання та продукти  

                                    харчування — щодо відповідності стандартам,

                                    нормам і правилам;

2) експортна продукція — щодо стандартів (норм і правил) або окремих вимог, обумовлених договором (контрактом);

3) імпортна продукція — щодо чинних в Україні стандартів (норм, правил) стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища;

4) атестовані виробництва — щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції.

                                    Суб'єкти господарювання за порушення вимог

                              стандартів (норм, правил) несуть матеріальну

                              відповідальність — штраф. Залежно від характеру

                              порушення розмір штрафів становить:

за випуск продукції науково-технічного, виробничо-технічного і споживчого призначення, що не відповідає вимогам стандартів або не пройшла обов'язкової сертифікації — 25%:

реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування та відповідної інструкції щодо транспортування й експлуатації (споживання), а також імпортної продукції, що не відповідає вимогам національних стандартів стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища, — 50%;

Важливо, що сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обов'язку відшкодування збитків споживачам продукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів (норм, правил) або внаслідок невиконання умов договору на поставку продукції. Суми штрафів у розмірі 60% зараховують до державного бюджету і 30% — до позабюджетних фондів місцевих органів влади, а 10% переказують Держспоживстандарту України для розвитку його матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1.  Що розуміють під продуктом праці?
  2.  Як класифікують продукцію за економічним призначенням?
  3.  Що являє собою номенклатура та асортимент продукції?
  4.  Які показники визначають обсяг випуску продукції у вартісному виразі?
  5.  Що розуміють під терміном «маркетинг»?
  6.  Розкрийте зміст концепцій маркетингу.
  7.  Що являє собою виробнича програма підприємства?
  8.  Які особливості формування виробничої програми?
  9.  На яких елементах базується формування виробничої програми?
  10.   Назвіть завдання матеріально-технічного постачання на підприємстві.
  11.   В чому суть нормативного методу визначення потреби в матеріальних ресурсах?
  12.   Що розуміють під якістю продукції?
  13.   Як поділяються показники якості продукції?
  14.   Які методи використовуються для визначення якості продукції?
  15.   Що означає термін «конкурентоспроможність продукції»?
  16.   Що таке корисний ефект?
  17.   В чому сутність стандартизації та сертифікації продукції?
  18.    Які принципи формування системи якості на підприємствах?
  19.  Які  органи здійснюють державний нагляд за якістю та конкурентоспроможністю продукції в Україні?

Тести

1. За економічним призначенням продукція поділяється на:

а) І підрозділ (група А), ІІ підрозділ (група Б);

б) робота, що виконується, продукція, що виробляється, послуги, що надаються;

в) засоби праці, предмети праці, товари.

2.  До вартісних одиниць виміру обсягу продукції у виробничій  програмі належать:

а) штука, тонна, метр, кіловат - година;

б) продукція: валова, товарна, реалізована, чиста;

в) гривня, долар, фунт, євро.

3. Для обчислення обсягу виробництва і реалізації продукції використовуються показники:

а) натуральні;

б) вартісні;

в) усі відповіді правильні.

4. До вартісних показників виробничої програми підприємства не належать:

а) товарна продукція;

б) валова продукція;

в) номенклатура та асортимент.

5. Товарна продукція не включає:

а) готову для реалізації продукцію;

б) роботи та послуги промислового характеру, виконані для інших підприємств;

в) готову продукцію, напівфабрикати, що виготовлені для власних потреб.

6. Для розрахунку обсягу валової продукції не треба знати:

а) обсяг товарної продукції;

б) зміну залишків готової продукції на складі;

в) зміну обсягів незавершеного виробництва.

7. Внутрішньозаводський оборот – це:

а) кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки;

б) кількість продукції підприємства, що реалізована за межі підприємства;

в) вартість готової продукції, що реалізована робітникам підприємства за внутрішніми цінами підприємства.

8. Чиста продукція – це:

а) новостворена підприємством вартість;

б) продукція, що виготовлена тільки з матеріалів і напівфабрикатів цього підприємства;

в) продукція, що виготовлена без виробничої кооперації з іншими підприємствами.

9. Зростання залишків готової продукції на складах підприємства в кінці місяця відносно початку місяця свідчить про:

а) зменшення обсягів реалізації;

б) збільшення обсягів реалізації;

в) між наведеними показниками не існує прямого зв’язку.

10. Для підприємства, що випускає вузький асортимент однорідної продукції найбільш прийнятими є такі показники виробничої програми:

а) натуральні;

б) трудові;

в) вартісні.

11. Варітьсь послуг, наданих підприємством стороннім організаціям – 80 тис.грн., вартість напівфабрикатів, вироблених для власних потреб – 10 тис.грн., вартість готової продукції, призначеної до реалізації – 200 тис.грн., залишки незавершеного виробництва: на початок року – 20 тис.грн., на кінець року – 30 тис.грн. Вартість валової продукції складатиме (тис.грн.):

а) 280;                    б) 290;                 в) 260

12. Вартість готової продукції для реалізації на сторону – 150 тис.грн., матеріальні витрати на виробництво складають 35% до вартості готової продукції, амортизаційні відрахування – 5 тис.грн. Чиста продукція (тис.грн.):

а) 86;                 б) 92,5;               в) 75.

13. Виробнича програма підприємства – це:

а) стратегічний план економічного розвитку підприємства;

б) система планових завдань із виробництва й доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно з договорами поставок;

в) обчислення планового обсягу випуску продукції, що поставляється на зовнішній ринок.

14. Які показники виробничої програми характеризують виробничу спеціалізацію підприємства:

а) натуральні;

б) трудові;

в) вартісні.

15.  До трудових вимірників виробничої програми підприємства не належать:

а) нормо – години;

б) людино – години;

в) тонни.

16.  Універсальними показниками виробничої програми в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є:

а) натуральні;

б) умовно – натуральні;

в) вартісні.

17. Товарна продукція планується:

а) без урахування вартості готової продукції, напівфабрикатів для власних потреб;

б) з урахуванням вартості готової продукції, напівфабрикатів для власних потреб;

в) усе залежить від особливостей конкретного підприємства.

18.  Валовий оборот підприємства характеризує обсяг валової продукції:

а) для використання в межах підприємства;

б) для використання поза межами підприємства;

в) незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства чи поза ними

19. Виробнича програма підприємства – це:

а) план використання виробничих потужностей;

б) план випуску та реалізація продукції;

в) програма розташування активної частини обладнання.

20.  Асортимент продукції – це:

а) кількісне вираження продукції різного виду, яку виготовляє підприємсвто;

б)  види продукції, які підлягають реалізації;

в) набір різновидів продукції (послуг), яку виготовляє підприємство.

21.  До складу чистої продукції не входять:

а) вартість матеріалів;

б) сума амортизаційних відрахувань;

в) усе перелічене.

22.  Реалізована продукція не включає:

а) товарну продукцію;

б) зміну обсягу незавершеного виробництва;

в) зміну залишків готової продукції на складі.

23. Вартість готової продукції, призначеної для реалізації на сторону – 200 тис.грн., в т.ч. вартість напівфабрикатів, вироблених для власних потреб – 10 тис.грн., вартість послуг, зроблених стороннім організаціям – 30 тис.грн. Вартість товарної продукції складатиме (тис.грн.):

а) 210;          б) 220;             в) 190.

24. Вартість готової продукції, призначеної для реалізації на сторону – 117 тис.грн., вартість послуг зроблених стороннім організаціям – 25 тис.грн., залишки готової продукції нереалізованої продукції: на початок звітного року – 20 тис.грн., на кінець звітного року – 10 тис.грн. Вартість реалізованої продукції складатиме (тис.грн.):

а) 132;          б) 165;             в) 152.

25. Чисельність промислово – виробничого персоналу – 100 чоловік, виробіток на одного працюючого – 12 тис.грн. За цих умов обґрунтований обсяг виробництва складатиме (тис.грн.)::

а)1120 грн;                б) 1200 грн;            в) 1100 грн.

26. Для визначення обсягів  товарної, реалізованої та валової продукції використовують:

а) натуральні показники;

б) вартісні показники;

в) умовно – вартісні показники.

27.  Вартість готових товарів і напівфабрикатів власного виробництва,  а також  робіт промислового характеру, за які одержано оплату, називається:

а) реалізованою продукцією;

б) валовою продукцію;

в) товарною продукцією.

28. Недиференційований маркетинг полягає в тім, що:

а) підприємство не виділяє конкретних сегментів ринку, як цільові;

б) підприємство виступає одночасно на кількох сегментах ринку;

в) підприємство виступає на одному сегменті ринку.

29. Концепція індивідуального маркетингу полягає у спрямуванні головних зусиль підприємства на:

а) вдосконалення виробництва;

б) поліпшення споживчих параметрів виробів;

в) виявлення індивідуальних потреб покупців.

30.  Вихідні дані для складання виробничої програми підприємства:

а) попит ринку, державний контракт, державне замовлення, портфель замовлень на продукцію інших споживачів;

б) товарна продукція, валова продукція, реалізована продукція, чиста продукція;

в) власні потреби, експорт, діючі ціни на продукцію.

31. Поточний запас матеріалів:

а) створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки;

б) забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями матеріалів;

в) створюється на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

32. Якість продукції – це:

а) кількісна характеристика ступеня придатності продукції для задоволення конкретного попиту у ній;

б) сукупність властивостей виробу, які визначають його здатність задовольняти певні потреби споживачів за призначенням;

в) сукупність техніко – експлуатаційних характеристик виробу.

33.  Оптимальний рівень якості продукції характеризує:

а) якість продукції з врахуванням впровадження майбутніх досягнень у галузі науки, техніки і передових технологій;

б) мінімальну суму витрат на виробництво продукції;

в) мінімальну величину загальних суспільних витрат на виробництво і споживання продукції.

34. Абсолютний рівень якості продукції визначається шляхом:

а) обчислення певних показників якості та їх порівняння з відповідними показниками аналогів;

б) вивчення якісних показників продукції без їх порівняння з показниками аналогічних виробів;

в) вивчення показників якості продукції по підприємству в цілому у звітному періоді.

35. Економічні показники якості продукції відображають:

а) співвідношення ціни виробу і цін на аналогічні товари виробників - конкурентів;

б) кількість спожитих матеріальних ресурсів на виріб;

в) міру економічної вигоди виробництва продукції та її придбання (експлуатації).

36. Серед перелічених виберіть показники, які характеризують окремі властивості виробу:

а) міцність, токсичність, калорійність, вміст корисних речовин;

б) коефіцієнт оновлення асортименту, частка нових виробів, частка браку;

в) коефіцієнт готовності, обладнання, питомі витрати на 1 км. пробігу, сорт

37. Методи визначення якості продукції:

а) експертний, бальний, вимірювальний, соціологічний;

б) органолептичний, об’єктивний, диференційований, комплексний;

в) реєстраційний, технологічний, ергономічний, економічний.

38. Види технічного контролю якості продукції на підприємстві за їх організаційною формою бувають:

а) суцільний, вибірковий, статистичний, летючий, інспекційний;

б) візуальний, геометричний, лабораторний аналіз;

в) вхідний, проміжний, вихідний

39.  Показники якості продукції поділяються на такі групи:

а) порівняльні, одиничні, статистичні, узагальнюючі;

б) одиничні, комплексні, статистичні, сукупні;

в) диференційовані, загальні, одиничні, комплексні.

40. Показники, що оцінюють якість всієї сукупної продукції підприємства називають:

а)  загальними;

б) комплексними;

в) одиничними.

41. Властивість вибору тривалий час зберігати свою придатність характеризує його:

а) довговічність;

б) продуктивність;

в) ремонтопридатність.

42. Одиничні показники якості характеризують:

а) групу властивостей виробу;

б) рівень якості сукупної продукції підприємства;

в) певну властивість виробу.

43. Якщо при оцінці якості продукції використовуються технічні засоби контролю то такий метод називається:

а)  комплексний;

б) вимірювальний;

в) спостережний.

44. Конкурентоспроможність продукції – це характеристика товару, яка відображає:

а) переваги над товаром – конкурентом за якісними показниками;

б) переваги над товаром – конкурентом за мірою задоволення певної потреби і за витратами на її забезпечення;

в) перевагами над аналогічними товарами за рівнем надійності та після продажного обслуговування.

45. Стандартизація продукції – це

а) процес оцінки якості продукції;
б) встановлення відповідності якості продукції міжнародним вимогам;
в)  комплекс норм, вимог і правил до якості продукції.

46. Сертифікація продукції – це:

а) створення системи єдиних правил, норм та вимог до продукції (послуги, процесу);

б) встановлення вимог до якості готової продукції;

в) оцінка відповідності продукції певним вимогам та видача певного документу – сертифіката.

47. Сертифікація продукції – це документ, який:

а) засвідчує рівень якості продукції;

б) засвідчує право власності на продукцію;

в)  є необхідним для реалізації продукції на міжнародних ринках.

48. В Україні безпосереднє керівництво державною системою сертифікації здійснює:

а) УкрСЕПРО;

б) Держаний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації;

в)  Державна палата з сертифікації та стандартизації продукції.

49. В Україні  сертифікацію продукції здійснюють:

а) відділи технічного контролю на підприємствах;

б) державні випробувальні центри;

в)  відповідні органи муніципального управління.

50. До технічних способів підвищення якості та конкурентоспроможності продукції належать:

а) планування та прогнозування рівня якості виробів, використання ефективної мотивації праці, активізація людського чинника;

б) використання досягнення науки і техніки, запровадження новітніх технологій;

в)  удосконалення методів контролю, використання передового досвіду, прямі господарські зв’язки.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1.Розрахункова робота по визначенню вартісних показників обсягу п

родукції.

Задача 1. Визначити вартісні показники виробничої програми на плановий рік за  такими даними:

  •  план виробництва – 500 шт.;
  •  гуртова ціна – 950 грн.;
  •  залишок незавершеного виробництва на початок року – 48 тис. грн., а на кінець року – 29 тис. грн.;
  •  приріст залишків готової продукції на складі за рік – 48,5 тис. грн.

Задача 2. Визначити обсяг товарної і чистої продукції за такими даними:

  •  річний випуск виробів: А – 15 600 шт., Б – 19 740 шт.;
  •  гуртова ціна виробу: А – 94 грн., Б – 78 грн.;
  •  вартість товарів культурно-побутового призначення 250 тис. грн.;
  •  вартість робіт виконаних на сторону – 145 тис. грн.;
  •  витрати на виробництво виробів – 2 540 тис. грн.;
  •  питома вага матеріальних витрат – 45%;
  •  амортизація основних фондів – 9 560 грн.

Задача 3. Валова продукція за звітний рік – 58420 тис.грн., а за планом передбачається збільшення на 8%. Залишки незавершеного виробництва на початок планового року – 230 тис.грн., а на кінець року – 244 тис.грн. Внутрішньозаводський оборот передбачається за планом у розмірі 122 тис.грн. Визначити товарну продукцію і валовий оборот за планом.

Задача 4. Основними цехами меблевого комбінату вироблено готової продукції за звітний місяць на суму 3660 млн.грн., виконано робіт промислового характеру на замовлення зі сторони на суму 460 млн.грн. і непромислових господарств свого підприємства на суму 292.млн.грн.

Електростанція комбінату виробила електроенергії на 39 млн.грн., із яких було вжито на промислово – виробничі потреби підприємства 24 млн.грн., а решта відпущена на потреби робочого селища.

Ремонтно – механічними цехом виконано робіт на замовлення інших підприємств на суму 82 млн.грн. Залишок назавершеного виробництва на початок місяця склав 37 млн.грн., на кінець – 41 млн.грн. Визначити товарну і валову продукцію, валовий оборот.

Задача 5. Обчислити за звітом за минулий рік обсяги валової і товарної продукції підприємства.

Вихідні дані для розрахунків.

Показник

Значення

Випуск виробів, тис.шт.:

  •  А
  •  Б
  •  В

250

150

130

Оптова ціна виробу, грн.:

  •  А
  •  Б
  •  В

35

25

15

Послуги і роботи промислового характеру іншим підприємствам в оптових цінах, тис.грн.

180

Капітальний ремонт власного обладнання  в оптових цінах, тис.грн.

250

Зміна залишків незавершеного виробництва в оптових цінах, тис.грн.

350

Задача 6. Визначити річний обсяг реалізованої продукції, якщо виробництво товарної продукції всього за рік 10 тис.м3, залишок нереалізованої продукції на початок року 500 м3, залишок нереалізованої продукції на кінець року 300 м3. Оптова ціна підприємства на 1 м3 продукції 25 грн.

Задача 7.Визначити валовий оборот, обсяг продукції для реалізації ( грн.) та її приріст у плановому році (у %), якщо у звітному році обсяг реалізації склав 600 млн.грн.

У плановому році підприємство виготовить продукції на суму 740 млн.грн., частина якої піде на внутрішнє споживання в сумі 30 млн.грн. Крім того, підприємство надасть послуги промислового характеру іншим підприємствам на суму 45 млн.грн. і непромисловим господарствам свого підприємства на суму 18 млн.грн. Напівфабрикати для реалізації складуть 12 млн.грн. Незавершене виробництво за плановий рік зменшиться на 7 млн.грн., а залишки нереалізованої продукції збільшаться на 16 млн.грн.

Задача 8. Обчислити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції за даними таблиці.

Вихідні дані для розрахунків.

Показник

Значення показника

Обсяг виробництва, шт.

5000

Оптова ціна виробу, грн.

1200

Обсяг незавершеного виробництва, грн.:

  •  на початок року
  •  на кінець року

50000

37000

Приріст залишків продукції на складах за рік, шт.

60

Задача 9. Виробнича програма металургійного підприємства характеризується такими даними: готові вироби – 30570 тис.грн., товари культурно – побутового призначення і господарського вжитку – 294 тис.грн., роботи промислового характеру і послуги, виконані на сторону – 182 тис.грн.

Незавершене виробництво на початок року становило 115 тис.грн., на кінець – 122 тис.грн. Залишки готової продукції на складах: на початок року – 80 тис.грн., на кінець – 66 тис.грн. Визначити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції.

2. Розрахункова робота по визначенню показників якості продукції.

Задача 1. За даними таблиці проаналізуйте виконання  цехом плану з номенклатури й асортименту.

Вихідні дані для розрахунків.

Виріб

Трудомісткість

1 шт., н-год

План

Звіт

Кількість, шт.

Сума

н-год

Кількість, шт.

Сума

н-год

А

Б

В

Г

20

80

5

30

100

450

200

120

2000

36000

1000

3600

110

500

150

60

2200

40000

750

1800

Всього

42600

44750

Задача 2. Річним планом підприємства передбачено такий випуск продукції. Визначити, на скільки відсотків виконано план у грошовому виразі і по номенклатурі.

Вихідні дані для розрахунків.

Виріб

Кількість, шт.

Оптова ціна, грн.

План

факт

А

Б

В

Г

200

1000

450

135

310

1250

300

245

10

2,5

9,2

5,7

Задача 3. Виробниче об’єднання планує підвищити якість продукції А.Прибуток від реалізації одиниці продукції – 2450 грн. проти 960 грн. у базовому виробі. Питомі додаткові капітальні вкладення, пов’язані з підвищенням якості продукції – 3400 грн. Обчислити економічний ефект від виробництва продукції підвищеної якості, враховуючи, що обсяг продукції А – 2500 виробів та встановити доцільність такого заходу.

Задача 4. Визначити річний економічний ефект від впровадження нового верстата, який порівняно з попереднім, потребує більших витрат при виготовленні, але є продуктивнішим, має більший термін служби, потребує менших витрат споживача.

Вихідні дані для розрахунків.

Показники

Базовий варіант

Новий варіант

Річний обсяг виробництва верстатів, шт.

2000

2000

Собівартість верстата, грн.

8500

11200

Питомі капітальні вкладення, грн.

6900

8800

Продуктивність верстата, тис.деталей

50

80

Строк служби, років

5

7

Річні експлуатаційні витрати споживача, грн.

16850

13210

Супутні витрати споживача, грн.

7400

6350

Нормативний коефіцієнт прибутковості  інвестицій – Ен

0,15

0,15

Задача 5. Обчислити річний економічний ефект від виробництва мінеральних добрив підвищеної якості. Відомо, що підприємством  “Аска” щорічно випускатиметься 15 тис.т. калійних добрив підвищеної якості. Прибуток від реалізації однієї тони цих добрив складатиме 85 грн. проти 65 грн. до підвищення якості. Додаткові капіталовкладення на реалізацію заходу з підвищення якості калійних добрив складають 3 млн. грн.

Задача 6. Згідно з планом організаційно – технічних заходів з підвищення ефективності виробництва АТ “Машбуд” передбачається виготовляти новий прес, який матиме вищі якісні показники порівняно з пресом, що випускався підприємством до цього. Впровадження у виробництво нового пресу потребує додаткових капітальних вкладень на суму 205 тис.грн. Це дозволить щорічно виробляти 400 пресів. Валові витрати на виробництво одного пресу складають  38 тис.грн., відпускна ціна – 48 тис.грн.

Обчислити річну економію від збільшення прибутку, строк окупності та коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень при впровадженні у виробництво пресу вищої якості, якщо відомо, що собівартість базової моделі пресу – 36,8 тис.грн. ціна реалізації – 46,5 тис.грн.

Задача 7. У  ВАТ “Вевент” освоєно виробництво продуктивніших і довговічніших горизонтально – розточувальних верстатів. Використання цих верстатів  машинобудівними підприємствами – споживачами забезпечує істотне зниження поточних експлуатаційних витрат та супутніх капіталовкладень. Натомість, валові витрати на виготовлення верстатів суттєво зросли, що зумовило перегляд їх відпускної ціни.

За наведеними у таблиці даними обчислити сумарний економічний ефект виробництва нової моделі горизонтально – розточувальних верстатів.

Вихідні дані

Показники

Базова модель

Нова модель

Річний обсяг виробництва верстатів, од.

250

250

Собівартість верстата, грн.

60500

85000

Капітальні вкладення,  млн.грн.

13,575

18,75

Строк служби, років

8

10

Продуктивність верстата, тис.деталей

60

80

Річні поточні витрати споживача, пов’язані з експлуатацією верстата, грн.

712600

705500

Супутні капіталовкладення споживача, грн.

30450

25700

Нормативний коефіцієнт прибутковості  інвестицій – Ен

0,15

0,15

                                                                                                                                                                                                                    

3.Ознайомлення з показниками якості продукції та  методами її оцінки, на конкретному підприємстві.

4.Організаційно-економічні методи регулювання якості продукції  і забезпечення її конкурентоспроможності на конкретному підприємстві.


Тема 4

ТРУДОВІ РЕСУРСИ

Тема 4.1 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Основні питання теми

  1.  Поняття персоналу.
    1.   Класифікація персоналу.
      1.   Структура персоналу.
      2.  Методичні основи визначення чисельності окремих категорій персоналу.
      3.   Розрахунки необхідної чисельності основних і допоміжних робітників.
      4.  Визначення необхідної чисельності керівників і менеджерів, спеціалістів і службовців фірм різних типів, розмірів і форм власності.
      5.  Адаптована до ринку система формування (набору) окремих категорій персоналу. Відбір та наймання на роботу працівників фірми.
      6.  Форми та ефективність підготовки (навчання) і підвищення кваліфікації працівників фірми.

Ключові поняття і терміни

  •  

  •  трудові ресурси
  •  персонал
  •  кадри
  •  категорії персоналу
  •  керівники
  •  спеціалісти
  •  службовці
  •  робітники
  •  промислово – виробничий персонал
  •  непромисловий персонал
  •  професія
  •  спеціальність
  •  кваліфікація
  •  чисельність персоналу
  •  баланс робочого часу
  •  кадрова політика
  •  система управління персоналом

4.1.1 ПОНЯТТЯ ПЕРСОНАЛУ

Ефективне функціонування підприємств, забезпечення їх сталого і конкурентоспроможного розвитку залежить перш за все від колективу працівників, їх здатності грамотно вирішувати поставлені перед ними завдання. Від формування персоналу підприємства, його кількісної і якісної збалансованості та рівня використання значною мірою залежать ефективність використання всіх інших складових виробничих ресурсів, забезпечення високих результатів діяльності підприємства, його динамічний науково- технічний і соціальний розвиток.

Персонал підприємства є частиною трудових ресурсів країни.

                                 Трудові ресурси – це працездатна частина

                              населення, яка за своїми фізичними і

                              інтелектуальними даними може і має намір

                               провадити трудову діяльність.

До працездатного населення належать особи працездатного віку, а також особи молодші і старші від працездатного віку, які займаються трудовою діяльністю (підлітки і пенсіонери).

Розрізняють трудові ресурси реальні і потенційні. Реальні трудові ресурси – це працівники, зайняті у суспільному виробництві (які уже працюють), потенційні – ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому і підсобному господарстві, безробітні, які на даний момент не мають роботи, але бажають її отримати).

                      Для характеристики працівників підприємства

використовуються терміни персонал, кадри, трудовий колектив.

Більш узагальнюючий термін „персонал”. Поняття „кадри” часто використовується для означення частини працівників – спеціалістів, висококваліфікованих, досвідчених працівників. Термін „трудовий колектив” має більше соціально – політичний зміст. Таким чином, для характеристики працівників підприємства перевагу слід віддати терміну „персонал„.

                              Персонал підприємства – це сукупність постійних

                        працівників, які отримали необхідну професійну

                        підготовку та мають досвід практичної роботи.

4.1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ

                             З врахуванням виконуваних працівниками функцій,що

                         стосуються основної діяльності підприємства або не           

відповідають його головному завданню, всіх працівників поділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. На промислових підприємствах персонал основної діяльності називають промислово - виробничий персонал, а неосновної – непромисловий персонал. До промислово – виробничого персоналу відносять працівників, зайнятих у виробництві і його безпосередньому обслуговуванні, - основних, допоміжних, обслуговуючих виробництв, науково – дослідних, проектних, конструкторських, технологічних відділів, лабораторій, апарату управління, охорони, складів. До непромислового персоналу належать працівники, зайняті в соціально – культурних, побутових закладах, дитячих садках, житлово- комунальному господарстві, навчальних закладах тощо.

категорії персоналу

підприємства

керівники

спеціалісти

службовці

          робітники

За характером функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії.

Керівники – це працівники, які організовують виробництво і займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів (директори, начальники цехів, головні спеціалісти, начальники або завідуючі управлінь, відділів тощо), а також їх заступники.

Спеціалісти – працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними роботами, здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його результатів (інженери, конструктори, економісти, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти, технологи).

Службовці – працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи (секретарі-друкарки, касири, архіваріуси, стенографісти).

Робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту або забезпечують умови для нормального ходу виробничого процесу. За характером виконуваних функцій робітники поділяються на основні і допоміжні.

Основні робітники беруть безпосередню участь у створенні продукції: за допомогою знарядь праці діють на предмети праці, видозмінюють їх і створюють готовий продукт. Допоміжні робітники виконують функції обслуговування основного виробництва, займаються транспортуванням, зберіганням предметів праці і готової продукції, ремонтом основних фондів.

Персонал підприємства поділяється за: професіями,  спеціальностями  та  кваліфікацією.

Професія – це рід трудової діяльності, для здійснення якої необхідний певний комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навиків (наприклад, слюсар, токар).

Спеціальність – різновид трудової діяльності в межах професії: характеризує вужче коло виконуваних функцій і передбачає використання спеціалізованих засобів праці (наприклад, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник, слюсар-ремонтник; токар-револьверник, токар-карусельник, токар-розточувальник).

Кваліфікація – це рівень знань та практичних навиків, необхідний для виконання роботи певної складності. Кваліфікація робітника визначає ступінь його підготовленості до виконання ним професійних функцій відповідної складності.

Конкретний рівень кваліфікації робітниківу певній галузі промисловості визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних характеристик робіт і професій, згрупованими за виробництвами і видами робіт у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД). Галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики переважно передбачають шість (вісім) кваліфікаційних груп – розрядів робіт і робітників. Відповідно до рівня кваліфікації робітникам присвоюється певний тарифний розряд.

4.1.3 СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ

      

                                      Важливе значення для ефективного управління      

                             персоналом має вивчення його структури.

Структура персоналу підприємства  характеризується      співвідношенням між окремими групами персоналу відповідно до різних кваліфікаційних ознак його. Найважливішими кваліфікаційними ознаками є категорії, групи робітників (основні, допоміжні), кваліфікація, вік, стать, ступінь механізації праці, стаж роботи, професії, спеціальності і т. ін. Структура персоналу підприємства є його якісною характеристикою. Найважливішими показниками структури персоналу  є співвідношення між його категоріями, між основними і допоміжними робітниками, частка висококваліфікованих і кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників, а також співвідношення між робітниками, зайнятими механізованою, автоматизованою і немеханізованою працею, в тому числі важкою фізичною і шкідливою працею.

     Найбільшу частку (більше 80 %) в складі промислово – виробничого персоналу підприємств України займають робітники, інші категорії – керівники, спеціалісти і службовці займають менше 20 %.

    Структура персоналу підприємства не є постійною. В умовах техніко – технологічного оновлення виробництва в різних галузях промисловості змінюється характер праці. Праця стає складнішою, підвищується її змістовність, в ній зростають творчі елементи. У зв’язку з цим проходять зміни в структурі персоналу, зокрема робітників:

Появляються нові професії на основі сучасної техніки;

З заміною застарілих технологій ліквідовуються традиційні і формуються професії широкого профілю.

Структура персоналу підприємств потребує подальшого поліпшення. Зокрема, необхідно збільшувати частку кваліфікованих і висококваліфікованих робітників у загальній їх чисельності, зменшувати частку робітників, зайнятих на немеханізованих (-ручних) операціях, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці. Одним із основних шляхів вирішення цього завдання є скорочення числа робітників, зайнятих на навантажувально – розвантажувальних, складських, транспортних операціях, частка яких на багатьох підприємствах ще велика через недостатній рівень механізації цих операцій.

Найбільш суттєвими факторами удосконалення структури персоналу підприємств є інноваційний характер виробництва, впровадження принципово нової техніки і технології, пріоритетність якості продукції, що в свою чергу збільшує попит на кваліфіковану робочу силу, вимагає збільшення частки розумової праці, фахівців з вищою освітою. Це стосується, зокрема, впровадження у виробництво багатоопераційних верстатів з числовим програмним управлінням, робото технічних і моторно-конвеєрних комплексів, гнучких автоматизованих систем, персональних комп’ютерів тощо. Робота на такому устаткуванні передбачає уміння користуватися програмними, автоматичними пристроями. При виготовленні особливо складних видів продукції та продукції, до якості якої ставляться особливо високі вимоги, ряд виробничих операцій вимагає участі робітників найвищої кваліфікації, в тому числі з вищою освітою.

4.1.4  МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕНЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ

В плануванні діяльності підприємств важливе місце належить визначенню потреби в трудових ресурсах. Планування трудових ресурсів на підприємствах починається з аналізу забезпеченості робочих місць працівниками відповідної кваліфікації та рівня їх використання.

                                     Основною для розрахунку необхідної чисельності

                     персоналу є плановий обсяг виробництва продукції,

                     продуктивність праці та її ріст, показники інших розділів плану підприємства (планові норми часу і виробітку, норми обслуговування устаткування і робочих місць, планові коефіцієнти виконання норм; дані про вивільнення працівників під впливом окремих техніко-організаційних факторів).

Обсяг виробництва найчастіше виражають  у трудових одиницях виміру – в нормо-годинах. Нормо-години характеризують витрати нормованого робочого часу на виготовлення продукції (виконання робіт).

Витрати часу в нормо-годинах на виконання виробничої програми або на одиницю продукції називаються трудомісткістю.

Витрати праці усіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства на виготовлення одиниці (або всього обсягу) продукції утворюють повну трудомісткість продукції. Складовими її частинами є технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників), трудомісткість обслуговування і управління (витрати праці допоміжних робітників, керівників, спеціалістів, службовців).

Чисельність персоналу планують (розраховують) окремо за кожною авдиторією і загальну по підприємству. При цьому розраховують явкову, облікову і середньооблікову чисельність працівників.

Явочна чисельність - це чисельність працівників, які повинні щоденно з’являтися на роботу.

Облікова чисельність включає постійних і тимчасових працівників, прийнятих на роботу терміном на один і більше днів, у тому числі осіб, відсутніх на роботі з причин, передбачених трудовим законодавством. Це, зокрема, працівники, які передбачають у службових відрядженнях, на навчанні, виконують державні обов’язки, тимчасово непрацездатні. Враховуються і працівники, які зайняті неповний робочий день.

Середньооблікова чисельність – це число працівників, у середньому включених до списку підприємства за певний період. Розраховується відношенням сумарної кількості працівників за списком за  усі календарні дні цього періоду до числа днів у періоді 9число працівників за вихідний день пиймається рівним числу їх за попередній робочий день).

Середньооблікова чисельність за місяць визначається як сума кількісного складу працівників за кожний календарний день місяця, поділена на кількість днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на 12.

Розрахунку чисельності персоналу повинно передувати визначення планового балансу (бюджету) робочого часу одного працівника.

                             При плануванні балансу робочого часу в першу чергу  

                           визначають норму робочого часу за рік (номінальний

                          фонд часу), тобто максимально можливий, без врахування невиходів, фонд робочого часу одного працівника за рік. Він рівний числу робочих днів у році. Дальше визначається ефективний фонд часу роботи одного працівника (явочний фонд) як різниця між фондом робочого часу (номінальний фонд) за рік і плановими неявками в днях. До планових неявок належать неявки, дозволені законом: чергові і додаткові відпустки, відпустки у зв’язку з навчанням, з пологами, неявки через хворобу, у зв’язку з виконанням державних обов’язків, з дозволу адміністрації тощо.

Неявки в зв’язку з відпусткою планують виходячи з тривалості відпустки, встановленої для тієї чи іншої категорії (групи) працівників. Кодексом законів про працю України встановлено мінімальну тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 календарних дні. Деяким категоріям працівників Законом України  “Про відпустки” встановлено більшу тривалість щорічних основних відпусток, а також надано право на щорічно додаткові відпустки (за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, у зв’язку з навчанням тощо).

При розрахунку планового балансу робочого часу середньооблікового працівника неявки через відпустку у зв’язку з навчанням, через хворобу, у зв’язку з пологами, виконанням державних обов’язків та інші планують, виходячи з їх відсотку по відношенню до номінального фонду часу в попередньому звітному  періоді. Важливо відзначити, що при плануванні неявок у зв’язку пологами враховують зміни частки жіночої праці на підприємстві, а при плануванні невиходів через хворобу враховують зменшення їх у зв’язку проведенням профілактичних оздоровчих заходів і поліпшенням санітарно-гігієнічних умов праці. Далі розраховують явочний (ефективний) фонд часу одного працівника в годинах. Для цього явочний фонд часу одного працівника в днях множать на середню тривалість робочого дня.

Тривалість робочого дня залежить від встановленого режиму роботи підприємства і планових втрат часу в зв’язку з скороченням тривалості робочого дня в окремих категорій робітників (зайнятих на важких і шкідливих роботах, підлітків, матерів, які годують немовлят).

Приклад розрахунку балансу робочого часу середньооблікового працівника за рік наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Розрахунок балансу робочого часу середньооблікового працівника

(дані умовні)

Показники

Значення показників за періодами (роками)

звітний

плановий

Кількість календарних днів

365

366

Вихідні та святкові дні

110

109

Кількість робочих днів (номінальний  фонд робочого часу, днів)

255

256

Невиходи на роботу, днів.

З них:

       - чергові відпустки

   - відпустки у зв’язку з навчанням

       - неявки у зв’язку з захворюванням

        - неявки у зв’язку з пологами

      - виконання державних обов’язків

         - з дозволу адміністрації

38

21

3

10

2

1

1

36

23

2

8

1

1

1

Частковий робочий час, днів

0,45

0,30

Середня тривалість робочого дня, годин

7,50

7,60

Ефективний фонд часу за рік, годин

1627,5

1672

4.1.5  РОЗРАХУНКИ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСНОВНИХ І ДОПОМІЖНИХ РОБІТНИКІВ

Для розрахунку загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на підприємствах застосовують два методи:

1.метод коригування базової чисельності;

2.метод розрахунку на основі повної трудомісткості виготовлення продукції.

Розрахунок загальної чисельності персоналу методом коригування базової чисельності здійснюється за формулою:

де Чпл – необхідна загальна чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді, осіб;

       ∆V – плановий темп росту обсягу виробництва продукції, %;

       ∆Ч – зміна (економія або збільшення) чисельності в плановому періоді за пофакторним розрахунком можливого росту продуктивності праці, осіб.

                                         При застосуванні методу розрахунку на основі

  повної трудомісткості продукції, який є точнішим порівняно з методом коригування, формула для визначення загальної чисельності персоналу має вигляд:

,

де – повна (сумарна) трудомісткість виробничої програми в плановому періоді (яка включає технологічну трудомісткість обслуговування виробництва та управління ним), нормо-годин;

      – ефективний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника в плановому періоді, годин;

      – очікуваний коефіцієнт використання норм у плановому періоді.

                                   Облікова чисельність робітників на

                                нормованих операціях Чр.н. розраховується за  

                                 формулою:

,

де tі – трудомісткість і-го виду виробу, нормо-годин;

    mі – кількість виробів і-го виду, одиниць;

    n – кількість видів виробів;

     – ефективний фонд часу роботи одного робітника за рік, годин;

     – плановий коефіцієнт використання норм виробітку робітниками даної професії.

                                          Чисельність основних робітників, зайнятих на

                                  ненормованих роботах (), - контроль

                                 технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме:

де – кількість об’єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

– кількість змін роботи на добу;

- коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою  , де   - плановий процент невиходів робітників на роботу;

- норма обслуговування одного агрегату – кількість об’єктів на одного робітника.

                                   Чисельність робітників (в основному допоміжних),

                             для яких неможливо встановити норми обслуговування

                             та розрахувати трудомісткість робіт (), визначається за формулою:

де  - кількість робочих місць.

                                 Рух кадрів на підприємстві характеризується за

                              допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому ():

де - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.;

- середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді,чол.;

б) обороту робочої сили по звільненню ():

де - загальна чисельність звільнених за відповідний період будь-яких причин, чол.;

в) плинності ():

де - чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин,не пов’язаних з виробництвом, чол.  

  

4.1.6  ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ І МЕНЕДЖЕРІВ, СПЕЦІАЛІСТІВ І СЛУЖБОВЦІВ ФІРМ РІЗНИХ ТИПІВ, РОЗМІРІВ І ФОРМ ВЛАСНОСТІ

    Чисельність керівників, спеціалістів і службовців розраховують на основі діючих в галузях типових структур апарату управління (типових розкладів) і нормативів чисельності. Слід відзначити, що типові структури (штатні розклади) використовуються як орієнтири, а для  планування чисельності апарату управління на окремих об’єктах необхідна їх прив’язка до конкретних умов виробництва.

    Якщо розрахована планова чисельність персоналу більша від наявної  на підприємстві, виникає потреба в додатковій їх чисельності. ЇЇ визначають як різницю між розрахованою плановою і фактичною чисельністю на початок планового періоду за кожною категорією працівників.

   Основний метод визначення потреби трудових ресурсів – балансовий. В балансових трудових ресурсів потреба в персоналі визначається за окремими категоріями професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Додаткова потреба персоналу виникає не лише у зв’язку з ростом обсягу виробництва, зміною її номенклатури, а і внаслідок руху персоналу на підприємстві. В основному це планове переміщення працівників: вибуття у зв’язку з переведенням на роботу на інші підприємства і організації, призовом на військову службу, вступом до вищих навчальних закладів з відривом від виробництва, закінченням терміну договору (контракту), виходом на пенсію і іншими причинами, передбаченим чинним законодавством. Разом з цим на підприємствах має місце позапланове вибуття працівників – звільнення за порушення трудової дисципліни, прогули, у зв’язку з невідкладністю кваліфікації, за власним бажанням працівника, у зв’язку з рішенням судових органів. Вибуття працівників за такими принципами називають плинністю персоналу.

   Плинність персоналу негативно позначається на роботі підприємства: порушує установлений ритм роботи, призводить до значних втрат робочого часу, зниження продуктивності праці, зменшення обсягу випуску продукції.

4.1.7 АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ

В реалізації головної мети кадрової політики важливе місце займає набір необхідних підприємству категорій персоналу, підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів.

Підбір працівників підприємства здійснюється як самостійно, так і за сприяння державних центрів зайнятості, державних та комерційних бюро працевлаштування, регіональних бірж праці.

Підготовка кадрів для підприємства здійснюється в системі державних і недержавних навчальних закладів.

  •  

                             Результативність (ефективність) господарювання

                         підприємством залежить від чинної системи управління

                         персоналом.

                             Одним із важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.

Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору.

До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через:

  •  державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;
  •  комерційні організації з працевлаштування;
  •  систему контрактів підприємства з навчальними закладами;
  •  об’яви в пресі, на радіо, телебаченні тощо.

До внутрішніх джерел належать:

  •  підготовка робітників через учнівство на підприємстві;
  •  просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою);
  •  пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;
  •  регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії.

Відбір кадрів складається з певних етапів:

  •  
  •