6328

Поняття адміністративного процесуального права та його місце у правовій системі України

Реферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття адміністративного процесуального права та його місце у правовій системі України План: 1. Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь права. Предмет та методи адміністративного процесуального права. 2. Співвідношення адміністратив...

Украинкский

2013-01-03

119 KB

150 чел.

Поняття адміністративного процесуального права та його місце у правовій системі України

План:

1. Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь права. Предмет та методи адміністративного процесуального права.

2. Співвідношення адміністративного процесуального права з іншими галузями права.

3. Система адміністративного процесуального права: поняття, складові частини та їх характеристика.

4. Поняття науки адміністративного процесуального права та характеристика її об’єкта. Методологія науки адміністративного процесуального права: поняття та характеристика методів.

5. Адміністративне процесуальне право як навчальна дисципліна: поняття та характеристика.

1. Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь права. Предмет та методи адміністративного процесуального права

Зіставлення ключових детермінант адміністративно-процесуального права з ознаками трьох названих категорій дає змогу визначити його як самостійну галузь права:

- адміністративно-процесуальне право має складну структуру, воно складається з цілого комплексу різноспрямованих юридичних інститутів: провадження у справах про адміністративні проступки, провадження з розгляду звернень громадян, адміністративне судочинство, нормотворче, контрольне, реєстраційне, дозвільне провадження тощо;

- адміністративно-процесуальне право характеризується наявністю чітко визначеного, відносно відокремленого, цілісного та водночас різнорідного предмета регламентації;

- воно володіє специфічним методом регулювання, відмінним від методів адміністративного, кримінального, цивільного права;

- адміністративно-процесуальне право вступає у системну взаємодію практично з усіма іншими юридичними галузями: конституційним, кримінальним, цивільним, адміністративним, кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, бюджетним, господарським, земельним, трудовим правом та іншими;

- функціонування й розвиток комплексу адміністративно-процесуальних норм здійснюється на основі визначених правових принципів. Частина з цих принципів має виражений індивідуальний характер - їх вплив поширюється тільки на адміністративно-процесуальне право і лише на нього. А, як відомо, наявність власного набору принципів є невід'ємною рисою більшості юридичних галузей;

- адміністративно-процесуальне право має розгалужену ієрархію джерел. Його норми містяться в Конституції України, міжнародних деклараціях, конвенціях та угодах, законах України, а також у величезній кількості підзаконних нормативних актів. Особливу увагу привертає належність до джерел адміністративно-процесуального права двох кодексів: Кодексу України про адміністративні проступки (далі - КУпАП) та Кодексу адміністративного судочинства України. Проект ще одного кодифікованого акта - Адміністративно-процедурного кодексу України - нині перебуває на розгляді у Верховній Раді України:

- ствердження будь-якої галузевої концепції неможливе без її загального визнання в теорії права. Грань між уявленням про юридичну підгалузь та галузь є доволі розпливчастою. Тому остаточне віднесення певного нормативного комплексу до однієї з названих категорій - це завжди результат наукової згоди більшості провідних правознавців. Не є винятком з даного правила й адміністративно-процесуальне право. І хоча ідея про його галузеву природу є порівняно «молодою» (приміром, історія розвитку кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей права нараховує понад сто років), але сьогодні саме вона домінує на сторінках праць таких авторитетних вчених, як І. П. Голосніченко, В. К. Колпаков, М. М. Тищенко та ін.

Детальніше об'єктивні критерії та фактори впливу на формування галузевої парадигми адміністративно-процесуального права будуть проаналізовані у наступному розділі нашого підручника. Проте, навіть їх попередній аналіз дає змогу констатувати таке: адміністративно-процесуальне право на сучасному етапі свого розвитку є повноправною юридичною галуззю. У системі вітчизняного права воно посідає одне з чільних місць, поряд з такими профілюючими галузями, як конституційне, кримінальне, цивільне, адміністративне право та іншими.

До ключових ознак предмета адміністративно-процесуального права слід віднести такі:

- відповідні суспільні відносини завжди мають публічно-управлінський характер;

- однією зі сторін цих відносин виступають уповноважені органи публічної влади (органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди);

- вони спрямовані на забезпечення реалізації відношень іншого порядку - суспільних відносин, які регулюються нормами «матеріальних» галузей права (адміністративного, цивільного, трудового, митного, господарського);

- щодо останніх адміністративно-процесуальні правовідносини виконують організаційну, а точніше - організуючу функцію;

- вони складаються з приводу реалізації встановленого порядку розгляду та вирішення адміністративних справ (адміністративна справа - це питання реалізації матеріальних правовідносин публічно-управлінської сфери, яке вирішується в порядку, встановленому адміністративно-процесуальним законодавством, і яке має обов'язкові юридичні наслідки).

Таким чином, предмет адміністративно-процесуального права можна визначити як: публічно-управлінські, організуючі суспільні відносини, які складаються з приводу реалізації уповноваженими органами публічної влади (їх посадовими особами) встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

Основним критерієм галузевого поділу вітчизняної системи права є предмет регулювання. Але цього критерію не завжди достатньо для повного та чіткого розмежування усіх існуючих галузей. З цією метою в юридичній теорії часто використовується додаткова підстава - метод правового регулювання. Метод правового регулювання - це система закріплених юридичними нормами прийомів правового регулювання (дозвіл, припис та заборона), яка має на меті встановлення бажаного для держави вольового стану суб'єктів соціальних відносин у стосунках між собою та щодо до результатів їх поведінки.

«Тріаду» прийомів, з яких складається загальний метод правового регулювання, становлять: дозвіл, заборона та припис.

- дозвіл - прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб'єктів юридичних відносин. У формалізованому вигляді зміст цього прийому може бути виражений таким чином: «можеш обрати запропонований законодавцем варіант поведінки, якщо бажаєш».

- заборона («не вчиняй так») - спосіб впливу на поведінку суб'єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності;

- припис («дій так, як це зазначено в законі - іншого не дано») –закріплення необхідної поведінки суб'єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов'язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права.

Цільове призначення дозволу, заборони та припису полягає у специфічному впливі на поведінку суб'єктів правових відносин. Означений вплив полягає у зверненні з боку держави до волі суб'єктів і має на меті спрямування цієї волі у необхідному для неї (держави) руслі.

У методі будь-якої окремої галузі права завжди наявні усі зазначені прийоми. Жодна галузь не може складатися виключно з норм заборонного, уповноважувального або зобов'язального характеру. Саме тому диференціація галузей права відбувається за принципом домінування того чи іншого прийому в методі їх регламентації.

Переходячи від загальних положень до розгляду ролі предмета регулювання в галузевій детермінації адміністративно-процесуального права, слід відмітити таке. У даному випадку метод правового регулювання відіграє суто допоміжну роль.

Суворо кажучи, за ознакою метода можуть бути розмежовані лише адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також наближені до них галузі.

Так, наприклад, цілком очевидно, що серед кримінально-правових норм переважну більшість становлять норми заборонного характеру. Відповідно метод цієї галузі характеризується превалюванням такого прийому правової регламентації, як заборона. Від нього суттєво відрізняється метод цивільного права, у якому чільне місце посідає дозвіл. Держава надає суб'єктам цивільних правовідносин самим вирішувати питання про форму їх реалізації. Метод цієї галузі називається договірним, або диспозитивним. Основу ж адміністративно-правового метода регулювання становить припис, за що він і отримав назву імперативного.

Проте, якщо даний критерій досить добре спрацьовує на рівні трьох зазначених галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Оскільки специфіка методу конкретної галузі полягає у питомій вазі певного прийому, то практично неможливо розрізнити за цією ознакою ті галузі, у регулюванні яких превалює однаковий прийом. Те саме стосується порівняння галузей, де усі прийоми займають приблизно однакове місце в методі правової регламентації.

Приміром, порівнюючи галузі трудового та земельного права не важко помітити, що у використовуваних ними методах чільне становище займає такий прийом, як припис. Відтак, перед дослідником постають два шляхи: або визнати, що названі галузі використовують адміністративно-правовий метод регламентації - тобто метод, котрий належить зовсім іншій галузі права; або спробувати обґрунтувати відмінність пропорційного співвідношення прийомів у методах трудового та земельного права, що об'єктивно неможливо.

Загальний аналіз нормативного масиву адміністративно-процесуальної галузі зображує таку картину. Переважна більшість галузевих норм втілює такі прийоми правової регламентації, як припис та дозвіл. Ця обставина є цілком очевидною. Адже, в адміністративно-процесуальному праві уповноважувальних та зобов'язувальних норм значно більше від тих, які несуть у собі заборону.

Що ж стосується співвідношення самих припису й дозволу, то практично неможливо з точністю встановити, котрий з цих прийомів насправді переважає в методі адміністративно-процесуального права. Дана галузь охоплює своїм регуляторним впливом настільки широке коло суспільних відносин, що неможливо бодай приблизно вирахувати, яка частина її норм носить уповноважувальний, а яка - зобов'язувальний характер.

З цього приводу в літературних джерелах висуваються абсолютно протилежні думки. Порівняймо лише слова російського правника С. М. Махіної: «Незважаючи на достатньо значущу роль імперативних приписів, у адміністративно-процесуальному праві превалює дозвіл»] та цитату з офіційного сайту Одеської національної юридичної академії: «Адміністративно-процесуальне право використовує імперативній) метод регулювання суспільних відносин. Найбільш вираженим елементом цього методу є припис...»'. Але слід мати на увазі, що будь-яке твердження такого роду – це не більше, ніж гіпотеза, яка сьогодні не має емпіричного підтвердження.

За відсутності повної визначеності у цьому питанні, єдиним прийнятним варіантом є погодитись з тим, що прийоми припису і дозволу займають приблизно однакове положення в методі адміністративно-процесуального права. По-перше, таке їх співвідношення достатньо точно відображає об'єктивний стан речей. А по-друге, саме відносний паритет названих прийомів та їх обопільне домінування над прийомом заборони і є тією специфічною рисою, котра дає змогу чітко відрізнити метод адміністративно-процесуального права від багатьох інших галузевих методів - кримінального, адміністративного, цивільного, трудового, митного права тощо.

Отже, адміністративно-процесуальній галузі властивий імперативно-диспозитивний метод правового регулювання. Головна його особливість - превалювання припису й дозволу над прийомом заборони - допомагає виокремити адміністративно-процесуальне право з ряду інших галузевих утворень. Та все-таки (і це необхідно визнати) це правило діє не завжди.

Імперативно-диспозитивний метод регламентації, справді, є досить вдалим критерієм для розмежування адміністративно-процесуального права з багатьма галузями, але галузями матеріальними. Що ж стосується процесуальної частини вітчизняної системи права, то тут справа стоїть дещо інакше.

Дві інші фундаментальні галузі процесуального права (кримінально-процесуальне і цивільно-процесуальне право) використовують у своїх методах приблизно ту саму комбінацію прийомів правової регламентації. Адже ядро кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей також складають уповноважувальні та зобов'язувальні норми. Відтак, диференціація процесуальних галузей за ознакою метода їх регулювання навряд чи можлива.

У даному випадку, очевидно, постає така проблема, як відсутність додаткового критерію диференціації процесуальних галузей.

З цього приводу зауважимо, що будь-яка процесуальна галузь «обслуговує» певну систему матеріальних норм. У цьому полягає її сервісна функція та похідна роль щодо матеріального права. Так, основним завданням кримінально-процесуальної галузі є реалізація кримінально-правових відносин; цивільно-процесуальне право «опікується» цивільно-правовими відношеннями; адміністративно-процесуальне право визначає порядок реалізації норм одразу кількох матеріальних галузей права - адміністративного, земельного, митного, трудового та інших.

Як уже зазначалось, кожна з перелічених матеріальних галузей (галузевих груп) має власний метод правового регулювання. Це відповідно: заборонний, диспозитивний та імперативний методи. З нашої точки зору, названі методи допомагають не лише розрізнити три великі групи матеріальних галузей права (кримінально-, цивільно- та адміністративно-правову), а й розмежувати процесуальні галузі, які ці групи обслуговують.

Таким чином, допоміжним критерієм диференціації процесуальних галузей є метод відповідної матеріальної галузі (галузей) права. Звідси випливає таке положення: однією з додаткових детермінант галузі адміністративно-процесуального права є імперативний метод регулювання, властивий матеріальним галузям, які нею обслуговуються.


2. Співвідношення адміністративного процесуального права з іншими галузями права

Загалом можна виділити три основні типи взаємодії адміністративно-процесуального права з іншими юридичними галузями: концептуально-детермінаційний, функціональний та диференційний.

1. Концептуально-детермінуючий тип наявний за взаємодії адміністративно-процесуального права з провідною юридичною і алуззю - конституційним правом.

Ключова роль останнього полягає у тому, що воно встановлює вихідні принципи системи права та її окремих галузевих структур як матеріальних, так і процесуальних'. Не є винятком з цього правила й адміністративно-процесуальне право. Концептуальні засади функціонування цієї галузі знаходять своє відображення в Конституції України та конституційних законах (під конституційним законом прийнято розуміти закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція)2

Адміністративно-процесуальне право базується на ряді основоположних конституційних принципів: відповідальності держави перед громадянином (ст. 3), поділу державної влади (ст. 6), верховенства права і закону (ст. 8); рівності громадян перед законом (ст. 24); здійснення правосуддя судами (ст. 124 Конституції) тощо.

Конституція України закладає підвалини правового статусу таких суб'єктів адміністративно-процесуального права як: Президент України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суди, об'єднання громадян, громадяни України, іноземці, особи без громадянства.

Одразу у двох напрямах відбувається міжгалузева взаємодія з приводу забезпечення прав і свобод людини й громадянина. З одного боку, значна частина таких прав і свобод реалізується за допомогою адміністративно-процесуальних норм. Це і право на громадянство, і право на притулок в Україні, і право на свободу пересування, і право на звернення до органів влади, виборче право, право на працю та ін. З іншого - їх урахування є обов'язковим як при формуванні адміністративно-процесуального законодавства, так і безпосередньо у процесі застосування адміністративно-процесуальних норм.

В окремих випадках Конституція визначає форму нормативної регламентації адміністративно-процесуальних відносин. Зокрема, відповідно до її положень, тільки законами України можуть регламентуватись порядок набуття права власності на землю (ст. 14), порядок надання притулку іноземцям та особам без громадянства (ст. 25), строки розгляду звернень громадян органами державної влади та місцевого самоврядування (ст. 40), порядок конфіскації майна (ст. 41), порядок застосування мов (ст. 92), порядок здійснення місцевого самоврядування (ст. 140) тощо.

Основний Закон України окреслює рамки функціонування правовідносин (у тому числі адміністративно-процесуальних) у конкретних сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя: трудовій (статті 41-45), соціальній (статті 17, 46-50), майновій (статті 54, 56), службовій (ст. 60), виборчій (статті 69-74), приватній (статті 29-32), інформаційній (статті 17, 50) тощо.

Крім цього, ним встановлюються основи процесуального порядку вирішення адміністративно-правових спорів. Кожен має право на судове оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція гарантує людині право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 50), органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб (ст. 40).

II. Функціональний тип взаємозв'язку адміністративно-процесуального права з іншими юридичними галузями зумовлюється його цільовим призначенням. Як неодноразово відмічалось на сторінках цього підручника, головною функцією адміністративно-процесуальної галузі є забезпечення реалізації кореспондуючих норм матеріального права. Саме на цьому ґрунті виникає представлений вид міжгалузевих взаємин.

Адміністративно-процесуальне право втілює особливий порядок, у суворих рамках якого (і лише у них) здатні ефективно функціонувати відповідні матеріальні галузі або їх окремі інститути. Водночас матеріальні галузі детермінують адміністративно-процесуальну форму своєї реалізації. Вони «викликають до життя» адміністративно-процесуальне право, визначають межі його існування, скеровують його розвиток.

Природно, що найяскравіший тип міжгалузевого взаємозв'язку представлений у відносинах адміністративно-процесуального права з однойменною матеріальною галуззю - адміністративним правом.

Регламентуючий вплив адміністративно-процесуальних норм повністю охоплює сферу адміністративно-правових відносин (в інших  випадках адміністративно-процесуальне право обслуговує лише певні сектори галузевих відносин: див. нижче). Ним забезпечується функціонування усіх, без винятку, інститутів адміністративного права (адміністративної відповідальності, адміністративної юстиції, виконавчої влади, місцевого самоврядування, нормо-творення, звернень громадян та ін.).

Загалом, функціональна взаємодія двох зазначених галузей є настільки масштабною і багатоаспектною, що немає особливої потреби в наведенні конкретних прикладів. Адже їх повний перелік може зайняти не один десяток сторінок цього підручника.

Окрім однойменної матеріальної галузі, обслуговуюча функція адміністративно-процесуального права поширюється на:

1. Земельне право. Адміністративно-процесуальні норми упорядковують реалізацію широкого кола земельних правовідносин. Зокрема, ними регулюються:

- порядок розподілу земель за цільовим призначенням;

- порядок створення земельних фондів;

- порядок створення охоронних зон;

- порядок припинення права користування земельними ділянками;

- порядок вилучення земельних ділянок;

- порядок вирішення земельних спорів;

- порядок стандартизації і нормування в галузі охорони земель;

- порядок консервації земель;

- планування використання земель;

- порядок здійснення землеустрою;

- контроль за використанням та охороною земель;

- встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень;

- моніторинг земель, їх оцінювання, реєстрація ділянок тощо.

2. Трудове право. Нормами адміністративно-процесуального

права закріплюються організація і порядок:

- державної реєстрації підприємств, установ, організацій;

- реєстрації колективних та трудових договорів;

- прийняття, перегляду й скасування державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці (стандартів, норм, положень, інструкцій тощо), а також здійснення контролю за їх додержанням;

- виготовлення і передачі у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та впровадження нових технологій;

- створення профспілок;

- вирішення трудових спорів;

- здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;

- прийняття на державну службу, її проходження та звільнення з неї;

- притягнення до відповідальності за порушення законодавства про державну службу та ін.

3. Сімейне право. Попри те, що більшість шлюбних і сімейних правовідносин упорядковується нормами цивільно-процесуального права, значна їх частина передбачає адміністративно-процесуальний порядок реалізації. Саме адміністративно-процесуальні норми встановлюють:

- порядок захисту деяких особистих прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин;

- порядок державної реєстрації актів громадянського стану та внесення до них змін;

- порядок ведення централізованих обліків (дітей-сиріт, дітей, які залишились без опіки батьків, дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину та ін.);

- порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення Контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів.

- організація і порядок функціонування державних органів опіки і піклування тощо.

4. Господарське право. Норми адміністративно-процесуальної і і іу п регулюють широкий спектр організаційних відносин у сфері державного управління господарською діяльністю. Зокрема, вони визначають:

- порядок і організацію прогнозування та планування у сфері економічного і соціального розвитку України;

- порядок оформлення державних замовлень та завдань; правила ліцензування, патентування і квотування; правила сертифікації та стандартизації; порядок застосування нормативів та лімітів; організація й порядок державного регулювання цін і тарифів;

- порядок надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- порядок надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій;

- правила здійснення державного контролю за господарською діяльністю;

- порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів;

- організація і порядок здійснення державного управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки.

5. Митне право. В адміністративно-процесуальному порядку здійснюється регулювання питань:

- митного контролю за переміщенням товарів через кордон України;

- митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через кордон України;

- набрання чинності нормативно-правових актів з питань митної справи;

- контролю за додержанням законодавства з питань митної справи;

- ведення митної статистики;

- ведення української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

- верифікації (встановлення вірогідності) сертифікатів походження товарів з України.

- інформування й консультування з питань митної справи і т. д.

6. Житлове право. У відповідній сфері норми адміністративно-процесуального права регламентують:

- порядок формування та розподілу державного житлового фонду;

- порядок нормування витрат фінансових і матеріальних ресурсів на експлуатацію та ремонт житлового фонду

- правила державного обліку житлового фонду;

- правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень і користування ними;

- правила організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів;

- організацію державного контролю за використанням і схоронністю житлового фонду тощо.

7. Кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавчий кодекс України (розділ 25), а також Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» передбачають адміністративно-процесуальний порядок встановлення, здійснення та припинення адміністративного нагляду за особами, звільненими від відбування покарання.

Крім того, функціональний тип взаємозв'язку спостерігається у відносинах адміністративно-процесуального права з такими юридичними галузями, як: міжнародне право, цивільне право, фінансове право, екологічне право, аграрне право.

III. Диференційний взаємозв'язок. Адміністративно-процесуальна галузь є органічним елементом вітчизняної системи права.

З одного боку, це означає наявність функціональної взаємодії елементів даної системи - юридичних галузей. З іншого - вимагає їх чіткого розмежування. Адже внутрішня структурованість є обов'язковим атрибутом будь-якої організованої системи. І для того, щоб певне утворення вважалось системою, потрібна чітка диференціація його складових.

Як відомо з попередніх параграфів, одним з критеріїв галузевої диференціації є предмет регулювання. Деякі галузі у своїх нормах просто окреслюють коло регламентованих ними суспільних відносин. Приміром, у ст. 2 Земельного кодексу України надається визначення земельних відносин як: «суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею».

Але окремі галузі будують нормативне визначення власного предмета в інший спосіб. У відповідних нормах вказуються не лише суспільні відносини, що належать до галузевого предмета, а й відносини, які не можуть до нього належати. Тим самим опосередковано підтверджується їхня належність до предметів інших галузей. Визначення (нехай і часткове) предмета однієї галузі за допомогою норм іншої породжує між ними особливий, диференційний тип взаємозв'язку.

Такий зв'язок існує між адміністративно-процесуальним правом та:

конституційними правом. Так, наприклад, у п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України відзначається, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції Конституційного суду України;

- кримінально-процесуальним правом. Згідно з п. 2 ч. 2 цієї самої статті КАСУ, компетенція адміністративних судів також не поширюється на публічно-правові справи, що вирішуються в порядку кримінального судочинства;

- господарським правом. За ст. 4 (абз. 5) Господарського кодексу України, до предмета регулювання цієї галузі не належать «адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган публічної влади не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта».

- цивільним правом. Частина 1 ст. 2 Цивільного кодексу України проголошує: «До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується...».

- цивільно-процесуальним правом. Відповідно до ст. 15 КАСУ, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.


3. Система адміністративного процесуального права: поняття, складові частини та їх характеристика

Як і будь-яка інша юридична галузь, адміністративно-процесуальне право являє собою цілісну систему взаємопов'язаних норм та інститутів. В основу внутрішньої організації даної системи покладено кілька критеріїв, головним з яких є масштабність дії адміністративно-процесуальних норм.

За масштабом регуляторного впливу на суспільні відносини виділяють дві групи норм адміністративно-процесуального права:

- до першої групи належать норми загального характеру, їх дія поширюється будь-які аспекти (прояви, напрями) адміністративно-процесуальної діяльності;

- друга група складається з норм, що регулюють суспільні відносини в окремих секторах адміністративно-процесуальної сфери.

Цей поділ ґрунтується на структуризації системи адміністративно-процесуального права на дві генеральні частини: Загальну (перша група) та Особливу (друга група).

Кожна із зазначених частин також має власну структурну будову. Так, відповідно до характеру закріплюваних ними загальних положень, норми Загальної частини адміністративно-процесуального права поділяються на: норми, що містять визначення категорій і понять адміністративно-процесуального права; норми, котрі виражають основні принципи адміністративного процесу; норми, які встановлюють загальну мету й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади; норми, що закріплюють основи процесуально-правового статусу суб'єктів адміністративно-процесуального права, та інші.

Що ж стосується Особливої частини адміністративно-процесуального права, то підставою для групового поділу її норм Є предметна специфіка окремих категорій адміністративних справ. За цим критерієм у структурі Особливої частини виділяють інститути адміністративно-процесуальних норм, кожен з яких регламентує конкретне адміністративне провадження: виконавче, атестаційне, дисциплінарне, реєстраційне, контрольне тощо.

Тут варто зауважити, що у науковій та навчальній літературі діяльність органів публічної влади з розгляду певної категорії адміністративних справ (вид адміністративного процесу) і а систему адміністративно-процесуальних норм, якими регламентується ця діяльність (інститут адміністративно-процесу-і 11.ного права), зазвичай іменують адміністративним провадженням.

Ці два випадки використання терміну «адміністративне провадження» обов'язково слід розрізняти, оскільки ним позначаються принципово відмінні явища правової дійсності - система юридичних норм та діяльність з їх реалізації. Загалом, зазначена розбіжність цілком відповідає різниці між поняттями адміністративний процес і адміністративно-процесуальне право.

Адміністративні провадження (інститути), які належать до Особливої частини адміністративно-процесуального права, поділяються на дві групи.

Перша група формується з інститутів, що регламентують процесуальний порядок розгляду, так званих «конфліктних» адміністративних справ (тобто справ, в основі яких лежить правовий спір між учасниками публічних правовідносин). До таких належать дисциплінарне, виконавче, адміністративно-позовне провадження тощо.

Другу групу утворюють інститути, спрямовані на вирішення адміністративних справ, що носять управлінський, неконфліктний характер: провадження з розгляду заяв і пропозицій громадян, нормотворче, дозвільне, атестаційне провадження і т. п.

Класифікація адміністративних проваджень за наявності в їх основі правового конфлікту є підставою для виділення у структурі Особливої частини адміністративно-процесуального права двох підрозділів: конфліктні провадження та неконфліктні провадження.

Виходячи з викладеного, структуру адміністративно-процесуального права можна відобразити таким чином:

Загальна частина:

- норми, що містять визначення основних категорій і понять адміністративно-процесуального права;

- норми, якими закріплюються основоположні принципи адміністративного процесу;

- норми, які встановлюють загальну мету й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади:

- норми, що визначають основи процесуально-правового статусу суб єктів адміністративно-процесуального права;

- норми, які окреслюють коло джерел адміністративно-процесуального права;

- норми, котрі встановлюють загальні правила організації й здійснення процесуальної діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції і т. п.

Особлива частина:

І. Конфліктні провадження:

- провадження з розгляду скарг громадян;

- адміністративно-позовне провадження (провадження з розгляду справ у адміністративних судах);

- дисциплінарне провадження;

- виконавче провадження;

- провадження з розгляду справ про адміністративні проступки тощо.

II. Неконфліктні провадження:

- нормотворче провадження;

- контрольне провадження;

- дозвільне провадження;

- реєстраційне провадження

- провадження із розгляду заяв та пропозицій громадян;

- провадження із застосування заходів заохочення тощо.

4. Поняття науки адміністративного процесуального права та характеристика її об’єкта. Методологія науки адміністративного процесуального права: поняття та характеристика методів

Адміністративно-процесуальне право як непересічний феномен правової дійсності досліджується на рівні спеціальної юридичної науки. Наука адміністративно-процесуального права - це особливий вид пізнавальної діяльності, заснований на універсальних законах логіки та філософії, і спрямований на узагальнення, систематизацію й творче переосмислення практичного та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері адміністративно-процесуальних відносин, з метою подальшого вдосконалення умов її функціонування.

Водночас адміністративно-процесуальне право - це не лише діяльність з пізнання об'єктивних закономірностей існування й розвитку відповідних суспільних відносин, а й упорядкована система знань, набутих у ході такої діяльності.

Коло питань, що розглядаються цією наукою, є надзвичайно широким - від визначення меж функціонування юридичної галузі до практичних проблем реалізації її окремих норм. Об'єкт науки адміністративно-процесуального права охоплює:

- нормативний, теоретичний, практичний, історичний, прогностичний та інші значущі аспекти функціонування однойменної галузі права;

- суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду адміністративних справ уповноваженими органами публічної влади;

- власне, галузеву науку. Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що значною мірою наука вивчає саму себе. Наочним прикладом цього може слугувати будь-який історичний або порівняльний аналіз теоретичних концепцій, будь-яке визначення поняття науки, її об'єкта, методів і т.д.

Таким чином, структура науки адміністративно-процесуального права помітно відрізняється від структури однойменної галузі. У системі науки є розділи, котрих немає і не може бути в галузі права. Це, насамперед, стосується категоріального апарату. Чинне законодавство не оперує найзагальнішими поняттями: «адміністративно-процесуальне право», «предмет адміністративно-процесуального права», «адміністративно-процесуальні відносини», «адміністративне провадження» тощо. їх визначення цілком покладається на науку і залежить від неї.

Виключно до компетенції науки слід віднести питання внутрішньої будови галузі, встановлення її місця у системі вітчизняного права. Поза межами нормативного регулювання залишаються фундаментальні принципи адміністративно-процесуального прана та його функції. Вагоме місце в предметі будь-якої спеціальні її науки посідають тенденції і закономірності розвитку відповідної галузі. І тут адміністративно-процесуальне право також не становить собою винятку. Не варто забувати про історичний та порівняльно-правовий аспекти, які пролягають далеко за межами функціонування юридичної галузі, проте органічно вписуються в предмет науки.

До сфери інтересів галузевої науки належать не лише нормативні проблеми регламентації відповідного сектора суспільних відносин, а й практика процесуальної діяльності. Цілий ряд її аспектів не охоплений регулювальним впливом адміністративно-процесуальних норм. Повна регламентація відносин, які складаються між учасниками адміністративного процесу, є неможливою через їхню надзвичайну різноманітність та багатогранність. Крім того, надмірна формалізація згаданих відносин неодмінно призведе до суттєвого гальмування й бюрократизації процесу вирішення адміністративних справ.

Перелік питань, що не належать до змісту адміністративно-процесуальної галузі права, але якими опікується однойменна наука, є далеко не вичерпаним. Проте це не виключає тісного зв'язку між галуззю права і наукою.

Еволюція наукової думки супроводжує усе буття юридичної галузі. При цьому наука не відіграє роль пасивного спостерігача. Вона визначає концептуальні напрями розвитку галузі у світлі тенденцій соціального, політичного та економічного розвитку країни. Тільки на основі відповідних теоретичних положень можливо здійснити системний аналіз вразливих ділянок сфери адміністративно-процесуальних правовідносин, з'ясувати їх причини та передумови, визначити оптимальні шляхи їх усунення. Вивчення багатого досвіду світової та вітчизняної юриспруденції дасть змогу уникнути багатьох прорахунків у процесі функціонування й розвитку галузі права і т.д.

Власне, без наукового обгрунтування не можна навіть ідентифікувати адміністративно-процесуальне право як галузь. Адже це потребує чіткого теоретичного уявлення як про принципи формування загальної системи права, так і про критерії виділення у її структурні окремих компонентів.

Щодо зворотного впливу - впливу юридичної галузі на науку, то тут взагалі зайві будь-які коментарі. Адміністративно-процесуальна галузь права становить собою «душу» науки. Без неї спеціальна наука втрачає предмет і будь-який сенс свого існування.

Таким чином, адміністративно-процесуальне право як елемент правової системи та адміністративно-процесуальне право як наука завжди виступають у діалектичній взаємообумовленості та взаємозв'язку. Наука адміністративно-процесуального права «виростає» з юридичної галузі, служить їй; у свою чергу, галузь адміністративно-процесуального права організовується і спрямовується наукою.

Як і будь-яка інша наука, адміністративно-процесуальне право використовує відповідні методи дослідження. Метод наукового дослідження - сукупність ідей, принципів, вимог, норм, правил, процедур, засобів та інструментів, спрямованих на пізнання об'єкта дослідником.

Загалом, методологічний інструментарій усіх юридичних наук є приблизно однаковим. До нього належать як загальнонаукові, так і спеціально-юридичні методи наукового пізнання:

- спостереження (полягає у систематичному цілеспрямованому вивченні об'єкта);

- абстрагування (відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків та відношень предмета і виділення у ньому декількох рис, які цікавлять дослідника);

- аналіз (дає змогу поділяти предмет дослідження на складові частини);

- синтез (навпаки, припускає з'єднання окремих частин або рис предмета у єдине ціле);

- індукція (становить перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів робиться висновок про усі предмети цього виду);

- дедукція (є протилежністю індукції - висновок щодо конкретного предмета робиться на підставі знання про загальні властивості багатьох предметів, до якої він належить);

- системний підхід (полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин);

- моделювання (ґрунтується на використанні моделей - систем, які замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом знань про нього);

- історико-правовий метод (використовується при дослідженні генезису різноманітних правових явищ);

- порівняльно-правовий метод (реалізується шляхом безпосередні, пі о зіставлення визначених аспектів функціонування правових систем різних країн);

- формально-правовий метод (зазвичай використовується при дослідженні змісту юридичних норм, їх структури та співвідношення) і т. д.

Якщо юридична галузь адміністративно-процесуального права регламентує кореспондуючі суспільні відносини, а наука адміністративно-процесуального права досліджує адміністративно-процесуальні явища, то однойменна навчальна дисципліна навчає усьому, що пов'язане з адміністративно-процесуальною сферою: історії, принципам, поняттям, теорії та практиці нормотворення й правозастосування тощо.


5. Адміністративне процесуальне право як навчальна дисципліна: поняття та характеристика

Адміністративно-процесуальне право як навчальна дисципліна - це упорядкована згідно з вимогами навчальної методики система знань про однойменні юридичну галузь та науку, опанування якою є умовою здобуття юридичної освіти.

Будь-яка навчальна дисципліна завжди характеризується наявністю внутрішньої структури. Проте, на відміну від системи галузі права та системи галузевої науки, система навчальної дисципліни не містить суворо визначеного переліку елементів і не вимагає їх розташування у визначеному порядку.

Структура дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» може достатньо вільно варіювати відповідно до принципів дидактики, котрі передбачають якомога доступніше викладання навчального матеріалу1. Так само може збільшуватись або зменшуватись обсяг зазначеної дисципліни (як правило, це залежить від того, у якому навчальному закладі вона викладається).

Загалом, у структурі навчальної дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» доцільно виділити загальну та особливу частини. У рамках загальної частини розкриваються предмет, метод, принципи та функції адміністративно-процесуального права, адміністративно-процесуальні норми і правовідносини, юридичний статус суб'єктів адміністративно-процесуального права, а також інші питання загальногалузевого характеру. Натомість, особлива частина охоплює інформацію про функціонування окремих інститутів галузі адміністративно-процесуального права - адміністративних проваджень.

Перелік рекомендованих джерел

Основна література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВВ України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (з наступними змінами).

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

3. Адміністративне судочинство України : підручник / О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін. ; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

4. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е. Ф. Демський. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.

5. Матвійчук В. К. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х тт. / В. К. Матвійчук, І. О. Хар; за заг. ред. В. К. Матвійчука. – К. : Алерта, КНТ, 2008. – 787 с.

6. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.

7. Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України : підручник / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій ; за ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2007. – 416 с.

8. Кузьменко О. В. Курс адміністративного процесу : навчальний посібник / О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 208 с.

9. Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство : проблеми практики / В. Г. Перепелюк. – К. : Конус –Ю, 2007. – 272 с.

10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. – 520 с.

Додаткова література:

1. Бевзенко В. М. Новітнє адміністративне процесуальне право України: об’єктивна закономірність чи надумана вигадка? / В. М. Бевзенко // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 68–73.

2. Педько Ю. С. До питання про сутність адміністративного процесуального права України / Ю. С. Педько // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2011. – Випуск 157. – Частина 1.

3. Школик А. Становлення адміністративного процесуального права / А. Школик. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lawyer.org.ua/?w=p&i=&d=584

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75027. У Миколая багато роботи, Розробка виховного заходу для учнів початкових класів 56 KB
  Не так давно в Україні Новий рік зустрічали зі Святим Миколаєм більше знаним у народі як Миколай Чудотворець. У зимову ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай спускався на срібній вервечці з неба. А скоро прийде Миколай Мати. Біжіть швиденько спати В дорозі Миколай Тільки не забудьте помолитися перед сном.
75028. Норми морального життя. Урок з основ християнської етики 115 KB
  Допомогти дитині зрозуміти Заповіді Божі їх дотримання у своєму житті наше ставлення до них збагатити словниковий запас виховувати любов до Божого слова та виконання всіх заповідей. Що це за шлях істинний це дотримання і збереження Божих Заповідей. Часто вони виникають із Божих заповідей. А зараз прослухайте ще одну притчу про те як Бог дав Ізраїльтянам десять заповідей.
75029. Сімейні обереги. Сценарій дитячої вистави 57.5 KB
  Вчити передавати почуття героїв вистави. Розвивати артистичні здібності, уміння триматися на сцені. Виховувати культуру святкування дня народження, гостинність, доброту. Прищеплювати любов до традицій свого народу...
75030. Українська хата. Обереги, Позакласний захід 48 KB
  Між дверима і піччю стояли кочерга рогач коцюба хлібна лопата. Піч служить українському селянинові тричі: а для опалення житла; б як тепле спальне місце; в для приготування їжі випікання хліба. Піч – мати – головна в хаті берегиня бо хліб народжувала. На неї клали хліб і накривали теж вишиваним рушником.
75031. Оберіг душі й родини, позакласний виховний захід 147 KB
  Зацікавити учнів вивченням історії розвитку лялькимотанки прищепити повагу до культурних традицій родини й країни. Домогтися глибокого осмислення учнями значення лялькимотанки в житті людини. Про історію народної ляльки та про методику виготовлення та використання ми й поговоримо. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна десь глиняна а ще десь – зроблена з тканини але суть і призначення ляльки – незмінні і це споріднює більше аніж...
75032. Цікаві моменти історії бухгалтерського обліку, Методична розробка позакласного заходу 80.5 KB
  Метою даної методичної розробки є удосконалення досвіду проведення позааудиторних заходів. Виникнення і розвиток бухгалтерського обліку є невідємною складовою частиною всієї історії людського суспільства. Сучасна наука не дала однозначної відповіді, який момент слід вважати виникненням бухгалтерського обліку...
75033. Здоровый образ жизни школьника, конспект мероприятия 43 KB
  Цель: расширить и закрепить представление учащихся о том что здоровьеглавное богатство каждого человека сформировать и закрепить представление жить здоровым в здоровом обществе учить заботится о своем здоровье воспитывать желание поддерживать здоровый способ жизни.счастье здоровье успехи в учебе деньги сила ум красота. Давайте подумаем что для человека самое главное в жизни Итак самое главное в жизни для человека здоровье. Здоровье это радость жизнижелание жить творить работать учиться радоваться встречи с друзьями.
75034. Знайомство з основними і похідними кольорами. Малювання мешканців підводного світу. План-конспект уроку для 1 класу 98.5 KB
  Мета: Ознайомити дітей з основними і похідними кольорами; провести бесіду про різноманітність форм і забарвлення мешканців підводного світу; вчити отримувати похідні кольори користуючись палітрою зображувати предмети округлої та видовженої форми рибок мушлі водорості; розвивати уяву фантазію; виховувати естетичний смак любов до природи...