63332

СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

Лекция

Макроэкономика

При формуванні основного централізованого фонду грошових коштів держава вступає у відносини з: підприємствами організаціями установами усіх форм власності з приводу сплати податків зборів відрахувань та інших платежів...

Украинкский

2014-06-19

303 KB

2 чел.

СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

1. Соціально-економічна сутність та класифікація доходів бюджету

2. Джерела та методи формування доходів бюджету

3. Податкова система та її роль у формуванні доходів бюджету

4. Податкові надходження

5. Неподаткові надходження

       6. Організація роботи по мобілізації доходів бюджету

1. Соціально-економічна сутність та класифікація доходів бюджету

Доходи бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру доходів впливають, з одного боку, обсяги і характер функцій держави, а з іншого – фінансові можливості держави, обмежені обсягами ВВП та оптимальним рівнем його централізації.

Відповідно до Бюджетного кодексу України доходи бюджету це – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ). Одночасно надходження до бюджету у ньому трактуються як доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна, повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу цінних паперів. Таким чином, у Кодексі поняття доходів розкривається за допомогою надходжень, а надходження – за допомогою доходів.

На перший погляд, доходи і надходження характеризують одні і ті ж процеси, хоч насправді між ними є істотні відмінності. Так, термін „доходи” використовується для найменування саме таких розподільчих відносин, які пов’язані з формуванням основного централізованого фонду грошових коштів держави. Ці відносини здійснюються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП шляхом одностороннього руху грошових коштів без обміну на відповідні еквіваленти. Вони є об’єктивними, а їхнє глибоке пізнання дає можливість сформувати конкретні види надходжень, які б на практиці використовувалися державою для наповнення свого централізованого фонду грошових коштів. Таким чином поняття „доходи” є первинним і базовим для трактування терміну „надходження”.

Дослідження сутності доходів бюджету доцільно здійснювати з використанням тих же підходів, що й сутність бюджету держави. Як об’єктивна економічна категорія бюджет держави відображає такі економічні (грошові) відносини, які пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування та використання основного централізованого фонду грошових коштів держави. Отже, бюджетні відносини охоплюють з одного боку – процес формування централізованого фонду грошових коштів держави, а з іншого – процес використання коштів цього фонду. У першому випадку – бюджетні відносини виступають у вигляді доходів, а у другому – у вигляді видатків.

У процесі аналізу сутності доходів бюджету, їхньої ролі у розподільчих процесах доцільно опиратися на наукову методологію з використанням діалектичних підходів до оцінки механізмів розподілу і перерозподілу ВВП за допомогою бюджетних відносин.

Розподільчі процеси, пов’язані з доходами бюджету, характеризуються розмаїттям та взаємозв’язками. Вони охоплюють різноманітні відносини з приводу формування і наповнення основного централізованого фонду грошових коштів держави. Ці відносини функціонують на усіх стадіях розподілу, включаючи первинний розподіл та перерозподіл. Під час первинного розподілу ВВП держава за допомогою бюджетних відносин отримує податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір, мито), а також дивіденди або частину прибутку від результатів діяльності підприємств з часткою державної власності. На стадії перерозподілу до бюджету спрямовуються всі інші види доходів, незалежно від етапу перерозподілу. Оскільки розподільчі процеси є безперервними, формування основного централізованого фонду грошових коштів держави ніколи не зупиняється, хоча у статистичному та обліковому плані обмежується термінами бюджетного року.

При формуванні основного централізованого фонду грошових коштів, держава вступає у відносини з:

— підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності з приводу сплати податків, зборів, відрахувань та інших платежів;

— фізичними особами: громадянами країни та особами без громадянства з приводу сплати податкових і неподаткових платежів;

— юридичними, фізичними особами, іноземними державами, міждержавними об’єднаннями з приводу одержання державних позик і фінансової допомоги;

— органами місцевого самоврядування з приводу передачі до Державного бюджету України та місцевих бюджетів частини коштів з інших місцевих бюджетів;

— іншими суб’єктами відповідно до чинного законодавства.

Сукупність цих грошових відносин складає зміст доходів бюджету як об’єктивного економічного поняття.

Даючи характеристику сутності доходів бюджету доцільно розкрити їхні взаємозв’язки та відмінні риси від доходів суспільства, державних доходів і доходів держави.

Так, доходи суспільства включають державні доходи, доходи суб’єктів господарювання недержавної (приватної, акціонерної, спільної, колективної тощо) форми власності і доходи домогосподарств. Найважливішою відмінністю між ними є форма власності. Державні доходи, які розповсюджуються на державну форму власності, враховуючи рівень централізації, діляться на дві групи: доходи держави (централізовані) і доходи суб’єктів господарювання державної форми власності (децентралізовані). До доходів держави включають доходи бюджетів, Пенсійного фонду України, фондів державного соціального страхування тощо. Таким чином, доходи бюджету охоплюють тільки ту частину доходів суспільства, яка пов’язана з формування основного централізованого фонду грошових коштів – бюджету держави.

Таким чином, під доходами бюджетів можна вважати об’єктивне економічне явище, яке пов’язане із сукупністю економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП із метою формування основного централізованого фонду грошових коштів держави. За своєю сутністю доходи бюджету, з одного боку є результатом розподільчих процесів, а з іншого – об’єктом дальшого розподілу коштів централізованого грошового фонду на окремі цільові фонди відповідно до функцій держави. Отже, обсяг доходів бюджету безпосередньо залежить від обсягу функцій та повноважень держави в особі органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, визначених Конституцією та законами України, а також обсягу ВВП і рівня його централізації.

У зв’язку з цим доходи бюджету доцільно трактувати як цілісну єдину систему специфічних фінансових відносин, які функціонують в умовах розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових коштів держави для здійснення видатків на виконання конституційних повноважень. Функціонально призначення доходів треба розглядати у контексті формування, розподілу та використання бюджетного фонду і функціонування відповідних відносин на усіх стадіях суспільного відтворення у процесі виконання зобов’язань держави. При цьому сутність і роль доходів бюджету оцінюватиметься, розглядаючи мобілізацію, розподіл, використання та відтворення державних фінансових ресурсів як єдиний, нерозривний суспільно-економічний процес – формування доходів бюджету. Тому для формулювання моделі фінансової стабільності можна використовувати форму: „зобов’язання – доходи – суспільні блага – видатки” як вихідну основу у побудові стратегії збалансованого розвитку зобов’язань і доходів бюджетів.

Будучи об’єктивним економічним поняттям, за відповідних умов доходи набувають матеріального вираження. Так, якщо бюджет держави розглядати за змістом як централізований фонд грошових коштів держави, тоді доходи бюджету за змістом будуть виступати у вигляді конкретного обсягу бюджетних коштів, нагромадженому у загальному та спеціальному фондах. Розглядаючи бюджет держави за формою як основний фінансовий план держави, доходи бюджету набирають конкретних видів та обсягів за кожним видом і відображаються відповідно у дохідній частині цього плану. Тому за формою доходами бюджету вважають суму бюджетних коштів, мобілізовану державою у вигляді податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, цільових фондів та міжбюджетних трансфертів в обсягах, необхідних їй для виконання своїх конституційних повноважень і функцій.

При дослідженні бюджету за його організаційною побудовою доходи бюджету виступають у вигляді власних, закріплених, регулюючих доходів і міжбюджетних трансфертів. У правовому відношенні процес формування доходів регулюється чинними законами і нормативними актами. Саме завдяки законодавчому і нормативному забезпеченню доходи бюджету із невидимих економічних відносин перетворюються у конкретні форми і види, а саме: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти.

Отже, доходи бюджету – це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування основного централізованого фонду грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади, управління та місцевого самоврядування.

Перехід України до ринкових умов господарювання вимагає використання економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність форм мобілізації частки доходу суб’єктів господарювання до бюджету обумовила докорінну зміну системи доходних надходжень – вона стала будуватись на основі податкових надходжень. Взаємовідносини між юридичними та фізичними особами були переведені на правові засади, які регулюються законом.

Раціонально побудована система доходів бюджету повинна розв’язувати три найважливіші взаємопов’язані завдання: фіскальні, регулюючі та стимулюючі. У зв’язку з цим процес формування дохідної частини бюджету має базуватись на таких наукових принципах: політичного підходу та політичної доцільності; соціальної справедливості; рівнонапруженості; економічної ефективності; поєднання гнучкості і стабільності; демократичності; обов’язковості; відповідності доходів обсягам функцій та конституційних повноважень держави; поділу доходів на податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти; поділу доходів на власні, закріплені і регулюючі; єдності; повноти; реальності; наукової обґрунтованості; планомірності; системності; гласності; матеріальної зацікавленості; матеріальної відповідальності; бюджетного контролю.

В Україні, згідно із законодавством, склалась відповідна система доходів державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

— щодо змісту: доходи загального фонду і доходи спеціального фонду бюджету;

— щодо груп: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти;

— щодо видів: податки, платежі, збори, відрахування, дивіденди, надходження, доходи від власності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру, доходи від державного і конфіскованого майна, власні надходження бюджетних установ, надходження від продажу основного капіталу, землі, нематеріальних активів, офіційні трансферти тощо;

— щодо відношення до бюджетної системи: доходи, які поступають у державний бюджет, доходи, які поступають у місцеві бюджети, змішані доходи, надходження до державних цільових фондів;

— щодо організаційної побудови та результатів розподілу між ланками бюджетної системи: власні, закріплені, регулюючі;

— щодо повноти зарахування до бюджетів: доходи, які зараховуються повністю і доходи, які зараховуються частково;

— щодо методів залучення: доходи, які залучаються податковим методом, неподатковим методом та методом міжбюджетних трансфертів;

— щодо джерел: доходи, джерелами яких є ціна, собівартість, прибуток, дохід;

— щодо періодичності зарахування: систематичні доходи, разові доходи;

— щодо об’єкта справляння: доходи, об’єктом справляння яких є додана вартість, доходи, прибуток, майно, земля, природні ресурси, послуги тощо;

— щодо суб’єктів справляння: доходи від юридичних осіб, доходи від фізичних осіб;

— щодо громадянства суб’єктів: доходи які сплачуються резидентами і нерезидентами.

2. Джерела та методи формування доходів бюджету

Формування доходів бюджету відбувається в умовах функціонування розподільчих процесів та розширеного відтворення. Держава, враховуючи об’єктивні умови, внутрішні та зовнішні джерела, розробляє і використовує відповідний механізм формування основного централізованого фонду грошових коштів держави, який включає різноманітні форми, методи та інструменти наповнення дохідної бази бюджету.

Особливості застосування цього механізму, його окремих форм, методів та інструментів мобілізації грошових коштів до бюджету залежать від обсягів національного багатства і ВВП країни, умов і методів господарювання, змісту та обсягу функцій держави, завдань, які вирішує суспільство на кожному конкретно взятому етапі свого розвитку, стану економіки, рівня добробуту громадян країни ті інших чинників.

Механізму формування доходів властива внутрішня єдність і одночасно специфічні особливості застосування. Внутрішня єдність обумовлена кінцевою метою цього процесу – наповнення бюджетного фонду у конкретно визначені терміни та у необхідному обсязі, а також обов’язковістю сплати податків та податкових платежів.

Доходи бюджету формуються у процесі функціонування та динамічного розвитку економічних відносин на другій стадії розширеного суспільного відтворення – розподілі, і саме через розподіл впливають на інші стадії, зокрема, виробництво, обмін і споживання. Формування доходів бюджету є прерогативою держави, тому забезпечуються відповідними державними органами на основі фінансового права.

Форми і методи механізму наповнення дохідної частини бюджету повинні враховувати умови та специфіку дії об’єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства, особливості впливу різних чинників, форм і методів організації та здійснення державного регулювання макроекономічних процесів, наявність економічних інтересів різних суспільних груп.

Фінансова теорія і практика розрізняють сім основних методів формування доходів бюджету держави:

— продуктивна діяльність (підприємницька, державні послуги);

— від майна і майнових прав;

— від державних угідь;

— податковий;

— трансфертний;

— позиковий;

— емісійний.

У процесі використання методу формування доходів від продуктивної діяльності (підприємницька, державні послуги) до бюджету мобілізуються такі види доходів, як частина прибутку державних підприємств, державне мито, компенсаційні доходи.

За допомогою методу формування доходів від майна і майнових прав забезпечується наповнення бюджету постійними надходженнями від здавання в оренду державного майна і корпоративних прав держави, а також разові надходження, зокрема, від реалізації державного і прирівняного до нього майна.

Метод формування доходів від державних угідь дає можливість забезпечити мобілізацію до бюджету платежів за ресурси та концесій.

Використовуючи податковий метод держава наповнює бюджет податками та податковими платежами, які складають ¾ доходів бюджету.

Необхідність збалансування бюджетів в умовах міжбюджетних відносин обумовила використання трансфертного методу формування доходів бюджету, за рахунок якого мобілізуються до централізованого фонду грошових коштів держави трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, трансферти від органів державного управління та трансферти з іншої часини бюджету.

Специфічним є позиковий метод формування доходів, який дає можливість наповнити державну казну за допомогою внутрішніх та зовнішніх позик, які, на відміну від усіх інших видів доходів, є лише тимчасовими надходженнями. Методологія розвинутих країн світу передбачає включення позик не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування, а саме, до покриття дефіциту бюджету.

Останній емісійний метод наповнення дохідної частини бюджету полягає у додатковому залученні емісійних грошей (додатково випущених в обіг) для покриття державних видатків у зв’язку з недостатнім обсягом мобілізованих усіма попередніми методами доходів. Такий метод має великі недоліки, оскільки спричиняється до інфляції. Тому його використовують дуже рідко і в особливих умовах. Бюджетним Кодексом України застосування емісійного методу заборонено.

Серед усіх методів формування доходів бюджету найважливішим вважають податковий. Податки, збори та обов’язкові платежі є основною формою участі держави у розподілі і перерозподілі ВВП з метою залучення його частки до основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Мобілізація податкових надходжень передбачає активну участь держави у розподільчих процесах, здійснення постійного контролю за грошовими потоками в державі з метою оптимального задоволення економічних інтересів держави та усіх суб’єктів розподільчих відносин, оскільки податкові платежі забезпечують найбільшу частку надходжень бюджету.

Сучасна держава за допомогою оподаткування юридичних і фізичних осіб вилучає у своє розпорядження необхідну для неї частку ВВП. Зважаючи на те, що податки відображають матеріальну (видиму) частину економічних відносин, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини заново створеної вартості у грошовій формі, частка податків у ВВП характеризує їх кількісну і якісну визначеність, роль держави у забезпеченні суспільного відтворення.

Підсумовуючи, зазначимо, що усі методи формування доходів бюджету, незважаючи на відмінності, тісно пов’язані між собою, взаємозумовлені і взаємно доповнюють один одного. У конкретних умовах держава може успішно маневрувати цими об’єктами для вирішення поточних і стратегічних завдань, виходячи із економічної ситуації, яка склалася на той чи інший момент.

Успішне вирішення питань формування доходів бюджету залежить від пошуку відповідних джерел. Фінансова наука і практика виділяє дві групи таких джерел:

— внутрішні;

— зовнішні.

До внутрішніх джерел відносять:

— національне багатство;

— ВВП;

— емісія грошей.

За рахунок національного багатства забезпечують мобілізацію:

— методом формування доходів від майна і майнових прав: разових надходжень, зокрема, виручки від реалізації державного і прирівняного до нього майна;

— методом формування доходів від державних угідь: платежів за ресурси, концесій.

— ВВП є джерелом надходжень:

— методом формування доходів від продуктивної діяльності (підприємницької, державних послуг); частки прибутку державних підприємств, державного мита, компенсаційних доходів;

— методом формування доходів від майна і майнових прав: постійних (від здавання в оренду і корпоративних прав держави) надходжень;

— податковим методом формування доходів: забезпечується мобілізація усіх податкових надходжень;

— трансфертним методом формування доходів: мобілізуються офіційні трансферти від органів державного управління, трансферти з іншої частини бюджету;

— позиковим методом формування доходів: мобілізуються внутрішні позики.

Емісія грошей як джерела надходжень бюджету дає можливість сформувати у ньому емісійний доход.

Зовнішні джерела наповнення доходів бюджету використовуються у процесі мобілізації:

— податковим методом: податків від зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів відносин;

— позиковим методом: зовнішніх позик;

— трансфертним методом: офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій.

Конкретними джерелами доходів бюджету вважають:

— виручку від реалізації продукції та надання послуг (для податків на споживання, що містяться у ціні товару: податок на додану вартість, акцизний податок, мито);

— прибуток або капітал (для податку на прибуток тощо);

— валові витрати та собівартість продукції і послуг (для ресурсних платежів тощо);

— доходи фізичних осіб (для податку з доходів фізичних осіб тощо).

Основним джерелом формування доходів бюджету є ВВП. На стадії первинного розподілу ВВП держава, будучи учасником матеріального виробництва, одержує податки на споживання, які включаються у ціну товарів та послуг (ПДВ, акцизний збір, мито).

У процесі перерозподілу ВВП мобілізуються усі інші види доходів. У цілому дохідна база бюджету безпосередньо залежить від обсягів ВВП. Тому найважливішим напрямом збільшення обсягів доходу бюджету є його динамічне зростання.

3. Податкова система та її роль у формуванні доходів бюджету

Податкова система країни на практиці виступає проявом податкової політики держави. У фінансовій теорії та практиці розмежовують два підходи до розуміння податкової системи. По-перше, податкова система – це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Найважливішими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є: порядок встановлення і введення в дію податків; види податків; права та обов’язки платників податків; порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; відповідальність учасників податкових відносин.

Податкові системи різних країн мають свої особливості, оскільки вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Однак існують й загальні показники, які характеризують податкові системи, найбільш узагальнюючим з яких є податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до ВВП. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетного механізму.

В податкових системах різних країн, як правило використовуються такі види податків: прибутковий податок з фізичних осіб; відрахування на соціальне страхування; податок на прибуток підприємств (корпорацій); податок на майно (землю, нерухоме майно); податок, що утримується при передачі майнових прав однієї особи іншій; податок на споживання, що встановлюється як надбавка до цін на товари, роботи і послуги (на додану вартість, з покупок і продажі, мито, акцизний збір).

Фінансова наука при побудові раціональної системи оподаткування передбачає: системність; вибір основи, яка є базою цієї системи; формування правової бази. Системність полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов’язані і органічно доповнювати один одного, не вступати у протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами. Вихідною основою побудови податкової системи держави є об’єм бюджетних видатків, оскільки податки – не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функцій, і з цих позицій вони походять від державних видатків. Податкова система також є продуктом податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.

Основним структурним елементом податкової системи держави є податки. Податок – це універсальна категорія, яка виражає основні риси та властивості всієї сукупності доходів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Розгляд та аналіз податків дає правильний орієнтир для дослідження доходів бюджетів держави у чіткій послідовності щодо розвитку економічного процесу.

Податки є об’єктом дослідження різних наук, зокрема, економічних (у їх складі фінансової), історичних, політичних, юридичних. З урахуванням предмета дослідження кожної окремо взятої галузі науки податки розглядають як економічну або фінансову, історичну, політичну та юридичну категорію.

Будучи економічною категорією податки відображають такі грошові відносини, які пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування централізованого фонду грошових коштів і складаються між державою та платниками податків з приводу примусового відчуження частини заново створеної вартості. За умов функціонування ринкової економіки, податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною.

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості ВВП в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну, розподільчо-регулятивну та контрольну функції.

Ці функції є об’єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій – це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже податки пов’язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій ВВП між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов’язковим явищем, а міра впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб’єктивним явищем.

Контрольна функція податків полягає у забезпеченні постійного контролю за процесом розподілу і перерозподілу ВВП у частині грошових відносин між державою та платниками податків та формування податкових надходжень до бюджету. Ця функція реалізується за допомогою податкового контролю.

Таким чином податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні, розподільчо-регулятивні та контрольні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Завдяки з’ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об’єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії – об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що провадиться державою за допомогою податкового механізму, використовуючи податки, це відносини надбудови. Такий висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність категорії „податок” і суб’єктивність дій держави, яка провадить податкову політику.

Отже за економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Поряд з цим податки не є єдиною формою акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім цього у податковій практиці використовують ще й обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:

— збори – обов’язкові платежі юридичних або фізичних осіб, сплата яких є однією з умов здійснення владними органами та посадовими особами юридично значущих дій в інтересах платника;

— відрахування, внески – обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Найважливішими характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

— справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які, в основному, відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— сплачується лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Таким чином, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Трактування податкової системи і механізмів оподаткування тісно пов’язане з повним і точним розумінням податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку потрібно чітко визначити основні елементи, які визначають внутрішній зміст даного поняття.

До основних елементів податку відносять:

1) Суб’єкт податку – будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб’єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків. Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

2) Об’єкт оподаткування – ті явища, процеси чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, виробництво, особа тощо). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування: так податок, об’єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об’єкт оподаткування часто ще називають податковою базою. Є два підходи до оцінки об’єкту: кількісний і натуральний; грошовий.

3) Джерело сплати – це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом може виступати: доходи платника податку, отримані в різних формах; частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу; позика.

4) База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку.

5. Масштаб вимірювання – це та одиниця, яка покладається в основу виміру об’єкту оподаткування (грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця вимірювання площі для земельного податку).

6) Ставки податку – це законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об’єкту оподаткування або масштабу вимірювання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований – декількох.

У податковій практиці використовується два види ставок:

— натуральні (тверді) – встановлюються в грошовому виразі на одиницю об’єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

— процентні ставки – встановлюються у певних процентних відношеннях до об’єкту оподаткування.

Процентні ставки є таких видів:

— пропорційна – процентна ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податку;

— прогресивна – при збільшенні об’єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об’єкту оподаткування – це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об’єкту оподаткування – складна прогресія.

— регресивні ставки – при збільшенні об’єкту оподаткування зменшується ставка податку.

Існує три методи встановлення ставок:

— інтуїтивний – ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворчі в;

— емпіричний – ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

— метод математичного моделювання.

7) Податкові пільги – це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.

Існує чотири види пільг:

— повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;

— повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об’єкту оподаткування;

— пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;

— зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту;

8) Норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази.

9) Податкова квота – частка податку у доході платника. Вона може бути як в абсолютному, так і відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

10) Податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені законодавством України.

11) Податковий борг (недоїмка) – податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

12) Податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.

13) Податкове право – сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків.

14) Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції із звітними даними про розрахунки з бюджетом.

15) Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

16) Податковий кредит – термінова відстрочка податку, який належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році.

17) Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту.

18) Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування.

19) Ухилення від сплати податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх.

20) Податкові правовідносини – суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і які урегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права.

У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існують різновиди таких обов’язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками:

1) Щодо економічної ознаки об’єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки – обов’язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в. момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий доход підприємства;

— податки на споживання – обов’язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

— податки на майно – обов’язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);

— ресурсні платежі – обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які знаходяться в державній формі власності.

2) Щодо економічного змісту:

— прямі податки – обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкту оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

— непрямі податки – обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито).

3) Щодо ознаки органів державної влади, які їх встановлюють:

— загальнодержавні податки – обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

— місцеві податки та збори – обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків.

4) Щодо форми стягнення:

— розкладні (розкладкові) податки – обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування, їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками – на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному, в місцевому оподаткуванні;

— квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки – обов’язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.

5) Щодо способу зарахування податкових надходжень:

— закріплені – обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі – обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір).

6. Щодо відношення до платника:

— податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

— податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб);

— змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

7. Щодо відношення до джерела сплати:

— податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

— податки, що включаються в ціну товару;

— податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

У міжнародній практиці використовується така класифікація податків та податкових платежів:

1) Подоходні податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу: з приватних осіб і домашніх господарств; з корпорацій та інших підприємств; податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина подоходного податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди.

2) Відрахування на соціальне страхування: внески працюючих за наймом; відрахування роботодавців; внески працюючих не за наймом чи непрацюючих; інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3) Податки на фонд заробітної плати.

4) Податки на власність: періодичні податки на нерухоме майно; періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і з корпорацій); податки на майно, яке передається і отримується в спадщину, податки на дарування; податки на фінансові операції і операції з капіталом; одночасні податки на власність; інші періодичні податки на власність.

5) Внутрішні податки на товари і послуги: загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість; акцизні збори; прибутки фіскальних монополій; податки на окремі види послуг; податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо); інші податки на товари і послуги.

6) Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції: імпортні мита; експортні мита; прибуток експортних чи імпортних монополій; прибуток від операцій з іноземною валютою; податки на операції з іноземною валютою; інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.

Таким чином можна зробити висновок, що за економічнім змістом податкова система – це сукупність встановлених у країні податків та обов’язкових платежів, що надходять у бюджети різних рівнів бюджетної системи. Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі податкових систем, існує ряд принципів, які визначають науковий підхід до характеристики внутрішньої сутності і суспільного призначення даного поняття.

Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно розглядати під кутом зору відповідності науковим критеріям і принципам.

Основними критеріями формування ефективної податкової системи держави вважають наступні:

— фіскальної достатності;

— економічної ефективності;

— соціальної справедливості;

— стабільності;

— гнучкості.

Оптимальна податкова система має відповідати таким принципам:

1) Принципу вигоди й адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні бути сумирні для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає у тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і державних структур з точки зору змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму збирання податків і контролю над податковими процесами. Причому, на організацію справляння податків треба витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

Згідно з принципом вигоди й адміністративної зручності державна діяльність у формі забезпечуваних державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка набирає ознак податку. Ці „податкові” ціни одержали назву „ціни за Ліндалем” (за ім’ям шведського економіста Е. Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку, рівновага за обміну „податки-блага” виникає у тому разі, якщо податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.

2) Принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю платника податку (обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної та вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податку з однаковою платоспроможністю та податковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається у тому разі, якщо платники податку з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом суми податків, що диференціюються згідно з певними етичними принципами соціальної справедливості.

За формальної рівнозначності принципів вигоди та платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди є суб’єктивнішим. Справа в тому, що поняття вигоди й справедливості в оподаткуванні є відносними: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, може бути протилежним для іншого. Загалом не існує і не може існувати податкової системи, котра б водночас задовольняла б усіх громадян – платників податків і державу. Суб’єктивний фактор дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб’єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів виник навіть окремий напрямок фінансового знання – фіскальна соціологія.

3) Принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави. Вона може ґрунтуватись на одному із напрямків економічної думки – класичному і неокласичному, кейнсіанському і посткейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрямок економічної теорії має власну модель економічної, фінансової та податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Ґрунтуючись на обраній соціально-економічній доктрині держави, в країні повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет за допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи. Дійсним проявом соціально-економічної доктрини держави є прогнозований обсяг видатків бюджетів. Цей прогнозований (але ні в якому разі не запланований) показник і є визначальною основою для встановлення норми оподаткування в державі.

Механізм побудови та функціонування податкової системи України регулюється Податковим кодексом України.

Відповідно до цього Кодексу встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування в Україні будується за такими принципами:

— загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

— рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

— невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

— презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

— фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

— соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

— економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

— нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

— стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

— рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

— єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Порядок зарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до чинного законодавства.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

— вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

— подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

— сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

— допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Поряд з цим платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:

— подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

— одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

— оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові установи зобов’язані подавати органам державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків – клієнтів цих установ у порядку, встановленому законом. Ці установи виконують також доручення платників податків і зборів (обов’язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін. Керівник та інші посадові особи фінансових установ притягаються до відповідальності відповідно до закону.

Згідно із Податковим кодексом в Україні справляються:

— загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

— місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок на додану вартість;

— акцизний податок;

— збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

— екологічний податок;

— рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

— рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

— плата за користування надрами;

— плата за землю;

— збір за користування радіочастотним ресурсом України;

— збір за спеціальне використання води;

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

— фіксований сільськогосподарський податок;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

— мито;

— збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

— збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

До місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

— єдиний податок.

Місцевими зборами (обов’язковими платежами) вважають:

— збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— збір за місця для паркування транспортних засобів;

— туристичний збір.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Сплата податків і зборів (обов’язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому чинним законодавством та іншими законами України. Податки і збори (обов’язкові платежі), які відповідно до законів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку. Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Зарахування сплачених за межами України сум податків провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

4. Податкові надходження

Найбільшими за обсягом та часткою у дохідній частині бюджету держави є податкові надходження.

Відповідно до бюджетної класифікації податкові надходження поділяють на 6 груп:

— податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

— податки на власність;

— збори та плата за спеціальне використання природних ресурсів;

— внутрішні податки на товари та послуги;

— податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

— рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси;

— місцеві податки і збори;

— інші податки та збори.

Перша група надходжень об’єднує два види податків на доходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості: податок на доходи фізичних осіб та податок на прибуток підприємств.

У доходах зведеного бюджету на цю групу припадає біля третини надходжень. У Державному бюджеті України частка цих доходів складає біля 20%, а у місцевих – від 30 (по сільських бюджетах) до 80% (у районних бюджетах).

Загальна сума податків на доходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості зведеного бюджету зосереджена, в основному у Державному бюджеті України (біля 50%), та у республіканському Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва, Севастополя та обласного підпорядкування) бюджетах (більше 40%).

Залежно від платників, об’єкта оподаткування податок на доходи фізичних осіб у доходах бюджету відображається за такими підрозділами:

— податок на доходи найманих працівників;

— податок на доходи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності;

— податок на доходи фізичних осіб на дивіденди та роялті;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати податку на доходи фізичних осіб;

— податок на доходи фізичних осіб у вигляді виграшів або призів, отриманих внаслідок проведення конкурсів та інших розіграшів, виграшів в азартні ігри;

— податок на доходи фізичних осіб – нерезидентів;

— податок на доходи фізичних осіб – військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу;

— податок на доходи фізичних осіб – працівників закордонних дипломатичних установ України з фонду оплати праці в іноземній валюті;

— податок на доходи фізичних осіб – працівників закордонних дипломатичних установ України з фонду оплати праці в національній валюті;

— податок на доходи фізичних осіб від інших видів діяльності;

— податок на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна та надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм);

— податок на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна та надання рухомого майна в оренду (суборенду);

— податок на доходи фізичних осіб від отриманого платником доходу внаслідок прийняття ним у спадщину майна, коштів, майнових чи немайнових прав;

— податок на доходи фізичних осіб – шахтарів;

— фіксований податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.

Аналогічно податок на прибуток підприємств у доходах бюджету розподіляється за такими підрозділами:

— податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності;

— податок на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності;

— податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів;

— податок на прибуток від казино, відеосалонів, гральних автоматів, концертно-видовищних заходів;

— податок на прибуток іноземних юридичних осіб;

— податок на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України;

— податок на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України;

— податок на прибуток організацій і підприємств споживчої кооперації, кооперативів та громадських об’єднань;

— податок на прибуток приватних підприємств;

— інші платники податку на прибуток;

— реструктурована сума заборгованості податку на прибуток підприємств і організацій;

— надходження від підприємств податку на прибуток, одержаного від виконання інноваційних проектів;

— податок на прибуток, одержаний за рахунок знижувального коефіцієнта 0,8 до норм амортизації;

— податок на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за винятком страхових організацій;

— інші види податку на прибуток.

Друга група податкових надходжень (податки на власність) включає податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Цей податок відповідно до бюджетної класифікації відображається у розрізі таких складових:

— податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (юридичних осіб);

— податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (з громадян);

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати податку власниками транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

— податок з власників водних транспортних засобів;

— податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (юридичних осіб), зареєстрованих у місті Києві;

— податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (з громадян), зареєстрованих у місті Києві;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати податку власниками транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, зареєстрованих у місті Києві;

— податок з власників водних транспортних засобів, зареєстрованих в місті Києві;

— збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Третя група податкових надходжень включає збори та плату за спеціальне використання природних ресурсів, які об’єднують такі види: збір за спеціальне використання лісових ресурсів; збір за спеціальне використання води; плата за користування надрами; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів у доходах бюджетів показується за трьома підгрупами:

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування);

— надходження сум реструктурованої заборгованості збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

Другим видом зборів, об’єднаних у третю групу податкових надходжень є збір за спеціальне використання води, який відповідно до бюджетної класифікації поділяється на 6 підгруп:

— збір за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення);

— збір за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення;

— збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики;

— надходження збору за спеціальне використання води від підприємств житлово-комунального господарства;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати збору за спеціальне використання води;

— збір за спеціальне використання води в частині використання поверхневих вод для потреб водного транспорту (крім стоянкових, службово-допоміжного флотів).

Платежі за користування надрами у дохідні частині бюджету показуються за такими підвидами:

— плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення;

— плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення;

— плата за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати плати за користування надрами;

— плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

Плата за землю за бюджетною класифікацією у доходах бюджету відображається за такими підвидами:

— земельний податок з юридичних осіб;

— орендна плата з юридичних осіб;

— земельний податок з фізичних осіб;

— реструктурована сума заборгованості плати за землю;

— орендна плата з фізичних осіб.

Плата за використання інших природних ресурсів у бюджеті поділяється за такими видами:

— плата за спеціальне використання диких тварин;

— плата за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати платежів за використання інших природних ресурсів.

Четверта група податкових надходжень об’єднує чотири види внутрішніх податків на товари і послуги, зокрема: податок на додану вартість; акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції); акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); податки на окремі категорії послуг.

Податок на додану вартість відповідно до бюджетної класифікації у доходах бюджету відображається за такими підгрупами:

— податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг);

— бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами;

— податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів;

— реструктурована сума заборгованості податку на додану вартість;

— податок на додану вартість із імпортованих на територію України робіт, послуг;

— надходження від підприємств податку на додану вартість по операціях, пов’язаних з виконанням інноваційних проектів;

— інші підвиди податку на додану вартість.

Акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів та акцизний податок із ввезених на митну територію України товарів у дохідній частині бюджету показується у розрізі таких видів:

— спирт;

— лікеро-горілчана продукція;

— виноробна продукція;

— пиво;

— тютюн та тютюнові вироби (за ставкою у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

— тютюн та тютюнові вироби за ставкою у процентах до обороту з реалізації товару (продукції);

— транспортні засоби (крім мотоциклів і велосипедів);

— мотоцикли і велосипеди;

— кузови для моторних транспортних засобів;

— інші підакцизні товари вітчизняного виробництва;

— бензин моторний для автомобілів;

— інші види.

П’ята група податкових надходжень об’єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, які включають три види: ввізне мито; вивізне мито; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Ввізне мито відповідно до Бюджетного кодексу ділиться на такі підгрупи:

— мито на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності;

— мито на товари, які ввозяться (пересилаються) громадянами;

— інші збори з імпорту;

— додатковий митний збір за митне оформлення нафтопродуктів, що імпортуються на митну територію України;

— мито на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності та громадянами;

— тимчасова надбавка до діючих ставок ввізного мита на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності;

— тимчасова надбавка до діючих ставок ввізного мита на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами.

Вивізне мито у доходах бюджету показується за такими підвидами:

— мито на товари, що вивозяться суб’єктами підприємницької діяльності;

— мито на товари, які вивозяться (пересилаються) громадянами;

— надходження від реалізації валютних коштів, одержаних у результаті проведення операцій за державним контрактом.

Шоста група податкових надходжень об’єднує три види рентної плати, зборів на паливно-енергетичні ресурси: рентну плату; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природній газ.

Сьома і восьма групи податкових надходжень містять місцеві податки і збори, а також інші податки та збори, зокрема, екологічний податок, фіксований сільськогосподарський податок, збір за забруднення навколишнього природного середовища, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, збір за користування радіочастотним ресурсом України, податки та збори, не віднесені до інших категорій.

5. Неподаткові надходження

Другими за обсягами та часткою у доходах бюджету є неподаткові надходження.

Неподаткові надходження відповідно до бюджетної класифікації включають чотири групи:

— доходи від власності та підприємницької діяльності;

— адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

— інші неподаткові надходження;

— власні надходження бюджетних установ.

Доходи від власності та підприємницької діяльності об’єднують такі види надходжень: частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності; кошти, що перераховуються НБУ відповідно до Закону України „Про Національний банк України”; відрахування коштів, отриманих від проведення державних грошових лотерей; плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету; плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів; інші надходження; надходження коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності відповідно до бюджетної класифікації передбачає виділення таких підгруп:

— частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об’єднань), що вилучається до бюджету;

— частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (які належать до комунальної власності, або у статутних фондах яких є частка комунальної власності), що вилучається до бюджету;

— дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності;

— дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у власності державних підприємств паливно-енергетичного комплексу;

— дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади.

Інші надходження у дохідній частині бюджету відображаються за такими підгрупами:

— платежі, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до укладеної міжурядової угоди;

— платежі, пов’язані з виконанням Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про участь Російської Федерації в розвитку соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

— суми, стягнені з винних осіб, за шкоду, заподіяну державі, підприємству, установі, організації;

— перерахування підприємцями частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації;

— суми, стягнені з винних осіб за порушення правил пожежної безпеки;

— штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг;

— пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства;

— адміністративні штрафи та інші санкції;

— штрафні санкції за порушення законодавства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів;

— адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

— надходження коштів від сплати інвалідами часткової вартості автомобілів та коштів від реалізації автомобілів, повернутих інвалідами.

Друга група неподаткових надходжень об’єднує 10 видів адміністративних зборів та платежів, доходів від некомерційного та побічного продажу, зокрема: плата за ліцензії; плата за утримання дітей у школах-інтернатах; надходження від оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах; кошти, отримані за вчинення консульських дій; виконавчий збір; надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном; державне мито; митні збори; єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; плата за надані в оренду водні об’єкти.

Надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном відповідно до Бюджетного кодексу включає такі підгрупи:

— надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом;

— надходження від орендної плати за користування майном бюджетних установ;

— надходження від орендної плати за користування іншим державним майном;

— надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим майном, що перебуває у комунальній власності;

— надходження платежів за надані орендареві грошові кошти та цінні папери на умовах кредиту.

Державне мито у доходах бюджету відображається за такими підвидами:

— державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, у тому числі за оформлення документів на спадщину і дарування;

— державне мито, не віднесене до інших категорій;

— державне мито за дії, пов’язані з одержанням патентів на об’єкти права інтелектуальної власності, підтриманням їх чинності та передаванням прав їхніми власниками;

— державне мито, пов’язане з видачею та оформленням закордонних паспортів (посвідок) та паспортів громадян України;

— надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати державного мита.

Інші неподаткові надходження включають такі види: Кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду; плата за адміністративні послуги; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких минув строк позовної давності; кошти від реалізації надлишкової космічної техніки військового та подвійного призначення, що належить Державному космічному агентству України; кошти від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших утворених згідно з законодавством військових формувань, правоохоронних органів і Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України; інші надходження; портовий (адміністративний) збір; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; збори на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій; концесійні платежі.

Кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду діляться на такі підвиди:

— кошти від реалізації конфіскованого майна за матеріалами митних органів;

— кошти від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих за матеріалами правоохоронних та інших уповноважених органів;

— надходження конфіскованої національної та іноземної валюти за матеріалами митних органів;

— надходження конфіскованої національної та іноземної валюти за матеріалами правоохоронних й інших уповноважених органів.

Інші надходження згідно з бюджетною класифікацією у доходах бюджету представлені такими видами:

— збори за послуги, пов’язані з охороною прав на інтелектуальну власність;

— надходження від видачі дозволів на експортно-імпортні операції з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами;

— відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв;

— надходження коштів з рахунків виборчих фондів;

— нез’ясовані надходження;

— надходження від збору за проведення гастрольних заходів;

— збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів;

— плата за виділення номерного ресурсу;

— плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

— плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання (реєстраційний збір);

— надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

— інші надходження до фондів охорони навколишнього природного середовища;

— плата за оформлення посвідчення закордонного українця;

— кошти, що надходять від надання учасниками торгів забезпечення їх тендерної пропозиції, які не підлягають поверненню учасникам торгів у випадках, передбачених законодавством України з питань закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти;

— кошти, що надійдуть від учасника-переможця процедури закупівлі, під час укладання договору про закупівлю, забезпечення його виконання, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, відповідно до умов договору;

— грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

— кошти, отримані від продажу частин встановленої кількості викидів парникових газів, передбаченого статтею 17 Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних націй про зміну клімату.

Портовий (адміністративний) збір включає такі види інших неподаткових надходжень:

— портовий (адміністративний) збір (за винятком портового (адміністративного) збору, що надходить від риболовних портів);

— портовий (адміністративний) збір, що надходить від риболовних портів.

Доходи від операцій з кредитування та надання гарантій відповідно до Бюджетного кодексу включає такі підрозділи:

— плата за надання гарантій та позик, отриманих за рахунок коштів, залучених державою та/або під державні гарантії;

— плата за користування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою;

— відсотки за користування державним пільговим кредитом, наданим індивідуальним сільським забудовникам;

— відсотки за користування пільговим довгостроковим державним кредитом, наданим молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам, на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;

— інші (курсові різниці);

— відсотки за користування позиками, які надавалися з місцевих бюджетів;

— плата за гарантії, надані Верховною Радою Автономної Республіки Крим та міськими радами;

— відсотки за користування бюджетними позичками та кредитами;

— відсотки за користування довгостроковим кредитом, що надається з місцевих бюджетів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла.

Збори на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій відповідно до Бюджетного кодексу складаються із таких підвидів:

— збір з операції купівлі-продажу іноземної валюти за гривню;

— збір з торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

— збір при відчуженні легкових автомобілів;

— збір з операцій купівлі-продажу нерухомого майна;

— збір з послуг стільникового рухомого зв’язку.

Остання четверта група неподаткових надходжень включає власні надходження бюджетних установ, які у доходах бюджету представлені двома видами: надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Плата за послуги, що надаються бюджетними установами включає такі підгрупи:

— плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями;

— надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

— плата за оренду майна бюджетних установ;

— кошти, що отримуються бюджетними установами від реалізації майна.

Інші джерела власних надходжень бюджетних установ включають такі види:

— благодійні внески, гранти та дарунки, отримані бюджетними установами;

— кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів.

— кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладом надано відповідне право.

6. Організація роботи по мобілізації доходів бюджету 

Під організацією роботи по мобілізації доходів бюджету розуміють діяльність держави, її органів, а також суб’єктів бюджетних відносин в особі платників податків та інших неподаткових платежів у процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків, податкових платежів, інших неподаткових доходів, а також контролю за своєчасністю їх надходження до бюджету.

Суб’єктами роботи по мобілізації доходів бюджету в Україні виступають:

— Верховна Рада України – приймає закони загальної та спеціальної дії в сфері оподаткування, здійснює контроль за виконанням державного бюджету;

— місцеві ради – вирішують стратегічні питання стосовно наповнення місцевих бюджетів, приймають рішення про місцеві бюджети та здійснюють контроль за їхнім виконанням;

— Кабінет Міністрів України – забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробляє проект закону про Державний бюджет України, забезпечує виконання цього закону;

— окремі органи державної виконавчої влади (Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Міністерство економіки) – забезпечують дію механізмів справляння податків і податкових платежів;

— органи стягнення (податкової, митної служби тощо) – здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, розробляють нормативно-правову базу дії законів про оподаткування, здійснюють облік платників і податкових надходжень, здійснюють нарахування та стягнення окремих податків, проводять роз’яснення податкового законодавства, притягують до відповідальності його порушників;

— платники податків і неподаткових платежів – нараховують і сплачують податки, податкові і неподаткові платежі до бюджету, подають податкову і неподаткову звітність, несуть відповідальність за порушення податкового і бюджетного законодавства.

Робота по мобілізації доходів бюджету включає в себе такі основні елементи.

— встановлення правової бази (законодавчої бази та інструктивно-методичного забезпечення);

— нарахування та обчислення податків, податкових і неподаткових платежів, інших видів доходів та їх облік;

— визначення способів утримання та стягнення податків (з джерела сплати, за платіжним повідомленням, за податковою декларацією) інших видів доходів;

— розрахунки із бюджетом – визначення форм і способів мобілізації доходів бюджету.

Безпосередню роботу по мобілізації доходів бюджету відповідно до статті 50 Бюджетного кодексу України виконують органи стягнення, до яких відносяться: Державна податкова служба України, Державна митна служба України, інші органи (так звані каси спеціальних збірників, зокрема: адміністрації ринків, сільські ради, окремі підрозділи органів МВС України, нотаріальні контори тощо). Бухгалтерський облік надходжень до бюджету та касове виконання бюджету здійснюють органи Державної казначейської служби України.

Найбільшу частку доходів бюджету мобілізують органи Державної податкової служби України. У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Статус Державної податкової служби в Україні, її завдання, функції та правові основи діяльності визначає Закон України „Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року з послідуючими змінами та доповненнями.

Основними завданнями органів державної податкової служби є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (податків, інших платежів);

— внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

— прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

— формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб;

— роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

ДПС України є центральним органом виконавчої влади. Органи державної податкової служби України у процесі мобілізації доходів бюджету координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державної казначейської служби України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Державна податкова служба України здійснює такі функції:

— виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану із:

— здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

— здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;

— обліком платників податків, інших платежів;

— виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів;

— проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

— видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов’язковому опублікуванню;

— затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;

— в порядку, встановленому законом, надає податкові роз’яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

— подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;

— розробляє проекти законів України та інших нормативно-правових актів щодо форм та методів проведення планових та позапланових виїзних перевірок у рамках контролю за додержанням законодавства;

— при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;

— передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

— подає Міністерству фінансів України та Державній казначейській службі України звіт про надходження податків, інших платежів;

— вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування;

— надає фізичним особам – платникам податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб;

— прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;

— забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

— вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;

Органи державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі виконують функції, аналогічні функціям ДПС України у межах своїх адміністративно-територіальних формувань.

Базові територіальні органи Державної податкової служби в районах, містах без районного поділу, районах у містах виконують такі функції:

— здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів);

— забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

— контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

— здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів;

— ведуть облік векселів, що видаються суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах та щомісяця подають інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснюють контроль за погашенням векселів; видають суб’єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій;

— забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

— аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства;

— проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов’язкових платежів);

— передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

— подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

— проводять роботу, пов’язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

— контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету;

— подають відповідним фінансовим органам та органам Державної казначейської служби України звіт про надходження податків, інших платежів;

— здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації.

Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

— здійснювати документальні невиїзні, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання податкового і валютного законодавства юридичними та фізичними особами;

— контролювати додержання порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), наявність свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності;

— одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків довідки та копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності;

— одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та зборів (обов’язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України та його установ;

— одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти;

— при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов’язкових платежів);

— надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом;

— застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України;

— вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів;

— звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності та про застосування санкцій, пов’язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України.

Посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Податкова міліція, як важлива складова органів державної податкової служби, включає спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів цієї служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

— розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

— запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

— забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань наділена такими повноваженнями:

— приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

— здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;

— виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;

— забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;

— запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;

— збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

— Особа начальницького складу податкової міліції незалежно від займаної нею посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до неї громадян або посадових осіб із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпосереднього виявлення такої загрози повинна вжити заходів щодо запобігання правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий орган внутрішніх справ.

Робота по мобілізації мита і митних платежів здійснюється митними органами України, які виконують такі основні завдання:

— реалізація та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

— захист економічних інтересів України;

— забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

— застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

— здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

— контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

— боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

— розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

— ведення митної статистики;

— ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

— здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України.

Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.

Митна служба України – це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи, в межах своїх повноважень видає накази, організує та контролює їх виконання.

Спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи підпорядковані регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації.

Регіональна митниця є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України. Митниця діє в межах території, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

У складі митниці в пунктах пропуску через митний кордон України та на інших об’єктах чи територіях із значним обсягом зовнішньоекономічних операцій можуть створюватися митні пости на правах структурного підрозділу митниці.

Митний пост є структурним підрозділом регіональної митниці, митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Митні пости створюються в міру необхідності у населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських та річкових портах та інших об’єктах, розташованих у зоні діяльності регіональної митниці, митниці.

У межах бюджетних коштів, передбачених для утримання митної служби України, виключно для забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, відповідно до митного Кодексу та законів України в митній службі України можуть створюватися експлуатаційні, транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації.

Спеціальним підрозділом митних органів є митна варта, призначена для боротьби з порушеннями митних правил, охорони територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю.

Завданнями митної варти є:

— здійснення заходів, пов’язаних із виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою порушень митних правил, запобіганням таким порушенням;

— охорона будинків, споруд, приміщень митних органів та інших об’єктів митної інфраструктури, зон митного контролю від будь-яких протиправних посягань;

— локалізація разом з іншими органами конфліктних ситуацій у зоні діяльності митних органів;

— участь у ліквідації наслідків катастроф, аварій, стихійного лиха та екологічного забруднення в зоні діяльності митних органів.

Для здійснення завдань підрозділи митної варти мають право:

— розташовувати тимчасові пости, пересуватися будь-якими ділянками місцевості і водного простору в межах митної території України, а в межах контрольованого прикордонного району – за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону України;

— затримувати та проводити огляд товарів, транспортних засобів і громадян, які перетинають митний кордон України у пунктах пропуску;

— проводити огляд та переогляд оформлених митними органами транспортних засобів і товарів, у тому числі тих, що переміщуються транзитом через територію України.

Митні органи, спеціалізовані митні установи та організації та їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законодавством.

У митній справі Україна додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, митними органами України спільно з митними органами суміжних держав може здійснюватися:

— створення спільних пунктів пропуску на митному кордоні України;

— проведення спільного контролю у пунктах пропуску на митному кордоні України;

— узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для здійснення митних процедур;

— проведення спільних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення і припинення контрабанди та порушень митних правил.

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. 

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом:

— перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю;

— митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

— обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

— усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

— перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України;

— огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом;

— використання інших форм.

Порядок здійснення митного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Форми і методи роботи по мобілізації мита та митних платежів до бюджету передбачені Митним кодексом України (від 11 липня 2002 року) та інших законодавчих і нормативних актів України.

Завдання, функції, права, обов’язки та відповідальність інших органів, які залучені до мобілізації доходів бюджету регулюються чинним законодавством.

З метою здійснення контролю за повнотою та своєчасністю виконання платниками своїх зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами, органи податкової служби проводять оперативний облік податків, зборів (обов’язкових платежів). До 1 грудня кожного року вони подають відповідним органам Державної казначейської служби та фінансовим органам в електронному вигляді списки складу платників податків, які знаходяться на податковому обліку у кожному районі (місті).

Для ведення оперативного обліку платежів до бюджету органи державної податкової служби одержують відповідні документи від органів Державної казначейської служби, фінансових органів, контролюючих та інших органів та платників у відповідності до чинних порядків передання інформації та внутрішнього документообігу.

Підставою для нарахування платежів до бюджету в особових рахунках платників є документи, які:

— подаються платником: податкові декларації, звіти, розрахунки, платіжні повідомлення, довідки про авансові платежі та інші документи, передбачені порядком, установленим для справляння платежів до бюджету;

— готуються органом державної податкової служби: рішення керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби за актами перевірок з донарахування або скасування раніше нарахованих сум платежу, фінансових санкцій та пені;

— надходять від інших контролюючих органів – а саме: рішення, якщо це передбачено відповідними законодавчими актами;

— надходять від судових органів: рішення (ухвала, постанова) суду.

Для обліку нарахованих і сплачених платежів до бюджету органами державної податкової служби ведуться особові рахунки платників за кожним видом платежів, які повинні сплачуватися платниками. Такі рахунки платників відкриваються органом державної податкової служби щорічно за платниками, які: перебувають на податковому обліку – з початку року; взяті на податковий облік – з моменту взяття їх на облік; своєчасно не стали на податковий облік – з моменту нарахування або сплати платежу (залежно від того, яка з цих подій настала раніше).

Всі особові рахунки у підрозділах обліку та звітності ведуться на спеціальних картках особових рахунків, записи в яких здійснюють в гривнях та копійках. Форма особового рахунку визначається центральним податковим органом виходячи із специфіки справляння платежу.

Основними документами, на підставі яких здійснюється нарахування платежів за особовими рахунками платників у податкових інспекціях є подані платниками податкові декларації та розрахунки, а також податкові повідомлення (у випадку нарахування податкових зобов’язань органом податкової служби). Підставами для записів про нарахування платежів можуть бути рішення судових органів, рішення про розстрочення чи відстрочення платежів, списання податкового боргу тощо.

В умовах функціонування автоматизованої інформаційної системи обліку і звітності основні показники податкових декларацій та розрахунків (в т. ч. податкові зобов’язання платників) розносяться підрозділами приймання та обробки податкової звітності до електронних баз даних податкової звітності і формуються у електронні реєстри. Такі реєстри передаються підрозділам обліку та звітності для рознесення даних про нараховані платежі в особові рахунки платників податків.

Для зарахування податкових платежів на балансах обласних управлінь Державної казначейської служби в розрізі районів та кодів бюджетної класифікації відкриваються відповідні рахунки. Зарахування коштів на такі рахунки проводиться на підставі:

— при безготівковому порядку – копій платіжних доручень платників;

— при готівкових розрахунках – копій платіжних доручень відділень Ощадбанку та корінців прибуткових документів („повідомлення”) про приймання установою банку платежів до державного та місцевих бюджетів готівкою;

— платіжних доручень установ Держкомзв’язку України на перекази з додатком до них талонів поштових переказів; копій виданих органами місцевого самоврядування квитанцій на сплату податкових та неподаткових платежів і державного мита.

Інформація про надходження платежів до Державного та місцевих бюджетів попередньо обробляється відповідно органами казначейської служби та фінансовими органами і в систематизованому вигляді надається податковому органу для обліку сплачених податкових зобов’язань в картках особових рахунків платників.

Дані про надходження платежів до бюджету розносяться спеціалістами підрозділів обліку і звітності податкової інспекції в особових рахунках платників і у реєстрі надходжень в день отримання від органів Державної казначейської служби та фінансових органів відомостей про зарахування платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів. У разі виявлення у зазначеному реєстрі сум надходжень, структура яких не відповідає вимогам автоматичного обліку платежів до бюджету, ці доходи до вияснення їх походження та адреси обліковуються за спеціальним кодом в окремому особовому рахунку і реєстрі надходжень та повернень. Не пізніше 5-ти денного терміну після одержання копій розрахункових документів від органу казначейської служби чи фінансового органу ці суми підлягають виясненню і рознесенню за відповідними картками особових рахунків.

Забезпечуючи достовірність даних про сплачені платежі податковими органами щомісячно проводяться звірки надходжень з органами казначейської служби та фінансовими органами за всіма кодами бюджетної класифікації.

З метою недопущення розходжень показників оперативного обліку платежів у податкових органах та бухгалтерських даних платників податків періодично проводяться взаємозвірка стану розрахунків на 1 січня кожного року за всіма платежами до бюджету або на іншу звітну дату. За платежами, по яких виникли розбіжності, при потребі, друкується картка особового рахунку.

Найважливішою формою звітності податкових служб є звітність про надходження коштів до бюджетів за формою № 1-П „Звіт про суми фактичних надходжень податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів”, яка складається щомісячно станом на 1 число місяця, наступного за звітним.

Показники звітність формуються підрозділами обліку і звітності податкових органів за даними реєстрів надходжень та повернень платежів. Для забезпечення достовірності звітних даних податкові інспекції (адміністрації) попередньо звіряють показники мобілізованих платежів із базами даних органів Державної казначейської служби та фінансових органів, що засвідчується відповідними довідками.

ДПС в областях складають та подають щомісячні звіти про суми фактичних надходжень податків і зборів як Державній податковій службі України, так і Головним фінансовим управлінням облдержадміністрацій і обласним управлінням Державної казначейської служби. З огляду на функціональні інтереси користувачів, звітність на адресу ДПС України подається в розрізі низових податкових інспекцій, для фінансових органів та органів Державної казначейської служби – з урахуванням адміністративно-територіального поділу областей.

Для забезпечення звітною інформацією фахівців з адміністрування податків в межах податкового органу звітність ф. № 1-П розміщують на сервері податкової інспекції (адміністрації). Зведені звіти про суми фактичних надходжень податків і зборів затверджуються керівником центрального податкового органу і подаються наступним адресатам:

— на паперових носіях – Верховній Раді України, Адміністрації Президента України та Держкомстату України;

— засобами електронного зв’язку – Міністерству фінансів та Державній казначейській службі України.

Організація роботи органів стягнення по мобілізації доходів бюджету здійснюється відповідно до Податкового кодексу України. Цим Кодексом визначаються: перелік та компетенція контролюючих органів; підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного фонду; порядок подання податкової декларації та визначення суми податкових зобов’язань; порядок узгодження сум податкових зобов’язань, оскарження рішень контролюючих органів та визначення податкового боргу; черговість виставлення і відкликання податкових повідомлень та податкових вимог; джерела сплати податкових зобов’язань або погашень податкового боргу платника податків; порядок виникнення права, зупинення, обмеження щодо застосування податкової застави; особливості застосування адміністративного арешту активів; порядок продажу активів що перебувають у податкові заставі; погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств; погашення податкових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків; порядок погашення податкових зобов’язань або податкового боргу при реорганізації платника податків; розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань платника податків; застосування строків давності стягнення податкового боргу; нарахування та зупинення строків нарахування пені; порядок застосування штрафних санкцій; списання та розстрочення податкового боргу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52518. Типи і приклади літературних диктантів 594.5 KB
  Літературними диктантами називаються такі види роботи які дають змогу швидко і різнобічно перевірити знання учнів з теми що вивчається. Літературні диктанти подібні до тестових завдань. Літературні диктанти як правило можуть проводитись на початку уроку перевірка домашнього завдання актуалізація опорних знань чи в його кінці підсумок узагальнення виконуються в зошитах чи на окремих аркушах можливе їх...
52519. Усі уроки географії у 6 класі 3.11 MB
  Посібник містить розробки усіх уроків географії у 6 класі за Програмою 12-річної школи із використанням сучасних методів та прийомів навчання. Особливу увагу автор приділив рекомендаціям щодо проведення етапу мотивації, а також варіативності завдань для актуалізації та закріплення. Пропонуються також додаткові матеріали, завдання творчого рівня.
52520. Усі уроки географії. 7 клас 1.61 MB
  Посібник підготовлено відповідно до нової програми Міністерства освіти і науки України. Він представляє собою детальні розробки уроків відповідно до авторського календарного планування, причому кілька тем уроків представлені двома альтернативними варіантами. Для кожного уроку зазначено: мету, як навчальну з предмета, так і виховну, розвивальну; тип; найдоступніше обладнання; опорні та базові поняття; об’єкти географічної номенклатури.
52521. Усі уроки географії. 8 клас 1.16 MB
  Завершальним етапом роботи учнів на уроці є підсумок уроку. Здебільшого пропонуються прийоми, які дозволяють учням зробити його самостійно. Розробку уроку завершують різні види домашнього завдання. Представлені уроки тематичного оцінювання, завдання яких складені подібно до завдань, які використовувались під час ЗНО, відповідають програмним вимогам щодо знань і вмінь.
52522. Ділення раціональних чисел 153.5 KB
  Обладнання: фізична карта світу макет козацької чайки піратського корабля сигнальні картки карткизавдання; підручник для 6го класу: Математика Мерзляк А. Щоб зорієнтуватися в просторі нам треба розвязати завдання за правильними відповідями відшукати слово яке вкаже на курс нашої подорожі. ІІІ етап Поповнення запасів їжі і питної води Робота з сигнальними картками: Тестові завдання учні підіймають картку з правильною на їх думку відповіддю...
52523. Найбільший спільний дільник кількох чисел ( НСД) 34 KB
  Мета: сформулювати поняття спільного дільника кількох чисел найбільшого спільного дільника взаємно простих чисел; домогтися засвоєння алгоритму знаходження НСД кількох чисел. Коротко це можна записати так: НСД45, 30 = 15. Для довільних чисел і b пишуть так НСД; b.
52524. Елементи методики роботи вихователя з колективом класу. Ділова гра 105.5 KB
  МЕТА: Озброєння вихователів школи навичками відбору та використання оптимальних форм та методів роботи з колективом класу; Вдосконалення організаторських здібностей. Обладнання: схеми на яких показані взаємовідношення командира лідера із членами колективу при індивідуальній груповій колективній формах роботи. Завдання: Визначте яка форма роботи зображена на схемі.
52525. Година спілкування 9 клас. Україна – наш спільний дім 512.5 KB
  Ознайомити учнів з основними державотворчими подіями становлення незалежної України вивчення основних засад демократичного та суспільного ладу України її досягнень за останні роки. Узагальнити і систематизувати знання дітей про державні символи нашої Вітчизни: герб прапор гімн Основний Закон України Конституцію. 1 Удосконалювати вміння добирати прикметники до іменника Україна утворювати множину іменників – назв мешканців міст України. Вдосконалювати в учнів навички виразного читання поезій про державні прапор...
52526. Природа - нам як рідний дім 45 KB
  Привітання: Усміхнемось сонечку: Здрастуй золоте Усміхнемось квітоньці: Хай вона росте Усміхнемось дощику: Лийся мов з відра Гостям усміхнемося: Зичим їм добра Вихователь. Андрію бажаю тобі Вихователь. Вихователь.