6334

Фізіологія як наука. Фізіологія збудливих тканин

Реферат

Медицина и ветеринария

Фізіологія як наука. Фізіологія збудливих тканин. Фізіологія як наука. Про здоров'я і хворобу. Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз. Ритмічність фізіологічних функцій. Фізіологія збудливих тканин. Ф...

Украинкский

2013-01-03

31.77 KB

23 чел.

Фізіологія як наука. Фізіологія збудливих тканин.

  1.  Фізіологія як наука.
  2.  Про здоровя і хворобу.
  3.  Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз.
  4.  Ритмічність фізіологічних функцій.
  5.  Фізіологія збудливих тканин.

Фізіологія (від грец. фізіс — природа, логос — вчення) — наука, що вивчає закономірності функціонування живих організмів й окремих їх структур (клітин, тканин, органів і функціональних систем). З погляду фізіології, функція — це специфічна діяльність органа або системи. Приміром, функція м'язової тканини — скорочення, нейрона — збудження і гальмування.

Фізіологія — експериментальна наука. Експерименти, що проводять на тваринах, можуть бути гострими або хронічними. Гострі досліди полягають у тому, що досліджується функція будь-якого ізольованого органа (його частини). Для цього під наркозом здійснюють відповідну операцію, а потім проводять необхідне дослідження (ін. віво). Орган можна виділити з організму, і дослідження проводять(ін. вітро). Хронічний експеримент полягає в тому, що під час операції тварину лише готують до подальшого дослідження (уживляють датчик, виводять фістулу тощо). Це дає змогу надалі проводити дослідження багаторазово й на не наркотизованій тварині. Основоположником  цього методу вважають великого російського фізіолога Павлова (1849—1936).

Однак результати, отримані після дослідження тварин, не завжди можна повністю переносити на людину, оскільки функції деяких органів і систем можуть відрізнятися не лише кількісно, а й якісно. Останніми десятиліттями з'явилася можливість для широкого кола досліджень на людях (основна їх умова — абсолютна нешкідливість для здоров'я) через упровадження великої кількості різноманітних приладів, що дають змогу фіксувати різні функціональні параметри організму і його окремих органів. Приклад: (АПК ПСІ – ВЕКТОР – ДІАКОР).

Фізіологія — одна з найважливіших базових дисциплін, яка вивчає функції органів і систем здорової людини. Без знання функцій здорового організму неможливо встановити їхнє порушення, а отже, правильно визначити шляхи лікування, оскільки більшість хвороб насамперед виявляються порушенням функціонування. Фізіологія вивчає не лише власне функції, а й механізми їхньої регуляції залежно від потреб організму в конкретних умовах існування.

Організм людини — це єдине ціле, що складається з клітин, тканин, органів. Можна простежити динаміку зміни функціональних проявів на рівні різної структурної організації організму. Так, клітини (принаймні переважна їх більшість) виконують практично всі функції живого: розмножуються, здійснюють обмін речовин і мають механізми для саморегуляції цих процесів.

Тканини втрачають деякі функції, властиві клітині, але зате при диференціюванні зростає функціональна їх спеціалізація, унаслідок чого функції стають більш досконалими.

Органи, що складаються з кількох тканин, ще більше спеціалізуються на виконанні певних функцій, водночас втрачаючи чимало властивостей клітин, наприклад, повністю втрачають здатність розмножуватися. Об'єднання органів у функціональні системи сприяє подальшій функціональній спеціалізації (дихання, виділення, травлення тощо). Більшість органів здатні об'єднуватися у функціональні системи з іншими органами й разом з тим зберігати здатність утворювати нові функціональні системи, але вже з іншими органами.

Висока спеціалізація функціональних систем потребує значної "сторонньої" регуляції своїх функцій. З'явилися відповідні системи регуляції: нервова, гуморальна, імунна. Вони забезпечують не лише функціональне об'єднання різних органів, а й формування цілого організму.

По суті, функції цілого організму — це повернення на новому рівні до різноманіття функцій живого, властивих окремій клітині. Крім того, на рівні цілого організму відбувається об'єднання зазначених трьох систем регуляції, широкий їх взаємозв'язок.

Поняття про здоровя і хворобу.

За пропозицією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), здоров'я необхідно розуміти як стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, що не зумовлюється лише відсутністю захворювання і слабкості. Однак можна дати й глобальніше визначення цього поняття з огляду на те, що людина входить до єдиної системи не лише всього живого на планеті Земля, а й становить частину всього космосу (за В.І. Вернадським — біосфери). На людину впливають різного роду геопланетарні й космічні поля, випромінювання, що створюють різні циклічні коливання фізіологічних процесів і здатні одноразово впливати на структуру і функцію різних систем організму (особливо на центральну нервову систему / ЦНС). У свою чергу трудова діяльність людини впливає на стан нашої планети, а з виходом у космос усе більше впливатиме й на нього (принаймні на найближчий космос). Унаслідок такої діяльності, яка змінює природу, люди створюють передумови для порушення свого здоров'я і, що особливо важливо, для погіршення умов життя наступних поколінь. З цього огляду хвороба — процес перетворення нормального стану на патологічний, пов'язаний з реактивно детермінованими змінами оптимальної саморегуляції живих систем (Словник фізіологічних термінів. — М., 1987).

Велика медична енциклопедія (1976) дає таке визначення: "Хвороба — це життя, що порушене у своєму перебігу ушкодженням структури й функції організму під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів при реактивній мобілізації в якісно своєрідних формах його компенсаторно-пристосувальних механізмів і характеризується загальним або частковим зниженням пристосованості до середовища й обмеженням свободи життєдіяльності хворого".

Під час хвороби в організмі одночасно відбуваються три взаємозалежних процеси, спрямованих як на ушкодження (зумовлене дією патологічного агента) і компенсацію при появі структурно-функціональних змін, так і на адаптацію організму до нових умов, пов'язаних з від повідним патологічним станом. Усі вони встигнуть розвинутися у разі переходу хвороби в хронічну стадію. Разом з тим необхідно враховувати, що зазначені вище процеси відбуваються не лише в органі(ах) або системі(ах), безпосередньо причетному(их) до розвитку патологічного вогнища, айв інших. І такі процеси можуть мати не менші, а часом і важчі наслідки для організму, ніж в органі, ураженому хворобою.

Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз.

Біологічна система будь-якої складності, від субклітинних структур до функціональних систем і цілого організму, характеризується здатністю до самоорганізації і саморегуляції. Здатність до самоорганізації виявляється розмаїттям клітин і органів при наявності загального принципу елементарної будови (мембран, органоїдів тощо). Саморегуляцію забезпечують механізми, закладені в самій сутності живого.

Організм людини складається з органів, що для виконання своїх функцій найчастіше поєднуються з іншими, тим самим утворюючи функціональні системи. Для цього структури будь-якого рівня складності, починаючи від молекул і закінчуючи цілим організмом, потребують систем регуляції. Ці системи забезпечують взаємодію різних структур уже в стані фізіологічного спокою. Особливо вони важливі в активному стані при взаємодії організму з мінливим зовнішнім середовищем, оскільки будь-які його зміни потребують адекватної відповіді організму. У такому разі одна з обов'язкових умов самоорганізації і саморегуляції — збереження властивих організму постійних умов внутрішнього середовища, що позначають поняттям гомеостазу.

Ритмічність фізіологічних функцій.

 

Фізіологічні процеси життєдіяльності навіть в умовах повного фізіологічного спокою перебігають із різною активністю. Посилення або ослаблення їх відбувається під впливом складної взаємодії екзогенних й ендогенних факторів, що отримало назву "біологічні ритми". Причому періодичність коливання різних функцій варіює в надзвичайно широких межах, починаючи від періоду до 0,5 год. аж до багатоденних і навіть багаторічних.

Поняття про гомеостаз.

  Ефективне функціонування біологічних процесів потребує певних умов, більшість з яких мають бути постійними. І що вони стабільніші, то надійніше функціонує біологічна система. До цих умов насамперед необхідно зарахувати ті, що сприяють збереженню нормального рівня обміну речовин. Для цього необхідне надходження вихідних інгредієнтів обміну і кисню, а також видалення кінцевих метаболітів. Ефективність перебігу обмінних процесів забезпечується певною інтенсивністю внутрішньоклітинних процесів, зумовленою насамперед активністю ферментів.    Водночас ферментативна активність залежить і від таких, здавалося б, зовнішніх факторів, як, наприклад, температура. Стабільність більшості умов необхідна на будь-якому структурно-функціональному рівні, починаючи від окремої біохімічної реакції, клітини і закінчуючи складними функціональними системами організму. У реальному житті ці умови часто можуть порушуватися. Поява змін відбивається на стані біологічних об'єктів, перебігу в них процесів обміну.  До того ж що складніше влаштовано біологічну систему, то більші відхилення від стандартних умов вона витримує без суттєвих порушень життєдіяльності. Це пов'язано з наявністю в організмі відповідних механізмів, спрямованих на ліквідацію змін, що виникли. Так, наприклад, активність ферментативних процесів у клітині при зниженні температури на кожні 10 °С знижується у 2—3 рази. Разом з тим теплокровні тварини завдяки наявності механізмів терморегуляції зберігають внутрішню температуру постійною за досить широкого діапазону зміни зовнішньої. Унаслідок цього підтримується стабільність цієї умови для перебігу ферментативних реакцій на незмінному рівні. І наприклад, людина, що володіє ще й розумом, маючи одяг і житло, може тривалий час існувати при зовнішній температурі, значно нижчій від 0 °С.

У процесі еволюції відбувалося формування пристосувальних реакцій, спрямованих на підтримання постійних умов зовнішнього середовища організму. Вони існують як на рівні окремих біологічних процесів, так і всього організму. Кожну з цих умов характеризують відповідні параметри. Тому системи регуляції сталості умов контролюють сталість цих параметрів. А якщо зазначені параметри з якоїсь причини відхиляються від норми, механізми регуляції забезпечують повернення їх до вихідного рівня.

Універсальну властивість живого активно зберігати стабільність функцій організму, незважаючи на зовнішні впливи, що можуть її порушити, називають гомеостазом. Стан біологічної системи будь-якого структурно-функціонального рівня залежить від комплексу впливів. Цей комплекс складається із взаємодії багатьох факторів, як зовнішніх стосовно неї, так і тих, що перебувають усередині або утворюються внаслідок процесів, що відбуваються в ній. Рівень впливу зовнішніх факторів визначають відповідним станом середовища: температурою, вологістю, освітленістю, тиском, газовим складом, магнітними полями тощо. Однак ступінь впливу далеко не всіх зовнішніх і внутрішніх факторів організм може й повинен підтримувати на постійному рівні. Еволюція відібрала ті з них, що більш необхідні для збереження життєдіяльності, або ті, для підтримання яких було знайдено відповідні механізми.

Фізіологія збудливих тканин.

 Фізіологія — наука, що вивчає закономірності життєдіяльності організму, його органів і систем. Життєдіяльність ґрунтується на фізіологічних процесах, що передбачають взаємодію фізичних і хімічних процесів і виявляються в живому на новому якісному рівні. Ці процеси забезпечують функції органів і систем, тобто специфічну їх діяльність. Елементарна біологічна одиниця — клітина. На цьому структурному рівні забезпечується здатність до самостійного існування, самопід-тримки й виконання основних біологічних функцій. З деякою часткою умовності можна сказати, що на рівні клітини більшість фізіологічних процесів відбувається за участю мембран. Тому насамперед необхідно ознайомитися з будовою і властивостями клітинних мембран.

Плазматична мембрана оточує власне клітину, а ендомембрани розподіляють її на окремі структури — органоїди, що виконують різні функції. Так, ядро містить спадковий матеріал — нуклеїнові кислоти, у мітохондріях відбувається окиснювання субстратів з виробленням енергії (аденозинтрифосфату (АТФ), лізосоми зберігають протеолітичні ферменти, ендоплазматичний ретикулум бере участь у синтезі біомолекул і створенні опорного скелета клітини тощо.

Клітинні мембрани виконують такі функції:

1) організують — створюють відповідну структуру власне клітини та її органоїдів;

2) ізолюють структуру, забезпечуючи перешкоду на шляху речовин, що бажають потрапити або вивільнитися з неї;

3) створюють градієнти (розходження) концентрації багатьох з'єднань між відповідною структурою і навколишнім середовищем;

4) регулюють активність процесів, що перебігають у кожному структурному утворенні, передаючи зовнішні сигнали;

5) визначають імунну специфічність клітини.

Будова клітинних мембран

  Клітинні мембрани побудовано за загальною схемою (мал. 3). Найповніше всі їх елементи представлені в плазматичній (клітинній) мембрані.

Ліпідні компоненти мембран. Основа всіх клітинних мембран — це ліпіди, що становлять близько 45 % їхньої маси. Здебільшого (понад половину) — це молекули фосфоліпідів різної довжини й структури. Для всіх ліпідів характерно, що іоногенні групи молекул утворюють гідрофільну голівку, а вуглеводневі жирнокислотні хвости надають їм гідрофобності. Оскільки мембрани розділяють дві водні фази, то вони складаються із двох шарів ліпідів. Гідрофільні голівки спрямовані до водних фаз — назовні й усередину до відповідної структури клітини, а гідрофобними хвостами обидва шари спрямовані одне до одного. Ліпіди не випадково стали основою всіх клітинних мембран. Перебуваючи у водному середовищі, вони мають властивість самоорганізовуватися: кожна молекула зв'язується з іншими, що забезпечує утворення тонкої плівки, а при струшуванні — суспензії пухирців (везикул).

Білки мембран. Ззовні й зсередини до ліпідів прилягають два білкових шари. На частку білків припадає близько 55 % маси. Але на відміну від ліпідів вони не скрізь утворюють суцільні шари. Розрізняють білки інтегральні й периферичні.

Інтегральні  білки пронизують мембрану наскрізь, часом виходячи відносно далеко з ліпідів.

Периферичні — білки вбудовані на різну глибину між ліпідами. Вони адсорбовані на поверхні мембрани й пов'язані з нею переважно електростатичними силами, тобто не так тісно, як ліпіди. Унаслідок цього вміст (щільність) білків на мембрані може змінюватися, а отже, змінюється й активність функцій, що вони виконують.

Період життя білків становить від 2 до 5 днів. Тому в клітині відбувається постійний синтез білків мембран на полісомах, що перебувають поблизу відповідних структур. І при зміні інтенсивності процесу самовідновлення функціональна активність їх так само змінюється.

Питання для самостійного опрацювання та самоконтролю:

  1.  Константи параметрів гомеостазу.
  2.  Клітинний гомеостаз.
  3.  Роль рідких середовищ організму в гомеостазі.
  4.  Функції рідких середовищ.
  5.  Загальні принципи регуляції функцій.
  6.  Гуморальна регуляція.
  7.  Нервова регуляція.
  8.  Взаємодія нервової та гуморальної регуляції.
  9.  Фізіологічна характеристика неорганічних іонів.
  10.   Функції білків мембран.
  11.   Транспортні білки.
  12.   Білки – переносники.
  13.   Іонні канали.
  14.   Іонні насоси.
  15.   Ендо -, екзо - , піноцитоз. Фагоцитоз.
  16.   Рецепторні білки.
  17.   Білки – ферменти.
  18.   Фізіологія як наука.
  19.   Про здоровя і хворобу.
  20.   Механізми регуляції фізіологічних функцій. Гомеостаз.
  21.   Ритмічність фізіологічних функцій.
  22.   Фізіологія збудливих тканин.

Література:

  1.   Філімонов  В.І. Фізіологія людини Київ ВСВ «Медицина» 2011. – 488 с.

           2.Физиология человека. В 4 т. Т. II. Органи чувств. / Под ред. П. Г. Костюка. - М.: Мир, 1975.-237 с.

           3. Ганонг В. Ф. Фізіологія людини. Пер. з англ. - Львів: БаК, 2002. - 755 с.

            4. Кейдель В. Физиология органов чувств: Пер. с нем. - М.: Медицина, 1975.-216 с.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80906. ФУНКЦИОНАЛЬНОЕ РАЗДЕЛЕНИЕ УПРАВЛЕНЧЕСКОГО ТРУДА 46.33 KB
  Он основан на функциональном профессиональном квалификационном и операционнотехнологическом разделении труда. Функциональное разделение труда основывается на формировании групп работников управления выполняющих одинаковые общие функции менеджмента. Наряду с этим функциональное разделение труда предполагает выделение из общего состава менеджеров специалистов которые отвечают за процесс управления в целом а не за какуюто одну функцию.
80907. Психологический аспект в работе с инвалидами 25.75 KB
  Это связано прежде всего с дефектами их физического состояния вызванного заболеваниями приведшими к инвалидности а также с имеющимся комплексом сопутствующей соматической патологии и с пониженной двигательной активностью характерными для большинства инвалидов. Психологические проблемы возникают при изолированности инвалидов от внешнего мира как вследствие имеющихся недугов так и в результате неприспособленности окружающей среды для инвалидов на креслоколясках при разрыве привычного общения в связи с выходом на пенсию при наступлении...
80908. Основное содержание и виды реабилитации инвалидов 30.05 KB
  Реабилитация больных и инвалидов представляет собой комплексную систему государственных медицинских психологических социальноэкономических педагогических производственных бытовых и других мероприятий. Профессиональная реабилитация предусматривает обучение или переобучение доступным формам труда обеспечение необходимыми индивидуальными техническими приспособлениями для облегчения пользования рабочим инструментом приспособление прежнего рабочего места больного или инвалида к его функциональным возможностям организацию для инвалидов...
80909. Формы социальной поддержки детей-инвалидов 34.02 KB
  Особенности реабилитации детей с ограниченными возможностями заключаются в том что в процессе реабилитации необходимо предусмотреть не только ликвидацию или коррекцию дефекта вызванного заболеванием но и обеспечение развития других функций формирование которых может быть задержано в связи с болезнью. В настоящее время изза отсутствия государственной системы реабилитации детейинвалидов звенья реабилитационного процесса нескоординированы...
80910. Культурно–досуговая работа с инвалидами 34 KB
  При организации досуговой деятельности инвалидов в целях их оптимального вхождения в социокультурное пространство и восстановления социокультурных связей необходимо ориентироваться на наличие специализированной политики государства учитывающей индивидуальные особенности данной группы населения. В Концепции социокультурной политики в отношении инвалидов в Российской Федерации 1997 отмечено что государственная политика в отношении людей с ограниченными возможностями как одной из наименее социально защищенных категорий населения является...
80911. Модели социальной поддержки инвалидов 33.5 KB
  Социальная политика в отношении инвалидов осуществляется с целью их успешной социальной интеграции которая является средством социального развития общества. В общем интеграция инвалидов в социальное общество осуществляется через эффективный реабилитационный процесс. Задача социореабилитации – с помощью технических средства реабилитации восстановить нормальные отношения инвалидов с окружающими людьми вопреки физическому или психическому дефекту.
80912. Инновационные формы социальной защиты инвалидов 45.59 KB
  Последствия таких подходов создавали иллюзию мнимого благополучия так как относительные показатели инвалидности на фоне естественного прироста населения улучшались изза чего реальные стимулы к поиску истинных причин роста абсолютного числа инвалидов отсутствовали. С начала 90х годов традиционные принципы государственной политики направленной на решение проблем инвалидности и инвалидов в связи со сложной социальноэкономической ситуацией в стране утратили свою эффективность. В настоящее время инвалид характеризуется как лицо которое имеет...
80913. Понятие и сущность инвалидности 29.22 KB
  Наконец после Второй мировой войны в русле общего движения по формулированию и защите прав человека в целом и отдельных категорий населения в частности происходит формирование понятия инвалид относящегося ко всем лицам имеющим физические психические или интеллектуальные ограничения жизнедеятельности. инвалид определяется как лицо которое имеет нарушение здоровья со стойким расстройством функций организма обусловленным заболеваниями последствиями травм или дефектами приводящими к ограничению жизнедеятельности и вызывающими...
80914. Социальные барьеры людей с ограниченными возможностями 29.35 KB
  Мысль о том что инвалидам должны предоставляться равные возможности со здоровыми что они не должны подвергаться сегрегации и дискриминации еще не овладела ни нашим обществом в целом ни даже теми его членами которые непосредственно причастны к судьбам инвалидов. По данным отечественных и зарубежных экспертов трудовая деятельность доступна приблизительно 2 3 всех инвалидов работает же не более 11 из них. Третьим барьером в жизни инвалидов выступает малообеспеченностъ которая является следствием социальнотрудовых ограничений: эти люди...