6335

Соціальна лінгвістика і її предмет

Реферат

Иностранные языки, филология и лингвистика

Соціальна лінгвістика і її предмет Визначення соціолінгвістики та її предмета. Проблеми сучасних соціолінгвістичних досліджень. Напрямки соціолінгвістичних досліджень. Історія становлення соціолінгвістики. Методи соціол...

Украинкский

2013-01-03

133 KB

151 чел.

Соціальна лінгвістика і її предмет

  1.  Визначення соціолінгвістики та її предмета.
  2.  Проблеми сучасних соціолінгвістичних досліджень.
  3.  Напрямки соціолінгвістичних досліджень.
  4.  Історія становлення соціолінгвістики.
  5.  Методи соціолінгвістичних досліджень.

І. Визначення соціолінгвістики та її предмета

Соціальна лінгвістика (соціолінгвістика) – напрям мовознавства, що вивчає суспільну зумовленість виникнення, розвитку й функціонування мови, дію суспільства на мову й мови на суспільство.

За час існування в мовознавстві соціолінгвістичного напряму він мав і має дотепер декілька різних найменувань: соціологія мови, соціологічна лінгвістика, соціологічне мовознавством, лінгвістична соціологія, лінгвосоціологія, соціолінгвістика, соціальна лінгвістика та інші.

Термін соціолінгвістика вперше використав в 1952 р. американський дослідник Герман Каррі. Цією назвою був позначений напрям, який фактично вже існував у мовознавстві і свою головну мету вбачав у дослідженні мови як явища суспільного. У середині ХХ ст. у мовознавстві найуживаніші були два терміни – соціальна лінгвістика й соціолінгвістика. Інші з наведених вище назв використовуються рідше, причому в них, як правило, вкладається далеко не однаковий зміст. Нерідко різні терміни співвідносні з певними періодами в історії соціальної лінгвістики (наприклад, у кінці 20-х – початку 30-х років ХХ ст. в мовознавстві використовували термін соціологічна лінгвістика, у 40-60-і р. була поширена назва соціологія мови. Різні терміни можуть бути пов’язані з певними лінгвістичними школами (наприклад, французька соціологічна лінгвістика). Прийняті в радянській науці терміни соціальна лінгвістика і соціолінгвістика закріпилися у нас приблизно в кінці 60-х років.

Питання про назву науки важливе, адже в ній зазвичай вміщено найлаконічнішу вказівку на предмет цієї науки. Проте з цього зовсім не витікає, що при тотожних або схожих назвах предмет науки буде обов'язково мислитися однаково (один і той же) і схожим буде його тлумачення.

Предмет соціальної лінгвістики розуміють не однозначно, і не випадково деякі автори вважають за краще говорити про окрему наукову галузь мовознавчої науки, а не про її чітко окреслений і суворо визначений предмет.  

Олена Селіванова об’єктом соціолінгвістики вважає мову в аспекті її соціальної диференціації, а предметом соціолінгвістики – функціонування мови в соціальному контексті (за висловом Уильма Лабова).

Розрізнення об'єкта і предмета дослідження соціальної лінгвістики у мовознавців однієї й тієї ж методологічної орієнтації (наприклад, у радянських лінгвістів, що спиралися на діалектико-матеріалістичну філософію марксизму-ленінізму) може пояснюватися як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Як об'єктивна причина найчастіше виступає часовий чинник: уявлення про предмет науки з часом змінюється (модно говорити про поглиблення й розширення його).  Причиною суб'єктивного характеру звичайно виступають наукові інтереси й дослідницький досвід ученого: одні учені з тією або іншою проблемою (з тим або іншим аспектом дослідження) пов'язують один комплекс конкретних питань, інші учені – інший, ширший комплекс. Часто спостерігаємо різне авторське бачення кола аналізованих питань, характеру зв'язків і залежностей між ними, переплетених з обставинами об'єктивного порядку, наприклад, з актуальними завданнями наукового дослідження.

У «Словнику лінгвістичних терминов», укладеному відомим  філологом Ольгою Сергіївною Ахмановою, термін соціолінгвістіка, або (соціологічна лінгвістика, наводиться з двома значеннями:

1) розділ мовознавства, що вивчає причинні зв'язки між мовою і фактами суспільного життя;

2) розділ мовознавства, що вивчає соціальну диференціацію мов, тобто різні його соціальні діалекти.

Друге з наведених визначень  слід віднести швидше за все до соціальної діалектології, яку природно вважати  однією з частин соціальної лінгвістики. Правда, у цьому разі під соціальною діалектологією треба розуміти дисципліну, що досліджує всі види соціальної диференціації мов, а не тільки власне соціальні діалекти (професійні говори, корпоративні жаргони, арго тощо). Що ж до першого визначення, то воно в принципі правильно вказує на головну проблему соціолінгвістики – мова і суспільство, проте воно не розкриває різноспрямованості, причинних зв’язків між мовою й фактами суспільного життя. Немає в цьому визначенні вказівок і на ряд інших важливих аспектів, без яких вже важко уявити сучасну соціальну лінгвістику.

Вузьке визначення соціальної лінгвістики пропонував у кінці 60-х років  відомий соціолінгвіст акад. Віктор Максимович Жирмунський: соціальна лінгвістика у вузькому значенні розглядає два взаємозв'язані кола проблем:

1) соціальну диференціацію мови класового суспільства на певному етапі його історичного розвитку (у цьому суспільному колективі в цю історичну епоху);

2) процес соціального розвитку мови, його історію як явища соціального (соціально-диференційованого).

При цьому В. М. Жирмунський указував на умовність поділу предмета соціолінгвістики на два кола проблем – синхронійну й діахронійну. Для нас у цьому випадку важливе виділення історичного аспекту – соціального характеру розвитку мови.

 Борис Миколайович Головін, автор сучасних посібників і підручників з мовознавства, спеціальних робіт з соціолінгвістиці, вважав за доцільне говорити про зміст соціології мови (соціолінгвістики) в широкому й вузькому  розумінні її предмета й завдань. Наполягаючи на чіткій відмінності структури мови і її функціонування (мовне функціонування) і зосереджуючи увагу на соціальній диференціації функціонуючої мови, Б. Н. Головін виділяв сім площин соціальної диференціації мови:

а) диференціація за територією (вона функціонує в місцевих, територіальних діалектах);

б) залежно від способу матеріального втілення мови (вона дає усну й письмову форми спільної мови);

в) за структурою мовного процесу (мають на увазі діалогічний і монологічний варіанти мови);

г) за типами діяльності соціального колективу, тобто суспільства (утворюються  функціональні стилі мови);

д) за соціальними групами людей, за соціальними верствами населення (це професійні, станові, класові варіанти...);

е) за жанрами й типами словесних творів;

ж) за авторами словесних творів (це особові варіанти варіантів...).

На думку Б. Н. Головіна, соціолінгвістика в широкому сенсі повинна обійняти всю систему площинних розчленовувань мови, усю систему його варіантів, оскільки їх наявність зумовлена впливом суспільства. При звуженні кола завдань соціології мови її основним предметом виявлялося, за Б. Н. Головіним, перш за все те розчленовування функціонуючої мови, яке виникає під впливом властивих суспільству різних його соціальних груп. У розгорненій автором картині детально названо функціонально-соціальні різновиди мови соціальних груп і суспільних шарів колективу: Чим відрізняється функціонування мови (а може бути, і якісь елементи його структури), коли його приймають дорослі, молодь і діти? Робітниками, селянами і представниками інтелігенції? Фахівцями різних галузей виробництва, техніки і науки? Чим відрізнялося функціонування мови (і елементи його структури), коли вона використовувалася дворянами, купецтвом, духівництвом, селянами?.. Як впливає на структуру мови ситуація спілкування?.

Неважко помітити, що й у широкому, і у вузькому розумінні соціолінгвістики Б. Н. Головіна привертають перш за все проблеми синхронійного характеру, причому такі, які пов'язані з функціонуванням однієї мови (мови народу, або етномови), а не двох або декількох мов в одному соціумі. Не названо в цьому визначенні й деякі загальні питання соціолінгвістики, наприклад: соціальна зумовленість виникнення й розвитку мови, роль соціальної дії на мову і т. п.

 Наведемо думку про зміст соціолінгвістики відомого мовознавця Федота Петровича Пугача: „Мова створена суспільством, і в ній усе суспільно”.

Що ж у такому разі треба розуміти під соціолінгвістикою? Поки що в цей термін вкладають різний зміст, межі якого дуже неясні. Мабуть, за ним потрібно закріпити  два значення: 1) вивчення залежності мови, його структури від суспільства, інакше кажучи, соціальної зумовленості мовних явищ; 2) вивчення суспільних функцій мови, його ролі в суспільстві, дії на суспільство. Зрозуміло, обидва ці значення тісно пов'язані один з одним, складають єдиний комплекс проблем.

У наведеному визначенні серед центральних проблем соціолінгвістики названі:

1) соціальна зумовленість мовних явищ, у тому числі і його структури; 2) суспільні функції мови;

3) дія мови на суспільство.

Про вивчення в межах соціолінгвістики суспільних функцій мови, його ролі в людському колективі одностайно говорить переважна більшість авторів. А ось соціальну зумовленість його структури визнають далеко не все. Лише окремі вчені вважають предметом соціальної лінгвістики, зокрема й проблему дії мови на суспільство. Передбачаючи заперечення з боку тих, хто визнає автономність структури мови й іманентність законів її розвитку, відомий мовознавець Федот Петрович Філін роз'яснює: „Структура мови не байдужа для мети спілкування. Зміна суспільних функцій спричиняє й зміну як окремих елементів мовної структури, так і поступово структури в цілому... Внутрішні закономірності розвитку мови з потенції перетворюються на реальні зміни тільки в межах його суспільних функцій і завдяки їм”.

Про взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої дійсності буття  суспільства та мови говорить академік Роман В’ячеславович Степанов, вдало ілюструючи їх зв’язок схемою: зовнішня система мови – внутрішня структура мови. Проте щодо питання про вплив мови на суспільство  Р. В. Степанов відзначає: вивчення дії мови на соціум належить до особливої галузі знань – прагматики, що є, на думку вченого, частиною семіотики.

 Рубен Александрович Будагов, автор праць з мовознавства, досліджень, у яких аналізує сучасні напрями в мовознавстві, виступає за ширшу сферу функціонування соціолінгвістики. У книзі „Людина і його мова” він пише про те, що соціолінгвістика більше цікавилася мовними контактами, мовною диференціацією. Учений вважав, що вже настав час розширити сферу соціолінгвістики, адже активна позиція людей ставить перед лінгвістами проблему постійної й глибокої взаємодії між мовою і його носіями. 

За широке розуміння соціолінгвістики виступають Ю. Д. Дешерієв, Л. Б. Нікольський, А. Д. Швейцер та інші соціолінгвісти, хоча ядром цієї галузі стають різні явища. Так, Юнус Дешериевич Дешерієв вважає, що предметом соціолінгвістики є вивчення загальних і особливо соціально зумовлених закономірностей функціонування та розвитку мов. Він пише: „Основним предметом соціальної лінгвістики є дослідження соціалізованих відносин, співвіднесених з соціальними явищами в житті суспільства, зумовлених функціонуванням, розвитком і взаємодією мов (переважно функціональною, соціальною, професійною диференціацією мови) ... тих, що виявляються в мові в цілому, а також на всіх рівнях його внутрішньої структури”.

Леонід Борисович Нікольський акцентує увагу, перш за все, на проблемі мовної ситуації, куди включене питання взаємодії мов і діалектів, формування наддіалектних форм мови, мовного нормування й становлення національної літературної мови.

Олександр Давидович Швейцер, беручи за основу визначення Ю. Д. Дешеріева, настоює на необхідності, з одного боку, відобразити „двосторонній характер зв’язків між мовою та суспільством, з іншого боку, підкреслити, що в сферу соціолінгвістичних досліджень входить і вивчення впливу соціальних чинників на функціональне використання мови в процесі мовної комунікації, і аналіз дії цих чинників на саму структуру мови, їх віддзеркалення в мовній структурі”, включаючи вивчення віддзеркалення в мові не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних чинників, зокрема соціальних установок і соціальних цінностей носіїв мови.

Ще більший діапазон коливань в об’ємі, змісті та інтерпретації предметної галузі соціолінгвістики спостережено в зарубіжному мовознавстві: у працях Д. Хаймса, Дж. Фішмана, У. Лабова Дж. Гамперца та інших

В енциклопедії „Українська мова” подане таке трактування соціолінгвістики: галузь мовознавства, що вивчає соціальні аспекти розвитку мови, її суспільні функції у синхронії й діахронії, механізми взаємодії мови і суспільства (с. 583).

Олена Селіванова подає таке визначення соціолінгвістики: це галузь мовознавства, що вивчає вплив суспільних явищ і процесів на виникнення, розвиток, соціальну й функціональну диференціацію та функціонування мов, а також зворотній вплив мови на соціум.

Ніна Борисівна Мечковська вважає, що предмет соціолінгвістика можна розуміти в трьох основних значенях:

по-перше, це мова і суспільство, тобто всі види взаємовідношень між мовою і суспільством (мова і культура, мова і історія, мова і етнос, церква, школа, політика, масова комунікація);

по-друге, предмет соціолінгвістики бачать в ситуаціях вибору мовцем того чи іншого варіанта мови (або елемента, одиниці мови);

по-третє, соціальна лінгвістику розуміють як вивчення особливостей мови різних соціальних і вікових груп мовців.

Отже, якщо дотримуватися думки про широке розуміння предмета соціолінгвістики, то в коло питань, які вивчає ця навчальна дисципліна, входять:

суспільна зумовленість будови, розвитку й функціонування мови, вплив суспільства на мову й мови на суспільство; Соціальні типи мов у різні суспільно-історичні формації (мови-діалекти родові, племінні, мови народностей, націй; міжнаціональні мови, мови-посередники, койне). Специфіка соціального членування мови в різні періоди історії суспільства;

суспільні функції мови, їх склад і залежність від конкретно-історичних умов функціонування мови;

форми існування мови: літературна мова і на літературні форми: просторіччя, територіальні діалекти, соціальні діалекти, інші форми побутування мови; Соціолінгвістична класифікація мов; Проблеми допоміжних міжнародних мов. Есперанто та інші штучні мови; Соціально зумовлені зміни в структурі мови та її окремих галузях;

основні види членування мови: соціальні, функціонально-стильові, територіальні. Суспільні чинники, що зумовлюють соціальну й соціально-стильову диференціацію мови; суспільна сфера, соціальна сфера, ситуація мови;

соціально-комунікативна система, її компоненти. Мовна ситуація як один із найважливіших об’єктів соціальної лінгвістики;

мовленнєва варіативність і її залежність від соціальної ситуації, а також соціальних ознак мовців;

головні закономірності сучасного світового лінгвістичного прогресу;

соціолінгвістичні проблеми функціонування системи масової комунікації;

соціальна діалектологія як частина соціолінгвістики. Соціальні діалекти.

ІІ. Проблеми сучасних соціолінгвістичних досліджень

Однією з основних проблем, досліджуваних соціолінгвістикою, є проблема соціальної диференціації мови на всіх рівнях його структури, і зокрема характер взаємозв’язків між мовними й соціальними структурами, які э багатоаспектними й носять опосередкований характер. Структура соціальної диференціації мови є багатовимірною й включає як стратифікаційну диференціацію, обумовлену різнорідністю соціальної структури, так і ситуативну диференціацію, обумовлену різноманіттям соціальних ситуацій.

Із цією проблемою тісно пов’язана проблема „мова й нація”, вивчаючи яку соціолінгвістика оперує категорією національної мови, яке потрактовоне як соціально-історична категорія, що виникає в умовах економічної й політичної концентрації, що характеризує формування націй.

Одним із ключових понять соціолінгвістики є поняття мовної ситуації, обумовленої як сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів), що обслуговують континуум спілкування в певній етнічній спільності або адміністративно-територіальному об’єднанні. Виділяються 2 групи мовних  ситуацій: екзоглосні –  сукупності різних мов, і ендоглосні – сукупності підсистем однієї мови. Екзоглосні й ендоглосні ситуації підрозділяють на збалансовані, якщо їх компоненти функціонально рівнозначні, і незбалансовані, якщо їх компоненти розподілені по різних сферах спілкування й соціальним групам.

Особливе місце приділено в сучасній соціолінгвістиці питанню про зв’язок і взаємодію мови й культури. Зв’язки між мовою й іншими компонентами культури носять двобічний характер. Процеси зіткнення різних культур знаходять висвітлення в лексичних запозиченнях.

Однієї з важливих соціолінгвістичних проблем є проблема соціальних аспектів білінгвізму (двомовності) і диглосії (взаємодії різних соціально протиставних одна одній підсистем однієї мови). В умовах білінгвізму дві мови співіснують у рамках одного колективу, що використовує ці мови в різних комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації й інших параметрів комунікативного акту. В умовах диглосії спостерігаються схожі стосунки між різними формами існування однієї мови (літературною мовою, койне, діалектами). Соціолінгвістика вивчає також використання мови з комунікативною метою, і зокрема мовна поведінка як процес вибору оптимального варіанта для побудови соціально коректного висловлення. При цьому виявляють сам механізм відбору соціально значимих варіантів, установлюють критерії, що лежать в основі вибору. Кінцевою метою аналізу є виявлення соціальних норм, що детермінують мовну поведінку.

Особливе місце серед проблем соціолінгвістики посідає проблема мовної політики – сукупності заходів, що вживають державою, суспільством для зміни або збереження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем, для введення нових або збереження старих мовних норм.

ІІІ. Напрямки соціолінгвістичних досліджень

Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від  масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях – державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови – у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т. п.

Залежно від  того, на що спрямовано соціолінгвістичні дослідження, – на розробку загальних проблем, пов’язаних з відношенням „мова – суспільство”, або на експериментальну перевірку теоретичних гіпотез, розрізняють теоретичну й експериментальну соціолінгвістику. Теоретична соціолінгвістика займається вивченням найбільш загальних, основних проблем, таких, наприклад, як:

– виявлення найбільш істотних закономірностей мовного розвитку й доказ їхньої соціальної природи (поряд з такими закономірностями, які обумовлені саморозвитком мови);

– дослідження соціальної обумовленості функціонування мови, залежності її використання в різних сферах спілкування від соціальних і ситуативних змінних;

– аналіз процесів мовного спілкування, у яких визначальне значення мають такі фактори, як набір соціальних ролей, що виконують учасниками комунікації, соціально-психологічні умови реалізації тих або інших мовних актів, уміння мовців перемикатися з одного коду на інші й т.п.;

– вивчення взаємодії й взаємовпливу мов в умовах їхнього існування в одному соціумі; проблеми інтерференції й запозичення елементів контактної мови; теоретичне обґрунтування процесів формування проміжних мовних утворень – інтердіалкектів, койне, піджинів, а також ряд інших проблем.

Теоретики соціолінгвістики досить рано усвідомили необхідність підкріплювати загальні положення про залежності мови від соціальних факторів масовим емпіричним матеріалом (те, що цей матеріал повинен був бути масовим, цілком природно, оскільки потрібно довести соціальні, групові, а не індивідуальні зв’язки носіїв мови з характером використання ними мовних засобів). М. В. Панів у Росії й У. Лабов у США були, очевидно, першими соціолінгвістами, які на початку 1960-х років незалежно один від одного звернулися до експерименту як необхідного етапу в соціолінгвістичних дослідженнях і способу доказу певних теоретичних побудов. Таким чином був даний поштовх розвитку експериментальної соціолінгвістики.

Сучасний соціолінгвістичний експеримент – справа досить трудомістких, потребуючих великих організаційних зусиль і чималих фінансових витрат. Адже експериментатор ставить перед собою завдання отримати досить ґрунтовні й по можливості об’єктивні дані про мовну поведінку людей або про інші сторони життя мовного співтовариства, і такі дані повинні характеризувати різні соціальні групи, які утворять мовне співтовариство. Отже, потрібні надійні інструменти експериментального дослідження, випробувана методика його проведення, навчені інтерв’юери, здатні неухильно додержуватися наміченої програми експерименту, і, нарешті, правильно обрана сукупність обстежуваних інформантів, від яких і треба отримати потрібні результати.

Багато наук, крім теоретичної розробки завдань, що стоять перед нами, вирішують завдання, пов’язані із практикою; звичайно напрямки, які займаються цим, називаються прикладними. Існує й прикладна соціолінгвістика. Якого ж роду проблеми вона вирішує?

Це, наприклад, проблеми навчання рідної й іноземної мовам. Традиційна методика викладання мов базується на словниках і граматиках, які фіксують головним чином внутрішньоструктурні властивості мови й обумовлені самою його системою правила використання слів і синтаксичних конструкцій. Тим часом реальне вживання мови регулюється ще принаймні двома класами змінних – соціальними характеристиками мовців й обставинами, у яких відбувається мовне спілкування. Отже, навчання мові найбільше ефективне тоді, коли в методиці його викладання, у навчальній літературі враховано не тільки власне лінгвістичні правила й рекомендації, але й різного роду „зовнішні” фактори.

Соціолінгвістична інформація важлива при розробці проблем і практичних мір, що становлять мовну політику держави. Мовна політика вимагає особливої гнучкості й обліку безлічі факторів в умовах поліетнічних і багатомовних країн, де питання співвідношення мов за їхніми комунікативними функціями, по використанню в різних сферах соціального життя тісно пов’язані з механізмами політичного мовної політики є закони про мови. Хоча їхня розробка в цілому – компетенція юристів: саме вони повинні чітко й несуперечливо формулювати положення, які стосуються, наприклад, статусу державної мови, її функцій, захисту монопольного використання державної мови в найбільш важливих соціальних сферах, регламентації застосування „місцевих” мов і т.п., – очевидно, що створення лінгвістично грамотних законів про мову можливо лише на основі всебічного знання функціональних властивостей мови, ступеня розробленості в них тих або інших систем (наприклад, системи спеціальних термінологій, наукової мови, мови дипломатичних документів, стилю офіційно-ділового спілкування й т.п.), більш-менш детального подання про те, „що може” й „чого не може” певна мова в різноманітних соціальних і ситуативних умовах її застосування.

Сфери використання соціолінгвістичної теорії й результатів соціолінгвістичних досліджень до вирішення завдань суспільної практики нерідко залежать від характеру мовної ситуації в тій або іншій країні. У багатомовних країнах – одні проблеми, у багатомовних – зовсім інші. В умовах багатомовності гостро стоять питання вибору однієї мови-макропосредника, яка служила б засобом спілкування для всіх націй, які населяють країну, і, можливо, володіла б статусом державної мови; в умовах мовної однорідності актуальні проблеми нормування й кодифікації літературної мови, її відносин з іншими підсистемами національної мови. Звідси – різні акценти в розробці соціолінгвістичних проблем, в орієнтації прикладних напрямків соціолінгвістики.

ІV. Історія становлення соціолінгвістики

Про те, що мова неодноманітна в соціальному відношенні, відомо досить давно. Одне з перших письмово зафіксованих спостережень, що свідчать про це, зустрічаємо ще на початку ХVII ст. , коли Гонсало де Корреас, викладач Саламанкського університету (Іспанія), чітко розмежовував соціальні різновиди мови: „Потрібно відзначити, що мова має, крім діалектів, що існують у провінціях, деякі різновиди, пов’язані з віком, положенням і майном жителів цих провінцій: існує мова сільських мешканців, простолюдинів, містян, знатних панів і придворних, вчених-істориків, старців, проповідників, жінок, чоловіків і навіть малих дітей”.

Термін „соціолінгвістика” вперше вжив в 1952 американський соціолог Герман Каррі. Однак це не означає, що й наука про соціальну обумовленість мови зародилася на початку 1950-х років. Корені соціолінгвістики глибші, і шукати їх потрібно не в американському науковому ґрунті, а в європейській й, зокрема , вітчизняній.

Лінгвістичні дослідження, що враховують обумовленість мовних явищ явищами соціальними, з більшою або меншою інтенсивністю велися ще на початку ХХ століття у Франції, Росії, Чехії. Інші, ніж у США, наукові традиції обумовили те положення, при якому вивчення зв’язків мови із суспільними інститутами, з еволюцією суспільства ніколи принципово не відокремлювалося в цих країнах від „чистої” лінгвістики. „Тому що мова можлива тільки в людському суспільстві, – писав І. О. Бодуен де Куртене, – але, крім психічного боку, ми повинні відзначати в ньому завжди бік соціальний. Джерелом мовознавства повинна служити не тільки індивідуальна психологія, але й соціологія”.

Найважливіші для сучасної соціолінгвістики ідеї належать таким видатним ученим першої половини ХХ ст., як І. О. Бодуен де Куртене, Е. Д. Поливанову, Л. П. Якубинському, В. М. Жирмунському, Б. А. Ларіну, В. В. Виноградов, Г. О. Винокуру у Росії; Ф. Брюно, А. Мейє, П. Лафарг, М. Коен у Франції; Ш. Баллі й А. Сеше в Швейцарії; Ж.Вандрієсу у Бельгії, Б. Гавранеку, В. Матезіусу в Чехословаччині та ін.

Зв’язок мови й суспільства не одразу став предметом спеціального наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на праці представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо Антуана Мейє, який наслідуючи Фердінанда де Соссюра підкреслював соціальних характер мови.  Істотну роль у цьому плані відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Франца Боаса і Едуарда Сепіра про зв’язок мовних і соціокультурних систем; праці представників Празької лінгвістичної школи Вілема Матезіуса (засновник, перший президент цієї школи), Богуслава Гавранка, Йожефа Вахека, які довели зв'язок мови із соціальними процесами й соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької лінгвістичної школи (Т. Фрінгса), які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також праці японської школи „мовного існування” з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга „Мова і революція” (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної революції. У Росії проблема взаємодії мови і суспільства була предметом дослідження Олександра Олександровича Шахматова, Івана Олександровича Бодуена де Куртене, Миколи Яковича Марра, Віктора Максимовича Жирмунського, Льва Петровича Якубинського, Євгена Дмитровича Поливанова та ін. Певний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені Олександр Савич Мельничук, Віталій Макарович Русанівський, Юрій Олексійович Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до питання зв'язку мови і суспільства повертаються американські мовознавці Вільям Лабов, Джон Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомовних країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

V. Методи соціолінгвістичних досліджень

Сучасна соціолінгвістика , вирішуючи значне коло різних завдань, має в своєму розпорядженні методи і прийоми, які вона використовує з науковою метою.

Методі, специфічні для соціолінгвістики як мовознавчої дисципліни, можна розділити на методи збору матеріалу, методи його обробки й методи оцінки вірогідності отриманих даних та їхньої змістовної інтерпретації.

У першій групі переважають методи, запозичені із соціології, соціальної психології й частково з діалектології, у другій й третій значне місце посідають методи математичної статистики. Є своя специфіка й у поданні соціолінгвістичних матеріалів. Крім того, отриманий, оброблений й оцінений за допомогою статистичних критеріїв матеріал має потребу в соціолінгвістичній інтерпретації, яка дозволяє виявити закономірні зв’язки між мовою й соціальними інститутами. При зборі інформації соціолінгвісти найчастіше удаються до спостереження й різного роду опитувань; досить широко використовують й загальнонауковий метод аналізу письмових джерел. Зазвичай ці методи комбінуються: після попереднього аналізу письмових джерел дослідник формулює деяку гіпотезу, яку перевіряє в процесі спостереження; для перевірки зібраних даних він може вдатися до опитування певної частини  соціальної спільноти, яка його цікавить.

Поряд зі звичайним спостереженням соціолінгвісти нерідко застосовують метод включеного спостереження. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної їм групи. Звичайно, що включеним спостереження може бути тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнити себе із членами спостережуваної соціальної групи за національною, мовною, поведінковою й іншим ознакам. Європейцеві, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий дослідник ніяк не може бути повністю асимільованим у групі досліджуваних їм підлітків; діалектолог з міста завжди сприймається мешканцями села як людина не з їхнього середовища й т.д.

Якщо ж подібних перешкод немає й спостерігач здатний включитися в групу, зробившись „таким же, як всі”, він може успішно приховувати свої дослідницькі наміри, а потім і дії. „Викриття” же призводить до невдачі, а в деяких ситуаціях небезпекою для життя спостерігача. Так, два етнографи-європейці вивчали спосіб життя, особливості поведінки й мови дервішів бродячих мусульман і так уміло мімікрували, що ченці приймали їх за своїх; викриті ж вони були за звичкою машинально відбивати музичний ритм ногою, що зовсім не властиво дервішам. Відомий випадок з ув’язненим-філологом, який у таборі намагався в таємниці від інших ув’язнених вести запис злодійського жаргону. Однак його стан інтелігента-чужинця серед злодійського середовища досить швидко призвів до того, що сусіди по бараку викрили його й подумали, що той стукач. Величезними зусиллями  йому все-таки вдалося довести науковий характер своїх занять, після чого йому навіть стали допомагати в зборі матеріалу.

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний мовний матеріал. Фіксація може здійснюватися двома способами: вручну та за допомогою техніки.  

Записи від руки зручні тим, що до них не треба спеціально готуватися: якщо у вас є олівець і папір, а ваше вухо „настроєне” на сприйняття певних фактів мови, то за умови, що спостережуваний об’єкт (людина або група людей) не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Особливо ефективні записи від руки при спостереженні за випадковими, що рідко з’являються в мовному потоці одиницями мови словами, словоформами, синтаксичними конструкціями. Якщо ж стоїть завдання досліджувати не окремі факти, а, наприклад, зв’язну мову, характер діалогічної взаємодії людей у процесі спілкування, особливості вимови, інтонації й мовної поведінки в цілому, то запис від руки малопродуктивний: спостерігач устигає фіксувати лише окремі ланки мовного ланцюга, і вибір цих ланок завжди суб’єктивний.

Тому для більшої частини завдань, які розв’язуються сучасною соціолінгвістикою при дослідженні усного мовлення, характерне застосування техніки головним чином, диктофонів (для фіксації жестової й мімічної поведінки використаються також відеокамери). Це використання може бути відкритим і схованим. При відкритому використанні записуючого приладу збирач повідомляє інформаторам мету (істинну або вигадану) своїх записів і намагається в процесі спостережень за їхньою мовою зменшити так званий „ефект мікрофона”, що певною мірою викривлює природну поведінку досліджуваних індивідів. Ефект мікрофона повністю знімається при застосуванні записуючої техніки, коли інформатора не попереджають про її використання; у цьому випадку отримані дані характеризують природну, спонтанну мовну поведінку носіїв мови.

Широко застосовується в соціолінгвістиці письмове анкетування, усні інтерв’ю, тести й деякі інші методичні прийоми збору даних, спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою й у використанні її мовцями в тих або інших комунікативних умовах.

Зібрані дані зводяться в таблиці й піддаються обробці ручній, якщо цих даних небагато, або механізованій, яка застосовується при масових соціолінгвістичних обстеженнях. Потім випливають математико-статистична оцінка отриманого матеріалу і його змістовна інтерпретація, за допомогою якої дослідник виявляє залежність між використанням мови й певних соціальних характеристик його носіїв.

Методи і конкретні прийоми соціолінгвістичного аналізу відзначаються неоднорідністю у зв’язку із широкою проблематикою соціолінгвістики. Статистичні методи використовують для з’ясування кількісного боку різних мовних фактів. Для соціолінгвістів важливо знати населення планети Земля,  національний склад населення, урбанізація населення.

Соціолінгвістичні методи: описовий, статистичний. Необхідно розробити спеціальні методи дослідження: для вивчення білінгвізму, мови масової комунікації тощо.

Основними методами соціолінгвістичних досліджень є: спостереження, інтерв’ю, анкетування (опитування). Сучасні уявлення про роботу соціолога в масовій свідомості, насамперед, пов'язані з проведенням масових опитувань населення.

Соціолінгвістичне опитування – це метод отримання первинної соціолінгвістичної інформації, який базується на усному або письмовому зверненні до сукупності людей, що досліджуються, з питаннями, зміст яких являє собою проблему дослідження на емпіричному рівні. Головними перевагами опитування як методу є його оперативність, простота, економічність, а недоліком – необхідність додаткових дій на стадії розробки методичного інструментарію, пов'язаних з перевіркою його надійності.

Анкета являє собою спосіб отримання інформації від респондентів. Основною функцією анкетування є збір інформації про мовну поведінку респондентів та їхні погляди. Анкета – це комплекс взаємозалежних запитань, на які опитуваний дає відповідь. Методологічно правильно складена анкета дозволяє досліднику отримати достовірну інформацію. Анкета, розроблена непрофесійно, є основним джерелом помилок в отриманні достовірних результатів досліджень. Традиційно анкета складається з трьох основних розділів – вступ, основна частина та відомості про респондента. Вступ відіграє важливу роль у процесі спілкування з респондентом, він має бути чітким та лаконічним. Після вступу до анкети подається її основна частина, що безпосередньо стосується досліджуваного об'єкта. Особливої уваги вимагає і встановлення послідовності питань. Питання повинні ставитися в логічній послідовності. Анкета є гнучким інструментом опитування, оскільки для отримання необхідної інформації можуть використовуватися питання, що відрізняються формою, формулюваннями, послідовністю.

Залежно від форми, розрізняють два типи питань: відкриті й закриті. Відкриті питання мають форму, що дає для опитуваного повну волю у формулюванні відповіді. Закриті питання надають опитуваному набір альтернативних відповідей, з яких він має вибрати одну або кілька, що якнайкраще відображають його позицію. Ці запитання можуть вимагати однозначної відповіді („так” чи „ні”) або надавати множинний вибір (так зване „напівзакрите питання”) на випадок, якщо дослідник не може відзначити усіх варіантів відповідей. Підбір питань є досить складним та відповідальним етапом складання опитувальних анкет. Немає чітко встановлених правил щодо кількості відкритих та закритих питань в анкеті. Рекомендується використовувати більше закритих питань, які легше обробляти й аналізувати.

Велике значення має правильне проведення збору даних. При особистому інтерв'юванні необхідно представитися і сказати кілька слів про мету дослідження, яке проводиться. При використанні анкети ця інформація має міститися в її вступній частині. Варто підкреслювати конфіденційність відповідей.

Після завершення польових досліджень всі анкети збираються в одному місці, і вони є попередніми даними. Потім потрібно узагальнити отримані відповіді на питання. Кожну відповідь треба ретельно проаналізувати й у разі потреби відкинути, якщо зрозуміло, що вона свідомо неправильна, чи з неї неможливо що-небудь зрозуміти, або ж якщо опитуваний відповів просто „для галочки”, не знаючи предмета дослідження. Після завершення збору даних, а іноді й у процесі їхнього надходження, провадиться їхня систематизація й аналіз.

Приклад проведення анкетування.

У зв’язку з підготовкою до Міжнародного конгресу «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі» відділ мови НДІ українознавства проводив соціолінгвістичний моніторинг, метою якого є визначення стану функціонування української мови в усіх сферах життя суспільства: в сім’ї, в дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, в системі науки, культури, у сфері міністерств внутрішніх справ, оборони, юстиції, в прокуратурі та в системі державного управління, в засобах масової інформації та сфері інформаційних технологій. Були розроблені різні типи анкет. Подаємо результати анкетування учнів на Полтавщині. Це дослідження передбачало масове опитування учнів за місцем навчання методом заповнювання анкети респондентами у присутності (при потребі за допомогою) інтерв’юера та педагога.

Анкетування учнів було проведене в двох загальноосвітніх школах Полтавської області. Одна з цих шкіл донедавна була навчальним закладом із російською мовою викладання, а друга – гімназія гуманітарного профілю. Вибіркою охоплено учнів 6-х, 9-х та 11-х класів віком 11 – 17 років. Формування саме такої вибірки зумовлене необхідністю відстеження та порівняння зміни ставлення до української мови учнів протягом навчання саме в цих „випускних класах” (6-й клас є перехідним від початкової школи, в учнів починає формуватися власна мовна позиція (вибіркою не охоплювали п’ятикласників, тому що діти у 5 класі лише починають систематично вивчати курс української мови, і окремі питання для них можуть виявитися складними), 9-ий клас – закінчення основної школи, а 11-й клас – завершення загальної середньої освіти). Обсяг вибірки становить 168 чоловік. Серед опитаних: хлопців – 50%, дівчат – 50%, українців – 97,6%, росіян – 2,4%.

Опитування учнів 6-х класів відображене в табл. 1.

Таблиця 1

№ так ні

1. Ви спілкуєтесь українською мовою з:

• Бабусею  75%   11%

• Дідусем   83%    13%

• мамою  75%        6%

• татом  80%        16%

• учителями в школі  95%   2%

• однокласниками    75%       5%

• друзями                  75%              13%

2. Ви вважаєте українську мову:

• мовою навчання, офіційного спілкування; 13%  30%

• своєю рідною 100%       0%

3. Ви спілкуєтесь українською мовою, але інколи:

• соромитесь; 5%        65%

• не хочете бути «білою вороною»; 16%          67%

• не вважаєте за потрібне нею спілкуватися; 9%  76%

• не спілкуємося, бо в молодіжному середовищі ніхто не розмовляє нею 33%       65%

4. Ви часто дивитеся передачі по телебаченню українською мовою      70%      24%

5. Ви в шкільному комп’ютерному класі працюєте з програмами українською мовою 42%     58%

6. Ви в комп’ютерному клубі розважаєтеся іграми українською мовою 24%   58%

7. У вашій школі всі предмети викладаються українською мовою       65%    25%

8. З вами всі вчителі на уроках і після уроків спілкуються українською мовою 87%     10%

9. Ви читаєте українську художню літературу:

• програмову   85%   2%

• не за програмою 76%    13%

10. Ви часто користуєтеся українськими словниками, довідниковою літературою 76%    15%

11. Ви хочете вивчити українську літературну мову для того, щоб:

• спілкуватися нею у повсякденному житті  80%     9%

• бути справжнім громадянином України      90%     2%

• вступити до вищого навчального закладу   100%    0%

• стати успішним у майбутній професійній діяльності 87%  2%

З цієї таблиці ми бачимо, що учні на 100% вважають українську мову своєю рідною мовою, і лише 13% мовою навчання, офіційного спілкування, 9% школярів просто не вважають за потрібне спілкуватися українською мовою. Незмінним залишився рівень перегляду телепередач українською мовою 70%. Значно переважає російська мова, коли йдеться про вибір сайтів та комп’ютерних ігор. У більшості випадків мова родини є українською (83%), натомість лише 16% сімей спілкуються російською. Дуже приємно відзначити, що 95 % учнів зі своїми вчителями спілкуються українською мовою, і лише 2 % – російською. 70% респондентів віддають перевагу передачам українською мовою, хоча більшість телепрограм транслюється російською. Бачимо стан української художньої літератури – 85% опитаних читають програмову літературу, а 76%, паралельно з цим, ще й цікавляться літературою у домашніх бібліотеках (тобто не програмовою), що приємно вражає. На питання: „Для чого ви хочете вивчити українську мову? ” відповіді коливаються від 80% – 100%: щоб спілкуватися нею в повсякденному житті, бути справжнім громадянином України, вступити до вищого навчального закладу та стати успішним у майбутній професійній діяльності.

Тепер давайте порівняємо, як же змінилося за період 3-річного навчання ставлення учнів до української мови. Дані наведено в табл. 2 (анкетування дев’ятикласників).

Таблиця 2

№ так ні

1. Ви спілкуєтесь українською мовою з:

• бабусею  45%   32%

• дідусем   45%   33%

• мамою    40%    38%

• татом       35%   38%

• учителями в школі 75%    2%

• однокласниками 31%   46%

• друзями 30% 46%

2. Ви вважаєте українську мову:

• мовою навчання, офіційного спілкування  40%   20%

• своєю рідною  66%   4%

3. Ви спілкуєтесь українською мовою, але інколи:

• соромитесь  13%  60%

• не хочете бути «білою вороною»  27%  48%

• не вважаєте за потрібне нею спілкуватися; 23% 46%

• не спілкуємося, бо в молодіжному середовищі ніхто не розмовляє нею 27% 42%

4. Ви часто дивитеся передачі по телебаченню українською мовою    70%   10%

5.  Ви в шкільному комп’ютерному класі працюєте з програмами українською мовою 21%   56%

6. Ви в комп’ютерному клубі розважаєтеся іграми українською мовою 4%   65%

7. У вашій школі всі предмети викладаються українською мовою       48%   30%

8. З вами всі вчителі на уроках і після уроків спілкуються українською мовою 48%    30%

9. Ви читаєте українську художню літературу:

• програмову  55%   17%

• не за програмою   46%   25%

10. Ви часто користуєтеся українськими словниками, довідниковою літературою   48%   31%

11. Ви хочете вивчити українську літературну мову для того, щоб:

• спілкуватися нею у повсякденному житті   30%   30%

• бути справжнім громадянином України  69%  6%

• вступити до вищого навчального закладу  58%  9%

• стати успішним у майбутній професійній діяльності  65%  15%

Пригнічує те, що, порівняно з 6-м класом, тут лише 66% вважають українську мову своєю рідною, а 13% соромляться нею спілкуватися (можливо, це пов’язано з переломним періодом становлення особистості). Суттєво зменшився рівень спілкування українською мовою і з вчителями 48% (для порівняння 87% у шестикласників).

На жаль, поки що не говорить українською комп’ютер: учні, працюючи в комп’ютерному класі (56%), розважаючись в комп’ютерному клубі (65%), віддають перевагу програмам та іграм російською мовою. Більшість опитаних хочуть вивчити українську мову для того, щоб бути справжніми громадянами України.

Таблиця 3 фіксує відомості про опитування учнів 11-х класів.

№ так ні

1. Ви спілкуєтесь українською мовою з:

• бабусею  61%  17%

• дідусем   52%  19%

• мамою    47%  25%

• татом      47%   20%

• учителями в школі  90%  6%

• однокласниками  47%  20%

• друзями  42%  20%

2. Ви вважаєте українську мову:

• мовою навчання, офіційного спілкування  50%   9%

• своєю рідною 75%  6%

3. Ви спілкуєтесь українською мовою, але інколи:

• соромитесь;  11%  53%

• не хочете бути «білою вороною»  11%  47%

• не вважаєте за потрібне нею спілкуватися  26%  37%

• не спілкуємося, бо в молодіжному середовищі ніхто не розмовляє нею 45%  36%

4. Ви часто дивитеся передачі по телебаченню українською мовою 58% 33%

5.  Ви в шкільному комп’ютерному класі працюєте з програмами українською мовою 19%  70%

6. Ви в комп’ютерному клубі розважаєтеся іграми українською мовою 6%  81%

7. У вашій школі всі предмети викладаються українською мовою       65% 25%

8. З вами всі вчителі на уроках і після уроків спілкуються українською мовою 65%   25%

9. Ви читаєте українську художню літературу:

• програмову  69%   4%

• не за програмою  40%  25%

10. Ви часто користуєтеся українськими словниками, довідниковою літературою 20%  70%

11. Ви хочете вивчити українську літературну мову для того, щоб:

• спілкуватися нею у повсякденному житті  65%  19%

• бути справжнім громадянином України  52%  12%

• вступити до вищого навчального закладу  53%  11%

• стати успішним у майбутній професійній діяльності 45%  17%

Якщо порівняти результати анкетування одинадцятикласників з попередніми двома класами, ми побачимо, що 90% учнів спілкуються з учителями в школі українською мовою (для порівняння 75% в дев’ятому класі та 95% в шостому). Своєю рідною українську вважають 75% опитаних, що значно менше, ніж у шостому класі, але більше, ніж у дев’ятому. 58% респондентів у цьому віці віддають перевагу перегляду телепередач українською мовою.

Соціолінгвіст робить висновки відповідно до мети проведення анкетування. Отже, в результаті проведених досліджень, можемо зробити такі висновки: завдання всіх рівнів сучасної освіти полягає в активізації мовної домінанти. Маємо докласти надзусиль, щоб утримати мовну освіту на належному рівні. Зрозуміло, що така мізерна кількість годин з української мови, яку ми маємо в школі, не сприяє набуттю достатніх лінгвістичних знань юнацтву. Потрібні ефективні програми творчого, методологічного забезпечення мовоукраїнознавчої освіти. Зрештою, суспільство майбутнього буде суспільством знань, зокрема мовних.

Література

1. Брицин В. М. Соціолінгвістика // Українська мова: енциклопедія / ред. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – С. 631

2. Масенко Л. Т. Нариси з соціолінгвістики. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2010. - 242 с.

3. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика: теория, проблемы, методы. - М.: Либроком, 2009. - 174 с.

4. Масенко Л. Т. Українська соціолінгвістика: вивчення проблем мовної політики // Українська мова. - 2008. - №1. - С. 13 - 23.

5. Звегинцев В.А. О предмете и методе социолингвистики // Изв. АН

СССР. Сер. лит. и яз.– М., 1976.– Вып. 4.

6. Словарь социолингвистических терминов / отв. ред. Михальченко В. Ю. - М.: Институт языкознания РАН; Институт иностранных языков РАЛН, 2006. - 311 с.

7. Філологія як українознавство: Навчальний посібник / Укл. П. П. Кононенко, А. К. Мойсієнко, А. Ю. Пономаренко. – К. : МЕФ, 2003. – 156 с.

8. Кононенко П. П. Мова і майбутнє України // Українознавтсво. – 2003. – № 1(6). – С. 3 – 9.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83851. Хирургическая анатомия щитовидной железы и околощитовидных желёз 49.08 KB
  Хирургическая анатомия щитовидной железы Щитовидная железа состоит из двух боковых долей и перешейка. В каждой доле железы различают верхний и нижний полюсы. Примерно в одной трети случаев наблюдается наличие отходящего кверху от перешейка в виде добавочной доли железы.
83852. Оперативные вмешательства на щитовидной железе. Техника выполнения, возможные осложнения 50.05 KB
  Оперативные вмешательства на щитовидной железе В настоящее время наиболее широко применяются следующие операции на щитовидной железе: удаление части органа резекция: полное удаление щитовидной железы тиреоидэктомия. Наиболее частой патологией щитовидной железы является диффузный токсический зоб. Субтотальная субфасциальная резекция шитовидной железы по О. расположенных в толще или под второй фасцией; рассечение париетального листка внутришейной фасции: выделение железы из ее капсулы; освобождение перешейка и пересечение его между...
83853. Хирургическая анатомия средостения. Доступы при флегмоне шеи и медиастините 51.42 KB
  Содержимое: дуга аорты: плечеголовной ствол; левая общая сонная артерия; левая подключичная артерия; ви лочковая железа; плечеголовные вены: верхняя полая вена: диафрагмальные нервы: блуждающие нервы: возвратные гортанные нервы: трахея: пищевод: грудной лимфатический проток: паратрахеальные. Среднее средостение Содержимое: перикард; сердце; восходящая часть аорты; легочный ствол; легочные артерии и легочные вены; правый и левый главные бронхи; верхний сегмент верхней полой вены: правый и левый диафрагмальные нервы: перикардиодиафрагмальные...
83854. Хирургическая анатомия молочной железы. Лечение гнойного мастита 50.44 KB
  Хирургическая анатомия молочной железы Скелетотопия: между III и VI ребрами сверху и снизу и между окологрудинной и передней подмышечной линиями с боков. Дольки железы располагаются радиально вокруг соска. Лимфатическая система женской молочной железы и расположение регионарных лимфатических узлов представляют большой практический интерес в связи с частым поражением органа злокачественным процессом.
83855. Хирургическое лечение рака молочной железы. Лимфодиссекция 50.03 KB
  Хирургическое лечение рака молочной железы В хирургии рака молочной железы в настоящее время применяются следующие оперативные вмешательства: А. Мэйеру удаление молочной железы с опухолью единым блоком с малой и большой грудными мышцами и клетчаткой подкрыльиовой. Экономные: Радикальная мастэктомия с сохранением большой грудной мышцы по Пейти удаление молочной железы с опухолью единым блоком с малой грудной мышцей и клетчаткой подмышечной подключичной и подлопаточной областей с лимфатическими узлами.
83856. Хирургическая анатомия сердца, магистральные сосуды и клапаны сердца. Коронарные артерии 119.51 KB
  Хирургическая анатомия сердца Голотопия. Пространственная ориентация сердца и его отделов выглядит следующим образом. По отношению к срединной линии тела при мерно 2 3 сердца располагается слева и 1 3 справа.
83857. Принципы операций при врождённых и приобретённых пороках сердца 50.28 KB
  К врожденным порокам сердца относятся: дефект межпредсердной перегородки: дефект межже.тудочковой перегородки который приводит к сбросу крови в правый желудочек через дефект в мышечной или мембранозной части перегородки: незаращенный артериальный проток ductus rteriosus Боталлов. Дефект межпредсердной перегородки ушивание дефекта у больных с наличием легочной гипертензии или пластика перегородки заплатой из аутоперикарда синтетической ткани при большом диаметре дефекта. Дефект межжелудочковой перегородки: радикальная операция ...
83858. Хирургическая анатомия лёгких. Корень лёгкого 45.58 KB
  Сегмент участок легкого вентилируемый бронхом третьего порядка. На медиальной поверхности каждого легкого располагаются его ворота. Здесь находятся составляющие корень легкого анатомические образования: бронх легочные артерии и вены бронхиальные сосуды и нервы лимфатические узлы. Скелетотопически корень легкого располагается на уровне VVII грудных позвонков.
83859. Хирургическая анатомия полости груди. Техника пункции и дренирование плевральной полости 50.76 KB
  Техника пункции и дренирование плевральной полости. В грудной полости располагаются три серозных мешка: два плевральных и один перикардиальный. Между плевральными мешками в грудной полости расположено средостение в котором помещается комплекс органов куда входят сердце с перикардом грудная часть трахеи главные бронхи пищевод сосуды и нервы окруженные большим количеством клетчатки.