63353

Урбоекологія та екодизайн

Конспект

Косметология, дизайн и стилистика

Влаштування озеленення на штучних поверхнях інженерні схеми влаштування озеленення на будівлях архітектурно-ландшафтне середовище міста варіанти планувальних схем міста з урахуванням збереження ландшафтної основи...

Украинкский

2014-06-19

11.39 MB

13 чел.

PAGE  7

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

київський державний інститут

декоративно-прикладного мистецтва

імені Михайла Бойчука 

«Затверджую»

В.о. проректора з навчальної

роботи  Т.М.Козинець

«_____»_____________2010р.

                          

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«Урбоекологія та екодизайн»

Для студентів факультету

«Дизайн»

Програма адаптована до кредитно-модульної системи

оцінки знань студентів.

Напрям 0202 «Мистецтво»

Спеціальність 020210 «Дизайн»

Освітньо – кваліфікаційний рівень « Бакалавр »

Курс  II

Семестр  3-4

Залік 3

Київ – 2010

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри дизайн середовища

«___» __________________2009 р. Протокол № ______________

зав. кафедри _______________________ Малік Т.М.

Рекомендовано радою факультету «Дизайн»

Протокол № ____ від «___» ________________2009 р.

В.о. декана ________________

Начальну програму склав:

Викладач кафедри дизайну середовища :

Ковешнікова О.В.

                                        2 курс 3 семестр

Вступ.  Антропогенні проблеми .Змістовний апарат дисципліни «Урбаекологія»

Тема №1.Урбоекологія ,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні  екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

Лекція1.1. (1  год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія  урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

 Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

-види забруднень навколищного середовища

-енергозберегаючи архітектурно планувальні заходи

Лекція 1.3. (1 год.). Об’єкти екологічного дизайну .  Конструктивно - будівельна  екологія, як прикладна наука. Практично –проектне завдання (1 год.)

-дизайнерські рішення ,як один з запобіжних факторів по зменшенню антропогенного навантаження на довкілля

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд

         Тема №2 Історичний генезис та динаміка  міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму) .

Лекція 2.1(1год.)  Класифікація міських  біогеоценозів. Структурні  одиниці міської  екосистеми.

-структурні одиниці екосистем

-історичний генезіс ландшафтів

Лекція  2.2.(1 год.) Засоби озеленення урбонізованих ландшафтів

. Влаштування озеленення на штучних поверхнях

-інженерні схеми влаштування озеленення на будівлях

-архітектурно-ландшафтне середовище міста

- варіанти планувальних схем міста з урахуванням збереження ландшафтної основи

Лекція 2.3. (1 год.) Охорона та консервація пам’яток  садово- паркового мистецтва .Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

-пам’ятки садово- паркового мистетцтва.

-історіко-культурні ландшафти в структурі міста

Тема №3.. Архітектурно- будівельна біоніка.

Лекція3.1 (1год.) Проблема екосліду .Розвиток містобудівних теорій

Лекція3.2(1год.) біотичні та абіотичні компоненти міського середовища.

Природні та будівельно-екологічні принципи планування міського середовища

Лекція  3.3. (1год.) Аркологія. Визначення належності об’єкта до біопозитивних, нейтральних чи хворих споруд. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню  стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди

-конструктивні схеми будівль на складному рельєфі

-типи підземних будівль

-влаштування напівзаглублених житлових будинків

-будівництво на шельфах

-вибір екологічно обгрунтованих матеріалів

Лекція3.4.(1 год) Енергозберегаючи будівельні матеріали

-чинники,що впливають на вибір екологічного матеріалу

-види оздоблювальних матеріалів

-соняшні батареї,схеми активних та пасивних систем соняшного обігрву

-еко реконструкція промислових споруд

 Завдання для самостійної роботи:

1. Написати реферат на запропоновані теми .

2. Накреслити схеми озеленення влаштованого на штучних поверхнях.

3. Розробити проект біопозитивного  житлового будинку.

  1.  Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999. – 346 с.
  2.  Стольберг Ф.В. Экология города. – Киев: Либра, 2000. – 464 с.
  3.  Клауснитцер Б. Экология городской фауны. – М.: Мир, 1990. – 246 с.

Тема №1.Урбоекологія ,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні  екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

Лекція1.1. (1  год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія  урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

Місто (лат) urbs. Урбоекологія – нова ланка в екологічній науці. Об’єктом її вивчення є міські біогеоценози, зокрема їх екотопи (ґрунти, клімати), тобто абіотичні компоненти екосистеми, та біоценози (угруповання рослин, тварин, мікроорганізмів) – біотичні компоненти, пов’язані між собою потоком речовин та енергії.

Окремо в урбоекології розглядається популяція людей, яка хоч і є явищем соціальним, з точки зору популяційної екології являє собою поліценотичну популяцію, тобто таку, що протягом свого життя переміщується з одного біогеоценозу в інший, з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце праці, транспорт, рекреація, транзитні переходи тощо).

Урбоекологія розглядає урбанізацію як об’єктивний історичний процес підвищення ролі міст у розвитку цивілізації, з одночасною трансформацією природного довкілля, а точніше, довкілля існування людини – творця такого феномена як місто. Тому значна увага надається дослідженням генезису міського ландшафту і його біогеоценотичного покриву.

Урбоекологія – це наука про взаємозв’язки і взаємодію в часі і просторі двох систем – міської (в складі підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, керівної, адміністративної та ін.) і природної, а також про ноосферне управління урбоекосистемою .

Урбоекологія – наука, яка вивчає міські екосистеми (урбоекосистеми) та міста в цілому як угруповання, штучно створені людиною як місця її постійного проживання.

Урбоекологію як нову наукову дисципліну слід вважати відгалуженням соціальної екології. Виходячи із вчення Вернадського, ґрунтуються на п’яти основоположних принципах:

  1.  Функціональної єдності суспільства і навколишньої природи та постійної їх взаємодії в еволюційно-сформованій двокомпонентній глобальній соціоекоситемі. Вивчаючи різні аспекти цієї взаємодії, керуються законами екологічного, соціального й економічного розвитку її блоків.
  2.  Єдиного соціально-економічного і екологічного підходу до вивчення взаємодії суспільства з природним середовищем як матеріальної та духовної основи людського буття.
  3.  Цільової спрямованості наукової думки і технічних досягнень на оптимізацію взаємодії між природою і суспільством.
  4.  Реального усунення потенційних заперечень між науково-технічним прогресом і необхідністю збереження екологічної рівноваги
  5.  Багатоцільового використання природних екосистем і екологічного забезпечення стабільності природокористування як економічної основи для процвітання суспільства.

Суспільна і природнича наука пояснюють найскладніші стосунки, які склалися в екосистемах міста, зокрема вплив суспільної діяльності на елементи природи, окреслюють місце природних комплексів у життєдіяльності живих організмів і насамперед людини.

Для урбоекосистем характерні такі особливості:

  •  домінування людей за чисельністю та біомасою;
  •  відсутність ланцюгів живлення, які завершувались би людиною та хатніми тваринами як консументом вищого порядку;
  •  однобічна залежність від агроценозів, де знаходяться продуценти та з яких до урбосистем поступають продукти живлення людини та її хатніх тварин;
  •   штучні насадження (парки, сквери, газони тощо), які слугують основою окремих антропогенізованих екосистем зі своїми консументами (комахи, птахи та ін.) та збагачують атмосферу киснем;
  •  потенційна або реальна більш-менш неконтрольована наявність збудників захворювань людини, їхніх переносників, резервуарних хазяїв, синантропних та культурофільних видів та ін.;
  •  значні концентрації шкідливих для здоровя людини речовин в повітрі, воді та ґрунтах;
  •  створення штучного мікроклімату в приміщеннях, який найбільш наближений до оптимальних для людини показників температури, вологості повітря тощо;
  •  штучна регуляція щільності населення, відмежування транспортних комунікацій та промислових підприємств від житлових («спальних») масивів;
  •  промислова утилізація побутових та промислових відходів;
  •  використання як джерел енергії залишків прадавніх рослин (вугілля), нафти, природного газу, а також енергії потоків води (гідроелектростанції), вітру та атомної енергетики.

З розвитком цивілізації зростає кількість енергії, необхідної для забезпечення життєвих потреб людини; так, в кам’яному віці вона складала 2-4 тис. ккал на добу, в до індустріальні часи (приблизно до середини 18-го сторіччя) – 12 тис. ккал, в індустріальну епоху – 70 тис. ккал, в сучасних розвинених (постіндустріальних) країнах – до 250 тис. ккал. (в цю цифру входять енерговитрати на побут, виробництво, культурні міроприємства та ін.).

Енергоємність основних енергоносіїв складає (ккал/кг): торф – 3591, буре вугілля – 5122, кам’яне вугілля – 7426, кокс – 6503, мазут – 10405, бензин – 10300.

Неважко підрахувати, що для життєзабезпечення сучасної людини необхідно витрачати кожну добу близько 70 кг торфу, або 50 кг бурого вугілля, або 35 кг кам’яного вугілля, або 40 кг коксу, або 25 кг мазуту чи бензину. Враховуючи, що всі ці ресурси за винятком торфу вичерпні, тобто вони в наш час не відтворюються, можна прогнозувати на найближчі десятиріччя світову енергетичну кризу. Використання відтворюваних енергоресурсів (енергія течії води, вітру, припливно-відпливна, підземних гарячих вод, вулканів, розщеплення атому, термоядерного синтезу) обмежене або великою собівартістю цих видів енергії, або небезпечністю для здоров’я людини (радіація та загроза ядерних вибухів при добуванні атомної енергії тощо).

З урахуванням того, що зараз населення Землі досягає 6,5 млрд. людей, і приблизно половина його мешкає в містах, роль урбоекології як науки дедалі більше зростатиме.

Особливості дії кліматичних факторів в містах

Клімат (від давньогрецького klima – схил) – стан атмосфери, типовий для даної місцевості, який проявляється в певному режимі погоди. На Землі розрізняють певні кліматичні зони – полярну, помірну, тропічну тощо; в містах, кожне з яких лежить в межах певної зони, клімат має свої більш-менш виражені відміни від середньозонального і має назву мікроклімат.

На формування міського мікроклімату в першу чергу впливають такі антропогенні фактори:

  •  щільність забудови (25-75% загальної площі міста);
  •  різноманітні штучні покриття (дахи, дороги, тротуари та ін..), які складають до 50% території міста, які практично не пропускають воду, майже повністю поглинають сонячні промені як видимої, так і ультрафіолетової та інфрачервоної частин сонячного спектра, перетворюючи близько 90% їхньої енергії на теплову;
  •  випромінення теплової енергії та викиди в атмосферу різноманітних речовин внаслідок роботи комунальних та промислових підприємств та міського транспорту.

В таблиці подані основні закономірності формування мікроклімату великого міста:

Метеорологічні елементи

Відміни мікроклімату міста від оточуючих територій

1

Сонячна радіація

Знижується на 20 і більше відсотків залежно від зниження прозорості повітря внаслідок присутності в ньому твердих часток сажі, пилу тощо

2

Середньодобова температура повітря

Підвищується пропорційно щільності забудови на 1-40С

3

Середньорічна температура повітря

На 20С вище

4

Швидкість вітру

Понижується пропорційно щільності забудови на 20-70%

5

Вологість повітря

Знижується в середньому на 6 %

6

Тривалість світлового дня

На 30 хвилин менша

Урбанізація є світовим історичним процесом, який відбувається під впливом багатьох факторів з неоднаковою вираженістю і роллю у різних районах планети. Ці фактори можна згрупувати за шістьма ознаками:

  1.  Промислове виробництво
  2.  Невиробнича місто утворювальна діяльність
  3.  Інтенсифікація сільського господарства
  4.  Міжфункціональна взаємодія (інтеграція різних видів діяльності)
  5.  Вплив світового господарства, розвиток міжнародної торгівлі
  6.  Наслідки демографічного вибуху.

Урбанізація є найголовнішим процесом розвитку суспільства. Вона відчуває на собі впливи і прояви багатьох факторів і підпорядкована основним історичним законам соціального розвитку.

Урбанізація – це передусім соціальне явище. Місто є продуктом суспільного розвитку, цивілізації, однак одночасно це й автономна екосистема або елемент глобальної екосистеми – біосфери.

На місто накладаються різнорідні фактори – абіотичні (рельєф, клімат, водний режим), біотичні (рослинний покрив, фауна, мікроорганізми), техногенні (забудова, інфраструктура, транспортна мережа і т. п.), соціальні (суспільна організація, спосіб життя, традиції тощо).

Місто як урбоекосистема є функцією трьох основних підсистем.

УЕС=ф(п+с+т) П – природна підсистема, С – соціальна підсистема, Т – техногенна підсистема.

Порушення, або шум в одній з підсистем внаслідок зворотного зв’язку проявляється в системі місто або в сусідній підсистемі. Наприклад, соціальна нерівність, негативно вплинула на розвиток озеленення (природну підсистему). Щільна не озеленена забудова окрема окремих районів міст негативно впливає на соціальну підсистему. З таких місць населення намагається переїхати в приміську зону або інші добре озеленені або ж в інші добре озеленені райони міста. Недосконалість технічного середовища, що характеризується великою кількістю промислових підприємств, надмірною щільністю забудов, недосконалістю транспортних комунікацій, а також мізерним фінансуванням зеленого господарства і природоохоронних програм погіршує стан природного середовища, що веде місто як соціосистему до стану, який називають екологічною кризою..

У світі у 2000 р (за даними ООН) є близько 26 мегаміст, з яких понад 2/3 – у мало розвинених країнах

Слаборозвинуті країни з 34 5 –ю урбанізацією зосередили 1.5 млрд людей – більше, ніж усе населення Європи, Північної Європи, Латинської Америки і Японії, разом узятих. Підраховано, що мало розвинуті країни можуть досягти принаймні 57 % урбанізації до 2025 р. У високорозвинених країнах, де відсоток урбанізації становить 73 %, ріст міського населення відбувається повільніше, ніж у мало розвинутих країнах, однак урбанізація до 2025 р. може досягти до 2025 р. 84 %. Бідність посилює урбанізації, все більше і більше людей мігрують з сільських районів у міські. Замість того, щоб стати комерційними і індустріальними центрами, багато міст страждає від убогості, занепаду навколишнього природного і соціального середовища.

Америці – 79, Австралії й Океанії – 81. Східній Азії – 50, Південній Азії – 39, Африці – 40.

Джерела і шляхи урбанізації. Визначення поняття “місто”.

Питання: що відрізняє місто від сільських поселень? Передусім, місто уже на початку свого існування являло собою факт концентрації населення, знарядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і досі є протилежне – ізольованість і роз’єднаність. Міста стали не лише центрами економічного, політичного і духовного життя народу, але й головними двигунами прогресу.

Перші міста в Європі, Азії, Африці і Центральній Америці виникли в період розпаду первіснообщинного і встановлення рабовласницького ладу. На сьогодні не існує однозначного визначення міста. Наприклад, у Данії містом називають населений пункт із населенням понад 250 чол., у Японії – 30 тис., у СРСР 5-12 тис. Визначення міст, які даються різними авторами: “угруповання людей, які ведуть своєрідний спосіб життя”, “частина земної поверхні, яка відрізняється від оточуючої сільської місцевості певним типом антропогенного перетворення у вигляді забудови великими будинками та іншими характерними спорудами”, “сукупність мешканців, зареєстрованих у вигляді облікової одиниці і керованих мером”.

Урбанізація зародилася в глибині феодального міста, найбільшого розвитку досягла в капіталістичний період, руйнуючи і забруднюючи природне середовище.

Урбанізація як об’єктивний процес має свої позитивні риси, проте поряд з багатьма соціально-економічними проблемами вона створила комплекс екологічних, які загрожують у деяких випадках здоров’ю та існуванню міського населення. Ці проблеми можна згрупувати за елементами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – шуми, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт, озеленені території – не озеленена забудова, доглянутий ландшафт – зруйнований ландшафт. Якщо на карту міста нанесені позитивні характеристики, тобто екологічні оптимуми, ми маємо справу із здоровим оточуючим середовищем, якщо навпаки – місту загрожує екологічна криза. Ці проблеми вирішують як на місцях, крім того, вони включені у програму ООН “Людина і природа”.

У всьому світі ведеться пошук шляхів оптимізації оточуючого середовища. Старі і нові міста мають бути зручними для праці і відпочинку громадян. Тому сьогодні надзвичайно гостро поставлене завдання оптимізації оточуючого природного середовища міста. Його вирішення вимагає принципово нових екологічних підходів.

Соціальний аспект перетворення села у місто полягає головним чином у формуванні соціального ядра і початку соціального розподілу праці. Щодо тенденцій зміни природи, то у містах виявляється тенденція до зміни, знищення або заміни звичайних умов місцевості штучними.

Виділяють три основних типи історичних міст:

  1.  давні міста (до 4 ст. до н. е.);ї
    1.  середньовічні міста (5 – середина 17 ст.);
    2.  міста нового і новітнього часів (із середини 18 ст. до наших днів).

Давні міста мали великий розмір і велику кількість мешканців, проте їх навряд чи можна назвати урбанізованими.

На рубежі нашої ери (населення планети тоді становило близько 230 млн чол.), окремі міста досягали великих розмірів Вавилон і Олександрія – до 500 тис. У період свого розквіту Рим налічував близько 1,5-2,0 млн мешканців. Ці міста мали певні ознаки урбанізації (висока щільність забудови, значні території замощень, помітна зміна природного ландшафту), урбанізованими їх ще не називають.

Рим мав гігантські комплекси видовищних споруд (Великий цирк на 250 тис. глядачів, Колізей із амфітеатром на 87 тис.,), храми, тріумфальні арки, віадуки, досить розвинений житловий фонд і інженерне обладнання. Його водопроводи доставляли мешканцям міста достатню кількість свіжої питної води. Проте квартали міських бідняків були забудовані тісно, у 3-6 поверхів, не були вирішені проблеми каналізації і сміттєзбирання. У зимовий період повітря Риму забруднювалося димом домашніх вогнищ.

Середньовічні міста, які починають оживати після тривалого занепаду, пов’язаного із занепадом Римської імперії, також не мають сучасних ознак урбанізації. У містах проживає 3-5 % населення (населення Землі коливається в межах 440-550 млн). Більшість міст цього часу налічує 5-20 тис мешканців. Лише в окремих столичних містах (Лондон, Париж, Мадрид, Лісабон, Москва), населення становило 200-500 тис.

З середини 17 ст. у міру зростання темпів капіталістичного розвитку набирає обертів урбанізація. В цей час кількість населення Землі збільшується до 952 млн у 1800 р. і до 1656 млн у 1910 р. Частка міського населення зростає, але навіть на початку 20 ст. не перевищує 10-20 %. В Англії становить 70 % (перша урбанізована країна у світі).

1/Перша стадія урбанізації. Місто практично не відрізняється від села, яке теж було відгороджене від полів земляним валом або частоколом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі були ритуальні будівлі.

Раннє село і місто використовувало в основному органічні джерела енергії – рослинної, тваринної, місцеві джерела води. Землю обробляли тривалий час, в якості добрив використовували людські і тваринні екскременти. Концентрація неорганічних відходів низька, відсутнє забруднення повітря. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогосподарських земель.

2.Друга стадія урбанізації пов’язана з подальшим економічним розвитком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сировини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення, яку б могла прогодувати земля, що належала місту. Розвиток економічних зв’язків між містами зумовив будівництво доріг, розвиток морського і річкового транспорту. Відрізняється стадія лише деякою перевагою міста над с/г оточенням.3/Третя стадія урбанізації збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. Природне середовище міста якісно змінюється, зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки. На території міста утворюються значні площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтовий покрив. Нові джерела енергії, промислове виробництво, зокрема сталеварне, коксове, хімічне, автомобільний  транспорт викидають у повітря і воду відходи, які не можуть перербити природні саморегулюючі екосистеми. Установлено, що урбанізовані території  можуть   розглядатися,   як   еколого-містобудівні   системи,   що   формуються  в  процесах  саморегуляції, а їх  поведінка визначається принципом внутрішньої динамічної рівноваги. Головною умовою та критерієм сталого розвитку ЕМС стає досягнення мети стану екологічної рівноваги та головного обмеження розвитку системи параметрів демографічної ємності. Головною ознакою такого розвитку є коливання чисельності населення у припустимому діапазоні сталості на рівні цієї ємності. З'ясовано, що відносно цього діапазону, який відповідає параметрам урівноваженого розвитку системи, визначаються умови сталого розвитку та характеристики якості середовища: сприятливі, коли параметри рівноваги ще не досягнуті; екологічно оптимальні у випадку, коли ці параметри досягнуті; несприятливі, коли  вони порушені. На цих засадах сформульовано принципи еколого-містобудівної оцінки умов та напрямків сталого розвитку, а саме критеріальності,  відносності та доповнюваності характеристик; розроблено відповідну оціночну модель. Визначено, що на етапах розвитку еколого-містобудівної системи характеристики  якості середовища циклічно змінюються, що  зумовлює періоди привабливості непривабливості урбанізованих територій для населення й виявляється у чергуванні процесів концентрації деконцентрації функцій їх розвитку. 3. В основі розвитку урбанізованої території лежить динаміка еколого-містобудівної системи, рушійною силою якої є механізм саморегуляції чисельності та щільності населення. Дія механізму виявляється в умовах наявності резерву демографічної ємності регіону у стимулюванні зростання міст та чисельності населення; в умовах її дефіциту у перенаселеності території, що призводить до деградації середовища та депопуляції. Це виявляється збільшенням та зміною просторової форми зони депопуляції України, що визначає необхідність розширення територіальних меж регіону, в границях якого можливо забезпечити умови сталого розвитку. 

4. На підставі містобудівної інтерпретації концепцій екологічної ніші та регіональної стабільності отримано нову методику визначення демографічної ємності у показниках щільності та просторового обмеження інтенсивного освоєння території. Методика має високу збіжність отриманих результатів із обрахунками І.К.Бистрякова та ряд переваг: доступність даних і нескладність розрахунків; можливість виходу на містобудівні пропозиції, щодо регулювання параметрів регіонального планування. Виявлено, що в стані рівноваги взаємодія між функціональними компонентами ЕМС описується симетричними співвідношеннями (чисельність дорівнює ємності), між територіальними пропорцією 1:3  між інтенсивно освоєною  (міста, рілля) та рештою території. Ця пропорція визначає межу екологічно безпечного „стиснення” середовища, що не викликає зворотного „стиску” населення. Згладженою формою такого стиску є урбанізація, жорсткою депопуляція. У цьому сенсі урбанізація може визначатися як згладжена форма прояву дії механізму екосистемної саморегуляції, а містобудівна діяльність, як конструктивна екологія простору існування населення.

5. Визначено систему показників і доповнюючих умов сталого розвитку; викладено еколого-містобудівні принципи та встановлено параметри екологічної рівноваги; сформовано балансово-нормативну модель сталого розвитку, що визначила систему екологічних нормативів регіонального планування. З'ясовано, що в Україні загалом додержуються функціональні умови рівноваги, а територіальні умови порушено. Це визначає необхідність коригування концепції перспективного розселення. У  якості теоретичної основи коригування запропоновано концепцію врівноважуючої урбанізації на основі методу екологічного балансу.

6. Метод екологічного балансу, як сукупність правил і норм обґрунтування параметрів та напрямків регіонального розвитку, відрізняється від комплексної оцінки території тим, що базується на містобудівній інтерпретації принципу екологічної рівноваги, критерії та еколого-містобудівних нормативах сталого розвитку. Метод дозволяє визначити сучасний етап розвитку регіону, якісний стан його середовища, параметри та напрямки сталого розвитку, відповідну стратегію та задачі системного реформування. Визначено новий тип об'єкту регіонального планування міжрегіональні  зони, у межах яких можливе забезпечення умов екологічної рівноваги та сталий розвиток. На основі концепції врівноважуючої урбанізації, яка є альтернативою директивному плануванню та управлінню містобудівним розвитком територій, запропоновано модель модернізації опорного каркасу розселення країни, що передбачає зсув сучасних осей переважного містобудівного розвитку із зон з підвищеною щільністю населення та вичерпанням ємності середовища на території депресивних у наш час регіонів потенціальних полюсів демографічного зростання, які мають її певний запас.

Біотехноло́гія (Βιοτεχνολογία, від грец. bios — життя, techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, навчання) — використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. Біотехнологія — міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства — ліквідацію недостачі продовольства, енергії, мінеральних ре Ландша́фтна еколо́гія — розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів). Ландшафтна екологія зазвичай має справу з прикладними і цілісними проблемами. Термін ландшафтна екологія був запропонований Карлом Троллом, німецьким географом в 1939. Він розробляв цю термінологію і безліч ранніх понять ландшафтної екології як частину його ранній роботі, що вивчає взаємодії між навколишнім середовищем і рослинністю.

Центральна теорія ландшафтної екології походить від «Теорії острівної біогеографії» Макартура і Вілсона. Ця робота розглядала сукупність флори і фауни на островах як результат колонізації від континентальної опори і стохастичного вимирання. Поняття острівної біогеографії були узагальнені від фізичних островів до абстрактних ділянок природного місця існування моделі мета популяції Льовіна. Це узагальнення прискорило розвиток ландшафтної екології, забезпечивши збереження біорізноманітності — нового інструменту оцінки впливу фрагментації природного місця існування на життєдіяльність популяцій. Недавнє зростання ландшафтної екології пов'язане з розвитком технології географічних інформаційних систем (ГІС) і наявності широкомасштабних даних про природне середовище (наприклад. супутникові фотографії або фотографії з повітря).

Ландшафтна екологія — розділ екології, присвячений причинам і наслідкам просторової різнорідності (Форман 1995). Різнорідність — критерій того, як частини ландшафту відрізняються один від одного. Ландшафтна екологія стежить, як просторова структура впливає на достаток організмів ландшафтного рівня, а також за поведінкою і функціонування ландшафту в цілому. Це включає вивчення зразка, або внутрішнього порядку ландшафту, в процесі, або безперервній дії функціонування організмів (Тернер 1989). Ландшафтна екологія також включає геоморфологію, як додаток до моделі і архітектури ландшафтів (Еллабі 1998).

Геоморфологія — вивчає те, як геологічні утворення впливають на структуру ландшафту.

сурсів, поліпшення стану охорони здоров'я і якості навколишнього середовища.

екологічні принципи планування міського середовища 

Інтенсивний розвиток промисловості у другій половині ХХ ст. зумовив ріст великих і крупних міст, створення міських агломерацій. Ці процеси спричинили не лише забруднення повітряного і водного басейнів, грунтового покриву, а й  збіднення рослинного і тваринного світу урбоекосистеми, зменшення площі природно-просторових ресурсів, що зумовило погіршення стану міського середовища, і, як наслідок, підвищення рівня захворюваності та смертності населення у звязку із серцево-судинними, нервовими хворобами, хворобами органів дихання і онкозахворюваннями тощо.

       Дослідження стану міського середовища, яке безпосередньо оточує людину і включає в себе не лише зовнішню сферу - природне середовище, але й матеріальну структуру міста та характеризується багатогранністю антропогенних факторів, які виникли внаслідок господарської діяльності людини, є актуальною проблемою сьогодення, яка має теоретичне та народногосподарське значення. Адже на сучасному етапі розвитку в великих містах  України, з кількістю жителів від 100 до 500 тис. чол., проживає близько третини міського населення країни. Враховуючи сказане, особливої уваги заслуговують такі питання, як:

       - аналіз стану природної і техногенної підсистем урбоекосистеми;

       - удосконалення методики оцінки екологічного стану її території з використанням методів математичної статистики;

       - створення еколого-географічної моделі, яка б відображала цілісність досліджуваної системи і її територіальний поділ за умовами навколишнього середовища, сприятливого для життя людини;

       - розробка заходів поліпшення екологічного стану, насамперед, шляхом оптимізації природної підсистеми.

Місто повинне функціонувати в оточенні території, яка характеризується еко-логічною рівновагою, що забезпечує стійкий і гармонічний розвиток. Відтворення ос-новних компонентів природного середовища, збереження різноманіття геосистем мо-же бути досягнуте при гармонічному включенні міста в регіональну природно-еко-логічну систему, з урахуванням її природних і соціально-економічних особливостей. У свою чергу, оточення міста створює «середовищний фон», що визначає більшою мірою масштаби та специфіку його розвитку. На формування концепції даного до-слідження мали вплив досягнення таких представників сучасної філософської науки як М. Вебер, А. Тойнбі; теорія економічного росту Р. Солоу. Важливу роль відіграли фундаментальні положення теорії планетарного розвитку, розроблені В.Вернадским і розвинені в працях його сучасних послідовників (Н. Моїсеєв, членів римського клубу (Б. Гаврилишина, П. Мерлен, Дж. Форрестер).

Всі роботи й наукові дослідження в даному напрямку умовно можна розділити на три групи, які формують загальнонаукову методологію й сучасні концепції страте-гічного планування; дослідження, які розкривають теоретико-методологічні підходи просторової організації містобудівних систем, роботи; які стосуються регіональної проблематики екологічної реабілітації міського середовища,

Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

-види забруднень навколищного середовища

-енергозберегаючи архітектурно планувальні заходи

Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню.. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.

Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рівнів споживання електроенергії враховувались майбутні структурні зрушення в економіці України, зокрема:

розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;

прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;

збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції;

зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної продукції та ін.

  1.  У відповідності з цими напрямами розвитку економічного потенціалу та з урахуванням прогнозу чисельності населення, житлового фонду, розвитку комунальної і соціально-економічної сфер найбільш імовірні обсяги споживання електроенергії можуть досягти в 2000 р. 185 млрд. кВт • год, 2005 р. — 200 млрд. кВт • год, 2010 р. — 225 млрд. кВт • год.
  2.  Розвиток окремих типів електростанцій. Основним напрямом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля.
  3.  На період до 2000 р. намічається:

продовження на 15—20 років строку служби діючих енергоблоків шляхом впровадження малозатратних повузлових реконструкцій;

підвищення ефективності, екологічної безпеки та маневреності енергоблоків, спорудження газотурбінних надбудов на Вуглегірській, Трипільській та Зуєвській електростанціях;

застосування високоефективного парогазового обладнання;

проектування ТЕС для нового будівництва;

виведення з експлуатації і демонтаж неефективних і екологічно небезпечних енергоблоків та іншого застарілого обладнання ДРЕС та ТЕЦ;

будівництво нових енергоблоків на існуючих ТЕС з використанням нових технологій і обладнання.

На другому етапі (2001—2010 рр.) передбачається:

продовження реконструкції і модернізації існуючих електростанцій із заміною котлоагрегатів;

впровадження високоефективних газоочисних установок на ТЕС;

будівництво комплексів «шахта — ТЕС»;

будівництво енергогенеруючих установок на базі нових технологій спалювання вугілля;

будівництво на ТЕС комплексів по переробці відходів в іншу корисну для народного господарства продукцію (будівельні матеріали, продукцію переробки сірки, ванадію та інших рідкоземельних матеріалів);

будівництво нових ТЕС загальною потужністю більш як 0,3 млн. кВт.

Зростання концентрації теплових навантажень і високі ціни на паливо створюють умови для розвитку ТЕЦ та джерел теплопостачання за такими напрямами:

реконструкція і технічне переоснащення більшості ТЕЦ;

введення нових потужностей на деяких ТЕЦ (Київській ТЕЦ, Харківській ТЕЦ-5, Одеській — ТЕЦ-2, Львівській ТЕЦ-2 та ін.);

спорудження котельних великої потужності, а також широке впровадження установок утилізації відведених газів.

Нестача органічного палива, а також деякі інші екологічні переваги підвищують ефективність гідроенергетики. У зв’язку з цим слід збільшити частку високоманеврених потужностей в енергосистемі України, реконструювати діючі об’єкти.

Розвиток гідроенергетики в майбутніх проектах передбачається у таких напрямах:

збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведення середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт • год;

на етапі до 2001 р. передбачається ввести в експлуатацію Дністровську ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гідроелектростанцій;

на другому етапі до 2010 р. — ввести нові потужності на Канівській ГАЕС, на нових ГЕС в басейні р. Тиса та Верхнього Дністра.

Встановлені потужності АЕС (14 працюючих енергоблоків потужністю 12,8 млн. кВт) становлять 25% сумарної потужності електростанцій України. Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою підвищення їх надійності та безпечності, а також введення блоків високої будівельної готовності (Хмельницька — блок № 2, Рівненська — блок № 4) та блоків середньої готовності — на Хмельницькій АЕС — блок № 3 та 4. При цьому АЕС зможуть довести виробництво електроенергії майже до 98 млрд. кВт • год в 2010 р. Необхідно також передбачити введення нових потужностей на базі нових, більш безпечних реакторів на площадках існуючих АЕС (замість реакторів, які виробили свій ресурс).

Разом з тим подальший розвиток атомної енергетики залежить від виконання таких програм:

  1.  Підвищення рівня безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої системи управління технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін.
  2.  Створення ядерно-паливного циклу в Україні на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі.

До складу ядерно-паливного циклу повинні входити підприємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цирконієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню.

Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних джерел може дати до 1800 млрд. кВт • год електроенергії на рік. Використання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, замінити і зекономити дефіцитне паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сільської місцевості, які не мають централізованого енергопостачання, тощо. Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енергії вітру, сонця, геотермальної, біомаси.

Екологічні проблеми. Електроенергетика України являє собою складну організаційно-технічну систему, численні об’єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища.

Серед забруднювачів природного середовища найбільш масштабними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об’єктів теплової енергетики для населення і природного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо.

Крім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, грунти, рослинність — за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; поверхню вод — за рахунок осідання на водні об’єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. Наслідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільськогосподарських земель та накопичення у грунтах важких металів з вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоценозів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруднює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля.

З інших (крім пилогазових викидів) небезпечних для навколишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків в річки і водойми, теплове їх забруднення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний режим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози.

Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсивного забруднення грунтів та місцевих поверхневих і грунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зростання цих золошлаків становить 12 млн. т.

Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утворення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров’я людини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоактивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростанцій, попіл яких може мати радіоактивні речовини.

Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хімічно чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського використання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульованих цими водоймами рік.

З точки зору хімічного забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки зору радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Білорусі ще багато десятиліть.

Разом з тим у зв’язку з нестачею в Україні традиційних енергоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного господарства може бути лише атомна енергія. Однак для її використання необхідно разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на території України на базі наявних багатих покладів уранової руди власного ядерного енергетичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демонтажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготермінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний приріст цих відходів становить майже 11 тис. м3. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комплексу необхідно дотримуватися при його створенні і експлуатації правил ядерної безпеки, а також організації високоефективної системи радіаційного моніторингу природного середовища і всіх установок цього комплексу.

Основними шляхами забезпечення екологічної безпеки традиційної теплової енергетики є економія споживання електричної і теплової енергії, збагачення палива і вдосконалення процесів його спалювання з метою зменшення викидів вуглецю та окислів азоту, впровадження високоефективного пило- та газоочисного обладнання, утилізація уловлених відходів та розробка економічних важелів екологізації енергетики.

Під забрудненням навколишнього середовища розумітимемо те, що привнесло в екологічну систему не властивих їй живих або неживих компонентів, фізичних або структурних змін, в результаті яких уриваються або порушуються процеси круговороту і обміну речовин, а також відтоки енергії, унаслідок чого знижується продуктивність або руйнується дана екосистема.

Забруднюючі речовини зазвичай групуються по їх природі:

  •  фізичною,
  •  хімічною,
  •  біологічною…

На ділі, жоден з підходів не забезпечує необхідної повноти характеристики забруднювача, оскільки дія однієї і тієї ж речовини може істотно залежати не тільки від його кількості, але і від умов, при яких спостерігається ця дія (від температури, вологості, освітленості, рн середовища і т.д.).

В таблиці приводиться класифікація основних типів забруднюючих речовин.

Фізичні (параметричні) забруднення

Тип
Початок, що діє; джерело
1. Радіоактивні елементи (радіонукліди)
Нестабільні (радіоактивні) ізотопи; радіоактивні відходи.
2. Радіаційне випромінювання
Іонізуюче випромінювання
А) а і b частинки; радіоактивні відходи.
Б) g і рентгенівське випромінювання; рентгенівські установки, випробування атомної зброї.
3.Теплове забруднення
Гарячі димові гази, що відходять, теплі скидні води, теплоенергетичні установки і пристрої.
4. Шумове забруднення і низькочастотна вібрація
Звукові сигнали підвищеної потужності.
Інфразвук.
5. Електромагнітне забруднення
Лінії електропередач, могутні електроустановки, станції радіолокацій, різного роду випромінювачі радіохвиль (радіо, телебачення.)

Хімічні забруднювачі

Тип
Початок, що діє; джерело
1. Вуглеводні - газоподібні і рідкі
Природний газ, рідкі нафтопродукти.
2. Миючі засоби
Мило, поверхнево-активні речовини.
3. Пластмаси
Різні полімерні речовини.
4. Пестициди
Біологічно-активні синтетичні речовини («що вбивають живе»), вживані в сільському господарстві.
5. Похідні сірі
Газоподібні, рідкі і тверді сірковмісні з’єднання.
6. Похідні азоту
Газоподібні, рідкі азотвмісні з’єднання.
7. Синтетичні органічні речовини
Різного роду органічні речовини, що володіють біологічною активністю.
8. Важкі метали
З’єднання токсичних металів - Pb, Cu, Zn, Ni, Cd, Co, Sb, Sn, Bi, Hg, Mn.
9. Фтористі з’єднання
Газоподібні, рідкі і тверді токсичні з’єднання фтору.
10. Органічні речовини, схильні до бродіння
Клітковина і цукровмісні речовини.

Автоматизовані системи контролю забрудненого повітряного басейну

Сторінка 2

Кожний пост незалежно від категорії розміщається на відкритій, провітрюваній з усіх боків площадці з не пиловим покриттям (асфальт, твердий ґрунт, газон) таким чином, щоб виключити перекручування результатів вимірів через наявність зелених насаджень, будинків і інших об'єктів.

Необхідна кількість постів встановлюється в залежності від чисельності населення, площі населеного пункту, рельєфу місцевості, особливостей розміщення і рівня розвитку промислових підприємств, розташування магістралей з інтенсивним рухом, розташування місць відпочинку і курортних зон, метеоумов.

Оптимальна кількість постів, що забезпечують мінімальні витрати при заданій похибці спостережень у залежності від чисельності населення міста, наступна: до 50 тис. жителів — 1 пост; до 100 тис. — 2 пости; 100 – 200 тис. – 2 – 3 пости; 200—500 тис. — 3—5 пости; більш 500 тис. — 5—10 постів; більш 1 млн жителів — 10—20 стаціонарних і маршрутних постів. В такому випадку для контролю повітряного басейну нашої країни кількість КЗС становитиме близько 1100 штук.

Відстань між стаціонарними постами складає від 0,5 до 5 км.

Рівень забруднення атмосфери оцінюється за даними спостережень за рік. При цьому кількість спостережень повинна бути не менше 200. Щоб врахувати коливання метеорологічних умов і одержати більш достовірні данні про рівень забруднення використовуються дані спостережень за період 2—5 років. Загальне число спостережень за розглянутий період — не менш 800.

Перелік речовин, що підлягають контролю, визначається за складом викидів підприємств міста. Далі оцінюється можливість перевищення ГДК цих речовин. Остаточно список речовин, що підлягають контролю, уточнюється за величиною параметра споживання повітря (СП). Цей показник характеризує витрати повітря, необхідні для розведення викидів і-го речовини Мі до рівня концентрації qі чи до рівня ГДКі.

Додатково в обов'язковий список контрольованих речовин включаються: бензапирен розчинні сульфати — у містах з населенням більш 100 тис. жителів; формальдегід і з'єднання свинцю — у містах з населенням більш 500 тис. жителів; метали — у містах з підприємствами чорної і кольорової металургії; пестициди — у містах, розташованих поблизу сільськогосподарських територій. Перелік контрольованих речовин переглядається не рідше одного разу в 3 роки.

При підфакельних спостереженнях виконується контроль за специфічними забруднюючими речовинами, характерними для викидів даного підприємства.

Крім КЗС, які розсереджені по місту, в районах жилих масивів, біля промислових підприємств і вздовж автомагістралей доцільно мати рухомі замірні пункти (РЗП), які оснащаються необхідним комплектом апаратури для заміру метеопараметрів (температури, вологості, швидкості руху повітря і барометричного тиску) і концентрації шкідливих речовин, які забруднюють атмосферу.

Для передавання інформації від сітки КЗС в системі передбачається апаратура передачі даних (АПД), а для відбору і опрацювання інформації – інформаційно-обчислювальний центр, який включає центральну станцію. Вона здійснює передачу команд і викликання КЗС, синхронізує їх роботу і накопичує інформацію, а також має обчислювальний центр, який оснащений ЕВМ і виконує обробку інформації КЗС.

2. В залежності від характеру і об’єму завдань, які вирішують автоматизовані системи контролю навколишнього середовища, їх можна розділити на п’ять типів: промислові, міські, регіональні, загальнодержавні і глобальні.

Промислові системи контролюють викиди промислового підприємства, степінь забруднення їх промплощадок і прилеглого до нього району. Звичайно вони входять в систему підприємства і мають датчики, які характерні для інгредієнтів його викидів, і метеодатчики, які розміщуються з врахуванням місця викидів в атмосферу, “рози вітрів” і характеру розміщення житлових масивів в районі промислового підприємства.

Міські системи призначенні для контролю рівня забруднення повітряного басейну міста викидами промислових підприємств, автомобільного транспорту і вимірювання метеопараметрів. Вони дозволяють встановити величину забруднення з врахуванням пори року і кліматичних факторів, вплив кожного джерела і всесторонню його характеристику, прогнозувати небезпечні ситуації смогового характеру.

Регіональні системи звичайно не мають КЗС, а отримують дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових АСКЗ. Вони призначені для статистичної обробки і аналізу даних про забруднення навколишнього середовища на значних територіях, на базі яких проводяться дослідження і прогнозування, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій по охороні природного середовища.

Загальнодержавні системи отримують матеріали про забруднення і стан навколишнього середовища від регіональних систем, з штучних спутників Землі і космічних станцій. Вони функціонують спільно зі службою погоди Держком гідромета і здійснюють прогнозування стану забруднення атмосфери на великих територіях країни.

Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для дослідження і охорони природи, які здійснюються на основі міжнародних договорів в цій області. Багато країн мають сітку наземних станцій, на яких здійснюється безперервний відбір і аналіз проб на наявності в атмосфері забруднюючих речовин, СО, СО2, пилу свинцю, а також ізотопів деяких елементів (радіонуклідів) природного і штучного походження.

Заслуговує уваги система моніторингу фонового забруднення навколишнього природного середовища, яка має сітку спеціальних станцій в різних природних зонах і районах, які значно віддалені від локальних джерел забруднення, і, зокрема, в біосферних заповідниках.

Основу робіт по автоматизованому моніторингу навколишнього середовища складає система сімейства АСКНС (автоматичного спостереження, контролю навколишнього середовища) і спеціалізованих аналітичних станцій.

Система АСКНС вирішує чотири основні завдання: вимірювання рівня забруднення, оцінка стану забруднення атмосфери і поверхневих вод, прогнозування рівня забруднення повітряного і водного басейну і локалізація інтенсивних джерел викидів забруднюючих речовин.

3. Впровадження АСКЗ-А забезпечує безперервний, більш якісний контроль забруднення атмосфери і значно скорочує сумарні витрати на його здійснення в порівнянні з звичайними методами, якщо їх проводять штат спостерігачів і використовують звичайні методи збору і обробки інформації. Однак такий автоматизований контроль вимагає значних затрат на купівлю та монтаж дорогого оснащення.

Це положення привело до необхідності пошуку нових, більш дешевих методів і засобів для оперативного контролю забруднення повітряного басейну, зокрема, використання в цих цілях лазерів. Діапазон довжини хвиль, які випромінюються лазерами, охоплює видимий спектр, інфрачервону і ультрафіолетову області електромагнітних коливань з довжиною хвиль, мкм: 0,49…0,51; 0,53; 0,63; 0,694; 1,06; 10,6. Основою лазерної локації як дистанційного методу контролю забруднення атмосфери є розсіювання електромагнітних хвиль на компонентах-забруднювачах повітря. Імпульс випромінювання лазера направляється в повітряний простір по раніше вибраній траєкторії і перетинає досліджувану частину атмосфери; розсіяна частина випромінювання реєструється чутливим приймачем і за спеціальним складом випромінювання і його інтенсивності визначається вид забруднення, оцінюється його концентрація, а за запізненням сигналу – відстань забруднюючого шару від земної поверхні. Зонування атмосфери може здійснюватися на базі серійного лазерного обладнання (станція РМС-1), доповненої розробленою для цих цілей реєструючою апаратурою.

Лазернолокаційні вимірювання атмосфери можуть проводитись на висоті від 20 – 100 м до 40 – 50 км, а радіус лазерної локації становить декілька кілометрів (по горизонталі 3 – 10 км). Звичайно концентрація аерозолей, яку вимірюють знаходиться в межах від 0,001 до 10 мг/м3; за степеню забруднення виділяють 6 класів, мг/м3: менше 0,15; 0,15 – 0,5; 0,3 – 0,45; 0,45 – 0,75; 0,75 – 1, більше 1.

Місце встановлення лазерного локатора повинно бути вибрано з врахуванням рівномірного перекриття площі всього міста, на максимально високих дахах приміщень, які забезпеченні виводом електросилової сітки напругою 380/220 В. Такий дистанційний метод контролю атмосфери з допомогою лазерної локації дає можливість здійснювати картографування забруднення повітряного басейну міста на різних висотах, вивчити динаміку виникнення і розповсюдження їх в окремих регіонах, встановити небезпечні вогнища забруднення і оперативно їх ліквідувати. Отримані при цьому карти забруднення і якості атмосфери є основою для розробки комплексу заходів по оздоровленню повітряного басейну, базою для проектних заходів по організації санітарно-захисних зон промислових підприємств, виносу найбільш інтенсивних джерел викидів за межі міста, раціональному розміщенню зон відпочинку і зелених насаджень, удосконалення технології виробництва і схеми транспортних магістралей і т. п. Лазерна локація дозволяє: систематично контролювати ефективність розроблених на її основі і здійснених в місті природоохоронних заходів по захисту атмосфери від забруднення; підвищувати рівень охорони навколишнього природного середовища; значно знизити витрати часу і засобів.

Лекція 1.3. (1 год.). Об’єкти екологічного дизайну .  Конструктивно - будівельна  екологія, як прикладна наука.

=Сучасні приклади біотехнологій в архітектурі.. Об’єкти екологічного дизайну .  Конструктивно - будівельна  екологія, як прикладна наука.

-біосферна концепція розвитку екосистеми міста

-дизайнерські рішення ,як один з запобіжних факторів по зменшенню антропогенного навантаження на довкілля

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд

Арколо́гия (слово-гібрид з двох слів: архітектура і екологія) — архітектурна концепція, що враховує екологічні чинники при проектуванні місць існування людини. Основні принципи аркологиі розвинені итало-американським архітектором Паоло Солері. У вужчому сенсі під аркологией розуміють ідею про те, що шляхом спорудження великих, самодостатніх, добре спланованих, багаторівневих конструкцій, званих гіперструктурами і що вміщають в собі населення цілого міста, можна зменшити негативну дію поселень на навколишнє середовище. У ще вужчому сенсі під аркологией розуміється сама гіперструктура.

Розвиток ідеї аркологиі

Dпроцесі урбанізації міські поселення спочатку займають невиправдано велику територію, завдаючи тим самим збитку навколишньому середовищу, а потім зайнятий простір витрачається нераціонально в процесі ущільнення населення. Не дивлячись на те, що центральним елементом ідеї є зменшення займаної площі шляхом перенесення поселення в тривимірну гіперструктуру, Солері не обмежується лише екологічними міркуваннями і розвиває ідею і в соціальному напрямі, припускаючи, що наново відбудовувані гіперструктури сприятимуть кращому плануванню, максимальній самодостатності і найбільшому використанню суспільного транспорту, що в сумі дозволить підвищити щільність населення, уникаючи при цьому класичних проблем великих міст. Ідеї Солері викладені в його книзі Аркология: Град за образом і подобою людському (Arcology: The City in the Image of Man) Необхідно відзначити, що Солері не є оригінальним автором ідеї. Перша згадка аркологиі датується 1899-м роком і відноситься до науково-фантастичного романа Коли Сплячий прокинеться, написаному Гербертом Уеллсом. Спроби реалізації На даний момент єдиною практичною реалізацією аркологиі є проект Arcosanti - спроектований самим Солері експериментальне місто в штаті Арізона, США, такий, що зводиться з 1970-ого роки в основному силами студентів-добровольців. На практиці проект служить освітнім і туристичним цілям (в середньому близько 50000 туристів в рік). Існує маса реалізованих проектів, які можна класифікувати як протоаркологіі - тобто структури, що включають у себе елементи аркологіі на зародковому рівні. Типово це великі житлові комплекси з вбудованими в них пунктами обслуговування населення. Як приклади можна привести найбільший у світі житловий кооператив Co-op City в районі Бронкс міста Нью-Йорк, США, система критих надземних тротуарів 15 в місті Калгарі, Канада, а також різні полярні станції, змушені підтримувати автономність протягом тривалих проміжків часу.
Ще більша кількість проектів (напр. токійський X-Seed 4000) так і залишається на папері. Аркологіі також є популярним об'єктом в науково-фантастичній літературі, кінематографі та комп'ютерних іграх.

На сьогодні не існує чітко сформульованого визначення «Екодізайна».  Поняття «Екодізайн» включає безліч напрямів. Кожна організація, що функціонує на ринку екологічної продукції, робіт і послуг займається певним напрямом залежно від свого потенціалу, зв'язків з науково-дослідним середовищем і урядовими структурами.

У найбільш загальному сенсі під екодізайном можна розуміти систему наукових досліджень і заходів, направлених на забезпечення «екологічно свідомого» розвитку житлового і робочого простору людини.

На Заході поняття «екодізайн» асоціюється в першу чергу з проходженням програмам грамотного поводження з природою, направленого перш за все на грамотне поводження з відходами. Таким чином, упор робиться як на поведінковий аспект (навчання, починаючи з молодших класів школи), так і на кінцеву продукцію (мішки з екологічно чистої плівки, пристрою для збору і переробки сміття). На сьогодні не існує чітко сформульованого визначення «Екодізайна».  Поняття «Екодізайн» включає безліч напрямів. Кожна організація, що функціонує на ринку екологічної продукції, робіт і послуг займається певним напрямом залежно від свого потенціалу, зв'язків з науково-дослідним середовищем і урядовими структурами.

Рідко коли розглядається можливість зміни спрямованості чинників, оскільки багато що визначається діяльністю або відсутністю діяльності державних органів. В більшості випадків скоріше йдеться про діагностику процесів, лише небагато центрів пропонують  достатньою повний спектр послуг з корекції (часто рішення по корекції зводяться до механічної дії фахівців, без урахування додаткової техніки, яку можна запропонувати споживачеві). На сьогоднішній момент важко говорити про екологічно відповідальну поведінку і екологічно орієнтований спосіб життя пересічного російського громадянина. Скоріше потрібно відзначити, що  процеси екологічно грамотної поведінки носять епізодичний характер – цим і пояснюється усічена і однобокість комплексу пропонованих послуг екодізайна.

Спектр послуг екодізайна

Послуги, пропоновані на екологічному ринку, пов'язані із здійсненням  комплексу робіт по приладовому, методичному і метрологічному забезпеченню аналітичних вимірювальних технологій в енергетиці, металургійній промисловості, нафтогазовому комплексі, охороні навколишнього середовища, промислової  безпеки і безпеки житла.

Спеціалізація проводиться з урахуванням категорії об'єктів діагностики (промислові, побутові, земляні) Далі представлені наявні напрями і спектр послуг, по ним що надається:

Сертифікація:

• Екологічна сертифікація систем управління навколишнім середовищем промислових  підприємств, організацій;

• Екологічна сертифікація і екомаркировка різних промислових об'єктів, технологій, устаткування, продукції;

• Реалізація міжнародних і регіональних програм екологічної маркіровки і сертифікації для груп однорідної

продукції, робіт, послуг

Підготовка супровідної документації

• Розробка проектів нормативів гранично допустимих викидів в атмосферу, водні об'єкти і т.п.

• Складання екологічних паспортів підприємств, вентиляційних установок, оцінка ефективності пиле- і газоочисного

устаткування • Страхування екологічних ризиків

• Оцінка екологічної безпеки матеріалів, речовин, устаткування, технологій, промислових  об'єктів

Навчання і консалтинг

• Проведення екологічного навчання керівників і фахівців підприємств

• Екологічний консалтинг

•  Впровадження апаратури для ядерний-фізичних досліджень, контролю технологічних процесів, охорони навколишнього середовища

• Засоби екологічного і аналітичного контролю повітря, води, грунту, в т.ч. власного виробництва

• Прилади контролю фізичних параметрів середовищ

• Лабораторні  і офісні меблі власного виробництва, а також інших ведучих вітчизняних і зарубіжних виробників

• Серійні прилади екологічного контролю і промислової безпеки і приладів з індивідуальними характеристиками

• Аналітичне приладобудування для завдань моніторингу повітря житлової і робочої зони, контролю промислових і

автотранспортних викидів в атмосферу • Постачання газоаналізаторів

Продаж (виробництво) устаткування для очищення повітря

Засоби для екологів Програми по охороні атмосферного повітря

Програми по безпечному поводженню з відходами

• Програми по водному середовищу

• Розробка природоохоронної документації

Послуги з очищення  і корекції

• Послуги з аналітичного контролю за станом  і очищення різних поверхонь, місткостей і грунтів від будь-яких вуглеводневих забруднень і їх відходів з використанням безвідходних замкнутих технологій

• Аналітичні роботи і оптимізація рівня  шуму, вібрації, мікроклімату, освітленості

• Розробка єдиного в світі родовища шунгитових порід, використовуваних для очищення води від органічних речовин:  нафтопродуктів, для захисту людини від електромагнітних випромінювань, від випромінювань геопатогенних зон, при

будівництві житла в геопатогенних зонах Рішення задач збереження металевих кровель і усунення протечек, очищення їх від снігу і полоів, пристрій систем антиобмерзання і створення спеціальних покриттів «ПРОЛ», що забезпечують довговічність і захист від корозії покрівельних матеріалів

Відеоекологія

Створення художнього образу будинку. Итерьеры-стимулятори і інтер'єри-релаксанти

. Все більший значення набуває впровадження системи «розумний будинок». 

Лекція 1.3. (1 год.). Сучасні приклади біотехнологій в архітектурі.. Об’єкти екологічного дизайну .  Конструктивно - будівельна  екологія, як прикладна наука. Практично –проектне завдання (1 год.)

-біосферна концепція розвитку екосистеми міста

-дизайнерські рішення ,як один з запобіжних факторів по зменшенню антропогенного навантаження на довкілля

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд

В наш час багато Європейських організацій, в тому числі і урядових структур, погоджуються з тим, що міста відіграють надзвичайно важливу роль в питаннях повязаних із зміною клімату. Усвідомлення цієї концепції відбулося через численні конференції та обговорення, внаслідок чого деякі організацій виробили чітке прогресивне бачення того, як саме міста можуть зменшити наслідки глобальної зміни клімату, через підвищення ефективності використання ресурсів на місцях. Однією з таких організацій є Інститут Міської Екосистеми, що знаходиться у Мадриді, Іспанія. На думку співробітників Інституту, у містах можна впровадити набагато більш ефективні зміни, особливо що стосується управління споживанням ресурсів, адже за останні кілька десятиріч міста переживали періоди бурхливого розвитку. В цей же час, нових досліджень стосовно підвищення ефективності функціонування моделі сучасного міста надзвичайно мало. Так, співробітники Інституту впевнені: за допомогою раціонального наукової думки та творчого підходу на місцях можна досягти суттєво відчутних результатів. В наступній частині статті, пропонуємо Вашій увазі коротке резюме інтервю з представником Інституту Екосистеми Міста.

Отож, яким є Ваше бачення сучасного Європейського міста?
Перш за все слід визнати, що міста є складиними системами, які в деяких аспектах є дуже неефективними, наприклад, що стосується управління споживанням ресурсів. За останні кілька десятиріч, досліджень в цій сфері було надзвичайно мало, і ми вважаємо, що в певному розумінні, це втрачений час. Проте, не слід забувати, що міста є не лише проблемою, а й її вирішенням. Тобто, за активної участі міста та його громадян, вагомого ефекту у підвищенні ефективності використання ресурсів можна досягти буквально вже за кілька років.

Яку роль в цьому процесі має відіграти Інститут Екосистеми Міста?
Насправді, ми дуже зацікавлені працювати в урбаністичному контексті, в контексті повсякденного життя міста, де здавалося б незначні пропозиції та ідеї, можуть принести багато користі в розвязанні питань транспорту та мобільності, управління відходами, очищення води, усвідомлення громадянами їх ролі у підвищенні ефективності використання енергії та захисту довкілля. Кожна з цих проблем має вирішення, і це вирішення є тісно повязаним з рішенням мешканців міста та їх представників. Таким чином, можна не лише підвищити ефективність функціонування існуючого міста, але й встановити новий стандарт, як шлях у безпечне майбутнє. Наша роль - активні дії на шляху до цього майбутнього.

Зрозуміло, а чи могли б Ви сказати кілька слів про сталий розвиток архітектури міста?
Насправді, сталий розвиток стосується всіх форм людської діяльності. Це концепція яка стосується не лише використання енергії та захисту довкілля, але й включає в себе ряд дуже важливих економічних та соціальних аспектів. Відтак, з точки зору сталого розвитку, сталої архітектури міста є недостатньо для досягнення задовільних показників сталого розвитку. На сьогоднішній день, чітко відомо, що великий відсоток проблем захисту довкілля, повязані із неконтрольованим ростом міських поселень. Втім, місто, як субєкт управлінської діяльності є саме тим рівнем, на якому ці проблеми необхідно вирішувати, на якому ці проблемі мають відповідні розвязки.

І все ж таки, яку роль відіграє архітектура у підвищенні ефективності використання енергії?
На даний час нам фактично відомо, що 45% всієї енергії, що виробляється людством на планеті, використовується для опалення, освітлення та вентиляції будівель. В цей же час, 40% всьго спожвання води відбувається у міських будівлях. Відтак, принципи сталого розвитку необхідно включати в архітектурну концепцію будівлі від самого початку. Відтепер, це питання аж ніяк вже не є другорядним. Відтепер, будівлі мають бути настільки ж сталими у своєму функціонуванні, наскільки вони є безпечинми та зручними. Серед архітектурних заходів, що сприяють значному підвищенню енергоефективності будівлі є як активні системи, серед яких впровадження нових технологій та матеріалів, так і пасивні, що стосуються критеріїв початкового архітектурного задуму самої будівлі і не потребують значних капіталовкладень, при цьому зменшуючи витрати на експлуатацію протягом всього періоду використання будівлі. Приклади таких архітектурних рішень можна знайти у традиційній архітектурі народів світу, але в останні десятиліття ми наче перестали звертати на це увагу. Як наслідок, сучасний фонд будівель наче існує сам по собі, не маючи концепції взаємодії із рештою міського середовища, не кажучи про середовище природне. Так, існує дуже тісний звязок між архітектурою будівель та якістю громадського (спільного міського) простору. Це стосується питання не енергетичної, а так званої соціальної сталості. Будівля вважається сталою тоді, коли вона є енергоефективною, а також вдало вписується у контекст громадського (спільного міського) простору на якому розміщена.

Тож, на думку Інституту Екосистеми Міста, яким має бути ідеальне міське поселення?
На нашу думку, це місто, громадяни якого свідомі та переймаються питаннями своєї відповідальності за захист довкіллі. Місто, у фунціонуванні якого беруть участь всі індивіди та організації, що населяють його. Місто, у якому громадяни відіграють активну роль у творенні громадського (спільного міського) простору. Місто, що є приємним як для дорослих так і для дітей. Місто, як каталізатор творчості та нових ідей серед відкритих груп професіоналів, що діляться один з одним досвідом та знаннями, утворюючи так звані інноваційні галузеві кластери.

Біоніка.

Загальні відомості про біоніку.

Біоніка (від грецької “віоп” – елемент життя) – наука, що виникла на стику таких наук як кібернетика, біофізика, біохімія, інженерна психологія, космічна психологія та інші.

Назва науки “біоніка” запропонована в 1960 році на симпозіумі в Дайтоні (США) для позначення нового наукового напрямку. Біоніка використовує знання біологічних процесів та досвід розв’язку архітектурно-технічних задач для вирішення різних проблем.

БІОНІКА – наука про використання в техніці та архітектурі знань про конструкції та форми, принципів та технологічних процесів живої природи.

Основу біоніки складають дослідження по моделюванню різних живих систем. Як вважають вчені біологічне моделювання значно складніше і відрізняється від моделювання в інших науках. Адже моделі біоніки – це динамічні структури. Їх створення вимагає спеціальних уточнюючих досліджень на живому матеріалі. За програмами розробленими в НДІ на ЕОМ, біологічні моделі одержують своє технічне втілення.

В нашій країні широко почалися біологічні дослідження з 1964р. Тоді систематично почали проводитись симпозіуми з проблем біоніки. Академік В.В.Парін дав таку характеристику біоніці: це цілеспрямоване намагання шукати та знаходити в живій природі “зразки” для створення технічних пристроїв.

Вивчення природи: рослин, тварин, особливо самої людини розкриває неперевершену досконалість природних форм.

Акад. Павло Капіца вважає, що природа є кращим “Інженером конструктором”, чим людина, і нам є чому в неї повчитися.

Існує багато прикладів з історії архітектури та техніки, коли в якості зразка були використані форми живої природи. Наприклад, стовбур дерева та стеблина рослини являють собою колону, що міцно посаджена у грунт з усіма властивими цій конструкції деформаціями та напруженням від вітрового навантаження. Природний закон вітрових навантажень впливає на форму крон дерев. Їх форма нагадує нам конус з вершиною вгорі. Її використовують при проектуванні башених споруд – це Ейфелева башта у Парижі, радіо башта В.Г.Шухова в Москві, димові труби заводів, ТЕЦ та ін.

Однією із складних проблем біоніки є проблема моделювання людського мозку. Так конструкцію рахункової машинки можна співставити із будовою людського мозку. Мозок людини захищений черепною коробкою (упаковка) від багатьох впливів і надійною рахунковою машиною. При цьому працює ця машина все життя. Якщо порівняти біологічний монтаж з технічним, то технічний аналог мозку при використанні сучасних напівпровідників мав би об’єм башти з основою 10x10м і висотою 100м. Цей пристрій споживав би 1млн. кіловат годин енергії, в той час як мозок людини витрачає декілька десятків (В.В.Парін).

Нервова система людини складається з кліток-нейронів. За даними вчених нейрофізиків головний мозок людини займає об’єм 1,5дм3 і містить 10-15млрд. нейронів. Це вважається вершиною еволюції (хоча це спірне питання). Особливе значення мають нейрони пам’яті, особливості яких використовують при пошуку різноманітних правил запам’ятовування. Сучасна техніка за таким параметром як надійність не може конкурувати з роботою мозку, серця та інших органів людини.

Біологічними перетворювачами інформації є органи відчуття людини очі, вуха, ніс, язик, шкіра, відчуття температури, болю, вібрації, рівноваги. З них найбільший інтерес мають очі. Наведіть приклади технічних аналогів ока. (фотоапарат – об’єктив замінює хрусталик, діафрагма – райдужну оболонку, а світло сприймальна плівка – сітківку ока). Доречі, в біоніці вже є модель ока на основі якої розроблені автомати для сортування листів на пошті. Також розроблено багато пристроїв, які з електронною швидкістю обробляють різноманітні візуальні документи.

Очі жаби, голуба інших птахів мають незвичну будову. Жаба добре реагує на предмети що літають (казка про царівну-жабу-струлу), які вона швидко розпізнає. На цій основі біло сконструйовано модель пристрою для обробки інформації з розвідувальних систем засобів зв’язку. Цей прилад можна використовувати для розпізнавання летючих ракет та скоротити час для балістичних розрахунків. Існують машини з магнітними дисками, що мають пам’ять на 500тис.слів. створено верстат, керувати яким можна голосом і ЕОМ яка друкує під диктовку.

На надводних і підводних кораблях використовується звукова локація завдяки системі “електронне вухо”; на деяких літаках встановлено спеціальні ЕОМ для синтезу мови за кодовими сигналами.

Комахи, черв’яки, медузи мають просту нервову систему. Мозок бджілки складається із 900 нейронів, а у оси – 200 нейронів. Але дивлячись на це у цих комах дуже складна поведінка. Франц. Ентомолог Жак Фабр описує як оси заготовляють корм для личинок. Завдання оси зберегти корм у свіжому вигляді. Їжею їм служить стрибунці, гусельні, сліпні та ін. Оса робить дуже розумно. Під час полювання вона спочатку паралізує жертву жалячи в нервовий центр, що пов’язаний з відчуттям. Коли комаха губить відчуття орієнтації оса не поспішаючи паралізує ще ряд центрів. При цьому вона не чіпає нервові центри обміну речовин. Тому, комаха довго зберігається у свіжому вигляді. Це знання визначається певними інстинктами, що передаються у спадщину.

Органи рівноваги медузи – слухові бульбашки – вони допомагають медузам визначати наближення шторму і ховатись у глибину. Вчені на цій основі створили прилад, що передбачає шторм за 12 годин до його початку. Це явище пов’язано із здібністю медузи сприймати ультразвуки (шум вітру, моря)з частотою нижче 20 герц. Людина своїм вухом не сприймає.

На основі дослідження органів нюху мухи сконструйовано прилад, що реагує на ядучі запахи слабкої концентрації на підводних човнах, рудниках космічних ракетах і т.п.

Локаційні здібності багатьох тварин дали велике поле діяльності для конструкторів та вчених. Так відомий амер. Вчений Д.Гриффін визначив мінімум потужності 10-16 Ватт та частоту випромінювання локатора – 90-45кГц, що їх сприймає летюча миша. За допомогою кіноз’ємки він показав рух миши, коли вона ловить комах. Траєкторія руху її – це оптимальна крива, а маневри і точність визначення цілі допомагають миші за 15хв. Зловити 175комах, тобто за 6сек.одну комаху. Інший вчений Л.Катрона встановив, що взуколокаційний апарат миші важить долю грама, а об’єм – долю куб.дм. а згадайте сучасні радіолокаційні пристрої: вони важать сотні - тисячи кг, а об’єм їх сотні куб.дм. Розрахунки показують, що система летючої миші в 100 разів переважає сучасну аналогічну техніку.

Гідролокаційний апарат дельфінів визначає дальність дії на відстані 3км. Точність визначається ними при відстані декілька десятків метрів всього в півградуса. Такий апарат може бути зразком для інженерів, що розроблять гідрокаційну техніку.

Особливо цікавить вчених швидкий рух китів та дельфінів. Швидкість касаток – 38-55 км/год, дельфіни – до 48 км/год, меч-риба – до 100 км/год. Це обумовлено формою тіла тварин, будовою шкіри, що вкрита особливим слизом уміння керувати шкірою, тілам, м’язами. Зараз вчені вивчають методи їх моделювання.

Не менш цікаве глісирування водяних тварин та їх рух за допомогою повітряної подушки. Летючі риби глісирують по поверхні води зі швидкістю 18 км/год, а у момент відриву від води U=60 км/год.

Південноамериканська качка-пароплав не вміє літати. А в Японії за цим принципом побудовано корабель із використанням підводних крил, 98% його маси знаходиться над водою, а 2% – у воді. Також японці створили корабель – копію кита, що дозволило на 25% збільшити швидкість при тій же вантажопід’ємності.

Інженери з Нижнього Новгорода створили снігоход вагою 1300кг і швидкість його 50 км/год. А рухається він як пінгвін.

Інженер А.Треблев вивчивши роботу крота розробив конструкцію підземлехода.

Інженер В.Турін розробив проект без колісного автомобіля, що рухається скачками, як кенгуру.

Орієнтація тварин в просторі являє саму складну загадку природи (риби на нерест, птахи на зимівлю). Так зелена морська черепашка відкладає яйця в південні частині Атлантичного океану, а черепашки, що вилупились упливають до південно-східного узбережжя Південної Америки. А потім вони вертаються знову туди проти течії на тіж острови для відкладення яєць. Вчені висунули ряд гіпотез щодо поведінки цих тварин: що вони орієнтуються по сонячному азимуту по зіркам за допомогою магнітного поля. Та інші нові гіпотези.

Як ми бачимо, вчені, інженери, художники, конструктори широко використовують науку біоніку для нових винаходів та відкриттів. Біоніка сприяє на тільки технічні думці, а й естетичній. Адже питання архітектоніки, пропорційності та гармонійності форм природи, сприяє створенню естетично повноцінних виробів.

Як ми бачимо, світ природи невичерпний на творчість. Завдання людини вибирати все корисне, доцільне, перенести його в своє життя, але так щоб не нашкодити ні собі, ні нащадкам, ні природі.

Історія винаходів не стоїть на місті, тому і для вас є велике поле діяльність в наступних напрямках та системах біонічних досліджень:

  1.  Дослідження принципів функціонування живих систем (адаптація, самоорганізація, само настрій, асоціативна пам’ять і т.п.) використання їх при створенні технічних об’єктів.
  2.  Створення мініатюрних датчиків акустичних, теплових, магнітних, світлових та інших.
  3.  Дослідження, спрямовані на розкриття принципів розпізнавання образів, орієнтації, та навігації живих організмів. Це важливо для розробки способів керування літаючими апаратами, що літають.
  4.  Розробка методів, засобів для забезпечення оптимальної взаємодії людини і машини та ін.

Таким чином, ми ознайомились із науковими дисциплінами, які дають нам широке поле діяльності по вдосконаленню оточуючого середовища.

Проробимо дослід, який показує одну із чудових закономірностей природи – опірність конструкції залежно від форми.

Листя деяких рослин змінює форму: одні згортаються в трубочку, другі утворюють химерні короби, ті закручуються в спіраль. Це дає їм можливість витримувати якнайбільше навантаження. Такий процес швидкого перетворення біоформи в техніку називається трансформацією.

Ось така трансформація підказала італійським архітекторам ідею залізобетонного автодорожнього мосту нової конструкції – напівзгорнутого трав’яного листка. Міцність, краса, легкість цьої споруди взята з природи.

Художник-конструктор працює разом з інженером, архітектором, технологом.

Уважно вивчає форму природних аналогів, їхні пропорції, розподіл мас, доцільність та раціональність зовнішньої будови (див.табл.). трансформація за допомогою формоутворюючих ліній природної форми в техніку, при збереженні образу аналога.

Ви бачите ці перетворення. А таке завдання сподобається і вам, що ви проробите на л.п. роботі.

Проробимо з вами маленький експеримент. Візьмемо аркуш паперу і покладемо його на дві підставки і під власною вагою він прогнувся.

А тепер складіть його ребрами впоперек прольоту. Такий аркуш не прогинається і може витримати вантаж в 100 разів більше, ніж ви самі.

А взяти бджолиний стільник. Він складається з безкінечної кількості шестикутних призм. Розміщуються вони паралельно рядами. Це ідеальна модель дуже місткої монолітної конструкції. Секрет її в найраціональнішій будові воскових чашечок. Така форма забезпечує в будівництві найменші витрати будівельного матеріалу (Елеватори зерносховища). 

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд


Harmonia 57 © 2008, Triptyque, Brasil/France

На востоке Сан Пауло в Бразилии архитектурной компанией Triptyque из Франции построен уникальный дом. Уникален он тем, что способен дышать, изменяться и даже потеть почти так же, как живой организм. По форме здание мало чем отличается от других современных строений. Оно представляет собой две массивные башни, соединенные металлическими мостами. Но главное в нем - не форма, а окружение - весь дом усеян мелкими отверстиями, засаженными разнообразной растительностью.


Harmonia 57 © 2008, Triptyque, Brasil/France

Для того, чтобы растениям было комфортно в жарком бразильском климате, в дом встроена специальная ирригационная система, настроенная на регулярный автоматический полив. Вода течет через стену и постоянно проходит циклы очищения.

Также, как и в центре Помпиду в Париже, все трубы выведены наружу, только окрашены в неоново-зеленый цвет под стать бушующей вокруг флоре. Кроме того, на фасаде здания расположены раздвижные двери, позволяющие либо открывать окна, либо затенять их от солнца.


Harmonia 57 © 2008, Triptyque, Brasil/France

Таким образом, жильцы будут иметь возможность всегда оставаться в тени и прохладе при любом климате - да еще и смогут любоваться маленьким лесом, который им самим не надо поливать.


Harmonia 57 © 2008, Triptyque, Brasil/FranceЕще две идеи живого дома -
Травяной дом моды Ann Demeulemeester от корейской Mass Studies и Настенные сады Жана Нувеля

экологическая мебель. Снова увлечение старыми вещами, переосмысленными и даже не всегда отреставрированными. Джейми Вард/Jamie Ward собирает старую мебель по всему Манчестеру. Он почти ничего не меняет в этих устаревших предметах, разве что создает из кусочков старой мебели новую, да так, чтобы подчеркнуть индивидуальность старого, видавшего виды дерева.

Ведь все новые сиденья и столешницы на одно лицо, а вот изборожденная стариной, трещинами и сколами мебель – неповторима. Как истории людей, так и мебельные истории хранятся из года в год, словно воспоминания о прошедших временах.

Ресторан Yellow Treehouse: пообедать в гнезде

22.11.2008 by Amaranta


Yellow Treehouse Restaurant © 2008/9, Yellow Treehouse, New Zealand

Жить на деревьях – любимая мечта детей, которые умеют по лазить деревьям. Впрочем, и тех, которые не умеют – тоже. Просто несбыточная. И моя тоже – вот почему я не смогла пройти мимо этого проекта и не могу удержаться, чтобы не рассказать вам. В этот ресторанчик на дереве можно подняться с удобством в недалеком будущем. The Yellow Treehouse Restaurant будет закончен к Рождеству, и вскоре рассчитывает принять первых посетителей из числа желающих пообедать на дереве.


Yellow Treehouse Restaurant project © 2008/9, Pacific Environments Architects, New Zealand


Yellow Treehouse Restaurant project © 2008/9, Pacific Environments Architects, New Zealand

Ведет строительство компания отчаянных новозеландцев из студии Pacific Environments Architects, которые именуют свою команду так же, как и свой проект – Yellow Treehouse. Они же полностью разработали дизайн проекта.

Ресторан висит в буквальном смысле слова на большой сосне на высоте 10 метров над землей. Он весь словно воздушный. Помещения будут построены из светлого дерева и стекла, и стены ресторана будут состоять как бы из воздуха и света.[contemporist.com]

Поющие горшки Kirikabu от JVC

18.11.2008 by Amaranta

Вот такой необычный концепт представлен на Неделе дизайна в Токио. Настоящий музыкальный сад! Идея высокотехнологичности в сочетании с экологичностью доведена здесь до абсолюта. Колонки не нужно никуда прятать - наоборот, их стоит выставить на всеобщее обозрение, а также поливать и, возможно, подстригать растущую из стереосистемы зелень. Дизайнеры из компании JVC так и обозначили это свое детище - звуковой сад Kirikabu. Таких современных цветочных горшков еще ни у кого не было - они оснащены стереозвуком и встроенными усилителями. Остается только подключить колонки к питанию и полить свой поющий садик. [engadget.com]

The Valley of Joan. От свалки к пейзажу

1.11.2008 by Amaranta


The Valley of Joan © 2008, Enric Batlle и Joan Roig, Batlle and Roig Architects, Spain

Испанские архитекторы из Batlle and Roig Architects — Энрике Бэтлл/Enric Batlle и Хуан Роиг/Joan Roig — выиграли сразу три призовых места на ежегодном архитектурном фестивале в Барселоне/World Architecture Festival Barcelona — за энергосбережение, борьбу с мусором и за вторичное использование отходов. Их проект The Valley of Joan представляет собой масштабный и очень эффектный проект по одновременной утилизации целой свалки. (more…)

Mini House и Floating House - идея мини-домиков по-шведски


Mini House © 2008, Jonas Wagell, SwedenОказывается, идея небольших и оригинальных жилищ прямо-таки носится в воздухе. Возможно, некоторые дизайнеры любят миниатюру, сказочность и очарование которой впитано нами еще из детских сказок о пряничных домиках. А возможно, в центре внимания — экология, экономия ресурсов и энергии. Как бы там ни было, разрешите познакомить вас с творениями шведского дизайнера и архитектора Джонаса Вогеля/Jonas Wagell, который решил поэкспериментировать с малым пространством. 


Hills Clubhouse © 2008, Andrew Patterson, New ZealandМир любит контрасты — это старая правда, не утратившая актуальности и по сей день. В эпоху максимальной урбанизации и распространенности высоких технологий людям как никогда хочется слиться с природой. Отсюда и популярность натуральных материалов, этнических мотивов в дизайне и архитектуре. Архитекторы идут еще дальше — стараются строить из местных материалов и так, чтобы строение казалось частью ландшафта, а не довлело над ним или бросалось в глаза. 

Пальмовый домик в пальмовой роще или немного

В наши края заглядывает зима, а в далекой жаркой Индии строят вот такие одно- и двухэтажные пальмовые дома. С открытыми интерьерами, полными воздуха и света.


Palmyra House © 2008, Studio Mumbai, India

Пальмировая пальма находит около восьмисот различных применений в хозяйстве, поэтому не зря считается самым важным деревом из произрастающих в Индии и Камбодже. Чтобы обратить внимание на экологический потенциал пальмировой пальмы, уроженец Индии Биджой Джайн/Bijoy Jain из студии Studio Mumbai, воплотил в жизнь проект Palmyra House.


Palmyra House © 2008, Studio Mumbai, India

Эти симпатичные домики построены исключительно из заготовленной здесь же пальмовой древесины и расположены на кокосовой плантации в Восточной Индии.


Palmyra House © 2008, Studio Mumbai, India

Основной упор сделан на то, чтобы внутренние помещения хорошо проветривались — это самое главное в тропическом климате. В открытом дворике, напоминающем о римском дворе-атриуме, есть бассейн.

Плавучий город Vincent Callebaut. Экополис Lilypad

1.07.2008 by Amaranta 


Floating Ecopolis Lilypad © 2008, Vincent Callebaut, BelgiumВозможно, некоторые помнят «Водный мир», фантастический фильм о просторах бесконечного океана, в которых плавают утлые рукотворные лоскутки суши. Экологи предупреждают и о реально грядущем изменении климата, в результате которого большие участки суши окажутся затопленными.


Floating Ecopolis Lilypad © 2008, Vincent Callebaut, BelgiumБельгийский архитектор Винсент Каллеба/Vincent Callebaut предлагает свой проект плавающего экополиса «для беженцев от изменившегося климата». Автор надеется, что его проект обязательно найдет свое применение в реальности еще в этом столетии. 


Floating Ecopolis Lilypad © 2008, Vincent Callebaut, BelgiumЭтот город — амфибия, частично на суше, частично — в воде. Он может вместить пятьдесят тысяч жителей, а еще — дать приют разнообразной флоре и фауне вокруг своего «центрального бассейна», где собирается и очищается дождевая вода.


Floating Ecopolis Lilypad © 2008, Vincent Callebaut, BelgiumГород также обеспечен полностью развитой инфраструктурой, дорогами, садами, парками, рабочими местами, социальными учреждениями. Кроме того, он способен самостоятельно обеспечивать себя энергией, получая ее из всех возможных источников вокруг: солнечная, ветряная, водяная.


Floating Ecopolis Lilypad © 2008, Vincent Callebaut, BelgiumБиотоп города полностью самодостаточен и может воспроизводиться. В общем, добро пожаловать на Таинственный остров нового поколения!Подробно насмотреться на работы архитектора, узнать о нем и начитаться о проекте плавучего экополиса можно на сайте архитектора http://vincent.callebaut.org.



Тема №2 Історичний генезис та динаміка  міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму) .

Міста розростаються в бік передмість і витісняють природні ландшафти. Упродовж тривалого історичного періоду довкола щільного міського центру формуються концентричні урбанізовані смуги, які мають різну густоту забудови (рис, 1.3). Якщо площа середньовічного міста становила сотні гектарів, а інколи і менше (Львів за мурами займав усього 50 га), то сучасне місто охоплює величезні території, які досягають сотень квадратних кілометрів.

Розростаючись по горизонталі, сучасне місто одночасно росте і вгору. Фізична маса його споруд на одиницю площі не менша, а значно більша густозабудованих кварталів середньовічного міста. Нагромадження будинків сучасної висотної забудови немов притискує його мешканців до землі. Сильні вітри, які утворюються в ущелинах кварталів, роблять міжбудинковий простір ще незатишнішим.

Росте концентрація міського населення, його густота в окремих містах досягає небувалих величин. Наприклад, у Парижі вона становить 250 тис, чол. на 1 км2, що в 35 разів більше середньої густоти міського населення і в 650 разів більше середньої густоти сільського населення Франції. На кожного парижанина припадає всього 40 м2 землі і тільки З м2 зеленого простору. В сучасному містобудуванні ведеться пошук нових просторових рішень, в основу яких покладено принцип "вільної" забудови, умілого розміщення будинків різної поверховості, використання характерних рис місцевого рельєфу.

Найперше, на що звертають увагу, — це забезпечення домінування оточуючої природи. Може, це й ілюзорне вдчуття, створене архітектурним генієм, але воно так необхідне мешканцю міста, якому "бракує" природи. Саме так сприймаються нові житлові райони Вільнюса — Жир-мунай і Лаздинай, відзначені в свій час Ленінською премією СРСР.

Місто й оточуюче середовище, як система урбанізованих і неур-банізованих територій, розглядаються сучасним містобудуванням не тільки за окремими його компонентами (житлова, промислова або інша забудова і природний ландшафт), але і в цілому, як співвідношення міста і його приміської природної й окультуреної природних зон. Урбанізовані території не повинні зливатися між собою, щоби між ними не було "неурбанізованого фону". В недалекому майбутньому радіус природних зелених зон великих міст збільшиться до 100 км і більше. Наявність швидкісного автомобільного і залізничного транспорту забезпечить переміщення (перевезення) міського населення в найвіддаленіші мальовничі куточки приміської зони.

З висоти пташиного польоту можна спостерігати прямування урба-нізованого потоку "міськрї цивілізації". Цей потік можна або зупинити, або спрямувати в потрібне русло. Все полягає в тому, щоб зберегти "неурбанізований фон" від невиправданої забудови або його руйнування будівельними кар'єрами та розробками корисних копалин. За кордоном і в нашій країні для моніторингу за розвитком міст широко використовують аеро- і супутникові фотознімки.

Місто в різні часи розвивалося за рахунок розширення своєї території, досягаючи досить великих розмірів. Однак його вплив на прилеглі до міських меж території раніше був незначним. Сьогодні, наприклад, місто з мільйонним населенням і поперечником 15 км має 30-кілометрову приміську урбапізовану зону. Приміська зона, пов'язана з містом соціально-економічними зв'язками (трудові ресурси, забезпечення сільськогосподарськими продуктами, розміщення будівельних, транспортних і комунальних підприємств, рекреаційних угідь), розглядається сучасним містобудуванням як єдине ціле з містом.

Посилена урбанізація прилеглих до міста у минулому великих сільськогосподарських і лісових поясів відбувається значного мірою внаслідок переродження сільських населених територій у міські та їх постійного розростання. Тенденцію до збільшення за рахунок поглинання неурбанізованих територій мають міста-супутники, поява яких, якшо згадати початок цього століття, пов'язувалася з дезурбанізацією і поліпшенням екологічної обстановки у великих капіталістичних містах.

Таким чином, сьогодні місто, яке формувалося віками, переросло в міську агломерацію, тобто стало головним осередком системи розселення. 11с урбанізовані структури, об'єднані функціональними і просторовими зв'язками на базі природного середовища. Агломерація в межах країни, мікрорегіону та регіону характеризується функціональними зв'язками, які формувались внаслідок виробничої діяльності і невиробничих стосунків.

Окремі міські агломерації — міста розселення великої кількості населення. В 1870 р. 95% американців жили в населених пунктах з кількістю жителів не більше 2,5 тис. Тільки два міста — Філадельфія і Нью-Йорк — налічували до 35 тис. Сьогодні в США з'явився великий урбанізований район, який займає 150 тис. км2, в якому проживає 40 млн. Утворився він за рахунок злиття агломерацій Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора і Вашинітона. На тихоокеанському побережжі Японії — в минулому країни невеликих міст — внаслідок зрошення агломерацій Токіо, Іокогами, Кіото, Нагої, Осаки і Кобе утворюється найкрупніша в світі конурбація, або мегаполіс, де проживає 60 млн людей.

У Німеччині формується мегаполіс Рейно-Рурського району (Кельн, Дюссельдорф, Рурський басейн), у Великобританії — "Мідленде" (Ліверпуль, Манчестер, Лідс-Белфорд, Бірмінгем). Обидва мають приблизно 10~ 15 млн жителів.

У колишньому СРСР налічувалося понад 500 міських агломерацій, в яких у 1970 р. проживало 110 млн населення, тобто понад 80% усього міського населення країни. Крім міст-мільйонерів, великі міські агломерації утворюються навколо таких індустріальних центрів, як Донецьк, Дніпропетровськ, Волгоград, Челябінськ, Новокузнецьк. Найкрупнішою в країні була Московська агломерація, яка налічувала 10 млн людей. Передбачалося, що до 2000 р. міське населення СРСР буде становити 70-75% загальної кількості населення країни. Процес урбанізації торкнувся і країн, які розвиваються. В Азії великі агломерації виросли навколо Калькутти, Бомбея, Сінгапура, Стамбула, у Південній Америці — навколо Буенос-Айреса, Сан-Пауло, Ріо-де-Жанейро.

Б. Уорд і Р. Дюбо в доповіді на Стокгольмській конференції ООН (1972 р.), торкнувшись феномена людської цивілізації — урбанізації, відзначали: "...до того часу, поки в XIX ст. розвиток промисловості не змусив людину покинути поля, на яких вона працювала, і піти працювати на фабрики, доти, доки не утворився надлишковий ріст населення, ніхто не міг передбачити, як швидко розширюються площі, зайняті під будівлі".

Р. Л. Сміт (1982) у полемічних нарисах про екологію людини стверджує, що у 1850 р. жодне суспільство не могло бути названо урбанізованим, оскільки світ тоді ще був аграрним. У 1900 р. урбанізованою могла називатися лише одна країна — Великобританія.

До 1965 р. всі індустріальні країни були урбанізоваш і більша частина їх населення жила в містах. Подібно росту населення урбанізація швидко посилилась в останній час. Десятирічний період урбанізації у 1950—1960 рр. відповідає 50-річному періоду з 1900 по 1950 рр. До 1990 р., вважав Р.Л. Сміт, близько половини населення земної кулі мало б жити в містах. За даними ООН, міське населення світу за 1920—1960 рр. виросло майже втричі, а до 2000 р. буде становити понад 3 млрд і перевищить за чисельністю сільське.

В умовах науково-технічної революції місто зберігає своє значення, оскільки інтенсифікація всього суспільного виробництва значною мірою продовжує спиратися на міську концентрацію і на виробничу функцію міського середовища. В цих умовах ще швидше розширюється урбанізоване середовище, інтенсифікується його дія на природу. Це зумовлено, по-перше, приростом населення, головним чином міського, розвитком технологій, які вим.агають розширення простору, а отже, ареалу населення, виробництва засобів інформації та комунікацій. По-друге, це пояснюється розповсюдженням міського способу життя, і в першу чергу небаченим ростом, просторового руху населення. А простір людині необхідний не лише для розвинутого виробництва, але й для забезпечення фізичної і духовної гармонії.

Проблема сучасних великих міст посилюється через нестачу природно-просторових ресурсів. Якщо раніше вони розглядались як фізичний простір, який необхідно подолати, то сьогодні набувають великої цінності у відтворенні трудового і культурного потенціалу особистості.

Колись концентричне стиснуте місто розросталось за рахунок передмість. Концентрація міської забудови, як відомо, була зумовлена швидкими темпами індустріалізації XIX ст, В усіх високорозвинених країнах світу основний потік населення йшов не до центру сучасних міст, а в бік просторих передмість. Цьому процесу сприяв розвиток залізниць, а згодом автомобільного транспорту. Наприклад, з 1940 по 1960 рр. населення центральних районів Стокгольма зменшилося з 54 до 27%, Торонто з 71 до 37%, Мадрида з 77 до 41%. Як стверджують Б. Уорд і Р. Дюбо, кульмінаційна точка у рості густоти міського населення була досягнута в 1970 р., а потім намітився спад. Причини цього процесу різні. Перш за все необхідно брати до уваги наплив у місто сільського населення, яке розселяється, головним чином, у передмістях. Багато міських мешканців, переважно забезпечених, намагаючись наблизити своє житло до природи, будують у передмістях другий будинок. Вважають, що тенденція "втечі" населення із центрів у передмістя набуває стійкого характеру.

Ідея міст-садів у багатьох капіталістичних та міст-супутників у соціалістичних країнах привела до того, що в околицях великих міст виросли нові міста, витіснивши природні ландшафти, до яких так тяглися їхні мешканці. Зокрема, так сталося із підмосковними Пущином, Ауб-ном і Зеленоградом, у Новосибірську — із Академмістечком.

Розвиток урбанізації, ускладнення просторових форм господарської і соціальної діяльності вимагають більшої уваги до районного планування, збереження цінних природних ресурсів, пам'яток культури, питань підтримання оточуючого людину середовища в належному екологічному стані.

Сучасні форми просторової організації та концентрації виробництва, а також інтенсивний розвиток транспорту дають можливість ізолювати найагресивніші стосовно оточуючого середовища і людини господарські об'єкти, а цінні природні комплекси зробити більш доступними для населення. Такий підхід, закладений у методиці районного планування, визначає території перспективного розвитку населених міст і їх груп (систем, агломерацій), зон обмеженого розвитку урбанізації і можливого розміщення підприємств, забруднюючих оточуюче середовище. Передбачається створення екологічних коридорів, зон охорони водних джерел І водосховищ, а також територій, які охороняються — цінних природних ландшафтів, заповідників, заказників, архітектурно-історичних комплексів і, нарешті, розвиток сільськогосподарських поясів. Подібна структура, яка закладена в районному плануванні, дає змогу управляти екологічною ситуацією в містах і приміських зонах. Антропогенні зміни рельєфу. Рекультивація промислових територій. Лісова рекультивація територій, порушених промисловими розробками корисних копалин, як правило, переважає в районах лісової зони, там, де в результаті видобутку корисних копалин значно знищений лісовий покрив.

Дослідженнями доведено, що в деяких випадках за наявності поблизу джерел занесення насіння деревних рослин заростання відвалів відбувається не тільки за рахунок трав'янистих, але й деревних видів рослин. Тому, розробляючи питання лісової рекультивації, необхідно враховувати не тільки властивості самих відвалів, але й характер природного рослинного покриву на них, що дозволяє вирішувати питання про доцільність штучного лісовирощування або поліпшення умов для природного рослинного покриву.

Основна тенденція у виборі асортименту деревних рослин для лісової рекультивації повинна бути спрямована на використання видів місцевої флори, екологічно пристосованих до умов існування у певній грунтово-кліматичній зоні.

Озеленення міст. Влаштування озеленення на штучних поверхнях/Визначення термінів

2.1. Наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

Балансоутримувач - спеціально вповноважені підприємства, організації, установи, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень

Буферна зона - окраїна частини парку або додатково виділена і освоєна сусідня територія для масового відпочинку населення з метою зменшення рекреаційного навантаження на культурно-історичну зону парку.

Вертикальне озеленення - елементи озеленення фасадів будівель, паркових споруд, спеціальних ажурних споруд, вертикальних стін та інших об'єктів з використанням деревовидних ліан та інших витких рослин.

Вуличні насадження - озеленена територія вздовж вулиць міста.

Газон - певна ділянка однорідної території з штучним дерновим покривом, який створюється посівом і вирощуванням дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або дернуванням.

Зелені насадження - деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території міста.

Зелені насадження загального користування - зелені насадження, які розташовані на території міста і мають вільний доступ для відпочинку.

Зелені насадження обмеженого користування - насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств і складських зон, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші.

Зелені насадження спеціального призначення - насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; кладовищ, ліній електропередач високої напруги; водоохоронні, пришляхові насадження в межах міста.

Зелене будівництво - комплекс робіт щодо створення нових міських зелених насаджень і реконструкції наявних.

Квітник - ділянка геометричної або довільної форми з посадженими одно, дво- або багаторічними квітковими рослинами.

Клумби - квітники правильної геометричної форми у вигляді кола, квадрата, прямокутника, овалу, трикутника тощо.

Ландшафт - природний територіальний комплекс, ділянка земної поверхні, обмежена природними рубежами, у межах якої природні компоненти (рельєф, ґрунт, рослинність, водойми, клімат, тваринний світ), а також штучні або антропогенні (забудова, дороги, сільгоспугіддя тощо), перебувають у взаємодії і пристосовуванні один до одного.

Малі архітектурні форми - у зеленому господарстві штучні архітектурно-об'ємні елементи садово-паркової композиції: альтанки, бесідки, ротонди, перголи, трельяжі, арки, кіоски, павільйони, палатки, знаки, які об'єднані загальним художнім задумом, що виконують утилітарні та декоративні функції, садово-паркові меблі, обладнання ігрових та господарських майданчиків, декоративні вази, паркові скульптури, урни, питні фонтанчики тощо.

Міський ліс - лісовий масив або ділянка лісу, розташовані в межах міста.

Норма озеленення - площа озеленених територій загального користування, яка припадає на одного жителя.

Об'єкт благоустрою зеленого господарства - об'єкт благоустрою, на території якого розташовані зелені насадження.

Об'єкт озеленення - територія, призначена для озеленення, на якій передбачається реконструкція і проведення капітального або поточного ремонтів об'єктів зеленого фонду.

Озеленені території - ділянки землі, на яких розміщена рослинність природного чи штучного походження (садово-паркові комплекси та об'єкти зеленого будівництва).

Охорона зелених насаджень - система адміністративно-правових, організаційно-господарських, економічних, архітектурно-планувальних і агротехнічних заходів, спрямованих на збереження, відновлення або покращання виконання зеленими насадженнями відповідних функцій.

Парк - самостійний архітектурно-організаційний комплекс площею понад 2 га, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку населення.

Пошкодження зелених насаджень - надання шкоди кореневій системі, стовбуру, кроні, гілкам деревно-чагарникових порід, а також газонам, квітникам, але яка не припинила їх росту.

Присадибна ділянка - це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку.

Рекреаційна зона - спеціально виділена генеральним планом і організована територія в місті і зеленій зоні, призначена для відпочинку населення.

Сади - упорядковані масиви зелених насаджень площею від 2 до 6 га, призначені для короткочасного відпочинку населення.

Санітарно-захисна зона - озеленена територія спеціального призначення, яка розділяє (відокремлює) сельбищну частину міста від промислових підприємств.

Сквер - упорядкована й озеленена ділянка площею від 0,02 га до 2,0 га, яка є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначена для короткочасного відпочинку населення. Озеленені ділянки площею менше 0,02 га, що прилягають до транспортних магістралей у вигляді острівців газонів і квітників без доріжок і місць відпочинку, ураховуються в складі вулиць, як насадження спеціального призначення.

Урочище - природно-територіальний комплекс, який складається із закономірного просторового поєднання (системи фацій). Урочища найчастіше формуються на основі певних форм рельєфу - випуклої чи ввігнутої, але єдиної за генезисом і віком. Це може бути будь-яка частина місцевості, не подібна на іншу, наприклад, ліс серед поля.

Утримання зелених насаджень - дотримання режиму їх використання з проведенням агротехнічних заходів, що сприяють нормальному ростові.

 ІІІ. Об'єкти благоустрою зеленого господарства міста

3.1. До об'єктів благоустрою у сфері зеленого господарства міста належать:

- парк;

- сквери;

- міські ліси;

- зони рекреації;

- зелені насадження в охоронних та санітарно-захисних зонах, зони особливого використання земель;

- зелені насадження прибудинкової території.

3.2. Елементи благоустрою.

Елементами благоустрою є:

- покриття доріжок відповідно до норм стандартів;

- зелені насадження уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях;

- будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;

- засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;

- комплекси та об'єкти монументального мистецтва;

- обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків;

- малі архітектурні форми;

- інші елементи благоустрою.  

ІV. Використання об'єктів благоустрою зеленого господарства

та охорона зелених насаджень

 

V. Вимоги до розміщення зелених насаджень

(згідно наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України  від 10.04.2006 ¹105)

Відстань від будівель і споруд до дерев і чагарників

2

Від краю тротуарів і садових доріжок

0,7

0,5

3

Від краю проїжджої частини вулиць, укріплених смуг країв доріг або бровок канав

2,0

1,0

4

Від щогли, опори, колони, та естакади

4,0

-

5

Від підошви відкосів, терас та ін.

1,0

0,5

6

Від підошви або внутрішньої межі підпірних стінок

3,0

1,0

7

Від підземних мереж:

 

 

 

- газопроводів, каналізації

1,5

-

 

- теплопроводів (від стінок каналу) і трубопроводів теплових мереж при безканальній прокладці

2,0

1

 

- водопроводів, дренажів

2,0

-

 

- силових кабелів і кабелів зв'язку

2,0

0,7

 

Примітки.

1. Наведені нормативи стосуються до дерев з діаметром крони не більше 5 м і повинні бути відповідно збільшені для дерев з кроною більшого діаметру.

2. Відстань від повітряних електромереж до дерев слід приймати за правилами влаштування електрообладнання.

3. Згідно державних будівельних норм України «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» - ДБН 360-92**:

- у нових житлових районах від краю проїжджої частини до осі стовбура дерева не менше 4 м при діаметрі крони не більше 5м. Для дерев з великою кроною цю відстань можна збільшити до розміру, при якому крони будуть розміщуватися не ближче 1,5 м від краю проїжджої частини;

- висота чагарників при їх розміщенні від краю проїжджої частини на відстані від 1 до 5 м не повинна перевищувати 50 см;

- дерева, що висаджують біля будинків, не повинні перешкоджати  інсоляції та освітленості житлових і громадських приміщень, а також проїзду пожежних автомашин. 

Охорона та консервація пам’яток  садово- паркового мистецтва .Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

Антропогенним ландшафт - це різні форми прояву людської діяльності в ландшафті, які поділяються на дві групи:

1. Типи використання земель чи угіддя (пасовища, плантації, сади);

2. Інженерні комплекси (мало - та багатоповерхові споруди чи цілі міста, дороги).

Від того, що до кожного них ми додамо слово ландшафт, тобто перейменуємо населені пункти в системні ландшафти, чи назвемо поле гороху гороховим ландшафтом, ні наука ні практика нічого не виграють.

Антропогенний вплив - вплив, який здійснюється господарської діяльністю людини на навколишнє середовище та ресурси і призводить до зміни їхніх характеристик.

Показники впливу - елементи чи параметри, за допомогою яких визначається ступінь впливу на геосистеми.

Оцінка впливу - діяльність спрямована на визначення характеру, ступеня чи величини впливу, прогнозування можливих наслідків діяльності людини на геосистеми. Важливе значення при оцінці антропогенної трансформації геосистеми має дослідження всіх можливих видів впливів на навколишнє середовище, а також вимір показників впливу.

1) за видами господарської діяльності, що здійснює вплив на геосистеми. Виділяють: сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, транспортні, рекреаційні, промислові, селитебні.

2) за територією, яку охоплює вплив: локальні, лінійні, площинні.

3) за режимом та тривалістю дій: коротко часові, тривалі, епізодичні, періодичні, практично безперервні.

4) за характером дії на навколишнє середовище: механічні, гідроморфічні, теплові, фізичні, хімічні.

Основним наслідком впливу на ландшафти є формування антропогенних ландшафтівАнтропогенна трансформація - зміна природних систем під впливом господарської діяльності людини. Це інтегрована характеристика, яка враховує не лише зміни структури геосистеми в цілому, але й фізичні й хімічні забруднення компонентів ландшафтної системи, зміни видового складу. Антропогенна трансформація характеризує сукупний впливів різних видів навантажень на ландшафтну систему. Це результат взаємодії людини з навколишнім середовищем у рамках конкретних геосистем.

В процесі трансформації ландшафт піддається певним змінам, які можуть бути класифіковані наступним чином:

1) за орієнтованістю впливу: прямі, опосередковані, зміни;

2) за глибиною змін: функціонування, динаміка, розвиток;

3) за зворотністю: зворотні, незворотні;

4) за направленістю: прогресивні, регресивні;

5) за ступенем відповідності поставленій меті: цілеспрямовані, побічні.

Тому ступінь трансформації ландшафту буде в свою чергу залежати від величини, виду, інтенсивності впливу, направленості; характеру впливу, господарської діяльності на компоненти навколишнього середовища

Проблемою антропогеннозмінених ландшафтів займався А.Г.Ісаченко. Він обґрунтував концепцію «культурного ландшафту». Критерії культурного ландшафту визначаються суспільними потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:

1) висока відтворюваність та екологічна ефективність

2) оптимальне середовище для життя людини, що допоможе збереженню здоров'я, фізичному та духовному розвитку людини.

Одна з основних умов при формуванні культурного ландшафту - досягнення максимальної відтворюваності відновлюваних природних ресурсів, і перш за все, біологічних. В культурному ландшафті повинні бути по можливості попереджувати небажані процеси, як природного, так і техногенного походження. Це буде сприяти збереженню природних ресурсів і покращенню якостей життєвого середовища. Всі ці заходи нерозривно пов'язані з раціональним використанням всіх видів природних ресурсів, що в свою чергу впирається у вдосконалення технології виробництва.

.1. Ландшафт перемінений - грунтово-рослинні угрупування не піддалися змінам;

2. Ландшафт слабо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності не перевищують 20 %;

3. Ландшафт середньо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %;

4. Ландшафт сильно змінений - розорювання і зміщення природних природної рослинності більше 80 %. Сюди не включаються великі міста;

5. Ландшафт перетворений - створений за планом в умовах соціального будівництва.

Н.К. Йогансен (1970) за ступенем впливу людини на природу виділяє три категорії ландшафтів:

1. Первинно змінені, що виникли до свідомої діяльності, зараз фактично не існують;

2. Свідомо змінені на протязі декількох тисячоліть з поділом на слабо змінені, змінені та перетворені ландшафти;

3. Планомірно змінені.

. Антропогенні ландшафти - заново створені людиною комплекси, що раніше не існували в природі. До їх числа можна віднести кургани в степу, польдер на місці морського мілководдя, та інші.

2. Змінені (перетворені) антропогенні ландшафти, що характеризуються тим, що прямого перетворюючого впливу з боку людини в них зазнали окремі компоненти. Зміненим (перетвореним) ландшафтом є, наприклад, насаджений березовий гай на місці діброви чи полино-типчакове пасовище на місці ковилового степу. У змінених ландшафтах хоча й спостерігаються антропогенні перебудови рослинності, але вони не виходять за рамки одного типу (дубовий ліс - березовий ліс, степ - полиново типчаковий степ). Якщо у результаті діяльності людини у ландшафтному комплексі змінюється один тип рослинності на інший, то можна говорити про виникнення антропогенного комплексу. Приклади їх: полезахисні лісові смуги, пустощі на місці вирубаної тайги.

ІІІ Класифікація антропогенних комплексів за їх генезисом.

Антропогенні комплекси мають різний генезис, пов'язаний з тим чи іншим типом діяльності людини. Слід розрізняти наступні генетичні групи антропогенних ландшафтів:

1. Техногенні ландшафти - комплекси виникнення яких пов'язано з різними видами будівництва - промисловим, господарським, дорожнім, водогосподарським. Техногенні ландшафти відрізняються великою різноманітністю. До них в рівній мірі належать кар'єри з відвалами, водосховища в озерами, земельні нагорнуті вали.

2. Підсічні ландшафти - комплекси, у своєму виникненні пов'язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу).

3. Розорювані, або араційні (від лат. aro - розорювати), ландшафти - антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання території з трав'янистою рослинністю. До їх числа належать польові ландшафти.

4. Пірогенні ландшафти - комплекси, зумовлені випалюванням лісів, степів та інших типів корінної рослинності з метою використання земель під пашню чи покращення трав'яного покриву. Пірогенний фактор визначає структуру багатьох лісових, степових, лісостепових та саванних районів земної кулі. Вогонь, за Л.Я. Гордягіним, головна причина безлісся різнотравно-лучних степів, і причина існування самого лісового ландшафту. Явно антропогенного походження має більшість типів саван, за винятком вологих.

 Лекція 2/2/(2год.).Антропогенні зміни рельєфу. Рекультивація промислових територій. Лісова рекультивація територій, порушених промисловими розробками корисних копалин, як правило, переважає в районах лісової зони, там, де в результаті видобутку корисних копалин значно знищений лісовий покрив.

Дослідженнями доведено, що в деяких випадках за наявності поблизу джерел занесення насіння деревних рослин заростання відвалів відбувається не тільки за рахунок трав'янистих, але й деревних видів рослин. Тому, розробляючи питання лісової рекультивації, необхідно враховувати не тільки властивості самих відвалів, але й характер природного рослинного покриву на них, що дозволяє вирішувати питання про доцільність штучного лісовирощування або поліпшення умов для природного рослинного покриву.

Основна тенденція у виборі асортименту деревних рослин для лісової рекультивації повинна бути спрямована на використання видів місцевої флори, екологічно пристосованих до умов існування у певній грунтово-кліматичній зоні.

Вітчизняна і зарубіжна практика створення лісових культур на відпрацьованих відвалах володіє даними про використання аеро- і гідропосіву насіння деревних культур, механізовану посадку 2-3-річних саджанців і посадки вручну як молодих, так і дорослих рослин. Для поліпшення умов росту деревних культур на відвалах доцільно засівати міжряддя багаторічними бобовими травами.

Методи створення штучних угруповань декоративного призначення

Штучні декоративні угруповання вважаються структурними елементами кожного населеного пункту. Вони виконують багато функцій. Зокрема, це створення найбільш сприятливих умов мікроклімату в містах за рахунок деякого зниження температури й підвищення вологості повітря влітку під пологом лісових насаджень І зменшення амплітуди коливання температур у зимовий період, швидкості вітру та поглинання звукових хвиль тощо.

Особливо велика роль зелених територій у містах як засобу очищення атмосфери від промислових забруднень і підтримання в оптимумі ТІ газового стану.

Створення садів і парків на техногенних ландшафтах - новий напрям досліджень, який вимагає участі не тільки біологів, але й архітекторів та землевпорядників.

Під час створення садів і парків у містах на територіях, порушених промисловістю, необхідно враховувати не тільки кількісний показник, тобто число квадратних метрів зеленої площі на людину, але й найбільш доцільний спосіб її розміщення.

Основою створення садово-паркових комплексів на техногенних ландшафтах повинен бути екологічний метод, який враховує не тільки екологію самих рослин в умовах специфічного середовища і роль окремих його чинників у подальшому розвитку рослинності, але й взаємозв'язок окремих елементів створюваної зеленої території. Тому створенню садів і парків на територіях, порушених промисловістю, повинно передувати детальне вивчення екологічних умов особливостей техногенного рельєфу, водного і повітряного режимів, агрохімічних показників субстратів, що складають відвали, та інтерпретацію цих даних для конкретних типів рослинності, які передбачено використовувати на певному об'єкті.

До складу садово-паркових комплексів, створюваних на територіях, порушених промисловістю, можуть входити як деревні та чагарникові, так і квіткові рослини.

Особливості біологічної рекультивації земель під час підземної розробки родовищ

З-поміж корисних копалин підземним способом найчастіше розробляються вугілля, сланці, сірка та камінні солі. В такому випадку рекультивація їх включає:

· відновлення продуктивності полів чи створення заново сприятливих умов для вирощування сільськогосподарських і лісових культур;

· створення лісонасаджень різного призначення;

· влаштування парків, водойм, зон відпочинку та ін.

Елементи біологічної рекультивації закладаються на першому (технічному) етапі: вирівнюється рельєф шляхом засипання провалів та прогинів, зароблення тріщин І їх планування, непридатні для біологічної рекультивації породи екрануються та перекриваються потенційно-родючими породами, підготовлена поверхня покривається родючим шаром ґрунту тощо.

Залежно від загальної суми умов, що визначають напрям рекультивації, на землях, порушених під час видобутку вугілля підземним способом, як і відкритим, можуть бути різні напрями рекультивації: сільськогосподарські, лісогосподарські, рекреаційні, санітарно-гігієнічні, будівельні.

У використанні для сільськогосподарської мети найбільш придатні підроблені території, рельєф яких не зазнав серйозних змін і здатний для роботи Ґрунтообробних та посівних машин, із збереженим природним ґрунтовим покривом, частково порушеним або таким, що потребує поліпшення.

Перспективним у цьому відношенні є території родовищ з пологим і слабо нахиленим заляганням пластів. Підробка при цьому у багатьох випадках (за винятком родовищ з незначною глибиною розробки) не супроводжується розривом земної поверхні, а ґрунтовий шар порушується дуже мало. Сільськогосподарський напрям можливий і на насипних грунтах, проте при цьому значно зростає вартість технічного етапу рекультивації, особливо за наявності токсичних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації найбільш доцільний на підроблених ділянках з порушеним рельєфом і майже повністю знищеним ґрунтовим покривом, а також у випадку малопродуктивних зональних грунтів.

Лісонасадження на підроблених землях створюються залежно від конкретних умов, у випадку проведення попередніх лісомеліоративних і ландшафтних обстежень відповідно до чинних методичних рекомендацій щодо проведення вишукувань та проектування лісових насаджень на рекультивованих землях.

Лісонасадження можуть бути на великих масивах із господарське цінних порід, смугові й куртинні протиерозійного, водорегулю-ючого і вітрозахисного характеру та ін.

У деяких вугільних басейнах є окремі площі, що порушені в результаті ведення підземних гірничих робіт, і залишення їх у такому стані небажане за санітарно-гігієнічними та естетичними нормами. Водночас інші напрями рекультивації, крім санітарно-гігієнічних, тут недоцільні, оскільки ці території в подальшому знову будуть піддаватися деформації в результаті ведення гірничих робіт на нижніх горизонтах, а також внаслідок робіт на верхніх горизонтах, зміщення від яких ще не закінчилися. Здійснення такої рекультивації передбачає застосування трав'янистих рослин, напівчагарників, чагарників та малоцінних недекоративних димостійких дерев, які швидко ростуть і невибагливі до родючості грунту. ҐІ основним завданням є закріплення, задерніння поверхні, призупинення її розмивання, вивітрення, створення перепон на шляху стоку атмосферних вод, поліпшення зонального гідрологічного, санітарного й естетичного стану територій.

Біологічна рекультивація ґрунтових платоподібних (плоских) породних відвалів шахт і збагачувальних фабрик здійснюється залежно від місцевих умов тими ж методами, що й рекультивація відвалів такої форми під час відкритих розробок.

Породні відвали конічної (терикони) і гребневидно! (хребтові) форми озеленюються шляхом захисно-декоративного обліснення. При цьому необхідно намагатися створити довговічний покрив із дерев і чагарників, найбільш стійких до умов даного відвалу, що визначаються його висотою, фізичним та хімічним складом гірських порід, ступенем висихання в літній час і промерзання взимку.

Озеленення териконів пов'язане із значними труднощами, викликаними несприятливим гранулометричним складом і токсичністю гірських порід, відсутністю поживних речовин, великою крутизною схилів. Сильно розвинуті ерозійні процеси ускладнюють вирощування насаджень на териконах з виположеними відкосами і терасованими умовами.

Виходячи з умов формування териконів, необхідно підбирати деревні породи і встановлювати черговість обліснення. Перш за все треба озеленювати старі терикони з вивітрюваною породою, покриті трав'янистою рослинністю. Садіння дерев тут слід поєднувати зі сівбою травосуміші на відкосах між терасами за обов'язкової участі бобових рослин (буркуну жовтого і білого, люцерни та ін.).

Терикони з кислою реакцією середовища і слабовивітрюваною породою, але місцями покриті трав'янистою рослинністю в результаті процесів самозаростання, можуть бути обліснені частково, за декілька етапів. Передусім висаджують дерева біля підніжжя териконів на спланованих площах, потім на хвостовій і нижній частинах відвалу. На териконах із дуже високою реакцією середовища (рН сольове менше 3-4) ніякі рослини не приживаються на відвальній породі. В такому випадку треба проводити докорінну хімічну меліорацію порід І перекривати поверхню переформованих териконів шаром потенційно родючих порід товщиною 0,5-0,7 м, а на непереформованих териконах посадку дерев проводити в ямки розміром 30x30x30 або 50x50x50 см або канавки (борозни), заповнені рихлим шаром родючого ґрунту. Після посадки грунт ущільнюється І присипається 2-3 см шаром роздрібненої породи з поверхні відвалу з метою зниження випаровування, вимивання ґрунту стічними водами і видування вітром.

Для нормального росту рослин на відвалах необхідна потужна і глибока коренева система, чого у разі використання великорослого посадкового матеріалу досягти не можна. В цьому відношенні однорічні сіянці листяних порід мають явні переваги. Під час викопування корені таких сіянців менше обрізуються. Шляхом підрізання наземної частини на 1/2 висоти стовбурця досягається оптимальний стан наземної та підземної частин. Садіння на схилах (відкосах) відвалів проводяться рядами, розташованими впоперек схилу. Рослини в ряді висаджуються через 0,7-1,0 м, відстань між рядами - 2,0-3,0 м. Щільність посадки 3,3 - 7,1 тис. шт./гa, найбільш оптимальна - 5,7 тис. шт./га (0,7x2,5 м).

У зв'язку зі складними екологічними умовами осінні посадки на шахтних відвалах не рекомендуються, оскільки незміцнілі сіянці у багатьох випадках гинуть уже в перший зимовий період. Водночас, весняна посадка також має ряд недоліків, передусім організаційного характеру (жорсткі строки завезення посадкового матеріалу та ін.). Тому у деяких випадках необхідно застосовувати метод весняного садіння матеріалу, що зимував у прикопці недалеко від відвалу. Догляд за посівами і посадками на шахтних відвалах зводиться до розпушення утвореної кірки та засипки промоїн. За вегетаційний період ці роботи повторюються 3-4 рази І більше (табл. 4.2.). Після змикання рослин у рядах посадки за необхідності проводять їх прорідження.

Найбільш інтенсивний догляд повинен бути у степовій і лісостеповій зоні в перші два роки і особливо в рік закладання культур. Перший догляд у степовій та лісостеповій зоні необхідно починати орієнтовно на 5-10 день після посадки у зоні хвойних і смереково-листяних лісів, в умовах достатнього зволоження, лісові культури повинні захищатись від заглушення їх трав'янистою рослинністю шляхом прополювальних робіт. У районах з недостатньою кількістю атмосферних опадів треба передбачити полив насадження, для чого на зрізаній вершині териконів встановлюється резервуар ємністю 10-12 м3 із системою відповідних розподільчих магістралей.

Перший полив проводять у день посадки або сівби, у посушливий час року - не рідше двох разів на місяць. В цілому строки і число поливів встановлюються за необхідністю, яка визначається вологолюбністю культур, періодами розвитку сіянців, станом вологості ґрунтового (породного) шару і випаданням атмосферних опадів. Розрахунок поливних норм пропонується проводити за формулою Є.В. Крючкова:

W=100 НС (r–r1),

де W - поливна норма, в м3/га на один полив;

Η - глибина зволожувального шару, м;

С- щільність складання Грунту (породи), г/см3;

r - максимальна польова вологість грунту (породи), %;

r1 - вологість грунту (породи) перед поливом, %.

Поливати треба тільки поверхню терас (мікротерас) з верхньої горизонтальної площі терикону, не допускати змиву або розмиву відвальних порід і нанесеного родючого шару ґрунту (потенціально-родючих порід). Орієнтовна норма поливу становить 10 л/м2 тераси. Одночасно з поливом треба проводити підживлення деревних порід азотом і фосфором. Дефіцит в азотному живленні виявляється і на початку інтенсивного росту. Потреба у підвищеному рівні фосфорного живлення з'являється у другій половині вегетації та на заключному етапі формування рослин. Норми добрив встановлюються залежно від агрохімічних властивостей окремих порід. Для підживлення використовують аміачну селітру, яку рівномірно розкидають по поверхні терикону, а потім поливають водою. Для підживлення фосфором застосовують тільки водорозчинні фосфорні добрива у вигляді суперфосфату або нітрофоску.

Рекомендована література

1. Чабан И.П. Подготовка рекультивированных земель под яблоню //Садоводство. - 1983. - № 1. -С. 11-12.

2. Чабан И.П. Опыт создания и рационального использования высокопродуктивных садовых агроценозов на рекультивированных землях // Эколого-биологичесие и социально-экономические основы сельскохозяйственной рекультивации в степной черноземной зоне УССР.-Днепропетровск: ДСХИ, 1984.- Т. 49. - С. 1322-1143.

3. Чугаева Н.А. Оценка пригодности пород хвостохранилищ для биологической рекультивации на Подмосковном горно-химическом зваводе.-Тр. НИИ горно-хим. сырья. - 1981.-№ 53. -С. 85-90.

4. 203. Шилова И.И. Влияние загрязнения на формирование растительности в условиях техногенных песков нефтедобывающих районов Среднего Приобъя // Растения и пром. среда. - 1972.- Вып. 5.- С. 44-52.

5. 204. Шубин В.И., Еркин И.П. Опыт рекультивации отвалов на карьерах Камыш-Бурунского железорудного комбината // Горный журнал. - 1969.-С. 22-23.

6. 205. Эскин B.C. Рекультивация земель, нарушенных открытыми разработками.-М.: Недра, 1975.

Тема №3.. Архітектурно- будівельна біоніка.

Загальні відомості про біоніку.

Біоніка (від грецької “віоп” – елемент життя) – наука, що виникла на стику таких наук як кібернетика, біофізика, біохімія, інженерна психологія, космічна психологія та інші.

Назва науки “біоніка” запропонована в 1960 році на симпозіумі в Дайтоні (США) для позначення нового наукового напрямку. Біоніка використовує знання біологічних процесів та досвід розв’язку архітектурно-технічних задач для вирішення різних проблем.

БІОНІКА – наука про використання в техніці та архітектурі знань про конструкції та форми, принципів та технологічних процесів живої природи.

Основу біоніки складають дослідження по моделюванню різних живих систем. Як вважають вчені біологічне моделювання значно складніше і відрізняється від моделювання в інших науках. Адже моделі біоніки – це динамічні структури. Їх створення вимагає спеціальних уточнюючих досліджень на живому матеріалі. За програмами розробленими в НДІ на ЕОМ, біологічні моделі одержують своє технічне втілення.

В нашій країні широко почалися біологічні дослідження з 1964р. Тоді систематично почали проводитись симпозіуми з проблем біоніки. Академік В.В.Парін дав таку характеристику біоніці: це цілеспрямоване намагання шукати та знаходити в живій природі “зразки” для створення технічних пристроїв.

Вивчення природи: рослин, тварин, особливо самої людини розкриває неперевершену досконалість природних форм.

Акад. Павло Капіца вважає, що природа є кращим “Інженером конструктором”, чим людина, і нам є чому в неї повчитися.

Існує багато прикладів з історії архітектури та техніки, коли в якості зразка були використані форми живої природи. Наприклад, стовбур дерева та стеблина рослини являють собою колону, що міцно посаджена у грунт з усіма властивими цій конструкції деформаціями та напруженням від вітрового навантаження. Природний закон вітрових навантажень впливає на форму крон дерев. Їх форма нагадує нам конус з вершиною вгорі. Її використовують при проектуванні башених споруд – це Ейфелева башта у Парижі, радіо башта В.Г.Шухова в Москві, димові труби заводів, ТЕЦ та ін.

Однією із складних проблем біоніки є проблема моделювання людського мозку. Так конструкцію рахункової машинки можна співставити із будовою людського мозку. Мозок людини захищений черепною коробкою (упаковка) від багатьох впливів і надійною рахунковою машиною. При цьому працює ця машина все життя. Якщо порівняти біологічний монтаж з технічним, то технічний аналог мозку при використанні сучасних напівпровідників мав би об’єм башти з основою 10x10м і висотою 100м. Цей пристрій споживав би 1млн. кіловат годин енергії, в той час як мозок людини витрачає декілька десятків (В.В.Парін).

Нервова система людини складається з кліток-нейронів. За даними вчених нейрофізиків головний мозок людини займає об’єм 1,5дм3 і містить 10-15млрд. нейронів. Це вважається вершиною еволюції (хоча це спірне питання). Особливе значення мають нейрони пам’яті, особливості яких використовують при пошуку різноманітних правил запам’ятовування. Сучасна техніка за таким параметром як надійність не може конкурувати з роботою мозку, серця та інших органів людини.

Біологічними перетворювачами інформації є органи відчуття людини очі, вуха, ніс, язик, шкіра, відчуття температури, болю, вібрації, рівноваги. З них найбільший інтерес мають очі. Наведіть приклади технічних аналогів ока. (фотоапарат – об’єктив замінює хрусталик, діафрагма – райдужну оболонку, а світло сприймальна плівка – сітківку ока). Доречі, в біоніці вже є модель ока на основі якої розроблені автомати для сортування листів на пошті. Також розроблено багато пристроїв, які з електронною швидкістю обробляють різноманітні візуальні документи.

Очі жаби, голуба інших птахів мають незвичну будову. Жаба добре реагує на предмети що літають (казка про царівну-жабу-струлу), які вона швидко розпізнає. На цій основі біло сконструйовано модель пристрою для обробки інформації з розвідувальних систем засобів зв’язку. Цей прилад можна використовувати для розпізнавання летючих ракет та скоротити час для балістичних розрахунків. Існують машини з магнітними дисками, що мають пам’ять на 500тис.слів. створено верстат, керувати яким можна голосом і ЕОМ яка друкує під диктовку.

На надводних і підводних кораблях використовується звукова локація завдяки системі “електронне вухо”; на деяких літаках встановлено спеціальні ЕОМ для синтезу мови за кодовими сигналами.

Комахи, черв’яки, медузи мають просту нервову систему. Мозок бджілки складається із 900 нейронів, а у оси – 200 нейронів. Але дивлячись на це у цих комах дуже складна поведінка. Франц. Ентомолог Жак Фабр описує як оси заготовляють корм для личинок. Завдання оси зберегти корм у свіжому вигляді. Їжею їм служить стрибунці, гусельні, сліпні та ін. Оса робить дуже розумно. Під час полювання вона спочатку паралізує жертву жалячи в нервовий центр, що пов’язаний з відчуттям. Коли комаха губить відчуття орієнтації оса не поспішаючи паралізує ще ряд центрів. При цьому вона не чіпає нервові центри обміну речовин. Тому, комаха довго зберігається у свіжому вигляді. Це знання визначається певними інстинктами, що передаються у спадщину.

Органи рівноваги медузи – слухові бульбашки – вони допомагають медузам визначати наближення шторму і ховатись у глибину. Вчені на цій основі створили прилад, що передбачає шторм за 12 годин до його початку. Це явище пов’язано із здібністю медузи сприймати ультразвуки (шум вітру, моря)з частотою нижче 20 герц. Людина своїм вухом не сприймає.

На основі дослідження органів нюху мухи сконструйовано прилад, що реагує на ядучі запахи слабкої концентрації на підводних човнах, рудниках космічних ракетах і т.п.

Локаційні здібності багатьох тварин дали велике поле діяльності для конструкторів та вчених. Так відомий амер. Вчений Д.Гриффін визначив мінімум потужності 10-16 Ватт та частоту випромінювання локатора – 90-45кГц, що їх сприймає летюча миша. За допомогою кіноз’ємки він показав рух миши, коли вона ловить комах. Траєкторія руху її – це оптимальна крива, а маневри і точність визначення цілі допомагають миші за 15хв. Зловити 175комах, тобто за 6сек.одну комаху. Інший вчений Л.Катрона встановив, що взуколокаційний апарат миші важить долю грама, а об’єм – долю куб.дм. а згадайте сучасні радіолокаційні пристрої: вони важать сотні - тисячи кг, а об’єм їх сотні куб.дм. Розрахунки показують, що система летючої миші в 100 разів переважає сучасну аналогічну техніку.

Гідролокаційний апарат дельфінів визначає дальність дії на відстані 3км. Точність визначається ними при відстані декілька десятків метрів всього в півградуса. Такий апарат може бути зразком для інженерів, що розроблять гідрокаційну техніку.

Особливо цікавить вчених швидкий рух китів та дельфінів. Швидкість касаток – 38-55 км/год, дельфіни – до 48 км/год, меч-риба – до 100 км/год. Це обумовлено формою тіла тварин, будовою шкіри, що вкрита особливим слизом уміння керувати шкірою, тілам, м’язами. Зараз вчені вивчають методи їх моделювання.

Не менш цікаве глісирування водяних тварин та їх рух за допомогою повітряної подушки. Летючі риби глісирують по поверхні води зі швидкістю 18 км/год, а у момент відриву від води U=60 км/год.

Південноамериканська качка-пароплав не вміє літати. А в Японії за цим принципом побудовано корабель із використанням підводних крил, 98% його маси знаходиться над водою, а 2% – у воді. Також японці створили корабель – копію кита, що дозволило на 25% збільшити швидкість при тій же вантажопід’ємності.

Інженери з Нижнього Новгорода створили снігоход вагою 1300кг і швидкість його 50 км/год. А рухається він як пінгвін.

Інженер А.Треблев вивчивши роботу крота розробив конструкцію підземлехода.

Інженер В.Турін розробив проект без колісного автомобіля, що рухається скачками, як кенгуру.

Орієнтація тварин в просторі являє саму складну загадку природи (риби на нерест, птахи на зимівлю). Так зелена морська черепашка відкладає яйця в південні частині Атлантичного океану, а черепашки, що вилупились упливають до південно-східного узбережжя Південної Америки. А потім вони вертаються знову туди проти течії на тіж острови для відкладення яєць. Вчені висунули ряд гіпотез щодо поведінки цих тварин: що вони орієнтуються по сонячному азимуту по зіркам за допомогою магнітного поля. Та інші нові гіпотези.

Як ми бачимо, вчені, інженери, художники, конструктори широко використовують науку біоніку для нових винаходів та відкриттів. Біоніка сприяє на тільки технічні думці, а й естетичній. Адже питання архітектоніки, пропорційності та гармонійності форм природи, сприяє створенню естетично повноцінних виробів.

Як ми бачимо, світ природи невичерпний на творчість. Завдання людини вибирати все корисне, доцільне, перенести його в своє життя, але так щоб не нашкодити ні собі, ні нащадкам, ні природі.

Історія винаходів не стоїть на місті, тому і для вас є велике поле діяльність в наступних напрямках та системах біонічних досліджень:

  1.  Дослідження принципів функціонування живих систем (адаптація, самоорганізація, само настрій, асоціативна пам’ять і т.п.) використання їх при створенні технічних об’єктів.
  2.  Створення мініатюрних датчиків акустичних, теплових, магнітних, світлових та інших.
  3.  Дослідження, спрямовані на розкриття принципів розпізнавання образів, орієнтації, та навігації живих організмів. Це важливо для розробки способів керування літаючими апаратами, що літають.
  4.  Розробка методів, засобів для забезпечення оптимальної взаємодії людини і машини та ін.

Таким чином, ми ознайомились із науковими дисциплінами, які дають нам широке поле діяльності по вдосконаленню оточуючого середовища.

Проробимо дослід, який показує одну із чудових закономірностей природи – опірність конструкції залежно від форми.

Листя деяких рослин змінює форму: одні згортаються в трубочку, другі утворюють химерні короби, ті закручуються в спіраль. Це дає їм можливість витримувати якнайбільше навантаження. Такий процес швидкого перетворення біоформи в техніку називається трансформацією.

Ось така трансформація підказала італійським архітекторам ідею залізобетонного автодорожнього мосту нової конструкції – напівзгорнутого трав’яного листка. Міцність, краса, легкість цьої споруди взята з природи.

Лекція3.1 (1год.) Проблема екосліду .Розвиток містобудівних теорій/.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІСЬКОГО РОЗВИТКУ

22. Етичнi норми i вимоги високоякiсного проектування та його коректного пiдходу до iсторико-культурного контексту - це передумови процесу сучасного планування.В iсторичних мiстах особлива увага повинна придiлятися якiснiй архiтектурi, зокрема необхiдно звертати увагу на об'єми та висоту забудови. Важливим чинником для розвитку нового будiвництва є мінімізація прямого впливу на такi важливi iсторичнi елементи, як значнi споруди та археологiчнi культурнi шари.

23. Просторову структуру в iсторичних мiстах необхiдно пiдсилювати через управлiння планування мiста, оскiльки iсторичнi споруди є ключовими елементами вiдродження iсторичних мiст: проектування в мiському середовищi та мистецтво висвiтлюють специфiчнi iсторичнi, соцiальнi та економiчнi компоненти i передають їх наступним поколiнням.

24. Збереження об'єктiв всесвiтньої культурної спадщини включає в себе органiзацiю громадських просторiв, при цьому особливу увагу слiд придiляти функцiональностi, масштабу, матерiалам, освiтленню, облаштуванню вулиць, рекламi та озелененню.

Мiстобудiвна iнфраструктура у зонах охорони має вживати всiх заходiв, що спрямованi на дотримання характеру iсторичної тканини, забудови та контексту, а також пом'якшувати негативнi ефекти вiд транспортного навантаження та паркування.

25. Види мiста, дахи, ландшафти, в тому числi iсторичнi завершення будiвель - iсторичне розпланування (парцеляцiя), основнi вiзуальнi осi та типи є невiд'ємними частинами самобутностi iсторичного міського ландшафту. Що стосується реновацiї, то iсторичний вигляд дахiв та дiлянок (парцеляцiя) є базою для планування та проектування.

26. Головний принцип полягає в тому, що масштабнiсть та проектне рiшення мають вiдповiдати iсторичному розплануванню (парцеляцiя), кожному окремому типу архiтектури, тодi як знищення внутрішньої планувальної структури вартих охорони об'єктiв забудови ("фасадизм") не є належним засобом структурного втручання.

Інвестори та учасники будiвельного процесу повиннi пам'ятати, що розвиток сучасної архiтектури в мiстах всесвiтньої спадщини та в iсторичних мiстах є допомiжним до цiнностей iсторичного мiського ландшафту i залишається в певних рамках для того, щоб не пiддавати ризику традицiйний характер iсторичного середовища мiста.

ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ

27. Управлiння динамiчними змiнами та розвитком у мiстах всесвiтньої спадщини охоплює чiтке знання iсторичної територiї та її елементiв з використанням наукових методiв iнвентаризацiї забудови, законiв, iнструкцiй, механiзмiв, процедур, якi оформленi в планi управлiння, вiдповiдно до основних положень Конвенцiї з охорони всесвiтньої культурної i природної спадщини (1972 р.).

28. Розроблення та виконання плану управлiння забудовою iсторичних мiських ландшафтiв потребує участi експертiв, провiдних фахiвцiв i професiоналiв багатьох галузей, а також своєчасного проведення громадського обговорення.

29. Якiсне управлiння iсторичним мiським ландшафтом має на метi постiйну охорону та покращання просторових i функцiональних, пов'язаних iз культурою проектування, цiнностей. У цьому сенсi особливо слiд наголосити на контекстуалiзацiї сучасної архiтектури в iсторичному мiському ландшафтi, дослiдження оцiнки культурного або вiзуального впливу мають супроводжувати пропозицiї щодо сучасних втручань.

30. Економiчнi аспекти мiського розвитку мають бути обов'язково пов'язанi з метою довгострокового збереження культурної спадщини.

31. Історичнi будiвлi, мiський ландшафт та сучасна архiтектура визначають неповторний образ та характер мiста, його культурну цiннiсть. Сучасна архiтектура може бути сильним конкурентом для мiст, оскiльки вона приваблює мешканцiв, туристiв та зовнiшнiй i внутрiшнiй капiтал своєю якiсною особливiстю. Поєднання iсторичної та сучасної архiтектури - це унiкальна цiннiсть для мiсцевих територiальних громад. На сьогоднiшнiй день ця цiннiсть має служити освiтнiм цiлям, дозвiллю, туризму, безпечному та повноцiнному розвитку ринку майна.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

До Комiтету всесвiтньої культурної спадщини ЮНЕСКО направленi наступнi пропозицiї:

А. Вiдносно iсторичних мiських територiй, вже занесених до Списку всесвiтньої спадщини, концепцiя iсторичного мiського ландшафту i рекомендацiї, висловленi в цьому Меморандумi, мають враховуватися при розглядi будь-якого потенцiйного чи встановленого впливу на цiлiснiсть об'єкта всесвiтньої спадщини. Цi принципи мають бути пiдсиленi планами упралiння, якi окреслюють спецiальнi заходи, що їх слiд вжити для охорони iсторичного мiського ландшафту.

В. При розглядi питання щодо занесення нових об'єктiв та визначних мiсць, iсторичних мiських територiй до Списку всесвiтньої спадщини рекомендується запропоновану концепцiю iсторичного міського ландшафту включати до процесiв номiнацiї та оцiнки.

С. ЮНЕСКО запрошується для вивчення можливостi формулювання нових рекомендацiй з метою доповнення та осучаснення існуючих рекомендацiй з питань iсторичних мiських ландшафтiв, з особливим посиланням на контекстуалiзацiю сучасної архiтектури, якi в майбутньому мають бути поданi до Генеральної Конференцiї ЮНЕСКО.

Комiтет всесвiтньої
культурної спадщини ЮНЕСКО (Париж)

20 травня 2005 року
Переклад тексту українською мовою виконано: Л. Захаровою, В. Залигiною, Л. Шарiновою, за сприяння iсторика архiтектури, кандидата мистецтвознавства С. Бiлєнкової.

Вiд редакцiйної колегiї збiрника:

МЕМОРАНДУМ пiдготували i пiдписали такi мiжнароднi органiзацiї:

  •  ЮНЕСКО
  •  ICOMOS (Мiжнародна рада з питань пам'яток i визначних мiсць)
  •  ICCROM (Мiжнародний центр дослiджень у сферi консервацiї та реставрацiї культурних цiнностей)
  •  Органiзацiя мiст всесвiтньої спадщини
  •  Мiжнародна федерацiя ландшафтних архiтекторiв
  •  Мiжнародна спiлка архiтекторiв
  •  Мiжнародна федерацiя з житла та планування

Меморандум обов'язковий для мiст, в яких мiстяться об'єкти, включенi до Списку всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО. В Українi - це Київ i Львiв.

Экологическая роль природно-заповедных территорий Украины:
Классификация и роль объектов природно-заповедного фонда

автор: Писаренко В.Н., доктор сельскохозяйственных наук, Писаренко П.В., доктор сельскохозяйственных наук, Писаренко В.В.источник: Агроэкология, Полтава 2008 // Писаренко В.Н., Писаренко П.В., Писаренко В.В.

Природно-заповідні території є основою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Провадяться дослідження, які дають можливість вирішувати проблеми природокористування, розробки наукових основ охорони природи.

Значення природно-заповідних територій у вирішенні проблем агроекології дуже суттєве. Водоохоронну, ґрунтозахисну, водорегулюючу роль заповідників важко переоцінити. У зв’язку з відсутністю цін на природні ресурси — землю, воду, повітря — поки що немає правильного уявлення про істинну цінність заповідних територій, які частково або повністю вилучені з господарської діяльності. Однак, у зв’язку з підвищеною увагою до екологічних проблем ми все більше усвідомлюємо важливість і значення природних ресурсів і вважаємо, що вони невичерпні. Намічається перехід до обліку вартості природних ресурсів при плануванні економічної політики держави, при якому природно-заповідні території, які являють собою особливо цінні в екологічному відношенні системи, знаходять особливе і всезростаюче значення. Існуюча в Україні мережа природно-заповідних територій створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і ландшафтів. Однак у світі сучасного бачення проблеми стає зрозумілим, що вона не повністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони і потребує критичного аналізу, перегляду і розширення, в тому числі й з точки зору екологізації аграрного виробництва.

В Україні нині сформована велика мережа природно-заповідних територій, яка включає понад 5 300 територій і об’єктів, що становить понад 1 млн. га. Це майже 2% території. Серед природно-заповідних територій 12 заповідників (з них 2 біосферних), 2 природних національних парки, 1576 заказників, 2642 пам’ятники природи, 559 заповідних урочищ. Саме в об’єктах цих категорій взято під охорону природні екосистеми.

Таким чином, в Україні поняття «заповідні об’єкти», «заповідна справа» трактуються широко, до природно-заповідних віднесені об’єкти з різним режимом охорони, незалежно від їх землекористування.

При визначенні кількості цінних для науки видів першочергове значення має охорона видів, що занесені до Червоної книги України. Особливе значення має охорона видів у заповідниках — центральної ланки мережі природно-заповідних територій. В Україні із наявних 12 заповідників — три степових («Асканія-Нова», Луганський, Український степовий), два лісових (Поліський і «Росточье»), лісостеповий (Канівський), 4 гірських — у Карпатах і Криму (Карпатський, Карадазький, Ялтинський, «Мис Март’ян»), два приморських (Чорноморський і «Дунайські заплави»). Для ряду заповідників існують списки флори, в тому числі й видів, занесених до Червоної книги України. В Україні, високоіндивідуальній і аграрній державі, охорона рослинності особливо актуальна. Різноманітність рослинного покриву пов’язана з її географічним положенням. На рівнинній частині з півночі на південь виражено три зони: широколистяна лісостепова, степова і середземноморська лісова. Охорона степової рослинності має для України особливе значення. Питання про охорону рослинного покриву було вперше піднято стосовно списку рослинності, яка вже на початку XX ст. почала зникати. Завдяки організації мережі охоронних територій у Степу вдалося зберегти невеликі ділянки унікальних українських степів.

Зараз, крім них, всі плакорні степові простори розорані; природно степова рослинність збереглася лише на невеликих ділянках вздовж елементів гідрологічної мережі України — схилів річкових долин, ярів і балок. Степова рослинність виражена в основному у двох зонах — Лісостепу і Степу. Першим українським степовим заповідником, як відомо, стала «Асканія-Нова», яка в 1919 р. оголошена народним заповідним парком, а в 1921 р. — державним заповідником. Фактично режим охорони тут був введений у 1988 р. Поряд з ним найбільшу роль в охороні степових фітосистем відіграють заповідники: Чорноморський, Луганський, де степова рослинність переважає у філіалах «Стрілецький степ» і «Провальський степ», Український степовий заповідник (з відділками «Михайлівська цілина», «Хомутівський степ», «Кам’яні Могили» і «Медова флора»). Загальна площа цих заповідників (суші) — 27277,3 га. Степова рослинність охороняється також у двох кримських заповідниках — Карадазькому і Ялтинському гірсько-лісовому.

Велику роль в охороні степової рослинності відіграють заказники і пам’ятники природи державного значення. Площа заказників і пам’ятників природи державного значення, в яких степова рослинність є домінуючою, становить лише 3187 га.

Нині території та об’єкти природно-заповідного фонду України мають таку класифікацію.

Державний заповідник створюють для збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них і для розробки наукових основ охорони природи.

Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об’єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у безстрокове користування державному заповіднику.

Державний природний національний парк створюють для збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв’язку із сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів і використанням їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях.

Ділянки землі, її надра та водні простори з усіма природними об’єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у користування державному природному національному парку. Його територія може включати також ділянки землі та водні простори інших земле-користувачів.

Державний заказник республіканського значення. Територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів найбільш цінних типових чи унікальних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань, та для підтримання загального екологічного балансу. Створюють його, насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.

Державний заказник місцевого значення. Територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох цінних для регіону компонентів природи на період, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань та підтримання загального екологічного балансу.

Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони ці заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, полеонтологічні та геологічні.

Державний пам’ятник природи республіканського значення. Територія або окремий природний об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для України. Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-оcвітніх та естетичних цілях.

Державний пам’ятник природи місцевого значення.Територія або окремий природний об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону.

Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях. Залежно від характеру, походження та необхідного режиму охорони поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Державний ботанічний сад створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки надають державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Державний дендрологічний парк створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників для їх найефективнішого наукового, культурного і господарського-використання. Земельні ділянки передають державним дендрологічним паркам у безстрокове користування.

Державний зоологічний парк створюють з метою збереження та вивчення у спеціально створених умовах об’єктів дикої фауни для науково-освітніх, пізнавальних і науково-дослідних цілей. Земельні ділянки передають державним зоологічним паркам у безстрокове користування.

Державний парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва республіканського значення. Найвизначніші зразки паркового будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державний парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення. Цінні зразки паркового. будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державне заповідне урочище. Лісові, степові та інші природні комплекси, що мають велике наукове, природоохоронне і естетичне значення. Виділені для їх збереження в природному стані.

Природно-заповідні території залежно від цілі їх створення (і відповідно категорії) мають різний режим охорони — від повного захисту до відповідного його обмеження. При цьому досягається збереження або всіх компонентів в екосистемі, або тих, які визначаються найбільш цінними. Однак, виступаючи полігонами вивчення природних змін екосистем або місце знаходження компонентів екосистеми, природно-заповідні території, не підпадаючи активному господарському впливу, одночасно є місцями збереження природних ресурсів — біотичних і абіотичних.

Серед природних ресурсів (а мало бути і ресурсів на природно-заповідних територіях) є поновлювані й непоновлювані. До поновлюваних належать ресурси рослинного і тваринного світу, до непоновлюваних — ресурси абіотичних компонентів екосистеми. По відношенню до відновлюваних ресурсів можливий режим оптимального використання і відновлення, до невідновлюваних — режим консервації або збережної експлуатації.

В Україні серед непоновлюваних запасів на природно-заповідних територіях найчастіше є запаси води, ґрунту, торфу, деяких порід і мінералів.

Поновлювані запаси ресурсів цих територій рослинного і тваринного походження нині інтенсивно вивчаються. Особливо це стосується лікарських і ягідних рослин.

Лікарські рослини — одна з груп рослин, що найбільш активно використовується. Сировиною до 40% загальної кількості лікарських препаратів є дикорослі рослини. Масові заготовки цих рослин в Україні викликають тривогу за збереженість їх запасів.

Крім об’єктів природно-заповідного фонду певний режим охорони існує на об’єктах інших груп — це зелені зони міст, ліси першої групи тощо. Вони також повинні розглядатися в певних аспектах при з’ясуванні ролі територій, що охороняються.

Розглянемо роль природно-заповідних територій у різних аспектах. Насамперед, всі охоронні й (у першу чергу) природно-заповідні території є ядром «екологічного каркасу» природних регіонів, їх наявність забезпечує екологічну рівновагу, можливість обміну насіннєвими зачатками і міграції тварин. До екологічного каркасу входить мережа природно-заповідних територій, що є його ядром, так звані охоронні території, які згадувалися вище, а також збережена природна рослинність, яку людина використовує регламентовано. Це лісові масиви, луки, пасовища тощо.

При складанні схем охорони природи певних регіонів враховують і склад мережі природно-заповідних територій, а також збережену природну рослинність у вигляді лісових масивів, луків, пасовищ тощо.

Оптимальним варіантом при розробці прогнозу і містобудівних рекомендацій по подальшому вдосконаленню територіальної організації екологічно оптимальна структура території регіону будується за принципом крупнодисперсного розподілу територій з переважанням природних систем. Вони послідовно чергуються з високоурбанізованими територіями і об’єднуються в єдину регіональну систему смугами водоохоронних лісів і природних луків переважно вздовж малих річок. У центральній частині територій з перевагою природних систем розміщуються існуючі або проектні заповідники, природні парки, заказники. По периферії до них прилягають землі, в основному рекреаційного, або лісогосподарського значення. Потім розміщуються переважно сільськогосподарські території і, нарешті, великі міста з зеленими зонами.

Залежно від конкретних умов регіонів форма «екологічних каркасів», утворена природно-заповідними та іншими територіями, що охороняються, буває різною.

У комплексній схемі охорони природи України її «екологічний каркас» має вигляд дуги, що охоплює територію з заходу, північного заходу, півночі і північного сходу. В територіальному відношенні він охоплює близько 30% природної рослинності, яка нині збереглася в Україні, за площею це становить близько 19 млн. га, лісової площі з них — 13,6%, тобто 8,2 тис. га.

Форма «екологічного каркасу» має велике значення для розміщення продуктивних сил. Необхідне створення «екологічних островів» на решті території, в Україні, в першу чергу, в південно-східній і в південній частинах. В існуючій мережі природно-заповідних територій України найбільше значення для збереження екологічної рівноваги мають заказники, які займають площу близько 600 тис. га — половину всієї площі природно-заповідних територій. Нині розробляється схема охорони природи Донбасу.

Мережа природно-заповідних територій є своєрідним «барометром» природних систем, який передбачає оцінку їх екологічної рівноваги. При відносно невеликій кількості збереженої природної рослинності необхідно контролювати її стан, не допускати необоротних змін, при яких екосистеми не можуть відновлюватися. Штучне відновлення екосистеми (широко застосовують для лісів і починають застосовувати для степових співтовариств) пов’язане, з одного боку, із значними витратами і потребує часу для формування. З іншого боку, воно призводить до формування неповночленних, спрощених і обіднених співтовариств, які не виконують своїх функцій по охороні гено- і ценофонду.

Для того, щоб контролювати стан змінених і безперервно змінюваних екосистем, необхідне збереження еталонів — систем, що знаходяться близько до природного стану. Порівняно з ними, треба визначати зміни решти співтовариств, їх ступінь і спрямованість. Це допоможе визначити екологічний поріг, за яким зміни екосистем стають незворотними.

У мережі природно-заповідних територій ці функції у найбільшій мірі виконують біосферні заповідники. Сучасне розуміння біосферного заповідника включає, як складові елементи охорони екосистем, еталон для порівняння і можливість спостереження за такими способами землекористування, при яких виявляються найкращі поєднання цих компонентів в інтересах, суспільства.

Одним із основних завдань державних заповідників є також проведення багаторічних спостережень за природним розвитком екосистем певних регіонів, а їх кінцева мета — пізнання законів еволюції органічного світу. Ця, мета диктує необхідність невтручання в природу на територіях заповідників, забезпечення спадкоємності спостережень.

Природно-заповідні території виконують також роль банку гено- і цено-фонду. Стабільне довгострокове використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього генетичного різноманіття планети і її окремих регіонів, забезпечення умов можливості еволюційного розвитку видів. Природно-заповідні території у вирішенні цієї проблеми відіграють особливу роль, тому що створюються в першу чергу на територіях, що відрізняються багатством флори і фауни, а також різноманіттям рослинності.

Мережа природно-заповідних територій у природних регіонах повинна забезпечувати збереження фітогенофонду і фітоценофонду, а також нормальне протікання еволюційних процесів утворення видів.

У міжнародній практиці основним критерієм для вибору місця природних заповідників є: оптимальне місцепроживання для одного або кількох видів, які знаходяться під загрозою; місця, де різноманіття місцепроживань і видів максимальне; ділянки з максимальною ендемічністю; ділянки з максимальною збереженістю або які забезпечують тривалу безпеку.

Кількість природно-заповідних територій і їх розміри повинні забезпечувати збереження такої кількості особин кожного виду рослин і тварин, яка не призводила б з покоління в покоління до суттєвих змін спадкової мінливості виду.

Так як кожний природний регіон повинен максимально задовольняти потреби людини для проживання в ньому і створювати необхідну комфортність, мережа територій, що охороняються, повинна служити естетичним, культурним і виховним цілям. Особливе значення при цьому має спілкування людини з природою. Тому практичні завдання сьогодення включають збереження відносно незайманих куточків природи на території зумовлених регіонів і організацію їх відвідування людьми. У світовій практиці це досягається шляхом створення мережі національних парків.

В Україні вже створені три національних парки — Карпатський, Шацький і Синевірський. Ці місця визначені у зв’язку із сприятливим поєднанням природних і культурних ландшафтів, які мають особливу екологічну, історичну і естетичну цінність.

Таким чином, роль природно-заповідних територій багатогранна і важлива. Вони знаходяться на обліку і під державним контролем, який покладений в Україні на Міністерство по охороні навколишнього середовища.

Лекція  3.3. (1год.) Аркологія. Визначення належності об’єкта до біопозитивних, нейтральних чи хворих споруд.. Аркологія, архітектурна концепція, розроблена П. Солера, представляє синтез архітектури та екології. П. Солер запропонував вирішувати урбаністичні проблеми 20 ст. будівництвом вертикальних мегаструктура, здатних вміщати до трьох мільйонів жителів

Аркологія (слово-гібрид з двох слів: архітектура і екологія) - архітектурна концепція, що враховує екологічні фактори при проектуванні середовищ існування людини. Основні принципи аркологіі розвинені італо-американським архітектором Паоло Солер. У більш вузькому сенсі під аркологіей розуміють ідею про те, що шляхом спорудження великих, самодостатніх, добре спланованих, багаторівневих конструкцій, званих гіперструктурамі і вміщають в собі населення цілого міста, можна зменшити негативний вплив поселень на навколишнє середовище. У ще більш вузькому сенсі під аркологіей розуміється сама гіперструктура.
Розвиток ідеї аркологіі
Згідно авторові ідеї, в процесі урбанізації міські поселення спочатку займають невиправдано велику територію, завдаючи тим самим шкоду навколишньому середовищу, а потім вільне місце витрачається нераціонально в процесі ущільнення населення. Незважаючи на те, що центральним елементом ідеї є зменшення займаної площі шляхом переносу поселення в тривимірну гіперструктуру, Солера не обмежується лише екологічними міркуваннями і розвиває ідею і в соціальному напрямку, припускаючи, що заново відбудовується гіперструктури сприятимуть кращому плануванню, максимальної самодостатності і найбільшого використання громадського транспорту, що в сумі дозволить підвищити щільність населення, уникаючи при цьому класичних проблем великих міст. Ідеї Солер викладені в його книзі Аркологія: Град за образом і подобою людського (Arcology: The City in the Image of Man).
Необхідно відзначити, що Солера не є оригінальним автором ідеї. Перша згадка аркологіі датується 1899-им роком і належить до науково-фантастичного роману Коли Сплячий прокинеться, написаному Гербертом Уеллсом.
Спроби реалізації
На даний момент єдиною практичною реалізацією аркологіі є проект Arcosanti - спроектований самим Солер експериментальне місто в штаті Арізона, США, зведений з 1970-ого року в основному силами студентів-добровольців. Незважаючи на проектну місткість від 3000 до 5000 чоловік, населення міста на даний момент коливається між 70 і 120 душами, в залежності від кількості працюючих добровольців. На практиці проект служить освітнім і туристичним цілям (в середньому близько 50000 туристів в рік).
Існує маса реалізованих проектів, які можна класифікувати як протоаркологіі - тобто структури, що включають в себе елементи аркологіі на зародковому рівні. Типово це великі житлові комплекси з вбудованими в них пунктами обслуговування населення. В якості прикладів можна навести найбільший у світі житловий кооператив Co-op City в районі Бронкс міста Нью-Йорк, США, система критих надземних тротуарів +15 в місті Калгарі, Канада, а також різні полярні станції, вимушені підтримувати автономність протягом тривалих проміжків часу.
Ще більша кількість проектів (напр. токійський X-Seed 4000) так і залишається на папері. Аркологіі також є популярним об'єктом у науково-фантастичній літературі, кінематографі і комп'ютерних іграх.



ТЕМА № 3. ПРОГРАМА СТАЛОГО РОЗВИТКУ МІСТА

 З розробкою та прийняттям таких програм пов'язані надії на досягнення тривалого стійкого розвитку міст. Абсолютно необхідною для планованого сталого розвитку є програма сталого розвитку міста, - як правило, комплексний план, не обмежує в часі. Її відмінність від будь-яких відомих програм в тому, що вона побудована на центральній ідеї забезпечення стійкості, якій підпорядковані всі інші питання. Це дозволяє бачити в комплексі проблему забезпечення сталого розвитку та своєчасно обмежувати розвиток окремих міських галузей, що може вести до нестійкості.

Рекомендований склад програми сталого розвитку:
-Декларація про необхідність сталого розвитку міста;
-Поради керівництву і жителям міста про політику, спосіб життя і діях, що забезпечують стійкий розвиток;
-15-25 Розділів програми, розділених по конкретних напрямках життя і діяльності людини в місті;
-Короткий опис індикаторів, що показують досягнення сталого розвитку міста;
-Підтвердження прийняття програми всіма органами влади та схвалення її жителями.
а. ДЕКЛАРАЦІЯ про необхідність сталого розвитку міста (області)
Звичайні програми для міст розглядають соціальні, економічні, виробничі, енергетичні, сільськогосподарські, податкові, транспортні та інші проблеми окремо і у відриві від екологічних факторів. У той же час у світовій практиці в наші дні одержала широкий розвиток розробка стратегій та програм сталого розвитку, схвалена ООН і рекомендована конференцією ООН "Ріо-92" для урядів і народів усіх країн. У Російській Федерації в 1995 р. також схвалено концепцію переходу України до сталого розвитку. Стратегії та програми сталого розвитку - найбільш досконалі програми, в яких вперше об'єднана в єдине ціле вся політика в соціальній, економічній, екологічній та інших сферах на всіх рівнях.
Ряд великих міст і регіонів світу вже включилися у виконання Програм сталого розвитку, представили свої "Плани сталого розвитку", в яких вирішуються практично всі без винятку проблеми - від підтримки екологічно обгрунтованого співвідношення між освоєними і природними територіями (у тому числі збереження навіть на території міст ділянок "дикої природи") і до створення системи скорочення та утилізації всіх відходів. Це - програми дій, вони спрямовані на вирішення актуальних сьогодні і перспективних проблем. Але головне - вони дозволяють бачити проблему забезпечення сталого розвитку в комплексі, у всіх видах людської діяльності і для всіх компонентів що забруднюються ландшафтів (місце проживання, промисловість, транспорт, відходи, вода, повітря, та ін.) Програми включають заходи у галузі екологічної освіти та виховання.

Конференція ООН "Ріо-92" настійно рекомендувала урядам всіх країн світу розробити стратегії сталого розвитку, що мають на меті соціально спрямований економічний розвиток разом з охороною ресурсної бази та навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Уряди повинні сприяти розробці законодавства з питань сталого розвитку, заснованого на розумних економічних, соціальних і природоохоронних принципах. У регіоні з погіршення навколишнім середовищем неможливі здорове суспільство та економіка. Для підтримки стійкого розвитку міст у Європі створено «Рух європейських стійких міст».
Сталий розвиток - комплексне поняття, яке включає забезпечення потреб людей, що живуть, не позбавляючи майбутні покоління можливості задоволення своїх потреб, погодження способу життя з екологічними можливостями регіону, певні обмеження в експлуатації природних ресурсів, пов'язані зі здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності, узгодження зростання чисельності населення з продуктивною потенціалом екосистеми.
Враховуючи сказане, життєво необхідне складання і виконання довгострокової «Програми сталого розвитку міста», з підвищення якості життя в місті (області) і відновлення природи.

  б. «ПОРЯДОК ДЕННИЙ XXI СТОЛІТТЯ» - основа Програми сталого розвитку.
Концепція програми сталого розвитку міста базується на "Порядку денному-XXI», одному з найбільш важливих документів, прийнятих на глобальному екологічному нараді Ріо-92, і є головним планом дій для сталого розвитку світу в XXI столітті, в якому враховані пропозиції 179 національних урядів. «Порядок денний-XXI» називає головні напрямки дій на XXI століття:
-Мінімізація споживання ресурсів;
-Мінімізація виробництва відходів;
-Рециклінг і повторне використання відходів;
-Виключення або мінімізація забруднень;
-Виключення колишніх забруднень і раніше нанесеної шкоди;
-Попередження нанесення шкоди природі;
-Управління енергією, зниження споживання енергії і потреб;
-Заохочення не забруднюючої транспорту і зниження потреб у транспорті;
-Підтримка лісів, нових лісопосадок і біологічного різноманіття;
-Викорінення дискримінації та бідності;
-Забезпечення постачання товарами та продуктами;
забезпечення основних прав людини;

-Забезпечення рівних можливостей в отриманні базової освіти для всіх;

-Моніторинг стану природи для включення впливів на природу в оцінку політики і проектів.

Декларація "Порядку денного-21" містить наступні основні положення:

люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

сьогоднішній розвиток не повинно здійснюватися на шкоду інтересам майбутнього розвитку і навколишнього середовища на благо нинішніх і майбутніх поколінь;

держави мають суверенне право розробляти свої ресурси без шкоди природі всередині держав і за межами їх межами;

держави співпрацюють з метою збереження, захисту та відновлення цілісності екосистеми Землі, діляться знаннями та технологіями для досягнення сталого розвитку;

для сталого розвитку захист природи повинна бути невід'ємною частиною процесу розвитку;

держави повинні вжити заходів для охорони природи, розробити міжнародне законодавство щодо компенсації за шкоду природі, ліквідувати не відповідають інтересам сталого розвитку моделі виробництва та споживання, заохочувати відповідну демографічну політику;

той, хто забруднює природу, повинен нести фінансову відповідальність за це забруднення;
світ, сталий розвиток і охорона природи нероздільні.

в. ЗМІСТ МАЙБУТНЬОЇ ПРОГРАМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Першочергове завдання - прийняття «Концепції переходу до сталого розвитку міста».

 1. ПОРАДИ КЕРІВНИЦТВУ МІСТА (ОБЛАСТІ)

1.1. Для міста застосовна тільки та стратегія його сталого розвитку, яка дозволяє зберігати природу, відновлювати порушену середовище і використовувати найбільш цінні відновлювані ресурси. Необхідність витрат на охорону і відновлення природи повинна усвідомлюватися як виробниками, так і споживачами, а ціни повинні відображати відносну недостачу і загальну вартість ресурсів.

1.2. Будь-який регіон не повинен завдавати екологічного або соціального збитку іншому регіонові, в той же час усередині регіону має підтримуватися збереження природно-ресурсного потенціалу.

1.3. Необхідно регулювання меж використання ресурсів міста з урахуванням їх кінцівки і знання екологічних обмежень, а також екологічно допустимого обміну природно - ресурсним потенціалом між сусідніми регіонами. Уряду потрібно припинити субсидування, що не відповідає цілям сталого розвитку.

1.4. У межах (міста, області) найбільш істотним показником благополуччя природи є екологічна рівновага, то - є підтримка певного взаємини між екологічними компонентами або рівновага між територіями, використовуваними інтенсивно (урбанізація, агрокомплекси тощо) і екстенсивно (ліси, луки, заповідники та ін .). Рекомендоване граничне співвідношення 40% / 60%.

1.5. Необхідно демографічне планування на основі підвищення добробуту, культури та рівня освіти людей, із збереженням рас, етносів і народностей.

1.6. Потрібно визнати неможливість розширення природно - ресурсного потенціалу території (міста, області) і необхідність вироблення заборон на максимальне вилучення ресурсів до їх вичерпання або руйнування. Необхідно визнати рівні права на ресурси всіх майбутніх поколінь.

1.7. У стійко розвивається місті прийнятні тільки природозберігаючі, біосферосовместімие, ресурсозберігаючі та маловідходні технології та об'єкти техніки, замкнуті цикли, мініатюризація виробів, повне Рециклювання, відсутність звалищ. Всі будівлі та інженерні споруди міста повинні бути екологічні, біопозітівни, красиві. Екологічний місто має бути красивий і любимо усіма його жителями.

1.8. Будь-які дії з втручання в природне середовище в місті повинні жорстко обмежуватися з урахуванням збереження природно - ресурсного потенціалу і піддаватися комплексної попередній експертизі, з урахуванням того, що: чим вищий ієрархічний рівень порушуваною природної системи, тим небезпечніше ці дії для природи, і в той же час навіть малі впливу можуть при додаванні мати кумулятивний ефект. Шкідливе для одних організмів шкідливо і для інших, і, в кінцевому рахунку - для людини. Порушення в будь-якій екосистемі ведуть до порушень у всіх суміжних екосистемах.

1.9. Повинен бути заборонений екологічно неписьменний технократизм, гігантизм і волюнтаризм в природокористуванні. Всі нехарактерні для стратегії сталого розвитку міста заводи повинні бути піддані конверсії з урахуванням інтересів людей і природи.

1.10. Всі екологічні проблеми міста повинні вирішуватися на основі визнання необхідності екологічної справедливості та екологічного права, розробки процедур для прийняття швидких своєчасних рішень з метою виключення конфліктних екологічних ситуацій. Для своєчасної оцінки екологічної небезпеки необхідна система екомоніторингу.

1.11. Основою успішного сталого розвитку міста повинна стати система екологічної освіти, виховання, інформації. Люди повинні знати правду про стан свого селища, міста, всього регіону. 

.
:

Створення комфортних умов, що сприяють всебічному виявленню здібностей і підвищенню творчої активності людей, є нагальною потребою соціально-економічного розвитку України. В останні роки формування життєвого середовища людини отримало новий напрям, орієнтований на підвищення її якісного рівня. Така спрямованість поставлених завдань зумовлена тим, що урбанізація і концентрація населення, промисловості, транспорту, наростаюча інтенсифікація антропогенного впливу на середовище і, навпаки, середовища на людину, обумовила ряд серйозних психологічних, соціально-екологічних та інш. явищ, що зумовлюють несприятливі впливи на процеси життєдіяльності людини.

Все актуальнішою стає проблема гуманізації архітектурного середовища. Гігантські розриви між просторами будівлями і спорудами подовжують пішохідні та транспортні зв'язки, ускладнюють обслуговування населення. Не тільки фізична, але і візуальна відірваність середовища мешкання від "землі людей" посилюють відчуття відчуженості, механічності, психофізіологічного і емоційного дискомфорту. Забудова нових районів втрачає людський масштаб; розміри сучасного міста, його  організація стають  ворожі людині. Вона з великою потугою сприймає  фізичні параметри і форму міського середовища, а однотипна метро-ритмічна організація простору викликає  негативну емоційно  - естетичну   реакцію людини.           

Одноманітність середовища, спроектованого для "усередненого" споживача, входить у різку суперечність з різноманіттям запитів людини. Архітектурна практика повна прикладів, що свідчать про невисокий рівень професійної майстерності архітекторів. Багато помилок виникає від недостатньої уваги до  передпроектного аналізу початкової  ситуації, від недостатнього знання закономірностей "складання" архітектурного цілого. Сьогодні навіть той невеликий обсяг інформації щодо  взаємодії людини з предметно-просторовим оточенням, що стосується, в основному, антропометричних характеристик і параметрів, а також інших вельми поверхневих даних про її психофізіологічні можливості, далеко не повністю враховується проектувальниками. Існуючі нормативно-довідкові  документи далеко не завжди виявляють у проектному процесі зв'язки людини з елементами  предметно-просторового оточення.  Руйнування предметно-просторової цілісності середовища життєдіяльності людини є негативним наслідком відсутності єдиної методологічної забезпеченості процесу архітектурного проектування.

В арсеналі засобів проектної діяльності архітектор має достатню кількість нормативних даних про основні габаритні розміри приміщень: ширину, довжину, висоту, об'єм. На підставі антропометричних  параметрів передбачене розв'язання проблеми відповідності просторових габаритів середовища руху людини, наведені схеми функціональних взаємозв'язків між приміщеннями, визначена номенклатура меблів, її розміри і т.п. Однак цього недостатньо. Подані в цей час у нормах традиційні антропометричні параметри не завжди забезпечують оптимальні рішення в об'єктах, що проектуються,  де людина повинна виконувати складні функціонально-технологічні операції. Введені в жорсткі рамки абсолютних метричних величин, незалежних від часу, місцевих кліматичних умов, національних традицій, демографічних особливостей і т.п., нормативно-довідкові матеріали далеко не повністю враховують "людський фактор" як особливий вимірник при проектуванні архітектурних об'єктів (АО).

Причини появи вищезгаданої невідповідності треба  шукати в особливостях роботи сфери сучасного середовищного утворення. Основним суб'єктом, що визначає як предметний стан, так і просторову організацію штучного середовища, стала на сьогодні її складна організаційна структура. У своїй діяльності вона (що включає сфери проектування і будівництва, виробництва предметів споживання, дизайнерської діяльності і т.д.) виходить насамперед зі своїх "внутрішніх" критеріїв, тобто з різних економічних, технологічних, організаційних та інш. міркувань. Вплив же людини (жителя, споживача) на її кінцевий результат останнім часом помітно зменшився.  І якщо в своїй історії людина в більшій або меншій мірі була учасником формування свого житлового оточення, то сьогодні від неї мало що залежить. Логічний результат такої ситуації  - середовище життєдіяльності людини все більше набуває обличчя своїх творців, ніж жителів, і говорити про відповідність потреб і реальних умов їх задоволення стає все важче.

Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню  стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди

-конструктивні схеми будівль на складному рельєфі

-типи підземних будівль

-влаштування напівзаглублених житлових будинків

-будівництво на шельфах

-вибір екологічно обгрунтованих матеріалів

Які матеріали вважаються екологічними, а які ні?

Будівельні матеріали можуть бути екологічними або виділяти шкідливі речовини. Для будівництва і ремонту розумніше вибирати безпечну продукцію. Найбільше відповідають критеріям екологічності природні матеріали, які здавна використовувалися людиною. Це дерево і камінь. Такі екологічні будівельні матеріали абсолютно безпечні для здоров'я, створюють в приміщенні сприятливий мікроклімат.

Камінь і, більшою мірою, дерево - поновлювані матеріали: при правильному використанні цих ресурсів вони з плином часу повністю відновлюються. Але для сучасного будівництва природні матеріали підходять не завжди через істотних недоліків: наприклад, дерево не має достатньої вогнестійкістю і міцністю. Каміння - дорогий матеріал і з точки зору економічної доцільності не годиться для будівництва багатоповерхових житлових будинків.

Тому часто використовуються будівельні матеріали, виготовлені на основі природних складових - бетон, цегла, скло та інші. Подібна продукція за умови дотримання відповідної якості також безпечна для здоров'я людини.

Однак існують будматеріали, виділяють токсичні речовини при експлуатації. Зазвичай це полімери і вироби з використанням різних добавок для поліпшення їх властивостей: міцності, пластичності та інших.

Наприклад, теплоізоляційні плити на основі поліуретану виділяють токсичні речовини ізоціанти, а пінопласти - стирол, провокуючий розвиток тромбозу та інфаркту міокарда. Такі утеплювачі, як пінополістирол і екструдований полістирол, містять гексабромоціклододекан (ГБЦДД), який використовується для зменшення їх горючості. Ризик використання цієї речовини нещодавно був визнаний Європейським хімічним агентством, встановили, що ГБЦДД є стійким, біонакаплівающімся і токсичною речовиною, і привласнили йому перший номер у списку з 14 речовин, характеризуються особливо небезпечними властивостями.

Що стали модними останнім часом матеріали на основі ПВХ - лінолеум, декоративна плівка, вінілові шпалери - можуть бути джерелом підвищеного вмісту у повітрі важких металів, які накопичуються в людському організмі й сприяють розвитку пухлин.

Але, мабуть, найпершими в списку небезпечних матеріалів стоять низькоякісні лаки, фарби, мастики, містять мідь, свинець і цілий ряд наркотичних сполук - толуол , крезол, ксилол.

Щоб зберегти своє здоров'я, при виборі будівельних матеріалів звертайте увагу не лише на зовнішній вигляд і корисні якості, але і на їхню безпеку. Природно, виникає цілком закономірне питання: як вибрати матеріал?

Що потрібно враховувати при покупці будівельного матеріалу?

Продукція повинна мати санітарно-епідеміологічним висновком

Ця вимога стосується абсолютно всієї продукції, яка реалізується на будівельних ринках і в магазинах. Такий сертифікат видається після дослідження матеріалу, в ході якого виявляється його відповідність санітарним нормам і безпеку для здоров'я.

Обов'язково досліджується, виділяє чи продукція шкідливі речовини. Особливо це стосується групи будівельних матеріалів, при виготовленні яких використовувалися хімічні добавки для додання виробу необхідних характеристик, наприклад, міцності.

В якості таких добавок застосовуються відходи різних виробництв - текстильного, хімічного та інших. Але без них у провадженні, наприклад, бітуму, ДВП, ДСП, полімерних матеріалів обійтися не можна, тому подібні матеріали знаходяться в «групі ризику».

Після проходження спеціального тестування, в разі відповідності допустимим нормам вмісту шкідливих речовин продукція, отримує санітарно-гігієнічний сертифікат. З цим документом можна ознайомитися у продавця або фірми-постачальника.

Матеріали не повинні бути джерелом специфічного запаху в приміщенні

Якщо ви відчуваєте, що матеріал видає неприємний «хімічний» запах, швидше за все, він виділяє токсичні речовини. Поганий запах - це своєрідний «індикатор», що дозволяє припустити, що товар може бути небезпечний для здоров'я. Але слід зауважити, що більшість «шкідливою» будівельної продукції не видає підозрілого запаху, тому надійніше все-таки ознайомитися з санітарно-гігієнічним сертифікатом,що обирається вироби і поцікавитися репутацією фірми-виробника на будівельному ринку.

Більш надійна продукція відомих фірм

Перед походом на ринок або в магазин за будівельними матеріалами непогано провести аналіз інформації: з'ясувати, які фірми є провідними у виробництві тих чи інших матеріалів, яка продукція відповідає екологічним вимогам і вашим запитам, а після здійснити порівняння цін.

Завдяки Інтернету всю цю процедуру можна провести досить швидко - благо, всі провідні фірми-виробники мають сайти з докладно представленої інформацією про продукцію, цінах, постачання в магазини. На сайті компаній зазвичай є вся документація, тому числі і санітарно-гігієнічні сертифікати.

Уявімо, що ви шукаєте шпалери, покриття для підлоги і теплоізоляцію (утеплювач) для спальні або дитячої комнати. Шаг 1 - знайти найбільш часто використовувані види матеріалів, представлених на ринке. Шаг 2 - виявити їх особливості і область застосування. Шаг 3 - визначити потрібну вам торговельну марку за заданими параметрами.

Шпалери

Вінілові шпалери НЕ екологічні, але добре миються, щільні, тому можуть підійти для передпокою і кухні.

Текстильні шпалери (що містять волокна тканин) красиві, стійкі до вицвітання, але їх важко клеїти. Такі шпалери підходять для житлових приміщень, крім побратимів, зроблених на основі поролону з наклеєними синтетичними нитками.

лінкрусту оригінальний, довговічний, але наявність у складі мастик (хлорвінілової та інших) обмежує область застосування.

Рослинні шпалери (джутові, на основі златоцвета, бамбука, тростини) безпечні, оскільки виготовляються з природних матеріалів, зносостійкі, можуть використовуватися в спальні.

Паперові шпалери «дихають», виготовляються з екологічних матеріалів. Паперовий варіант у зв'язку з приємним співвідношенням ціна-якість найбільш часто купують для дитячої, вітальні та спальні.

Найстарші фірми-виробники шпалер AS Creation і Eco Tapeter використовують для виробництва дорогі сорти французької та бельгійської папери. Продукція цих марок відрізняється високою якістю.

Покриття для підлоги

Паркет, паркетна дошка - найбільш екологічним і міцне підлогове покриття. Проте для нього важливо правильно вибрати лак. Він повинен бути максимально безпечним. Тоді паркет без остраху можна стелити в житлових приміщення, тому числі в дитячих і спальні.

Коркове покриття гіпоалергенні, міцно і безпечно і також використовується в дитячих і спальні.

Ковролін не виділяє шкідливих речовин, але протипоказаний алергікам через мікрокліщами, які можуть поселитися у волокнах ковроліну.

Ламінат має відмінний зовнішній вигляд «під паркет», але може виділяти шкідливі сполуки.

Лінолеум найменш екологічний. Особливо небезпечні нітролінолеуму, релін, лінолеум на поліхлорвініловою основі. Навіть якісні види продукції рекомендується використовувати тільки в передпокої, санвузлі або на кухні.

Керамічна плитка міцний, надійний, екологічно безпечний матеріал, але її не постелешь в спальні або передпокою.

Отже, для житлових приміщень вибираємо між паркетом, паркетної дошкою і корковим покриттям. Остання відносно недавно стало користуватися великою популярністю. Технологією німецької фірми Meister в цій області вважаються передовими.

Утеплювач

Керамзит (керамзитовий гравій) - екологічний, довговічний, але малоефективний і складний в монтажі. Не використовується для внутрішніх приміщень.

Скловата - ефективний утеплювач, але сильно сиплеться і з часом може "просісти" і залишити неутеплену ділянки.

Пінопласт, пінополістирол міцні, доступні, але погано виводять пари з приміщень назовні, утворюючи на стінах конденсат і грибок, горючі і при пожежі виділяють шкідливі речовини.

Кам'яна вата (мінеральна вата на основі каменю) добре захищає від спеки та холоду, безпечна для здоров'я, рекомендована до застосування в дитячих, оздоровчих установах і житлових приміщеннях. Це негорючий матеріал, не виділяє при пожежі токсичні гази.

Лідирує у виробництві кам'яної вати міжнародна група компаній Rockwool з центральним офісом в Данії. Утеплювач під цією торговою маркою проводиться ще з 1937 року.

Наведений список продукції і екологічних підвидів, зрозуміло, не є повним. Перед походом у магазин варто детально вивчити інформацію про склад продукту,що цікавить вас і наявності необхідної документації.

Чому варто віддати перевагу екологічним будівельним матеріалами?

Відповідь гранично проста - щоб бути здоровим і зберегти здоров'я своїм близьким. Проблема використання екологічних будматеріалів в будівництві почала широко обговорюватися громадськістю відносно недавно. Однією з причин пильної уваги преси до цієї теми стали факти звернення лікарям людей зі скаргами на головний біль, нудоту, подразнення очей та іншими різними алергічними проявами.

Усіх пацієнтів об'єднує одне - проживання в нових або нещодавно відремонтованих квартирах з використанням неекологічних будівельних матеріалів. Перша гостра реакція на токсичні речовини, що виділяються такими матеріалами, називається «житловий синдром», симптоми якого з часом зникають. Якщо жити в такій квартирі, стан здоров'я може поступово погіршуватися через накопичення в організмі шкідливих речовин.

-

 

Підготовка до проектування

Для початку, перш ніж починати благоустрій та озеленення, дизайнери повинні знати, що у вас є: якe саме ділянка, яка інформація по неї у вас уже мається. А потім для підготовки дизайн ландшафту необхідно врахувати усі ваші побажання і зібрати ту інформацію, що відсутня, але яку бажано мати для виконання повноцінного проекту ландшафту вашої ділянки.

І ось який склад необхідної попередньої інформації:

  •  Знайомство з ділянкою або з її планом.
  •  Опис вихідних параметрів ділянки.
  •  Складання докладного технічного завдання (ТЗ), у якому записуються усі ваші побажання.
  •  Топографічна зйомка ділянки.
  •  Геологічна карта ділянки (готова або складена в процесі підготовки проекту)
  •  Гідрологічна карта ділянки (готова або складена в процесі підготовки проекту)
  •  Агрохімічна карта ділянки (готова або складена в процесі підготовки проекту)
  •  Мікрокліматична карта (готова або складена в процесі підготовки проекту)
  •  Інсоляційний аналіз ділянки (освітленість)
  •  Інвентаризація існуючої рослинності.
  •  Плани комунікацій (готові)
  •  Плани фасадів будівель (готові)
  •  Встановлення джерел можливого забруднення
  •  Виявлення сприятливих і несприятливих видових крапок

Проект ландшафту

Готовий проект ландшафту буде включати наступні документи:

  •  Кілька варіантів ескізів планування
  •  Генеральний план ділянки
  •  Структурний план зонування ділянки
  •  Дендрологічний план ділянки
  •  Асортиментна відомість рослин.
  •  Схема розміток доріжок і площадок
  •  Креслення малих архітектурних форм (альтанок, світильників, ослонів і т.п.)
  •  Схема вертикального планування території
  •  Схема розмітки посадкових місць
  •  Схема розмітки композицій, альпінаріїв, водойм і т.п.
  •  Схема дренажу і зливної каналізації
  •  Схема садового освітлення
  •  Схема системи поливу
  •  Технологічна схема посадки рослин
  •  Пояснювальна записка по виконанню робіт і обслуговуванню саду
  •  Опис особливостей догляду за найбільш вимогливими рослинами (якщо такі будуть)
  •  Кошторис на проведення робіт, терміни і послідовність виконання робіт

Підготовка до реалізації проекту

Ще один важливий етап - підготовка до реалізації проекту. Чим ретельніше ця робота проведена, тим менше затримок буде на етапі реалізації.

Підготовка включає:

  •  Завершення будівельних робіт з будинку і зовнішніх будівель.
  •  Підвіз матеріалів для доріжок і площадок.
  •  Повна готовність малих архітектурних форм.
  •  Замовлені рослини в розплідниках.
  •  Прокладені основні комунікації до будинку і по саду.
  •  Завезений рослинний ґрунт у необхідній кількості.

Реалізація проекту

Якісно провести реалізацію проекту в плині одного сезону можливо лише в тому випадку, коли до настання весни готовий проект ландшафту і проведена попередня підготовка.

Реалізація проекту включає:

  •  Пристрій профілю ділянки відповідно до проекту.
  •  Прокладка дренажної системи.
  •  Розподіл рослинного ґрунту
  •  Складання ґрунтових сумішей.
  •  Підготовка посадкових місць (пристрій клумб, альпінаріїв, рокариев і т.п.)
  •  Посадка рослин (озеленення).
  •  Пристрій доріжок і площадок.
  •  Пристрій водойм (ставків, струмків, каскадів і т.п.)
  •  Установка малих архітектурних форм (благоустрій)
  •  Установка світильників
  •  Пристрій вертикального озеленення.
  •  Авторський нагляд

Озеленення стін будинків .

Повне озеленення фасаду будівлі є вельми цінним втіленням з екологічного погляду і виконується за допомогою в'юнкого плюща і дикого винограду. Такий спосіб озеленення фактично покращує літній мікроклімат прилеглих навколо територій, тому що пил зв'язується і виробляється більше кисню

Крім всього цього знижується температура як фасадної частини споруди, так і інших стін, покритих рослинністю, а унаслідок випаровування підвищується вологість повітря. Крім того, птахи і комахи отримують додаткове місце існування. Інші не дуже улюблені зони, такі як вогнезахисні перегородки і грати, закриваються повзучими в'юнкими рослинами. Але для досягнення справжнього успіху особливо важливим є правильний вибір рослин, відповідних для певного місцерозташування будинку. Таке озеленення фасаду необхідно обов'язково погоджувати зі всіма мешканцями будинку, інакше сусіди можуть гніватися із-за вторгнення до них різноманітних комах і затемнених, зарослих вікон. А деяким може набриднути безперервне цвірінькання горобців перед відкритими вікнами в густій зелені. І ще, залежно від виду рослинності при повному озелененні необхідно видаляти значну кількість осіннього листя.

Часткове озеленення

Зважаючи на деякі особливості форм архітектурних споруд, все ж таки кращим дизайнерським рішенням буде часткове озеленення окремих зон стін. Таким чином, можна підкреслити певні форми споруди або ж створити унікальний контраст. Це можна зробити за допомогою таких рослин, як виноград, плетістиє троянди, клематис, зимовий жасмин і др. які в'ються по особливій опорі, призначеній для в'юнких рослин, і таким чином залишаються в спеціально призначених для них зонах. Багато в'юнких рослин можуть обійтися і без додаткових трудомістких опор, якщо використовуються парапети, що є в наявності, поручні, огорожі, щогли, балконні опори або розпірки.

Шкода від озеленення фасаду

Проблема шкоди заподіюваного будівлі, в результаті озеленення, - це спірна тема, на яку достатньо часто дискутують. Якщо все ж таки будівлі був завданий певного збитку, то це відбувається в більшості випадків із-за сильно в'юнких рослин з міцними стовбурами (гліцинія, горець, древогубец) або із-за таких, побіжи яких проникли в щілини і тріщини, як, наприклад, плющ і дикий виноград. Клематис, справжній виноград і плетістиє троянди такої шкоди будівлям не наносять. Альтернативою можна вважати і в'юнкий хміль, тому що він ранньою навесні швидко дає велику масу листя, а восени скидає її, не заподіюючи шкоди будівлям своїми в'юнкими стеблами.

Гармонія озеленення ближнього і дальнього плану

Ви хочете створити гармонійне озеленення дальнього плану або ж хочете розглядати квіти, фрукти і листя поблизу, насолоджуючись їх ароматом? А можливо для Вас основну роль грає і те, і інше?

Місцерозташування рослинності часто грає вирішальну роль: наприклад рослини, в'юнкі на розташованій віддалено протипожежній стіні, створюють як би загальну картину, а рослини, що обвивають вхід в
будинок, впливають поблизу. При озелененні будинку Вам необхідно добре обдумати і врахувати цю думку, а вже потім підібрати відповідні в'юнкі рослини. У разі озеленення ближнього плану, слід детально довідатися про те, як відбуваються не зовсім привертаючі процеси відцвітання і обпадання листя у рослини, що Вам придивилося!

Опори для в'юнких рослин

Опори для  рослин у формі канатів, штанг або грат можуть бути виготовлені з дерева, пластмаси, метала і навіть тканини. У будівельних і садових супермаркетах, а також в Інтернеті є великий і різноманітний вибір як недорогих, так і ексклюзивних оснащень. Складнішим питанням виступатиме кріплення цих опор до стіни. Найбільш часто виникаючою помилкою в таких випадках є недооцінка ступеня навантаження на ці самі стіни, що виникли унаслідок зведення опор для в'юнких рослин плюс саме озеленення

При створенні екологічного і комфортного середовища на вашій ділянці, не можливо обійтися без дерев і чагарників. Вони не тільки акумулюють кисень, захищають від шуму і пилу, але і сприяють тому, що сад "стає більше", підсвідомо сприймається обширнішим і глибшим, чим він є насправді. Хвойні дерева і чагарники складають взимку структурну основу саду, коли рослини листопадних порід безпорадно голи. Мабуть, тільки найменший сад може обійтися без дерев.

Групи дерев - можуть складатися з однієї або декількох дерев. По висоті і формі крони вони можуть бути як однаковими, так і різного рівня. При складанні груп з трьох дерев їх розташовують у вершинах різностороннього трикутника. Якщо в групі п'ять дерев, то одне дерево додають всередину чотирикутника.

Групи чагарників можуть бути також складені з чагарників одного або різних видів. Зазвичай чагарники підбирають по збігу часу цвітіння. У змішаних групах вищі чагарники розташовують в центрі.

Групи дерев і чагарників мають ще іншу назву - куртини. Для декорування нижнього рівня куртин застосовують високі квітучі багаторічні рослини. Важливо правильно розподілити дерева і чагарники між собою. Рихлі по будові групи складають з рослин з витонченим ажурним листям.

Алеї є посадкою дерев двома паралельними рядами з двох боків. Щільні зімкнуті алеї створюють враження далекої перспективи. Розімкнені алеї більш сучасні, оскільки в них дерева добре освітлюють і провітрюються.

Солітер - одиночна посадка дерев або чагарників, добре виглядають на відкритих просторах, на доглянутому газоні або на тлі фасаду будівлі. Для одиночних посадок вирощують ширококронниє і красиві рослини.

живоплоти - це посаджені в ряд чагарники, а іноді і дерева. Такі огорожі влаштовують для декоративного ефекту, наприклад, уздовж газону, навколо квіткових ваз або як планувальний елемент. Живоплоти можуть бути високими, середньої висоти, низькі і бордюрні; стрижені і не стрижені. Для таких огорож застосовуються ті, що легко піддаються стрижці і що переносять щільну посадку дерева і чагарники.

При вертикальному озелененні використовуються в'юнкі рослини. З їх допомогою декорують огорожі, підпірні стінки, фундаменти, оформляють фасади, альтанки, перголи. Вертикальне озеленення стін будівель з сонячного боку може захистити їх від перегріву і зменшити теплове випромінювання.

.

Рис. 1. Стінка для витких рослин з дерев'яних пластин (брусків)
      
Вертикальне озеленення надає садибі привабливий вигляд, прикрашає архітектуру будівель, захищає їх стіни від спеки, вітрів, пилу, маскує глухі стіни господарських будівель або непоказний паркан.
      
В'юнкі рослини висаджують у грунт. За наміченої лінії риють траншею глибиною і шириною 35 ... 40 см. Її доверху заповнюють садовою землею, змішаною з компостом або перепрів гноєм. Після посадки уздовж траншеї, прилеглої до стіни, установлюють опори для рослин, прибивають до неї рейки або натягують дріт.

Рис. 2.3.Опори для кучерявих рослин з металевих труб і дроту:
1 - дріт; 2 - труби, 3 - кілочки
  
Найкраще висаджувати з однорічних культур - боби турецькі червоні, горошок запашний, настурцію, хміль японський і ін; з багаторічних - виноград амурський, ломонос фіолетовий, лимонник, древогубец, плющ, хміль звичайний і ін
Особливої уваги заслуговує виноград Буйтур, виведений І. В. Мічуріним. Він невибагливий, зимостійкий, стійкий проти хвороб, дає рясний врожай і успішно вирощується в середній смузі Росії.
    
Прикрасять ваші конструкції і кучеряве квіти. Самий невибагливий однорічник - іпомея, висотою до 3 м. настурції теж привабливі і гарні на опорах. Більше 3 м в довжину досягають стебла декоративної квасолі.
    
Гарні також ліани, наприклад актинідія коломікта, яка на родючій, вологому грунті досягає за літо висоти 1,5 ... 6 м, клематиси. Рекомендуємо ще одне витка рослина - гарбуз декоративну. Рис. 2.3.Опора для кучерявих рослин з металева труби І дрот:
    Приємне враження справляють поєднання кількох видів витких рослин. Так, дуже гарний дівочий виноград п'ятилисточковий з луносемян-ником даурский і хмелем звичайним або ж з іпомея. Особливо вдалі поєднання непоказно квітучих рослин з яскраво квітучими ліанами і однолітниками. Близько стіни будинку або тераси краще посадити самопрісасивающіеся ліани - гортензію черешкові або дівочий виноград п'ятилисточковий.

) Рис. 4.Стінка для витких рослин з дерев'яних пластин (брусків)
В'юнкі рослини висаджують у грунт. За наміченої лінії риють траншею глибиною і шириною 35 ... 40 см. Її доверху заповнюють садовою землею, змішаною з компостом або перепрів гноєм. Після посадки уздовж траншеї, прилеглої до стіни, установлюють опори для рослин, прибивають до неї рейки або натягують дріт. 



Опори для кучерявих рослин з металевих труб і дроту:
1 - дріт; 2 - труби, 3 - кілочки
Найкраще висаджувати з однорічних культур - боби турецькі червоні, горошок запашний, настурцію, хміль японський і ін; з багаторічних - виноград амурський, ломонос фіолетовий, лимонник, древогубец, плющ, хміль звичайний і ін
Особливої уваги заслуговує виноград Буйтур, виведений І. В. Мічуріним. Він невибагливий, зимостійкий, стійкий проти хвороб, дає рясний врожай і успішно вирощується в середній смузі Росії.
Для прикраси арок, пергол і трельяжів найбільш придатні плетістиє троянди, витривалі в умовах середньої смуги РРФСР.
Прикрасять ваші конструкції і кучеряве квіти. Самий невибагливий однорічник - іпомея, висотою до 3 м. настурції теж привабливі і гарні на опорах. Більше 3 м в довжину досягають стебла декоративної квасолі.
Гарні також ліани, наприклад актинідія коломікта, яка на родючій, вологому грунті досягає за літо висоти 1,5 ... 6 м, клематиси. Рекомендуємо ще одне витка рослина - гарбуз декоративну.
Цей літник швидко утворює густу декоративну листя, жовті квітки і різноманітні за формою і забарвленням плоди - довго зберігаються маленькі «груші», «пляшки», «дзвони».
Приємне враження справляють поєднання кількох видів витких рослин. Так, дуже гарний дівочий виноград п'ятилисточковий з луносемян-ником даурский і хмелем звичайним або ж з іпомея. Особливо вдалі поєднання непоказно квітучих рослин з яскраво квітучими ліанами і однолітниками. Близько стіни будинку або тераси краще посадити самопрісасивающіеся ліани - гортензію черешкові або дівочий виноград п'ятилисточковий.
Озеленення дахів. Технології та конструкції.
Дефіцит рослинності - одна з основних проблем сучасних мегаполісів, в яких споруди, частенько, займають більше 80% міської площі. Через це міський мікроклімат набагато тепліше, суші і запилене, ніж у сільській місцевості. Наприклад, в Токіо яскраво виражений характерний для всіх великих міст ефект <острова тепла>. Повітря нагрівають асфальт, бетонні стіни, дахи, мільйони кондиціонерів. За останні 30 років середня температура в липні в 16-мільйонному Токіо підвищилася на три градуси. У Москві справи йдуть не набагато краще. Між тим, рішення проблеми існує. Озеленення дахів - ефективний спосіб створити комфортний мікроклімат в офісах і житлових будинках і захиститися від смогу. Зелені покрівлі на дахах будинків вперше з'явилися більше тисячі років тому, у Скандинавії. Жителі Північної Європи утеплювали свої будинки, обкладаючи їх шматками моху і дерну. У Середній Азії цей же спосіб допомагав захиститися від спеки і різких перепадів температур. У ході індустріального розвитку про цю ідею згадали, коли виник дефіцит зеленої площі, особливо в умовах міста. Щоб його заповнити, стали влаштовувати сади на дахах офісних будівель, куди люди могли б вийти, посидіти і відпочити. Ну а потім ландшафтні дизайнери взялися і за дахи приватних будинків.
 
Сад на даху є природним регулятором мікроклімату в приміщеннях. Судіть самі. Якщо зазвичай на даху перепад між зимової та літньої температурами в середньому становить від -40 ° до +50 ° С, то на озелененій покрівлі <клімат> набагато м'якше і температура варіює в діапазоні від -10 ° до +35 ° С. Озеленена дах - це природний <кондиціонер>, який захищає вас від холоду, а влітку рятує від спеки.
 
Крім того:
1. Завдяки озеленення на 20% - 30% знижуються витрати на опалювання і кондиціонування
2. Повільне випаровування вбралася дощової води сприяє збереженню природної вологості повітря, створюючи здоровий мікроклімат.
3. Система озеленення захищає покриття дахів від руйнування ультрафіолетовими променями і від механічних впливів. Термін служби покриття дахів продовжується в 2-3 рази.
4. Рослинний шар утримує близько 20% пилу і шкідливих речовин, які містяться в повітрі
5. Науково підтверджено, що озеленення дахів захищає від впливу електромагнітного випромінювання
Влаштувати <зелений килим> можна, практично, на будь-якому покрівельний матеріал. Єдине обмеження - стійкість конструкції покрівлі.
Існує два типи озеленення даху: екстенсивне і інтенсивне. Екстенсивний спосіб найбільш простий і не вимагає подальшого догляду за рослинами. Фахівці висаджують на даху п'ять - десять сортів багаторічних рослин, стійких до росіян морозів, і не потребують поливанні і стрижці. При цьому, доступ людей на дах, озеленену таким способом, не передбачається.
Озеленення дахів. Технології та конструкції.
Дефіцит рослинності - одна з основних проблем сучасних мегаполісів, в яких споруди, частенько, займають більше 80% міської площі. Через це міський мікроклімат набагато тепліше, суші і запилене, ніж у сільській місцевості. Наприклад, в Токіо яскраво виражений характерний для всіх великих міст ефект <острова тепла>. Повітря нагрівають асфальт, бетонні стіни, дахи, мільйони кондиціонерів. За останні 30 років середня температура в липні в 16-мільйонному Токіо підвищилася на три градуси. У Москві справи йдуть не набагато краще. Між тим, рішення проблеми існує. Озеленення дахів - ефективний спосіб створити комфортний мікроклімат в офісах і житлових будинках і захиститися від смогу. Зелені покрівлі на дахах будинків вперше з'явилися більше тисячі років тому, у Скандинавії. Жителі Північної Європи утеплювали свої будинки, обкладаючи їх шматками моху і дерну. У Середній Азії цей же спосіб допомагав захиститися від спеки і різких перепадів температур. У ході індустріального розвитку про цю ідею згадали, коли виник дефіцит зеленої площі, особливо в умовах міста. Щоб його заповнити, стали влаштовувати сади на дахах офісних будівель, куди люди могли б вийти, посидіти і відпочити. Ну а потім ландшафтні дизайнери взялися і за дахи приватних будинків.
 
Сад на даху є природним регулятором мікроклімату в приміщеннях. Судіть самі. Якщо зазвичай на даху перепад між зимової та літньої температурами в середньому становить від -40 ° до +50 ° С, то на озелененій покрівлі <клімат> набагато м'якше і температура варіює в діапазоні від -10 ° до +35 ° С. Озеленена дах - це природний <кондиціонер>, який захищає вас від холоду, а влітку рятує від спеки.
 
Крім того:
1. Завдяки озеленення на 20% - 30% знижуються витрати на опалювання і кондиціонування
2. Повільне випаровування вбралася дощової води сприяє збереженню природної вологості повітря, створюючи здоровий мікроклімат.
3. Система озеленення захищає покриття дахів від руйнування ультрафіолетовими променями і від механічних впливів. Термін служби покриття дахів продовжується в 2-3 рази.
4. Рослинний шар утримує близько 20% пилу і шкідливих речовин, які містяться в повітрі
5. Науково підтверджено, що озеленення дахів захищає від впливу електромагнітного випромінювання
 
Влаштувати <зелений килим> можна, практично, на будь-якому покрівельний матеріал. Єдине обмеження - стійкість конструкції покрівлі.
Існує два типи озеленення даху: екстенсивне і інтенсивне. Екстенсивний спосіб найбільш простий і не вимагає подальшого догляду за рослинами. Фахівці висаджують на даху п'ять - десять сортів багаторічних рослин, стійких до росіян морозів, і не потребують поливанні і стрижці. При цьому, доступ людей на дах, озеленену таким способом, не передбачається.

                                     
V. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕСПЕЧЕННЯ

Рекомендована література:

1. Автор Тетиор А.Н –Городскоя Екология-Высшее профессиональное образование Издательство Academia Год издания -2008-330 с.

2.  Владимиров В.В. Микулина Е. М. Яргина. З.Н. –Город и ландшафт-:Мисль 1986.-238 с.

3.Кучерявый В.П, Урбоэкология-Львів. Світ -360 с.

4.В.А. Абизов;  Методологічні основи розвитку архітектурно - будівельних систем (в умовах реформування житлової та містобудівної політики України) 2001 року

: Автореф. дис... д-ра архітектури В.А. Абизова: 18.00.01 / Київ. нац. ун-т буд-ва і архіт. — К., 2001. — 32 с. — укp.

5. Зарецкий В. И .Териториальные аспекты окружающей среды.-Львов –Вища школа.-1985 .-128 с.

6. Безопасность жизнедеятельности: Сб. норм. док. по подготовке учащейся молодежи в области защиты от чрезвычайных  ситуаций /Под ред. М.М.Дзыбова. - М.: ДиК, 1998. - 700 с.

7. Ольшанська О.В. Економіко-екологічні проблеми Північного Причорномор’я /НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К., 1999. - 35 с.

8. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

9. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

10. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.

11. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

12. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

13. Дудник І.М., Карпенко Н.М. Ландшафтна концепція в еколого-географічному районуванні // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ ст. – К., 1999. – С. 212-216.

14. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 224с.

15. Золовский А.П., Маркова Е.Е., Пархоменко Г.О. Картографические исследования проблемы охрани природы. – К.: Наук. думка, 1978.

16. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 252с.

17. Волощук В.М., Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Географічні проблеми сталого розвитку України // Український географічний журнал. – 1998. – № 1. – С.13-18.

18. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 224с.

19.Баторевич Н.И. Кожицева Т.Д. Архитектурный словарь. - 2-е изд., доп. - СПб.: Стройиздат, 2001. - 384 с: ил.

20. Волошин В.Ф., Зельтен Н.А. Словарь архитектурно-строительных терминов. - М.: Высш. шк., 1990. - 188 с: ил.

21. Гольдштейн А.Ф. Зодчество/Под ред. Ю.С. Яралова. - М.: «Просвещение», 1979. - 445 с: ил.

22. Официальные термины и определения в строительстве, архитектуре и жилищно-коммунальном комплексе. - 2-е изд. - М.: ФГУП ВНИИНТПИ Госстроя России, 2004. - 228 с.

23.Партина А.С. Архитектурные термины. Иллюстрированный словарь. - М.: Стройиздат, 1994. - 208 с: ил.

24. Плужников В.И. Термины российского архитектурного наследия. Словарь-глоссарий. - М.: «Искусство», 1995. - 160 с: ил.

25. Поплавский B.C. Архитектурно-строительный словарь. - М.: Слава, 1993. - 320 с: ил.

26. Словарь архитектурных терминов/http://www.archi.ru/terms/index.htm

27. Терминологический словарь по строительству на 12 языках. - М.: Русский язык, 1986. - 864 с.

28. Юсупов Э.С. Словарь архитектурных терминов. - СПб.: Фонд «Ленинградская галерея», 1994. - 432 с: ил. (Журнал «Жилищное строительство» № 6/2007 г.)

29. Антропогенні ландшафти правобережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація 1999 года. Источник: Автореф. дис... д-ра геогр. наук: 11.00.11 / Г.І. Денисик; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 32 с. — укp.

Архитектурная бионика" / Ю.С. Лебедев — М.: Стройиздат, 1990. — 269 с

30. Станиславский А. Планировка и застройка городов Украины. - К.: Будівельник, 1971. - С. 166, 169

31. Руководство по планировке и застройке городов с памятниками истории и культуры. - М.: Стройиздат, 1980. - 140 с

32. Методические рекомендации по исследованию историко-архитектурного наследия в городах Украинской ССР. - К.: КиевНИИПградостроительства, 1982. - 120 с

33. Там само. - С. 41-42

34. Там само. - С. 43-79

35. Инструкция о составе, порядке разработки, согласования и утверждения схем и проектов районной планировки, планировки и застройки городов, поселков и сельских населенных пунктов. ВСН 38-82. - М.: Стройиздат, 1984

36. Инструкция по организации зон охраны недвижимых памятников истории и культуры СССР / Приложение к приказу Министерства культуры СССР от 24.01.1985 № 33; согласовано Госстроем СССР 27.12.1984

37. Методические указания об использовании памятников истории и культуры как градоформирующих факторов при разработке генеральных планов и проектов детальной планировки городов. - М.: Стройиздат, 1988. - 30 с

38. Олейник Е. Исторические города. Некоторые особенности их реконструкции // Строительство и архитектура. - 1984. - № 4. - С. 19-20

39. Середюк И.И., Курт-Умеров В.О., Середюк Е.И. Древний город. В чем его очарование? // Строительство и архитектура. - 1990. - № 5. - С. 5- 10

40. Седак О.І. Вивчення і збереження архітектурно-містобудівної спадщини історичних центрів малих міст України. - К., 1985

41. Устенко Т., Кондратенко Е., Водзинский Е. Формирование архитектурно-художественного облика центров городов. - К.: Будівельник, 1989. - 120 с

42. Молож А.Е. Фоновая - не значит второстепенная // Строительство и архитектура. - 1989. - № 6. - С. 22-24

43. Вечерський В.В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. - К.: НДІТІАМ, 2003. - 560 с

44. Інструкція до складання історико-архітектурних опорних планів населених місць України / Держбуд України. - К., 1992. - 26 с

PAGE  

PAGE  7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47573. Методические рекомендации. Таможенное дело 173.5 KB
  Учебно-методический комплекс. Методические рекомендации по выполнению и защите выпускных квалификационных работ для студентов специальности 036401 «Таможенное дело» дневной и заочной формы обучения
47574. Методичні вказівки. Охорона праці 693 KB
  ГОНЧАРА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до написання розділів “Охорона праціâ€ в дипломних роботах бакалаврів та “Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях†в дипломних роботах проектах спеціалістів і магістрів ДНУ ім.ГОНЧАРА Кафедра безпеки життєдіяльності МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до написання розділів “Охорона праціâ€ в дипломних роботах бакалаврів та “Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях†в дипломних роботах проектах спеціалістів і магістрів ДНУ ім.Гончара...
47579. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ. ТУРИЗМОЗНАВСТВО 351.5 KB
  Основні етапи виконання дипломної роботи 5 3. Вимоги до дипломної роботи 6 4. Вибір напряму та затвердження теми дипломної роботи 7 5. Визначення об'єкту та предмету дипломної роботи складання робочого плану дослідження 9 7.
47580. Экологичность проекта 320 KB
  РАСЧЕТ ПЛАТЫ ЗА ВЫБРОСЫ ЗАГРЯЗНЯЮЩИХ ВЕЩЕСТВ В АТМОСФЕРУ ОТ ПЕРЕДВИЖНЫХ ИСТОЧНИКОВ Плата за допустимые выбросы загрязняющих веществ в атмосферу Пн руб. определяется по формуле Пн = Biнбн 19 где Bi количество iгo вида топлива израсходованного транспортными средствами за отчетный период т; Нбн базовый норматив платы за выбросы загрязняющих веществ в размерах не превышающих допустимые...