6338

Київська Русь, утворення розвиток та прийнеття Християнства

Реферат

История и СИД

Київська Русь 1 Передумови утворення давньоруської держави та теорії її походження. 2 Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі. 3 Соціально-економічний розвиток Київської Русі. 4 Основні напрями зовнішньої політики Київської Русі...

Украинкский

2013-01-03

73 KB

10 чел.

Київська Русь

1 Передумови утворення давньоруської держави та теорії її походження.

2 Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі.

3 Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

4 Основні напрями зовнішньої політики Київської Русі.

5 Прийняття християнства.

1. Передумови утворення давньоруської держави та теорії її походження. Утворення Київської Русі – однієї з найбільших європейських держав середньовіччя – дослідники вважають результатом закономірних процесів соціально-економічного розвитку східних слов’ян. У VІІ-ІХ ст. у суспільстві давніх слов’ян відбулися глибокі соціально-економічні зміни. Вдосконалення засобів виробництва, застосування нових технологій обробки ґрунту призвели до розкладу родоплемінних відносин. Проявом цього була поява сусідської общини, виникнення приватної власності і пов’язаного з нею майнового й соціального розшарування суспільства. Водночас відбулися і політичні зміни: вожді племен і старійшини родових общин поступово зосередили владу в своїх руках. Наслідком цих змін стало оформлення протодержавних об’єднань – полянського, дулібського, волинянського. На кінець ІХ ст. дулібське і волинянське протодержавні утворення занепали, однак пережило розквіт і піднесення полянське, яке в кінці VІІ – на початку ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї утворило Руську землю. До складу цієї держави увійшли землі полян, древлян, сіверян, політичним центром став Київ, розташований у вигідному географічному та стратегічному місті. Пізніше, в середині ІХ ст. виникло протодержавне об'єднання ільменських словенів. Злиття цих двох протодержав в результаті двірцевого перевороту , здійсненого князем Олегом у 882 р., стало вирішальним кроком на шляху створення східнослов’янської держави. Відбулося об’єднання південного і північного осередків протодержавності. Столицею новоутвореного князівства стало місто Київ. За цим першим державотворчим кроком йшли інші. Олег підкорив владі Києва слов’янські племінні союзи словенів, кривичів, древлян, сіверян, радимічів і неслов’янскі – чуді й мері, а наступники його – Ігор, Ольга, Святослав і Володимир протягом Х ст. поширили державну владу, систему збирання данини і судочинство на основні східнослов’янські землі. Так склалася перша держава східних слов’ян, яку джерела називали Руською землею, з ХІІ ст. – Вкраїною, а історики – Київською Руссю. Питання про обставини заснування Київської Русі були довготривалий час дискусійними. В історичній науці найбільш поширеними були норманська та антинорманська теорії. Норманська теорія, розроблена всередині ХVІІІ ст. німецькими вченими, членами Російської академії наук Готлібом Байєром, Герхардом Міллером та Августом-Людвігом Шльоцером базувалася на “Повісті временних літ” Нестора. У літописі розповідалося, що північні слов’янські племена (словени, кривичі) та фінські (чудь, меря, весь) запросили у 862 р. варягів. Прийшли брати Рюрик, Сінеус, Трувор. Старший брат Рюрик поклав початок династії давньоруських князів, які з тих пір називаються Рюриковичами. Антинорманісти (Михайло Ломоносов – засновник антинорманської теорії, Микола Костомаров, Михайло Грушевський) стверджують першочергову роль слов’ян у виникненні державності Русі. Методологічною підвалиною двох теорій було уявлення про утворення держави як про одночасний акт – наслідок діяльності історичної особи. Тому аж до кінця ХІХ ст. у центрі уваги як норманістів, так і антинорманістів стояли питання етнічної належності літописних варягів, появи перших руських князів, походження назви “Русь”. Довготривалий час на фундаменті всієї різноманітності джерел (історичних, археологічних, мовних) встановилася думка про провідну роль скандинавів у політичному житті Східної Європи. Розробка сучасної теорії виникнення держави внаслідок довготривалого соціально-економічного розвитку суспільства, праці істориків і археологів, які доводять, що східнослов’янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, – все це корінним чином змінило уявлення про роль норманів на Русі. Водночас сучасна наука визнає, що норманські князі з бойовими дружинами служили слов’янам, навіть очолили династію, але швидко слов’янізувалися й асимілювалися серед населення. Таким чином, Київська Русь виникла внаслідок політичної, етнічної та культурної консолідації східнослов’янських племен.

2. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі. Київська Русь у своєму розвитку пройшла три основні періоди. Перший період тривав з 50-х років IХ ст. до кінця Х ст. Це період виникнення і формування давньоруської держави, яку у візантійських та західноєвропейських джерелах називали “Рось” або “Русь”. На цей період припадає княжіння Олега, Ігоря, Ольги та Святослава. Саме за їх правління відбулася найбільша експансія Київської Русі, в результаті якої були значно розширені кордони, русичі укріпилася на Чорному морі, а всі чорноморські країни увійшли до сфери її впливу. Другий період є періодом піднесення Київської Русі, її розквіту та найбільшої могутності. Хронологічно період охоплює кінець Х ст. – середину ХІ ст. У ці часи виділяються княжіння Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого. Третій період, який триває з другої половини ХІІ ст. до першої половина ХІІІ ст., – це доба феодальної роздробленості та занепад держави. Найвидатнішими князями цього періоду були Володимир Мономах та його син Мстислав, які змогли на деякий час зупинити роздрібнення держави та востаннє її консолідувати. Щодо політичного устрою Київської Русі, то протягом її розвитку він еволюціонував. Так, на першому періоді свого розвитку за формою політичного устрою Київська Русь була дружинною державою, тому що в ній дружинники князя збирали данину, вершили суд і правили від імені князя. Аж до князювання Володимира Святославовича в соціальному плані Київська Русь була надплемінною державою, тому що київський князь піднісся над племінною верхівкою. За князювання Володимира Святославовича змінилася форма політичного устрою: родоплемінна держава трансформувалася у ранньофеодальну, а її дружинна форма – у монархічну. На чолі держави стояв монарх – Великий київський князь. Йому належала законодавча, виконавча, судова та військова влада. До повноважень князя також входило визначення податків, карбування монети та розпорядження скарбницею. Допомагали йому в управлінні боярська рада, яка складалася з удільних князів, старших дружинників, міської аристократії а з хрещення Русі – митрополита. Функції ради ніколи чітко не визначалися, однак князі завжди брали до уваги пропозиції ради. Ще одним носієм влади у Київській Русі було народне віче – збори городян, чоловіків – голів сімей. Віче скликалося князем, митрополитом або городянами. Серед питань, які обговорювалися на вічі, були військові походи, скликання народного ополчення, укладання угод, розподіл посад у державі, престолонаслідування. Віче могло схвалювати або критикувати політику князя, однак не мало законодавчих функцій. У часи піднесення віча князь, який займав престол, укладав угоду, за якою зобов'язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою владу нового князя. Були випадки, коли віче виганяло або запрошувало князя. У великих містах існували посади намісників (сини князя і старші дружинники), які мали у підлеглості урядовців нижчого рангу. Останні управляли у волостях. Така структура адміністрації повинна була зміцнити центральну владу. Важливу роль в управлінні державою мали правові (юридичні) норми, які були записані в “Руській правді”, виданій Ярославом Мудрим у 1016 р. У руках Великого князя були значні військові сили, які складалися з власної дружини князя та військ васальних (удільних) князів. В особливих випадках для захисту держави збиралося народне ополчення. Будівництво державності в основному завершилося за Яро- слава Мудрого. У добу феодальної роздрібненості одноосібна монархія змінилася федеративною. У цей період існувала система колективного сюзеренітету, а усі рішення приймалися на з’їзді князів. Водночас виділяються періоди, коли державою управляли два найсильніші на той час князівські клани (дуумвірат). На цьому етапі бояри були активною політичною, а нерідко й навіть правлячою силою. Соціальна організація Київської Русі була строкатою і базувалася на феодальних відносинах. Головним власником землі був Великий київський князь. За військову службу він наділяв своїх дружинників та родичів землями, але давалася не територія, а право стягувати данину. Так складалося умовне землеволодіння. З ослабленням князівської влади формується вотчинне (спадкове) землеволодіння. Таким чином, на вершині суспільної піраміди знаходилися феодали – князі, старші дружинники, бояри. Головну масу населення Київської Русі складали вільні селяни-общинники, яких називали смерди. Вони були юридично вільними людьми, мали власне господарство (поле, садибу, худобу), проживали в князівських селах. Смерди займались землеробством та сплачували на користь князя натуральний або грошовий оброк – полюддя. Вони також несли військову службу із власною зброєю і кіньми. З розвитком феодальних відносин у ХІІ ст. смерди потрапляють в залежність від феодалів і починають відбувати як відробіткову, так і натуральну ренту. Окрему категорію вільних людей складало населення міст. Домінуюче становище займала міська аристократія (“кращі мужі”) – князі, вище духовенство – бояри, заможні купці, власники ремісничих майстерень, фінансова еліта. В їхніх руках знаходилася влада у місті. До середнього класу міста (“молодших людей”) належали дрібні купці, рядове духовенство, крамарі, висококваліфіковані ремісники. На нижчому щаблі соціальної ієрархії міст стояла чернь – люди, які не мали засобів до існування й наймалися на будь-яку чорну роботу. Існувала на Русі досить чисельна категорія напівзалежних людей. Селяни, які брали у феодала позику (купу) грошима, зерном, скотиною, повинні були її відробити (відробіткова рента) і стали називатися закупами. В іншому випадку селяни складали договір (ряд) про оренду землі і називалися рядовичами. Нерідко закупи і рядовичі через невиконання угод потрапляли у залежність від феодала, хоча “Руська правда” це забороняла. Були категорії залежного населення. За “Руською правдою” їх називали челяддю (люди, які працювали на подвір’ї феодала – ключники, кухарки, покоївки тощо) або холопами (це селяни, які втратили своє майно, були продані при свідках, військовополонені, втікачі-закупи). Ця категорія населення не мала власності і була безправною. Окрему групу становили ізгої, які в силу певних обставин вибули зі своєї категорії, але не прилаштувалися до іншої. Питання щодо існування рабів є суперечливим. Рабів- військовополонених відпускали за викуп, інших – продавали на невільничих ринках., як прибутковий товар. Були випадки, коли раби ставали членами сімей. У цілому рабство не було поширеним у Давньоруській державі. Таким чином, політичний устрій Київської Русі еволюціонував, але тісно перепліталися в управлінні три тенденції – монархічна (князівська влада), аристократична (боярська рада), демократична (віче). Соціальна організація суспільства Давньоруської держави базувалася на феодальних відносинах і була ієрархічною.

3. Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

Соціально-економічний розвиток Київської Русі базувався на трьох галузях господарства – сільському господарстві, ремеслі та торгівлі. Головне місце посідало сільське господарство, яке мало давні традиції і досягло високого рівня розвитку. Землеробські знаряддя праці були різноманітними і підрозділялись на ручні (коси, серпи, мотики, заступи, ціпи тощо) і тяглові (вузьколезе рало без полозу, широколезе рало з полозом, плуг, борона, соха). До зернових культур, які вирощували на Русі належали жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, а до технічних – льон та коноплі. Кожна з рослин культивувалася там, де були для неї відповідні кліматичні умови. У Київській Русі існувало кілька систем землеробства. У лісових районах – підсічно-вогнева. При цьому широко застосовувалася сокира, а у лісостепових і степових – перелогова. Природні умови країни були сприятливі для розвитку скотарства (розводили коней, волів, корів, кіз, овець). Серед промислів виділяється мисливство, бортництво, рибальство. Успішно розвивалося збиральництво диких фруктів, горіхів, ягід, грибів тощо. Ця галузь господарства, безумовно, мала велике значення, тому що забезпечувала населення додатковими продуктами харчування. Важливим елементом економіки було місто, яке уявляло собою центр ремісного виробництва, торгівлі, адміністративного управління. Ремісники виготовляли понад 150 видів ремісничих виробів, у тому числі 22 – знарядь праці, 46 – ремісничих інструментів, 16 – зброї, 37 – хатнього начиння, 19 – прикрас, 10 – кінської збруї та спорядження вершника. Всі ці вироби виготовляли руські майстри, лише деякі з них (наприклад, заготівки мечів) завозилися з інших країн. Найбільше на Русі цінувалися ковалі, які володіли багатьма технологічними прийомами обробки заліза: ковкою, зварюванням, загартуванням, різанням, обточкою, поліровкою, інкрустацією кольоровими металами. Внутрішня торгівля в Київській Русі була розвинена слабо, тому що господарство носило натуральний характер. Ремісники виготовляли товари на замовлення. У кожному удільному князівстві розвивалися однакові галузі господарства. Продукції виготовлялося стільки, скільки необхідно для самозабезпечення. Обмін між територіально віддаленими контрагентами здійснювався через постійні або періодичні ринки, що діяли у кожному місті та багатьох селах. Такі села називалися погостами, що означало місце “гостьби” – торгівлі. З літописів відомо про найважливіші торговельні шляхи, якими Русь здійснювала торговельні зв’язки з іншими країнами: соляний, грецький, залозний. Соляний зв’язував Подніпров’я з Галицькою землею, грецький – Русь і північні країни з Візантією, залозний проходив з Подніпров’я на південний схід до Азовського моря аж на Кавказ. Київська Русь торгувала з багатьма країнами Сходу і Заходу, як сусідніми, так і віддаленими. Вона постачала на зовнішній ринок хутро, мед, віск, шкіру, ремісничі вироби, рабів. На Русь надходили предмети розкоші, прянощі, вино, мечі, кольчуги, дорогі тканини, золото, олії тощо. У Київській Русі існували навіть купецькі об'єднання, які спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами і певними видами товарів. Про високий рівень розвитку торгівлі свідчить практика кредитних операцій. Розвинена торгівля неможлива без грошового обігу. Спершу поширення набули іноземні монети, зокрема, арабські драхми, західноєвропейські динарії. Довготривалий час використовувалася власна грошова одиниця – куна (шкіра куниці або білки) та гривна (злитки срібла вагою 95-197 грамів). За Володимира Святославовича почали карбувати монету – срібники і золотники, а згодом карбованець. Однак високий рівень торгівлі в Київській Русі не змінив натурального характеру господарства. Таким чином, характерною рисою Київської Русі були швидкі темпи економічного розвитку.

4. Основні напрями зовнішньої політики Київської Русі. 

Важливе місце в діяльності київських князів займала зовнішня політика – взаємини з іншими державами. Перше місце у зовнішній політиці посідали військові походи, які виконували різні функції. Київська Русь перебувала у постійній боротьбі зі східними кочовими племенами. Так, князі Олег та Ігор воювали проти хозар, яких остаточно розбив Святослав, підкоривши їхню державу Хозарський каганат. Ще одним ворогом Русі були печеніги. З ними вперше зіткнувся Ігор, від їхніх рук у 972 р. загинув Святослав, але у 1036 р. печеніги були розгромлені Ярославом Мудрим. На честь цієї перемоги було збудовано Софійський собор у Києві. Після розгрому печенігів у причорноморських степах з’явилися половці. Перша велика битва з ними сталася у 1068 р. на річці Альті, однак вона була програна тріумвіратом Ярославичів. Найбільше відзначився у боротьбі з половецькими ханами Володимир Мономах: з його ініціативи між 1103 р. та 1116 р. було здійснено п’ять великих і переможних походів русичів у Половецький степ. У результаті після 1116 р. половецькі хани чверть століть не наважувалися нападати на Русь. Ще одним напрямком військових походів було завоювання нових територій і торговельних шляхів. Зокрема, Олег здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря (землі Арабського халіфату). Ігор поширив свій вплив на східний Крим, Тамань, де було створене Тмутараканське князівство, а також здійснив похід на Закавказзя, підкоривши Дербент, Ширван і Бердаа. Святослав спочатку зосередив воєнну активність на Сході, підкоривши волзьких булгар, мордву, ясів і косогів на Північному Кавказі, а згодом розпочав боротьбу за Подунав’я. Володимир Святославович завершив процес складання дер- жавної території. На сході Русь контролювала Волго-Окський басейн, на заході – сягала Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, на півночі – Чудського, Ладозького, Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу. Ярославу Мудрому довелося протягом тривалого часу захищати західні кордони та відвойовувати у поляків Червону Русь. Іншим важливим напрямом були походи на Візантію. З метою зміцнити становище Русі на міжнародній арені, захистити південні рубежі, а також розширити торгівлю з Візантією були здійснені походи на Константинополь київських князів Аскольда (860 р.), Олега (907, 911 рр.), Ігоря (941, 944 рр.), Святослава (969-971 рр.), Володимира (989 р.), Ярослава (1043 р.). Другим напрямом зовнішньої політики була зовнішня торгівля. Київська Русь торгувала медом, пшеницею, зброєю, хутром, воском й іншими товарами з Візантією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Арабським халіфатом. Руські купці везли з інших країн шовкові тканини, прикраси, вино, золото. Велике значення у здійсненні зовнішньої політики мали дипломатичні зв’язки, зокрема підписання міжнародних договорів. Цей напрямок започаткував Олег, уклавши у 907 р. угоду про безмитну торгівлю Русі з Візантією, а у 911 р. – мирний договір про регламентацію політичних, дипломатичних і торговельних відносин між Візантією і Руссю. Аналогічні угоди були укладені Ігорем у 944 р. і Святославом у 971 р. Княгиня Ольга здійснила два візити до Константинополя у 946 р. і 957 р., під час яких усно уклала союзницькі угоди з Візантією. Київська Русь вела також жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. Їх започаткувала Ольга, відправивши посольство до Оттона Першого у 959 р., а у 1030-1031 і 1040-1043 рр. успішно цю традицію продовжив Ярослав Мудрий. Слід зазначити, що династичні шлюби, розпочинаючи з кінця Х ст., почали займати провідне місце у зовнішній політиці Київської Русі. Саме вони були виявом високого авторитету слов’янської держави на міжнародній арені. Першим розпочав укладання шлюбів з представницями інших династій Володимир Святославович, одружившись у 989 р. на Анні – сестрі візантійського імператора, а після її смерті у 1011 р. – на германській принцесі, і одруживши сина Святополка на дочці польського короля. Цю традицію успішно продовжив Ярослав Мудрий, отримавши прізвисько “тесть і зять усієї Європи” за те, що три його дочки були видані заміж за французького, норвезького та угорського королів, а три сини відповідно одружені з дочкою візантійського імператора, з сестрою польського короля та з онукою германського імператора. Окрім цього, сестра Ярослава Добронега була дружиною польського короля Казимира, а сам Ярослав був одружений на шведській принцесі. Династичні зв’язки київського двору з дворами Візантії і західноєвропейських країн успішно продовжувалися і в період правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Зокрема, Володимир Мономах був одружений на дочці англійського короля, його син – з дочкою шведського короля, а донька вийшла заміж за візантійського царевича. Зятями ж Мстислава Володимировича стали візантійський імператор, норвезький і датський принци, угорський королевич. Таким чином, Київська Русь проводила активну зовнішню політику, здійснюючи її різними методами.

5. Прийняття християнства. 

Реформування язичництва і запровадження шестибожія Володимиром Святославовичем не сприяли державному будівництву, розвитку освіти, культури та писемності, піднесенню авторитета Київської Русі на міжнародній арені. Давньоруська держава в очах християнських країн залишалася “поганською”, тому в середині 80-х років Х ст. князь Володимир та його оточення приймають рішення про хрещення Русі. Володимир схилявся до прийняття християнства візантійсь- кого обряду. Перевагою цієї релігії було те, що церковний владика залежав від світської влади. Однак Володимир побоювався потрапити у залежність до візантійського імператора. Доля посміхнулася амбітному київському князю: імператор Візантії Василь запросив у нього допомоги у боротьбі з повсталими боярами. Князь не відмовив, але висунув вимогу одружитися на сестрі імператора Анні. Василь дав згоду на шлюб в обмін на хрещення Володимира і запровадження християнства на Русі. Володимир погодився і між Руссю та Візантією у 987 р. було укладено угоду. Добре озброєний та дисциплінований 6-тисячний загін русичів допоміг придушити повстання у Візантії, однак Василь своєї угоди не виконав. У відповідь Володимир у 988 р. здійснив стрімкий похід на Крим, що належав Візантії і здобув Корсунь (колишній Херсонес). Василь змушений був погодитися на шлюб своєї сестри з київським князем. Урочистий шлюб відбувся восени 989 р., а навесні 990 р. Володимир з дружиною повернувся до Києва, звідки розпочав енергійно насаджувати християнство “вогнем та мечем”. У літописі події 988, 989 та 990 рр. зведені під однією датою – 988 р. Тому традиційно саме 988 р. вважається роком запровадження нової релігії на Русі. Як вже зазначалося християнство насаджувалося силою, нищилися язичницькі капища, ідоли, а на їх місті будувалися церкви. Процес християнізації Київської Русі тривав кілька століть. На Русі була встановлена митрополія, підпорядкована константинопольському патріархові. Запровадження християнства на Русі мало позитивні наслідки. Розвивається мистецтво, освіта і письменство під впливом візантійсько-болгарських поглядів. Також християнство сприяло укріпленню політичних й культурних зв’язків Русі з Візантією, Болгарією, західноєвропейськими державами, стало підґрунтям для зміцнення центральної влади князя. Слід додати, що відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Київської Русі, народилося літописання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77720. Интерфейс SATA 2.12 MB
  Диски с интерфейсом Serial ATA разработаны для упрощения процедуры установки. Чтобы обеспечить правильную работу этих дисков, не требуется производить установку каких-либо перемычек, терминаторов или выполнять другие настройки. Блок перемычек, расположенный рядом с разъемом
77721. Кодирование данных с ограничением длины поля записи 64.5 KB
  Для жестких дисков вскоре был изобретен более эффективный метод кодирования информации: RLL. В случае с гибкими дисками новые методы уже не использовались в силу отсутствия необходимости в переносе больших объемов данных на гибких дисках это было бы достаточно не надежно а также в случае с гибкими дисками требуется совместимость новых стандартов кодирования и старых: любой современный дисковод может читать как FM так и MFMкодированные диски в то время как принцип RLLкодирования принципиально отличается от двух предыдущих. Этот тип...
77722. Накопители со сменными носителями 206.5 KB
  Помимо постоянно растущего желания увеличить объем доступной памяти существует также необходимость защиты и создания резервных копий имеющихся данных для чего может с успехом использоваться технология стационарных или переносных запоминающих устройств со сменными носителями. Эти устройства имеют довольно высокую эффективность и применяются как для записи нескольких файлов данных или редко используемых программ так и для создания полной копии жесткого диска на сменном диске или магнитной ленте. По мере роста объема и возможностей различных...
77723. Накопитель на жёстких магнитных дисках 76.5 KB
  В отличие от гибкого диска дискеты информация в НЖМД записывается на жёсткие алюминиевые или стеклянные пластины покрытые слоем ферромагнитного материала чаще всего двуокиси хрома. Расстояние между головкой и диском составляет несколько нанометров в современных дисках 510 нм а отсутствие механического контакта обеспечивает долгий срок службы устройства. Название Винчестер Название винчестер накопитель получил благодаря фирме IBM которая в 1973 году выпустила жёсткий диск модели 3340 впервые объединивший в одном неразъёмном...
77725. Подключение жестких дисков к компьютеру 119 KB
  Неправильное подключение разъемов кабеля к жесткому диску или системной плате не ведет с необходимостью к повреждению электроники диска или платы жесткий диск просто не распознается и не инициализируется BIOS. Включить компьютер и войти в SetupBIOS программу настройки BIOS бапзовой системы вводавывода нажав комбинацию клавиш высвечиваемую на экране компьютера во время его загрузки обычно клавиша Del. Сконфигурировать или убкдится в правильной конфигурации установленный жесткий диск задав параметры Type Cylinder Heds Sectors и...
77726. Интерфейсы внешних запоминающих устройств 200.5 KB
  ATA (Advanced Technology Attachment — присоединение по передовой технологии) — параллельный интерфейс подключения накопителей (жёстких дисков и оптических приводов) к компьютеру. В 1990-е годы был стандартом на платформе IBM PC; в настоящее время вытесняется своим последователем — SATA и с его появлением получил название PATA (Parallel ATA).
77727. Программное обеспечение для записи оптических дисков 342 KB
  Используются свободные проприетарные или встроенные в ОС средства для работы с оптическими дисками. Программы для записи оптических дисков shmpoo Burning Studio Free VS Dietor Burn4Free Brsero CDBurnerXP Cdrtools CloneCD Growisofs InfrRecorder ImgBurn k3b Nero Burning ROM ONES Opticl new edge Storge Roxio sonic Esy Medi Cretor WinOnCd WinOnCd для немецкого рынка то есть полный аналог программы Esy Medi Cretor Smll CDWriter TOST для Mc OS X JetBee FREE Complex Evolution и др. Рассмотрим использование ПО для записи...
77728. Программы обслуживания дисков 221.5 KB
  Объединяя отдельные части файлов и папок программа дефрагментации также объединяет в единое целое свободное место на томе что делает менее вероятной фрагментацию новых файлов. Время необходимое для дефрагментации тома зависит от нескольких факторов в том числе от его размера числа и размера файлов степени фрагментации и доступных системных ресурсов. Перед выполнением дефрагментации можно найти все фрагментированные файлы и папки проанализировав том.