6345

Основні законодавчі акти, норми та правила, що регулюють умови праці та її охорону в Україні

Контрольная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основні законодавчі акти, норми та правила, що регулюють умови праці та її охорону в Україні Конституція України - основа всього законодавства країни, прийнята 28 червня 1996 року. Вона містить ряд статей, які стосуються питань охорони праці, з...

Украинкский

2013-01-03

130 KB

13 чел.

Основні законодавчі акти, норми та правила, що регулюють умови праці та її охорону в Україні

Конституція України – основа всього законодавства країни, прийнята 28 червня 1996 року. Вона містить ряд статей, які стосуються питань охорони праці, зокрема:

стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти coбi на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку вільно погоджується...

Використання примусової пращ забороняється...

Кожен має право на належні безпечні i здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом.

Використання праці жінок i неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається Законом;

стаття 44. Ti, хто працює, мають право на страйк для захисту cвoїx економічних i соціальних інтересів..

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі Закону;

стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій i виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час...

стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених Законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ i організацій...

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

стаття 47. Кожен має право на житло...

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла iнaкшe як на підставі Закону за рішенням суду;

стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе i своєї ciм'i, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування...

Держава створює умови для ефективного i доступного для вcix громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена...;

стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя i здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів i предметів побуту, а також i право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Закон України "Про охорону праці" прийнято 14 жовтня 1992 р. За роки існування документа в нього було внесено зміни, доповнення. Розглянемо вказаний Закон iз змінами за станом на 21 листопада 2002 р.

До основних положень цього Закону належать:

□ реалізація конституційного права працівників на охорону їх життя i здоров'я у процесі трудової діяльності;

□ регулювання відносин між роботодавцем i працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

□ встановлення єдиного порядку організації охорони праці в Україні.  

У першому розділі Закону визначаються поняття охорони праці, роботодавця та працівника; наголошується на тому, що Закон поширюється на юридичних та фізичних ociб, які використовують найману працю, а також на всіх працюючих; наводиться поняття про законодавство з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці будується на принципах:

□ пріоритету життя i здоров'я працівників;

□ повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних i здорових умов пращ;

□ забезпечення контролю за станом виробництва та сприяння підприємствам у створені безпечних та нешкідливих умов праці;

□ комплексного розв'язання завдань охорони праці з урахуванням досягнень науки i техніки;

□ соціального захисту працівників та повного відшкодування втрати працездатності!;

□ встановлення єдиних вимог з охорони праці для вcix підприємств;

□ адаптації трудового процесу до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану.

До Державної політики в галузі охорони праці належать також використання економічних методів управління охороною праці, державне фінансування заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків, підвищення кваліфікації працівників, координація діяльності вcix органів, зайнятих проблемами охорони пращ, використання досвіду та міжнародного співробітництва з поліпшенням умов та безпеки праці.

Другий розділ Закону України "Про охорону праці" стосується гарантії прав на охорону праці. Це право забезпечується укладанням трудового договору та загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Під час укладання трудового договору працівник повинен бути проінформованим під розписку про умови праці на його робочому місці. Якщо в процесі роботи створилася ситуація, небезпечна як для його життя чи здоров'я, так i для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля – працівник має право відмовитись від дорученої роботи, повідомивши про це керівника робіт, спеціаліста з охорони праці підприємства, представника профспілки, страхового експерта з охорони пращ. При цьому за працівником зберігається середній заробіток.

Якщо роботодавець не виконує вимоги законодавства з охорони праці та колективного договору, працівник має право розірвати трудовий договір, отримавши при цьому вихідну допомогу у poзмipi не менше тримісячного середнього заробітку.

Законом встановлюються пільга i компенсації за важкі та шкодливі! умови пpaцi, забезпечення працівників спецодягом, мийними та знешкоджувальними засобами. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, або у разі смерті! працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Законом передбачаються й інші пільги. У цьому розділі є статі, які стосуються охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Власник зобов'язаний забезпечити функціонування системи управління охороною праці, що потребує створення відповідних служб, розроблення колективного договору, виконання профілактичних заходів, впровадження прогресивних технологій та найновіших досягнень, розроблення i затвердження положень, інструкцій, здіснення контролю щодо дотримання правил експлуатації машин, механізмів, організацію пропаганди безпечних методів праці та інші заходи.

Працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку, а також про безпеку i здоров'я оточуючих людей;

- знати i виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;

- проходити навчання, інструктажі, попередні та періодичні медичні! огляди.

Служба охорони праці на підприємстві створюється власником, коли кількість працюючих становить 50 та більше ociб. Якщо кількість працюючих менше 50 ociб, функції служби охорони праці можуть виконувати на правах сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Коли ж кількість працюючих на підприємстві менше 20 осіб, функцію служби охорони праці можуть виконувати стороні спеціалісти, які залучаються на договірних засадах i мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Спеціалісти служби мають відповідні права та обов'язки.

Далі в третьому розділі розглядаються комiciї з питань охорони праці підприємства, умови, за яких проводяться обов’язкові медичні огляди працівників (щорічний обовязковий медичний огляд працівників до 21 року), навчання з питань охорони праці, фінансування охорони праці.

Для підприємств або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці повинні становити не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

Для бюджетних організацій витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Вимоги щодо охорони праці повинні регулюватися в колективному договорі та додержуватися під час проектування, будівництва, реконструкції або капітального ремонту.

Четвертий розділ Закону стосується - стимулювання охорони праці, п’ятий - нормативно-правових актів з охорони праці, шостий - державного управління охороною праці, сьомий - державного нагляду i громадського контролю за охороною праці. Схема взаємодії органів державного управління i державного нагляду та громадського контролю наведена на мал. 1 -1 Звертаємо увагу, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) виконує одночасно функції управління та нагляду за станом охорони праці на підприємствах.

У Законі викладені права, обов'язки та основні засади соціального захисту посадових ociб цього центрального органу, йдеться про громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці та про уповноважених займаними працівниками осіб з питань охорони праці.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону пращ розглядається у восьмому розділі. Законом встановлені штрафні санкції до юридичних та фізичних ociб, посадових ociб та працівників.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Оскаржити стягнення можна в судовому порядку.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно iз законом.

Дев'ятий, останній розділ Закону України "Про охорону праці" містить прикінцеві положення.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України - основа трудового законодавства країни. Розглянемо основні положення цього документа із змінами i доповненнями за станом на 11 липня 2001 р.

Колективний договір. Складається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності i господарювання. Колективний договір укладається між власником (або уповноваженим ним органом), з однієї сторони, i одним або декількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, з другої сторони, а в paзi їx відсутності - представниками трудящих, вибраними i уповноваженими трудовим колективом.

Зміст колективного договору включає основні положення взаємних зобов'язань сторін з регулювання виробничих, трудових соціально-економічних відносин, зокрема:

□ змін в організації виробництва i праці;

□ забезпечення продуктивної зайнятості;

□ встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

□ встановлення гарантії, компенсації, пільг;

□ участі трудового колективу у формуванні, розподілі i використані прибутку підприємства, установи, організації;

□ режиму роботи, тривалості робочого часу i відпочинку;

□ забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організаційного оздоровлення i відпочинку працівників;

□ гарантій діяльності профспілкових та інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може містити i інші положення, що стосуються економічного i соціального розвитку підприємства. Укладанню колективного договору передують колективні переговори. Згідно з Законом України "Про колективні договори i угоди", переговори починаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. Колективний договір набуває чинності з дня підписання його сторонами або з моменту, зазначеного в договорі i діє на протязі року. Колективний договір не втрачає чинності в разі зміни власника, реорганізації або ліквідації підприємства.

Колективний договір поширюється на вcix робітників i службовців підприємства, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки. Колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади. Контроль за виконанням колективного договору здійснюють сторони, які уклали його або уповноважені представники. Щорічно сторони, які підписали колективний договір, звітують про його виконання.

У Законі України "Про колективні договори i угоди" наголошено на винятковій важливості колективного договору в системі нормативного регулювання взаємовідносин між власником i робітниками з першочергових соціальних питань, в тому числі з питань охорони праці.

У "Спільних рекомендаціях державних органів i профспілок щодо змісту розділу "Охорона праці" у колективному договорі (угоді, трудовому договорі)" радять в підготовчий період (3 місяці) забезпечити збip i вивчення пропозицій працівників, аналіз результатів атестації робочих місць, стану виробничого травматизму, професійних захворювань, розробку актуальних заходів з поліпшення безпечних умов пращ, проведення відповідними спеціалістами економічних розрахунків, вивчення обсягу робіт, порядку їx фінансування. Зобов'язання повинні бути обґрунтованими i реальними. Гаранти, пільги i компенсації, встановлені працівникам діючим законодавством, повинні вважатися мінімальними, обов'язковими для виконання за будь-яких обставин.

Якщо підприємство має економічні можливості, рекомендовані пільги i компенсації можуть бути підвищені i застосовуватись у більш значних розмірах на основі додаткових зобов’язань, передбачених колективним договором (угодою).

Наприклад, може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки; додаткового комплекту спецодягу; обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень; встановлення, залежно від конкретних умов праці, додаткових перерв санітарно-оздоровчого призначення або скороченої тривалості робочого часу тощо.

Колективний договір (угода) повинен обов'язково містити заходи захисту прав i соціальних інтересів ociб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань)т а також утриманців i членів сімей загиблих. Йдеться про відшкодування. завданої їм шкоди, виплату одноразової допомоги, компенсацію витрат на придбання ліків, на проходження додаткового платного лікування; про надання потерплим легшої роботи із збереженням середнього заробітку, організацію навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів праці, надання цим інвалідам допомоги у вирішені соціально-побутових питань (якби навіть вони вже не працювали на підприємстві за станом здоров'я) тощо.

Колективним договором повинен встановлюватися розмір зазначеної допомоги. За рішенням трудового колективу вона призначається будь-кому а потерплих на виробництві, включаючи ociб, які одержали легкі травми з тимчасовою непрацездатністю.

Але Законом забезпечується особливий захист інтересів тих працівників, які були важко травмовані i стали інвалідами, а також iнтepeciв утриманців та членів сімей загиблих. Ці пільги нами розглянуто в законі України "Про охорону праці". Отже, відповідні зобов'язання колективного договору (угоди, трудового договору) можуть бути i більших poзмipiв. Однак мінімальна одноразова допомога повинна виплачуватися вciм потерплим на підприємстві, незалежно від форм власності, його економічних можливостей i фінансового становища.

Законом передбачена можливість зменшення розміру одноразової допомоги. Ці питання будуть розглянуті в розділі 3.8 "Реєстрація нещасних випадків. Відшкодування непрацездатності!".

Трудовий колектив може приймати окреме рішення з приводу вини потерплого, але доцільніше визначити порядок зменшення розміру одноразової допомоги безпосередньо в колективному договорі, визначити механізм застосування положень колективного договору про одноразову допомогу в кожному конкретному випадку ушкодження здоров'я працівника.

Важливим підрозділом колдоговору повинні бути комплексні інженерно-технічні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони пращ. Ці заходи фінансуються iз фонду охорони праці. Отже, в колективному договорі треба передбачити, щоб цільові кошти надсилалися за призначенням i не використовувалися, наприклад, на ремонт покрівлі, підлог, устаткування та інші роботи щодо підтримання основних фондів, (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки) у належному технічному стані, на навчання кадрів, придбання спецодягу, молока, благоустрою та озеленення територій, надання працюючим пільг i компенсацій, на природоохоронні та інші заходи. Bci вони повинні фінансуватися з інших фондів.

Наведемо деякі заходи, що можуть виконуватися за рахунок фонду охорони праці:

□ розробка, виготовлення та встановлення нових інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);

□ реконструкція систем природного та штучного освітлення;

□ розробка, виготовлення i монтаж вентиляційних систем;

□ здіснення конструктивних рішень зі зменшення шуму, вібрації, випромінювань;

□ впровадження устаткування, яке забезпечує застосування напруги 12...42 В;

□ введення пристроїв для контролю стану ізоляції.

Перелік цих заходів можна було б продовжити.

Зобов'язання колдоговору (угоди) певною мipoю повинні відповідати принципам економічного стимулювання та матеріальної відповідальності за стан охорони праці.

За допомогою колективного договору необхідно вирішувати i ряд інших важливих питань, а саме:

□ встановлювати розмір вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який змушений розірвати трудовий договір з причин невиконання власником вимог законодавства та зобов'язань колективного договору (угоди) з охорони пращ;

□ визначити умови здіснення грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, якщо робота правників має роз’їзний характер;

□ вивільнення від основної роботи уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці (iз збереженням середнього заробітку) для можливості виконання ним своїх громадських обов'язків та проходження навчання з охорони праці.

Колективний договір може також визначити строк вивільнення від основної роботи членів комiciї з питань охорони праці.

Трудовий договір укладається між робітником i власником.

Працівник зобов’язується виконувати роботу якісно i в строк, виконувати внутрішній трудовий розпорядок, а підприємство зобов’язується в строк виплачувати заробітну плату i забезпечити належні умови праці.

До трудових договорів забороняється включати умови, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, колективним договором, становище працівників.

Працівник має право реалізувати свої здібності шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не заборонено законодавством:, колективним договором або угодою.

Особливою формою трудового договору є контракт в якому строк його дії, права, зобов'язання i відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення i організації роботи працівника, умови припинення дії контракту можуть встановлюватись угодою сторін.

Забороняється необґрунтована відмова в прийомі на роботу, особливо в залежності від походження, соціального і майнового стану, расової i національної приналежності, релігійних переконань, членства в профспілках, роду i характеру занять, місця проживання.

Трудовий договір може бути: безстроковим, тобто складеним на неозначений строк; на означений строк, встановлений за згодою сторін; таким, який складається на строк виконання означеної роботи.

Трудовий договір укладається. в письмовій формі i оформляється наказом про прийом працівника на роботу. При укладанні трудового договору забороняється вимагати від ociб, що поступають на роботу, відомості про їx партійну i національну приналежність, походження i документи, подання яких не передбачено законодавством.

Власник має право вводити обмеження на сумісну роботу на одному підприємстві близьких родичів, якщо в зв'язку з виконанням трудових обов’язків вони підлеглі або підконтрольні один одному.

При укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності робітника або службовця роботі, яка йому доручається. Строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з комітетом профспілки, - шести місяців.

На період випробування на робітників i службовців поширюється дія  законодавства про працю.

Випробування не встановлюється при прийомі на роботу: ociб, які не досягли 18 років, молодих робітників після закінчення професійно-технічних i технічних училищ, молодих спеціалістів, ociб, звільнених в запас, інвалідів з рекомендацією медично-соціальної експертизи.

Коли строк випробування закінчився, а робітник чи службовець продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування. В разі невідповідності робітника чи службовця poбoті, адміністрація має право розірвати трудовий договір.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник зобов’язаний:

□ роз’яснити працівникові його права i обов'язки i проінформувати під розпис про умови праці;

□ ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

□ визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

□ проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці i протипожежної охорони.

Робітник або службовець повинен виконувати доручену йому роботу особисто i не має права передоручати її виконання іншій ocoбi.

Власник не має права вимагати від робітника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Переведення на іншу роботу (хоч би i на тому підприємстві) допускається тільки за згодою працівника. В разі виробничої потреби власник має право переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу на строк до одного місяця. Не вважається переведенням на іншу роботу i не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в уставові, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізм або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Тривалість переведення на іншу роботу для заміни відсутнього працівника не може перевищувати одного місяця протягом календарного року.

Відмова без поважних причин від тимчасового переведення на іншу роботу в разі виробничої потреби вважається порушенням трудової дисципліни.

У paзi простою виробництва працівників переводять на іншу роботу (за фахом) на тому ж підприємстві на весь час простою або на інше підприємство на строк до одного місяця. Відмова від такого переведення вважається порушенням трудової дисципліни.

Підставами припинення трудового договору можуть бути: згода сторін; закінчення строку; призов на військову службу; розірвання трудового договору з ініціативи робітника (який повинен попередити про це власника в письмовій формі за два тижні). При звільнені з поважної причини трудовий договір припиняється в строк, означений робітником. До поважних причин відносять: переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або жінки на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання в даній місцевості, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або за дитиною-інвалідом, догляд за хворим членом сім’ї або інвалідом першої групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом тощо.

Трудовий договір може бути розірваний адміністрацією лише у випадках:

□ змін в організації виробництва i-праці, реорганізації або ліквідації підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;   

□ невідповідності працівника займаній посаді;

□ систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку;

□ прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; нез'явлення на роботу більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;

□ появи на poбoтi працівника, який раніше виконував цю роботу;

□ появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

□ вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі! дрібного) державного або громадського майна...

До додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника з окремими категоріями працівників належать:

□ одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівниками підприємства...;

□ винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності...;

□ вчинення працівником, який виконує виховні! функції, аморального проступку...

Розірвання трудового договору з ініціативи власника не допускається без згоди профспілкової організації, яка повинна в десятиденний строк повідомити про це власника у письмовій формі. Власник має право розірвати трудовий договір не пізніше, як через місяць після одержання згоди профспілкового органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника без згоди профспілкового органу допускається в разі: ліквідації підприємства; незадовільного результату випробування; звільнення з сумісної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення робітника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві; звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації.

При розірванні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі середнього місячного заробітку, в разі призова на військову (або альтернативну) службу – двомісячного, в разі порушення власником законодавства з охорони пращ – в розмирі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відсторонення від роботи працівників допускаються у разі: появи на роботі в нетверезому стані; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчань, інструктажів i перевірки знань з охорони пращ i пожежно! безпеки.

Власник повинен в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку i провести з ним розрахунок. Трудова книжка є основним документом про трудову Діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на вcix робітників i службовців, які працюють на підприємстві понад п'ять днів, у тому числі на сезонних i тимчасових працівників. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Працівникам, що стають до роботи вперше, трудова книжка оформляється не частіше п'яти днів після прийняття на роботу.

Робітники i службовці можуть бути звільнені (глава 3-А), якщо Діяльність підприємства припиняється, скорочується чисельність або штат працівників. Право на працю звільненим працівникам гарантується. Про майбутнє звільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

При скорочені чисельності чи штату працівників переважне право залишитися на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією i продуктивністю праці, а саме: сімейним - при наявності двох i більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників iз самостійним заробітком; працівникам з тривалим стажем роботи на даному підприємстві; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах...; учасникам бойових дій, інвалідам війни...; винахідникам i раціоналізаторам; працівникам, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво...; особам із числа депортованих з України...; працівникам iз числа колишніх військовослужбовців.

За працівниками, звільненими з підприємства в зв'язку iз зміною в організації виробництва, зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше ніж на три місяці з дня звільнення, з урахуванням виплати вихідної допомоги. За працівником зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі після звільнення не перевищила трьох місяців.

Встановлена законодавством тривалість робочого часу робітників i службовців на підприємствах, в установах, організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень (глава 4 "Робочий час").

Підприємства i організації при укладанні колективного договору можуть встановити меншу норму тривалості робочого часу, ніж це передбачено в КЗпП.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 14 до 18 років; для робітників і службовців, зайнятих на роботах iз шкідливими умовами пращ. Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та ін.).

В Україні встановлено п'ятиденний i шестиденний робочий тиждень. Напередодні святкових i вихідних днів тривалість роботи скорочується на одну годину. При роботі в нічний час (з 10 годин вечора до 6 годин ранку) тривалість роботи зменшена на одну годину.

В главі "Робочий час" розглянуто також: заборону роботи в нічний час; встановлення неповного робочого часу; початок i закінчення роботи; робота змінами; перерви між змінами; поділ робочого дня на дві частини; підсумований облік робочого часу, обмеження надурочних робіт.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Наведено виняткові випадки застосування надурочних робіт. Надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Надурочні роботи не повинні перевищувати для працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд i 120 годин на рік.

У главі "Час відпочинку" розглянуто такі питання, як: перерви для відпочинку i харчування; вихідні дні; вихідні дні на підприємствах, пов'язаних з обслуговуванням населення; вихідні дні на безперервно діючих підприємствах; тривалість щотижневого безперервного відпочинку (повинна бути не меншою, як сорок дві години); робота у вихідні дні; компенсація за роботу у вихідний день (надання іншого дня відпочинку або оплата у подвійному розмірі); святкові дні; щорічні відпустки.

Закон України "Про відпустки" прийнятий 15 листопада 1996 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість i порядок надання їx працівникам для відновлення працездатності, поліпшення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб i інтересів, всебічного розвитку особистості.

Право на відпустку мають громадяни країни, що знаходяться в трудових відносинах з виробництвами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності i галузевої приналежності, а також ті, що працюють по трудовому договору у фізичної особи (далі - підприємство).

Право працівника на щорічну основну i додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи наступає після шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Законом визначені особи, яким надається повна щорічна відпустка до того, як наступить шестимісячний строк безперервної роботи в перший piк роботи на даному підприємстві.

Право на Відпустки забезпечується:

□ гарантованим наданням відпустки певної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади);

□ заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

□ забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених цим Законом, а саме:

- у випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за вci невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки робітникам, які мають дітей;

- у випадку звільнення керівних, непедагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація виплачується за невикористані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їx тривалості;

- у випадку переведення працівника на роботу до іншого підприємства грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов робітник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацію. При цьому тривалість наданої працюючому щорічної та додаткової відпусток не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Для ociб віком до 18 років заміна уcix видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Встановлені такі види відпусток:

1) щорічна відпустка ( яка поділяється на основну та додаткову):

□ основна відпустка - не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти щорічна основна відпустка встановлена впродовж 56 календарних днів. Особам у віці до 18 poків - 31 календарний день, інвалідам I i II груп - 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів. Встановлено тривалість щорічних відпусток для шахтарів, працівників лісової промисловості, гірничорятувальних частин;

□ додаткова відпустка - до 35 календарних днів (для зайнятих на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів) та з підвищеним нервово-емоційним i інтелектуальним навантаженням i 7 календарних днів – працівникам з ненормованим робочим днем;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівника. Надається додаткова оплачувана відпустка на період здачі:

□ випускних екзаменів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

□ випускних екзаменів у старшій школі - 23 календарних дні;

□ перевідних екзаменів в основній i старшій школі - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних;

□ тим, хто здає екзамени екстерном за основну i старшу школу, - відповідно 21 i 28 календарних днів.

Працівники, які навчаються в професійно-технічних закладах освіти, мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів впродовж року.

Працівники, які навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою i заочною формами освіти, отримують додаткові оплачувану відпустки:

□ на першому i другому курсах у вищих закладах освіти першого i другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 10 календарних днів щорічно,

□ третього i четвертого piвнiв акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно,

□ незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів щорічно;

□ на період установочних занять для навчання на третьому i наступних курсах вищих навчальних закладів освіти:   -

□ першого i другого рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно,

□ третього i четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів

□ незалежно від рівня акредитації i3 заочною формою навчання - 40 календарних днів щорічно;

□ на період здачі державних екзаменів у вищих учбових закладах освіти незалежно від piвня акредитації - 30 календарних днів

□ на період підготовки i захисту дипломного проекту (роботи) студентам вищих зaклaдiв ocвіти з вечірньою i заочною формами навчання першого i другого рівнів акредитації - два місяця а у вищих закладах освіти третього i четвертого рівнів акредитації –чотири місяці.

Працівникам, які дoпyщeнi до здачі вступних іспитів  в acniрантуру, надається додаткова оплачувана відпустка із розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен один раз на piк. Ti, хто навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі , одержують додаткову відпустку тривалістю 30 календарних днів i за їх  бажанням впродовж чотирьох poків навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої  зapo6iтноі  плати;

3) творча відпустка надасться працівникам для закінчення дисертаційних po6iт, написання підручників i в інших  випадках. Тривалість, порядок, умови надання i оплата встановлюються Ka6iнетом Міністрів України

4) соціальні  відпустки :

□ при вагітності i пологах (буде розглянуто в розділі  "Охорона праці жінок");

□ для догляду за дитиною до досягнення нею трилітнього вiкy - може бути надано жінці у вигляді частково оплачуваної відпустки i відпустки без збереження заробітної плати більшої тpивaлocтi. Цю відпустку може частково чи повністю використати батько дитини, бабуся, дідусь або інші родичі дитини. Названі особи можуть працювати на умовах неповного робочого часу вдома;

□ додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Така відпустка надається жінкам, які працюють i мають двох i більше дітей у віці до 15 років або дитину - інваліда. За бажанням матepi їй щopiчнo надається додаткова оплачувана відпустка тривaлicтю 5 календарних днів без врахування вихідних.

Встановлені також пільги для жінок, які усиновили дитинну, бітькові, який виховує дитину без матepi (в тому чисти у випадку и хвороби);

5) відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку. До таких ociб належать: матepi, батьки, ветерани війни, що мають особливі заслуги перед Бaтькiвщинoю; пенсіонери i інваліди; тi, хто вступає до шлюбу; працівники у випадку cмepтi рідних або догляду за хворими рідними; працівники для завершення санаторно-курортного лікування; працівники, що допущені до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, а також аспірантуру, сумісники, ветерани праці та інші.

3 сімейних обставин i інших причин пpaцiвникoвi може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк не більше 15 календарних днів на piк.

У подальших главах КЗпП розглянуто: нормування праці, заробітну плату. Робота в надурочний час оплачується в подвійному poзміpi. Компенсація надурочних poбiт відгулом не допускається. Робота у святковий день оплачується у пoдвiйнoмy poзміpi за фактично відпрацьовані години. За бажанням працівника йому може бути надано інший день відпочинку, робота в нічний час оплачується у подвійному poзміpi.

Заробітна плата виплачується не пізніше, як кожні три місяці. У главі "Гарантії i компенсації" зазначено, що при кожній виплаті зapoбiтнoї плати загальний poзмip ycix вiдpaxyвaнь не може перевищувати двадцяти відсотків, а в окремих випадках - п'ятдесяти відсотків заробітної плати.      

За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків (9 глава), працівники несуть мaтepiaльнy вiдпoвiдaльнicть у poзміpi не більше свого середнього місячного зapoбiткy.

Санітарними нормами вcтaнoвлeнi граничні норми перенесення вaнтaжiв вручну по piвній та горизонтальній поверхні на одну людину. Маса вантажу не повинна бути більше тiєї, яка наведена в табл. 1.1.      

Таблиця 1.1. Граничні норми ваги вантажу для чоловіків та жінок

Характер роботи*,

Граничні норми ваги вантажу, кг

Чоловік:

50

Жінка:   - піднімання і переміщення вантажу при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину);

10

.- піднімання і переміщення вантажу постійно на протязі робочої зміни

7

Сумарна вага вантажу, який перемінюється протягом кожної години робочої зміни, не повинен перевищувати: з робочої поверхні

350

з підлоги

175

* Для вантажів більше 50 кг, а також тих вантажів, які піднімають понад 3 м – необхідно передбачати механізований спосіб переміщення.

У КЗпП передбачено заохочення за успіхи в роботі, а також стягнення за порушення трудової дисципліни. Важливими є глави "Праця жінок" і "Праця молоді". Забороняється застосування праці жінок на важких підземних роботах і на роботах із шкідливими умовами праці. Заборонено залучати до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні вагітних жінок, матерів, які годують немовлят власним молоком, жінок, які мають дітей віком до 3 років.

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди. Жінкам, відповідно до медичного висновку, надаються відпустки з вагітності і пологів тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (а у випадку ненормальних пологів або народження двох і більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Дні відпусток начисляються сумарно і надаються жінкам повністю, незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги з державного соціального страхування. Частково оплачувана відпустка з догляду за дитиною надається згідно з заявою матері. Якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без оплати тривалістю до шестилітнього віку дитини. При укладанні колективного Договору ці строки і оплата можуть бути більшими, ніж передбачено Законом. Встановлені також і інші пільги жінкам-матерям.

Таблиця 1.2 Граничні норми ваги вантажу для молоді

Вік

Граничні норми ваги вантажу, кг

Короткочасна робота

Тривала робота

Юнаки

Дівчата

•    Юнаки

Дівчата

14

5 х              (10)

2,5 х            (5)

(7)

(3,5)

15

12 х            (48)

6х             (12)

8,4 х          (24)

4,2 х         (6)

16

14 х          (160)

7Л             (40)

11,2х         (80)

5,6 х      (20)

17

16а          (272)

8 х             (72)

12,6 х       (130)

6,3 х      (32)

Х – з підлоги на 1 год. Робочого часу;

(  ) – з робочої поверхні.

У 13 главі КЗпП розглянуто працю молоді. В Україні, як правило, допускається прийняття на роботу осіб віком з 16 років, а у виняткових випадках, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Приймаються також на роботу учні віком 14 років, які бажають працювати в період канікул. Забороняється застосування праці осіб, що не досягли вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тривалість роботи для підлітків 14-16 років - 24-годинний робочий тиждень, для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років - 36-годинний робочий тиждень. Законодавство обмежує вагу вантажів, до переміщення яких допускається молодь, табл.1.2.

Підлітки та неповнолітні мають право на відпустку протягом 31 календарного дня, як правило, в літній період року. Крім названих, надаються й інші пільги.

У подальших розділах КЗпП приведені пільги для робітників і службовців, які поєднують працю з навчанням, розглядаються трудові спори, професійні спілки, участь робітників та службовців в управлінні підприємством, державне соціальне страхування.

Усі робітники і службовці підлягають обов'язковому державному страхуванню, яке здійснюється за рахунок держави. Внески на соціальне страхування сплачуються підприємствами без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників (більш докладно див. стор. 47).  

Робітники і службовці, а у відповідних випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування: допомогою з тимчасової непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою з вагітності, пологів і догляду за дитиною до досягнення нею трьох років; допомогою з нагоди народження дитини; допомогою на поховання; пенсіями по старості, до інвалідності, в разі втрати годувальника, а також пенсіями за вислугу років, встановленими для деяких категорій працівників. Всі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування відбувається на умовах, означених законодавством і колективним договором.

В останній 18 главі КЗпГІ розглянуто нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

В останній 265 статті КЗпП наведено відповідальність за порушення законодавства про працю.