6346

Юрист, як представник фізичних і юридичних осіб в сфері кримінального судочинства

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Зміст 1. Право особи на отримання кваліфікованої юридичної допомоги: конституційно та міжнародно-правові аспекти. 2. Правові підстави участі представника у кримінальному судочинстві. 3. Правові підстави участі захисника у кримінальному судочин...

Украинкский

2013-01-03

145.5 KB

8 чел.

Зміст

1. Право особи на отримання кваліфікованої юридичної допомоги: конституційно та міжнародно-правові аспекти.

2. Правові підстави участі представника у кримінальному судочинстві.

3. Правові підстави участі  захисника у кримінальному судочинстві.

4. Угода про правову допомогу в кримінальній справі.


МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Метою вивчення цієї лекції є формування у студентів систематизованих знань щодо діяльності юриста, як захисника та представника в сфері кримінального судочинства.

Розкрити основні положення діяльності адвоката у кримінальному судочинстві, коло його прав та обов’язків, поведінки під час досудового розслідування та в суді, а також при оскарженні судових рішень.

ВСТУП

Головним завданням сучасного етапу побудови правової держави в Україні є захист прав інтересів людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, забезпечення особистої недоторканості і повної безпеки. Особистість повинна стояти на передньому плані як найважливіша цінність суспільства і держави.

Зростання гарантій прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, відповідає інтересам особистості і інтересам суспільства в цілому.

Захиснику та представнику фізичних і юридичних осіб у кримінальному судочинстві, як гаранту їх прав приділено в науці достатньо велику увагу. Відповідно до вимог ст. 59 Конституції України, кожний має право на правову допомогу. Кожний  вільний у виборі захисника своїх прав.


2.1 Право особи на отримання кваліфікованої юридичної допомоги: конституційно та міжнародно-правові аспекти
.

Стаття 55 Конституції України гарантує невідємне право кожної людини на захист своїх законних прав і обовязків. Даний принцип, поряд з іншими, закріпленими в суміжних статтях Конституції України, гарантує дотримання прав і свобод громадян при їхніх взаєминах з державою – владними інститутами. Право на отримання кваліфікованної юридичної допомоги є одним із фундаментальних прав людини і громадянина, і водночас важливою гарантією дотримання інших прав особи. Реалізація цього права гарантується насамперед конституційними нормами, які можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні норми, що визначають основні принципи розвитку цих інститутів у поточному законодавстві.

Права людиниі громадянина не можуть існувати та бути реалізованими без створення дієвої системи їх захисту. Способів захисту прав і свобод людини і громадянина може бути декілька. Насамперед це самозахист, тобто ситуація коли людини самостіцно, усіма доступними їй законними методами і засобами захищає свої права. Разом з тим ст.59 Конституції України гарантує державний захист прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Ефективним засобом захисту прав і свобод є звернення за їх судовим захистом. Конституція України: ст. 129 гарантує забезпечення обвинуваченому право на захист у суді. У випадку коли, вичерпані  внутрішньо-державні засоби правового захисту, особа має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до міждержавних органів по захисту прав і свобод людини відповідно до міжнародних договорів України (наприклад, до Європейського Суду з прав людини). Конституція України виділяє передумови звернення до міждержавних органів, а саме:

  1.  відповідність цих дій міжнародним договорам України;
  2.  вичерпання внутрішньодержавних засобів правового захисту.

Право на кваліфіковану юридичну допомогу як суб'єктивне право – це гарантована законом можливість особи отримувати необхідну йому допомогу від осіб, які володіють спеціальними юридичними знаннями, вміннями і навичками, що дозволяють людині ефективно захищати і відстоювати свої права і законні інтереси. Треба підкреслити, що, хоча йдеться саме про „кваліфіковану” правову допомогу (тобто про допомогу, що надається особам, які володіють спеціальними знаннями в галузі права), ч.1 ст.59 Конституції вказує, що кожен є вільним у виборі захисника свої прав.

Необхідно зауважити, що світова юридична практика дотримується думки про те, що, хоча наявність юридичної освіти у особи, яка надає юридичну допомогу громадянам, є обов'язковою умовою, вона недостатня для надання кваліфікованної юридичної допомоги.

Так, наприклад Комітет з прав людини ООН визнає, що право на адвоката означає право на ефективного захисника. Вирішуючи справу, за якою обвинуваченому було надано захисника, який не мав юридичної освіти, Комітет з прав людини постановив, що захисник повинен бути достатньо кваліфікованим, щоб юридично представляти обвинувачену особу. Щодо зарубіжної правової практики і норм міжнародного права, то там застосовують термін „ефективна юридична допомога”

Отже, ст. 59 Конституції України надає кожному право на отримання кваліфікованної юридичної допомоги. При цьому для окремих категорій осіб, передбачених законом, така допомога надається безкоштовно. На сьогодні право окремих категорій громадян на безкоштовне отримання правової допомоги регламентується рядом законодавчих актів.

Так, Закон України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, зокрема ст. 6 встановлює, що особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають праов на безкоштовну консультацію адвокатів з питань пов'язаних з реабілітацією.

Аналогічні положення містить також Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Відповідно до вимог ст.22 цього Закону, ветерани війни та особи на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.

Міжнародні договори України про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, як правило, також закріплюють положення щодо надання громадянам договірних сторін безоплатної правової допомоги на території України.

Кожен затриманий, заарештований чи обвинувачений має право на захист з моменту затримання, взяття під варту чи пред'явлення обвинувачення.

Так Законом України від 17 липня 1997 року була ратифікована Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод.

Зокрема, статтею 6 Конвенції передбачено, що кожна особа має право „захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку правову допомогу безкоштовно, якшо цього вимагають інтереси правосуддя”.

 Кваліфікована юридична  допомога  як  гарантія, на думку С. Я. Фурси, - це зумовлена законом можливість участі адвоката у конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному судочинстві з метою захисту прав і законних інтересів підзахисного.

Треба наголосити на тому що, ст. 59 використовує поняття „кожен” при закріпленні права на кваліфіковану юридичну допомогу, що означає поширення цього права на всіх без виключення (громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян). Це відповідає міжнародним стандартам захисту прав і свобод людини, встановлених міжнародними нормативно-правовими актами.

Право на кваліфіковану юридичну допомогу не підлягає обмеженню ні за яких умов, включаючи надзвичайний стан.

Особлива необхідність у кваліфікованій юридичній допомозі виникає у кримінальному судочинстві. Позбавлення обвинуваченого права на захист є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування, відміну вироку й прийняття іншого рішення. Судові рішення підлягають „обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього прав і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне і обгрунтоване судове рішення”.

Зауважимо, що хоча адвокатура виконує правоохоронні функції, однак вона не є правоохоронним органом, оскільки захисник або адвокат не має повноважень щодо примусу за дотриманням чиїхось прав, він лише представляє інтереси тієї чи іншої сторони.

Останім часом в Україні особливу увагу приділяють курсу інтеграції, зокрема адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу. У контексті гормонізації  українського законодавства з європейським і міжнародним правом особливої уваги для розвитку інституту захисту і представництва мають такі міжнародно-правові документи, як Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства (1988 р.), Основні положення про роль адвокатів, прийнятті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам (1990 р.), Правила ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих чи заарештованих у будь-якій формі, затверджених Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН (1988 р.) тощо.

Основні принципи, що стосуються ролі юристів, прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства, жодний суд, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів.

Отже, сьогодні можна стверджувати, що використання міжнародного досвіду щодо реалізації права на кваліфікований юридичний захист у вітчизняній адвокатській практиці та відповідний законодавчий розвиток в українському законодавстві конституційного права на захист є одними з найважливіших ланок у реформуванні правової системи, зокрема і розбудови правової держави в цілому.

Висновки з першого питання

Таким чином, кожній особі Конституцією України гарантовано право на захист. Способів захисту прав і свобод людини і громадянина може бути декілька. Насамперед, самозахист та державний захист прав і свобод людини і громадянина, а також право звернення за захистом своїх прав і свобод до міждержавних органів по захисту прав і свобод людини, втих випадках коли, всі внутрішньо державні засоби захисту вичерпані.

Кожна особа має право на кваліфіковану юридичну допомогу. Конституція України (ст.59) надає кожному право на отримання кваліфікованної юридичної допомоги. При цьому для окремих категорій осіб, передбачених законом, така допомога надається безкоштовно.


2.2
 Правові підстави участі представника у кримінальному судочинстві

Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу – потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Особа, якій злочином заподіяно шкоду, може повною мірою здійснювати захист свої порушених прав і законних інтересів лише після того, як орган досудового слідства чи суд визнають її потерпілою, а у разі подання позову – цивільним відповідачем. Крім того, необхідно зауважити, що потерпілим, цивільним позивачем та цивільни відповідачем у кримінальному процесі може ьути як фізична, так і юридична особа.

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді, або за ухвалою суду.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором в суді у випадках, визначених законом полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспарювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а підставою представництва інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або між ними і державою.

Формами представництва є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Якщо цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи, зокрема юрисконсульти, працівники бухгалтерії, керівники підприємств, установ, організацій тощо.

Представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача користується процесуальними правами осіб, інтереси яких він представляє (ст. 52 КПК України).

Представництво – це інститут (правовідносини), в межах якого представник здійснює процесуальні дії від імені і в інтересах особи, яку він представляє, у зв'язку з чим у останнього виникають певні права і обов'язки. Мета представництва – забезпечити найбільш повний захист інтересів фізичних та юридичних осіб.

Основними ознаками представництва є :

  1.  повноваження представника здійснюються в інтересах особи, суб'єктивні права чи законні інтереси якої підлягають захисту в суді. Представник, беручи участь у справі, не набуває для себе ніяких благ. Всі правові наслідки дій представника поширюються лише на особу, яку він представляє;
  2.  представництво здійснюється від імені того суб'єкта, суб'єктивні права чи інтереси якого підлягають зазисту;
  3.  представник може мати певне коло суб'єктів.

Участь представника у справі повинно бути оформлене постановою про визнання особи представником. Перш ніж брати активну участь у справі представник повиненн ознайомитися із сукупністю прав, наданх йому чинним законодавством, та вивчити сутність кримінальної справи. Вивчення суті справи дає можливість процесуальному представникові визначити правову природу справи, наявність необхідних умов для реалізації права на звернення до суду з вимогою, на порушення справи, скад сторін, інших осіб, які братимуть участь у справі, визначити обставини предмета доказування і коло необхідних доказів для їх підтвердження, зібрати їх і пред'явити до суду разом з позовом.

Залежно від підстав виникнення представництво в кримінальному процесі може бути:

  1.  законне;
  2.  договірне (добровільне);
  3.  представництво юридичних осіб;
  4.  представництво інтересів особи прокурором.

Найбільш  розповсюдженим  видом   представництва  є   договірне  і  як, правило представником є адвокат. Адвокат-представник здійснює кримінально-процесуальну діяльність від імені та в інтересах потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача на підставі договору доручення чи акта правозасосовчого органу в межах наданих йому повноважень. Більш того, адвокат-представник – це компетентний юрист-професіонал. Заява потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача про залучення до справи представника може бути як письмовою, так і усною, але лише після того, як данні особи набули процесуального статусу.

У кримінальному судочинстві обов'язкова участь адвоката-представника, якщо:

- потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач є неповнолітньою особою, проте не має законних представників;

- потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач мають психічні та фізичні вади, що унеможливлює самостійний захист їхніх прав та законних інтересів;

- потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

- підозрюваному, обвинуваченому, підсудному призначено захисника. 

Представник має бути призначеним з моменту визнання особи потерпілою, цивільним позивачем чи притягнення до справи як цивільного відповідача.

Представник роз'яснює потерпілому, цивільному позивачу та цивільному відповідачу їхні права і обов'язки, насліди участі у кримінальної справи, а саме – право потерпілого та цивільного позивача пред'явити позов, а цивільному відповідачу – право забезпечувати позов чи визнати позов у повному обсязі та добровільно відшкодувати завдану шкоду.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про адвокатуру” адвокат збирає відомості про факти, які можуть бути використані як докази у справі; ознайомлюється з матеріалами кримінальної справи, у разі виникнення будь-яких заперечень чи міркувань з приводу тієї чи іншої слідчої дії, будь-якого процесуального акта подає скаргу слідчому, прокурору, суддді чи суду; бере участь у судових дебатах; подає апеляційну і касаційну скаргу на вирок суду, в частині, що стосується позову.

У наукових працях залишається спірним питання про обов'язок доказування позову в кримінальному судочинстві. обов'язок доказування – це передбачений законом засіб необхідної поведінки відповідних учасників кримінального процесу щодо збирання, дослідження та оцінки доказів, потрібних для правильного вирішення спірної цивільно-правової вимоги. М.М. Михеєнко зазначає, що доказування це обов'язок органів і посадових осіб, які ведуть процес, тобто слідчих органів, прокурорів, суддів і суду. Усі інші учасники мають право але не зобов'язанні брати участь у доказуванні.. покладання законом обов'язку доказування на слідчого зумовлюється необхідністю боротьби зі злочинністю, захисту майнових інтересів державних і громадських підприємств, установ, потерпілих від злочину, а також майнових прав окремих громадян. Але, як правило, у випадках, коли розмір шкоди не впливає на кваліфікацію діяння, органи досудового слідства всупереч вимогам п. 4 ст. 64 КПК обмежуються відібранням від потерпілих позовних заяв та винесення постанов про визнання їх цивільними позивачами. Такі порушення найчастіше допускаються у справах про порушення правил безпеки руху, про злочини проти життя і здоров'я особи тощо.

Докази, що стосуються позову в кримінальному процесі, можна умовно поділити на дві групи:

1) які підтверджують факт заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі або, навпаки, заперечують факт заподіяння особі шкоди (показання обвинуваченого, потерпілого, висновок експерта, речові докази тощо);

2) які сприяють відшкодуванню заподіяної шкоди (відомості про наявність у обвинуваченого чи осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, майна, на яке може бути накладено арешт з метою забезпечення позову чи відомості про відсутність такого майна).

Доказування позову є найголовнішим питанння участі цивільного позивача у кримінальному процесі, адже від того, насккілько повно будуть зібранні докази для підтвердження розміру заподіянної шкоди, залежить розмір задоволення судом вимоги про відшкодування заподіянної шкоди. Уцьму йому може допомогти і представник.

Цивільний позивач та цивільний відповідач можуть самостійно подавати докази які в них є, звертатися до особи, яка проводить розслідування кримінальної справи чи до суду з клопотанням про  виконання певних процесуальних рішень, просити  орган дізнання, слідчого і суд  вжити заходи для забезпечення позову. Звертатися до свого представника (адвоката) за допомогою щодо збирання доказів.

Представляючи інтереси позивача, адвокат насамперед повинен вимагати поновлення порушених прав і інтересів, у разі необхідності вимагати захисту честі й гідності потерпілого, а вже потім вимагати відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної).

Щодо захисту представником інтересів цивільного відповідача, то, як правило, такий захист полягає у роз'ясненні цивільному відповідачу його прав, а саме – можливості заперечити позов. Право відповідача на захист від заявленого позову виникає з моменту винесення особою, яка веде розслідування кримінальної справи, постанови про притягнення до участі особи як цивільного відповідача.

Висновки з другого питання

Таким чином, інститут представництва є важливим при забезпеченні прав і свобод людини. Представництво – це інститут (правовідносини), в межах якого представник здійснює процесуальні дії від імені і в інтересах особи, яку він представляє, у зв'язку з чим у останнього виникають певні права і обов'язки. Діяльність представника направлена на забезпечення найбільш повного захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Залежно від підстав виникнення представництво в кримінальному процесі може бути: законним, договірним (добровільним); представництво юридичних осіб; представництво інтересів особи прокурором.

Найбільш поширеним видом представництва є договірне. Як, правило представником у такому виді представництва є адвокат.


2.3. Правові підстави участі  захисника у кримінальному судочинстві

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом юрист у кримінальному судочинстві може виступати як:

  1.  захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого ( ч.1 ст.44 КПК України).
    1.  представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. (ч.4 ст. 49, ст.50, ст.51 КПК України).

Конституція України  гарантує кожному право на захист своїх прав та інтересів з використанням правової допомоги з боку фахівців у галузі права.

Відповідно до ч.2 ст.63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право на захист, а забезпечення цього права зазначеним особам є однією з основних засад судочинства в Україні.

Право підозрюваних, обвинувачених, підсудних на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті інтереси.

Допомагає повною мірою реалізувати ці права захисник. Захисник – один з центральних учасників кримінального процесу, котрий в передбаченому законом порядку уповноважений здійснювати захист прав та законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених, виправданих, надавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь захисника в кримінальній справі дозволяє цим особам більш повно використовувати своє право на захист.

До недавнього часу тлумачення терміну „захисник”, наведене в ст. 44 КПК України трактувалося вельми однозначно. Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК України як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускалися лише особи, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видавалося їм відповідно до вимог ст. 2 Закону України „Про адвокатуру”. Не могли допускатися до участі в справі в якості захисників особи, які мали інші документи (ліцензії на здійснення юридичної практики чи підприємницької діяльності тощо).

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна „захисник”. За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном „адвокат”, за іншим – терміну „захисник” надається більш широке значення. Проте, необхідно зауважити, що поняття адвокат і захисник не є тотожними.

Відповідно до ст. 44 КПК України захисником може бути:

  1.  адвокат;
  2.  фахівець в галузі права;

У рішенні Конституційного Суду України у справі №13-рп/2000 за конституційним зверненням громадянина Солдатова Г.І. щодо офіційно тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти, як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи”. Матеріали справи свідчили про наявність неоднозначного застосування положень ст.59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника. В рішенні Конституційного Суду України відзначено, зокрема, наступне. Відповідно до положень ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав  і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в ч.1 ст.59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу – це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло субєктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види субєктів надання правової допомоги:

  1.  Державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо).
  2.  Адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).
  3.  Субєкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтами у порядку, визначеному законодавством України.
  4.  Обєднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36 Конституції України).

Відповідні зміни були внесені до ч. 2 ст. 44 КПК України.

Вказане рішення Конституційного Суду було піддане різкій критиці, насамперед з боку адвокатів. За ініціативою Спілки адвокатів України воно стало предметом детального вивчення правових експертів Ради Європи, які висловили своє негативне ставлення і наголосили, що надання правової допомоги особі (а тим більше – її захист у кримінальному процесі) може вважатися належним лише в разі, якщо воно здійснюється представниками: незалежної професії; чия найвища кваліфікація, а також моральні якості перевірені в об’єктивний спосіб незалежними органами; пов’язаними специфічним для професійного правозахисту кодексом (правилами етики); які, відповідно, несуть дисциплінарну відповідальність аж до позбавлення права практикувати за порушення цих правил.

В Україні таким вимогам відповідає лише адвокатура.

У зв’язку з цим Пленум Верховного Суду України у Постанові від 24.10.2003 р. №8 „Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” роз’яснив, що „при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній  справі  належить також з'ясовувати,  яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. Визнати  правильною практику тих судів, які  за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах”.

Оскільки такого спеціального закону насьогодні не існує, фахівці в галузі права до захисту у кримінальних справах не допускаються.

  1.  близькі родичі

Участь близьких родичів в якості захисників у кримінальному судочинстві має певні особливості:

  1.  захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу, в той час як близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники, як захисники допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства;
  2.  у випадках, коли участь захисника у справі є за законом обов’язковою, ці особи можуть брати участь як захисники лише одночасно з захисником-адвокатом чи іншим фахівцем в галузі права.

Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою (ст.45 КПК):

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника;

У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, перерахованих нами, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол з зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Відмова від захисника у випадках, коли його участь у кримінальній справі є обов’язковою (ст.45 КПК), може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прийнявши відповідно до вимог статті 611 КПК рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи - не менше трьох діб. Якщо у випадках, коли участь у справі захисника є обов’язковою (ст.45 КПК), підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника.

Захисником  у кримінальному судочинстві не може бути особа:

1)  яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) яка є свідком і в зв’язку з цим допитувалась або підлягає допиту;

3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача;

4) щодо якої порушено кримінальну справу;

5) визнана не дієздатною чи обмежено дієздатною.

Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках:

1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; 

2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України. Одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого), може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.

Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи (ст.61 КПК).

Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд справ, не є підставою для усунення адвоката від участі у справі. В таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.


Висновки з третього питання

Таким чином, захисник відіграє важливу роль у кримінальному судочинстві. Захисник – це учасник кримінального процесу який в передбаченому законом порядку уповноважений здійснювати захист прав та законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених, виправданих, надавати їм необхідну юридичну допомогу.

Участь захисника в кримінальній справі дозволяє цим особам більш повно використовувати своє право на захист яке гарантовано Конституцією України.


2.4. Угода про правову допомогу в кримінальній справі.

Провадження адвокатом кримінальних справ у якості захисника інтересів підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного – це особливий вид правової допомоги, важливість якої прямо визначена Конституцією України.

Значна частина роботи захисника з надання правової допомоги виконується в площині-кримінально-правового провадження. Особливість  даного виду правової допомоги полягає в тому, що під час її здійснення захиснику доводиться досить тісно співпрацювати з особою, до якої висуваються серйозні офіційні претензії з боку правооохоронних органів – вона підозрюється чи обвинуачується останнім у здійсненні злочину. В основному ці претензії бувають досить обгрунтованими, тобто підтвердженими певними доказами.

З іншого боку, адвокат запрошується для надання правової допомоги людьми, що дуже гостро зацікавленні в максимальному пом'якшенні становища обвинуваченої особи чи повного знятття з неї підозри чи вини. Нерідко родичі обвинуваченого чи інші зацікавленні особи з метою досягнення бажаних результатів вдаються до підкупу, шантажу, погроз тощо. І, частіше за все, в центрі таких подій знаходиться адвокат.

Прийняття адвокатом доручення  на участь у кримінальній справі у якості захисника ставить перед ним ряд професійних та етичних завдань, сплетіння яких і визначає певний коридор поводження саме  в даній справі і на даному етапі кримінального процесу.

Офіційні відносини адвоката зі слідчим та підзахисним встановленні кримінально-процесуальним законодавством. Що ж стосується морально-етичних тонкощів цього складного спілкування, то воно, виходячи з деяких законоположень, переходить у сферу етичних відносин.

Взаємини адвоката з клієнтами знаходяться в правоетичній площині, де ураховуються такі компоненти як взаємосприйнятність, впівпадання чи навпаки розбіжність світоглядних позицій, відношення до скоєного злочину тощо.

Укладенню угоди з надання правових послуг передує знайомство, з'ясування обставин справи та інших питань, що мають неабияке значення для майбутнього співробітництва. До укладення угоди між адвокатом і відвідувачем не існує правових взаємовідносин.

Коли усі питання з'ясовано та сторони погодилися на подальше співробітництво, укладається угода між адвокатом і майбутнім клієнтом з надання правових послуг у конкретній справі. Після підписання угоди в адвоката з'являється клієнт. З цього моменту сторони угоди набувають певних прав і обов'язків.

Правилами адвокатської етики (ст.4), схваленим Вищою кваліфікаційною  комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів Українии 1 жовтня 1999 року Угода про надання правової допомоги трактується як договір (контракт), згідно з яким одна сторона – адвокат, що практикує індивідуально або адвокатське об'єднання, що приймає на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) з надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар адвоката за надання правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов'язанні з виконанням угоди.

В юридичній літературі дається і інше визначення договору про надання правової допомоги. Це домовленність, згідно з якою одна сторона – адвокат (адвокатське об'єднання) – приймає на себе доручення другої сторони – суб'єкта правової допомоги (фізичної або юридичної особи) або його представника (далі – особа) – на надання  цьому суб'єкту правової допомоги, здійснення його захисту чи представництва на умовах, предбачених договором,  а друга сторона зобов'язується сплатити гонорар адвокату за виконання доручення, а також фактичні витрати, пов'язанні з виконанням договору. Наголошується, що цей договір не є трудовим.

Угодою також можуть передбачатися і інші умови надання юридичної допомоги. Таких умов передбачити не можливо, але вони обумовлюються ще до підписання угоди. Це може бути певне поле діяльності, далі якого адвокатові втручатися не слід тощо.

Нерідео виникає запитання – чи може договір про надання правової допомоги, здійснення захисту чи представництва оформлятися в усній формі. Нещодавно стався прикрий випадо, коли працівники міліції не допустили адвоката до громадянина в момент його затримання, щоб поставити підпис на договорі про надання правової допомоги, який був укладений раніше усно. Суперечка закінчилася тілесними ушкодженнями адвоката. Тому, дуже важливо, щоб на законодавчому  рівні було закріплено право адвоката у кладати в усній формі договір про надання правової допомоги, здійснення захисту чи представнцтва у випадку, коли укладення письмової угоди неможливе, а особа потребує невідкладного надання правової допомоги. У такому випадку цей договір підлягає наступному письмовому оформленню.

Гонорар за Правилами – це передбачена Угодою про надання правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов'язанних з виконанням угоди.

Гонорар за згодою між адвокатом і клієнтом визначається в розумних межах. Враховується ряд факторів: це обсяг і складність справи; тривалість процесу або час, витрачений на його підготовку і консультування клієнта;  матеріальне становище людини, що звернулась за правовою допомогою адвоката; необхідність проведення власних досліджень; звернення до спеціалістів;  бесіди і консультації з ними т.д.

Враховуються також і особливості регіону, де працює адвокат із підзахисним. Наприклад, у Києві розміри гонорару вище, чим, наприклад у Запоріжжі. Приймається в розрахунок і ділова репутація адвоката, його професійний, а не газетний авторитет.

Надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві має декілька аспектів:

  1.  участь у справі з моменту арешту чи першого допиту;
  2.  захист прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого на досудовому слідстві;
  3.  захист прав та інтересів підсудного в судових інстанціях всіх рівнів;
  4.  представництво інтересіів потерпілого.

Характер і зміст процедури укладання угоди з самим суб'єктом права на захист, тобто з самим підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним суттєво відрізняється від укладання угоди з іншими особами, які мають на це право.

У першому випадку адвокат має справу з особою, яка більше за інших знає обставини та ступінь власної винності в діянні, що інкреминується. Сам підозрюваний, обвинквачений чи підсудний більш тверезо ставиться до перспектив справи, можливого розвитку подій, може надати інформацію, корисну для використання в процесі захисту від обвинувачення чи, навпаки, - яких обставин не слід торкатися чи категорично відмовитися. Тобто вже на стадії укладання угоди адвокат зондує грунт щодо можливості повноційного здійснення свої обов'язків.

Під час укладання угоди з іншою особою адвокат позбавлений такої можливості. Тут місце ділової інформації частіше за все підміняється емоціями та припущеннями. Часом плани та побажання осіб, що укладають угоди зовсім не співпадають з побажаннями самого об'єкта захисту.

Першу ж розвідувальну зустріч з клієнтом  необхідно будувати на певних засадах:

1.  Повне з'ясування мети, яку ставить перед собою клієнт. Оцінка мети клієнта, її законності та моральності, меж його намірів та поваги доказів дозволять адвокату прийняти вірне рішення щодо поглиблення відносин з ним.

2. Адекватне усвідомлення та оцінка характеру (правовмірності та моральності) побажань та вимог клієнта. Адвокат не має права застосовувати протизаконні засоби для досягнення своїх особистих чи професійних цілей; з повагою ставитися до осіб, з якими спілкується в різних відносинах.

3. Обгрунтованість вимог. Якщо клієнт оперує доказами, що не викликають сумніву, керується конкретними паперами та свідченнями, можна скласти уяву про порядність людини, його стійкі психологічні настанови. Навпаки, нерозбірливість в методах доведення свої вимог, використання сумнівних доказів, підробок – все це дає підстави константувати несумлінність потенційного клієнта і рбити певні висновки щодо подальшої співпраці. 

4. Прозорість  та чистота відносин з клієнтом. Захисник повинен проявити себе і як юрист, скільки, і як розумна людина, спроможна бачити всі можливі варіанти розвитку справи.

Висновки з четвертого питання

Таким чином, при укладенні угоди про надання правової допомоги необхідно враховувати, що:

1. укладання угоди з надання правових послуг – це не технічний момент, а важлива та відповідальна подія;

2. укладаючи угоду, адвокат бере на себе обов'язки та відповідальність, характер та ціна якої залежить від самого адвоката;

3. саме від адвоката залежить характер та атмосфера відносин мвж ним клієнтом.


ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Таким чином, підводячи підсумок, ми можемо зазначити, що право особи на отримання кваліфікованної юридичної допомоги гарантується Конституцією України і є одним із фундаментальних прав людини і громадянина, і водночас важливою гарантією дотримання інших прав особи.

Право на кваліфіковану юридичну допомогу як суб'єктивне право – це гарантована законом можливість особи отримувати необхідну йому допомогу від осіб, які володіють спеціальними юридичними знаннями, вміннями і навичками, що дозволяють людині ефективно захищати і відстоювати свої права і законні інтереси.

Кваліфікована юридична  допомога - це зумовлена законом можливість участі адвоката у конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному судочинстві з метою захисту прав і законних інтересів підзахисного.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом юрист у кримінальному судочинстві може виступати як:

1) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого

Згідно із законодавством України захисником може бути: адвокат; фахівець в галузі права або близькі родичі. Проте, участь кожного з них у кримінальному судочинстві має свої особливості.

2) представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу – потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Представник здійснює свою діяльність від імені та в інтересах потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача на підставі договору доручення чи акта правозастосовчого органу в межах наданих йому повноважень.

Необхідно зауважити, що дуже важливим в діяльності захисника є угода про надання правової допомоги. Угода про надання правової допомоги трактується як договір (контракт), згідно з яким одна сторона – адвокат, що практикує індивідуально або адвокатське об'єднання, що приймає на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) з надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар адвокату за надання правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов'язанні з виконанням угоди.

Тобто, вся діяльність юриста у кримінальному судочинстві направлена на забезпечення захисту прав і інтересів людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, забезпечення особистої недоторканості і повної безпеки.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84034. Классификация подходов к определению понятия менеджмент 22.31 KB
  Менеджмент - это самостоятельный вид профессионально осуществляемой деятельности, направленной на достижение в рыночных условиях намеченных целей путем рационального использования материальных и трудовых ресурсов с применением принципов, функций и методов экономического механизма менеджмента.
84036. Важнейшие элементы управленческого процесса 20.52 KB
  Основной целью науки управления является изучение и совершенствование принципов структур методов и техники управления. Поиск оптимальных методов управления ведется постоянно и в большом диапазоне от технологических до экономических административных и социально психологических. Метод управления можно определить как способ воздействия на управляемую систему для реализации поставленной задачи. Важнейшими элементами управленческого процесса является объект и субъект управления которые путем воздействия друг на друга достигают определенных...
84037. Основные цели и задачи менеджмента 23.72 KB
  Деятельность – процесс достижения результата или цели. Не сами цели как таковые приводят к результату а процесс достижения их с помощью материальных средств или действий. Цели являются существенным элементом управления выполняя след.
84038. Классификация форм управленческого труда 19.52 KB
  Эвристический труд представляет собой совокупность действий по анализу проблем стоящих перед организацией разработке на основе этого различных вариантов их решения в том числе стратегического характера. Такой труд характерен для руководителей различного уровня а также специалистов. Администраторный труд присущ руководителям и предполагает текущую координацию и оценку деятельности подчиненных.
84039. Экспертиза ценности документов и их хранение (оперативное и архивное) в ИОГВ Пермского края 40.4 KB
  Экспертиза ценности документов на стадии делопроизводства проводится при составлении номенклатуры дел в процессе формирования дел и проверки правильности отнесения документов к делам при подготовке дел к передаче в архив организации. Функции и права ЭК организация работы определяются положениями которые утверждаются руководителями после согласования с ГКУ ГАПК . ЭК организует проведение экспертизы ценности и работу по ежегодному отбору документов для хранения и к уничтожению осуществляет контроль за ее проведением осуществляет...
84041. Организация работы с предложениями, заявлениями, жалобами граждан в ИОГВ Пермского края 36.48 KB
  Обращение гражданина – это направленные в государственный орган орган местного самоуправления или должностному лицу письменные предложение заявление или жалоба а также устное обращение гражданина в государственный орган орган местного самоуправления. Ходатайство – это письменное обращение гражданина с просьбой о признании за ним определенного статуса прав гарантий и льгот с предоставлением документов их подтверждающих. Коллективное обращение – обращение двух или более граждан в письменной форме либо обращение принятое на митинге...
84042. Электронное правительство: понятие и роль в развитии документооборота 38.19 KB
  Электронное правительство система электронного документооборота государственного управления основанная на автоматизации всей совокупности управленческих процессов в масштабах страны и служащая цели существенного повышения эффективности государственного управления и снижения издержек социальных коммуникаций для каждого члена общества. Создание электронного правительства предполагает построение общегосударственной распределенной системы общественного управления реализующей решение полного спектра задач связанных с управлением документами и...