63469

Принципи постмодернізму в художній літературі рубежу ХХ – ХХІ століть

Лекция

Литература и библиотековедение

Мета: Ознайомити студентів зі зрушеннями у філософських концепціях способі мислення сучасної людини що відбулися на межі ХХ – ХХІ століть та знайшли специфічне відображення у текстах художньої літератури. Завдання: Розкрити особливості й сутність сучасної ситуації постмодернізму.

Русский

2014-06-20

32.98 KB

5 чел.

Самостійна робота

з методики викладання зарубіжної літератури у ВУЗі

студентки 562 гр.

Іжаченко Інни

ЛЕКЦІЯ

Тема: Принципи постмодернізму в художній літературі рубежу ХХ – ХХІ століть

Мета: Ознайомити студентів зі зрушеннями у філософських концепціях, способі мислення сучасної людини, що відбулися на межі ХХ – ХХІ століть та знайшли специфічне відображення у текстах художньої літератури.

 Завдання:

  1.  Розкрити особливості й сутність сучасної ситуації постмодернізму.
  2.  Охарактеризувати основоположні принципи постмодернізму як системи художнього відтворення.
  3.   Виокремити місце й роль читача в літературі постмодернізму.
  4.  Розкрити особливості й сутність сучасної ситуації постмодернізму як системи художнього відтворення.
  5.  Виокремити місце й роль читача в літературі постмодернізму.

  Обладнання: «Портрет» М. Павича, де замість обличчя письменника зображена віолончель. Відеоролик з виставки сучасної скульптури й живопису у «Пінчук-центрі». Фрагменти «Записок на полях» «Імені троянди» Умберто Еко.

План:

  1.  Постмодернізм і література
  2.  Принципи постмодернізму в літературі
  3.  Принципи постмодернізму в творчості сучасних письменників (САМ)

Література до теми:

  1.  Киреева Н. В. Постмодернизм в зарубежной литературе, М., 2008. – 321 с.
  2.  В. І. Кузьменко Історія зарубіжної літератури ХХ століття, К.: «Академія», 2010. – 496 с.
  3.  Ніколенко О. М., Мацапура В. І. Літературні епохи, напрями, течії. – К.: Педагогічна преса, 2004. – 128 с.
  4.  Літературній нциклопедический словарт, под. общ. редакцией В. М. Кожевникова, П. А. Николаева. – М.: Советская єнциклопедия, 1987. – 752 с.
  5.  Літературознавчий словник-довідник, за ред. Р. Т. Громяка, Ю. І. Коваліва. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.
  6.  Євченко Н. В. Інтертекстуальність як засіб організації тексту у постмодерністському романі П. Зюскінда «Парфуми: історія одного вбивці»

Хід лекції:

Текст – це пікнік, на який автор приносить

                         слова, а читачі – їх смисл.  

Цвєтан Тодоров

І. Організаційний момент

ІІ. Вступне слово лектора. Оголошення теми і завдань лекції. Мотивація навчальної діяльності.

  Історія людства відзначена послідовною зміною культурних епох. Остання з них отримала назву доби постмодернізму.

ІІІ. Лекція

Питання 1.

Закінчення II світової війни ознаменувало важливий поворот у світосприйнятті західної цивілізації. Війна була не тільки зіткненням держав, а й зіткненням ідей, кожна з яких обіцяла зробити світ ідеальним, а натомість принесла ріки крові. Звідси — відчуття кризи ідеї, тобто зневіра у можливість будь-якої ідеї зробити світ кращим. Виникла також і криза ідеї мистецтва. З іншого боку, кількість літературних творів досягла такої кількості, що склалося враження, ніби все вже написано, кожен текст містить посилання на попередні тексти, тобто є метатекстом.
У ході розвитку літературного процесу розрив між елітарною і поп-культурою став надто глибоким, з'явився феномен «твору для філологів», для прочитання і розуміння якого потрібно мати дуже ґрунтовну філологічну освіту. Постмодернізм став реакцією на цей розкол, поєднавши обидві сфери багатошаровістю твору. Наприклад, «Парфумер» Зюскінда може бути прочитаний як детектив, а може — як філософський роман, що розкриває питання геніальності, митця і мистецтва.
Модернізм, що досліджував світ як реалізацію певних абсолютів, вічних істин, поступився постмодерну, для якого весь світ — гра без щасливого, завершення. Як філософська категорія, термін «постмодернізм» поширився завдяки творам філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко й особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан постмодерну» (1979).

  Науковці (І. Скоропанова, О. Вайнштейн) вважають, що у широкому розумінні під постмодернізмом розуміється «глобальний стан цивілізації останніх десятиліть, уся сума культурних настроїв та філософських тенденцій, пов’язаних з відчуттям завершеності цілого етапу культурно-історичного розвитку, кінцевості «сучасності», входження в смугу еволюційної кризи. Зміни, що породили постмодернізм, відобразились у колективному підсвідомому людства, розчарованого результатами реалізації панівних у ХХ столітті світових ідей та проектів «законодавчого розуму», що підійшов до межі самознищення, що шукає шляхи до медитативного існування надзвичайно відмінних одна від одної рас, народів, націй, державно-політичних, суспільних, громадських та релігійних систем, котрі мають власні інтереси, не говорячи вже про окремих людей.

  Щоб вижити, суспільства нині змушені виробити та засвоїти менталітет, адекватний інтелектуальної могутності, що передбачає надзвичайно високий ступінь терпимості, готовності до самокритики й компромісів. Увесь багатовіковий досвід переосмислюється, слугує підґрунтям для виявлення цінностей, які об’єднують людство, не прив’язаних до якоїсь однієї центруючої ідеології, релігії, філософії» (Скоропанова И.С. Русская постмодернистская литература: Учеб. пособие.-  4-е изд., испр. – М.: Флинта: Наука, 2002. – с. 8. (Переклад О.Г.)

  Н. Маньковська вважає, що постмодернізм заявив про себе як «транс -культурний та мультирелігійний феномен, що передбачає діалог на основі взаємної інформації, відкритість, орієнтацію на розмаїття духовного життя людства». (Н. Маньковская. Париж со змеями (Введение в эстетику постмодернизма.) – М.: ИФРАН, 1995. – с. 94.)

  З поняттям «постмодерн» пов’язане похідне від нього постмодернізм, яке зазвичай використовують переважно у галузі філософії, літератури та мистецтва, для характеристики певних тенденцій у культурі загалом. Воно слугує для позначення:

  1.  нового періоду в розвитку  культури;
  2.  стилю постнекласичного наукового мислення;
  3.  нового художнього стилю характерного для різних видів сучасного мистецтва;
  4.  нового художнього напряму (в живописі, літературі, архітектурі тощо);
  5.  художньої естетичної системи, що склалася у другій половині ХХ століття;
  6.  теоретичні рефлексії на ці явища (у філософії, естетиці).

  Поняття постмодернізму відносно нове, воно постійно уточнюється. Цей культурний феномен продовжує свій розвиток і формування як багатогранна система.

  Постмодернізм має своїм теоретичним підґрунтям постструктуралізм – напрям філософської думки, що виник у 60-70-х роках ХХ ст. у Франції та США як критика й «методологічна основа для відродження, вивільнення внутрішніх принципів, невирішуваних суперечностей сучасного світу» (думка Керимова Т.)

  У працях постструктуралістів Жака Лакана, Жиля Делеза, Мішеля Фуко, Фелікса Ґваттарі, Жака Ліотара чітко простежується тенденція до розмивання кордонів між різними галузями знань – філософією, наукою, мистецтвом. Ця особливість стала домінантною в сучасних умовах. Постструктуралізм, а відтак і постмодернізм «проявляють себе як ствердження принципу «методологічного сумніву» відносно «позитивних істин», настанов та переконань, що існували й існують у західному суспільстві й застосовують його з метою… самовиправдання та надання законної чинності». (Ильин И. Постструктурализм// Современное зарубежное литературоведение (Страны Западной Европы и США). Концепции. Школы. Термины: Энциклопедический справочник. – М. : Интрада, 1996. – с. 106)

  З «філософії майбутнього» Фрідріха Ніцше постмодернізм узяв ідею «безкінечного числа інтерпретацій» безкінечного світу (близько до цієї ідеї стоїть неевклідова геометрія Лобачевського, теорія множин у математиці, теорія відносності Ейнштейна у фізиці).

  Переосмисливши основні положення ніцшеанства, постмодернові мислителі взяли на озброєння ідею буття як становлення, світової гри й здійснення переоцінки цінностей. (Див. Ніцше Ф. По той бік добра і зла. До генеалогії моралі. – Мн.: Білорусь, 1992). Вони віднайшли своє розуміння пізнання як творчості – чогось надзвичайно легкого, божественного, спорідненого з природою танцю, феномена радше художнього, ніж філософського і тому, такого, що передбачає використання не лише інтелектуально-раціональних, а й ірраціональних, «художніх» способів філософствування тощо.

  На формування теорії постмодернізму і розвиток самої постмодерністської літератури величезний вплив мала ідея деконструкції, що стала провідною у формуванні принципів аналізу тексту та пізнавального інструментарію «постмодерністської чуттєвості». Поняття «деконструкції» вперше було введено у 1964 році психоаналітиком Жаком Лаканом, керівником Паризької фройдистської школи, а пізніше теоретично обґрунтовано філософом Жаком Дерріда у книзі «Про граматологію» у 1967 році.

  Дерріда вводить нове поняття тексту, під яким розуміє складне багато -смислове гетерогенне утворення, що здатне генерувати нові смисли, й називає його інтертекстуальністю.

  Інтертекст здатний до варіювання елементів, взаємонакладання, довічного зміщення, він не має кордонів, зв’язки смислів у ньому нелінійні, він утворюється з інших текстів.

  На думку Ю. Крістєвої, інтертекстуальність розмиває кордони тексту, в результаті чого текст позбавляється закритості, завершеності. Крім того, інтертекстуальність передбачає включення одного тексту в інший. Текст стає переплетенням текстів і кодів, трансформацією інших кодів.

  «Текстуалізація» реальності призвела до стирання кордонів між різними мовами та культурами, і насамперед між філософією та літературою, що виводить їх у контекст більш широкої творчої розумності, де фантазія, інтуїції, вимисел є такими самими необхідними ланками аналізу, як і закони формальної логіки. (Думка Н. Маньковської)

Питання 2.


Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:

1. Культ незалежної особистості.

2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.

5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).

6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.

7. Сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.

9. Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача.

10. Іронічність та пародійність.

Суперечність про постмодернізм тривають і по сьогодні. Це одна з дискусійних проблем сучасного літературознавства, яка привертає увагу широкого кола дослідників. І все таки при всіх розбіжностях у підходах більшістю науковців визначаються такі основні принципи постмодернізму:

  1.  Підкреслена умовність образів та ситуацій;
  2.  Зображення тексту «як світу», а «світу як тексту» (твір постмодернізму подається не як готова річ, а як процес взаємодії художника з текстом, тексту з простором культури і соціальним простором, тексту з митцем тощо);
  3.  Надання митцеві великої творчої сили (не він підкоряється законам часу і дійсності, а дійсність, різні простори й часи підкоряються його творчій уяві, думці й фантазії);
  4.  Фрагментарність, хаотичність, колаж у побудові твору (у постмодерністському колажі різні фрагменти зібраних предметів залишаються незмінними, нетрансформованими в єдине ціле, кожен з них зберігає свою відокремленість);
  5.  Просторово-часові зсуви (перехід від одних до інших часів, просторів, культурних планів);
  6.  Принцип естетичної гри (гра з «чужими» текстами, героєм, дійсністю, читачем);
  7.  Іронія (твір постмодернізму — це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури. Так, іронія перемагає серйозний модерністський трагізм, притаманний, наприклад, творам Ф. Кафки)
    ;
  8.  Міфологізм (нове освоєння міфу як «найбільш доступної форми спілкування»);
  9.  Синкретизм (традицій, концепцій, художніх систем);
  10.  Використання елементів масової літератури (фантастики, детективу тощо);
  11.  Інтертекстуальність (французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у літературознавчий обіг, зазначала: «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту». Французький семіотик Ролан Варт писав: «Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш в пізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат». Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів).


Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Визначні представники постмодерної літератури: У. Еко, Х.-Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пелєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.
Першими проявами постмодернізму можна вважати такі течії, як американська школа «чорного гумору» (В. Берроуз, Д. Варт, Д. Бартелм, Д. Донліві, К. Кізі, К. Воннегут, Д. Хеллер тощо), французький «новий роман» (А. Роб-Грійє, Н. Саррот, М. Бютор, К. Сімон тощо), «театр абсурду» (Е. Йонеско, С Беккет, Ж. Жене, Ф. Аррабаль тощо).

До найвизначніших письменників-постмодерністів належать англійці Джон Фаулз («Колекціонер», «Жінка французького лейтенанта»), Джуліан Барнз («Історія світу в дев'яти з половиною розділах») і Пітер Акройд («Мільтон в Америці»), німець Патрік Зюскінд («Парфумер»), австрієць Карл Рансмайр («Останній світ»), італійці Італо Кальвіно («Неспішність»)і Умберто Еко («Ім'я троянди», «Маятник Фуко»), американці Томас Пінчон («Ентропія», «Продається № 49») і Володимир Набоков (англомовні романи «Блідий вогонь» тощо), аргентинці Хорхе Луїс Борхес (новели і есе) і Хуліо Кортасар («Гра у класики»).
Визначне місце в історії новітнього постмодерністського роману посідають і його слов'янські представники, зокрема чех Мілан Кундера і серб Милорад Павич.
Специфічним явищем є російський постмодернізм, презентований як авторами метрополії (А. Бітов, В. Єрофєєв, Вен. Єрофєєв, Л. Петрушевська, Д. Прігов, Т. Толстая, В. Сорокін, В. Пелєвін), так і представниками літературної еміграції (В. Аксьонов, Й. Бродський, Саша Соколов).

Висновки:

Отже, нова література, випереджаючи дійсність, ніби дає приклад виходу за усталені кордони літературних напрямів, жанрів, читацького очікування, приклад примирення того, що здавалося раніше непримиримим, при цьому усвідомлюючи результативність своїх знахідок щодо подолання розриву між «мистецтвом для освічених», відкриваючи для літератури нові перспективи.

  Постмодерністська література характеризується «двоадресністю», скерованою до високоінтелектуального та масового  читача одночасно, визначає таку її якість, як гібридність, в основі якої лежить подвійне (потрійне і т.д.) кодування, причому всі літературні коди в тексті виступають як рівноправні. Текст стає багатоплановим, а мова при цьому набуває властивостей носія та виразника ідеї плюралізму як об’єднувальної сили різних авторів, різних стилів, різних видів мистецтва. (Спочатку це відбулося у сфері кіно та у комп’ютерній практиці – відеокліпи, «диснеївські» атракціони, комп’ютерні віртуальні ігри тощо). «Ці принципи роботи з «другою дійсністю», тими знаками  культури, що вкрили світ панцирем слів, поступово проникали і в інші сфери, захопивши в свою орбіту літературу, музику, балет», - зазначає Н. Маньковська.







 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23123. Хвилі у пружньому середовищі. Хвильове рівняння. Звукові хвилі 59.5 KB
  Хвилі у пружньому середовищі. Звукові хвилі. Розрізняють хвилі повздовжні і поперечні в залежності від того чи рухаються частинки біля своїх положень рівноваги вздовж чи поперек напрямку розповсюдження хвилі. Розглянемо хвилі типу Позн.
23124. Рух ідеальної рідини. Рівняння Бернуллі 55.5 KB
  Нагадаємо що поле швидкостей характеризує не швидкiсть окремих частинок середовища а швидкiсть у данiй точцi в даний момент часу будьякої частинки рiдини або газу що знаходиться в цiй точцi в цей момент часу. Надалi будемо розглядати такi рiдини або гази для яких тензор пружних напругє iзотропним: pij = −pδij 14.10 для в’язкої рiдини газу набуде вигляду: Це є рiвняння Нав’єСтокса де η – коефiцiєнт зсувної в’язкостi – коефiцiєнт об’ємної в’язкостi. Для повного опису руху рiдини необхiдно додати ще рiвняння неперервностi та...
23125. Число Рейнольдса. Рух в’язкої рідини 44 KB
  В’язкою рідиною називають середовище в якому нарівні з нормальними напругами відмінні від нуля і дотичні напруги, що виникають внаслідок сил тертя. Коли швидкості не дуже великі, в’язка частина тензора напруг матиме такий вигляд...
23126. Основні закони термодинаміки. Формулювання другого закону термодинаміки через ентропію. Статистичне означення ентропії 88.5 KB
  Функція що зв’язує тиск об’єм і температуру фізично однорідної системи яка перебуває в термодинамічній рівновазі називається рівнянням стану. Другий закон ТД для нерівноважних процесів: Для адіабатичного процесу ентропія системи зростає. При маємо: тобто Третій закон ТД: по мірі наближення Т до 0 К ентропія будь якої рівноважної системи перестає залежати від будьяких ТД параметрів системи.
23127. Основні закони термодинаміки. Статистичне визначення ентропії 181.5 KB
  0Начало термодинаміки . 0Начало вводить скалярну величину T для характеристики рівноважн. 1Начало термодинаміки . 1Начало вимірюється в енергетичн.
23128. Розподіл Максвела і Больцмана та їх експериментальна перевірка 82.5 KB
  Розподіл Максвела і Больцмана та їх експериментальна перевірка. Розглянемо розподіл молекул по швидкостям. Розподіл Максвела – це розподіл по швидкостях не залежить від напряму швидкості то ж перейдемо до сферичної системи координат . Остаточно маємо: розподіл Максвела.
23129. Міжмолекулярна взаємодія та її прояви 92 KB
  Для газу Потенціал прямокутної ями. При стискуванні газу його густина збільшується і середня відстань між молекулами зменшується. Міжмолекулярна взаємодія неідеальність газу яскраво проявляється в процесі ДжоуляТомпсона в якому відбувається зміна температури при продавлюванні газу скрізь пористу перетинку. Для ідеального газу .
23130. Явища переносу в газах, рідинах і твердих тілах 77 KB
  Явища переносу в газах рідинах і твердих тілах. Явища переносу я. Всі явища переносу являються необоротними. 1 Процеси переносу в газах Загальне рівняння переносу G – характеризує деяку молекулярну властивість віднесену до однієї молукули.
23131. Фазові перетворення першого і другого роду 55 KB
  Фазові перетворення першого і другого роду. Перетворення при яких відбуваються стрибки перших похідних від хімічного потенціалу називаються фазовими переходами першого роду. При фазових переходах першого роду виділяється або поглинається тепло: прихована теплота. рівняння Клапейрона –Клаузіуса для фазових переходів першого роду.