6356

Загальна характеристика можливих наслідків надзвичайних ситуацій в Україні

Реферат

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Загальна характеристика можливих наслідків надзвичайних ситуацій в Україні. План: НС, які можливі на території України Характеристика осередків ураження: осередок ядерного ураження осередок хімічного ураження осеред...

Украинкский

2013-01-03

145.5 KB

36 чел.

Загальна характеристика можливих наслідків надзвичайних ситуацій в Україні.

План:

  1.  НС, які можливі на території України;
  2.  Характеристика осередків ураження:
    1.  осередок ядерного ураження;
    2.   осередок хімічного ураження;
    3.  осередок біологічного ураження
  3.  Осередок ураження при застосуванні звичайної зброї.

  1.  НС, які можливі на території України.

Територія України, розташованої практично в центрі європейської частини земної кулі, складає 603,7 тис. км2. Середня щільність населення складає 86 осіб на 1 км2, а в східних, більш промислове насичених реґіонах, це число складає близько 200 осіб на 1 км2. Загальна кількість населення в Україні складає близько 50,5 млн. осіб.

Сьогодні в Україні, у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами, обстановка характеризується як дуже складна.

На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них відносяться великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри, тощо.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, а також близькість теплих морів обумовлює різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі — до посушливого в південній степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. В результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер для навколишнього природного середовища та населення.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим. На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974-1976 рр. тут мали місце землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 року виникло 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів. Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи з 1107 року до цього часу, там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах від 20-40 км та 10-12 км на відстані 25-40 км від узбережжя з інтенсивністю 8-9 балів. Південне узбережжя Криму належить до реґіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. У платформній частині України виділено ряд потенційно сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4-5,5 балів.

Зсуви властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного та Азовського морів. Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Найбільшого поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму.  Загалом, на морських узбережжях довжиною 2630 км2 проявляються абразійні процеси - руйнується майже 60% узбережжя. В районах активної господарської діяльності, як Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тисяч зсувів.

Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з них мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат.

Гідрологічне небезпечними явищами, що мають місце в Україні є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Під постійною загрозою руйнування знаходяться розміщені в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Одноразові матеріальні збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 рр.) досягли порядку 520-600 млн. гривень.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Близько ЗО міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях віддані впливу селевих потоків. Шість населених пунктів в Закарпатті піддаються впливу снігових лавин.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань та загибелі людей. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

  •  у північних реґіонах - басейни річок Прип'ять, Десна, та їх приток.
  •  - у західних реґіонах - басейни верхнього Дністра, річок Тиса, Прут, Західний Буг та їх приток;

- у східних реґіонах - басейни ріки Сіверський Донець з притоками, річок Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

- у південному і південно-західному реґіонах - басейни приток нижнього Дунаю, ріки Південний Буг та її приток.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались багато разів. Яскравим прикладом таких повеней є снігові та дощові повені на ріках Закарпаття в листопаді 1992 р. та грудні 1993 р., коли постраждало багато населених пунктів, промислових об'єктів, споруд, були значні людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5-10 років.

В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Частіше за все вони бувають у Карпатах та горах Криму. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає значних збитків сільськогосподарським культурам. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат. На рівнинній території України число днів з градом не перевищує 2-х. У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град буває в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, у Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, рідше – у Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях. Значні градобиття трапляються на Волині, Поділлі, Приазов'ї, Донбасі. В степовій зоні град буває нечасто.

У степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище З0 °С, причому, в деякі роки вона перевищує 40 °С, що призводить до посух. Рідше вона буває в зонах Полісся та лісостепу. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу. Найчастіше посухи зустрічаються на півдні степової зони. В більшості випадків мають локальний характер і дуже рідко займають площі до 30-50% території України.

На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/сек, бувають майже щорічно. Найчастіше - в Карпатах, горах Криму та на Донбасі. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до великих збитків. Шквали, можуть виникати у будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають у степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість, в основному, від 20 до 29 м/сек., а іноді — більше ЗО м/сек. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України.

Один раз у 3-5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму.

В Україні досить рідко складаються умови для формування смерчів. У більшості випадків це явище спостерігається в серпні місяці. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найхарактерніші вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це – територія Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно то в одній, то в іншій області (1-2 випадки на рік) і носять, як правило, локальний характер, їх тривалість невелика (до 10 хвилин).

Пилові бурі виникають в Україні щорічно в різних районах, найчастіше в степовій зоні. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також у лісостеповій та степовій зонах. На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня-лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні.

Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років на — території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають -ЗО °С та нижче. Найбільш холодна частина країни - східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. У цих місцевостях буває температура нижче -35 °С.

Небезпечна ситуація на території країни в зв'язку з ожеледями, в основному, пов'язана з виходом південних циклонів.

Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'яних пожеж різко зростає. Найбільш поширеними є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України.

В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільшу пожежну небезпеку представляють північний та східний реґіон.

Серед інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епідемічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфекції. В країні широко розповсюджені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій - туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх реґіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасниці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях). Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Лайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.

За розрахунковими даними ВООЗ, проведеними в грудні 1996 року, вірогідна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні вже сьогодні становить 40 000 осіб, і очікується його подальше зростання. На часі є питання створення бази для забезпечення медичної, соціальної допомоги цим особам, що теж потребує значних витрат.

У протиепідемічному захисті населення країни. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами.

Із інфекційних захворювань тварин (епізоотія – широко розповсюджені інфекційні захворювання тварин, що значно перевищують рівень звичайної захворюваності на деякій території) найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях – все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потенційну небезпечність транспорту як галузі господарства. Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 мільйонів тонн вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних) і понад 3 мільярди пасажирів. На долю залізничного транспорту припадає близько 60% вантажних перевезень, автомобільного - 26%, річкового і морського - 14%.

Оскільки транспортом перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини - 15% від загального обсягу вантажів) небезпека життю і здоров'ю людей збільшується.

На сьогодні на території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами і 2 дослідних ядерних реактора та більше 8-ми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні  відходи. Для території України трансграничну потенційну небезпеку становлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав. Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на Чорнобильській АЕС. У результаті вибуху реактора четвертого енергоблоку станції відбулося часткове руйнування реакторного залу і стріхи машинного залу. У реакторному залі виникла пожежа. Через пролом у будинку на територію станції була викинута значна кількість твердих матеріалів: уламків робочих каналів, таблеток двоокису урану, шматків графіту й уламків конструкцій. Утворилася гідроаерозольна хмара з потужною радіаційною дією. Траєкторія переміщення цієї хмари пройшла поблизу м. Прип'ять, поза населеними пунктами, спочатку в північному, а потім у західному напрямку. За оцінкою спеціалістів, усього в період із 26 квітня по 6 травня 1986 р. із палива визволилися всі благородні гази, приблизно 10-20% летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і 3-6% таких більш стабільних радіонуклідів, як барій, стронцій, плутоній, цезій і інші.

Тривалий характер викидів, проникнення частини аерозолів у нижні прошарки тропосфери обумовили створення великих зон радіоактивного забруднення, що виходять за межі нашої країни. При цьому радіоактивне забруднення мало вид локальних "плям". Сформувалися значні за площею зони усередині, де були перевищені допустимі рівні забруднення з радіаційне найнебезпечніших радіонуклідів — плутонію-239, стронцію-90 і цезію-137. Все це призвело до радіоактивного забруднення води і харчових продуктів, особливо молочних, яке у багато разів перевищувало не тільки фонові, але й нормативні показники на більшій території України, країн ближнього і далекого зарубіжжя.

Оцінюючи можливі радіаційні наслідки аварій і руйнування інших об'єктів із ядерними компонентами, необхідно відзначити, що головна відмінність їх від наслідків аварій і руйнування АЕС полягає в масштабах радіоактивного забруднення.

На території України розташовано понад 8000 різних установ та організацій, Діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів. Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

АЕС (накопичено 70 000 м3  РАВ);

урановидобувна і переробна промисловість (нагромаджено близько 65,5 млн. тонн РАВ);

медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт зі збирання, транспортування, переробки і тимчасового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (накопичено 5000 м3 РАВ);

зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ). Внаслідок недосконалих конструкцій старих сховищ для радіоактивних відходів на Київському та Харківському державних МСК виникло забруднення підземних вод радіонуклідами тритію поза межами сховищ.

Відповідно до Міжнародного Регістру у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) відносяться:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. Серед них - І ступеня хімічної небезпеки - 76 об'єктів, II - 60 та III - 1134 об'єкти.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38,5% від населення країни).

Багато хімічних речовин, крім того, що отруйні, є ще також легкозаймистими, а іноді і вибухонебезпечними. У народному господарстві України діє понад 1200 крупних вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Переважна більшість вибухо-пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства.

Щорічно в дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожну годину у вогні гине 1 людина і близько 20 осіб отримують опіки та травми.

Сьогодні в Україні експлуатуються понад 17 000 мостів. Майже всі вони не мають відповідного нагляду, їх стан не контролюється.

Більш, ніж 80% енергоблоків на теплових електричних станціях України вже відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 48% — перевищили граничний ресурс, 40-50 тис. км електромереж введені в експлуатацію до 1970 року і практично відпрацювали свій ресурс.

Як показують результати розслідувань аварій, основними причинами, що призводять до аварій на будівлях та спорудах в країні є: низька якість проектів і виконання робіт, порушення технологічної дисципліни, а також знос основних будівельних фондів, залучення в господарське використання значних територій зі складними інженерно-геологічними умовами, наявність на ринку будівельних послуг малокваліфікованих дослідницьких, проектних, будівельних структур, недосконалість нормативної бази, відсутність необхідних законів, недостатнього контролю з боку відповідних органів та інше.

Гідродинамічними аваріями, що мають місце в Україні є: прориви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або з утворенням проривного паводку; аварійні спрацювання водосховищ ГЕС у зв'язку із загрозою прориву гідроспоруди.

Створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій з великими водосховищами хоча зменшує небезпеку затоплення територій під час повеней, проте створює небезпеку катастрофічного затоплення при прориві дамб цих водосховищ.

Виникнення катастрофічних затоплень на території країни можливо в результаті руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, їх загальна площа може досягнути 8294 км2, до якої потрапляють 536 населених пунктів та 470 промислових об'єктів різноманітного призначення.

Характерним для катастрофічного затоплення при руйнуванні гідроспоруд є значна швидкість розповсюдження (3— 25 км/год.), висота (10-20 м) та ударна сила (5-10 т/м2) хвилі прориву, а також швидкість затоплення всієї території.

Катастрофічне затоплення місцевості може виникнути внаслідок руйнування значних гідротехнічних споруд. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є Дніпровський, Дністровський та Південно-Бузький каскади гідроспоруд. Наприклад, у разі руйнування гребель на всіх гідроспорудах Дніпровського каскаду територія катастрофічного затоплення складає біля 700 тис. га з населенням майже 1,5 млн. осіб. Може бути виведено з ладу 270 промислових підприємств, 14 електростанцій, 2000 км ліній електропередач, численні мережі та споруди газового та водного постачання багатьох міст.

2. Характеристика осередків ураження при застосуванні зброї масового знищення.

До сучасних засобів ураження відноситься зброя масового знищення (ЗМЗ), до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна. Залежно від виду використання зброї виникає відповідний осередок ураження.

Первинні дії уражаючих факторів ЗМЗ можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдження по ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження. Розглянемо дію уражаючих факторів зброї масового знищення.

2.1 Осередок ядерного ураження. Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої внаслідок дії ядерної зброї утворилися масові ураження людей, тварин, рослин або руйнування будівель та споруд.

Осередок ядерного ураження характеризується:

кількістю уражених;

розмірами площі ураження;

зонами зараження з різними рівнями радіації;

зонами пожеж, затоплень, руйнувань і пошкоджень будівель та споруд;

частковим руйнуванням, пошкодженням або завалом захистних споруд.

Поразка людей та тварин із осередку може бути від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного забруднення, а також від дії вторинних факторів ураження. Ступінь руйнування елементів виробничого комплексу об'єкта визначається в основному дією ударної хвилі, світлового випромінювання, вторинних факторів ураження, а для деяких об'єктів також дією проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу.

Ударна хвиля — це область різкого стискування середовища, яке у вигляді сферичного шару розповсюджується в усі сторони від місця вибуху з швидкістю, яка перевищує швидкість звуку. Хвиля утворюється за рахунок величезної енергії, яка виділяється у зоні реакції, де виключно висока температура, а тиск досягає мільярдів атмосфер.

Ударна хвиля може нанести незахищеним людям і тваринам значні травми, контузії або навіть може призвести до їх загибелі. Безпосередня поразка ударною хвилею виникає внаслідок дії надлишкового тиску та швидкісного напору повітря. Непряму поразку люди і тварини можуть отримати внаслідок ударів уламками зруйнованих будівель або уламків скла, каміння та інших предметів що летять із великою швидкістю.

Характер руйнування елементів об'єкта залежить від навантаження, яке створює ударна хвиля. Загальну оцінку руйнувань, викликаних ударною хвилею ядерного вибуху прийнято давати за ступенями важкості цих руйнувань. Як правило, розглядають чотири ступені — слабке, середнє, сильне та повне руйнування.

Світлове випромінювання — сукупність видимого світла та близьких до нього по спектру ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Джерело світлового випромінювання - область вибуху, що світиться і яка складається з нагрітих до високої температури речовин ядерного боєприпасу, повітря та ґрунту. Температура цієї області протягом певного часу порівняно з температурою сонця (8000 — 10000 °С).

Розміри області, що світиться та її температура швидко змінюються за часом. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності і виду вибуху і може бути до десятків секунд. Уражаюча дія світлового випромінювання характеризується світловим імпульсом.

Світлове випромінювання при безпосередній дії викликає опіки відкритих частин тіла, тимчасове осліплення та опіки сітківки очей. Можливі вторинні опіки, які виникають від полум'я палаючих будівель, споруд, рослинності, палаючої або тліючої одежі. Незалежно від причини виникнення, опіки розділяють за важкістю травмування організму.

На об'єктах та у населених пунктах світлове випромінювання викликає пожежі, які класифікуються за трьома зонами: зона окремих пожеж, зона суцільних пожеж, зона горіння та тління у завалах.

Суцільні пожежі можуть розвиватися в вогневий шторм, який являє собою особливу форму пожежі. Він характеризується міцним потоком продуктів горіння та нагрітого повітря, що піднімається догори і створює умови для ураганного вітру, спрямованого з усіх сторін до центру палаючого району з швидкістю 50-60 км/год. та більше.

Проникаюча радіація — це один з уражаючих факторів ядерної зброї, який являє собою гама-випромінювання та потік нейтронів, що випромінюються в навколишнє середовище з зони ядерного вибуху. Крім гама-випромінювання і потоку нейтронів випромінюються ще альфа- та бета-частки, але оскільки вони мають невелику довжину вільного пробігу, їх дію на людей та інші предмети не враховують. Час дії проникаючої радіації не перевищує 10-5 сек. із моменту вибуху.

При дії проникаючої радіації у людей та тварин може виникати променева хвороба. Ступінь ураження залежить від експозиційної дози випромінювання, часу, за який ця доза отримана, площі опромінення тіла, загального стану організму.

Проникаюча радіація може викликати зміни у матеріалах та елементах радіотехнічної апаратури та оптиці. В космосі такі зміни можуть спостерігатися на відстанях десятків та сотень кілометрів.

Електромагнітний Імпульс (ЕМІ) — це магнітні поля, які виникають при взаємодії альфа-випромінювання з атомами і молекулами навколишнього середовища та передають останнім імпульси енергії. .

Електромагнітний імпульс безпосередньо на людину не діє. Приймачами ЕМІ є тіла які проводять електричний струм: повітряні та підземні лінії зв'язку, електромережі, трубопроводи та інші металеві конструкції. В момент вибуху в них на долі секунди виникає електричний імпульс та з'являється різниця потенціалу відносно землі. Під дією цього потенціалу може утворюватися пробій ізоляції кабелів, пошкодження вхідних елементів апаратури, псування напівпровідникових приладів та інше. Великі електричні потенціали, які виникають на вхідних пристроях, можуть бути небезпечні і для обслуговуючого персоналу.

Радіоактивне зараження — це забруднення території продуктами ядерного вибуху. Воно виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин (РВ) з хмари ядерного вибуху. Основне джерело радіоактивності при ядерних вибухах: продукти ділення речовин, які складають ядерне пальне (200 радіоактивих ізотопів, 36 хімічних елементів): наведена активність, яка виникає при дії проникаючої радіації на деякі хімічні елементи у складі ґрунту (натрій, кремній та інші); деяка частина ядерного пального що не бере участі в реакції ділення.

Радіоактивне зараження має ряд особливостей, які відрізняють його від інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

До них відносяться: велика площа ураження — тисячі та десятки тисяч квадратних кілометрів; тривалість збереження уражаючої дії — дні, тижні, а іноді місяці; труднощі визначення радіоактивних речовин бо вони не мають кольору, запаху та інших зовнішніх признаків.

Уражаючою дією на людей, тварини і рослини продуктів ядерного вибуху на сліді раіоактивної хмари є:

випромінювання, яке викликає загальне зовнішнє опромінення;

частини, які викликають при зовнішній дії пораження шкіри, а потрапляючи в середину організму — ураження внутрішніх органів;

частини, які викликають небезпеку, потрапляючи всередину організму.

Як і проникаюча радіація, загальне зовнішнє опромінення забрудненої території викликає у людей та тварин променеву хворобу. При зовнішній дії частин у людей найчастіше виникає виразка шкіри на руках, шиї, голові; у тварин — на спині та морді.

Внутрішнє ураження людей і тварин РР трапляється при потраплянні їх всередину разом з їжею і кормами. Радіоактивні речовини, які всмоктуються в організм розподіляються в ньому вкрай нерівномірно. Особливо багато їх концентрується в щитовидній залозі та печінці. В зв'язку з цим указані органи отримують опроміненні в дуже великих дозах, що призводить або до руйнування тканин, до розвитку пухлин або до серйозного порушення функцій.

Радіоактивний пил уражає ґрунт і рослини. Залежно від розмірів частинок на поверхні рослин може затримуватися від 8 до 25% радіоактивного пилу, що випав на землю. Можливе також часткове всмоктування радіоактивного пилу всередину рослин. Променеве ураження рослин проявляється в гальмуванні росту зниженні врожаю, якості плодів. При великих дозах опромінення можлива загибелі рослин.

2.2 Осередок хімічного зараження. Основою хімічної зброї є отруйні речовини (ОР), які являють собою отруйні сполуки, що використовуються для обладнання хімічних боєприпасів. Вони призначаються для поразки людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, корм, воду, місцевість і предмети, що розташовані на ній. Основні шляхи проникнення ОР: через органи дихання, шкірні покриви шлунково-кишковий тракт та через кров.

Критерії бойової ефективності ОР: токсичність, швидкість дії, стійкість Характер і ступінь ураження людей і тварин залежить від виду ОР і токсично дози. Внаслідок розповсюдження на місцевості ОР виникають зони хімічного зараження та осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження — це територія, на яку вплинула безпосередня дія хімічної зброї (район використання) та територію, над якою розповсюдилась хмара забрудненого повітря з уражаючими концентраціями.

Осередок хімічного ураження — це територія, в межах якої внаслідок дії ОР сталося масове ураження людей, тварин, рослин. Залежно від масштабів використання хімічної зброї в зоні хімічного зараження може бути декілька осередків ураження. Хімічна зброя безпосереднього впливу на будинки, споруди та промислове обладнання не має, однак забруднює територію та заважає життєдіяльності людини.

Вражаюча дія отруйних речовин оцінюють по їхній концентрації, щільності зараження, стійкості, токсичності.

Концентрацією називається кількість ОР, що знаходиться в одиниці об'єму зараженого повітря.

Щільність зараження — це кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі місцевості або іншої поверхні.

Стійкість — це здатність ОР зберігати свою вражаючу дію в повітрі або на місцевості протягом  визначеного часу.

До стійких відносяться ОР, що зберігають вражаючі властивості від декількох годин до декількох діб (V-гази, зарин, зоман, азотистий іприт, люїзит, іприт).

Нестійкі ОР (синильна кислота, фосген, хлорциан) зберігають вражаючі властивості протягом декількох хвилин.

Здатність ОР спричиняти вражаючу дію на людей і тварин характеризується таким терміном, як токсичність. Токсичність ОР виявляється при його контакті з живим організмом, викликаючи визначений ефект поразки. Токсичність характеризується кількістю речовини, що викликає вражаючий  ефект, і характером токсичної дії на організм. Токсична доза (токс-доза) ОР — кількість речовини (доза), що викликає визначений токсичний ефект при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, кожно-резорбтивному і через рани.

По фізіологічному впливу на організм розрізняють ОР нервово-паралітичні, шкірно-наривні, загально отруйної дії, задушливі, психохімічні і подразнюючої дії..

До отруйних речовин нервово-паралітичної дії відносяться зарин, зоман,  і V-гази. Це сильні і швидкодіючі отрути. Попадаючи в організм людини через органи дихання, шкірні покриви і шлунково-кишковий тракт, вони уражають нервову систему.

Зарин. Ознаки поразки з'являються негайно: звуження зіниць, виділення слини, утруднення дихання, блювота, утрата свідомості. Потім спостерігаються приступи сильних судом; у випадку важкої поразки може наступити параліч дихальних центрів і смерть. Таким постраждалим надавати допомогу потрібно особливо швидко й енергійно, безпосередньо в осередку ураження.

При появі перших ознак ураження на постраждалого треба негайно надягнути протигаз і одночасно дати таблетку з протиотрутою (антидот у таблетках). Якщо є спеціальний шприць-тюбик з антидотом, то за допомогою нього вводять протиотруту безпосередньо в осередку ураження або при виході з нього сам постраждалий або той хто надає першу допомогу.

Зоман. По характеру дії на організм людини він аналогічний зарину, але більш токсичен; викликає отруєння при всіх способах потрапляння в організм. Зоман, так само як і зарин, являє собою безбарвну рідину з ароматним камфорным запахом.

V-гази — безбарвна рідина без запаху. Токсичніше зарина в 100 разів. У якості засобів захисту використовуються протигаз і захисний одяг.

ОР шкірно-наривної дії це: іприт, азотистий іприт і люїзит. Основним представником цієї групи ОР є іприт. Хімічно чистий іприт — прозора рідина з дуже слабким запахом касторового масла; технічний іприт — темна рідина з запахом гірчиці або часнику. Продукти і фураж, заражені краплинно-рідким іпритом, до уживання негожі. Добре усмоктується в дерево, шкіряне взуття, тканини, гуму й інші пористі матеріали і вадко видаляється з них.

Іприт має багатобічну дію. У краплинно-рідкому виді і пароподібному стані уражає шкіру, очі; при вдиханні пар уражає дихальні шляхи і легені. При потраплянні в організм із їжею і водою діє на органи травлення.

Іприт відноситься до стійких ОР. Його стійкість влітку — від декількох годин до доби. Навесні і восени вона в декілька разів довше, ніж влітку, а зимою може досягати декількох тижнів і навіть місяців.

Вдихання парів протягом 1 години при концентрації 0,004 мг/л викликає поразку легень, при 0,007 мг/л — важке захворювання. Смертельна для людини інгаляційна токсодоза — приблизно 2 мг хв/л.

Першу медичну допомогу потрібно надавати негайно. Після зняття крапель з обличчя ураженого, на нього одягають протигаз. Краплі ОР які потрапили на шкіру, одяг, взуття обережно знімають тампоном із марлі, бинта, шматка тканини і т.п. Заражене місце обробляють рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водою з милом. Чим раніше надана медична допомога, тим легше протікають наслідки поразки.

Очі можна промити чистою водою, слабким розчином борної кислоти, питної соди. При поразці очей, дихальних шляхів і при потраплянні ОР шкірно-наривної дії разом із їжею і водою в органи травлення постраждалих варто негайно доставити в лікарню.

Для захисту від іприту використовують сховища, протигази і захисний одяг.

До ОР загальноотруйної дії відносяться синильна кислота і хлорциан, фторорганічні сполуки.

Усі вони викликають загальне отруєння організму, вражаючи його життєво важливі системи. Типовим представником цієї групи є синильна кислота.

Синильна кислота (ціаністий водень, ціаністо-воднева кислота) — безбарвна прозора рідина. Вона має дурманний запах, що нагадує запах гіркого мигдалю. Краплі синильної кислоти на повітрі швидко випаровуються: улітку — протягом декількох хвилин, взимку — протягом 1 години.

У природі вона зустрічається в ядрах кісточок гіркого мигдалю, вишень, слив.

Через шкіру всмоктується як газоподібна, так і рідка синильна кислота. При тривалому перебуванні в атмосфері з високою концентрацією кислоти без засобів захисту шкіри з'являються ознаки отруєння. Розрізняють гостру і хронічну форми ураження синильною кислотою.

Опинившись в атмосфері, зараженої парами синильної кислоти, людина відчуває запах гіркого мигдалю, металевий смак в роті. У неї з'являються нудота і блювота, запаморочення і загальна слабкість. Відзначається почастішання подиху і пульсу, виникають болі в серці. Це початкова стадія ураження. Якщо надходження ОР в організм припиняється, ці явища швидко проходять. При впливі синильної кислоти, протягом довгого часу, наступає друга стадія поразки: слизові оболонки і шкіра набувають яскраво-рожевого забарвлення, зіниці різко розширюються, подих і пульс сповільнюються, підсилюються болі в серці, наростає задишка, можлива утрата свідомості.

Перша медична допомога ураженому повинна надаватися негайно. На нього треба надягнути протигаз, дати антидот (роздавити тонкий кінець ампули амілнитриту і у момент вдиху вкласти під лицьову частину протигаза) і евакуювати з зараженої зони. Якщо стан постраждалого залишається важким, то через 5 хвилин повторно дають антитод амілнитриту. При різкому погіршенні застосовують штучне дихання.

При шлункових отруєннях кислотою і її солями треба якомога швидше  викликати блювоту і прийняти усередину однопроцентний розчин гіпосульфиту натрію.

Захист органів дихання від синильної кислоти забезпечують  фільтруючі та ізолюючі протигази.

До отруйних речовин задушливої дії відносяться фосген і дифосген.

Фосген — безбарвний газ із неприємним запахом прілого сіна або гнилих яблук. Стійкість при -20°С складає біля 3 годин, влітку — не більш 30 хвилин.

При першому ж контакті з цією речовиною у людини рефлекторно частішає дихання. Ураження легкого ступеня характеризуються подразненням слизової оболонки очей і верхніх дихальних шляхів. При середньому ступені тяжкості виникають кашель і не різко виражена задишка, що поступово проходять. Якщо контакт з ОР не припинився, через 4-6 годин наступає важкий ступінь ураження: з'являється кашель із мокротою, подих стає поверхневим. Температура підвищується до 38-39°С. Обличчя стає синюшним, шкіра — землисто-сірого кольору, і незабаром наступає смерть.

Заходи першої допомоги при отруєнні фосгеном: надягнути на ураженого протигаз, винести його з небезпечної зони, забезпечити повний спокій, тепло. Розстебнути ворот, пояс і всі застібки, при можливості зняти верхній одяг, що може бути заражений парами фосгену. Дати гарячий напій, кисень. Штучне дихання робити не можна. Ураженого у зручному положенні доставити в лікарню.

ОР психохімічної дії. Це велика група ОР, що нараховує до 30 речовин. Найбільш поширенийВ2 (Би-Зет). При контакті з цими ОР через кілька хвилин у людини з'являється почуття страху або ейфорії. Уражений перестає орієнтуватися в просторі і часі, у нього з'являються слухові і зорові галюцинації. Мова хворого позбавлена змісту. Такий стан може продовжуватися декілька годин. При впливі деяких інших ОР цієї групи психічні розлади не різко виражені, домінує порушення координації рухів. Вражаючий ефект продовжується від декількох годин до доби, після чого наступає видужання.

ОР сльозоточивої і дратівної дії. Це велика група хімічних речовин, що викликають подразнення слизової оболонки очей і верхніх дихальних шляхів — хлорацетофенон, хлорпікрин, адамсит, С8 (Си-Эс) та ін. Ознаки ураження наступають при першому контакті з ними. З'являється печіння і різь в очах, сильне сльозотечіння, світлобоязнь. Дратівний ефект характеризується кашлем, слинотечею, болями за грудиною, нудотою. При більш важких поразках порушується координація рухів. Повне видужання наступає протягом 2-3 днів.

При поразці ОР дратівної та психохімічної дії необхідно заражені ділянки тіла обробити мильною водою, очі і носоглотку ретельно промити водою, а одяг витрусити і вичистити щіткою.

Тривалість уражаючої дії ОР тим менше, ніж сильніше вітер і висхідні потоки повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються довше, ніж на відкритій місцевості.

2.3 Осередок бактеріологічного зараження. Властивості бактеріологічної зброї визначаються низкою особливостей дії бактеріальних засобів на організм людини та тварин. До них відносяться: спроможність викликати масові інфекційні хвороби при попаданні у організм в маленькій кількості; спроможність більшості інфекційних хвороб швидко передаватися від хворого до здорового; велика тривалість дії (наприклад, спорові форми мікробів сибірської виразки зберігають уражаючі властивості декілька років); наявність скритого (інкубаційного) періоду (часу від моменту зараження до появи захворювання); спроможність забрудненого повітря проникати в різні негерметизовані приміщення, уражаючи людей і тварин; труднощі і тривалість визначення мікробів у зовнішньому середовищі, що потребує спеціальних методів лабораторних досліджень.

Внаслідок використання бактеріологічної зброї і розповсюдження на місцевості хвороботворних бактерій і токсинів можуть утворюватися зони бактеріологічного зараження та осередки бактеріологічного ураження.

Зона бактеріологічного зараження — це район місцевості або область повітряного простору, які заражені біологічними збудниками хвороби в небезпечних для населення межах. Зону зараження характеризують: види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження, розміри, розташування стосовно ОГД, час утворення, ступінь небезпеки та її зміни в часі. Розміри зони зараження залежать від виду боєприпасів, способу використання бактеріальних засобів, метеорологічних умов.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, на якій внаслідок дії бактеріологічної зброї виникли масові ураження людей, тварин, рослин. Він характеризується видом використаних засобів, кількістю уражених, тривалістю збереження уражаючої дії збудником хвороби.

Для уникнення розповсюдження інфекційних хвороб, локалізації і ліквідації зон та осередків бактеріологічного ураження розпорядженням начальника ЦО області встановлюється карантин або обсервація.

Ураження людей і тварин можуть спричинятися збудниками різних інфекційних захворювань. Серед них найнебезпечнішими є такі захворювання, як чума, натуральна віспа, холера, сибірська язва. Можуть використовуватися і збудники туляремії, бутулізму тощо.

Чума — гостре заразне захворювання людини і деяких тварин. Збудник чуми — чумний мікроб (паличка). У природних умовах — це хвороба диких гризунів (ховрашки, тушканчики, пацюки й ін.), що поширюється серед тварин блохами. Напившись крові хворої тварини, вони стають заразними. Періодично виникаючи серед диких гризунів у визначених місцях, чума зберігається в цих первинних природних осередках. Перехід інфекції на пацюків і мишей, а також на домашніх тварин, вихід чуми з природного осередку і поширення за його межами небезпечно для людей.

Зараження людини відбувається через шкіру і слизові оболонки при контакті з хворими тваринами (при знятті шкурок і обробленню тушок) або при укусі зараженою блохою. Від людини до людини чума передається через повітря (при легеневій хворобі) і заражені речі хворого. Джерелом зараження можуть бути також трупи людей, які померли від чуми. Інкубаційний (схований) період — 2-6 доби. Захворювання супроводжується загальною різкою інтоксикацією, поразкою серцево-судинної і нервової систем. Розрізняють бубонну, шкірну, легеневу і септичну форми чуми. Виняткову небезпеку для навколишніх представляє людина, що хворіє її легеневою формою. Хворих госпіталізують у спеціальні медичні установи. Для лікування застосовують антибіотики, протичумну сироватку, чумний бактеріофаг і інше.

Холера — захворювання людини з групи особо небезпечних інфекцій. Її збудник — холерний вібріон, що має форму вигнутої рухливої палички. В зовнішньому середовищі малостійкий, але при сприятливих умовах може зберігатися живим у воді і на харчових продуктах до 1-2 місяців. Дезинфікуючі засоби, а також кип'ятіння швидко убивають збудника холери. Нею хворіє тільки людина. Хворий виділяє збудника хвороби в зовнішнє середовище з випорожненнями і блювотними масами, а іноді із сечею. Особливу небезпеку представляють хворі легкою формою холери. Вони не завжди можуть бути виявлені і ізольовані. Ознакою зараження є часті (до 20-30 разів у добу) рідкі випорожнення, блювота, слабкість, судоми, різке збезводнювання організму. Зараження людини відбувається тільки через рот при уживанні забрудненої холерними вібріонами води або харчових продуктів. У забрудненні харчових продуктів велику роль грають мухи, що переносять виділення холерних вібріонів хворого. Крім цього поширення холери можливо через брудні руки людей, що доглядають за хворими або вібріононосіями. Інкубаційний період при холері — 2-5 доби.

Сибірська виразка — гостре заразне захворювання тварин, що уражає і людину. Збудник — нерухома паличка, яка витримує кип'ятіння (100°С) протягом  5-10 хвилин, у землі зберігаються десятиліттями, у сушоному м'ясі - декілька тижнів, у солоному - декілька місяців.

Основним джерелом інфекції при сибірській виразці є хворі тварини (рогата худоба, коні, вівці, олені та ін.). випорожнення яких заражають верхні шари грунту і рослинність.

Зараження людини відбувається через поразку шкіри, при уживанні їжі (сирого, погано провареного м'яса хворої тварини) або при вдиханні запиленого повітря, що містить збудник. У залежності від шляху зараження сибірська виразка може протікати в шкірній, легеневій і м'язовій формах.

При шкірній формі через 2-3 дня (рідше через кілька годин або 6-7 днів) з'являється червона цятка, що переходить у пухирець, наповнений мутною або кров'яною рідиною. Пухирець незабаром лопається, створюючи чорний струп. Навколо нього утворяться нові пухирьці, збільшуючи розмір струпа, потім утвориться масивний набряк. Температура хворого підвищується до 40°С, з'являються головна біль, нудота, втрата апетиту, можливий сепсис, сибироязвений менінгіт та ін. На 5-6-й день температура падає, а виразка поступово рубцюється.

Легенева форма розвивається дуже швидко при високій температурі. Характерні кров'яниста мокрота, кашель, важка задишка. Часті плеврити.

При кишковій формі ознаки подібні з важким гострим отруєнням. Захворілих госпіталізувають. Перенесене захворювання дає стійкий імунітет.

2.4 Осередок ураження при застосуванні звичайної зброї

Сучасні звичайні засоби ураження (боєприпаси та засоби їх доставки) розвиваються в напрямку збільшення їх потужності, більш високої точності та ефективності поразки різних наземних та надводних цілей. За потужністю і вражаючими факторами деякі з них наближаються до зброї масового знищення. Одним із основних видів озброєння є авіація та авіаційні боєприпаси (бомби, касети, ракети класу “повітря-земля” та інші”. Серед звичайних засобів нападу значне місце займає запалювальна зброя – це запалювальні речовини та прилади їх застосування, вражаюча дія якої заснована на безпосередньому впливі високих температур на людей, техніку тощо.

Касетні боєприпаси. Ці боєприпаси вміщують (в одній касеті) до декількох сот малогабаритних бомб (осколочних, запалювальних). Під дією спеціального пристрою касета руйнується над поверхнею землі, а малогабаритні бомби розкидаються на великій площі (до 250 тис м2), утворюючи великий осередок ураження.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32194. Тактические основы проверки показаний на месте 30.5 KB
  Тактические основы проверки показаний на месте. Проверка показаний на месте должна быть организована проведена а ее результаты зафиксированы так чтобы впоследствии не возникло сомнений в объективности производства этого следственного действия. При проверке показаний нескольких лиц проверка производится с каждым из них по отдельности и так чтобы они не могли общаться друг с другом и особенно с лицами чьи показания на месте уже проверены. Понятым нужно разъяснить сущность следственного действия и объяснить что они должны не просто...
32195. Тактика задержания и личного обыска 33 KB
  Тактика задержания и личного обыска Задержание это неотложное следственное действие с целью захватить лицо подозреваемое в совершении преступления доставить и водворить в изолятор временного содержания. Подготовка к задержанию и аресту включает в себя: 1 изучение лица подлежащего задержанию и аресту; 2 определение времени и места задержания; 3 решение вопроса о количественном и персональном составе группы задержания; 4 определение обязанностей участников задержания какие действия и в какой последовательности им надлежит совершать до...
32196. Особенности предъявления для опознания трупов 28.5 KB
  Особенности предъявления для опознания трупов Трупы предъявляются для опознания в тех случаях когда нет возможности установить личность умершего по документам либо когда внешность трупа значительно изменена. При обнаружении такого трупа прежде всего устанавливают кто из жителей данной местности региона города поселка деревни пропал без вести. Раздельное предъявление трупа и предметов находившихся при нем одежда очки дипломат трость часы и т. позволяют точнее соблюсти норму закона о порядке предъявления каждого из объектов...
32197. Понятие следственной ситуации. Классификация следственных ситуаций и их роль в раскрытии и расследовании преступлений 34.5 KB
  Понятие следственной ситуации. Характеристика следственной ситуации носит по отношению к процессу расследования преимущественно внешний характер: это характеристика условий в которых протекает данный процесс. Объективные факторы это те не зависящие от участников расследования причины которые вызывают изменения ситуации; субъективные факторы причины порождаемые действиями и поведением участников расследования и иных лиц оказавшихся в той или иной степени втянутыми в сферу судопроизводства. Сочетание всех этих компонентов обусловливает...
32198. Соотношение следственного действия, тактического приема и нормы права 23.5 KB
  Соотношение следственного действия тактического приема и нормы права. Следственные действия действия по собиранию и проверке доказательств осуществляемые следователем органом дознания прокурором судом в установленном законом порядке. Следственными действиями являются: допрос очная ставка обыск и выемка арест имущества осмотр и освидетельствование предъявление для опознания людей и предметов следственный эксперимент. Тактический прием адекватный ситуации способ воздействия на объект документ предмет человека способствующий...
32199. Особенности производства очной ставки с участием н/летних 30.5 KB
  Особенности производства очной ставки с участием н летних. Принимая решение о производстве очной ставки с участием несовершеннолетних особенно малолетних следователь прежде всего должен учитывать особенности их психики и влияние этих особенностей на ход и результаты очной ставки. К тому же несовершеннолетним особенно малолетним нередко присущи фантазия преувеличение иллюзии воображение подражание что служит причиной многих ошибок в показаниях Если же возникшее противоречие иным путем устранить не удалось перед следователем встает...
32200. Венецианская штукатурка 41 KB
  Венецианская штукатурка пришла из Древнего Рима, где мрамор был обыденным материалом для возведения зданий и их украшения. После его обработки оставалось достаточно много мраморной крошки и пыли, которую предприимчивые мастера начали использовать в качестве штукатурки
32201. Звук и, и буквы Ии 37.5 KB
  Ставим ручку на верхнюю линеечку рабочей строки, опускаемся по прямой наклонной линии вниз, выполняем поворот на месте, поднимаемся по крючку до середины, пишем «секрет», по «секрету» прямая наклонная линия вниз, поворот на месте, крючок до середины.
32202. Тактика предъявления для опознания живых лиц 24 KB
  Тактика предъявления для опознания живых лиц. изменены на короткое время кримка разработала тактич правила проведения опознания по функц признакам. Делится как бы на 2 этапа: 1 опознаваемый не знает что его предъявляют для опознания опознаваемый и опознающий находятся в разных комнатах 2 После того как он опознан их заводядт в один кабинет и сост протокол. Общие правила предъявления: 1 предъявлению предшествует допрос опознающего лица при чём обращается внимание на два обства – надо выяснить условия в которых опознающий наблюдал...