6357

Джерела аграрного права

Реферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Джерела аграрного права. Загальна характеристика джерел аграрного права Філологічне тлумачення поняття джерело розкриває його сутність як те, що дає початок чомусь, з чого випливає, черпається певний процес або явище. У царині права - це в...

Украинкский

2013-01-03

87 KB

85 чел.

Джерела аграрного права

1. Загальна характеристика джерел аграрного права

Філологічне тлумачення поняття «джерело» розкриває його сутність як те, що дає початок чомусь, з чого випливає, черпається певний процес або явище. У царині права це вихідне начало, з якого починається, випливає як право в цілому, так і окремі його галузі. Загалом право випливає з об'єктивної потреби встановлення певних правил поведінки, необхідних для нормального функціонування суспільства, закріплених у відповідній доступній і зрозумілій формі. У межах галузі права ці правила поведінки спрямовуються на врегулювання якісно однорідних суспільних відносин. Таким чином, джерела аграрного права це форми зовнішнього виразу і закріплення правових норм, що врегульовують аграрні відносини. Тому в навчальній літературі поняття «джерела» і «форми» права зазвичай ототожнюються. Водночас у сучасній теорії права ці поняття розрізняються за формальною ознакою. До форм права відносять джерела, які формально визначені, тобто мають відповідну структуру і викладені переважно на паперових або інших матеріальних носіях. За цією ознакою до форм права не належать усні джерела, наприклад норми звичаєвого та природного права.

У теорії права виділяють такі джерела права: правовий звичай; нормативно-правовий акт; правовий прецедент; нормативний договір; міжнародні договори; принципи права; релігійні пам'ятки; природне право.

Визнання правового звичаю, зокрема звичаю ділового обороту джерелом приватного права, одержало нині нормативне закріплення у чинному ЦК України. За аналогією до ст. 7 ЦК України аграрно-правовий звичай можна визначити як правило поведінки, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній сфері аграрних відносин. Усталеним певне правило звичаєвої поведінки стає у разі його відповідності таким ознакам: 1) визнання усім або більшістю населення сільського населеного пункту або регіону, на території яких розповсюджено такий звичай; 2) існування звичаю протягом значного проміжку часу, який може нараховувати декілька століть; 3) наслідком порушення звичаю, крім морального суспільного осуду, є настання певної матеріальної відповідальності. Наприклад, у селі зазвичай спільна череда випасається почергово кожним із власників тварин замість найму професійних пастухів. Договір про таке випасання не укладається навіть в усній формі, але у разі нанесення шкоди худобі під час випасання кожен із пастухів несе матеріальну відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди. Для звичаю існує єдине обмеження, щоб він не суперечив актам чинного законодавства.

Правовий звичай як джерело аграрного права має нині досить локальне застосування. Звичаї у сільській місцевості є залишковим явищем, яке дісталося у спадщину від общинної організації ведення сільського господарства. Застосовуються правові звичаї переважно у аграрних відносинах, що виникають між особистими селянськими господарствами у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності. Наприклад, межі між земельними ділянками окремих селянських господарств встановлювалися споконвіку і призначалися для забезпечення вільного доступу до сусідніх земельних ділянок. Таке розмежування здійснювалося завжди і фактично здійснюється й зараз на підставі норм саме звичаєвого права. Зазначені аграрні відносини, будучи за своєю сутністю сервітутними, лише нещодавно одержали нормативне закріплення у чинних Цивільному та Земельному кодексах України. Подібні відносини існують і щодо відведення земель для прогону, годівлі, напування худоби тощо.

Нормами звичаєвого права досі врегульовуються і деякі аграрно-трудові відносини між членами особистих селянських господарств. Так, серед селян дотепер розповсюджені відносини щодо взаємної допомоги у «пікові» періоди посівних і збиральних робіт, кормозаготівлі та обслуговування худоби. Така допомога є безоплатною і здійснюється переважно на зворотній відробітковій основі. Звичаєвим правом також встановлюються розмір і види оплати праці за виконання робіт і надання сільськогосподарських послуг. Як правило — це натуральні та відробіткові види оплати. Поряд із цим необхідно відзначити існування значних відмінностей у правових звичаях, які врегульовують відповідні аграрні відносини, залежно від регіональних традицій сільських громад: соціально-економічних, культурно-побутових, суспільно-мо-Ральних особливостей та ін.

Правовий прецедент як джерело аграрного права не має такого значення і поширення, як у країнах з прецедентною (англосаксонською) системою права, де судочинство здійснюється на основі вже існуючих подібних рішень, які відбулися у судовій практиці. У вітчизняній системі права правові прецеденти набувають обмеженої форми тлумачень (роз'яснень), здійснюваних відповідними вищими судовими органами в межах своєї компетенції. До судових роз'яснень як джерел аграрного права можна віднести постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. за № 7 у частині, що стосується земель сільськогосподарського призначення. Важливе значення також має постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України «Практика розгляду судами земельних спорів» від 1 вересня 2003 p., де узагальнюється практика вирішення земельних спорів, що виникли внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, та ін.

Аграрний нормативний договір це домовленість двох або більше суб'єктів аграрних відносин, яка базується на нормах аграрного права. Аграрний нормативний договір є формою аграрних правовідносин. Переоцінити значення аграрних договорів досить тяжко, адже вони пронизують всі види аграрних правовідносин, які опосередковують виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств: земельні, майнові, членські трудові та організаційно-управлінські відносини. Насамперед, це договори у сфері опосередкування аграрного майнового обороту, трудових договорів. Різновидом нормативного договору є засновницький договір, договори про спільну діяльність. Можливе також застосування ліцензійного договору, за яким надається дозвіл на використання об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема у сфері використання селекційних досягнень.

Міжнародний договір України це укладений у письмовій формі договір з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. за № 1906-IV чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. При цьому міжнародні договори мають пріоритет над нормами вітчизняного законодавства у разі розбіжності їх змісту. Так, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Принципи аграрного права, їх класифікацію і особливості розглянуто вище. Існування принципів аграрного права дає змогу досягти: 1) уніфікації механізму правового регулювання аграрних відносин за рахунок уникнення колізійності норм аграрного законодавства; 2) врегулювання нововиниклих аграрних відносин при існуванні певних прогалин у законодавстві на основі відповідних принципів аграрного права.

Релігійні пам'ятки як джерела права притаманні сучасній мусульманській правовій системі. У європейському (континентальному) праві, представником якого є вітчизняна система права, основним джерелом виступає нормативно-правовий акт, який складається з норм права. Релігійні норми у нашій країні визнаються нормами моралі. Вони не мають правового впливу і не створюють юридичних наслідків, тому не є джерелами права в цілому та аграрного права зокрема. Релігійні пам'ятки становлять відповідний інтерес у історико-правових дослідженнях як одні з досить ефективних чинників суспільного регулювання у період, коли церква не була відділена від держави, а також у той час, коли була ще не сформована нормативна база правового регулювання аграрних відносин. Водночас не можна відкидати і взаємний вплив релігійних норм і норм звичаєвого права.

Природне право кожної людини (серед джерел аграрного права) розкривається, насамперед, як право на одержання якісних і безпечних продуктів харчування і предметів побуту, які виробляються з сільськогосподарської сировини. Забезпечується воно дотриманням медико-біологічно обґрунтованих вимог до безпечності продукції сільського господарства, а також стандартів її якості. Іншим природним правом людини є право на екологічно чисте навколишнє середовище. Інтенсифікація сучасного сільськогосподарського виробництва безумовно є техногенним фактором, який сприяє засміченню природних ресурсів шкідливими хімічними речовинами, хвороботворними мікроорганізмами і відходами. Тому кожний житель нашої країни вправі вимагати від сільськогосподарських товаровиробників дотримання своїх природних прав. Задовольнити зазначені потреби можна за рахунок розвитку органічного виробництва. Слід зазначити, що перелічені природні права людини-громадянина України закріплені на конституційному рівні.

Попри існування досить широкого переліку джерел права, все ж слід визнати, що найбільшою і найструктурованішою їх складовою є аграрні нормативно-правові акти. Особливо визначальним переважання цих джерел є саме для аграрного права, яке виникло і розвивалося, виходячи з нормативно-правових актів колгоспного законодавства. Тому найпоширенішою класифікацією нормативно-правових актів як джерел права загалом та аграрного права зокрема є їхня ієрархічна побудова за юридичною силою у межах структури відповідної галузі законодавства.

Існує також поділ аграрних нормативно-правових актів на уніфіковані та диференційовані. При цьому уніфікація здійснюється за предметом правового регулювання, а диференціація за суб'єктами аграрних правовідносин. Уніфіковані акти приймаються з метою приведення аграрно-правового регулювання до єдиної основи. Уніфіковані акти врегульовують широке коло аграрних відносин, як правило, в межах одного або декількох інститутів. Наприклад, уніфікований акт, яким є Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. У цьому Законі зібрано правові норми, які містилися раніше у різних нормативно-правових актах і були спрямовані на вре-гулюваня державної підтримки сільського господарства. Як наслідок, всі інші нормативно-правові акти цієї сфери, що приймаються пізніше, повинні відповідати положенням цього Закону.

Диференційований аграрний нормативно-правовий акт є наслідком розподілу правового впливу залежно від особливостей правового становища суб'єктів аграрного права. До таких актів належать Закони України «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та ін.

Знаходячи свій зовнішній вираз, свою формальну визначеність у статтях кодексів, законів, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, декретів і постанов Кабінету Міністрів України, актів галузевих міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади, локальних правових актів, норми аграрного права формують загальну систему аграрного законодавства України. Іншими словами аграрні нормативно-правові акти у своїй сукупності формують систему аграрного законодавства. Нормативно-правові акти, які складають систему чинного законодавства, поділяються за юридичною силою у нижченаведеному порядку.

2. Конституція України - правова основа джерел аграрного права

Найвищою юридичною силою наділена Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Це означає, що навіть не знаючи і не звертаючись до інших нормативно-правових актів, будь-яка особа на підставі конституційних норм може звернутися до адміністративних, правоохоронних чи судових органів із заявою про порушення і захист своїх охоронюваних законом прав та інтересів і зазначені органи державної влади повинні прийняти цю заяву і вирішити справу по суті. Наступною особливістю конституційних норм є те, що всі інші нові норми права і нормативно-правові акти системи чинного законодавства повинні прийматися відповідно до норм Конституції України.

Сільськогосподарська діяльність, насамперед, пов'язана з використанням природних ресурсів, основним з яких виступає земля як незамінний і самовідтворюваний засіб виробництва. По-перше, в Україні на конституційному рівні було введено і закріплено приватноправовий режим власності на землі сільськогосподарського призначення і водні ресурси, які є основними природними факторами сільськогосподарського виробництва. По-друге, було конституційно закріплено принцип «власність зобов'язує». Це означає, що використання землі й інших природних ресурсів у сільському господарстві повинне бути раціональним, а також не повинне здійснюватися на шкоду людині та суспільству. По-третє, відбулася відмова від принципу безмежності прав на земельні ділянки, тобто правовий режим об'єктів природних ресурсів може містити певні обмеження, встановлені законом. Насамперед, це обмеження розміру ресурсів у приватній власності: 100 га земель сільськогосподарського призначення та 3 га водних об'єктів, мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення. По-четверте, встановлено гарантії непорушності права власності на майно сільськогосподарського призначення як сільськогосподарських підприємств, так і особистих селянських господарств. По-п'яте, створено умови вільного вибору виду праці, заборони примусової праці, гарантування захисту від незаконного звільнення. По-шосте, конституційно закріплено модель прав на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Це накладає на сільськогосподарських товаровиробників конституційний обов'язок здійснювати свою виробничу діяльність з найменшою шкодою як для навколишнього природного середовища, так і для здоров'я населення країни. Останній фактор забезпечується, насамперед, за рахунок виробництва якісної та безпечної сільськогосподарської продукції.

3. Аграрні закони  України

На другому місці за юридичною силою перебувають закони, які повинні прийматися відповідно до норм Конституції України. Закон це нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який приймається Верховною Радою України і тому виражає делеговане волевиявлення всього або більшої частини населення країни, і який врегульовує найважливіші суспільні відносини.

Особливістю норм аграрного права є те, що вони містяться як у безпосередньо аграрних законах, так і у законодавчих актах іншої галузевої належності. Наприклад, для аграрного права немає потреби дублювати загальну процедуру створення і припинення сільськогосподарського підприємства, загальні положення про юридичну особу і підприємство, порядок укладення і виконання господарських договорів і трудових договорів, процес притягнення до юридичної відповідальності тощо. Всі ці положення вже містяться у Цивільному і Господарському кодексах України, Кодексі законів про працю України, Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших кодифікованих актах, які складають загальне законодавство. Зокрема, норми чинного Земельного кодексу України застосовуються у частині використання земель сільськогосподарського призначення, контролю за використанням і правовою охороною ґрунтів.

Окремі норми загального характеру містяться також у окремих спеціальних законах, які утворюють спеціальне законодавство. Для прикладу, до таких законів належать закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р., «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону від 30 червня 1999 р., «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. та інші, які створюють загальну правову основу створення, діяльності і припинення сільськогосподарського підприємства. Аграрні закони охоплюють своїм впливом виключно аграрні відносини, виокремлюючи при цьому специфіку їх правового регулювання.

Юридичною силою закону наділені й декрети Кабінету Міністрів України. Це сталося внаслідок того, що з грудня 1992 р. по червень 1993 p., коли приймалися декрети, бурхливо розвивалися принципово нові суспільні відносини, викликані переходом України до ринкової економіки. Законодавець (Верховна Рада України) не встигав видавати законодавчі акти, тому вимагалась більш швидка процедура реагування держави на виникнення нових суспільних відносин. На підставі Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 р. за № 2796-ХІІ з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних зі здійсненням ринкової реформи, Верховна Рада України постановила делегувати Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 p., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

Значна кількість декретів, зокрема аграрно-правового спрямування, втратила чинність. Проте деякі з декретів зі змінами та доповненнями чинні й зараз і є частиною загального законодавства, що врегульовує аграрні відносини: «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. № ДІ8-92; «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93; «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р. № 46-93. Важливе значення досі має й декрет Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31 грудня 1992 р. за д26-92 у частині заборони приватизації водосховищ і водогосподарських каналів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем, гідротехнічних захисних споруд.

4. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел аграрного права

Далі систему аграрного законодавства України за їх юридичною силою формують підзаконні нормативно-правові акти, до яких включаються укази і розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств України. Підзаконними названі правові акти є саме тому, що вони в ієрархічній структурі системи законодавства перебувають під законами і наділені меншою юридичною силою, ніж закони.

Постанови Верховної Ради України, спрямовані на врегулювання аграрних відносин, є також джерелами аграрного права. Однією з особливістей постанов Верховної Ради України є їх програмний характер, коли відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язуються розробити певні концепції розвитку аграрних відносин, проекти законів, спрямованих на врегулювання таких відносин, прийняти інші нормативно-правові акти у межах компетенції цих органів. Наприклад, постановою Верховної Ради України «Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки» від 11 січня 2000 p. № 1364-XIV Кабінет Міністрів України було зобов'язано розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Концепції (основних засад) ефективного функціонування та розвитку аграрного сектора України, а також внести на розгляд нову редакцію проекту Земельного кодексу України і цілу низку законопроектів щодо врегулювання аграрних відносин.

Іншою особливістю постанов Верховної Ради України є введення в дію окремих законів або відхилення прийняття проектів відповідних законів. Наприклад, постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. 2115-ХН було введено в дію Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Водночас постановою Верховної Ради України від 9 липня 1999 р. № 901-XIV було відхилено проект Закону України «Про розмір плати за оренду земельної частки (паю)».

Ще однією особливістю постанов Верховної Ради України є розширювальний характер дії їх окремих положень. Так, уже згадувана постанова «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» розширює дію цього закону за рахунок включення норми про те, що об'єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективного сільськогосподарського підприємства не підлягають.

Постанови Верховної Ради України можуть також встановлювати заборону на вчинення певних дій, які становлять перешкоди у забезпеченні розвитку певного виду аграрних відносин. Такою є постанова ВР України «Про впровадження мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості» від 19 грудня 2008 р. за № 778-VI, якою виражається неприпустимість дій щодо закриття сільських загальноосвітніх навчальних закладів через брак коштів на їх утримання. Тому до кінця 2009 р. було введено мораторій на закриття таких навчальних закладів у сільській місцевості.

Іноді постанови Верховної Ради України виражають ставлення законодавця до певних негативних, на його думку, суспільних процесів у сфері аграрних відносин, наслідком чого є позитивне зобов'язування певного органу державної влади. Наприклад, у постанові «Про недопущення закриття об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості» від 6 вересня 2005 р. за № 2794-IV виражається позиція Верховної Ради України щодо неприпустимості закриття шкіл, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів, дільничних лікарень, інших об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості без відповідного рішення територіальної громади. Як наслідок, Кабінет Міністрів України зобов'язано вжити невідкладних заходів щодо недопущення скорочення та відновлення діяльності зазначених об'єктів із визначенням необхідних джерел їх фінансування.

Укази Президента України. Президент України відповідно до ч. З ст. 106 Конституції України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Якщо укази містять правові норми, які встановлюють, змінюють і припиняють певні аграрні правовідносини і стосуються широкого кола осіб, то розпорядження є актами застосування норм права, які мають індивідуальну спрямованість на конкретних осіб. Таким чином, укази Президента України є нормативно-правовими актами, на відміну від розпоряджень, які мають характер індивідуальних правових актів. Виходячи зі змісту розпоряджень Президента України, вони не врегульовують аграрні відносини, а тому не є актами аграрного законодавства. Навпаки, спрямованість саме указів Президента України на врегулювання аграрних відносин робить їх частиною аграрного законодавства. Як правило, укази Президента України містять норми права, що розкривають і конкретизують норми аграрних законів, приймаються на підставі цих законів, а їх дія спрямована на їх виконання.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Поряд із цим розпорядження переважно мають одноразове застосування і не створюють нових норм, що врегульовують аграрні відносини. У зв'язку з цим важливого значення у сфері регулювання аграрних відносин набувають саме постанови Кабінету Міністрів України.

Постанови Кабінету Міністрів України посідають важливе місце у системі нормативно-правових актів аграрного законодавства через їх правову природу, що полягає у конкретизації загальних положень механізму правового регулювання аграрних відносин, який міститься у вищих за юридичною силою нормативно-правових актах.

Ще однією складовою системи аграрного законодавства є відомчі нормативні акти відповідних галузевих міністерств, комітетів і відомств. Міністерством, що здійснює державне управління та контроль У галузі аграрних відносин, є Міністерство аграрної політики України, створене Указом Президента України «Питання Міністерства аграрної політики України» від 7 червня 2000 р. за № 772/2000. Відповідно до п. 7 зазначеного положення Мінагрополітики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами.

Наступними є акти Державного комітету ветеринарної медицини, утвореного постановою Кабінету Міністрів України «Питання Державного департаменту ветеринарної медицини» від 30 серпня 2007 р. № 1075. Відповідно до п. 8 затвердженого зазначеною постановою Положення про Державний комітет ветеринарної медицини Держкомветмедицини у межах своїх повноважень видає накази, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами.

Ще одним органом, який видає нормативно-правові акти аграрного законодавства у формі наказів, є Міністерство охорони здоров'я України. Зазначені акти мають комплексний характер, але їх спрямованість на врегулювання аграрних відносин робить їх нормативно-правовими актами аграрного законодавства.

Акти органів місцевого самоврядування видаються на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. за 280/97-ВР. Компетенцію сільських, селищних і міських рад розкриває ст. 26, їхніх виконавчих органів — статті 27-40, голів цих рад — ст. 42, а районних і обласних рад — ст. 43 зазначеного Закону. Для аграрних відносин це повноваження щодо: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних сільських адміністративно-територіальних одиниць; вирішення питань регулювання земельних відносин у частині земель сільськогосподарського призначення; надання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні акти у формі рішень. Виконавчі комітети цих рад у межах своїх повноважень також приймають рішення. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради видає розпорядження.  

Акти місцевих органів державної влади. Одним із основних завдань місцевих державних адміністрацій є забезпечення виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку села, програм охорони довкілля, а також виконання відповідних місцевих програм. Окремо слід зазначити, що повноваження місцевих органів виконавчої влади в галузі правового регулювання земельних відносин визначаються ст. 17 ЗК України. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Нормативні акти місцевих органів державної влади, як правило, є комплексними, тобто приймаються з широкого кола проблемних питань, серед яких перебувають і аграрні відносини. Поряд з цим приймаються й акти, спрямовані на врегулювання суто аграрних відносин.

Локальні нормативно-правові акти сільськогосподарських підприємств є також складовими системи аграрного законодавства. Локальними такі акти називаються через вузький ареал поширення їх дії в межах одного підприємства. Це означає, що локальні правові акти одного сільськогосподарського підприємства не мають юридичного значення для інших підприємств, бо не створюють жодних прав і обов'язків. Тому локальні акти належать до внутрішніх нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.

Локальні нормативно-правові акти сільськогосподарських підприємств мають такі ознаки: 1) існування лише на сільськогосподарських підприємствах, які є юридичними особами. Наприклад, у особистих селянських господарствах локальні правові акти не приймаються; 2) належність до внутрішніх правових актів, тобто спрямування на врегулювання внутрішніх членських, майнових, трудових, організаційно-управлінських і соціальних відносин; 3) санкціонований характер норм локальних актів. Це означає, що держава не приймає безпосередньо норми локальних документів, а покладає повноваження (санкціонує) щодо їх прийняття на відповідні органи сільськогосподарських підприємств (загальні збори та інші органи управління) і визнає правовий характер цих норм. При цьому висувається вимога відповідності норм локальних актів законам і підзаконним актам, що приймаються державою; 4) відповідність певній процедурі прийняття (наприклад, затвердження більшістю голосів (часток, акцій) співвласників від 2/3 присутніх на зборах); 5) загальнообов'язковість дотримання всіма членами і найманими працівниками відповідного сільськогосподарського підприємства.

До локальних правових актів сільськогосподарських підприємств доцільно застосувати таку класифікацію: 1) акт, що визначає основи локальної нормотворчості (Положення про порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів); 2) установчі документи (статут, засновницький договір); 3) акти регулювання трудових відносин (Правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, Інструкція з охорони праці); 4) організаційно-управлінські акти (рішення загальних зборів, правлінь, накази і розпорядження керівників підприємства, Положення про ревізійну комісію, Положення про правління, Положення про генерального директора (або директора) тощо; 5) акти фінансово-економічного змісту (Положення про розподіл (використання) прибутку, Положення про порядок нарахування і оплати дивідендів, Положення про фонди і резерви та ін.).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36346. Микропроцессорные средства автоматического контроля и регулирования. К микропроцессорным средствам автоматического контроля и регулирования относятся локальные регуляторы и программно-логические контроллеры 14.13 KB
  К микропроцессорным средствам автоматического контроля и регулирования относятся локальные регуляторы и программнологические контроллеры. Автоматические регуляторы с типовыми законами регулирования: релейными П ПД ПИ ПИД. Эти регуляторы составляют основную группу используемых в современных системах автоматизации. Несмотря на широкое использование ПК и ПЛК автоматические регуляторы являются достаточно распространенными средствами автоматизации в составе локальных систем контроля и регуля.
36347. Назначение и правила выполнения схемы автоматизации технологических процессов 26.05 KB
  Назначение и правила выполнения схемы автоматизации технологических процессов. Схемы автоматизации разрабатывают в целом на технологическую инженерную систему или ее часть технологическую линию блок оборудования установку или агрегат. Схему автоматизации допускается совмещать со схемой соединений монтажной выполняемой в составе основного комплекта марки ТХ по ГОСТ 21. На схеме автоматизации изображают: 1 технологическое и инженерное оборудование и коммуникации трубопроводы газоходы воздуховоды автоматизируемого объекта...
36348. Общие сведения о графических и буквенно-цифровых условных обозначениях элементов схем автоматизации 34.36 KB
  преобразователей и приборов устанавливаемых по месту принято единое графическое обозначение в виде окружности или овала в зависимости от объёма вписываемых буквенных обозначений. В отличии от обозначений приборов исполнительные механизмы изображают кругом меньшего диаметра: Регулирующий орган изображают аналогично трубопроводной арматуре Для получения полного обозначения прибора или средства автоматизации в его УГО в виде круга или овала вписывают буквенное условное обозначение которое и определяет назначение вфполняемые функции...
36349. Функциональная схема АСУ ТП. Состав и назначение основных узлов 22.46 KB
  Все кто непосредственно отвечает за операционное управление процессом. РУ ручное управление. ДУ дистанционное управление. ЛУ локальное управление.
36352. Корреляционный, факторный и регрессионный методы анализа 18.32 KB
  Корреляционный факторный и регрессионный методы анализа Методами корреляционного факторного и регрессионного анализа получают статические модели объекта с помощью которых устанавливаются количественные связи между переменными в установившихся режимах. С помощью факторного анализа оценивается влияние различных факторов технологического процесса на его результат.В начале методами факторного анализа выбирся наиб.
36353. Лингвистическое, методическое и организационное обеспечение САПР 10.66 KB
  Лингвистическое методическое и организационное обеспечение САПР. Также сюда относятся правовое обеспечение и защита данных на предприятии Организационное. Это обеспечение включает в себя положения инструкции приказы штатные расписания квалификационные требования и прочие документы регламентирующие организационную структуру подразделений проектной организации и взаимодействие их с комплексом средств автоматизированного проектирования.
36354. Назначение, принцип работы и типы газоанализаторов 11.77 KB
  Назначение газоанализаторов: измерять и контролировать концентрацию газов. В технологических процессах металлургического производства контролируется концентрация различных газов: горючие газы продукты сгорания защитные атмосферы газы технологических процессов вредные и взрывоопасные примеси и т. Контроль состава газов в ряде случаев дает возможность судить о правильности протекания технологического процесса. Например по составу колошникового газа в доменной печи ведется процесс плавки; скорость окисления углерода в жидкой ванне...