63591

Особливості ринкових умов та їх вплив на прийняття економічних рішень підприємствами

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Конкуренція тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

Украинкский

2014-06-21

101 KB

0 чел.

Лекція.

Особливості ринкових умов та їх вплив на прийняття економічних рішень підприємствами

Ключовим  поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції. Конкуренція - тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба - це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

У якості засобів у конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, наприклад, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови постачань і платежів, інформацію через рекламу.

Функції конкуренції:

  •  Функція регулювання. Для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.
  •  Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

- підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами , одержують винагороду у вигляді прибутків. Це стимулює  технічний прогрес;

- підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, одержують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку .

  •  Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш  високої продуктивності, але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до  їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
  •  Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну діяльність кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим  справедливіша ціна.

Політика в області конкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" у якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес у відношенні виробів швидко впроваджується ( інновація під тиском конкуренції) ;     

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов (наприклад, схильності споживачів) (адаптація під тиском конкуренції).

Маштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко перевага в прибутку губляться в результаті успішного відтворення інновацій конкурентам. У першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічнний попит.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних із вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому держава повинна розробляти та впроваджувати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

- якість конкуренції;

- саме існування конкуренції;

- ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

- запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншим договірним умовам;

- захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своєрідності, а також судити про деякі їхні якості;

- обмежені за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

 Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є ключовим моментом у сучасному трактуванні поняття конкуренції.

Основні моделі ринку

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

  1.  Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків така, що кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника, керуючись із власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачу, керуючись тільки з власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту. Дана структура ринку називається поліполією і породжує, так звану, досконалу конкуренцію .
  2.  Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представленний великим числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.
  3.  Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь об’єм пропозиції товару, що поставляється всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).Напр., споживач – Укрзалізниця  , а  виробників , що виготовляють зап/частини та інше обладнання для вагонів може бути декілька.
  4.  Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою. (Видобуток та переробка уранової руди – енергоатом)

Розглянемо докладніше  основні  з  перерахованих  вище ринкових структур.

Поліполія  (досконала конкуренція)

Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси:

  1.  Велика кількість продавців і покупців, кожен з яких дуже малий відносно ринку в цілому.
  2.  Стандартизована продукція.  Продукція на конкурентному ринку повинна бути абсолютно однорідною (наприклад, сіль, пшениця одного сорту). В цій ринковій структурі існує лише цінова конкуренція.
  3.  Об”єктивність ціноутворення. Ця властивість випливає з двох попередніх. На чисто конкурентному ринку жодна  фірма не може впливати на рівень цін, оскільки виробляє дуже малу частку загального обсягу продукції, яка задовольняє ринковий попит.
  4.  Інформованість покупців і продавців. Всі суб”єкти конкурентного ринку добре поінформовані про ситуацію на ринку, про рівень цін на будь –який товар. Власне через це окрема фірма не може підвищити свою ціну.
  5.  Незалежність дій продавців. Оскільки продавців дуже багато, можливість змови між ними відсутня, а оскільки фірми малі, то нема потреби домовлятись, хто скільки буде виробляти.
  6.  Вільний вхід і вихід з галузі. Не існує жодних законодавчих, технологічних або фінансових перешкод, що заважали б виникненню нових фірм чи створювали б труднощі зі збутом продукції.
  7.  Регулювання кількості продукції. Якщо продавець змушений

              погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може                   пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по даній ціні.

Монополія

          Згідно українському законодавству , монополістом вважається під-во , послуги або товари якого займають більше 35% ринку.

Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. До характерних рис монополії відносяться наступні:

а) єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.

б) Виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупців не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або  зовсім відмовитись від споживання цього товару.

в) Ринкова влада – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як  єдиного споживача впливати на ціну товару.  Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку.

Г) заблокований вступ в галузь . Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар”єри можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних т.щ.

Бар”єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар”єрів.

Бар”єри, створені економією від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства  будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування ( електроенергетика,  громадський транспорт, підприємства зв”язку, водопостачання).  Для суспільства було б невигідно мати кілька малих  фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові  навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції.

У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво  певного товару.

Бар”єри для вступу в галузь створює також держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково – дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку.

Обмеження до вступу в галузь виникають і внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного і радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту.

Власність на важливі види сировини . Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над  родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.

Блокування нових конкурентів може також здійснюватись методами, які одержали назву „нечесна конкуренція”. Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства.

Отже монополія це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну і відкриту монополію.

Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.

Природна монополія виникає в галузі тоді, коли одне підприємство обслуговує ринок вцілому. Це стосується підприємств комунального обслуговування ( електроенергетика, громадський транспорт, підприємства зв”язку, водопостачання).  Для суспільства було б невигідно мати кілька малих  фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові  навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво.

Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції.

Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав.

 За умов монопсонії  монопсоніст купує товар у меншій кількості і за нижчою ціною порівняно з умовами досконалої конкуренції.

Якщо на ринку монополіст зустрічається з монопсоністом, виникає двостороння монополія. В цій ситуації важко передбачити, якими будуть ціна і кількість продукції, хто з них виграє, а хто програє. Але очевидно, що вони діятимуть у протилежних напрямках, отже, скорочуватимуть ринкову владу один одного.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників  пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти т.щ.

Особливості ринку зумовлюють наступні ознаки:

  1.  Відносно велике число фірм на ринку.  Досить, щоб було їх кілька десятків. Тоді кожна фірма буде мати відносно незначну частку сукупного галузевого виробництва і продажу, а її контроль над ринком буде обмежений. В той же час фірм занадто багато, щоб вони могли вступити в таємну змову з метою поділу ринку і підвищення ціни. Кожна фірма визначає свою стратегію самостійно, не  приймаючи до уваги дії інших фірм.
  2.  Диференціація продукції. Основна ознака монополістичної конкуренції. Фірми в умовах монополістичної конкуренції виробляють різновиди одного і того  ж продукту.
  3.  Нецінова конкуренція. Оскільки продукція диференційована, фірми насамперед конкурують за допомогою нецінових засобів. До них відносяться: якість, реклама, умови продажу. Багато фірм роблять наголос на торгових знаках, щоб переконати покупця, що їх продукція краща.
  4.  Відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї. У галузях з монополістичною конкуренцією, як правило, функціонують невеликі за розміром фірми.

            Порівняння ринку монополістичної конкуренції з вже відомими нам ринками досконалої конкуренції і монополії показує, що оскільки в умовах монополістичної конкуренції продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст. Але вхід нових фірм в галузь вільний, оскільки увійти з власним різновидом товару в галузь нескладно, так само як і вийти з неї. Отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна з них занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок диференційованих товарів схожим на конкурентний.

Олігополія

 

 Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси:

  1.  Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм на ринку, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер" , на Україні – «Київстар», « UMC».
  2.  Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції.  В таких ринкових умовах можуть вироблятись або однорідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить диференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади т.щ.
  3.  Взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших.
  4.  Значні перешкоди входження на ринок. Бар”єри входження на олігополістичний ринок досить високі і аналогічні розглянутим для монополії. Їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу.

                 Історично склалося так, що в багатьох галузях науково – технічний прогрес вимагає для досягнення ефективності все більших розмірів виробництва,  отже, одне підприємство має такі виробничі потужності, що може задовольнити значну частку ринкового попиту. За умов досить стабільного попиту множина дрібних підприємств з високими витратами не здатна вижити. Розвиток деяких  фірм на базі НТП неминуче відбувається за  рахунок витіснення або поглинання конкурентів, тому з часом число фірм в  галузі скорочується. Менш енергійні фірми банкрутують, виживають найсильніші. Отже, ефект масштабу можна вважати основним бар”єром входження і причиною існування олігополій. Ця обставина робить неможливим перетворення багатьох ринків в більш конкурентні.

                  Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття.     Приводом до злиття можуть бути різні мотиви: досягти більшого ефекту масштабу, або  зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурентів, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, т.щ. Без сумніву, що переваги крупного виробника сприяють злиттю фірм.

               Особливості поведінки олігополіста.

           Олігополія має багато проявів. Існує „жорстка олігополія”, коли дві або три фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, при якій 70 – 80 % ринку поділяють 6 -7 фірм. Бувають ситуації, коли фірми діють у таємній змові, а буває, що вони приймають рішення самостійно, незалежно від інших фірм. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар”єри до входження в галузь також різні.

           Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегії. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем в залежності від  того, що робить суперник. У ході реалізації стратегій фірми можуть застосовувати загрози і зобов”язання, більш або менш правдоподібні. Так, вони можуть вдаватися до закриття чи виведення з виробництва деяких потужностей, або гучно оголошувати про намір  виробляти певний товар. Такі дії можуть дати ефект, т.т вплинути на  рішення конкурентів, але вони пов”язані з ризиком, а виграш значною мірою залежатиме від знання фірмою конкурента.

          Фірма може загрожувати зниженням ціни, - це означає, що вона розпочинає цінову війну. Або може застосовувати стратегію випереджаючих інвестицій, суть якої  полягає у тому, щоб випередити суперника і відкрити своє виробництво раніше,  захопити панівне становище в галузі.

           Перед олігополістами часто стоїть ділема: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Але ж суперник може неспадівано знизити ціни і захопити більшу частину ринку.

          Олігополісти можуть вступати в явну чи таємну змову.

          Якщо фірми йдуть назустріч одна одній і відкрито домовляються про рівень цін і обсяги виробництва, то виникає явна змова. Найбільш поширена її форма – картель. При організації картелю фірми ведуть переговори і офіційно оформляють угоду, де узгоджені ціна, галузевий обсяг випуску і квота кожного учасника, а також механізм запровадження угоди та механізм контролю за її виконанням. Картель діє як фірма – монополіст. Дотримання картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому картелювання забороняється антимонопольним законодавством у багатьох країнах світу. Учасники картелю можуть мати різні витрати виробництва, різні оцінки ринкового попиту, що робить процес укладання угоди складним.

            Перша умова успіху картелю – створення стабільної організації, учасники якої погоджували б ціну на певні рівні виробництва, а потім дотримувались угоди. Від спокуси обману можуть утримати лише дуже великі прибутки від картелі і загроза повернення до низьких конкурентних цін на тривалий період.  

           Оскільки явні змови заборонені законодавчо, корпорації нерідко шукають шляхи до таємного співробітництва. Таємні угоди не оформляються офіційно. До них відносяться так звані джентельменські угоди, які не фіксуються документально. Проте вони дозволяють досягти згоди відносно цін на продукт, частки кожного продавця на ринку. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями виробництва і цін.

                  Число фірм. Чим менше фірм домовляються, тим за інших рівних умов легше домовитись і виявити обман.

Бар”єри вступу до ринку. Підвищення в результаті таємної змови цін і прибутків приваблює нові фірми приєднатися до неї. Але такий вступ збільшив би ринкове пропонування, внаслідок чого ціни знизились би.

Однорідність продукції. Виробникам однорідної продукції легше досягти змови. Нововведення заважають координації дій. Коли продукція часто оновлюється і змінюється, угоди застарівають в короткий термін.

Різниця в попиті і витратах. Не тільки за умови диференціації продукції, але і там, де продукція стандартизована, фірми мають різні частки ринку і працюють з різною ефективністю, т.т  попит і витрати у них значно відрізняються, отже, будуть відрізнятися і ціни.

Шахрайство. Завжди існує спокуса піти на обман учасників змови. Щоб одержати додаткове замовлення, фірми вдаються до таємних цінових  знижок, т.т проводять цінову дискримінацію. Але шахрайство може бути викрите.

           Не вступаючи в пряму таємну змову, олігополісти використовують ще одну модель ціноутворення – „лідерство у цінах”.  Де дуже поширений засіб координації поведінки фірм.

         Якщо  на ринку функціонує одна велика фірма і багато дрібних, які здатні з нею конкурувати, то виникає ринкова ситуація „домінуючої фірми” або квазімонополії, яка є різновидом моделі „лідерства в цінах”. Вона є прикладом послідовної гри, коли одна з фірм виступає у ролі лідера і, спираючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку грати за її правилами.      

Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі.  

Жорсткість цін - так називається практика дій олігопольних фірм, коли навіть при зміні витрат або попиту певна фірма не схильна до зміни ціни. Таким шляхом фірми утримуються від зміни цін через страх розв'язати «війну цін».

Типовою для олігополії стала нецінова конкуренція, т.т підвищення якості, оновлення і вдосконалення продукції, реклама і т.п. Через нецінову конкуренцію визначається частка ринку для кожної фірми в галузі. Поширення нецінової конкуренції спричинене її перевагами перед ціновою. Конкуренти можуть швидко відреагувати на зниження цін, вірогідність значного виграшу надто мала, проте можлива війна цін, яка завдасть шкоди.

Антимонопольна політика

Антимонопольна політика - одне з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних рис можна віднести:

  •  активізацію інноваційного процесу,
  •   гнучке пристосування до попиту,
  •   висока якість продукції,
  •   високу продуктивність праці,
  •   мінімізацію витрат,
  •   реалізацію принципу оплати по кількості і якості праці,
  •   можливість регулювання з боку держави.

 До негативних наслідків можно віднести такі:

  •  "перемога" одних і "поразка" інших,
  •   розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів,
  •   надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.