63631

Форми узагальнення результатів наукових досліджень

Лекция

Другое

Форми узагальнення результатів наукових досліджень Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця.

Украинкский

2014-06-22

78.04 KB

13 чел.

1

1

7. 1. Форми узагальнення результатів наукових досліджень

Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт, дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть підготувати до друку навчальний чи методичний посібник.

Усний виклад. З усним викладом науковець може виступити на науковій нараді, семінарі, конференції, симпозіуми та ін. Зазвичай, час виступу обмежений. Тому повідомлення, а тим більше доповідь, повинні бути стислими, конкретними, чіткими і якнайповніше відображати суть виступу. Для досягнення цього виступ доцільно будувати за такою схемою:

  1.  Вихідні позиції. Показується, яку наукову концепцію покладено в основу наукового дослідження. Коротко дається виклад стану досліджуваної проблеми, обґрунтовується вибір теми дослідження і її актуальність.
  2.  Гіпотеза, завдання і мета дослідження.
  3.  Методи дослідження. Показується, які методи було обрано для вирішення конкретних завдань дослідження.
  4.  Основні аргументовані результати дослідження. Дається виклад основних кількісних результатів дослідження, аргументується їхдостовірність, наводиться коротка інтерпретація і обґрунтованість цих результатів.
  5.  Висновки та пропозиції. Наводяться основні висновки з результатів дослідження і висуваються пропозиції щодо вдосконалення об'єкта дослідження.
  6.  Теоретична і практична значимість дослідження та його новизна. Показується, що нового вносять результати дослідження у наукову галузь, до якого воно відноситься, яку практичну цінність мають ці результати, які невідомі раніше науці факти відкриті у процесі дослідження.
  7.  Упровадження результатів дослідження у практику Дається виклад того, як результати дослідження відображено у публікаціях, які доповіді зроблено на нарадах, семінарах, конференціях.
  8.  Перспективи дослідження. Відкриваються перспективи подальших досліджень у даній роботі.

Слід підкреслити, що усний виступ повинен розкривати тільки основну ідею проведеного дослідження і ні в якому разі не деталізувати окремі його положення. Для цього дослідник повинен глибоко усвідомлювати одержані результати, знайти найдоцільнішу форму їх викладу, глибоко аргументувати і обгрунтувати їх як фактичним матеріалом, так і логічними міркуваннями. Головним у науковому виступі повинна бути його змістовність і наукова аргументація. Зайві слова, маловідомі терміни тільки знижують якість повідомлення чи виступу.

Часто виступу учасників наукових зібрань публікують у вигляді тез доповідей. Обсяг тез доповіді зазвичай не перевищує 1-2 друкованих1 сторінок тексту. Тому тези доповіді повинні відобразити тільки головні думки виступу.

Реферат. Являє собою одну з найпростіших форм узагальнення результатів дослідження у письмовій формі. Рефератом2 називають

короткий і стислий виклад основних положень дослідження. У рефераті найчастіше розкривається теоретичне і практичне значення досліджуваної теми, аналізуються наявні публікації з даної теми, робиться оцінка і формулюються висновки щодо проаналізованого наукового матеріалу. Реферат повинен відобразити ерудицію його автора, уміння самостійно проаналізувати, систематизувати й узагальнити існуючу наукову інформацію.

Реферат, зроблений автором своєї наукової праці, називають авторефератом (наприклад, автореферат дисертації).

Наукова стаття. Вважається найпоширенішою формою друкованої продукції дослідника. Статті публікуються у наукових журналах, наукових або науково-методичних збірниках. Обсяг статті зазвичай сягає 10-12 сторінок друкованого тексту. Текст статті доповнюється ілюстративними матеріалами — таблицями, графіками, діаграмами, рисунками тощо.

У науковій статті викладають в основному такі ж компоненти, що і в науковій доповіді. Виклад змісту статті повинен бути систематичним і послідовним, відповідати науковому стилю (зрозумілість і виразність викладу, відповідність термінів їх суті, чітке дотримання наукової термінології, лаконізм, послідовність викладу позицій, логічність, взаємозв'язок положень, виразність мови).

Думки автора статті повинні бути зрозумілими, точними і короткими. Особлива увага повинна бути приділена синтаксису і редакції тексту. Зовсім помилково вважати, що тільки складна лексика і часте вживання запозичених слів надає статті науковості.

Для наукового стилю недоречні пишномовні вислови, надмірні підкреслювання дрібниць. Кожне речення наукової статті повинне мати конкретний зміст — голослів'я далеке від наукового стилю.

Особливого значення у науковій статті набуває виклад наукових висновків і пропозицій. Заключна частина статті повинна бути занадто чіткою, стислою, науково підкреслювати суттєві аспекти результатів дослідження і розкривати шляхи їх практичної реалізації.

У науково-методичній статті головними є методичні поради з якогось конкретного питання. Фактичний матеріал, одержаний на основі дослідження, у такій статті носить ілюстративний характер.

Науковий звіт. Являє собою документ, у якому містяться вичерпні відомості про виконане дослідження. Будь-який науковий звіт повинен відповідати певним вимогам, до яких відносять: чіткість побудови; логічність побудови викладу матеріалу; переконлива аргументація; стислість і точність формулювань; конкретність і доказовість викладу результатів дослідження; обґрунтованість пропонованих рекомендацій.

Конкретний зміст звіту залежить від галузі науки, у якій проводилось дослідження, та від мети і завдань самого дослідження. Але узагальнена структура наукового звіту повинна включати такі складові частини: титульну сторінку встановленого зразка, список виконавців проведеного дослідження; реферат, зміст, основну частину (виклад результатів дослідження), список літератури і додатки. При необхідності додається також перелік скорочень, символів і спеціальних термінів з їх визначеннями.

Реферат звіту повинен відображати основні відомості про звіт: обсяг, кількість і характер ілюстративних матеріалів і таблиць, перелік ключових слів, сутність виконаної роботи, методи дослідження, короткі висновки і можливості застосування результатів дослідження. Мета реферату — стисло і конкретно передати сутність проведеного дослідження.

Основна частина звіту включає: вступ; аналітичний огляд; обґрунтування обраного напрямку дослідження; розділи звіту, що відображають методику, зміст і результати проведеного дослідження (їх кількість визначається логікою проведеного дослідження); заключна частина (висновки і пропозиції).

У вступі коротко характеризують стан проблеми на момент початку її дослідження, мету, новизну та актуальність дослідження, доцільність його проведення.

В аналітичному огляді систематизовано і критично аналізують стан питання, якому присвячене дослідження. Сюди включають тільки ті відомості, які мають безпосереднє відношення до теми звіту і, у першу чергу, нові ідеї та проблеми, а також можливі підходи до вирішення цих проблем. Суперечливі відомості, одержані з різних джерел, повинні бути проаналізовані й оцінені особливо ретельно. Іноді аналітичний огляд складають і як самостійний звіт.

Обґрунтування вибору теми дослідження випливає з аналітичного огляду, на основі якого зроблено аргументовані та переконливі висновки. Не слід змішувати обґрунтування вибору теми дослідження і обґрунтування доцільності (необхідності) самого дослідження. Адже останнє визначається завданням на проведення Дослідження, про що йде мова ще у вступі звіту.

У розділах звіту дається докладний і послідовний виклад змісту проведеного дослідження, наводяться одержані результати, у тому числі й негативні. До розділів включають теоретичний аналіз літературних джерел, методику дослідження. За результатами експериментальних досліджень розкривають мету і сутність експериментів, оцінюють точність і вірогідність одержаних даних, наводять аналіз цих даних, інтерпретують їх і порівняють з теоретичними даними. Завершують ці розділи звіту трактуванням одержаних результатів дослідження і описом їх можливого застосування.

До заключної частини (висновки і пропозиції) включають оцінку результатів проведеного дослідження з точки зору їх відповідності вимогам завдань дослідження. Тут також можуть розглядатись шляхи та мета подальшої роботи, а також відзначається наукова і практична цінність результатів дослідження в цілому.

До списку літератури включають всі використані джерела, у тому числі й малотиражні відомчі документи і звіти. Бібліографічний опис використаних джерел складають відповідно до існуючих вимог (про це йтиме мова далі).

Додатки можуть включати найрізноманітніші додаткові матеріали звіту: проміжні математичні розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; описи апаратури і приладів, що були використані у процесі дослідження; приклади анкет, тестів, інструкцій, контрольних робіт тощо, розроблених для даного дослідження; ілюстративні матеріали допоміжного характеру. Розміщують додаткові матеріали у послідовності їх появи у тексті основних розділів змісту.

Дисертація - являє собою кваліфікаційну наукову працю, виконану особисто здобувачем наукового ступеня у вигляді спеціально підготовленого рукопису. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувана в науку.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук повинна відображати проведені автором дослідження, що відповідають одній з таких вимог:

  1.  отримання нових науково обґрунтованих результатів, які в сукупності вирішують конкретне наукове завдання, що має суттєве значення для певної галузі науки;
  2.  отримання нових науково обґрунтованих теоретичних або експериментальних результатів, які в сукупності є суттєвими для розвитку конкретного напряму певної галузі науки.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук повинна відображати проведені автором дослідження, що відповідають одній з таких вимог:

  1.  отримання нових науково обґрунтованих результатів у певній галузі науки, які в сукупності розв'язують важливу наукову проблему;
  2.  здійснення нових науково обґрунтованих розроблень в певній галузі науки, які забезпечують розв'язання значної прикладної проблеми.

Дисертація повинна відобразити загальну наукову ерудицію дослідника, його знання теорії та історії досліджуваної проблеми, його особистий внесок у науку, його якості як вченого.

Дисертацію можна визнати як спеціальну форму наукового звіту. Тому в цілому дисертація повинна відповідати загальним вимогам до наукового звіту і складатись із вступу, розділів, у яких розкривається зміст дисертаційного дослідження, висновків, списку використаної літератури і додатків.

У вступі дисертації розкриваються вихідні позиції дослідження: наводиться короткий огляд стану досліджуваної проблеми; обґрунтовується вибір теми і актуальності дослідження; визначаються об'єкт і предмет дослідження; висувається гіпотеза; формулюються основні завдання і мета дослідження; коротко характеризуються методи й етапи дослідження; показуються теоретична і практична новизна і значимість дослідження та способи упровадження результатів у практику.

Кількість основних розділів дисертації визначається логікою самого дослідження та усталеними традиціями у різних галузях науки, наукових школах та ін. Кандидатська дисертація найчастіше складається з двох-трьох розділів, у докторській дисертації їх може бути п'ять і більше. Перший розділ дисертації завжди починається з ґрунтовного аналізу стану досліджуваної проблеми на основі всебічного аналізу літературних джерел та відповідного практичного досвіду. У наступних розділах дослідник розкриває теоретичні аспекти досліджуваної проблеми, наводить результати експериментальної частини роботи та обґрунтовує достовірність одержаних даних, дає теоретичну інтерпретацію емпіричних результатів дослідження.

За результатами дослідження у дисертації робляться висновки та пропозиції щодо досліджуваної проблеми. Висновки можуть бути зроблені усередині тексту наприкінці розділу (висновки до розділу) або ж загальні висновки у кінці всієї дисертації. Висновки у тексті дисертації носять частковий конкретний характер. Загальні висновки повинні бути більш узагальненими, мати теоретичний і практичний характер, логічно випливати з результатів усього дослідження.

Обсяг дисертації, так само як і вимоги до її оформлення визначаються діючими в Україні положеннями "Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань"1.

Монографія. Являє собою ґрунтовну друковану наукову працю, у якій один досліджуваний предмет, процес або явище розглядаються досить різнобічно і разом з тим цілісно і поглиблено1. Авторство монографії може належати одній особі або колективу дослідників.

У монографії завжди розкривається стан досліджуваної проблеми, дається аналіз того, як вона вирішується на момент початку проведення дослідження. Далі розкривається сутність теоретичних і практичних ідей авторів дослідження, дається виклад методики дослідження, наводяться результати експериментальних досліджень. Результати дослідження докладно систематизуються і теоретично аналізуються. На основі цього робляться аргументовані висновки і наводяться обґрунтовані рекомендації щодо практичної реалізації одержаних у процесі дослідження результатів. У кінці наводять список використаних літературних джерел.

У закінченому вигляді монографія являє собою наукову книгу.

7.2. Методи зведення й обробки результатів експериментальних досліджень

Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного експерименту, являє собою їх систематизацію та встановлення якісних і кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.

Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують статистичні, табличні і графічні методи.

Щоб кількісні показники результатів дослідження дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування.

Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (наприклад, за ступенем їх важливості чи значимості, або у послідовності зростання, чи навпаки — зменшення).На основі ранжування виключають всі другорядні і випадкові дані, що не впливають не результати проведеного дослідження.

Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників (показники групування) на групи із однотипних або близьких за значеннями елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.

При групуванні за кількісними ознаками (кількісне групування) за основу беруть ознаки, які можна охарактеризувати кількісно (наприклад, результати тестування чи опитування, швидкість процесів, продуктивність праці, точність виготовлення виробів і т.ін.). Кількісні ознаки завжди можна вимірювати якимись одиницями вимірювання, а результати вимірювання упорядковувати за певною послідовністю (зростання, зменшення, періодична повторюваність тощо).

При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за основу беруть ознаки, які неможливо охарактеризувати кількісно, але вони можуть так повторюватись, що це стає можливим визначати (наприклад, національність або соціальне походження опитуваних). З якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність.

Дослідні дані можуть бути згруповані за однією або кількома ознаками. За кількістю ознак розрізняють просте і комбіноване групування. Просте групування відбувається за однією ознакою (наприклад, всіх учасників експерименту можна поділити за стажем роботи). Комбіноване групування конкретної сукупності даних одночасно здійснюють на основі кількох ознак (коли вже поділених за стажем роботи працівників поділити ще й за рівнем освіти — то це вже буде групування за двома ознаками. Третьою ознакою групування можуть стати вікові категорії тощо). Доцільним вважається групування не більше ніж за трьома ознаками.

Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об'єкта у стислому вигляді, компактно, систематизовано і наочно. Наведені у таблиці дані зручно порівнювати та аналізувати. Таблиця може бути не тільки засобом відображення зібраних під час експерименту даних, а й засобом їх інтерпретації. Тому важливо знати, як правильно скласти таблицю, який її вид доцільно обрати.

Кожна таблиця складається з двох частин: текстової і цифрової. До текстової частини відносяться заголовок таблиці і необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці.

Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв'язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці.

Проста таблиця (табл. 1) містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об'єкта. У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певною ознакою (табл. 2).

У комбінованій таблиці (табл. 3) досліджувані фактори можуть буги згруповані за кількома ознаками. Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння і аналізу дослідних даних, ніж прості І групові таблиці.

Складену таблицю утворюють шляхом об'єднання кількох простих або групових таблиць (табл. 4).

Шахова таблиця (табл. 5) являє собою різновид комбінаційних таблиць. За допомогою такої таблиці стає можливим зручно показати зв'язки між досліджуваними ознаками.

Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато місця, тоді її виконують на окремій сторінці і розміщують відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо з текстом не пов'язана, то її можна навести у додатках.

Над таблицею пишуть її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у таблиці даних. Назву таблиці розміщують симетрично до тексту.

Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці пишуть на один рядок вище і праворуч від назви таблиці (як на наведених зразках таблиць 1-5). Назву і слово "Таблиця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Таблицю з великою кількістю рядків переносять на інший аркуш (чи аркуші). У цьому випадку назву таблиці розміщують над її першою частиною. Над іншими частинами таблиці пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці.

Для посилання на стовпчики таблиці їх нумерують (так, як це зроблено на зразку табл. 7.3).

Графічний метод обробки дослідних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними факторами (величинами). Графічні залежності можуть мати вигляд графіків і діаграм. Вони дають можливість стисло і наочно подати результати досліджень, в конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані і взаємозв'язок між ними. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна відобразити не тільки конкретні дані, а й закономірності, які вони відображають.

Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала, протягом якої відстань між двома сусідніми поділками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома сусідніми поділками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.

Побудова графіка включає три етапи:

  1.  вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;
  2.  відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці;
  3.  з'єднання дослідних точок плавною лінією так, щоб вона, по можливості, проходила якнайближче до них.
  4.  Різкі викривлення на графіку можна пояснити похибками вимірювань у процесі дослідження.

Крім графічного образу, графік містить деякі допоміжні елементи:

  1.  загальний заголовок графіка;
  2.  словесне пояснення умовних знаків і окремих елементів графічного образу;
  3.  осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки;
  4.  числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.

Більш наочно, ніж лінійні графіки, залежності між досліджуваними факторами відображають діаграми. За формою представлення залежностей діаграми бувають лінійні, площинні й

Об'ємні. Найбільш поширеними є лінійні діаграми, площинні стовпчикові (вертикальні і горизонтальні) та секторні. Ступінь наочності діаграм значно підвищується за рахунок їх об'ємності, можливості нанесення словесних пояснень та різноманітних умовних позначень.

Докладно про складання таблиць та побудову графічних залежностей можна дізнатись із спеціальних видань1. Широкі можливості для надання допомоги досліднику у складанні таблиць і побудови графічних залежностей надають програмні засоби персональних комп'ютерів (наприклад, графіко-статистична програма Microsoft Graph та багато інших).

7.3. Складання списку літературних джерел

Список літературних джерел є обов'язковим елементом наукової праці. Він є ключем до використаних дослідником джерел, певною мірою відбиває наукову етику і культуру наукової праці. Змістовність списку дає уявлення про те, наскільки глибоко її автор зумів вивчити стан досліджуваної проблеми, наскільки глибоко він володіє предметом дослідження. За рахунок включеного у наукову працю списку літератури стає можливим скоротити деякі цитовані матеріали та виклад окремих положень у тексті наукової праці.

До списку літератури, вміщеного у наукову працю, включають використані, цитовані і (або) рекомендовані літературні джерела. Рекомендовані джерела включають головним чином до навчальних і методичних видань. Розміщують списки літератури у кінці видання (крім наукових збірників статей, деяких довідників і методичних посібників. Побудова списку літератури може бути різною. У наукових працях найбільш поширеними є такі варіанти: за алфавітом, алфавітно-хронологічний, у послідовності першого згадування робіт і систематичний.

Список літератури в науковій праці свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою. Такий список

~ одна з суттєвих частин наукової праці, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.

Список використаних літературних джерел розміщують після основного тексту наукової праці. Його обсяг не перевищує 5% загального обсягу рукопису.

Відомості про кожне літературне джерело записують відповідно до існуючих правил бібліографічного опису друкованої праці. В Україні залишаються бути чинними правила бібліографічного опису друкованих праць, встановлені стандартом ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание документа: Общие требования и правила составления". Правила бібліографічного опису друкованих праць є обов'язковими для всіх, у кого виникає потреба складати списки літературних джерел. Складають бібліографічний опис кожного джерела мовою, на якій його видано.

Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати1 працю, одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та ще деякі дані.

Бібліографічні описи складаються з певних елементів, які поділяють на обов'язкові і факультативні (тобто такі, які застосовують при необхідності додатково розкрити особливості видання). Послідовність запису всіх елементів чітко визначена і не може довільно змінюватись.

Залежно від того, з яких елементів складається бібліографічний опис, він може бути:

  1.  коротким — складатись тільки з обов'язкових елементів;
  2.  розширеним — включати як обов'язкові, так і деякі факультативні елементи;
  3.  повним — складатись з обов'язкових і всіх факультативних елементів.

Різницю між ними можна побачити з тачого прикладу (описи наведено у такому порядку: короткий-розширений-повний) :

Фрейд 3. Введение в і._ихоанализ. — М., 1991. — 456 с.

Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. — М.: Наука, 1991. — 456 с.

Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции / Авторы очерка о З.Фреиде Ф.В.Бассин и М.Г.Ярошевский. - М.: Наука, 1991. - 456 с. - (Серия "Классики науки").

У списках літератури наукових праць, як правило, наводять розширені бібліографічні описи, включаючи до них крім обов'язкових ще й елементи, наявність яких суттєво підвищує інформативність опису. Короткі бібліографічні описи застосовують у бібліографічних посиланнях, які розміщують усередині тексту, у підрядкових або позатекстових примітках. Повні бібліографічні описи застосовують у бібліографічних виданнях.

Складають бібліографічний опис безпосередньо за тим виданням, що описують. Це забезпечує правильність і вірогідність включених до опису відомостей. Джерелом відомостей для бібліографічного опису може бути титульна сторінка, випускні дані (найчастіше вміщені на звороті титульної сторінки), вступ, сам текст та інше конкретної друкованої праці.

Елементи бібліографічного опису відокремлюють умовними розділовими знаками: крапкою (.), двома крапками (:), комою (,), крапкою і комою (;), крапкою і тире (. -), похилою лінією (/), двома похилими лініями (//) тощо.

У бібліографічних описах застосовують деякі чітко визначені скорочення. Застосовувати довільні скорочення слів не допускається.

Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання, місце видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та деякі інші (їх ми не будемо розглядати, тому що вони виходять за межі даної навчальної дисципліни).

Відомості про автора (чи авторів) включають його прізвище (у називному відмінку) та ініціали: Савченко В.П. При потребі вказують додаткові відомості про автора (батько, син, спеціальність тощо).

Назву видання вказують у такому вигляді і послідовності, як і на його титульній сторінці. Скорочувати слова у назві не дозволяється. У додаткових елементах бібліографічного опису застосовують уніфіковані скорочення (їх буде наведено у конкретних прикладах бібліографічних описів далі).

При потребі назву видання доповнюють деякими додатковими відомостями про нього, які характеризують його тип (монографія, довідник, навчальний чи методичний посібник тощо), призначення (для якої категорії читачів призначене — школярі, студенти, викладачі і т.ін.), відомості про офіціальний характер видання, про те що його перекладено з іншої мови та інші. Перед першими відомостями цієї групи ставлять дві крапки (:). У разі потреби навести кілька із вказаних відомостей, їх відокремлюють крапкою.

Відомості про авторство наводять у тому разі, коли книгу написано колективом із трьох і більше авторів. До них відносять також відомості про тих осіб, що брали участь у створенні книги (це може бути відповідальний редактор, перекладач тощо). Перед відомостями про авторство ставлять умовний розділовий знак у вигляді похилої лінії (/).

Відомості про повторність видання наводять в уніфікованій формі незалежно від того, як їх вказано у самому виданні. Спочатку арабськими цифрами вказують порядковий номер видання арабськими цифрами, до якого через дефіс додається відмінкове закінчення, наприклад: 3-є випр. і доп. вид.

Місце видання, тобто місто, у якому знаходиться видавництво або установа, що здійснила видання, вказують повністю у називному відмінку. Як виключення, скорочують назви Києва — К., і для літератури, виданої російською мовою, назви Москви — М., Ростова-на-Дону — Ростов н/Д, і в літературі минулих років Ленінграда — А. Відокремлюють позначення місця видання від попередніх відомостей знаком тире (-).

Назву видавництва або установи, що здійснила видання, наводять у називному відмінку, стисло, так, як це зроблено у самому виданні. Між попереднім елементом опису і назвою видавництва ставлять дві крапки. Назву видавництва у лапки не беруть, наприклад: — К.: Генеза.

Рік видання завжди вказують арабськими цифрами (без буквених позначень) і відокремлюють від попереднього елемента комою.

Кількість сторінок дає уявлення про обсяг друкованої праці. Вказують кількість сторінок арабськими цифрами з додаванням позначення одиниці підрахунку: "с" (сторінки). Для деяких видань його обсяг вказують в інших одиницях, наприклад стовпчиках — "стп" (це характерно для енциклопедичних видань).

У кожному конкретному виданні елементи бібліографічного опису конкретизуються і мають деякі специфічні особливості.

Бібліографічний опис книги одного автора включає прізвище та ініціали автора, назву книги, відомості, що уточнюють зміст, призначення та повторність видання книги, місце видання, рік видання і кількість сторінок у книзі.

Приклади'

Бабанский Ю.К. Проблемы повышения педагогических исследований: Дидактический аспект. — М: Педагогика, 1982. — 192с.

Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения: Монография. — М.: Педагогика, 1981. - 186с.

Лутай B.C. Філософія сучасної освіти: Навчальний посібник. — К.: Центр "Maricrp-S" творчої спілки вчителів України, 1996. — 256с.

Машбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью: Методическое пособие. — К.: Вища школа, 1987. — 224с.

Прокопенко І.Ф. Людина у світі економіки та бізнесу: Експериментальний підручник. — Харків: Основа, 1995. — 310с.

Бібліографічний опис книги двох авторів включає прізвища обох авторів, відокремлені комою, та всі інші елементи опису книги.

Приклади:

Ботвинников А.Д., Ломов Б.Ф. Научные основы формирования графических знаний, умений и навыков школьников. — М.: Педагогика, 1979. - 256с.

Василевская А.М., Пономарева P.A. Развитие технического творческого мышления у подростков и юношества. — К.: Вища школа, 1982. — 144с.

Грабарь М.И., Краснянская К.А. Применение математической статистики в педагогических исследованиях: Непараметрические методы. — М.: Педагогика, 1977. — 136с.

Зверев И.Д., Максимова В.Н. Межпредметные связи в современной школе. — М.: Педагогика, 1981. — 160с.

Яковлев Н.М., Сохор A.M. Методика и техника урока в школе: В помощь начинающему учителю. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1985. - 208с.

До бібліографічного опису книги трьох авторів включають прізвища всіх трьох авторів, відокремлюючи їх комою.

Приклади:

Атутов П.Р., Бабкин Н.И., Васильєв Ю.К. Связь трудового обучения с основами наук. — М.: Просвещение, 1983. — 128с.

Верлань А.Ф., Касаткин В.Н., Тесленко И.Ф. Основы информатики и вычислительной техники: Методическое пособие для учителей. — к.: Радянська школа, 1985. — 55с.

Душков Б.А./Смирнов Б.А.. Терехов В.А. Инженерно-психологические основы конструкторской деятельности: Учеб. пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1990. - 270с.

Зинченко В.П., Мунипов В.М., Смолян Г.Л. Эргономические основы организации труда. - М.: Экономика, 1984. - 238с.

Романенко В.П., Тименко М.М., Тезікова C.B. Зміст і форми орієнтації школярів на педагогічні професії: Навчальний посібник. - К.: ІЗМН, 1997. — 62с.

Бібліографічний опис книги чотирьох та більше авторів. Якщо авторів книги більше чотирьох, то вказують прізвища тільки перших трьох з додаванням слів "та інші". Але, як правило, коли авторів книги чотири і більше, їх прізвища не вказують на титульній сторінці видання. Про них можна дізнатись із звороту титульної сторінки або вступу до книги. Тому відомості про авторів у цьому разі вказують після назви книги (такий елемент, як вже згадувалось вище, називають відомостями про авторство на відміну від відомостей про автора чи авторів, які вказують перед назвою книги), відокремлюючи їх похилою лінією (/). У колективних виданнях передбачається, що крім авторів участь у створенні книги можуть брати й інші особи, які здійснюють її редагування, переклад тощо. Відомості про це вказують після повного чи скороченого переліку прізвищ авторів, відокремивши їх крапкою з комою.

Возрастные и индивидуальные особенности образного мышления учащихся / Якиманская И.С., Столетнев B.C., Каплунович И.Я. и др.; Под ред. И.С.Якиманской. - М.: Педагогика, 1989. — 224с.

Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Кобзарь Б.С., Кумарина Г.Ф., Кусый Ю.А. и др.; Под ред. ВА.Онищука. - К.: Радянська школа, 1987. - 351с.

Молодежь и научно-технический прогресс / Абушенко В.Л., Бабосов Е М., Борковская Е.А. идр.; Под ред. Е.М.Бабосова. - Минск: Навука і техніка, 1989. J 172с.

Основи психології: Підручник / Киричук О.В., Роменець В А., Татенко В. О. та інші.; За загал, ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — К.: Либідь, 1995. — 632с.

Основы инженерной психологии: Учебник для втузов / Душков Б.А, Ломов Б.Ф., Рубахин В.Ф. и др.; Под ред. Б.Ф.Ломова. 2-е изд., доп. и перераб. — М : Высшая школа, 1986. — 447с.

Якщо для цього є підстави (у разі відсутності прізвищ авторів на титульній сторінці книги і коли один із авторів (чи інша особа) виступає як редактор книги, то за правилами опису книги чотирьох авторів може описуватись і книга трьох авторів:

Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В.; За ред. В.Й.Скиби. — К.: Основи, 1996. - 717с.

Графические задачи на уроках черчения / Виноградов В.Н., Василенко ЕА., Жукова Е.Т.; Под ред. В.Н.Виноградова. Минск: Народная асвета, 1984. — 126с.

Производственная социология, психология и педагогика: Учебное пособие / Филиппов A.B., Липинский В.К., Князев В.Н. — М.: Высшая школа, 1989. — 255с.

При потребі можуть бути включені до опису прізвища всіх авторів книги:

Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Мочерний C.B., Єрохін CA* Каніщенко Л.О., Синишин І.М., Устенко O.A.; За ред. С.В.Мочерного. — К.: Видавничий центр Академія, 1997. — 464с.

Методика викладання математики: Практикум / Бевз Г.П., Конфорович А.Г., Олійник Г.Ф., Савич Є.Ф., Слєпкань З.І., Ченакал Є.О., Шевченко A.B.; За ред. Г.П.Бевза. - К.: Вища школа, 1981. - 199с.

Методологические проблемы развития педагогической науки / Атутов П.Р., Скаткин М.Н., Турбовской Я.С., Гмурман В.Е., Воробьев Г.В., Ильин B.C., Болдырев Н.И.; Под ред. П.РАтутова, М.Н.Скаткина, Я.С.Турбовского. — М.: Педагогика, 1985. - 240с.

Основы научных исследований: География / Пистун Н.Д., Швебс Г.И., Шищенко П.Г., Игнатенко Н.Г., Твердохлебо,в И.Т., Яценко Б.П., Голиков А.П., Жупанский Я.И.; Под ред. Н.Д.Пистуна и Г.И.Швебса. — К.: Вища школа, 1988. - 192с.

При дуже значній кількості авторів книги у бібліографічному описі їх взагалі не вказують, а наводять тільки прізвища тих осіб, які здійснювали редагування книги:

Адаптация организма учащихся к учебной и физической нагрузкам / Под ред. А.Г.Хрипковой, М.В.Антроповой. — М.: Педагогика, 1982. — 240с.

Возрастные возможности усвоения знаний: Младшие классы школы / Под ред. Д.Б.Эльконина, В.В.Давыдова. — М.: Просвещение, 1966. — 442с.

Вопросы психологии способностей: Сб. статей / Под ред. ВА.Крутецкого. - М.: Педагогика, 1973. - 216с.

Способности и склонности: Комплексные исследования / Под ред. Э.А.Голубевой. — М.: Педагогика, 1989. — 199с.

Теоретические основы содержания общего среднего образования / Под ред. В.В.Краевского, И.Я.Лернера. — М.: Педагогика, 1983. — 352с.

Бібліографічний опис словника виконують за правилами бібліографічного опису книги.

Біологічний словник / За ред. К.М.Ситника, О.П.Топачевського. — 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Голов, ред. УРЕ, 1986. - 679с.

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. - К.: Наукова думка, 1989. - 199с.

Географический энциклопедический словарь: Географические названия / Гл. ред. А.Ф.Трешников. — 2-е изд., доп. — М.: Советская энциклопедия, 1989. - 591с.

Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г.Гринчишина. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Радянська школа, 1988. - 320с.

Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. S 2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

Бібліографічний опис довідника також не відрізняється від бібліографічного опису книги.

Приклади:

Азаров А.М. Открытия ученых ССР: Справочник. — К.: Наукова думка, 1988. - 319с.

Машиностроительное черчение: Справочник / Попова Г.Н., Алексеев С.Ю. — Л.: Машиностроение, Ленингр. отд-ние, 1986. — 447с.

Общетехнический справочник / ЕА.Скороходов, В.П.Законников,

A. Б.Пакнис и др.; Под общ. ред. Е.А.Скороходова. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Машиностроение, 1989. — 511с.

Сучасна українська мова: Довідник / Л.Ю.Шевченко, В.В.Різун, Ю.В.Литсенко; За ред. О.Д.Пономаріва. - К.: Либідь, 1993. - 336с.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя — М.: Просвещение, 1991. — 288с.

Зведений бібліографічний опис багатотомного видання подібний до опису книги. Відомості про те, із скількох томів складається видання, вказують безпосередньо після назви видання, відокремивши його двома крапками (:). Якщо багатотомне видання вийшло з друку протягом кількох років, то наводять рік виходу першого і через тире рік останнього тому.

Приклади:

Костомаров М.І. Твори: В 2-х томах / Упоряд, авт. перед, та приміт.

B.Л-Смілянська. — K.: Дніпро, 1990.

Педагогическая энциклопедия: В 4-х томах / И-А-Каиров (гл. ред.) и др. — Ivf.: Советская энциклопедия, 1964-1968.

Пискунов Н.М. Дифференциальное и интегральное исчисления: Б 2-х томах. 9-е изд., перераб. и доп. - М.: Наука. 1970.

Справочник металлиста: В 5-ти томах / Под ред. СА.Чернавского и 3 ф.Рещикова. 3-е изд., перераб. — М.: Машиностроение. 1976-ю^о

Теплое Б.М. Избранные труды: В 2-х томах / Ред. — сост. Н.СЛеЙтес, И.В.Равич-Щербо. — М.: Педагогика, 1985.

Кількість томів може бути вказана і в самому кінці бібліографічного опису. Для позначення кількості томів ■ застосовують велику літеру "Т" і арабські цифри.

Приклади:

Песталоцци И.Г. Избранные педагогические сочинения / Под ред. В.А.Ротенберг, В.М.Кларина. — М.: Педагогика, 1981. — Т. 1-2.

Український Радянський Енциклопедичний Словник. / Редкол.: Бабичев Ф.С. та ін. 2-ге вид. - К.: Голов, ред. УРЕ, 1986-1987. - Т.1-3.

Ушинский К.Д. Педагогические сочинения / Редкол.: М.И.Кондаков (гл. ред.) и др. - М.: Педагогика, 1988-1990. - Т.1-6.

Ферсман А.Е. Избранные труды / Гл. ред. С.М.Белянкин. — М.: Изд-во АН ССР, 1952-1959. - Т. 1-5.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків / Редкол.: П.С.Сохань (відп. ред.) та ін. - К.: Наукова думка, 1990-1991. - Т.1-3.

Бібліографічний опис окремого тому багатотомного видання може бути складений за двома варіантами. За першим з них опис окремого тому може складатись із загальних відомостей про все видання, доповнене відомостями про окремий том:

Выготский A.C. Собрание сочинений: В б-ти томах / Гл. ред. А.В.Запорожец. - М.: Педагогика, 1982-1984. — Т.З. Проблемы развития психики / Под ред. А.М.Матюшкина. 1983. — 367с.

Кетлинская В.К. Собрание сочинений: В 4-х томах. — Л.: Художественная литература, 1978. - Т.1. Мужество: Роман. — 664с.

Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Психические особенности человека: В 2-х томах. - Л.: Изд-во Аенингр. ун-та, 1957-1960. - Т.2. Способности. 1960. - 304с.

Рильський М.Т. Зібрання творів: у 20-ти томах. — К.: Наукова думка, 1980-1988. - Т.15. Мистецтвознавчі статті, 1986. - 520с.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти томах / Дзеверін О.Г. (голова) та інші. — К.: Радянська школа , 1977. — Т.З. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина. — 670с.

Другий варіант застосовують тоді, коли окремий том видання має власну назву. Тоді спочатку наводять відомості про цей том за правилами бібліографічного опису звичайної книги, а вже після цього — відомості про те, до складу якого видання входить окремий том, позначення та номер цього тому:

Кетлинская B.K. Мужество: Роман. - А.: Художественная литература, 1978. - 664с. (Собр. соч.: T.l).

Бібліографічний опис дисертації включає прізвище (у називному відмінку) та ініціали автора, назву дисертації, та відомості про те, що наукова праця є дисертацією, і про науковий ступінь, який здобувається на основі захисту дисертації. Від назви дисертації ці відомості відокремлюють двома крапками (:) і наводять їх скорочено:

Дис... канд. пед. наук, Дис... канд. психол. Наук, Дис... канд. ф1з.-мат. Наук, Дис... канд. фшолог. Наук, Дис... канд. техн. Наук, Дис... канд. економ. Наук, Дис... канд. геогр. Наук,

Дис... д-ра пед. наук,

Дис... д-ра психол. наук, Дис... д-ра ф(з.-мат. наук, Дис... д-ра фтолог. наук, Дис... д-ра техн. наук,

Дис... д-ра економ. наук, Дис... д-ра геогр. наук та ін.

Далі через дві крапки вказують шифр номенклатури спеціальностей наукових працівників. Місто, у якому захищено дисертацію, рік написання та її обсяг у сторінках вказують як і для книг.

Приклади:

Вихрущ A.B. Трудова підготовка учнів в загальноосвітніх школах України: Дне... д-ра пед. наук: 13.00.01. | К., 1994. - 473с,

Галай В.А. Получение машинных перспективных изображений с минимизацией искажений по критериям зрительного восприятия: Дис... канд. техн. наук: 05.01.01. - К., 1989. - 164с.

Даниленко Л.І. Соціально-педагогічні умови ефективного управління загальноосвітньою школою: Дис... канд. пед. наук: 13.00.01. — К., 1994. - 215с.

Кравицька О.В. Семантична та словотвірна характеристика назв осіб у пам'ятках української мови XV1-XVIII століть: Дис... канд. філолог, наук: 10.02.02. - Львів, 1995. - 236с.

Ландина Т.В. Организационно-экономические механизмы адаптации предприятия к рыночным условиям: Дис... д-ра эконом, наук: 08.06.01. — Львов, 1995. - 401с.

Москалець В.П. Психологічні основи виховання духовності в Українській національній школі: Дис... д-ра психол. наук: 19.00.07. — К., 1996. — 425с.

Патрушев Є.М. Правові основи діяльності комерційних банків України по розразунках: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. — К., 1994. — 189с.

Бібілографічний опис автореферату дисертації виконують подібно до опису дисертації, але відомості про характер наукової праці доповнюють скороченням слова "Автореферат":

Автореф. дис... канд. психол. наук, Автореф. дис... д-ра. філолог, наук і т.ін.

Приклади'

Белобородое В.Н. Применение ультракоротких световых импульсов для физических исследований в нелинейной лазерной спектроскопии: Автореф. дис... канд. физ.-мат. наук: 01.04.02. - М„ 1984. - 20с.

Ильченко O.E. Исторические формы единства теоретического и практического: Автореф. дис... канд. филос. наук: 09.00.02. — М., 1979. — 22с.

Непийвода В.М. Розробка способів та технічних пристороїв управління компенсуючими установками: Автореф. дис... канд. техн. наук: 05.09.03. — Вінниця, 1995. - 18с.

Пехота О.М. Індивідуалізація професійно-педагогічної підготовки вчителя: Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.04. — К., 1997. — 52с.

Пустовійт Р.Ф. Педагогічні умови формування підприємницької культури у старшокласників: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01. — К., 1997. — 24с.

Рашман С.М. Вегетативные функции и умственная деятельность: Автореф. дис... д-ра мед. наук: 14.00.17. — М., 1987. — 47с.

Коваленко С.Н. Об асимптотических формулах для решения линейных систем интегро-дифференциальных уравнений: Автореф. дис... канд. физ.-мат. наук: 01.01.02. - К., 1987. - 14с.

Бібліографічний опис частини видання включає відомості як про саму складову частину, так і про документ, у якому її вміщено. Відомості про складову частину відокремлюють від відомостей про сам документ двома похилими лініями (//).

Складова частина видання може являти собою самостійну працю (наприклад, стаття у журналі, матеріали виступу на конференції) або певну частину праці, що має самостійний заголовок (це може бути розділ чи параграф книги).

У бібліографічному описі статті з періодичного видання спочатку наводять відомості про статтю, а потім про видання, у якому її вміщено. Відомості про статтю включають прізвище (у називному відмінку) автора статті та її повну назву. Відомості про видання включають його назву (в лапки назву журналу не беруть), рік виходу журналу і його номер (число). Елементи відомостей про видання відокремлюють між собою крапкою і тире ( — ). У кінці опису вказують сторінки, на яких розміщена стаття у даному журналі (її початок і кінець), відокремлені від попередніх відомостей крапкою з тире. Для позначення кількості сторінок застосовують літеру "С" і арабські цифри.

Приклад:

Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень // Вісник Академії педагогічних наук України. - 1993. - № 1. - С. 11-23. Дмитренко П.В. Підготовку вчителя — на наукову основу // Трудова підготовка в закладах освіти. - 1997. - № 2. - С.36-39.

Жалдак М.І. Гуманітарний потенціал інформатизації освіти // Рідна школа. - 1992. - № 7-8. - С.61-64.

Мацько Л.І. Українська мова: Формування національної свідомості // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 1. - С.67-70.

Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогіки // Початкова школа. - 1994. - № 2. — С.3-6.

Коли авторів статті два чи три, то їх прізвища відокремлюють комою:

Абашкіна Н.В., Бережна Е.П., Дорошкевич В.О. Нові підходи до розробки сучасних педагогічних досліджень // Рідна школа. — 1994. — № 3-4. — С.41-43.

Акимова М.К., Козлова В.Т. Что нужно знать учителю о психологических особенностях учащихся // Школа и производство. - 1989. — № 6. - С. 10-14.

Кузнецов A.A., Бешенков С.С., Смекалин Д.О. ЭВМ на уроках математики // Математика в школе. - 1985. № 6. - С. 44-46.

Кухар В.М., Титова Г.С., Гришко А.Г. Формування пізнавальної активності школярів на уроках математики // Початкова школа. - 1984. - № 10. - С.36-44.

Сохань A.B., Ануфрієва P.A. Розвиток особи в нову технологічну еру // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 1. - С.34-44.

При кількості авторів статті більше трьох, вказують прізвища тільки перших трьох з додаванням слів "та інші".

Так само як і статті в журналах описують статті з неперіодичних видань — науково-технічних та науково- методичних збірників. Різниця полягає тільки у тому, що замість номера збірника праць вказують його випуск:

Гамезо М.В. Психология чтения проекционных чертежей и изображений // Ученые записки МГЗПИ. - 1972. Вып. 33. - С.32-46.

Денисов В.Л. К вопросу расчета оптимальной производственной мощности // Труды Ленингр. кораблестроит. ин-та. — 1976. — Вып. 113. — С.115-118.

Козак Ф.В., Сверида Б.В. Модульна система організації навчального процесу та рейтинговий контроль знань студентів // Проблеми вищої школи. - 1994. Вип. 81. - С. 32-35.

Сохор A.M. О дидактической переработке материала науки в учебниках (на примере физики) // Проблемы школьного учебника. - 1978. - Вып.6. - С. 89-100.

Четверухин Н.ф. Опыт исследования пространственных представлений учащихся // Известия АПН РСФСР. - Вып. 21. - С. 5-50.

Якщо випуск (том) видання, що продовжується, має ще окрему назву, то її вказують додатково:

Моисеев Б.К. К проблеме интуиции в учебном процессе // Педагогическое воздействие на осознаваемые и неосознаваемые компоненты психики. — Пермь, 1975.- С. 29-58. (Уч. зап. Перм. пед. ин-та. Т. 143).

Бібліографічний опис статті з неперіодичного видання повинен містити відомості про саму статтю та відомості про видання, виконані за правилами опису книги:

Колбановский В.Н. Роль пространственного воображения в развитии технических способностей // Способности и интересы: Сб. статей / Под ред. Н.Д.Левитова, В.А.Крутецкого. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. - С. 122-147.

Мостепаненко М.В. Диалектический материализм и проблемы взаимосвязи и взаимодействия наук // Методологические проблемы взаимосвязи и взаимодействия наук: Сб. статей. — Л.: Наука, 1970. — С. 6-8.

Ребус Б.М. Психологический анализ конструктивно-технической деятельности // Психология трудовой и конструктивной деятельности: Сб. статей. — Ставрополь: Кн. изд-во, 1966. — С. 67-81.

Шадриков В.Д. Способности в структуре психики // Диагностика познавательных способностей: Сб. науч. трудов. — Ярославль: ЯрГУ, 1986- С.3-8.

Якиманская И.С. Некоторые вопросы повышения уровня развития пространственных представлений у школьников // Повышение эффективности и качества преподавания черчения: Сб. статей / Сост. А-Д-Ботвинников. — М.: Просвещение, 1981. — С.44-55.

Бібліографічний опис матеріалів виступу на науковій конференції виконують подібно до опису статті у журналі чи збірнику.

Приклади:

Дудик М.В. Використання комп'ютерного моделювання при вивченні статистичної фізики // Нові інформаційні технології в навчальному процесі загальноосвітньої школи та вузу: Теми доповідей IV Міжвузівської науково- практичної конференції, 15-18 листопеда 1995р. — К., 1995. — С. 39-41.

Оржехівський В.М. Експертні оцінки в дослідженнях змісту освіти // Стандарти загальної середньої освіти. Проблеми, пошуки, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 25-26 червня 1996р. - К., 1996. - С. 40-41.

Перепелиця П.С., Рибалка В.В., Смульсон М.Л. Психологічні аспекти визначення здібностей до технічної творчості // Актуальні проблеми професійної орієнтації і технічної творчості учнівської молоді: Тези доповідей і повідомлень Міжвузівської науково-практичної конференції, 11-12 грудня 1990р. - рівне, 1990. - С. 120-121.

Руденко Ю.Д. Українознавство як наукова основа виховання в учнів національної самосвідомості // Виховання національної самосвідомості школярів: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 8-9 жовтня 1996р. - К., 1996. - С. 39-41.

Савицкая Е.И., Костенко O.P., Рогачевская М.В. и др. Методические подходы к комплексной оценке влияния социально-гигиенических факторов на здоровье населения // Тезисы докладов XI съезда гигиенистов Украинской ССР, 16-18 декабря 1986 г. - Львов, 1986. - С.25-27.

Бібліографічний опис статті з енциклопедії подібний до опису статті в журналі. Назви універсальних енциклопедій дозволяється у відомостях про видання вказувати абревіатурами (Большая Советская Энциклопедия - БСЭ, Українська Радянська Енциклопедія - УРЕ і т.ін.). Місце видання енциклопедій і назву видавництва не вказують.

Приклади:

Бевз Г.П. Геометрична прогресія // УРЕ. 2-ге вид. 1978, Т. 2. - С. 530.

Бирюков Б.В., Гастев Ю.А., Геллер Е.С. Моделирование // БСЭ. 3-е изд. 1974, T. 16. - С. 393-395.

Іванов В.П., Мазепа В.І. Культура // уре, 2-ге вид. 1981, Т. 6. - С. 10-11.

Конфорович А.Г. Арифметика // УРЕ. 2-ге вид. 1977, Т. 1. - С.243.

Ребане Т.К. Квантовая химия // Краткая химическая энциклопедия, 1963, Т.2. - С. 526-534.

У бібліографічному описі окремої частини книги спочатку наводять відомості про працю в цілому, а потім — про відповідну частину:

Гольдгамер Г.И. Информационное обеспечение исследований и разработок. — M.: Наука, 1986. Глава 3. Создание документов и управление их потоками, С.118-149.

Драгоманов М.П. Вибране ("... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні) / Упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису Р.С.Міщук. — К.: Либідь, 1991. Чумацькі думки про українську національну справу, С. 461-558.

Крип'якевич І.П. Історія України / Відп. редактори Ф.П.Шевченко, Б.З.Якимович. — Львів, світ, 1990. Частина 3. Козацька держава. 1. Богдан Хмельницький, С. 170-186.

Культура і побут населення України: Навч. посібник / Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. та ін. — 2-ге вид., доп. та перероб. — К.: Либідь, 1993. розділ 3. Духовна культура українського народу. 4. Народне образотворче мистецтво, С.219-232.

Ломов Б.ф. Вопросы общей И педагогической ПСИХОЛОГИИ. - (VI . А

Педагогика, 1991. Часть III. Педагогическая психология. Раздел | Научно технический прогресс и средства умственного развития человека, С. 129-156.

Посилання у тексті наукової праці на включені до списку літературних джерел документи може відбуватись по різному.

Коли бібліографічні описи у списку пронумеровані, то щоб зробити посилання, у тексті після згадування про конкретний документ (або після наведення цитати з нього) у квадратний дужках вказують порядковий номер документа арабськими цифрами, за яким його наведено у списку літературних джерел: [17]. У разі необхідності вказують конкретні сторінки згадуваного джерела (особливо коли наводять цитату): [24, С.72]. Для багатотомних видань може бути вказаний і номер тому: [32, Т.З, С.232].

Якщо бібліографічний список не пронумеровано, то для посилання на документ у квадратних дужках наводять початкові слова бібліографічного опису — прізвище автора або перші слова назви праці — і рік видання, наприклад:

[ Терещенко ОМ, 1992\, [Дидактичні умови, 1989\.

Більш детально і повно з вимогами до складання бібліографічних описів літературних джерел можна ознайомитись у спеціальних виданнях1.

7.4. Вимоги до оформлення наукових праць

Загальне враження і оцінка наукової праці визначається не тільки її змістом, а й її структурою, мовою, оформленням, виглядом ілюстративних матеріалів, правильністю посилання на літературні джерела та оформленням списку використаних літературних джерел.

Оформлення наукової праці здійснюється згідно з вимогами до звітів про науково-дослідні роботи, встановленими Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення".

Розглянемо найбільш основні загальні вимоги до оформлення наукових праць.

Виразність і мова тексту. Назви і заголовки окремих частин наукової праці повинні бути короткими і відображати головну сутність викладеного у них змісту.

Братися за написання тексту слід тільки після того, як попередньо складено план його побудови. План можна складати за принципом від загальних положень до часткових і навпаки. Головне, щоб він враховував специфіку дослідження, був чітким і логічним.

Кожна наукова праця (особливо, коЛи вона призначена для публікації) повинна мати реферат і висновки. Вони, як правило, пишуться після завершення усієї праці. Реферат виконує функції розширеного заголовку праці, коротко розкриваючи її зміст. Висновки — це концентрація самого головного, нового, що одержано на основі проведеного дослідження.

Автор повинен пам'ятати: зрозуміле ним у процесі дослідження ще невідоме потенційним читачам. Концентрація уваги на новому, чітке пояснення складних моментів, застосування аналогій з широко відомими явищами і фактами стане запорукою привертання уваги читачів до основних положень праці. Складаючи план, роблячи виклад тексту, бажано передбачити, щоб читачам було надано можливість самостійно прослідкувати всю послідовність проведеного дослідження. Але і це не головне. Важливо, щоб хід авторських міркувань завжди був у полі зору читача.

У спеціальній літературі іноді застосовують вислів "інформаційний шум". Він може бути характерним для багатьох наукових документів. Одна із найсуттєвіших причин цього — відсутність у автора уміння стисло і разом з тим досить повно викласти свої міркування, правильно застосувати засоби їх передачі.

Письмове оформлення наукової праці вимагає точності і виразності викладу матеріалу. Особливо важливо при цьому застосовувати правильну термінологію. Потрібно застосовувати терміни, які є загальноприйнятими у науковій літературі, підручниках і довідниках. У науковій праці не дозволяється застосовувати поняття, запозичені з побутової мови. Неправомірно, коли автор без достатніх для цього підстав сам придумує нові терміни, при тому що для відповідних понять вже існують сталі терміни. Отже, використані у роботі терміни повинні співпадати із

загальноприйнятими. Погане володіння дослідником спеціальними термінами вказує на його поверхові знання у відповідній галузі науки. Уведення кожного нового терміну замість вже звичного повинне бути науково обґрунтованим.

Виклад тексту наукової праці повинен бути послідовним, логічно завершеним, з чіткими формулюваннями, які виключають двозначне та неправильне розуміння інформації; мова тексту — виразною, лаконічною і відповідати нормам літературної мови.

Засмічення мови наукової праці неправильними зворотами, канцеляризмами свідчить про низьку грамотність автора, а то і про відсутність у нього чітких уявлень про ті питання, які він намагається викласти на сторінках своєї праці. Складніші справи з термінологією. Може бути, що один термін часом можна зрозуміти по різному. Або навпаки, одне поняття може пояснюватись зразу кількома термінами. Термін може не відповідати і навіть суперечити поняттю. Причому, у науковій термінології ще дуже багато слів іноземного походження. Саме через все це і засмічується наукова мова.

Цитування у тексті. Обов'язковий елемент наукової праці — звертання до цитат. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. Слід пам'ятати, що цитування — це не засіб для захисту авторитетною думкою власного тексту або аргументованого переконання опонентів1. Цитата повинна бути лише засобом розвитку власних міркувань за допомогою раніше висунутих іншими авторами правильних чи неправильних (на думку автора даної праці) ідей.

Щоб вказати джерела цитат, запозичень конкретних положень, формул, статистичних даних та деяких інших відомостей, а також щоб навести відомості про проаналізовані у тексті раніше опубліковані праці, застосовують бібліографічні посилання. Вони бувають кількох видів. Найчастіше застосовують два види посилань на літературні джерела:

  1.  зроблені усередині тексту (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання);
  2.  підрядкові, розташовані унизу сторінки під рядками основного тексту.

Іноді окремі види посилань комбінують між собою.

Посилання, зроблені усередині тексту, беруть у дужки. Підрядкові посилання пов-язують з місцем тексту, до якого вони мають відношення, арабськими цифрами (за порядковими номерами посилань) у вигляді: текст1 -> 'Посилання. Замість числових позначень іноді застосовують значок у вигляді зірочки (текст* —► 'Посилання).

Місце позначення, яке пояснює зв'язок тексту з посиланням може бути різним:

  1.  після цитати, якщо пояснюючий текст знаходиться перед нею або вміщений у її середину (Савченко В.І. зазначав: "Текст цитати"1; Текст цитати, — зазначав В.І. Савченко, — текст цитати"1)',
  2.  після пояснюючого тексту, якщо його розміщено після цитати ("Текст цитати, - писав С.В.Мироненко1, доповнюючи надалі новими даними2);
  3.  після слів, до яких відноситься бібліографічне посилання (якщо це не цитата) або в кінці речення, якщо посилання важко віднести до конкретних слів.

Бібліографічні описи у посиланнях дещо спрощують. У бібліографічному посиланні на книги можна не вказувати її обсяг (кількість сторінок).

У бібліографічному посиланні на статтю із журналу дозволяється:

не вказувати основну назву статті, але при цьому обов'язково потрібно навести сторінки, на яких її вміщено у журналі:

Дубинчук О. С. // Педагогіка і психологія. — 1994. — N° 3. — С.37-44. не вказувати сторінки, на яких міститься стаття, але тоді

потрібно навести її назву:

Дубинчук О.С. До проблеми впорядкування педагогічної термінології // Педагогіка і психологія. — 1994. — № 3.

Коли виконують кілька бібліографічних посилань на одне літературне джерело, то в наступних після першого посилання наводять слова "Там само" і вказують тільки відповідні сторінки. У посиланнях на багатотомні і серіальні видання, крім сторінок вказують номер тому, випуску (частини) або рік видання:

Там само. — С. 112.

Там само. — Т. 1. — С. 47.

Там само. - 1991. Вип. 7. - С. 62.

Якщо у тексті зроблено посиланню тільки на одне літературне джерело, то у відповідному місці тексту у круглих дужках вказують номери сторінок, а слова "Там само" не наводять.

У повторному посиланні на одну працю конкретного автора (чи авторів) назву праці й наступні за назвою елементи не вказують і замінюють словами "Покажчик творів" і наводять номер тома чи випуску та сторінки, на які посилаються. Наприклад, у першому посиланні вказують:

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. — М, 1977. — Кн. 2. Научная мысль как планетное явление. — С. 39.

Наступні посилання можуть мати вигляд:

Вернадский В.И. - Кн. 2. - С. 10.

Вернадский В.И. Указ. соч. — Кн. 2. — С. 10.

Одиниці фізичних величин у тексті. Користуючись одиницями фізичних величин, слід чітко розмежовувати такі терміни, як розмірність фізичної величини і одиниця фізичної величини (розмірність являє собою добуток основних величин, піднесених до відповідного ступеня). Неправомірною є і словосполука "одиниця вимірювання", тому що вимірювання — це процес.

Позначення одиниць вказують тільки після числових значень величин. Застосування скорочених позначень замість повних назв одиниць у тексті (без числових значень величин) не дозволяється. Позначення одиниць вказують після цифрового значення величини (і обов'язково поруч). Між останньою цифрою числа і позначенням одиниці залишають невеликий проміжок (наприклад, 90 %, 24 °С). Не роблять проміжків для знаків, припіднятих над рядком: 5° 45' 20".

До назв і позначень одиниць фізичних величин не повинні входити додаткові відомості, що вказують, наприклад, на умови вимірювання. Такі відомості потрібно включати до назви самої фізичної величини. Так, замість "довжина 7 пог. л/" слід записати " погонна довжина 7 м".

При написанні позначень похідних одиниць, що не мають власних назв, слід керуватись такими правилами:

Буквені позначення одиниць, які входять у добуток, слід відокремлювати крапкою як знаком множення: Н • м, А • м2.

У буквених позначеннях відношень одиниць як знак ддлення застосовують похилу лінію: м/с.

Застосовуючи похилу лінію, добуток позначень одиниць у знаменнику слід брати в дужки: Вт/(м • К).

Числа та знаки у тексті. У наукових працях гуманітарного спрямування використовується, як правило, цифрова та словесно- цифрова форма запису інформації.

Прості кількісні числівники без одиниць вимірювання пишуться словами.

Наприклад, один примірник (а не: 1 примірник), три серії дослідів (а не: 3 серії дослідів).

Складні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такі числівники пишуться словами). Числа із скороченим позначенням одиниць вимірювання пишуться цифрами. Наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочення "л", "кг" та ін. крапка не ставиться.

При перерахуванні однорідних чисел (величин і відношень) скорочена назва одиниці вимірювання ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 7, 14 та 21 кг.

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами не мають на письмі відмінкових закінчень, якщо вони супроводжуються іменниками. Наприклад, на 20 сторінках (а не на 20-ти сторінках).

Якщо однозначні цілі числа навіть у непрямих відмінках стоять поруч з двох- і багатозначними, то їх наводять у цифровій формі.

Прості та складні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад, третій, п'ятий, сорок четвертий, двісті сорок сьомий.

Відмінкове закінчення у порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, повинне бути однобуквеним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть голосна (5-й, 20-е) і двобуквеним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть приголосна (5-го, 20-му).

Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад, у розділі 5, на рис. 27, у табл. 14. Так само без відмінкових закінчень записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть (віків), кварталів, томів видань. Наприклад XX століття (а не ХХ-е століття).

Якщо один за другим повинні йти два порядкових числівники, які розділені комою або з'єднаних сполучником, відмінкове закінчення нарощують у кожного з них, наприклад: 1-й, 2-й ряди. У випадку більшої кількості порядкових числівників, розділених комою або з'єднаних сполучником, відмінкове закінчення нарощують тільки у останнього числівника, наприклад: 8, 10, 14, та 17-й сектори.

Числівники, що входять до складних слів, у наукових текстах пишуться цифрами. Наприклад, 12-тисячний знак, 90-відсоткова достовірність.

Багатозначні числа у цифровій формі, починаючи з 4-значних, діляться пропусками на групи справа наліво (по три цифри, наприклад, 2 700, 4 660 000 500). Крапки у пропусках не ставлять. Не розбиваються на групи цифри у числах, що позначають номери (після знака номера), у марках машин і механізмів, у позначеннях нормативних документів (стандарти, технічні умови, постанови, накази тощо).

Великі круглі числа (тисячі, мільйони, мільярди) зручніше писати у вигляді поєднання цифр із скороченням тис., млн, млрд, наприклад, 6 тис., 12 млн., 14 млрд.

У числах з десятковими дробами ціле число відокремлюють від дробу комою, а не крапкою. Прості дроби у тексті пишуть через похилу риску, наприклад: 1/7, 2/5.

Якщо у тексті наводяться граничні величини, то для відокремлення їх перевагу слід віддавати трьом крапкам (...), або ставити перед ними прийменники "від" (перед першим числом) і "до" (перед другим), наприклад: шириною 3...5 мм, або шириною від 3 до 5 мм.

При необхідності показати значення величин з граничними відхиленнями, слід числові значення з граничними відхиленнями брати у дужки і позначення одиниць розміщувати після дужок або проставляти позначення одиниць після числового значення величини і так само після її граничного відхилення, наприклад: (50,0 ± 0,1) км, або 50,0 км ± 0,1 км.

Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою — одиниця фізичної величини, потрібно писати так: 7-метровий, 5-амперний. У науковій літературі у складних словах з числівником і прикметником "відсотковий" перевагу слід віддавати формі з нарощуванням одно- або двобуквеного закінчення за правилами нарощування відмінкового закінчення у порядкових числівниках, позначених арабськими цифрами, наприклад: 15 %-й

РОЗЧИН, 20 %-го розчину. СТіПі ,

Знак № § % °С у тексті може стояти тільки біля цифри.

Якщо такий знак зкстосований без поєднання з числом у цифровіи формі, то його замінюють словом.

Математичні позначення =, =, ±, //, <, >. та деякі інші у тексті передають тільки словами дорівнює, приблизно дорівнює, не дорівнює, перпендикулярно, паралельно, менше, більше.

Перерахування у тексті. Наукові тексти відзначаються великою кількістю перерахувань (переліків), які складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з маленьких літер і позначаються арабськими цифрами або маленькими літерами із напівкруглою дужкою, що закривається. Існують два варіанти оформлення таких фраз.

Перший варіант: перерахування складаються з окремих слів (або невеликих фраз без розділових знаків всередині), які пишуть в підбор з іншими текстом і відокремлюють один від одного комою. Наприклад:

Турбіни розділяються на три види: 1) активні, 2) реактивні і 3) комбіновані.

Другий варіант: перерахування складаються із розгорнутих фраз з власними розділовими знаками. Тут частини перерахування найчастіше пишуться з нового рядка і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад:

Новий верстат відрізняється від старого:

  1.  наявністю щита, який є екраном;
  2.  великою частотою обертання шпинделя;
  3.  зручнішим розташуванням органів керування.

Коли частини перерахування складаються із закінчених фраз, вони пишуться із абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються один від одного крапкою. Наприклад:

За принципом дії автомобільні двигуни поділяються на дві основні групи:

  1.  Карбюраторні двигуни. До їх числа належать двигуни головним чином легкових автомобілів.
  2.  Дизельні двигуни. Це, насамперед, двигуни вантажних і Деяких марок легкових автомобілів.

Скорочення у тексті. Скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати Максимум інформації. Довільні скорочення слів застосовувати 

неприпустимо. Щоб правильно користуватись скороченнями, слід звертатись до словників прийнятих скорочень, які можна знайти у довідкових виданнях.

Для утворення скорочених слів існує три основних способи;

  1.  залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік — р.);
  2.  залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (рисунок — рис.);
  3.  пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс (університет — ун-т).

Дозволяється скорочувати слова перед цифрами, що позначають посилання у тексті на певний елемент чогось:

Том - т. Випуск - вип. Видання - вид. розділ - розд. Додаток - дод.

Скорочують деякі пояснюючі знаходяться не усередині речення):

частина - ч. малюнок - мал. таблиця - табл. номер -1 пункт - п.

До скорочень у тексті відносяться літерні абревіатури, які складаються з перших (початкових) літер повних найменувань. Абревіатури поділяють на такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН), і такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК ~ Вища атестаційна комісія).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19506. Методологические принципы проектирования АСУТП 27.5 KB
  Методологические принципы проектирования АСУТП Разработка проекта заключается в координации всей работы головной организацией несущей ответственность за внедрение АСУ в целом. Проект АСУТП – это модель будущей системы в терминах некоторых языков схемы т...
19507. Что называется автоматическим управлением? Структурная схема замкнутой системы автоматического управления 34 KB
  Что называется автоматическим управлением Структурная схема замкнутой системы автоматического управления Управление каким либо объектом это воздействие на него в целях достижения требуемых процессов или состояний. В качестве объекта можем рассматриваться люба...
19508. Принципы управления 51 KB
  Принципы управления Основные принципы автоматического управления. Рассмотрим 3 принципа. разомкнутое управление Принцип конденсации. Принцип обратной связи Разомкнутое управление Принцип разомкнутого управления. Обеспечивает достаточно в...
19509. Переходная характеристика объекта. Кривая разгона 25.5 KB
  Переходная характеристика объекта. Кривая разгона. Переходная характеристика обозначается ht и представляет собой переходный процесс изменения во времени выходного сигнала при подаче на вход объекта единичного ступенчатого воздействия. Единичное воздействие – э
19510. Импульсная переходная ункция 23.5 KB
  Импульсная переходная ункция. Импульсная функция обозначает ωt представляет собой реакцию объекта на единичный импульс. Единичный импульс – это сигнал высота которого равна бесконечности при ширине равной 0. Площадь единичного импульса равна 1 Связь между переходн
19511. Передаточная функция 35.5 KB
  Передаточная функция Одной из основных характеристик объектов широко применяемых в ТАУ является передаточная функция. Передаточной функцией называют отношение преобразованное по Лапласу выходного к преобразованному по Лапласу входному сигналов. Передаточная функ
19512. Частотные характеристики 43.5 KB
  Частотные характеристики. Эти характеристики описывают установившиеся вынужденные колебания на выходе объекта при подаче на его вход гармонического воздействия. Пусть на вход объекта подаётся гармонический сигнал следующего вида: А – амплитуда ω – угловая частота. П...
19513. Статическое идеальное звено 6.88 MB
  Статическое идеальное звено. Идеальное статическое звено: Усилительное или пропорциональное Эго уравнение и в статике и в динамике имеет вид: Таким образом сигнал усилительного звена в любой момент времени равен входному сигналу умноженного на постоянный коэффиц...
19514. Идеальное интегрирующие звено 1.27 MB
  Идеальное интегрирующие звено. Уравнение такого звена: Выходной сигнал интегрирующего звена равного интегралу по времени выходного сигнала умноженное на постоянный коэффициент. Пример интегрирующего звеньев является различные счетчики суммирующие...