63635

ВАРТİСТЬ İ ОПТИМİЗАЦİЯ СТРУКТУРИ КАПİТАЛУ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Перше наукове визначення капіталу дав Аристотель. У перелічених визначеннях категорія капіталу пов’язується з речовою формою і не враховує грошового капіталу який не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для їх придбання для забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Украинкский

2014-06-22

787.31 KB

1 чел.

70

7. ВАРТİСТЬ İ ОПТИМİЗАЦİЯ СТРУКТУРИ КАПİТАЛУ

7.1. Капітал підприємства як об’єкт фінансового менеджменту

.1.1. Сутність капіталу та його роль у діяльності підприємства 

Сутність економічної категоріїкапіталдосліджується науковою думкою протягом багатьох століть.

Первісне значення термінакапітал” (від лат. capitalis) означає головний, основний. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали позначати основне майно або основну грошову суму.

Перше наукове визначення капіталу дав Аристотель. Сутність його він пов’язував, з одного боку, з майном, з володінням, а з іншогоз мистецтвом забезпечувати достаток, або з такою діяльністю, яка спрямована на отримання прибутку на зроблені вкладення.

У подальших дослідженнях капітал розглядався як сукупність засобів виробництва, що приносять дохід власнику цих засобів; як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; як сукупність речей, без яких виробництво не могло здійснюватися, але які не є безплатними дарами природи.       

У перелічених визначеннях категорія капіталу пов’язується з речовою формою і не враховує грошового капіталу, який не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для їх придбання для забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал як певне вкладення коштів, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів, тобто вкладення у робочу силу.

Розглянуті підходи до визначення капіталу можна охарактеризувати як макроекономічні. З погляду підприємця (тобто на мікроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оціни майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.

Функціонування капіталу на мікроекономічному рівні характеризується процесом його індивідуального кругообороту, який здійснюється за відомою схемою:

Закупівля 

Виробництво

Реалізація

Гроші 

Товари (ресурси)

Товар

Гроші 

Тобто капітал будь-якого суб’єкта господарювання складається з трьох частин, а саме:

  •  засоби виробництва;
  •  готова продукція;
  •  гроші та грошові документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів виробництва (елементів постійного та змінного капіталу). Для цього воно вступає в економічні відносини з продавцями на ринку засобів виробництва і виходить на ринок праці для придбання необхідної за кількістю та якістю робочої сили.

Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал. Функція грошового капіталу зводиться до придбання елементів виробничого капіталу.

Якщо підприємство має засоби виробництва і робочу силу, починається виробничий процес. На цьому етапі капітал виступає як виробничий капітал. Основна функція виробничого капіталуприносити більшу вартість, тобто самозростати.

Але для того щоб підприємство отримало більшу вартість у грошовій формі, треба реалізувати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу. Основна функція товарного капіталуреалізація товару й одержання більшої вартості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває трьох формгрошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу.

На кожний даний елемент для капіталу, що функціонує в тій чи іншій сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Обсяг капіталу підприємства визначається величиною виробничого капіталу. Чим триваліший процес виробництва продукції, тим більшим має бути виробничий капітал.

Саме виробничий капітал створює більшу вартість, і тому значна його частина фіксується у грошовій формі. Тому виробничий капітал виступає основним фактором, що впливає на розмір капіталу підприємства.

Підприємства (підприємці) певну частину капіталу формують у грошовій формі. Це пояснюється:

  •  потребою в наявних грошових коштах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;
  •  бажанням мати певний резерв, який можна пустити в обіг для швидкого отримання доходів (і прибутку);
  •  необхідністю мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок непередбачуваних подій.

Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними зобов’язаннями виробника. Головними чинниками при цьому виступають обсяг виробництва, стан ринку збуту, організація збуту й інфляційні процеси, які сприяють відносному зростанню товарного капіталу.

Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругооборот. Безперервний рух капіталу у сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообороту перетворюють його в оборот капіталу.

Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Наприклад, уречевлена частина капіталу (будівлі, приміщення) функціонує багато років, тому обертається повільно. Оборот капіталу, вкладеного в основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, заробітній платі працюючих, авансується підприємством для кожного виробничого циклу і повертається підприємству з вартістю реалізованої продукції (товару, робіт, послуг).

Отже, частину капіталу, яка зберігає свою споживну вартість протягом кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт частинами, називають основним капіталом. Частину капіталу, що втрачає свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю повертається на підприємство разом з реалізацією продукції, називають оборотним капіталом. Чим вища частка оборотного капіталу у співвідношенні між основним і оборотним капіталом, тим швидше обертається капітал. Підприємці повинні контролювати загальний оборот свого капіталу, тобто оборот авансованої ними вартості, і повернення цього капіталу до вихідної формигрошової.

Отже, капіталце одна з категорій, яка найбільш широко використовується у фінансовому менеджменті. Він є базою створення і розвитку підприємства.     

Зміст категоріїкапіталпроявляється в його специфічних рисах і сутнісних характеристиках (рис. 7.1).

Капітал підприємства як об’єкт управління 

економічною діяльністю

фінансовою діяльністю 

за формами власності 

факторами ризику

накопиченням

виробничими ресурсами

джерело доходу

купівлі-продажу

інвестиційними ресурсами

сприяє ліквідності, платоспроможності

Рис. 7.1. Основні характеристики капіталу як об’єкта управління 

У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і в майбутньому періодах. Будь-яке підприємство веде виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

Капітал підприємстваголовний вимірник його ринкової вартості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.

Зростання власного капіталу в динаміці характеризує рівень ефективності господарської діяльності підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. İ навпаки, зниження обсягу власного капіталу пов’язане з неефективною, або збитковою, його діяльністю.

Велика роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні інтересів держави, інвесторів, власників і працюючих обумовлює його значущість як об’єкта фінансового менеджменту.

7.1.2. Види капіталу підприємства та їх характеристика 

Капітал підприємства класифікується за такими ознаками:

  •  за належністю підприємству;
  •  джерелами формування капіталу;
  •  належністю власникам капіталу;
  •  формою власності;
  •  організаційно-правовою формою залучення капіталу;
  •  терміном залучення капіталу;
  •  формами перебування в процесі кругообороту;
  •  об’єктами інвестування;
  •  рівнем ризику;
  •  правовою формою використання;
  •  за характером використання у виробничому процесі.

Класифікація капіталу за ознаками наведена на рис. 7.2. 

Ознака класифікації

Вид капіталу

Належність підприємства

власний

позичковий

Джерела формування капіталу

внутрішній

зовнішній 

Національна належність власників капіталу 

вітчизняний

іноземний 

Форма власності (формування статутного капіталу)

приватний

державний 

Організаційно-правова форма залучення капіталу

акціонерний

пайовий

індивідуальний 

Термін залучення капіталу

довгостроковий

короткостроковий

Форма перебування в процесі кругообороту 

грошовий

виробничий

товарний 

Об’єкт інвестування 

основний

оборотний

Рівень ризику 

безризиковий

середньоризиковий

високоризиковий

Правова форма функціонування

легальний

тіньовий

Використання у виробничому процесі 

працюючий

непрацюючий

За цілями використання

продуктивний

позичковий

спекулятивний

За формою використання 

споживчий

накопичуваний

Рис. 7.2. Класифікація капіталу за ознаками

Розглянемо сутність окремих видів капіталу підприємства. 

За належністю підприємству розрізняють власний і позичковий капітал.

İнформація про власний капітал міститься в першому розділі пасиву балансу. Власний капіталце частка активів (майна) підприємства, яка формується за рахунок внесків засновників та власних коштів суб’єктів господарювання.

Позичковий капіталце кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, повернення та платності. Основними видами позичкового капіталу є: банківські кредити, емісія облігацій, фінансовий лізинг. Як власний, так і позичковий капітал може бути сформований за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел формування власного капіталу належить: нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування і кошти, отримані від реструктуризації активів. До зовнішніхвнески засновників і безповоротна фінансова допомога.

Джерелами формування позичкового капіталу є банківські і комерційні кредити, облігаційні позики; фінансовий лізинг і кредиторська заборгованість (рис. 7.3).    

За національною належністю власників капіталу, що надають його в господарське користування підприємству, розрізняють національний та іноземний капітал, інвестований у підприємство.

За формою власності розрізняють капітал приватний і державний. Ця класифікація капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного фонду підприємства. Вона є основою відповідної класифікації підприємств за формами власності.   

За організаційно-правовою формою залучення капіталу підприємством виділяють акціонерний, пайовий та індивідуальний його види. Такий розподіл капіталу відповідає узагальненій класифікації підприємства за організаційно-правовими формами діяльності. Акціонерний капітал формується підприємствами, що створені у формі акціонерних товариств відкритого та  закри-

Капітал

Власний

Позичковий

Внутрішні джерела формування 

Зовнішні джерела формування 

Внутрішні джерела формування

Зовнішні джерела

Нерозподі-лений прибуток 

Внески заснов-ників

Кошти для забез-печення майбутніх витрат і  платежів

Банків-ські кредити

Амортиза-ційні від-рахування 

Безпово-ротна фі-нансова допомога 

Комер-ційні кредити

Кошти, от-римані від реструкту-ризації активів  

Обліга-ційні позики 

Креди-торська заборго-ваність 

Фінансо-вий лізинг 

Рис. 7.3. Формування власного і позичкового капіталу 

того типу. Акціонерні товариства мають широкі можливості формування капіталу із зовнішніх джерел шляхом емісій акцій. При достатньо високій інвестиційній привабливості таких підприємств їх акціонерний капітал може бути сформований з участю іноземних інвесторів.  

Пайовий капітал формується при створенні товариств з обмеженою відповідальністю.

İндивідуальний капітал формується під час створення індивідуальних підприємств (сімейних).

Залежно від строку, на який залучається капітал, розрізняють довгостроковий та короткостроковий його види. Довгостроковий капітал підприємства складається із власного капіталу, а також із позичкового капіталу зі строком використання більше одного року. Короткостроковий капітал підприємства залучається на період до одного року. Короткострокові кредити використовуються підприємством у разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з нестачею оборотних коштів.

За формою перебування в процесі кругообороту капітал підприємства реального сектору поділяється на капітал у грошовій, виробничій та товарній формі.

На першій стадії капітал у грошовій формі авансується в конкретні фактори виробництва (засоби праці, предмети праці), перетворюючись у такий спосіб у виробничу форму. На другій стадії виробничий капітал у процесі вироблення продукції поступово перетворюється в товарну форму. На третій стадії товарний капітал під час реалізації продукції перетворюється в грошовий капітал (рис. 7.4). 

Капітал у грошовій формі

Капітал у виробничій формі 

Капітал у товарній формі 

Рис. 7.4. Кругооборот капіталу підприємства

Залежно від об’єкта інвестування розрізняють основний та оборотний капітал підприємства. Основний капітал підприємства –це сукупність майнових цінностей підприємства, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види необоротних активів.

Оборотний капітал підприємстваце сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують господарський процес і повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. Отже, оборотний капітал характеризує ту частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

Залежно від рівня ризику капітал поділяють на три основні групи: безризиковий, середньоризиковий і високоризиковий. Безризиковий капітал характеризує ту його частину, яка використовується для здіснення безризикових операцій, що пов’язані з будь-якою (операційною, фінансовою, інвестиційною) діяльністю підприємства. Середньоризиковий капітал характеризує ту його частину, яка задіяна в операціях виробничого чи інвестиційного характеру, рівень ризику яких приблизно відповідає середньоринковому. Високоризиковий капітал характеризує його використання в операційній діяльності, що основана на принципово нових технологіях і пов’язана з випуском принципово нових продуктів, або в інвестиційній діяльності, що пов’язана з фінансовим інвестуванням у високоризикові інструменти.

Відповідно до правових норм функціонування розрізняють легальний ітіньовийкапітал. На сучасному етапі економічного розвитку України досить поширенийтіньовийкапітал. Це значною мірою пояснюється проведенням непослідовної економічної політики в державі.

За характером використання капіталу в господарському процесі розрізняють працюючий (функціонуючий) та непрацюючий (нефункціонуючий) капітал. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів та забезпеченні операційної, фінансової чи інвестиційної діяльності підприємства. Непрацюючий капітал, абомертвийкапітал, характеризує ту його частину, яка авансована в активи, що не беруть безпосередньої участі у здійсненні різних видів діяльності підприємства й у формуванні його доходів. Прикладом цього виду капіталу є кошти підприємства, авансовані в приміщення та обладнання, що не використовуються, які перебувають в резерві, ремонті, на консервації; запаси сировини та матеріалів для продукції, що вжене виробляється, або готова продукція, на яку відсутній попит покупців у зв’язку з втратою нею споживчих якостей.

За цілями використання капіталу на підприємстві можуть бути виділені такі види капіталу:

  •  продуктивнийце кошти, які інвестовані в операційні активи підприємства для здійснення операційної (основної) його діяльності;
  •  позичковий капіталта частина капіталу, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні вклади в комерційних банках; в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі);
  •  спекулятивний капітал –та частина капіталу, що використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, основаних на різниців цінах (придбання деривативів у спекулятивних цілях).

За характером використання власниками виділяють споживчий капітал і накопичений (реінвестований) капітал.

Споживчийце капітал, який пов’язаний з виплатою дивідендів, процентів; на покриття соціальних потреб підприємства і його працівників.

До накопиченого капіталу можна віднести нерозподілений прибуток звітного і минулих років. Він характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат.

Розглянуті види капіталу тісно пов’язані між собою і свідчать про складність економічної категоріїкапіталз теоретичного та практичного погляду.

7.1.3. Принципи формування капіталу підприємства

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства значною мірою пов’язаний з формуванням його капіталу. Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у формуванні необхідних активів, оптимізації їх структури з позиції забезпечення умов ефективного використання.

У процесі формування капіталу підприємство повинно дотримуватись таких основних принципів (правил):

. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Формування капіталу доцільно пов’язувати з завданнями забезпечення господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, а й у найближчій перспективі. Досягається це шляхом здійснення всіх розрахунків, пов’язаних з перспективами розвитку підприємства.

. Забезпечення відповідності позичкового капіталу обсягу оборотних і необоротних активів підприємства. Для створення нового підприємства загальна потреба в капіталі включає:

- капітал, який пов’язаний з початковими витратами (ці витрати необхідні для розроблення бізнес-плану; вони становлять незначну частину і мають, як правило, одноразовий характер);

- стартовий капітал, призначенням якого є безпосереднє формування активів підприємства.

. Забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови досягнення високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу з позиції його належності. Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичкових фінансових коштів, які підприємство використовує у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу підприємства визначає багато аспектів не тільки фінансової, а й операційної та інвестиційної його діяльності, впливає на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків), а також формує співвідношення ступеня прибутковості і ризиків у процесі розвитку підприємства.

Структура капіталу пов’язана з особливостями кожної з його складових частин, тобто власного і позичкового.

Власний капітал підприємства характеризується такими основними особливостями:

- простотою залучення, тому що рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб’єктів господарювання;

- під час його використання підприємство не несе додаткових витрат (сплата відсотків), що сприяє фінансовій стійкості підприємства, забезпеченню його платоспроможності.

Одночасно власний капітал має певні недоліки:

- обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істотного розширення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

- висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу;

- невикористовувана можливість збільшення рентабельності власного капталу за рахунок залучених (позичкових) коштів. Без залучених коштів неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює 1), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансових можливостей приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

- досить широкими можливостями залучення, особливо за умови високого кредитного рейтингу підприємства, наявності застави чи гарантії поручителя;

- забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства за необхідності істотного розширення його активів і підвищенням темпів зростання обсягів його господарської діяльності;

- нижчою (порівняно з власним капіталом) вартістю завдяки забезпеченню ефектуподаткового щита” (вилучення витрат на його обслуговування з бази оподаткування під час визначення суми податку на прибуток);

- здатністю сприяти приросту фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Водночас використання позичкового капіталу має такі недоліки:

- використання позичкового капіталу пов’язане з ризиком зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності підприємства. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу;

- активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму виплачуваного позичкового процента в усіх його формах (процента за банківський кредит; лізингової ставки; купонного процента за облігаціями; вексельного процента за товарний кредит);

- висока залежність вартості позичкового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. У ряді випадків за зниження середньої ставки позичкового процента використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв’язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів;

- складність процедури залучення коштів (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб’єктів (кредиторів), які вимагають у ряді випадків відповідних гарантій: застави (гарантії страхових компаній чи банків, інших суб’єктів, що надаються, як правило, на платній основі).

Отже, підприємство, що використовує позичковий капітал, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту рентабельності власного капіталу. Водночас більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (що зростає в міру збільшення питомої ваги позичкових коштів у загальній сумі капіталу).

. Забезпечення мінімізації витрат з формування капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі управління вартістю і структурою капіталу. Ці питання будуть розглянуті далі.

. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу за прийнятного для підприємства рівня фінансового ризику.

7.2. Управління власним капіталом

.2.1. Форми функціонування власного капіталу та їх характеристика

Створення юридичного суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головною метою функціонування капіталу підприємства є його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, іншихна товар або інші види цінностей.

При цьому матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь у господарському обороті. Сума грошових коштів, якщо вона не рухається, не є капіталом.

Поняття ”капітал” асоціюється з поняттям ”власність”. У момент створення підприємства його стартовим капіталом є вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства обчислюється за формулою:

Власний капітал = Вартість активів за балансом.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, отже власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Тому формула, за якою обчислюється власний капітал, набуває такого вигляду:

ВК = АЗ,

де ВКвласний капітал;

Авартість активів за балансом;

З  боргові зобов’язання. 

Отже, власний капіталце частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку капітал підприємства відображається в пасиві балансу і складається з власного капіталу і зобов’язань. У складі власного капіталу виділяють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (рис. 7.5).

Власний капітал підприємства

Статутний капітал

1 

Пайовий

2

Додатково вкладений

3

İнший додатковий 

4

Резервний

5 

Нерозподілений прибуток

6

Рис. 7.5. Форми функціонування власного капіталу підприємства

Крім цих складових елементів власного капіталу, П(С)БО 2 визначає коригувальні показники, які відображають рух власного капіталу підприємства у процесі його формування та управління. До цих показників відносять неоплачений і вилучений капітал.

Термінистатутний фонд,статутний капіталє тотожними і означають суму вкладень підприємства в його активи за номінальною вартістю, зафіксованою в установчих документах.   

Формування статутного капіталу на підприємствах окремих організаційно-правових форм має певні особливості.

Так, статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), яке здійснює свою господарську діяльність відповідно до схеми, поданої на
рис. 7.6, складається з вартості внесків його учасників. Діяльність ТОВ регулюється Законом УкраїниПро підприємства. Розмір статутного капіталу ТОВ не може бути меншим суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення ТОВ. Учасники даного товариства несуть відповідальність тільки в межах своїх внесків за правилами відповідальності в нерівних частках. У 2002 р. в Україні налічувалося біля 242 тис. ТОВ, або 86,2% від кількості господарських товариств колективної форми власності в Україні, проти 198 тис. у 2000 р. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна ТОВ, який гарантує інтереси його кредиторів.

Фізичні особи

Юридичні особи

Засновницький договір, статут

Товариство з обмеженою відповідальністю

Учасники (відповідальність у межах внесків)

Майно (власність товариства)

Підприємницька діяльність

   

Рис. 7.6. Організаційна схема товариства з обмеженою відповідальністю

Реальна вартість частки учасника товариства відповідає частині вартості чистих активів товариства, пропорційно розміру його частки.

Вкладом у статутний капітал Товариства можуть бути:

- гроші;

- цінні папери;

- майномайнові права, які мають грошову оцінку.

Під час створення ТОВ кожний засновник мусить зробити повний свій внесок у статутний капітал протягом визначеного строку. На момент державної реєстрації його статутний капітал має бути сплачений засновниками не менш як наполовину. Збільшення статутного капіталу можливе тільки після його повної оплати.

Загальні збори учасників ТОВ можуть прийняти рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників.

Додатковий внесок кожного учасника не може перевищувати частини загальної вартості додаткових внесків і бути пропорційним розміру частки цього учасника у статутному капіталі.

Збільшення статутного капіталу здійснюється на основі рішення загальних зборів учасників товариства.

Зміна статутного капіталу Товариства може здійснюватися і в бік його зменшення, шляхом зменшення номінальної вартості частки всіх учасників Товариства. Але статутний капітал не може бути зменшений до такої межі, щоб його розмір став меншим мінімального розміру статутного капіталу, визначеного Законом на дату державної реєстрації.

Зменшення статутного капіталу може бути з причин:

- неповної його оплати учасниками потягом року з моменту державної реєстрації;

- якщо по закінченні другого і наступних фінансових років вартість чистих активів буде меншою статутного капіталу. При цьому зменшення статутного капіталу здійснюється до розміру, що н перевищує вартості чистих активів. (Якщо вартість чистих активів буде меншою мінімального розміру статутного капіталу, встановленого Законом, Товариство підлягає ліквідації).

Статутний капітал акціонерного товариства поділяються на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства. Акціонерне товариство є найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для великих підприємств з великою  кількістю власників (акціонерів). Власниками товариства є акціонери, тобто особи, які володіють його акціями. Акціонерами можуть бути:

  •  фізичні особи;
  •  юридичні особи;
  •  держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

Розмір статутного капіталу відкритого акціонерного товариства (відповідно до проекту Закону УкраїниПро акціонерні товариства”) повинен бути неменшим суми, еквівалентної 50 тис. євро, закритого товаристване менше суми, еквівалентної 5 тис. євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день державної реєстрації товариства.

Якщо власники (учасники) АТ мають заборгованість за внесками до статутного капіталу підприємства, ця частка статутного капіталу має назву неоплаченого капіталу. Під час визначення величини власного капіталу підприємства ця сума вираховується.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу вираховується під час визначення загальної суми власного капіталу.

Слід зазначити, що статутний капітал є найбільш стабільною частиною власного капіталу акціонерного товариства. Його розмір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, які не змінили своєї форми власності (за винятком зазначених вище випадків, стосовно акціонерних товариств).

Особливості організаційно-правових норм ЗАТ і ВАТ подані на рис. 7.7 і 7.8.

Фізичні особи

Юридичні особи

Угода про створення АТ

Засновники 

Статут

Закрите акціонерне товариство

Учасники-акціонери (засновники і певне коло осіб)

Майно (власність товариства) 

Підприємницька діяльність

Емісійна діяльність (закрита підписка)

Рис. 7.7. Організаційна схема закритого АТ

Фізичні особи

Юридичні особи

Угода акціонерного товариства

Засновники (солідарна відповідальність)

Статут

Відкрите акціонерне товариство

Учасники-акціонери (необмежене коло осіб)

Майно (власність товариства) 

Підприємницька діяльність

Емісійна діяльність (відкрита підписка)

Рис. 7.8. Організаційна схема відкритого акціонерного товариства

Для державних підприємств статутний капіталце вартість усього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного комерційного розрахунку.

Для кооперативівце вартість майна, яке надано учасниками для здійснення господарської діяльності.

Протягом поточної діяльності у підприємств форми капіталу не є стабільними. Зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється  перетворення одних ресурсів на капітал, іншихна товар або інші види цінностей.

Акціонерні товариства також можуть змінювати розмір статутного капіталу (збільшувати і зменшувати). Збільшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

  •  емісії додаткової кількості акцій;
  •  обміну облігацій товариства на його акції;
  •  збільшення номінальної вартості капіталу.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

  •  зменшення номінальної вартості акції;
  •  зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу частини акцій у власників з метою анулювання.

Другою формою власного капіталу є пайовий капітал. Він відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств. Тобто пайовий капітал –це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові внески, які находять від членів АТ.

Додатковий вкладений капіталце сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назвуемісійний дохід.

İнший додатковий капітал –це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та інші види додаткового капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал становить найбільшу частку у складі власного капіталу.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства та засновницькими документами підприємства на покриття в майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капіталце джерело, яке створюється для гарантії безперервної роботи і виконання зобов’язань перед третіми особами. Наявність цього джерела надає останнім упевненість у погашенні підприємством своїх зобов’язань. Чим більший резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована (покрита), і в підприємства з’являються більші можливості для покриття збитків, якщо останні мають місце.

Створення резервного капіталу може мати обов’язковий (передбачається законодавством) і добровільний характервідповідно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо в установчих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.

İнформація про розмір резервного капіталу в балансі підприємства має велике значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, які розглядають резервний капітал як запас фінансової міцності підприємства.

Недостатній розмір обов’язкового резервного капіталу свідчить або про недостатній прибуток або по використання резервного капіталу на покриття збитків. 

Розміри відрахувань у резервний капітал визначають збори акціонерів і фіксуються в установчих документах товариства. При цьому АТ і спільні підприємства повинні дотримуватися мінімальної його межі. Розмір резервного капіталу ВАТ не може перевищувати 25% від статутного капіталу. При цьому щорічно підприємств повинні робити відрахування в резервний капітал не менше 5% чистого прибутку до того періоду, поки його розмір не досягне розміру, визначеного товариством.

Резервний капітал спрямовують для покриття збитків у звітному періоді, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капітал створюється підприємствами і на випадок ліквідації підприємства для покриття кредиторської заборгованості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) –сума прибутку, яка реінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капіталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення., і неасигновану, яка не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях досить часто встановлюється обмеження на певну частину нерозподіленого прибутку, яка не може бути використана на виплату дивідендів. Якщо обмеження знімаються, ця частина може бути сплачена у вигляді дивідендів або використана в інший спосіб. Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені поточною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується за такою формулою:

     1

Пн = Пн + ПчДп –В,

де: Пннерозподілений прибуток поточного року;

  1

Пн –нерозподілений прибуток за попередній рік;

Пччистий прибуток поточного року;

Дпдивіденди за поточний рік;

Ввнески на поповнення резервного капіталу.

Сума непокритого збитку вираховується під час визначення суми власного капіталу.

Залежно від джерел формування власний капітал підприємства можна поділити на вкладений і накопичувальний. Вкладений –це сума внесеного капіталу власниками підприємства. За рахунок цих внесків створюється статутний, додатково вкладений і пайовий капітал. Його сума може бути збільшена шляхом конвертації боргових зобов’язань в акції.

Накопичувальний капіталце капітал, отриманий підприємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і нерозподіленого прибутку. Капітал від переоцінкице додатково вкладений капітал, сформований унаслідок дооцінки активів. Дарчий капіталнадходить у вигляді безоплатно одержаних активів і також належить до додатково вкладеного капіталу.

Нерозподілений прибуток, як зазначалося, - це частина чистого прибутку товариства, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.

За ступенем фіксації розрізняють зареєстрований і незареєстрований капітал, який вважається умовно постійним. Сума зареєстрованого капіталу фіксується установчими документами (пайовим, статутним). Незареєстрований капіталце умовно змінний капітал. До нього відносять додатковий капітал і нерозподілений прибуток.

Отже, враховуючи, що капітал визначається як різниця між вартістю активів за балансом і борговими зобов’язаннями, розглянемо сутність і складові останніх.

Зобов’язанняце заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства внаслідок узятих у минулому обов’язків.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (кредиторособа, якій належить право вимоги; боржникособа, яка несе обов’язок перед кредитором).

Об’єктом зобов’язання є дії (передати майно, виконати роботи, сплатити гроші). Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати майно, а покупецьоплатити його. 

Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора й обов’язки боржника. Зобов’язання за змістом пов’язані з:

- переданням майна у власність відповідно до договору купівлі-продажу, дарування, поставки, позики, довічного утримання; у тимчасове користування за майновим наймом;

- виконанням робіт на підставі замовлення договорів про спільну діяльність;

- наданням послуг відповідно до договору;

- сплатою грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківських вкладень і банківських рахунків;

- відшкодуванням витрат, заподіяних у результаті протиправних дій;

- поверненням безпідставно придбаного майна.

Методологічні засади зобов’язань визначаються П(С)БО 11Зобов’язання. Норми цього положення (стандарт) застосовуються підприємством, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ.

Відповідно до П(С)БО 11 зобов’язання поділяються на:

  •  довгострокові;
  •  поточні (короткострокові);
  •  забезпечені;
  •  непередбачені зобов’язання.

Згідно з П(С)БО 2Баланспоточні зобов’язанняце такі, які будуть погашені протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Поточні зобов’язання включають короткострокові кредити банків; поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов’язання.

Довгострокові зобов’язаннявсі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями. Вони включають:

  •  позики, термін погашення яких більше 12 місяців;
  •  довгострокові зобов’язання за облігаційними позиками;
  •  відстрочені податкові зобов’язання;
  •  довгострокові векселі;
  •  довгострокові зобов’язання з фінансової оренди.

Забезпечення –це зобов’язання з невизначеними сумами або часом погашення на дату балансу. Ці зобов’язання мають таку назву тому, що їх виконання має бути забезпечене певними коштами. До такого роду зобов’язань можна віднести, наприклад, здійснення гарантійного ремонту випущеної продукції потребуватиме гарантійного ремонту, коли і яка сума витрат з цього приводу буде у підприємства.

Забезпечення створюється для відшкодування витрат у майбутньому (для виконання гарантійного ремонту, оплати відпусток працівникам; додаткового пенсійного забезпечення; на реструктуризацію).

Непередбачені зобов’язання можуть виникнути внаслідок минулих подій, над якими підприємство не має повного контролю, або таких подій (минулих господарських операцій), які можуть призвести до витрачення ресурсів.

Непередбачені зобов’язання характеризуються:

  •  наявною обставиною;
  •  невизначеністю кінцевого результату цієї обставини;
  •  вирішенням невизначеності на основі однієї або кількох майбутніх подій.

У теорії фінансів підприємств виділяють ще два види капіталу: реальний та абстрактний.

Реальний капітал включає основні та оборотні засоби: перші використовуються в кількох виробничих циклах, тоді як другі або споживаються, або трансформуються протягом одного циклу виробництва або розподілу. Межа їх розподілу може зміцнюватися залежно від діяльності підприємства. Але ця відмінність важлива у процесі управління підприємством. Ефективність управління підприємством залежить від правильного використання реального  капіталу; рентабельності оборотних коштів, їх оборотності, а також рентабельності основних засобів у процесі їх використання.

У балансі підприємства реальний капітал відображається в активі і розглядається за такими статтями: споруди й устаткування, сировина, матеріали та інші оборотні засоби виробничого призначення, майно, яке легко реалізується, і ліквідні запаси.

Абстрактний капіталце сукупність усіх позицій пасиву балансу підприємства.

7.2.2. Оцінка вартості елементів власного капіталу 

Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, що забезпечує його фінансову стійкість і достатній рівень платоспроможності. Це, у свою чергу, потребує оцінювання вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому. Методи оцінювання вартості власного капіталу вперше були запропоновані İ.А. Бланком [12].

Оцінювання вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

  •  необхідність періодичного коригування загальної суми власного капіталу, який зафіксований у бухгалтерському обліку. При цьому уточненню належить тільки функціонуюча частина власного капіталу;
  •  оцінювання вартості залученого власного капіталу. Це оцінювання певною мірою має умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу обумовлено відповідними контрактами, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов’язань не містить. Будь-які зобов’язання підприємства щодо виплати процентів на пайовий капітал, дивідендів за простими акціями є розрахунковими плановими показниками, які можуть бути скориговані за результатами господарської діяльності;
  •  суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим. Виплати власникам капіталу (акцій) у формі дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, оді як виплати процентів за позичковий каптал у формі банківських кредитів відбуваються за рахунок собівартості (витрат) продукції, товарів, послуг. Тому останні зменшують оподатковуваний прибуток і податок на прибуток, що забезпечить вищий рівень вартості додатково залученого власного капіталу порівняно з позиченим;
  •  залучення власного капіталу пов’язане з вищим рівнем фінансового ризику для інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Дане положення підтверджується тим, що претензії власників основної частини цього капіталу підлягають задоволенню у разі банкрутства акціонерного товариства в останню чергу;
  •   залучення власного капіталу не пов’язано з процесом його повернення. Це визначає вигідність використання підприємством цього джерела, незважаючи на вищу його вартість. Якщо за позичковий капітал підприємство повинно, крім повернення суми боргу, сплатити в установлений строк певну суму на його обслуговування, то за залучений власний капітал підприємство сплачує тільки проценти і дивіденди власникам акцій. Отже, підприємству вигідніше, безпечніше використовувати власний капітал для забезпечення своєї платоспроможності і фінансової стійкості. Все це стимулює підприємство і визначає вигідність використання даного джерела, незважаючи на вищу його вартість.

Механізм оцінювання вартості власного капіталу підприємства зводиться до оцінювання: функціонуючого власного капіталу; додатково залученого акціонерного капіталу; додатково залученого акціонерного (пайового) капіталу; вартості нерозподіленого прибутку.

Оцінка вартості функціонуючого власного капіталу визначається виходячи із звітних даних підприємства.

Розглянемо механізм оцінювання вартості елементів власного капіталу. Вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді, визначається за формулою:

Пч . 100

ВКзвіт = –––––––,

      ВК

де: ВКзвітвартість власного капіталу товариства (підприємства), який використовується у звітному періоді, %;

Пчсума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при його використанні;

ВК –середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.

Приклад 7.1. Сума виплачених дивідендів у звітному періоді становить
тис. грн. Власний капітал на початок звітного періодутис. грн., а на кінець, відповідно, - 910 тис. грн. Визначити вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді.

Розв’язок:

240 . 100

ВКзвіт = –––––––––––= 29,4%.

     (720+910):2

Вартість власного капіталу в плановому періоді визначається за такою формулою:

ВКплан = ВКзвіт .  İΔ,

де: ВКпланвартість власного капіталу в плановому періоді, %;

ВКзвітвартість власного капіталу у звітному періоді, %;

İΔпрогнозований індекс зростання виплат з чистого прибутку акціонерного товариства.

З метою визначення вартості залучення додаткового капіталу за рахунок емісії звичайних акцій необхідні такі показники:

- сума додаткової емісії звичайних акцій;

- сума дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну звичайну акцію;

- індекс зростання виплат дивідендів у плановому періоді;

- сума витрат на емісію звичайних акцій у плановому періоді.

Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію звичайних акцій визначається за такою формулою:

 

               Кзв. ак . Дзв . 1Δпл  . 100

ВКзв. ак = ––––––––––––––––––,

 ∑ ВКзв. ак . (1 - Всм)

 

де: ВКзв. ак –вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %  

Кзв. аккількість додаткових звичайних акцій, шт.;

Дзвсума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному періоді, грн.;

1Δпліндекс зростання дивідендів у плановому періоді;

∑ ВКзв. ак –сума власного капіталу, залученого від випуску звичайних акцій, грн.;

Всмвитрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %.

Приклад 7.2. Додаткова емісія звичайних акцій дорівнює 5000 шт.
У звітному році на одну звичайну акцію товариство сплачувало дивіденди у сумі 8 грн. У плановому періоді передбачається збільшення дивідендів на 1,02 (тобто індекс зростання дивідендів з чистого прибутку в плановому періоді). Сума власного капіталу за рахунок випуску звичайних акцій дорівнює 15 000 грн. Витрати на емісії звичайних акцій у загальній сумі емісії акції%. Визначити вартість додаткового капіталу, залученого через емісію звичайних акцій.

Розв’язок.  

Вартість додаткового      5000 . 8 . 1,2 . 100

капіталу через емісію  = –––––––––––––––= 27,75%.

звичайних акцій, %          15 000 (1,02)

 

Власники привілейованих акцій мають перевагу перед власниками звичайних акцій. Привілейовані акції не обмежені датою їх погашення. У разі ліквідації активів власники привілейованих акцій одержують гроші лише після того, як будуть виконані вимоги кредиторів. Коли підприємство залучає кошти шляхом випуску привілейованих акцій, воно менше ризикує. Одна з особливостей привілейованих акційце сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акцій на час їх випуску. Ринок відіграє важливу роль у визначенні дивідендного доходу від привілейованих акцій.

Вартість додаткового власного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій можна визначити за формулою:

                    

Дпр.акц .  100

ВКпр.акц = ––––––––––––––––––––––,

 ∑ ВКпракц. . (1 - Всм пр.акц.)

 

де: ВКпр.акц –вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, %  

Дпр.акцсума дивідендів до вплати відповідно до контрактних зобов’язань акціонерного товариства;

∑ ВКпр.акц –сума власного капіталу від привілейованих акцій;

Всм. пр.акцемісійні витрати за привілейованими акціями відносно загальної суми емісії.

Приклад 7.3. Кількість привілейованих акцій додаткової емісії становить 200 тис. шт.; сума дивідендів на одну привілейовану акціюгрн.; сума власного капіталу, додатково отриманого від емісії привілейованих акцій, - 12 млн. грн. (200 тис. шт. акцій × 60 грн. за одну акцію); емісійні витрати%.

Розв’язок. 

     Вартість додаткового          200 т. шт. . 9 грн. . 100

власного капіталу від емісії  = –––––––––––––––––––= 15,62%.

привілейованих акцій, %        12 млн. грн. .  (1,04)

Нерозподілений прибутокце джерело внутрішнього походження і, як правило, ця сума реінвестується у фірму. З частиною цього джерела теж пов’язана вартість капіталу підприємства. Пояснюється це тим, що альтернативою нерозподіленому прибутку, коли у підприємства є потреба в залученому капіталі, був би рахунок нерозподіленого прибутку може бути визначена за такою самою формулою, за якою визначається вартість капіталу від звичайних акцій. Отже, вартість джерела коштівнерозподілений прибутоккількісно дорівнюватиме вартості джерела коштівзвичайні акції.

7.2.3. Політика управління власним капіталом

Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, другазалученням позичкового капіталу, третявибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку,
і т. д.).

Певний вплив на прийняття рішень, пов’язаних із формуванням капіталу, має структура власності компанії (зовнішні і внутрішні власники, співвідношення учасників власного і позичкового капіталу), фінансова інфраструктура (ступінь розвинутості фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, законодавча база про банкрутство).

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань:

  •  вибір між джерелами формування капіталу (власні і позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);
  •  вибір схеми мінімізації податкових платежів;
  •  вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;
  •  дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприємство може здійснюватися в такій послідовності:

- аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу виробленої (реалізованої) продукції;

- вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

- оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцінки може бути показниккоефіцієнт самофінансування розвитку підприємства”;

- визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;

- у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

- забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел н повинна перевищувати планову вартість залучення позичкових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може негативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.

7.3. Управління позичковим капіталом 

7.3.1. Форми позичкового капіталу

До складу позичкового капіталу входять такі елементи:

  •  довгострокові фінансові зобов’язання;
  •  короткострокові фінансові зобов’язання;
  •  кредиторська заборгованість.

Довгострокові фінансові зобов’язання розглядаються як довгостроковий позичковий капітал (у формі кредитів і позик), що є джерелом фінансування позаоборотних активів і частини оборотних активів. Довгострокові фінансові зобов’язання згідно з П(С)БО 2Балансі 11Зобов’язаннявключають:

  •  довгострокові кредити банків;
  •  інші довгострокові фінансові зобов’язання (за випущеними облігаціями, за виданими довгостроковими векселями; за іншими позичковими коштами);
  •  відкладені податкові зобов’язання;
  •  інші довгострокові фінансові зобов’язання.

Довгострокові кредити і позики відображають у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов’язання зі строком погашення, який перевищує 12 місяців.

Другою формою залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення (виплату номінальної вартості і процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією) у встановлений термін.

У рішенні про емісію облігацій повинні визначатись форми, строки та інші умови їх розміщення.

Номінальна вартість усіх випущених облігацій не повинна перевищувати розмір статутного капіталу товариства або розмір забезпечення. Товариство може випускати облігації зі строком погашення за серіями у визначені терміни. Погашення облігацій може здійснюватися в грошовій формі або майном відповідно до рішення про їх випуск.

Товариство може випускати облігації, які забезпечені відповідним майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення. Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови затверджених двох річних балансів.

Облігації можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника.

Товариство не може розміщувати облігації, які можуть конвертуватися в акції, якщо кількість оголошених акцій належить відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення капіталу. Ці витрати пов’язані зі сплатою процентів за кредитами і позиками.

Фінансові довгострокові зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові конвертовані зобов’язання пов’язані з кредитами і позиками, які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу в статутний капітал.

Довгострокові неконвертовані зобов’язання непов’язані з певними умовами надання кредиторам прав на отримання акцій або володіння частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик.

Порівнюючи довгострокові кредити з фінансуванням через позики, які залучаються через фондовий ринок (емісія корпоративних облігацій), доцільно відзначити такі переваги:

  •  підприємство не несе витрат щодо випуску документарних емісійних цінних паперів, на їх розміщення; оплату послуг фінансових посередників;
  •  умови надання кредиту визначаються партнерами за кожною кредитною угодою;
  •  термін отримання кредиту від банку з моменту його оформлення завжди менший порівняно з надходженням коштів з фондового ринку.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі стоком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій; привілейованих акцій; фінансових векселів; інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

7.3.2. Оцінка вартості складових залученого капіталу

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може були розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

- залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов’язано з кредитним і процентним ризиком;

- вартість позичкового капіталу пов’язана з оцінкою кредитоспроможності позичальника з боку банку. Чим вища кредитоспроможність підприємства за оцінкою кредиту, тим нижча вартість залученого капіталу, оскільки кредит під мінімальну заставу процента надається тільки першокласним позичальникам;

- урахування впливу суми, пов’язаної з обслуговуванням боргу (проценти за кредит) на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що виплати на обслуговування боргу відносять на витрати виробництва і цим збільшують валові витрати і зменшують податок на прибуток.

Складові позичкового капіталу подані на рис. 7.3.

Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визначається за формулою:

          Пб.к .  (1 - Нпр)

КЗб.к. = ------------------,

 –РВб.к

 

де: КЗб.к.  –залучений капітал у формі банківського кредиту, %;

Пб.к –ставка процента за банківський кредит, %;

Нпрставка податку на прибуток, %;

РВб.крівень витрат за банківський кредит у його сумі (частка), %.

Приклад 7.4. Ставка процента за банківський кредит становить 25%, витрати, пов’язані з обслуговуванням кредиту%. Визначити вартість залученого капіталу у формі банківського кредиту.

 Розв’язок:

25 .  (1 –,3)        17,5

КЗб.к. = ----------------- = ---------  = 18,2%.

 –,04          0,96

Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат. Якщо продаж облігацій здійснюється на інших умовах, тоді базою для оцінки виступає загальна сума дисконту, яка виплачується під час погашення. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

          Ск.п .  (1 - Нпр)

КЗо = ------------------,

 –РВ1

 

де: КЗо.  –вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

Ск.п –ставка податку на прибуток, %;

Нпрставка податку на прибуток, %;

РВ1 –рівень емісійних витрат в обсязі емісії.

Приклад 7.5. Ставка купонного процента за облігацією%. Ставка податку на прибуток 30%. Рівень емісійних витрат у загальному обсязі емісії%. Визначити вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій.

Розв’язок:

 .  (1 –,3)

КЗо = ------------------ = 25,5%.

 – 0,04

 

У другому випадку розрахунок вартості позики здійснюється за формулою:

        Д .  100

КЗ1о = ----------------------,

         (Но- Д) .  (1 –РВ1) 

 

де: КЗ1о  –вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

Дсередня сума дисконту (процента) за облігаціями, грн.;

Нономінальна облігація, грн.;

РВ1 –рівень емісійних витрат сум залучених коштів за рахунок емісії.

Приклад 7.6. Вартість облігації за номіналомгрн.; середня сума дисконту за облігацією: грн.; рівень емісійних витрат у сумі залучених коштів за рахунок емісії%. Визначити вартість позики.  

Розв’язок:

 45 .  100

КЗ1о = -------------------------- = 23,6%.

(250 - 45) .  (1 –,07) 

Залучення капіталу формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:

  •  емісія облігації не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями
  •  облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акціонерного товариства:

  •  облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестач грошових коштів;
  •  емісія облігацій пов’язана зі значними додатковими витратами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійснювати тільки великі акціонерні товариства (корпорації
  •  після випуску облігацій унаслідок зміни кон’юнктури фінансового ринку середня ставка позичкового процента може знизитися, а це негативно впливає на емітента.

Отже, в умовах сучасного вітчизняного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій поки що вигідніша для високорентабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має враховувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншоговикористання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.

7.3.3. Політика управління позичковим капіталом 

Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, тоді дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, - підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити завдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей:

  •  уникнення фінансових втрат (прибутку, доходу, капіталу
  •  максимізаціяціни підприємствачерез зростання курсової вартості акцій;
  •  зростання обсягів виробництва і реалізації (продажу) продукції (товарів
  •  максимізація прибутку і мінімізація витрат;
  •  забезпечення достатнього рівня дохідності активів, власного капіталу.

Пріоритетність тієї чи іншої цілі кожне підприємство визначає індивідуально. Найбільш поширене в міжнародній практиці твердження, що метою управління капіталом є забезпечення максимального доходу власникам підприємства, а це, у свою чергу, пов’язане зі зростання прибутку, дохідності капіталу за мінімального рівня ризику.

Є й інші думки щодо процесу управління позичковим капіталом. Фінансовий менеджер підприємства вирішує, що основою діяльності даного підприємства повинно бути зростання обсягу виробництва і реалізації (продажу) продукції.

В останні роки найбільш поширеною стала теорія максимізації ціни підприємства (фірми). Послідовники цієї теорії не розглядають такі показники, як обсяг продажу, прибуток, рентабельність, показниками, що вимірюють ефективність у фінансовому управлінні.

Отже, механізм управління діяльністю підприємства і складовими капіталу повинен спиратися на вибрані категорії, але при цьому останні мають бути достатньо обґрунтованими, враховувати доходи власників підприємства, а також джерела власних коштів як для фінансування програм розвитку, так і для виплати дивідендів.

У процесі управління позичковим капіталом треба:

. Проаналізувати процес формування і використання залученого капіталу у звітному періоді.

Для цього доцільно провести аналіз загального обсягу залучених позичкових коштів у звітному періоді; форми залучення й ефективність їх використання. У процесі аналізу варто порівняти темпи зростання позичкових і власних коштів; виявити зміну економічних показників діяльності підприємства (обсяг операційної, фінансової й інвестиційної діяльності); загальної суми активів підприємства. Визначити і проаналізувати динаміку обсягів залученого капіталу за строками.

Вивчити кредиторів за умовами надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів, пов’язуючи форми кредитів з кон’юнктурою фінансового і товарного ринків.

Розрахувати і проаналізувати ефективність використання позичкових коштів у розрізі окремих складових і в цілому. На цьому етапі доцільно визначити показники оборотності і рентабельності позичкового капіталу.

. Визначити мету залучення капіталу в майбутньому періоді.

. Визначити максимальний обсяг залученого капіталу з урахуванням забезпечення достатньої фінансової стійкості підприємства.

. Оцінити вартість різних форм позичкового капіталу. Результати такої оцінки можуть бути покладені в основу прийняття управлінських рішень, щодо вибору альтернативних джерел залучення позичкових коштів, які забезпечують потребу підприємства в позичковому капіталі.

. Визначити співвідношення обсягу короткострокових і довгострокових позичкових коштів.

. Вибір форм залучення позичкових коштів підприємство повинно здійснювати виходячи зі специфіки своєї господарської діяльності.

. Визначити склад основних кредиторів. Цей склад доцільно визначати, пов’язуючи кредиторів з формами залучення позичкових коштів.

. Проаналізувати умови залучення кредитів (термін надання кредиту; ставка процентів за кредит; умови виплати суми процента; умови виплати основної суми боргу та інші умови).

. Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити. Платежі за обслуговування залученого капіталу відображаються у платіжному календарі і повинні контролюватися в процесі поточної фінансово-господарської діяльності.

. Забезпечити ефективне використання позикових коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності й рентабельності позичкового капіталу.

Для оцінки ефективності використання залучених коштів розраховується система аналітичних показників. Найважливіші з них:

  •  коефіцієнт концентрації залученого капіталу;
  •  коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів
  •  коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом;
  •  коефіцієнт залучених коштів;
  •  коефіцієнт залучення коштів у частин покриття запасів;
  •  середній період надання кредиту;
  •  узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості підприємства. 

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Показує частку залучених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства. Нормативне значення показника не повинно перевищувати 0,5, або 50%. Визначається цей коефіцієнт за формулою:

Коефіцієнт концентрації

залученого капіталу  

=

Сума залученого капіталу

---------------------------------

Валюта балансу

Коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів). Показує, скільки залучених коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості і навпаки.

    Коефіцієнт заборгованості          Залучений капітал

(або коефіцієнт співвідношення = -------------------------

залучених і власних коштів)        Власний капітал

Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом. Цей показник для кожного підприємства є індивідуальним. Визначається за формулою:

        Довгостроковий залучений 

      капітал за бухгалтерським 

Коефіцієнт співвідношення між балансом 

довгостроковим і короткостроковим = -----------------------------------

залученим капіталом    Короткостроковий 

      залучений капітал за  

      бухгалтерських балансом 

Коефіцієнт залучених коштів. Цей коефіцієнт відображає сутність фінансової незалежності підприємства від залучених коштів. Чим нижчий рівень цього коефіцієнта, тим вища кредитоспроможність підприємства.

  Короткострокові залучені кошти     

      Коефіцієнт  (зі строком погашення до 12 місяців)

залучених коштів  = ----------------------------------------------- 

   Сума оборотних активів за балансом 

Коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів. Заведено, що частка власних оборотних коштів у покриття запасів має бути не меншою 50%. Інші 50% відшкодовуються короткостроковими кредитами і кредиторською заборгованістю за товарними операціями. Власні оборотні кошти визначаються як різниця між оборотними активами і короткостроковими зобов’язаннями за пасивом звітного балансу.

На ліквідність підприємства значний вплив справляє строк, на який надається кредит.

Середній період надання кредиту визначається за такою формулою:

  Середній залишок кредиторської 

 Період надання                     заборгованості 

кредиту (дні)    =  -------------------------------------------  × Дні .

  Виручка від реалізації продукції 

   (товарів, робіт, послуг)

Для того, щоб зробити висновок про кредитоспроможність підприємства, даний показник доцільно визначити за декілька періодів (кварталів, років).

Для визначення частини активів балансу, яка покривається більш стійкими джерелами, застосовується узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості. Рекомендоване нормативне значення цього коефіцієнта 0,7-0,8 (70-80%).

      Власний капітал       Довгострокові 

Узагальнюючий                підприємства     +    зобов’язання 

коефіцієнт фінансової = ---------------------------------------------

стійкості                      Сума активів за балансом 

Інші узагальнюючі показники і методика їх визначення подані в розділі 10 цього підручника.

.4. Вартість і структура капіталу

7.4.1. Визначення вартості капіталу

Проблеми формування і використання капіталу підприємства, управління його вартістю і структурою досліджували зарубіжні і вітчизняні вчені-економісти: Ю. Брігхем і Л. Гапенський; Р. Брейлі; С. Майєрс; І.а. Бланк; В.В. Бочаров;
В.В. Ковальов; Є.С. Стоянова; Т.В. Теплова.

У своїх працях автори відзначають, що управління капіталом (пасивами балансу) здійснюється за допомогою оцінки його вартості.

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost 
capital) –це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процента ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталувикористовується як:

  •  вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства;
  •  базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;
  •  механізм управління структурою капіталу;
  •  критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно
  •  вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємстваце величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв’язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімаєтьсязнижується), то змінюється і вартість капіталу товариства).

Отже, в основу управління вартістю капіталу має бути покладено підвищення ринкової вартості підприємства. 

Ринкова вартість капіталу підприємства не зменшиться, якщо воно зможе забезпечити власникам певну дохідність.

Приймаючи фінансові рішення, менеджер мусить оцінити вартість кожної складової капіталу і комбінації різних елементів у загальній вартості капіталу. Ця загальна вартість капіталу підприємства, як ставка дисконтування під час приведення майбутніх грошових потоків до поточних умов (моменту), дасть змогу отримати поточну оцінку капіталу.

Оцінка і порівняння різних складових капіталу уможливлює вибір найдешевшого способу довгострокового фінансування, тобто формування цільової структури капіталу. Наприклад, якщо вартість складової капіталубанківський (довгостроковий) кредит% річних, вартість капіталу у вигляді облігаційної позики% річних; вартість власного капіталу% річних, а дохідність проекту дорівнює 25% річних, то в цьому випадку найдешевшим джерелом у структурі капіталу буде банківський кредит.

Отже, будь-яке підприємство фінансує свою діяльність із різних джерел. Кожне джерело коштів, як зазначалося, має свою вартість (тобто витрати на забезпечення певного джерела). Менеджер підприємства повинен оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

    n

СЗВК = Σ В i . Чi,

     i=1

де: СЗВКсередньозважена вартість капіталу, %;

В iвартість і-го джерела коштів, %;

Чiчастка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %;

n –кількість джерел (і = 1, 2, 3, ... n).

Виходячи з наведеного алгоритму визначимо середньозважену вартість капіталу.

Таблиця 7.1.

Показники для визначення середньозваженої вартості капіталу 

по підприємству (цифри умовні)

Джерела коштів

Сума 

(облікова оцінка), тис. грн.

Частка джерела в загальній сумі, %

Вартість джерела, %

1. Зовнішні:

- короткострокові послуги  

- довгострокові фінансові зобов’язання 

- звичайні акції

- привілейовані акції 

. Внутрішні:

- нерозподілений прибуток 

Усього

000

,0

,0

,0

,0

,0

,0

,1

,7

,4

,4

,2

Процентні частки окремих складових капіталу, наведені в табл. 7.1, використовуються для визначення середньозваженої вартості капіталу. Отже, визначаємо середньозважену вартість капіталу

                            n

СЗВК = Σ В i . Чi, = (9,1. 28,0 + 4,7 . 12,0 + 12,4 . 32,0 + 21,4 .18,0 + 15,2 .10,0) /

                         i=1

100 = 254,8 + 56,4 + 396,9 + 385,2 + 152,0 = 1245,6 / 100 = 12,46%

Звідси середньозважена вартість капіталу (або рівень витрат) для підтримання економічного потенціалу підприємства, виходячи з наведеної структури джерел (зовнішніх і внутрішніх), становить 12,46%.

Показник середньозваженої вартості капіталу підприємства використовується в аналізі під час вибору інвестиційних проектів. Тобто якщо норма рентабельності інвестицій (IRR) буде більшою середньозваженої вартості капіталу (СЗВК), рішення щодо прийняття проекту має бути позитивним. Якщо показник IRR буде меншим за СЗВК, проект приймати не доцільно, і якщо IRR дорівнюватиме СЗВК, в цьому випадку проект не принесе підприємству ні прибутку, ні збитків.

Показник СЗВК може змінюватися під впливом зміни вартості окремих елементів капіталу. Тому менеджер повинен постійно вносити корективи в розрахунки й у визначений показникСЗВК.  

Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов’язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі.

Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий прогнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зовнішніми факторамистаном фінансового ринку, так і внутрішнімидинамікою прогнозних фінансових результатів підприємства, його платоспроможністю.

Важливим для підприємства є визначення взаємозв’язку оцінки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв’язок досягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми  кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які підприємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. Наприклад, підприємству для розширення виробництва необхідні додаткові джерела фінансування. Ці джерела можна отримати тільки на фінансовому ринку. У цьому випадку вартість капіталу на плановий (прогнозний) період буде граничною.

Визначення граничної вартості капіталу (ГВК) здійснюється за такою формулою:

         ΔСЗВК

ГВК = -----------,

         ΔК

де: ΔСЗВКприріст середньозваженої вартості капіталу в прогнозному (плановому) періоді, %;

ΔК –приріст усього капіталу в прогнозному періоді, %.

Обсяг власних і залучених коштів на кожному етапі розвитку підприємства має свою межу. Так, збільшення власного капіталу за рахунок прибутку має обмеження, яке обумовлено загальною сумою прибутку; збільшення випуску емісійних цінних паперів буде можливим тільки за високого рівня дивідендних і процентних виплат акціонерам і кредиторам.

Залучення додаткового банківського кредиту супроводжується підвищенням кредитного і процентного ризиків. Усе це повинно враховуватись під час прийняття інвестиційних рішень.

Граничну вартість капіталу доцільно порівнювати з очікуваною нормою прибутку за окремими операціями, здійснення яких потребує додаткового капіталу. При цьому очікувана норма прибутку має бути вищою за граничну вартість капіталу.

Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об’єктивно передбачає визначення межі ефективного його використання. З цією метою розраховується показникгранична ефективність капіталу(ГЕК):

           ΔРк

ГЕК = -----------,

      ΔСЗВК 

де: ΔРк  –приріст рівня рентабельності капіталу, %;

ΔСЗВКприріст середньозваженої вартості капіталу, %;

Визначені показники у звітному періоді і на прогнозний (плановий) період дають змогу прийняти рішення щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.

7.4.2. Поняття структури капіталу та її оптимізація 

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.

Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.

Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізуючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову структуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть змінюватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.

Процес управління активами підприємства, який передбачає зростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризується показником ”ліверидж”. У буквальному розумінні ”ліверидж” означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна піднімати важкі предмети з меншими зусиллями.
У фінансовому менеджменті термін ”ліверидж” (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкладених коштів).

Існують три види лівериджу:

  •  операційний;
  •  фінансовий;
  •  комбінований.

Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.

Якщо операційний ліверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий ліверидж стосується використання позичкового (залученого)
капіталуборгових зобов’язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв’язок загального і чистого прибутку.

Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпечують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капіталу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінансовому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (лівериджу).

Ефект фінансового важеля (лівериджу)це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Розглянемо приклад щодо визначення і з’ясування показникаефект фінансового лівериджу. Як приклад розглянемо два підприємства з однаковим   рівнем рентабельності активів, але з різною структурою пасиву балансу
(
табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Вихідні дані для визначення рентабельності власного капіталу 

по двох підприємствах 

Показник

Підприємства

”А

”В

1. Рентабельність активів, %

25

2. Пасив балансу, тис. грн.

У тому числі:

власний капітал

залучений капітал 

70

-

3. Актив балансу, тис. грн.

70

4. Бухгалтерський прибуток, тис. грн. (ряд. 1 × ряд. 3 : 100)

17,5

,5

Як бачимо з наведених даних, два підприємства отримують однаковий прибуток (17,5 тис. грн.), але підприємствоА” –тільки за рахунок використання капіталу, який покриває активи балансу. Рентабельність власного капіталу по підприємствуАдорівнює 25% (17,5 : 70 × 100), тобто збігається з дохідністю його активів. ПідприємствоВз тієї ж суми прибутку (17,5 тис. грн.) повинно сплатити проценти за кредит. За умови, що середня ставка за кредит дорівнює 15%, фінансові витрати на заборгованість становлять 5,25 тис. грн. (35 тис. грн. × 15%). На покриття інших витрат залишається 12,25 тис. грн. (17,5 тис. грн.
,25 тис. грн.). У цьому випадку рентабельність підприємстваВбуде 35%
(
12,25 : 35 × 100). Отже, за однакової рентабельності активів у підприємстваАіВсклалися відмінності в рентабельності власного капіталу. Ця відмінність випливає із структури пасиву балансу. Різниця в рентабельності в 10% (35% - 25%) і має назву ефекту фінансового важеля (ЕФВ).

Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Операційний ліверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий ліверидж накладається на операційний, зміна валового доходу (в міжнародній практиці ЕВІТearning interest and taxesдоходи до сплати процентів і податків) буде суттєво впливати на прибуток, який припадає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як операційний, так і фінансовий ліверидж, то в цьому разі невелика зміна в обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.

Приклад 7.4. Ефект комбінованого лівериджу визначено в розмірі 5,1. Заплановано збільшення обсягу продажу від 19 до 22 тис. грн. Визначити дохід на акцію за обсягу реалізації в 22 тис. грн., якщо вартість акції за обсягу продажу
тис. грн. дорівнювала 3 грн.

Розв’язок

  1.  Визначимо процент зміни обсягу продажу (22 : 19 × 100) = 5,8%.
  2.  Визначимо вплив зміни обсягу продажу на зміну вартості акації (15,8 × 5,1) = 80,6%.
  3.  Нове значення доходу на акцію було б таке:

Дохід на акацію за обсягу продажу 22 тис. грн. = Дохід на акцію за обсягу 19 тис. грн. + Дохід на акцію за обсягу 22 тис. грн. × 0,806 = 3 грн. + 2,42 грн. = 5,42 грн.

Корисність концепції ступеня лівериджу полягає в тому, що вона дає змогу встановити вплив зміни обсягу реалізації на прибуток для власників звичайних акцій і, крім того, дає змогу виявити залежність між операційним і фінансовим лівериджем. Концепція може бути використана підприємством (товариством) для того, щоб показати, що рішення автоматизувати і фінансувати придбаня нового обладнання за допомогою випуску облігацій спричинить ситуацію, де певний спад (10%) у продажу призведе до значного (50%) спаду в прибутках. Тоді як різне співвідношення операційного і фінансового лівериджу викличе зменшення прибутку тільки на 20%.

Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції.

Мета управління структурою капіталумінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використаннякоефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов’язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу).

. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості; кон’юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу).

. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

7.4.3. Основи теорій структури капталу

Різні теорії щодо структури капіталу досліджуються разом з теоріями ринкової вартості підприємства і середньозваженої вартості капіталу. Цей зв’язок базується на таких залежностях: мінімізація середньозваженої вартості капіталу сприяє максимальній ринковій вартості підприємства та однозначно оптимізації структури капіталу.

Управління структурою капіталу представляє в економічній літературі різними теоріями і різними точками зору.

Традиційний підхід. Сутність цього підходу полягає в тому, що вартість капіталу підприємства залежить від його структури. Визначається оптимальна структура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу й одночасно максимізує ринкову вартість підприємства.

При цьому підході визначається залежність вартості капіталу від вартості його складових, а саме вартості власного і позичкового капіталу. Залежно від структури капіталу вартість кожного джерела змінюється.

Практика показує, що за помірного зростання частки позичкових коштів вартість власного капіталу спочатку не змінюється, а потім починає зростати.

Традиційний підхід передбачає, що ринкова вартість підприємства, яке використовує позичковий капітал (до певного рівня), може бути вищою порівняно з ринковою вартістю підприємства, яке не використовує залучені кошти.

Модільяні-Міллер (1958 р.) уточнюють і модифікують традиційний підхід. Вони розглядають вплив структури капіталу на ринкову вартість підприємства за умови відсутності податків, а також з урахуванням податків і їх впливу на прибуток.

Автори стверджують, що ціна підприємства у разі відсутності податків не залежить від розміру (величини) залучених коштів і дорівнюватиме операційному прибутку (до сплати процентів за кредит і податків). Тобто ціна підприємства і вартість капіталу підприємства не залежать від структури капіталу.

Другий підхід Модіяльні-Міллера (1963 р.) з урахуванням сплати податків зводиться до того, що ринкова вартість підприємства, яке використовує фінансовий важіль, значно вища. Це пояснюється тим, що сплата процентів за залученим капіталом пов’язана з витратами, які передбачають податкові пільги.
З урахуванням податкових пільг вартість залученого капіталу буде нижчою. І чим більша частка залученого капіталу в залученому капіталі підприємства, тим середньозважена вартість капіталу буде нижчою. Отже, з урахуванням податку на прибуток фінансовий важіль впливатиме на зниження вартості капіталу підприємства і підвищення його ринкової ціни.

Теорії Модільяні-Міллера, які засновані на обмеженні податків, не зовсім реальні і на практиці не можуть застосовуватися. Але ці теорії стали відправним пунктом пошуку оптимальних рішень в управлінні структурою капіталу підприємства, визначенні його ринкової вартості, проведенні підприємством дивідендної політики.

Компромісний підхід. Сутність цього підходу зводиться до того, що підприємство встановлює структуру капіталу у такий спосіб, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівними.

Сигнальний підхід. У моделях Модільяні-Міллера передбачалося, що інвестори і керівництво підприємства володіють однаковою інформацією про перспективи розвитку підприємства. але ж на практиці керівництво підприємства завжди більш інформоване про інвестиційні і фінансові можливості підприємства (ціна акцій не відображає всієї інформації, яка водночас і не завжди загальнодоступна). Менеджери підприємств через прийняття фінансових рішень немовби подають сигнали ринку. Такі ситуації ураховуються в моделях, які заведено називати сигнальними. До таких моделей належить модель Росса
(
1977 р.), яка передбачає, що менеджер має можливість прийняттям своїх рішень впливати на дії інвесторів. Менеджер, як монополіст на інформацію про майбутні грошові потоки на підприємстві, що залежать від прийняття фінансових рішень, може вибирати сигнали про перспективи розвитку. У моделі Росса обґрунтовується вибір сигналів з погляду менеджера (його благополуччя). Передбачається, що менеджер отримає винагороду за результатами роботи як певну частку від ринкової вартості підприємства (компанії).

Сигнальна модель Майора-Майлуфа (1984 р.). У моделі передбачається, що менеджер приймає рішення виходячи з інтересів акціонерів. Модель свідчить, що коли інвестори на фінансовому ринку мають недостовірну інформацію про вартість компанії, тоді фінансування деяких інвестиційних проектів за допомогою емісії акцій буде невигідним для акціонерів цього товариства (компанії). Інші джерела фінансування, ціна яких меншою мірою залежить від інформації, що надходить від товариства (компанії) (наприклад, боргові зобов’язання), дають змогу прийняти позитивне рішення щодо проекту.

Тобто, якщо корпорація має потенціал зростання ціни акції, то для максимізації оцінки капіталу не раціонально використовувати зовнішній власний капітал (збільшувати кількість акцій). За відсутності перспектив зростання тільки додаткова емісія акцій дасть можливість збільшити ціна капіталу. Інформація про додаткову емісію акцій розглядається інвестором як сигнал: якщо товариство (корпорація) оголошує додаткову емісію, тоді керівництво вважає ринкову оцінку корпорації завищеною. Модель пояснює, чому оголошення про додаткову емісію акцій веде до падіння ціни акцій на фондовому ринку.

Існують і інші моделі: модель Міллера і Рока (1985 р.модель Рока
(
1986 р.модель Уєлша (1989 р.). кожні з цих моделей подають як позитивні, так і негативні сигнали на фондовому ринку.

Розглянуті теорії пов’язані між собою і спрямовані, з одного боку, на підвищення дивідендних виплат акціонерам, а з іншогона отримання додаткових коштів для фінансування поточної і інвестиційної діяльності корпорацій. 

69


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79041. Достижения социально-гуманитарного знания в XVII - XIX веках 35 KB
  Достижения социальногуманитарного знания в XVII XIX вв. В решении проблемы о соотношении социальногуманитарного и естественнонаучного познания исторически сложились и существуют две альтернативные позиции: натурализм и антинатурализм. Данный подход казался безупречным в качестве метода научного познания и использовался для объяснения всех явлений в контексте имеющегося тогда знания. Но принцип редукционизма продолжал существовать в смысловом поле научного познания.
79042. Философия познания И.Канта и ее значение для развития науки XVIII - XIX веках 36.5 KB
  Философия познания И. В рамках этого течения была переосмыслена и заново сформулирована проблема отношения субъекта и объекта разработан диалектический метод познания и преобразования действительности. Основной период критический ознаменовался созданием трех главных произведений: Критика чистого разума 1781 Кри тика практического разума 1788 и Критика способности суждения 1790 В свете философии науки и техники наибольший интерес представляет первое из этих произведений поскольку именно в нем исследуется процесс...
79043. Система и метод Г.Гегеля и их значение для развития науки XIX века 56.5 KB
  Его диалектический метод ГЕГЕЛЬ Hegel Георг Вильгельм Фридрих 17701831 немецкий философ создавший на объективно-идеалистической основе систематическую теорию диалектики. Что Гегель понимал под свободой Свобода–это осознанная необходимость. Хотя Гегель и утверждает что спекулятивный метод и его правила дедуцируются самим движением мысли а не предпосылаются его системе но на деле подобная дедукция возможна только в сфере спекулятивного мышления приемы которого должны быть известны заранее. Гегель считает что разум должен не...
79045. Неклассическая и постнеклассическая наука в XX веке 37.5 KB
  Если задача классической и неклассической науки состояла в постижении определенного фрагмента действительности и выявлении специфики предмета исследования то содержание пост-неклассической науки определяется комплексными исследовательскими программами. Гуманитарные и естественные науки больше не представляются разделенными непреодолимой пропастью.
79046. Становление Российской науки (XVIII - первая половина XIX в.) и русская философия 46 KB
  Основные этапы становления отечественной науки ее выдающиеся представители: Создание Петербургской Академии наук в России XVIII событие революционного характера ознаменовавшее перелом в хозяйственно-экономическом научном и культурном развитии страны совершившей решительный скачок от зачаточного состояния науки до ее передового для той эпохи уровня. Именно Лейбниц развернул перед русским царем грандиозную перспективу превращения России в просвещенное государство. Лейбница с Петром проходила идея создания в России Ученой коллегии ...
79047. Российская наука в конце XIX в. и XX веках 44.5 KB
  Главный научный руководитель атомной проблемы в СССР один из основоположников использования ядерной энергии в мирных целях. Академик АН СССР 1943. Андрей Дмитриевич Сахаров 21 мая 1921 14 декабря 1989 советский физик академик АН СССР и политический деятель диссидент и правозащитник один из создателей советской водородной бомбы.
79048. Особенности профессионального труда в науке. 35.5 KB
  Для того чтобы удовлетворить этим требованиям он должен: хорошо знать все то что сделано и делается в его области науки; публикуя результаты своих исследований четко указывать на какие исследования предшественников и коллег он опирался и именно на этом фоне показывать то новое что открыто и разработано им самим. Одной из острых тем обсуждаемых в дискуссиях по вопросам социальной ответственности является свобода научных исследований. Результаты и приложения фундаментальных исследований очень часто непредсказуемы. Но можно сказать что...