6366

Особливості професійного спілкування

Реферат

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Особливості професійного спілкування План Види, типи і форми професійного спілкування. Функції спілкування. Утруднення в спілкуванні. Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфі...

Украинкский

2013-01-03

69 KB

41 чел.

Особливості професійного спілкування

План

  1.  Види, типи і форми професійного спілкування.
  2.  Функції спілкування.
  3.  Утруднення в спілкуванні.

Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфіку спілкування. Існує спілкування інтимне, професійне, світське, ділове та ін.

Предметом ділового спілкування виступає “діло”, справа, коли співрозмовники взаємодіють з приводу конкретного “діла”.

Є різні розуміння поняття “ділове спілкування”. Одні вважають, що спілкування слід вважати діловим, якщо його змістом виступає соціально значуща спільна діяльність, інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Ділове спілкування визначимо як спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

Ділове спілкування є специфічною формою контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозицією, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Фахівці визначають особливості ділового спілкування:

  •  наявність певного офіційного статусу об’єктів;
  •  спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
  •  передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
  •  конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;
  •  взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
  •  значущість кожного партнера як особистості;
  •  безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.

Завданням ділового спілкування є ефективна співпраця. Щоб спілкування було ефективним, воно повинно базуватись на моральних цінностях, моральній культурі, на таких правилах і нормах поведінки, які сприяють розвитку співпраці. Це зміцнення взаємодовіри, повага, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.

Так у багатьох фірмах є розробленим кодекс честі для службовців. Бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

Культура спілкування – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві, на певному етапі його розвитку.

Рівні моральної культури спілкування:

  •  ритуальний –  спілкування людей у буденному житті, при якому дотримуються загальноприйняті правила етикету;
  •  маніпулятивний – спілкування з метою досягнення своїх цілей, нерідко за рахунок інших;
  •  гуманістичний – люди спілкуються, поважаючи один одного, спільно вирішуючи проблеми і враховуючи при цьому інтереси кожного. Найвищим є рівень спілкування, коли люди, які спілкуються, мають високі моральні цінності.

Основою гуманістичного спілкування є моральні цінності.

Цінності – об’єкти, явища та їх властивості, абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому еталоном належного.

На поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування впливають моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі і гідності, совісті.

Золоте правило моральності: Не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі.

 науковій літературі відсутнє чітке означення змісту поняття “способи спілкування”.

Спосіб – це система дій, які використовуються в діяльності або взаємодії для досягнення мети.

Виокремлюють такі способи спілкування [42]:

  •  що слугують обміну інформацією;
  •  що використовуються з метою впливу одного суб’єкта (це може бути і група) на іншого.

Для передавання певної інформації від однієї людини до іншої   використовується такий спосіб спілкування як повідомлення. Це відбувається під час безпосереднього спілкування (мова, жести, міміка) або через різні засоби масової комунікації.

До групи психологічних способів впливу одного суб’єкта на інший відносяться переконання, навіювання (самонавіювання), психічне зараження, наслідування.

Переконання – це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду людини з тим, щоб сформувати у неї нові настанови. Це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їх єдності, формує нові погляди, відносини.

Навіювання – це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприйняття висловлених думок і волі. Воно є механізмом, який дає змогу вплинути на підсвідоме: настанови, емоційні реакції, очікування тощо. Виокремлюють такі види навіювання на людину: 1) коли вона перебуває в активному стані; 2) під гіпнозом; 3) під час сну.

Першим і основним є, звичайно, навіювання в активному стані, воно може бути навмисним і ненавмисним.

За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання буває позитивним і негативним, етичним і неетичним; за засобами впливу – прямим і непрямим. Приклади: “У мене не модне пальто... Мені потрібен новий костюм...” – пряме; “Подруга купила дуже модне пальто...” – непряме.

Самонавіювання – свідоме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. Приклади: “Я вирішу ці проблеми... Я закінчу роботу...  Я щасливий...”

Психічне зараження – на відміну від навіювання та переконання, які часто застосовуються в міжособистісних взаєминах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зараження яскраво виявляється як засіб впливу в групах малознайомих людей (під час релігійного екстазу, паніки і т. ін.).

Наслідування – особлива форма поведінки людей, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Прикладами є наслідування дітьми дорослих, наслідування дій наших кумирів та ін.


Маніпуляція та актуалізація

Способи (механізми) впливу на людину можуть різнитися також своєю етично-мотиваційною  визначеністю способів і мети спілкування.

  •  Маніпуляція – спосіб (система способів), який дає можливість досягнення своєї мети без врахування інтересів та за рахунок іншої сторони. Це спосіб, в основі якого “використання” іншої людини з метою реалізації своїх егоїстичних інтересів.
  •  Актуалізація – спосіб (система способів), в основі якого співробітництво, повага до себе та до інших, намагання вирішити проблему  на основі об’єктивності та взаємної вигоди сторін спілкування.

Маніпулятор – людина, яка свідомо або несвідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію та досягти своєї мети.

Типи маніпуляторів за Е. Шостром [44]:

  •  активний – прагне впливати на інших, використовуючи активні методики та свій соціальний статус – керівника, батька, викладача;
  •  пасивний – демонструє роль безпорадного, такого, що мало на чому розуміється, цим він підштовхує іншого виконати роботу за нього;
  •  ставиться до людей як до суперників, а то й ворогів, з якими він веде постійну боротьбу;
  •  байдужий – намагається ніби уникнути контактів, демонструє індиферентність. Насправді все, що відбувається, йому не зовсім байдуже, інакше він так демонстративно не поводився б.

Актуалізатор– людина, яка прислуховується до інших і враховує інші інтереси, прагне до самоактуалізації та унікальності. Вона чесна у своїх думках і діях. Актуалізатор – це людина, яка поважає гідність інших, переконливо передає свої думки і бажання, добре ставиться до людей і допомагає їм знайти власний шлях розвитку. 


Моделі  спілкування

На основі вибору способів спілкування як способів впливу на людей формується “система дій” суб’єктів спілкування, яку в науковій літературі визначають як “модель спілкування”.

Американський психолог В. Сатир виокремлює такі моделі (типи) спілкування: запобіглива, звинувачувальна, розважлива, віддалена і врівноважена [30].

  •  Запобігливий тип. В основі спілкування намагання догодити іншим. Людина в розмові часто вибачається, не вступає в суперечки. Перед тим як щось зробити, намагається дістати схвалення інших. Вона погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна людям вже за те, що з нею розмовляють.
  •  Звинувачувальний тип. Тип визначається намаганням отримати владу над іншими, постійним пошуком тих, хто винен. Така людина  – диктатор, нерідко веде себе зухвало, говорить різко і жорстоко, перебиваючи інших. Даний спосіб поведінки обумовлений намаганням сховати своє усвідомлення, що без інших вона нічого не варта. Людина радіє і дістає задоволення від того, що люди їй підкоряються, відчуваючи себе винними.
  •  Розважливий тип (або “комп’ютер”). В основі поведінки коректність, спокійність. Це людина, яка дуже чітко розраховує все наперед, вибудовує довгі фрази, має монотонний голос.
  •  Віддалений тип. Людина не реагує на жодні питання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.
  •  Врівноважений тип. Поведінка людини послідовна, гармонійна. Вона ставиться до інших відкрито, чесно, ніколи не принижує гідності. Це цілісна особистість. Вона прямо передає свої думки, відкрито виражає свої почуття. Люди даного типу викликають повагу і довіру до себе і можуть об’єднати інших людей для спільної діяльності. Це особистості, які здатні до самозростання, мають потенційні можливості для підвищення рівня культури спілкування.

Якщо порівнювати моделі (типи) спілкування, то можна побачити, що представники перших чотирьох мають занижену самооцінку, відчуття власної неповноцінності і відносяться до маніпуляторів, а врівноважений тип – до актуалізаторів.


Трансакційний аналіз

Можемо відзначити наявність в науковій літературі ще однієї системи способів впливу на людей, яка базується на розробленій американським психологом Е. Берном теорії “Трансакційного аналізу” [5].

Досліджуючи поведінку людей вчений прийшов до висновку, що в кожної людини існують набори, “схеми поведінки”, які вона використовує в тих чи інших ситуаціях і які пов’язані із станами свідомості, “Я-станами”. Кожен із цих станів має свій набір слів, почуттів, поз, жестів. Це стани: “Батько”, “Дорослий”, “Дитина”.

 

“Батько” – стан, подібний образу батьків, який включає такі якості: навчання, виховання, повчання, турбота, впевненість у своїй правоті, “роби як я”, “це добре”, “це погано” та ін. Завдяки цій “схемі поведінки”: 1) людина може ефективно грати роль батька (матері); 2) виходячи із принципу “так прийнято робити”, багато наших реакцій стали автоматичними, що допомагає зберігати  час і енергію.

“Дорослий” – стан, який характеризується отриманням, переробкою, аналізом інформації, і на основі цього,  прийняттям рішень з метою ефективної взаємодії з оточуючим світом.

“Дитина” – стан подібний до образу дитини, для якої є притаманними: інтуїція, творчість, спонтанність, відкритість, безпосередність, щирість, емоційність, довіра, любов. Але з іншого боку, це: 1) стан “бунту”, неслухняності, вередливості, капризності; 2) стан “пристосування”, здатність до маніпулювання.

На основі “станів свідомості”, “Я-станів”, “схем поведінки” відбувається процес спілкування між людьми. Тому трансакційний аналіз визначається як аналіз спілкування. Одиниця спілкування називається трансакцією.

Метою трансакційного аналізу є визначення того, яка саме позиція “Я” відповідальна за трансакційний стимул і яка позиція людини здійснила трансакційну реакцію.

Кожен з цих станів по-своєму є дуже важливим для спілкування людини, робить її життя повноцінним і плідним. Щоправда, це відбувається за умови: 1) відсутності абсолютизації того чи іншого стану (схеми поведінки); 2) використання їх у відповідних тому чи іншому стану умовах.


Стилі спілкування

На основі аналізу, узагальнення способів впливу на людей в науковій літературі виокремлюють інтегровані характеристики способів впливу, як систему способів (моделей) діяльності особистості – стилі спілкування.

Особливо характерно у діловому спілкуванні стиль виявляється у відношеннях між керівником і підлеглим – у лідерстві.

Розрізняють три стилі лідерства – авторитарний, демократичний та ліберальний, які характеризують не лише спілкування, а й манеру  ставлення керівника до підлеглих, тип його влади. Тому відповідно до зазначених стилів лідерства визначаються й стилі спілкування.

  •  Авторитарний (синонім директивний, вольовий)  стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й підлеглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані до виконання. Керівник-автократ сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи прилучатися до прийняття рішень. Він не любить і не хоче щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення, не виявляє гнучкості у спілкуванні.

  •  Демократичний стиль  базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, по можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.

При демократичному стилі відсутній радикальний поділ на керівника й керованих, хоча фактично конкретні структури управління в такій групі наявні. Члени цієї спілки допущені до участі в прийнятті рішень та формуванні цілей і норм колективної праці. Ініціатива стимулюється завдяки застосуванню обговорень, дискусій, самодіяльності. Якщо для авторитарного стилю спілкування характерним є виокремлення свого “Я”, то для демократичного стилю типовим є використання займенника “Ми”.

  •  Ліберальний (номінальний)  проблеми не обговорюються, керують підлеглі, “вказівки не даються”, “своя людина”.
  •  Лідер,  у якому співіснують якості різних типів керівника.

Саме керівник, який володіє навичками застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер.

У теорії спілкування розрізняють також і інші стилі спілкування: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети), місіонерський (обережний вплив), агресивний (контроль над іншими) та ін.


Стратегії та тактики спілкування

Для об’єднання, систематизації способів, моделей та стилів спілкування уведено поняття “стратегія і тактика спілкування”, вибір яких  є важливим аспектом ефективності ділового спілкування.

Стратегія спілкування – це загальна схема дій (або загальний план досягнення мети). На відміну способів, моделей і стилів спілкування вона описує не одну його сторону, а характеризує в єдності мотиваційну, змістовну і операційну.

Для характеристики стратегій важливі:

  •  мета (індивідуальна, спільна);
  •  настанови (гуманістичні, маніпулятивні);
  •  характер конструювання спілкування (співвідношення між діалогом і монологом).

Спосіб і стратегія спілкування – два споріднених феномени, що розвивають операційний аспект взаємодії людей. Вони є важливим інструментом досягнення мети.

Тактика спілкування – це система дій, що використовується для реалізації стратегії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29511. Статеві стосунки в сімейному житті 91.5 KB
  Нерідко психічна імпотенція накладається на органічну але незначну і виникає психосоматична модель порушень статевого акту. Особлива схильність пацієнтів з психічною імпотенцією звинувачувати себе в онанізмі та інших “розпуствах†і шукати причини свого статевого безсилля в неіснуючих у них венеричних захворюваннях не завжди справдуються. А також алкоголізм чи застосування алкогольних напоїв для стимуляції статевого збудження. Зниження статевого потягу – може бути пов’язана з транзиторною сублімацією – переключенням сексуальної...
29512. Означення поняття сексологія і сексопатологія 158.5 KB
  Сексологія вивчає закономірності психосексуального розвитку диференціації і детермінації статі формування сексуальної орієнтації та ідентичності статевовікові особливості психосексуального розвитку і сексуальної поведінки. Статеве дозрівання статевий розвиток – це процес формування вторинних статевих ознак розвиток репродуктивних органів і здатність до народження дітей. Психосексуальний розвиток ПСР – це формування статевої самосвідомості статевої ролі і психосексуальної орієнтації а саме – формування векторів сексуального потягу...
29513. Формування сексуальної орієнтації і норми 43 KB
  Означення поняття сексуальної норми включає поведінку, відповідну віковим та статево-рольовим закономерностям даної популяції, яка здійснюється в результаті вільного вибору і не обмежує у вільному виборі партнера (А.А. Ткаченко). В сексології розрізняють поняття індивідуальної та партнерської норми.
29514. Формування сексуальної норми 98.5 KB
  запропонував робочу класифікацію ролей чоловіків і жінок в статевому циклі. Її сексуальність носить материнський характер опіка захист турбота до чоловіка що проявляється в її мові використання зменшених ласкавих слів поведінці достатньо активні але не агресивні пестощі з її боку смаки і симпатії віддають перевагу слабким невпевненим в собі інфантільним навіть хворим чоловікам яких годує лікує опікується ними тощо. Ідеальний партнер для тривожних боязких неуспішних чоловіків котрих вона “навчає коханню†підтримує....
29515. Формування сексуальної норми і орієнтації 104 KB
  При наявності високого еротичного показника 4 – 5 оргазм може виникнути без статевого акту. Пестощі бувають першого другого третього порядку – це терміни які відображають послідовність пестощів необхідних для розвитку статевого збудження. Початок статевого акту повинен проходити на фоні значного сексуального збудження жінки включаючи як фізичні так і психічні зміни. Шкала статевого збудження жінки: вегетативносудинний рівень – 10 – 20 ; моторномовленнєвий рівень – 30 – 40 ; поведінковий рівень – 40 – 50 ; психічні прояви –...
29516. Порушення статевої та психосексуальної диференціації та ідентичності, причини і форми 67.5 KB
  Психосексуальна диференціація ПСД – як процес представляє собою явище механізми котрого визначаються взаємодією детермінант статі. Статева та сексуальна ідентифікація – жіноча; Анарія – порок розвитку внутрішньоутробне порушення зовнішніх органів яєчек недорозвиток статевого органу – може бути заміна статі; Дісгенезія гонад – гермофродитизм істиний – і чоловічі і жіночі елементи внутрішніх статевих органів – частіше як дівчинки в подальшому – зміна статі. Питання зміни статі А.Бєлкін 1978 описує порушення індентифікації у...
29517. Сексологічне обстеження 164.5 KB
  Більшість спеціалістів розуміють що обстеження сексологічних пацієнтів має свої особливості: інтимність питання “закритість†пацієнтів їх невміння обговорювати своє сексуальне життя відсутність адекватної мови для обговорення цих порушень. – 4 варіанти уявних порушень: зі ставленням до себе підвищених вимог; невротична тривога – психотична; ненормальні уявлення про статеві стосунки пацієнта або пари – роз’янень.2 наявність сексуальних порушень у партнера. Аналіз статевих порушень з позицій “психогенне особистісно –...
29518. Діагностика сексуальних розладів (тестування) 42 KB
  При психологічній діагностиці сексуальної патології повинен проводитись диференціальний діагноз з порушеннями. При психологічному обстеженні осіб з сексуальними порушеннями виявляється підвищення “невротичноїâ€ частини профілю – “пікиâ€: статева дисфункція без органічної патології – високий підйом за шкалою істерії; розлади сексуальної переваги – психопатії. Келлі – дозволяє виявити основні фактори які затримують досягнення гармонії в статевих відносинах а також індивідуальну систему життєвих цінностей і орієнтацій які...
29519. Конфликт: предотвращение и управление 84 KB
  Моргунов В этой теме вы узнаете: Все о конфликтах о типологии конфликтов а также их предотвращении; О причинах и фазах конфликта; О конфликте и эмоциях; О задачах и основных понятиях конфликтологии; О типичных ошибках конфликтологии и технологии разрешения конфликта; Необходимо сразу оговорить что безконфликтных организаций не существует. Поэтому понимать истоки конфликта и уметь управлять его течением и разрешением неотъемлемое умение руководителя. Если противоречие получает развитие говорят о возникновении конфликта....